• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

Розділ IV. РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 

Історичні умови виникнення і розвитку давньоєгипетської релігії'

Країна Єгипет розташована в північній частині африкан­ського континенту в нижній частині Нілу, від Асуанського во­доводу до Середземного моря. Ніл тече в межах Єгипту понад 1200 км без жодної притоки. Нільську долину з обох боків об­межують Лівійські та Аравійські гори, за якими йде безмежна пустеля. Регулярні розливи Нілу роблять грунт цього гі­гантського оазису дуже родючим. Єгипетський народ почав формуватися десь в V-IV тисячоліттях до н.е., коли внаслідок зміни клімату планети савани Північної Африки перетворили­ся на пустелю, а племена, що їх населяли, мусили спуститися в раніше заболочену, а тепер уже висохлу заплаву Нілу. Тоді й виникло в Єгипті найстародавніше зрошуване землеробство.

Політичний і духовний розвиток Єгипту був певною мі­рою зумовлений також і його геополітичним становищем. Море, гори і пустелі гарантували йому повну безпеку від сусі­дів. Племінні стосунки, війни і завоювання, що проходили в долині Нілу, мали внутрішній характер і поступово вели до територіального розширення. Культура розвивалася в основ­ному в умовах мирних століть. Але ця сприятлива умова по­роджувала певну ізоляцію; обмежувався зовнішній культур­ний вплив, який став відчуватися лише значно пізніше. Саме тому історія релігії Стародавнього Єгипту може бути благода­тним матеріалом спонтанних законів релігійного розвитку.

Утворення держави в Єгипті відбулось в архаїчний пері­од, десь за 4-3 тис. років до н.е., майже одночасно з утворен­ням держави в Дворіччі і значно раніше, ніж в Індії і Китаї, Греції і Римі.

Економічний розвиток у ІІІ тис. до н.е. знаменувався зро­станням продуктивності праці, що вело до формування ново­го суспільного ладу. Поряд з недорозвиненим рабством існу­вала сільська община з дрібних приватних господарів. Земля була власністю держави. Існували й такі залишки архаїчних суспільних відносин общинно-патріархального ладу, як коле­ктивне рабовласництво. Це, природно, позначилось на полі­тичній організації суспільства. Спочатку на основі племінних об'єднань утворюються невеликі держави - номи. Поступове об'єднання номів у IV ст. до н.е. привело до утворення двох царств: Нижнього Єгипту і Верхнього Єгипту. Десь у 3000 р. до н.е. цар Манес об'єднав усю країну. Створюється велика, добре організована держава, починається династична епоха, коли влада належала фараонам. Історія Єгипту налічує 30 ди­настій фараонів. Ця епоха закінчилась у 341 р. до н.е. завою­ванням Єгипту персами.

Увесь цей грандіозний період складалася й розвивалась величезна цивілізація, основою якої була релігія. Ця давньоє­гипетська цивілізація і давньоєгипетська релігія були потім значною мірою успадковані всім людством.

Відомий дослідник стародавнього світу Х.А.Кінк, дослі­джуючи життя Стародавнього Єгипту, зробив цілком слуш­ний висновок, що їхня духовна культура не була така первіс­на, як це можна було б чекати. У неї були свої попередники, в тому числі і в релігії.

В архаїчний період існувало Раннє царство, під час якого правили І і ІІ династії. Це було від 3000 до 2800 р. до н.е. В цей час у кожному номі були свої місцеві боги, які були, по суті, пле­мінними богами. Це ще була майже первісна релігія. Номові боги мали зооантропоморфний вигляд. У Нехені, що став згодом центром об'єднання Південного Єгипту, вклонялися богині-шуліці, а в центрі Північного Єгипту - Буто - священній змії. Цілком можливо, що це були залишки первісного тотемізму.

Архаїчний період змінило Стародавнє царство ІІІ—VI ди­настій. Його відкрив засновник ІІІ династії фараон Джосер

(2780-2760 рр. до н.е.). Відбулося завершення об'єднання Вер­хнього і Нижнього Єгипту в класичну деспотію зі столицею в місті Мемфісі. Настав сталий мир, країна прогресувала. У цей час з'явилися загальноєгипетські боги. Ними звичайно були боги міст-держав, що ставали центром об'єднання І та ІІ династії, ще в кінці IV тис. до н.е. таким богом зробили бога-сокола Гора, що став богом Сонця. А коли столицею держави став Мемфіс, загальноєгипетським богом став мемфіський бог Птах.

Близько 2700 р. до н.е. владу успадкувала V династія з мі­ста Геліополя. Головним богом став бог цього міста Атум (Ра).

У 2250 чи 2270 р. до н.е. відбувся перший розпад Єгипту на дрібні держави. Це був перехідний період дальшого держа-воутворення, він тривав до 2050 р. до н.е.; на різних територіях царювали VII - X династії.

Завершився цей період новим об'єднанням номів і утво­ренням Середнього царства зі столицею у Фівах. Під час Сере­днього царства правили ХІ - ХІІІ династії фараонів з 2050 чи 2070 до 1700 чи 1790 рр. до н.е. В часи царювання ХІ і ХІІ дина­стій (2100-1800 рр. до н.е.) в місті Фіви надали верховенство богові Амону (що означає "сокровенний", "потайний"), який став богом Амоном-Ра.

Наприкінці цього періоду загострилися соціальні супере­чності, які завершилися народним повстанням. Настав дру­гий розпад Єгипту, період правлінь XIV - XVII династій, під час якого до країни через Суецький перешийок з Передньої Азії вдерлися завойовники чіксоси. Через 120 років вони ві­дійшли до Палестини і зникли. Єгипетська цивілізація була настільки стійкою, що після захоплення країни чужинцями вона поглинала завойовників і швидко поновлювала культур­ну рівновагу. З 1580 р. до н.е. почалося Нове царство, XVIII -XX династії були при владі до 1070 чи 1090 р. до н.е. В цей час зміцнюється рабовласництво, розширюються межі держави, відбувається завоювання Сирії і Палестини. Релігія продов­жує видозмінюватися. Аменхотеп IV (1414 - бл. 1406 рр. до н.е.) розпочинає реформи. Він оголосив себе сином єдино­

го бога Сонця Атона і взяв собі нове ім'я Ехнатон. Це була спро­ба встановлення монотеїзму, так потрібного єдиній державі. Проте ця спроба була невдалою. Відомий дослідник стародав­нього світу І.Г.Франк-Кам'янецький слушно зауважив, що гли­бина релігійного переживання, яка виявилася згодом в етич­ному монотеїзмі іудаїзму і знайшла потім у християнстві ви­раження у формулі "вірю, бо це абсурдно", ніколи не могла сприйнятися єгиптянами через специфічність їх конкретного мислення. Вони навіть загробне життя не могли собі уявити інакше, як повторення їх реального життя. Саме тому моноте­їзм як вища ступінь абстрагування в розумінні Бога хоч і був вкрай потрібний фіванському Єгипту для виправдання куль­ту єдиного царя, не зміг укріпитися.

На згадку про цю революційну епоху в історії давньоєги­петської релігії нам залишилася пишна гробниця фараона Ту-танхамона (бл. 1400 - 1392 рр. до н.е.). Після смерті Ехнатона жерці і знать поновили давню релігію старих богів, значно по­слабили владу фараона, а за часів фараона Рамзеса ІІІ в 1070 р. до н.е. влада взагалі перейшла до верховного жерця Херіхора. Почався період Пізнього царства.

В період Пізнього царства (бл. 1070 - 332 рр. до н.е.) йде подальше вдосконалення господарства, розвивається інтенси­вне зрошувальне землеробство, застосовуються залізні знаря­ддя праці. Зникає колишня ізольованість країни. А разом з тим виникає загроза іноземного вторгнення. В середині VIII ст. до н.е. в Єгипет вторглися війська Куша, в VII ст. - Ассирії. В 525 р. до н.е. за часів фараона Псамметиха ІІІ (XXVI Саїська династія) Єгипет був завойований перським царем Камбізом. Правда, це поширювало зв'язки Єгипту з навколишнім світом, що й позначалося на розвитку культури.

У VI ст. до н.е. Єгипет завойовує Александр Македонсь­кий. У 332 р. до н.е. у мемфіському храмі бога Птаха він прийн­яв подвійну - білу і червону - корону Верхнього і Нижнього Єгипту. Місто Александрія стала столицею країни і центром

елліністичної культури. Почалася історія елліністичного Єги­пту (332 - 30 рр. до н.е.). Потім Єгипет перейшов під владу Риму (30 - 395 рр.) і Візантії (395 - 642 рр.). Це був кінець давньоєгипетської релігії, її змінили релігійні культи завойов­ників. У 642 р. війська халіфа Османа вступили в Александ-рію, візантійський флот покинув Єгипет, який увійшов до скла­ду Халіфату. В Єгипті з'явився іслам, він був державною релі­гією, швидко вкоренився і досі є основною релігією Єгипту. Така загальна картина Пізнього царства в Єгипті.

Давньоєгипетські боги

У цей період, протягом більше як 700 років, давньоєги­петська релігія перетворилася на стабільну, вдосконалену на­ціонально-державну релігію.

Давньоєгипетська релігія характерна стійкою спадковістю релігійних уявлень. Анімістичні уявлення, міфологія, фетишизм і магія весь час удосконалювали і нагромаджували свій багаж.

Анімістичні уявлення, тобто уявлення про вищі надпри­родні істоти, становлять серцевину релігії стародавніх єгип­тян. Як уже згадувалось, у пантеоні давньоєгипетських богів відбувалися зміни старшинства відповідно до політичних змін у суспільстві при збереженні найширшого політеїзму. Навко­ло численних богів створювалася давньоєгипетська міфоло­гія, формувався давньоєгипетський культ з розвиненою магі­єю і фетишизмом.

У стародавніх єгиптян були досить складні анімістичні уя­влення. На їх думку, весь світ населений благодійними і руйні­вними істотами, вони існують у землі, воді, повітрі, рослинах і тваринах. Звідси - безліч об'єктів релігійного поклоніння.

Вже було сказано, що політеїстичний пантеон давньоєги­петської релігії очолювали окремі верховні боги. Вони мали по кілька імен, які вживалися в різних обставинах незалежно одне від одного. Траплялося навіть, що окремі боги мали зран­ку одне ім'я, а ввечері зовсім інше. Століттями складався і су­воро дотримувався ритуальний культ цих богів.

У Мемфісі ще в архаїчний період з'являється родинна трі­ада богів: Пта - творець усього існуючого, владика богів, вод­ночас покровитель ковалів та скульпторів, його дружина Сах-мет і син Нефертум. Згодом майже всі релігії повторювали таку тріаду, що відбивала значення родинних зв'язків у суспільстві.

Обожнюванню були піддані різні дерева і рослини, камін­ня та інші предмети природи. Це був справжній розгалужений культ природи з численними фетишами.

Були поширені культи кішки, яструба, крокодила. Цих священних тварин тримали у храмах, поклонялися їм. Деякі боги мали ознаки тварин: богиня жнив Рененут мала вигляд жінки з головою кобри, бог Хнум мав голову барана, бог Ані-бус - голову собаки.

У Мемфісі (Меннефері) , в храмі бога Пта тримали чорно­го з білою плямою на лобі бика Апіса. Він вважався "служни­ком бога Птаха" і був для віруючих символом плодючості. Смерть цього бика відзначалася жалобою, його бальзамували й урочисто ховали. Після цього відбувалися пошуки його на­ступника серед новонароджених телят. Це теля повинно було мати строго регламентовані ознаки: трикутну білу пляму на лобі, наріст у вигляді священного жука скарабея під язиком, на хребті - пляму у вигляді орла, хвіст мав бути двокольоро­вим. Таких ознак налічувалось до тридцяти. Уявіть собі, як важко було знайти таке теля! Відсутність у храмі бика Апіса у зв'язку з його смертю була часом національної жалоби, життя держави майже завмирало. А коли знаходили достойну замі­ну, це було великим державним святом. Нового Апіса врочис­то заводили до хліва у храмі, де його чекав коров'ячий гарем і де він щасливо доживав свого природного віку.

Міф про Осіріса

Чільне місце у давньоєгипетській релігії посідали міфи насамперед пов'язані із землеробством, що пояснюється про­відною роллю землеробства у виробництві того часу. Саме в Єгипті склався культ вмираючого і воскресаючого бога рос­

линності. Ним був Осіріс, бог землеробства, якого нібито вбив його брат Сет, бог скотарства, і воскресив син, бог Гор.

Драму Осіріса видатний єгиптолог В.О.Тураєв (1868 -1929) назвав "центральною драмою єгипетської релігії". Від­билася вона і в інших релігіях стародавнього світу. На грунті цього міфу створено ряд літературних творів. Він ліг в основу класичного сюжету смерті і воскресіння бога, був успадкова­ний багатьма релігіями, в тому числі і християнством.

Археологічні пам'ятки Стародавнього Єгипту розповіда­ють про багату міфологію того періоду. Ця міфологія мала гли­бокий смисл, що виходив далеко за межі практичних завдань, які вирішувала релігія. Мова йде про космогонічну міфологію, що намагалась розповісти про те, як створено світ.

У єгиптян був такий міф: спочатку існував предвічний во­дяний хаос Нун, який не мав ні початку, ні кінця. Всесвіт запо­чаткував бога Ра, який з'явився в бутоні лотоса, що піднявся з глибин Нун. З уст Ра з'явилися перші боги. Потім у Євангеліях ми прочитаємо: "Спочатку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог був Слово". А із слів утворилися люди. У іншому міфі стве­рджується, що землю і людей створив бог-гончар Птах, чи Хнум.

Ці міфи, а також міфи про створення Місяця, про небо і зорі, про знищення людей, що задумали недобрі справи проти бога Ра, про спокусника-змія та чимало інших містять багатий міфологічний матеріал, успадкований наступними релігіями.

Космічний культ також представлений богом землі Гле­бом, богинею неба Нут, яку підняв і підтримує бог повітря Шу. Богом Сонця вважався Ра. Згодом міф про Ра набрав не стіль­ки космічного, скільки земного значення, оскільки пов'язува­вся з особою фараона. Але і його космічний зміст впливав на серця і уми стародавніх єгиптян.

Душа. Поховальний культ

Анімістичні уявлення давніх єгиптян були висловлені не тільки у вченні про богів, а й у першій в історії релігії оригіна­льній концепції про душу людини.

Згідно з цією концепцією у людини було кілька душ: душа Ба у вигляді птаха з людською головою - це чистий дух, немате­ріальна основа людини, що могла вільно відокремитись від тіла; душа Ка - точний двійник людини, "геній-охоронець", духовна суть людини, її особистість і характер; душа Ах - уособлювала духовні сили, що керують її тілом, фізіологічними процесами. І до всього цього духовною частиною людини вважали її власне ім'я - рен, згадування його вголос зв'язує з цією людиною, хоч би де вона була, турбує її хоч і на тому світі. При смерті людини душі відокремлюються від тіла. Але лише тимчасово, бо в по­тойбічному світі вони знову з'єднуються. Тому слід зберегти тіло померлого, щоб було з чим душам з'єднатися.

Саме це й мали зробити поховальні культи: вони повинні зберегти тіло й душу для подальшого існування. З виникненням майнової нерівності поховальні культи своєрідно її відобразили: багатий і на тому світі залишається багатим, він матиме і тіло, і душу. Тому, ховаючи багатих, їх споряджували для достойного потойбічного життя, трупи муміфікували, споруджували гранді­озні гробниці. А бідних, якщо вони були потрібні, ховали з бага­тими у вигляді зображень. А їхні тіла заривали в пісок. Мабуть, їх душі в потойбічному житті вже обходились без тіла.

Виправдання соціальної нерівності в стародавній релігії єгиптян підсилювалось ідеєю потойбічної відплати. У XXI-XVIII ст. до н. е. Виникає ідея суду над душами померлих і e зв'язку з цим - індивідуальної морально-релігійної відповіда­льності людини за свої вчинки, поведінку, за все життя. Вважа­лося, що душі померлих судитиме бог Осіріс, він здійснить пси-хостасію - зважування серця покійного у чаші на спеціальних терезах. Якщо гріхів буде дуже багато і серце, обтяжене гріхами, переважить символи істини і добра, що лежать в іншій чаші, то такі душі будуть поглинуті чудовиськом Амамат. Душі ж праве­дників зберігали право на існування в загробному світі, в раю.

У такій трактовці ідея потойбічної відплати набирала ва­гоме етичне значення. Незважаючи на наявність різних під­ходів і критеріїв у розумінні добра і зла, великої ваги набирали

загальнолюдські моральні встановлення. Релігія, таким чином, ставала чинником моралі, сприяла зміцненню моральності. Це був значний внесок у розвиток стародавньої цивілізації.

Але повернемося до поховального культу.

У стародавніх єгиптян особлива увага приділялася похо­ванню обожнюваного фараона. Адже і в потойбічному світі він залишався фараоном і тому при похованні мав бути забезпе­чений всім необхідним для царського потойбічного життя.

Поховання фараонів здійснювалось у грандіозних спору­дах - пірамідах.

Перша піраміда була споруджена першим фараоном ІІІ ди­настії Джосером. Збудував її математик, архітектор і медик Імхотеп. Вона має 60 м заввишки. При розкопках біля пірамі­ди виявилося ціле місто мертвих - гробниці царської родини і наближених фараона, а також спеціальний храм для похова­льних церемоній.

Найбільша із давньоєгипетських пірамід -піраміда фа­раона Хеопса (Хуфу). Збудована зодчим Хеміуном на почат­ку XXVII ст. до н. е. Вона має висоту 146,6 м, кожна із сторін при основі - 233 м. До кінця XIX ст. це була найвища споруда на нашій планеті. Підраховано, що вона складена з 2,3 млн брил вапняку, кожна вагою понад 2 т, а були й по 18 т. І все це роби­лося вручну, залізних знарядь тоді ще не було. Для муміфі­кації трупа його бальзамували. Після розміщення трупа в ка­мері піраміди всі ходи замуровували. І тим не менше всі піра­міди були пограбовані.

Храми і жрецтво

Ось тут настав час розповісти ще про один внесок давніх єгиптян в історію релігії: вони винайшли специфічну форму релігійної організації, церкви - храмову.

Релігія як цілком сформоване соціальне явище набирає свого повного значення в суспільстві лише тоді, коли утворю­ється духовенство і церква. Цей процес відбувався і в розвит­ку релігії в Стародавньому Єгипті.

В архаїчний період, та і в часи Стародавнього і Середньо­го царства, жрецтво ще не було міцною корпорацією, функції жерця виконували світські володарі, правителі номів. Але жре­цтво храмів головних богів столиць номів уже мали певну по­літичну вагу, а ці храми - свою власність.

Під час завоювання Єгипту гіксосами (1700-1570 рр. до н. е.) послаблення, а іноді тимчасове зникнення влади фарао­нів, підсилювало вплив духовенства. З часів XVIII династії (XVI-XVIII ст. до н. е.) привілеї і посади жерців стають спад­ковими, корпоративність жрецтва посилюється, жерці наби­рають ваги в політичній ієрархії.

У період Нового царства влада жрецтва під час володарю­вання ХІХ і ХХ династій (сер. XIV- сер. XI ст. до н.е.) настіль­ки зросла, що вони вже конкурують зі світською аристократі­єю, храми нагромаджують колосальні багатства, їм належить майже 15% орної землі, десятки тисяч рабів.

Фараони ХХ династії в усьому підкорялися жерцям. Жрець Харіхор близько 1050 р. до н. е. у Фівах став главою світської влади, фіванська ієрархія проіснувала до часів асси­рійського вторгнення до Єгипту (671 р. до н. е.).

Жрецтво гуртувалось у храмах, які були місцем культо­вих церемоній і хранилищем культових цінностей. Жерці мали монопольне право на відправлення культу і тлумачення волі богів. їм належало також проведення поховальних церемоній, вони здійснювали муміфікацію трупів і вели нагляд за похо­вальними спорудами. Усе це надавало їм особливого станови­ща в суспільстві і робило фактичними власниками колосаль­ного храмового майна. Жерці брали участь у керівництві дер­жавою, становили почет фараона, перебирали на себе тлума­чення всього на світі. Це була велика суспільна сила.

Жрецтво чимало зробило для розвитку і розквіту давньо­єгипетської цивілізації. Вони будували величні храмові і ку­льтові споруди, під їх впливом складалася давньоєгипетська література і мистецтво. Безумовно, живопис, скульптура, ар­хітектура значною мірою мали культове призначення, тому

застійний і консервативний характер давньоєгипетської ре­лігії накладав свій глибокий негативний відбиток на їх розви­ток. Але все ж вони існували і розвивалися.

Археологічні дослідження свідчать про давньоєги­петські храми, зведені в епоху XVIII династії. Храм розмі­щувався на ділянці землі, обнесеної кам'яним муром. Від Нілу до храму вів шлях, обабіч якого стояли статуї сфінксів. Вхід до храму охоронявся двома вежами. Двір храму був обнесений колонадою, а в глибині знаходилась молитовна зала, де стояла статуя головного божества храму. Навколо зали з другорядними божествами - бібліотека, кімнати для різних ритуалів, господарські приміщення. Це був, як пра­вило, гігантський архітектурний комплекс. Найбільш знач­ними, впливовими і багатими були в ті часи Карнаський і Луксорський храми. Карнаський храм називають кам'яним архівом історії Єгипту, над ним працювали найвидатніші архітектори, скульптори і митці. Будувався він кілька сто­літь. Його головна зала мала такі розміри, що могла вмісти­ти в собі Паризький собор Нотр-Дам.

Керівниками і населенням храмів було численне жрецт­во. Це вони становили своєрідний департамент фараонської адміністративної системи, були невід'ємною частиною дав­ньоєгипетської державної машини.

У кожного єгипетського бога, уособленого в кам'яній статуї, був свій клір, який очолював верховний жрець, призначений фараоном. Він мав пишний титул, носив особливі знаки відзна­ки, вів особливий спосіб життя і посідав особливе суспільне ста­новище. Йому підкорялися всі інші жерці різного рангу.

Жрець носив білий одяг з льняної тканини (вовняний був категорично заборонений) дуже простого крою. Взуттям пра­вили шкіряні білі сандалії (прості люди взуття не носили). Ва­жливою умовою було суворе дотримання чистоти, все волос­ся на тілі мало бути старанно виголене, жерця пізнавали по голеній голові. Жрицями були й жінки, до того ж на досить високих посадах.

Жерці мали різноманітні функції: одні виконували важ­ливі культові ролі, інші були читцями і знавцями священних текстів, писарями, співцями і музиками, рахівниками, нагля­дачами, виконували інші господарські та адміністративні обо­в'язки аж до таких, що були пов'язані із застосуванням фізич­ної праці.

Одночасно з релігійними функціями жерці здійснювали і світські, були, по суті, чиновниками фараонового державного апарату і дуже часто відігравали впливову роль у його діяль­ності.

Важливим позитивним внеском давньоєгипетської релігії в становленні цивілізації була участь жерців у започаткуванні і розвитку наукових знань.

Необхідність вимірювання земельних ділянок після роз­ливів Нілу зумовило розвиток геометрії, передбачення розли­вів - астрономії, обчислення часу. Єгиптяни створили літочи­слення і календар. Будівничі роботи стимулювали розвиток інженерних знань.

Єгиптяни, перші після шумерів, самостійно винайшли письмо. Перші письмові пам'ятки були написані ієрогліфіч­ним ("священною різьбою") письмом, потім виникло ієратич­не ("жрецьке"), і вже в VII ст. до н. е. з'явилося демотичне ("на­родне"), спрощене курсивне письмо. З ієрогліфів розвинуло­ся синайське (XVI ст. до н.е.), фінікійське (XIV - XIII ст. до н.е.) письмо, грецький алфавіт (IX ст. до н. е.), з якого вини­кли латинський і слов'янський алфавіти.

Щоправда, високу оцінку внеску давньоєгипетського жрецтва в розвиток зачатків науки поділяють не всі дослідни­ки, серед них і вже згадуваний О.Нейгебауер, і С.А.Токарев.

Давньоєгипетська релігія багато чого дала людству, була значним внеском у розвиток людської цивілізації. Безумовно, вона відіграла певну роль і в суспільному розвитку єгипетсь­кого народу, сприяла зміцненню державного ладу, становлен­

ню національної свідомості єгиптян. Виконала вона і свою со­ціальну функцію: сприяла захисту інтересів панівних класів суспільства, зміцненню їх влади над народом. Вже в історії да­вньоєгипетської релігії виявилися всі риси релігії як особли­вого соціального феномену.

Єгипет увійшов в епоху феодального розвитку вже втра­тивши свою стародавню релігію, але її духовні досягнення збе­реглися в національному менталітеті єгиптян.

Запитання для закріплення знань

У чому причина зміни уявлень стародавніх єгиптян про головного бога в системі їхніх анімістичних уявлень?

У чому особливість давньоєгипетської міфології?

Що нового в ідею потойбічного існування внесли ста­родавні єгиптяни?

Теми для рефератів, курсових, дипломних і конкурсних робіт

Давньоєгипетські боги.

Монотеїстичні тенденції в давньоєгипетському ані­мізмі.

Давньоєгипетський міф.

Піраміди Єгипту.

Роль давньоєгипетського жрецтва в розвитку науки і мистецтва країни.

Література

Заморовський В. їх величності піраміди. - К.: Веселка, 1988. - 373 с.

Тураев В.А. История Древнего Востока. Т. 1. - Л., 1936.

Кацнельсон И.С. Тутанхамон и сокровища его гробницы. Изд. 2-е. - М.: Наука, 1979. - 152 с.

Картер Г. Гробница Тутанхамона. - М.: Изд-во восточ. л-ры, 1959. - 261 с.

Лауэр Ж.Ф. Загадки египетских пирамид. - М.: Наука, 1966. - 223 с.

Лирика Древнего Египта. - М.: Худож. литература, 1965. -158 с.

Дем'янчук І. Перекази старинного світа. - Львів, 1908. -

44 с.

Хрестоматія з історії стародавнього світу. Т. 1. Стародав­ній Схід / Пер. з рос. - К.: Рад. школа, 1953. - С. 24-125.

Історичні умови виникнення і розвитку давньоєгипетської релігії'

Країна Єгипет розташована в північній частині африкан­ського континенту в нижній частині Нілу, від Асуанського во­доводу до Середземного моря. Ніл тече в межах Єгипту понад 1200 км без жодної притоки. Нільську долину з обох боків об­межують Лівійські та Аравійські гори, за якими йде безмежна пустеля. Регулярні розливи Нілу роблять грунт цього гі­гантського оазису дуже родючим. Єгипетський народ почав формуватися десь в V-IV тисячоліттях до н.е., коли внаслідок зміни клімату планети савани Північної Африки перетворили­ся на пустелю, а племена, що їх населяли, мусили спуститися в раніше заболочену, а тепер уже висохлу заплаву Нілу. Тоді й виникло в Єгипті найстародавніше зрошуване землеробство.

Політичний і духовний розвиток Єгипту був певною мі­рою зумовлений також і його геополітичним становищем. Море, гори і пустелі гарантували йому повну безпеку від сусі­дів. Племінні стосунки, війни і завоювання, що проходили в долині Нілу, мали внутрішній характер і поступово вели до територіального розширення. Культура розвивалася в основ­ному в умовах мирних століть. Але ця сприятлива умова по­роджувала певну ізоляцію; обмежувався зовнішній культур­ний вплив, який став відчуватися лише значно пізніше. Саме тому історія релігії Стародавнього Єгипту може бути благода­тним матеріалом спонтанних законів релігійного розвитку.

Утворення держави в Єгипті відбулось в архаїчний пері­од, десь за 4-3 тис. років до н.е., майже одночасно з утворен­ням держави в Дворіччі і значно раніше, ніж в Індії і Китаї, Греції і Римі.

Економічний розвиток у ІІІ тис. до н.е. знаменувався зро­станням продуктивності праці, що вело до формування ново­го суспільного ладу. Поряд з недорозвиненим рабством існу­вала сільська община з дрібних приватних господарів. Земля була власністю держави. Існували й такі залишки архаїчних суспільних відносин общинно-патріархального ладу, як коле­ктивне рабовласництво. Це, природно, позначилось на полі­тичній організації суспільства. Спочатку на основі племінних об'єднань утворюються невеликі держави - номи. Поступове об'єднання номів у IV ст. до н.е. привело до утворення двох царств: Нижнього Єгипту і Верхнього Єгипту. Десь у 3000 р. до н.е. цар Манес об'єднав усю країну. Створюється велика, добре організована держава, починається династична епоха, коли влада належала фараонам. Історія Єгипту налічує 30 ди­настій фараонів. Ця епоха закінчилась у 341 р. до н.е. завою­ванням Єгипту персами.

Увесь цей грандіозний період складалася й розвивалась величезна цивілізація, основою якої була релігія. Ця давньоє­гипетська цивілізація і давньоєгипетська релігія були потім значною мірою успадковані всім людством.

Відомий дослідник стародавнього світу Х.А.Кінк, дослі­джуючи життя Стародавнього Єгипту, зробив цілком слуш­ний висновок, що їхня духовна культура не була така первіс­на, як це можна було б чекати. У неї були свої попередники, в тому числі і в релігії.

В архаїчний період існувало Раннє царство, під час якого правили І і ІІ династії. Це було від 3000 до 2800 р. до н.е. В цей час у кожному номі були свої місцеві боги, які були, по суті, пле­мінними богами. Це ще була майже первісна релігія. Номові боги мали зооантропоморфний вигляд. У Нехені, що став згодом центром об'єднання Південного Єгипту, вклонялися богині-шуліці, а в центрі Північного Єгипту - Буто - священній змії. Цілком можливо, що це були залишки первісного тотемізму.

Архаїчний період змінило Стародавнє царство ІІІ—VI ди­настій. Його відкрив засновник ІІІ династії фараон Джосер

(2780-2760 рр. до н.е.). Відбулося завершення об'єднання Вер­хнього і Нижнього Єгипту в класичну деспотію зі столицею в місті Мемфісі. Настав сталий мир, країна прогресувала. У цей час з'явилися загальноєгипетські боги. Ними звичайно були боги міст-держав, що ставали центром об'єднання І та ІІ династії, ще в кінці IV тис. до н.е. таким богом зробили бога-сокола Гора, що став богом Сонця. А коли столицею держави став Мемфіс, загальноєгипетським богом став мемфіський бог Птах.

Близько 2700 р. до н.е. владу успадкувала V династія з мі­ста Геліополя. Головним богом став бог цього міста Атум (Ра).

У 2250 чи 2270 р. до н.е. відбувся перший розпад Єгипту на дрібні держави. Це був перехідний період дальшого держа-воутворення, він тривав до 2050 р. до н.е.; на різних територіях царювали VII - X династії.

Завершився цей період новим об'єднанням номів і утво­ренням Середнього царства зі столицею у Фівах. Під час Сере­днього царства правили ХІ - ХІІІ династії фараонів з 2050 чи 2070 до 1700 чи 1790 рр. до н.е. В часи царювання ХІ і ХІІ дина­стій (2100-1800 рр. до н.е.) в місті Фіви надали верховенство богові Амону (що означає "сокровенний", "потайний"), який став богом Амоном-Ра.

Наприкінці цього періоду загострилися соціальні супере­чності, які завершилися народним повстанням. Настав дру­гий розпад Єгипту, період правлінь XIV - XVII династій, під час якого до країни через Суецький перешийок з Передньої Азії вдерлися завойовники чіксоси. Через 120 років вони ві­дійшли до Палестини і зникли. Єгипетська цивілізація була настільки стійкою, що після захоплення країни чужинцями вона поглинала завойовників і швидко поновлювала культур­ну рівновагу. З 1580 р. до н.е. почалося Нове царство, XVIII -XX династії були при владі до 1070 чи 1090 р. до н.е. В цей час зміцнюється рабовласництво, розширюються межі держави, відбувається завоювання Сирії і Палестини. Релігія продов­жує видозмінюватися. Аменхотеп IV (1414 - бл. 1406 рр. до н.е.) розпочинає реформи. Він оголосив себе сином єдино­

го бога Сонця Атона і взяв собі нове ім'я Ехнатон. Це була спро­ба встановлення монотеїзму, так потрібного єдиній державі. Проте ця спроба була невдалою. Відомий дослідник стародав­нього світу І.Г.Франк-Кам'янецький слушно зауважив, що гли­бина релігійного переживання, яка виявилася згодом в етич­ному монотеїзмі іудаїзму і знайшла потім у християнстві ви­раження у формулі "вірю, бо це абсурдно", ніколи не могла сприйнятися єгиптянами через специфічність їх конкретного мислення. Вони навіть загробне життя не могли собі уявити інакше, як повторення їх реального життя. Саме тому моноте­їзм як вища ступінь абстрагування в розумінні Бога хоч і був вкрай потрібний фіванському Єгипту для виправдання куль­ту єдиного царя, не зміг укріпитися.

На згадку про цю революційну епоху в історії давньоєги­петської релігії нам залишилася пишна гробниця фараона Ту-танхамона (бл. 1400 - 1392 рр. до н.е.). Після смерті Ехнатона жерці і знать поновили давню релігію старих богів, значно по­слабили владу фараона, а за часів фараона Рамзеса ІІІ в 1070 р. до н.е. влада взагалі перейшла до верховного жерця Херіхора. Почався період Пізнього царства.

В період Пізнього царства (бл. 1070 - 332 рр. до н.е.) йде подальше вдосконалення господарства, розвивається інтенси­вне зрошувальне землеробство, застосовуються залізні знаря­ддя праці. Зникає колишня ізольованість країни. А разом з тим виникає загроза іноземного вторгнення. В середині VIII ст. до н.е. в Єгипет вторглися війська Куша, в VII ст. - Ассирії. В 525 р. до н.е. за часів фараона Псамметиха ІІІ (XXVI Саїська династія) Єгипет був завойований перським царем Камбізом. Правда, це поширювало зв'язки Єгипту з навколишнім світом, що й позначалося на розвитку культури.

У VI ст. до н.е. Єгипет завойовує Александр Македонсь­кий. У 332 р. до н.е. у мемфіському храмі бога Птаха він прийн­яв подвійну - білу і червону - корону Верхнього і Нижнього Єгипту. Місто Александрія стала столицею країни і центром

елліністичної культури. Почалася історія елліністичного Єги­пту (332 - 30 рр. до н.е.). Потім Єгипет перейшов під владу Риму (30 - 395 рр.) і Візантії (395 - 642 рр.). Це був кінець давньоєгипетської релігії, її змінили релігійні культи завойов­ників. У 642 р. війська халіфа Османа вступили в Александ-рію, візантійський флот покинув Єгипет, який увійшов до скла­ду Халіфату. В Єгипті з'явився іслам, він був державною релі­гією, швидко вкоренився і досі є основною релігією Єгипту. Така загальна картина Пізнього царства в Єгипті.

Давньоєгипетські боги

У цей період, протягом більше як 700 років, давньоєги­петська релігія перетворилася на стабільну, вдосконалену на­ціонально-державну релігію.

Давньоєгипетська релігія характерна стійкою спадковістю релігійних уявлень. Анімістичні уявлення, міфологія, фетишизм і магія весь час удосконалювали і нагромаджували свій багаж.

Анімістичні уявлення, тобто уявлення про вищі надпри­родні істоти, становлять серцевину релігії стародавніх єгип­тян. Як уже згадувалось, у пантеоні давньоєгипетських богів відбувалися зміни старшинства відповідно до політичних змін у суспільстві при збереженні найширшого політеїзму. Навко­ло численних богів створювалася давньоєгипетська міфоло­гія, формувався давньоєгипетський культ з розвиненою магі­єю і фетишизмом.

У стародавніх єгиптян були досить складні анімістичні уя­влення. На їх думку, весь світ населений благодійними і руйні­вними істотами, вони існують у землі, воді, повітрі, рослинах і тваринах. Звідси - безліч об'єктів релігійного поклоніння.

Вже було сказано, що політеїстичний пантеон давньоєги­петської релігії очолювали окремі верховні боги. Вони мали по кілька імен, які вживалися в різних обставинах незалежно одне від одного. Траплялося навіть, що окремі боги мали зран­ку одне ім'я, а ввечері зовсім інше. Століттями складався і су­воро дотримувався ритуальний культ цих богів.

У Мемфісі ще в архаїчний період з'являється родинна трі­ада богів: Пта - творець усього існуючого, владика богів, вод­ночас покровитель ковалів та скульпторів, його дружина Сах-мет і син Нефертум. Згодом майже всі релігії повторювали таку тріаду, що відбивала значення родинних зв'язків у суспільстві.

Обожнюванню були піддані різні дерева і рослини, камін­ня та інші предмети природи. Це був справжній розгалужений культ природи з численними фетишами.

Були поширені культи кішки, яструба, крокодила. Цих священних тварин тримали у храмах, поклонялися їм. Деякі боги мали ознаки тварин: богиня жнив Рененут мала вигляд жінки з головою кобри, бог Хнум мав голову барана, бог Ані-бус - голову собаки.

У Мемфісі (Меннефері) , в храмі бога Пта тримали чорно­го з білою плямою на лобі бика Апіса. Він вважався "служни­ком бога Птаха" і був для віруючих символом плодючості. Смерть цього бика відзначалася жалобою, його бальзамували й урочисто ховали. Після цього відбувалися пошуки його на­ступника серед новонароджених телят. Це теля повинно було мати строго регламентовані ознаки: трикутну білу пляму на лобі, наріст у вигляді священного жука скарабея під язиком, на хребті - пляму у вигляді орла, хвіст мав бути двокольоро­вим. Таких ознак налічувалось до тридцяти. Уявіть собі, як важко було знайти таке теля! Відсутність у храмі бика Апіса у зв'язку з його смертю була часом національної жалоби, життя держави майже завмирало. А коли знаходили достойну замі­ну, це було великим державним святом. Нового Апіса врочис­то заводили до хліва у храмі, де його чекав коров'ячий гарем і де він щасливо доживав свого природного віку.

Міф про Осіріса

Чільне місце у давньоєгипетській релігії посідали міфи насамперед пов'язані із землеробством, що пояснюється про­відною роллю землеробства у виробництві того часу. Саме в Єгипті склався культ вмираючого і воскресаючого бога рос­

линності. Ним був Осіріс, бог землеробства, якого нібито вбив його брат Сет, бог скотарства, і воскресив син, бог Гор.

Драму Осіріса видатний єгиптолог В.О.Тураєв (1868 -1929) назвав "центральною драмою єгипетської релігії". Від­билася вона і в інших релігіях стародавнього світу. На грунті цього міфу створено ряд літературних творів. Він ліг в основу класичного сюжету смерті і воскресіння бога, був успадкова­ний багатьма релігіями, в тому числі і християнством.

Археологічні пам'ятки Стародавнього Єгипту розповіда­ють про багату міфологію того періоду. Ця міфологія мала гли­бокий смисл, що виходив далеко за межі практичних завдань, які вирішувала релігія. Мова йде про космогонічну міфологію, що намагалась розповісти про те, як створено світ.

У єгиптян був такий міф: спочатку існував предвічний во­дяний хаос Нун, який не мав ні початку, ні кінця. Всесвіт запо­чаткував бога Ра, який з'явився в бутоні лотоса, що піднявся з глибин Нун. З уст Ра з'явилися перші боги. Потім у Євангеліях ми прочитаємо: "Спочатку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог був Слово". А із слів утворилися люди. У іншому міфі стве­рджується, що землю і людей створив бог-гончар Птах, чи Хнум.

Ці міфи, а також міфи про створення Місяця, про небо і зорі, про знищення людей, що задумали недобрі справи проти бога Ра, про спокусника-змія та чимало інших містять багатий міфологічний матеріал, успадкований наступними релігіями.

Космічний культ також представлений богом землі Гле­бом, богинею неба Нут, яку підняв і підтримує бог повітря Шу. Богом Сонця вважався Ра. Згодом міф про Ра набрав не стіль­ки космічного, скільки земного значення, оскільки пов'язува­вся з особою фараона. Але і його космічний зміст впливав на серця і уми стародавніх єгиптян.

Душа. Поховальний культ

Анімістичні уявлення давніх єгиптян були висловлені не тільки у вченні про богів, а й у першій в історії релігії оригіна­льній концепції про душу людини.

Згідно з цією концепцією у людини було кілька душ: душа Ба у вигляді птаха з людською головою - це чистий дух, немате­ріальна основа людини, що могла вільно відокремитись від тіла; душа Ка - точний двійник людини, "геній-охоронець", духовна суть людини, її особистість і характер; душа Ах - уособлювала духовні сили, що керують її тілом, фізіологічними процесами. І до всього цього духовною частиною людини вважали її власне ім'я - рен, згадування його вголос зв'язує з цією людиною, хоч би де вона була, турбує її хоч і на тому світі. При смерті людини душі відокремлюються від тіла. Але лише тимчасово, бо в по­тойбічному світі вони знову з'єднуються. Тому слід зберегти тіло померлого, щоб було з чим душам з'єднатися.

Саме це й мали зробити поховальні культи: вони повинні зберегти тіло й душу для подальшого існування. З виникненням майнової нерівності поховальні культи своєрідно її відобразили: багатий і на тому світі залишається багатим, він матиме і тіло, і душу. Тому, ховаючи багатих, їх споряджували для достойного потойбічного життя, трупи муміфікували, споруджували гранді­озні гробниці. А бідних, якщо вони були потрібні, ховали з бага­тими у вигляді зображень. А їхні тіла заривали в пісок. Мабуть, їх душі в потойбічному житті вже обходились без тіла.

Виправдання соціальної нерівності в стародавній релігії єгиптян підсилювалось ідеєю потойбічної відплати. У XXI-XVIII ст. до н. е. Виникає ідея суду над душами померлих і e зв'язку з цим - індивідуальної морально-релігійної відповіда­льності людини за свої вчинки, поведінку, за все життя. Вважа­лося, що душі померлих судитиме бог Осіріс, він здійснить пси-хостасію - зважування серця покійного у чаші на спеціальних терезах. Якщо гріхів буде дуже багато і серце, обтяжене гріхами, переважить символи істини і добра, що лежать в іншій чаші, то такі душі будуть поглинуті чудовиськом Амамат. Душі ж праве­дників зберігали право на існування в загробному світі, в раю.

У такій трактовці ідея потойбічної відплати набирала ва­гоме етичне значення. Незважаючи на наявність різних під­ходів і критеріїв у розумінні добра і зла, великої ваги набирали

загальнолюдські моральні встановлення. Релігія, таким чином, ставала чинником моралі, сприяла зміцненню моральності. Це був значний внесок у розвиток стародавньої цивілізації.

Але повернемося до поховального культу.

У стародавніх єгиптян особлива увага приділялася похо­ванню обожнюваного фараона. Адже і в потойбічному світі він залишався фараоном і тому при похованні мав бути забезпе­чений всім необхідним для царського потойбічного життя.

Поховання фараонів здійснювалось у грандіозних спору­дах - пірамідах.

Перша піраміда була споруджена першим фараоном ІІІ ди­настії Джосером. Збудував її математик, архітектор і медик Імхотеп. Вона має 60 м заввишки. При розкопках біля пірамі­ди виявилося ціле місто мертвих - гробниці царської родини і наближених фараона, а також спеціальний храм для похова­льних церемоній.

Найбільша із давньоєгипетських пірамід -піраміда фа­раона Хеопса (Хуфу). Збудована зодчим Хеміуном на почат­ку XXVII ст. до н. е. Вона має висоту 146,6 м, кожна із сторін при основі - 233 м. До кінця XIX ст. це була найвища споруда на нашій планеті. Підраховано, що вона складена з 2,3 млн брил вапняку, кожна вагою понад 2 т, а були й по 18 т. І все це роби­лося вручну, залізних знарядь тоді ще не було. Для муміфі­кації трупа його бальзамували. Після розміщення трупа в ка­мері піраміди всі ходи замуровували. І тим не менше всі піра­міди були пограбовані.

Храми і жрецтво

Ось тут настав час розповісти ще про один внесок давніх єгиптян в історію релігії: вони винайшли специфічну форму релігійної організації, церкви - храмову.

Релігія як цілком сформоване соціальне явище набирає свого повного значення в суспільстві лише тоді, коли утворю­ється духовенство і церква. Цей процес відбувався і в розвит­ку релігії в Стародавньому Єгипті.

В архаїчний період, та і в часи Стародавнього і Середньо­го царства, жрецтво ще не було міцною корпорацією, функції жерця виконували світські володарі, правителі номів. Але жре­цтво храмів головних богів столиць номів уже мали певну по­літичну вагу, а ці храми - свою власність.

Під час завоювання Єгипту гіксосами (1700-1570 рр. до н. е.) послаблення, а іноді тимчасове зникнення влади фарао­нів, підсилювало вплив духовенства. З часів XVIII династії (XVI-XVIII ст. до н. е.) привілеї і посади жерців стають спад­ковими, корпоративність жрецтва посилюється, жерці наби­рають ваги в політичній ієрархії.

У період Нового царства влада жрецтва під час володарю­вання ХІХ і ХХ династій (сер. XIV- сер. XI ст. до н.е.) настіль­ки зросла, що вони вже конкурують зі світською аристократі­єю, храми нагромаджують колосальні багатства, їм належить майже 15% орної землі, десятки тисяч рабів.

Фараони ХХ династії в усьому підкорялися жерцям. Жрець Харіхор близько 1050 р. до н. е. у Фівах став главою світської влади, фіванська ієрархія проіснувала до часів асси­рійського вторгнення до Єгипту (671 р. до н. е.).

Жрецтво гуртувалось у храмах, які були місцем культо­вих церемоній і хранилищем культових цінностей. Жерці мали монопольне право на відправлення культу і тлумачення волі богів. їм належало також проведення поховальних церемоній, вони здійснювали муміфікацію трупів і вели нагляд за похо­вальними спорудами. Усе це надавало їм особливого станови­ща в суспільстві і робило фактичними власниками колосаль­ного храмового майна. Жерці брали участь у керівництві дер­жавою, становили почет фараона, перебирали на себе тлума­чення всього на світі. Це була велика суспільна сила.

Жрецтво чимало зробило для розвитку і розквіту давньо­єгипетської цивілізації. Вони будували величні храмові і ку­льтові споруди, під їх впливом складалася давньоєгипетська література і мистецтво. Безумовно, живопис, скульптура, ар­хітектура значною мірою мали культове призначення, тому

застійний і консервативний характер давньоєгипетської ре­лігії накладав свій глибокий негативний відбиток на їх розви­ток. Але все ж вони існували і розвивалися.

Археологічні дослідження свідчать про давньоєги­петські храми, зведені в епоху XVIII династії. Храм розмі­щувався на ділянці землі, обнесеної кам'яним муром. Від Нілу до храму вів шлях, обабіч якого стояли статуї сфінксів. Вхід до храму охоронявся двома вежами. Двір храму був обнесений колонадою, а в глибині знаходилась молитовна зала, де стояла статуя головного божества храму. Навколо зали з другорядними божествами - бібліотека, кімнати для різних ритуалів, господарські приміщення. Це був, як пра­вило, гігантський архітектурний комплекс. Найбільш знач­ними, впливовими і багатими були в ті часи Карнаський і Луксорський храми. Карнаський храм називають кам'яним архівом історії Єгипту, над ним працювали найвидатніші архітектори, скульптори і митці. Будувався він кілька сто­літь. Його головна зала мала такі розміри, що могла вмісти­ти в собі Паризький собор Нотр-Дам.

Керівниками і населенням храмів було численне жрецт­во. Це вони становили своєрідний департамент фараонської адміністративної системи, були невід'ємною частиною дав­ньоєгипетської державної машини.

У кожного єгипетського бога, уособленого в кам'яній статуї, був свій клір, який очолював верховний жрець, призначений фараоном. Він мав пишний титул, носив особливі знаки відзна­ки, вів особливий спосіб життя і посідав особливе суспільне ста­новище. Йому підкорялися всі інші жерці різного рангу.

Жрець носив білий одяг з льняної тканини (вовняний був категорично заборонений) дуже простого крою. Взуттям пра­вили шкіряні білі сандалії (прості люди взуття не носили). Ва­жливою умовою було суворе дотримання чистоти, все волос­ся на тілі мало бути старанно виголене, жерця пізнавали по голеній голові. Жрицями були й жінки, до того ж на досить високих посадах.

Жерці мали різноманітні функції: одні виконували важ­ливі культові ролі, інші були читцями і знавцями священних текстів, писарями, співцями і музиками, рахівниками, нагля­дачами, виконували інші господарські та адміністративні обо­в'язки аж до таких, що були пов'язані із застосуванням фізич­ної праці.

Одночасно з релігійними функціями жерці здійснювали і світські, були, по суті, чиновниками фараонового державного апарату і дуже часто відігравали впливову роль у його діяль­ності.

Важливим позитивним внеском давньоєгипетської релігії в становленні цивілізації була участь жерців у започаткуванні і розвитку наукових знань.

Необхідність вимірювання земельних ділянок після роз­ливів Нілу зумовило розвиток геометрії, передбачення розли­вів - астрономії, обчислення часу. Єгиптяни створили літочи­слення і календар. Будівничі роботи стимулювали розвиток інженерних знань.

Єгиптяни, перші після шумерів, самостійно винайшли письмо. Перші письмові пам'ятки були написані ієрогліфіч­ним ("священною різьбою") письмом, потім виникло ієратич­не ("жрецьке"), і вже в VII ст. до н. е. з'явилося демотичне ("на­родне"), спрощене курсивне письмо. З ієрогліфів розвинуло­ся синайське (XVI ст. до н.е.), фінікійське (XIV - XIII ст. до н.е.) письмо, грецький алфавіт (IX ст. до н. е.), з якого вини­кли латинський і слов'янський алфавіти.

Щоправда, високу оцінку внеску давньоєгипетського жрецтва в розвиток зачатків науки поділяють не всі дослідни­ки, серед них і вже згадуваний О.Нейгебауер, і С.А.Токарев.

Давньоєгипетська релігія багато чого дала людству, була значним внеском у розвиток людської цивілізації. Безумовно, вона відіграла певну роль і в суспільному розвитку єгипетсь­кого народу, сприяла зміцненню державного ладу, становлен­

ню національної свідомості єгиптян. Виконала вона і свою со­ціальну функцію: сприяла захисту інтересів панівних класів суспільства, зміцненню їх влади над народом. Вже в історії да­вньоєгипетської релігії виявилися всі риси релігії як особли­вого соціального феномену.

Єгипет увійшов в епоху феодального розвитку вже втра­тивши свою стародавню релігію, але її духовні досягнення збе­реглися в національному менталітеті єгиптян.

Запитання для закріплення знань

У чому причина зміни уявлень стародавніх єгиптян про головного бога в системі їхніх анімістичних уявлень?

У чому особливість давньоєгипетської міфології?

Що нового в ідею потойбічного існування внесли ста­родавні єгиптяни?

Теми для рефератів, курсових, дипломних і конкурсних робіт

Давньоєгипетські боги.

Монотеїстичні тенденції в давньоєгипетському ані­мізмі.

Давньоєгипетський міф.

Піраміди Єгипту.

Роль давньоєгипетського жрецтва в розвитку науки і мистецтва країни.

Література

Заморовський В. їх величності піраміди. - К.: Веселка, 1988. - 373 с.

Тураев В.А. История Древнего Востока. Т. 1. - Л., 1936.

Кацнельсон И.С. Тутанхамон и сокровища его гробницы. Изд. 2-е. - М.: Наука, 1979. - 152 с.

Картер Г. Гробница Тутанхамона. - М.: Изд-во восточ. л-ры, 1959. - 261 с.

Лауэр Ж.Ф. Загадки египетских пирамид. - М.: Наука, 1966. - 223 с.

Лирика Древнего Египта. - М.: Худож. литература, 1965. -158 с.

Дем'янчук І. Перекази старинного світа. - Львів, 1908. -

44 с.

Хрестоматія з історії стародавнього світу. Т. 1. Стародав­ній Схід / Пер. з рос. - К.: Рад. школа, 1953. - С. 24-125.