• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

§ 2. Колізійне регулювання міжнародних трудових відносин

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 

Одним із важливих регуляторів трудових відносин у

сфері МПП є колізійні норми, завданням яких є визначен_

ня питання про те, правом якої країни повинні регулюва_

тися міжнародні трудові відносини.

Колізійні норми міжнародного трудового права мають

побудову, аналогічну іншим колізійним нормам: обсяг і

прив’язку. В обсязі колізійної норми фіксується вказівка на ті відносини, що регулюються даною колізійною нормою.

Для колізійних норм трудового права це найчастіше питан_

ня трудового договору, направлення робітника на робоче

місце в іншу державу (§ 44 Федерального закону Австрії

1978 р. про міжнародне приватне право); загальних і спе_

ціальних трудових відносин (наприклад, тих, що виникають

через призначення чи обрання на посаду), трудових відно_

син між іноземними державними органами й іноземними

громадянами, трудових відносин дипломатичних представ_

ників, виконання роботи більш як в одній країні, виконан_

ня роботи у відрядженнях чи в періоди довгострокового пе_

ребування за кордоном, виконання роботи на транспортних

засобах, питання матеріальних і формальних умов дійсності

трудового договору, наслідків його недійсності, змісту і при_

пинення трудових відносин (§ 51 Указу Угорщини 1979 р.

№ 13 про міжнародне приватне право); трудового договору

при звичайному місці роботи, а також при тимчасовому ви_

конанні завдання в іншій країні (ст. 3118 Цивільного ко_

дексу Квебеку 1991 р.); трудових відносин (ст. 32 Закону

Польщі 1965 р. про міжнародне приватне право); трудового

договору у разі звичайного виконання працівником своєї

роботи, а також виконання ним роботи через характер самої

діяльності більш як в одній країні (ст. 102 Закону Румунії

1992 р. № 105 стосовно регулювання відносин міжнародно_

го приватного права, ст. 67 Кодексу міжнародного приват_

ного права Тунісу 1998 р.); загальні трудові договори, а та_

кож договори при виконанні працівником трудових обо_

в’язків у кількох країнах (ст. 121 Федерального закону

Швейцарії 1987 р. про міжнародне приватне право).

Прив’язки колізійних норм трудового права в законодав_

ствах різних країн також неоднорідні.

Виявом однієї з основних засад міжнародного приват_

ного права — автономії волі (lex voluntaris) — слід визна_

ти закріплення у багатьох законодавствах прив’язки до ви_

бору сторонами права стосовно міжнародних трудових

відносин.

Довгий час автономія волі сприймалась неоднозначно у

правовій доктрині при розгляді питань міжнародного тру_

дового права. Так, деякі колізіоністи висловлювались проти застосування lex voluntaris у міжнародних трудових

відносинах, пояснюючи свою позицію тим, що держава

більш зацікавлена у застосуванні до трудових відносин

імперативних норм, а не такого приватного начала, як ав_

тономія волі. Крім того, відмова від lex voluntaris може збе_

регти єдність правового регулювання праці різних кате_

горій працівників на одному підприємстві, а також захис_

тити «слабке» становище працівника як сторони трудових

відносин.

Застосування lex voluntaris все ще інколи визнається

спірним. Проте більшість колізіоністів висловлюються за

його застосування до трудових відносин, що виходять за

межі одного правопорядку. Така позиція аргументується

тим, що працівник — це не завжди слабка сторона трудово_

го договору, а тому управлінський і висококваліфікований

персонал буде тільки програвати у разі неможливості вибо_

ру законодавства щодо трудових відносин; одночасно із за_

стосуванням lex voluntaris у законодавстві можна встано_

вити імперативні норми із застосування сприятливішого за_

кону, спрямованого на захист працівника. Разом з тим,

якщо у країні, де розміщено підприємство, діє сприятливі_

ший для працівників закон — це забезпечить бажану єдність

правового регулювання їх праці1.

На сьогоднішній день законодавства більшості країн

(особливо тих, що розглядають трудовий договір як складо_

ву цивільного права) дозволяють застосування автономії

волі в трудових відносинах у сфері міжнародного приват_

ного права. Більше того, це начало визнається доктриною і

практикою в певних країнах основоположним, а законодав_

ства таких країн, як Велика Британія, Італія, Канада,

Німеччина не обмежують застосування автономії волі для

трудових відносин у даній сфері якимось конкретним пра_

вопорядком.

У деяких інших країнах, які дозволяють застосування

права, обраного сторонами трудових відносин, такий вибір

певною мірою обмежується. Так, згідно із законодавствами

Австрії та Ліхтенштейну, вибір права береться до уваги

тільки тоді, коли його здійснено прямо вираженим чином

(очевидно, що тут встановлюється пріоритетність письмо_

вого акта вибору права, а також знімається питання вста_

новлення судом внутрішнього наміру сторін тощо). Згідно

із законодавством Польщі, сторони можуть підкорити тру_

дові відносини обраному ними праву, якщо воно має зв’я_

зок з цими відносинами (отже, у законодавстві прямо узго_

джуються автономія волі і тісний зв’язок, що обмежує коло

правопорядків для регулювання міжнародних трудових

відносин з_поміж тих країн, які певним чином стосуються

даних трудових відносин). Відповідно до законодавства

Швейцарії, здійснення вибору права для врегулювання тру_

дового договору можливе лише в межах країни звичайного

перебування робітника, країни місця ділового обзаведення,

місця проживання чи звичайного місцеперебування найма_

ча. Згідно з нормами російського міжнародного приватного

права, закріпленими в кодексі торговельного мореплавства

1999 р., автономія волі проникла у сферу міжнародних тру_

дових відносин тільки у відношенні трудових договорів

членів екіпажів суден і їхніх роботодавців: відносини між

володільцем судна і членами екіпажу регулюються законом

держави прапора судна, якщо інше не передбачено догово_

ром між володільцем судна і членами екіпажу судна, що є

іноземними громадянами (ст. 416); загальне міжнародне

трудове право Російської Федерації подібну можливість не

передбачає.

Найчастіше в тих законодавствах, де дозволяється авто_

номія волі в міжнародних трудових відносинах, вибір пра_

ва, зроблений на його основі, не повинен погіршувати ста_

новище працівників порівняно з тим правом, яке б застосову_

валося без дії lex voluntaris, на основі загальних колізійних

норм (законодавства Австрії, Німеччини, Канади, Ліхтен_

штейну, Румунії). Напевно, найбільш детально питання

правового захисту працівника в цьому аспекті викладено в

законодавстві Квебеку. Так, згідно зі ст. 3118 Цивільного

кодексу Квебеку 1991 р., вказівка сторонами на право для

застосування до трудового договору, не тягне позбавлення

працівника захисту, на який він управнений згідно з імпе_

Міжнародні трудові відносини 297

ративними нормами права країни, де працівник звичайно

здійснює свою роботу, навіть якщо він тимчасово виконує

завдання в іншій країні, чи, якщо працівник звичайно не

виконує роботу в якій_небудь одній країні, — згідно з імпе_

ративними нормами законодавства країни, де його робото_

давець доміцильований чи має місце свого ділового обзаве_

дення.

Таким чином, у міжнародному трудовому праві особли_

во важливим регулятором є імперативні норми, покликані

захищати інтереси працівника, незважаючи на норми об_

раного сторонами правопорядку. До їх кола включають, зок_

рема, ті, що спрямовані на захист найманих працівників від

звільнення, захист прав вагітних жінок і матерів, визнача_

ють тривалість строків розірвання трудового договору і т.п.,

що є більш сприятливими для працівника порівняно з нор_

мами правопорядку, обраного сторонами трудових відносин

(принцип зіставлення правових режимів з точки зору їх

сприяння найманим працівникам).1.

Іншою важливою колізійною прив’язкою, яку часто на_

зивають основною, є прив’язка до закону місця роботи (lex

loci laboris), що закріплена у законодавствах таких країн,

як Австрія, Німеччина, Угорщина, Румунія, Канада,

Ліхтенштейн, Туніс, Чехія, Швейцарія. Найчастіше вона

застосовується, якщо сторони не здійснили вибір права. Цю

прив’язку в доктрині і законодавстві також називають інко_

ли прив’язкою до: права країни місця звичайного виконан_

ня працівником своєї трудової діяльності; закону країни

місця розміщення підприємства, де працює особа; закону місця виконання роботи; закону країни, в якій працівник

звичайно виконує свої трудові обов’язки; закону країни, в

якій робітник звичайно виконує роботу; права країни зви_

чайного виконання роботи за договором; закону країни, в

якій (повністю або переважно) виконується робота; права

місця здійснення трудової функції.

Теоретичним обґрунтуванням застосування такої при_

в’язки є:

1) дана колізійна прив’язка стосується більшості відно_

син, що регулюються трудовим правом, зокрема індивіду_

альних і колективних відносин;

2) праця виконує свої економічні й інші функції голов_

ним чином у країні, де вона здійснюється;

3) зазвичай саме на місці роботи працівник інтегрується

у трудовий колектив, і звернення до закону цього місця доз_

воляє, з одного боку, створити рівні умови праці для всіх

працівників одного підприємства, а з іншого — забезпечи_

ти цілісну і послідовну систему правового регулювання, вра_

ховуючи дію імперативних правил праці у даному місці;

4) місце роботи часто є також і місцем судового розгляду

конфліктів;

5) сторони трудового договору краще ознайомлені з чин_

ним правом місця роботи;

6) для застосування даної прив’язки має значення також

те, що в цьому місці виконується трудовий договір1.

Прив’язка до lex loci laboris у певних країнах не застосо_

вується. Замість неї встановлюються прив’язки до особис_

того закону сторін (громадянства, місцезнаходження, до_

міциля), місця підприємницької діяльності наймача та інші

колізійні начала.

Досить часто мають місце ситуації, коли за наведеними

загальними формулами прикріплення місце виконання ро_

боти через особливості конкретних відносин встановити не

так просто (у випадках відряджень, виконання роботи в

кількох країнах, виконання роботи на суднах водного і повітряного транспорту, на фіксованих морських установках

по видобутку корисних копалин). Для цього у законодав_

ствах досить часто фіксуються так звані спеціальні колізійні

норми з власними колізійними прив’язками. Так, прив’яз_

ка до закону прапора — lex banderae (lex flagi) — застосо_

вується для регламентації праці особи на водному чи по_

вітряному транспорті й відсилає до закону країни реєстрації

транспортного засобу або до держави, під прапором чи роз_

пізнавальним знаком якої пересувається даний транспорт_

ний засіб (Угорщина, Чехія, Фінляндія). Так, згідно з § 16

Закону Чехії про міжнародне приватне право, трудові відно_

сини на річковому і повітряному транспорті регулюються

правом місця реєстрації, а на морському транспорті — пра_

вом держави, під прапором якої транспортний засіб вико_

ристовується. Хоча у деяких країнах (наприклад, у Німеч_

чині) для регулювання праці на повітряному і морському

транспорті спеціальних колізійних норм не передбачено, а

прив’язки до lex banderae і права країни місцезнаходжен_

ня наймача є спірними у доктрині.

Прив’язка до lex delegationis застосовується щодо праці_

вників, яких направлено на роботу в закордонні відряджен_

ня, і означає застосування права країни місцезнаходження

установи чи організації, яка направила працівника для ви_

конання певних завдань за кордон. Прив’язка до особисто_

го закону наймача найчастіше застосовується при виконанні

роботи у кількох країнах (Австрія, Угорщина, Німеччина,

Ліхтенштейн, Румунія). Так, відповідно до ч. 2 ст. 48 Зако_

ну Ліхтенштейну 1996 р. про міжнародне приватне право,

якщо працівник виконує свою роботу більш як в одній країні

чи якщо він не має постійного місця роботи, то визначаль_

ним є законодавство тієї країни, в якій роботодавець має своє

звичайне місцезнаходження (своє обзаведення).

Якщо з допомогою подібних колізійних прив’язок не

вдається відшукати статут трудових відносин, деякі зако_

нодавства пропонують застосовувати принцип найбільш

тісного зв’язку (Німеччина, Румунія, Туніс). Так, згідно з

ч. 2 ст. 67 Кодексу міжнародного приватного права Тунісу,

якщо працівник виконує свою роботу в кількох державах,

трудовий договір регулюється сукупністю законів держави обзаведення роботодавця, якщо тільки з усіх обставин справи не випливає, що трудовий договір має тісніші зв’язки з

іншою державою. Норма про тісний зв’язок застосовується

у виключних випадках, коли із сукупності обставин випли_

ває, що трудовий договір чи трудові відносини мають суттє_

во більш тісний зв’язок з іншою державою і, як наслідок

цього, явно переважає над принципом основної прив’язки1.

Спірним у доктрині є питання про застосування колізій_

ної прив’язки щодо формальних умов трудового контрак_

ту. Так, деякі колізіоністи, а також практика і законодав_

ства вирішують колізійні питання формальних умов трудо_

вих контрактів на користь прив’язки locus regit actum, тобто

закону місця вчинення акту. Однак є й інша точка зору, яка

основана на тому, що для формальних умов трудових кон_

трактів слід застосовувати право, яке застосовується для

регулювання його змісту.

Стосовно трудової право_ й дієздатності сучасні законо_

давства в основному не встановлюють будь_яких спеціаль_

них колізійних норм, поширюючи на ці питання загальні

цивільно_правові начала і загальні колізійні норми міжна_

родного приватного права (закон громадянства і місця про_

живання для фізичних осіб, а також закон інкорпорації для

юридичних осіб). Така позиція відповідає у тому числі й

вітчизняній доктрині2.

Одним із важливих регуляторів трудових відносин у

сфері МПП є колізійні норми, завданням яких є визначен_

ня питання про те, правом якої країни повинні регулюва_

тися міжнародні трудові відносини.

Колізійні норми міжнародного трудового права мають

побудову, аналогічну іншим колізійним нормам: обсяг і

прив’язку. В обсязі колізійної норми фіксується вказівка на ті відносини, що регулюються даною колізійною нормою.

Для колізійних норм трудового права це найчастіше питан_

ня трудового договору, направлення робітника на робоче

місце в іншу державу (§ 44 Федерального закону Австрії

1978 р. про міжнародне приватне право); загальних і спе_

ціальних трудових відносин (наприклад, тих, що виникають

через призначення чи обрання на посаду), трудових відно_

син між іноземними державними органами й іноземними

громадянами, трудових відносин дипломатичних представ_

ників, виконання роботи більш як в одній країні, виконан_

ня роботи у відрядженнях чи в періоди довгострокового пе_

ребування за кордоном, виконання роботи на транспортних

засобах, питання матеріальних і формальних умов дійсності

трудового договору, наслідків його недійсності, змісту і при_

пинення трудових відносин (§ 51 Указу Угорщини 1979 р.

№ 13 про міжнародне приватне право); трудового договору

при звичайному місці роботи, а також при тимчасовому ви_

конанні завдання в іншій країні (ст. 3118 Цивільного ко_

дексу Квебеку 1991 р.); трудових відносин (ст. 32 Закону

Польщі 1965 р. про міжнародне приватне право); трудового

договору у разі звичайного виконання працівником своєї

роботи, а також виконання ним роботи через характер самої

діяльності більш як в одній країні (ст. 102 Закону Румунії

1992 р. № 105 стосовно регулювання відносин міжнародно_

го приватного права, ст. 67 Кодексу міжнародного приват_

ного права Тунісу 1998 р.); загальні трудові договори, а та_

кож договори при виконанні працівником трудових обо_

в’язків у кількох країнах (ст. 121 Федерального закону

Швейцарії 1987 р. про міжнародне приватне право).

Прив’язки колізійних норм трудового права в законодав_

ствах різних країн також неоднорідні.

Виявом однієї з основних засад міжнародного приват_

ного права — автономії волі (lex voluntaris) — слід визна_

ти закріплення у багатьох законодавствах прив’язки до ви_

бору сторонами права стосовно міжнародних трудових

відносин.

Довгий час автономія волі сприймалась неоднозначно у

правовій доктрині при розгляді питань міжнародного тру_

дового права. Так, деякі колізіоністи висловлювались проти застосування lex voluntaris у міжнародних трудових

відносинах, пояснюючи свою позицію тим, що держава

більш зацікавлена у застосуванні до трудових відносин

імперативних норм, а не такого приватного начала, як ав_

тономія волі. Крім того, відмова від lex voluntaris може збе_

регти єдність правового регулювання праці різних кате_

горій працівників на одному підприємстві, а також захис_

тити «слабке» становище працівника як сторони трудових

відносин.

Застосування lex voluntaris все ще інколи визнається

спірним. Проте більшість колізіоністів висловлюються за

його застосування до трудових відносин, що виходять за

межі одного правопорядку. Така позиція аргументується

тим, що працівник — це не завжди слабка сторона трудово_

го договору, а тому управлінський і висококваліфікований

персонал буде тільки програвати у разі неможливості вибо_

ру законодавства щодо трудових відносин; одночасно із за_

стосуванням lex voluntaris у законодавстві можна встано_

вити імперативні норми із застосування сприятливішого за_

кону, спрямованого на захист працівника. Разом з тим,

якщо у країні, де розміщено підприємство, діє сприятливі_

ший для працівників закон — це забезпечить бажану єдність

правового регулювання їх праці1.

На сьогоднішній день законодавства більшості країн

(особливо тих, що розглядають трудовий договір як складо_

ву цивільного права) дозволяють застосування автономії

волі в трудових відносинах у сфері міжнародного приват_

ного права. Більше того, це начало визнається доктриною і

практикою в певних країнах основоположним, а законодав_

ства таких країн, як Велика Британія, Італія, Канада,

Німеччина не обмежують застосування автономії волі для

трудових відносин у даній сфері якимось конкретним пра_

вопорядком.

У деяких інших країнах, які дозволяють застосування

права, обраного сторонами трудових відносин, такий вибір

певною мірою обмежується. Так, згідно із законодавствами

Австрії та Ліхтенштейну, вибір права береться до уваги

тільки тоді, коли його здійснено прямо вираженим чином

(очевидно, що тут встановлюється пріоритетність письмо_

вого акта вибору права, а також знімається питання вста_

новлення судом внутрішнього наміру сторін тощо). Згідно

із законодавством Польщі, сторони можуть підкорити тру_

дові відносини обраному ними праву, якщо воно має зв’я_

зок з цими відносинами (отже, у законодавстві прямо узго_

джуються автономія волі і тісний зв’язок, що обмежує коло

правопорядків для регулювання міжнародних трудових

відносин з_поміж тих країн, які певним чином стосуються

даних трудових відносин). Відповідно до законодавства

Швейцарії, здійснення вибору права для врегулювання тру_

дового договору можливе лише в межах країни звичайного

перебування робітника, країни місця ділового обзаведення,

місця проживання чи звичайного місцеперебування найма_

ча. Згідно з нормами російського міжнародного приватного

права, закріпленими в кодексі торговельного мореплавства

1999 р., автономія волі проникла у сферу міжнародних тру_

дових відносин тільки у відношенні трудових договорів

членів екіпажів суден і їхніх роботодавців: відносини між

володільцем судна і членами екіпажу регулюються законом

держави прапора судна, якщо інше не передбачено догово_

ром між володільцем судна і членами екіпажу судна, що є

іноземними громадянами (ст. 416); загальне міжнародне

трудове право Російської Федерації подібну можливість не

передбачає.

Найчастіше в тих законодавствах, де дозволяється авто_

номія волі в міжнародних трудових відносинах, вибір пра_

ва, зроблений на його основі, не повинен погіршувати ста_

новище працівників порівняно з тим правом, яке б застосову_

валося без дії lex voluntaris, на основі загальних колізійних

норм (законодавства Австрії, Німеччини, Канади, Ліхтен_

штейну, Румунії). Напевно, найбільш детально питання

правового захисту працівника в цьому аспекті викладено в

законодавстві Квебеку. Так, згідно зі ст. 3118 Цивільного

кодексу Квебеку 1991 р., вказівка сторонами на право для

застосування до трудового договору, не тягне позбавлення

працівника захисту, на який він управнений згідно з імпе_

Міжнародні трудові відносини 297

ративними нормами права країни, де працівник звичайно

здійснює свою роботу, навіть якщо він тимчасово виконує

завдання в іншій країні, чи, якщо працівник звичайно не

виконує роботу в якій_небудь одній країні, — згідно з імпе_

ративними нормами законодавства країни, де його робото_

давець доміцильований чи має місце свого ділового обзаве_

дення.

Таким чином, у міжнародному трудовому праві особли_

во важливим регулятором є імперативні норми, покликані

захищати інтереси працівника, незважаючи на норми об_

раного сторонами правопорядку. До їх кола включають, зок_

рема, ті, що спрямовані на захист найманих працівників від

звільнення, захист прав вагітних жінок і матерів, визнача_

ють тривалість строків розірвання трудового договору і т.п.,

що є більш сприятливими для працівника порівняно з нор_

мами правопорядку, обраного сторонами трудових відносин

(принцип зіставлення правових режимів з точки зору їх

сприяння найманим працівникам).1.

Іншою важливою колізійною прив’язкою, яку часто на_

зивають основною, є прив’язка до закону місця роботи (lex

loci laboris), що закріплена у законодавствах таких країн,

як Австрія, Німеччина, Угорщина, Румунія, Канада,

Ліхтенштейн, Туніс, Чехія, Швейцарія. Найчастіше вона

застосовується, якщо сторони не здійснили вибір права. Цю

прив’язку в доктрині і законодавстві також називають інко_

ли прив’язкою до: права країни місця звичайного виконан_

ня працівником своєї трудової діяльності; закону країни

місця розміщення підприємства, де працює особа; закону місця виконання роботи; закону країни, в якій працівник

звичайно виконує свої трудові обов’язки; закону країни, в

якій робітник звичайно виконує роботу; права країни зви_

чайного виконання роботи за договором; закону країни, в

якій (повністю або переважно) виконується робота; права

місця здійснення трудової функції.

Теоретичним обґрунтуванням застосування такої при_

в’язки є:

1) дана колізійна прив’язка стосується більшості відно_

син, що регулюються трудовим правом, зокрема індивіду_

альних і колективних відносин;

2) праця виконує свої економічні й інші функції голов_

ним чином у країні, де вона здійснюється;

3) зазвичай саме на місці роботи працівник інтегрується

у трудовий колектив, і звернення до закону цього місця доз_

воляє, з одного боку, створити рівні умови праці для всіх

працівників одного підприємства, а з іншого — забезпечи_

ти цілісну і послідовну систему правового регулювання, вра_

ховуючи дію імперативних правил праці у даному місці;

4) місце роботи часто є також і місцем судового розгляду

конфліктів;

5) сторони трудового договору краще ознайомлені з чин_

ним правом місця роботи;

6) для застосування даної прив’язки має значення також

те, що в цьому місці виконується трудовий договір1.

Прив’язка до lex loci laboris у певних країнах не застосо_

вується. Замість неї встановлюються прив’язки до особис_

того закону сторін (громадянства, місцезнаходження, до_

міциля), місця підприємницької діяльності наймача та інші

колізійні начала.

Досить часто мають місце ситуації, коли за наведеними

загальними формулами прикріплення місце виконання ро_

боти через особливості конкретних відносин встановити не

так просто (у випадках відряджень, виконання роботи в

кількох країнах, виконання роботи на суднах водного і повітряного транспорту, на фіксованих морських установках

по видобутку корисних копалин). Для цього у законодав_

ствах досить часто фіксуються так звані спеціальні колізійні

норми з власними колізійними прив’язками. Так, прив’яз_

ка до закону прапора — lex banderae (lex flagi) — застосо_

вується для регламентації праці особи на водному чи по_

вітряному транспорті й відсилає до закону країни реєстрації

транспортного засобу або до держави, під прапором чи роз_

пізнавальним знаком якої пересувається даний транспорт_

ний засіб (Угорщина, Чехія, Фінляндія). Так, згідно з § 16

Закону Чехії про міжнародне приватне право, трудові відно_

сини на річковому і повітряному транспорті регулюються

правом місця реєстрації, а на морському транспорті — пра_

вом держави, під прапором якої транспортний засіб вико_

ристовується. Хоча у деяких країнах (наприклад, у Німеч_

чині) для регулювання праці на повітряному і морському

транспорті спеціальних колізійних норм не передбачено, а

прив’язки до lex banderae і права країни місцезнаходжен_

ня наймача є спірними у доктрині.

Прив’язка до lex delegationis застосовується щодо праці_

вників, яких направлено на роботу в закордонні відряджен_

ня, і означає застосування права країни місцезнаходження

установи чи організації, яка направила працівника для ви_

конання певних завдань за кордон. Прив’язка до особисто_

го закону наймача найчастіше застосовується при виконанні

роботи у кількох країнах (Австрія, Угорщина, Німеччина,

Ліхтенштейн, Румунія). Так, відповідно до ч. 2 ст. 48 Зако_

ну Ліхтенштейну 1996 р. про міжнародне приватне право,

якщо працівник виконує свою роботу більш як в одній країні

чи якщо він не має постійного місця роботи, то визначаль_

ним є законодавство тієї країни, в якій роботодавець має своє

звичайне місцезнаходження (своє обзаведення).

Якщо з допомогою подібних колізійних прив’язок не

вдається відшукати статут трудових відносин, деякі зако_

нодавства пропонують застосовувати принцип найбільш

тісного зв’язку (Німеччина, Румунія, Туніс). Так, згідно з

ч. 2 ст. 67 Кодексу міжнародного приватного права Тунісу,

якщо працівник виконує свою роботу в кількох державах,

трудовий договір регулюється сукупністю законів держави обзаведення роботодавця, якщо тільки з усіх обставин справи не випливає, що трудовий договір має тісніші зв’язки з

іншою державою. Норма про тісний зв’язок застосовується

у виключних випадках, коли із сукупності обставин випли_

ває, що трудовий договір чи трудові відносини мають суттє_

во більш тісний зв’язок з іншою державою і, як наслідок

цього, явно переважає над принципом основної прив’язки1.

Спірним у доктрині є питання про застосування колізій_

ної прив’язки щодо формальних умов трудового контрак_

ту. Так, деякі колізіоністи, а також практика і законодав_

ства вирішують колізійні питання формальних умов трудо_

вих контрактів на користь прив’язки locus regit actum, тобто

закону місця вчинення акту. Однак є й інша точка зору, яка

основана на тому, що для формальних умов трудових кон_

трактів слід застосовувати право, яке застосовується для

регулювання його змісту.

Стосовно трудової право_ й дієздатності сучасні законо_

давства в основному не встановлюють будь_яких спеціаль_

них колізійних норм, поширюючи на ці питання загальні

цивільно_правові начала і загальні колізійні норми міжна_

родного приватного права (закон громадянства і місця про_

живання для фізичних осіб, а також закон інкорпорації для

юридичних осіб). Така позиція відповідає у тому числі й

вітчизняній доктрині2.