• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

2.6. Проблеми правового регулювання відносин за участю транснаціональних корпорацій

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 

Після другої світової війни найважливішою тенденцією

міжнародних економічних відносин стало поширення у світі

багатонаціональних корпорацій. У повоєнні часи інтерна_

ціоналізація капіталу мала здебільшого історичні підстави.

Так, ринки європейських країн були заповнені товарами із

США, американські корпорації створювали сотні дочірніх

підприємств, які у Великій Британії, Німеччині та інших

країнах ставали найбільшими національними виробника_

ми. У 50—60 роки минулого століття інтенсивна ринкова

конкуренція змушувала до розширення підприємств, пошуку за кордоном нових ринків збуту, дешевої робочої сили та

інших факторів, що зменшували б витрати виробництва і

надавали компаніям конкурентні переваги. Сьогодні взагалі

відбувається процес глобалізації світового господарства, з

початком якого пов’язана нова доба розвитку міжнародно_

го підприємництва, коли на перше місце виходять трансна_

ціональні корпорації (ТНК) та банки. Функціонування

транснаціональних компаній — основа економічного зрос_

тання та технологічного прогресу в будь_якій країні. Разом

з тим, ТНК самі суттєво впливають не лише на світову еко_

номіку, а й на політику держав.

За даними Доповіді Х сесії Конференції ООН з торгівлі

та розвитку (ЮНКТАД), що присвячувалася темі «Страте_

гія розвитку в усе більш взаємозалежному світі: врахуван_

ня уроків минулого для перетворення глобалізації на ефек_

тивний інструмент розвитку всіх країн і народів», у 2000

році у світі нараховувалося приблизно 37 тисяч транснаці_

ональних корпорацій, що мали понад 206 тисяч філій по

всьому світу. Із 100 найбільших ТНК 38 — базуються у

Західній Європі, 29 — у США, 16 — в Японії, інші — в Ав_

стралії, Канаді, Фінляндії та інших індустріальних країнах.

На сьогодні ТНК контролюють до половини світового про_

мислового виробництва, 63% зовнішньої торгівлі, 80% па_

тентів та ліцензій на нову техніку та технології. Під конт_

ролем ТНК 90% світового ринку пшениці, кави, кукуруд_

зи, тютюну, залізної руди, 80 — чаю та олова, 75% — сирої

нафти та натурального каучуку1. Така економічна мо_

гутність дозволяє компаніям істотно впливати на внутріш_

ню та зовнішню політику держав, а також уникати контро_

лю з їхнього боку. Країни, що розвиваються, стурбовані тим,

що з допомогою ТНК країни_експортери капіталу встанов_

люють контроль за добуванням природних ресурсів і управ_

лінням ключовими галузями виробництва, іноді така стур_

бованість переростає у відкриті конфлікти. Тому проблема

правового регулювання діяльності транснаціональних кор_

порацій — одна з найактуальніших в міжнародному при_

ватному праві.

У вітчизняній літературі виокремлюється чимало ознак

ТНК: це економічно єдина система; група самостійних, взає_

мно відокремлених підприємств; вони діють на території

кількох держав; їх структурні підрозділи діють у строкато_

му правовому полі, оскільки є суб’єктами національного

права, тощо1.

У зарубіжній літературі та практичній діяльності пропо_

нуються більш конкретизовані критерії віднесення компаній

до транснаціональних. Так, за визначенням Комісії з транс_

національних корпорацій ООН, ТНК — це компанія, яка:

— включає одиниці (підрозділи) у двох чи більше краї_

нах, незалежно від юридичної форми і сфери діяльності;

— оперує у рамках системи прийняття рішень, що дає

змогу здійснювати узгоджену політику і загальну стратегію

через один або більше керівних центрів;

— має окремі одиниці (підрозділи), пов’язані спільною

власністю в такий спосіб, що одна (або більше) з них можуть

впливати на діяльність інших (зокрема, розподіляти інте_

лектуальні та інші ресурси, відповідальність за результати

функціонування і т. ін.).

Отже, корпорації вважають транснаціональними, якщо

вони відповідають таким критеріям: кількість країн, в

яких діє компанія (відповідно до різних підходів, вона ста_

новить від 2 до 6 країн); розмір, якого досягла компанія (за

основними техніко_економічними показниками); мінімаль_

на частка закордонних операцій у прибутках або продажах

фірми (як правило, 25%); володіння не менш як 25% «го_

лосуючих» акцій у трьох чи більше країнах (той мінімум

пайової участі у закордонному акціонерному капіталі, що

забезпечує фірмі контроль над економічною діяльністю за_

кордонного підприємства і надає прямі закордонні інвес_

тиції); багатонаціональний склад персоналу компанії та її

вищого керівництва2.

Класифікувати транснаціональні корпорації можна за

багатьма критеріями. За структурними ознаками розрізня_

ють інтернаціональні, багатонаціональні та глобальні кор_

порації.

Інтернаціональна корпорація — це національна доміну_

юча компанія із закордонними активами. Правовий режим

цього типу ТНК передбачає господарську діяльність, що

здійснюється в різних країнах створеними там філіями,

структурними підрозділами (представництвами) і дочірні_

ми компаніями. Вони становлять великий виробничо_збу_

товий комплекс, де право власності на акціонерний капітал

мають виключно представники країни_засновника. Філії за

кордоном створюються головним чином для забезпечення

надійних поставок дешевої сировини або ринків збуту. Для

цього типу ТНК характерне прийняття управлінських

рішень переважно в материнській компанії, надання пере_

ваги співвітчизникам у закордонних філіях (до цього типу

належить переважна більшість російських ТНК).

Багатонаціональна (мультинаціональна) корпорація —

це міжнародна корпорація, що об’єднує національні ком_

панії кількох держав на виробничих і науково_технічних

засадах. Багатонаціональна корпорація припускає великий

ступінь незалежності під час проведення операцій у кожній

із країн. (Прикладом такої корпорації є англо_голландський

концерн «Royal Dutch Shell» зі співвідношенням капіталу

60:40.) З позиції міжнародного права помітними ознаками

цього типу ТНК є орієнтація, у першу чергу, на закордонні

ринки, наявність багатонаціонального акціонерного капі_

талу, створення багатонаціонального керівного центру, ком_

плектування адміністрації закордонних філій кадрами, що

знайомі з місцевими умовами.

Глобальна корпорація — це корпорація, що інтегрує гос_

подарську діяльність, здійснювану в різних країнах. Така

компанія проектує виріб чи схему надання послуг стосовно

визначеного сегмента світового ринку або виготовляє в

різних країнах складові частини одного виробу. Глобальні

корпорації виникли у 80_ті роки ХХ ст., і продовжують на_

бирати сили. Найбільше до глобалізації тяжіють хімічна,

електротехнічна, електронна, нафтова, автомобільна, інформаційна, банківська та деякі інші галузі промисло_

вості та види діяльності. Глобальні корпорації є найновіт_

нішим типом ТНК.

З метою визначення організаційно_правових форм важли_

вим є поділ ТНК на холдингові (що засновані на акціонерній

формі контролю) та нехолдингові (де взаємовідносини в об’єд_

нанні будуються на засадах спеціальних угод). Щодо визна_

чення поняття «холдинг» у вітчизняній і зарубіжній літера_

турі є чимало варіантів, взагалі можна стверджувати, що

холдингова компанія — це юридична особа, яка здійснює

контроль над рядом інших юридичних осіб. Контроль у хол_

динговій компанії заснований на володінні акціями дочірніх

і залежних компаній, але можливі інші варіанти, наприк_

лад перехресне та кругове володіння акціями. Серед хол_

дингів розрізняють чимало типів: управлінські, державні,

галузеві та міжгалузеві, регіональні, банківські тощо1. До

нехолдингових ТНК належать консорціуми, стратегічні аль_

янси, що засновані на угодах. Договірний характер мали най_

перші транснаціональні об’єднання — синдикати та картелі.

Правове регулювання діяльності ТНК здійснюється на

трьох рівнях: внутрішнє законодавство, двосторонні та ба_

гатосторонні угоди.

Внутрішнє законодавство передбачає підпорядкування

діяльності філій і дочірніх підприємств ТНК національно_

му законодавству. В Україні відповідні норми містяться в

Законах України «Про зовнішньоекономічну діяльність»,

«Про захист іноземних інвестицій»2, «Про усунення диск_

римінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяль_

ності, створених з використанням майна і коштів вітчизня_

ного походження»3, «Про концесії»4 та інших, а також у

низці підзаконних актів, таких як Інструкція про порядок

реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарсь_

кої діяльності в Україні5 тощо.

Україна в процесі ринкової трансформації економіки за_

знає дедалі більшого впливу світових процесів транснаціо_

налізації виробництва і капіталу. У першу чергу це стосуєть_

ся галузей, що найбільше інтегровані у світове господарство.

Чи не найголовнішою такою галуззю є транспортування

енергоносіїв до європейських споживачів, зокрема російсь_

кого газу. Величезний інтерес транснаціональні корпорації

виявляють і до інших галузей виробництва. Як свідчить

світова практика, національний капітал здатний витрима_

ти конкуренцію з ТНК тільки в тому випадку, якщо він сам

структурований у потужні фінансово_промислові об’єднан_

ня, адекватні міжнародним аналогам, і може провадити

активну зовнішньоекономічну політику1. Тому завдання

промислово_інноваційного розвитку української економіки

передбачає утворення фінансово_промислових груп, у тому

числі транснаціональних, які забезпечать розвиток базових

технологій і створять умови для інтенсивного розвитку

вітчизняної промисловості. Визначення мережі та здійснен_

ня організаційних заходів, спрямованих на утвердження та_

ких структур, розглядається як одне з ключових завдань

Уряду України на найближчі роки2.Чинне законодавство

передбачає можливість створення ТНК, країною базування

яких стане Україна. Так, Закон України «Про промислово_

фінансові групи в Україні»3 встановлює правила, за якими

створюються транснаціональні промислово_фінансової гру_

пи. Прикладом діяльності таких транснаціональних ком_

паній є науково_виробнича інвестиційна група «Інтерпайп»

(м. Дніпропетровськ), Корпорація «Індустріальний союз

Донбасу» (м. Донецьк) та ін.

Проте одностороннє регулювання діяльності ТНК має

чимало недоліків, оскільки через свою організаційну структуру дані компанії здатні уникати контролю з боку

однієї держави. Крім того, підрозділи ТНК реалізують по_

літику головного підприємства, тому необхідно враховува_

ти той вплив, що здійснює законодавство країни їх базуван_

ня. Нерідко країни_експортери капіталу намагаються поши_

рити внутрішнє законодавство на підрозділи національної

компанії, що розміщені за кордоном. Найбільш типовим

прикладом може слугувати США, де дана позиція закріп_

люється в теорії «транснаціонального права». 1982 року Акт

про управління експортом (1979 р.) був поширений на за_

кордонні відділення американських транснаціональних

компаній, що спонукало країни_імпортери прийняти зако_

нодавчі акти, спрямовані на зміцнення національного су_

веренітету. Рекомендації Організації Об’єднаних Націй сто_

совно ТНК виходять з того, що як тільки філія багатонаціо_

нальної компанії створюється в іншій країні, закони країни

базування припиняють свою дію і застосовуються закони

країни, що приймає1.

Другий рівень регулювання складають двосторонні інве_

стиційні та інші угоди, що укладаються між зацікавлени_

ми державами. Такі угоди мають тенденцію до уніфікації,

в них часто містяться майже однакові за змістом норми, хоча

вони і не є ідентичними. Україною укладено понад 50 угод

про сприяння та взаємний захист інвестицій, що гаранту_

ють сприятливі, стабільні та прозорі умови для інвесторів

іншої країни.

Угода про партнерство та співробітництво між Європейсь_

кими Співтовариствами і Україною від 14 червня 1994 р.

містить положення, присвячені гарантіям діяльності

підрозділів національних компаній на території договірних

Сторін. Зокрема передбачається, якщо нове законодавство чи

правила, запроваджені в Україні, можуть спричинити більш

обмежені умови для заснування компаній Співтовариства на

її території і для функціонування дочірніх компаній і філій

компаній Співтовариства, заснованих в Україні, ніж ті, що

склалися на день підписання Угоди, то такі відповідні законодавство чи правила не застосовуватимуться протягом

трьох років після набуття чинності відповідним законом до

тих дочірніх компаній і філій, які вже були створені в Ук_

раїні на момент набуття чинності відповідним актом1.

Третім рівнем регулювання діяльності ТНК є міжнародні

багатосторонні угоди, універсальне регулювання здійснюєть_

ся під егідою ООН на підставі рекомендацій спеціально ство_

рених органів — Міжурядової комісії по ТНК і Центру по

ТНК. 1975 року ними був розроблений Кодекс поведінки

ТНК, положення якого забороняють застосовувати дискри_

мінаційні заходи відносно партнера. ТНК повинні сприяти

розвитку науково_технічного потенціалу країни, що прий_

має, надавати звіти про свою діяльність, виконувати вимо_

ги фінансового та податкового характеру. Але Кодекс досі

не прийнятий і головною причиною цього є розбіжності в

питаннях правил націоналізації майна ТНК, юрисдикції

врегулювання спорів та ін.2

Чимало багатосторонніх міжнародних угод щодо ТНК є

регіональними.

Особливе значення для України має правове регулюван_

ня діяльності, що здійснюється в рамках СНД. Конвенція

країн СНД про транснаціональні корпорації була підписа_

на 6 березня 1998 року у Москві, вона ратифікована Украї_

ною із застереженнями 13 липня 1999 р.3 і набула чинності

14 січня 2000 р. У Конвенції транснаціональна корпорація

визначається як юридична особа (сукупність юридичних

осіб):

а) яка має у власності, господарському віданні або опера_

тивному управлінні відокремлене майно на територіях двох

і більше Сторін;

б) утворена юридичними особами двох і більше Сторін;

в) зареєстрована як корпорація відповідно до цієї Кон_

венції.

Поняття «транснаціональна корпорація» включає різні

транснаціональні структури, у тому числі фінансово_промис_

лові групи, компанії, концерни, холдинги, спільні підпри_

ємства, акціонерні товариства з іноземною участю тощо.

Корпорація створюється добровільно як на основі між_

урядових угод, так і іншим, не забороненим законодавством

Сторін способом. Порядок реєстрації корпорації визначаєть_

ся законодавством держави — місця її реєстрації. За зобов’я_

заннями корпорації та/чи головного підприємства (цент_

ральної компанії), що виникли в результаті участі в діяль_

ності корпорації, учасники несуть відповідальність згідно

із законодавством Сторін, юридичні особи яких входять у

корпорацію. Оподаткування юридичних осіб, що входять у

корпорацію, здійснюється за їх місцезнаходженням відпо_

відно до законодавства держави—місця її перебування.

На підставі зазначеної Конвенції в рамках СНД створено

чимало транснаціональних компаній, наприклад Міждер_

жавну фінансово_промислову групу «Граніт», транснаціо_

нальну фінансово_промислову групу із забезпечення експ_

луатації та ремонту авіаційної техніки цивільної авіації дер_

жав_учасниць Співдружності Незалежних Держав тощо.

Останнім часом в юридичній літературі обговорюється

питання про визнання за ТНК міжнародної правосуб’єкт_

ності. Обґрунтовується концепція міжнародного корпора_

тивного права, на яку підштовхують угоди корпорацій з

різними державами. Британський науковець Б. Черг про_

понує сформувати спеціальні правові системи, що склада_

ються з договорів, які не регулюються національними нор_

мами, а підпорядковуються міжнародному праву чи загаль_

ним принципам права. Проте більшість фахівців вважають,

що договори, які укладаються між корпораціями та держа_

вами, є цивільними правочинами і відносяться до сфери

міжнародного приватного права, корпорації не можуть бути

вилучені з_під дії національних законів1.

Отже, економічна могутність ТНК, їхній вплив на світо_

ву політику зумовлює появу концепцій про визнання за ТНК міжнародної правосуб’єктності, формування міжнародно_

го права корпорацій. Досить гострою є проблема боротьби

між транснаціональною олігархією та різними державами.

Тому регулювання діяльності ТНК має здійснюватися на_

самперед на міжнародному рівні, компанії діють відповід_

но до норм приватного законодавства і міжнародна юрис_

дикція за їхньою діяльністю має здійснюватися незалежно

від їх бажання. Але на сьогодні проблема міжнародного ре_

гулювання діяльності ТНК не вирішена, оскільки не прий_

няті універсальні правила, а існуючі нормативні акти но_

сять декларативний характер, бо не створені механізми їх

реалізації. Ця проблема вимагає кропіткої роботи як теоре_

тичної, так і практичної1.

Після другої світової війни найважливішою тенденцією

міжнародних економічних відносин стало поширення у світі

багатонаціональних корпорацій. У повоєнні часи інтерна_

ціоналізація капіталу мала здебільшого історичні підстави.

Так, ринки європейських країн були заповнені товарами із

США, американські корпорації створювали сотні дочірніх

підприємств, які у Великій Британії, Німеччині та інших

країнах ставали найбільшими національними виробника_

ми. У 50—60 роки минулого століття інтенсивна ринкова

конкуренція змушувала до розширення підприємств, пошуку за кордоном нових ринків збуту, дешевої робочої сили та

інших факторів, що зменшували б витрати виробництва і

надавали компаніям конкурентні переваги. Сьогодні взагалі

відбувається процес глобалізації світового господарства, з

початком якого пов’язана нова доба розвитку міжнародно_

го підприємництва, коли на перше місце виходять трансна_

ціональні корпорації (ТНК) та банки. Функціонування

транснаціональних компаній — основа економічного зрос_

тання та технологічного прогресу в будь_якій країні. Разом

з тим, ТНК самі суттєво впливають не лише на світову еко_

номіку, а й на політику держав.

За даними Доповіді Х сесії Конференції ООН з торгівлі

та розвитку (ЮНКТАД), що присвячувалася темі «Страте_

гія розвитку в усе більш взаємозалежному світі: врахуван_

ня уроків минулого для перетворення глобалізації на ефек_

тивний інструмент розвитку всіх країн і народів», у 2000

році у світі нараховувалося приблизно 37 тисяч транснаці_

ональних корпорацій, що мали понад 206 тисяч філій по

всьому світу. Із 100 найбільших ТНК 38 — базуються у

Західній Європі, 29 — у США, 16 — в Японії, інші — в Ав_

стралії, Канаді, Фінляндії та інших індустріальних країнах.

На сьогодні ТНК контролюють до половини світового про_

мислового виробництва, 63% зовнішньої торгівлі, 80% па_

тентів та ліцензій на нову техніку та технології. Під конт_

ролем ТНК 90% світового ринку пшениці, кави, кукуруд_

зи, тютюну, залізної руди, 80 — чаю та олова, 75% — сирої

нафти та натурального каучуку1. Така економічна мо_

гутність дозволяє компаніям істотно впливати на внутріш_

ню та зовнішню політику держав, а також уникати контро_

лю з їхнього боку. Країни, що розвиваються, стурбовані тим,

що з допомогою ТНК країни_експортери капіталу встанов_

люють контроль за добуванням природних ресурсів і управ_

лінням ключовими галузями виробництва, іноді така стур_

бованість переростає у відкриті конфлікти. Тому проблема

правового регулювання діяльності транснаціональних кор_

порацій — одна з найактуальніших в міжнародному при_

ватному праві.

У вітчизняній літературі виокремлюється чимало ознак

ТНК: це економічно єдина система; група самостійних, взає_

мно відокремлених підприємств; вони діють на території

кількох держав; їх структурні підрозділи діють у строкато_

му правовому полі, оскільки є суб’єктами національного

права, тощо1.

У зарубіжній літературі та практичній діяльності пропо_

нуються більш конкретизовані критерії віднесення компаній

до транснаціональних. Так, за визначенням Комісії з транс_

національних корпорацій ООН, ТНК — це компанія, яка:

— включає одиниці (підрозділи) у двох чи більше краї_

нах, незалежно від юридичної форми і сфери діяльності;

— оперує у рамках системи прийняття рішень, що дає

змогу здійснювати узгоджену політику і загальну стратегію

через один або більше керівних центрів;

— має окремі одиниці (підрозділи), пов’язані спільною

власністю в такий спосіб, що одна (або більше) з них можуть

впливати на діяльність інших (зокрема, розподіляти інте_

лектуальні та інші ресурси, відповідальність за результати

функціонування і т. ін.).

Отже, корпорації вважають транснаціональними, якщо

вони відповідають таким критеріям: кількість країн, в

яких діє компанія (відповідно до різних підходів, вона ста_

новить від 2 до 6 країн); розмір, якого досягла компанія (за

основними техніко_економічними показниками); мінімаль_

на частка закордонних операцій у прибутках або продажах

фірми (як правило, 25%); володіння не менш як 25% «го_

лосуючих» акцій у трьох чи більше країнах (той мінімум

пайової участі у закордонному акціонерному капіталі, що

забезпечує фірмі контроль над економічною діяльністю за_

кордонного підприємства і надає прямі закордонні інвес_

тиції); багатонаціональний склад персоналу компанії та її

вищого керівництва2.

Класифікувати транснаціональні корпорації можна за

багатьма критеріями. За структурними ознаками розрізня_

ють інтернаціональні, багатонаціональні та глобальні кор_

порації.

Інтернаціональна корпорація — це національна доміну_

юча компанія із закордонними активами. Правовий режим

цього типу ТНК передбачає господарську діяльність, що

здійснюється в різних країнах створеними там філіями,

структурними підрозділами (представництвами) і дочірні_

ми компаніями. Вони становлять великий виробничо_збу_

товий комплекс, де право власності на акціонерний капітал

мають виключно представники країни_засновника. Філії за

кордоном створюються головним чином для забезпечення

надійних поставок дешевої сировини або ринків збуту. Для

цього типу ТНК характерне прийняття управлінських

рішень переважно в материнській компанії, надання пере_

ваги співвітчизникам у закордонних філіях (до цього типу

належить переважна більшість російських ТНК).

Багатонаціональна (мультинаціональна) корпорація —

це міжнародна корпорація, що об’єднує національні ком_

панії кількох держав на виробничих і науково_технічних

засадах. Багатонаціональна корпорація припускає великий

ступінь незалежності під час проведення операцій у кожній

із країн. (Прикладом такої корпорації є англо_голландський

концерн «Royal Dutch Shell» зі співвідношенням капіталу

60:40.) З позиції міжнародного права помітними ознаками

цього типу ТНК є орієнтація, у першу чергу, на закордонні

ринки, наявність багатонаціонального акціонерного капі_

талу, створення багатонаціонального керівного центру, ком_

плектування адміністрації закордонних філій кадрами, що

знайомі з місцевими умовами.

Глобальна корпорація — це корпорація, що інтегрує гос_

подарську діяльність, здійснювану в різних країнах. Така

компанія проектує виріб чи схему надання послуг стосовно

визначеного сегмента світового ринку або виготовляє в

різних країнах складові частини одного виробу. Глобальні

корпорації виникли у 80_ті роки ХХ ст., і продовжують на_

бирати сили. Найбільше до глобалізації тяжіють хімічна,

електротехнічна, електронна, нафтова, автомобільна, інформаційна, банківська та деякі інші галузі промисло_

вості та види діяльності. Глобальні корпорації є найновіт_

нішим типом ТНК.

З метою визначення організаційно_правових форм важли_

вим є поділ ТНК на холдингові (що засновані на акціонерній

формі контролю) та нехолдингові (де взаємовідносини в об’єд_

нанні будуються на засадах спеціальних угод). Щодо визна_

чення поняття «холдинг» у вітчизняній і зарубіжній літера_

турі є чимало варіантів, взагалі можна стверджувати, що

холдингова компанія — це юридична особа, яка здійснює

контроль над рядом інших юридичних осіб. Контроль у хол_

динговій компанії заснований на володінні акціями дочірніх

і залежних компаній, але можливі інші варіанти, наприк_

лад перехресне та кругове володіння акціями. Серед хол_

дингів розрізняють чимало типів: управлінські, державні,

галузеві та міжгалузеві, регіональні, банківські тощо1. До

нехолдингових ТНК належать консорціуми, стратегічні аль_

янси, що засновані на угодах. Договірний характер мали най_

перші транснаціональні об’єднання — синдикати та картелі.

Правове регулювання діяльності ТНК здійснюється на

трьох рівнях: внутрішнє законодавство, двосторонні та ба_

гатосторонні угоди.

Внутрішнє законодавство передбачає підпорядкування

діяльності філій і дочірніх підприємств ТНК національно_

му законодавству. В Україні відповідні норми містяться в

Законах України «Про зовнішньоекономічну діяльність»,

«Про захист іноземних інвестицій»2, «Про усунення диск_

римінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяль_

ності, створених з використанням майна і коштів вітчизня_

ного походження»3, «Про концесії»4 та інших, а також у

низці підзаконних актів, таких як Інструкція про порядок

реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарсь_

кої діяльності в Україні5 тощо.

Україна в процесі ринкової трансформації економіки за_

знає дедалі більшого впливу світових процесів транснаціо_

налізації виробництва і капіталу. У першу чергу це стосуєть_

ся галузей, що найбільше інтегровані у світове господарство.

Чи не найголовнішою такою галуззю є транспортування

енергоносіїв до європейських споживачів, зокрема російсь_

кого газу. Величезний інтерес транснаціональні корпорації

виявляють і до інших галузей виробництва. Як свідчить

світова практика, національний капітал здатний витрима_

ти конкуренцію з ТНК тільки в тому випадку, якщо він сам

структурований у потужні фінансово_промислові об’єднан_

ня, адекватні міжнародним аналогам, і може провадити

активну зовнішньоекономічну політику1. Тому завдання

промислово_інноваційного розвитку української економіки

передбачає утворення фінансово_промислових груп, у тому

числі транснаціональних, які забезпечать розвиток базових

технологій і створять умови для інтенсивного розвитку

вітчизняної промисловості. Визначення мережі та здійснен_

ня організаційних заходів, спрямованих на утвердження та_

ких структур, розглядається як одне з ключових завдань

Уряду України на найближчі роки2.Чинне законодавство

передбачає можливість створення ТНК, країною базування

яких стане Україна. Так, Закон України «Про промислово_

фінансові групи в Україні»3 встановлює правила, за якими

створюються транснаціональні промислово_фінансової гру_

пи. Прикладом діяльності таких транснаціональних ком_

паній є науково_виробнича інвестиційна група «Інтерпайп»

(м. Дніпропетровськ), Корпорація «Індустріальний союз

Донбасу» (м. Донецьк) та ін.

Проте одностороннє регулювання діяльності ТНК має

чимало недоліків, оскільки через свою організаційну структуру дані компанії здатні уникати контролю з боку

однієї держави. Крім того, підрозділи ТНК реалізують по_

літику головного підприємства, тому необхідно враховува_

ти той вплив, що здійснює законодавство країни їх базуван_

ня. Нерідко країни_експортери капіталу намагаються поши_

рити внутрішнє законодавство на підрозділи національної

компанії, що розміщені за кордоном. Найбільш типовим

прикладом може слугувати США, де дана позиція закріп_

люється в теорії «транснаціонального права». 1982 року Акт

про управління експортом (1979 р.) був поширений на за_

кордонні відділення американських транснаціональних

компаній, що спонукало країни_імпортери прийняти зако_

нодавчі акти, спрямовані на зміцнення національного су_

веренітету. Рекомендації Організації Об’єднаних Націй сто_

совно ТНК виходять з того, що як тільки філія багатонаціо_

нальної компанії створюється в іншій країні, закони країни

базування припиняють свою дію і застосовуються закони

країни, що приймає1.

Другий рівень регулювання складають двосторонні інве_

стиційні та інші угоди, що укладаються між зацікавлени_

ми державами. Такі угоди мають тенденцію до уніфікації,

в них часто містяться майже однакові за змістом норми, хоча

вони і не є ідентичними. Україною укладено понад 50 угод

про сприяння та взаємний захист інвестицій, що гаранту_

ють сприятливі, стабільні та прозорі умови для інвесторів

іншої країни.

Угода про партнерство та співробітництво між Європейсь_

кими Співтовариствами і Україною від 14 червня 1994 р.

містить положення, присвячені гарантіям діяльності

підрозділів національних компаній на території договірних

Сторін. Зокрема передбачається, якщо нове законодавство чи

правила, запроваджені в Україні, можуть спричинити більш

обмежені умови для заснування компаній Співтовариства на

її території і для функціонування дочірніх компаній і філій

компаній Співтовариства, заснованих в Україні, ніж ті, що

склалися на день підписання Угоди, то такі відповідні законодавство чи правила не застосовуватимуться протягом

трьох років після набуття чинності відповідним законом до

тих дочірніх компаній і філій, які вже були створені в Ук_

раїні на момент набуття чинності відповідним актом1.

Третім рівнем регулювання діяльності ТНК є міжнародні

багатосторонні угоди, універсальне регулювання здійснюєть_

ся під егідою ООН на підставі рекомендацій спеціально ство_

рених органів — Міжурядової комісії по ТНК і Центру по

ТНК. 1975 року ними був розроблений Кодекс поведінки

ТНК, положення якого забороняють застосовувати дискри_

мінаційні заходи відносно партнера. ТНК повинні сприяти

розвитку науково_технічного потенціалу країни, що прий_

має, надавати звіти про свою діяльність, виконувати вимо_

ги фінансового та податкового характеру. Але Кодекс досі

не прийнятий і головною причиною цього є розбіжності в

питаннях правил націоналізації майна ТНК, юрисдикції

врегулювання спорів та ін.2

Чимало багатосторонніх міжнародних угод щодо ТНК є

регіональними.

Особливе значення для України має правове регулюван_

ня діяльності, що здійснюється в рамках СНД. Конвенція

країн СНД про транснаціональні корпорації була підписа_

на 6 березня 1998 року у Москві, вона ратифікована Украї_

ною із застереженнями 13 липня 1999 р.3 і набула чинності

14 січня 2000 р. У Конвенції транснаціональна корпорація

визначається як юридична особа (сукупність юридичних

осіб):

а) яка має у власності, господарському віданні або опера_

тивному управлінні відокремлене майно на територіях двох

і більше Сторін;

б) утворена юридичними особами двох і більше Сторін;

в) зареєстрована як корпорація відповідно до цієї Кон_

венції.

Поняття «транснаціональна корпорація» включає різні

транснаціональні структури, у тому числі фінансово_промис_

лові групи, компанії, концерни, холдинги, спільні підпри_

ємства, акціонерні товариства з іноземною участю тощо.

Корпорація створюється добровільно як на основі між_

урядових угод, так і іншим, не забороненим законодавством

Сторін способом. Порядок реєстрації корпорації визначаєть_

ся законодавством держави — місця її реєстрації. За зобов’я_

заннями корпорації та/чи головного підприємства (цент_

ральної компанії), що виникли в результаті участі в діяль_

ності корпорації, учасники несуть відповідальність згідно

із законодавством Сторін, юридичні особи яких входять у

корпорацію. Оподаткування юридичних осіб, що входять у

корпорацію, здійснюється за їх місцезнаходженням відпо_

відно до законодавства держави—місця її перебування.

На підставі зазначеної Конвенції в рамках СНД створено

чимало транснаціональних компаній, наприклад Міждер_

жавну фінансово_промислову групу «Граніт», транснаціо_

нальну фінансово_промислову групу із забезпечення експ_

луатації та ремонту авіаційної техніки цивільної авіації дер_

жав_учасниць Співдружності Незалежних Держав тощо.

Останнім часом в юридичній літературі обговорюється

питання про визнання за ТНК міжнародної правосуб’єкт_

ності. Обґрунтовується концепція міжнародного корпора_

тивного права, на яку підштовхують угоди корпорацій з

різними державами. Британський науковець Б. Черг про_

понує сформувати спеціальні правові системи, що склада_

ються з договорів, які не регулюються національними нор_

мами, а підпорядковуються міжнародному праву чи загаль_

ним принципам права. Проте більшість фахівців вважають,

що договори, які укладаються між корпораціями та держа_

вами, є цивільними правочинами і відносяться до сфери

міжнародного приватного права, корпорації не можуть бути

вилучені з_під дії національних законів1.

Отже, економічна могутність ТНК, їхній вплив на світо_

ву політику зумовлює появу концепцій про визнання за ТНК міжнародної правосуб’єктності, формування міжнародно_

го права корпорацій. Досить гострою є проблема боротьби

між транснаціональною олігархією та різними державами.

Тому регулювання діяльності ТНК має здійснюватися на_

самперед на міжнародному рівні, компанії діють відповід_

но до норм приватного законодавства і міжнародна юрис_

дикція за їхньою діяльністю має здійснюватися незалежно

від їх бажання. Але на сьогодні проблема міжнародного ре_

гулювання діяльності ТНК не вирішена, оскільки не прий_

няті універсальні правила, а існуючі нормативні акти но_

сять декларативний характер, бо не створені механізми їх

реалізації. Ця проблема вимагає кропіткої роботи як теоре_

тичної, так і практичної1.