• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

Розділ VI. ЗОРОАСТРИЗМ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 

Виникнення зороастризму

Іранське нагір'я - це обширні степові простори, бідні на воду і рослинність, обмежені горами, біля яких і виникали життєві центри племен, що з ІІІ тис. до н.е. переходили до осі­лого землеробства і скотарства.

На початку ІІ тис. до н.е. на цю територію проникають індо-іранці, арії. Звідси потім пішла назва цієї країни Іран - "країна аріїв".

Є припущення, що предками індоіранських племен були протоіндоіранці, народ, який жив у IV тис. до н.е. десь у пів­денноукраїнських степах і на схід від Волги. На початку ІІІ, а може, і на початку ІІ тис. до н.е. вони розділилися на два різно­мовних народи: індоарійців і протоіранців. Перші відійшли на північ Індії і далі, а другі зайняли територію теперішнього пів­нічно-східного Ірану.

Існує інше припущення. Вважають, що прабатьківщиною іранських племен є територія теперішньої Середньої Азії. Роз­поділ індоіранської спільності на індійську та іранську відбув­ся на початку ІІ тис. до н.е., коли пройшла перша хвиля індій­ської міграції через Афганістан і на початку І тис. до н.е., коли хвиля міграції була скерована на Афганістан та Іран.

У І тис. до н.е. там утвердились мідійські та еломітські пле­мена, перші - на півночі, другі - на півдні. У IX-VIII ст. до н.е. вони утворюють велику кількість міст-держав. Тривалий час цей народ був під владою Ассирії.

На початку VII ст. до н.е. на цій території виникає держа­ва Мідія. Вона швидко зміцнюється, навіть разом з Вавилоні-єю в 616-605 рр. до н.е. руйнує Ассирію. Мідія стає світовою державою.

У 550 р. до н.е. Мідія втрачає свої позиції, зазнавши пора­зки у війні з підлеглим їй царством Персидою. Влада в країні стала належати перській династії Ахеменідів. Країна стала на­зиватись Персією. У 558 р. до н.е. в Персії почав царювати Кір ІІ (558-530 рр. до н.е.). Він остаточно об'єднав усі перські пле­мена, повністю звільнився від мідійського панування. Потім Кір ІІ захопив Мідію (550-549 рр. до н.е.), Лідію (546 р. до н.е.), вийшов до Егейського моря, підкорив значну частину Серед­ньої Азії (545-539 рр. до н.е.), завоював Вавилонію (539 р. до н.е.). Своє вторгнення до Вавилонії Кір ІІ пояснив тим, що її цар Набонід виявив неповагу до богів своєї країни. Після за­воювання Кір ІІ сам приніс жертви богу Мардуку і заявив, що він отримав царство від нього. Незабаром під владу персів пе­рейшло все східне Середземномор'я (Сирія, Фінікія, Палести­на). У 530 р. до н.е. Кір ІІ загинув під час походу в Середню Азію, владу успадкував його син Камбіс (530-522 рр. до н.е.). У 525 р. до н.е. він завоював Єгипет. Камбіс, як і його батько, теж визнав чужих богів, вклонявся єгипетським богам, оголо­сив себе фараоном і коронувався за єгипетськими звичаями з участю єгипетських жерців. Після невдалого походу до Ефі­опії помер у 522 р. до н.е. на шляху до Персії при досить загад­кових обставинах.

З 522 р. до н.е. царем став Дарій І (522-486 рр. до н.е.), який поширив владу Персії на Фракію і Македонію, на значну частину Північної Індії, але зазнав поразки від скіфів.

Так поступово в VI ст. до н.е. Персія стає світовою держа­вою.

Усе правління династії Ахеменідів було періодом постій­них війн проти повстань підкорених народів. Дарій І вів напо­легливу роботу по внутрішньому впорядкуванню держави. Він створив єдину систему управління імперією, поділивши її на сатрапії із загарбаних країн. У них зберігалися місцеві закони, релігія і культура. У державі Ахеменідів, в умовах релігійної строкатості, існувала досить широка віротерпимість.

Після завоювання нових територій і народів перські царі зберігали традиційні релігії, приносили місцевим богам жерт­

ви, брали участь у релігійних церемоніях місцевих храмів, під­тримували місцеве жрецтво. Отже, перська держава була кра­їною з різними релігіями, на які покладалося завдання служи­ти єдиному цареві. Це було незручно і неефективно. Назріва­ла потреба в єдиній релігії і в єдиному богові.

Ще за часів Дарія І почалися греко-перські війни, які три­вали з 500 до 449 рр. до н.е. Вони значно послабили державу Ахеменідів, і в 330 р. до н.е. її завоював Александр Македонсь­кий.

Але повернемося до часів розквіту цієї держави.

Потребу в єдиній релігії, як виявилося, задовольнити було не так уже й важко.

Отже, була потреба в єдиній релігії, яка об'єднувала б цю клаптикову світову державу. Така релігія порібна була і для обґрунтування династичних прав тих членів династії, які до­биралися до престолу. Справа в тому, що коли Дарій став ца­рем, його батько і дід ще були живі, тож права на престол у нього були досить умовні. Його син Ксеркс, у свою чергу, мав династичні проблеми. Він став царем, незважаючи на те, що жив його старший брат Артобазан, який був сином Дарія від першої дружини. Ці обставини призвели до жорстокої боро­тьби за владу, і в цій боротьбі і Дарій, і Ксеркс мали спиратися на релігію. Це теж стимулювало релігійні пошуки.

Походження зороастризму становить предмет тривалих наукових суперечок. Одні вчені вважать, що зороастризм ви­ник спочатку на заході Ірану, в Мідії, і звідти поширився на схід. Це - мідійська концепція походження зороастризму. Інші твердять, що зороастризм виник на сході Ірану, в Бактрії (те­пер - Середня Азія). Звідти він поширився на захід, аж до Мідії, де його підтримали жерці з племені магів. Остання точка зору переважає в сучасному сходознавстві.

Так чи інакше, але вже в VII-VI ст. до н.е. у стародавньому Ірані виникло релігійне вчення, яке зв'язують з ім'ям мисли­теля Заратуштри, який начебто одержав це вчення шляхом одкровення. Ця релігія дістала назву зороастризму.

Цю релігію ще називають маздеїзмом - від імені верхов­ного Ахура-Мазди, або ж релігією Авести - від назви її священ­ної книги; прибічників її часто звуть вогнепоклонниками - за підкреслено важливе значення культу вогню. Зороастризм -перша з релігій одкровення, тобто релігій, учення яких одер­жано пророком від єдиного, неповторного Бога. За нею йдуть іудаїзм, християнство та іслам.

Зороастризм виникає в умовах жорстокої боротьби пле­мен східного Ірану за традиційну племінну демократію, яку не визнавав ахаменідський захід. Саме тоді у вченні Заратуштри були сформульовані певні демократичні мотиви, а сам зоро­астризм був ідейною основою значних народних рухів.

Зороастризм мав ідеологічно обгрунтувати перехід до зе­млеробства й осілого тваринництва політичним об'єднанням у стабільну державу з міцною владою. Для цього потрібен був якщо не цілковитий монотеїзм, то хоч би стала тенденція до нього.

Зороастризм спочатку рішуче заперечував усі культи всіх народів, стверджуючи лише культ Ахура-Мазди. Але він не міг не увібрати в себе попередню культову традицію. Поступово дозороастрійські божества індоіранських племен знаходять собі місце в зороастрійському культі, дозороастрійська куль­това творчість вливається в зороастрійські культові тексти.

Якщо виникнення зороастризму має відчутні "білі пля­ми", то його становлення як державної релігії за часів Дарія і Ксеркса більш-менш зрозуміле.

Аналізуючи напис, що зберігся на двох кам'яних табли­цях - "Антидевівський напис Ксеркса", В.В.Струве висунув припущення, що Ксеркс здійснив релігійну реформу, усунув­ши культи місцевих племінних богів-девів і запровадив зоро­астризм, визнавши єдиним богом Ахура-Мазду. Але це ще не було торжеством зороастризму, бо Дарій і Ксеркс боролися з культом старих богів-девів, але водночас підтримували жер­товні ритуали магів, зблизили їх з новим культом Авести. Про­те вони ще не були цілковитими зороастрійцям. їх не згадує

Авеста, бо редактори Авести, мабуть, відкидали намагання і Дарія, і Ксеркса самим стати посередниками між Ахура-Маз-дою і людством замість Заратуштри. В епоху Ахеменідів на сході Ірану Заратуштра був ще невідомий, релігія Ахеменідів ще не була зороастризмом. В.В.Струве вважає, що релігія ахе-менідів і релігія Зороастра мали лише спільне джерело.

Інший історик стародавнього Ірану, М.А.Дандамаєв, вва­жає, що в ахеменідському Ірані існували три релігії: перського народу, ахеменідських царів і магів. Першою був комплекс до-зороастрійських релігійних уявлень племінного характеру, друга і третя - різними варіантами зороастризму, причому зороастризм магів був більш послідовним. Якщо ахеменідські царі ховали своїх мерців звичайним способом, то маги вистав­ляли трупи на поїдання тваринами і птахами. Заратуштра ще не згадується в ахеменідських написах. Тим не менше вже за Дарія І зороастризм стає державною релігією Ахеменідів.

Дарій І в "Бехістунському надписі" неодноразово, майже в кожному абзаці, згадує, що він одержав своє царювання і свої перемоги від Ахура-Мазди.

Втім ще й досі існує сумнів: чи були перші Ахеменіди (Кір, Дарій, Ксеркс) зороастрійцями чи ні? Мабуть, вони були ак­тивними провідниками в синтезі культур Ірану і Середньої Азії. Про це, зокрема, свідчить младоавестійський календар, у якому назви місяців і днів утворені з імен богів і персонажів зороастрійського пантеону і в якому використані досягнення єгипетської культури в галузі обчислення часу.

Заратуштра

Особа засновника зороастризму, Заратуштри, спричини­ла дуже багато різних версій про його існування - від цілкови­того заперечення до створення фантастичного образу надпри­родної істоти. Заратуштра (Заратустра) - це іранська форма імені пророка; існує інша, грецька - Зороастр ("той, хто при­носить жертви зіркам").

Версії про роки його життя лежать у межах від XIV ст. до н.е. і до першої половини VI ст. н.е. Відома дослідниця зоро­

астризму Марі Бойс висловлює думку, що Заратуштра жив між 1500-1200 роками до нашої ери. Історик XIX ст. А.Мензис вважав, що його життя стосується часу десь близько 1400 р. до н.е. Припускають, що він жив за VI-VII тис. років до Алексан­дра Македонського. А інші - всього за 258 років. Чи те, що він жив у VI ст. до н.е. і був сучасником Дарія І. Найбільш вірогід­но те, що, на думку І.М.Дьяконова, Заратуштра жив не пізніше VII ст. до н.е.

Місцем його народження називають і Східний Іран, і Се­редню Азію, і Афганістан. Те саме стосується і місця його дія­льності. Зороастрійська історіографія схиляється до думки, що Заратуштра народився в місті Рага (поблизу сучасного Теге­рана), де жили його батьки з роду магів Спітама. Але вона ж вважає й інше - він народився у 589 р. до н.е. в м. Урмії. Викла­демо біографію Заратуштри в зороастрійському варіанті.

Усе життя Заратуштри від народження до смерті сповнене чудесами. Ще змалку він володів надзвичайною волею і творив чудеса: ходив, наприклад, по воді, як по суші. Премудрості він навчався у халдеїв і досяг у цьому великої досконалості.

Коли він здобув освіту і став дорослим, бог Ахура-Мазда (Ормузд) закликав його на гору Альборджа і повідомив про своє вчення: будь чистим серцем, правдивим, відмовся від ко­ристолюбства. Вказав на джерело зла -злий дух Аріман. Зара-туштра прохав у бога безсмертя, щоб повідомити цей закон і майбутнім поколінням. Але Бог відмовив йому в цьому, сказа­вши, що якби він подарував йому безсмертя, то він сам же не­забаром попросив би у нього смерті. Ахура-Мазда навчив За-ратуштру Авесті, тобто свого слова і поклоніння вогню.

Після бесіди з Ахура-Маздою Заратуштра ще двадцять років прожив у пустелі. Потім він прийшов до царя Гістапа і став викладати нове вчення. Супроти нього відразу виступи­ли маги, почали вимагати чудес і випробувань. Його зв'язали, облили їдким зіллям, а потім розтопленою міддю. Але Зарату-штра брав у руки вогонь і роздавав його іншим, бо вогонь з його рук уже не обпікав. Він посадив кипарис, який за кілька

днів виріс у дерево в десять обхватів, на верхівці якого поміс­тився палац.

Творячи чудеса і перемагаючи ворогів, Заратуштра успі­шно проповідував при дворі Гістапа. У нього було три дружи­ни, він мав трьох синів і три дочки. За іншими джерелами, За-ратуштра мав двох дочок.

Слава про нього дійшла до Індії. До Заратуштри приїхав брамін Ченгречхачаха, почав з ним дискутувати, але був пере­можений і повернувся до Індії проповідувати зороастризм.

Останні роки життя Заратуштра прожив тяжко: при дворі Гістапа точилася релігійна боротьба, у пророка було багато ворогів. Заратуштра пішов у місто Балк, де й помер у 512 р. до н.е. своєю смертю (за версією стародавнього історика Зердуст-Наме), а згідно з переказом і за словами Меджіді і Шах-Наме -був убитий туренцями.

За іншими джерелами, Заратуштра походив з родини свя­щеннослужителів, із семи років сповідував стародавню релі­гійну традицію. У тридцятирічному віці він одержав одкро­вення під час набирання води для виготовлення священного напою - хаоми. Облитий чистим потоком води, в чистому ра­нковому повітрі він побачив сяючого Воху-Монах, тобто бога Благої Думки, який привів його до Ахура-Мазди та інших бо­гів. Після побачення з Ахура-Маздою він став вважати його єдиним, неповторним, одвічним творцем добра.

Ще інші повідомляють, що Заратуштра, справді, у себе на батьківщині був визнаний пророком, але мав піти у вигнання, був радо прийнятий царем Каві Віштаспою в невеликій дав­ньоіранській державі біля озера Хамун (тепер - на кордоні Ірану і Афганістану). Там він знайшов послідовників і продо­вжувачів своєї справи. Дружина Віштаспи - Хутаоса першою зі своїми придворними стала послідовницею Заратуштри.

Щодо смерті Заратуштри є різні версії: чи то він загинув від блискавки, чи то від кинджала жерця якоїсь племінної ре­лігії під час молитви, і було це в 583 р., коли йому виповнилося 77 років.

Безумовно, Заратуштра був конкретною історичною осо­бою. Його ім'я в перекладі з авестійської дослівно означає "той, хто володіє старим верблюдом". Це просте селянське ім'я, яке навряд чи дали б богоподібній особі.

Значна розбіжність у фіксуванні фактів з життя Зарату-штри не є бажанням заплутати це питання, довести, що ця особа не була реальною. Зовсім ні. Сумніву в тому, що Зара-туштра - історична особа, немає. Ця розбіжність пояснюєть­ся тим, що зороастризм - яскравий спалах релігійної думки, і тому навколо особи його головного засновника склалося чимало таких самих яскравих міфів та легенд, а міфологіза-ція особи завжди веде до втрати реальних орієнтирів. Це -по-перше. А по-друге, яскравість, з якою зороастризм проіс­нував майже півтори тисячі років, спричинила відповідний спалах ненависті і зневаги до нього збоку його релігійних конкурентів тоді, коли він мусив зійти з історичної сцени. Усі світові релігії одностайно нищили і піддавали забуттю все зороастрійське, хоча щедро запозичували в нього і віро-повчальне, і культове. Адже Авеста, яка в усній традиції збе­реглася протягом багатьох століть, у фіксованому письмово­му вигляді була майже вимита з іранської культури. Близько семисот років зороастризм був відсутній у культурному ба­гажі людства, він не існував для християнської та ісламської цивілізацій.

Авеста

Усі релігії одкровення мають свої священні книги, в яких викладаються основні ідеї віровчення і основні принципи ре­лігійного культу. В зороастризмі такою священною книгою є Авеста. Вважають, що це слово означає "настановлення", "зве­личення", "уславлення".

Авеста виникла в першій половині І тис. до н.е. Таке дату­вання дуже приблизне - адже мова йде про діапазон часу в 500 років! - тоді як датування окремих новозавітних книг ви­значається з точністю до кількох десятиріч.

Тривалий час Авеста зберігалася і передавалась в усній традиції, бо ще в часи Заратуштри його послідовники вважа­ли, що письмо є винаходом злого бога Анхра-Майнью і не ко­ристувалися ним для зберігання думок. Потім, очевидно, з І ст. до н.е. Авеста була вже в записі, зробленому при Аршакі-дах; до нас цей текст не дійшов. Вважають, що найбільш вірогі­дний запис і, мабуть, остаточна редакція Авести була зробле­на в IV ст. до н.е. за часів сасанідського царя Шапсура ІІ (310­379 до н. е.), але він не зберігся. Цей запис при кодифікації тексту було зроблено спеціальним шрифтом з великою кількі­стю знаків, що дало змогу більш точно передати вимову термі­нів. Поряд з цим текстом був текст мовою пехлеві (письмова мова при Сасанідах). Основний запис називався "Авеста" ("ос­нова", "головний текст"), а другий - "Зенд" ("викладання", "по­яснення"). Звідси з'явилася в подальшому неточна назва цієї священної книги "Зенд-Авеста" і навіть хибне твердження про зендську мову.

Усі дослідники вважають, що Авеста є продуктом трива­лого ретельного добору різних релігійних гімнів і молитов, ба­гато з яких існували ще в доавестійський період. Це - залишок великої традиції, яка існувала до неї. Текст Авести поступово вдосконалювався, змінювався, доповнювався, він є продуктом творчості багатьох поколінь. Але найвагоміший внесок у його створення зробив, очевидно, всетаки Заратуштра. Дослідни­ки виділили найстародавнішу частину священної книги, яка одержала назву Гат. Гати вражають глибиною і піднесеністю змісту, їх цілком можна визнати пам'яткою, достойною почат­ку великої релігії, як вважає історик ХІХ ст. А.Мензис. Почат­ково Авеста складалася з 21 книги (носк), більшість яких заги­нула при вторгненні в Персію Александра Македонського; за­лишилася лише одна носка.

Авестійська мова, тобто мова, якою написана Авеста, має два діалекти: гатський, яким написана її найстародавніша час­тина - Гати, і пізньоавестійський - мова так званої Молодшої Авести, яка ніколи не була розмовною, відразу склавшись як

мова жрецтва, "мертва" мова, що має виключно релігійно-ку­льтове призначення. Так вона вживається послідовниками зороастризму і тепер.

Найбільш стародавній рукопис Авести датується 1288 р. н. е., усі попередні оригінали і псевдооригінали загинули. Існу­ють тексти Авести тільки авестійською мовою, так звані чисті тексти, і тексти, доповнені перекладами на перську мову та коментарями. їх звичайно називають "Зенд-Авестами".

Вперше Авеста була перекладена з авестійської мови фра­нцузькою в 1771 р., а потім і іншими мовами. Перекладу Авес­ти українською мовою немає.

Питання про батьківщину Авести таке ж спірне, як і пи­тання про батьківщину зороастризму в цілому. Останнім ча­сом остаточно утвердилась думка, що нею є Середня Азія.

Основний сюжет Авести - боротьба бога добра Ахура-Мазди з богом зла Ахра Манью (Аріманом). На тлі цієї бороть­би викладається весь віроповчальний комплекс і культові по­ложення зороастризму.

Існує дві редакції Авести. Перша - збірник уривків з різ­них частин повного комплексу, який до нас не дійшов. Цей збірник компілятивний, це, так би мовити, книга для широко­го вжитку. Друга - п'ять книг з цього комплексу, які зберегли­ся, хоч і в далеко неповному вигляді. Вони й дають нам уяв­лення про Авесту, яка колись існувала.

Перша книга Відевдат (Вендідат) - "Закон проти демо-нів-девів" - це звід юридичних і ритуальних положень, які мають літургійне застосування.

Потім іде книга Ясна ("богослужіння", "поклоніння", "жер­твоприношення"). Це молитовні співи, текст зороастрійсько-го богослужіння, який складається з магічних формул. До них входять найбільш стародавні тексти Хом-Яшт, Гати і Ясна-Хаптахаті. Вважають, що автором Гат є Заратуштра. Гати є яд­ром, основою Авести, тобто це і є Авеста в найточнішому розу­мінні слова, а решту тексту збірника називають Молодшою Авестою. З'ясовано, що Гати було написано специфічною ре­

лігійною мовою одного із стародавніх іранських племен, вона і увійшла в мовознавство як авестійська мова.

Стародавність Ясни вбачають у тому, що в ній яскраво висловлені ідеали первісної племінної демократії, вихваляється мирна землеробська праця, що свідчить про перехід до земле­робства і осілого скотарства, висловлюється співчуття бідним.

Ясну доповнює книга Віспрат чи Вісперед, що означає -"всі глави, всі головні". Вона містить 24 розділи, звернені до окремих божествглав. Четверту книгу становлять Яшти - гім­ни, які присвячені окремим богам. Завершується цей комплекс Малою Авестою (Хуртак-Апастак) - виписками з попередніх текстів для широкого використання, тобто щось подібне до молитовника.

Дослідники вбачають в Авесті історію формування зоро­астризму, його розвиток послідовниками Заратуштри, його доповнення віруваннями і обрядами тих племен і народів, се­ред яких ця релігія поширювалася. Політичні, ідеологічні та релігійні особливості минулих історичних епох, безумовно, відбились у змісті Авести, але не настільки, щоб стерти зна­чення Гат, вони таки залишилися визначальною частиною цієї книги.

Разом з тим Авеста містить неабиякий пізнавальний фі­лософський, історичний, географічний та інший матеріал. З Авести можемо багато чого дізнатися про життя іранських і середньоазійських племен, навіть часів розпаду первіснооб­щинного ладу. Це дало підставу історику В.П.Лівшицю виок­ремити в історії таджицького народу період, який він назвав "Суспільством Авести".

Авеста увібрала в себе багато матеріалів, які дають дуже ва­жливі відомості про народи, серед яких поширювався зороаст­ризм, і про ті часи, коли це відбувалося. Адже науково-історич­не значення Авести важко переоцінити, вона не тільки релігій­на, а й культурна, мовна, історична та філософська пам'ятка.

Віровчення зороастризму

Зороастризм, як і всяка сформована релігія із своїм сакра­льним писанням, має повний комплект анімістичних, міфоло­гічних, фетишистських і магічних уявлень та ідей. З них і фор­мується віровчення й культ.

Розглянемо спочатку віровчення зороастризму. Віро­вчення Зороастра має своїх релігійних попередників у пер­вісних релігійних віруваннях стародавніх індоіранців. Про-тоіндоіранці, які жили в посушливих степах і пустелях, обо­жнювали воду, яку уособлювала богиня Апас. На її честь здій­снювали магічні церемонії - узливання особливої суміші з молока і соку хаоми (галюценогенної рослини). Другим об'є­ктом обожнювання був вогонь у вигляді бога Атара (Агні), якому приносили жертву з ароматичних речовин і жиру, які спалювали. Ці жертви і були атрибутами щоденних богослу­жінь, які називалися "ясна". Місце, на якому здійснювалися ясна, називалося "паві", тобто "чисте місце". Чистими мали бути і всі предмети та посуд, які застосовували під час цере­монії.

Крім названих Апас і Атари, протоіндоіранці поклоняли­ся ще чималій кількості богів, серед яких називали Мітру, Ва-руну і верховне божество Ахура-Мазду.

Протоіндоіранці мали уявлення про душі і загробне жит­тя, справляли поховальні церемонії. Інакше кажучи, вже воло­діли певним комплексом релігійних уявлень.

Заратуштра впорядкував анімістичну систему протоіндо-іранців, виділивши з пантеону богів двох найголовніших. Це Ахура-Мазда (Мазда, Ормуду) і Ахра Манью (Ахріман, Арі-ман). Це вони головні дійові особи зороастрійського космого­нічного вчення. Згідно із зороастризмом, світ безмежний у просторі й часі. У ньому відбувається творча діяльність Аху-ра-Мазди, який панує в світі безмежного світла і добра. Ахра Манью - у світі безмежної темряви і зла.

Ахура-Мазда в безмежному часі створив обмежений час -еон, який триває 12 тисяч років і складається з чотирьох пері­

одів. Перший період - це творення світу у вигляді ідей. На­прикінці цього періоду з'являється Ахра Манью. Вражений світлом і молитвами Ахура-Мазди, він утікає в морок і почи­нає війну з Ахура-Маздою.

У другий період починається перевтілення ідей у речі, з'яв­ляється матеріальний світ, у якому є продукти творення Аху-ра-Мазди і Ахра Манью. "Антидевівський напис Ксеркса" по­відомляє: "Бог великий Аурамазда, котрий створив цю землю, котрий створив добробут для людини, котрий зробив Ксеркса царем..." Ахура-Мазда створив Землю, Місяць, Сонце, зорі, а Ахра Манью - планети, комети і метеори, які не підпорядко­вуються видимому рівномірному рухові небесних тіл. Ахура-Мазда створює благодатні місця для життя людей на землі, Ахра Манью - лихі. Волею Ахри Манью виникають хижі тва­рини, отруйні рослини, стихійні лиха. Ахура-Мазда створює першого бика і першу людину - Гайа Мартан. Ахра Манью домагається їх смерті. Але із сімені бика народжуються корисні тварини, а з сімені першої людини - перше подружжя Машйа і Машйої, які поклали початок людству. Перші два періоди складають еру творіння світу, створення основи - Бундахішн.

Наступні 3 тисячі років - третій період, час боротьби доб­ра і зла.

У зороастрійському віровченні цей період дістав назви ери змішання, коли світ поєднує в собі добро і зло. Саме в цей період Заратуштра одержує одкровення, людство дізнається, що воно разом з добрими богами має перемогти зло і зробити світ таким, яким його замислив Ахура-Маздра, тобто доскона­лим.

Це історія різних правителів та іранського народу у місти­фікований, але досить образній художній формі. З Авести до нас доходять окремі уривки цього викладу. Головна ідея цього викладу: доведення божественної суті верховної влади, необ­хідності влади відповідати цій суті.

Четвертий період - це ті 3 тисячі років, які світ буде існува­ти після Заратуштри. Отже, за зороастрійськими уявленнями

людству лишилось жити десь 300-400 років! Під час четверто­го періоду до людства прийдуть через кожну тисячу років три рятівники. Всі вони - сини Заратуштри, їх звуть Саушіантами. Справа в тому, що коли Заратуштра купався в озері Канав'я, він залишив там своє сім'я. І коли в цьому озері будуть у якийсь певний час купатися дівиці, то вони завагітніють рятівником і народять його. Коли прийде третій рятівник, відбудеться остан­ній бій між добром і злом. Тоді почнеться третя ера історії люд­ства, ера розділення, коли добро буде відділене від зла, а останнє - знищене вогнем і розтопленим металом. Добро стане загальним, смерть переможена, світ буде оновлений і в такому вигляді існуватиме вічно. Перед нами - яскрава есхатологічна картина, яка малює майбутній кінець світу і настання царства добра і справедливості. Зороастризм уперше в історії релігії ви­сунув детально розроблену систему есхотологізму.

Отже, основою вчення зороастризму про світ є дуалістич­не вчення про два першопочатки світу: добро і зло.

Ця концепція проходить червоною ниткою і в зороастрів-ському розумінні людини, за яким людина - продукт божого творіння, її створив Ахура-Мазда і призначив для добра. Але людина має свободу волі, вона може піддаватися впливові зла і сприймати його. Ахра Манью зовсім не байдужий до люди­ни. Він є покровителем войовничих кочівників, які напада­ють на землеробів. Ахра Манью також опікується дикою фау­ною (гадами, комахами, термітами тощо), які шкодять земле­робству. Тому людина повинна коритися Ахура-Мазді, який є покровителем землеробів, осілого життя, домашніх тварин. Вірний Ахура-Мазді повинен цінувати добро і світло, займа­тися землеробством, знищувати дику фауну.

Боротьба добра і зла неодмінно завершиться перемогою добра. Тоді все людство об'єднається, виникне єдина держава з єдиною мовою. Оскільки людина має безсмертну душу, то при участі в боротьбі на боці Ахура-Мазди її душа осягне рай­ське блаженство від загробного світу Сраоша, а ті, хто підтри­мує Ахра Манью, будуть піддані очищенню вогнем у пеклі.

Який же характер анімістичного пантеону зороастризму: пантеїстичний чи монотеїстичний? На це є різні точки зору.

Дослідники помітили, що в Гатах Заратуштри біля Ахура-Мазди нема ніяких інших богів. Це дало підставу говорити, що зороастризм монотеїстичний, чи, принаймні, має сталу те­нденцію до монотеїзму. Цим, так би мовити, підносився авто­ритет зороастризму серед релігій стародавнього світу, які всі до одної були політеїстичними.

Але насправді зороастризм ще весь у полоні політеїзму, хоч і проводить досить послідовну концепцію ієрархії богів. Проголошуючи Ахура-Мазду верховним богом, він не визнає його єдиним - поруч з ним весь час діє Ахра Манью. Ахура-Мазда веде невпинну боротьбу з Ахра Манью. Він могутній, але не всемогутній, він сам не може знищити зло і його джере­ло - Ахра Манью і потребує в цій справі допомоги богів і лю­дей. Таким чином, зороастризм уникає суперечності між усе­могутністю бога і наявністю зла, яке він не знищує, супереч­ності, яку не можуть розв'язати послідовно монотеїстичний іслам і християнство, яке намагається бути монотеїстичним.

Разом з Ахура-Маздою зороастризм визнає й багатьох другорядних богів. Насамперед це Амеша Спента ("безсмертні святі") - шість еманацій і помічників Ахури-Мазди, яких він створив за допомогою Спента Манью ("духа святості").

Амеша Спента входять до почту Ахура-Мазди, підкрес­люючи його благі якості. Кожен з Амеша Спента керує певною частиною божественного господарства Ахура-Мазди, до яко­го входять:

Воху Мана (Вогу Мано, Баман) - "блага думка, розум, гла­ва і страж живого творіння Ахура-Мазди";

Аша-Вахішта (Аша Вагіста, Арцібегешт) - "істина, велика святість, геній вогню";

Армайта (Спента Арматі, Спендармат) - "святий спокій, божественне благочестя, богиня землі";

Хшатра Вар'я (Кматра Вайр'я, Шахревар) - "бажана, дос­конала влада, володар металів";

Хаурватат (Гаурватаг, Кордат) - "цілісність, добробут, здо­ров'я";

Амертат (Амеретат, Амердит) - "безсмертя".

Разом з Ахура-Маздою вони утворюють "Сімку єдиноісну-ючих", сім верховних духів, які протегують сімці благих тво­рінь: людині, худобі, вогню, землі, небу, воді і рослинам.

Але це ще не все. Зороастрійський пантеон має числен­них функціональних богів. Життя від сходу сонця до полудня перебуває під захистом бога Хавані, бог Рапітвіна переймає цю естафету від полудня до другої половини дня, потім іде ча­стина дня до заходу, якою керує божество Узайярина. Від за­ходу до півночі ця роль належить Айвісутрімі. З півночі до схо­ду сонця ніччю володіє Ушахіна. Так добро розподіляється на п'ять страж, у кожній стражі вичитуються молитви відповід­ним божествам. Звідси пішов потім п'ятиразовий намаз у му­сульман.

Численні яшти (гімни) в Авесті присвячені окремим бо­гам: яшт 5-й - богині вод і родючості Арві-Сурі, яшт 14-й -богу війни і перемоги Вертрагне, яшт 17-й - богині доброї долі і щастя Аші, яшт 19-й - божеству землі - Заму, найдовший гімн "Міхр-яшт" присвячений богу Мітрі. Пантеону богів, яких очолює Ахура-Мазда, відповідає пантеон девів, які є військом Ахра Манью. Так, богові Воху Манах протистоїть дев Ака-Мацах (Зла думка), богові правди Аша - дев брехні Друг. Се­ред девів зла: Араска - заздрість, Зарван - старість, Варена -хтивість, Азі - жадоба, Айшма - гнівливість. Девам допомага­ють їату (ворожбити) і паріна (пері), що шкодять природі та людині, нові і корпани - ворожі зороастризму князі та жерці, ашемаугі - зловчителі, шкідливі істоти храфетра - змії, жаби, комахи тощо. Ось такий величезний злий світ протистоїть Ахура-Мазді, тож не дивно, що він потребує допомоги в бо­ротьбі з цим.

В зороастризмі є свій символ віри. Він міститься в Авесті. Його текст такий: "Визнаю себе шанувальником Мазди, пос­лідовником Зороастра. Зрікаюся демонів-девів, приймаю віру

Ахури. Вклоняюся Амеша Спенті, молюся Амеша Спенті. Аху-ра-Мазді, доброму, всеблагому, належить усе благе". Далі йде визнання дуалізму світу, вимога зрікатися зла і боротися з ним, визнавати авторитет Ахура-Мазди в усьому, суворо додержу­ватися зороастрійських моральних вимог. Такий характер має віровчення зороастризму.

Зороастрійська мораль

Порівняно з релігіями, які передують зороастризмові, він набагато переконливіший у справі обґрунтування і захисту загальнолюдських норм моралі. Попередні релігії обмежува­лись соціальними нормами, вони визначали, насамперед, ста­влення людини до своїх суспільних обов'язків, а потім уже -ставлення до інших людей. Зороастризм підсилює увагу до особи, і тут він підноситься до рівня релігій одкровення. В зо­роастризмі складається певна етична система.

Зороастрійська етика в своїй основі має тріаду, яку стано­вить добра думка, добре слово і добра справа. Віруючий усе своє життя мусить збирати ці елементи тріади, нагромаджува­ти їх запас.

Найбільшим злом зороастризм вважає смерть, яка йде від Ахри Манью. Вона з'являється з волі бога зла вже в час творін­ня і діє весь час ери змішання. Смерть змушує душі залишати матеріальний світ і повертатися в нематеріальний. Але це не просте повернення, а проходження вищого суду. Суд цей вер­шить бог Мітра, йому допомагають боги Сраона і Рашну. На посмертному суді бог справедливості Рашну кидає на одну чашу терезів усе добре, зібране віруючим, а на іншу - усе зле: злі думки, злі слова, злі справи. Наслідком зважування є вирі­шення долі душі людини: її відправляють чи в рай до Ахура-Мазди, чи в пекло до Ахра Манью. Якщо душі належить бути в раю, то її широким мостом угору, до раю веде чарівна дівчина -даена, яка уособлює совість кожної людини; якщо ж людина приречена на пекло, то міст стає вузьким, як лезо кинджала, а потворна відьма хапає душу і тягне вниз, у пекло. Вважають,

що автор цих образних уявлень сам Заратуштра. Запам'ятай­те ці образи, ви їх зустрінете в ісламістському віровченні.

Значущість зороастрійської моральної тріади підкреслю­ється гімном Ахура-Мазді, який зветься Ормалу-яшт. У поча­тковій частині він має молитовне вираження: "Прославлю бла-годуманням, благослов'ям і благодіянням благодумання, бла-гослов'я і благодіяння. Віддаючись усьому благодумному, бла­гословенному і благодіянному, зрікаюсь від усього лиходум-ного, лихословного і лиходіянного" (Авеста Яшті Ормадіяшт).

Моральна концепція зороастризму вважає, що справжній послідовник Ахура-Мазди не може бути пасивним, бездіяль­ним. Ось тому зороастризм засуджує чернецтво, пустельниц­тво, відречення від світу. Те саме стосується й аскетизму, він вважається виявом перемоги духів зла над людиною. Головне благочестя зороастрійця - землеробство і скотарство, своєю працею він виявляє повагу до Ахура-Мазди і ганьбить девів. ".Коли з'являється зерно, деви пітніють, - пишеться у Віде-ваті, - коли з'являється млин, деви бентежаться; коли з'явля­ється борошно, деви починають голосити; коли з'являється хліб, деви лякаються ще більше" (Цит. 11, 184). Собаку, яка охороняє худобу, Авеста шанує майже як людину, вимагає до­бре годувати її, не дозволяє бити. А вовка велить знищувати.

Зороастрійська мораль становить певний крок у розвит­ку загальнолюдської моралі, хоч вона досить абстрактна.

Зороастрійський культ

Зороастрійський культ розвинувся з первісного фетиши­зму і первісної магії і спочатку був примітивним. Послідовни­ки Заратуштри приносили свої молитви Ахура-Мазді на вер­шинах гір і пагорбів, на берегах річок перед домашнім вогни­щем. Жерцями були старійшини роду чи родини. їм допома­гали виконавці ритуалів і обрядів, фахівці цієї справи атрава-ни. Весь культ був спрямований на додержання культової чи­стоти і утримання від нечистого. Ідея очищення найкраще уособлювалась вогнем. Тому в культі зороастризму особливе

місце надається вогню, який начебто має універсальну силу очищення від усього лихого, недоброго.

Згодом зороастрійський культ ідейно і ритуально усклад­нюється. Кожне слово, кожна дія, кожний рух набувають по­тайного змісту. На долю жрецтва випадає тлумачення їх. Ат-равани стають знавцями віровчення і традицій, вони - в центрі культових церемоній.

Коли зороастризм став державною релігією могутніх імпе­рій, культ набрав ускладнення і пишноти. Були побудовані величні храми з вівтарем, оберненим на південь, інші культові споруди. Але в них не було зображень богів.

Обов'язковою частиною зороастрійського культу є моли­тви. Головна молитва, яку склав сам Заратустра, називається "Ахуна-Ваїра", чи "Ахунвар". її текст такий:

"Як найкращого владику, так і суддю вибирають у згоді з істиною! Утверджуй силу, яка йде від життя, з благим помис­лом заради Мазди, заради владики, пастиря бідних". Читають її авестійською мовою, що надає їй, на думку віруючих, особ­ливої магічної сили.

Під час зороастрійського богослужіння відбувається сим­волічне жертвоприношення: богам приносять у дар Хауму -сік особливої рослини з наркотичними якостями, що змішу­ється з молоком, так звану сому. Офірують також прісний корж - драунах і фруктову їжу - міазду. Дар може бути приготовле­ний лише жерцями з продуктів, що їх приносять віруючі. Дари частково спалюють на вогні, який запалюють з особливими церемоніями, а те, що залишилося, з'їдають жерці і віруючі. Під час цих церемоній читають Авесту.

Зороастрійці носять спеціальний одяг, який свідчить про їх належність до цієї віри. Це - стахр пайсанха, або судра -натільна сорочка, розписана зірками з невеликим гаманцем біля комірця на ознаку того, що віруючий усе життя мусить збирати добрі думки, слова і справи. Віруючому також нале­жить носити авіанхану - шнур, яким користуються як поясом, ним тричі підперізуються (нагадуючи цим три принципи ети­ки зороастризму) і зав'язують вузлом спереду і ззаду.

Зороастрійський культ включає в себе чимало свят. Це, насамперед, сім щорічних свят на честь Ахура-Мазди і його Амеша Спенти. Ці свята встановив особисто Заратуштра.

Ряд свят запозичений із дозороастрійського часу життя і доіранських племен. Це свята, пов'язані з певним періодом року, вони називаються гаханбарами чи гахамбарами. їх шість: перший гаханбар усередині весни, другий - в середині літа, третій - на початку осені, це свято збирання врожаю, четвер­тий відзначає кінець осені, повернення худоби з пасовищ до­дому, п'ятий - в середині зими, шостий - початок весни, в дні весняного рівнодення. Гаханбар триває п'ять днів. Він склада­ється з двох частин: афрінгану - богослужіння з молитвами з Авести і бадж - богослужіння з жертвами.

Особливо врочистим є святкування Нового року - Ноу-рузу, який відбувається в останній день шостого гаханбара, в день весняного рівнодення. Зазначимо, що в зороастрійців історично існувало кілька календарних систем. їхній рік налі­чує 360 днів, п'ять останніх днів року - це дні особливих моли­тов за душі предків, на четвертий рік до них додається ще один день. Останній день шостого гаханбара - це день народження Заратуштри.

Під час усіх свят віруючі обов'язково вживають священ­ний напій хаому, який спричинює у них почуття релігійного піднесення і, на думку віруючих, має особливо позитивне ма­гічне значення.

На завершення огляду зороастрійського культу розпові­мо про зороастрійські поховальні обряди.

Як уже сказано, смерть у зороастрійців - найбільше зло. Коли настає година смерті, жрець вимагає від вмираючого ка­яття і вливає йому в рот та вуха хауму. Це виглядає як прича­щання. Дослідник релігії С.Рейнан вважає, що, можливо, тут ми знаходимо походження аналогічного християнського об­ряду. Мертве тіло є продуктом перемоги злих сил, вони втілю­ються в це тіло, ховаються в ньому. Звідси - все пов'язане із смертю, з трупом - нечисте. Землю, де вмерла людина, протя­

гом року не можна ні зрошувати, ні засівати. В дім, де померла людина, вогонь можна запалити чи внести знадвору взимку через 9 днів, а влітку - через місяць.

Багато чого в поховальних обрядах зороастрійці запози­чили у своїх предків.

Давньогрецький історик Страбон (64/63 рр. до н.е. -23/24 рр. н.е.) розповів про поховальні обряди стародавніх ка-спіїв, які жили на південному узбережжі Каспійського моря. Вони морили голодом тих, кому виповнювалося сімдесят ро­ків. Трупи померлих вони виносили в пустельні місця і спо­стерігали: якщо їх з'їдали птахи, то це була ознака посмертно­го блаженства, якщо звірі чи собаки - відносне щастя. Але якщо трупи ніхто не чіпав - це вже нещастя для покійника.

Цей принцип поховання успадкували зороастрійці. Мер­твих не слід закопувати в землю пускати на воду чи вогонь, бо це оскверняє природні стихії. їх виносили на високі, сухі, ка­м'янисті місця і закріплювали так, щоб не можна було розтяг­ти їх кістки. Коли трупи з'їдали птахи - це добре, звірі - це вже погано. Кістки ж складали у спеціальні сховища.

Тепер зороастрійці ховають померлих у круглих вежах мовчання - дакмах, які всередині мають три концентричні амфітеатри із заглибленнями для розміщення мерців: у зовні­шньому - чоловіків, середньому - жінок, внутрішньому - ді­тей. Голі тіла померлих були поживою шулік. Об'їдені кістки скидалися до колодязя, що був у центрі дакми. Вважалося, що в дакмі збираються на свої бісівські ігри деви, це закляте місце, його можуть відвідувати лише обрані служителі.

Зороастрійський культ як найбільш консервативний бік релігії лишається незмінним уже десятки століть.

Культ Мітри

У стародавньому Ірані, поряд з зороастризмом, досить значного поширення набрав культ Мітри (Міффи). Мітра -один з індо-іранських богів, що шанувався в Стародавній Індії і Мітанні. Він висловлював доброзичливе ставлення до люди­

ни, був богом світла, сонця, життя, істини, його функцією було встановлення рівноваги в суспільстві, саме слово "мітра" в індо­іранській мові означає "угода", "згода".

Виникнення культу Мітри відносять до початку І тис. до н.е. Із становленням і поширенням у Стародавньому Ірані зо­роастризму Мітра потрапив до пантеону зороастрійських бо­гів. Але мав і самостійне значення. Артакіеркс ІІ (405-362 рр. до н.е.) з Ахеменідів, за кілька десятиріч до загибелі династії від меча Александра Македонського, надав йому статус офі­ційного культу, який дістав назву мітраїзм.

Мітраїзм мав виразну гуманістичну спрямованість. Він проголошував рівність, солідарність і взаємну підтримку се­ред своїх послідовників, тим, хто сповідував мітраїзм, обіцяв безумовне потойбічне блаженство. Мітрі приписувалися та­кож роль рятівника, месії.

Мітраїзм розвивав і поглиблював зороастрійську дуаліс­тичну концепцію, а також зороастрійську етику.

Гуманістична спрямованість мітраїзму стимулювала його поширення і живучість. Він продовжував бути популярною релігією в елліністичному світі, в І ст. н.е. - добре відомий ри­млянам, а з ІІ-го - і в усій Римській імперії. Мітраїзм відіграє роль одного з джерел і серйозного конкурента християнства. Саме з мітраїзму християнство взяло поглиблену ідею потой­бічного існування, воскресіння і безсмертя, переміщення ідеї врятування в етичну площину.

Культ Мітри був пов'язаний з поклонінням сонцю. Наро­дження цього бога святкувалося в дні найнижчого сонцесто­яння, а саме - 25 грудня, коли день починав зростати. У мітра-їстів це було головне релігійне свято.

Мітраїсти вчиняли релігійні збори, на які допускалися лише чоловіки з числа посвячених у дійсні члени мітраїстсь-ких общин. Збори відбувались таємно. На них справляли об­ряд жертвоприношення Мітрі, відбувалися культові трапези.

Культ Мітри особливого поширення набрав в епоху Са-санідів у ІІІ—VII ст., а потім був витіснений ісламом.

Розквіт зороастризму

При Ахеменідах зороастризм переживав часи свого пер­шого розквіту, хоч цілковиту й повну належність до нього Кіра, Камбіза і Дарія впевнено твердити не можна. Справа у тому, що швидке розширення території світової імперії, яка народжува­лася, робило більш доцільною політику віротерпимості, ніж ак­тивну підтримку державної релігії і навернення до неї. Кір, який загинув у 530 р. до н.е., не був похований за зороастрійським культом, тіло його забальзамували і поклали до склепу.

Син Кіра - Камбіз, який став царем Ахемегідської держа­ви, теж не дуже виявляв прихильність до зороастризму, хіба що утвердив і особисто впровадив у практику шлюб між кровними родичами - хваєтвадату. Коли він вирішив одружитися зі сво­єю рідною сестрою, то спитав у суддів, чи є такий закон, який дозволяє чоловікові брати за дружину сестру. Судді відповіли, що такого закону вони не знайшли, але вони знають інший за­кон, який дозволяє цареві персів робити те, що він забажає.

І Камбіз, і його спадкоємець Дарій І, та й інші перські царі теж не були поховані за зороастрійською традицією.

Але, тим не менше, за Ахеменідів зороастризм став дер­жавною релігією світової на той час імперії.

У 331 р. до н.е. в Малу Азію вдерся Александр Македонсь­кий і за п'ять років завоював усю Ахеменідську державу. Він виявив достатньо державну мудрість і теж проводив політику віротерпимості, хоч, як видно з історичних джерел, зороаст-рійські общини потерпали від звичайних для тих часів воєн­них погромів і пограбуваннь.

Після смерті Александра Македонського територія Ірану становила елліністичну державу Селевкидів.

У середині ІІІ ст. до н.е. між Іраном і Туркменією утвори­лась Парф'янська держава. До неї згодом увійшла вся терито­рія Ірану.

У Парф'янській державі не було єдиної релігії. Найбільш поширеним був культ сонячного бога, до якого належали боги

різних релігій. Це семітський Баал, іранський Ахура-Мазда, Мітра, навіть Зевс. Отже, релігійні запозичення були цілком дозволені. До того ж у Парф'янській державі поступово почи­нає поширюватись християнство, а на сході стверджується буддизм. В умовах такої релігійної конкуренції простору для розвитку зороастризму в Парф'янському царстві не було.

З початку І ст. до н.е. Парфія вимушена була вести боро­тьбу з Римом, потім з Персидою і врешті-решт увійшла до скла­ду утвореної на основі Персиди нової іранської держави Саса-нідів. Вона швидко утвердилась і завоювала Південну Аравію, Сирію, Палестину, навіть Єгипет, створила серйозну загрозу Візантії.

Сасанідська держава була державою феодального ладу, який народжувався в іранському суспільстві. Разом із станов­ленням феодальних відносин удосконалювався і зороастризм, остаточно склалися його догми, був записаний канон Авести.

В Ірані часів Сасанідів в умовах підсилення централізо­ваної державної влади вплив зороастризму невпинно зростає, він тіснить своїх релігійних конкурентів і стає державною ре­лігією. У цей період будують пишні зороастрійські храми. Вони були споруджені так, щоб туди не потрапляло сонячне світло, бо у вівтарі підтримувався невгасимий священний вогонь. У храмі відбувались молебні зі співами і читанням священних текстів, які переписували і поширювали переписувачі. Храми володіли чималими землями, а жерці входили до панівної вер­хівки населення.

В епоху Сасанідів у зороастризмі під впливом монотеїз­му іудаїзму і християнства виникає тенденція підсилення в ньому монотеїстичної лінії. Так, Ахура-Мазду і Ахрімана вже називали породженням якоїсь вищої сили чи то безмежного простору - Тваші, чи безмежного часу - Зрвана.

Втім, як і будь-яка інша велика феодальна держава, Саса-нідіський Іран весь час зазнавав впливу відцентрованих фео­дальних устремлінь, феодальна влада прагнула до політичної незалежності від шахської влади. Це значно послабило держа­

ву, і вона не могла протистояти арабській експансії. У VII ст. неараби-мусульмани завоювали Іран і почали насаджувати іслам, викорінюючи зороастризм.

Маніхейство

У ІІІ ст. н.е. в Ірані виникає нове релігійне вчення, яке є певним синтезом зороастризму і християнства. За ім'ям свого засновника Мані (бл. 216 - бл. 277) воно дістало назву мані­хейства.

Мані проповідував в Ірані, Середній Азії та Індії. Вважа­ють, що він є автором сімох релігійно-етичних творів. Він був знатного походження, почав проповідувати своє вчення ще в молоді роки, відвідав Індію, де заснував перші громади, а коли повернувся до Ірану, то був прихильно зустрінутий шахом і отримав дозвіл на поширення свого вчення. Але згодом ви­явилося, що маніхейство, хоч і пасивно, але спрямоване проти феодальної держави і феодального суспільного устрою. Шах Бахрам І ув'язнив Мані, там він і помер.

Соціальне вчення маніхеїв поділяє суспільство на п'ять верств: вища - 12 апостолів (посланників), друга - 72 єписко­пи, третя - 360 пресвітерів (старійшин), четверта - "вибрані", ті, що посвячені у провідну частину громади, і п'ята - числен­ніша частина громади - "слухачі".

Мані вчив, що людина має віддавати всі свої сили в бо­ротьбі світлого начала з темним. Тому вона повинна утриму­ватись від убивства усього живого, приборкувати свою плоть, дотримуючись вегетаріанства і безшлюбності.

Мані запозичив у зороастризму дуалістичну концепцію співвідношення добра і зла, а в християнства - моральну кон­цепцію. Він вчив, що зло пов'язане з матерією, з усім матеріа­льним, а добро є втіленням світла, духу. І добро, і зло рівні в світі, вони протистоять один одному, ведуть запеклу бороть­бу, ця боротьба є змістом світової історії. Зло домоглось пев­ного успіху, тому частина світла тепер у полоні темряви, за­вдання людства - звільнити світло від неї. Але для людства це

не так просто. Справа в тому, що людина - це творіння дияво­ла, хоч він і створювався за божественним зразком. Лише за­вдяки тому, що в людині є частка світла, вона зможе звільнити світло від темряви, тоді й настане царство боже. Але для цього релігія мусить удосконалити людину. Маніхейство зазнало гоніння в період свого виникнення від зороастризму, а хрис­тиянство розглядало його як одну із шкідливих єресей. Тим не менше, воно було дуже поширене і в Європі, і в Азії. Але оста­точного удару йому завдало торжество ісламу в часи халіфату.

Маздакізм

Тоді ж, у ІІІ ст. н.е., в Ірані виникло вчення маздакізму. Маздакізм теж виходив із зороастрійського дуалізму добра і зла. У світовому розвитку відбувається невпинна боротьба добра і зла. Добро - розумне і закономірне, зло - хаос. Бороть­ба між ними буде завершена вже в цьому світі, переможе доб­ро, тому треба негайно вставати на його бік. Починати бороть­бу із злом потрібно шляхом колективізму, солідарності, взає­модопомоги, знищення соціальної та майнової нерівності. Бог дарував людям рівність, її треба встановлювати як добрим сло­вом, так і силою, ділом.

Таке перенесення зороастрійської ідеї про добро і зло в космічному плані в чисто соціальний план зробило маздакізм певною політичною силою та ідейною основою руху селян та міської бідноти в кінці V - на початку VI ст. в державі Сасані-дів, яке дістало назву маздакітського руху.

На той час в Ірані посилилася боротьба шахської влади з аристократією та зороастрійським жрецтвом, що перетворю­валось у феодальну верхівку і домоглося децентралізації вла­ди в державі. Шах Кавал І підтримав маздакітський рух, за що тимчасово був усунений від влади. З поверненням на трон він підніс керівника руху Маздака (за ім'ям якого було названо і рух, і вчення, хоча останнє виникло на 200 років раніше), на­віть провів деякі реформи в маздакістському дусі. Але в 20-х роках VI ст. рух почав занепадати і був ліквідований.

Зв'язок царя Кавада з маздакітським рухом мав чисто ме­ркантильні інтереси, він розглядав його як засіб приборкання аристократичної знаті, яка намагалась обмежити царську вла­ду, а водночас обмежити духовенство, яке було спільником феодальної аристократії. Про сумнівність його моральних по­глядів свідчить той факт, що він без сумніву погодився на стра­ту одного з відданих йому маздакитів Сіявуша, який допоміг йому втекти з в'язниці під час тимчасової перемоги аристок­ратії над Кавадом, тоді як Сіявуш вступив у конфлікт з тією самою знаттю, до миру з якою йшов Кавад.

Про вчення, мужність і смерть мученика Маздака розпові­дає в поемі "Шахнаме" поет Фірдоусі. Коли Кавад зрікся вчен­ня Маздака, він наказав своєму синові Хосрою знищити маздо-китів. Той закопав три тисячі маздокитів у землю вниз голо­вою, залишивши на поверхні землі їхні ноги. Коли цей ліс жи­вих ніг побачив Маздак, він знепритомнів. Його повісили вниз головою і після тривалих мук убили стрілою. "Так скінчив Маз-дак свій неправедний шлях", - завершує розповідь поет.

Маздакізм був рухом народних мас, прикладом застосу­вання релігійних ідей в інтересах трудящих.

Доля і заслуги зороастризму

Після загибелі Сасанідської держави зороастрійські гро­мади зазнавали збоку мусульман численних утисків, були ве­ликі труднощі в переписуванні Авести, тому ті її частини, які не мали безпосереднього відношення до культу, тобто не були текстами обрядового значення, при переписуванні опускали­ся і поступово втрачалися. Для нас це прикро, тому що такими втраченими текстами були історичні і філософські та бого­словські твори, які входили в повний текст Авести.

У VII-VIII ст. н.е. встановилось панування Халіфату, зо­роастризм прийшов у цілковитий занепад. Вперті зороастрійці, що не бажали приймати нову релігію, мусили тікати до Індії, де їх нащадки - парси сповідують цю релігію й тепер. В Ірані зороастрійці, що залишились, звуться гебрами.

До зороастрійців тепер відносять єзидів (езидів), що жи­вуть в Іраку. У своє віровчення вони внесли певні елементи християнства та ісламу. Вони вклоняються не тільки добрим, а й злим духам. Злого духа вони уособлюють у вигляді павича. Відповідно до цього у них існують свої ритуали. Мусульмани і християни звуть єзидів "чортомолами", "шанувальниками диявола". До єзидів пристає частина курдів в Іраку та Ірані.

У 1976 р. кількість зороастрійців в усьому світі становила 129 тис. чоловік. З них: в Індії - 82, Пакистані - 5, Ірані - 25 (з них в Тегерані - 19), у Великобританії, Канаді і США -3 тисячі.

З 60-70-х років з'являються місцеві асоціації зороастрій-ців, в 1960 р. відбувся 1-й Всесвітній конгрес зороастрійців у Тегерані, 2-й і 3-й - відбулися в 1964 і 1978 роках у Бомбеї.

Отже, в зороастризмі вперше в історії релігійної думки виникли ідеї про походження зла, його місце в світі в цілому, про роль та діяльність людини у світовому процесі, про потой­бічну відплату і у зв'язку з цим - зовсім нові уявлення про потойбічний світ.

Ідеї зороастризму мали великий вплив на розвиток філо­софської і релігійної думки. Цей вплив позначався на старода­вній грецькій філософії (зокрема, на філософії Піфагора, стої­ків, Сенеки тощо), а через неї - на всій світовій історії філо­софії. Безпосередній вплив зороастризм мав на іудаїзм та хри­стиянство, особливо на їхні секти і течії, такі як гностицизм, маніхейство. Під впливом зороастризму перебував і буддизм, його північний напрям - махаяна. Відчув цей вплив і іслам. Інакше кажучи, зороастризм наклав свій відбиток і на релігії стародавнього світу, і на сучасні світові релігії. Але сам зоро­астризм світовою релігією не став, хоч, здавалось би, мав для цього досить підстав.

У період з VI ст. до н.е. до VII ст. н.е., протягом усього часу існування грандіозної, світової на той час імперії Ахеменідів, потім Парф'янської, Сасанідської держав, зороастризм був найвпливовішою релігією епохи. Він успішно протистояв ел­

ліністичному і римському Заходу, був серйозною загрозою цілісності християнства. Це - перша в історії релігії релігія Одкровення.

Запитання і завдання для закріплення знань

У чому полягають особливості зороастрійського анімізму?

Назвіть основні риси зороастрійського віроповчально-го новаторства.

Що ви знаєте про сучасних спадкоємців зороастризму?

Теми для рефератів, курсових, дипломних і контрольних робіт

Вплив зороастрійського морального дуалізму на старо­давню і сучасну філософію.

Сучасний зороастризм: стародавність і 21 століття.

Заратуштра як видатний релігійний діяч.

Література

Авеста. Избранные гимны / Пер. с авест. - Душанбе: Адиб,

1990.

Дорошенко Е.А. Зороастрийцы в Иране. - М.: Наука, 1982. Хрестоматія з історії стародавнього світу. Т. 1. Стародав­ній Схід / Пер. з рос. - К.: Рад. школа, 1953. С. 234-259.

Хук С.Г. Мифология Ближнего Востока. - М.: Наука, 1991.

Виникнення зороастризму

Іранське нагір'я - це обширні степові простори, бідні на воду і рослинність, обмежені горами, біля яких і виникали життєві центри племен, що з ІІІ тис. до н.е. переходили до осі­лого землеробства і скотарства.

На початку ІІ тис. до н.е. на цю територію проникають індо-іранці, арії. Звідси потім пішла назва цієї країни Іран - "країна аріїв".

Є припущення, що предками індоіранських племен були протоіндоіранці, народ, який жив у IV тис. до н.е. десь у пів­денноукраїнських степах і на схід від Волги. На початку ІІІ, а може, і на початку ІІ тис. до н.е. вони розділилися на два різно­мовних народи: індоарійців і протоіранців. Перші відійшли на північ Індії і далі, а другі зайняли територію теперішнього пів­нічно-східного Ірану.

Існує інше припущення. Вважають, що прабатьківщиною іранських племен є територія теперішньої Середньої Азії. Роз­поділ індоіранської спільності на індійську та іранську відбув­ся на початку ІІ тис. до н.е., коли пройшла перша хвиля індій­ської міграції через Афганістан і на початку І тис. до н.е., коли хвиля міграції була скерована на Афганістан та Іран.

У І тис. до н.е. там утвердились мідійські та еломітські пле­мена, перші - на півночі, другі - на півдні. У IX-VIII ст. до н.е. вони утворюють велику кількість міст-держав. Тривалий час цей народ був під владою Ассирії.

На початку VII ст. до н.е. на цій території виникає держа­ва Мідія. Вона швидко зміцнюється, навіть разом з Вавилоні-єю в 616-605 рр. до н.е. руйнує Ассирію. Мідія стає світовою державою.

У 550 р. до н.е. Мідія втрачає свої позиції, зазнавши пора­зки у війні з підлеглим їй царством Персидою. Влада в країні стала належати перській династії Ахеменідів. Країна стала на­зиватись Персією. У 558 р. до н.е. в Персії почав царювати Кір ІІ (558-530 рр. до н.е.). Він остаточно об'єднав усі перські пле­мена, повністю звільнився від мідійського панування. Потім Кір ІІ захопив Мідію (550-549 рр. до н.е.), Лідію (546 р. до н.е.), вийшов до Егейського моря, підкорив значну частину Серед­ньої Азії (545-539 рр. до н.е.), завоював Вавилонію (539 р. до н.е.). Своє вторгнення до Вавилонії Кір ІІ пояснив тим, що її цар Набонід виявив неповагу до богів своєї країни. Після за­воювання Кір ІІ сам приніс жертви богу Мардуку і заявив, що він отримав царство від нього. Незабаром під владу персів пе­рейшло все східне Середземномор'я (Сирія, Фінікія, Палести­на). У 530 р. до н.е. Кір ІІ загинув під час походу в Середню Азію, владу успадкував його син Камбіс (530-522 рр. до н.е.). У 525 р. до н.е. він завоював Єгипет. Камбіс, як і його батько, теж визнав чужих богів, вклонявся єгипетським богам, оголо­сив себе фараоном і коронувався за єгипетськими звичаями з участю єгипетських жерців. Після невдалого походу до Ефі­опії помер у 522 р. до н.е. на шляху до Персії при досить загад­кових обставинах.

З 522 р. до н.е. царем став Дарій І (522-486 рр. до н.е.), який поширив владу Персії на Фракію і Македонію, на значну частину Північної Індії, але зазнав поразки від скіфів.

Так поступово в VI ст. до н.е. Персія стає світовою держа­вою.

Усе правління династії Ахеменідів було періодом постій­них війн проти повстань підкорених народів. Дарій І вів напо­легливу роботу по внутрішньому впорядкуванню держави. Він створив єдину систему управління імперією, поділивши її на сатрапії із загарбаних країн. У них зберігалися місцеві закони, релігія і культура. У державі Ахеменідів, в умовах релігійної строкатості, існувала досить широка віротерпимість.

Після завоювання нових територій і народів перські царі зберігали традиційні релігії, приносили місцевим богам жерт­

ви, брали участь у релігійних церемоніях місцевих храмів, під­тримували місцеве жрецтво. Отже, перська держава була кра­їною з різними релігіями, на які покладалося завдання служи­ти єдиному цареві. Це було незручно і неефективно. Назріва­ла потреба в єдиній релігії і в єдиному богові.

Ще за часів Дарія І почалися греко-перські війни, які три­вали з 500 до 449 рр. до н.е. Вони значно послабили державу Ахеменідів, і в 330 р. до н.е. її завоював Александр Македонсь­кий.

Але повернемося до часів розквіту цієї держави.

Потребу в єдиній релігії, як виявилося, задовольнити було не так уже й важко.

Отже, була потреба в єдиній релігії, яка об'єднувала б цю клаптикову світову державу. Така релігія порібна була і для обґрунтування династичних прав тих членів династії, які до­биралися до престолу. Справа в тому, що коли Дарій став ца­рем, його батько і дід ще були живі, тож права на престол у нього були досить умовні. Його син Ксеркс, у свою чергу, мав династичні проблеми. Він став царем, незважаючи на те, що жив його старший брат Артобазан, який був сином Дарія від першої дружини. Ці обставини призвели до жорстокої боро­тьби за владу, і в цій боротьбі і Дарій, і Ксеркс мали спиратися на релігію. Це теж стимулювало релігійні пошуки.

Походження зороастризму становить предмет тривалих наукових суперечок. Одні вчені вважать, що зороастризм ви­ник спочатку на заході Ірану, в Мідії, і звідти поширився на схід. Це - мідійська концепція походження зороастризму. Інші твердять, що зороастризм виник на сході Ірану, в Бактрії (те­пер - Середня Азія). Звідти він поширився на захід, аж до Мідії, де його підтримали жерці з племені магів. Остання точка зору переважає в сучасному сходознавстві.

Так чи інакше, але вже в VII-VI ст. до н.е. у стародавньому Ірані виникло релігійне вчення, яке зв'язують з ім'ям мисли­теля Заратуштри, який начебто одержав це вчення шляхом одкровення. Ця релігія дістала назву зороастризму.

Цю релігію ще називають маздеїзмом - від імені верхов­ного Ахура-Мазди, або ж релігією Авести - від назви її священ­ної книги; прибічників її часто звуть вогнепоклонниками - за підкреслено важливе значення культу вогню. Зороастризм -перша з релігій одкровення, тобто релігій, учення яких одер­жано пророком від єдиного, неповторного Бога. За нею йдуть іудаїзм, християнство та іслам.

Зороастризм виникає в умовах жорстокої боротьби пле­мен східного Ірану за традиційну племінну демократію, яку не визнавав ахаменідський захід. Саме тоді у вченні Заратуштри були сформульовані певні демократичні мотиви, а сам зоро­астризм був ідейною основою значних народних рухів.

Зороастризм мав ідеологічно обгрунтувати перехід до зе­млеробства й осілого тваринництва політичним об'єднанням у стабільну державу з міцною владою. Для цього потрібен був якщо не цілковитий монотеїзм, то хоч би стала тенденція до нього.

Зороастризм спочатку рішуче заперечував усі культи всіх народів, стверджуючи лише культ Ахура-Мазди. Але він не міг не увібрати в себе попередню культову традицію. Поступово дозороастрійські божества індоіранських племен знаходять собі місце в зороастрійському культі, дозороастрійська куль­това творчість вливається в зороастрійські культові тексти.

Якщо виникнення зороастризму має відчутні "білі пля­ми", то його становлення як державної релігії за часів Дарія і Ксеркса більш-менш зрозуміле.

Аналізуючи напис, що зберігся на двох кам'яних табли­цях - "Антидевівський напис Ксеркса", В.В.Струве висунув припущення, що Ксеркс здійснив релігійну реформу, усунув­ши культи місцевих племінних богів-девів і запровадив зоро­астризм, визнавши єдиним богом Ахура-Мазду. Але це ще не було торжеством зороастризму, бо Дарій і Ксеркс боролися з культом старих богів-девів, але водночас підтримували жер­товні ритуали магів, зблизили їх з новим культом Авести. Про­те вони ще не були цілковитими зороастрійцям. їх не згадує

Авеста, бо редактори Авести, мабуть, відкидали намагання і Дарія, і Ксеркса самим стати посередниками між Ахура-Маз-дою і людством замість Заратуштри. В епоху Ахеменідів на сході Ірану Заратуштра був ще невідомий, релігія Ахеменідів ще не була зороастризмом. В.В.Струве вважає, що релігія ахе-менідів і релігія Зороастра мали лише спільне джерело.

Інший історик стародавнього Ірану, М.А.Дандамаєв, вва­жає, що в ахеменідському Ірані існували три релігії: перського народу, ахеменідських царів і магів. Першою був комплекс до-зороастрійських релігійних уявлень племінного характеру, друга і третя - різними варіантами зороастризму, причому зороастризм магів був більш послідовним. Якщо ахеменідські царі ховали своїх мерців звичайним способом, то маги вистав­ляли трупи на поїдання тваринами і птахами. Заратуштра ще не згадується в ахеменідських написах. Тим не менше вже за Дарія І зороастризм стає державною релігією Ахеменідів.

Дарій І в "Бехістунському надписі" неодноразово, майже в кожному абзаці, згадує, що він одержав своє царювання і свої перемоги від Ахура-Мазди.

Втім ще й досі існує сумнів: чи були перші Ахеменіди (Кір, Дарій, Ксеркс) зороастрійцями чи ні? Мабуть, вони були ак­тивними провідниками в синтезі культур Ірану і Середньої Азії. Про це, зокрема, свідчить младоавестійський календар, у якому назви місяців і днів утворені з імен богів і персонажів зороастрійського пантеону і в якому використані досягнення єгипетської культури в галузі обчислення часу.

Заратуштра

Особа засновника зороастризму, Заратуштри, спричини­ла дуже багато різних версій про його існування - від цілкови­того заперечення до створення фантастичного образу надпри­родної істоти. Заратуштра (Заратустра) - це іранська форма імені пророка; існує інша, грецька - Зороастр ("той, хто при­носить жертви зіркам").

Версії про роки його життя лежать у межах від XIV ст. до н.е. і до першої половини VI ст. н.е. Відома дослідниця зоро­

астризму Марі Бойс висловлює думку, що Заратуштра жив між 1500-1200 роками до нашої ери. Історик XIX ст. А.Мензис вважав, що його життя стосується часу десь близько 1400 р. до н.е. Припускають, що він жив за VI-VII тис. років до Алексан­дра Македонського. А інші - всього за 258 років. Чи те, що він жив у VI ст. до н.е. і був сучасником Дарія І. Найбільш вірогід­но те, що, на думку І.М.Дьяконова, Заратуштра жив не пізніше VII ст. до н.е.

Місцем його народження називають і Східний Іран, і Се­редню Азію, і Афганістан. Те саме стосується і місця його дія­льності. Зороастрійська історіографія схиляється до думки, що Заратуштра народився в місті Рага (поблизу сучасного Теге­рана), де жили його батьки з роду магів Спітама. Але вона ж вважає й інше - він народився у 589 р. до н.е. в м. Урмії. Викла­демо біографію Заратуштри в зороастрійському варіанті.

Усе життя Заратуштри від народження до смерті сповнене чудесами. Ще змалку він володів надзвичайною волею і творив чудеса: ходив, наприклад, по воді, як по суші. Премудрості він навчався у халдеїв і досяг у цьому великої досконалості.

Коли він здобув освіту і став дорослим, бог Ахура-Мазда (Ормузд) закликав його на гору Альборджа і повідомив про своє вчення: будь чистим серцем, правдивим, відмовся від ко­ристолюбства. Вказав на джерело зла -злий дух Аріман. Зара-туштра прохав у бога безсмертя, щоб повідомити цей закон і майбутнім поколінням. Але Бог відмовив йому в цьому, сказа­вши, що якби він подарував йому безсмертя, то він сам же не­забаром попросив би у нього смерті. Ахура-Мазда навчив За-ратуштру Авесті, тобто свого слова і поклоніння вогню.

Після бесіди з Ахура-Маздою Заратуштра ще двадцять років прожив у пустелі. Потім він прийшов до царя Гістапа і став викладати нове вчення. Супроти нього відразу виступи­ли маги, почали вимагати чудес і випробувань. Його зв'язали, облили їдким зіллям, а потім розтопленою міддю. Але Зарату-штра брав у руки вогонь і роздавав його іншим, бо вогонь з його рук уже не обпікав. Він посадив кипарис, який за кілька

днів виріс у дерево в десять обхватів, на верхівці якого поміс­тився палац.

Творячи чудеса і перемагаючи ворогів, Заратуштра успі­шно проповідував при дворі Гістапа. У нього було три дружи­ни, він мав трьох синів і три дочки. За іншими джерелами, За-ратуштра мав двох дочок.

Слава про нього дійшла до Індії. До Заратуштри приїхав брамін Ченгречхачаха, почав з ним дискутувати, але був пере­можений і повернувся до Індії проповідувати зороастризм.

Останні роки життя Заратуштра прожив тяжко: при дворі Гістапа точилася релігійна боротьба, у пророка було багато ворогів. Заратуштра пішов у місто Балк, де й помер у 512 р. до н.е. своєю смертю (за версією стародавнього історика Зердуст-Наме), а згідно з переказом і за словами Меджіді і Шах-Наме -був убитий туренцями.

За іншими джерелами, Заратуштра походив з родини свя­щеннослужителів, із семи років сповідував стародавню релі­гійну традицію. У тридцятирічному віці він одержав одкро­вення під час набирання води для виготовлення священного напою - хаоми. Облитий чистим потоком води, в чистому ра­нковому повітрі він побачив сяючого Воху-Монах, тобто бога Благої Думки, який привів його до Ахура-Мазди та інших бо­гів. Після побачення з Ахура-Маздою він став вважати його єдиним, неповторним, одвічним творцем добра.

Ще інші повідомляють, що Заратуштра, справді, у себе на батьківщині був визнаний пророком, але мав піти у вигнання, був радо прийнятий царем Каві Віштаспою в невеликій дав­ньоіранській державі біля озера Хамун (тепер - на кордоні Ірану і Афганістану). Там він знайшов послідовників і продо­вжувачів своєї справи. Дружина Віштаспи - Хутаоса першою зі своїми придворними стала послідовницею Заратуштри.

Щодо смерті Заратуштри є різні версії: чи то він загинув від блискавки, чи то від кинджала жерця якоїсь племінної ре­лігії під час молитви, і було це в 583 р., коли йому виповнилося 77 років.

Безумовно, Заратуштра був конкретною історичною осо­бою. Його ім'я в перекладі з авестійської дослівно означає "той, хто володіє старим верблюдом". Це просте селянське ім'я, яке навряд чи дали б богоподібній особі.

Значна розбіжність у фіксуванні фактів з життя Зарату-штри не є бажанням заплутати це питання, довести, що ця особа не була реальною. Зовсім ні. Сумніву в тому, що Зара-туштра - історична особа, немає. Ця розбіжність пояснюєть­ся тим, що зороастризм - яскравий спалах релігійної думки, і тому навколо особи його головного засновника склалося чимало таких самих яскравих міфів та легенд, а міфологіза-ція особи завжди веде до втрати реальних орієнтирів. Це -по-перше. А по-друге, яскравість, з якою зороастризм проіс­нував майже півтори тисячі років, спричинила відповідний спалах ненависті і зневаги до нього збоку його релігійних конкурентів тоді, коли він мусив зійти з історичної сцени. Усі світові релігії одностайно нищили і піддавали забуттю все зороастрійське, хоча щедро запозичували в нього і віро-повчальне, і культове. Адже Авеста, яка в усній традиції збе­реглася протягом багатьох століть, у фіксованому письмово­му вигляді була майже вимита з іранської культури. Близько семисот років зороастризм був відсутній у культурному ба­гажі людства, він не існував для християнської та ісламської цивілізацій.

Авеста

Усі релігії одкровення мають свої священні книги, в яких викладаються основні ідеї віровчення і основні принципи ре­лігійного культу. В зороастризмі такою священною книгою є Авеста. Вважають, що це слово означає "настановлення", "зве­личення", "уславлення".

Авеста виникла в першій половині І тис. до н.е. Таке дату­вання дуже приблизне - адже мова йде про діапазон часу в 500 років! - тоді як датування окремих новозавітних книг ви­значається з точністю до кількох десятиріч.

Тривалий час Авеста зберігалася і передавалась в усній традиції, бо ще в часи Заратуштри його послідовники вважа­ли, що письмо є винаходом злого бога Анхра-Майнью і не ко­ристувалися ним для зберігання думок. Потім, очевидно, з І ст. до н.е. Авеста була вже в записі, зробленому при Аршакі-дах; до нас цей текст не дійшов. Вважають, що найбільш вірогі­дний запис і, мабуть, остаточна редакція Авести була зробле­на в IV ст. до н.е. за часів сасанідського царя Шапсура ІІ (310­379 до н. е.), але він не зберігся. Цей запис при кодифікації тексту було зроблено спеціальним шрифтом з великою кількі­стю знаків, що дало змогу більш точно передати вимову термі­нів. Поряд з цим текстом був текст мовою пехлеві (письмова мова при Сасанідах). Основний запис називався "Авеста" ("ос­нова", "головний текст"), а другий - "Зенд" ("викладання", "по­яснення"). Звідси з'явилася в подальшому неточна назва цієї священної книги "Зенд-Авеста" і навіть хибне твердження про зендську мову.

Усі дослідники вважають, що Авеста є продуктом трива­лого ретельного добору різних релігійних гімнів і молитов, ба­гато з яких існували ще в доавестійський період. Це - залишок великої традиції, яка існувала до неї. Текст Авести поступово вдосконалювався, змінювався, доповнювався, він є продуктом творчості багатьох поколінь. Але найвагоміший внесок у його створення зробив, очевидно, всетаки Заратуштра. Дослідни­ки виділили найстародавнішу частину священної книги, яка одержала назву Гат. Гати вражають глибиною і піднесеністю змісту, їх цілком можна визнати пам'яткою, достойною почат­ку великої релігії, як вважає історик ХІХ ст. А.Мензис. Почат­ково Авеста складалася з 21 книги (носк), більшість яких заги­нула при вторгненні в Персію Александра Македонського; за­лишилася лише одна носка.

Авестійська мова, тобто мова, якою написана Авеста, має два діалекти: гатський, яким написана її найстародавніша час­тина - Гати, і пізньоавестійський - мова так званої Молодшої Авести, яка ніколи не була розмовною, відразу склавшись як

мова жрецтва, "мертва" мова, що має виключно релігійно-ку­льтове призначення. Так вона вживається послідовниками зороастризму і тепер.

Найбільш стародавній рукопис Авести датується 1288 р. н. е., усі попередні оригінали і псевдооригінали загинули. Існу­ють тексти Авести тільки авестійською мовою, так звані чисті тексти, і тексти, доповнені перекладами на перську мову та коментарями. їх звичайно називають "Зенд-Авестами".

Вперше Авеста була перекладена з авестійської мови фра­нцузькою в 1771 р., а потім і іншими мовами. Перекладу Авес­ти українською мовою немає.

Питання про батьківщину Авести таке ж спірне, як і пи­тання про батьківщину зороастризму в цілому. Останнім ча­сом остаточно утвердилась думка, що нею є Середня Азія.

Основний сюжет Авести - боротьба бога добра Ахура-Мазди з богом зла Ахра Манью (Аріманом). На тлі цієї бороть­би викладається весь віроповчальний комплекс і культові по­ложення зороастризму.

Існує дві редакції Авести. Перша - збірник уривків з різ­них частин повного комплексу, який до нас не дійшов. Цей збірник компілятивний, це, так би мовити, книга для широко­го вжитку. Друга - п'ять книг з цього комплексу, які зберегли­ся, хоч і в далеко неповному вигляді. Вони й дають нам уяв­лення про Авесту, яка колись існувала.

Перша книга Відевдат (Вендідат) - "Закон проти демо-нів-девів" - це звід юридичних і ритуальних положень, які мають літургійне застосування.

Потім іде книга Ясна ("богослужіння", "поклоніння", "жер­твоприношення"). Це молитовні співи, текст зороастрійсько-го богослужіння, який складається з магічних формул. До них входять найбільш стародавні тексти Хом-Яшт, Гати і Ясна-Хаптахаті. Вважають, що автором Гат є Заратуштра. Гати є яд­ром, основою Авести, тобто це і є Авеста в найточнішому розу­мінні слова, а решту тексту збірника називають Молодшою Авестою. З'ясовано, що Гати було написано специфічною ре­

лігійною мовою одного із стародавніх іранських племен, вона і увійшла в мовознавство як авестійська мова.

Стародавність Ясни вбачають у тому, що в ній яскраво висловлені ідеали первісної племінної демократії, вихваляється мирна землеробська праця, що свідчить про перехід до земле­робства і осілого скотарства, висловлюється співчуття бідним.

Ясну доповнює книга Віспрат чи Вісперед, що означає -"всі глави, всі головні". Вона містить 24 розділи, звернені до окремих божествглав. Четверту книгу становлять Яшти - гім­ни, які присвячені окремим богам. Завершується цей комплекс Малою Авестою (Хуртак-Апастак) - виписками з попередніх текстів для широкого використання, тобто щось подібне до молитовника.

Дослідники вбачають в Авесті історію формування зоро­астризму, його розвиток послідовниками Заратуштри, його доповнення віруваннями і обрядами тих племен і народів, се­ред яких ця релігія поширювалася. Політичні, ідеологічні та релігійні особливості минулих історичних епох, безумовно, відбились у змісті Авести, але не настільки, щоб стерти зна­чення Гат, вони таки залишилися визначальною частиною цієї книги.

Разом з тим Авеста містить неабиякий пізнавальний фі­лософський, історичний, географічний та інший матеріал. З Авести можемо багато чого дізнатися про життя іранських і середньоазійських племен, навіть часів розпаду первіснооб­щинного ладу. Це дало підставу історику В.П.Лівшицю виок­ремити в історії таджицького народу період, який він назвав "Суспільством Авести".

Авеста увібрала в себе багато матеріалів, які дають дуже ва­жливі відомості про народи, серед яких поширювався зороаст­ризм, і про ті часи, коли це відбувалося. Адже науково-історич­не значення Авести важко переоцінити, вона не тільки релігій­на, а й культурна, мовна, історична та філософська пам'ятка.

Віровчення зороастризму

Зороастризм, як і всяка сформована релігія із своїм сакра­льним писанням, має повний комплект анімістичних, міфоло­гічних, фетишистських і магічних уявлень та ідей. З них і фор­мується віровчення й культ.

Розглянемо спочатку віровчення зороастризму. Віро­вчення Зороастра має своїх релігійних попередників у пер­вісних релігійних віруваннях стародавніх індоіранців. Про-тоіндоіранці, які жили в посушливих степах і пустелях, обо­жнювали воду, яку уособлювала богиня Апас. На її честь здій­снювали магічні церемонії - узливання особливої суміші з молока і соку хаоми (галюценогенної рослини). Другим об'є­ктом обожнювання був вогонь у вигляді бога Атара (Агні), якому приносили жертву з ароматичних речовин і жиру, які спалювали. Ці жертви і були атрибутами щоденних богослу­жінь, які називалися "ясна". Місце, на якому здійснювалися ясна, називалося "паві", тобто "чисте місце". Чистими мали бути і всі предмети та посуд, які застосовували під час цере­монії.

Крім названих Апас і Атари, протоіндоіранці поклоняли­ся ще чималій кількості богів, серед яких називали Мітру, Ва-руну і верховне божество Ахура-Мазду.

Протоіндоіранці мали уявлення про душі і загробне жит­тя, справляли поховальні церемонії. Інакше кажучи, вже воло­діли певним комплексом релігійних уявлень.

Заратуштра впорядкував анімістичну систему протоіндо-іранців, виділивши з пантеону богів двох найголовніших. Це Ахура-Мазда (Мазда, Ормуду) і Ахра Манью (Ахріман, Арі-ман). Це вони головні дійові особи зороастрійського космого­нічного вчення. Згідно із зороастризмом, світ безмежний у просторі й часі. У ньому відбувається творча діяльність Аху-ра-Мазди, який панує в світі безмежного світла і добра. Ахра Манью - у світі безмежної темряви і зла.

Ахура-Мазда в безмежному часі створив обмежений час -еон, який триває 12 тисяч років і складається з чотирьох пері­

одів. Перший період - це творення світу у вигляді ідей. На­прикінці цього періоду з'являється Ахра Манью. Вражений світлом і молитвами Ахура-Мазди, він утікає в морок і почи­нає війну з Ахура-Маздою.

У другий період починається перевтілення ідей у речі, з'яв­ляється матеріальний світ, у якому є продукти творення Аху-ра-Мазди і Ахра Манью. "Антидевівський напис Ксеркса" по­відомляє: "Бог великий Аурамазда, котрий створив цю землю, котрий створив добробут для людини, котрий зробив Ксеркса царем..." Ахура-Мазда створив Землю, Місяць, Сонце, зорі, а Ахра Манью - планети, комети і метеори, які не підпорядко­вуються видимому рівномірному рухові небесних тіл. Ахура-Мазда створює благодатні місця для життя людей на землі, Ахра Манью - лихі. Волею Ахри Манью виникають хижі тва­рини, отруйні рослини, стихійні лиха. Ахура-Мазда створює першого бика і першу людину - Гайа Мартан. Ахра Манью домагається їх смерті. Але із сімені бика народжуються корисні тварини, а з сімені першої людини - перше подружжя Машйа і Машйої, які поклали початок людству. Перші два періоди складають еру творіння світу, створення основи - Бундахішн.

Наступні 3 тисячі років - третій період, час боротьби доб­ра і зла.

У зороастрійському віровченні цей період дістав назви ери змішання, коли світ поєднує в собі добро і зло. Саме в цей період Заратуштра одержує одкровення, людство дізнається, що воно разом з добрими богами має перемогти зло і зробити світ таким, яким його замислив Ахура-Маздра, тобто доскона­лим.

Це історія різних правителів та іранського народу у місти­фікований, але досить образній художній формі. З Авести до нас доходять окремі уривки цього викладу. Головна ідея цього викладу: доведення божественної суті верховної влади, необ­хідності влади відповідати цій суті.

Четвертий період - це ті 3 тисячі років, які світ буде існува­ти після Заратуштри. Отже, за зороастрійськими уявленнями

людству лишилось жити десь 300-400 років! Під час четверто­го періоду до людства прийдуть через кожну тисячу років три рятівники. Всі вони - сини Заратуштри, їх звуть Саушіантами. Справа в тому, що коли Заратуштра купався в озері Канав'я, він залишив там своє сім'я. І коли в цьому озері будуть у якийсь певний час купатися дівиці, то вони завагітніють рятівником і народять його. Коли прийде третій рятівник, відбудеться остан­ній бій між добром і злом. Тоді почнеться третя ера історії люд­ства, ера розділення, коли добро буде відділене від зла, а останнє - знищене вогнем і розтопленим металом. Добро стане загальним, смерть переможена, світ буде оновлений і в такому вигляді існуватиме вічно. Перед нами - яскрава есхатологічна картина, яка малює майбутній кінець світу і настання царства добра і справедливості. Зороастризм уперше в історії релігії ви­сунув детально розроблену систему есхотологізму.

Отже, основою вчення зороастризму про світ є дуалістич­не вчення про два першопочатки світу: добро і зло.

Ця концепція проходить червоною ниткою і в зороастрів-ському розумінні людини, за яким людина - продукт божого творіння, її створив Ахура-Мазда і призначив для добра. Але людина має свободу волі, вона може піддаватися впливові зла і сприймати його. Ахра Манью зовсім не байдужий до люди­ни. Він є покровителем войовничих кочівників, які напада­ють на землеробів. Ахра Манью також опікується дикою фау­ною (гадами, комахами, термітами тощо), які шкодять земле­робству. Тому людина повинна коритися Ахура-Мазді, який є покровителем землеробів, осілого життя, домашніх тварин. Вірний Ахура-Мазді повинен цінувати добро і світло, займа­тися землеробством, знищувати дику фауну.

Боротьба добра і зла неодмінно завершиться перемогою добра. Тоді все людство об'єднається, виникне єдина держава з єдиною мовою. Оскільки людина має безсмертну душу, то при участі в боротьбі на боці Ахура-Мазди її душа осягне рай­ське блаженство від загробного світу Сраоша, а ті, хто підтри­мує Ахра Манью, будуть піддані очищенню вогнем у пеклі.

Який же характер анімістичного пантеону зороастризму: пантеїстичний чи монотеїстичний? На це є різні точки зору.

Дослідники помітили, що в Гатах Заратуштри біля Ахура-Мазди нема ніяких інших богів. Це дало підставу говорити, що зороастризм монотеїстичний, чи, принаймні, має сталу те­нденцію до монотеїзму. Цим, так би мовити, підносився авто­ритет зороастризму серед релігій стародавнього світу, які всі до одної були політеїстичними.

Але насправді зороастризм ще весь у полоні політеїзму, хоч і проводить досить послідовну концепцію ієрархії богів. Проголошуючи Ахура-Мазду верховним богом, він не визнає його єдиним - поруч з ним весь час діє Ахра Манью. Ахура-Мазда веде невпинну боротьбу з Ахра Манью. Він могутній, але не всемогутній, він сам не може знищити зло і його джере­ло - Ахра Манью і потребує в цій справі допомоги богів і лю­дей. Таким чином, зороастризм уникає суперечності між усе­могутністю бога і наявністю зла, яке він не знищує, супереч­ності, яку не можуть розв'язати послідовно монотеїстичний іслам і християнство, яке намагається бути монотеїстичним.

Разом з Ахура-Маздою зороастризм визнає й багатьох другорядних богів. Насамперед це Амеша Спента ("безсмертні святі") - шість еманацій і помічників Ахури-Мазди, яких він створив за допомогою Спента Манью ("духа святості").

Амеша Спента входять до почту Ахура-Мазди, підкрес­люючи його благі якості. Кожен з Амеша Спента керує певною частиною божественного господарства Ахура-Мазди, до яко­го входять:

Воху Мана (Вогу Мано, Баман) - "блага думка, розум, гла­ва і страж живого творіння Ахура-Мазди";

Аша-Вахішта (Аша Вагіста, Арцібегешт) - "істина, велика святість, геній вогню";

Армайта (Спента Арматі, Спендармат) - "святий спокій, божественне благочестя, богиня землі";

Хшатра Вар'я (Кматра Вайр'я, Шахревар) - "бажана, дос­конала влада, володар металів";

Хаурватат (Гаурватаг, Кордат) - "цілісність, добробут, здо­ров'я";

Амертат (Амеретат, Амердит) - "безсмертя".

Разом з Ахура-Маздою вони утворюють "Сімку єдиноісну-ючих", сім верховних духів, які протегують сімці благих тво­рінь: людині, худобі, вогню, землі, небу, воді і рослинам.

Але це ще не все. Зороастрійський пантеон має числен­них функціональних богів. Життя від сходу сонця до полудня перебуває під захистом бога Хавані, бог Рапітвіна переймає цю естафету від полудня до другої половини дня, потім іде ча­стина дня до заходу, якою керує божество Узайярина. Від за­ходу до півночі ця роль належить Айвісутрімі. З півночі до схо­ду сонця ніччю володіє Ушахіна. Так добро розподіляється на п'ять страж, у кожній стражі вичитуються молитви відповід­ним божествам. Звідси пішов потім п'ятиразовий намаз у му­сульман.

Численні яшти (гімни) в Авесті присвячені окремим бо­гам: яшт 5-й - богині вод і родючості Арві-Сурі, яшт 14-й -богу війни і перемоги Вертрагне, яшт 17-й - богині доброї долі і щастя Аші, яшт 19-й - божеству землі - Заму, найдовший гімн "Міхр-яшт" присвячений богу Мітрі. Пантеону богів, яких очолює Ахура-Мазда, відповідає пантеон девів, які є військом Ахра Манью. Так, богові Воху Манах протистоїть дев Ака-Мацах (Зла думка), богові правди Аша - дев брехні Друг. Се­ред девів зла: Араска - заздрість, Зарван - старість, Варена -хтивість, Азі - жадоба, Айшма - гнівливість. Девам допомага­ють їату (ворожбити) і паріна (пері), що шкодять природі та людині, нові і корпани - ворожі зороастризму князі та жерці, ашемаугі - зловчителі, шкідливі істоти храфетра - змії, жаби, комахи тощо. Ось такий величезний злий світ протистоїть Ахура-Мазді, тож не дивно, що він потребує допомоги в бо­ротьбі з цим.

В зороастризмі є свій символ віри. Він міститься в Авесті. Його текст такий: "Визнаю себе шанувальником Мазди, пос­лідовником Зороастра. Зрікаюся демонів-девів, приймаю віру

Ахури. Вклоняюся Амеша Спенті, молюся Амеша Спенті. Аху-ра-Мазді, доброму, всеблагому, належить усе благе". Далі йде визнання дуалізму світу, вимога зрікатися зла і боротися з ним, визнавати авторитет Ахура-Мазди в усьому, суворо додержу­ватися зороастрійських моральних вимог. Такий характер має віровчення зороастризму.

Зороастрійська мораль

Порівняно з релігіями, які передують зороастризмові, він набагато переконливіший у справі обґрунтування і захисту загальнолюдських норм моралі. Попередні релігії обмежува­лись соціальними нормами, вони визначали, насамперед, ста­влення людини до своїх суспільних обов'язків, а потім уже -ставлення до інших людей. Зороастризм підсилює увагу до особи, і тут він підноситься до рівня релігій одкровення. В зо­роастризмі складається певна етична система.

Зороастрійська етика в своїй основі має тріаду, яку стано­вить добра думка, добре слово і добра справа. Віруючий усе своє життя мусить збирати ці елементи тріади, нагромаджува­ти їх запас.

Найбільшим злом зороастризм вважає смерть, яка йде від Ахри Манью. Вона з'являється з волі бога зла вже в час творін­ня і діє весь час ери змішання. Смерть змушує душі залишати матеріальний світ і повертатися в нематеріальний. Але це не просте повернення, а проходження вищого суду. Суд цей вер­шить бог Мітра, йому допомагають боги Сраона і Рашну. На посмертному суді бог справедливості Рашну кидає на одну чашу терезів усе добре, зібране віруючим, а на іншу - усе зле: злі думки, злі слова, злі справи. Наслідком зважування є вирі­шення долі душі людини: її відправляють чи в рай до Ахура-Мазди, чи в пекло до Ахра Манью. Якщо душі належить бути в раю, то її широким мостом угору, до раю веде чарівна дівчина -даена, яка уособлює совість кожної людини; якщо ж людина приречена на пекло, то міст стає вузьким, як лезо кинджала, а потворна відьма хапає душу і тягне вниз, у пекло. Вважають,

що автор цих образних уявлень сам Заратуштра. Запам'ятай­те ці образи, ви їх зустрінете в ісламістському віровченні.

Значущість зороастрійської моральної тріади підкреслю­ється гімном Ахура-Мазді, який зветься Ормалу-яшт. У поча­тковій частині він має молитовне вираження: "Прославлю бла-годуманням, благослов'ям і благодіянням благодумання, бла-гослов'я і благодіяння. Віддаючись усьому благодумному, бла­гословенному і благодіянному, зрікаюсь від усього лиходум-ного, лихословного і лиходіянного" (Авеста Яшті Ормадіяшт).

Моральна концепція зороастризму вважає, що справжній послідовник Ахура-Мазди не може бути пасивним, бездіяль­ним. Ось тому зороастризм засуджує чернецтво, пустельниц­тво, відречення від світу. Те саме стосується й аскетизму, він вважається виявом перемоги духів зла над людиною. Головне благочестя зороастрійця - землеробство і скотарство, своєю працею він виявляє повагу до Ахура-Мазди і ганьбить девів. ".Коли з'являється зерно, деви пітніють, - пишеться у Віде-ваті, - коли з'являється млин, деви бентежаться; коли з'явля­ється борошно, деви починають голосити; коли з'являється хліб, деви лякаються ще більше" (Цит. 11, 184). Собаку, яка охороняє худобу, Авеста шанує майже як людину, вимагає до­бре годувати її, не дозволяє бити. А вовка велить знищувати.

Зороастрійська мораль становить певний крок у розвит­ку загальнолюдської моралі, хоч вона досить абстрактна.

Зороастрійський культ

Зороастрійський культ розвинувся з первісного фетиши­зму і первісної магії і спочатку був примітивним. Послідовни­ки Заратуштри приносили свої молитви Ахура-Мазді на вер­шинах гір і пагорбів, на берегах річок перед домашнім вогни­щем. Жерцями були старійшини роду чи родини. їм допома­гали виконавці ритуалів і обрядів, фахівці цієї справи атрава-ни. Весь культ був спрямований на додержання культової чи­стоти і утримання від нечистого. Ідея очищення найкраще уособлювалась вогнем. Тому в культі зороастризму особливе

місце надається вогню, який начебто має універсальну силу очищення від усього лихого, недоброго.

Згодом зороастрійський культ ідейно і ритуально усклад­нюється. Кожне слово, кожна дія, кожний рух набувають по­тайного змісту. На долю жрецтва випадає тлумачення їх. Ат-равани стають знавцями віровчення і традицій, вони - в центрі культових церемоній.

Коли зороастризм став державною релігією могутніх імпе­рій, культ набрав ускладнення і пишноти. Були побудовані величні храми з вівтарем, оберненим на південь, інші культові споруди. Але в них не було зображень богів.

Обов'язковою частиною зороастрійського культу є моли­тви. Головна молитва, яку склав сам Заратустра, називається "Ахуна-Ваїра", чи "Ахунвар". її текст такий:

"Як найкращого владику, так і суддю вибирають у згоді з істиною! Утверджуй силу, яка йде від життя, з благим помис­лом заради Мазди, заради владики, пастиря бідних". Читають її авестійською мовою, що надає їй, на думку віруючих, особ­ливої магічної сили.

Під час зороастрійського богослужіння відбувається сим­волічне жертвоприношення: богам приносять у дар Хауму -сік особливої рослини з наркотичними якостями, що змішу­ється з молоком, так звану сому. Офірують також прісний корж - драунах і фруктову їжу - міазду. Дар може бути приготовле­ний лише жерцями з продуктів, що їх приносять віруючі. Дари частково спалюють на вогні, який запалюють з особливими церемоніями, а те, що залишилося, з'їдають жерці і віруючі. Під час цих церемоній читають Авесту.

Зороастрійці носять спеціальний одяг, який свідчить про їх належність до цієї віри. Це - стахр пайсанха, або судра -натільна сорочка, розписана зірками з невеликим гаманцем біля комірця на ознаку того, що віруючий усе життя мусить збирати добрі думки, слова і справи. Віруючому також нале­жить носити авіанхану - шнур, яким користуються як поясом, ним тричі підперізуються (нагадуючи цим три принципи ети­ки зороастризму) і зав'язують вузлом спереду і ззаду.

Зороастрійський культ включає в себе чимало свят. Це, насамперед, сім щорічних свят на честь Ахура-Мазди і його Амеша Спенти. Ці свята встановив особисто Заратуштра.

Ряд свят запозичений із дозороастрійського часу життя і доіранських племен. Це свята, пов'язані з певним періодом року, вони називаються гаханбарами чи гахамбарами. їх шість: перший гаханбар усередині весни, другий - в середині літа, третій - на початку осені, це свято збирання врожаю, четвер­тий відзначає кінець осені, повернення худоби з пасовищ до­дому, п'ятий - в середині зими, шостий - початок весни, в дні весняного рівнодення. Гаханбар триває п'ять днів. Він склада­ється з двох частин: афрінгану - богослужіння з молитвами з Авести і бадж - богослужіння з жертвами.

Особливо врочистим є святкування Нового року - Ноу-рузу, який відбувається в останній день шостого гаханбара, в день весняного рівнодення. Зазначимо, що в зороастрійців історично існувало кілька календарних систем. їхній рік налі­чує 360 днів, п'ять останніх днів року - це дні особливих моли­тов за душі предків, на четвертий рік до них додається ще один день. Останній день шостого гаханбара - це день народження Заратуштри.

Під час усіх свят віруючі обов'язково вживають священ­ний напій хаому, який спричинює у них почуття релігійного піднесення і, на думку віруючих, має особливо позитивне ма­гічне значення.

На завершення огляду зороастрійського культу розпові­мо про зороастрійські поховальні обряди.

Як уже сказано, смерть у зороастрійців - найбільше зло. Коли настає година смерті, жрець вимагає від вмираючого ка­яття і вливає йому в рот та вуха хауму. Це виглядає як прича­щання. Дослідник релігії С.Рейнан вважає, що, можливо, тут ми знаходимо походження аналогічного християнського об­ряду. Мертве тіло є продуктом перемоги злих сил, вони втілю­ються в це тіло, ховаються в ньому. Звідси - все пов'язане із смертю, з трупом - нечисте. Землю, де вмерла людина, протя­

гом року не можна ні зрошувати, ні засівати. В дім, де померла людина, вогонь можна запалити чи внести знадвору взимку через 9 днів, а влітку - через місяць.

Багато чого в поховальних обрядах зороастрійці запози­чили у своїх предків.

Давньогрецький історик Страбон (64/63 рр. до н.е. -23/24 рр. н.е.) розповів про поховальні обряди стародавніх ка-спіїв, які жили на південному узбережжі Каспійського моря. Вони морили голодом тих, кому виповнювалося сімдесят ро­ків. Трупи померлих вони виносили в пустельні місця і спо­стерігали: якщо їх з'їдали птахи, то це була ознака посмертно­го блаженства, якщо звірі чи собаки - відносне щастя. Але якщо трупи ніхто не чіпав - це вже нещастя для покійника.

Цей принцип поховання успадкували зороастрійці. Мер­твих не слід закопувати в землю пускати на воду чи вогонь, бо це оскверняє природні стихії. їх виносили на високі, сухі, ка­м'янисті місця і закріплювали так, щоб не можна було розтяг­ти їх кістки. Коли трупи з'їдали птахи - це добре, звірі - це вже погано. Кістки ж складали у спеціальні сховища.

Тепер зороастрійці ховають померлих у круглих вежах мовчання - дакмах, які всередині мають три концентричні амфітеатри із заглибленнями для розміщення мерців: у зовні­шньому - чоловіків, середньому - жінок, внутрішньому - ді­тей. Голі тіла померлих були поживою шулік. Об'їдені кістки скидалися до колодязя, що був у центрі дакми. Вважалося, що в дакмі збираються на свої бісівські ігри деви, це закляте місце, його можуть відвідувати лише обрані служителі.

Зороастрійський культ як найбільш консервативний бік релігії лишається незмінним уже десятки століть.

Культ Мітри

У стародавньому Ірані, поряд з зороастризмом, досить значного поширення набрав культ Мітри (Міффи). Мітра -один з індо-іранських богів, що шанувався в Стародавній Індії і Мітанні. Він висловлював доброзичливе ставлення до люди­

ни, був богом світла, сонця, життя, істини, його функцією було встановлення рівноваги в суспільстві, саме слово "мітра" в індо­іранській мові означає "угода", "згода".

Виникнення культу Мітри відносять до початку І тис. до н.е. Із становленням і поширенням у Стародавньому Ірані зо­роастризму Мітра потрапив до пантеону зороастрійських бо­гів. Але мав і самостійне значення. Артакіеркс ІІ (405-362 рр. до н.е.) з Ахеменідів, за кілька десятиріч до загибелі династії від меча Александра Македонського, надав йому статус офі­ційного культу, який дістав назву мітраїзм.

Мітраїзм мав виразну гуманістичну спрямованість. Він проголошував рівність, солідарність і взаємну підтримку се­ред своїх послідовників, тим, хто сповідував мітраїзм, обіцяв безумовне потойбічне блаженство. Мітрі приписувалися та­кож роль рятівника, месії.

Мітраїзм розвивав і поглиблював зороастрійську дуаліс­тичну концепцію, а також зороастрійську етику.

Гуманістична спрямованість мітраїзму стимулювала його поширення і живучість. Він продовжував бути популярною релігією в елліністичному світі, в І ст. н.е. - добре відомий ри­млянам, а з ІІ-го - і в усій Римській імперії. Мітраїзм відіграє роль одного з джерел і серйозного конкурента християнства. Саме з мітраїзму християнство взяло поглиблену ідею потой­бічного існування, воскресіння і безсмертя, переміщення ідеї врятування в етичну площину.

Культ Мітри був пов'язаний з поклонінням сонцю. Наро­дження цього бога святкувалося в дні найнижчого сонцесто­яння, а саме - 25 грудня, коли день починав зростати. У мітра-їстів це було головне релігійне свято.

Мітраїсти вчиняли релігійні збори, на які допускалися лише чоловіки з числа посвячених у дійсні члени мітраїстсь-ких общин. Збори відбувались таємно. На них справляли об­ряд жертвоприношення Мітрі, відбувалися культові трапези.

Культ Мітри особливого поширення набрав в епоху Са-санідів у ІІІ—VII ст., а потім був витіснений ісламом.

Розквіт зороастризму

При Ахеменідах зороастризм переживав часи свого пер­шого розквіту, хоч цілковиту й повну належність до нього Кіра, Камбіза і Дарія впевнено твердити не можна. Справа у тому, що швидке розширення території світової імперії, яка народжува­лася, робило більш доцільною політику віротерпимості, ніж ак­тивну підтримку державної релігії і навернення до неї. Кір, який загинув у 530 р. до н.е., не був похований за зороастрійським культом, тіло його забальзамували і поклали до склепу.

Син Кіра - Камбіз, який став царем Ахемегідської держа­ви, теж не дуже виявляв прихильність до зороастризму, хіба що утвердив і особисто впровадив у практику шлюб між кровними родичами - хваєтвадату. Коли він вирішив одружитися зі сво­єю рідною сестрою, то спитав у суддів, чи є такий закон, який дозволяє чоловікові брати за дружину сестру. Судді відповіли, що такого закону вони не знайшли, але вони знають інший за­кон, який дозволяє цареві персів робити те, що він забажає.

І Камбіз, і його спадкоємець Дарій І, та й інші перські царі теж не були поховані за зороастрійською традицією.

Але, тим не менше, за Ахеменідів зороастризм став дер­жавною релігією світової на той час імперії.

У 331 р. до н.е. в Малу Азію вдерся Александр Македонсь­кий і за п'ять років завоював усю Ахеменідську державу. Він виявив достатньо державну мудрість і теж проводив політику віротерпимості, хоч, як видно з історичних джерел, зороаст-рійські общини потерпали від звичайних для тих часів воєн­них погромів і пограбуваннь.

Після смерті Александра Македонського територія Ірану становила елліністичну державу Селевкидів.

У середині ІІІ ст. до н.е. між Іраном і Туркменією утвори­лась Парф'янська держава. До неї згодом увійшла вся терито­рія Ірану.

У Парф'янській державі не було єдиної релігії. Найбільш поширеним був культ сонячного бога, до якого належали боги

різних релігій. Це семітський Баал, іранський Ахура-Мазда, Мітра, навіть Зевс. Отже, релігійні запозичення були цілком дозволені. До того ж у Парф'янській державі поступово почи­нає поширюватись християнство, а на сході стверджується буддизм. В умовах такої релігійної конкуренції простору для розвитку зороастризму в Парф'янському царстві не було.

З початку І ст. до н.е. Парфія вимушена була вести боро­тьбу з Римом, потім з Персидою і врешті-решт увійшла до скла­ду утвореної на основі Персиди нової іранської держави Саса-нідів. Вона швидко утвердилась і завоювала Південну Аравію, Сирію, Палестину, навіть Єгипет, створила серйозну загрозу Візантії.

Сасанідська держава була державою феодального ладу, який народжувався в іранському суспільстві. Разом із станов­ленням феодальних відносин удосконалювався і зороастризм, остаточно склалися його догми, був записаний канон Авести.

В Ірані часів Сасанідів в умовах підсилення централізо­ваної державної влади вплив зороастризму невпинно зростає, він тіснить своїх релігійних конкурентів і стає державною ре­лігією. У цей період будують пишні зороастрійські храми. Вони були споруджені так, щоб туди не потрапляло сонячне світло, бо у вівтарі підтримувався невгасимий священний вогонь. У храмі відбувались молебні зі співами і читанням священних текстів, які переписували і поширювали переписувачі. Храми володіли чималими землями, а жерці входили до панівної вер­хівки населення.

В епоху Сасанідів у зороастризмі під впливом монотеїз­му іудаїзму і християнства виникає тенденція підсилення в ньому монотеїстичної лінії. Так, Ахура-Мазду і Ахрімана вже називали породженням якоїсь вищої сили чи то безмежного простору - Тваші, чи безмежного часу - Зрвана.

Втім, як і будь-яка інша велика феодальна держава, Саса-нідіський Іран весь час зазнавав впливу відцентрованих фео­дальних устремлінь, феодальна влада прагнула до політичної незалежності від шахської влади. Це значно послабило держа­

ву, і вона не могла протистояти арабській експансії. У VII ст. неараби-мусульмани завоювали Іран і почали насаджувати іслам, викорінюючи зороастризм.

Маніхейство

У ІІІ ст. н.е. в Ірані виникає нове релігійне вчення, яке є певним синтезом зороастризму і християнства. За ім'ям свого засновника Мані (бл. 216 - бл. 277) воно дістало назву мані­хейства.

Мані проповідував в Ірані, Середній Азії та Індії. Вважа­ють, що він є автором сімох релігійно-етичних творів. Він був знатного походження, почав проповідувати своє вчення ще в молоді роки, відвідав Індію, де заснував перші громади, а коли повернувся до Ірану, то був прихильно зустрінутий шахом і отримав дозвіл на поширення свого вчення. Але згодом ви­явилося, що маніхейство, хоч і пасивно, але спрямоване проти феодальної держави і феодального суспільного устрою. Шах Бахрам І ув'язнив Мані, там він і помер.

Соціальне вчення маніхеїв поділяє суспільство на п'ять верств: вища - 12 апостолів (посланників), друга - 72 єписко­пи, третя - 360 пресвітерів (старійшин), четверта - "вибрані", ті, що посвячені у провідну частину громади, і п'ята - числен­ніша частина громади - "слухачі".

Мані вчив, що людина має віддавати всі свої сили в бо­ротьбі світлого начала з темним. Тому вона повинна утриму­ватись від убивства усього живого, приборкувати свою плоть, дотримуючись вегетаріанства і безшлюбності.

Мані запозичив у зороастризму дуалістичну концепцію співвідношення добра і зла, а в християнства - моральну кон­цепцію. Він вчив, що зло пов'язане з матерією, з усім матеріа­льним, а добро є втіленням світла, духу. І добро, і зло рівні в світі, вони протистоять один одному, ведуть запеклу бороть­бу, ця боротьба є змістом світової історії. Зло домоглось пев­ного успіху, тому частина світла тепер у полоні темряви, за­вдання людства - звільнити світло від неї. Але для людства це

не так просто. Справа в тому, що людина - це творіння дияво­ла, хоч він і створювався за божественним зразком. Лише за­вдяки тому, що в людині є частка світла, вона зможе звільнити світло від темряви, тоді й настане царство боже. Але для цього релігія мусить удосконалити людину. Маніхейство зазнало гоніння в період свого виникнення від зороастризму, а хрис­тиянство розглядало його як одну із шкідливих єресей. Тим не менше, воно було дуже поширене і в Європі, і в Азії. Але оста­точного удару йому завдало торжество ісламу в часи халіфату.

Маздакізм

Тоді ж, у ІІІ ст. н.е., в Ірані виникло вчення маздакізму. Маздакізм теж виходив із зороастрійського дуалізму добра і зла. У світовому розвитку відбувається невпинна боротьба добра і зла. Добро - розумне і закономірне, зло - хаос. Бороть­ба між ними буде завершена вже в цьому світі, переможе доб­ро, тому треба негайно вставати на його бік. Починати бороть­бу із злом потрібно шляхом колективізму, солідарності, взає­модопомоги, знищення соціальної та майнової нерівності. Бог дарував людям рівність, її треба встановлювати як добрим сло­вом, так і силою, ділом.

Таке перенесення зороастрійської ідеї про добро і зло в космічному плані в чисто соціальний план зробило маздакізм певною політичною силою та ідейною основою руху селян та міської бідноти в кінці V - на початку VI ст. в державі Сасані-дів, яке дістало назву маздакітського руху.

На той час в Ірані посилилася боротьба шахської влади з аристократією та зороастрійським жрецтвом, що перетворю­валось у феодальну верхівку і домоглося децентралізації вла­ди в державі. Шах Кавал І підтримав маздакітський рух, за що тимчасово був усунений від влади. З поверненням на трон він підніс керівника руху Маздака (за ім'ям якого було названо і рух, і вчення, хоча останнє виникло на 200 років раніше), на­віть провів деякі реформи в маздакістському дусі. Але в 20-х роках VI ст. рух почав занепадати і був ліквідований.

Зв'язок царя Кавада з маздакітським рухом мав чисто ме­ркантильні інтереси, він розглядав його як засіб приборкання аристократичної знаті, яка намагалась обмежити царську вла­ду, а водночас обмежити духовенство, яке було спільником феодальної аристократії. Про сумнівність його моральних по­глядів свідчить той факт, що він без сумніву погодився на стра­ту одного з відданих йому маздакитів Сіявуша, який допоміг йому втекти з в'язниці під час тимчасової перемоги аристок­ратії над Кавадом, тоді як Сіявуш вступив у конфлікт з тією самою знаттю, до миру з якою йшов Кавад.

Про вчення, мужність і смерть мученика Маздака розпові­дає в поемі "Шахнаме" поет Фірдоусі. Коли Кавад зрікся вчен­ня Маздака, він наказав своєму синові Хосрою знищити маздо-китів. Той закопав три тисячі маздокитів у землю вниз голо­вою, залишивши на поверхні землі їхні ноги. Коли цей ліс жи­вих ніг побачив Маздак, він знепритомнів. Його повісили вниз головою і після тривалих мук убили стрілою. "Так скінчив Маз-дак свій неправедний шлях", - завершує розповідь поет.

Маздакізм був рухом народних мас, прикладом застосу­вання релігійних ідей в інтересах трудящих.

Доля і заслуги зороастризму

Після загибелі Сасанідської держави зороастрійські гро­мади зазнавали збоку мусульман численних утисків, були ве­ликі труднощі в переписуванні Авести, тому ті її частини, які не мали безпосереднього відношення до культу, тобто не були текстами обрядового значення, при переписуванні опускали­ся і поступово втрачалися. Для нас це прикро, тому що такими втраченими текстами були історичні і філософські та бого­словські твори, які входили в повний текст Авести.

У VII-VIII ст. н.е. встановилось панування Халіфату, зо­роастризм прийшов у цілковитий занепад. Вперті зороастрійці, що не бажали приймати нову релігію, мусили тікати до Індії, де їх нащадки - парси сповідують цю релігію й тепер. В Ірані зороастрійці, що залишились, звуться гебрами.

До зороастрійців тепер відносять єзидів (езидів), що жи­вуть в Іраку. У своє віровчення вони внесли певні елементи християнства та ісламу. Вони вклоняються не тільки добрим, а й злим духам. Злого духа вони уособлюють у вигляді павича. Відповідно до цього у них існують свої ритуали. Мусульмани і християни звуть єзидів "чортомолами", "шанувальниками диявола". До єзидів пристає частина курдів в Іраку та Ірані.

У 1976 р. кількість зороастрійців в усьому світі становила 129 тис. чоловік. З них: в Індії - 82, Пакистані - 5, Ірані - 25 (з них в Тегерані - 19), у Великобританії, Канаді і США -3 тисячі.

З 60-70-х років з'являються місцеві асоціації зороастрій-ців, в 1960 р. відбувся 1-й Всесвітній конгрес зороастрійців у Тегерані, 2-й і 3-й - відбулися в 1964 і 1978 роках у Бомбеї.

Отже, в зороастризмі вперше в історії релігійної думки виникли ідеї про походження зла, його місце в світі в цілому, про роль та діяльність людини у світовому процесі, про потой­бічну відплату і у зв'язку з цим - зовсім нові уявлення про потойбічний світ.

Ідеї зороастризму мали великий вплив на розвиток філо­софської і релігійної думки. Цей вплив позначався на старода­вній грецькій філософії (зокрема, на філософії Піфагора, стої­ків, Сенеки тощо), а через неї - на всій світовій історії філо­софії. Безпосередній вплив зороастризм мав на іудаїзм та хри­стиянство, особливо на їхні секти і течії, такі як гностицизм, маніхейство. Під впливом зороастризму перебував і буддизм, його північний напрям - махаяна. Відчув цей вплив і іслам. Інакше кажучи, зороастризм наклав свій відбиток і на релігії стародавнього світу, і на сучасні світові релігії. Але сам зоро­астризм світовою релігією не став, хоч, здавалось би, мав для цього досить підстав.

У період з VI ст. до н.е. до VII ст. н.е., протягом усього часу існування грандіозної, світової на той час імперії Ахеменідів, потім Парф'янської, Сасанідської держав, зороастризм був найвпливовішою релігією епохи. Він успішно протистояв ел­

ліністичному і римському Заходу, був серйозною загрозою цілісності християнства. Це - перша в історії релігії релігія Одкровення.

Запитання і завдання для закріплення знань

У чому полягають особливості зороастрійського анімізму?

Назвіть основні риси зороастрійського віроповчально-го новаторства.

Що ви знаєте про сучасних спадкоємців зороастризму?

Теми для рефератів, курсових, дипломних і контрольних робіт

Вплив зороастрійського морального дуалізму на старо­давню і сучасну філософію.

Сучасний зороастризм: стародавність і 21 століття.

Заратуштра як видатний релігійний діяч.

Література

Авеста. Избранные гимны / Пер. с авест. - Душанбе: Адиб,

1990.

Дорошенко Е.А. Зороастрийцы в Иране. - М.: Наука, 1982. Хрестоматія з історії стародавнього світу. Т. 1. Стародав­ній Схід / Пер. з рос. - К.: Рад. школа, 1953. С. 234-259.

Хук С.Г. Мифология Ближнего Востока. - М.: Наука, 1991.