• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

1.2. Поняття та колізійні питання громадянства

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 

Поняття громадянства на міждержавному рівні врегу_

льоване з допомогою багатьох нормативно_правових актів,

серед яких: Конвенція, що регулює деякі питання, пов’я_

зані з колізією законів про громадянство, від 12 квітня

1930 р. (Україна не бере участі), Конвенції про громадян_

ство одруженої жінки від 20 лютого 1957 р. (набула чинності

11 серпня 1958 р., ратифікована Президією Верховної Ради

СРСР 28 серпня 1957 р.), Про скорочення безгромадянства

від 30 серпня 1961 р. (Україна не бере участі); Про скоро_

чення випадків багатогромадянства та про військову по_

винність у випадках багатогромадянства від 6 травня 1963 р.

(та протоколи до неї від 24 листопада 1977 р. і від 2 лютого

1993 р.), Щодо спрощеного порядку набуття громадянства

громадянами держав_учасниць Співдружності Незалежних

Держав від 19 січня 1996 р., Європейська конвенція про

громадянство від 6 листопада 1997 р. (укладена у м. Страс_

бург, діє щодо держав_членів Ради Європи) та двосторонні

міжнародні договори за участю України про усунення ви_

падків подвійного громадянства (наприклад, Договір між

Україною та Республікою Узбекистан про запобігання ви_

никненню випадків подвійного громадянства від 5 груд_

ня 1996 р., Договір між Україною та Грузією про запобіган_

ня виникненню випадків подвійного громадянства та усу_

нення вже існуючого подвійного громадянства від 28 жовтня

1997 р.).

У наведених нормативних актах визначено поняття

громадянства як правовий зв’язок між особою та державою1.

У деяких випадках фізична особа може мати подвійне (мно_

жинне) громадянство, що означає одночасну належність

особи до громадянства двох або більше держав (таких осіб

прийнято називати біпатридами); або ж не мати громадянства жодної держави, — тоді йдеться про особу без грома_

дянства (апатрида). Кожна держава самостійно визначає

належність особи до свого громадянства.

Відповідно до положень Закону України «Про громадян_

ство України» від 18 січня 2001 р., громадянством України

також визнається правовий зв’язок між фізичною особою і

Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та

обов’язках. Громадянином України називається особа, яка

набула громадянство України в порядку, передбаченому за_

конами України та міжнародними договорами України1.

За змістом ст. 1 Закону України «Про громадянство

України» фізичні особи за ознакою громадянства поділяють_

ся на громадян України, іноземних громадян (підданих),

осіб з подвійним громадянством (біпатридів) та осіб без гро_

мадянства (апатридів).

В Україні визнані й закріплені у тексті вказаного Закону

принципи, на яких базується законодавство України про

громадянство: 1) єдиного громадянства — громадянства дер_

жави Україна, що виключає можливість існування громадян_

ства адміністративно_територіальних одиниць України; 2) за_

побігання виникненню випадків безгромадянства; 3) немож_

ливості позбавлення громадянина України громадянства

України; 4) визнання права громадянина України на зміну

громадянства; 5) неможливості автоматичного набуття гро_

мадянства України іноземцем чи особою без громадянства

внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або на_

буття та припинення громадянства України фізичною особою

внаслідок одруження чи припинення шлюбу або припинення

громадянства України в зв’язку з такими обставинами другим

з подружжя; 6) рівності перед законом громадян України не_

залежно від підстав, порядку і моменту набуття ними гро_

мадянства України; 7) збереження громадянства України не_

залежно від місця проживання громадянина України.

Одним із визначальних принципів законодавства Украї_

ни про громадянство є принцип єдиного громадянства. Гро_

мадянин України, що набув громадянство (підданство)

іншої держави або держав, у правових відносинах з Украї_

ною визнається лише громадянином України; якщо ж іноземець набув громадянство України, то у правових відноси_

нах з Україною він також визнається лише громадянином

України. Закон України «Про громадянство України»

містить винятки, що допускають виникнення подвійного

громадянства, до яких, зокрема, віднесено випадки, коли:

а) діти при народженні одночасно з громадянством Украї_

ни набувають також громадянство іншої держави; б) діти,

які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набува_

ють громадянство усиновителя; в) громадянин України ав_

томатично набув громадянство іншої держави внаслідок

одруження з іноземцем; г) згідно із законодавством іншої

держави її громадянство надано громадянину України ав_

томатично без його добровільного волевиявлення і він не

отримав добровільно документ, який би підтверджував на_

явність у нього громадянства іншої держави.

Відповідно до положень названих вище міжнародних кон_

венцій з питань громадянства, а також Закону України «Про

громадянство України», кожна держава в односторонньому

порядку визначає «своїх» громадян. Підставами для набут_

тя громадянства можуть бути походження, територіальний

принцип, прийняття до громадянства, поновлення у грома_

дянстві, усиновлення, встановлення опіки чи піклування над

дитиною тощо. При цьому, як зазначає О. Р. Кибенко, різно_

манітні колізійні питання (громадянство дітей, громадянство

осіб при зміни їх сімейного статусу, встановлення над ними

опіки та піклування тощо) вирішуються національними за_

конами, як правило, на користь власного громадянина. Внас_

лідок такого підходу у фізичних осіб часто виникає подвійне

громадянство, що складає основну колізійну проблему у

міжнародному приватному праві1. Отже, подвійність грома_

дянства виникає внаслідок колізій законодавства різних

країн щодо набуття і втрати громадянства, міграційних про_

цесів, реєстрації шлюбів з іноземцями тощо2.

Слід зазначити, що біпатриди користуються правами і

виконують обов’язки відносно держав, громадянами яких

вони є. У п. 1 ст. 2 Закону України «Про громадянство України» закріплений підхід щодо біпатридів, відповідно до

якого така особа у правових відносинах з Україною ви_

знається лише громадянином України. Однак складними

проблемами, що виникають в міжнародному приватному

праві й потребують свого вирішення стосовно біпатридів, є,

наприклад, їх участь у приватизаційних процесах, реаліза_

ція ними права власності на землю, нерухоме майно, реалі_

зація права на житло, освіту, виконання військового обо_

в’язку1 і т. ін.2. Особливо відчутно проявляється це у випад_

ку, коли біпатрид перебуває на території третьої країни,

громадянином якої він не є. Тут виникає колізія з питання

визначення особистого закону такої особи, що має бути

застосований до вирішення тих чи інших питань. Норми,

покликані вирішити цю колізію, вміщені у ст. 5 Конвенції,

що регулює деякі питання, пов’язані з колізією законів про

громадянство від 12 березня 1930 р., відповідно до якої вста_

новлено: перебуваючи у третій державі, особа, що має гро_

мадянство більш як однієї держави, розглядається як така,

що має лише одне громадянство. Громадянством такої осо_

би визнається або громадянство країни, в якій ця особа зви_

чайно та переважно мешкає, або ж громадянство країни, з

якою вона (особа) найбільш тісно пов’язана, з урахуванням

фактичних обставин3. Названа Конвенція не розкриває по_

няття «найбільш тісний зв’язок з державою», а, отже, воно

належить до категорії оцінних. У кожному конкретному ви_

падку правозастосовчий орган має оцінювати всю су_

купність обставин, а доказами найбільш тісного зв’язку

біпатрида з державою можуть бути, наприклад, виконання

ним обов’язків, покладених нормативними актами, що діють на території відповідної держави, виконання трудових

функцій або ж перебування сім’ї на території держави тощо.

Однак, як уже зазначалося, Україна не є учасницею Кон_

венції, що регулює деякі питання, пов’язані з колізією за_

конів про громадянство від 12 квітня 1930 р., а, отже, її нор_

ми не мають чинності на території України. У разі виник_

нення подібної ситуації, положення даної Конвенції можуть

застосовуватися в Україні або за аналогією, або тоді, коли

колізійна норма, що міститься у законодавстві України,

відсилає до іноземного права, частиною якого саме і є на_

звана Конвенція.

Окремо слід сказати ще про одну особливу категорію гро_

мадян, до якої належать вимушені переселенці. Вимушений

переселенець — це громадянин, що має постійне місце про_

живання на території іноземної держави, але вимушений її

покинути внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою

переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національ_

ності, ставлення до релігії, громадянства (підданства), належ_

ності до певної соціальної групи або політичних переконань,

який через це повернувся на територію держави свого грома_

дянства та отримав тут притулок1. Внутрішнє законодавство

України, яким було б врегульовано статус вимушених пере_

селенців, фактично відсутнє2; не є Україна і учасницею Уго_

ди про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям від 24

вересня 1993 р. (прийнята країнами СНД), наслідком чого є

те, що дана категорія осіб_громадян України, що вимушені

покинути державу свого постійного місця проживання та

повернутися в Україну, перебуває у гіршому положенні аніж,

скажімо, іноземці_біженці.

Поняття громадянства на міждержавному рівні врегу_

льоване з допомогою багатьох нормативно_правових актів,

серед яких: Конвенція, що регулює деякі питання, пов’я_

зані з колізією законів про громадянство, від 12 квітня

1930 р. (Україна не бере участі), Конвенції про громадян_

ство одруженої жінки від 20 лютого 1957 р. (набула чинності

11 серпня 1958 р., ратифікована Президією Верховної Ради

СРСР 28 серпня 1957 р.), Про скорочення безгромадянства

від 30 серпня 1961 р. (Україна не бере участі); Про скоро_

чення випадків багатогромадянства та про військову по_

винність у випадках багатогромадянства від 6 травня 1963 р.

(та протоколи до неї від 24 листопада 1977 р. і від 2 лютого

1993 р.), Щодо спрощеного порядку набуття громадянства

громадянами держав_учасниць Співдружності Незалежних

Держав від 19 січня 1996 р., Європейська конвенція про

громадянство від 6 листопада 1997 р. (укладена у м. Страс_

бург, діє щодо держав_членів Ради Європи) та двосторонні

міжнародні договори за участю України про усунення ви_

падків подвійного громадянства (наприклад, Договір між

Україною та Республікою Узбекистан про запобігання ви_

никненню випадків подвійного громадянства від 5 груд_

ня 1996 р., Договір між Україною та Грузією про запобіган_

ня виникненню випадків подвійного громадянства та усу_

нення вже існуючого подвійного громадянства від 28 жовтня

1997 р.).

У наведених нормативних актах визначено поняття

громадянства як правовий зв’язок між особою та державою1.

У деяких випадках фізична особа може мати подвійне (мно_

жинне) громадянство, що означає одночасну належність

особи до громадянства двох або більше держав (таких осіб

прийнято називати біпатридами); або ж не мати громадянства жодної держави, — тоді йдеться про особу без грома_

дянства (апатрида). Кожна держава самостійно визначає

належність особи до свого громадянства.

Відповідно до положень Закону України «Про громадян_

ство України» від 18 січня 2001 р., громадянством України

також визнається правовий зв’язок між фізичною особою і

Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та

обов’язках. Громадянином України називається особа, яка

набула громадянство України в порядку, передбаченому за_

конами України та міжнародними договорами України1.

За змістом ст. 1 Закону України «Про громадянство

України» фізичні особи за ознакою громадянства поділяють_

ся на громадян України, іноземних громадян (підданих),

осіб з подвійним громадянством (біпатридів) та осіб без гро_

мадянства (апатридів).

В Україні визнані й закріплені у тексті вказаного Закону

принципи, на яких базується законодавство України про

громадянство: 1) єдиного громадянства — громадянства дер_

жави Україна, що виключає можливість існування громадян_

ства адміністративно_територіальних одиниць України; 2) за_

побігання виникненню випадків безгромадянства; 3) немож_

ливості позбавлення громадянина України громадянства

України; 4) визнання права громадянина України на зміну

громадянства; 5) неможливості автоматичного набуття гро_

мадянства України іноземцем чи особою без громадянства

внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або на_

буття та припинення громадянства України фізичною особою

внаслідок одруження чи припинення шлюбу або припинення

громадянства України в зв’язку з такими обставинами другим

з подружжя; 6) рівності перед законом громадян України не_

залежно від підстав, порядку і моменту набуття ними гро_

мадянства України; 7) збереження громадянства України не_

залежно від місця проживання громадянина України.

Одним із визначальних принципів законодавства Украї_

ни про громадянство є принцип єдиного громадянства. Гро_

мадянин України, що набув громадянство (підданство)

іншої держави або держав, у правових відносинах з Украї_

ною визнається лише громадянином України; якщо ж іноземець набув громадянство України, то у правових відноси_

нах з Україною він також визнається лише громадянином

України. Закон України «Про громадянство України»

містить винятки, що допускають виникнення подвійного

громадянства, до яких, зокрема, віднесено випадки, коли:

а) діти при народженні одночасно з громадянством Украї_

ни набувають також громадянство іншої держави; б) діти,

які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набува_

ють громадянство усиновителя; в) громадянин України ав_

томатично набув громадянство іншої держави внаслідок

одруження з іноземцем; г) згідно із законодавством іншої

держави її громадянство надано громадянину України ав_

томатично без його добровільного волевиявлення і він не

отримав добровільно документ, який би підтверджував на_

явність у нього громадянства іншої держави.

Відповідно до положень названих вище міжнародних кон_

венцій з питань громадянства, а також Закону України «Про

громадянство України», кожна держава в односторонньому

порядку визначає «своїх» громадян. Підставами для набут_

тя громадянства можуть бути походження, територіальний

принцип, прийняття до громадянства, поновлення у грома_

дянстві, усиновлення, встановлення опіки чи піклування над

дитиною тощо. При цьому, як зазначає О. Р. Кибенко, різно_

манітні колізійні питання (громадянство дітей, громадянство

осіб при зміни їх сімейного статусу, встановлення над ними

опіки та піклування тощо) вирішуються національними за_

конами, як правило, на користь власного громадянина. Внас_

лідок такого підходу у фізичних осіб часто виникає подвійне

громадянство, що складає основну колізійну проблему у

міжнародному приватному праві1. Отже, подвійність грома_

дянства виникає внаслідок колізій законодавства різних

країн щодо набуття і втрати громадянства, міграційних про_

цесів, реєстрації шлюбів з іноземцями тощо2.

Слід зазначити, що біпатриди користуються правами і

виконують обов’язки відносно держав, громадянами яких

вони є. У п. 1 ст. 2 Закону України «Про громадянство України» закріплений підхід щодо біпатридів, відповідно до

якого така особа у правових відносинах з Україною ви_

знається лише громадянином України. Однак складними

проблемами, що виникають в міжнародному приватному

праві й потребують свого вирішення стосовно біпатридів, є,

наприклад, їх участь у приватизаційних процесах, реаліза_

ція ними права власності на землю, нерухоме майно, реалі_

зація права на житло, освіту, виконання військового обо_

в’язку1 і т. ін.2. Особливо відчутно проявляється це у випад_

ку, коли біпатрид перебуває на території третьої країни,

громадянином якої він не є. Тут виникає колізія з питання

визначення особистого закону такої особи, що має бути

застосований до вирішення тих чи інших питань. Норми,

покликані вирішити цю колізію, вміщені у ст. 5 Конвенції,

що регулює деякі питання, пов’язані з колізією законів про

громадянство від 12 березня 1930 р., відповідно до якої вста_

новлено: перебуваючи у третій державі, особа, що має гро_

мадянство більш як однієї держави, розглядається як така,

що має лише одне громадянство. Громадянством такої осо_

би визнається або громадянство країни, в якій ця особа зви_

чайно та переважно мешкає, або ж громадянство країни, з

якою вона (особа) найбільш тісно пов’язана, з урахуванням

фактичних обставин3. Названа Конвенція не розкриває по_

няття «найбільш тісний зв’язок з державою», а, отже, воно

належить до категорії оцінних. У кожному конкретному ви_

падку правозастосовчий орган має оцінювати всю су_

купність обставин, а доказами найбільш тісного зв’язку

біпатрида з державою можуть бути, наприклад, виконання

ним обов’язків, покладених нормативними актами, що діють на території відповідної держави, виконання трудових

функцій або ж перебування сім’ї на території держави тощо.

Однак, як уже зазначалося, Україна не є учасницею Кон_

венції, що регулює деякі питання, пов’язані з колізією за_

конів про громадянство від 12 квітня 1930 р., а, отже, її нор_

ми не мають чинності на території України. У разі виник_

нення подібної ситуації, положення даної Конвенції можуть

застосовуватися в Україні або за аналогією, або тоді, коли

колізійна норма, що міститься у законодавстві України,

відсилає до іноземного права, частиною якого саме і є на_

звана Конвенція.

Окремо слід сказати ще про одну особливу категорію гро_

мадян, до якої належать вимушені переселенці. Вимушений

переселенець — це громадянин, що має постійне місце про_

живання на території іноземної держави, але вимушений її

покинути внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою

переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національ_

ності, ставлення до релігії, громадянства (підданства), належ_

ності до певної соціальної групи або політичних переконань,

який через це повернувся на територію держави свого грома_

дянства та отримав тут притулок1. Внутрішнє законодавство

України, яким було б врегульовано статус вимушених пере_

селенців, фактично відсутнє2; не є Україна і учасницею Уго_

ди про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям від 24

вересня 1993 р. (прийнята країнами СНД), наслідком чого є

те, що дана категорія осіб_громадян України, що вимушені

покинути державу свого постійного місця проживання та

повернутися в Україну, перебуває у гіршому положенні аніж,

скажімо, іноземці_біженці.