• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

§ 1. Поняття форм права

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 

За традицією, в системі науки права взагалі, її окремих

галузях і навчальних курсах розглядається поняття «дже_

рела права». Багатозначність і нечіткість цього поняття, а

також численність таких джерел з давніх часів викликали

критичні зауваження видатних правників. В умовах ра_

дянської правової системи по суті єдиним джерелом права

визнавалося законодавство.

У літературі того часу зазначалося, що залишається

відкритим питання, чи виправдано вважати єдиним джере_

лом права закон. А звичаєве право — не визнавати, так само

як і прецедентне право, на тій підставі, що радянський суд

спирається лише на закон. Таким чином, з поля зору випа_

дають елементи права, які можна віднести до історично на_

копичених цінностей соціальної і правової культур1.

Ця традиція зберігається здебільшого й до нашого часу.

У підручниках і навчальних посібниках з окремих галузей

права саме законодавчі акти визнаються основними джере_

лами права.

У теоретичних розробках джерела права, як правило, ото_

тожнюються з його формами. Не розмежовують ці поняття

і автори деяких підручників з теорії права. Там зазвичай

юридичні джерела (форми) або соціально_спеціальні дже_

рела визначаються як офіційно_документальні форми вира_

ження і закріплення норм права, що походять від держави

і надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення2.

Подібний підхід висловлений і в підручнику з міжнарод_

ного приватного права, виданого минулого року. Під дже_

релами міжнародного приватного права, читаємо там, в

юридичній літературі розуміють, зокрема, форми, в яких

знаходить вираження правова норма1.

Пояснюється таке тлумачення джерел права, як уже за_

значено, давнішньою традицією, за якою основним джере_

лом права є писане право — нормативні акти. В юридичній

літературі дореволюційної Росії превалювала думка, що

«саме ці форми об’єктування юридичних норм, які слугу_

вали визначенням їх обов’язковості, … звуться джерелами

права»2.

Однак і в ті часи такий підхід до розуміння джерел права

породжував заперечення. Так, Л. І. Петражицький на за_

питання, що таке джерела права, відповідав, що за загаль_

новизнаним розумінням до них належить законне право (чи

закони) та звичаєве право. Він вважав, що такі вчення про

джерела права не витримують наукової критики й навіть

являють собою дивне і ненормальне з елементарно_логічної

точки зору явище3.

Думка про те, що поняття «джерела права» і «форми пра_

ва» мають різне значення і не можуть ототожнюватися, ви_

словлювалась і видатним українським правником С. Дніс_

трянським та іншими вченими. Але й досі здебільшого спра_

цьовує традиція, збережена у радянські часи, за якою

«офіційний акт — документ компетентних органів, що

містить норми права, забезпечувані державою (конституцією,

законами, указами Президента, постановами тощо),— є ос_

новним юридичним джерелом права»4.

Але в деяких інших аналогічних російських виданнях

поняття «джерела права» і «форми права» не ототожнюються. Поняття «форми права» і «джерела права», стверджуєть_

ся в одному з них, тісно взаємопов’язані, але не збігаються.

Якщо «форми права» показують, як зміст права організо_

вано і виражено назовні, то «джерело права» — виток фор_

мування права, система факторів, що визначають його зміст

і форми вираження1.

Стосовно джерел міжнародного приватного права, в літе_

ратурі висловлена думка про те, що для них, у зв’язку з

їхньою різноманітністю, характерним є, з одного боку, роз_

межування, а з другого боку, поєднання «форми права» —

зовнішнього його вираження (внутрішньодержавного зако_

ну, міжнародного договору та ін.) і способу надання держа_

вою моделям поведінки юридичної сили2.

Розбіжності тут існують, як зауважив свого часу Л. І. Пет_

ражицький, на підставі нез’ясування питання про те, що

таке право3. У наш час, коли і в Конституції України прого_

лошене верховенство права (ст. 8), а не закону, не зали_

шається підстав для їх ототожнення. Право і закон розме_

жовуються, першість належить праву як нормативному зак_

ріпленню справедливості, що базується на природних

правах людини, а закон розглядається як форма, що покли_

кана відповідати праву як його змісту4.

Такий підхід до цієї проблеми висловили й автори підруч_

ника «Загальна теорія держави і права». Під формою пра_

ва, зазначається там, розуміють способи зовнішнього вира_

ження і закріплення правових норм. А джерела права — це

фактори, що зумовлюють виникнення і розвиток юридич_

них ідей, поглядів, теорій щодо утворення, змісту і функціонування права (передусім система соціально_економічних

відносин).

Найпоширенішими формами права в більшості правових

систем є нормативно_правові акти, правові звичаї, правові

прецеденти, нормативні правові договори1.

Сьогодні першість серед цих форм належить норматив_

ним правовим актам — офіційним документам, які прий_

маються компетентними органами правотворчості.

За традицією, в системі науки права взагалі, її окремих

галузях і навчальних курсах розглядається поняття «дже_

рела права». Багатозначність і нечіткість цього поняття, а

також численність таких джерел з давніх часів викликали

критичні зауваження видатних правників. В умовах ра_

дянської правової системи по суті єдиним джерелом права

визнавалося законодавство.

У літературі того часу зазначалося, що залишається

відкритим питання, чи виправдано вважати єдиним джере_

лом права закон. А звичаєве право — не визнавати, так само

як і прецедентне право, на тій підставі, що радянський суд

спирається лише на закон. Таким чином, з поля зору випа_

дають елементи права, які можна віднести до історично на_

копичених цінностей соціальної і правової культур1.

Ця традиція зберігається здебільшого й до нашого часу.

У підручниках і навчальних посібниках з окремих галузей

права саме законодавчі акти визнаються основними джере_

лами права.

У теоретичних розробках джерела права, як правило, ото_

тожнюються з його формами. Не розмежовують ці поняття

і автори деяких підручників з теорії права. Там зазвичай

юридичні джерела (форми) або соціально_спеціальні дже_

рела визначаються як офіційно_документальні форми вира_

ження і закріплення норм права, що походять від держави

і надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення2.

Подібний підхід висловлений і в підручнику з міжнарод_

ного приватного права, виданого минулого року. Під дже_

релами міжнародного приватного права, читаємо там, в

юридичній літературі розуміють, зокрема, форми, в яких

знаходить вираження правова норма1.

Пояснюється таке тлумачення джерел права, як уже за_

значено, давнішньою традицією, за якою основним джере_

лом права є писане право — нормативні акти. В юридичній

літературі дореволюційної Росії превалювала думка, що

«саме ці форми об’єктування юридичних норм, які слугу_

вали визначенням їх обов’язковості, … звуться джерелами

права»2.

Однак і в ті часи такий підхід до розуміння джерел права

породжував заперечення. Так, Л. І. Петражицький на за_

питання, що таке джерела права, відповідав, що за загаль_

новизнаним розумінням до них належить законне право (чи

закони) та звичаєве право. Він вважав, що такі вчення про

джерела права не витримують наукової критики й навіть

являють собою дивне і ненормальне з елементарно_логічної

точки зору явище3.

Думка про те, що поняття «джерела права» і «форми пра_

ва» мають різне значення і не можуть ототожнюватися, ви_

словлювалась і видатним українським правником С. Дніс_

трянським та іншими вченими. Але й досі здебільшого спра_

цьовує традиція, збережена у радянські часи, за якою

«офіційний акт — документ компетентних органів, що

містить норми права, забезпечувані державою (конституцією,

законами, указами Президента, постановами тощо),— є ос_

новним юридичним джерелом права»4.

Але в деяких інших аналогічних російських виданнях

поняття «джерела права» і «форми права» не ототожнюються. Поняття «форми права» і «джерела права», стверджуєть_

ся в одному з них, тісно взаємопов’язані, але не збігаються.

Якщо «форми права» показують, як зміст права організо_

вано і виражено назовні, то «джерело права» — виток фор_

мування права, система факторів, що визначають його зміст

і форми вираження1.

Стосовно джерел міжнародного приватного права, в літе_

ратурі висловлена думка про те, що для них, у зв’язку з

їхньою різноманітністю, характерним є, з одного боку, роз_

межування, а з другого боку, поєднання «форми права» —

зовнішнього його вираження (внутрішньодержавного зако_

ну, міжнародного договору та ін.) і способу надання держа_

вою моделям поведінки юридичної сили2.

Розбіжності тут існують, як зауважив свого часу Л. І. Пет_

ражицький, на підставі нез’ясування питання про те, що

таке право3. У наш час, коли і в Конституції України прого_

лошене верховенство права (ст. 8), а не закону, не зали_

шається підстав для їх ототожнення. Право і закон розме_

жовуються, першість належить праву як нормативному зак_

ріпленню справедливості, що базується на природних

правах людини, а закон розглядається як форма, що покли_

кана відповідати праву як його змісту4.

Такий підхід до цієї проблеми висловили й автори підруч_

ника «Загальна теорія держави і права». Під формою пра_

ва, зазначається там, розуміють способи зовнішнього вира_

ження і закріплення правових норм. А джерела права — це

фактори, що зумовлюють виникнення і розвиток юридич_

них ідей, поглядів, теорій щодо утворення, змісту і функціонування права (передусім система соціально_економічних

відносин).

Найпоширенішими формами права в більшості правових

систем є нормативно_правові акти, правові звичаї, правові

прецеденти, нормативні правові договори1.

Сьогодні першість серед цих форм належить норматив_

ним правовим актам — офіційним документам, які прий_

маються компетентними органами правотворчості.