Розділ V. РЕЛІГІЇ НАРОДІВ МАЛОЇ АЗІЇ І СХІДНОГО СЕРЕДЗЕМНОМОР'Я
Поряд з Дворіччям і Стародавнім Єгиптом територія Малої і Передньої Азії, зайнята численними горами, нагір'ями та пустелями, - це місце найстародавнішого розселення людства. На території Малої Азії в ІІ - І тис. до н. е. існували такі значні держави, як Хетське царство, Фрігія, Лідія (тепер це територія Туреччини). На Східному узбережжі Середземного моря існували держави Сирія, Фінікія і Палестина (тепер це територія Сирії, Іраку, Лівану, Ізраїлю та Йорданії). На цих землях у ІІІ тис. до н.е. - на початку І тис. н.е. відбулися знаменні події, утворювались впливові національно-державні релігії.
Хетська релігія
З кінця ІІІ - початку IV тис. до н.е. і до кінця VIII ст. до н.е.
центральну частину Малої Азії населяли хети, хуррити, хати, несіти, лувійці та інші племена. Вони утворили державу Мі-танні і Хетську державу. Культуру, яка була створена в цей час у Малій Азії, звичайно звуть хетською. У XVIII ст. до н.е. починає домінувати Хетське царство - одна із значних держав стародавнього світу.
Майже шістсот років Хетське царство було могутньою деспотичною державою, яка в період свого розвитку в XIV-XIII ст. до н.е. в період Новохетського царства поширювала свою владу на північно-східне узбережжя Середземного моря, Кіпр, Сирію, Мітанні у верхів'ях Євфрату і вела боротьбу з такими світовими державами того часу, як Єгипет і Ассирія.
Ієрархічна побудова державної влади у малоазіатів робила владу царя необмеженою, його особу ототожнювали з богом. Цар одночасно був і головним жерцем. Проте хетський
пантеон богів був політеїстичним. Історикам відома не більше як десята частина імен цих богів, але вони впевнено кажуть, що серед них є ассирійські, вавилонські, шумерські боги. В Мітанні поклонялись навіть індійським божествам Мітрі, Варуні та Індрі.
Найголовніші з них - бог громовиці з міста Хаттаусас, від імені якого до нас дійшло тільки його закінчення "...усас", його дружина - богиня Сонця, її ім'я зовсім невідоме, його сини -боги громовиці з міст Неріка і Ціппаланда. Отже, ми бачимо цілу родину богів. Відомий також космічний бог Тешуб (Ті-шуб) і його дружина Хепа, від імені якої пішло ім'я першої в світі біблійної жінки Єви. Один з хетських богів - Яяс був, очевидно, попередником бога стародавніх ізраїльтян Ягзе.
Об'єднання країни в середині XVII ст. до н.е. царем Хатту-сікісом І, із встановленням столиці держави в Хаттусі зробило бога Тешубу з чисто функціонального бога громовиці загальнодержавним богом. Атрибутами Тешуби були двоїчна сокира і двоголовий орел, що через Візантію потрапив аж на Русь.
Був у хетів і культ Великої матері - богині родючості Кі-бели (Ма, Рея) і культ молодого бога родючості Аттіса. Цей культ містив оргаїстичні обряди, храмову проституцію і само-оскоплення жерців, служителів цих богів.
Коли у хетів виникали економічно і політично більш-менш самостійні територіальнообмежені області, то в адміністративному центрі її звичайно зводили храм на честь божества, яке було покровителем і власником усіх земель цієї області. Господарча система набувала вигляду храмового господарства. Храм був також власником рабів, худоби, знарядь праці.
Хети приділяли особливу увагу поховальному культу своїх царів, присвячували цьому культу особливі храми, які дістали назву "Кам'яний будинок". Згодом такий будинок ставав культовим центром.
У релігії хетів чітко визначалася загальна для всіх релігій лінія на синтезування місцевих племінних культів у єдиний державний культ Тешуба. Зміцнення офіційної релігії підтри
мувалось державою, будь-які інші культи переслідувалися. Так, у другій таблиці хетських законів знаходимо положення: якщо вільний уб'є змію і вимовить ім'я "іншого" (йдеться про іншого бога), то він мусить дати 1 міну срібла; якщо це раб, то він мусть померти.
Держава хетів була третьою великою державою стародавнього світу поряд з Єгиптом і Вавилонією. Хети після своєї досить бурхливої історії зникли з історичних анналів, про них навіть не згадують грецькі та римські історики. Але в Біблії є згадки про хетів: цар Давид спокусив жінку хета Урія і прижив з нею сина, що став царем Соломоном. Пише про хетів і 4-та книга Мойсея (13, 18-30), а також 1-ша книга Мойсея при описі поховання Сари.
На початку XII ст. до н.е. ця колосальна держава була підкорена ассирійцями. Хетська культура і хетська релігія були асимільовані ассирійською культурою.
Фригійська релігія
У північно-західній частині Малої Азії ще в ІІ тис. до н.е. оселилися племена фригійців, які в ХІІІ ст. до н.е. нібито брали участь у легендарній Троянській війні. Цілком достовірна їх участь у розгромі Хетської держави в ХІІ ст. до н.е. В Х-VIII ст. до н.е. відбулось піднесення Фригійського царства, засновником якого вважають царя Гордія, а розквіт відбувався за царя Мідаса (738-696 рр. до н.е.). Це була економічно міцна держава, недарма ж народилася легенда про те, що від дотику руки Мідаса все перетворювалося в золото, навіть їжа. Мідас звільнився від цієї, тяжкої для нього властивості, коли викупався в річці Пантол, яка відтоді стала золотоносною. Міфи змальовують Мідаса і як невігласа, який узявся судити музичне змагання цапоподібного бога Пана з усебічно обдарованим Аполлоном. Мідас присудив перемогу Панові, за це Аполлон нагородив його віслючими вухами, які він змушений був ховати під фригійським ковпаком. Саме цей Мідас і стояв біля джерел фригійської релігії.
Це легенда. Але розквіт Фригії дійсно пов'язаний з монополією на виробництво заліза в період настання "залізного віку". Фригія встановила своє панування на Егейському морі. Але вже в VII ст. до н.е. значна частина її території була загарбана кіммерійцями, в VI ст. до н.е. вона потрапила під владу Лідії, а потім - Персії, де остаточно втратила свою державність. Деякі вчені вважають фригійську мову споріднену з вірменською, а отже, і фригійську релігію з релігією протовірмен.
Фригійська релігія утворилася на основі місцевих племінних культів, а також релігійних здобутків стародавніх греків, племена яких з Македонії і Фракії утворили основу фригійського народу в кінці II тисячоліття до н.е.
Центром віровчення фригійської релігії є культ Великої матері богів Кібели, яка ще мала ім'я Рея, і молодого вмираючого та воскресаючого бога Аттіса. Ми вже знаємо, що цей культ був і в хетів. Але у фригійців цей культ набрав своєрідного соціально-економічного і політичного забарвлення. Річ у тому, що в ту епоху царська верхівка, остерігаючися зростаючої влади чиновництва, яке намагалось утвердити спадковість своїх посад, чинів і багатств, широко вживала заміщення посад вищих чиновників, писців, воєначальників євнухами. Хлопчи-ки-євнухи, оскоплені ще в дитинстві, мали безумовні переваги в освіті і кар'єрі перед своїми ровесниками. Вищі чиновники і жерці, будучи євнухами, потребували ідеологічного виправдання свого становища. Звідси виникнення міфу про Ат-тіса, який, щоб уникнути домагань своєї матері на коханця, піддав себе самооскопленню і помер під своїм священним деревом - сосною. Але богиня, що покохала Аттіса, домоглася воскресіння його. Цим подіям були присвячені особливі весняні свята, які ще у хетів входили в державний культ. У фригійському культі теж були поширені оргаїстичні обряди та са-мооскоплення жерців, які присвячували себе богові Аттісові і цим звільняли себе від пристрастей, що занапащують людство і знецінюють мораль. Пошуки шляхів морального вдосконалення, хай і таким дивним на наш погляд шляхом, є одним з
нових моментів релігійного розвитку навіть періоду глибокої стародавності.
У західній частині Малої Азії, в родючій долині р. Герм, на початку І тис. до н.е. існувала держава Лідія. Вона прославилася золотим піском річки Герм. Географічне положення на торговельних шляхах з Європи до Близького Сходу теж сприяло розквіту цієї держави. Спершу Лідія входила до складу Фригії і там запозичила фригійську культуру і релігію. Із VII ст. до н.е. вона вже незалежна держава із столицею в м. Сарди. Тісний зв'язок із Стародавньою Грецією привів до сприйняття грецького релігійного впливу, грецької міфології. Країна була дуже багата. У Лідії вперше в світі стали карбувати золоту монету. Ім'я останнього лідійського царя Креза (595 - 546 рр. до н.е.) стало уособленням колосального багатства.
Лідійський релігійний культ уславився своєю пишнотою.
У 546 р. до н.е. Лідія була завойована перським царем Кі-ром. Потім входила до складу держави Александра Македонського.
Сирійсько-фінікійська релігія
Східне Середземномор'я має дуже сприятливі умови для людського життя: теплий клімат, родючі грунти, можливість штучного зрошування, багата флора і фауна. Це підштовхнуло розвиток землеробства і тваринництва, а також різних ремесел. Працьовиті народи Східного Середземномор'я домагалися розвитку технології виробництва, спеціалізації, зростання продуктивності праці. У зв'язку з цим змінювалась приватна власність, поглиблювався розвиток суспільної організації. Удвох державах, що виникли в цьому регіоні, - Сирії і Фінікії активно йшли духовні процеси, зокрема розвиток культури і релігії.
Існувала там і третя значна держава - Палестина, але про неї мова йтиме при висвітленні історії іудаїзму.
На півночі Сирійської пустелі, на захід від Ассирії, аж до східного узбережжя Середземного моря, у другій половині ІІІ -ІІ тис. до н.е. проживали племена хананеїв, амореїв (аморитів і
арамеїв). Вони створили ряд дрібних міст-держав - Алах, Ебла, Халеб, Кадеш та ін. Вже з ІІІ тис. до н.е. ці території намагалися підкорити держави Дворіччя (Аккад, Ур), і вони не змогли зберегти свою незалежність. У ІІ тис. до н.е. їх захопили гіксоси, які вдерлись аж у Єгипет. Потім ці міста-держави побували під владою Стародавнього Єгипту, Мітанні, Хетського царства. У XIV ст. до н.е. в Сирійську пустелю вторглися кочові арамейські племена, що злилися з місцевим населенням. Лише на початку І тис. до н.е. дрібні держави утворили союзи, але й вони були неспроможні зберегти незалежність і були підвладні Ассирії, Вавилонській державі, персам, потім входили в державу Александра Македонського Селевкидів, Риму, Візантії. Отже, сирійські землі майже весь час були об'єктом загарбання. Зрозуміло, що це відчувала на собі сирійська культура.
В умовах розширення арабського халіфату в VII ст. н.е. Сирія якийсь час була ядром цієї держави, а місто Дамаск -його столицею. Тепер сирійці розмовляють на сирійському діалекті арабської мови.
За часи своєї буремної історії стародавні сирійці, разом з фінікійцями, утворювали стійке семетичне етнічне утворення. Вони зручно влаштувались на східному узбережжі Середземного моря і мали спільну культуру та споріднені релігійні культи.
Тепер скажемо про Фінікію і фінікіян.
Фінікія займала нешироку смугу землі між Середземним морем і Ліванським хребтом. На цій щедро обдарованій природою смузі східного узбережжя Середземного моря десь у V-IV-му тис. до н.е. оселилися прибульці з берегів Епітрейського моря. Деякі дослідники вважають, що фінікійці були корінними жителями цих місць. У II тис. до н.е. виникли міста Угарит, Сидон, Тир, Бібл та інші, які стали центрами жвавої торгівлі, бо стояли на перехресті торгових шляхів зі сходу на захід і з півдня на північ. Великого розвитку у Фінікії досягло оброблення металу, виробництво скла, фарбованих тканин, кораблебудування. Але основою господарства було хліборобство і
садівництво. Фінікійці вели активну работоргівлю в цьому регіоні. З початку ІІ-го тис. до н.е. і до ХІІ ст. до н.е. Фінікія перебувала під владою Стародавнього Єгипту.
У Х-ІХ ст. до н.е. з фінікійських міст особливого розвитку набуло міст Тир. Тирські купці здійснюють освоєння важливих морських шляхів, особливо тих, що йшли на захід Середземномор'я. Це зробило Тир піонером колонізації Кіпру, узбережжя Егейського моря, островів Сицілії, Сардинії, Мальти, Балеарських, узбережжя Галії, Північ Африки та Іспанії. Це фінікійці заснували в 825 р. до н.е. місто Карфаген, яке згодом стало ядром могутньої держави.
Починаючи з VIII ст. до н.е., фінікійські міста перебувають під владою Ассирії, Єгипту, Вавилону, Персії, Елліністичної, а потім Римської імперії, весь час зберігаючи певну автономію.
Сирійсько-фінікійська культура, в тому числі і релігія, зазнала значного впливу збоку Ассирії, Вавилону, Єгипту та інших країн. Фінікійці були добрими мореплавцями і зробили чимало географічних відкриттів. Єгипетський фараон Нехо в 600 р. до н.е. відрядив фінікійських моряків у похід навколо Африканського континенту. Відпливши в Червоне море, вони повернулись до Єгипту через Середземне. Створений фінікійцями алфавіт був запозичений багатьма народами того часу, а через греків дійшов до нас.
Релігія сирійців і фінікійців утворилася з їх первісних релігійних вірувань і спочатку була звичайною родоплемінною релігією. З утворенням міст-держав у кожному з них був власний головний бог, який мав своє ім'я: Адоніс - владика, Ел -бог, Мелькурт - цар міста тощо. Кожен з них мав дружину, здебільшого це була богиня Місяця - Астарта (Аштарт), запозичена з Вавилонії, де її називали Іштар. Були також інші другорядні боги. У кожному місті стояв храм, присвячений своєму богові, зображення якого було головним фетишем. У храмі панувала могутня корпорація жерців, що відігравала значну роль у політичному і суспільному житті міста. Храми одержу
вали щедрі пожертвування і мали колосальні багатства. Жорстокий спосіб життя породив і жорстокий релігійний культ. Богам приносили криваві жертви. Широко практикувалися і довго трималися, аж до ІІІ ст. до н. е., людські жертвоприношення, особливо новонароджених первістків: їх спалювали перед ідолом чи в його металевому череві.
В історичних пам'ятках збереглось ім'я одного з фінікійських богів, якому приносилися особливо жорстокі дитячі жертви. Його ім'я - Молох, що означає "пожиратель дітей". С.А.Токарев зазначає, що, мабуть, ніде культ богів не досягав такої жорстокості, як у фінікійських містах.
Молох фінікіян - це засновник держави. Він - винахідник мореплавства і пурпуру, він - перший цар. Коли фінікійці посилали колоністів освоювати нові землі, вони обов'язково повинні були отримати на це схвалення Молоха, він сам керував цією справою. Молох - це грізний правитель, який не терпить заперечення своєї влади, він - велич і сила держави. Він такий бог, до якого небезпечно наближатися. Він - джерело життя, але він його і руйнує. Жерці Молоха безшлюбні, жриці -незаймані. Незвичайні боги вимагають незвичайних жертв -людських.
Дослідник В.А.Тураєв помітив, що у фінікійському релігійному культі немає нічого, що стосувалося б моря. А вони ж були видатними мореплавцями, вели торгівлю з далекими країнами, уславилися як жорстокі работоргівці. їхні боги були антропоморфні, але більше нагадували тварин, особливо биків. Звідси зроблено висновок, що вони, так би мовити, скотарського походження, а самі фінікіяни вийшли з пустелі.
Халдейська релігія
На завершення цього розділу слід розповісти про релігію народу, який жив на півночі Малої Азії, на території стародавнього Ірану, в ІІ-І ст. до н.е. і був тісно зв'язаний з Дворіччям. Мова йде про уратів, чи халдів.
На початку І тис. до н.е. на просторі між південними частинами Чорного і Каспійського морів, на південь від Кавказького хребта, на Вірменському нагір'ї, існувала могутня стародавня держава Урарту.
Урарти ще з кінця ІІ тис. до н.е. утворювали міста-держави типу номових. Найважливішими серед них були місто Муца-цир, центр культу бога Халді, і місто Тушпа (сучасне місто Ван у Туреччині) - центр культу бога сонця Шівіні. Об'єднання їх привело до утворення держави зі столицею в м. Тушпа.
У IX-VI ст. до н.е. царство Урарту займало все Вірменське нагір'я, північну Сирію і північні райони Дворіччя, на півночі - значну частину Закавказзя. Це була типова східна деспотична держава, в якій основною масою виробників були общинники, але застосовувалася і рабська праця. Під час загарбницьких походів, які були для урартів здебільшого успішними, бо були добре озброєні залізною зброєю, здобували величезну здобич у вигляді різного майна і полонених з мирного населення. Більшість полонених чоловіків знищували, залишали тільки хлопчаків і жінок. Частину з них перетворювали на рабів, частина входила в общини.
З об'єднанням дрібних держав і утворенням адміністративної системи держава Урарту зміцнюється. Особливого розвитку вона досягла за часів царювання Менуа (бл. 810-786 і 781 рр. до н.е.) та Аргішті І (786-764 р. до н.е.). Відбувається впорядкування культу богів, примусово утверджується культ бога Халді. Встановлюється загальнодержавна система жертвоприношення. Муцацирський храм бога Халді стає головним державним храмом; у ньому коронували урартських царів, там збереглися царські скарби. Існували і менші храми, а також святилища перед нішею в скелі чи перед кам'яною стелою на честь бога Халді. Таке святилище називали "вратами бога Халді". Храми і святилища обслуговувались корпорацією жерців і мали великі багатства.
У культі бога Халді значне місце посідала магія. Жерці бога Халді - халдейські мудреці уславилися ворожінням та віщу
ванням, займалися астрологією. Віруючих у бога Халді стали звати халдеями чи халдами, а їхню релігію - халдейською.
На початку VI ст. до н.е. Урарту як і Ассирія, були завойовані мідянами.
Дотримання історико-географічного принципу змушує перейти до історії релігії в Палестині, яка розташована біля Фінікії. Але релігія в Палестині, хоч і має глибоке коріння, яке сягає десь V-IV-го тисячоліть до н.е., цікава тим періодом, коли вона справила вплив на виникнення християнства та ісламу, а це було вже в нашій ері. Тому ми розглянемо ці матеріали в розділі, присвяченому іудаїзму. А поки що повернемося до історії релігій у північній частині Передньої Азії.
Запитання і завдання для закріплення знань
Східне Середземномор'я - один з найстародавніших осередків цивілізації. Що ви знаєте про нього?
Назвіть основні риси релігії хетів.
Чим характерний культ сирійсько-фінікійської релігії?
Література
Заморовский В. Тайна хеттов. - М.: Наука, 1986.
Кинк Х.А. Восточное Средиземноморье в древнейшую эпоху. - М.: Наука, 1970.
Хрестоматія з історії стародавнього світу. Т. 1. Стародавній Схід. Пер. з рос. - К.: Рад. школа, 1953. - С. 214-233.
Хук С.Г. Мифология Ближнего Востока / Пер. с англ. -
М.: Наука, 1991.
Поряд з Дворіччям і Стародавнім Єгиптом територія Малої і Передньої Азії, зайнята численними горами, нагір'ями та пустелями, - це місце найстародавнішого розселення людства. На території Малої Азії в ІІ - І тис. до н. е. існували такі значні держави, як Хетське царство, Фрігія, Лідія (тепер це територія Туреччини). На Східному узбережжі Середземного моря існували держави Сирія, Фінікія і Палестина (тепер це територія Сирії, Іраку, Лівану, Ізраїлю та Йорданії). На цих землях у ІІІ тис. до н.е. - на початку І тис. н.е. відбулися знаменні події, утворювались впливові національно-державні релігії.
Хетська релігія
З кінця ІІІ - початку IV тис. до н.е. і до кінця VIII ст. до н.е.
центральну частину Малої Азії населяли хети, хуррити, хати, несіти, лувійці та інші племена. Вони утворили державу Мі-танні і Хетську державу. Культуру, яка була створена в цей час у Малій Азії, звичайно звуть хетською. У XVIII ст. до н.е. починає домінувати Хетське царство - одна із значних держав стародавнього світу.
Майже шістсот років Хетське царство було могутньою деспотичною державою, яка в період свого розвитку в XIV-XIII ст. до н.е. в період Новохетського царства поширювала свою владу на північно-східне узбережжя Середземного моря, Кіпр, Сирію, Мітанні у верхів'ях Євфрату і вела боротьбу з такими світовими державами того часу, як Єгипет і Ассирія.
Ієрархічна побудова державної влади у малоазіатів робила владу царя необмеженою, його особу ототожнювали з богом. Цар одночасно був і головним жерцем. Проте хетський
пантеон богів був політеїстичним. Історикам відома не більше як десята частина імен цих богів, але вони впевнено кажуть, що серед них є ассирійські, вавилонські, шумерські боги. В Мітанні поклонялись навіть індійським божествам Мітрі, Варуні та Індрі.
Найголовніші з них - бог громовиці з міста Хаттаусас, від імені якого до нас дійшло тільки його закінчення "...усас", його дружина - богиня Сонця, її ім'я зовсім невідоме, його сини -боги громовиці з міст Неріка і Ціппаланда. Отже, ми бачимо цілу родину богів. Відомий також космічний бог Тешуб (Ті-шуб) і його дружина Хепа, від імені якої пішло ім'я першої в світі біблійної жінки Єви. Один з хетських богів - Яяс був, очевидно, попередником бога стародавніх ізраїльтян Ягзе.
Об'єднання країни в середині XVII ст. до н.е. царем Хатту-сікісом І, із встановленням столиці держави в Хаттусі зробило бога Тешубу з чисто функціонального бога громовиці загальнодержавним богом. Атрибутами Тешуби були двоїчна сокира і двоголовий орел, що через Візантію потрапив аж на Русь.
Був у хетів і культ Великої матері - богині родючості Кі-бели (Ма, Рея) і культ молодого бога родючості Аттіса. Цей культ містив оргаїстичні обряди, храмову проституцію і само-оскоплення жерців, служителів цих богів.
Коли у хетів виникали економічно і політично більш-менш самостійні територіальнообмежені області, то в адміністративному центрі її звичайно зводили храм на честь божества, яке було покровителем і власником усіх земель цієї області. Господарча система набувала вигляду храмового господарства. Храм був також власником рабів, худоби, знарядь праці.
Хети приділяли особливу увагу поховальному культу своїх царів, присвячували цьому культу особливі храми, які дістали назву "Кам'яний будинок". Згодом такий будинок ставав культовим центром.
У релігії хетів чітко визначалася загальна для всіх релігій лінія на синтезування місцевих племінних культів у єдиний державний культ Тешуба. Зміцнення офіційної релігії підтри
мувалось державою, будь-які інші культи переслідувалися. Так, у другій таблиці хетських законів знаходимо положення: якщо вільний уб'є змію і вимовить ім'я "іншого" (йдеться про іншого бога), то він мусить дати 1 міну срібла; якщо це раб, то він мусть померти.
Держава хетів була третьою великою державою стародавнього світу поряд з Єгиптом і Вавилонією. Хети після своєї досить бурхливої історії зникли з історичних анналів, про них навіть не згадують грецькі та римські історики. Але в Біблії є згадки про хетів: цар Давид спокусив жінку хета Урія і прижив з нею сина, що став царем Соломоном. Пише про хетів і 4-та книга Мойсея (13, 18-30), а також 1-ша книга Мойсея при описі поховання Сари.
На початку XII ст. до н.е. ця колосальна держава була підкорена ассирійцями. Хетська культура і хетська релігія були асимільовані ассирійською культурою.
Фригійська релігія
У північно-західній частині Малої Азії ще в ІІ тис. до н.е. оселилися племена фригійців, які в ХІІІ ст. до н.е. нібито брали участь у легендарній Троянській війні. Цілком достовірна їх участь у розгромі Хетської держави в ХІІ ст. до н.е. В Х-VIII ст. до н.е. відбулось піднесення Фригійського царства, засновником якого вважають царя Гордія, а розквіт відбувався за царя Мідаса (738-696 рр. до н.е.). Це була економічно міцна держава, недарма ж народилася легенда про те, що від дотику руки Мідаса все перетворювалося в золото, навіть їжа. Мідас звільнився від цієї, тяжкої для нього властивості, коли викупався в річці Пантол, яка відтоді стала золотоносною. Міфи змальовують Мідаса і як невігласа, який узявся судити музичне змагання цапоподібного бога Пана з усебічно обдарованим Аполлоном. Мідас присудив перемогу Панові, за це Аполлон нагородив його віслючими вухами, які він змушений був ховати під фригійським ковпаком. Саме цей Мідас і стояв біля джерел фригійської релігії.
Це легенда. Але розквіт Фригії дійсно пов'язаний з монополією на виробництво заліза в період настання "залізного віку". Фригія встановила своє панування на Егейському морі. Але вже в VII ст. до н.е. значна частина її території була загарбана кіммерійцями, в VI ст. до н.е. вона потрапила під владу Лідії, а потім - Персії, де остаточно втратила свою державність. Деякі вчені вважають фригійську мову споріднену з вірменською, а отже, і фригійську релігію з релігією протовірмен.
Фригійська релігія утворилася на основі місцевих племінних культів, а також релігійних здобутків стародавніх греків, племена яких з Македонії і Фракії утворили основу фригійського народу в кінці II тисячоліття до н.е.
Центром віровчення фригійської релігії є культ Великої матері богів Кібели, яка ще мала ім'я Рея, і молодого вмираючого та воскресаючого бога Аттіса. Ми вже знаємо, що цей культ був і в хетів. Але у фригійців цей культ набрав своєрідного соціально-економічного і політичного забарвлення. Річ у тому, що в ту епоху царська верхівка, остерігаючися зростаючої влади чиновництва, яке намагалось утвердити спадковість своїх посад, чинів і багатств, широко вживала заміщення посад вищих чиновників, писців, воєначальників євнухами. Хлопчи-ки-євнухи, оскоплені ще в дитинстві, мали безумовні переваги в освіті і кар'єрі перед своїми ровесниками. Вищі чиновники і жерці, будучи євнухами, потребували ідеологічного виправдання свого становища. Звідси виникнення міфу про Ат-тіса, який, щоб уникнути домагань своєї матері на коханця, піддав себе самооскопленню і помер під своїм священним деревом - сосною. Але богиня, що покохала Аттіса, домоглася воскресіння його. Цим подіям були присвячені особливі весняні свята, які ще у хетів входили в державний культ. У фригійському культі теж були поширені оргаїстичні обряди та са-мооскоплення жерців, які присвячували себе богові Аттісові і цим звільняли себе від пристрастей, що занапащують людство і знецінюють мораль. Пошуки шляхів морального вдосконалення, хай і таким дивним на наш погляд шляхом, є одним з
нових моментів релігійного розвитку навіть періоду глибокої стародавності.
У західній частині Малої Азії, в родючій долині р. Герм, на початку І тис. до н.е. існувала держава Лідія. Вона прославилася золотим піском річки Герм. Географічне положення на торговельних шляхах з Європи до Близького Сходу теж сприяло розквіту цієї держави. Спершу Лідія входила до складу Фригії і там запозичила фригійську культуру і релігію. Із VII ст. до н.е. вона вже незалежна держава із столицею в м. Сарди. Тісний зв'язок із Стародавньою Грецією привів до сприйняття грецького релігійного впливу, грецької міфології. Країна була дуже багата. У Лідії вперше в світі стали карбувати золоту монету. Ім'я останнього лідійського царя Креза (595 - 546 рр. до н.е.) стало уособленням колосального багатства.
Лідійський релігійний культ уславився своєю пишнотою.
У 546 р. до н.е. Лідія була завойована перським царем Кі-ром. Потім входила до складу держави Александра Македонського.
Сирійсько-фінікійська релігія
Східне Середземномор'я має дуже сприятливі умови для людського життя: теплий клімат, родючі грунти, можливість штучного зрошування, багата флора і фауна. Це підштовхнуло розвиток землеробства і тваринництва, а також різних ремесел. Працьовиті народи Східного Середземномор'я домагалися розвитку технології виробництва, спеціалізації, зростання продуктивності праці. У зв'язку з цим змінювалась приватна власність, поглиблювався розвиток суспільної організації. Удвох державах, що виникли в цьому регіоні, - Сирії і Фінікії активно йшли духовні процеси, зокрема розвиток культури і релігії.
Існувала там і третя значна держава - Палестина, але про неї мова йтиме при висвітленні історії іудаїзму.
На півночі Сирійської пустелі, на захід від Ассирії, аж до східного узбережжя Середземного моря, у другій половині ІІІ -ІІ тис. до н.е. проживали племена хананеїв, амореїв (аморитів і
арамеїв). Вони створили ряд дрібних міст-держав - Алах, Ебла, Халеб, Кадеш та ін. Вже з ІІІ тис. до н.е. ці території намагалися підкорити держави Дворіччя (Аккад, Ур), і вони не змогли зберегти свою незалежність. У ІІ тис. до н.е. їх захопили гіксоси, які вдерлись аж у Єгипет. Потім ці міста-держави побували під владою Стародавнього Єгипту, Мітанні, Хетського царства. У XIV ст. до н.е. в Сирійську пустелю вторглися кочові арамейські племена, що злилися з місцевим населенням. Лише на початку І тис. до н.е. дрібні держави утворили союзи, але й вони були неспроможні зберегти незалежність і були підвладні Ассирії, Вавилонській державі, персам, потім входили в державу Александра Македонського Селевкидів, Риму, Візантії. Отже, сирійські землі майже весь час були об'єктом загарбання. Зрозуміло, що це відчувала на собі сирійська культура.
В умовах розширення арабського халіфату в VII ст. н.е. Сирія якийсь час була ядром цієї держави, а місто Дамаск -його столицею. Тепер сирійці розмовляють на сирійському діалекті арабської мови.
За часи своєї буремної історії стародавні сирійці, разом з фінікійцями, утворювали стійке семетичне етнічне утворення. Вони зручно влаштувались на східному узбережжі Середземного моря і мали спільну культуру та споріднені релігійні культи.
Тепер скажемо про Фінікію і фінікіян.
Фінікія займала нешироку смугу землі між Середземним морем і Ліванським хребтом. На цій щедро обдарованій природою смузі східного узбережжя Середземного моря десь у V-IV-му тис. до н.е. оселилися прибульці з берегів Епітрейського моря. Деякі дослідники вважають, що фінікійці були корінними жителями цих місць. У II тис. до н.е. виникли міста Угарит, Сидон, Тир, Бібл та інші, які стали центрами жвавої торгівлі, бо стояли на перехресті торгових шляхів зі сходу на захід і з півдня на північ. Великого розвитку у Фінікії досягло оброблення металу, виробництво скла, фарбованих тканин, кораблебудування. Але основою господарства було хліборобство і
садівництво. Фінікійці вели активну работоргівлю в цьому регіоні. З початку ІІ-го тис. до н.е. і до ХІІ ст. до н.е. Фінікія перебувала під владою Стародавнього Єгипту.
У Х-ІХ ст. до н.е. з фінікійських міст особливого розвитку набуло міст Тир. Тирські купці здійснюють освоєння важливих морських шляхів, особливо тих, що йшли на захід Середземномор'я. Це зробило Тир піонером колонізації Кіпру, узбережжя Егейського моря, островів Сицілії, Сардинії, Мальти, Балеарських, узбережжя Галії, Північ Африки та Іспанії. Це фінікійці заснували в 825 р. до н.е. місто Карфаген, яке згодом стало ядром могутньої держави.
Починаючи з VIII ст. до н.е., фінікійські міста перебувають під владою Ассирії, Єгипту, Вавилону, Персії, Елліністичної, а потім Римської імперії, весь час зберігаючи певну автономію.
Сирійсько-фінікійська культура, в тому числі і релігія, зазнала значного впливу збоку Ассирії, Вавилону, Єгипту та інших країн. Фінікійці були добрими мореплавцями і зробили чимало географічних відкриттів. Єгипетський фараон Нехо в 600 р. до н.е. відрядив фінікійських моряків у похід навколо Африканського континенту. Відпливши в Червоне море, вони повернулись до Єгипту через Середземне. Створений фінікійцями алфавіт був запозичений багатьма народами того часу, а через греків дійшов до нас.
Релігія сирійців і фінікійців утворилася з їх первісних релігійних вірувань і спочатку була звичайною родоплемінною релігією. З утворенням міст-держав у кожному з них був власний головний бог, який мав своє ім'я: Адоніс - владика, Ел -бог, Мелькурт - цар міста тощо. Кожен з них мав дружину, здебільшого це була богиня Місяця - Астарта (Аштарт), запозичена з Вавилонії, де її називали Іштар. Були також інші другорядні боги. У кожному місті стояв храм, присвячений своєму богові, зображення якого було головним фетишем. У храмі панувала могутня корпорація жерців, що відігравала значну роль у політичному і суспільному житті міста. Храми одержу
вали щедрі пожертвування і мали колосальні багатства. Жорстокий спосіб життя породив і жорстокий релігійний культ. Богам приносили криваві жертви. Широко практикувалися і довго трималися, аж до ІІІ ст. до н. е., людські жертвоприношення, особливо новонароджених первістків: їх спалювали перед ідолом чи в його металевому череві.
В історичних пам'ятках збереглось ім'я одного з фінікійських богів, якому приносилися особливо жорстокі дитячі жертви. Його ім'я - Молох, що означає "пожиратель дітей". С.А.Токарев зазначає, що, мабуть, ніде культ богів не досягав такої жорстокості, як у фінікійських містах.
Молох фінікіян - це засновник держави. Він - винахідник мореплавства і пурпуру, він - перший цар. Коли фінікійці посилали колоністів освоювати нові землі, вони обов'язково повинні були отримати на це схвалення Молоха, він сам керував цією справою. Молох - це грізний правитель, який не терпить заперечення своєї влади, він - велич і сила держави. Він такий бог, до якого небезпечно наближатися. Він - джерело життя, але він його і руйнує. Жерці Молоха безшлюбні, жриці -незаймані. Незвичайні боги вимагають незвичайних жертв -людських.
Дослідник В.А.Тураєв помітив, що у фінікійському релігійному культі немає нічого, що стосувалося б моря. А вони ж були видатними мореплавцями, вели торгівлю з далекими країнами, уславилися як жорстокі работоргівці. їхні боги були антропоморфні, але більше нагадували тварин, особливо биків. Звідси зроблено висновок, що вони, так би мовити, скотарського походження, а самі фінікіяни вийшли з пустелі.
Халдейська релігія
На завершення цього розділу слід розповісти про релігію народу, який жив на півночі Малої Азії, на території стародавнього Ірану, в ІІ-І ст. до н.е. і був тісно зв'язаний з Дворіччям. Мова йде про уратів, чи халдів.
На початку І тис. до н.е. на просторі між південними частинами Чорного і Каспійського морів, на південь від Кавказького хребта, на Вірменському нагір'ї, існувала могутня стародавня держава Урарту.
Урарти ще з кінця ІІ тис. до н.е. утворювали міста-держави типу номових. Найважливішими серед них були місто Муца-цир, центр культу бога Халді, і місто Тушпа (сучасне місто Ван у Туреччині) - центр культу бога сонця Шівіні. Об'єднання їх привело до утворення держави зі столицею в м. Тушпа.
У IX-VI ст. до н.е. царство Урарту займало все Вірменське нагір'я, північну Сирію і північні райони Дворіччя, на півночі - значну частину Закавказзя. Це була типова східна деспотична держава, в якій основною масою виробників були общинники, але застосовувалася і рабська праця. Під час загарбницьких походів, які були для урартів здебільшого успішними, бо були добре озброєні залізною зброєю, здобували величезну здобич у вигляді різного майна і полонених з мирного населення. Більшість полонених чоловіків знищували, залишали тільки хлопчаків і жінок. Частину з них перетворювали на рабів, частина входила в общини.
З об'єднанням дрібних держав і утворенням адміністративної системи держава Урарту зміцнюється. Особливого розвитку вона досягла за часів царювання Менуа (бл. 810-786 і 781 рр. до н.е.) та Аргішті І (786-764 р. до н.е.). Відбувається впорядкування культу богів, примусово утверджується культ бога Халді. Встановлюється загальнодержавна система жертвоприношення. Муцацирський храм бога Халді стає головним державним храмом; у ньому коронували урартських царів, там збереглися царські скарби. Існували і менші храми, а також святилища перед нішею в скелі чи перед кам'яною стелою на честь бога Халді. Таке святилище називали "вратами бога Халді". Храми і святилища обслуговувались корпорацією жерців і мали великі багатства.
У культі бога Халді значне місце посідала магія. Жерці бога Халді - халдейські мудреці уславилися ворожінням та віщу
ванням, займалися астрологією. Віруючих у бога Халді стали звати халдеями чи халдами, а їхню релігію - халдейською.
На початку VI ст. до н.е. Урарту як і Ассирія, були завойовані мідянами.
Дотримання історико-географічного принципу змушує перейти до історії релігії в Палестині, яка розташована біля Фінікії. Але релігія в Палестині, хоч і має глибоке коріння, яке сягає десь V-IV-го тисячоліть до н.е., цікава тим періодом, коли вона справила вплив на виникнення християнства та ісламу, а це було вже в нашій ері. Тому ми розглянемо ці матеріали в розділі, присвяченому іудаїзму. А поки що повернемося до історії релігій у північній частині Передньої Азії.
Запитання і завдання для закріплення знань
Східне Середземномор'я - один з найстародавніших осередків цивілізації. Що ви знаєте про нього?
Назвіть основні риси релігії хетів.
Чим характерний культ сирійсько-фінікійської релігії?
Література
Заморовский В. Тайна хеттов. - М.: Наука, 1986.
Кинк Х.А. Восточное Средиземноморье в древнейшую эпоху. - М.: Наука, 1970.
Хрестоматія з історії стародавнього світу. Т. 1. Стародавній Схід. Пер. з рос. - К.: Рад. школа, 1953. - С. 214-233.
Хук С.Г. Мифология Ближнего Востока / Пер. с англ. -
М.: Наука, 1991.