• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

§ 3. Міжнародні повітряні перевезення

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 

Як і перевезення морем, міжнародні повітряні перевезен_

ня можуть здійснюватися двома способами: шляхом фрах_

тування місткості всього повітряного судна чи укладення

договору (якщо йдеться не про всю місткість судна, а про її

окрему частину) на перевезення вантажів. Це здійснюєть_

ся, як правило, на підставі авіанакладної. З метою уніфікації правил міжнародних повітряних перевезень прийня_

то цілу низку договорів (конвенцій).

1. Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил,

що стосуються міжнародних повітряних перевезень, 12

жовтня 1929 р., застосовується до будь_якого міжнародно_

го перевезення людей, багажу чи вантажу, що здійснюєть_

ся за винагороду з допомогою повітряного судна. Вона зас_

тосовується до безкоштовних перевезень, що здійснюються

з допомогою повітряного судна авіатранспортного підприєм_

ства, а також до перевезень, що здійснюються державою або

іншими юридичними особами публічного права, та в інших

випадках, зазначених у Конвенції. В останній вказано до_

кументи, які є посвідченням договору повітряного переве_

зення: для пасажирів таким договором є проїзний білет, для

багажу — багажна квитанція, яка може бути включена у

проїзний квиток. Відповідно до положень Конвенції, кожен

перевізник має право вимагати від відправника повітряно_

перевізний документ. Але відсутність, неправильність або

втрата такого документу не впливає на дійсність договору

перевезення.

Низку статей Конвенції присвячено питанням відпові_

дальності перевізника, її межам і підставам звільнення від

неї, а також положенням щодо позивної давності тощо. До

глави 5 Конвенції увійшли положення стосовно комбінова_

них перевезень.

Протоколом про поправки до Конвенції для уніфікації

деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних

перевезень, 28 вересня 1955 р., змінено та доповнено низку

положень Конвенції 1929 р.

2. Конвенція, додаткова до Варшавської конвенції для

уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних

повітряних перевезень, що здійснюються особами, які не є

перевізниками за договором, 18 вересня 1961 р., містить

низку додаткових положень, які спочатку не було висвітле_

но у Варшавській конвенції. Насамперед, вона розмежовує

поняття «перевізника за договором» і «фактичного пере_

візника»: «перевізник за договором» означає особу, яка ук_

лала як Договірна Сторона, що підпадає під дію Варшавсь_

кої конвенції, договір про перевезення з пасажиром або

Міжнародне перевезення вантажів, пасажирів... 217

відправником; «фактичний перевізник» — це особа, яка не

є перевізником за договором, але уповноважена перевізни_

ком здійснювати все перевезення або його частину. Відпо_

відно до Положень Конвенції, перший з них підпадає під дію

правил Варшавської конвенції відносно всього перевезен_

ня, передбаченого в договорі; другий — лише відносно того

перевезення, яке він здійснює; проведено розмежування їх

відповідальності як за дії, так і за бездіяльність.

3. Конвенція для Уніфікації деяких правил міжнародних

повітряних перевезень, 28 травня 1999 р., є чинною для

України (див. WWW. NAU. KIEV. UA). Названа Конвенція

модернізує вищезазначені міжнародні акти. Її сфера засто_

сування майже ідентична зі сферою, передбаченою Конвен_

цією 1929 р. Однак, на відміну від останньої, в її змісті за_

значено, що при перевезенні поштових відправлень, пере_

візник несе відповідальність лише перед відповідною

поштовою організацією.

У модернізованому акті значну увагу приділено організа_

ційним заходам, які є необхідними для здійснення повітря_

них перевезень, насамперед, підготовці документації, яка

дещо відрізняється як за назвою, так і за змістом від тієї, що

передбачена Конвенцією 1929 р. Зокрема, йдеться про інди_

відуальний або груповий документ, необхідний для переве_

зення пасажирів, та відомості, які він повинен містити.

Низку статей Конвенції 1999 р., як і Конвенції 1929 р.,

присвячено питанням відповідальності перевізника, її ме_

жам та підставам звільнення від неї, а також положенням

щодо позивної давності тощо.

4. Конвенція про міжнародну цивільну авіацію, 7 грудня

1944 р., є чинною для України (див. WWW. NAU. KIEV.

UA). Її положення застосовуються лише до цивільних по_

вітряних суден і не поширюються на судна, що використо_

вуються військовою, митною та поліцейською службами.

Кожна з Договірних Сторін зобов’язується не використову_

вати цивільну авіацію з метою, яка є несумісною з даною

Конвенцією. Вона встановлює низку положень щодо регу_

лярних (нерегулярних) міжнародних сполучень, каботажу,

заборонних зон, спрощення формальностей для прискорен_

ня навігації повітряних суден, а також правила про повітряний рух, митні, імміграційні процедури й порядок розслі_

дування повітряних пригод.

Згідно з даною Конвенцією, кожне повітряне судно, яке

бере участь у міжнародній навігації, забезпечується по_

свідченням щодо придатності до польотів. Посвідчення ви_

дано або йому надано силу країною, в якій таке судно зареє_

строване. Пілот та інші члени екіпажу такого судна також

забезпечуються посвідченнями про кваліфікацію і свідоцт_

вами. Їх також видано або їм надано силу країною, в якій

таке судно зареєстроване. Конвенцією врегульовано ще по_

рядок ведення бортових журналів, використання фотогра_

фічної апаратури, обмеження щодо вантажів і т. ін. Краї_

ни_учасниці Конвенції зобов’язуються співпрацювати у

даній сфері з метою досягнення можливого ступеня однако_

вості правил, стандартів, процедур і створюють задля цього

Міжнародну організацію цивільної авіації, що складається

з Асамблеї, Ради та інших органів, в яких може виникнути

необхідність. Даний акт містить перелік завдань, вирішен_

ня яких покладено на Організацію, серед них перше місце

посідає забезпечення безпеки та впорядкований розвиток

міжнародної цивільної авіації.

Уряди країн укладають двосторонні договори про міжна_

родне повітряне сполучення. За деякими договорами Украї_

на є правонаступницею СРСР, а низку договорів вона укла_

ла вже в період своєї незалежності (між урядом України та

урядом Латвії, Лівану, Бразилії, Угорщини, Австрії, Кореї,

Лівії та з іншими). Зазначені договори, хоча не є ідентич_

ними в цілому, передбачають однакове врегулювання відно_

син у даній сфері. Так, відповідно до положень таких угод,

кожна Договірна Сторона надає іншій Договірній Стороні

права, перелік яких міститься в Угоді (угодах), з метою вста_

новлення регулярних міжнародних повітряних перевезень

за маршрутами, зазначеними в додатках.

Кожна Договірна Сторона має право призначити одне або

кілька авіапідприємств з метою експлуатації договірних

ліній за встановленими маршрутами або відкликати чи за_

мінити такі призначення, повідомивши про це іншу Дого_

вірну Сторону. Законодавство однієї Договірної Сторони, що

врегульовує вхід на її територію, перебування в її межах і вихід з неї повітряних суден, зайнятих у міжнародній аеро_

навігації, або експлуатацію і навігацію таких повітряних

суден під час їх перебування в межах її території, застосо_

вується до повітряних суден будь_якого авіапідприємства,

призначеного іншою Договірною Стороною.

В угодах такого характеру знайшли своє відображення

також принципи, що регулюють експлуатацію договірних

ліній, питання авіаційної безпеки, порядок встановлення

тарифів, а також розслідування авіаційної події тощо.

5. Угода про транзит при міжнародних повітряних спо_

лученнях, 7 грудня 1944 р., діє для України відповідно до

указу Президента України «Про приєднання до Угоди про

транзит при міжнародних повітряних сполученнях» від 4

червня 1997 р. № 490/97. Відповідно до даної Угоди, кожна

країна (Договірна Сторона) надає іншим країнам (Договір_

ним Сторонам) такі свободи повітря відносно регулярних

міжнародних повітряних ліній: переважне право проліта_

ти над її територією, переважне право приземлятися з не_

комерційними цілями. Кожна країна (Договірна Сторона)

за умови дотримання положень Угоди може визначати у

межах своєї території маршрут для будь_якої міжнародної

повітряної лінії та аеропорти, що можуть використовувати_

ся на таких лініях і т. ін.

Як і перевезення морем, міжнародні повітряні перевезен_

ня можуть здійснюватися двома способами: шляхом фрах_

тування місткості всього повітряного судна чи укладення

договору (якщо йдеться не про всю місткість судна, а про її

окрему частину) на перевезення вантажів. Це здійснюєть_

ся, як правило, на підставі авіанакладної. З метою уніфікації правил міжнародних повітряних перевезень прийня_

то цілу низку договорів (конвенцій).

1. Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил,

що стосуються міжнародних повітряних перевезень, 12

жовтня 1929 р., застосовується до будь_якого міжнародно_

го перевезення людей, багажу чи вантажу, що здійснюєть_

ся за винагороду з допомогою повітряного судна. Вона зас_

тосовується до безкоштовних перевезень, що здійснюються

з допомогою повітряного судна авіатранспортного підприєм_

ства, а також до перевезень, що здійснюються державою або

іншими юридичними особами публічного права, та в інших

випадках, зазначених у Конвенції. В останній вказано до_

кументи, які є посвідченням договору повітряного переве_

зення: для пасажирів таким договором є проїзний білет, для

багажу — багажна квитанція, яка може бути включена у

проїзний квиток. Відповідно до положень Конвенції, кожен

перевізник має право вимагати від відправника повітряно_

перевізний документ. Але відсутність, неправильність або

втрата такого документу не впливає на дійсність договору

перевезення.

Низку статей Конвенції присвячено питанням відпові_

дальності перевізника, її межам і підставам звільнення від

неї, а також положенням щодо позивної давності тощо. До

глави 5 Конвенції увійшли положення стосовно комбінова_

них перевезень.

Протоколом про поправки до Конвенції для уніфікації

деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних

перевезень, 28 вересня 1955 р., змінено та доповнено низку

положень Конвенції 1929 р.

2. Конвенція, додаткова до Варшавської конвенції для

уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних

повітряних перевезень, що здійснюються особами, які не є

перевізниками за договором, 18 вересня 1961 р., містить

низку додаткових положень, які спочатку не було висвітле_

но у Варшавській конвенції. Насамперед, вона розмежовує

поняття «перевізника за договором» і «фактичного пере_

візника»: «перевізник за договором» означає особу, яка ук_

лала як Договірна Сторона, що підпадає під дію Варшавсь_

кої конвенції, договір про перевезення з пасажиром або

Міжнародне перевезення вантажів, пасажирів... 217

відправником; «фактичний перевізник» — це особа, яка не

є перевізником за договором, але уповноважена перевізни_

ком здійснювати все перевезення або його частину. Відпо_

відно до Положень Конвенції, перший з них підпадає під дію

правил Варшавської конвенції відносно всього перевезен_

ня, передбаченого в договорі; другий — лише відносно того

перевезення, яке він здійснює; проведено розмежування їх

відповідальності як за дії, так і за бездіяльність.

3. Конвенція для Уніфікації деяких правил міжнародних

повітряних перевезень, 28 травня 1999 р., є чинною для

України (див. WWW. NAU. KIEV. UA). Названа Конвенція

модернізує вищезазначені міжнародні акти. Її сфера засто_

сування майже ідентична зі сферою, передбаченою Конвен_

цією 1929 р. Однак, на відміну від останньої, в її змісті за_

значено, що при перевезенні поштових відправлень, пере_

візник несе відповідальність лише перед відповідною

поштовою організацією.

У модернізованому акті значну увагу приділено організа_

ційним заходам, які є необхідними для здійснення повітря_

них перевезень, насамперед, підготовці документації, яка

дещо відрізняється як за назвою, так і за змістом від тієї, що

передбачена Конвенцією 1929 р. Зокрема, йдеться про інди_

відуальний або груповий документ, необхідний для переве_

зення пасажирів, та відомості, які він повинен містити.

Низку статей Конвенції 1999 р., як і Конвенції 1929 р.,

присвячено питанням відповідальності перевізника, її ме_

жам та підставам звільнення від неї, а також положенням

щодо позивної давності тощо.

4. Конвенція про міжнародну цивільну авіацію, 7 грудня

1944 р., є чинною для України (див. WWW. NAU. KIEV.

UA). Її положення застосовуються лише до цивільних по_

вітряних суден і не поширюються на судна, що використо_

вуються військовою, митною та поліцейською службами.

Кожна з Договірних Сторін зобов’язується не використову_

вати цивільну авіацію з метою, яка є несумісною з даною

Конвенцією. Вона встановлює низку положень щодо регу_

лярних (нерегулярних) міжнародних сполучень, каботажу,

заборонних зон, спрощення формальностей для прискорен_

ня навігації повітряних суден, а також правила про повітряний рух, митні, імміграційні процедури й порядок розслі_

дування повітряних пригод.

Згідно з даною Конвенцією, кожне повітряне судно, яке

бере участь у міжнародній навігації, забезпечується по_

свідченням щодо придатності до польотів. Посвідчення ви_

дано або йому надано силу країною, в якій таке судно зареє_

строване. Пілот та інші члени екіпажу такого судна також

забезпечуються посвідченнями про кваліфікацію і свідоцт_

вами. Їх також видано або їм надано силу країною, в якій

таке судно зареєстроване. Конвенцією врегульовано ще по_

рядок ведення бортових журналів, використання фотогра_

фічної апаратури, обмеження щодо вантажів і т. ін. Краї_

ни_учасниці Конвенції зобов’язуються співпрацювати у

даній сфері з метою досягнення можливого ступеня однако_

вості правил, стандартів, процедур і створюють задля цього

Міжнародну організацію цивільної авіації, що складається

з Асамблеї, Ради та інших органів, в яких може виникнути

необхідність. Даний акт містить перелік завдань, вирішен_

ня яких покладено на Організацію, серед них перше місце

посідає забезпечення безпеки та впорядкований розвиток

міжнародної цивільної авіації.

Уряди країн укладають двосторонні договори про міжна_

родне повітряне сполучення. За деякими договорами Украї_

на є правонаступницею СРСР, а низку договорів вона укла_

ла вже в період своєї незалежності (між урядом України та

урядом Латвії, Лівану, Бразилії, Угорщини, Австрії, Кореї,

Лівії та з іншими). Зазначені договори, хоча не є ідентич_

ними в цілому, передбачають однакове врегулювання відно_

син у даній сфері. Так, відповідно до положень таких угод,

кожна Договірна Сторона надає іншій Договірній Стороні

права, перелік яких міститься в Угоді (угодах), з метою вста_

новлення регулярних міжнародних повітряних перевезень

за маршрутами, зазначеними в додатках.

Кожна Договірна Сторона має право призначити одне або

кілька авіапідприємств з метою експлуатації договірних

ліній за встановленими маршрутами або відкликати чи за_

мінити такі призначення, повідомивши про це іншу Дого_

вірну Сторону. Законодавство однієї Договірної Сторони, що

врегульовує вхід на її територію, перебування в її межах і вихід з неї повітряних суден, зайнятих у міжнародній аеро_

навігації, або експлуатацію і навігацію таких повітряних

суден під час їх перебування в межах її території, застосо_

вується до повітряних суден будь_якого авіапідприємства,

призначеного іншою Договірною Стороною.

В угодах такого характеру знайшли своє відображення

також принципи, що регулюють експлуатацію договірних

ліній, питання авіаційної безпеки, порядок встановлення

тарифів, а також розслідування авіаційної події тощо.

5. Угода про транзит при міжнародних повітряних спо_

лученнях, 7 грудня 1944 р., діє для України відповідно до

указу Президента України «Про приєднання до Угоди про

транзит при міжнародних повітряних сполученнях» від 4

червня 1997 р. № 490/97. Відповідно до даної Угоди, кожна

країна (Договірна Сторона) надає іншим країнам (Договір_

ним Сторонам) такі свободи повітря відносно регулярних

міжнародних повітряних ліній: переважне право проліта_

ти над її територією, переважне право приземлятися з не_

комерційними цілями. Кожна країна (Договірна Сторона)

за умови дотримання положень Угоди може визначати у

межах своєї території маршрут для будь_якої міжнародної

повітряної лінії та аеропорти, що можуть використовувати_

ся на таких лініях і т. ін.