• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

§ 1. Поняття міжнародних перевезень

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 

Транспорт — одна з найважливіших галузей суспільно_

го виробництва, що покликана задовольняти потреби насе_

лення та інших галузей суспільного виробництва в переве_

зеннях. Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюють_

ся відповідно до національної програми з урахуванням його

пріоритету та на основі досягнень науково_технічного про_

гресу і забезпечуються державою (ст. 1 Закону України «Про

транспорт» від 10 листопада 1994 р.)1.

Згідно зі ст. 21 зазначеного Закону, єдина транспортна

система України охоплює: транспорт загального користу_

вання (залізничний, морський, річковий, автомобільний і

авіаційний, а також міський електротрїанспорт, у тому

числі метрополітен), промисловий залізничний транспорт,

відомчий транспорт, трубопровідний транспорт, шляхи спо_

лучення загального користування.

Транспорт має обслуговувати всі галузі суспільного ви_

робництва. З допомогою транспортних засобів суб’єкти гос_

подарювання надають два різновиди послуг: перевезення

вантажу, пасажирів та їхнього багажу, а також транспор_

тування нафти, природного газу, електроенергії тощо.

Міжнародними вважаються перевезення вантажів і паса_

жирів між двома чи кількома державами. Вони виконують_

ся на умовах, що встановлені укладеними цими державами

міжнародними угодами (транспортними конвенціями).

Російський правник О. М. Садіков зазначає, що достав_

ка вантажів і пасажирів на територію іноземної країни може

мати місце у двох різних за своїми юридичними умовами

ситуаціях: а) у разі відсутності угоди стосовно міжнародно_

го сполучення та б) за наявності двосторонньої або багато_

сторонньої угоди щодо даного питання. Від цих обставин за_

лежить правовий режим перевезень між сторонами. На за_

лізничному транспорті, у разі відсутності угоди відносно

міжнародного сполучення, перевезення за кордон повинні

здійснюватися після укладення кількох договорів переве_

зення за правилами законодавства країн_учасниць переве_

зень. На інших видах транспорту (автомобільному, морсь_

кому, повітряному) транспортні засоби однієї країни можуть

пересікати державний кордон лише за наявності відповід_

ного дозволу компетентних органів іншої держави. Для усу_

нення будь_яких ускладнень практика пішла шляхом ук_

ладення міжнародних угод для міжнародних перевезень

вищевказаними різновидами транспорту. Вчений дійшов

висновку, що міжнародним перевезенням (міжнародному

сполученню) властива не одна, а дві ознаки: вони здійсню_

ються, по_перше, між двома та більше країнами і, по_друге,

на умовах, встановлених міжнародними угодами. При цьо_

му, однак, слід мати на увазі й ту обставину, що сполучення

між країнами можуть практично здійснюватися й без укла_

дення міжнародних угод — на підставі норм внутрішнього

права1.

На нормативному (національному) рівні не має загально_

го визначення поняття «міжнародні перевезення», ми може_

мо зустріти в окремих конвенціях лише визначення міжна_

родних перевезень, що здійснюються тими чи іншими різно_

видами транспорту. Спробу їх узагальнення було зроблено у

підручнику з міжнародного приватного права Ю. Г. Федосє_

євої. Авторка пропонує під міжнародними перевезеннями

розуміти переміщення вантажів або пасажирів, що здійсню_

ються з допомогою будь_якого виду транспорту, якщо таке

переміщення має міжнародний характер: місце відправлен_

ня та місце призначення знаходяться на території різних

країн або саме переміщення здійснюється на території іно_

земної країни, а також інші аналогічні ситуації.

Ю. Г. Федосєєва підкреслює й ту обставину, що для ви_

знання перевезення міжнародним достатньо факту укладен_

ня договору перевезення. Фактичне здійснення перевезен_

ня юридичного значення тут не має, оскільки за різних при_

чин останнє взагалі може не відбутися1.

Нарешті, хотілося б сконцентрувати увагу на співвідно_

шенні таких понять, як «договір міжнародного перевезен_

ня» та «зовнішньоекономічний договір». Лише ті договори

міжнародного перевезення за своєю правовою природою є

зовнішньоекономічними, за якими надаються транспортно_

експедиційні послуги. У деяких транспортних конвенціях,

присвячених міжнародним перевезенням вантажів тим чи

іншим видом транспорту, безпосередньо зазначено, що їхні

норми не поширюються на правовідносини, які випливають

з укладення договорів стосовно перевезення обладнання,

меблів з метою переїзду і т. ін.

Крім того, навіть договори міжнародного характеру на

надання транспортно_експедиційних послуг мають істотну

відмінність від інших зовнішньоекономічних договорів. Як

з нормативного, так і з наукових визначень зовнішньоеко_

номічного договору випливає, що його суб’єктами (сторона_

ми) є комерційні підприємства, розміщені в різних країнах.

Деякі вчені, моделюючи визначення тих чи інших різно_

видів договорів міжнародного перевезення, що мають зов_

нішньоекономічну природу, використовують саме цей кри_

терій. Так, наприклад, І. А. Діковська при визначенні до_

говору повітряного чартеру в міжнародному приватному

праві зазначила, що показниками міжнародного характе_

ру договору повітряного чартеру може бути різна національ_

на належність сторін договору чи розташування на території

різних країн пункту відправлення та пункту призначення

чартерного перевезення або, якщо пункт відправлення та

пункт призначання розміщені на території однієї країни, то

узгоджена зупинка на території іншої країни2.

А ми вважаємо, що ознака національної належності

сторін договору як для зовнішньоекономічних договорів на

транспортне експедирування, так і для договорів щодо

міжнародного перевезення пасажирів не має ніякого зна_

чення. Вирішальним у даній ситуації є факт укладення до_

говору перевезення, який передбачає перетинання кордонів

не менш як двох країн, та, відповідно до положень якого,

пункт відправлення та пункт призначення розміщені на те_

риторії різних країн або (та) передбачається транзитна зу_

пинка на території іншої країни. Отже, на нашу думку,

лише юридичний факт — укладення договору відповідного

змісту (безальтернативно) у даному випадку виступає як

«іноземний елемент».

Особливістю регулювання правовідносин, пов’язаних зі

здійсненням міжнародних перевезень, є те, що для їх регу_

лювання використовують в основному конвенції та двосто_

ронні угоди щодо міжнародного сполучення, які містять

уніфіковані матеріальні та колізійні норми. Разом з тим слід

зазначити, що питома вага матеріальних норм як в міжна_

родних, так і внутрішніх актах, присвячених врегулюван_

ню проблем міжнародних перевезень, є набагато більшою

порівняно з колізійними. Отже, у даному випадку головним

методом правового регулювання виступає матеріально_пра_

вовий; з допомогою колізійного методу вирішуються окремі

питання, які неможливо вирішити шляхом уніфікації ма_

теріальних норм.

У цілому у сфері міжнародних перевезень використову_

ються такі види колізійних прив’язок: закон місця відправ_

лення пасажирів (вантажу), закон прапора, закон місця реє_

страції судна (транспортного засобу), закон країни при_

значення, транзиту, закон країни_перевізника, а також

принцип автономії волі.

Усі міжнародні акти, які так чи інакше торкаються пи_

тань міжнародної транспортної політики, можна поділити

на два масиви: по_перше, це міжнародні акти загального

характеру, в яких передбачено загальні напрямки щодо

співробітництва в галузі транспортної політики, закріпле_

но статус міжнародних транспортних організацій, врегульо_

вано правила руху тощо, по_друге, це міжнародні акти, які безпосередньо спрямовані на гармонізацію національного

законодавства у галузі міжнародних перевезень пасажирів,

їхнього багажу та вантажів з допомогою різних видів транс_

порту: морського, повітряного, залізничного, автомобільно_

го, водного, а також змішаних перевезень.

Окрім названих видів міжнародного сполучення (за

різновидами транспорту та предметом транспортних опе_

рацій) у законодавстві та науковій літературі використано

ще й інші критерії, за якими виділено такі різновиди:

1) залежно від періодичності транспортних операцій —

регулярні перевезення (лінійні) та нерегулярні;

2) з урахуванням порядку проходження вантажами та

пасажирами прикордонних пунктів — перевезення безпе_

ревантажні (безпересадочні) та перевезення вантажні (пе_

ресадочні);

3) залежно від того, завершується чи ні перевезення на

території країни_сусідки, — перевезення сусідні, транзитні

та прохідні (кільцеві);

4) залежно від того, здійснюється сповіщення на підставі

одного чи кількох договорів перевезення, — перевезення

прямого сполучення, непрямого (ламаного) сполучення1.

Одним з міжнародних актів загального характеру у сфері

міжнародної транспортної політики, який має безпосереднє

значення для України, є Угода про принципи формування

спільного транспортного простору і взаємодії держав_учас_

ниць Співдружності Незалежних Держав у галузі транс_

портної політики (9 жовтня 1997 р.) Угоду ратифіковано

Законом України від 6 жовтня 1999 р. Її метою є створення

умов для функціонування спільного транспортного просто_

ру та вироблення скоординованої транспортної політики.

Держави_сторони Угоди погодилися провадити політику

державної підтримки транспортного комплексу, визначати

пріоритетні проекти з узгодженого інвестування, а також

щодо створення інтегрованих транспортних систем на рівні

міжнародних стандартів.

Головною метою всіх конвенцій і договорів, які стосують_

ся міжнародного транспортного сповіщення, є створення безпеки перевезень і спрощення формальностей, а також

захист державних інтересів та інтересів осіб, які безпосеред_

ньо беруть участь у транспортній операції.

Транспорт — одна з найважливіших галузей суспільно_

го виробництва, що покликана задовольняти потреби насе_

лення та інших галузей суспільного виробництва в переве_

зеннях. Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюють_

ся відповідно до національної програми з урахуванням його

пріоритету та на основі досягнень науково_технічного про_

гресу і забезпечуються державою (ст. 1 Закону України «Про

транспорт» від 10 листопада 1994 р.)1.

Згідно зі ст. 21 зазначеного Закону, єдина транспортна

система України охоплює: транспорт загального користу_

вання (залізничний, морський, річковий, автомобільний і

авіаційний, а також міський електротрїанспорт, у тому

числі метрополітен), промисловий залізничний транспорт,

відомчий транспорт, трубопровідний транспорт, шляхи спо_

лучення загального користування.

Транспорт має обслуговувати всі галузі суспільного ви_

робництва. З допомогою транспортних засобів суб’єкти гос_

подарювання надають два різновиди послуг: перевезення

вантажу, пасажирів та їхнього багажу, а також транспор_

тування нафти, природного газу, електроенергії тощо.

Міжнародними вважаються перевезення вантажів і паса_

жирів між двома чи кількома державами. Вони виконують_

ся на умовах, що встановлені укладеними цими державами

міжнародними угодами (транспортними конвенціями).

Російський правник О. М. Садіков зазначає, що достав_

ка вантажів і пасажирів на територію іноземної країни може

мати місце у двох різних за своїми юридичними умовами

ситуаціях: а) у разі відсутності угоди стосовно міжнародно_

го сполучення та б) за наявності двосторонньої або багато_

сторонньої угоди щодо даного питання. Від цих обставин за_

лежить правовий режим перевезень між сторонами. На за_

лізничному транспорті, у разі відсутності угоди відносно

міжнародного сполучення, перевезення за кордон повинні

здійснюватися після укладення кількох договорів переве_

зення за правилами законодавства країн_учасниць переве_

зень. На інших видах транспорту (автомобільному, морсь_

кому, повітряному) транспортні засоби однієї країни можуть

пересікати державний кордон лише за наявності відповід_

ного дозволу компетентних органів іншої держави. Для усу_

нення будь_яких ускладнень практика пішла шляхом ук_

ладення міжнародних угод для міжнародних перевезень

вищевказаними різновидами транспорту. Вчений дійшов

висновку, що міжнародним перевезенням (міжнародному

сполученню) властива не одна, а дві ознаки: вони здійсню_

ються, по_перше, між двома та більше країнами і, по_друге,

на умовах, встановлених міжнародними угодами. При цьо_

му, однак, слід мати на увазі й ту обставину, що сполучення

між країнами можуть практично здійснюватися й без укла_

дення міжнародних угод — на підставі норм внутрішнього

права1.

На нормативному (національному) рівні не має загально_

го визначення поняття «міжнародні перевезення», ми може_

мо зустріти в окремих конвенціях лише визначення міжна_

родних перевезень, що здійснюються тими чи іншими різно_

видами транспорту. Спробу їх узагальнення було зроблено у

підручнику з міжнародного приватного права Ю. Г. Федосє_

євої. Авторка пропонує під міжнародними перевезеннями

розуміти переміщення вантажів або пасажирів, що здійсню_

ються з допомогою будь_якого виду транспорту, якщо таке

переміщення має міжнародний характер: місце відправлен_

ня та місце призначення знаходяться на території різних

країн або саме переміщення здійснюється на території іно_

земної країни, а також інші аналогічні ситуації.

Ю. Г. Федосєєва підкреслює й ту обставину, що для ви_

знання перевезення міжнародним достатньо факту укладен_

ня договору перевезення. Фактичне здійснення перевезен_

ня юридичного значення тут не має, оскільки за різних при_

чин останнє взагалі може не відбутися1.

Нарешті, хотілося б сконцентрувати увагу на співвідно_

шенні таких понять, як «договір міжнародного перевезен_

ня» та «зовнішньоекономічний договір». Лише ті договори

міжнародного перевезення за своєю правовою природою є

зовнішньоекономічними, за якими надаються транспортно_

експедиційні послуги. У деяких транспортних конвенціях,

присвячених міжнародним перевезенням вантажів тим чи

іншим видом транспорту, безпосередньо зазначено, що їхні

норми не поширюються на правовідносини, які випливають

з укладення договорів стосовно перевезення обладнання,

меблів з метою переїзду і т. ін.

Крім того, навіть договори міжнародного характеру на

надання транспортно_експедиційних послуг мають істотну

відмінність від інших зовнішньоекономічних договорів. Як

з нормативного, так і з наукових визначень зовнішньоеко_

номічного договору випливає, що його суб’єктами (сторона_

ми) є комерційні підприємства, розміщені в різних країнах.

Деякі вчені, моделюючи визначення тих чи інших різно_

видів договорів міжнародного перевезення, що мають зов_

нішньоекономічну природу, використовують саме цей кри_

терій. Так, наприклад, І. А. Діковська при визначенні до_

говору повітряного чартеру в міжнародному приватному

праві зазначила, що показниками міжнародного характе_

ру договору повітряного чартеру може бути різна національ_

на належність сторін договору чи розташування на території

різних країн пункту відправлення та пункту призначення

чартерного перевезення або, якщо пункт відправлення та

пункт призначання розміщені на території однієї країни, то

узгоджена зупинка на території іншої країни2.

А ми вважаємо, що ознака національної належності

сторін договору як для зовнішньоекономічних договорів на

транспортне експедирування, так і для договорів щодо

міжнародного перевезення пасажирів не має ніякого зна_

чення. Вирішальним у даній ситуації є факт укладення до_

говору перевезення, який передбачає перетинання кордонів

не менш як двох країн, та, відповідно до положень якого,

пункт відправлення та пункт призначення розміщені на те_

риторії різних країн або (та) передбачається транзитна зу_

пинка на території іншої країни. Отже, на нашу думку,

лише юридичний факт — укладення договору відповідного

змісту (безальтернативно) у даному випадку виступає як

«іноземний елемент».

Особливістю регулювання правовідносин, пов’язаних зі

здійсненням міжнародних перевезень, є те, що для їх регу_

лювання використовують в основному конвенції та двосто_

ронні угоди щодо міжнародного сполучення, які містять

уніфіковані матеріальні та колізійні норми. Разом з тим слід

зазначити, що питома вага матеріальних норм як в міжна_

родних, так і внутрішніх актах, присвячених врегулюван_

ню проблем міжнародних перевезень, є набагато більшою

порівняно з колізійними. Отже, у даному випадку головним

методом правового регулювання виступає матеріально_пра_

вовий; з допомогою колізійного методу вирішуються окремі

питання, які неможливо вирішити шляхом уніфікації ма_

теріальних норм.

У цілому у сфері міжнародних перевезень використову_

ються такі види колізійних прив’язок: закон місця відправ_

лення пасажирів (вантажу), закон прапора, закон місця реє_

страції судна (транспортного засобу), закон країни при_

значення, транзиту, закон країни_перевізника, а також

принцип автономії волі.

Усі міжнародні акти, які так чи інакше торкаються пи_

тань міжнародної транспортної політики, можна поділити

на два масиви: по_перше, це міжнародні акти загального

характеру, в яких передбачено загальні напрямки щодо

співробітництва в галузі транспортної політики, закріпле_

но статус міжнародних транспортних організацій, врегульо_

вано правила руху тощо, по_друге, це міжнародні акти, які безпосередньо спрямовані на гармонізацію національного

законодавства у галузі міжнародних перевезень пасажирів,

їхнього багажу та вантажів з допомогою різних видів транс_

порту: морського, повітряного, залізничного, автомобільно_

го, водного, а також змішаних перевезень.

Окрім названих видів міжнародного сполучення (за

різновидами транспорту та предметом транспортних опе_

рацій) у законодавстві та науковій літературі використано

ще й інші критерії, за якими виділено такі різновиди:

1) залежно від періодичності транспортних операцій —

регулярні перевезення (лінійні) та нерегулярні;

2) з урахуванням порядку проходження вантажами та

пасажирами прикордонних пунктів — перевезення безпе_

ревантажні (безпересадочні) та перевезення вантажні (пе_

ресадочні);

3) залежно від того, завершується чи ні перевезення на

території країни_сусідки, — перевезення сусідні, транзитні

та прохідні (кільцеві);

4) залежно від того, здійснюється сповіщення на підставі

одного чи кількох договорів перевезення, — перевезення

прямого сполучення, непрямого (ламаного) сполучення1.

Одним з міжнародних актів загального характеру у сфері

міжнародної транспортної політики, який має безпосереднє

значення для України, є Угода про принципи формування

спільного транспортного простору і взаємодії держав_учас_

ниць Співдружності Незалежних Держав у галузі транс_

портної політики (9 жовтня 1997 р.) Угоду ратифіковано

Законом України від 6 жовтня 1999 р. Її метою є створення

умов для функціонування спільного транспортного просто_

ру та вироблення скоординованої транспортної політики.

Держави_сторони Угоди погодилися провадити політику

державної підтримки транспортного комплексу, визначати

пріоритетні проекти з узгодженого інвестування, а також

щодо створення інтегрованих транспортних систем на рівні

міжнародних стандартів.

Головною метою всіх конвенцій і договорів, які стосують_

ся міжнародного транспортного сповіщення, є створення безпеки перевезень і спрощення формальностей, а також

захист державних інтересів та інтересів осіб, які безпосеред_

ньо беруть участь у транспортній операції.