• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

§ 3. Міжнародно правове регулювання праці

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 

У сфері міжнародної праці діє значна кількість міжна_

родно_правових актів багатостороннього і двостороннього

характеру, спрямованих на визначення загального статусу

працівника.

Основоположне значення у цій сфері належить Загальній

декларації прав людини 1948 р., яка у ст. 23 встановлює

право кожної людини на працю, на вільний вибір роботи,

на справедливі і сприятливі умови праці і на захист від без_

робіття; право кожного на рівну оплату за рівну працю, спра_

ведливу і задовільну винагороду. І хоча юридично Загальна

декларація прав людини не має обов’язкового характеру,

однак її моральний авторитет дозволяє їй впливати на інші

міжнародно_правові документи1.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та куль_

турні права 1966 р. визнає право на працю, що включає

право кожної людини дістати можливість заробляти собі

на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона

вільно погоджується. Для цього держави_учасниці Пакту

повинні вжити заходів щодо програм професійно_технічно_

го навчання і підготовки, забезпечення зайнятості (ст. 6).

Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право

кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включа_

ючи, зокрема, винагороду, що забезпечувала б як мінімум

усім трудящим: справедливу зарплату й однакову винаго_

роду за працю однакової цінності без будь_якої різниці;

умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни;

однакову для всіх можливість просування по роботі на

більш високі ступені виключно на підставі трудового ста_

жу і кваліфікації; відпочинок, дозвілля і розумне обмежен_

ня робочого часу, оплачувану періодичну відпустку й ви_

нагороду за святкові дні (ст. 7). Ст. 10 Пакту закріплює

обов’язок надавати оплачувану відпустку з достатньою до_

помогою по соціальному забезпеченню матерям протягом

розумного періоду до і після пологів, а також гарантії для

захисту від економічної і соціальної експлуатації дітей і

підлітків і встановлення державами межі віку, нижче яких

користування платною дитячою працею забороняється і

карається законом.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права

1966 р. закріплює, зокрема у ст. 8 заборону на приневолен_

ня до примусової чи обов’язкової праці.

Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм расової дис_

кримінації 1966 р. встановлює у ст. 5 обов’язок у забезпе_

ченні рівноправ’я кожної людини перед законом незалеж_

но від раси, кольору шкіри, національності чи етнічного по_

ходження, особливо при здійсненні права на працю, вільний

вибір роботи, справедливі та сприятливі умови праці, захист

від безробіття, однакову плату за однакову працю, справед_

ливу й задовільну винагороду.

Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації

щодо жінок 1979 р. зобов’язує держав_учасниць вживати всіх

заходів стосовно відновлення рівноправності жінок у сфері

зайнятості, зокрема права на працю як невід’ємне право всіх

людей, право на однакові можливості при наймі на роботу,

право на вільний вибір професії чи роду роботи, на однакову

винагороду, соціальне забезпечення тощо (ст. 11).

Конвенція ООН про статус біженців 1951 р. фіксує обо_

в’язок договірних держав надавати біженцям, які законно

проживають на їх території, права працювати за наймом,

яким користуються громадяни іноземних держав за тих же

обставин. Держави зобов’язуються надавати біженцям мак_

симально сприятливий статус щодо права займатися само_

стійно сільським господарством, промисловістю, ремеслом,

торгівлею, вільними професіями (статті 18 і 19).

Міжнародна Конвенція ООН про захист прав усіх трудя_

щих_мігрантів і членів їхніх сімей 1990 р. встановлює у

ст. 8 норму, згідно з якою трудящі_мігранти і члени їх сімей

можуть вільно залишати будь_яку країну, включаючи дер_

жаву свого походження. Трудящим_мігрантам повинно за_

безпечуватися не менш сприятливе ставлення, ніж те, що

застосовується до громадян держави у питаннях роботи за

наймом, винагороди та інших умов праці й зайнятості

(ст. 25). Трудящі_мігранти і члени їх сімей користуються

правом вільного переміщення територією держави роботи

за наймом і вільного вибору місця проживання в ній (ст. 39).

Наприкінці свого перебування у країні місця роботи за най_

мом трудящі_мігранти мають право переводити свої зароб_

лені заощадження у державу свого походження чи іншу дер_

жаву (ст. 47). Трудящі_мігранти мають право вільно обира_

ти оплачувану діяльність (ст. 52); їм також надається національний режим у питаннях захисту проти звільнен_

ня, виплат по безробіттю (ст. 54) тощо.

Багато важливих міжнародних актів з питань регулюван_

ня праці було прийнято Міжнародною організацією праці

(МОП). Вона була створена 1919 р. відповідно до Версальсь_

кого договору при Лізі Націй як Міжнародна комісія з

розробки конвенцій і рекомендацій у питаннях трудового

права і поліпшення умов праці. МОП діє як автономна

спеціалізована установа, завданням якої є формулювання

міжнародних норм у галузі праці та їх реалізація. Формою

роботи МОП є Міжнародна конференція праці, що відбу_

вається щорічно в Женеві. Результатом роботи МОП є низ_

ка міжнародних актів, які торкаються прав людини, забо_

рони примусової чи обов’язкової праці, свободи асоціацій,

ліквідації дискримінації у галузі праці й зайнятості, реалі_

зації принципу однакової винагороди за однакову працю,

безпеки та гігієни праці, відпочинку, відпусток тощо.

Зокрема, МОП прийняла Конвенцію № 97 про права тру_

дящих_мігрантів. У цій Конвенції містяться норми, що зо_

бов’язують держави надавати інформацію про політику,

законодавство, спеціальні установи, заходи щодо трудової

міграції. Держави повинні створювати компетентні й без_

коштовні служби допомоги трудящим_мігрантам, вживати

заходів проти пропаганди, що вводить в оману з питань

міграції; заходи щодо полегшення від’їзду й переїзду тру_

дящих_мігрантів; надання національного режиму в питан_

нях зарплати, допомоги, привілеїв за колективним догово_

ром, житлового, соціального забезпечення, податків і зборів,

судочинства.

Конвенція МОП № 143 — про зловживання у сфері

міграції і про забезпечення трудящим_мігрантам однакових

можливостей і поводження від 1978 р. покладає обов’язок

на держави_члени організації вживати заходів для припи_

нення таємної міграції, незаконного найму, проти органі_

заторів і наймачів незаконних мігрантів (ст. 3); вияву неза_

конної зайнятості трудящих_мігрантів, застосування адмі_

ністративної, цивільної та кримінальної відповідальності до

осіб, які незаконно використовують працю трудящих_

мігрантів, організовують міграцію трудящих з метою отримання роботи (ст. 6). Разом з тим, якщо підстави проживан_

ня є законними, держави повинні забезпечити рівність сто_

совно гарантій забезпечення зайнятості, надання роботи,

тимчасової роботи, перепідготовки для трудящих_мігрантів

(ст. 8). Держави повинні здійснювати національну політи_

ку, спрямовану на сприяння рівності можливостей і пово_

дження, соціального забезпечення, профспілок, культурних

прав, індивідуальних і колективних свобод трудящих_

мігрантів і членів їх сімей, які перебувають у країні на за_

конних підставах (ст. 9).

Згідно з Міжнародною конвенцією про захист прав усіх

трудящих_мігрантів і членів їх сімей МОП 1990 р., за_

кріплюються права трудящих_мігрантів і членів їхніх сімей:

на свободу пересування, особисту недоторканність, гуман_

не поводження, визнання правосуб’єктності, на об’єднання

у профспілки, на соціальне забезпечення, медичну допомо_

гу, на свободу слова, думки, совісті, релігії (статті 8—32).

Ряд інших конвенцій МОП регулюють питання трудових

відносин: № 118 «Про рівність громадян країни і іноземців,

а також осіб без громадянства у сфері соціального забезпе_

чення»; № 95 «Про охорону заробітної плати», № 52 «Про

щорічні оплачувані відпустки», № 122 «Про політику у

сфері зайнятості».

Важливу роль для європейського співтовариства відігра_

ють акти Європейського Союзу з питань прав людини у сфері

праці. Відповідно до ст. 2 Договору про створення Європейсь_

кого Союзу (Амстердам, 1997 р.), Співтовариство має своїм

завданням сприяти гармонічному, збалансованому і безпе_

рервному розвитку економічної діяльності, високому рівню

зайнятості й соціального захисту в Державах_учасницях.

Співтовариство має своєю метою сприяти зайнятості, по_

ліпшенню умов життя і праці людей (ст. 136)1.

Європейська соціальна хартія 1961 р. у ч. І встановлює

такі права і принципи. Кожен повинен мати можливість

заробляти собі на життя шляхом вільного вибору професій

і занять, право на справедливі й безпечні умови праці, справедливу винагороду, соціальне забезпечення. Громадяни

будь_якої держави_учасниці Хартії мають право на будь_яку

роботу, що приносить прибуток на території іншої держа_

ви_учасниці Хартії на началах рівності з її громадянами,

маючи при цьому право на захист і допомогу для себе і членів

своїх сімей і т. ін. Для цього держави повинні застосовува_

ти існуючі правила у ліберальному дусі, спростити фор_

мальності й ліквідувати судові витрати іноземних робіт_

ників, лібералізувати правила регулювання праці іно_

земців, визнати право залишати країну і займатися

діяльністю, що приносить прибуток на території іншої

країни (ст. 18). Працівникам_мігрантам має бути забезпе_

чений доступ до послуг з метою надання їм допомоги, за_

безпечення їх від’їзду, переміщення, необхідних медичних

і гігієнічних послуг, національного режиму щодо заробіт_

ної плати, членства у профспілках, житла, оподаткуван_

ня, судових процедур (ст. 19)1.

У межах Європейського Союзу було прийнято Хартію

основних соціальних прав робітників 1989 р., яка, зокре_

ма, гарантує свободу пересування працівників у межах ЄС,

передбачає право на працевлаштування на будь_якій роботі

в межах ЄС на основі національного режиму місцевих пра_

цівників щодо доступу до праці, її умов і соціального захис_

ту; гармонізацію умов проживання в державах—членах ЄС;

ліквідацію невизнання дипломів чи еквівалентної профе_

сійної кваліфікації; поліпшення умов життя і трудової

діяльності працівників_фронтальєрів.

На Міжпарламентській асамблеї держав_учасниць СНД

1995 р. було прийнято Рекомендаційний законодавчий акт

щодо міграції трудових ресурсів у країнах СНД. Цей акт

містить базові принципи погодженої політики у сфері

міграції трудових ресурсів у СНД. Метою акта є регулюван_

ня процесу трудової міграції, забезпечення гарантій прав

трудящих_мігрантів, зближення національного законодав_

ства країн СНД, укладення міждержавної угоди і взаємодія

країн СНД у питаннях трудової міграції.

Відповідно до цього акта трудящим_мігрантам забезпе_

чується безкоштовне надання послуг щодо найму, оформлен_

ня виїзду і влаштування на роботу. Трудящим_мігрантам га_

рантується рівність прав з громадянами держави при прий_

нятті на роботу і розірванні трудових відносин, встановленні

умов оплати праці, режиму роботи, охорони здоров’я та

гігієни праці, соціального захисту, зверненні до суду.

Для регулювання основних напрямків співробітництва

держав СНД у сфері міграції і соціального захисту трудя_

щих_мігрантів було укладено Угоду урядів держав_учасниць

СНД з указаних питань. Дана угода містить норми про ви_

знання документів про освіту, трудового стажу, регулюван_

ня трудових договорів, соціального страхування, відшкоду_

вання шкоди, переказ зароблених коштів і т.д.

1994 року було укладено Угоду держав_учасниць СНД

про співробітництво у сфері охорони праці для проведення

скоординованої політики в питаннях охорони праці, визнан_

ня стандартів безпеки праці, затвердження погоджених

норм і вимог з охорони праці, створення спільної інформа_

ційної системи з банком даних з охорони праці тощо.

Цього ж року було укладено Угоду держав_учасниць СНД

про порядок розслідування нещасних випадків на виробництві, що сталися з працівниками при перебуванні їх поза

державою проживання, а також Угоду про взаємне визнан_

ня прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам:

каліцтва, професійного захворювання або іншого пошко_

дження здоров’я, пов’язаного з виконанням ними трудових

обов’язків.

Важливе значення мають двосторонні домовленості Ук_

раїни з рядом держав щодо регулювань трудової діяльності

й соціального захисту громадян, які працюють за межами

своїх держав. Так, наприклад, Угода між Урядом України і

Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і со_

ціальний захист громадян України і Росії, які працюють за

межами своїх країн, від 14 січня 1993 р. встановлює, зокре_

ма, колізійні норми для врегулювання таких питань, як вік

особи, з якого допускається прийняття на роботу, виїзд і

перебування, трудова діяльність, права і обов’язки праців_

ників, соціальне забезпечення з прив’язками до законодав_

ства країни перебування. Крім того, в цій Угоді взаємно

визнаються стаж і дипломи, а також інші документи без

легалізації. Аналогічні норми містяться в Угоді між Уря_

дами України та Республіки Молдова про трудову діяльність

і соціальний захист громадян України та Республіки Мол_

дова, які працюють за межами своїх держав, від 15 грудня

1993 р., в Угоді між Урядами України та Республіки Біло_

русь про трудову діяльність і соціальний захист громадян

України та Республіки Білорусь, які працюють за межами

своїх держав, від 17 червня 1995 р., в Угоді між Урядами

України та Республіки Вірменія про трудову діяльність і

соціальний захист громадян України та Республіки Вірме_

нія, які працюють за межами своїх держав, від 17 червня

1995 р.

Урегульовувати колізійні питання трудових відносин

покликані норми Договору між Україною і Республікою

Польща про правову допомогу та правові відносини у ци_

вільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р., а

також Договору між Україною і Республікою Молдова про

правову допомогу та правові відносини у цивільних і кри_

мінальних справах від 13 грудня 1993 р., згідно з якими

сторони, громадяни яких мають трудові стосунки, можуть

підпорядкувати їх обраному за згодою між собою законо_

давству. Якщо вибір не зроблено, укладення, зміна, ска_

сування і закінчення трудових стосунків, а також вимо_

ги, що випливають з них, регулюються законодавством

тієї Договірної Сторони, на території якої була виконана,

або мала бути виконана робота. Якщо працівник виконує

роботу на території однієї Договірної Сторони на підставі

трудових відносин, які пов’язують його з головним

підприємством на території іншої Договірної Сторони,

укладення, зміна і закінчення трудових відносин, а та_

кож вимоги, що випливають з них, регулюються законо_

давством останньої.

У сфері міжнародної праці діє значна кількість міжна_

родно_правових актів багатостороннього і двостороннього

характеру, спрямованих на визначення загального статусу

працівника.

Основоположне значення у цій сфері належить Загальній

декларації прав людини 1948 р., яка у ст. 23 встановлює

право кожної людини на працю, на вільний вибір роботи,

на справедливі і сприятливі умови праці і на захист від без_

робіття; право кожного на рівну оплату за рівну працю, спра_

ведливу і задовільну винагороду. І хоча юридично Загальна

декларація прав людини не має обов’язкового характеру,

однак її моральний авторитет дозволяє їй впливати на інші

міжнародно_правові документи1.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та куль_

турні права 1966 р. визнає право на працю, що включає

право кожної людини дістати можливість заробляти собі

на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона

вільно погоджується. Для цього держави_учасниці Пакту

повинні вжити заходів щодо програм професійно_технічно_

го навчання і підготовки, забезпечення зайнятості (ст. 6).

Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право

кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включа_

ючи, зокрема, винагороду, що забезпечувала б як мінімум

усім трудящим: справедливу зарплату й однакову винаго_

роду за працю однакової цінності без будь_якої різниці;

умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни;

однакову для всіх можливість просування по роботі на

більш високі ступені виключно на підставі трудового ста_

жу і кваліфікації; відпочинок, дозвілля і розумне обмежен_

ня робочого часу, оплачувану періодичну відпустку й ви_

нагороду за святкові дні (ст. 7). Ст. 10 Пакту закріплює

обов’язок надавати оплачувану відпустку з достатньою до_

помогою по соціальному забезпеченню матерям протягом

розумного періоду до і після пологів, а також гарантії для

захисту від економічної і соціальної експлуатації дітей і

підлітків і встановлення державами межі віку, нижче яких

користування платною дитячою працею забороняється і

карається законом.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права

1966 р. закріплює, зокрема у ст. 8 заборону на приневолен_

ня до примусової чи обов’язкової праці.

Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм расової дис_

кримінації 1966 р. встановлює у ст. 5 обов’язок у забезпе_

ченні рівноправ’я кожної людини перед законом незалеж_

но від раси, кольору шкіри, національності чи етнічного по_

ходження, особливо при здійсненні права на працю, вільний

вибір роботи, справедливі та сприятливі умови праці, захист

від безробіття, однакову плату за однакову працю, справед_

ливу й задовільну винагороду.

Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації

щодо жінок 1979 р. зобов’язує держав_учасниць вживати всіх

заходів стосовно відновлення рівноправності жінок у сфері

зайнятості, зокрема права на працю як невід’ємне право всіх

людей, право на однакові можливості при наймі на роботу,

право на вільний вибір професії чи роду роботи, на однакову

винагороду, соціальне забезпечення тощо (ст. 11).

Конвенція ООН про статус біженців 1951 р. фіксує обо_

в’язок договірних держав надавати біженцям, які законно

проживають на їх території, права працювати за наймом,

яким користуються громадяни іноземних держав за тих же

обставин. Держави зобов’язуються надавати біженцям мак_

симально сприятливий статус щодо права займатися само_

стійно сільським господарством, промисловістю, ремеслом,

торгівлею, вільними професіями (статті 18 і 19).

Міжнародна Конвенція ООН про захист прав усіх трудя_

щих_мігрантів і членів їхніх сімей 1990 р. встановлює у

ст. 8 норму, згідно з якою трудящі_мігранти і члени їх сімей

можуть вільно залишати будь_яку країну, включаючи дер_

жаву свого походження. Трудящим_мігрантам повинно за_

безпечуватися не менш сприятливе ставлення, ніж те, що

застосовується до громадян держави у питаннях роботи за

наймом, винагороди та інших умов праці й зайнятості

(ст. 25). Трудящі_мігранти і члени їх сімей користуються

правом вільного переміщення територією держави роботи

за наймом і вільного вибору місця проживання в ній (ст. 39).

Наприкінці свого перебування у країні місця роботи за най_

мом трудящі_мігранти мають право переводити свої зароб_

лені заощадження у державу свого походження чи іншу дер_

жаву (ст. 47). Трудящі_мігранти мають право вільно обира_

ти оплачувану діяльність (ст. 52); їм також надається національний режим у питаннях захисту проти звільнен_

ня, виплат по безробіттю (ст. 54) тощо.

Багато важливих міжнародних актів з питань регулюван_

ня праці було прийнято Міжнародною організацією праці

(МОП). Вона була створена 1919 р. відповідно до Версальсь_

кого договору при Лізі Націй як Міжнародна комісія з

розробки конвенцій і рекомендацій у питаннях трудового

права і поліпшення умов праці. МОП діє як автономна

спеціалізована установа, завданням якої є формулювання

міжнародних норм у галузі праці та їх реалізація. Формою

роботи МОП є Міжнародна конференція праці, що відбу_

вається щорічно в Женеві. Результатом роботи МОП є низ_

ка міжнародних актів, які торкаються прав людини, забо_

рони примусової чи обов’язкової праці, свободи асоціацій,

ліквідації дискримінації у галузі праці й зайнятості, реалі_

зації принципу однакової винагороди за однакову працю,

безпеки та гігієни праці, відпочинку, відпусток тощо.

Зокрема, МОП прийняла Конвенцію № 97 про права тру_

дящих_мігрантів. У цій Конвенції містяться норми, що зо_

бов’язують держави надавати інформацію про політику,

законодавство, спеціальні установи, заходи щодо трудової

міграції. Держави повинні створювати компетентні й без_

коштовні служби допомоги трудящим_мігрантам, вживати

заходів проти пропаганди, що вводить в оману з питань

міграції; заходи щодо полегшення від’їзду й переїзду тру_

дящих_мігрантів; надання національного режиму в питан_

нях зарплати, допомоги, привілеїв за колективним догово_

ром, житлового, соціального забезпечення, податків і зборів,

судочинства.

Конвенція МОП № 143 — про зловживання у сфері

міграції і про забезпечення трудящим_мігрантам однакових

можливостей і поводження від 1978 р. покладає обов’язок

на держави_члени організації вживати заходів для припи_

нення таємної міграції, незаконного найму, проти органі_

заторів і наймачів незаконних мігрантів (ст. 3); вияву неза_

конної зайнятості трудящих_мігрантів, застосування адмі_

ністративної, цивільної та кримінальної відповідальності до

осіб, які незаконно використовують працю трудящих_

мігрантів, організовують міграцію трудящих з метою отримання роботи (ст. 6). Разом з тим, якщо підстави проживан_

ня є законними, держави повинні забезпечити рівність сто_

совно гарантій забезпечення зайнятості, надання роботи,

тимчасової роботи, перепідготовки для трудящих_мігрантів

(ст. 8). Держави повинні здійснювати національну політи_

ку, спрямовану на сприяння рівності можливостей і пово_

дження, соціального забезпечення, профспілок, культурних

прав, індивідуальних і колективних свобод трудящих_

мігрантів і членів їх сімей, які перебувають у країні на за_

конних підставах (ст. 9).

Згідно з Міжнародною конвенцією про захист прав усіх

трудящих_мігрантів і членів їх сімей МОП 1990 р., за_

кріплюються права трудящих_мігрантів і членів їхніх сімей:

на свободу пересування, особисту недоторканність, гуман_

не поводження, визнання правосуб’єктності, на об’єднання

у профспілки, на соціальне забезпечення, медичну допомо_

гу, на свободу слова, думки, совісті, релігії (статті 8—32).

Ряд інших конвенцій МОП регулюють питання трудових

відносин: № 118 «Про рівність громадян країни і іноземців,

а також осіб без громадянства у сфері соціального забезпе_

чення»; № 95 «Про охорону заробітної плати», № 52 «Про

щорічні оплачувані відпустки», № 122 «Про політику у

сфері зайнятості».

Важливу роль для європейського співтовариства відігра_

ють акти Європейського Союзу з питань прав людини у сфері

праці. Відповідно до ст. 2 Договору про створення Європейсь_

кого Союзу (Амстердам, 1997 р.), Співтовариство має своїм

завданням сприяти гармонічному, збалансованому і безпе_

рервному розвитку економічної діяльності, високому рівню

зайнятості й соціального захисту в Державах_учасницях.

Співтовариство має своєю метою сприяти зайнятості, по_

ліпшенню умов життя і праці людей (ст. 136)1.

Європейська соціальна хартія 1961 р. у ч. І встановлює

такі права і принципи. Кожен повинен мати можливість

заробляти собі на життя шляхом вільного вибору професій

і занять, право на справедливі й безпечні умови праці, справедливу винагороду, соціальне забезпечення. Громадяни

будь_якої держави_учасниці Хартії мають право на будь_яку

роботу, що приносить прибуток на території іншої держа_

ви_учасниці Хартії на началах рівності з її громадянами,

маючи при цьому право на захист і допомогу для себе і членів

своїх сімей і т. ін. Для цього держави повинні застосовува_

ти існуючі правила у ліберальному дусі, спростити фор_

мальності й ліквідувати судові витрати іноземних робіт_

ників, лібералізувати правила регулювання праці іно_

земців, визнати право залишати країну і займатися

діяльністю, що приносить прибуток на території іншої

країни (ст. 18). Працівникам_мігрантам має бути забезпе_

чений доступ до послуг з метою надання їм допомоги, за_

безпечення їх від’їзду, переміщення, необхідних медичних

і гігієнічних послуг, національного режиму щодо заробіт_

ної плати, членства у профспілках, житла, оподаткуван_

ня, судових процедур (ст. 19)1.

У межах Європейського Союзу було прийнято Хартію

основних соціальних прав робітників 1989 р., яка, зокре_

ма, гарантує свободу пересування працівників у межах ЄС,

передбачає право на працевлаштування на будь_якій роботі

в межах ЄС на основі національного режиму місцевих пра_

цівників щодо доступу до праці, її умов і соціального захис_

ту; гармонізацію умов проживання в державах—членах ЄС;

ліквідацію невизнання дипломів чи еквівалентної профе_

сійної кваліфікації; поліпшення умов життя і трудової

діяльності працівників_фронтальєрів.

На Міжпарламентській асамблеї держав_учасниць СНД

1995 р. було прийнято Рекомендаційний законодавчий акт

щодо міграції трудових ресурсів у країнах СНД. Цей акт

містить базові принципи погодженої політики у сфері

міграції трудових ресурсів у СНД. Метою акта є регулюван_

ня процесу трудової міграції, забезпечення гарантій прав

трудящих_мігрантів, зближення національного законодав_

ства країн СНД, укладення міждержавної угоди і взаємодія

країн СНД у питаннях трудової міграції.

Відповідно до цього акта трудящим_мігрантам забезпе_

чується безкоштовне надання послуг щодо найму, оформлен_

ня виїзду і влаштування на роботу. Трудящим_мігрантам га_

рантується рівність прав з громадянами держави при прий_

нятті на роботу і розірванні трудових відносин, встановленні

умов оплати праці, режиму роботи, охорони здоров’я та

гігієни праці, соціального захисту, зверненні до суду.

Для регулювання основних напрямків співробітництва

держав СНД у сфері міграції і соціального захисту трудя_

щих_мігрантів було укладено Угоду урядів держав_учасниць

СНД з указаних питань. Дана угода містить норми про ви_

знання документів про освіту, трудового стажу, регулюван_

ня трудових договорів, соціального страхування, відшкоду_

вання шкоди, переказ зароблених коштів і т.д.

1994 року було укладено Угоду держав_учасниць СНД

про співробітництво у сфері охорони праці для проведення

скоординованої політики в питаннях охорони праці, визнан_

ня стандартів безпеки праці, затвердження погоджених

норм і вимог з охорони праці, створення спільної інформа_

ційної системи з банком даних з охорони праці тощо.

Цього ж року було укладено Угоду держав_учасниць СНД

про порядок розслідування нещасних випадків на виробництві, що сталися з працівниками при перебуванні їх поза

державою проживання, а також Угоду про взаємне визнан_

ня прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам:

каліцтва, професійного захворювання або іншого пошко_

дження здоров’я, пов’язаного з виконанням ними трудових

обов’язків.

Важливе значення мають двосторонні домовленості Ук_

раїни з рядом держав щодо регулювань трудової діяльності

й соціального захисту громадян, які працюють за межами

своїх держав. Так, наприклад, Угода між Урядом України і

Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і со_

ціальний захист громадян України і Росії, які працюють за

межами своїх країн, від 14 січня 1993 р. встановлює, зокре_

ма, колізійні норми для врегулювання таких питань, як вік

особи, з якого допускається прийняття на роботу, виїзд і

перебування, трудова діяльність, права і обов’язки праців_

ників, соціальне забезпечення з прив’язками до законодав_

ства країни перебування. Крім того, в цій Угоді взаємно

визнаються стаж і дипломи, а також інші документи без

легалізації. Аналогічні норми містяться в Угоді між Уря_

дами України та Республіки Молдова про трудову діяльність

і соціальний захист громадян України та Республіки Мол_

дова, які працюють за межами своїх держав, від 15 грудня

1993 р., в Угоді між Урядами України та Республіки Біло_

русь про трудову діяльність і соціальний захист громадян

України та Республіки Білорусь, які працюють за межами

своїх держав, від 17 червня 1995 р., в Угоді між Урядами

України та Республіки Вірменія про трудову діяльність і

соціальний захист громадян України та Республіки Вірме_

нія, які працюють за межами своїх держав, від 17 червня

1995 р.

Урегульовувати колізійні питання трудових відносин

покликані норми Договору між Україною і Республікою

Польща про правову допомогу та правові відносини у ци_

вільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р., а

також Договору між Україною і Республікою Молдова про

правову допомогу та правові відносини у цивільних і кри_

мінальних справах від 13 грудня 1993 р., згідно з якими

сторони, громадяни яких мають трудові стосунки, можуть

підпорядкувати їх обраному за згодою між собою законо_

давству. Якщо вибір не зроблено, укладення, зміна, ска_

сування і закінчення трудових стосунків, а також вимо_

ги, що випливають з них, регулюються законодавством

тієї Договірної Сторони, на території якої була виконана,

або мала бути виконана робота. Якщо працівник виконує

роботу на території однієї Договірної Сторони на підставі

трудових відносин, які пов’язують його з головним

підприємством на території іншої Договірної Сторони,

укладення, зміна і закінчення трудових відносин, а та_

кож вимоги, що випливають з них, регулюються законо_

давством останньої.