• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

1.1. Загальні засади правового статусу фізичних осіб як суб’єктів міжнародного приватного права

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 

Серед суб’єктів міжнародного приватного права значне

місце посідають фізичні особи — громадяни та іноземці. У

доктрині, законодавстві та практиці поняття «іноземець»

об’єднує власне іноземних громадян (підданих), осіб без гро_

мадянства (апатридів), осіб з кількома громадянствами

(біпатридів) та ін. У сучасних умовах до кола осіб, відносно

яких діють норми міжнародного приватного права, з ураху_

ванням особливостей їхнього правового становища відносять

також біженців, осіб, яким надано політичний притулок та

ін. Нормами міжнародного приватного права регулюються

цивільні, сімейні, трудові, процесуальні права фізичних осіб,

тобто дані особи наділяються певним правовим статусом у

міжнародних приватноправових відносинах.

У загальному розумінні правовий статус суб’єкта — це

система визнаних і закріплених державою у законодавчо_

му порядку прав і обов’язків даного суб’єкта. Правовий ста8

тус фізичних осіб як суб’єктів міжнародного приватного

права — це сукупність усіх належних їм прав, свобод та

обов’язків. Особливість правового статусу фізичної особи

полягає в тому, що, перебуваючи в іншій державі, вона

підпорядковується двом правопорядкам:

— своєму вітчизняному (закону громадянства (lex patriae)

чи закону постійного місця проживання (lex domicilii), ос_

кільки зберігає правовий зв’язок з державою свого грома_

дянства чи постійного місця проживання, правовий статус громадянина своєї держави, користується її захистом,

підкоряється її законам, а також

— правопорядку держави перебування (тієї держави, на

території якої фізична особа перебуває у конкретний момент).

Статус цих осіб визначається ще такими міжнародними

угодами, як, наприклад, Конвенцією про правовий статус

біженців від 28 липня 1951 р., Конвенцією про правовий

статус осіб без громадянства від 28 вересня 1954 р., іншими

міжнародними угодами щодо прав і обов’язків фізичних осіб

у конкретних правовідносинах.

Основоположними для визначення правового становища

фізичних осіб є загальновизнані принципи й норми міжна_

родного права стосовно прав і обов’язків людини, що містять_

ся у Загальній декларації прав людини (1946 р.), Міжнарод_

ному пакті про громадянські й політичні права (1966 р.),

Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні

права (1966 р.) та ін. (наприклад, заборона дискримінації за

ознаками раси, національності, статі тощо).

Проте, як свідчить історія розвитку людства, правовий

статус іноземців визнавався не завжди. У римському праві

іноземці не визнавалися суб’єктами права; іноземець був

ворогом (hostis), що перебував поза охороною закону. Лише

з 212 року їм було надано статус jus gentium. За часів фео_

далізму правове становище іноземців характеризувалося

повною незабезпеченістю прав, фактичним безправ’ям.

Французька революція XVIII ст. змінила становище інозем_

ців, проголосивши принципову рівність усіх перед законом

та урівнявши іноземців у правах з власними громадянами.

У XIX ст. розвиток міжнародної торгівлі, економічних і

культурних зв’язків спонукав до суттєвого укріплення прав

іноземців, надання їм цивільної правоздатності без укладен_

ня спеціальних міжнародних угод. Обмеження прав іно_

земців набули характеру спеціальних законів, виключень

із загальних засад надання іноземцям національного режи_

му. Особливого значення у сфері прав іноземців набули ре_

торсії: у випадку застосування іноземною державою будь_

яких обмежень дискримінаційного характеру до нашої дер_

жави, наших громадян чи юридичних осіб Україною може

бути у відповідь застосовано заходи обмежувального ха_

Суб’єкти міжнародного приватного права 65

рактеру до такої іноземної держави, її громадян та юридич_

них осіб. Метою таких заходів є скасування дискриміна_

ційних обмежень, що були введені іноземною державою, та

нормалізація відносин між державами.

Серед суб’єктів міжнародного приватного права значне

місце посідають фізичні особи — громадяни та іноземці. У

доктрині, законодавстві та практиці поняття «іноземець»

об’єднує власне іноземних громадян (підданих), осіб без гро_

мадянства (апатридів), осіб з кількома громадянствами

(біпатридів) та ін. У сучасних умовах до кола осіб, відносно

яких діють норми міжнародного приватного права, з ураху_

ванням особливостей їхнього правового становища відносять

також біженців, осіб, яким надано політичний притулок та

ін. Нормами міжнародного приватного права регулюються

цивільні, сімейні, трудові, процесуальні права фізичних осіб,

тобто дані особи наділяються певним правовим статусом у

міжнародних приватноправових відносинах.

У загальному розумінні правовий статус суб’єкта — це

система визнаних і закріплених державою у законодавчо_

му порядку прав і обов’язків даного суб’єкта. Правовий ста8

тус фізичних осіб як суб’єктів міжнародного приватного

права — це сукупність усіх належних їм прав, свобод та

обов’язків. Особливість правового статусу фізичної особи

полягає в тому, що, перебуваючи в іншій державі, вона

підпорядковується двом правопорядкам:

— своєму вітчизняному (закону громадянства (lex patriae)

чи закону постійного місця проживання (lex domicilii), ос_

кільки зберігає правовий зв’язок з державою свого грома_

дянства чи постійного місця проживання, правовий статус громадянина своєї держави, користується її захистом,

підкоряється її законам, а також

— правопорядку держави перебування (тієї держави, на

території якої фізична особа перебуває у конкретний момент).

Статус цих осіб визначається ще такими міжнародними

угодами, як, наприклад, Конвенцією про правовий статус

біженців від 28 липня 1951 р., Конвенцією про правовий

статус осіб без громадянства від 28 вересня 1954 р., іншими

міжнародними угодами щодо прав і обов’язків фізичних осіб

у конкретних правовідносинах.

Основоположними для визначення правового становища

фізичних осіб є загальновизнані принципи й норми міжна_

родного права стосовно прав і обов’язків людини, що містять_

ся у Загальній декларації прав людини (1946 р.), Міжнарод_

ному пакті про громадянські й політичні права (1966 р.),

Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні

права (1966 р.) та ін. (наприклад, заборона дискримінації за

ознаками раси, національності, статі тощо).

Проте, як свідчить історія розвитку людства, правовий

статус іноземців визнавався не завжди. У римському праві

іноземці не визнавалися суб’єктами права; іноземець був

ворогом (hostis), що перебував поза охороною закону. Лише

з 212 року їм було надано статус jus gentium. За часів фео_

далізму правове становище іноземців характеризувалося

повною незабезпеченістю прав, фактичним безправ’ям.

Французька революція XVIII ст. змінила становище інозем_

ців, проголосивши принципову рівність усіх перед законом

та урівнявши іноземців у правах з власними громадянами.

У XIX ст. розвиток міжнародної торгівлі, економічних і

культурних зв’язків спонукав до суттєвого укріплення прав

іноземців, надання їм цивільної правоздатності без укладен_

ня спеціальних міжнародних угод. Обмеження прав іно_

земців набули характеру спеціальних законів, виключень

із загальних засад надання іноземцям національного режи_

му. Особливого значення у сфері прав іноземців набули ре_

торсії: у випадку застосування іноземною державою будь_

яких обмежень дискримінаційного характеру до нашої дер_

жави, наших громадян чи юридичних осіб Україною може

бути у відповідь застосовано заходи обмежувального ха_

Суб’єкти міжнародного приватного права 65

рактеру до такої іноземної держави, її громадян та юридич_

них осіб. Метою таких заходів є скасування дискриміна_

ційних обмежень, що були введені іноземною державою, та

нормалізація відносин між державами.