• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

ПРЕДМЕТ, МЕТОД І ЗАВДАННЯ КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 

Предмет, метод і завдання курсу.

Джерела та історіографія з історії України.

Історія України належить до тих загальноосвітніх дисциплін, які вивчаються у всіх навчальних закладах, є однією з базових курсів, котрі формують як світогляд, так і духовну сферу люди­ни. Предметом курсу є історія й розвиток людського суспільства на всіх етнічних українських землях з найдавніших часів до сьо­годення.

Студенти повинні засвоїти, що кожна наука, в тому числі й іс­торія, має свою методологію — цілу суму взаємопов'язаних прийомів дослідження, відтворення досвіду минулого. Метод — це шлях дослідження, спосіб побудови і обґрунтування знань. Саме метод дозволяє зрозуміти, як відбувається пізнання, на яких засадах, на яких наукових принципах.

Принцип — це основне правило, якого необхідно дотримува­тись при вивченні всіх явищ і подій в науці. Основними науко­вими принципами вивчення історичних фактів визнано наступні: історизму, об'єктивності, соціального підходу, інтерпретації, альтернативності та ін.

Принцип історизму вимагає розгляду всіх історичних фактів, явищ і подій у відповідності з конкретно-історичними обстави­нами, в їх взаємозв'язку і обумовленості. Тобто будь-яке істори­чне явище треба вивчати у динаміці його розвитку: як воно вини­кло, які етапи в своєму розвитку пройшло, чим у кінцевому рахунку стало. Не можна розглядати подію чи факт поза часовим виміром.

Принцип об'єктивності передбачає опору на факти в їх спра­вжньому змісті, розгляд кожного явища в його різноманітності й суперечності, у сукупності як позитивних, так і негативних про­явів. Цей принцип вимагає від дослідника відмови від його осо­бистих уподобань та політичних переконань.

Принцип соціального підходу передбачає розгляд історико-економічних процесів із врахуванням соціальних інтересів різних прошарків населення, різних форм їх проявів у суспільстві. Цей

принцип зобов'язує співвідносити інтереси класові і вузько гру­пові з загальнолюдськими, враховуючи суб'єктивний момент у практичній діяльності урядів, партій, окремих осіб.

Принцип альтернативності визначає ступінь вірогідності здійснення тої чи іншої події, явища, процесу на основі аналізу об'єктивних реалій і можливостей. Врахування історичної альте­рнативності дозволяє по-новому оцінити шлях кожної країни, побачити невикористані можливості процесу, винести урок на майбутнє.

Студентам слід пам'ятати, що тільки за умов дотримання й поєднання всіх принципів і методів пізнання можуть бути забез­печені строга науковість і достовірність у висвітленні минулого.

Джерелами історії є пам'ятки минулого, які використовують­ся при дослідженні історичного процесу. Можна виділити такі види джерел: речові (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети, споруди тощо); писемні (записи на папірусі, пергаменті, бересті, папері); етнографічні (дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв); лінгвістичні (мова, діалекти); усні (пісні, думи, легенди, перекази, прислів'я, приказки). Окремо ва­рто згадати ще один вид джерел — графіті. Це стародавні написи на стінах, на речах, на склі, на кераміці і т. п.

Кожна наука має свою історію формування й розвитку. Наука, що вивчає, як виникла і розвивалась історична думка, як прохо­див процес нагромадження історичних знань, має назву історіо­графія (із грец. — опис історії).

Студентам потрібно звернути увагу на те, що вивчення історії України почалось давно, однак перетворення історичних знань в науку відбувалося з кінця XVIII — упродовж XIX ст. Для розвитку української історичної науки в цей час найбільш зробили — Ми­хайло Максимович, Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Грушевський. В перші десятиліття XX ст. вивчення істо­рії України продовжили М. Грушевський, Д. Багалій, М. Слаб-ченко, Д. Яворницький, Д. Дорошенко, I. Крип'якевич та інші.

В радянський період, починаючи з кінця 20-х років, склалися несприятливі умови для розвитку історичної науки в цілому і для історії України зокрема. Xарактерним для цього часу став роз­гляд історичного розвитку України як складової частини загаль-норосійського історичного процесу. Унаслідок цього цілі періоди в історії України залишалися поза увагою дослідників, порушу­вався принцип об'єктивності, вчені не мали можливості вийти за межі існуючих ідеологічних догм. Проте, вважати цей період в українській історіографії як цілком негативний було б несправедливо. Не маючи можливості змінити домінуючі методологічні підходи, дослідники зосередили свою увагу на накопиченні фак­тичного матеріалу, пошуку й залученню у науковий обіг нових документів; значними були досягнення в археології.

На сучасному етапі історики намагаються подолати попередні хи­би, переосмислити минуле, глибоко усвідомивши історичну правду з усіма її суперечностями і на основі цього відтворити об'єктивну кар­тину історичних подій в Україні, співвіднести її із сучасністю.

Курс «ктори України» дає можливість студентам отримати у систематизованому вигляді знання про сутність історичної науки, її основну проблематику, історію та сучасний стан розвитку. Ви­вчення курсу дозволяє майбутнім фахівцям спиратися на істори­чні знання як загально методичну базу, озброює вмінням засто­совувати це знання в науковій та практичній діяльності майбут­ніх фахівців сфери послуг.

Викладання курсу «!сторії України» враховує проблематику інших навчальних дисциплін, таких як «Політологія», «!сторія держави і права», «Релігієзнавство», «Філософія» в яких розкри­вається місце історії в системі суспільних наук, висвітлюються процеси державотворення, питання етнічного розвитку.

Для успішного засвоєння навчального матеріалу під час ви­вчення дисципліни передбачено проведення семінарських занять, виконання самостійних робіт та індивідуальних завдань.

Засвоївши курс «ктори України» студент повинен:

Знати:

основний зміст і поняття всіх розділів програми;

мати чітке уявлення про історико-філософську думку, кла­сичну та сучасну світову та вітчизняну історію;

основні історичні принципи;

особливості історичного розвитку регіонів України;

світоглядно-гуманістичний зміст історичної культури;

—        людинотворчу природу історії. Уміти:

використовувати історичний спосіб мислення;

творчо застосовувати історичну методологію при аналізі актуальних проблем сьогодення у розв'язанні завдань професій­ної, в тому числі фахової підготовки спеціалістів сфери управ­ління;

давати характеристику історичному потенціалу України та її сусідів;

використовувати набуті теоретичні та практичні навики для подальшої роботи в галузі управління.

Предмет, метод і завдання курсу.

Джерела та історіографія з історії України.

Історія України належить до тих загальноосвітніх дисциплін, які вивчаються у всіх навчальних закладах, є однією з базових курсів, котрі формують як світогляд, так і духовну сферу люди­ни. Предметом курсу є історія й розвиток людського суспільства на всіх етнічних українських землях з найдавніших часів до сьо­годення.

Студенти повинні засвоїти, що кожна наука, в тому числі й іс­торія, має свою методологію — цілу суму взаємопов'язаних прийомів дослідження, відтворення досвіду минулого. Метод — це шлях дослідження, спосіб побудови і обґрунтування знань. Саме метод дозволяє зрозуміти, як відбувається пізнання, на яких засадах, на яких наукових принципах.

Принцип — це основне правило, якого необхідно дотримува­тись при вивченні всіх явищ і подій в науці. Основними науко­вими принципами вивчення історичних фактів визнано наступні: історизму, об'єктивності, соціального підходу, інтерпретації, альтернативності та ін.

Принцип історизму вимагає розгляду всіх історичних фактів, явищ і подій у відповідності з конкретно-історичними обстави­нами, в їх взаємозв'язку і обумовленості. Тобто будь-яке істори­чне явище треба вивчати у динаміці його розвитку: як воно вини­кло, які етапи в своєму розвитку пройшло, чим у кінцевому рахунку стало. Не можна розглядати подію чи факт поза часовим виміром.

Принцип об'єктивності передбачає опору на факти в їх спра­вжньому змісті, розгляд кожного явища в його різноманітності й суперечності, у сукупності як позитивних, так і негативних про­явів. Цей принцип вимагає від дослідника відмови від його осо­бистих уподобань та політичних переконань.

Принцип соціального підходу передбачає розгляд історико-економічних процесів із врахуванням соціальних інтересів різних прошарків населення, різних форм їх проявів у суспільстві. Цей

принцип зобов'язує співвідносити інтереси класові і вузько гру­пові з загальнолюдськими, враховуючи суб'єктивний момент у практичній діяльності урядів, партій, окремих осіб.

Принцип альтернативності визначає ступінь вірогідності здійснення тої чи іншої події, явища, процесу на основі аналізу об'єктивних реалій і можливостей. Врахування історичної альте­рнативності дозволяє по-новому оцінити шлях кожної країни, побачити невикористані можливості процесу, винести урок на майбутнє.

Студентам слід пам'ятати, що тільки за умов дотримання й поєднання всіх принципів і методів пізнання можуть бути забез­печені строга науковість і достовірність у висвітленні минулого.

Джерелами історії є пам'ятки минулого, які використовують­ся при дослідженні історичного процесу. Можна виділити такі види джерел: речові (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети, споруди тощо); писемні (записи на папірусі, пергаменті, бересті, папері); етнографічні (дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв); лінгвістичні (мова, діалекти); усні (пісні, думи, легенди, перекази, прислів'я, приказки). Окремо ва­рто згадати ще один вид джерел — графіті. Це стародавні написи на стінах, на речах, на склі, на кераміці і т. п.

Кожна наука має свою історію формування й розвитку. Наука, що вивчає, як виникла і розвивалась історична думка, як прохо­див процес нагромадження історичних знань, має назву історіо­графія (із грец. — опис історії).

Студентам потрібно звернути увагу на те, що вивчення історії України почалось давно, однак перетворення історичних знань в науку відбувалося з кінця XVIII — упродовж XIX ст. Для розвитку української історичної науки в цей час найбільш зробили — Ми­хайло Максимович, Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Грушевський. В перші десятиліття XX ст. вивчення істо­рії України продовжили М. Грушевський, Д. Багалій, М. Слаб-ченко, Д. Яворницький, Д. Дорошенко, I. Крип'якевич та інші.

В радянський період, починаючи з кінця 20-х років, склалися несприятливі умови для розвитку історичної науки в цілому і для історії України зокрема. Xарактерним для цього часу став роз­гляд історичного розвитку України як складової частини загаль-норосійського історичного процесу. Унаслідок цього цілі періоди в історії України залишалися поза увагою дослідників, порушу­вався принцип об'єктивності, вчені не мали можливості вийти за межі існуючих ідеологічних догм. Проте, вважати цей період в українській історіографії як цілком негативний було б несправедливо. Не маючи можливості змінити домінуючі методологічні підходи, дослідники зосередили свою увагу на накопиченні фак­тичного матеріалу, пошуку й залученню у науковий обіг нових документів; значними були досягнення в археології.

На сучасному етапі історики намагаються подолати попередні хи­би, переосмислити минуле, глибоко усвідомивши історичну правду з усіма її суперечностями і на основі цього відтворити об'єктивну кар­тину історичних подій в Україні, співвіднести її із сучасністю.

Курс «ктори України» дає можливість студентам отримати у систематизованому вигляді знання про сутність історичної науки, її основну проблематику, історію та сучасний стан розвитку. Ви­вчення курсу дозволяє майбутнім фахівцям спиратися на істори­чні знання як загально методичну базу, озброює вмінням засто­совувати це знання в науковій та практичній діяльності майбут­ніх фахівців сфери послуг.

Викладання курсу «!сторії України» враховує проблематику інших навчальних дисциплін, таких як «Політологія», «!сторія держави і права», «Релігієзнавство», «Філософія» в яких розкри­вається місце історії в системі суспільних наук, висвітлюються процеси державотворення, питання етнічного розвитку.

Для успішного засвоєння навчального матеріалу під час ви­вчення дисципліни передбачено проведення семінарських занять, виконання самостійних робіт та індивідуальних завдань.

Засвоївши курс «ктори України» студент повинен:

Знати:

основний зміст і поняття всіх розділів програми;

мати чітке уявлення про історико-філософську думку, кла­сичну та сучасну світову та вітчизняну історію;

основні історичні принципи;

особливості історичного розвитку регіонів України;

світоглядно-гуманістичний зміст історичної культури;

—        людинотворчу природу історії. Уміти:

використовувати історичний спосіб мислення;

творчо застосовувати історичну методологію при аналізі актуальних проблем сьогодення у розв'язанні завдань професій­ної, в тому числі фахової підготовки спеціалістів сфери управ­ління;

давати характеристику історичному потенціалу України та її сусідів;

використовувати набуті теоретичні та практичні навики для подальшої роботи в галузі управління.