• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

§ 4. Праця українських громадян за кордоном й іноземців в Україні

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 

За Конституцією України, кожен має право на працю, що

включає можливість заробляти собі на життя працею, яку

він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43).

Для реалізації цього принципу громадяни України мають

право, зокрема, укладати трудові договори з іноземними

наймачами як на території України, так і за кордоном, а

також з українськими наймачами для праці за кордоном, а

іноземці мають право працювати на території України на

українських підприємствах, установах, організаціях або

займатися іншою трудовою діяльністю згідно із законодав_

ством України.

Для визначення права, яке регулюватиме подібні трудові

відносини, у ст. 8 КЗпП України закріплена норма про те,

що трудові відносини громадян України, які працюють за

її межами, а також трудові відносини іноземних громадян

регулюються законодавством держави, в якій здійснюєть_

ся працевлаштування (наймання) працівника, і міжнарод_

ними договорами України.

Для регулювання трудових відносин на підприємствах з

іноземними інвестиціями існує спеціальна норма — ст. 36

Закону України «Про іноземні інвестиції» 1992 р.: «На тру_

дові відносини з працівниками, які не мають постійного

місця проживання в Україні, поширюється право України,

якщо сторони трудового договору (контракту) під час його

укладення або на підставі подальшої угоди не обрали право

країни, що регулюватиме окремі елементи трудових відно_

син. Вибір сторонами права, що регулює трудові відносини,

вважається дійсним, якщо обране право має тісний зв’язок

з трудовими відносинами і не погіршує становища праців_

ників порівняно з умовами, передбаченими законодавством

України. Іноземне право не застосовується щодо питань,

відносно яких діють імперативні норми трудового права

України».

Таким чином, для українських громадян, які працюють

за кордоном з іноземним наймачем, вітчизняне колізійне

право встановлює прив’язку до права країни працевлашту_

вання. Це означає, що трудові відносини українських гро_

мадян за кордоном залежать від політики іноземної держа_

ви у сфері працевлаштування іноземців (допуск іноземців

на ринки праці, заснування квот, встановлення відповідаль_

ності тощо) і регулюються відповідно до міжнародних дого_

ворів про працевлаштування, трудового законодавства кон_

кретної країни, статуту відповідного підприємства, колек_

тивного й індивідуального трудових договорів та інших

локальних нормативних актів. Від них залежать (у тому

числі) права і обов’язки у сфері праці українських грома_

дян, їх правовий статус у трудових відносинах як іноземців

у певній країні. Українське матеріальне право в даних пи_

таннях не є компетентним.

Відповідно, у випадку працевлаштування українських

громадян з іноземними наймачами на території України, за

загальним правилом ст. 8 КЗпП України, діятиме українсь_

ке право.

У випадку відряджень українських громадян за кордон

за МПП діє прив’язка lex loci delegationis, яка означає за_

стосування права тієї країни, яка направила робітника для

виконання певних трудових функцій за кордон. Хоч у зако_

нодавстві це правило поки що не зафіксоване, однак доктрина і практика — одностайні в позитивному ставленні до

його застосування. Для регулювання питань матеріального

права в таких випадках діють Правила про умови праці ра_

дянських працівників за кордоном, затверджені Постано_

вою Держкомпраці від 25 грудня 1974 р. Вони стосуються

збереження за працівником місця роботи, середньомісячної

зарплати, виплати добових, перевезення особистих речей,

оплати проїзду і т. ін.

Регламентує працю іноземців в Україні ст. 8 Закону Ук_

раїни про правовий статус іноземців, яка фіксує рівні пра_

ва і обов’язки іноземців з громадянами України у трудових

відносинах.

Проте різні категорії іноземців мають різний обсяг таких

прав. Так, іноземці, що постійно проживають в Україні, і

біженці мають право займатися трудовою діяльністю на

підставах і в порядку, установлених для громадян Украї_

ни. А іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаш_

тування на певний строк, повинні отримати дозвіл на пра_

цевлаштування1, який видає державний центр зайнятості

Мінпраці (крім тих іноземців, які прийняті інвестором у

межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою

про розподіл продукції, для яких такий дозвіл отримувати

не потрібно) (ст. 8 Закону України «Про правовий статус іно_

земців», ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення»).

У разі працевлаштування іноземців без відповідного дозво_

лу, якщо необхідність цього дозволу передбачена законодав_

ством України, настає адміністративна відповідальність для

самих іноземців, а за порушення порядку працевлаштуван_

ня іноземців — для посадових осіб підприємств, установ і

організацій (статті 203 і 204 Кодексу України про адмініст_

ративні порушення).

Для іноземців, які тимчасово перебувають в Україні,

можливостей для працевлаштування в українському зако_

нодавстві не передбачено.

Крім того, іноземці не можуть призначатись на певні по_

сади чи займатися певною трудовою діяльністю, якщо ці

посади чи діяльність пов’язані з приналежністю до грома_

дянства України (відповідно до законів України: «Про но_

таріат», «Про адвокатуру», «Про статус суддів», «Про

міліцію», «Про аудиторську діяльність» і т. ін.)1.

За Конституцією України, кожен має право на працю, що

включає можливість заробляти собі на життя працею, яку

він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43).

Для реалізації цього принципу громадяни України мають

право, зокрема, укладати трудові договори з іноземними

наймачами як на території України, так і за кордоном, а

також з українськими наймачами для праці за кордоном, а

іноземці мають право працювати на території України на

українських підприємствах, установах, організаціях або

займатися іншою трудовою діяльністю згідно із законодав_

ством України.

Для визначення права, яке регулюватиме подібні трудові

відносини, у ст. 8 КЗпП України закріплена норма про те,

що трудові відносини громадян України, які працюють за

її межами, а також трудові відносини іноземних громадян

регулюються законодавством держави, в якій здійснюєть_

ся працевлаштування (наймання) працівника, і міжнарод_

ними договорами України.

Для регулювання трудових відносин на підприємствах з

іноземними інвестиціями існує спеціальна норма — ст. 36

Закону України «Про іноземні інвестиції» 1992 р.: «На тру_

дові відносини з працівниками, які не мають постійного

місця проживання в Україні, поширюється право України,

якщо сторони трудового договору (контракту) під час його

укладення або на підставі подальшої угоди не обрали право

країни, що регулюватиме окремі елементи трудових відно_

син. Вибір сторонами права, що регулює трудові відносини,

вважається дійсним, якщо обране право має тісний зв’язок

з трудовими відносинами і не погіршує становища праців_

ників порівняно з умовами, передбаченими законодавством

України. Іноземне право не застосовується щодо питань,

відносно яких діють імперативні норми трудового права

України».

Таким чином, для українських громадян, які працюють

за кордоном з іноземним наймачем, вітчизняне колізійне

право встановлює прив’язку до права країни працевлашту_

вання. Це означає, що трудові відносини українських гро_

мадян за кордоном залежать від політики іноземної держа_

ви у сфері працевлаштування іноземців (допуск іноземців

на ринки праці, заснування квот, встановлення відповідаль_

ності тощо) і регулюються відповідно до міжнародних дого_

ворів про працевлаштування, трудового законодавства кон_

кретної країни, статуту відповідного підприємства, колек_

тивного й індивідуального трудових договорів та інших

локальних нормативних актів. Від них залежать (у тому

числі) права і обов’язки у сфері праці українських грома_

дян, їх правовий статус у трудових відносинах як іноземців

у певній країні. Українське матеріальне право в даних пи_

таннях не є компетентним.

Відповідно, у випадку працевлаштування українських

громадян з іноземними наймачами на території України, за

загальним правилом ст. 8 КЗпП України, діятиме українсь_

ке право.

У випадку відряджень українських громадян за кордон

за МПП діє прив’язка lex loci delegationis, яка означає за_

стосування права тієї країни, яка направила робітника для

виконання певних трудових функцій за кордон. Хоч у зако_

нодавстві це правило поки що не зафіксоване, однак доктрина і практика — одностайні в позитивному ставленні до

його застосування. Для регулювання питань матеріального

права в таких випадках діють Правила про умови праці ра_

дянських працівників за кордоном, затверджені Постано_

вою Держкомпраці від 25 грудня 1974 р. Вони стосуються

збереження за працівником місця роботи, середньомісячної

зарплати, виплати добових, перевезення особистих речей,

оплати проїзду і т. ін.

Регламентує працю іноземців в Україні ст. 8 Закону Ук_

раїни про правовий статус іноземців, яка фіксує рівні пра_

ва і обов’язки іноземців з громадянами України у трудових

відносинах.

Проте різні категорії іноземців мають різний обсяг таких

прав. Так, іноземці, що постійно проживають в Україні, і

біженці мають право займатися трудовою діяльністю на

підставах і в порядку, установлених для громадян Украї_

ни. А іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаш_

тування на певний строк, повинні отримати дозвіл на пра_

цевлаштування1, який видає державний центр зайнятості

Мінпраці (крім тих іноземців, які прийняті інвестором у

межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою

про розподіл продукції, для яких такий дозвіл отримувати

не потрібно) (ст. 8 Закону України «Про правовий статус іно_

земців», ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення»).

У разі працевлаштування іноземців без відповідного дозво_

лу, якщо необхідність цього дозволу передбачена законодав_

ством України, настає адміністративна відповідальність для

самих іноземців, а за порушення порядку працевлаштуван_

ня іноземців — для посадових осіб підприємств, установ і

організацій (статті 203 і 204 Кодексу України про адмініст_

ративні порушення).

Для іноземців, які тимчасово перебувають в Україні,

можливостей для працевлаштування в українському зако_

нодавстві не передбачено.

Крім того, іноземці не можуть призначатись на певні по_

сади чи займатися певною трудовою діяльністю, якщо ці

посади чи діяльність пов’язані з приналежністю до грома_

дянства України (відповідно до законів України: «Про но_

таріат», «Про адвокатуру», «Про статус суддів», «Про

міліцію», «Про аудиторську діяльність» і т. ін.)1.