• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

§ 3. Основні формули прикріплення

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 

Формули прикріплення є результатом узагальнення най_

поширеніших двосторонніх колізійних прив’язок і визна_

чення їх основних видів, які прийнято називати по_латині.

Розглянемо найбільш відомі формули прикріплення.

1. Особистий закон фізичної особи (lex personalis),

згідно з ним визначаються правовий статус фізичної особи,

її право_ та дієздатність, а також особисті та інші права.

Різновидами особистого закону фізичної особи є:

а) закон громадянства (lex patriae, lex nationalis) — оз_

начає застосування права тієї держави, громадянином якої

є дана особа;

б) закон місця проживання (lex domicilii) — означає за_

стосування права тієї держави, де відповідна особа постійно

чи переважно проживає.

Необхідно зазначити, що сьогодні розширюється коло

держав, які все частіше використовують так звану «зміша_

ну систему» особистого закону (тобто застосовуються обид_

ва варіанти), що підвищує його ефективність.

Прикладом особистого закону фізичної особи може бути

п. 1 ч. 2 ст. 23 Мінської конвенції 1993 року (ст. 26 Киши_

нівської конвенції 2002 року) «Про правову допомогу та пра_

вові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних спра_

вах»: «Дієздатність фізичної особи визначається законодав_

ством Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа.

Дієздатність особи без громадянства визначається за правом

держави, в якій вона має постійне місце проживання»1.

2. Закон «національності» юридичної особи (lex socie_

tatis) — використовується при вирішенні колізій законів,

пов’язаних з правовим положенням іноземної юридичної осо_

би. Дана формула прикріплення передбачає застосування

права тієї держави, якій належить юридична особа.

Міжнародній практиці відомі різноманітні варіанти ви_

значення «національності» юридичної особи, тобто при ви_

борі ознак для визначення особистого статусу юридичної

особи немає єдиної думки.

а) Ознака (критерій) «інкорпорації» юридичної особи при_

таманна країнам англо_американської системи права (але

відома і праву інших країн), практика яких вирішує питан_

ня особистого статусу юридичної особи за законом місця

реєстрації її статуту.

б) На відміну від англо_американського права, практика

країн континентальної Європи додержується ознаки «осі_

лості» юридичної особи, а «осілість» звичайно визначаєть_

ся за місцем знаходження адміністративного (управлінсь_

кого) центру юридичної особи.

в) У деяких країнах Близького Сходу «національність»

юридичної особи визначається з урахуванням основного

місця фактичного здійснення діяльності юридичної особи.

Щодо Мінської конвенції 1993 року, то у п. 3 ст. 23 запи_

сано: «Правоздатність юридичної особи визначається зако_

нодавством держави, за законами якої вона була заснова_

на». Про це також свідчить п. 3 ст. 26 Кишинівської кон_

венції 2002 року.

3. Закон місця знаходження речі (lex rei sitae) — озна_

чає застосування права тієї держави, на території якої зна_

ходиться річ, і застосовується щодо права власності та інших

речових прав, а також у сфері спадкування.

Згідно з п. 2 ст. 45 Мінської конвенції 1993 року, «право

спадкування нерухомого майна визначається за законодав_

ством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це

майно». Ця ж формула прикріплення використовується при

визначенні права власності на нерухоме майно (п. 1 ст. 38

Мінської конвенції 1993 року та ст. 41 Кишинівської кон_

венції 2002 року).

4. Закон, обраний особою, яка здійснила правочин (lex

voluntatis), — являє собою застосування права тієї держа_

ви, яку оберуть самі сторони. Дана формула прикріплення,

яка ще має назву «автономія волі», прийнята в більшості

країн. Як національне колізійне право, так і міжнародні

договори виходять з того, що при вирішенні всіх колізій_

них питань у сфері договірних зобов’язань вирішальною є

воля сторін.

Так, ч. 9 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономіч_

ну діяльність» встановлює, що «права та обов’язки сторін

зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначають_

ся правом країни, обраним сторонами при укладанні дого_

вору або в результаті подальшого узгодження».

У проекті Закону України «Про міжнародне приватне пра_

во» принцип автономії волі знайшов своє відбиття у ст. 4:

«У випадках, передбачених законом, сторони (сторона)

можуть здійснювати вибір права, що підлягає застосуван_

ню до змісту правових відносин» (п. 1);

«Вибір права, згідно з п. 1 цієї статті, має бути явно ви_

раженим або прямо випливати з умов правочину чи обста_

вин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше

не передбачено законом» (п. 2);

«Вибір права може бути зроблений як щодо правочину в ціло_

му, так і щодо його окремих частин. Вибір права щодо окре_

мих частин правочину повинен бути явно виражений» (п. 3);

«Вибір права сторонами не обмежується колом правопо_

рядків країн, поміж яких можливий вибір, — якщо інше

не встановлено законом» (п. 4);

 «Вибір права або зміна раніше обраного права можуть

бути здійснені сторонами в будь_який час, зокрема при вчи_

ненні правочину, на різних стадіях його виникнення тощо.

Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені

після вчинення правочину, мають зворотну силу і є дійсни_

ми з моменту його вчинення без порушення права третіх

осіб» (п. 5).

5. Закон місця здіснення акту (lex loci actus) — озна_

чає застосування права тієї держави, на території якої був

здійснений акт. Приватноправовий акт — це широке понят_

тя, що охоплює різні приватноправові дії. Існує кілька варі_

антів закону місця здійснення акту, що зустрічаються най_

частіше:

а) закон місця укладення договору (lex loci contractus) —

означає застосування права держави, на території якої було

укладено договір, та застосовується у сфері зобов’язально_

го права. Відносно даної прив’язки існує проблема визна_

чення місця здійснення договору, якщо він укладений між

сторонами шляхом листування. Місце укладення договору

по_різному трактується в праві різних країн. Наприклад, в

англо_американському праві договір вважається укладеним

в тому місці, звідки відправлений акцепт, в країнах Європи —

де отриманий акцепт;

б) закон місця виконання договору (lex loci solutionis) —

означає застосування права тієї держави, на території якої

зобов’язання, що випливають з договору, підлягають вико_

нанню;

в) закон місця укладення шлюбу (lex loci celebrationis) —

застосовується в законодавстві деяких країн, що регулює

сімейні відносини, і означає застосування права тієї держа_

ви, на території якої укладений шлюб;

г) закон місця заподіяння шкоди (lex loci delicti commissi) —

означає застосування права тієї держави, на території якої

була заподіяна шкода, і застосовується для регулювання

деліктних зобов’язань. Принцип закону місця заподіяння

шкоди виражений в п. 1 ст. 42 Мінської конвенції 1993 року:

«зобов’язання про відшкодування шкоди, крім дій, що ви_

пливають із договору, та інших правомірних дій, визнача_

ються за законодавством Договірної Сторони, на території

Колізійні норми в міжнародному приватному праві 49

якої мала місце дія або інша обставина, що є підставою для

вимоги про відшкодування збитків».

6. Закон країни продавця (lex venditoris) — означає за_

стосування права тієї держави, на території якої заснована,

має місце проживання або основне місце діяльності сторо_

на_продавець.

Закон країни продавця застосовується в дослівному його

розумінні — до договору купівлі_продажу, а також в широ_

кому розумінні — до інших приватноправових договорів.

7. Закон найбільш тісного зв’язку (proper law) — озна_

чає застосування права тієї держави, з якою правовідноси_

ни найбільш тісно пов’язані, й застосовується як в зобов’я_

зальному праві, так і у сфері деліктів, шлюбно_сімейних,

спадкових, трудових відносин.

8. Закон суду, який вирішує спір (lex fori), — означає

застосування права тієї держави, суд якої розглядає справу

з участю іноземного елементу (суд застосовує своє націо_

нальне право). Загальноприйнятою сферою застосування

закону суду є міжнародний цивільний процес.

9. Закон місця роботи (lex loci laboris) — означає зас_

тосування права країни, на території якої здійснюється тру_

дова діяльність, і застосовується у сфері міжнародних тру_

дових відносин (основним винятком з даного правила є фор_

ма трудового договору).

10. Закон прапору (lex flagi) — означає застосування

права тієї країни, під прапором якої ходить судно, і засто_

совується у сфері торговельного мореплавства.

Формули прикріплення є результатом узагальнення най_

поширеніших двосторонніх колізійних прив’язок і визна_

чення їх основних видів, які прийнято називати по_латині.

Розглянемо найбільш відомі формули прикріплення.

1. Особистий закон фізичної особи (lex personalis),

згідно з ним визначаються правовий статус фізичної особи,

її право_ та дієздатність, а також особисті та інші права.

Різновидами особистого закону фізичної особи є:

а) закон громадянства (lex patriae, lex nationalis) — оз_

начає застосування права тієї держави, громадянином якої

є дана особа;

б) закон місця проживання (lex domicilii) — означає за_

стосування права тієї держави, де відповідна особа постійно

чи переважно проживає.

Необхідно зазначити, що сьогодні розширюється коло

держав, які все частіше використовують так звану «зміша_

ну систему» особистого закону (тобто застосовуються обид_

ва варіанти), що підвищує його ефективність.

Прикладом особистого закону фізичної особи може бути

п. 1 ч. 2 ст. 23 Мінської конвенції 1993 року (ст. 26 Киши_

нівської конвенції 2002 року) «Про правову допомогу та пра_

вові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних спра_

вах»: «Дієздатність фізичної особи визначається законодав_

ством Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа.

Дієздатність особи без громадянства визначається за правом

держави, в якій вона має постійне місце проживання»1.

2. Закон «національності» юридичної особи (lex socie_

tatis) — використовується при вирішенні колізій законів,

пов’язаних з правовим положенням іноземної юридичної осо_

би. Дана формула прикріплення передбачає застосування

права тієї держави, якій належить юридична особа.

Міжнародній практиці відомі різноманітні варіанти ви_

значення «національності» юридичної особи, тобто при ви_

борі ознак для визначення особистого статусу юридичної

особи немає єдиної думки.

а) Ознака (критерій) «інкорпорації» юридичної особи при_

таманна країнам англо_американської системи права (але

відома і праву інших країн), практика яких вирішує питан_

ня особистого статусу юридичної особи за законом місця

реєстрації її статуту.

б) На відміну від англо_американського права, практика

країн континентальної Європи додержується ознаки «осі_

лості» юридичної особи, а «осілість» звичайно визначаєть_

ся за місцем знаходження адміністративного (управлінсь_

кого) центру юридичної особи.

в) У деяких країнах Близького Сходу «національність»

юридичної особи визначається з урахуванням основного

місця фактичного здійснення діяльності юридичної особи.

Щодо Мінської конвенції 1993 року, то у п. 3 ст. 23 запи_

сано: «Правоздатність юридичної особи визначається зако_

нодавством держави, за законами якої вона була заснова_

на». Про це також свідчить п. 3 ст. 26 Кишинівської кон_

венції 2002 року.

3. Закон місця знаходження речі (lex rei sitae) — озна_

чає застосування права тієї держави, на території якої зна_

ходиться річ, і застосовується щодо права власності та інших

речових прав, а також у сфері спадкування.

Згідно з п. 2 ст. 45 Мінської конвенції 1993 року, «право

спадкування нерухомого майна визначається за законодав_

ством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це

майно». Ця ж формула прикріплення використовується при

визначенні права власності на нерухоме майно (п. 1 ст. 38

Мінської конвенції 1993 року та ст. 41 Кишинівської кон_

венції 2002 року).

4. Закон, обраний особою, яка здійснила правочин (lex

voluntatis), — являє собою застосування права тієї держа_

ви, яку оберуть самі сторони. Дана формула прикріплення,

яка ще має назву «автономія волі», прийнята в більшості

країн. Як національне колізійне право, так і міжнародні

договори виходять з того, що при вирішенні всіх колізій_

них питань у сфері договірних зобов’язань вирішальною є

воля сторін.

Так, ч. 9 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономіч_

ну діяльність» встановлює, що «права та обов’язки сторін

зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначають_

ся правом країни, обраним сторонами при укладанні дого_

вору або в результаті подальшого узгодження».

У проекті Закону України «Про міжнародне приватне пра_

во» принцип автономії волі знайшов своє відбиття у ст. 4:

«У випадках, передбачених законом, сторони (сторона)

можуть здійснювати вибір права, що підлягає застосуван_

ню до змісту правових відносин» (п. 1);

«Вибір права, згідно з п. 1 цієї статті, має бути явно ви_

раженим або прямо випливати з умов правочину чи обста_

вин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше

не передбачено законом» (п. 2);

«Вибір права може бути зроблений як щодо правочину в ціло_

му, так і щодо його окремих частин. Вибір права щодо окре_

мих частин правочину повинен бути явно виражений» (п. 3);

«Вибір права сторонами не обмежується колом правопо_

рядків країн, поміж яких можливий вибір, — якщо інше

не встановлено законом» (п. 4);

 «Вибір права або зміна раніше обраного права можуть

бути здійснені сторонами в будь_який час, зокрема при вчи_

ненні правочину, на різних стадіях його виникнення тощо.

Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені

після вчинення правочину, мають зворотну силу і є дійсни_

ми з моменту його вчинення без порушення права третіх

осіб» (п. 5).

5. Закон місця здіснення акту (lex loci actus) — озна_

чає застосування права тієї держави, на території якої був

здійснений акт. Приватноправовий акт — це широке понят_

тя, що охоплює різні приватноправові дії. Існує кілька варі_

антів закону місця здійснення акту, що зустрічаються най_

частіше:

а) закон місця укладення договору (lex loci contractus) —

означає застосування права держави, на території якої було

укладено договір, та застосовується у сфері зобов’язально_

го права. Відносно даної прив’язки існує проблема визна_

чення місця здійснення договору, якщо він укладений між

сторонами шляхом листування. Місце укладення договору

по_різному трактується в праві різних країн. Наприклад, в

англо_американському праві договір вважається укладеним

в тому місці, звідки відправлений акцепт, в країнах Європи —

де отриманий акцепт;

б) закон місця виконання договору (lex loci solutionis) —

означає застосування права тієї держави, на території якої

зобов’язання, що випливають з договору, підлягають вико_

нанню;

в) закон місця укладення шлюбу (lex loci celebrationis) —

застосовується в законодавстві деяких країн, що регулює

сімейні відносини, і означає застосування права тієї держа_

ви, на території якої укладений шлюб;

г) закон місця заподіяння шкоди (lex loci delicti commissi) —

означає застосування права тієї держави, на території якої

була заподіяна шкода, і застосовується для регулювання

деліктних зобов’язань. Принцип закону місця заподіяння

шкоди виражений в п. 1 ст. 42 Мінської конвенції 1993 року:

«зобов’язання про відшкодування шкоди, крім дій, що ви_

пливають із договору, та інших правомірних дій, визнача_

ються за законодавством Договірної Сторони, на території

Колізійні норми в міжнародному приватному праві 49

якої мала місце дія або інша обставина, що є підставою для

вимоги про відшкодування збитків».

6. Закон країни продавця (lex venditoris) — означає за_

стосування права тієї держави, на території якої заснована,

має місце проживання або основне місце діяльності сторо_

на_продавець.

Закон країни продавця застосовується в дослівному його

розумінні — до договору купівлі_продажу, а також в широ_

кому розумінні — до інших приватноправових договорів.

7. Закон найбільш тісного зв’язку (proper law) — озна_

чає застосування права тієї держави, з якою правовідноси_

ни найбільш тісно пов’язані, й застосовується як в зобов’я_

зальному праві, так і у сфері деліктів, шлюбно_сімейних,

спадкових, трудових відносин.

8. Закон суду, який вирішує спір (lex fori), — означає

застосування права тієї держави, суд якої розглядає справу

з участю іноземного елементу (суд застосовує своє націо_

нальне право). Загальноприйнятою сферою застосування

закону суду є міжнародний цивільний процес.

9. Закон місця роботи (lex loci laboris) — означає зас_

тосування права країни, на території якої здійснюється тру_

дова діяльність, і застосовується у сфері міжнародних тру_

дових відносин (основним винятком з даного правила є фор_

ма трудового договору).

10. Закон прапору (lex flagi) — означає застосування

права тієї країни, під прапором якої ходить судно, і засто_

совується у сфері торговельного мореплавства.