• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

§1. Колізії у спадкуванні за МПП

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 

Колізії у міжнародному спадкуванні зумовлені такими

факторами: зв’язком спадкових відносин більш як з однією

правовою системою, плюралізмом правових систем і їхньою

здатністю до взаємодії.

Пов’язаність спадкових відносин з різними правовими си_

стемами може виникнути внаслідок руху суб’єктів різних пра_

вових систем через державні кордони й поширення майнових

відносин на міждержавному просторі. Територіальні бар’єри

між різними державами почали долатись особливо активно у

другій половині ХХ сторіччя: представники багатьох верств

населення з різних куточків планети активно пересікають

міждержавні кордони, залишаючи при цьому своїх родичів і

своє майно у різних країнах. Мобільність населення дедалі

зростає, що зумовлює збільшення кількості випадків поселен_

ня громадян однієї країни на території іншої1. Це приводить до того, що спадкодавці можуть мати спадкоємців у різних

країнах, вони також можуть залишати своє спадкове майно у

кількох країнах. До збільшення проблем міжнародного спад_

кування призводить тенденція до придбання іноземцями не_

рухомого майна в інших країнах (особливо у країнах зі спри_

ятливим кліматом, таких як, наприклад, Франція, Португа_

лія, Італія, Іспанія)1.

На збільшення кількості майна померлих осіб, щодо яко_

го повинні бути застосовані норми МПП, впливають також:

шлюби з іноземцями, придбання подвійного громадянства,

міжнародні інвестиційні процеси, економічна і лінгвістич_

на пов’язаність регіонів (Україна — Росія, Німеччина —

Франція, Бельгія — Нідерланди, Латвія — Литва — Есто_

нія і т. ін.).

Плюралізм правових систем як передумова виникнення

колізій означає, що спадкове право різних країн має значні

розбіжності в регулюванні процесу спадкування. Вони зу_

мовлені значною мірою історичними, економічними, релі_

гійними, моральними, культурними, соціальними й інши_

ми чинниками. Спадкове право найбільш консервативне,

воно по суті є продовженням і доповненням права власності,

містить чимало положень, що випливають з права власності,

яке діє на певній території у певний період.

Норми спадкового права загалом відзначаються єдністю

соціально_економічних функцій, проте мають значні

відмінності й характерні особливості у різних системах пра_

ва. Розбіжності між внутрішніми законами спадкування

частково мають технічну природу, як, наприклад, ситуація

з процедурою переходу майна при спадкуванні: у країнах

континентальної Європи спадкування є універсальним пра_

вонаступництвом, що означає безпосередній перехід прав і

обов’язків спадкодавця до спадкоємців, а у країнах загаль_

ного права спадкове майно спершу потрапляє до особистого представника померлого, який передає його спадкоємцям

тільки після процедури очищення від боргів, тобто після

розрахунків з кредиторами. Частково такі розбіжності

відображають різні погляди на інтереси, що підлягають за_

хисту: наскільки вони беруться до уваги тим чи іншим за_

конодавством, настільки підлягають захисту права одного

з пережившого подружжя, зрівняння в правах законних і

незаконних дітей, надання певним категоріям спадкоємців

за законом обов’язкових часток і т. ін.

Зокрема, неоднаковими є правила, що стосуються запо_

віту. Наприклад, законодавство Німеччини дозволяє спільні

заповіти між подружжям; взаємні заповіти відомі в праві

Англії, США. Для права Італії і Польщі заповіт — односто_

ронній акт, тому двоє чи більше осіб не можуть викласти

свою волю в одному документі незалежно від того, на чию

користь заповіт складався. Цивільний кодекс Франції пря_

мо забороняє спільні та взаємні заповіти. У Німеччині,

Швейцарії, Франції існує інститут договорів про спадкуван_

ня, що діють з моменту їх укладення і не можуть бути розі_

рвані в односторонньому порядку.

Різний підхід спостерігається і щодо змісту законодав_

чих приписів. Законодавство деяких країн дозволяє у за_

повіті робити визначення виключно щодо розпорядження

майном і призначення спадкоємців (Болгарія, Угорщина).

Інші крім розпоряджень майнового характеру і визначен_

ня кола спадкоємців допускають у заповіті також положен_

ня щодо визнання позашлюбної дитини, призначення непов_

нолітньому опікуна, призначення виконавця заповіту і т. ін.

У французькому праві є три види заповідальних розпоря_

джень (легатів): універсальні, часткові, сингулярні. Уні_

версальні легати являють собою такі заповідальні розпоря_

дження, з допомогою яких вся сукупність прав і обов’язків

спадкодавця переходить до одного чи кількох осіб; за лега_

том по частковому титулу здійснюється перехід лише пев_

ної частини спадкового майна; сингулярні легати мають

своїм предметом лише окремі майнові права.

Досить часто принцип свободи заповіту обмежується на

користь сім’ї спадкодавця, що неоднаково виражається у

праві різних країн. Так, право Угорщини надає обов’язкову частку дітям, онукам, правнукам спадкодавця і його дру_

жині (чоловіку), а також (у другу чергу) — батькам. Розмір

обов’язкової частки складає половину майна, яке ці особи

отримали б у разі спадкування при відсутності заповіту. За

правом Іспанії право на обов’язкову частку мають діти і їх

нащадки. Розмір обов’язкової частки дітей складає 2/3 ча_

стки, яку вони б отримали у разі спадкування за законом.

Обов’язкова частка батьків і їх висхідних становить по_

ловину частки, яку б вони отримали при спадкуванні без

заповіту. Ця частка буде зменшена до 1/3, якщо ця катего_

рія спадкоємців конкуруватиме з пережившим чоловіком

чи дружиною. Згідно із законами Сербії, Чорногорії, Хор_

ватії, Словенії, незалежно від змісту заповіту діти померло_

го отримають половину, а батьки й один з подружжя 1/3

тієї частки, яку б вони отримали у разі спадкування за за_

коном.

Зазвичай до числа спадкоємців за законом законодавець

прираховує найближчих родичів померлого та його чолові_

ка (дружину). Проте коло таких спадкоємців неоднакове в

різних законодавствах. Для Болгарії — це діти, брати, сест_

ри, один із подружжя. Для Угорщини — це діти, онуки,

правнуки, переживший чоловік (дружина), батьки помер_

лого. У законодавстві Німеччини встановлені парантели

(групи кровних родичів, що походять від загального пред_

ка і його низхідних). Спершу спадкують низхідні спадко_

давця, а потім: батьки, їх низхідні, дід і бабка, їх низхідні,

прадід, прабабка, їх низхідні. Поряд із родичами по паран_

телах спадкує чоловік (дружина) спадкодавця. Для права

Італії характерно те, що до кола спадкоємців входять

низхідні спадкодавця, його батьки, брати, сестри, висхідні

родичі — дід, бабка, прадід, прабабка, і т.д.; родичі за боко_

вими лініями. За законодавством Румунії, спадкують діти,

їх низхідні. Якщо вони відсутні — спадкують батьки, бра_

ти, сестри померлого. Якщо їх не залишилося — спадкують

родичі (дід, бабка і т.д.). Переживший чоловік (дружина)

спадкує самостійно й одноособово тільки в тому разі, якщо

не залишилося родичів ближче четвертого ступеня. В інших

випадках він (вона) спадкує разом з батьками, братами чи

сестрами спадкодавця. У Франції є чотири категорії спад_

Спадкування у міжнародному приватному праві 187

коємців за законом: діти, інші низхідні та висхідні родичі

спадкодавця, а також родичі спадкодавця за боковою

лінією, переживший чоловік (дружина). У Чехії є чотири

черги спадкоємців, у Швейцарії — три парантели і т. ін.1.

Окрему групу країн у плані спадкового права становлять

країни мусульманського права. Мусульманське право знач_

но обмежує свободу заповіту; основним тут є спадкування

за законом: спадкодавець не вправі змінити встановлений

правом порядок спадкування і в змозі розпорядитися у за_

повіті лише 1/3 частиною спадкового майна на користь осіб,

які не входять до кола спадкоємців за законом. Відсутня

рівність чоловіка й жінки: жінка може отримати лише по_

ловину частки чоловіка; спадкоємцем не можуть бути осо_

би, які належать до інших релігій чи віросповідань.

У спадковому праві країн тропічної Африки найчастіше

визначено, що спадок ділиться між найближчими родича_

ми померлого. Традиційно спадкує старший син або сини

спадкодавця. Якщо їх немає – старша дочка. Лише в дея_

ких країнах пережившому чоловіку (дружині) надається

право отримати половину майна померлого. У полігамних

сім’ях жінки отримують частки, які залежать від кількості

дітей кожної з них. За окремим порядком спадкуються

сільськогосподарські землі, врожай і домашня худоба: на

їх спадкування впливають право чи звичай громади, пле_

мені, релігії, секти померлого2.

Спадкове право України визнає спадкування за законом

і за заповітом, Цивільний кодекс запроваджує такі інсти_

тути спадкового права, як заповіт подружжя, шість черг

спадкоємців, спадковий договір, секретний заповіт тощо.

Передумовою виникнення колізій спадкового права

вважається і взаємодія національних правових систем у

цій галузі. Така взаємодія виражається у застосуванні в

одній країні норм спадкового права, які існують в іншій

країні щодо іноземного спадкування, і у позитивному ставленні до набутих в іншій країні суб’єктивних спадкових прав.

Установлюючи колізійні норми внутрішнього спадково_

го права, кожна держава самостійно визначає межі дії влас_

них законів і законів інших країн до спадкових відносин,

виходячи з власних пріоритетів і прагнень певним чином

гарантувати перехід прав і обов’язків померлого до його

нащадків чи держави. Тому будь_яку колізійну норму, що

стосується міжнародного спадкування, можна визнати та_

кою, яка певним чином забезпечує взаємодію різних систем

права щодо спадкових відносин, допускаючи чи ні дію іно_

земного спадкового права на своїй території. Як видається,

такий допуск іноземного права може мати місце лише тоді,

коли іноземні норми відповідатимуть цілям і характеру

норм власної правової системи для забезпечення відповід_

ного переходу прав і обов’язків у процесі міжнародного спад_

кування і для забезпечення недоторканності належним чи_

ном придбаних спадкових прав.

Взаємодія різних систем права в регулюванні спадкових

відносин здійснюється визнанням прав, що виникли при

спадкуванні за кордоном, і встановленням й застосуванням

правових норм, що стосуються спадкування своїм громадя_

нином за кордоном, коли спадкоємцю надаються суб’єк_

тивні права й накладаються обов’язки. За концепцією ви_

знання набутих прав, законодавство національної системи

права щодо правосуб’єктності не впливає на визнання «іно_

земних» прав, що виникли при спадкуванні. Це зумовлюєть_

ся тим, зокрема, що визнанню іноземного права не пере_

шкоджає той факт, що здатність до володіння таким же пра_

вом не входить до змісту правосуб’єктності громадянина за

законом даної країни тому, наприклад, що її правова систе_

ма взагалі не знає подібного права.

Так само не мають значення умови спадкування, що не

відомі національній системі права, але встановлені за іно_

земним законом — останній визнаватиметься. Тому грома_

дянин вважатиметься спадкоємцем, якщо він може спадку_

вати за іноземним законом, і навпаки, якщо громадянин

згідно з іноземним законом не визнається спадкоємцем —

він не буде суб’єктом спадкування за національним зако_

Спадкування у міжнародному приватному праві 189

ном. Аналогічно з цим, майно, яке не може спадкуватися

за іноземним законом, не може бути успадковане за націо_

нальною системою права. Якщо іноземний закон визнає

певні суб’єктивні права при спадкуванні — національний

закон також повинен визнати правомірність таких прав, а

також дії і їх наслідки, що випливають з указаних прав1.

Описаний допуск дії іноземного права може бути лише в

тому разі, коли іноземні норми відповідатимуть нормам влас_

ної правової системи щодо забезпечення недоторканності

суб’єктивних спадкових прав. Ось чому виключенням із кон_

цепції визнання суб’єктивних прав може бути їх протиріччя

важливим основам національного законодавства країни.

Підсумовуючи наведене, можна дійти висновку, що ко_

лізія у міжнародному спадкуванні виникає у вигляді про_

тиріччя між системами права в цілому і нормами права, зок_

рема, що стосуються міжнародного спадкування в різних

країнах через їхню здатність до взаємодії. Тому колізію в

міжнародному спадкуванні слід визначити як таку право8

ву ситуацію, в якій відносини по спадкуванню пов’язані з

двома чи більше національними системами права, що шля8

хом взаємодії здатні їх регулювати.

Колізії у міжнародному спадкуванні зумовлені такими

факторами: зв’язком спадкових відносин більш як з однією

правовою системою, плюралізмом правових систем і їхньою

здатністю до взаємодії.

Пов’язаність спадкових відносин з різними правовими си_

стемами може виникнути внаслідок руху суб’єктів різних пра_

вових систем через державні кордони й поширення майнових

відносин на міждержавному просторі. Територіальні бар’єри

між різними державами почали долатись особливо активно у

другій половині ХХ сторіччя: представники багатьох верств

населення з різних куточків планети активно пересікають

міждержавні кордони, залишаючи при цьому своїх родичів і

своє майно у різних країнах. Мобільність населення дедалі

зростає, що зумовлює збільшення кількості випадків поселен_

ня громадян однієї країни на території іншої1. Це приводить до того, що спадкодавці можуть мати спадкоємців у різних

країнах, вони також можуть залишати своє спадкове майно у

кількох країнах. До збільшення проблем міжнародного спад_

кування призводить тенденція до придбання іноземцями не_

рухомого майна в інших країнах (особливо у країнах зі спри_

ятливим кліматом, таких як, наприклад, Франція, Португа_

лія, Італія, Іспанія)1.

На збільшення кількості майна померлих осіб, щодо яко_

го повинні бути застосовані норми МПП, впливають також:

шлюби з іноземцями, придбання подвійного громадянства,

міжнародні інвестиційні процеси, економічна і лінгвістич_

на пов’язаність регіонів (Україна — Росія, Німеччина —

Франція, Бельгія — Нідерланди, Латвія — Литва — Есто_

нія і т. ін.).

Плюралізм правових систем як передумова виникнення

колізій означає, що спадкове право різних країн має значні

розбіжності в регулюванні процесу спадкування. Вони зу_

мовлені значною мірою історичними, економічними, релі_

гійними, моральними, культурними, соціальними й інши_

ми чинниками. Спадкове право найбільш консервативне,

воно по суті є продовженням і доповненням права власності,

містить чимало положень, що випливають з права власності,

яке діє на певній території у певний період.

Норми спадкового права загалом відзначаються єдністю

соціально_економічних функцій, проте мають значні

відмінності й характерні особливості у різних системах пра_

ва. Розбіжності між внутрішніми законами спадкування

частково мають технічну природу, як, наприклад, ситуація

з процедурою переходу майна при спадкуванні: у країнах

континентальної Європи спадкування є універсальним пра_

вонаступництвом, що означає безпосередній перехід прав і

обов’язків спадкодавця до спадкоємців, а у країнах загаль_

ного права спадкове майно спершу потрапляє до особистого представника померлого, який передає його спадкоємцям

тільки після процедури очищення від боргів, тобто після

розрахунків з кредиторами. Частково такі розбіжності

відображають різні погляди на інтереси, що підлягають за_

хисту: наскільки вони беруться до уваги тим чи іншим за_

конодавством, настільки підлягають захисту права одного

з пережившого подружжя, зрівняння в правах законних і

незаконних дітей, надання певним категоріям спадкоємців

за законом обов’язкових часток і т. ін.

Зокрема, неоднаковими є правила, що стосуються запо_

віту. Наприклад, законодавство Німеччини дозволяє спільні

заповіти між подружжям; взаємні заповіти відомі в праві

Англії, США. Для права Італії і Польщі заповіт — односто_

ронній акт, тому двоє чи більше осіб не можуть викласти

свою волю в одному документі незалежно від того, на чию

користь заповіт складався. Цивільний кодекс Франції пря_

мо забороняє спільні та взаємні заповіти. У Німеччині,

Швейцарії, Франції існує інститут договорів про спадкуван_

ня, що діють з моменту їх укладення і не можуть бути розі_

рвані в односторонньому порядку.

Різний підхід спостерігається і щодо змісту законодав_

чих приписів. Законодавство деяких країн дозволяє у за_

повіті робити визначення виключно щодо розпорядження

майном і призначення спадкоємців (Болгарія, Угорщина).

Інші крім розпоряджень майнового характеру і визначен_

ня кола спадкоємців допускають у заповіті також положен_

ня щодо визнання позашлюбної дитини, призначення непов_

нолітньому опікуна, призначення виконавця заповіту і т. ін.

У французькому праві є три види заповідальних розпоря_

джень (легатів): універсальні, часткові, сингулярні. Уні_

версальні легати являють собою такі заповідальні розпоря_

дження, з допомогою яких вся сукупність прав і обов’язків

спадкодавця переходить до одного чи кількох осіб; за лега_

том по частковому титулу здійснюється перехід лише пев_

ної частини спадкового майна; сингулярні легати мають

своїм предметом лише окремі майнові права.

Досить часто принцип свободи заповіту обмежується на

користь сім’ї спадкодавця, що неоднаково виражається у

праві різних країн. Так, право Угорщини надає обов’язкову частку дітям, онукам, правнукам спадкодавця і його дру_

жині (чоловіку), а також (у другу чергу) — батькам. Розмір

обов’язкової частки складає половину майна, яке ці особи

отримали б у разі спадкування при відсутності заповіту. За

правом Іспанії право на обов’язкову частку мають діти і їх

нащадки. Розмір обов’язкової частки дітей складає 2/3 ча_

стки, яку вони б отримали у разі спадкування за законом.

Обов’язкова частка батьків і їх висхідних становить по_

ловину частки, яку б вони отримали при спадкуванні без

заповіту. Ця частка буде зменшена до 1/3, якщо ця катего_

рія спадкоємців конкуруватиме з пережившим чоловіком

чи дружиною. Згідно із законами Сербії, Чорногорії, Хор_

ватії, Словенії, незалежно від змісту заповіту діти померло_

го отримають половину, а батьки й один з подружжя 1/3

тієї частки, яку б вони отримали у разі спадкування за за_

коном.

Зазвичай до числа спадкоємців за законом законодавець

прираховує найближчих родичів померлого та його чолові_

ка (дружину). Проте коло таких спадкоємців неоднакове в

різних законодавствах. Для Болгарії — це діти, брати, сест_

ри, один із подружжя. Для Угорщини — це діти, онуки,

правнуки, переживший чоловік (дружина), батьки помер_

лого. У законодавстві Німеччини встановлені парантели

(групи кровних родичів, що походять від загального пред_

ка і його низхідних). Спершу спадкують низхідні спадко_

давця, а потім: батьки, їх низхідні, дід і бабка, їх низхідні,

прадід, прабабка, їх низхідні. Поряд із родичами по паран_

телах спадкує чоловік (дружина) спадкодавця. Для права

Італії характерно те, що до кола спадкоємців входять

низхідні спадкодавця, його батьки, брати, сестри, висхідні

родичі — дід, бабка, прадід, прабабка, і т.д.; родичі за боко_

вими лініями. За законодавством Румунії, спадкують діти,

їх низхідні. Якщо вони відсутні — спадкують батьки, бра_

ти, сестри померлого. Якщо їх не залишилося — спадкують

родичі (дід, бабка і т.д.). Переживший чоловік (дружина)

спадкує самостійно й одноособово тільки в тому разі, якщо

не залишилося родичів ближче четвертого ступеня. В інших

випадках він (вона) спадкує разом з батьками, братами чи

сестрами спадкодавця. У Франції є чотири категорії спад_

Спадкування у міжнародному приватному праві 187

коємців за законом: діти, інші низхідні та висхідні родичі

спадкодавця, а також родичі спадкодавця за боковою

лінією, переживший чоловік (дружина). У Чехії є чотири

черги спадкоємців, у Швейцарії — три парантели і т. ін.1.

Окрему групу країн у плані спадкового права становлять

країни мусульманського права. Мусульманське право знач_

но обмежує свободу заповіту; основним тут є спадкування

за законом: спадкодавець не вправі змінити встановлений

правом порядок спадкування і в змозі розпорядитися у за_

повіті лише 1/3 частиною спадкового майна на користь осіб,

які не входять до кола спадкоємців за законом. Відсутня

рівність чоловіка й жінки: жінка може отримати лише по_

ловину частки чоловіка; спадкоємцем не можуть бути осо_

би, які належать до інших релігій чи віросповідань.

У спадковому праві країн тропічної Африки найчастіше

визначено, що спадок ділиться між найближчими родича_

ми померлого. Традиційно спадкує старший син або сини

спадкодавця. Якщо їх немає – старша дочка. Лише в дея_

ких країнах пережившому чоловіку (дружині) надається

право отримати половину майна померлого. У полігамних

сім’ях жінки отримують частки, які залежать від кількості

дітей кожної з них. За окремим порядком спадкуються

сільськогосподарські землі, врожай і домашня худоба: на

їх спадкування впливають право чи звичай громади, пле_

мені, релігії, секти померлого2.

Спадкове право України визнає спадкування за законом

і за заповітом, Цивільний кодекс запроваджує такі інсти_

тути спадкового права, як заповіт подружжя, шість черг

спадкоємців, спадковий договір, секретний заповіт тощо.

Передумовою виникнення колізій спадкового права

вважається і взаємодія національних правових систем у

цій галузі. Така взаємодія виражається у застосуванні в

одній країні норм спадкового права, які існують в іншій

країні щодо іноземного спадкування, і у позитивному ставленні до набутих в іншій країні суб’єктивних спадкових прав.

Установлюючи колізійні норми внутрішнього спадково_

го права, кожна держава самостійно визначає межі дії влас_

них законів і законів інших країн до спадкових відносин,

виходячи з власних пріоритетів і прагнень певним чином

гарантувати перехід прав і обов’язків померлого до його

нащадків чи держави. Тому будь_яку колізійну норму, що

стосується міжнародного спадкування, можна визнати та_

кою, яка певним чином забезпечує взаємодію різних систем

права щодо спадкових відносин, допускаючи чи ні дію іно_

земного спадкового права на своїй території. Як видається,

такий допуск іноземного права може мати місце лише тоді,

коли іноземні норми відповідатимуть цілям і характеру

норм власної правової системи для забезпечення відповід_

ного переходу прав і обов’язків у процесі міжнародного спад_

кування і для забезпечення недоторканності належним чи_

ном придбаних спадкових прав.

Взаємодія різних систем права в регулюванні спадкових

відносин здійснюється визнанням прав, що виникли при

спадкуванні за кордоном, і встановленням й застосуванням

правових норм, що стосуються спадкування своїм громадя_

нином за кордоном, коли спадкоємцю надаються суб’єк_

тивні права й накладаються обов’язки. За концепцією ви_

знання набутих прав, законодавство національної системи

права щодо правосуб’єктності не впливає на визнання «іно_

земних» прав, що виникли при спадкуванні. Це зумовлюєть_

ся тим, зокрема, що визнанню іноземного права не пере_

шкоджає той факт, що здатність до володіння таким же пра_

вом не входить до змісту правосуб’єктності громадянина за

законом даної країни тому, наприклад, що її правова систе_

ма взагалі не знає подібного права.

Так само не мають значення умови спадкування, що не

відомі національній системі права, але встановлені за іно_

земним законом — останній визнаватиметься. Тому грома_

дянин вважатиметься спадкоємцем, якщо він може спадку_

вати за іноземним законом, і навпаки, якщо громадянин

згідно з іноземним законом не визнається спадкоємцем —

він не буде суб’єктом спадкування за національним зако_

Спадкування у міжнародному приватному праві 189

ном. Аналогічно з цим, майно, яке не може спадкуватися

за іноземним законом, не може бути успадковане за націо_

нальною системою права. Якщо іноземний закон визнає

певні суб’єктивні права при спадкуванні — національний

закон також повинен визнати правомірність таких прав, а

також дії і їх наслідки, що випливають з указаних прав1.

Описаний допуск дії іноземного права може бути лише в

тому разі, коли іноземні норми відповідатимуть нормам влас_

ної правової системи щодо забезпечення недоторканності

суб’єктивних спадкових прав. Ось чому виключенням із кон_

цепції визнання суб’єктивних прав може бути їх протиріччя

важливим основам національного законодавства країни.

Підсумовуючи наведене, можна дійти висновку, що ко_

лізія у міжнародному спадкуванні виникає у вигляді про_

тиріччя між системами права в цілому і нормами права, зок_

рема, що стосуються міжнародного спадкування в різних

країнах через їхню здатність до взаємодії. Тому колізію в

міжнародному спадкуванні слід визначити як таку право8

ву ситуацію, в якій відносини по спадкуванню пов’язані з

двома чи більше національними системами права, що шля8

хом взаємодії здатні їх регулювати.