• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

Розділ V. РЕЛІГІЇ НАРОДІВ МАЛОЇ АЗІЇ І СХІДНОГО СЕРЕДЗЕМНОМОР'Я

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 

Поряд з Дворіччям і Стародавнім Єгиптом територія Малої і Передньої Азії, зайнята численними горами, нагір'я­ми та пустелями, - це місце найстародавнішого розселення людства. На території Малої Азії в ІІ - І тис. до н. е. існували такі значні держави, як Хетське царство, Фрігія, Лідія (тепер це територія Туреччини). На Східному узбережжі Середзем­ного моря існували держави Сирія, Фінікія і Палестина (те­пер це територія Сирії, Іраку, Лівану, Ізраїлю та Йорданії). На цих землях у ІІІ тис. до н.е. - на початку І тис. н.е. відбули­ся знаменні події, утворювались впливові національно-дер­жавні релігії.

Хетська релігія

З кінця ІІІ - початку IV тис. до н.е. і до кінця VIII ст. до н.е.

центральну частину Малої Азії населяли хети, хуррити, хати, несіти, лувійці та інші племена. Вони утворили державу Мі-танні і Хетську державу. Культуру, яка була створена в цей час у Малій Азії, звичайно звуть хетською. У XVIII ст. до н.е. по­чинає домінувати Хетське царство - одна із значних держав стародавнього світу.

Майже шістсот років Хетське царство було могутньою деспотичною державою, яка в період свого розвитку в XIV-XIII ст. до н.е. в період Новохетського царства поширювала свою владу на північно-східне узбережжя Середземного моря, Кіпр, Сирію, Мітанні у верхів'ях Євфрату і вела боротьбу з та­кими світовими державами того часу, як Єгипет і Ассирія.

Ієрархічна побудова державної влади у малоазіатів роби­ла владу царя необмеженою, його особу ототожнювали з бо­гом. Цар одночасно був і головним жерцем. Проте хетський

пантеон богів був політеїстичним. Історикам відома не більше як десята частина імен цих богів, але вони впевнено кажуть, що серед них є ассирійські, вавилонські, шумерські боги. В Мітанні поклонялись навіть індійським божествам Мітрі, Варуні та Індрі.

Найголовніші з них - бог громовиці з міста Хаттаусас, від імені якого до нас дійшло тільки його закінчення "...усас", його дружина - богиня Сонця, її ім'я зовсім невідоме, його сини -боги громовиці з міст Неріка і Ціппаланда. Отже, ми бачимо цілу родину богів. Відомий також космічний бог Тешуб (Ті-шуб) і його дружина Хепа, від імені якої пішло ім'я першої в світі біблійної жінки Єви. Один з хетських богів - Яяс був, очевидно, попередником бога стародавніх ізраїльтян Ягзе.

Об'єднання країни в середині XVII ст. до н.е. царем Хатту-сікісом І, із встановленням столиці держави в Хаттусі зробило бога Тешубу з чисто функціонального бога громовиці загально­державним богом. Атрибутами Тешуби були двоїчна сокира і двоголовий орел, що через Візантію потрапив аж на Русь.

Був у хетів і культ Великої матері - богині родючості Кі-бели (Ма, Рея) і культ молодого бога родючості Аттіса. Цей культ містив оргаїстичні обряди, храмову проституцію і само-оскоплення жерців, служителів цих богів.

Коли у хетів виникали економічно і політично більш-менш самостійні територіальнообмежені області, то в адміністрати­вному центрі її звичайно зводили храм на честь божества, яке було покровителем і власником усіх земель цієї області. Гос­подарча система набувала вигляду храмового господарства. Храм був також власником рабів, худоби, знарядь праці.

Хети приділяли особливу увагу поховальному культу сво­їх царів, присвячували цьому культу особливі храми, які діста­ли назву "Кам'яний будинок". Згодом такий будинок ставав культовим центром.

У релігії хетів чітко визначалася загальна для всіх релігій лінія на синтезування місцевих племінних культів у єдиний державний культ Тешуба. Зміцнення офіційної релігії підтри­

мувалось державою, будь-які інші культи переслідувалися. Так, у другій таблиці хетських законів знаходимо положення: якщо вільний уб'є змію і вимовить ім'я "іншого" (йдеться про іншого бога), то він мусить дати 1 міну срібла; якщо це раб, то він мусть померти.

Держава хетів була третьою великою державою стародав­нього світу поряд з Єгиптом і Вавилонією. Хети після своєї досить бурхливої історії зникли з історичних анналів, про них навіть не згадують грецькі та римські історики. Але в Біблії є згадки про хетів: цар Давид спокусив жінку хета Урія і при­жив з нею сина, що став царем Соломоном. Пише про хетів і 4-та книга Мойсея (13, 18-30), а також 1-ша книга Мойсея при описі поховання Сари.

На початку XII ст. до н.е. ця колосальна держава була під­корена ассирійцями. Хетська культура і хетська релігія були асимільовані ассирійською культурою.

Фригійська релігія

У північно-західній частині Малої Азії ще в ІІ тис. до н.е. оселилися племена фригійців, які в ХІІІ ст. до н.е. нібито бра­ли участь у легендарній Троянській війні. Цілком достовірна їх участь у розгромі Хетської держави в ХІІ ст. до н.е. В Х-VIII ст. до н.е. відбулось піднесення Фригійського царства, засновником якого вважають царя Гордія, а розквіт відбував­ся за царя Мідаса (738-696 рр. до н.е.). Це була економічно міцна держава, недарма ж народилася легенда про те, що від дотику руки Мідаса все перетворювалося в золото, навіть їжа. Мідас звільнився від цієї, тяжкої для нього властивості, коли викупався в річці Пантол, яка відтоді стала золотоносною. Міфи змальовують Мідаса і як невігласа, який узявся судити музичне змагання цапоподібного бога Пана з усебічно обда­рованим Аполлоном. Мідас присудив перемогу Панові, за це Аполлон нагородив його віслючими вухами, які він змушений був ховати під фригійським ковпаком. Саме цей Мідас і стояв біля джерел фригійської релігії.

Це легенда. Але розквіт Фригії дійсно пов'язаний з моно­полією на виробництво заліза в період настання "залізного віку". Фригія встановила своє панування на Егейському морі. Але вже в VII ст. до н.е. значна частина її території була загар­бана кіммерійцями, в VI ст. до н.е. вона потрапила під владу Лідії, а потім - Персії, де остаточно втратила свою державність. Деякі вчені вважають фригійську мову споріднену з вірменсь­кою, а отже, і фригійську релігію з релігією протовірмен.

Фригійська релігія утворилася на основі місцевих племін­них культів, а також релігійних здобутків стародавніх греків, племена яких з Македонії і Фракії утворили основу фригійсь­кого народу в кінці II тисячоліття до н.е.

Центром віровчення фригійської релігії є культ Великої матері богів Кібели, яка ще мала ім'я Рея, і молодого вмираю­чого та воскресаючого бога Аттіса. Ми вже знаємо, що цей культ був і в хетів. Але у фригійців цей культ набрав своєрідного соціально-економічного і політичного забарвлення. Річ у тому, що в ту епоху царська верхівка, остерігаючися зростаючої вла­ди чиновництва, яке намагалось утвердити спадковість своїх посад, чинів і багатств, широко вживала заміщення посад ви­щих чиновників, писців, воєначальників євнухами. Хлопчи-ки-євнухи, оскоплені ще в дитинстві, мали безумовні перева­ги в освіті і кар'єрі перед своїми ровесниками. Вищі чиновни­ки і жерці, будучи євнухами, потребували ідеологічного ви­правдання свого становища. Звідси виникнення міфу про Ат-тіса, який, щоб уникнути домагань своєї матері на коханця, під­дав себе самооскопленню і помер під своїм священним дере­вом - сосною. Але богиня, що покохала Аттіса, домоглася вос­кресіння його. Цим подіям були присвячені особливі вес­няні свята, які ще у хетів входили в державний культ. У фри­гійському культі теж були поширені оргаїстичні обряди та са-мооскоплення жерців, які присвячували себе богові Аттісові і цим звільняли себе від пристрастей, що занапащують людство і знецінюють мораль. Пошуки шляхів морального вдоскона­лення, хай і таким дивним на наш погляд шляхом, є одним з

нових моментів релігійного розвитку навіть періоду глибокої стародавності.

У західній частині Малої Азії, в родючій долині р. Герм, на початку І тис. до н.е. існувала держава Лідія. Вона прославила­ся золотим піском річки Герм. Географічне положення на тор­говельних шляхах з Європи до Близького Сходу теж сприяло розквіту цієї держави. Спершу Лідія входила до складу Фригії і там запозичила фригійську культуру і релігію. Із VII ст. до н.е. вона вже незалежна держава із столицею в м. Сарди. Тісний зв'язок із Стародавньою Грецією привів до сприйняття грець­кого релігійного впливу, грецької міфології. Країна була дуже багата. У Лідії вперше в світі стали карбувати золоту монету. Ім'я останнього лідійського царя Креза (595 - 546 рр. до н.е.) стало уособленням колосального багатства.

Лідійський релігійний культ уславився своєю пишнотою.

У 546 р. до н.е. Лідія була завойована перським царем Кі-ром. Потім входила до складу держави Александра Македон­ського.

Сирійсько-фінікійська релігія

Східне Середземномор'я має дуже сприятливі умови для людського життя: теплий клімат, родючі грунти, можливість штучного зрошування, багата флора і фауна. Це підштовхнуло розвиток землеробства і тваринництва, а також різних ремесел. Працьовиті народи Східного Середземномор'я домагалися ро­звитку технології виробництва, спеціалізації, зростання проду­ктивності праці. У зв'язку з цим змінювалась приватна влас­ність, поглиблювався розвиток суспільної організації. Удвох державах, що виникли в цьому регіоні, - Сирії і Фінікії активно йшли духовні процеси, зокрема розвиток культури і релігії.

Існувала там і третя значна держава - Палестина, але про неї мова йтиме при висвітленні історії іудаїзму.

На півночі Сирійської пустелі, на захід від Ассирії, аж до східного узбережжя Середземного моря, у другій половині ІІІ -ІІ тис. до н.е. проживали племена хананеїв, амореїв (аморитів і

арамеїв). Вони створили ряд дрібних міст-держав - Алах, Ебла, Халеб, Кадеш та ін. Вже з ІІІ тис. до н.е. ці території намагалися підкорити держави Дворіччя (Аккад, Ур), і вони не змогли збе­регти свою незалежність. У ІІ тис. до н.е. їх захопили гіксоси, які вдерлись аж у Єгипет. Потім ці міста-держави побували під владою Стародавнього Єгипту, Мітанні, Хетського царст­ва. У XIV ст. до н.е. в Сирійську пустелю вторглися кочові ара­мейські племена, що злилися з місцевим населенням. Лише на початку І тис. до н.е. дрібні держави утворили союзи, але й вони були неспроможні зберегти незалежність і були підвладні Ас­сирії, Вавилонській державі, персам, потім входили в державу Александра Македонського Селевкидів, Риму, Візантії. Отже, сирійські землі майже весь час були об'єктом загарбання. Зро­зуміло, що це відчувала на собі сирійська культура.

В умовах розширення арабського халіфату в VII ст. н.е. Сирія якийсь час була ядром цієї держави, а місто Дамаск -його столицею. Тепер сирійці розмовляють на сирійському ді­алекті арабської мови.

За часи своєї буремної історії стародавні сирійці, разом з фінікійцями, утворювали стійке семетичне етнічне утворен­ня. Вони зручно влаштувались на східному узбережжі Серед­земного моря і мали спільну культуру та споріднені релігійні культи.

Тепер скажемо про Фінікію і фінікіян.

Фінікія займала нешироку смугу землі між Середземним морем і Ліванським хребтом. На цій щедро обдарованій при­родою смузі східного узбережжя Середземного моря десь у V-IV-му тис. до н.е. оселилися прибульці з берегів Епітрейського моря. Деякі дослідники вважають, що фінікійці були корінни­ми жителями цих місць. У II тис. до н.е. виникли міста Угарит, Сидон, Тир, Бібл та інші, які стали центрами жвавої торгівлі, бо стояли на перехресті торгових шляхів зі сходу на захід і з півдня на північ. Великого розвитку у Фінікії досягло оброб­лення металу, виробництво скла, фарбованих тканин, кораб­лебудування. Але основою господарства було хліборобство і

садівництво. Фінікійці вели активну работоргівлю в цьому регіоні. З початку ІІ-го тис. до н.е. і до ХІІ ст. до н.е. Фінікія перебувала під владою Стародавнього Єгипту.

У Х-ІХ ст. до н.е. з фінікійських міст особливого розвит­ку набуло міст Тир. Тирські купці здійснюють освоєння важ­ливих морських шляхів, особливо тих, що йшли на захід Се­редземномор'я. Це зробило Тир піонером колонізації Кіпру, узбережжя Егейського моря, островів Сицілії, Сардинії, Маль­ти, Балеарських, узбережжя Галії, Північ Африки та Іспанії. Це фінікійці заснували в 825 р. до н.е. місто Карфаген, яке зго­дом стало ядром могутньої держави.

Починаючи з VIII ст. до н.е., фінікійські міста перебува­ють під владою Ассирії, Єгипту, Вавилону, Персії, Елліністич­ної, а потім Римської імперії, весь час зберігаючи певну авто­номію.

Сирійсько-фінікійська культура, в тому числі і релігія, за­знала значного впливу збоку Ассирії, Вавилону, Єгипту та інших країн. Фінікійці були добрими мореплавцями і зробили чимало географічних відкриттів. Єгипетський фараон Нехо в 600 р. до н.е. відрядив фінікійських моряків у похід навколо Африканського континенту. Відпливши в Червоне море, вони повернулись до Єгипту через Середземне. Створений фінікій­цями алфавіт був запозичений багатьма народами того часу, а через греків дійшов до нас.

Релігія сирійців і фінікійців утворилася з їх первісних ре­лігійних вірувань і спочатку була звичайною родоплемінною релігією. З утворенням міст-держав у кожному з них був влас­ний головний бог, який мав своє ім'я: Адоніс - владика, Ел -бог, Мелькурт - цар міста тощо. Кожен з них мав дружину, здебільшого це була богиня Місяця - Астарта (Аштарт), запо­зичена з Вавилонії, де її називали Іштар. Були також інші дру­горядні боги. У кожному місті стояв храм, присвячений своє­му богові, зображення якого було головним фетишем. У храмі панувала могутня корпорація жерців, що відігравала значну роль у політичному і суспільному житті міста. Храми одержу­

вали щедрі пожертвування і мали колосальні багатства. Жорс­токий спосіб життя породив і жорстокий релігійний культ. Богам приносили криваві жертви. Широко практикувалися і довго трималися, аж до ІІІ ст. до н. е., людські жертвоприно­шення, особливо новонароджених первістків: їх спалювали перед ідолом чи в його металевому череві.

В історичних пам'ятках збереглось ім'я одного з фінікій­ських богів, якому приносилися особливо жорстокі дитячі жертви. Його ім'я - Молох, що означає "пожиратель дітей". С.А.Токарев зазначає, що, мабуть, ніде культ богів не досягав такої жорстокості, як у фінікійських містах.

Молох фінікіян - це засновник держави. Він - винахід­ник мореплавства і пурпуру, він - перший цар. Коли фінікійці посилали колоністів освоювати нові землі, вони обов'язково повинні були отримати на це схвалення Молоха, він сам керу­вав цією справою. Молох - це грізний правитель, який не тер­пить заперечення своєї влади, він - велич і сила держави. Він такий бог, до якого небезпечно наближатися. Він - джерело життя, але він його і руйнує. Жерці Молоха безшлюбні, жриці -незаймані. Незвичайні боги вимагають незвичайних жертв -людських.

Дослідник В.А.Тураєв помітив, що у фінікійському ре­лігійному культі немає нічого, що стосувалося б моря. А вони ж були видатними мореплавцями, вели торгівлю з далеки­ми країнами, уславилися як жорстокі работоргівці. їхні боги були антропоморфні, але більше нагадували тварин, особ­ливо биків. Звідси зроблено висновок, що вони, так би мо­вити, скотарського походження, а самі фінікіяни вийшли з пустелі.

Халдейська релігія

На завершення цього розділу слід розповісти про релігію народу, який жив на півночі Малої Азії, на території стародав­нього Ірану, в ІІ-І ст. до н.е. і був тісно зв'язаний з Дворіччям. Мова йде про уратів, чи халдів.

На початку І тис. до н.е. на просторі між південними час­тинами Чорного і Каспійського морів, на південь від Кавказь­кого хребта, на Вірменському нагір'ї, існувала могутня старо­давня держава Урарту.

Урарти ще з кінця ІІ тис. до н.е. утворювали міста-держави типу номових. Найважливішими серед них були місто Муца-цир, центр культу бога Халді, і місто Тушпа (сучасне місто Ван у Туреччині) - центр культу бога сонця Шівіні. Об'єднання їх привело до утворення держави зі столицею в м. Тушпа.

У IX-VI ст. до н.е. царство Урарту займало все Вірменсь­ке нагір'я, північну Сирію і північні райони Дворіччя, на пів­ночі - значну частину Закавказзя. Це була типова східна дес­потична держава, в якій основною масою виробників були общинники, але застосовувалася і рабська праця. Під час за­гарбницьких походів, які були для урартів здебільшого успіш­ними, бо були добре озброєні залізною зброєю, здобували ве­личезну здобич у вигляді різного майна і полонених з мирно­го населення. Більшість полонених чоловіків знищували, за­лишали тільки хлопчаків і жінок. Частину з них перетворюва­ли на рабів, частина входила в общини.

З об'єднанням дрібних держав і утворенням адміністра­тивної системи держава Урарту зміцнюється. Особливого ро­звитку вона досягла за часів царювання Менуа (бл. 810-786 і 781 рр. до н.е.) та Аргішті І (786-764 р. до н.е.). Відбувається впорядкування культу богів, примусово утверджується культ бога Халді. Встановлюється загальнодержавна система жерт­воприношення. Муцацирський храм бога Халді стає головним державним храмом; у ньому коронували урартських царів, там збереглися царські скарби. Існували і менші храми, а також святилища перед нішею в скелі чи перед кам'яною стелою на честь бога Халді. Таке святилище називали "вратами бога Халді". Храми і святилища обслуговувались корпорацією же­рців і мали великі багатства.

У культі бога Халді значне місце посідала магія. Жерці бога Халді - халдейські мудреці уславилися ворожінням та віщу­

ванням, займалися астрологією. Віруючих у бога Халді стали звати халдеями чи халдами, а їхню релігію - халдейською.

На початку VI ст. до н.е. Урарту як і Ассирія, були завойо­вані мідянами.

Дотримання історико-географічного принципу змушує перейти до історії релігії в Палестині, яка розташована біля Фінікії. Але релігія в Палестині, хоч і має глибоке коріння, яке сягає десь V-IV-го тисячоліть до н.е., цікава тим періодом, коли вона справила вплив на виникнення християнства та ісламу, а це було вже в нашій ері. Тому ми розглянемо ці матеріали в розділі, присвяченому іудаїзму. А поки що повернемося до історії релігій у північній частині Передньої Азії.

Запитання і завдання для закріплення знань

Східне Середземномор'я - один з найстародавніших осередків цивілізації. Що ви знаєте про нього?

Назвіть основні риси релігії хетів.

Чим характерний культ сирійсько-фінікійської релігії?

Література

Заморовский В. Тайна хеттов. - М.: Наука, 1986.

Кинк Х.А. Восточное Средиземноморье в древнейшую эпоху. - М.: Наука, 1970.

Хрестоматія з історії стародавнього світу. Т. 1. Стародав­ній Схід. Пер. з рос. - К.: Рад. школа, 1953. - С. 214-233.

Хук С.Г. Мифология Ближнего Востока / Пер. с англ. -

М.: Наука, 1991.

Поряд з Дворіччям і Стародавнім Єгиптом територія Малої і Передньої Азії, зайнята численними горами, нагір'я­ми та пустелями, - це місце найстародавнішого розселення людства. На території Малої Азії в ІІ - І тис. до н. е. існували такі значні держави, як Хетське царство, Фрігія, Лідія (тепер це територія Туреччини). На Східному узбережжі Середзем­ного моря існували держави Сирія, Фінікія і Палестина (те­пер це територія Сирії, Іраку, Лівану, Ізраїлю та Йорданії). На цих землях у ІІІ тис. до н.е. - на початку І тис. н.е. відбули­ся знаменні події, утворювались впливові національно-дер­жавні релігії.

Хетська релігія

З кінця ІІІ - початку IV тис. до н.е. і до кінця VIII ст. до н.е.

центральну частину Малої Азії населяли хети, хуррити, хати, несіти, лувійці та інші племена. Вони утворили державу Мі-танні і Хетську державу. Культуру, яка була створена в цей час у Малій Азії, звичайно звуть хетською. У XVIII ст. до н.е. по­чинає домінувати Хетське царство - одна із значних держав стародавнього світу.

Майже шістсот років Хетське царство було могутньою деспотичною державою, яка в період свого розвитку в XIV-XIII ст. до н.е. в період Новохетського царства поширювала свою владу на північно-східне узбережжя Середземного моря, Кіпр, Сирію, Мітанні у верхів'ях Євфрату і вела боротьбу з та­кими світовими державами того часу, як Єгипет і Ассирія.

Ієрархічна побудова державної влади у малоазіатів роби­ла владу царя необмеженою, його особу ототожнювали з бо­гом. Цар одночасно був і головним жерцем. Проте хетський

пантеон богів був політеїстичним. Історикам відома не більше як десята частина імен цих богів, але вони впевнено кажуть, що серед них є ассирійські, вавилонські, шумерські боги. В Мітанні поклонялись навіть індійським божествам Мітрі, Варуні та Індрі.

Найголовніші з них - бог громовиці з міста Хаттаусас, від імені якого до нас дійшло тільки його закінчення "...усас", його дружина - богиня Сонця, її ім'я зовсім невідоме, його сини -боги громовиці з міст Неріка і Ціппаланда. Отже, ми бачимо цілу родину богів. Відомий також космічний бог Тешуб (Ті-шуб) і його дружина Хепа, від імені якої пішло ім'я першої в світі біблійної жінки Єви. Один з хетських богів - Яяс був, очевидно, попередником бога стародавніх ізраїльтян Ягзе.

Об'єднання країни в середині XVII ст. до н.е. царем Хатту-сікісом І, із встановленням столиці держави в Хаттусі зробило бога Тешубу з чисто функціонального бога громовиці загально­державним богом. Атрибутами Тешуби були двоїчна сокира і двоголовий орел, що через Візантію потрапив аж на Русь.

Був у хетів і культ Великої матері - богині родючості Кі-бели (Ма, Рея) і культ молодого бога родючості Аттіса. Цей культ містив оргаїстичні обряди, храмову проституцію і само-оскоплення жерців, служителів цих богів.

Коли у хетів виникали економічно і політично більш-менш самостійні територіальнообмежені області, то в адміністрати­вному центрі її звичайно зводили храм на честь божества, яке було покровителем і власником усіх земель цієї області. Гос­подарча система набувала вигляду храмового господарства. Храм був також власником рабів, худоби, знарядь праці.

Хети приділяли особливу увагу поховальному культу сво­їх царів, присвячували цьому культу особливі храми, які діста­ли назву "Кам'яний будинок". Згодом такий будинок ставав культовим центром.

У релігії хетів чітко визначалася загальна для всіх релігій лінія на синтезування місцевих племінних культів у єдиний державний культ Тешуба. Зміцнення офіційної релігії підтри­

мувалось державою, будь-які інші культи переслідувалися. Так, у другій таблиці хетських законів знаходимо положення: якщо вільний уб'є змію і вимовить ім'я "іншого" (йдеться про іншого бога), то він мусить дати 1 міну срібла; якщо це раб, то він мусть померти.

Держава хетів була третьою великою державою стародав­нього світу поряд з Єгиптом і Вавилонією. Хети після своєї досить бурхливої історії зникли з історичних анналів, про них навіть не згадують грецькі та римські історики. Але в Біблії є згадки про хетів: цар Давид спокусив жінку хета Урія і при­жив з нею сина, що став царем Соломоном. Пише про хетів і 4-та книга Мойсея (13, 18-30), а також 1-ша книга Мойсея при описі поховання Сари.

На початку XII ст. до н.е. ця колосальна держава була під­корена ассирійцями. Хетська культура і хетська релігія були асимільовані ассирійською культурою.

Фригійська релігія

У північно-західній частині Малої Азії ще в ІІ тис. до н.е. оселилися племена фригійців, які в ХІІІ ст. до н.е. нібито бра­ли участь у легендарній Троянській війні. Цілком достовірна їх участь у розгромі Хетської держави в ХІІ ст. до н.е. В Х-VIII ст. до н.е. відбулось піднесення Фригійського царства, засновником якого вважають царя Гордія, а розквіт відбував­ся за царя Мідаса (738-696 рр. до н.е.). Це була економічно міцна держава, недарма ж народилася легенда про те, що від дотику руки Мідаса все перетворювалося в золото, навіть їжа. Мідас звільнився від цієї, тяжкої для нього властивості, коли викупався в річці Пантол, яка відтоді стала золотоносною. Міфи змальовують Мідаса і як невігласа, який узявся судити музичне змагання цапоподібного бога Пана з усебічно обда­рованим Аполлоном. Мідас присудив перемогу Панові, за це Аполлон нагородив його віслючими вухами, які він змушений був ховати під фригійським ковпаком. Саме цей Мідас і стояв біля джерел фригійської релігії.

Це легенда. Але розквіт Фригії дійсно пов'язаний з моно­полією на виробництво заліза в період настання "залізного віку". Фригія встановила своє панування на Егейському морі. Але вже в VII ст. до н.е. значна частина її території була загар­бана кіммерійцями, в VI ст. до н.е. вона потрапила під владу Лідії, а потім - Персії, де остаточно втратила свою державність. Деякі вчені вважають фригійську мову споріднену з вірменсь­кою, а отже, і фригійську релігію з релігією протовірмен.

Фригійська релігія утворилася на основі місцевих племін­них культів, а також релігійних здобутків стародавніх греків, племена яких з Македонії і Фракії утворили основу фригійсь­кого народу в кінці II тисячоліття до н.е.

Центром віровчення фригійської релігії є культ Великої матері богів Кібели, яка ще мала ім'я Рея, і молодого вмираю­чого та воскресаючого бога Аттіса. Ми вже знаємо, що цей культ був і в хетів. Але у фригійців цей культ набрав своєрідного соціально-економічного і політичного забарвлення. Річ у тому, що в ту епоху царська верхівка, остерігаючися зростаючої вла­ди чиновництва, яке намагалось утвердити спадковість своїх посад, чинів і багатств, широко вживала заміщення посад ви­щих чиновників, писців, воєначальників євнухами. Хлопчи-ки-євнухи, оскоплені ще в дитинстві, мали безумовні перева­ги в освіті і кар'єрі перед своїми ровесниками. Вищі чиновни­ки і жерці, будучи євнухами, потребували ідеологічного ви­правдання свого становища. Звідси виникнення міфу про Ат-тіса, який, щоб уникнути домагань своєї матері на коханця, під­дав себе самооскопленню і помер під своїм священним дере­вом - сосною. Але богиня, що покохала Аттіса, домоглася вос­кресіння його. Цим подіям були присвячені особливі вес­няні свята, які ще у хетів входили в державний культ. У фри­гійському культі теж були поширені оргаїстичні обряди та са-мооскоплення жерців, які присвячували себе богові Аттісові і цим звільняли себе від пристрастей, що занапащують людство і знецінюють мораль. Пошуки шляхів морального вдоскона­лення, хай і таким дивним на наш погляд шляхом, є одним з

нових моментів релігійного розвитку навіть періоду глибокої стародавності.

У західній частині Малої Азії, в родючій долині р. Герм, на початку І тис. до н.е. існувала держава Лідія. Вона прославила­ся золотим піском річки Герм. Географічне положення на тор­говельних шляхах з Європи до Близького Сходу теж сприяло розквіту цієї держави. Спершу Лідія входила до складу Фригії і там запозичила фригійську культуру і релігію. Із VII ст. до н.е. вона вже незалежна держава із столицею в м. Сарди. Тісний зв'язок із Стародавньою Грецією привів до сприйняття грець­кого релігійного впливу, грецької міфології. Країна була дуже багата. У Лідії вперше в світі стали карбувати золоту монету. Ім'я останнього лідійського царя Креза (595 - 546 рр. до н.е.) стало уособленням колосального багатства.

Лідійський релігійний культ уславився своєю пишнотою.

У 546 р. до н.е. Лідія була завойована перським царем Кі-ром. Потім входила до складу держави Александра Македон­ського.

Сирійсько-фінікійська релігія

Східне Середземномор'я має дуже сприятливі умови для людського життя: теплий клімат, родючі грунти, можливість штучного зрошування, багата флора і фауна. Це підштовхнуло розвиток землеробства і тваринництва, а також різних ремесел. Працьовиті народи Східного Середземномор'я домагалися ро­звитку технології виробництва, спеціалізації, зростання проду­ктивності праці. У зв'язку з цим змінювалась приватна влас­ність, поглиблювався розвиток суспільної організації. Удвох державах, що виникли в цьому регіоні, - Сирії і Фінікії активно йшли духовні процеси, зокрема розвиток культури і релігії.

Існувала там і третя значна держава - Палестина, але про неї мова йтиме при висвітленні історії іудаїзму.

На півночі Сирійської пустелі, на захід від Ассирії, аж до східного узбережжя Середземного моря, у другій половині ІІІ -ІІ тис. до н.е. проживали племена хананеїв, амореїв (аморитів і

арамеїв). Вони створили ряд дрібних міст-держав - Алах, Ебла, Халеб, Кадеш та ін. Вже з ІІІ тис. до н.е. ці території намагалися підкорити держави Дворіччя (Аккад, Ур), і вони не змогли збе­регти свою незалежність. У ІІ тис. до н.е. їх захопили гіксоси, які вдерлись аж у Єгипет. Потім ці міста-держави побували під владою Стародавнього Єгипту, Мітанні, Хетського царст­ва. У XIV ст. до н.е. в Сирійську пустелю вторглися кочові ара­мейські племена, що злилися з місцевим населенням. Лише на початку І тис. до н.е. дрібні держави утворили союзи, але й вони були неспроможні зберегти незалежність і були підвладні Ас­сирії, Вавилонській державі, персам, потім входили в державу Александра Македонського Селевкидів, Риму, Візантії. Отже, сирійські землі майже весь час були об'єктом загарбання. Зро­зуміло, що це відчувала на собі сирійська культура.

В умовах розширення арабського халіфату в VII ст. н.е. Сирія якийсь час була ядром цієї держави, а місто Дамаск -його столицею. Тепер сирійці розмовляють на сирійському ді­алекті арабської мови.

За часи своєї буремної історії стародавні сирійці, разом з фінікійцями, утворювали стійке семетичне етнічне утворен­ня. Вони зручно влаштувались на східному узбережжі Серед­земного моря і мали спільну культуру та споріднені релігійні культи.

Тепер скажемо про Фінікію і фінікіян.

Фінікія займала нешироку смугу землі між Середземним морем і Ліванським хребтом. На цій щедро обдарованій при­родою смузі східного узбережжя Середземного моря десь у V-IV-му тис. до н.е. оселилися прибульці з берегів Епітрейського моря. Деякі дослідники вважають, що фінікійці були корінни­ми жителями цих місць. У II тис. до н.е. виникли міста Угарит, Сидон, Тир, Бібл та інші, які стали центрами жвавої торгівлі, бо стояли на перехресті торгових шляхів зі сходу на захід і з півдня на північ. Великого розвитку у Фінікії досягло оброб­лення металу, виробництво скла, фарбованих тканин, кораб­лебудування. Але основою господарства було хліборобство і

садівництво. Фінікійці вели активну работоргівлю в цьому регіоні. З початку ІІ-го тис. до н.е. і до ХІІ ст. до н.е. Фінікія перебувала під владою Стародавнього Єгипту.

У Х-ІХ ст. до н.е. з фінікійських міст особливого розвит­ку набуло міст Тир. Тирські купці здійснюють освоєння важ­ливих морських шляхів, особливо тих, що йшли на захід Се­редземномор'я. Це зробило Тир піонером колонізації Кіпру, узбережжя Егейського моря, островів Сицілії, Сардинії, Маль­ти, Балеарських, узбережжя Галії, Північ Африки та Іспанії. Це фінікійці заснували в 825 р. до н.е. місто Карфаген, яке зго­дом стало ядром могутньої держави.

Починаючи з VIII ст. до н.е., фінікійські міста перебува­ють під владою Ассирії, Єгипту, Вавилону, Персії, Елліністич­ної, а потім Римської імперії, весь час зберігаючи певну авто­номію.

Сирійсько-фінікійська культура, в тому числі і релігія, за­знала значного впливу збоку Ассирії, Вавилону, Єгипту та інших країн. Фінікійці були добрими мореплавцями і зробили чимало географічних відкриттів. Єгипетський фараон Нехо в 600 р. до н.е. відрядив фінікійських моряків у похід навколо Африканського континенту. Відпливши в Червоне море, вони повернулись до Єгипту через Середземне. Створений фінікій­цями алфавіт був запозичений багатьма народами того часу, а через греків дійшов до нас.

Релігія сирійців і фінікійців утворилася з їх первісних ре­лігійних вірувань і спочатку була звичайною родоплемінною релігією. З утворенням міст-держав у кожному з них був влас­ний головний бог, який мав своє ім'я: Адоніс - владика, Ел -бог, Мелькурт - цар міста тощо. Кожен з них мав дружину, здебільшого це була богиня Місяця - Астарта (Аштарт), запо­зичена з Вавилонії, де її називали Іштар. Були також інші дру­горядні боги. У кожному місті стояв храм, присвячений своє­му богові, зображення якого було головним фетишем. У храмі панувала могутня корпорація жерців, що відігравала значну роль у політичному і суспільному житті міста. Храми одержу­

вали щедрі пожертвування і мали колосальні багатства. Жорс­токий спосіб життя породив і жорстокий релігійний культ. Богам приносили криваві жертви. Широко практикувалися і довго трималися, аж до ІІІ ст. до н. е., людські жертвоприно­шення, особливо новонароджених первістків: їх спалювали перед ідолом чи в його металевому череві.

В історичних пам'ятках збереглось ім'я одного з фінікій­ських богів, якому приносилися особливо жорстокі дитячі жертви. Його ім'я - Молох, що означає "пожиратель дітей". С.А.Токарев зазначає, що, мабуть, ніде культ богів не досягав такої жорстокості, як у фінікійських містах.

Молох фінікіян - це засновник держави. Він - винахід­ник мореплавства і пурпуру, він - перший цар. Коли фінікійці посилали колоністів освоювати нові землі, вони обов'язково повинні були отримати на це схвалення Молоха, він сам керу­вав цією справою. Молох - це грізний правитель, який не тер­пить заперечення своєї влади, він - велич і сила держави. Він такий бог, до якого небезпечно наближатися. Він - джерело життя, але він його і руйнує. Жерці Молоха безшлюбні, жриці -незаймані. Незвичайні боги вимагають незвичайних жертв -людських.

Дослідник В.А.Тураєв помітив, що у фінікійському ре­лігійному культі немає нічого, що стосувалося б моря. А вони ж були видатними мореплавцями, вели торгівлю з далеки­ми країнами, уславилися як жорстокі работоргівці. їхні боги були антропоморфні, але більше нагадували тварин, особ­ливо биків. Звідси зроблено висновок, що вони, так би мо­вити, скотарського походження, а самі фінікіяни вийшли з пустелі.

Халдейська релігія

На завершення цього розділу слід розповісти про релігію народу, який жив на півночі Малої Азії, на території стародав­нього Ірану, в ІІ-І ст. до н.е. і був тісно зв'язаний з Дворіччям. Мова йде про уратів, чи халдів.

На початку І тис. до н.е. на просторі між південними час­тинами Чорного і Каспійського морів, на південь від Кавказь­кого хребта, на Вірменському нагір'ї, існувала могутня старо­давня держава Урарту.

Урарти ще з кінця ІІ тис. до н.е. утворювали міста-держави типу номових. Найважливішими серед них були місто Муца-цир, центр культу бога Халді, і місто Тушпа (сучасне місто Ван у Туреччині) - центр культу бога сонця Шівіні. Об'єднання їх привело до утворення держави зі столицею в м. Тушпа.

У IX-VI ст. до н.е. царство Урарту займало все Вірменсь­ке нагір'я, північну Сирію і північні райони Дворіччя, на пів­ночі - значну частину Закавказзя. Це була типова східна дес­потична держава, в якій основною масою виробників були общинники, але застосовувалася і рабська праця. Під час за­гарбницьких походів, які були для урартів здебільшого успіш­ними, бо були добре озброєні залізною зброєю, здобували ве­личезну здобич у вигляді різного майна і полонених з мирно­го населення. Більшість полонених чоловіків знищували, за­лишали тільки хлопчаків і жінок. Частину з них перетворюва­ли на рабів, частина входила в общини.

З об'єднанням дрібних держав і утворенням адміністра­тивної системи держава Урарту зміцнюється. Особливого ро­звитку вона досягла за часів царювання Менуа (бл. 810-786 і 781 рр. до н.е.) та Аргішті І (786-764 р. до н.е.). Відбувається впорядкування культу богів, примусово утверджується культ бога Халді. Встановлюється загальнодержавна система жерт­воприношення. Муцацирський храм бога Халді стає головним державним храмом; у ньому коронували урартських царів, там збереглися царські скарби. Існували і менші храми, а також святилища перед нішею в скелі чи перед кам'яною стелою на честь бога Халді. Таке святилище називали "вратами бога Халді". Храми і святилища обслуговувались корпорацією же­рців і мали великі багатства.

У культі бога Халді значне місце посідала магія. Жерці бога Халді - халдейські мудреці уславилися ворожінням та віщу­

ванням, займалися астрологією. Віруючих у бога Халді стали звати халдеями чи халдами, а їхню релігію - халдейською.

На початку VI ст. до н.е. Урарту як і Ассирія, були завойо­вані мідянами.

Дотримання історико-географічного принципу змушує перейти до історії релігії в Палестині, яка розташована біля Фінікії. Але релігія в Палестині, хоч і має глибоке коріння, яке сягає десь V-IV-го тисячоліть до н.е., цікава тим періодом, коли вона справила вплив на виникнення християнства та ісламу, а це було вже в нашій ері. Тому ми розглянемо ці матеріали в розділі, присвяченому іудаїзму. А поки що повернемося до історії релігій у північній частині Передньої Азії.

Запитання і завдання для закріплення знань

Східне Середземномор'я - один з найстародавніших осередків цивілізації. Що ви знаєте про нього?

Назвіть основні риси релігії хетів.

Чим характерний культ сирійсько-фінікійської релігії?

Література

Заморовский В. Тайна хеттов. - М.: Наука, 1986.

Кинк Х.А. Восточное Средиземноморье в древнейшую эпоху. - М.: Наука, 1970.

Хрестоматія з історії стародавнього світу. Т. 1. Стародав­ній Схід. Пер. з рос. - К.: Рад. школа, 1953. - С. 214-233.

Хук С.Г. Мифология Ближнего Востока / Пер. с англ. -

М.: Наука, 1991.