• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

Розділ ІІІ. РЕЛІГІЇ НАРОДІВ ДВОРІЧЧЯ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 

Загальні зауваження щодо історії' релігії в стародавньому світі

Сучасна історична наука має в своєму розпорядженні пе­реконливі докази того, що починаючи з кінця IV тис. до н.е. відбувався перехід від первісного суспільства і утворення ран­ніх форм цивілізації. Цей перехід тривав десь до кінця ІІ - поч. І тис. до н.е., закінчившись у різних народів у різні строки. Тоді й почалась історія стародавнього світу. Поступове вдоскона­лення виробництва і ускладнення суспільних відносин приз­вело до утворення і розквіту рабства. А потім почався занепад стародавнього світу, на зміну якому в І тис. н.е. прийшов фео­далізм. Це загальна схема історії людства, в межах якої відбу­валося виникнення, розквіт і падіння окремих держав і циві­лізацій. Жодна з них не загинула безслідно, кожна з них пев­ною мірою є внеском в основи сучасної цивілізації.

Саме в межах цивілізації стародавнього світу, як її складо­ва і невід'ємна частина, формувалися й розвивались релігії цього світу. Усі вони своєю початковою базою мали первісні релігійні вірування народів, які їх створювали, широко запо­зичували одна в одної віровчительний та культовий багаж і передавали його своїм наступникам; деякі зовсім зійшли з істо­ричної сцени, інші існують і мають певне значення і тепер.

В історії стародавніх релігій, як і в історії стародавніх на­родів, є спільні риси. Але кожна з них зробила свій крок упе­ред в історії людського духу.

Визначення історії стародавніх релігій має велике значен­ня. Без знання історії цих релігій неможливо зрозуміти життя стародавніх людей. Вона висвітлює багато чого і в сучасності, зокрема допомагає багато чого зрозуміти в сучасних релігіях.

А найголовніше - вона розкриває невпинний прогрес духов­ного життя суспільства від однієї епохи загально-людської цивілізації до іншої, прагнення людського духу збагнути світ і самого себе.

Початок цивілізації' в Дворіччі

У Передній Азії є країна Дворіччя (інакше - Межиріччя, Месопотамія). Тепер більша її частина перебуває у складі Іраку, а також Сирії та Туреччини. Ця країна відокремлена від іншого світу пустелями, які нелегко було подолати. Але все ж торговельні інтереси, в міру розвитку людства, примушували людей вступати в змагання з пустелею, і Дворіччя незабаром стало на перетині важливих торговельних шляхів з Європи в Азію. Найбільшої ж ваги ця країна набрала як район стародав­нього інтенсивного землеробства. Тут, у басейнах великих ба­гатоводних річок, склалися дуже сприятливі умови для земле­робства: багате природне зрошування внаслідок розливів утво­рювало родючі грунти, теплий клімат дозволяв збирати рясні врожаї, та ще й не раз на рік. Це дало змогу перейти від кочово­го на осіле скотарство. Внаслідок цього значно зріс добробут племен, що оселилися на цій території, створилися умови для утвердження рабовласництва, на базі якого поряд з господар­ствами дрібних вільних виробників виникли великі рабовла­сницькі господарства. Так, на Стародавньому Сході відбувся розпад первісного суспільства, утвердилася приватна влас­ність, виникла держава. Тут було винайдено писемність, сис­тему числення, покладено початок математики, астрономії, медицини, архітектури і мистецтва. З початкових невиразних релігійних уявлень виникли досить стрункі релігійні системи.

Тривалий час європейська культура своїм початком вва­жала античність і Біблію. Щоб пересвідчитись у цьому, досить окинути оком мистецьку спадщину Європи, включаючи ХІХ ст. - уся вона побудована на античній і біблійній міфології. Але починаючи з ХІХ й особливо в ХХ ст. наукові відкриття перевернули наші уявлення про наше минуле. Перед нами

постав у всій своїй культурно-релігійній різноманітності ста­родавній Схід. Відомий історик стародавнього світу Сесюель Н. Крамер так сформулював висновок, що виходив з аналізу цих відкриттів: "Історія починається у Шумері". Він доводить, що в Шумері вперше в історії людства були відкриті школи, вперше утворилися системні політичні установи, вперше за­писані закони й утворені судові органи, вперше з'явилася ста­ла медицина, а сільське господарство набуло впорядкованого вигляду, вперше висловлено положення натурфілософії та етики, з'явилися прислів'я, байки та елегії, вперше було сфор­мульовано релігійні положення, які відрізняють релігію циві­лізованого суспільства від первісних релігійних уявлень.

Виникнення шумеро-аккадської релігії'

Заселення території Дворіччя відбувалося ще в IV тис. до н.е.: зі сходу йшли шумери, із заходу і північного заходу - семі­ти. Вони швидко злилися з нечисленними аборигенами і утво­рили два різних народи: шумерський і аккадський.

У цих племен уже руйнувався родовий лад, складалася община з общинною власністю на землю, утворилась племін­на знать, а потім дрібні шумерсько-аккадські міста-держави.

Таке місто утворювалося з кількох сільських общин, які жили в кварталах міста. Вони мали самоврядування. У кожної общини був свій храм місцевого бога-покровителя. На чолі міста стояв правитель - енсі, патесі, що був воєначальником і верховним жерцем одночасно. Коли він підкоряв інші міста, то вже отримував титул царя.

Релігія шумерів і аккадців була звичайною племінною ре­лігією. Існував справжній політеїзм, крім бога-покровителя племені у кожній общині було багато інших богів. Характерно, що слідів тотемізму у шумерів майже немає, про його залишки свідчить невелика кількість знахідок зображень людино-голо-вого бика, крилатих левів, орлів з лев'ячою головою. У містах-державах аккадців кількість богів була значно більшою за ра­хунок семітського пантеону. Дослідники налічують 2500-3300

імен шумеро-аккадських богів, причому серед них завжди існу­вала певна ієрархія.

Між містами-державами відносини переважно були воро­жими, всі вони домагалися підкорення один одного. У XXV ст. до н.е. панівного становища досягла держава Лагаш у нижній течії р. Тигру, згодом вона стала основним ядром держави Шу­мер. У середній течії Тигру, де він найбільше зближується з р. Євфратом, утворилась держава Аккад. Саме в цій державі з'яв­илися загальнодержавні боги: Ан (Ану) - бог неба Енліль - бог повітря, Енкі (Еа) - бог мудрості. В цих антропоморфних богах особлювались уявлення людей того часу про деспотичну владу земних царів. Особливо зміцніли ці анімістичні уявлення з ро­звитком шумеро-аккадської державності, коли в кінці XXIV ст. до н.е. цар Саргон об'єднав Північне і Південне Дворіччя, тобто Аккад і Шумер, в єдину державу, яка проіснувала близько 120 років.

Характеризуючи шумеро-аккадський анімізм, слід відзна­чити, що в ньому ще не було розроблено вчення про душу, її посмертне життя. Душі мертвих потрапляли в підземне царс­тво, де вели невиразне, пасивне життя, ніякої потойбічної від­плати ще не було. Це значно обмежувало психологічні можли­вості цієї релігії, вона не давала навіть ілюзорної втіхи і надії на майбутнє посмертне блаженство гнобленим і поневоленим.

Шумеро-аккадська міфологія

У III тис. до н. е. у шумеро-аккадців склалася багата міфо­логія, коріння якої беруть початок у міфологічному світогляді дорелігійної епохи.

У шумерів виникли космогонічні міфи. За цими міфами, створення світу відбувалося так: спочатку існував первісний океан, водний хаос, що мав вигляд велетенської жінки. У ній зародилася твердь у вигляді гори, на вершині якої був бог неба Ан (аккадці звали його Ану), а з підніжжя гори утворилась бо­гиня землі Кі. Це було шлюбне подружжя, яке між собою поро­дило бога повітря Енліля. Енліль швидко виріс і вирішив звіль­

нитись - ножем він розкраяв гору, бог Ан опинився на небі, мати-богиня Кі стала землею, а Енліль заповнив увесь простір і породив усіх богів. Першим з дітей Енліля був бог Місяця Зуен, який, у свою чергу, народив бога Сонця Уту (у аккадців - Ша-маш) і богиню зірки Венери Інанну (у аккадців - Іштар), яка виконувала також функції богині родючості і кохання. Відзна­чимо, що у шумерів Зуен був старший від Уту, тому доба у них починалася звечора. Згодом це успадкували багато народів, зо­крема іудеї, тому у них святковий день субота починається вве­чері у п'ятницю.

Безумовно, шумерська космогонія породжує безліч пи­тань, але, без сумніву, перед нами - перша в історії людської думки спроба пояснити появу існуючого навколо нас світу.

Шумери створили досить розвинену міфологію, яка по­тім була успадкована іншими релігіями. Серед них - міф про бога, що вмирає і воскресає. Це міф про Таммуза (Думузі) та Іштар (Інанну). Іштар чомусь забажала побувати в підземно­му царстві. Та, коли вона спустилась туди, судді того царства умертвили її. Вавилонський бог Енкі повернув її до життя. Але замість Іштар до підземного царства мусив піти хтось інший. Така місія випала на долю чоловіка Іштар - бога рослинності Таммуза. Коли він помер, у країні почався занепад. Це переля­кало добрих богів, які піклувалися про людський добробут. Іштар знову йде до підземного царства, воскрешає свого чоло­віка і повертає його на землю. В країні поновлюється життя.

Релігійний культ у Дворіччі

У шумеро-аккадській релігії, відповідно до анімістичних і міфологічних концепцій, склався релігійний культ з числен­ними магічними і фетишистськими положеннями.

Головним актом цього культу були жертвоприношення численним богам з безлічі приводів. Відбувались ці жертво­приношення в храмах або біля них. Це дало поштовх активно­му храмобудуванню. Храми були не тільки міські, а й в окре­мих общин і навіть вулиць. Ще в IV тис. до н.е. у шумерів і

аккадців були людські жертвоприношення, але до III тис. до н.е. вони вже зникли. Боги стали харчуватись тими самими продуктами, що й люди. Жертовні продукти (м'ясо, хліб, овочі тощо) поїдалися жерцями і общинниками. Останні спожива­ли м'ясо тільки під час жертвоприношення.

На честь богів влаштовувались свята, під час яких відбу­валися святкові церемонії і театралізовані вистави з музич­ним супроводом. Святково прикрашені фігури богів на розкі­шно вбраних човнах урочисто проводилися по зрошувальних каналах або проносилися по вулицях і дорогах з метою вибла­гати у них прихильності і доброго врожаю. Для протидії злим духам теж здійснювались відповідні церемонії, навіть зі зни­щенням цих богів.

Розробка і здійснення культу були справою численного жрецтва, що вже тоді становило привілейну соціальну групу.

Вже в шумеро-аккадській релігії анімістичний пантеон містив у собі не тільки добрих, а й злих духів, яких очолювали Анунакі та Учігі, що уособлювали хвороби та всілякі лиха. Хвороби насилалися на людей духами, кожний з яких мав свою сферу лихого діяння: Ашакку викликав хворобу голови, На-матару - горла, Алу - грудей тощо. Для протидії злим духам застосовувались магічні заклинання, амулети, обереги. Вели­кого розвитку набрали обряди лікувальної, охоронної магії.

Магічна сторона в шумеро-аккадській релігії набула особ­ливого значення зі зміцненням і збільшенням особливої гру­пи людей, яка брала на себе обов'язки зносин з богами та слу­жіння їм. Це були жерці.

Поряд з релігійними і магічними обрядами жерці викону­вали функції провидців і ворожбитів, були навіть спеціалізо­вані на цьому так звані бару. Ворожили на тваринах, особливо на нутрощах жертовних тварин (т. з. гепатоскопія), "розгаду­вали" сни, тлумачили різні прикмети. Уся ця система воро­жінь релігійного культу дістала назву мантики.

Релігія Вавилону

Існування шумеро-аккадської держави на короткий час було перерване завоюванням її близько 2200 р. до н.е. горцями гутіями, панування яких тривало до 2109 р. до н.е. Після ви­гнання гутіїв єдина шумеро-аккадська держава знову відно­вилася.

На чолі цієї держави стала ІІІ династія міста Ура. Це була класична стародавньосхідна деспотія з розвиненим бюрокра­тичним апаратом. У ньому всі храмові і царські землі були об'є­днані в єдине державне господарство. В єдину систему були злиті релігійні культи. Верховним божеством став бог Енліль з міста Ніппур, другим за значенням - бог Нанна (Зуен, Суен), що був хранителем Місяця. Царі обожнювались. Утвердилося вчення про те, що боги створили людей для того, щоб вони годували їх жертвами і звільнили від праці. Царі ж, які дістали владу від богів, мали такі самі права, як і боги.

Як і Аккадська держава, ІІІ династія Ура проіснувала тро­хи більше століття, але за цей час релігійний розвиток мав значні успіхи.

У першій половині ХХ ст. до н.е. відбувається поступове зростання ваги і авторитету міста Вавилон на річці Євфрат (на південь від сучасного Багдада). Від 1894 по 1595 р. до н.е. в утвореному царстві, яке дістало назву Старовавилонського, правила і Вавилонська династія. Визначних успіхів ця динас­тія домоглася за царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.), який відомий історії як перший у світі законодавець, який створив звід законів.

У Старовавилонській державі триває процес створення загальнодержавної релігії. Вавилон, що одержав статус столиці, зробив свого місцевого бога Мардука головним богом держа­ви. З'являється новий космогонічний міф: богиня первісного океану Тіамат, що була невдоволена появою Енліля і всіх інших богів, вирішила знищити їх. Нещасні боги тремтіли від жаху і не наважувались виступити проти неї. Молодий бог Мардук згодився вступити у двобій з Тіамат, але за це зажадав від бо­

гів визнати його зверхність над ними. Боги спочатку вагали­ся, їм не хотілося обмеження своєї влади. Зібравшись разом на бенкет, вони обговорювали це питання, і коли випили вина, то набралися рішучості і погодились на пропозицію Мардука. Мардук вступив у двобій. У пащу Тіамат він загнав сім вітрів, що роздуло і знесилило її. Тоді Мардук розрубав її тіло навпіл, з верхньої частини створив небо, з нижньої - землю, а потім -усе існуюче на світі.

Отже, Мардукові належали тепер усі жертви й почесті, а решта вела жалюгідне життя: вони харчувалися травою, пили воду з калюж, ходили голі. Бог повітря Енліль, що все ж таки мав якесь старшинство, і бог мудрості Енке наказали богові Лахару створити овець і кіз, а його сестрі богині Ашнаї створи­ти злаки і посіяти їх. Але боги працювати не вміли і не хотіли. Тоді Енке виліпив з глини людей, оживив їх і примусив пра­цювати на богів. Отже, люди мусили працювати на богів, вкло­нятись і приносити жертви Мардукові.

Особливої уваги заслуговує міф про створення богом Еа першої людини Адапа, яка мала бути безсмертною, але за свої помилки була позбавлена цього.

У Вавилонській міфології з'явився міф про всесвітній потоп. За цим міфом, боги виявили невдоволення непокорою людей, які мало шанували їх, не виконували їхні вказівки. Щоб знищити людей, боги викликали тривалі зливи, Тигр і Євфрат вийшли з берегів, і все людство мало загинути. Але бог Енкі зглянувся над одним з людей - Утнапіштімом, що вів правед­не життя, і порадив йому спорудити ковчег, у якому той разом з родиною і слугами перебув потоп. Так збереглося людство.

С.О.Токарєв вважає, що піднесення Мардука над іншими богами було намаганням вавилонських жерців встановити щось подібне до монотеїзму, що відбило процес політичної централізації у Дворіччі, а також те, що Вавилонія набирала риси світової держави. Але ця монотеїстична лінія розвитку релігії була блокована місцевим жрецтвом, яке не хотіло зміц­нення авторитету своїх місцевих богів.

Ассирійська релігія

А тим часом бурхлива історія народів Дворіччя тривала далі. Старовавилонська держава в XVI ст. до н.е. була підко­рена касситами, що володарювали в ній від 1518 по 1204 р. до н.е., а потім у Дворіччі знову встановлюється панування ассирійців.

Ассирійська держава виростає з невеликої території в се­редній течії р. Тигр міста-держави Ашшура, що було на почат­ку II тисячоліття до н.е. олігархічною республікою, яка майже перебувала під владою інших держав, але час від часу посилю­вала свій економічний вплив і вагу серед держав Дворіччя. У XV-XI ст. до н.е., які в історії цієї країни звуться середньоасси-рійським періодом, складається міцна Ассирійська держава не тільки в економічному, а й у політичному та військовому від­ношенні. У XV - поч. XIV ст. до н.е. Ассирія підкоряє собі Ва-вилонію, його спадкоємці вже звуть себе царями. У XII ст. до н.е. ассирійський цар Тіглатпаласар І здійснює походи до Чор­ного і Середземного морів, а потім знов настає послаблення ассирійської держави. З кінця X ст. до н.е. до VII ст. до н.е. від­бувається нове піднесення царства - це новоассирійський період. Він характерний зростанням військової могутності держави, ассирійське військо було непереможне своєю збро­єю і організацією, неперевершене своєю жорстокістю. За коро­ткий час ассирійська держава поширюється на всю Північну Месопотамію, підкорює собі значну частину Малої Азії, схід­не Середземномор'я, Єгипет, веде успішні війни з хетами, Ура­рту, Мідією, Еламом, у 689 р. до н.е. руйнує Вавилон як свого конкурента і суперника в боротьбі за панування в Дворіччі. Але невпинні війни руйнували могутність держави, вона втра­чала силу. З 622 р. до н.е. почалася війна Вавилона в союзі з Мідією проти Ассирії, яка своїм союзником мала Єгипет. Ас­сирія зазнавала поразку за поразкою. У 612 р. була зруйнова­на Ніневія - столиця Ассирії з поч. VII ст. до н.е., а в 605 р. до н.е. вавилонський царевич Навуходоносор у битві при Карке-миші вщент розбив ассирійське військо. Ассирійська держава

припинила існування, знать була вирізана, народ зазнав акти­вної асиміляції.

За часів існування Ассирійської держави відбувалося пі­днесення ассирійських богів, головним богом стає бог Ашшур. Але це не виключає шанування Енліля чи Мардука, які разом з іншими богами, що "вершили долю", утворювали раду ста-рійших у складі 7 чи 12 богів.

Розробляється складний культ царя, якого оголошують магічним творцем добробуту. Тривалий час живе звичай ри­туального вбивства старого вождя, потім воно було замінено ритуальним убивством його двійника: під час свята Сакса на п'ять днів із злочинців, приречених на смерть, вибирали царя і виконували всі його побажання, а потім приносили в жерт­ву богам замість справжнього царя. Згодом і цей обряд за­знав змін - царя замінювали на бідняка чи раба, якого неща­дно бив головний жрець. Жорстокість ассирійського часу виразно відбилась і на релігії, вся вона була спрямована на виправдання безмежної деспотії та самовладдя. Велику роль у житті суспільства відігравало жрецтво, воно посідало чіль­не місце в державі, всі царі і правителі були жерцями. Жерці володіли численними багатими храмами, що завжди перебу­вали під охороною держави. Храми мали великі господарст­ва і землі, які здавали в оренду.

Контингент жерців комплектувався звичайно за принци­пами успадковування цього звання. Але, крім права успадку­вання, існував ряд ритуальних вимог, серед яких була й така, як відсутність у кандидата фізичних недоліків. Були в храмах і жриці. Практикувалася храмова проституція. Жриці, які ви­конували ці функції, звалися ієродулами, вони виконували відправляли культи.

Жрецтво тримало в своїх руках науку, літературу і мисте­цтво. Розташування Ассирії та Вавилонії у межиріччі Тигру і Євфрату на торговельних шляхах, що ведуть до Східної Аравії, Індії і Далекого Сходу, створювало умови, що сприяли культу­рному обміну. Жрецтво широко використовувало ці зв'язки.

У Дворіччі розвиток релігійних уявлень збігався з розви­тком перших наукових знань. Тут виникло і розвивалося зро­шуване землеробство, яке підштовхнуло вивчати міри площ, обсягів, маси, часу.

Розвиток землеробства і будівництва потребував матема­тичних знань, вони з'явилися вже в кінці ІІІ тис. до н. е. Шумери користувалися шістдесятирічною позиційною систе­мою числення, склали таблиці ділення і множення чисел, ква­дратів і кубів чисел, їх коренів, розв'язували квадратні рівнян­ня; вони знали теорему, яку згодом відкрив Піфагор; мали інші математичні досягнення.

Розвиток математики вавилонськими жерцями є, безу­мовно, історично знаменним явищем. Відомий дослідник історії стародавньої науки О.Нейгебауер вважає, що його мо­жна порівнювати з математикою раннього Відродження. Адже була відкрита ірраціональність V 2; вавилоняни наближалися до висновку, що рівняння р = 2 g не має розв'язання в цілих числах. А щодо астрономії, то вже в часи Селевкідів вавилоня-ни були на рівні античних греків.

У храмах Дворіччя особливо інтенсивно велися астроно­мічні дослідження; адже дві третини року небо над країною було безхмарним. Вже в VII ст. до н.е. жреці точно вирахову­вали час сонячного затемнення. Для обчислення часу було взято періодичність проходження по небосхилу Місяця. Так виник період часу - місяць - 28 днів, під час яких світило про­ходить чотири фази по 7 днів; з'явилося обчислення часу в тижнях по 7 днів. Сім небесних світил, відомих тоді людям -Сонце, Місяць, планети Меркурій, Сатурн, Марс, Юпітер і Венера - мали кожний свій день у тижні, а число 7 набрало особливого магічного значення. Була відома періодичність місячних і сонячних затемнень, описані сузір'я. У І тис. до н.е. починає розвиватися астрологія, яка дуже зміцнила автори­тет жерців.

Але той же О. Нейгебауер застерігає, що не слід перебіль­шувати заслуг шумерських жерців у розвитку астрономічних

знань. "Міфологічні уявлення про небеса, обожнення Сонця, Місяця чи Венери не можуть бути названі астрономією, так само як не можна назвати гідродинамікою віру у божествен­ність шторму чи одухотворення річки".

Релігія нововавилонського царства

Після розгрому Ассирійської держави її спадщину розді­лили Вавилон і Мідія. Вавилон став володарювати майже всім Дворіччям. Ще з 626 р. до н.е. у Вавилоні утвердився халдей­ський правитель Набопаласар, який правив до 605 р. до н.е. і заснував Халдейську династію. Згодом ця держава дістала на­зву Халдейського, чи Нововавилонського, царства.

У Нововавилонському царстві поступово відроджуєть­ся і розквітає землеробство, хоч продовжує існувати земле­робська община, але посилюється приватне землеволодіння, зміцнюється рабство. Спостерігається розквіт ремесла і тор­гівлі. Царська влада вже не має характеру деспотії, вона до певної міри обмежена жерцями, а також військовою знаттю; остання переважно складається з халдеїв. Особливих успі­хів Нововавилонське царство досягло за царя Навуходоно­сора ІІ (? - 562 рр. до н.е.). Він вів переможну війну з Єгип­том та його союзниками Фінікією та Іудеєю, завоював Іудею і зруйнував у 586 р. до н.е. Єрусалим, а іудейську знать взяв у полон. Після смерті Навуходоносора ІІ почалася боротьба за владу. Зрештою в 555 чи 556 рр. до н.е. трон посів ставленик жрецтва Набонід, який вимушений був вести невдалу війну з Персією. Внаслідок цього в 539 р. до н.е. місто Вавилон було взято персидським царем Піром ІІ, а Вавилонія стала части­ною держави Ахеменідів. Біблія помилково називає остан­нім царем Вавилону Валтасара, будімто сина Навуходоносо­ра, якому начебто під час нічного прийняття було грізне зна­мення про близьке падіння держави - пальці якоїсь людсь­кої руки на стіні царського палацу написали: "Мене, мене, текел, упрасін", що означало "полічено, полічено, зважено та поділено", - така була доля царства. На ранок у Вавилон вде­

рлися мідяни. Але Валтасар був лише сином Набоніда і само­стійно не царював.

Менше століття проіснувало Нововавилонське царство, але це були роки величного розквіту Вавилону. Біблія змальо­вує його грішним містом, сповненим спокусами, розпустою, розбещеністю.

Вавилон був підданий розбудові. Він являв собою струн­кий ансамбль зі складною системою укріплень, широкими про­спектами, якими часто рухалися пишні релігійні процесії. Ве­личним виглядав палац Навуходоносора ІІ, з ним змагався красою храмовий комплекс Есагіл; вражала сходинкова вежа (зікурат) Етеменанки заввишки 90 м; це вона викликала біб­лійний міф про Вавилонську вежу.

Нововавилонське суспільство дістало у спадщину тра­диційні релігійні вірування Дворіччя. Принципових змін майже не було, хіба що поновлюється авторитет культу Мар-дука. Помітною подією була спроба Набоніда замінити Мар-дука як главу богів богом Місяця Сіна, який був головним богом міста Харрана, родом з якого був новий цар. Жрецтво не сприйняло цього проекту. Великі боги Вавилонії і Ассирії були богами стихій і небесних тіл. Як зазначав історик релі­гій А.Мензіс, вони не пани, не володарі, не характери, запо­зичені з людських родів, вони не чоловіки і батьки, а творці і космічні сили.

Жерці Нового Вавилону продовжували розвиток науки, мистецтва і літератури, всієї культури в цілому. Але коротко­часний період розквіту Вавилону не дав можливості для поя­ви значних наслідків. З 539 р. до н.е. почалося швидке розми­вання вавилоно-ассирійської культури і до часів завоювання Вавилону Александром Македонським у 331 р. вона вже була замінена перською культурою.

Запитання і завдання для закріплення знань

"Історія починається в Шумері" - чим це довести?

Схарактеризуйте шумеро-аккадських богів.

Розкажіть про шумеро-аккадський релігійний культ.

Які спільні риси у релігій Вавилону і Ассирії?

Теми для рефератів, курсових, дипломних і конкурсних робіт

Перетворення родоплемінних релігій Дворіччя в націо­нально-державну.

Вавилонська релігія: початок, розквіт і кінець.

Релігія стародавніх ассирійців.

Нововавилонська релігія.

Література

Хук С.Г. Мифология Ближнего Востока. - М.: Наука, 1991. -184 с.

Крамер С. История начинается в Шумере. Изд. 2-е. - М., 1992. - 235 с.

Деп'янчук І. Перекази старинного світа. - Львів, 1908. - 44 с.

Нейхарут А.А., Шишова АЛ. Семь чудес древнего мира. -М.-Л.: Наука, 1966. - 134 с.

Хрестоматія з історії стародавнього світу. Т. І. Стародав­ній Схід / Пер. з рос. - К.: Рад. школа. 1953. - С. 126 - 198.

Франкфорт Г., Франкфорт Г.А., Уилсон Д., Яковин Т. В пре­ддверии философии / Пер. с англ. - М.: Наука, 1984.

Загальні зауваження щодо історії' релігії в стародавньому світі

Сучасна історична наука має в своєму розпорядженні пе­реконливі докази того, що починаючи з кінця IV тис. до н.е. відбувався перехід від первісного суспільства і утворення ран­ніх форм цивілізації. Цей перехід тривав десь до кінця ІІ - поч. І тис. до н.е., закінчившись у різних народів у різні строки. Тоді й почалась історія стародавнього світу. Поступове вдоскона­лення виробництва і ускладнення суспільних відносин приз­вело до утворення і розквіту рабства. А потім почався занепад стародавнього світу, на зміну якому в І тис. н.е. прийшов фео­далізм. Це загальна схема історії людства, в межах якої відбу­валося виникнення, розквіт і падіння окремих держав і циві­лізацій. Жодна з них не загинула безслідно, кожна з них пев­ною мірою є внеском в основи сучасної цивілізації.

Саме в межах цивілізації стародавнього світу, як її складо­ва і невід'ємна частина, формувалися й розвивались релігії цього світу. Усі вони своєю початковою базою мали первісні релігійні вірування народів, які їх створювали, широко запо­зичували одна в одної віровчительний та культовий багаж і передавали його своїм наступникам; деякі зовсім зійшли з істо­ричної сцени, інші існують і мають певне значення і тепер.

В історії стародавніх релігій, як і в історії стародавніх на­родів, є спільні риси. Але кожна з них зробила свій крок упе­ред в історії людського духу.

Визначення історії стародавніх релігій має велике значен­ня. Без знання історії цих релігій неможливо зрозуміти життя стародавніх людей. Вона висвітлює багато чого і в сучасності, зокрема допомагає багато чого зрозуміти в сучасних релігіях.

А найголовніше - вона розкриває невпинний прогрес духов­ного життя суспільства від однієї епохи загально-людської цивілізації до іншої, прагнення людського духу збагнути світ і самого себе.

Початок цивілізації' в Дворіччі

У Передній Азії є країна Дворіччя (інакше - Межиріччя, Месопотамія). Тепер більша її частина перебуває у складі Іраку, а також Сирії та Туреччини. Ця країна відокремлена від іншого світу пустелями, які нелегко було подолати. Але все ж торговельні інтереси, в міру розвитку людства, примушували людей вступати в змагання з пустелею, і Дворіччя незабаром стало на перетині важливих торговельних шляхів з Європи в Азію. Найбільшої ж ваги ця країна набрала як район стародав­нього інтенсивного землеробства. Тут, у басейнах великих ба­гатоводних річок, склалися дуже сприятливі умови для земле­робства: багате природне зрошування внаслідок розливів утво­рювало родючі грунти, теплий клімат дозволяв збирати рясні врожаї, та ще й не раз на рік. Це дало змогу перейти від кочово­го на осіле скотарство. Внаслідок цього значно зріс добробут племен, що оселилися на цій території, створилися умови для утвердження рабовласництва, на базі якого поряд з господар­ствами дрібних вільних виробників виникли великі рабовла­сницькі господарства. Так, на Стародавньому Сході відбувся розпад первісного суспільства, утвердилася приватна влас­ність, виникла держава. Тут було винайдено писемність, сис­тему числення, покладено початок математики, астрономії, медицини, архітектури і мистецтва. З початкових невиразних релігійних уявлень виникли досить стрункі релігійні системи.

Тривалий час європейська культура своїм початком вва­жала античність і Біблію. Щоб пересвідчитись у цьому, досить окинути оком мистецьку спадщину Європи, включаючи ХІХ ст. - уся вона побудована на античній і біблійній міфології. Але починаючи з ХІХ й особливо в ХХ ст. наукові відкриття перевернули наші уявлення про наше минуле. Перед нами

постав у всій своїй культурно-релігійній різноманітності ста­родавній Схід. Відомий історик стародавнього світу Сесюель Н. Крамер так сформулював висновок, що виходив з аналізу цих відкриттів: "Історія починається у Шумері". Він доводить, що в Шумері вперше в історії людства були відкриті школи, вперше утворилися системні політичні установи, вперше за­писані закони й утворені судові органи, вперше з'явилася ста­ла медицина, а сільське господарство набуло впорядкованого вигляду, вперше висловлено положення натурфілософії та етики, з'явилися прислів'я, байки та елегії, вперше було сфор­мульовано релігійні положення, які відрізняють релігію циві­лізованого суспільства від первісних релігійних уявлень.

Виникнення шумеро-аккадської релігії'

Заселення території Дворіччя відбувалося ще в IV тис. до н.е.: зі сходу йшли шумери, із заходу і північного заходу - семі­ти. Вони швидко злилися з нечисленними аборигенами і утво­рили два різних народи: шумерський і аккадський.

У цих племен уже руйнувався родовий лад, складалася община з общинною власністю на землю, утворилась племін­на знать, а потім дрібні шумерсько-аккадські міста-держави.

Таке місто утворювалося з кількох сільських общин, які жили в кварталах міста. Вони мали самоврядування. У кожної общини був свій храм місцевого бога-покровителя. На чолі міста стояв правитель - енсі, патесі, що був воєначальником і верховним жерцем одночасно. Коли він підкоряв інші міста, то вже отримував титул царя.

Релігія шумерів і аккадців була звичайною племінною ре­лігією. Існував справжній політеїзм, крім бога-покровителя племені у кожній общині було багато інших богів. Характерно, що слідів тотемізму у шумерів майже немає, про його залишки свідчить невелика кількість знахідок зображень людино-голо-вого бика, крилатих левів, орлів з лев'ячою головою. У містах-державах аккадців кількість богів була значно більшою за ра­хунок семітського пантеону. Дослідники налічують 2500-3300

імен шумеро-аккадських богів, причому серед них завжди існу­вала певна ієрархія.

Між містами-державами відносини переважно були воро­жими, всі вони домагалися підкорення один одного. У XXV ст. до н.е. панівного становища досягла держава Лагаш у нижній течії р. Тигру, згодом вона стала основним ядром держави Шу­мер. У середній течії Тигру, де він найбільше зближується з р. Євфратом, утворилась держава Аккад. Саме в цій державі з'яв­илися загальнодержавні боги: Ан (Ану) - бог неба Енліль - бог повітря, Енкі (Еа) - бог мудрості. В цих антропоморфних богах особлювались уявлення людей того часу про деспотичну владу земних царів. Особливо зміцніли ці анімістичні уявлення з ро­звитком шумеро-аккадської державності, коли в кінці XXIV ст. до н.е. цар Саргон об'єднав Північне і Південне Дворіччя, тобто Аккад і Шумер, в єдину державу, яка проіснувала близько 120 років.

Характеризуючи шумеро-аккадський анімізм, слід відзна­чити, що в ньому ще не було розроблено вчення про душу, її посмертне життя. Душі мертвих потрапляли в підземне царс­тво, де вели невиразне, пасивне життя, ніякої потойбічної від­плати ще не було. Це значно обмежувало психологічні можли­вості цієї релігії, вона не давала навіть ілюзорної втіхи і надії на майбутнє посмертне блаженство гнобленим і поневоленим.

Шумеро-аккадська міфологія

У III тис. до н. е. у шумеро-аккадців склалася багата міфо­логія, коріння якої беруть початок у міфологічному світогляді дорелігійної епохи.

У шумерів виникли космогонічні міфи. За цими міфами, створення світу відбувалося так: спочатку існував первісний океан, водний хаос, що мав вигляд велетенської жінки. У ній зародилася твердь у вигляді гори, на вершині якої був бог неба Ан (аккадці звали його Ану), а з підніжжя гори утворилась бо­гиня землі Кі. Це було шлюбне подружжя, яке між собою поро­дило бога повітря Енліля. Енліль швидко виріс і вирішив звіль­

нитись - ножем він розкраяв гору, бог Ан опинився на небі, мати-богиня Кі стала землею, а Енліль заповнив увесь простір і породив усіх богів. Першим з дітей Енліля був бог Місяця Зуен, який, у свою чергу, народив бога Сонця Уту (у аккадців - Ша-маш) і богиню зірки Венери Інанну (у аккадців - Іштар), яка виконувала також функції богині родючості і кохання. Відзна­чимо, що у шумерів Зуен був старший від Уту, тому доба у них починалася звечора. Згодом це успадкували багато народів, зо­крема іудеї, тому у них святковий день субота починається вве­чері у п'ятницю.

Безумовно, шумерська космогонія породжує безліч пи­тань, але, без сумніву, перед нами - перша в історії людської думки спроба пояснити появу існуючого навколо нас світу.

Шумери створили досить розвинену міфологію, яка по­тім була успадкована іншими релігіями. Серед них - міф про бога, що вмирає і воскресає. Це міф про Таммуза (Думузі) та Іштар (Інанну). Іштар чомусь забажала побувати в підземно­му царстві. Та, коли вона спустилась туди, судді того царства умертвили її. Вавилонський бог Енкі повернув її до життя. Але замість Іштар до підземного царства мусив піти хтось інший. Така місія випала на долю чоловіка Іштар - бога рослинності Таммуза. Коли він помер, у країні почався занепад. Це переля­кало добрих богів, які піклувалися про людський добробут. Іштар знову йде до підземного царства, воскрешає свого чоло­віка і повертає його на землю. В країні поновлюється життя.

Релігійний культ у Дворіччі

У шумеро-аккадській релігії, відповідно до анімістичних і міфологічних концепцій, склався релігійний культ з числен­ними магічними і фетишистськими положеннями.

Головним актом цього культу були жертвоприношення численним богам з безлічі приводів. Відбувались ці жертво­приношення в храмах або біля них. Це дало поштовх активно­му храмобудуванню. Храми були не тільки міські, а й в окре­мих общин і навіть вулиць. Ще в IV тис. до н.е. у шумерів і

аккадців були людські жертвоприношення, але до III тис. до н.е. вони вже зникли. Боги стали харчуватись тими самими продуктами, що й люди. Жертовні продукти (м'ясо, хліб, овочі тощо) поїдалися жерцями і общинниками. Останні спожива­ли м'ясо тільки під час жертвоприношення.

На честь богів влаштовувались свята, під час яких відбу­валися святкові церемонії і театралізовані вистави з музич­ним супроводом. Святково прикрашені фігури богів на розкі­шно вбраних човнах урочисто проводилися по зрошувальних каналах або проносилися по вулицях і дорогах з метою вибла­гати у них прихильності і доброго врожаю. Для протидії злим духам теж здійснювались відповідні церемонії, навіть зі зни­щенням цих богів.

Розробка і здійснення культу були справою численного жрецтва, що вже тоді становило привілейну соціальну групу.

Вже в шумеро-аккадській релігії анімістичний пантеон містив у собі не тільки добрих, а й злих духів, яких очолювали Анунакі та Учігі, що уособлювали хвороби та всілякі лиха. Хвороби насилалися на людей духами, кожний з яких мав свою сферу лихого діяння: Ашакку викликав хворобу голови, На-матару - горла, Алу - грудей тощо. Для протидії злим духам застосовувались магічні заклинання, амулети, обереги. Вели­кого розвитку набрали обряди лікувальної, охоронної магії.

Магічна сторона в шумеро-аккадській релігії набула особ­ливого значення зі зміцненням і збільшенням особливої гру­пи людей, яка брала на себе обов'язки зносин з богами та слу­жіння їм. Це були жерці.

Поряд з релігійними і магічними обрядами жерці викону­вали функції провидців і ворожбитів, були навіть спеціалізо­вані на цьому так звані бару. Ворожили на тваринах, особливо на нутрощах жертовних тварин (т. з. гепатоскопія), "розгаду­вали" сни, тлумачили різні прикмети. Уся ця система воро­жінь релігійного культу дістала назву мантики.

Релігія Вавилону

Існування шумеро-аккадської держави на короткий час було перерване завоюванням її близько 2200 р. до н.е. горцями гутіями, панування яких тривало до 2109 р. до н.е. Після ви­гнання гутіїв єдина шумеро-аккадська держава знову відно­вилася.

На чолі цієї держави стала ІІІ династія міста Ура. Це була класична стародавньосхідна деспотія з розвиненим бюрокра­тичним апаратом. У ньому всі храмові і царські землі були об'є­днані в єдине державне господарство. В єдину систему були злиті релігійні культи. Верховним божеством став бог Енліль з міста Ніппур, другим за значенням - бог Нанна (Зуен, Суен), що був хранителем Місяця. Царі обожнювались. Утвердилося вчення про те, що боги створили людей для того, щоб вони годували їх жертвами і звільнили від праці. Царі ж, які дістали владу від богів, мали такі самі права, як і боги.

Як і Аккадська держава, ІІІ династія Ура проіснувала тро­хи більше століття, але за цей час релігійний розвиток мав значні успіхи.

У першій половині ХХ ст. до н.е. відбувається поступове зростання ваги і авторитету міста Вавилон на річці Євфрат (на південь від сучасного Багдада). Від 1894 по 1595 р. до н.е. в утвореному царстві, яке дістало назву Старовавилонського, правила і Вавилонська династія. Визначних успіхів ця динас­тія домоглася за царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.), який відомий історії як перший у світі законодавець, який створив звід законів.

У Старовавилонській державі триває процес створення загальнодержавної релігії. Вавилон, що одержав статус столиці, зробив свого місцевого бога Мардука головним богом держа­ви. З'являється новий космогонічний міф: богиня первісного океану Тіамат, що була невдоволена появою Енліля і всіх інших богів, вирішила знищити їх. Нещасні боги тремтіли від жаху і не наважувались виступити проти неї. Молодий бог Мардук згодився вступити у двобій з Тіамат, але за це зажадав від бо­

гів визнати його зверхність над ними. Боги спочатку вагали­ся, їм не хотілося обмеження своєї влади. Зібравшись разом на бенкет, вони обговорювали це питання, і коли випили вина, то набралися рішучості і погодились на пропозицію Мардука. Мардук вступив у двобій. У пащу Тіамат він загнав сім вітрів, що роздуло і знесилило її. Тоді Мардук розрубав її тіло навпіл, з верхньої частини створив небо, з нижньої - землю, а потім -усе існуюче на світі.

Отже, Мардукові належали тепер усі жертви й почесті, а решта вела жалюгідне життя: вони харчувалися травою, пили воду з калюж, ходили голі. Бог повітря Енліль, що все ж таки мав якесь старшинство, і бог мудрості Енке наказали богові Лахару створити овець і кіз, а його сестрі богині Ашнаї створи­ти злаки і посіяти їх. Але боги працювати не вміли і не хотіли. Тоді Енке виліпив з глини людей, оживив їх і примусив пра­цювати на богів. Отже, люди мусили працювати на богів, вкло­нятись і приносити жертви Мардукові.

Особливої уваги заслуговує міф про створення богом Еа першої людини Адапа, яка мала бути безсмертною, але за свої помилки була позбавлена цього.

У Вавилонській міфології з'явився міф про всесвітній потоп. За цим міфом, боги виявили невдоволення непокорою людей, які мало шанували їх, не виконували їхні вказівки. Щоб знищити людей, боги викликали тривалі зливи, Тигр і Євфрат вийшли з берегів, і все людство мало загинути. Але бог Енкі зглянувся над одним з людей - Утнапіштімом, що вів правед­не життя, і порадив йому спорудити ковчег, у якому той разом з родиною і слугами перебув потоп. Так збереглося людство.

С.О.Токарєв вважає, що піднесення Мардука над іншими богами було намаганням вавилонських жерців встановити щось подібне до монотеїзму, що відбило процес політичної централізації у Дворіччі, а також те, що Вавилонія набирала риси світової держави. Але ця монотеїстична лінія розвитку релігії була блокована місцевим жрецтвом, яке не хотіло зміц­нення авторитету своїх місцевих богів.

Ассирійська релігія

А тим часом бурхлива історія народів Дворіччя тривала далі. Старовавилонська держава в XVI ст. до н.е. була підко­рена касситами, що володарювали в ній від 1518 по 1204 р. до н.е., а потім у Дворіччі знову встановлюється панування ассирійців.

Ассирійська держава виростає з невеликої території в се­редній течії р. Тигр міста-держави Ашшура, що було на почат­ку II тисячоліття до н.е. олігархічною республікою, яка майже перебувала під владою інших держав, але час від часу посилю­вала свій економічний вплив і вагу серед держав Дворіччя. У XV-XI ст. до н.е., які в історії цієї країни звуться середньоасси-рійським періодом, складається міцна Ассирійська держава не тільки в економічному, а й у політичному та військовому від­ношенні. У XV - поч. XIV ст. до н.е. Ассирія підкоряє собі Ва-вилонію, його спадкоємці вже звуть себе царями. У XII ст. до н.е. ассирійський цар Тіглатпаласар І здійснює походи до Чор­ного і Середземного морів, а потім знов настає послаблення ассирійської держави. З кінця X ст. до н.е. до VII ст. до н.е. від­бувається нове піднесення царства - це новоассирійський період. Він характерний зростанням військової могутності держави, ассирійське військо було непереможне своєю збро­єю і організацією, неперевершене своєю жорстокістю. За коро­ткий час ассирійська держава поширюється на всю Північну Месопотамію, підкорює собі значну частину Малої Азії, схід­не Середземномор'я, Єгипет, веде успішні війни з хетами, Ура­рту, Мідією, Еламом, у 689 р. до н.е. руйнує Вавилон як свого конкурента і суперника в боротьбі за панування в Дворіччі. Але невпинні війни руйнували могутність держави, вона втра­чала силу. З 622 р. до н.е. почалася війна Вавилона в союзі з Мідією проти Ассирії, яка своїм союзником мала Єгипет. Ас­сирія зазнавала поразку за поразкою. У 612 р. була зруйнова­на Ніневія - столиця Ассирії з поч. VII ст. до н.е., а в 605 р. до н.е. вавилонський царевич Навуходоносор у битві при Карке-миші вщент розбив ассирійське військо. Ассирійська держава

припинила існування, знать була вирізана, народ зазнав акти­вної асиміляції.

За часів існування Ассирійської держави відбувалося пі­днесення ассирійських богів, головним богом стає бог Ашшур. Але це не виключає шанування Енліля чи Мардука, які разом з іншими богами, що "вершили долю", утворювали раду ста-рійших у складі 7 чи 12 богів.

Розробляється складний культ царя, якого оголошують магічним творцем добробуту. Тривалий час живе звичай ри­туального вбивства старого вождя, потім воно було замінено ритуальним убивством його двійника: під час свята Сакса на п'ять днів із злочинців, приречених на смерть, вибирали царя і виконували всі його побажання, а потім приносили в жерт­ву богам замість справжнього царя. Згодом і цей обряд за­знав змін - царя замінювали на бідняка чи раба, якого неща­дно бив головний жрець. Жорстокість ассирійського часу виразно відбилась і на релігії, вся вона була спрямована на виправдання безмежної деспотії та самовладдя. Велику роль у житті суспільства відігравало жрецтво, воно посідало чіль­не місце в державі, всі царі і правителі були жерцями. Жерці володіли численними багатими храмами, що завжди перебу­вали під охороною держави. Храми мали великі господарст­ва і землі, які здавали в оренду.

Контингент жерців комплектувався звичайно за принци­пами успадковування цього звання. Але, крім права успадку­вання, існував ряд ритуальних вимог, серед яких була й така, як відсутність у кандидата фізичних недоліків. Були в храмах і жриці. Практикувалася храмова проституція. Жриці, які ви­конували ці функції, звалися ієродулами, вони виконували відправляли культи.

Жрецтво тримало в своїх руках науку, літературу і мисте­цтво. Розташування Ассирії та Вавилонії у межиріччі Тигру і Євфрату на торговельних шляхах, що ведуть до Східної Аравії, Індії і Далекого Сходу, створювало умови, що сприяли культу­рному обміну. Жрецтво широко використовувало ці зв'язки.

У Дворіччі розвиток релігійних уявлень збігався з розви­тком перших наукових знань. Тут виникло і розвивалося зро­шуване землеробство, яке підштовхнуло вивчати міри площ, обсягів, маси, часу.

Розвиток землеробства і будівництва потребував матема­тичних знань, вони з'явилися вже в кінці ІІІ тис. до н. е. Шумери користувалися шістдесятирічною позиційною систе­мою числення, склали таблиці ділення і множення чисел, ква­дратів і кубів чисел, їх коренів, розв'язували квадратні рівнян­ня; вони знали теорему, яку згодом відкрив Піфагор; мали інші математичні досягнення.

Розвиток математики вавилонськими жерцями є, безу­мовно, історично знаменним явищем. Відомий дослідник історії стародавньої науки О.Нейгебауер вважає, що його мо­жна порівнювати з математикою раннього Відродження. Адже була відкрита ірраціональність V 2; вавилоняни наближалися до висновку, що рівняння р = 2 g не має розв'язання в цілих числах. А щодо астрономії, то вже в часи Селевкідів вавилоня-ни були на рівні античних греків.

У храмах Дворіччя особливо інтенсивно велися астроно­мічні дослідження; адже дві третини року небо над країною було безхмарним. Вже в VII ст. до н.е. жреці точно вирахову­вали час сонячного затемнення. Для обчислення часу було взято періодичність проходження по небосхилу Місяця. Так виник період часу - місяць - 28 днів, під час яких світило про­ходить чотири фази по 7 днів; з'явилося обчислення часу в тижнях по 7 днів. Сім небесних світил, відомих тоді людям -Сонце, Місяць, планети Меркурій, Сатурн, Марс, Юпітер і Венера - мали кожний свій день у тижні, а число 7 набрало особливого магічного значення. Була відома періодичність місячних і сонячних затемнень, описані сузір'я. У І тис. до н.е. починає розвиватися астрологія, яка дуже зміцнила автори­тет жерців.

Але той же О. Нейгебауер застерігає, що не слід перебіль­шувати заслуг шумерських жерців у розвитку астрономічних

знань. "Міфологічні уявлення про небеса, обожнення Сонця, Місяця чи Венери не можуть бути названі астрономією, так само як не можна назвати гідродинамікою віру у божествен­ність шторму чи одухотворення річки".

Релігія нововавилонського царства

Після розгрому Ассирійської держави її спадщину розді­лили Вавилон і Мідія. Вавилон став володарювати майже всім Дворіччям. Ще з 626 р. до н.е. у Вавилоні утвердився халдей­ський правитель Набопаласар, який правив до 605 р. до н.е. і заснував Халдейську династію. Згодом ця держава дістала на­зву Халдейського, чи Нововавилонського, царства.

У Нововавилонському царстві поступово відроджуєть­ся і розквітає землеробство, хоч продовжує існувати земле­робська община, але посилюється приватне землеволодіння, зміцнюється рабство. Спостерігається розквіт ремесла і тор­гівлі. Царська влада вже не має характеру деспотії, вона до певної міри обмежена жерцями, а також військовою знаттю; остання переважно складається з халдеїв. Особливих успі­хів Нововавилонське царство досягло за царя Навуходоно­сора ІІ (? - 562 рр. до н.е.). Він вів переможну війну з Єгип­том та його союзниками Фінікією та Іудеєю, завоював Іудею і зруйнував у 586 р. до н.е. Єрусалим, а іудейську знать взяв у полон. Після смерті Навуходоносора ІІ почалася боротьба за владу. Зрештою в 555 чи 556 рр. до н.е. трон посів ставленик жрецтва Набонід, який вимушений був вести невдалу війну з Персією. Внаслідок цього в 539 р. до н.е. місто Вавилон було взято персидським царем Піром ІІ, а Вавилонія стала части­ною держави Ахеменідів. Біблія помилково називає остан­нім царем Вавилону Валтасара, будімто сина Навуходоносо­ра, якому начебто під час нічного прийняття було грізне зна­мення про близьке падіння держави - пальці якоїсь людсь­кої руки на стіні царського палацу написали: "Мене, мене, текел, упрасін", що означало "полічено, полічено, зважено та поділено", - така була доля царства. На ранок у Вавилон вде­

рлися мідяни. Але Валтасар був лише сином Набоніда і само­стійно не царював.

Менше століття проіснувало Нововавилонське царство, але це були роки величного розквіту Вавилону. Біблія змальо­вує його грішним містом, сповненим спокусами, розпустою, розбещеністю.

Вавилон був підданий розбудові. Він являв собою струн­кий ансамбль зі складною системою укріплень, широкими про­спектами, якими часто рухалися пишні релігійні процесії. Ве­личним виглядав палац Навуходоносора ІІ, з ним змагався красою храмовий комплекс Есагіл; вражала сходинкова вежа (зікурат) Етеменанки заввишки 90 м; це вона викликала біб­лійний міф про Вавилонську вежу.

Нововавилонське суспільство дістало у спадщину тра­диційні релігійні вірування Дворіччя. Принципових змін майже не було, хіба що поновлюється авторитет культу Мар-дука. Помітною подією була спроба Набоніда замінити Мар-дука як главу богів богом Місяця Сіна, який був головним богом міста Харрана, родом з якого був новий цар. Жрецтво не сприйняло цього проекту. Великі боги Вавилонії і Ассирії були богами стихій і небесних тіл. Як зазначав історик релі­гій А.Мензіс, вони не пани, не володарі, не характери, запо­зичені з людських родів, вони не чоловіки і батьки, а творці і космічні сили.

Жерці Нового Вавилону продовжували розвиток науки, мистецтва і літератури, всієї культури в цілому. Але коротко­часний період розквіту Вавилону не дав можливості для поя­ви значних наслідків. З 539 р. до н.е. почалося швидке розми­вання вавилоно-ассирійської культури і до часів завоювання Вавилону Александром Македонським у 331 р. вона вже була замінена перською культурою.

Запитання і завдання для закріплення знань

"Історія починається в Шумері" - чим це довести?

Схарактеризуйте шумеро-аккадських богів.

Розкажіть про шумеро-аккадський релігійний культ.

Які спільні риси у релігій Вавилону і Ассирії?

Теми для рефератів, курсових, дипломних і конкурсних робіт

Перетворення родоплемінних релігій Дворіччя в націо­нально-державну.

Вавилонська релігія: початок, розквіт і кінець.

Релігія стародавніх ассирійців.

Нововавилонська релігія.

Література

Хук С.Г. Мифология Ближнего Востока. - М.: Наука, 1991. -184 с.

Крамер С. История начинается в Шумере. Изд. 2-е. - М., 1992. - 235 с.

Деп'янчук І. Перекази старинного світа. - Львів, 1908. - 44 с.

Нейхарут А.А., Шишова АЛ. Семь чудес древнего мира. -М.-Л.: Наука, 1966. - 134 с.

Хрестоматія з історії стародавнього світу. Т. І. Стародав­ній Схід / Пер. з рос. - К.: Рад. школа. 1953. - С. 126 - 198.

Франкфорт Г., Франкфорт Г.А., Уилсон Д., Яковин Т. В пре­ддверии философии / Пер. с англ. - М.: Наука, 1984.