• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

УКРАЇНА НАПЕРЕДОДНІ ТА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 

«Українське питання» в міжнародній політиці перших десятиліть XX ст.

Військові дії на теренах України під час Першої світової війни.

Визрівання революційної ситуацїів країні і повалення самодержавства.

При оволодінні сутністю питань даної теми студенти мають усвідомлювати, що світова війна розпочалася і велася з метою перерозподілу уже поділеного світу. Україна в силу свого гео-політичного становища потрапила в епіцентр світових інтере­

сів і процесів. Обидві коаліції, що готувались, а потім вели світо­ву війну (Антанта і Троїстий — згодом Почвірний союз) праг­нули досягти мети значною мірою за рахунок українських зе­мель, українського народу. Студенти повинні зрозуміти, що Перша світова війна стала трагедією для українського народу. Не маючи власної державності, будучи розірваними ворогуючими державами, різні частини українського народу мали воювати на боці цих імперій одна проти одної за чужі інтереси.

Початок війни, ознаменований успіхами на фронті Росії, тяж­ко позначився й на «російських», і на «австрійських» українцях. Незважаючи на декларації лояльності (декларація С. Петлюри в «Украинской жизни», статті у київській «Раді»), російський уряд розпочав переслідування українства — закрито «Просвіти», забо­ронено друкувати будь-що українською мовою, багатьох україн­ських діячів заслано. Водночас йшло переслідування українців у Галичині, яких звинувачували в москвофільстві. З початком вій­ни тисячі людей запроторено до концентраційних таборів у Тале-рголфі, Гнаві, Гмюді, Терезієнштадті. Було заарештовано багато священників, інтелігенції, селян. Політичні й громадські діячі ті­кали до Відня.

1 серпня 1914 року у Львові засновано Головну Українську Раду з представників трьох партій — Національно-Демократич­ної, Радикальної й Соціал-Демократичної — на чолі з К. Ле-вицьким. Завдання Ради — охороняти інтереси українського на­роду в Австрії та репрезентувати його під час війни. Рада створи­ла військову організацію — Легіон Українських січових стрі­льців для боротьби з російським військом. До нього вступали тисячі юнаків.

4 серпня група українських імігрантів-наддніпрянців за ініціа­тивою Д. Донцова й В. Дорошенка заснувала Союз визволення України як безпартійну політичну репрезентацію Центральної та Східної України для пропаганди ідеї самостійності України.

Після окупації Галичини російськими військами і призначення генерал-губернатором графа О. Бобринського почалася русифі­кація — всі українські установи, бібліотеки, школи закривалися, скрізь запроваджувалися російські закони й мова. Почалися тру­си, арешти (тільки через київські тюрми перевезено вглиб Росії, до Сибіру, понад 12 тис. чол.). Заарештовано митрополита Анд­рея Шептицького, ректора львівської семінарії О. И. Боцяна та ін. Але у квітні 1915 р. почався наступ німецько-австрійських військ на Галичину, і відповідно — відступ російської армії, вже в липні вся Галичина і значна частина Волині були в руках німців. Ця поразка мала величезне значення для дальшого перебігу війни і для України. Вона викликала деморалізацію в російській армії — перший сигнал майбутньої революції. Відхід російської армії із Західної України під тиском німецьких військ не приніс полегшення українцям. Людей виселяли, села палили, щоб зали­шити ворогові пустелю.

Ці трагічні події спричинили перелом у ставленні українців Наддніпрянщини до російського уряду. Зник той «патріотичний» запал, який переживало багато з них на початку війни, і міцніло розуміння, що перемога Росії принесе нові кайдани. Рада ТУП, яка стала єдиним об'єднуючим політичним осередком партій, ух­валила постанову про те, що українці мусять зайняти нейтральну позицію у війні. На цій підставі Товариство українських посту­повців не погодилося з діяльністю СВУ, який закликав боротися спільно з австрійською армією.

Війна затягувалася, фронти стояли майже непорушно без змін. У травні 1916 р., знову на вимогу союзників, російські війська пі­вденно-західного фронту під проводом генерала А. Брусилова за­вдали тяжких поразок австрійській армії і зайняли широку смугу Галичини та Волині. «Брусиловський прорив» значно допоміг Франції, яку німці тіснили під Верденом, але цей наступ для ро­сійського фронту дав небагато і кривава, без перспектив, з майже непорушними фронтами війна продовжувалася надалі.

Війна загострила соціальні й політичні процеси, що від­бувалися в Росії, вона принесла з собою велике руйнування промисловості і сільського господарства. На Україні, як і по всій Росії, посилилася експлуатація робітничого класу; селяни, розорені війною, змушені були залишати свої господарства і подаватися в найми до поміщиків або поповнювати ряди місь­кого пролетаріату. Значно погіршилося в ході війни становище численної дрібної міської буржуазії, ремісників, кустарів, служ­бовців. Трагічна ситуація ускладнювалася поразками на фрон­тах Російської армії, загибеллю сотень тисяч солдатів і офіцерів. Царський уряд показав свою повну недієздатність та остаточну моральну і політичну деградацію. І тому монархічний режим у країні було ліквідовано — відбулася Лютнева буржуазно-демократична революція.

Природно, що переважна більшість населення України схвально зустріла Лютневу революцію. Протягом 1—3 березня по всій Україні пройшли страйки, збори, мітинги, демонстрації. Замість усунутих органів влади самодержавства повсюдно ство­рювалися Ради, фабрично-заводські й громадські комітети, вихо­

дили з підпілля заборонені партії, відроджувалися профспілки. Повалення царизму сколихнуло також національно-визвольний рух пригнобленого самодержавством народу України.

Список літератури

Багатопартійна українська держава на початку XX ст. Програмні документа перших українських партій. — К., 1992. Вивід прав України. — К., 1991.

Кирило-Мефодіївське товариство. У 3-х т. — К., 1990.

Русалка Дністровая. Документи і матеріали. — К., 1989.^

Українська соціально-політична думка в XX ст. — Нью-Иорк, 1983.

Грицак Я. «Дух, що тіло рве до бою...»: Спроба політичного портре­та Івана Франка. — Львів, 1990.

Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Гали­чини // Зап. НТШ. — Львів, 1991. Т. 222.

Грицак Я. До генези. ідеї політичної самостійності України // Украї­на: культурна спадщина, національна свідомість, державність — К.,

1992. — Вип. І.

Грушевський М. Новий період історії України за роки від 1914 до 1919. — К., 1992.

Донцов Д. Історія розвитку української ідеї. — К., 1991.

Злупко С. Сергій Подолинський — вчений, мислитель, революціо­нер. — К., 1990.

Історія суспільних рухів і політичих партій в Україні (XIX ст. — 1920р.). — Львів, 1993.

Історія українського війська. — Львів, 1992.

Кондратюк К. Нариси історії українського національно-визвольного руху XIX ст. — Тернопіль, 1993.

Копиленко О. «Українська ідея» М. Грушевського: історія і сучас­ність. — К., 1991.

Кухта Б. З історії української політичної думки. — К., 1994.

Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848— 1914. — Львів, 1926.

Лисяк-Рудницький І. Нариси з історії нової України. — Львів, 1991.

Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У 2 т. — К., 1994.

Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. — Львів 1991.

Молчанов М. Державницька думка Михайла Драгоманова. — К

1994.

Мороз В. Україна в XX ст. — Тернопіль, 1992. Пінчук Ю. М. І. Костомаров. — К., 1992. Політичні партії Західної України. — Львів, 1991. «Руська Трійця» в історії суспільно-політичного руху і культури України. — К., 1987.

Стеблій Ф. Початки українського національного руху в Галичині // Україна, культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Львів, 1995 — Вип.2.

Сергієнко Г. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. — К., 1983.

Федченко П. Михайло Драгоманов. — К., 1991.

Чоповський В. Будителі національного руху. — Львів, 1993. Шип Н. Интеллигенция на Украине (XIX век). — К., 1991.

«Українське питання» в міжнародній політиці перших десятиліть XX ст.

Військові дії на теренах України під час Першої світової війни.

Визрівання революційної ситуацїів країні і повалення самодержавства.

При оволодінні сутністю питань даної теми студенти мають усвідомлювати, що світова війна розпочалася і велася з метою перерозподілу уже поділеного світу. Україна в силу свого гео-політичного становища потрапила в епіцентр світових інтере­

сів і процесів. Обидві коаліції, що готувались, а потім вели світо­ву війну (Антанта і Троїстий — згодом Почвірний союз) праг­нули досягти мети значною мірою за рахунок українських зе­мель, українського народу. Студенти повинні зрозуміти, що Перша світова війна стала трагедією для українського народу. Не маючи власної державності, будучи розірваними ворогуючими державами, різні частини українського народу мали воювати на боці цих імперій одна проти одної за чужі інтереси.

Початок війни, ознаменований успіхами на фронті Росії, тяж­ко позначився й на «російських», і на «австрійських» українцях. Незважаючи на декларації лояльності (декларація С. Петлюри в «Украинской жизни», статті у київській «Раді»), російський уряд розпочав переслідування українства — закрито «Просвіти», забо­ронено друкувати будь-що українською мовою, багатьох україн­ських діячів заслано. Водночас йшло переслідування українців у Галичині, яких звинувачували в москвофільстві. З початком вій­ни тисячі людей запроторено до концентраційних таборів у Тале-рголфі, Гнаві, Гмюді, Терезієнштадті. Було заарештовано багато священників, інтелігенції, селян. Політичні й громадські діячі ті­кали до Відня.

1 серпня 1914 року у Львові засновано Головну Українську Раду з представників трьох партій — Національно-Демократич­ної, Радикальної й Соціал-Демократичної — на чолі з К. Ле-вицьким. Завдання Ради — охороняти інтереси українського на­роду в Австрії та репрезентувати його під час війни. Рада створи­ла військову організацію — Легіон Українських січових стрі­льців для боротьби з російським військом. До нього вступали тисячі юнаків.

4 серпня група українських імігрантів-наддніпрянців за ініціа­тивою Д. Донцова й В. Дорошенка заснувала Союз визволення України як безпартійну політичну репрезентацію Центральної та Східної України для пропаганди ідеї самостійності України.

Після окупації Галичини російськими військами і призначення генерал-губернатором графа О. Бобринського почалася русифі­кація — всі українські установи, бібліотеки, школи закривалися, скрізь запроваджувалися російські закони й мова. Почалися тру­си, арешти (тільки через київські тюрми перевезено вглиб Росії, до Сибіру, понад 12 тис. чол.). Заарештовано митрополита Анд­рея Шептицького, ректора львівської семінарії О. И. Боцяна та ін. Але у квітні 1915 р. почався наступ німецько-австрійських військ на Галичину, і відповідно — відступ російської армії, вже в липні вся Галичина і значна частина Волині були в руках німців. Ця поразка мала величезне значення для дальшого перебігу війни і для України. Вона викликала деморалізацію в російській армії — перший сигнал майбутньої революції. Відхід російської армії із Західної України під тиском німецьких військ не приніс полегшення українцям. Людей виселяли, села палили, щоб зали­шити ворогові пустелю.

Ці трагічні події спричинили перелом у ставленні українців Наддніпрянщини до російського уряду. Зник той «патріотичний» запал, який переживало багато з них на початку війни, і міцніло розуміння, що перемога Росії принесе нові кайдани. Рада ТУП, яка стала єдиним об'єднуючим політичним осередком партій, ух­валила постанову про те, що українці мусять зайняти нейтральну позицію у війні. На цій підставі Товариство українських посту­повців не погодилося з діяльністю СВУ, який закликав боротися спільно з австрійською армією.

Війна затягувалася, фронти стояли майже непорушно без змін. У травні 1916 р., знову на вимогу союзників, російські війська пі­вденно-західного фронту під проводом генерала А. Брусилова за­вдали тяжких поразок австрійській армії і зайняли широку смугу Галичини та Волині. «Брусиловський прорив» значно допоміг Франції, яку німці тіснили під Верденом, але цей наступ для ро­сійського фронту дав небагато і кривава, без перспектив, з майже непорушними фронтами війна продовжувалася надалі.

Війна загострила соціальні й політичні процеси, що від­бувалися в Росії, вона принесла з собою велике руйнування промисловості і сільського господарства. На Україні, як і по всій Росії, посилилася експлуатація робітничого класу; селяни, розорені війною, змушені були залишати свої господарства і подаватися в найми до поміщиків або поповнювати ряди місь­кого пролетаріату. Значно погіршилося в ході війни становище численної дрібної міської буржуазії, ремісників, кустарів, служ­бовців. Трагічна ситуація ускладнювалася поразками на фрон­тах Російської армії, загибеллю сотень тисяч солдатів і офіцерів. Царський уряд показав свою повну недієздатність та остаточну моральну і політичну деградацію. І тому монархічний режим у країні було ліквідовано — відбулася Лютнева буржуазно-демократична революція.

Природно, що переважна більшість населення України схвально зустріла Лютневу революцію. Протягом 1—3 березня по всій Україні пройшли страйки, збори, мітинги, демонстрації. Замість усунутих органів влади самодержавства повсюдно ство­рювалися Ради, фабрично-заводські й громадські комітети, вихо­

дили з підпілля заборонені партії, відроджувалися профспілки. Повалення царизму сколихнуло також національно-визвольний рух пригнобленого самодержавством народу України.

Список літератури

Багатопартійна українська держава на початку XX ст. Програмні документа перших українських партій. — К., 1992. Вивід прав України. — К., 1991.

Кирило-Мефодіївське товариство. У 3-х т. — К., 1990.

Русалка Дністровая. Документи і матеріали. — К., 1989.^

Українська соціально-політична думка в XX ст. — Нью-Иорк, 1983.

Грицак Я. «Дух, що тіло рве до бою...»: Спроба політичного портре­та Івана Франка. — Львів, 1990.

Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Гали­чини // Зап. НТШ. — Львів, 1991. Т. 222.

Грицак Я. До генези. ідеї політичної самостійності України // Украї­на: культурна спадщина, національна свідомість, державність — К.,

1992. — Вип. І.

Грушевський М. Новий період історії України за роки від 1914 до 1919. — К., 1992.

Донцов Д. Історія розвитку української ідеї. — К., 1991.

Злупко С. Сергій Подолинський — вчений, мислитель, революціо­нер. — К., 1990.

Історія суспільних рухів і політичих партій в Україні (XIX ст. — 1920р.). — Львів, 1993.

Історія українського війська. — Львів, 1992.

Кондратюк К. Нариси історії українського національно-визвольного руху XIX ст. — Тернопіль, 1993.

Копиленко О. «Українська ідея» М. Грушевського: історія і сучас­ність. — К., 1991.

Кухта Б. З історії української політичної думки. — К., 1994.

Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848— 1914. — Львів, 1926.

Лисяк-Рудницький І. Нариси з історії нової України. — Львів, 1991.

Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У 2 т. — К., 1994.

Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. — Львів 1991.

Молчанов М. Державницька думка Михайла Драгоманова. — К

1994.

Мороз В. Україна в XX ст. — Тернопіль, 1992. Пінчук Ю. М. І. Костомаров. — К., 1992. Політичні партії Західної України. — Львів, 1991. «Руська Трійця» в історії суспільно-політичного руху і культури України. — К., 1987.

Стеблій Ф. Початки українського національного руху в Галичині // Україна, культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Львів, 1995 — Вип.2.

Сергієнко Г. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. — К., 1983.

Федченко П. Михайло Драгоманов. — К., 1991.

Чоповський В. Будителі національного руху. — Львів, 1993. Шип Н. Интеллигенция на Украине (XIX век). — К., 1991.