• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

§ 4. Право, що застосовується до форми правочину

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 

Форма правочину є елементом, який традиційно виво_

диться зі сфери дії зобов’язального статуту і регулюється з

допомогою окремих колізійних норм. Закордонна практи_

ка свідчить, що колізійні норми, з допомогою яких обираєть_

ся право, що визначатиме форму правочину, найчастіше

містять прив’язки до кількох правопорядків, і достатнім для

дійсності правочину вважається дотримання вимог при_

наймні одного з них щодо форми правочину. Такий підхід

спрямований на зниження ризиків визнання правочину не_

дійсним.

Цивільний кодекс УРСР досить обмежено відтворив та_

кий підхід, орієнтуючись, як в інших колізійних нормах,

насамперед на вітчизняне право. Стаття 568 визначала пра_

во, що підлягає застосуванню до форми угоди, вчиненої за

кордоном, з допомогою колізійної норми: основною прив’яз_

кою виступав закон місця здійснення угоди, додатковою —

український закон. Форма угоди з участю іноземного еле_

менту повинна була відповідати принаймні одному із за_

значених правопорядків. Друга і третя частини ст. 568 місти_

ли спеціальні колізійні норми, які передбачали односторонню

прив’язку до права України: форма зовнішньоторговельних

угод і порядок їх підписання, а також форма угод з приводу

будівель, що розміщувалися в Україні, визначалися законо_

давством України.

З прийняттям Закону «Про зовнішньоекономічну

діяльність» форма зовнішньоекономічних угод (договорів)

стала визначатися відповідно до ст. 6 цього Закону, у ч. 6

якої закріплено: «Форма зовнішньоекономічної угоди виз_

начається правом місця її укладання. Угода, яку укладено

за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок

недодержання форми, якщо додержано вимоги законів Ук_

раїни». І далі у ч. 7: «Форма угод з приводу будівель та іншо_

го нерухомого майна, розташованого на території України,

визначається законами України». Фактично у Законі були

відтворені колізійні норми ЦК УРСР щодо правочинів. Ана_

логічні положення були закріплені й у ГК (ч. 3, 4 ст. 382).

Правочини з іноземним елементом 177

Крім того, ч. 2 ст. 6 Закону «Про зовнішньоекономічну

діяльність» та ч. 2 ст. 382 ГК передбачають обов’язкову пись_

мову форму для зовнішньоекономічного договору (контрак_

ту) (раніш діяв і спеціальний порядок підписання контрак_

ту – двома особами, який був скасований у 1999 р.). Дане

положення може розглядатися як позитивне застереження

про публічний порядок (або надімперативна норма), що ча_

стково усуває дію іноземного закону, який підлягає засто_

суванню до форми правочину (наприклад, якщо закон місця

укладення правочину вимагає нотаріальної форми, його

положення зберігатимуть свою дію, якщо ж їм передбачена

можливість вчинення правочину в усній формі — то дана

норма іноземного права не застосовуватиметься).

Міжнародні договори про правову допомогу можуть

містити колізійні норми стосовно форми правочинів, які

відрізняються від норм внутрішнього законодавства Украї_

ни. Так, договори СРСР, за якими Україна є правонаступ_

ницею, містять кумулятивну колізійну норму — форма уго_

ди повинна відповідати праву, що застосовується до змісту

угоди (тобто зобов’язальному статуту) або закону місця

здійснення угоди. Аналогічна норма міститься і у ст. 34 До_

говору між Україною і Республікою Польща про правову

допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних

справах від 24 травня 1993 р. Як правило, всі договори пе_

редбачають, що форма правочину стосовно нерухомості виз_

начається за законом її місцезнаходження.

У проекті Закону про МПП колізійні норми щодо форми

правочину містяться у ст. 29. Ця стаття також побудована

на кумуляції прив’язок, але, на відміну від ст. 568 ЦК УРСР

та ст. 6 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», їх

коло значно розширене. За ч. 1 ст. 29: «Якщо інше не пе_

редбачено законом, форма правочину має відповідати вимо_

гам права, яке застосовується до змісту правочину, або пра_

ва місця його вчинення, а якщо він вчинений між особами,

що мешкають у різних країнах, — права однієї з цих країн».

У ч. 2 ст. 29 проекту містяться спеціальні норми:

— форма правочину щодо нерухомого майна підпоряд_

ковується праву країни, в якій розміщується це майно;

— форма правочину щодо нерухомого майна, внесеного

до державного реєстру України, — праву України.

Частина 3 ст. 29 відтворює імперативні вимоги ч. 2 ст. 6

Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», передбача_

ючи, що зовнішньоекономічний правочин, якщо принаймні

один з його учасників є юридичною особою України або гро_

мадянином України, вчиняється у письмовій формі неза_

лежно від місця його вчинення.

Цікавим є положення ч. 3 ст. 43 проекту, що спрямоване

на захист інтересів споживачів і закріплює правило, що у

разі відсутності вибору права сторонами до укладеного на

умовах п. 2 ст. 43 договору споживання, в тому числі до його

форми, застосовується право країни, в якій споживач має

звичайне місце перебування. Запропонована розробниками

проекту редакція є не дуже вдалою, оскільки право, обране

сторонами договору, не поширюється на його форму. Якщо

ж вони мали намір дійсно захистити споживача, то слід було

б встановити імперативну норму, згідно з якою при укла_

денні договору споживання за наявності умов, визначених

у п. 2 ст. 43, форма договору визначається правом країни, в

якій споживач має звичайне місце перебування (незалежно

від наявності між сторонами домовленості про вибір права).

Форма правочину є елементом, який традиційно виво_

диться зі сфери дії зобов’язального статуту і регулюється з

допомогою окремих колізійних норм. Закордонна практи_

ка свідчить, що колізійні норми, з допомогою яких обираєть_

ся право, що визначатиме форму правочину, найчастіше

містять прив’язки до кількох правопорядків, і достатнім для

дійсності правочину вважається дотримання вимог при_

наймні одного з них щодо форми правочину. Такий підхід

спрямований на зниження ризиків визнання правочину не_

дійсним.

Цивільний кодекс УРСР досить обмежено відтворив та_

кий підхід, орієнтуючись, як в інших колізійних нормах,

насамперед на вітчизняне право. Стаття 568 визначала пра_

во, що підлягає застосуванню до форми угоди, вчиненої за

кордоном, з допомогою колізійної норми: основною прив’яз_

кою виступав закон місця здійснення угоди, додатковою —

український закон. Форма угоди з участю іноземного еле_

менту повинна була відповідати принаймні одному із за_

значених правопорядків. Друга і третя частини ст. 568 місти_

ли спеціальні колізійні норми, які передбачали односторонню

прив’язку до права України: форма зовнішньоторговельних

угод і порядок їх підписання, а також форма угод з приводу

будівель, що розміщувалися в Україні, визначалися законо_

давством України.

З прийняттям Закону «Про зовнішньоекономічну

діяльність» форма зовнішньоекономічних угод (договорів)

стала визначатися відповідно до ст. 6 цього Закону, у ч. 6

якої закріплено: «Форма зовнішньоекономічної угоди виз_

начається правом місця її укладання. Угода, яку укладено

за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок

недодержання форми, якщо додержано вимоги законів Ук_

раїни». І далі у ч. 7: «Форма угод з приводу будівель та іншо_

го нерухомого майна, розташованого на території України,

визначається законами України». Фактично у Законі були

відтворені колізійні норми ЦК УРСР щодо правочинів. Ана_

логічні положення були закріплені й у ГК (ч. 3, 4 ст. 382).

Правочини з іноземним елементом 177

Крім того, ч. 2 ст. 6 Закону «Про зовнішньоекономічну

діяльність» та ч. 2 ст. 382 ГК передбачають обов’язкову пись_

мову форму для зовнішньоекономічного договору (контрак_

ту) (раніш діяв і спеціальний порядок підписання контрак_

ту – двома особами, який був скасований у 1999 р.). Дане

положення може розглядатися як позитивне застереження

про публічний порядок (або надімперативна норма), що ча_

стково усуває дію іноземного закону, який підлягає засто_

суванню до форми правочину (наприклад, якщо закон місця

укладення правочину вимагає нотаріальної форми, його

положення зберігатимуть свою дію, якщо ж їм передбачена

можливість вчинення правочину в усній формі — то дана

норма іноземного права не застосовуватиметься).

Міжнародні договори про правову допомогу можуть

містити колізійні норми стосовно форми правочинів, які

відрізняються від норм внутрішнього законодавства Украї_

ни. Так, договори СРСР, за якими Україна є правонаступ_

ницею, містять кумулятивну колізійну норму — форма уго_

ди повинна відповідати праву, що застосовується до змісту

угоди (тобто зобов’язальному статуту) або закону місця

здійснення угоди. Аналогічна норма міститься і у ст. 34 До_

говору між Україною і Республікою Польща про правову

допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних

справах від 24 травня 1993 р. Як правило, всі договори пе_

редбачають, що форма правочину стосовно нерухомості виз_

начається за законом її місцезнаходження.

У проекті Закону про МПП колізійні норми щодо форми

правочину містяться у ст. 29. Ця стаття також побудована

на кумуляції прив’язок, але, на відміну від ст. 568 ЦК УРСР

та ст. 6 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», їх

коло значно розширене. За ч. 1 ст. 29: «Якщо інше не пе_

редбачено законом, форма правочину має відповідати вимо_

гам права, яке застосовується до змісту правочину, або пра_

ва місця його вчинення, а якщо він вчинений між особами,

що мешкають у різних країнах, — права однієї з цих країн».

У ч. 2 ст. 29 проекту містяться спеціальні норми:

— форма правочину щодо нерухомого майна підпоряд_

ковується праву країни, в якій розміщується це майно;

— форма правочину щодо нерухомого майна, внесеного

до державного реєстру України, — праву України.

Частина 3 ст. 29 відтворює імперативні вимоги ч. 2 ст. 6

Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», передбача_

ючи, що зовнішньоекономічний правочин, якщо принаймні

один з його учасників є юридичною особою України або гро_

мадянином України, вчиняється у письмовій формі неза_

лежно від місця його вчинення.

Цікавим є положення ч. 3 ст. 43 проекту, що спрямоване

на захист інтересів споживачів і закріплює правило, що у

разі відсутності вибору права сторонами до укладеного на

умовах п. 2 ст. 43 договору споживання, в тому числі до його

форми, застосовується право країни, в якій споживач має

звичайне місце перебування. Запропонована розробниками

проекту редакція є не дуже вдалою, оскільки право, обране

сторонами договору, не поширюється на його форму. Якщо

ж вони мали намір дійсно захистити споживача, то слід було

б встановити імперативну норму, згідно з якою при укла_

денні договору споживання за наявності умов, визначених

у п. 2 ст. 43, форма договору визначається правом країни, в

якій споживач має звичайне місце перебування (незалежно

від наявності між сторонами домовленості про вибір права).