• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

§ 5. Визнання і виконання рішень іноземних судів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 

Судове рішення має виконавчу силу лише в межах тієї

держави, суд якої постановив це рішення. Для виконання

рішення за межами цієї держави необхідно особливе розпо_

рядження, яке має назву «екзекватура» (від лат. exeguatur,

що означає «нехай буде виконано»). Порядок визнання та

звернення до виконання рішень іноземних судів, що підля_

гають примусовому виконанню в Україні визначається

відповідними міжнародними договорами України, а також

розділом VIII ЦПК.

Визнання рішення іноземного суду — це поширення за_

конної сили рішення іноземного суду на територію України

в порядку, встановленому ЦПК. Виконання ж рішення іно_

земного суду означає застосування засобів примусового ви_

конання рішення іноземного суду в Україні в порядку, пе_

редбаченому цим Кодексом.

Визнання іноземного судового рішення є необхідною пе_

редумовою його примусового виконання, яке можливе

лише внаслідок відповідного розпорядження компетентно_

го суду тієї держави, в якої просять дозволу на таке вико_

нання.

Відповідно до змісту ст. 390 ЦПК, ст. 84 Закону України

«Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р., умо_

вами визнання та виконання рішення іноземного суду є на_

явність міжнародного договору України або взаємність за

домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду

якої має виконуватися в Україні. Міжнародні договори України — це, як правило, договори про надання правової до_

помоги у цивільних, трудових, сімейних і кримінальних

справах, згода на обов’язковість яких надана Верховною

Радою України, а також інші міжнародні двосторонні чи

багатосторонні договори за участю України, якими перед_

бачається визнання та виконання в Україні рішень інозем_

них судів.

Суди повинні з’ясовувати наявність міжнародних дого_

ворів про взаємне надання правової допомоги між Україною

і державою, від якої надійшло клопотання про визнання й

виконання рішення її суду.

Якщо держава не є учасницею Конвенції, міжнародного

договору про правову допомогу (наприклад, США, Ізраїль,

Франція), за якими Україна взяла на себе обов’язок щодо

визнання і виконання судових рішень іншої договірної сто_

рони, клопотання про визнання і виконання на території

України рішень судів цієї держави судами України не роз_

глядаються, а при надходженні таких суд постановляє ух_

валу про відмову в їх прийнятті на підставі п. 1 ст. 122 ЦПК.

Якщо провадження у справі було відкрито, його закривають.

(Про практику розгляду судами клопотань про визнання й

виконання рішень іноземних судів і арбітражів і про скасу_

вання рішень, постановлених у порядку міжнародного

комерційного арбітражу на території України: Постанова

Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. //

Вісн. Верхов. Суду України. — 2000. — № 1.)

Коло рішень, які згідно з міжнародними договорами ви_

знаються та виконуються на територій іншої держави, до_

сить широке. Як правило, визнання і виконання не пов’язу_

ються з характером правовідносин, по яких постановлене

рішення. Наприклад, відповідно до Конвенції держав—

членів СНД, кожна із Договірних Сторін визнає і виконує

такі рішення, ухвалені на території інших Договірних

Сторін:

а) рішення судів з цивільних і сімейних справ, включаю_

чи затверджені судом мирові угоди;

б) рішення судів з кримінальних справ у частині, що сто_

сується відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

У більшості договорів питання про коло рішень, які підля_

гають визнанню та виконанню, вирішуються аналогічно.

Водночас у договорах про правову допомогу по_різному

вирішується питання про визнання рішень, які не потребу_

ють примусового виконання. У деяких договорах вказуєть_

ся на конкретні справи, рішення з яких визнаються на те_

риторії іншої Договірної Сторони без проведення дій про

визнання. Так, у договорах між Україною та Республікою

Польща, Республікою Молдова йдеться про рішення з ци_

вільних немайнових справ, що набрали законної сили, а зі

справ, що стосуються батьківських прав, — про рішення,

які не набрали законної сили, але підлягають негайному

виконанню. Проте багато договорів не розрізняють рішен_

ня про визнання і про виконання.

Міжнародні договори вирішують питання про те, куди

подається клопотання про визнання і виконання рішень

іноземних судів. Згідно зі ст. 53 Конвенції держав_членів

СНД, ст. 50 Договору між Україною і Республікою Молдо_

ва, ст. 51 Договору між Україною і Республікою Польща,

клопотання про визнання і виконання рішення може бути

подано безпосередньо до компетентного суду Договірної Сто_

рони, де рішення підлягає виконанню (відповідно до ст. 20

Закону «Про виконавче провадження» за загальним прави_

лом в Україні місцем виконання рішення вважається місце

проживання, роботи боржника або місцезнаходження його

майна).

В Україні клопотання стягувача про надання дозволу на

примусове виконання рішення іноземного суду розглядаєть_

ся судом за місцем проживання (перебування) або місце_

знаходження боржника. Якщо боржник не має місцепро_

живання (перебування) або місця знаходження на території

України або його місце проживання (перебування) або

місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу

на примусове виконання рішення іноземного суду розгля_

дається судом за місцезнаходженням в Україні майна борж_

ника (ст. 392 ЦПК).

Міжнародні договори про правову допомогу не містять

реквізитів клопотання, а зазначають, що його форма і зміст встановлюються запитуваною договірною стороною. Щодо

форми і змісту клопотання про надання дозволу на приму_

сове виконання рішення іноземного суду в Україні, а також

щодо переліку доданих до нього документів (у разі відсут_

ності про це вказівок у міжнародному договорі), застосо_

вуються положення ЦПК, згідно зі ст. 394 якого до рекві_

зитів клопотання належать:

1) ім’я (найменування) стягувача або його представника

(якщо клопотання подається представником), зазначення

їхнього місця проживання (перебування) або місцезнахо_

дження;

2) ім’я (найменування) боржника, зазначення його місця

проживання (перебування), його місцезнаходження чи

місцезнаходження його майна в Україні;

3) мотиви подання клопотання.

Згідно з договорами про правову допомогу, а також відпо_

відно до ч. 3 ст. 394 ЦПК, до клопотання додаються такі

документи:

— засвідчена в установленому порядку копія рішення

іноземного суду, про примусове виконання якого подається

клопотання;

— офіційний документ про те, що рішення іноземного

суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому

рішенні);

— документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої

постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі

в судовому процесі, була належним чином повідомлена про

час і місце розгляду справи;

— документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу

рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно

вже виконувалося раніше);

— документ, що посвідчує повноваження представника

стягувача (якщо клопотання подається представником);

— засвідчений відповідно до законодавства переклад пе_

рерахованих документів українською мовою або мовою, пе_

редбаченою міжнародними договорами України.

Договори про правову допомогу передбачають порядок

розгляду клопотання. Визнання і виконання судового рішення здійснюються договірною стороною, до якої звер_

нене клопотання, згідно з порядком, встановленим її зако_

нодавством. Компетентний суд при розгляді клопотання

перевіряє його на предмет відповідності встановленим формі

та змісту і наявності підстав для визнання і виконання

рішення, але не може перевіряти його по суті справи, ос_

кільки це порушувало б суверенітет держави, суд якої ух_

валив рішення.

При розгляді таких клопотань суди України повинні ке_

руватися ст. 395 ЦПК. Відповідно до цієї статті про надхо_

дження клопотання про надання дозволу на примусове ви_

конання рішення іноземного суду, компетентний суд Украї_

ни повинен у п’ятиденний строк письмово повідомити

боржника і запропонувати йому в місячний строк подати

можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання боржником заперечень у письмовій

формі або в разі його відмови від подання заперечень, а так

само коли у місячний строк з часу повідомлення боржни_

ка про одержане судом клопотання заперечення не пода_

но, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце

судового розгляду клопотання, про що стягувач і боржник

повідомляються письмово не пізніш як за 10 днів до його

розгляду.

За заявою стягувача або боржника і за наявності поваж_

них причин суд може перенести час розгляду клопотання,

про що повідомляє сторони. Неявка без поважних причин у

судове засідання стягувача або боржника або їх представ_

ників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм

повістки_виклику до суду, не є перешкодою для розгляду

клопотання, якщо будь_якою із сторін не було порушене

питання про перенесення його розгляду.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконан_

ня рішення іноземного суду розглядається суддею одноосо_

бово у відкритому судовому засіданні.

Розглянувши подані документи та вислухавши пояснен_

ня сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на

примусове виконання рішення іноземного суду або про

відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у три_

денний строк з дня постановлення ухвали.

Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося рані_

ше, компетентний суд України визначає, в якій частині чи

з якого часу воно підлягає виконанню.

Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення заз_

начено в іноземній валюті, суд, який розглядає це кло_

потання, визначає суму в національній валюті за курсом

Національного банку України на день постановлення ух_

вали.

Ухвала, постановлена відповідним судом України про

надання дозволу на примусове виконання рішення інозем_

ного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього

питання, може бути оскаржена стягувачем або боржником

у порядку і строки, передбачені ЦПК України.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконан_

ня рішення іноземного суду не задовольняється у випадках,

передбачених міжнародними договорами. Наприклад, у

визнанні рішення й дозволі на його примусове виконання

може бути відмовлено згідно з Конвенцією держав_членів

СНД, якщо:

1) відповідно до законодавства Договірної Сторони, на

території якої постановлено рішення, воно не набрало чин_

ності чи не підлягає виконанню, за винятком випадків, коли

рішення підлягає виконанню до набрання ним законної

сили;

2) відповідач не брав участі у процесі внаслідок того, що

йому або уповноваженому ним представникові не було своє_

часно й належним чином вручено виклик до суду;

3) на території Договірної Сторони, де має бути визнано і

виконано рішення, вже було постановлено рішення у справі

між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же

підстав, що набуло чинності, або є визнане рішення суду

третьої держави, або установою цієї Договірної Сторони ра_

ніше було порушено провадження в цій самій справі;

4) згідно з положеннями даної Конвенції, а у випадках,

не передбачених нею, згідно із законодавством Договірної

Сторони, на території якої рішення має бути визнано й виконано, справа належить до виключної компетенції її ус_

танов;

5) відсутній документ, який підтверджує угоду сторін у

справі про договірну підсудність;

6) закінчився строк давності примусового виконання,

передбачений законодавством Договірної Сторони, суд якої

виконує доручення (ст. 55 Конвенції держав_членів СНД).

Якщо міжнародними договорами, згода на обов’яз_

ковість яких надана Верховною Радою України, підстави

для відмови у задоволенні клопотання про надання дозво_

лу на примусове виконання рішення іноземного суду не пе_

редбачено, суди України повинні керуватися ст. 396 ЦПК,

яка передбачає крім названих у ст. 55 Конвенції держав_

членів СНД ще такі підстави для відмови у задоволенні кло_

потання:

а) якщо предмет спору за законами України не підлягає

судовому розгляду;

б) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам

України;

в) в інших випадках, встановлених законами України.

Перелік передбачених договорами підстав для відмови у

задоволенні клопотання, як правило, є вичерпним. Тому

суди не мають права відмовляти у видачі дозволу на приму_

сове виконання рішення з інших підстав.

Порядок примусового виконання регулюється законодав_

ством Договірної Сторони, на території якої має бути

здійснене примусове виконання. Рішення іноземного суду

може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні

протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за

винятком рішення про стягнення періодичних платежів

протягом строку, що перевищує три роки, яке може бути

пред’явлено до примусового виконання протягом усього

строку проведення стягнення з погашенням заборгованості

за останні три роки.

На підставі рішення іноземного суду та ухвали про на_

дання дозволу на його примусове виконання, що набрала

законної сили, компетентний суд України видає виконав_

чий лист, який надсилається для виконання в порядку, вста_

Міжнародний цивільний процес 347

новленому Законом України «Про виконавче провадження»

від 21 квітня 1999 р. Дії та заходи з примусового виконання

рішення іноземного суду провадяться державними виконав_

цями у порядку, передбаченому цим Законом та іншими

нормативно_правовими актами.

Порядок визнання рішення іноземного суду, що не підля_

гає примусовому виконанню, практично такий самий, як і

для примусового виконання іноземних рішень. Він перед_

бачений главою 2 розділу VIІІ ЦПК України.

Судове рішення має виконавчу силу лише в межах тієї

держави, суд якої постановив це рішення. Для виконання

рішення за межами цієї держави необхідно особливе розпо_

рядження, яке має назву «екзекватура» (від лат. exeguatur,

що означає «нехай буде виконано»). Порядок визнання та

звернення до виконання рішень іноземних судів, що підля_

гають примусовому виконанню в Україні визначається

відповідними міжнародними договорами України, а також

розділом VIII ЦПК.

Визнання рішення іноземного суду — це поширення за_

конної сили рішення іноземного суду на територію України

в порядку, встановленому ЦПК. Виконання ж рішення іно_

земного суду означає застосування засобів примусового ви_

конання рішення іноземного суду в Україні в порядку, пе_

редбаченому цим Кодексом.

Визнання іноземного судового рішення є необхідною пе_

редумовою його примусового виконання, яке можливе

лише внаслідок відповідного розпорядження компетентно_

го суду тієї держави, в якої просять дозволу на таке вико_

нання.

Відповідно до змісту ст. 390 ЦПК, ст. 84 Закону України

«Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р., умо_

вами визнання та виконання рішення іноземного суду є на_

явність міжнародного договору України або взаємність за

домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду

якої має виконуватися в Україні. Міжнародні договори України — це, як правило, договори про надання правової до_

помоги у цивільних, трудових, сімейних і кримінальних

справах, згода на обов’язковість яких надана Верховною

Радою України, а також інші міжнародні двосторонні чи

багатосторонні договори за участю України, якими перед_

бачається визнання та виконання в Україні рішень інозем_

них судів.

Суди повинні з’ясовувати наявність міжнародних дого_

ворів про взаємне надання правової допомоги між Україною

і державою, від якої надійшло клопотання про визнання й

виконання рішення її суду.

Якщо держава не є учасницею Конвенції, міжнародного

договору про правову допомогу (наприклад, США, Ізраїль,

Франція), за якими Україна взяла на себе обов’язок щодо

визнання і виконання судових рішень іншої договірної сто_

рони, клопотання про визнання і виконання на території

України рішень судів цієї держави судами України не роз_

глядаються, а при надходженні таких суд постановляє ух_

валу про відмову в їх прийнятті на підставі п. 1 ст. 122 ЦПК.

Якщо провадження у справі було відкрито, його закривають.

(Про практику розгляду судами клопотань про визнання й

виконання рішень іноземних судів і арбітражів і про скасу_

вання рішень, постановлених у порядку міжнародного

комерційного арбітражу на території України: Постанова

Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. //

Вісн. Верхов. Суду України. — 2000. — № 1.)

Коло рішень, які згідно з міжнародними договорами ви_

знаються та виконуються на територій іншої держави, до_

сить широке. Як правило, визнання і виконання не пов’язу_

ються з характером правовідносин, по яких постановлене

рішення. Наприклад, відповідно до Конвенції держав—

членів СНД, кожна із Договірних Сторін визнає і виконує

такі рішення, ухвалені на території інших Договірних

Сторін:

а) рішення судів з цивільних і сімейних справ, включаю_

чи затверджені судом мирові угоди;

б) рішення судів з кримінальних справ у частині, що сто_

сується відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

У більшості договорів питання про коло рішень, які підля_

гають визнанню та виконанню, вирішуються аналогічно.

Водночас у договорах про правову допомогу по_різному

вирішується питання про визнання рішень, які не потребу_

ють примусового виконання. У деяких договорах вказуєть_

ся на конкретні справи, рішення з яких визнаються на те_

риторії іншої Договірної Сторони без проведення дій про

визнання. Так, у договорах між Україною та Республікою

Польща, Республікою Молдова йдеться про рішення з ци_

вільних немайнових справ, що набрали законної сили, а зі

справ, що стосуються батьківських прав, — про рішення,

які не набрали законної сили, але підлягають негайному

виконанню. Проте багато договорів не розрізняють рішен_

ня про визнання і про виконання.

Міжнародні договори вирішують питання про те, куди

подається клопотання про визнання і виконання рішень

іноземних судів. Згідно зі ст. 53 Конвенції держав_членів

СНД, ст. 50 Договору між Україною і Республікою Молдо_

ва, ст. 51 Договору між Україною і Республікою Польща,

клопотання про визнання і виконання рішення може бути

подано безпосередньо до компетентного суду Договірної Сто_

рони, де рішення підлягає виконанню (відповідно до ст. 20

Закону «Про виконавче провадження» за загальним прави_

лом в Україні місцем виконання рішення вважається місце

проживання, роботи боржника або місцезнаходження його

майна).

В Україні клопотання стягувача про надання дозволу на

примусове виконання рішення іноземного суду розглядаєть_

ся судом за місцем проживання (перебування) або місце_

знаходження боржника. Якщо боржник не має місцепро_

живання (перебування) або місця знаходження на території

України або його місце проживання (перебування) або

місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу

на примусове виконання рішення іноземного суду розгля_

дається судом за місцезнаходженням в Україні майна борж_

ника (ст. 392 ЦПК).

Міжнародні договори про правову допомогу не містять

реквізитів клопотання, а зазначають, що його форма і зміст встановлюються запитуваною договірною стороною. Щодо

форми і змісту клопотання про надання дозволу на приму_

сове виконання рішення іноземного суду в Україні, а також

щодо переліку доданих до нього документів (у разі відсут_

ності про це вказівок у міжнародному договорі), застосо_

вуються положення ЦПК, згідно зі ст. 394 якого до рекві_

зитів клопотання належать:

1) ім’я (найменування) стягувача або його представника

(якщо клопотання подається представником), зазначення

їхнього місця проживання (перебування) або місцезнахо_

дження;

2) ім’я (найменування) боржника, зазначення його місця

проживання (перебування), його місцезнаходження чи

місцезнаходження його майна в Україні;

3) мотиви подання клопотання.

Згідно з договорами про правову допомогу, а також відпо_

відно до ч. 3 ст. 394 ЦПК, до клопотання додаються такі

документи:

— засвідчена в установленому порядку копія рішення

іноземного суду, про примусове виконання якого подається

клопотання;

— офіційний документ про те, що рішення іноземного

суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому

рішенні);

— документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої

постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі

в судовому процесі, була належним чином повідомлена про

час і місце розгляду справи;

— документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу

рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно

вже виконувалося раніше);

— документ, що посвідчує повноваження представника

стягувача (якщо клопотання подається представником);

— засвідчений відповідно до законодавства переклад пе_

рерахованих документів українською мовою або мовою, пе_

редбаченою міжнародними договорами України.

Договори про правову допомогу передбачають порядок

розгляду клопотання. Визнання і виконання судового рішення здійснюються договірною стороною, до якої звер_

нене клопотання, згідно з порядком, встановленим її зако_

нодавством. Компетентний суд при розгляді клопотання

перевіряє його на предмет відповідності встановленим формі

та змісту і наявності підстав для визнання і виконання

рішення, але не може перевіряти його по суті справи, ос_

кільки це порушувало б суверенітет держави, суд якої ух_

валив рішення.

При розгляді таких клопотань суди України повинні ке_

руватися ст. 395 ЦПК. Відповідно до цієї статті про надхо_

дження клопотання про надання дозволу на примусове ви_

конання рішення іноземного суду, компетентний суд Украї_

ни повинен у п’ятиденний строк письмово повідомити

боржника і запропонувати йому в місячний строк подати

можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання боржником заперечень у письмовій

формі або в разі його відмови від подання заперечень, а так

само коли у місячний строк з часу повідомлення боржни_

ка про одержане судом клопотання заперечення не пода_

но, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце

судового розгляду клопотання, про що стягувач і боржник

повідомляються письмово не пізніш як за 10 днів до його

розгляду.

За заявою стягувача або боржника і за наявності поваж_

них причин суд може перенести час розгляду клопотання,

про що повідомляє сторони. Неявка без поважних причин у

судове засідання стягувача або боржника або їх представ_

ників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм

повістки_виклику до суду, не є перешкодою для розгляду

клопотання, якщо будь_якою із сторін не було порушене

питання про перенесення його розгляду.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконан_

ня рішення іноземного суду розглядається суддею одноосо_

бово у відкритому судовому засіданні.

Розглянувши подані документи та вислухавши пояснен_

ня сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на

примусове виконання рішення іноземного суду або про

відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у три_

денний строк з дня постановлення ухвали.

Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося рані_

ше, компетентний суд України визначає, в якій частині чи

з якого часу воно підлягає виконанню.

Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення заз_

начено в іноземній валюті, суд, який розглядає це кло_

потання, визначає суму в національній валюті за курсом

Національного банку України на день постановлення ух_

вали.

Ухвала, постановлена відповідним судом України про

надання дозволу на примусове виконання рішення інозем_

ного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього

питання, може бути оскаржена стягувачем або боржником

у порядку і строки, передбачені ЦПК України.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконан_

ня рішення іноземного суду не задовольняється у випадках,

передбачених міжнародними договорами. Наприклад, у

визнанні рішення й дозволі на його примусове виконання

може бути відмовлено згідно з Конвенцією держав_членів

СНД, якщо:

1) відповідно до законодавства Договірної Сторони, на

території якої постановлено рішення, воно не набрало чин_

ності чи не підлягає виконанню, за винятком випадків, коли

рішення підлягає виконанню до набрання ним законної

сили;

2) відповідач не брав участі у процесі внаслідок того, що

йому або уповноваженому ним представникові не було своє_

часно й належним чином вручено виклик до суду;

3) на території Договірної Сторони, де має бути визнано і

виконано рішення, вже було постановлено рішення у справі

між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же

підстав, що набуло чинності, або є визнане рішення суду

третьої держави, або установою цієї Договірної Сторони ра_

ніше було порушено провадження в цій самій справі;

4) згідно з положеннями даної Конвенції, а у випадках,

не передбачених нею, згідно із законодавством Договірної

Сторони, на території якої рішення має бути визнано й виконано, справа належить до виключної компетенції її ус_

танов;

5) відсутній документ, який підтверджує угоду сторін у

справі про договірну підсудність;

6) закінчився строк давності примусового виконання,

передбачений законодавством Договірної Сторони, суд якої

виконує доручення (ст. 55 Конвенції держав_членів СНД).

Якщо міжнародними договорами, згода на обов’яз_

ковість яких надана Верховною Радою України, підстави

для відмови у задоволенні клопотання про надання дозво_

лу на примусове виконання рішення іноземного суду не пе_

редбачено, суди України повинні керуватися ст. 396 ЦПК,

яка передбачає крім названих у ст. 55 Конвенції держав_

членів СНД ще такі підстави для відмови у задоволенні кло_

потання:

а) якщо предмет спору за законами України не підлягає

судовому розгляду;

б) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам

України;

в) в інших випадках, встановлених законами України.

Перелік передбачених договорами підстав для відмови у

задоволенні клопотання, як правило, є вичерпним. Тому

суди не мають права відмовляти у видачі дозволу на приму_

сове виконання рішення з інших підстав.

Порядок примусового виконання регулюється законодав_

ством Договірної Сторони, на території якої має бути

здійснене примусове виконання. Рішення іноземного суду

може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні

протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за

винятком рішення про стягнення періодичних платежів

протягом строку, що перевищує три роки, яке може бути

пред’явлено до примусового виконання протягом усього

строку проведення стягнення з погашенням заборгованості

за останні три роки.

На підставі рішення іноземного суду та ухвали про на_

дання дозволу на його примусове виконання, що набрала

законної сили, компетентний суд України видає виконав_

чий лист, який надсилається для виконання в порядку, вста_

Міжнародний цивільний процес 347

новленому Законом України «Про виконавче провадження»

від 21 квітня 1999 р. Дії та заходи з примусового виконання

рішення іноземного суду провадяться державними виконав_

цями у порядку, передбаченому цим Законом та іншими

нормативно_правовими актами.

Порядок визнання рішення іноземного суду, що не підля_

гає примусовому виконанню, практично такий самий, як і

для примусового виконання іноземних рішень. Він перед_

бачений главою 2 розділу VIІІ ЦПК України.