• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

2.1. Поняття юридичної особи. Класифікація юридичних осіб в міжнародному приватному праві

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 

Інтернаціоналізація суспільного життя позначається

активною співпрацею суб’єктів господарювання, органів

місцевого самоврядування, профспілок, громадських орга_

нізацій різних країн. Зазначені соціальні організації ство_

рюються та реєструються у передбаченому законом поряд_

ку, наділяються цивільною правоздатністю та дієздатністю,

можуть виступати позивачами та відповідачами в суді. Ук_

раїнське законодавство, як і законодавство деяких інших

держав, визначає, що такі соціальні утворення наділяють_

ся статусом юридичної особи (ст. 80 Цивільного кодексу

Суб’єкти міжнародного приватного права 91

України). Але в переважній більшості іноземних країн при

чіткому та розвинутому регулюванні порядку створення та

діяльності окремих соціальних утворень (корпорацій, уста_

нов, громадських об’єднань тощо) узагальнюючий інститут

юридичної особи або взагалі не визначається1, або форму_

люється досить лаконічно. У літературі як приклад наво_

дяться більш_менш розгорнуті визначення юридичної осо_

би, що містяться у Цивільних кодексах країн Латинської

Америки. У Цивільному кодексі Чилі так сформульовано

це поняття: юридичної особою є особа фіктивна, здатна

здійснювати права, нести цивільні обов’язки і вступати у

правові та неправові відносини2.

Українське законодавство успадкувало визначення по_

няття юридичної особи, сформульоване в радянський пері_

од. За згаданою вже ст. 80 Цивільного кодексу юридичною

особою є організація, створена і зареєстрована у встановле_

ному законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю

та дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем в суді.

На нашу думку, тут допущена неточність. Наділяється

правосуб’єктністю організація. Проявом цього і є надання

організації прав юридичної особи. Поняття юридичної осо_

би, уявляється, слід визначати як правовий статус, право_

суб’єктність — можливість мати і набувати права і обов’яз_

ки умовним суб’єктом права, тобто організацією, права якої

охороняються, як і права людини.

Статус юридичної особи можуть набувати будь_які орга_

нізаційні утворення, якщо вони мають відокремлене майно,

інші майнові й особисті немайнові права, можуть бути пози_

вачами та відповідачами в суді, арбітражі, третейському суді.

Термін «юридична особа» дістав визнання лише на по_

чатку ХІХ століття, до цього поширеними були назви «моральна особа», «містична особа» тощо. Вельми стійким ви_

явилося поняття «фіктивна особа», що стало потім підста_

вою для створення однойменної теорії. Фікційна теорія як

перша наукова спроба осмислити юридичну природу сус_

пільних утворень, що виступають у майновому обороті як

суб’єкти прав і обов’язків, знайшла розвиток у працях

Савіньї, який, визначаючи правоздатність людини, дійшов

висновку, що юридичні особи — це штучні суб’єкти, фікції.

Таким чином, існування фіктивних осіб — існування чисто

юридичне. Юридична особа — утворення закону. Подаль_

шим розвитком фікційної теорії стала теорія цільового май_

на Бринця, який звернув увагу на мету, для досягнення якої

було створене та існує поняття «юридична особа».

Теоретичні проблеми правового статусу юридичних осіб і

законодавчого регулювання їх діяльності залишаються ак_

туальними і в наш час, наукою та практикою пропонуються

нові підходи, зумовлені розвитком суспільних відносин1.

У країнах з розвинутою ринковою економікою протягом

багатьох десятиріч напрацьовувалися методи організацій_

но_правового оформлення та регулювання діяльності юри_

дичних осіб, що привело до створення нормативної бази, яка

забезпечує ефективне функціонування останніх. Різно_

манітність класифікацій юридичних осіб зумовлена особли_

востями правових систем і критеріями класифікації.

Як і в українському законодавстві (ч. 2 ст. 81 Цивільно_

го кодексу України), за підставами виникнення виокремлю_

ються юридичні особи публічного права та юридичні особи

приватного права. Якщо підставою створення юридичної

особи публічного права є публічноправовий акт (закон чи

адміністративно_правовий акт), то для юридичної особи при_

ватного права такою підставою є акт приватноправового

характеру. Особливістю деяких юридичних осіб публічно_

го права є наявність владних повноважень, до них належать

різноманітні державні установи та територіальні одиниці. Наприклад, юридичними особами публічного права у

Франції є департаменти та громади, у Німеччині — землі, в

Італії — провінції та комуни. До цієї категорії належать

організації культури, просвіти, науки, охорони здоров’я,

торгові та промислові палати тощо.

Переважну кількість юридичних осіб приватного права

становлять суб’єкти господарювання, які можна поділити

на одноосібні та колективні. Перші зазвичай є власністю

однієї особи або сімейства і несуть відповідальність усім

майном підприємства та всім особистим майном. Фірмове

найменування одноосібного підприємства, як правило,

збігається з іменем і прізвищем його власника. У Німеччині

одноосібне підприємство має назву Einzelunternehmung,

Einzelfirma, у Франції — Entrеprise individuelle, у Великій

Британії — Ownership, у США — Individual proprietorship.

Форму одноосібних підприємств за кордоном здебільшого

мають дрібні та середні підприємства, хоча трапляються і

гіганти сімейного типу, наприклад фінансова група Юнсонів

у Швеції1.

Але найбільш поширені колективні суб’єкти, об’єднан_

ня підприємців, що в Україні (ч. 1 ст. 81 ЦК України) та

інших європейських державах поділяють на «об’єднання

осіб» та «об’єднання капіталів». Основою об’єднань осіб є

особистий довірчий характер взаємовідносин їх учасників,

а об’єднання капіталів базуються лише на майнових зв’яз_

ках, і не передбачають обов’язкової особистої діяльності.

«Об’єднання осіб» і «об’єднання капіталів» розрізняються

за типом відповідальності їх учасників за зобов’язаннями

підприємства. Якщо всі учасники (або кілька з них) відпо_

відають за зобов’язаннями підприємства всім належним май_

ном, йдеться про товариства або партнерства (Partnership);

коли відповідальність учасників обмежена лише їх майно_

вими вкладами, — це корпорація (Сorporation). Тому для

іноземних юристів не завжди зрозумілим є термінологія

законодавства України, оскільки згідно із Цивільним і Гос_

подарським кодексами України товариствами вважаються суб’єкти господарювання як з необмеженою (повні та коман_

дитні товариства), так і з обмеженою (акціонерні товариства

та товариства з обмеженою відповідальністю) відповідаль_

ністю. У російському цивільному законодавстві таку

розбіжність подолали виокремленням «полных и комман_

дитных товариществ» та «акционерных обществ, обществ

с ограниченной ответственностью».

Щодо товариств, то в зарубіжному праві слід розрізняти

товариства, створені за Common law (британська правова

модель) і за цивільним правом (правова модель континен_

тальної Європи). Британське Common law ігнорує само_

стійну природу товариства, не кажучи про надання йому

статусу юридичної особи. За судовою практикою Великої

Британії, учасник товариства не може заборгувати товари_

ству, оскільки «людина не може бути нічого винна сама собі», —

таке формулювання містилося в одному з хрестоматійних

рішень суду. Отже, товариство та його учасники не розріз_

няються. Закон «Про товариства» 1890 р. (Partnership Act),

на основі якого здійснюється регулювання у країнах, що

сприйняли англійську модель, визначає товариство як

«відносини, що виникли між особами, які спільно господа_

рюють з метою отримання прибутку». Досить часто товари_

ство вважається видом договору, оскільки в його основі ле_

жить письмова угода учасників. Кожен з учасників товари_

ства є агентом і одночасно принципалом (довірителем) по

відношенню до інших учасників. Як агент він діє від імені

всіх інших учасників у межах тих видів діяльності, заради

яких створювалося товариство, а як принципал — відпові_

дає за діяльність усіх інших учасників, за все, що вони

здійснили в межах зазначених видів діяльності. Отже, в

англійській моделі товариство не тільки не є юридичною

особою, а й не має самостійної правоздатності, яка б

відрізнялася від правоздатності його учасників. Тому това_

риство в даному випадку слід розглядати як відносини між

двома чи більше особами, а не як організацію, що створена

цими особами й незалежна від них.

Правова модель товариства в континентальній Європі

принципово відрізняється від британської. По_перше, євро_

пейські правові системи засновані на розрізненні цивільно_

Суб’єкти міжнародного приватного права 95

го та торгового права, тому виокремлюються відповідно

цивільні (наприклад, товариство мешканців будинку, фер_

мерів) і торгові (метою яких є отримання прибутку) товари_

ства. По_друге, за законодавством більшості європейських

країн, товариство є юридичною особою (§ 105 Німецького

торгового уложення; статті 20, 21 і 22 Французького тор_

гового кодексу; статті 75 і 85 Торгового кодексу Іспанії).

Відповідальність учасників товариства є необмеженою і со_

лідарною.

Правовий статус командитних товариств за кордоном

подібний до передбаченого ст. 133 Цивільного кодексу Ук_

раїни. Командитні товариства складаються з двох груп учас_

ників: із тих, які здійснюють від імені товариства підприєм_

ницьку діяльність і солідарно несуть відповідальність за

зобов’язаннями товариства всім своїм майном (повні учас_

ники), та тих, які несуть відповідальність лише у межах сум

зроблених ними вкладів і не беруть участі в діяльності то_

вариства.

Відомі також змішані форми господарських товариств,

наприклад командитне товариство з обмеженою відпові_

дальністю, коли повним учасником у командиті як юридич_

на особа стає компанія з обмеженою відповідальністю.

Проте у багатьох країнах найпоширенішими видами

суб’єктів господарювання є корпорації — акціонерні ком_

панії та компанії з обмеженою відповідальністю. Акціонерні

компанії виступають формою організації крупного капіта_

лу, що дозволяє залучати фінансові кошти для ведення гос_

подарської діяльності й ефективно управляти підприєм_

ством. Компанії з обмеженою відповідальністю здебільшо_

го використовуються в малому та середньому бізнесі, частка

яких в економіці зарубіжних країн дуже велика.

Головні ознаки компаній з обмеженою відповідальністю

схожі між собою в більшості країн світу, за виключенням

Великої Британії, де вони відповідають акціонерним ком_

паніям. Учасники товариства з обмеженою відповідальні_

стю несуть відповідальність за зобов’язаннями підприємства

лише в межах зробленого вкладу. Капітал у вигляді часток_

паїв поділяється між засновниками без публічного оголошення і зазвичай є іменними. Як правило, кількість учасників обмежена: до 30—50 осіб. Такі обставини зацікавлю_

ють підприємців, оскільки за умов обмеженої відповідаль_

ності вони можуть здійснювати будь_які господарські опе_

рації, не надаючи їм гласності1.

Законодавство стосовно акціонерних товариств найбільш

розроблене і деталізоване. У Німеччині діє Акціонерний

Закон (1965 р.), викладений у п’яти книгах2, де детально

розглянуті питання заснування, внутрішньої структури,

діяльності та ліквідації акціонерних компаній, відповідаль_

ності їх засновників і посадових осіб. Ордонанс Франції від

24 липня 1966 р., а також Декрет про торгові компанії

(1967 р.) визначають порядок створення та діяльності у

Франції акціонерних компаній і компаній з обмеженою

відповідальністю, регулюють їх структуру, правовий статус

цінних паперів, а також містять великий перелік кримі_

нальних дій, які вважаються порушенням правил діяль_

ності торгових компаній3. У США акціонерне законодавство

утворюють закони окремих штатів про підприємницькі кор_

порації.

Зазвичай акціонерна компанія — це об’єднання капі_

талів, що утворюється шляхом випуску акцій, які є доку_

ментами на пред’явника, котуються на фондовій біржі і

можуть вільно переходити від однієї особи до іншої. Зако_

нодавство детально регламентує порядок створення акціо_

нерних товариств, кількість засновників, форми та методи

управління тощо.

Отже, методи правового впливу на формування та

діяльність юридичних осіб схожі у багатьох країнах, типо_

вими є і види їх організаційно_правових форм, однак, кож_

на країна має специфічні особливості, зумовлені історични_

ми, політичними та іншими обставинами.

Інтернаціоналізація суспільного життя позначається

активною співпрацею суб’єктів господарювання, органів

місцевого самоврядування, профспілок, громадських орга_

нізацій різних країн. Зазначені соціальні організації ство_

рюються та реєструються у передбаченому законом поряд_

ку, наділяються цивільною правоздатністю та дієздатністю,

можуть виступати позивачами та відповідачами в суді. Ук_

раїнське законодавство, як і законодавство деяких інших

держав, визначає, що такі соціальні утворення наділяють_

ся статусом юридичної особи (ст. 80 Цивільного кодексу

Суб’єкти міжнародного приватного права 91

України). Але в переважній більшості іноземних країн при

чіткому та розвинутому регулюванні порядку створення та

діяльності окремих соціальних утворень (корпорацій, уста_

нов, громадських об’єднань тощо) узагальнюючий інститут

юридичної особи або взагалі не визначається1, або форму_

люється досить лаконічно. У літературі як приклад наво_

дяться більш_менш розгорнуті визначення юридичної осо_

би, що містяться у Цивільних кодексах країн Латинської

Америки. У Цивільному кодексі Чилі так сформульовано

це поняття: юридичної особою є особа фіктивна, здатна

здійснювати права, нести цивільні обов’язки і вступати у

правові та неправові відносини2.

Українське законодавство успадкувало визначення по_

няття юридичної особи, сформульоване в радянський пері_

од. За згаданою вже ст. 80 Цивільного кодексу юридичною

особою є організація, створена і зареєстрована у встановле_

ному законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю

та дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем в суді.

На нашу думку, тут допущена неточність. Наділяється

правосуб’єктністю організація. Проявом цього і є надання

організації прав юридичної особи. Поняття юридичної осо_

би, уявляється, слід визначати як правовий статус, право_

суб’єктність — можливість мати і набувати права і обов’яз_

ки умовним суб’єктом права, тобто організацією, права якої

охороняються, як і права людини.

Статус юридичної особи можуть набувати будь_які орга_

нізаційні утворення, якщо вони мають відокремлене майно,

інші майнові й особисті немайнові права, можуть бути пози_

вачами та відповідачами в суді, арбітражі, третейському суді.

Термін «юридична особа» дістав визнання лише на по_

чатку ХІХ століття, до цього поширеними були назви «моральна особа», «містична особа» тощо. Вельми стійким ви_

явилося поняття «фіктивна особа», що стало потім підста_

вою для створення однойменної теорії. Фікційна теорія як

перша наукова спроба осмислити юридичну природу сус_

пільних утворень, що виступають у майновому обороті як

суб’єкти прав і обов’язків, знайшла розвиток у працях

Савіньї, який, визначаючи правоздатність людини, дійшов

висновку, що юридичні особи — це штучні суб’єкти, фікції.

Таким чином, існування фіктивних осіб — існування чисто

юридичне. Юридична особа — утворення закону. Подаль_

шим розвитком фікційної теорії стала теорія цільового май_

на Бринця, який звернув увагу на мету, для досягнення якої

було створене та існує поняття «юридична особа».

Теоретичні проблеми правового статусу юридичних осіб і

законодавчого регулювання їх діяльності залишаються ак_

туальними і в наш час, наукою та практикою пропонуються

нові підходи, зумовлені розвитком суспільних відносин1.

У країнах з розвинутою ринковою економікою протягом

багатьох десятиріч напрацьовувалися методи організацій_

но_правового оформлення та регулювання діяльності юри_

дичних осіб, що привело до створення нормативної бази, яка

забезпечує ефективне функціонування останніх. Різно_

манітність класифікацій юридичних осіб зумовлена особли_

востями правових систем і критеріями класифікації.

Як і в українському законодавстві (ч. 2 ст. 81 Цивільно_

го кодексу України), за підставами виникнення виокремлю_

ються юридичні особи публічного права та юридичні особи

приватного права. Якщо підставою створення юридичної

особи публічного права є публічноправовий акт (закон чи

адміністративно_правовий акт), то для юридичної особи при_

ватного права такою підставою є акт приватноправового

характеру. Особливістю деяких юридичних осіб публічно_

го права є наявність владних повноважень, до них належать

різноманітні державні установи та територіальні одиниці. Наприклад, юридичними особами публічного права у

Франції є департаменти та громади, у Німеччині — землі, в

Італії — провінції та комуни. До цієї категорії належать

організації культури, просвіти, науки, охорони здоров’я,

торгові та промислові палати тощо.

Переважну кількість юридичних осіб приватного права

становлять суб’єкти господарювання, які можна поділити

на одноосібні та колективні. Перші зазвичай є власністю

однієї особи або сімейства і несуть відповідальність усім

майном підприємства та всім особистим майном. Фірмове

найменування одноосібного підприємства, як правило,

збігається з іменем і прізвищем його власника. У Німеччині

одноосібне підприємство має назву Einzelunternehmung,

Einzelfirma, у Франції — Entrеprise individuelle, у Великій

Британії — Ownership, у США — Individual proprietorship.

Форму одноосібних підприємств за кордоном здебільшого

мають дрібні та середні підприємства, хоча трапляються і

гіганти сімейного типу, наприклад фінансова група Юнсонів

у Швеції1.

Але найбільш поширені колективні суб’єкти, об’єднан_

ня підприємців, що в Україні (ч. 1 ст. 81 ЦК України) та

інших європейських державах поділяють на «об’єднання

осіб» та «об’єднання капіталів». Основою об’єднань осіб є

особистий довірчий характер взаємовідносин їх учасників,

а об’єднання капіталів базуються лише на майнових зв’яз_

ках, і не передбачають обов’язкової особистої діяльності.

«Об’єднання осіб» і «об’єднання капіталів» розрізняються

за типом відповідальності їх учасників за зобов’язаннями

підприємства. Якщо всі учасники (або кілька з них) відпо_

відають за зобов’язаннями підприємства всім належним май_

ном, йдеться про товариства або партнерства (Partnership);

коли відповідальність учасників обмежена лише їх майно_

вими вкладами, — це корпорація (Сorporation). Тому для

іноземних юристів не завжди зрозумілим є термінологія

законодавства України, оскільки згідно із Цивільним і Гос_

подарським кодексами України товариствами вважаються суб’єкти господарювання як з необмеженою (повні та коман_

дитні товариства), так і з обмеженою (акціонерні товариства

та товариства з обмеженою відповідальністю) відповідаль_

ністю. У російському цивільному законодавстві таку

розбіжність подолали виокремленням «полных и комман_

дитных товариществ» та «акционерных обществ, обществ

с ограниченной ответственностью».

Щодо товариств, то в зарубіжному праві слід розрізняти

товариства, створені за Common law (британська правова

модель) і за цивільним правом (правова модель континен_

тальної Європи). Британське Common law ігнорує само_

стійну природу товариства, не кажучи про надання йому

статусу юридичної особи. За судовою практикою Великої

Британії, учасник товариства не може заборгувати товари_

ству, оскільки «людина не може бути нічого винна сама собі», —

таке формулювання містилося в одному з хрестоматійних

рішень суду. Отже, товариство та його учасники не розріз_

няються. Закон «Про товариства» 1890 р. (Partnership Act),

на основі якого здійснюється регулювання у країнах, що

сприйняли англійську модель, визначає товариство як

«відносини, що виникли між особами, які спільно господа_

рюють з метою отримання прибутку». Досить часто товари_

ство вважається видом договору, оскільки в його основі ле_

жить письмова угода учасників. Кожен з учасників товари_

ства є агентом і одночасно принципалом (довірителем) по

відношенню до інших учасників. Як агент він діє від імені

всіх інших учасників у межах тих видів діяльності, заради

яких створювалося товариство, а як принципал — відпові_

дає за діяльність усіх інших учасників, за все, що вони

здійснили в межах зазначених видів діяльності. Отже, в

англійській моделі товариство не тільки не є юридичною

особою, а й не має самостійної правоздатності, яка б

відрізнялася від правоздатності його учасників. Тому това_

риство в даному випадку слід розглядати як відносини між

двома чи більше особами, а не як організацію, що створена

цими особами й незалежна від них.

Правова модель товариства в континентальній Європі

принципово відрізняється від британської. По_перше, євро_

пейські правові системи засновані на розрізненні цивільно_

Суб’єкти міжнародного приватного права 95

го та торгового права, тому виокремлюються відповідно

цивільні (наприклад, товариство мешканців будинку, фер_

мерів) і торгові (метою яких є отримання прибутку) товари_

ства. По_друге, за законодавством більшості європейських

країн, товариство є юридичною особою (§ 105 Німецького

торгового уложення; статті 20, 21 і 22 Французького тор_

гового кодексу; статті 75 і 85 Торгового кодексу Іспанії).

Відповідальність учасників товариства є необмеженою і со_

лідарною.

Правовий статус командитних товариств за кордоном

подібний до передбаченого ст. 133 Цивільного кодексу Ук_

раїни. Командитні товариства складаються з двох груп учас_

ників: із тих, які здійснюють від імені товариства підприєм_

ницьку діяльність і солідарно несуть відповідальність за

зобов’язаннями товариства всім своїм майном (повні учас_

ники), та тих, які несуть відповідальність лише у межах сум

зроблених ними вкладів і не беруть участі в діяльності то_

вариства.

Відомі також змішані форми господарських товариств,

наприклад командитне товариство з обмеженою відпові_

дальністю, коли повним учасником у командиті як юридич_

на особа стає компанія з обмеженою відповідальністю.

Проте у багатьох країнах найпоширенішими видами

суб’єктів господарювання є корпорації — акціонерні ком_

панії та компанії з обмеженою відповідальністю. Акціонерні

компанії виступають формою організації крупного капіта_

лу, що дозволяє залучати фінансові кошти для ведення гос_

подарської діяльності й ефективно управляти підприєм_

ством. Компанії з обмеженою відповідальністю здебільшо_

го використовуються в малому та середньому бізнесі, частка

яких в економіці зарубіжних країн дуже велика.

Головні ознаки компаній з обмеженою відповідальністю

схожі між собою в більшості країн світу, за виключенням

Великої Британії, де вони відповідають акціонерним ком_

паніям. Учасники товариства з обмеженою відповідальні_

стю несуть відповідальність за зобов’язаннями підприємства

лише в межах зробленого вкладу. Капітал у вигляді часток_

паїв поділяється між засновниками без публічного оголошення і зазвичай є іменними. Як правило, кількість учасників обмежена: до 30—50 осіб. Такі обставини зацікавлю_

ють підприємців, оскільки за умов обмеженої відповідаль_

ності вони можуть здійснювати будь_які господарські опе_

рації, не надаючи їм гласності1.

Законодавство стосовно акціонерних товариств найбільш

розроблене і деталізоване. У Німеччині діє Акціонерний

Закон (1965 р.), викладений у п’яти книгах2, де детально

розглянуті питання заснування, внутрішньої структури,

діяльності та ліквідації акціонерних компаній, відповідаль_

ності їх засновників і посадових осіб. Ордонанс Франції від

24 липня 1966 р., а також Декрет про торгові компанії

(1967 р.) визначають порядок створення та діяльності у

Франції акціонерних компаній і компаній з обмеженою

відповідальністю, регулюють їх структуру, правовий статус

цінних паперів, а також містять великий перелік кримі_

нальних дій, які вважаються порушенням правил діяль_

ності торгових компаній3. У США акціонерне законодавство

утворюють закони окремих штатів про підприємницькі кор_

порації.

Зазвичай акціонерна компанія — це об’єднання капі_

талів, що утворюється шляхом випуску акцій, які є доку_

ментами на пред’явника, котуються на фондовій біржі і

можуть вільно переходити від однієї особи до іншої. Зако_

нодавство детально регламентує порядок створення акціо_

нерних товариств, кількість засновників, форми та методи

управління тощо.

Отже, методи правового впливу на формування та

діяльність юридичних осіб схожі у багатьох країнах, типо_

вими є і види їх організаційно_правових форм, однак, кож_

на країна має специфічні особливості, зумовлені історични_

ми, політичними та іншими обставинами.