• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

Розділ ХХ. НЕТРАДИЦІЙНІ РЕЛІГІЇ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 

Бум "нових релігій"

У сучасних умовах, коли можна твердити про певну взає­мозалежність та єдність процесів світового суспільного розвит­ку, коли людство постало перед необхідністю вирішувати гло­бальні проблеми та соціально-психологічні колізії, породжені НТР, триває процес виникнення релігійних новоутворень. Вони формуються внаслідок взаємодії різноманітних духовних тра­дицій, своєрідних гібридів, що становлять підсумок перетину світської та релігійної думки, "опромінювання" одного культур­ного ґрунту струмом символів, уявлень та настановлень, поро­джених іншою культурою. У ряді країн - Індії, Японії та ін. -відбувається процес утворення нових релігійних рухів та орга­нізацій (він розпочався ще в XIX ст.): необуддизму, неоіндуїзму тощо, їх зазвичай називають "нові релігії" або "релігійно-рефор­маторські рухи", причому вони відіграють важливу роль не тіль­ки в країнах, де народилися, а й за їх межами, особливо у США та Західній Європі. Ці "нові релігії" відбивають тенденцію модерні­зації традиційних релігій Сходу та Заходу, що дозволяє вписати містичну та міфо-магічну традицію в духовне життя складної та суперечливої цивілізації XX ст.

Зараз на Заході спостерігається бум "нових релігій", що ви­кликає прагнення багатьох теоретиків і мислителів Європи та США усвідомити природу цього феномена. Більшість західних науковців (серед найвідоміших можна назвати Арнолда Тойнбі, Д. Медоуза, Т. Розака, Олдоса Гакслі) вбачають у запозиченні сучасною західною цивілізацією східних моделей світосприй­няття найважливіший засіб виходу з деяких її глухих кутів (де­гуманізації, кризових моментів у взаєминах людини і природи тощо). Висновку про необхідність інтеграції християнських та

східних релігійних традицій дійшли й такі видатні християнські теологи та філософи, як Карл Ясперс, котрий вважає, що підґру­нтям релігії майбутнього має бути біблійно-східна релігія, що з необхідністю увібрала в себе усе цінне, що міститься в індійсь­ких та китайських віруваннях. У літературі існує думка, що на­стала пора зректися "західного провінціалізму" в царині релігії, збагатитися релігійним досвідом Сходу. Це - не просто абстрак­тне розумування, такі думки викликані стихійним поширенням на Заході релігійних течій, що сягають своїми джерелами схід­но-містичних та магічних традицій, поширенням, що набуло у 60-80-ті роки справді масового характеру Навіть неупередже-ного погляду на "нові релігії" Сходу та Заходу достатньо, щоб виявити надто чіткі паралелі в особливостях світогляду, системі релігійних стосунків та структурі, у культових формах. Більшість "нових релігій" - як ті, що виникли у кінці XIX ст., так і ті, що були започатковані у новітній час, незалежно від території, де вони переважно поширилися, чи підґрунтя - містичного або міфо-магічного, на яке вони спираються - так чи інакше несуть у собі ідею єдності буття. Найчастіше їх очолює харизматичний лідер, що претендує на сакральну "осяяність", володіння певною езотеричною таємницею. Усі вони, як правило, обіцяють не "чек з оплатою посмертно" (за словами одного із неоіндуїських ідео­логів), а досягнення щастя та визволення від страждань "тут і зараз", у земному житті; нарешті, всі вони так чи інакше тяжіють до синкретизму або універсалізму, що в цілому є наслідком вза­ємодії культур.

Цілком вірним є твердження про те, що, звичайно, ці особ­ливості в основному суперечать настановленням релігій арамей­ських традицій та водночас демонструють безсумнівний зв'я­зок із духовним кодом індійської і японської релігійних тради­цій. Не можна заперечувати бажання певного прошарку прибі­чників "нових релігій" на Заході протиставити ці релігії христи­янським інститутам та вченню як частині чужого істеблішмен­ту. Проте виникає питання: що спричиняє поширення саме та­ких форм релігійності у сьогоднішньому світі - "негнучкість"

християнських церков у процесі модернізації або певна спів­звучність сучасній "відчуженій самосвідомості", або ж суто по­літичні чинники? Це питання, на думку дослідників, вимагає дуже серйозного вивчення. У всякому разі треба визнати слуш­ність висловлювання Олдоса Гакслі:

У західних релігіях людина прагне пізнати Бога, у східних релігіях людина прагне стати Богом.

Адептам "нових релігій" притаманна віра в можливість ви­рішити гострі проблеми сучасного світу у відповідності з тими проектами, напрямами, що пропонуються. До них можна відне­сти проекти "нових світових цивілізацій", "раю на землі", що на­дають світоглядним системам "нових релігій" хіліастичні та ме­сіанські риси. Найбільш розробленими є концепції Ауробіндо Гхоша, викладені у його працях "Цикл людської історії" та "Ідеал людської єдності". Тут подається ціла система поступального ро­звитку людства до вищого щабля його буття на рівні "наднаціо­нального" об'єднання, що знаменує водночас торжество "супе-рірраціонального" (містичного) типу свідомості і повної соціа­льної справедливості. Певна типологічне подібна схема характе­рна і для Місії Рамакришни, Суспільства божого життя. Сока гакай та ін. В усіх випадках торжество соціальної справедливості пов'язується, по-перше, з подоланням протиставлення різнома­нітних суспільних систем, різних філософій, по-друге, зі зміна­ми людської свідомості, по-третє, з діяльністю "просвітлених" ду­ховних лідерів.

Можна помітити, що проекти майбутньої суспільної гар­монії існували в усі часи в усіх релігіях і зовсім не є породжен­ням сьогоднішнього дня. Проте в минулому, навіть у межах релі­гійних традицій з їхнім плюралістичним та водночас монотеїс­тичним підходом до світу, хіліастичні мрії, як правило, мали на увазі не примирення, не гармонізацію різних суспільних та фі­лософських систем, а торжество певного одного, заданого прин­ципу. Ці концепції узгоджувалися не з людиною як суб'єктом перетворення світу, а з Божою волею або з надкосмічним безо­собовим законом. Мотив, що присутній в усіх проектах "нових

релігій" - важливість людської волі та активності. Відштовхую­чись від реального, емпірично відчутного на рівні щоденної сві­домості психологічного дискомфорту, світоглядні системи цих релігій, по суті, перетворюють те, що в традиційних (передусім монотеїстичних) релігіях було метою - пізнання Бога або зако­ну як необхідної умови спасіння - у спосіб гармонізації взаємин з навколишнім світом та з самим собою, вказують спосіб "жити щасливо", порівняно з яким усе інше - і божество, і світові про­блеми - виявляється немовби похідним. Дослідники доводять, що дух "нових релігій" можна характеризувати як релігійно-ава­нтюрний, що вони привносять у релігійну царину ігровий мо­мент, який дозволить адептові повернутися до секуляризованого світу. Створення "новими релігіями" своєрідної "фантастичної дійсності" пов'язане не лише з ігровим аспектом мислення, але й із переміщенням сфери незрозумілого зі світу зовнішнього у вну­трішній світ людини, що дозволяє індивідові досягнути стану нірвани - звільнення від оков емпіричного світу. Цей містицизм та магізм і конструює світ фантазій сучасного світу, задовольня­ючи духовні потреби людини.

Проблема майбутнього релігії, її місця та ролі в житті люди­ни на вищих ступенях науково-технічної цивілізації цікавить сучасну соціально-гуманістичну та релігійну думку. Ця пробле­ма тісно пов'язана з питанням про темпи, напрям та перспекти­ви процесів секуляризації у сучасному та майбутньому цивілі­зованому суспільстві. Тут під секуляризацією мається на увазі соціальний та ментальний процес, внаслідок якого найважли­віші сфери суспільного життя, культури та людської свідомості звільнюються від влади інститутів та символів релігії; процес, у якому різноманітні галузі людського життя перестають бути са­кральними, а починають сприйматися як самостійні щодо норм та настанов релігії.

У світлі такого розуміння процесу секуляризації стає оче­видним, що проблема майбутнього релігії або релігійності розг­лядається з позиції футурологічної концепції цивілізації та лю­дини, нерозривно пов'язаної з теоретичними та практичними

аспектами процесу секуляризації. Теоретичні аспекти першої та другої концепцій являють собою немовби дві сторони однієї ме­далі, є взаємодоповнювальними. Рефлексії щодо майбутнього релігії найчастіше виявляються в контексті досліджень пробле­ми секуляризації. Сучасні теорії секуляризації містять найбіль­ше число запитань, присвячених саме майбутньому релігії. Ці теорії у першому наближенні можна поділити на так звані "слабкі" та "сильні" теорії секуляризації. Перша група ("слабкі") знаходить обгрунтування у тих настановах сучасного релігієз­навства (як правило, філософських та психологічних) та напря­мах теологічної думки, що намагаються виявити зв'язок між ре­лігійністю та природою людини, її сутністю, показати необхід­ність релігії в індивідуальному і колективному житті, у процесі самореалізації індивіда та дозрівання особистості (Дж. Олпорт, А. Маслоу, Т. Парсонс та ін.). У процесах секуляризації вони не помічають незворотних змін, які мають місце в релігії. Цілком природно, що прибічники цих теорій не підтримують думку про згасання релігії як неминучого наслідку цивілізаційних змін. Вони наголошують, що сучасні секуляризаційні процеси стосу­ються лише традиційних форм релігії та її інститутів і аж ніяк не сутності самої релігії, отже, вони зовсім не ведуть до загального стану безрелігійності. Процеси секуляризації заторкують лише застарілі та неадекватні сучасному світові форми релігії і пере­носять усе істотне в релігії до сфери індивідуальності. Очевидна втрата релігійними інститутами традиційно суспільних функ­цій, що виконуються ними, не означає істотного обмеження ролі релігії, а лише зміну царини її діяльності - більш повне зосере­дження на психологічних функціях, значущість яких різко зро­стає в умовах науково-технічної цивілізації. У майбутньому ж сформуються нові види та форми релігії і релігійності.

Друга група теорій секуляризації ("сильна") грунтується на традиціях філософської думки та наукових рефлексіях (Фридрих Ніцше, Жан-Поль Сартр, Вільям Кемпбел та ін.). Автори цих теорій вбачають у процесах секуляризації постій­не та необоротне зменшення ролі й значення релігії у сфері

людського життя та прогнозують у майбутньому наявність без­релігійної культури, за якої усі основні цінності секуляризо­вані, а сама людина є арелігійною. Вже на нинішньому етапі цивілізації релігія, на думку провідних представників цих тео­рій, виконує дедалі меншу роль у житті людини - ледве задово­льняє коло її потреб. Усе частіше її замінюють у цьому наука, мистецтво, світські, ідеологічні та етичні системи тощо. Най­довше релігія "затримується" у сфері внутрішнього життя лю­дини, на рівні почувань індивіда. Тут релігія постає як чинник, що пом'якшує граничні ситуації людської екзистенції (тяжка хвороба, смерть близьких, фізичні та моральні страждання тощо). Проте і тут відбуваються зміни, що не підтверджує одно­значно гіпотезу про інтегральний зв'язок релігійності з приро­дою людини, про її необхідність у житті індивіда.

Аналіз даних двох груп теорій секуляризації виявляє їхню слабкість та спрощений підхід до майбутнього релігії і перспек­тив секуляризаційного процесу. Насамперед треба відкинути суто механістичні уявлення про секуляризацію як простий лі­нійний процес, що прямує до фатальної переконаності у зга­санні релігії, до відсутності інтегрального зв'язку релігії з при­родою людини. По суті, положення про зникнення релігії в май­бутньому передбачає надто складний, тривалий, пов'язаний зі змінами нерелігійного типу (в галузі економіки, культури, пси­хології та ін.) процес поступової емансипації людини від ре­лігії. Польський вчений Я. Шмідт вважає плідною гіпотезу, згі­дно з якою процес секуляризації призведе не стільки до повної елімінації релігійності з життя людини та культури, скільки до втрати релігією монополії в людському бутті;, секуляризація -шлях до якісно вищої, плюралістичної за своєю суттю світогля­дної культури.

Однією із найвиразніших тенденцій цього напряму релігій­но-культурних змін є прискорений цивілізаційними та світогля­дними змінами процес своєрідного "вростання" традиційних форм і навіть фундаментальних ідей і концепцій релігії у світсь­ку культуру. Цю тенденцію супроводжують також важливі змі­

ни в царині власне релігії, наприклад бурхливий процес форму­вання нових теологічних вчень у християнстві або істотні зміни доктринного характеру в католицизмі. Дедалі сильніше виявля­ється тенденція, протилежна тій, що панувала в минулому, а саме: протягом сторіч, а то й тисячоліть релігія асимілювала елементи різноманітних галузей позарелігійної культури - моральності, філософії, мистецтва та ін.; нині - навпаки: посилюється акуму­ляція релігійних форм та концепцій у світській культурі. Це осо­бливо яскраво виявляється у сучасній музиці, архітектурі, в де­яких видах пластичного мистецтва, у певних напрямах сучас­ної філософії, в науці тощо.

Прискорений цивілізаційними та суспільними змінами про­цес "вростання" традиційних форм релігії у світську культуру, певне немовби "розсіювання" релігії у явищах сучасного життя вимагає теоретичних досліджень релігії, її місця та ролі в куль­турі, її майбутнього в науково-технічній цивілізації та її зв'язку з існуванням людини. Природно, що необхідно зректися спроще­них, успадкованих від епохи Просвітництва умоглядних схем і стереотипів щодо релігії - концепції "кінця" релігії як релікту минулого, "опіуму для народу" та ін. Тому одним із першочерго­вих завдань є створення нової теорії, яка б пояснила і процес секуляризації, і майбутнє релігії, і комплекс питань, пов'язаних із різноманітними аспектами функціонування релігії у людсь­кому житті й культурі.

В кінці XX ст. особливого значення набула така глобальна проблема, як загострення екологічної ситуації, що порушує самі основи існування людства. У зв'язку з цим сучасні теологи та західні вчені й методологи (С. Насер, А. Тойнбі, Е. Фром, У.Р Джекобс, Б.А. Ліві та ін.) вбачають ключ до подолання еко­логічної кризи у суфізмі, даосизмі, буддизмі, синто та ін. Так, С. Насер вважає, що "треба визнати обмеженість західної науки у сфері освоєння природи та звернутися до традиційних учень Сходу, наук про релігії східних цивілізацій, насамперед китай­ської, японської, індійської та ісламської. Хоча вони й різняться між собою, їх об'єднує метафізичний принцип дослідження при­

роди як сфери буття, пронизаної "розумним вищим світлом". Розвиток науки й техніки у європейській цивілізації зірвав пок­рив сакральності та духовності зі ставлення людини до приро­ди. Відтак порушилася гармонія між природою та людиною, між людиною та Богом. На думку С. Насера, західна наука не акцен­тувала уваги на вивченні загального зв'язку в живій та неживій природі через встановлене нею обмеження. Наскільки великим є цей недогляд, зрозуміло з того, що сучасні екологи приходять до уявлення про навколишню природу як про єдиний організм. Але за цим йде висновок, що для подолання екологічної кризи необхідно звертатися до давніх релігійно-містичних вірувань.

Відомий західний мислитель Е. Фром також вбачає вихід із екологічної кризи у зверненні до східних релігійно-містичних учень. Він виходить з того, що причини екологічних проблем кореняться в самій сутності християнської релігії, яка є чужою природі. Християнський спосіб мислення призвів у підсумку до того, що "індустріальному суспільству притаманне презирство до природи як до всіх речей, що не є продуктами машинного виробництва, і до всіх людей, що не займаються виробництвом машин... " Для подолання цього відчуження Е. Фром пропонує використати як духовний засіб "нетеїстичний містицизм" дзен-буддизму.

Дещо ширше до розгляду екологічних проблем підходять японський мислитель Д. Ікеда та колишній директор Римського клубу А. Печеї. З їхнього погляду, "найважливіші нинішні про­блеми залишаються духовними та етичними, і вся сукупність наукових і технічних засобів не в змозі розв'язати їх". Вихід із кризи вони вбачають не стільки у зміні реальної дійсності, стіль­ки у знищенні внутрішніх духовних джерел кризи - в "етичній революції", або "революції в людині".

Д. Ікеда вважає, що "етична революція" пов'язана з буддиз­мом, здатним пробудити все внутрішнє духовне життя людини. Відповідно до такої точки зору "етична революція" припускає існування двох етапів. На першому з них під впливом буддизму людина перероджується в етичному плані. Люди, що здійснили

внутрішню революцію, несуть свої переконання в світ, у практи­ку соціального життя. На другому етапі - через навчання і вихо­вання вони революціонізують інших, а це зрештою зумовлює трансформацію суспільства зсередини. Як підсумок - буде ство­рена основа для вирішення таких серйозних проблем, як за­бруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів тощо.

На необхідність створення нової етики вказує і філософ-гуманіст, лікар та теолог Альберт Швайцер. У праці "Культура та етика" він проводить ідею, згідно з якою "етика має народитися з містики", причому містика не є самодостатнім явищем. Містика існує лише задля етики "шанобливості перед життям". Швай-цер проголошує "етичний містицизм" єдино глибоким світогля­дом, шляхом до життєствердження, причому на місце христи­янського принципу любові до ближнього ставиться моральний імператив "шанобливості перед життям". Сутність "етичного мі­стицизму" полягає в такому: життя - священне; етика - це нео­бмежена відповідальність індивіда. Етика "шанобливості перед життям" націлена на підвищення почуття відповідальності лю­дини. Власність Швайцер розглядає як майно суспільства, що перебуває в суверенному володінні індивіда; така етична пози­ція особистості може бути лише наслідком "етичного містициз­му". Адже містика має своє виправдання лише в етиці та через етику; таким чином і відбувається оселення Бога в людині та його розчинення у її справах і вчинках. Швайцер доповнює свою етику принципом "людина і природа": усі людські дії в ставленні до земної природи, до природи взагалі є об'єктом етичної оцін­ки. Такий підхід заслуговує на увагу, але його слід доповнити соціальними чинниками.

Уся сучасна культура та життя людини пронизані проце­сом космізації у зв'язку з виходом людини в Космос та його осво­єнням. Зрозумілим є й інтерес до проблеми існування у Всесвіті розумного життя. З цією проблемою нерозривно пов'язане одне з масових захоплень другої половини XX ст. - пошук космічних "братів за розумом", уфологія, що слугує джерелом безлічі гіпо­

тез найнеймовірнішого характеру, в тому числі й щодо відвідан­ня Землі "богами-астронавтами". Такого роду концепції існують здавна, вони зафіксовані в давніх міфах Китаю, Шумеру та інших країн. Відомий американський учений К. Саган у книзі "Розум­не життя у Всесвіті" твердить, що давні шумери могли мати кон­такт із космічними прибульцями. Шумерські міфи, твори об­разотворчого мистецтва та глиняні печатки, з його погляду, підтверджують, що в районі Перської затоки, можливо, на місці давнього міста Ериду, в 4 тис. до Р.Х. або й раніше між людськи­ми істотами та неземною цивілізацією відбувся контакт "вели­чезної могутності".

У західній літературі містяться й більш докладні дані про ці та інші неземні контакти, де на основі звернення до археоло­гічних фактів з багатьох давніх культур робляться висновки про те, що "люди мали контакт і одержали інструкцію від тих, хто перебував на більш високому рівні розвитку і був більш великодушним на сходинках еволюції". Ця інструкція містила "секрет безсмертя", що передавався від покоління до поколін­ня за допомогою окультних традицій та містичних вчень і по­лягав у тому, що людина може збудувати "тіло із світла", вільне від смерті, і не потребувати їжі (згадаймо "етерних істот" Циол-ковського).

Згідно сучасної науки, гіпотеза космічних палеоконтактів не суперечить фундаментальним законам природознавства, вона випливає з ідеї множинності світів - ідеї існування позазе­мної цивілізації. Гіпотеза палеоконтактів спирається на ряд мо­ментів, зафіксованих у стародавніх пам'ятках культур Сходу. Йдеться про прибульців, що заснували шумерську цивілізацію, про знання африканського народу догонів щодо будови зоряної системи Сириус, про "синів неба", що стоять біля джерел китай­ської цивілізації, та ін. Стосовно ж міфу про "богів-астронавтів", то він стає зрозумілим, якщо зважити на концепцію, за якою "боги мали пройти через людську еволюцію (немає бога, який би раніше не був людиною)". Відвідання "богами-астронавтами" в минулому нашої планети можна до деякої міри розглядати як

аргумент на користь можливості існування у Всесвіті високоро-звинених істот, розумних цивілізацій.

Однією з тенденцій розвитку сучасної науки є інтерес фізи­ків, які займаються проблемами елементарних часток та космо­логією, до традицій давніх східних культур, до мудрості Сходу. Якщо раніше вважалися занадто екстравагантними тверджен­ня типу "всі основні ідеї сучасної науки вже були висловлені у давній китайській філософії", то нині дехто з американських фі­зиків намагається "корелювати та доповнювати" сучасну фізи­ку Ведами та поезією Вільяма Блейка, виявляє паралелі між ква­нтовою механікою та вченням тибецького лами У. Трунга, фор­мулює принципи фізичних теорій у світлі трансцендентної ме­дитації індуїзму.

Концепції сучасної фізики можуть здаватися дивними лю­дині, не обізнаній у теорії відносності та квантовій механіці. Так, здаються незвичайними квантові принципи суперпозиції; люд­ський розум жахається перспективи викривленого простору та областей Всесвіту, що лежать поза простором та часом. Коли ж людина починає вчитуватися в сторінки індійських філософсь­ких трактатів, зауважує американський дослідник І.Талбот, то вона доходить висновку, що "Тантра може розглядатися як дав­ня гілка квантової теорії". Індійські містики, як не дивно, мають уявлення і про те, що простір і час утворять континуум і що не існує точної причинності. "Чудні" уявлення нової фізики були відомі східним мудрецям уже в VI-VII століттях.

Основне, що є специфічним для східного світогляду і що особливо привертає до себе увагу вчених - це відчуття цілісності світу, його єдності та взаємозв'язку, визнання на­явності певної "абсолютної" істини, що має глибоко особис­тий характер.

Останнім часом в Україні крім традиційних (православ'я, греко-католицизм, протестантизм, юдаїзм, іслам) релігій поши­рюються нові релігійні течії та створюються організації, серед яких є такі, що історично не успадковані нашим народом від по­передніх епох, не притаманні його релігійній духовності, куль­

турно, побутово, ментальне не укорінені, але набувають популя­рності внаслідок місіонерства. Нетрадиційними для України вва­жаються релігії переважно східного (індуїського, буддійського та ін.) напряму

До нових релігійних рухів належать і так звані неорелігії, які оформилися порівняно недавно - у другій половині XX ст. Поя­ва їх зумовлена змінами світоглядних парадигм, кризою тради­ційних релігій, взаємовпливами різних культурних світів. Вод­ночас неорелігії постають як результат релігійної ініціативи окре­мих осіб, котрі, базуючись на певній віросповідній традиції або синкретизмі декількох, творять нове віровчення, культ, органі­зацію. Остання вважається самодостатньою і незалежною від будь-якого релігійного центру, а її засновник і керівник - обра­ним Богом. Серед численних неорелігій, які зазвичай є частиною молодіжних рухів, що виникають у середовищі інтелектуалізо­ваних верств населення, виділяються неохристиянські, неооріє-нталіські, неоязичницькі та ін. Сьогодні в Україні налічуються майже всі відомі в світі напрями неорелігій. Новітня нетради­ційна релігійність в Україні представлена групами.

Неохристиянство

До неохристиянства належать релігійні течії, що виникають у межах традиційного християнства з метою приведення його у відповідність з вимогами часу. Ще в минулому, а особливо в се­редині нинішнього століття християнські Європа й Америка сти-кнулися з появою численних відгалужень від протестанських церков загальнохристиянського, євангеліського характеру. Но­воутворені Церкви базуються на Біблії як основному віроспові­дному джерелі та на особі Ісуса Христа як центральній постаті своїх релігійних доктрин. Характерною для неохристиянських груп є критика ортодоксального християнства за відхід від пер­вісних традицій: оголошення своєї Церкви, секти справді істин­ним, відроджувальним рухом євангельського християнства, на­віть месіянським у спасінні Христової віри; досконале знання Біблії з дозволом вільного прочитання її і власними інтерпрета­

ціями; піднесення останніх до рангу віросповідних джерел (до­даткові писання, об'явлення), авторитетніших часом за Біблію; визнання Ісуса Христа поряд зі своїм лідером - керівником цер­кви, який вважається пророком, посланцем Бога. Неохристиян-ство відрізняється від історичного християнства своїм розумін­ням Трійці, природи Ісуса Христа, сутності Святого Духа, пекла й раю тощо.

В Україні до неохристиянських рухів належать, по-перше, привнесені з-за кордону місії, секти, новітні Церкви (Хрис­тиянська місія, "Емануїл", "Армія спасіння", мормони), Церква повного Євангелія, Церква Христа, Київський християнський центр "Нове життя", Християнська церква "Хвала і поклонін­ня", проросійське неохристиянське утворення Церква воскре­саючої Богородиці, церква маріїнської орієнтації "Альфа і Оме­га" тощо; по-друге - християнські об'єднання українського по­ходження, як от Спілка християнської міжконфесійної згоди "Лігіс" і Собор євангельських церков.

Богородична церква - неохристиянська конфесія, що розг­лядає себе як спадкоємицю "Российского самодержавного пра­вославия" та його наступниці - Істинноправославної церкви. Богородична церква організаційно сформувалася в Росії у 80-х роках. Офіційно була зареєстрована 1992 р. як Церква Божої Матері, що преображається. В Україні громади Богородичної церкви з'явилися 1992 року. Богородична церква проголосила себе Церквою Царства Божого, яке Божа Мати за дорученням Святої Трійці має збудувати на Землі, підготувавши другий при­хід Ісуса Христа. Своєрідне витлумачення в Богородичній церкві знаходять православне віровчення, обряди. Так, євхаристія розуміється тут як таїнство втілення в людину Христа через Ма­рію. Атрибути храму, одяг священнослужителів у Богородичній церкві символізують вшанування Діви Марії. У культ і літургію запроваджено багато нових елементів. Священики сповідують­ся перед братами і сестрами. Велика увага приділяється "пласти­чній молитві", медитації: обов'язково тричі на день твориться Розарій - вінок молитов із роздумами про важливі події земно­

го життя Господа і Богородиці. Російську православну церкву Богородична церква розглядає як "притулок Сатани", а її патри­арха - як "червоного дракона". Визнаючи необхідність покаяння Росії перед Всевишнім, перед усім світом за спробу утверджен­ня "диявольської цивілізації"—комунізму, вбивство "богороди­чного імператора Миколи II". Богородична церква утверджує водночас ідею месіянської ролі Росії у світі, побудови через по­середництво Пресвятої Богородиці саме на її території цивілі­зації, тотожної апостольському буттю. "Духовним Ізраїлем III Заповіту є Свята Русь" - твердять ідеологи цієї Церкви. Появу Богородичної церкви її керівництво розглядає як вияв Божого Провидіння, а тому закликає інші християнські конфесії до здо-лання своїх відмінних рис і входження в лоно новоутворення. Богородична церква шанує святих східного і західного христи­янства. Вона входить до Міжнародної ради громадських церков, визнається Вселенською Маріїнською церквою. Богородична церква має своє суспільно-просвітницьке утворення "Фонд Новой Святой Руси".

Мормони - члени Церкви Ісуса Христа святих останніх днів, що її заснував у США 1830 р. Джозеф Сміт. За твердженням останнього, ангел, що явився йому, вказав місце, де лежали до­щечки з давніми письменами книги ізраїльського пророка Мор­мона. Перекладена і видана, "Книга Мормона" подає життєпис двох давніх народів, які залишили Ізраїль і переселилися в Аме­рику. Разом з писаннями самого Сміта, у мормонський канон включені також: "Вчення і заповіти", "Коштовна перлина", анг­лійський переклад "Біблії" короля Джекоба. Віровчення церкви характеризується синкретичністю: воно увібрало в себе поло­ження з християнських, ісламських, буддійських, давньогрець­ких та давньоримських релігій, трактування Сміта. У статтях, де викладені основи віри мормонів, своєрідно витлумачуються Трійця, викупна жертва Христа, спасіння, месія. Мормони вва­жають себе обраними Богом людьми і сподіваються на щасли­вий кінець свого життя. Вони вірять у дар "іномовлення" та його тлумачення, божественне об'явлення, можливість побудови "Сі­

ону" на американському континенті. Мормони визнають обряд хрещення через занурення у воду, покаяння. Церква мормонів має струнку ієрархічну організацію. На чолі її стоїть президент, який вважається пророком. Він керує громадами за допомогою 12 апостолів. Кворуму семидесяти, "Керівного єпископату" та Патриарха Церкви. Вся влада перебуває в руках священників-мормонів, які поділяються на Ааронове (молодше) та Мелхи-седекове (старше) коліно. Основний центр мормонів - місто Солт-Лейк-Ситі, штат Юта (США). Крім того, члени Церкви Ісуса Христа святих останніх днів є у Великій Британії, Сканди­навії, Німеччині, а також в Україні, де діє 23 громади.

Новоапостольська церква виникла в Англії 1832 р. як ре­зультат релігійного руху за відродження первісного вчення Христа. В наші дні центр Церкви маститься в Цюриху, очолю­ється первоапостолом, рішення якого з церковних питань є обо­в'язковими для членів організацій. Церковні священнослужи­телі - єпископ, староста, пастор і проповідник - правлять слу­жбу відповідно до своєї професійної діяльності, безкоштовно. У Церкві здійснюються три таїнства: хрещення водою, закар-бування Духом Святим і причастя. Громади Новоапостольсь-кої церкви діють у більшості областей України. Видається жур­нал "Наша сім'я".

Церква Христа - новітній для України релігійний рух, поя­ва якого ініційована американськими місіонерами. Церква про­голошує Біблію основою свого віросповідання і діяльності, ви­магає від кожного вірного дотримуватися постулатів віри, ви­кладених у Святому Письмі, втілювати у своєму житті первісні християнські ідеали. Церква протестує проти бюрократичних організаційних пут, тому не має вищих та місцевих органів управ­ління або якогось керівного центру. За кожною громадою визна­ється право автономії. Громада керується за місцем реєстрації обраним старшиною, богослужіння веде місцевий диякон, відп­рави у Церкві складаються із п'яти ритуалів, що відповідає текс­ту Святого Письма: спів, молитва, проповідь, складання дарів, переломлення хліба та причастя вином. У Церкві не існує обо­

в'язкового членства, визнається хрещення у свідомому віці, яке здійснюється короткочасним зануренням у воду

Нова церква, або Церква нового Єрусалима - послідовни­ки Е.Сведенборга ( 1688-1772), відомого швецького теософа-містика, вченого широкого профілю, який свій духовний досвід описав у книзі "Щоденник видінь". Основу віровчення Церкви становлять 33 томи теологічних творів Сведенборга, зокрема книга "Таємниці неба", "Про небо та його чудеса та про пекло", "Вчення Нового Єрусалима", які у Швеції тривалий час були під забороною, а їх автор звинувачувався у єресі. Лише після смерті Сведенборга з'являються гуртки його шанувальників. Перший такий осередок заснував у Лондоні Роберт Гіндам. Датою наро­дження Сведенборзької церкви вважається 1788 рік. Нині гро­мади сведенборгців існують у різних країнах Європи, Америки. Церква видає журнал "Шлях до себе", має богословські семінарії в Англії, США. Громади Нової церкви є у Львові та Донецьку.

Релігії орієнтального напряму

Релігії орієнтального напряму репрезентовані неоіндуїз-мом, течіями буддійського спрямування, рухами синтоїської орієнтації.

Неоіндуїзм сьогодні є неодмінним елементом релігійного життя не лише Індії, а й багатьох країн Європи та Америки. Ви­ник у першій половині XIX ст. в рамках індуїзму як його сучасне прочитання для інтелектуалізованих верств Сходу і Заходу. Ха­рактерним для неоіндуїзму є, як правило, опора на давню ведич­ну традицію, але при цьому вдало використовуються досягнен­ня інших культур, цінності багатьох релігій. В усіх неоіндуїсь-ких вченнях популярними є ідеї універсалізму, синкретизму, рі­вності всіх релігій як пошуків шляхів до Бога, духовної оази в реконструкції суспільства. Обов'язковим для неоіндуїзму є ная­вність гуру як проповідника вчення і провідника духовних по­шуків особистості, групи, течії. Адаптовані до сучасної людини, неоіндуїські рухи особливо активно поширюються східними мі­

сіонерами з середини XX ст. переважно у формах культурних, просвітницьких, оздоровчих заходів.

Міжнародне товариство Свідомості Кришни, або рух "Гаре Кришна" (МТСК), є модернізованим варіантом однієї з гілок вішнуїзму - "релігії чай" тантинів. Відомий бізнесмен з Індії Свамі Прабгупада (1896-1977) прибуває 1966 р. до Америки з метою відродження моральності американського суспільства, яку починає реалізувати серед гіпі Нью-Йорка. З невеличкої групи учнів Прабгупади рух виріс до світового розповсюджен­ня конфедерації ашрамів, духовних шкіл, храмів, громад, ви­давництв, крамниць, сільськогосподарських ферм. Лише в США налічується 100 тисяч кришнаїтів. Центри МТСК є та­кож у Канаді, Австралії, країнах Латинської Америки, майже у всіх європейських державах. Перші громади кришнаїтів з'яви­лися в Україні у 80-х рр., але існували нелегально. Лише 1990 р. було дозволено їхню діяльність. 1995 р. зареєстрований Всеук­раїнський центр Свідомості Кришни, який є керівним органом об'єднання 46 громад послідовників кришнаїзму, що діють май­же в усіх областях України.

Ядром вчення МТСК, викладеного у майже 80 працях Шри-ли Прабгупади і перекладеного на 35 мов світу, є віра в Кришну як Верховну особу Господа та необхідність відданого служіння йому. Кришнаїти виконують визначену Прабгупадою місію: про­пагують ведичні знання про Космос, людину, суспільство, по­ширюють Свідомість Кришни, брахманічну культуру, практи­кують бгакті-йогу, ведуть праведне життя (не споживають м'ясо, рис, яйця, каву, чай, наркотики, не грають в азартні ігри тощо). Кришнаїти крім вирішення проблем внутрішнього вдосконален­ня особи займаються благодійництвом. В Україні вони прова­дять соціальне важливі благодійницькі акції - "їжа для життя", борються з наркоманією, працють у місцях позбавлення волі, розповсюджують ведичну літературу, провадять фестивалі, лекції тощо.

Послідовники Шри Сат'ї Саї Баби (нар. 1926 р.), одного з найвідоміших в Індії та в усьому світі Гуру, об'єднані в релігійні

центри, що існують у багатьох країнах і підпорядковуються аш­раму "Прашанті Нілаям" ("Обитель повного спокою") - місцю проживання вчителя і прощі його вірних, що у Південній Індії. Саї Бабу вважають чудотворцем, аватарою (втіленням) Бога, який зцілює людей і духовно, і фізично. Свою місію Сат'я визна­чив як ствердження праведності (дгарми), відродження в лю­дині прагнення до духовності, а в людстві - бажання жити в мирі й співпраці. Саї Баба прийшов, щоб об'єднати всіх людей в одну сім'ю, яка б будувалася на принципах Істини, Праведності, Миру, Любові й Ненасильства. Вчення гуру - не нова релігія, вона ви­знає всі релігії, наявність у них істини, допомогти усвідомити яку і покликаний Саї Баба. Вся діяльність центрів спрямована на духовну сферу, освіту та служіння людям (допомога хворим, людям похилого віку, розумове відсталим, усім нужденним). Ви­роблений ними Кодекс поведінки і Десять принципів життя по­слідовників Саї Баби близькі до вже відомих релігійних запові­дей загальнолюдського змісту. В Україну рух прийшов із Росії в 90-х рр. через Братство відданих Сат'ї Саї, Товариство ведичної культури Санкт-Петербурга, які перекладають і видають повчан­ня, афоризми вчителя, записи розмов із ним.

Активно діють в Україні Центри Шри Чинмоя (нар. 1932 р.) — індійського поета, музиканта, філософа, громадсь­кого діяча руху за мир. У своїх працях "Внутрішня позамеж-ність" (1974), "Медитації" (1978), "Світло Сходу для західно­го розуму" (1989), "Душа - подорож нового життя" ( 1991 ) та інших Шри Чинмой навчає "Шляху серця" - шляху любові, відданості й самозречення, який дає можливість швидко до­сягти духовного прогресу. Запропонована вчителем філосо­фія любові виражає найглибший зв'язок Людини і Бога, які є аспектами однієї і тієї самої єдиної свідомості. У драмі життя людина реалізує себе у Всевишньому, усвідомлюючи, що Бог - це найвища власна сутність людини. Всевишній розкриває себе через людину, яка служить його інструментом для перет­ворення і вдосконалення світу. Головна мета послідовників учення —духовне і фізичне вдосконалення особистості через

пізнання своєї глибинної суті, духовних істин, пошук, відк­риття й вияв їх у собі. Для цього центри організовують і здій­снюють лекції, концерти, театральні вистави, екскурсії, спор­тивні змагання та інші безкоштовні культурні заходи. В Укра­їну рух прийшов у кінці 80-х - початку 90-х рр. у результаті проповідництва одного із західних учнів Шри Чинмоя. Сьо­годні центри (громади) Шри Чинмоя діють у 24 містах Укра­їни, зокрема в Одесі, Києві, Харкові, Львові.

Ошо-центр створений у Києві в 1991 р. прихильниками індійського філософа, гуру, проповідника Раджніша Чандра Мо-хана (1931-1991), більш відомого під духовними іменами "Бга-гаван Шри" (Благословенний) і "Ошо" (Океанічний, розчине­ний в океані). Раджніш 1974 р. заснував Міжнародну комуну з центром у місті Пуна (Індія). З 1981 р. перебував у США, де праг реалізувати свою мрію - створити "просвітлену громаду", Радж-нішпурам - місто майбутнього. Проте здійснити свої плани Ошо не зміг: він був депортований із країни, повернувся у свій ашрам в Індії, де жив до смерті в колі своїх учнів, друзів, послідовників. Популярність Ошо на початку 80-х рр. була приголомшлива. У 22 країнах Америки, Європи, Азії відкрито 500 центрів раджні-шизму. Його твори містять оригінальні роздуми про Всесвіт, Бога, людину, їхнє гармонійне існування. Гуру не нав'язував якісь заповіді, догмати, доктрини, обов'язкові приписи, поважав свободу людини, її прагнення до самопізнання, здатність до са­мовдосконалення. Своє вчення Ошо пропонував як допомогу тим, хто йде шляхом духовних пошуків, і як один із таких шля­хів він пропонував власний досвід самоусвідомлення, синтезації вчень східних і західних філософів, духовних традицій різних релігій (йоги, суфізму, індуїзму, буддизму, тибецької тантри тощо). При українських центрах Ошо працюють групи з меди­тації за Раджнішем, з лікування за системою Рейки та з астро­логії. Кількість членів громад постійно зростає.

Вселенська Чиста релігія походить з Індії, де 1970 р. її засновниця Шривастава Нірмала - Шри Матаджи Нірмала Деві (нар. 1923 р.) відновила давню систему духовного сходження і

самооздоровлення - сагадж-йогу. За вченням останньої, в кож­ній людині перебуває енергія чистого бажання (кундаліні), яка є відродженням Святого Духа. За допомогою медитації, молитви, специфічного методу, який відкрився Шри Матаджи, людина стає здатною на самореалізацію - усвідомлення власного духу, тобто пробудження власної сили, кундаліні. Завдяки підійман­ню цієї сили-енергії, яка виходить у вигляді прохолодних вібра­цій, у людині ніби народжується світло, в якому вона бачить істин­ну себе, розуміє, що їй треба робити, тобто сама собі стає майст­ром, здатним зцілити себе, позбутися багатьох хвороб. Унікаль­ність методу Шри Матаджи - в тому, що він дає змогу підняти кундаліні одночасно у багатьох людей. Ті, хто пробудив її в собі, з'єднуються з космічною всепроникною енергією Божественної любові, у них з'являється потреба дотримуватися Божествен­них заповідей. Сагадж-йога робить будь-яку релігію внутріш­ньою, природною. Через це вона вважається квінтесенцією всіх релігій, що об'єднує в собі все найкраще. Серед тих, хто практи­кує сагадж-йогу - вірні мусульмани, юдеї, християни з 55 країн світу. Послідовники цієї течії з'явилися в Україні після публічних виступів Нірмали Деві в Києві 1989 р. Створено Український центр Сагадж-йоґи, де безкоштовно навчаються ті, хто бажає реалізувати себе за методом Шри Матаджи.

Синтетичні релігії

Синтетичними називають такі релігії, які в своїх догматах, культах спираються на багато різних традицій, але не просто ек­лектично поєднують їх, а створюють свої власні вчення, синте­тичні обрядові дійства, сильну церковну організацію, що прете­ндує на статус надрелігії. В них розвинутий культ лідера, визна­ється авторитет власних віросповідних джерел, наявна ідея бо-гообраності їхніх послідовників. До цієї групи належать Біле брат­ство, Церква об'єднання, або Церква уніфікації, Світова віра бахаї.

Біле братство започаткувало свою діяльність у Києві 1990 р. Засновником і керівником цієї течії став фахівець у га­лузі кібернетики Юрій Кривоногов. Має ще одну назву ­

"Юсма-лос", яке розшифровується так: ЮС - Юоан Свамі (сам Кривоногов), ма - Марія Деві (його дружина Марія Цвигун), лос —Логос (Ісус Христос). Під аналогічною назвою 1993 р. Біле братство друкувало газету (вийшло кілька її номерів). Нова те­чія проголосила себе "надрелігією епохальною, релігією при­йдешнього". Основні свої ідеї "Біле братство" запозичило із рі­зних віровчень, еклектично поєднаних і скріплених сучасною науковою термінологією. Нашому суспільству, яке зображало­ся суто сатанинським, позначеним "числом звіра", тобто 666, апокаліптично передрікався кінець світу (за прогнозами "біло-братчиків" мав статися в листопаді 1993 р. з епіцентром у Києві). Марія Цвигун була проголошена "Богом Живим Марією Деві Христос", тобто Христом у другому своєму пришесті в тілі ма­тері. Ю.Кривоногов став називатися Юоаном Свамі, втіленням Івана Богослова, інші проповідники дістали імена біблійних пророків та новозаповітних апостолів. Завдяки активній мі­сіонерській діяльності проповідників Білого братства рух кіль­кісно зростав, особливо за рахунок молоді: учнів, студентів, які кидали своє навчання, сім'ї, займалися проповідництвом, роз­повсюдженням літератури тощо. Громади Білого братства ви­никли в різних регіонах України і позам її межами. Коли діяль­ність Білого братства почала набирати відверто антисуспіль-ного спрямування, вона була припинена правоохоронними органами, розпочато слідство, за матеріалами якого в Києві в 1994-1995 рр. відбувся суд над його організаторами.

Церква об'єднання (інша назва - Церква уніфікації) -одна із найпоширеніших новітніх релігійних течій, у якій поєд­нані риси східних релігій і християнства з переважанням остан­нього, різних філософських і соціальних вчень. Засновником і керівником Церкви є Сан Сюн Мун. 1954 р. ним була заснова­на "Асоціація Святого Духа для уніфікації світового християн­ства". 1960 р. Сан Мун переїздить до США, де розгортає актив­ну релігійну діяльність. Основні положення Церкви об'єднан­ня викладені у творах Муна, головними з яких є "Пояснення Принципу" (1957) і "Тлумачення Принципу" (1966). В них, по

суті, заперечуються вихідні засади традиційного християнст­ва, зокрема божественна природа Ісуса Христа, пропонується своє прочитання Святого Письма. Мун та його дружина Хак Джа Мун вважаються "істинними батьками", третіми Адамом і Свою, які за дорученням Бога створили "досконалу сім'ю", що є джерелом спасіння для всіх сімей. Ті члени Церкви, які бажа­ють одружитися, мають пройти через відповідний шлюбний обряд. Шлюбні пари добираються тільки з благословення са­мого Муна. Масовим колективним вінчанням надається вели­ке значення. У Церкві об'єднання існує сувора регламентація взаємин, чітке підпорядкування її членів керівництву. Велика увага приділяється роботі з кадрами. На "семінарах з лідерст­ва" ведеться кваліфікована підготовка лекторів, проповідни­ків з використанням даних сучасної науки і техніки. Для вче­них, діячів культури Церква організовує симпозіуми, конфе­ренції, фестивалі. Під егідою Церкви діють міжнародні органі­зації: Федерація жінок за мир в усьому світі, Академія про­фесорів "За мир в усьому світі", Міжнародний релігійний фонд тощо. Церква підтримує понад 200 різних наукових, соціаль­них, навчальних, гуманітарних та інших проектів. Церква об'є­днання - швидкозростальна релігійна течія, її прихильники є нині у 160 країнах світу, в тому числі у Росії, країнах Балтії, в Україні, де рух з'явився ще у 70-х рр., але як масова організація відомий з 1991 року. Є громади в Києві, Харкові, Донецьку та інших містах.

Світова віра бахаї - нова для України релігія, яка виникла в Ірані в середині минулого століття як різновид одного з моде­рнізованих ісламських напрямів - бабізму. її засновник - Мір­за Хосейн Алі (1817-1892), відомий під ім'ям Баха-Ула ("слава Божа"), у 1863 р. проголосив світові про свою божественну мі­сію - об'єднати людство на основі єдиної релігії. На відміну від християнства, квінтесенцією якого є любов, у Баха основним принципом визнано ідею єдності: єдності Бога, єдності релігій, єдності людства. Заповідями цієї релігії стали визнання прин­ципу рівних прав, можливостей і привілеїв чоловіків і жінок,

необхідності обов'язкової освіти, знищення крайностей бід­ності й багатства, заборона рабства, аскетизму, чернецтва, вжи­вання алкоголю, наркотиків, припис одношлюбності й вірності у ньому, невтручання в політику, повага до свого уряду, підне­сення будь-якої праці зі служіння іншим до рівня богослужін­ня тощо. Бахаї визнають усі релігії вчителів людства, які були послані йому Богом, розуміючи ці вчення як необхідні етапи розкриття духовної істини. Для бахаїв Баха-Ула - останній за часом з'явлених вчителів. Віросповідним джерелом є Писання засновника релігії. Перші бахаї за межами країни виникнення з'явилися в Америці ( 1896), Канаді (1897), Великій Британії та Франції (1896), Німеччині (1906). Відомо, що в кінці XIX ст. громада бахаїв діяла в Ашхабаді, їхнє вчення було відоме Льву Толстому. Основними поширювачами віри (так званими піо­нерами) стали американці та іранці, які не займалися місіонер­ством або пропагандою вчення. Піонери просто інформують людей про наявність таких поглядів, не нав'язуючи останні, поважаючи право людини на остаточний вибір.

Езотеричні об'єднання і течії

Езотеричні (від гр. - таємний, внутрішній) об'єднання -це, як правило, позавіросповідні містичні течії, що виникли на межі XIX—XX ст. як опозиція офіційній ідеології традиційних релігій. Увібравши в себе езотеричні традиції різних епох, вчен­ня сучасних езотериків включили в себе віру в існування над­природного світу, містичні уявлення про нього, магічні засоби спілкування з ним, підкорення його своїм інтересам. Усі засно­вники езотеричних течій переконані, що тільки вони дають над­звичайно глибокі позитивні знання про світ, приховані від "не-посвячених".

Теософія - релігійно-філософське вчення про можливість містичного та інтуїтивного пізнання Бога шляхом безпосеред­ніх контактів з надприродними силами. Теософія базується на суб'єктивному містичному досвіді, в результаті якого людина отримує об'явлення Боже, викладаючи його як певну систему

поглядів. Найвідомішим на сьогодні теософом була Олена Бла-ватська, родом з України, яка заснувала Світове теософське то­вариство (1875). Запропонована авторкою у багатотомній праці "Таємна доктрина" специфічна езотерична (таємна) система пре­тендує на універсальну релігію, що, будучи синтезом різних ре­лігійних доктрин (езотеричного буддизму, тибецького ламаїз­му, індійського містицизму, кабали, єгипетської і грецької міфо­логії, спіритуалізму, масонства тощо), прагне розкрити тотож­ність таємного змісту всіх релігійних символів. Спираючись на вчення Парацельса, Бьоме, Сен-Мартена, Сведенборга, В. Соло­вйова, який вважав теософію вищим синтезом пізнання (раціо­нального, емпіричного знання з містикою), О. Блаватська дета­льно схематизує космологічні й антропологічні процеси, подаю­чи еволюцію Всесвіту і людства у відповідності зі східними езо­теричними традиціями, які постулюють існування семичленної ієрархії "планів" (рівнів). Вважається, що вчення Блаватської ста­ло кардинальною концепцією, яка лежить в основі теоретичних концепцій переважної більшості течій "ньюейджа". Сьогодні послідовники О. Блаватської є в багатьох країнах. Діє Теософсь­ке товариство і в Україні. 1995 р. при Київському ліцеї ім. Мура-вйова-Апостола відкрито 2,5-річну Школу теософії.

Братство Грааля - міжнародний рух, що виник у Німеч­чині в 1928 р. на основі явленого людству Об'явлення св. Грааля, що його отримав Абрру-шин (Оскар ЕрнстБернгарт, 1875-1914). Оприлюднивши об'явлення в своїй книзі "У світлі істини", Абр-ру-шин запропонував релігійне розуміння світобудови, місця і призначення в ній людини. Перебуваючи у найвищому й най­чистішому джерелі істини і духовності —Кришталевому палаці, св. Грааль через Абрру-шина пояснює людству різницю між Си­ном Божим і сином людським, причини духовної смерті, спосіб входження в стан апокаліпсису, характер жіночого і чоловічого первнів та роль їх у творенні, різницю між первісним і вторин­ним Творенням, між Божественним, Духовним і Сутнісним, дари, дані людству, тощо. Метою руху є поширення істинного знання, розвиток самосвідомості, особистої відповідальності

особи, одухотворення всіх здібностей людини. Організаційно Братство Ґрааля почалося із зареєстрованої 1932 р. у Берліні "На­турфілософської спілки послідовників Грааля", поступово по­ширюючись в інших європейських країнах. Особливий розви­ток рух отримав з 1950 р. з утворенням Міжнародного фонду об'явлення Грааля, який займається друком і розповсюдженням творів Абрру-шина, книжок пов'язаних з його ім'ям, а також пе­рекладом їх на інші мови. У наш час Братство Грааля має круги (філії) у більшості європейських країн, США, Канаді, Австралії.

Неоязичництво

Неоязичництво в Україні представлено багатьма течіями (Рідна Віра, РУНВіра, Ладовіри, Ягновіри, Орантійці тощо), які об'єднані ідеєю відродження дохристиянських вірувань українців. Якщо одні з них організаційно оформлені (мають певну структуру), то інші обмежилися лише обгрунтуванням свого вчення - специфічного язичницького бачення світу. Бога, Людини. Серед неоязичницьких громад є такі, що поширені не лише в Україні, а й в інших країнах, де компактно проживають українці. Дехто з неоязичників зберіг вірність пантеїзму, інші на основі певної модернізації давньоукраїнського язичництва сповідують монотеїзм - ушанування Даждьбога. Сучасне від­родження язичництва тільки підтверджує, що прадавня віра батьків не була абсолютно втрачена з прийняттям християнст­ва, а так асимілювалася останнім, що навіть Михайло Грушев-ський назвав її "народним християнством". Неоязичництво приймає насамперед частина національне орієнтованої інтелі­генції, яка вбачає в християнстві чужу для України релігію, а процес відродження релігії прадавніх предків розглядає як домі­нанту відродження українства. Перетворення неоязичницьких течій у масове явище є поки що проблематичним.

Рідна Віра. Самостійний напрям в українському неоязич-ництві - започаткував 1934 р. професор Володимир Шаян— пі­онер рідновірського відроджувального руху. Вивчаючи етнічну релігію українців, яку вони сповідували перед прийняттям хри­

стиянства і деякі елементи якої добре збереглися у так званому двовір'ї, В. Шаян у своїй книзі "Віра предків наших" пропонує повернутися до батьківської традиції, до коренів української ду­ховності. Осередком Рідної Віри українців має стати Орден Бога Сонця, головним лицарем якого вважається сам засновник. Ма­ксимально зберігаючи прадавню українську обрядовість, Рідна Віра спрямовує своє вчення на вдосконалення людської особи­стості, піднесення її національної самосвідомості. Рідновірці, як правило, вживають автентичні язичницькі молитви і співи. Най­потужнішою закордонною громадою є Рідновіри при Святині Даждьбожій у Гемілтоні (Канада). Існує декілька десятків гро­мад вірних Рідної Віри в Україні, зокрема в Києві, Харкові, Чер­нігові, Львові, Одесі та інших містах і селах. Діяльність Київської громади українських язичників "православ'я" базується на кни­гах "Волховик" (виклад віровчення) та "Правослов; молитви до Рідних Богів", а також обрядовий календар "Коло Свароже".

РУНВіра (Рідна Українська Національна Віра) - одна з форм сучасної релігійності українців. Засновник РУНВіри -Лев Силенко, українець за походженням, що емігрував до Аме­рики. Він вважається посланим самим Богом вчителем і про­роком, який, реформуючи політеїстичну дохристиянську віру, запропонував нову монотеїстичну систему поглядів на світ. Українці, як і інші народи, мають своє розуміння Бога, який явлений під ім'ям Даждьбога. Це дає їм можливість поновлю­вати і вдосконалювати силу свого власного єства. Даждьбог (Датель буття) - це свідомість світу, вічна енергія несвідомого і свідомого буття, свята правда. Основні положення РУНВіри викладені у "Святому писанні" - "Мага Вірі" й катехізисі "По­вчання. Пісні. Молитви". Основна культова споруда РУНВіри - Собор святої матері України - збудований поблизу Нью-Йорка (США). Рунвірці не визнають зображення Даждь-бога, оскільки він є і Святим Духом, Волею, Правдою, Любов'ю, Ми­лосердям. У РУНВірі відправляються обряди вінчання, освя­чення дитини, поховання, специфічні молитви і свята. Громади (станиці) є в Америці, Канаді, Великій Британії та інших краї­

нах, де мешкають українці. Послідовники РУНВіри в Україні об'єднані у більш як 30 громад.

Собор Рідної Віри - одна з течій українського язичництва, що виникла в 1944 р. на Вінниччині. Послідовники Собору вва­жають своїми ідейними попередниками В. Шаяна, М. Шкав-ритка, Л. Силенка, С.Кокряцького, кожний з яких зробив помі­тний внесок у творення основ Рідної Віри. Така їхня місія зу­мовлена тим, що Поділля є серцем України, оскільки саме тут найдовше, аж до 1620 р. князі боронили рідну віру. На березі річки Бог (Південний Буг) містилася головна святиня скитів - Ексамній (Божа дорога). На Поділлі віднайдено Збручансь-кого Святовита, найдавніший символ Даждьбога - Тризуб. По­слідовники цієї течії відзначаються толерантністю щодо інших рідновірських громад.

Саєнтологічні рухи

Саєнтологічні (від англійського scince - наука і грецького lohos - вчення) рухи - одна з форм нетрадиційної релігійності. Саєнтологічні вчення прагнуть поєднати в собі науку і релігію, адекватно віддзеркалити проблеми сучасного західного індуст­ріального суспільства. Більшість наявних в Україні рухів (Діа-нетика-Фонд Габарда, Наука розуму, Християнська наука тощо) мають іноземне походження, але знаходять все більше послідов­ників у нашій країні.

Діанетика. Засновником діанетики (наукології) став Рон Габард (1912-1986)— відставний військовий, відомий пись-менник-фантаст. 1950 р. він видає в Америці книжку "Діанети­ка - сучасна наука розумового здоров'я, яке є однією з найпо-пулярніших у світі: 14 мільйонів примірників дванадцятьма мо­вами народів світу, в тому числі й російською. 1954 р. в Калі­форнії зареєстрована Церква наукології, яка нині поширилася по всьому світі і має 6 мільйонів прихильників. Вчення Габарда побудоване на поєднанні новітнього буддизму, інших світо­вих релігій, фантастики, науково-технічних досягнень, прак­тики психоаналізу. У створеній релігії багато власних нових

термінів (тетан - істота-дух, яка періодично вселяється в якусь життєву форму, вічно втілюючись; інграм - накопичений про­тягом багатьох перевтілень певний життєвий досвід людини, від якого вона прагне звільнитися). Діанетика пропонує нову технологію життязвільнення від циклів перевтілень. Завдяки цій технології людина отримує владу над собою, здійснює кон­троль над матерією, енергією, часом і простором. Метою за­пропонованого Габардом вчення визнається досягнення вну­трішнього спокою, мудрості, міцного здоров'я та найвищої ду­ховної досконалості. Саме це приваблює й прихильників діа­нетики в Україні, які поки що організаційно не визначені.

Наука розуму (Релігійна наука) —сучасний синтетичний ідейний рух, що прагне в межах свого релігійно-філософського вчення переплавити ідеї гностицизму, теософії, метафізики, індуїзму, окультизму, об'єднавши східну містику і біблійне вчення. Наука розуму претендує на абсолютну істину, гармо­нійність "законів науки, філософських поглядів та об'явлень релігій відповідно до потреб та прагнень людства". Засновник течії, американський лікар-психотерапевт Ернст Голмс (1887­1990), сформулював основні положення філософії Науки розу­му в книгах "Творчий розум і успіх" (1919) та "Наука розуму" (1926), які вважаються своєрідною біблією названого руху. У вченні виразно звучать східні мотиви щодо єдності всіх релі­гій, які несуть у собі одну істину, одну дійсність. Бог для Голмса

безособистісний, Ісус Христос - лише людина. Дух Святий

жіночий аспект Божественної Трійці, людина, в якій людсь­ке поступається божественному, сама стає Христом. Філосо­фія життя Холмса базується на ідеї, продукування негативного досвіду негативним мисленням, позитивної діяльності - по­зитивним духом. Громади першої Церкви науки розуму були зареєстровані у США 1927 р., швидко завойовуючи популяр­ність серед американців. Згодом вони розповсюдилися по всьо­му світі. Нині налічується близько 26 мільйонів послідовників Науки розуму. 1991 р. створено "Міжнародний альянс Нового мислення", у який входить Київський центр Науки розуму, що

розпочав свою діяльність цього ж року Сильна громада Церк­ви діє в Донецьку, Криму.

Християнська наука. Це релігійний рух, що виник у XIX ст. в Америці з ініціативи Мері Ен Морс Бейкер (1821-1910). В основі цього вчення - принцип духовного зцілення без викори­стання медикаментозних методів лікування. Використовуючи систему психічного зцілення доктора Фінеаса Квимбі, М. Бей-кер видала декілька книг (зокрема "Наука і здоров'я", "Ключ до Писання"), в яких дає "єдино вірне" тлумачення Біблії. Отри­мані засновницею нової Церкви Божі об'явлення її прихильни­ки сприймають як біблійні, а саму М. Бейкер - як наступницю Христа. Нині в Церкві налічується майже півмільйона членів,

об'єднаних у 3000 конгрегацій по всьому світові.

Крім означених течій, в Україні є група вірних, яку важко ідентифікувати з будь-якою з них. Йдеться про сатаністів - при­хильників обожнення сил зла, поклоніння Сатані (Дияволу, або Люциферу). Сатаністів не можна вважати суто модерновим яви­щем, оскільки вони були відомі давно. Як культ сатанізм при­йшов зі стародавнього Іраку і набув особливого поширення в Європі в Середні віки. Нині під сатанізмом ми розуміємо різно­вид напіврелігійного руху, заснованого Е.О. Кроулі на рубежі XIX і XX ст. і реанімованого в 60-ті рр. в Америці. За світогляд­ною суттю, типом об'єднання, формами діяльності сатаністи ве­льми розмаїті. В кінці 70-х рр. XX ст. у Росії, а на початку 80-х - в Україні сатанізм заявив про себе як організована в декілька гро­мад релігійна течія, віросповідні догмати і культові дії якої, буду­чи своєрідним антиподом християнства, побудовані на дзерка­льному відображенні останнього. Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію навпаки, провадять так звані "чорні меси" з використанням чорних свічок, перекинутих розп'ять, проклять, ритуальних жертвоприношень тощо. Моральна про­грама сатаністів відзначається крайнім індивідуалізмом, прагма­тизмом, егоїзмом, що утверджує особистісні пріоритети, перева­гу над усіма, культ сили. Нечисленні прихильники сатанізму є і

в Україні. Вони організаційно не об'єднані, а існують як моло­діжні угруповання.

Подана панорама нетрадиційних релігійних напрямів і те­чій і здійснений аналіз останніх дозволяє спрогнозувати мож­ливі явища і процеси в цьому середовищі на найближчу перспе­ктиву. Тенденція до розширення кордонів поліконфесійності на релігійній карті України має незворотний характер. Протягом найближчих років релігійний інноваційний процес (релігієтво-рення) триватиме з різною мірою інтенсивності.

З боку модернових релігійних утворень можна очікувати активного пошуку форм взаємин з державою, громадськістю, традиційними Церквами. Більшість неорелігій, щоб зберегтися і функціонувати в сучасних умовах, змушені будуть вписувати­ся в конкретну соціально-економічну, політичну та ідеологічну ситуацію, пристосовуватися до вимог часу.

Непросто складатимуться стосунки з державою, що пояс­нюється відсутністю в Україні чіткої державної політики щодо релігії і церкви. Оскільки багато місцевих владних структур не дотримуються чинного законодавства, це штовхає окремі релі­гійні громади на порушення законів, спричиняє непорозуміння з органами влади, які зволікають з реєстрацією, дозволом на бу­дівництво культових споруд тощо. Сьогодні нетрадиційні ре­лігії виборюють право на існування, і ця тенденція збережеться й надалі, якщо не закон, а особисте - емоційне (подобається/не подобається) і політико-прагматичне (вигідно/невигідно) - ста­влення державного чиновника визначатиме долю тієї чи іншої громади. На наш погляд, роль держави в цих справах має обме­житися контролем за дотриманням законів про свободу совісті, просвітницько-інформативною і соціально-психологічною (створення спеціальних центрів психологічної експертизи і ре­абілітації) функціями.

В інтересах самих релігійних громад важливим є врахуван­ня наслідків діяльності екстреміських угруповань, коригування припливу до них людей випадкових, психічно хворих, прагма­тичних, по суті безрелігійних, щоб уникнути в майбутньому ви­

явів релігійного фанатизму, екстремізму, зменшити зовнішню конфліктність і внутрішні суперечності.

Будучи по суті своїй наднаціональними, позадержавними, більшість модернових релігійних рухів спробують поєднати уні­версальність своїх віровчень із включенням у державний про­цес в Україні, а це викличе до життя нові феномени суспільно-релігійних стосунків, які ще мають бути вивчені.

Бум "нових релігій"

У сучасних умовах, коли можна твердити про певну взає­мозалежність та єдність процесів світового суспільного розвит­ку, коли людство постало перед необхідністю вирішувати гло­бальні проблеми та соціально-психологічні колізії, породжені НТР, триває процес виникнення релігійних новоутворень. Вони формуються внаслідок взаємодії різноманітних духовних тра­дицій, своєрідних гібридів, що становлять підсумок перетину світської та релігійної думки, "опромінювання" одного культур­ного ґрунту струмом символів, уявлень та настановлень, поро­джених іншою культурою. У ряді країн - Індії, Японії та ін. -відбувається процес утворення нових релігійних рухів та орга­нізацій (він розпочався ще в XIX ст.): необуддизму, неоіндуїзму тощо, їх зазвичай називають "нові релігії" або "релігійно-рефор­маторські рухи", причому вони відіграють важливу роль не тіль­ки в країнах, де народилися, а й за їх межами, особливо у США та Західній Європі. Ці "нові релігії" відбивають тенденцію модерні­зації традиційних релігій Сходу та Заходу, що дозволяє вписати містичну та міфо-магічну традицію в духовне життя складної та суперечливої цивілізації XX ст.

Зараз на Заході спостерігається бум "нових релігій", що ви­кликає прагнення багатьох теоретиків і мислителів Європи та США усвідомити природу цього феномена. Більшість західних науковців (серед найвідоміших можна назвати Арнолда Тойнбі, Д. Медоуза, Т. Розака, Олдоса Гакслі) вбачають у запозиченні сучасною західною цивілізацією східних моделей світосприй­няття найважливіший засіб виходу з деяких її глухих кутів (де­гуманізації, кризових моментів у взаєминах людини і природи тощо). Висновку про необхідність інтеграції християнських та

східних релігійних традицій дійшли й такі видатні християнські теологи та філософи, як Карл Ясперс, котрий вважає, що підґру­нтям релігії майбутнього має бути біблійно-східна релігія, що з необхідністю увібрала в себе усе цінне, що міститься в індійсь­ких та китайських віруваннях. У літературі існує думка, що на­стала пора зректися "західного провінціалізму" в царині релігії, збагатитися релігійним досвідом Сходу. Це - не просто абстрак­тне розумування, такі думки викликані стихійним поширенням на Заході релігійних течій, що сягають своїми джерелами схід­но-містичних та магічних традицій, поширенням, що набуло у 60-80-ті роки справді масового характеру Навіть неупередже-ного погляду на "нові релігії" Сходу та Заходу достатньо, щоб виявити надто чіткі паралелі в особливостях світогляду, системі релігійних стосунків та структурі, у культових формах. Більшість "нових релігій" - як ті, що виникли у кінці XIX ст., так і ті, що були започатковані у новітній час, незалежно від території, де вони переважно поширилися, чи підґрунтя - містичного або міфо-магічного, на яке вони спираються - так чи інакше несуть у собі ідею єдності буття. Найчастіше їх очолює харизматичний лідер, що претендує на сакральну "осяяність", володіння певною езотеричною таємницею. Усі вони, як правило, обіцяють не "чек з оплатою посмертно" (за словами одного із неоіндуїських ідео­логів), а досягнення щастя та визволення від страждань "тут і зараз", у земному житті; нарешті, всі вони так чи інакше тяжіють до синкретизму або універсалізму, що в цілому є наслідком вза­ємодії культур.

Цілком вірним є твердження про те, що, звичайно, ці особ­ливості в основному суперечать настановленням релігій арамей­ських традицій та водночас демонструють безсумнівний зв'я­зок із духовним кодом індійської і японської релігійних тради­цій. Не можна заперечувати бажання певного прошарку прибі­чників "нових релігій" на Заході протиставити ці релігії христи­янським інститутам та вченню як частині чужого істеблішмен­ту. Проте виникає питання: що спричиняє поширення саме та­ких форм релігійності у сьогоднішньому світі - "негнучкість"

християнських церков у процесі модернізації або певна спів­звучність сучасній "відчуженій самосвідомості", або ж суто по­літичні чинники? Це питання, на думку дослідників, вимагає дуже серйозного вивчення. У всякому разі треба визнати слуш­ність висловлювання Олдоса Гакслі:

У західних релігіях людина прагне пізнати Бога, у східних релігіях людина прагне стати Богом.

Адептам "нових релігій" притаманна віра в можливість ви­рішити гострі проблеми сучасного світу у відповідності з тими проектами, напрямами, що пропонуються. До них можна відне­сти проекти "нових світових цивілізацій", "раю на землі", що на­дають світоглядним системам "нових релігій" хіліастичні та ме­сіанські риси. Найбільш розробленими є концепції Ауробіндо Гхоша, викладені у його працях "Цикл людської історії" та "Ідеал людської єдності". Тут подається ціла система поступального ро­звитку людства до вищого щабля його буття на рівні "наднаціо­нального" об'єднання, що знаменує водночас торжество "супе-рірраціонального" (містичного) типу свідомості і повної соціа­льної справедливості. Певна типологічне подібна схема характе­рна і для Місії Рамакришни, Суспільства божого життя. Сока гакай та ін. В усіх випадках торжество соціальної справедливості пов'язується, по-перше, з подоланням протиставлення різнома­нітних суспільних систем, різних філософій, по-друге, зі зміна­ми людської свідомості, по-третє, з діяльністю "просвітлених" ду­ховних лідерів.

Можна помітити, що проекти майбутньої суспільної гар­монії існували в усі часи в усіх релігіях і зовсім не є породжен­ням сьогоднішнього дня. Проте в минулому, навіть у межах релі­гійних традицій з їхнім плюралістичним та водночас монотеїс­тичним підходом до світу, хіліастичні мрії, як правило, мали на увазі не примирення, не гармонізацію різних суспільних та фі­лософських систем, а торжество певного одного, заданого прин­ципу. Ці концепції узгоджувалися не з людиною як суб'єктом перетворення світу, а з Божою волею або з надкосмічним безо­собовим законом. Мотив, що присутній в усіх проектах "нових

релігій" - важливість людської волі та активності. Відштовхую­чись від реального, емпірично відчутного на рівні щоденної сві­домості психологічного дискомфорту, світоглядні системи цих релігій, по суті, перетворюють те, що в традиційних (передусім монотеїстичних) релігіях було метою - пізнання Бога або зако­ну як необхідної умови спасіння - у спосіб гармонізації взаємин з навколишнім світом та з самим собою, вказують спосіб "жити щасливо", порівняно з яким усе інше - і божество, і світові про­блеми - виявляється немовби похідним. Дослідники доводять, що дух "нових релігій" можна характеризувати як релігійно-ава­нтюрний, що вони привносять у релігійну царину ігровий мо­мент, який дозволить адептові повернутися до секуляризованого світу. Створення "новими релігіями" своєрідної "фантастичної дійсності" пов'язане не лише з ігровим аспектом мислення, але й із переміщенням сфери незрозумілого зі світу зовнішнього у вну­трішній світ людини, що дозволяє індивідові досягнути стану нірвани - звільнення від оков емпіричного світу. Цей містицизм та магізм і конструює світ фантазій сучасного світу, задовольня­ючи духовні потреби людини.

Проблема майбутнього релігії, її місця та ролі в житті люди­ни на вищих ступенях науково-технічної цивілізації цікавить сучасну соціально-гуманістичну та релігійну думку. Ця пробле­ма тісно пов'язана з питанням про темпи, напрям та перспекти­ви процесів секуляризації у сучасному та майбутньому цивілі­зованому суспільстві. Тут під секуляризацією мається на увазі соціальний та ментальний процес, внаслідок якого найважли­віші сфери суспільного життя, культури та людської свідомості звільнюються від влади інститутів та символів релігії; процес, у якому різноманітні галузі людського життя перестають бути са­кральними, а починають сприйматися як самостійні щодо норм та настанов релігії.

У світлі такого розуміння процесу секуляризації стає оче­видним, що проблема майбутнього релігії або релігійності розг­лядається з позиції футурологічної концепції цивілізації та лю­дини, нерозривно пов'язаної з теоретичними та практичними

аспектами процесу секуляризації. Теоретичні аспекти першої та другої концепцій являють собою немовби дві сторони однієї ме­далі, є взаємодоповнювальними. Рефлексії щодо майбутнього релігії найчастіше виявляються в контексті досліджень пробле­ми секуляризації. Сучасні теорії секуляризації містять найбіль­ше число запитань, присвячених саме майбутньому релігії. Ці теорії у першому наближенні можна поділити на так звані "слабкі" та "сильні" теорії секуляризації. Перша група ("слабкі") знаходить обгрунтування у тих настановах сучасного релігієз­навства (як правило, філософських та психологічних) та напря­мах теологічної думки, що намагаються виявити зв'язок між ре­лігійністю та природою людини, її сутністю, показати необхід­ність релігії в індивідуальному і колективному житті, у процесі самореалізації індивіда та дозрівання особистості (Дж. Олпорт, А. Маслоу, Т. Парсонс та ін.). У процесах секуляризації вони не помічають незворотних змін, які мають місце в релігії. Цілком природно, що прибічники цих теорій не підтримують думку про згасання релігії як неминучого наслідку цивілізаційних змін. Вони наголошують, що сучасні секуляризаційні процеси стосу­ються лише традиційних форм релігії та її інститутів і аж ніяк не сутності самої релігії, отже, вони зовсім не ведуть до загального стану безрелігійності. Процеси секуляризації заторкують лише застарілі та неадекватні сучасному світові форми релігії і пере­носять усе істотне в релігії до сфери індивідуальності. Очевидна втрата релігійними інститутами традиційно суспільних функ­цій, що виконуються ними, не означає істотного обмеження ролі релігії, а лише зміну царини її діяльності - більш повне зосере­дження на психологічних функціях, значущість яких різко зро­стає в умовах науково-технічної цивілізації. У майбутньому ж сформуються нові види та форми релігії і релігійності.

Друга група теорій секуляризації ("сильна") грунтується на традиціях філософської думки та наукових рефлексіях (Фридрих Ніцше, Жан-Поль Сартр, Вільям Кемпбел та ін.). Автори цих теорій вбачають у процесах секуляризації постій­не та необоротне зменшення ролі й значення релігії у сфері

людського життя та прогнозують у майбутньому наявність без­релігійної культури, за якої усі основні цінності секуляризо­вані, а сама людина є арелігійною. Вже на нинішньому етапі цивілізації релігія, на думку провідних представників цих тео­рій, виконує дедалі меншу роль у житті людини - ледве задово­льняє коло її потреб. Усе частіше її замінюють у цьому наука, мистецтво, світські, ідеологічні та етичні системи тощо. Най­довше релігія "затримується" у сфері внутрішнього життя лю­дини, на рівні почувань індивіда. Тут релігія постає як чинник, що пом'якшує граничні ситуації людської екзистенції (тяжка хвороба, смерть близьких, фізичні та моральні страждання тощо). Проте і тут відбуваються зміни, що не підтверджує одно­значно гіпотезу про інтегральний зв'язок релігійності з приро­дою людини, про її необхідність у житті індивіда.

Аналіз даних двох груп теорій секуляризації виявляє їхню слабкість та спрощений підхід до майбутнього релігії і перспек­тив секуляризаційного процесу. Насамперед треба відкинути суто механістичні уявлення про секуляризацію як простий лі­нійний процес, що прямує до фатальної переконаності у зга­санні релігії, до відсутності інтегрального зв'язку релігії з при­родою людини. По суті, положення про зникнення релігії в май­бутньому передбачає надто складний, тривалий, пов'язаний зі змінами нерелігійного типу (в галузі економіки, культури, пси­хології та ін.) процес поступової емансипації людини від ре­лігії. Польський вчений Я. Шмідт вважає плідною гіпотезу, згі­дно з якою процес секуляризації призведе не стільки до повної елімінації релігійності з життя людини та культури, скільки до втрати релігією монополії в людському бутті;, секуляризація -шлях до якісно вищої, плюралістичної за своєю суттю світогля­дної культури.

Однією із найвиразніших тенденцій цього напряму релігій­но-культурних змін є прискорений цивілізаційними та світогля­дними змінами процес своєрідного "вростання" традиційних форм і навіть фундаментальних ідей і концепцій релігії у світсь­ку культуру. Цю тенденцію супроводжують також важливі змі­

ни в царині власне релігії, наприклад бурхливий процес форму­вання нових теологічних вчень у християнстві або істотні зміни доктринного характеру в католицизмі. Дедалі сильніше виявля­ється тенденція, протилежна тій, що панувала в минулому, а саме: протягом сторіч, а то й тисячоліть релігія асимілювала елементи різноманітних галузей позарелігійної культури - моральності, філософії, мистецтва та ін.; нині - навпаки: посилюється акуму­ляція релігійних форм та концепцій у світській культурі. Це осо­бливо яскраво виявляється у сучасній музиці, архітектурі, в де­яких видах пластичного мистецтва, у певних напрямах сучас­ної філософії, в науці тощо.

Прискорений цивілізаційними та суспільними змінами про­цес "вростання" традиційних форм релігії у світську культуру, певне немовби "розсіювання" релігії у явищах сучасного життя вимагає теоретичних досліджень релігії, її місця та ролі в куль­турі, її майбутнього в науково-технічній цивілізації та її зв'язку з існуванням людини. Природно, що необхідно зректися спроще­них, успадкованих від епохи Просвітництва умоглядних схем і стереотипів щодо релігії - концепції "кінця" релігії як релікту минулого, "опіуму для народу" та ін. Тому одним із першочерго­вих завдань є створення нової теорії, яка б пояснила і процес секуляризації, і майбутнє релігії, і комплекс питань, пов'язаних із різноманітними аспектами функціонування релігії у людсь­кому житті й культурі.

В кінці XX ст. особливого значення набула така глобальна проблема, як загострення екологічної ситуації, що порушує самі основи існування людства. У зв'язку з цим сучасні теологи та західні вчені й методологи (С. Насер, А. Тойнбі, Е. Фром, У.Р Джекобс, Б.А. Ліві та ін.) вбачають ключ до подолання еко­логічної кризи у суфізмі, даосизмі, буддизмі, синто та ін. Так, С. Насер вважає, що "треба визнати обмеженість західної науки у сфері освоєння природи та звернутися до традиційних учень Сходу, наук про релігії східних цивілізацій, насамперед китай­ської, японської, індійської та ісламської. Хоча вони й різняться між собою, їх об'єднує метафізичний принцип дослідження при­

роди як сфери буття, пронизаної "розумним вищим світлом". Розвиток науки й техніки у європейській цивілізації зірвав пок­рив сакральності та духовності зі ставлення людини до приро­ди. Відтак порушилася гармонія між природою та людиною, між людиною та Богом. На думку С. Насера, західна наука не акцен­тувала уваги на вивченні загального зв'язку в живій та неживій природі через встановлене нею обмеження. Наскільки великим є цей недогляд, зрозуміло з того, що сучасні екологи приходять до уявлення про навколишню природу як про єдиний організм. Але за цим йде висновок, що для подолання екологічної кризи необхідно звертатися до давніх релігійно-містичних вірувань.

Відомий західний мислитель Е. Фром також вбачає вихід із екологічної кризи у зверненні до східних релігійно-містичних учень. Він виходить з того, що причини екологічних проблем кореняться в самій сутності християнської релігії, яка є чужою природі. Християнський спосіб мислення призвів у підсумку до того, що "індустріальному суспільству притаманне презирство до природи як до всіх речей, що не є продуктами машинного виробництва, і до всіх людей, що не займаються виробництвом машин... " Для подолання цього відчуження Е. Фром пропонує використати як духовний засіб "нетеїстичний містицизм" дзен-буддизму.

Дещо ширше до розгляду екологічних проблем підходять японський мислитель Д. Ікеда та колишній директор Римського клубу А. Печеї. З їхнього погляду, "найважливіші нинішні про­блеми залишаються духовними та етичними, і вся сукупність наукових і технічних засобів не в змозі розв'язати їх". Вихід із кризи вони вбачають не стільки у зміні реальної дійсності, стіль­ки у знищенні внутрішніх духовних джерел кризи - в "етичній революції", або "революції в людині".

Д. Ікеда вважає, що "етична революція" пов'язана з буддиз­мом, здатним пробудити все внутрішнє духовне життя людини. Відповідно до такої точки зору "етична революція" припускає існування двох етапів. На першому з них під впливом буддизму людина перероджується в етичному плані. Люди, що здійснили

внутрішню революцію, несуть свої переконання в світ, у практи­ку соціального життя. На другому етапі - через навчання і вихо­вання вони революціонізують інших, а це зрештою зумовлює трансформацію суспільства зсередини. Як підсумок - буде ство­рена основа для вирішення таких серйозних проблем, як за­бруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів тощо.

На необхідність створення нової етики вказує і філософ-гуманіст, лікар та теолог Альберт Швайцер. У праці "Культура та етика" він проводить ідею, згідно з якою "етика має народитися з містики", причому містика не є самодостатнім явищем. Містика існує лише задля етики "шанобливості перед життям". Швай-цер проголошує "етичний містицизм" єдино глибоким світогля­дом, шляхом до життєствердження, причому на місце христи­янського принципу любові до ближнього ставиться моральний імператив "шанобливості перед життям". Сутність "етичного мі­стицизму" полягає в такому: життя - священне; етика - це нео­бмежена відповідальність індивіда. Етика "шанобливості перед життям" націлена на підвищення почуття відповідальності лю­дини. Власність Швайцер розглядає як майно суспільства, що перебуває в суверенному володінні індивіда; така етична пози­ція особистості може бути лише наслідком "етичного містициз­му". Адже містика має своє виправдання лише в етиці та через етику; таким чином і відбувається оселення Бога в людині та його розчинення у її справах і вчинках. Швайцер доповнює свою етику принципом "людина і природа": усі людські дії в ставленні до земної природи, до природи взагалі є об'єктом етичної оцін­ки. Такий підхід заслуговує на увагу, але його слід доповнити соціальними чинниками.

Уся сучасна культура та життя людини пронизані проце­сом космізації у зв'язку з виходом людини в Космос та його осво­єнням. Зрозумілим є й інтерес до проблеми існування у Всесвіті розумного життя. З цією проблемою нерозривно пов'язане одне з масових захоплень другої половини XX ст. - пошук космічних "братів за розумом", уфологія, що слугує джерелом безлічі гіпо­

тез найнеймовірнішого характеру, в тому числі й щодо відвідан­ня Землі "богами-астронавтами". Такого роду концепції існують здавна, вони зафіксовані в давніх міфах Китаю, Шумеру та інших країн. Відомий американський учений К. Саган у книзі "Розум­не життя у Всесвіті" твердить, що давні шумери могли мати кон­такт із космічними прибульцями. Шумерські міфи, твори об­разотворчого мистецтва та глиняні печатки, з його погляду, підтверджують, що в районі Перської затоки, можливо, на місці давнього міста Ериду, в 4 тис. до Р.Х. або й раніше між людськи­ми істотами та неземною цивілізацією відбувся контакт "вели­чезної могутності".

У західній літературі містяться й більш докладні дані про ці та інші неземні контакти, де на основі звернення до археоло­гічних фактів з багатьох давніх культур робляться висновки про те, що "люди мали контакт і одержали інструкцію від тих, хто перебував на більш високому рівні розвитку і був більш великодушним на сходинках еволюції". Ця інструкція містила "секрет безсмертя", що передавався від покоління до поколін­ня за допомогою окультних традицій та містичних вчень і по­лягав у тому, що людина може збудувати "тіло із світла", вільне від смерті, і не потребувати їжі (згадаймо "етерних істот" Циол-ковського).

Згідно сучасної науки, гіпотеза космічних палеоконтактів не суперечить фундаментальним законам природознавства, вона випливає з ідеї множинності світів - ідеї існування позазе­мної цивілізації. Гіпотеза палеоконтактів спирається на ряд мо­ментів, зафіксованих у стародавніх пам'ятках культур Сходу. Йдеться про прибульців, що заснували шумерську цивілізацію, про знання африканського народу догонів щодо будови зоряної системи Сириус, про "синів неба", що стоять біля джерел китай­ської цивілізації, та ін. Стосовно ж міфу про "богів-астронавтів", то він стає зрозумілим, якщо зважити на концепцію, за якою "боги мали пройти через людську еволюцію (немає бога, який би раніше не був людиною)". Відвідання "богами-астронавтами" в минулому нашої планети можна до деякої міри розглядати як

аргумент на користь можливості існування у Всесвіті високоро-звинених істот, розумних цивілізацій.

Однією з тенденцій розвитку сучасної науки є інтерес фізи­ків, які займаються проблемами елементарних часток та космо­логією, до традицій давніх східних культур, до мудрості Сходу. Якщо раніше вважалися занадто екстравагантними тверджен­ня типу "всі основні ідеї сучасної науки вже були висловлені у давній китайській філософії", то нині дехто з американських фі­зиків намагається "корелювати та доповнювати" сучасну фізи­ку Ведами та поезією Вільяма Блейка, виявляє паралелі між ква­нтовою механікою та вченням тибецького лами У. Трунга, фор­мулює принципи фізичних теорій у світлі трансцендентної ме­дитації індуїзму.

Концепції сучасної фізики можуть здаватися дивними лю­дині, не обізнаній у теорії відносності та квантовій механіці. Так, здаються незвичайними квантові принципи суперпозиції; люд­ський розум жахається перспективи викривленого простору та областей Всесвіту, що лежать поза простором та часом. Коли ж людина починає вчитуватися в сторінки індійських філософсь­ких трактатів, зауважує американський дослідник І.Талбот, то вона доходить висновку, що "Тантра може розглядатися як дав­ня гілка квантової теорії". Індійські містики, як не дивно, мають уявлення і про те, що простір і час утворять континуум і що не існує точної причинності. "Чудні" уявлення нової фізики були відомі східним мудрецям уже в VI-VII століттях.

Основне, що є специфічним для східного світогляду і що особливо привертає до себе увагу вчених - це відчуття цілісності світу, його єдності та взаємозв'язку, визнання на­явності певної "абсолютної" істини, що має глибоко особис­тий характер.

Останнім часом в Україні крім традиційних (православ'я, греко-католицизм, протестантизм, юдаїзм, іслам) релігій поши­рюються нові релігійні течії та створюються організації, серед яких є такі, що історично не успадковані нашим народом від по­передніх епох, не притаманні його релігійній духовності, куль­

турно, побутово, ментальне не укорінені, але набувають популя­рності внаслідок місіонерства. Нетрадиційними для України вва­жаються релігії переважно східного (індуїського, буддійського та ін.) напряму

До нових релігійних рухів належать і так звані неорелігії, які оформилися порівняно недавно - у другій половині XX ст. Поя­ва їх зумовлена змінами світоглядних парадигм, кризою тради­ційних релігій, взаємовпливами різних культурних світів. Вод­ночас неорелігії постають як результат релігійної ініціативи окре­мих осіб, котрі, базуючись на певній віросповідній традиції або синкретизмі декількох, творять нове віровчення, культ, органі­зацію. Остання вважається самодостатньою і незалежною від будь-якого релігійного центру, а її засновник і керівник - обра­ним Богом. Серед численних неорелігій, які зазвичай є частиною молодіжних рухів, що виникають у середовищі інтелектуалізо­ваних верств населення, виділяються неохристиянські, неооріє-нталіські, неоязичницькі та ін. Сьогодні в Україні налічуються майже всі відомі в світі напрями неорелігій. Новітня нетради­ційна релігійність в Україні представлена групами.

Неохристиянство

До неохристиянства належать релігійні течії, що виникають у межах традиційного християнства з метою приведення його у відповідність з вимогами часу. Ще в минулому, а особливо в се­редині нинішнього століття християнські Європа й Америка сти-кнулися з появою численних відгалужень від протестанських церков загальнохристиянського, євангеліського характеру. Но­воутворені Церкви базуються на Біблії як основному віроспові­дному джерелі та на особі Ісуса Христа як центральній постаті своїх релігійних доктрин. Характерною для неохристиянських груп є критика ортодоксального християнства за відхід від пер­вісних традицій: оголошення своєї Церкви, секти справді істин­ним, відроджувальним рухом євангельського християнства, на­віть месіянським у спасінні Христової віри; досконале знання Біблії з дозволом вільного прочитання її і власними інтерпрета­

ціями; піднесення останніх до рангу віросповідних джерел (до­даткові писання, об'явлення), авторитетніших часом за Біблію; визнання Ісуса Христа поряд зі своїм лідером - керівником цер­кви, який вважається пророком, посланцем Бога. Неохристиян-ство відрізняється від історичного християнства своїм розумін­ням Трійці, природи Ісуса Христа, сутності Святого Духа, пекла й раю тощо.

В Україні до неохристиянських рухів належать, по-перше, привнесені з-за кордону місії, секти, новітні Церкви (Хрис­тиянська місія, "Емануїл", "Армія спасіння", мормони), Церква повного Євангелія, Церква Христа, Київський християнський центр "Нове життя", Християнська церква "Хвала і поклонін­ня", проросійське неохристиянське утворення Церква воскре­саючої Богородиці, церква маріїнської орієнтації "Альфа і Оме­га" тощо; по-друге - християнські об'єднання українського по­ходження, як от Спілка християнської міжконфесійної згоди "Лігіс" і Собор євангельських церков.

Богородична церква - неохристиянська конфесія, що розг­лядає себе як спадкоємицю "Российского самодержавного пра­вославия" та його наступниці - Істинноправославної церкви. Богородична церква організаційно сформувалася в Росії у 80-х роках. Офіційно була зареєстрована 1992 р. як Церква Божої Матері, що преображається. В Україні громади Богородичної церкви з'явилися 1992 року. Богородична церква проголосила себе Церквою Царства Божого, яке Божа Мати за дорученням Святої Трійці має збудувати на Землі, підготувавши другий при­хід Ісуса Христа. Своєрідне витлумачення в Богородичній церкві знаходять православне віровчення, обряди. Так, євхаристія розуміється тут як таїнство втілення в людину Христа через Ма­рію. Атрибути храму, одяг священнослужителів у Богородичній церкві символізують вшанування Діви Марії. У культ і літургію запроваджено багато нових елементів. Священики сповідують­ся перед братами і сестрами. Велика увага приділяється "пласти­чній молитві", медитації: обов'язково тричі на день твориться Розарій - вінок молитов із роздумами про важливі події земно­

го життя Господа і Богородиці. Російську православну церкву Богородична церква розглядає як "притулок Сатани", а її патри­арха - як "червоного дракона". Визнаючи необхідність покаяння Росії перед Всевишнім, перед усім світом за спробу утверджен­ня "диявольської цивілізації"—комунізму, вбивство "богороди­чного імператора Миколи II". Богородична церква утверджує водночас ідею месіянської ролі Росії у світі, побудови через по­середництво Пресвятої Богородиці саме на її території цивілі­зації, тотожної апостольському буттю. "Духовним Ізраїлем III Заповіту є Свята Русь" - твердять ідеологи цієї Церкви. Появу Богородичної церкви її керівництво розглядає як вияв Божого Провидіння, а тому закликає інші християнські конфесії до здо-лання своїх відмінних рис і входження в лоно новоутворення. Богородична церква шанує святих східного і західного христи­янства. Вона входить до Міжнародної ради громадських церков, визнається Вселенською Маріїнською церквою. Богородична церква має своє суспільно-просвітницьке утворення "Фонд Новой Святой Руси".

Мормони - члени Церкви Ісуса Христа святих останніх днів, що її заснував у США 1830 р. Джозеф Сміт. За твердженням останнього, ангел, що явився йому, вказав місце, де лежали до­щечки з давніми письменами книги ізраїльського пророка Мор­мона. Перекладена і видана, "Книга Мормона" подає життєпис двох давніх народів, які залишили Ізраїль і переселилися в Аме­рику. Разом з писаннями самого Сміта, у мормонський канон включені також: "Вчення і заповіти", "Коштовна перлина", анг­лійський переклад "Біблії" короля Джекоба. Віровчення церкви характеризується синкретичністю: воно увібрало в себе поло­ження з християнських, ісламських, буддійських, давньогрець­ких та давньоримських релігій, трактування Сміта. У статтях, де викладені основи віри мормонів, своєрідно витлумачуються Трійця, викупна жертва Христа, спасіння, месія. Мормони вва­жають себе обраними Богом людьми і сподіваються на щасли­вий кінець свого життя. Вони вірять у дар "іномовлення" та його тлумачення, божественне об'явлення, можливість побудови "Сі­

ону" на американському континенті. Мормони визнають обряд хрещення через занурення у воду, покаяння. Церква мормонів має струнку ієрархічну організацію. На чолі її стоїть президент, який вважається пророком. Він керує громадами за допомогою 12 апостолів. Кворуму семидесяти, "Керівного єпископату" та Патриарха Церкви. Вся влада перебуває в руках священників-мормонів, які поділяються на Ааронове (молодше) та Мелхи-седекове (старше) коліно. Основний центр мормонів - місто Солт-Лейк-Ситі, штат Юта (США). Крім того, члени Церкви Ісуса Христа святих останніх днів є у Великій Британії, Сканди­навії, Німеччині, а також в Україні, де діє 23 громади.

Новоапостольська церква виникла в Англії 1832 р. як ре­зультат релігійного руху за відродження первісного вчення Христа. В наші дні центр Церкви маститься в Цюриху, очолю­ється первоапостолом, рішення якого з церковних питань є обо­в'язковими для членів організацій. Церковні священнослужи­телі - єпископ, староста, пастор і проповідник - правлять слу­жбу відповідно до своєї професійної діяльності, безкоштовно. У Церкві здійснюються три таїнства: хрещення водою, закар-бування Духом Святим і причастя. Громади Новоапостольсь-кої церкви діють у більшості областей України. Видається жур­нал "Наша сім'я".

Церква Христа - новітній для України релігійний рух, поя­ва якого ініційована американськими місіонерами. Церква про­голошує Біблію основою свого віросповідання і діяльності, ви­магає від кожного вірного дотримуватися постулатів віри, ви­кладених у Святому Письмі, втілювати у своєму житті первісні християнські ідеали. Церква протестує проти бюрократичних організаційних пут, тому не має вищих та місцевих органів управ­ління або якогось керівного центру. За кожною громадою визна­ється право автономії. Громада керується за місцем реєстрації обраним старшиною, богослужіння веде місцевий диякон, відп­рави у Церкві складаються із п'яти ритуалів, що відповідає текс­ту Святого Письма: спів, молитва, проповідь, складання дарів, переломлення хліба та причастя вином. У Церкві не існує обо­

в'язкового членства, визнається хрещення у свідомому віці, яке здійснюється короткочасним зануренням у воду

Нова церква, або Церква нового Єрусалима - послідовни­ки Е.Сведенборга ( 1688-1772), відомого швецького теософа-містика, вченого широкого профілю, який свій духовний досвід описав у книзі "Щоденник видінь". Основу віровчення Церкви становлять 33 томи теологічних творів Сведенборга, зокрема книга "Таємниці неба", "Про небо та його чудеса та про пекло", "Вчення Нового Єрусалима", які у Швеції тривалий час були під забороною, а їх автор звинувачувався у єресі. Лише після смерті Сведенборга з'являються гуртки його шанувальників. Перший такий осередок заснував у Лондоні Роберт Гіндам. Датою наро­дження Сведенборзької церкви вважається 1788 рік. Нині гро­мади сведенборгців існують у різних країнах Європи, Америки. Церква видає журнал "Шлях до себе", має богословські семінарії в Англії, США. Громади Нової церкви є у Львові та Донецьку.

Релігії орієнтального напряму

Релігії орієнтального напряму репрезентовані неоіндуїз-мом, течіями буддійського спрямування, рухами синтоїської орієнтації.

Неоіндуїзм сьогодні є неодмінним елементом релігійного життя не лише Індії, а й багатьох країн Європи та Америки. Ви­ник у першій половині XIX ст. в рамках індуїзму як його сучасне прочитання для інтелектуалізованих верств Сходу і Заходу. Ха­рактерним для неоіндуїзму є, як правило, опора на давню ведич­ну традицію, але при цьому вдало використовуються досягнен­ня інших культур, цінності багатьох релігій. В усіх неоіндуїсь-ких вченнях популярними є ідеї універсалізму, синкретизму, рі­вності всіх релігій як пошуків шляхів до Бога, духовної оази в реконструкції суспільства. Обов'язковим для неоіндуїзму є ная­вність гуру як проповідника вчення і провідника духовних по­шуків особистості, групи, течії. Адаптовані до сучасної людини, неоіндуїські рухи особливо активно поширюються східними мі­

сіонерами з середини XX ст. переважно у формах культурних, просвітницьких, оздоровчих заходів.

Міжнародне товариство Свідомості Кришни, або рух "Гаре Кришна" (МТСК), є модернізованим варіантом однієї з гілок вішнуїзму - "релігії чай" тантинів. Відомий бізнесмен з Індії Свамі Прабгупада (1896-1977) прибуває 1966 р. до Америки з метою відродження моральності американського суспільства, яку починає реалізувати серед гіпі Нью-Йорка. З невеличкої групи учнів Прабгупади рух виріс до світового розповсюджен­ня конфедерації ашрамів, духовних шкіл, храмів, громад, ви­давництв, крамниць, сільськогосподарських ферм. Лише в США налічується 100 тисяч кришнаїтів. Центри МТСК є та­кож у Канаді, Австралії, країнах Латинської Америки, майже у всіх європейських державах. Перші громади кришнаїтів з'яви­лися в Україні у 80-х рр., але існували нелегально. Лише 1990 р. було дозволено їхню діяльність. 1995 р. зареєстрований Всеук­раїнський центр Свідомості Кришни, який є керівним органом об'єднання 46 громад послідовників кришнаїзму, що діють май­же в усіх областях України.

Ядром вчення МТСК, викладеного у майже 80 працях Шри-ли Прабгупади і перекладеного на 35 мов світу, є віра в Кришну як Верховну особу Господа та необхідність відданого служіння йому. Кришнаїти виконують визначену Прабгупадою місію: про­пагують ведичні знання про Космос, людину, суспільство, по­ширюють Свідомість Кришни, брахманічну культуру, практи­кують бгакті-йогу, ведуть праведне життя (не споживають м'ясо, рис, яйця, каву, чай, наркотики, не грають в азартні ігри тощо). Кришнаїти крім вирішення проблем внутрішнього вдосконален­ня особи займаються благодійництвом. В Україні вони прова­дять соціальне важливі благодійницькі акції - "їжа для життя", борються з наркоманією, працють у місцях позбавлення волі, розповсюджують ведичну літературу, провадять фестивалі, лекції тощо.

Послідовники Шри Сат'ї Саї Баби (нар. 1926 р.), одного з найвідоміших в Індії та в усьому світі Гуру, об'єднані в релігійні

центри, що існують у багатьох країнах і підпорядковуються аш­раму "Прашанті Нілаям" ("Обитель повного спокою") - місцю проживання вчителя і прощі його вірних, що у Південній Індії. Саї Бабу вважають чудотворцем, аватарою (втіленням) Бога, який зцілює людей і духовно, і фізично. Свою місію Сат'я визна­чив як ствердження праведності (дгарми), відродження в лю­дині прагнення до духовності, а в людстві - бажання жити в мирі й співпраці. Саї Баба прийшов, щоб об'єднати всіх людей в одну сім'ю, яка б будувалася на принципах Істини, Праведності, Миру, Любові й Ненасильства. Вчення гуру - не нова релігія, вона ви­знає всі релігії, наявність у них істини, допомогти усвідомити яку і покликаний Саї Баба. Вся діяльність центрів спрямована на духовну сферу, освіту та служіння людям (допомога хворим, людям похилого віку, розумове відсталим, усім нужденним). Ви­роблений ними Кодекс поведінки і Десять принципів життя по­слідовників Саї Баби близькі до вже відомих релігійних запові­дей загальнолюдського змісту. В Україну рух прийшов із Росії в 90-х рр. через Братство відданих Сат'ї Саї, Товариство ведичної культури Санкт-Петербурга, які перекладають і видають повчан­ня, афоризми вчителя, записи розмов із ним.

Активно діють в Україні Центри Шри Чинмоя (нар. 1932 р.) — індійського поета, музиканта, філософа, громадсь­кого діяча руху за мир. У своїх працях "Внутрішня позамеж-ність" (1974), "Медитації" (1978), "Світло Сходу для західно­го розуму" (1989), "Душа - подорож нового життя" ( 1991 ) та інших Шри Чинмой навчає "Шляху серця" - шляху любові, відданості й самозречення, який дає можливість швидко до­сягти духовного прогресу. Запропонована вчителем філосо­фія любові виражає найглибший зв'язок Людини і Бога, які є аспектами однієї і тієї самої єдиної свідомості. У драмі життя людина реалізує себе у Всевишньому, усвідомлюючи, що Бог - це найвища власна сутність людини. Всевишній розкриває себе через людину, яка служить його інструментом для перет­ворення і вдосконалення світу. Головна мета послідовників учення —духовне і фізичне вдосконалення особистості через

пізнання своєї глибинної суті, духовних істин, пошук, відк­риття й вияв їх у собі. Для цього центри організовують і здій­снюють лекції, концерти, театральні вистави, екскурсії, спор­тивні змагання та інші безкоштовні культурні заходи. В Укра­їну рух прийшов у кінці 80-х - початку 90-х рр. у результаті проповідництва одного із західних учнів Шри Чинмоя. Сьо­годні центри (громади) Шри Чинмоя діють у 24 містах Укра­їни, зокрема в Одесі, Києві, Харкові, Львові.

Ошо-центр створений у Києві в 1991 р. прихильниками індійського філософа, гуру, проповідника Раджніша Чандра Мо-хана (1931-1991), більш відомого під духовними іменами "Бга-гаван Шри" (Благословенний) і "Ошо" (Океанічний, розчине­ний в океані). Раджніш 1974 р. заснував Міжнародну комуну з центром у місті Пуна (Індія). З 1981 р. перебував у США, де праг реалізувати свою мрію - створити "просвітлену громаду", Радж-нішпурам - місто майбутнього. Проте здійснити свої плани Ошо не зміг: він був депортований із країни, повернувся у свій ашрам в Індії, де жив до смерті в колі своїх учнів, друзів, послідовників. Популярність Ошо на початку 80-х рр. була приголомшлива. У 22 країнах Америки, Європи, Азії відкрито 500 центрів раджні-шизму. Його твори містять оригінальні роздуми про Всесвіт, Бога, людину, їхнє гармонійне існування. Гуру не нав'язував якісь заповіді, догмати, доктрини, обов'язкові приписи, поважав свободу людини, її прагнення до самопізнання, здатність до са­мовдосконалення. Своє вчення Ошо пропонував як допомогу тим, хто йде шляхом духовних пошуків, і як один із таких шля­хів він пропонував власний досвід самоусвідомлення, синтезації вчень східних і західних філософів, духовних традицій різних релігій (йоги, суфізму, індуїзму, буддизму, тибецької тантри тощо). При українських центрах Ошо працюють групи з меди­тації за Раджнішем, з лікування за системою Рейки та з астро­логії. Кількість членів громад постійно зростає.

Вселенська Чиста релігія походить з Індії, де 1970 р. її засновниця Шривастава Нірмала - Шри Матаджи Нірмала Деві (нар. 1923 р.) відновила давню систему духовного сходження і

самооздоровлення - сагадж-йогу. За вченням останньої, в кож­ній людині перебуває енергія чистого бажання (кундаліні), яка є відродженням Святого Духа. За допомогою медитації, молитви, специфічного методу, який відкрився Шри Матаджи, людина стає здатною на самореалізацію - усвідомлення власного духу, тобто пробудження власної сили, кундаліні. Завдяки підійман­ню цієї сили-енергії, яка виходить у вигляді прохолодних вібра­цій, у людині ніби народжується світло, в якому вона бачить істин­ну себе, розуміє, що їй треба робити, тобто сама собі стає майст­ром, здатним зцілити себе, позбутися багатьох хвороб. Унікаль­ність методу Шри Матаджи - в тому, що він дає змогу підняти кундаліні одночасно у багатьох людей. Ті, хто пробудив її в собі, з'єднуються з космічною всепроникною енергією Божественної любові, у них з'являється потреба дотримуватися Божествен­них заповідей. Сагадж-йога робить будь-яку релігію внутріш­ньою, природною. Через це вона вважається квінтесенцією всіх релігій, що об'єднує в собі все найкраще. Серед тих, хто практи­кує сагадж-йогу - вірні мусульмани, юдеї, християни з 55 країн світу. Послідовники цієї течії з'явилися в Україні після публічних виступів Нірмали Деві в Києві 1989 р. Створено Український центр Сагадж-йоґи, де безкоштовно навчаються ті, хто бажає реалізувати себе за методом Шри Матаджи.

Синтетичні релігії

Синтетичними називають такі релігії, які в своїх догматах, культах спираються на багато різних традицій, але не просто ек­лектично поєднують їх, а створюють свої власні вчення, синте­тичні обрядові дійства, сильну церковну організацію, що прете­ндує на статус надрелігії. В них розвинутий культ лідера, визна­ється авторитет власних віросповідних джерел, наявна ідея бо-гообраності їхніх послідовників. До цієї групи належать Біле брат­ство, Церква об'єднання, або Церква уніфікації, Світова віра бахаї.

Біле братство започаткувало свою діяльність у Києві 1990 р. Засновником і керівником цієї течії став фахівець у га­лузі кібернетики Юрій Кривоногов. Має ще одну назву ­

"Юсма-лос", яке розшифровується так: ЮС - Юоан Свамі (сам Кривоногов), ма - Марія Деві (його дружина Марія Цвигун), лос —Логос (Ісус Христос). Під аналогічною назвою 1993 р. Біле братство друкувало газету (вийшло кілька її номерів). Нова те­чія проголосила себе "надрелігією епохальною, релігією при­йдешнього". Основні свої ідеї "Біле братство" запозичило із рі­зних віровчень, еклектично поєднаних і скріплених сучасною науковою термінологією. Нашому суспільству, яке зображало­ся суто сатанинським, позначеним "числом звіра", тобто 666, апокаліптично передрікався кінець світу (за прогнозами "біло-братчиків" мав статися в листопаді 1993 р. з епіцентром у Києві). Марія Цвигун була проголошена "Богом Живим Марією Деві Христос", тобто Христом у другому своєму пришесті в тілі ма­тері. Ю.Кривоногов став називатися Юоаном Свамі, втіленням Івана Богослова, інші проповідники дістали імена біблійних пророків та новозаповітних апостолів. Завдяки активній мі­сіонерській діяльності проповідників Білого братства рух кіль­кісно зростав, особливо за рахунок молоді: учнів, студентів, які кидали своє навчання, сім'ї, займалися проповідництвом, роз­повсюдженням літератури тощо. Громади Білого братства ви­никли в різних регіонах України і позам її межами. Коли діяль­ність Білого братства почала набирати відверто антисуспіль-ного спрямування, вона була припинена правоохоронними органами, розпочато слідство, за матеріалами якого в Києві в 1994-1995 рр. відбувся суд над його організаторами.

Церква об'єднання (інша назва - Церква уніфікації) -одна із найпоширеніших новітніх релігійних течій, у якій поєд­нані риси східних релігій і християнства з переважанням остан­нього, різних філософських і соціальних вчень. Засновником і керівником Церкви є Сан Сюн Мун. 1954 р. ним була заснова­на "Асоціація Святого Духа для уніфікації світового християн­ства". 1960 р. Сан Мун переїздить до США, де розгортає актив­ну релігійну діяльність. Основні положення Церкви об'єднан­ня викладені у творах Муна, головними з яких є "Пояснення Принципу" (1957) і "Тлумачення Принципу" (1966). В них, по

суті, заперечуються вихідні засади традиційного християнст­ва, зокрема божественна природа Ісуса Христа, пропонується своє прочитання Святого Письма. Мун та його дружина Хак Джа Мун вважаються "істинними батьками", третіми Адамом і Свою, які за дорученням Бога створили "досконалу сім'ю", що є джерелом спасіння для всіх сімей. Ті члени Церкви, які бажа­ють одружитися, мають пройти через відповідний шлюбний обряд. Шлюбні пари добираються тільки з благословення са­мого Муна. Масовим колективним вінчанням надається вели­ке значення. У Церкві об'єднання існує сувора регламентація взаємин, чітке підпорядкування її членів керівництву. Велика увага приділяється роботі з кадрами. На "семінарах з лідерст­ва" ведеться кваліфікована підготовка лекторів, проповідни­ків з використанням даних сучасної науки і техніки. Для вче­них, діячів культури Церква організовує симпозіуми, конфе­ренції, фестивалі. Під егідою Церкви діють міжнародні органі­зації: Федерація жінок за мир в усьому світі, Академія про­фесорів "За мир в усьому світі", Міжнародний релігійний фонд тощо. Церква підтримує понад 200 різних наукових, соціаль­них, навчальних, гуманітарних та інших проектів. Церква об'є­днання - швидкозростальна релігійна течія, її прихильники є нині у 160 країнах світу, в тому числі у Росії, країнах Балтії, в Україні, де рух з'явився ще у 70-х рр., але як масова організація відомий з 1991 року. Є громади в Києві, Харкові, Донецьку та інших містах.

Світова віра бахаї - нова для України релігія, яка виникла в Ірані в середині минулого століття як різновид одного з моде­рнізованих ісламських напрямів - бабізму. її засновник - Мір­за Хосейн Алі (1817-1892), відомий під ім'ям Баха-Ула ("слава Божа"), у 1863 р. проголосив світові про свою божественну мі­сію - об'єднати людство на основі єдиної релігії. На відміну від християнства, квінтесенцією якого є любов, у Баха основним принципом визнано ідею єдності: єдності Бога, єдності релігій, єдності людства. Заповідями цієї релігії стали визнання прин­ципу рівних прав, можливостей і привілеїв чоловіків і жінок,

необхідності обов'язкової освіти, знищення крайностей бід­ності й багатства, заборона рабства, аскетизму, чернецтва, вжи­вання алкоголю, наркотиків, припис одношлюбності й вірності у ньому, невтручання в політику, повага до свого уряду, підне­сення будь-якої праці зі служіння іншим до рівня богослужін­ня тощо. Бахаї визнають усі релігії вчителів людства, які були послані йому Богом, розуміючи ці вчення як необхідні етапи розкриття духовної істини. Для бахаїв Баха-Ула - останній за часом з'явлених вчителів. Віросповідним джерелом є Писання засновника релігії. Перші бахаї за межами країни виникнення з'явилися в Америці ( 1896), Канаді (1897), Великій Британії та Франції (1896), Німеччині (1906). Відомо, що в кінці XIX ст. громада бахаїв діяла в Ашхабаді, їхнє вчення було відоме Льву Толстому. Основними поширювачами віри (так званими піо­нерами) стали американці та іранці, які не займалися місіонер­ством або пропагандою вчення. Піонери просто інформують людей про наявність таких поглядів, не нав'язуючи останні, поважаючи право людини на остаточний вибір.

Езотеричні об'єднання і течії

Езотеричні (від гр. - таємний, внутрішній) об'єднання -це, як правило, позавіросповідні містичні течії, що виникли на межі XIX—XX ст. як опозиція офіційній ідеології традиційних релігій. Увібравши в себе езотеричні традиції різних епох, вчен­ня сучасних езотериків включили в себе віру в існування над­природного світу, містичні уявлення про нього, магічні засоби спілкування з ним, підкорення його своїм інтересам. Усі засно­вники езотеричних течій переконані, що тільки вони дають над­звичайно глибокі позитивні знання про світ, приховані від "не-посвячених".

Теософія - релігійно-філософське вчення про можливість містичного та інтуїтивного пізнання Бога шляхом безпосеред­ніх контактів з надприродними силами. Теософія базується на суб'єктивному містичному досвіді, в результаті якого людина отримує об'явлення Боже, викладаючи його як певну систему

поглядів. Найвідомішим на сьогодні теософом була Олена Бла-ватська, родом з України, яка заснувала Світове теософське то­вариство (1875). Запропонована авторкою у багатотомній праці "Таємна доктрина" специфічна езотерична (таємна) система пре­тендує на універсальну релігію, що, будучи синтезом різних ре­лігійних доктрин (езотеричного буддизму, тибецького ламаїз­му, індійського містицизму, кабали, єгипетської і грецької міфо­логії, спіритуалізму, масонства тощо), прагне розкрити тотож­ність таємного змісту всіх релігійних символів. Спираючись на вчення Парацельса, Бьоме, Сен-Мартена, Сведенборга, В. Соло­вйова, який вважав теософію вищим синтезом пізнання (раціо­нального, емпіричного знання з містикою), О. Блаватська дета­льно схематизує космологічні й антропологічні процеси, подаю­чи еволюцію Всесвіту і людства у відповідності зі східними езо­теричними традиціями, які постулюють існування семичленної ієрархії "планів" (рівнів). Вважається, що вчення Блаватської ста­ло кардинальною концепцією, яка лежить в основі теоретичних концепцій переважної більшості течій "ньюейджа". Сьогодні послідовники О. Блаватської є в багатьох країнах. Діє Теософсь­ке товариство і в Україні. 1995 р. при Київському ліцеї ім. Мура-вйова-Апостола відкрито 2,5-річну Школу теософії.

Братство Грааля - міжнародний рух, що виник у Німеч­чині в 1928 р. на основі явленого людству Об'явлення св. Грааля, що його отримав Абрру-шин (Оскар ЕрнстБернгарт, 1875-1914). Оприлюднивши об'явлення в своїй книзі "У світлі істини", Абр-ру-шин запропонував релігійне розуміння світобудови, місця і призначення в ній людини. Перебуваючи у найвищому й най­чистішому джерелі істини і духовності —Кришталевому палаці, св. Грааль через Абрру-шина пояснює людству різницю між Си­ном Божим і сином людським, причини духовної смерті, спосіб входження в стан апокаліпсису, характер жіночого і чоловічого первнів та роль їх у творенні, різницю між первісним і вторин­ним Творенням, між Божественним, Духовним і Сутнісним, дари, дані людству, тощо. Метою руху є поширення істинного знання, розвиток самосвідомості, особистої відповідальності

особи, одухотворення всіх здібностей людини. Організаційно Братство Ґрааля почалося із зареєстрованої 1932 р. у Берліні "На­турфілософської спілки послідовників Грааля", поступово по­ширюючись в інших європейських країнах. Особливий розви­ток рух отримав з 1950 р. з утворенням Міжнародного фонду об'явлення Грааля, який займається друком і розповсюдженням творів Абрру-шина, книжок пов'язаних з його ім'ям, а також пе­рекладом їх на інші мови. У наш час Братство Грааля має круги (філії) у більшості європейських країн, США, Канаді, Австралії.

Неоязичництво

Неоязичництво в Україні представлено багатьма течіями (Рідна Віра, РУНВіра, Ладовіри, Ягновіри, Орантійці тощо), які об'єднані ідеєю відродження дохристиянських вірувань українців. Якщо одні з них організаційно оформлені (мають певну структуру), то інші обмежилися лише обгрунтуванням свого вчення - специфічного язичницького бачення світу. Бога, Людини. Серед неоязичницьких громад є такі, що поширені не лише в Україні, а й в інших країнах, де компактно проживають українці. Дехто з неоязичників зберіг вірність пантеїзму, інші на основі певної модернізації давньоукраїнського язичництва сповідують монотеїзм - ушанування Даждьбога. Сучасне від­родження язичництва тільки підтверджує, що прадавня віра батьків не була абсолютно втрачена з прийняттям християнст­ва, а так асимілювалася останнім, що навіть Михайло Грушев-ський назвав її "народним християнством". Неоязичництво приймає насамперед частина національне орієнтованої інтелі­генції, яка вбачає в християнстві чужу для України релігію, а процес відродження релігії прадавніх предків розглядає як домі­нанту відродження українства. Перетворення неоязичницьких течій у масове явище є поки що проблематичним.

Рідна Віра. Самостійний напрям в українському неоязич-ництві - започаткував 1934 р. професор Володимир Шаян— пі­онер рідновірського відроджувального руху. Вивчаючи етнічну релігію українців, яку вони сповідували перед прийняттям хри­

стиянства і деякі елементи якої добре збереглися у так званому двовір'ї, В. Шаян у своїй книзі "Віра предків наших" пропонує повернутися до батьківської традиції, до коренів української ду­ховності. Осередком Рідної Віри українців має стати Орден Бога Сонця, головним лицарем якого вважається сам засновник. Ма­ксимально зберігаючи прадавню українську обрядовість, Рідна Віра спрямовує своє вчення на вдосконалення людської особи­стості, піднесення її національної самосвідомості. Рідновірці, як правило, вживають автентичні язичницькі молитви і співи. Най­потужнішою закордонною громадою є Рідновіри при Святині Даждьбожій у Гемілтоні (Канада). Існує декілька десятків гро­мад вірних Рідної Віри в Україні, зокрема в Києві, Харкові, Чер­нігові, Львові, Одесі та інших містах і селах. Діяльність Київської громади українських язичників "православ'я" базується на кни­гах "Волховик" (виклад віровчення) та "Правослов; молитви до Рідних Богів", а також обрядовий календар "Коло Свароже".

РУНВіра (Рідна Українська Національна Віра) - одна з форм сучасної релігійності українців. Засновник РУНВіри -Лев Силенко, українець за походженням, що емігрував до Аме­рики. Він вважається посланим самим Богом вчителем і про­роком, який, реформуючи політеїстичну дохристиянську віру, запропонував нову монотеїстичну систему поглядів на світ. Українці, як і інші народи, мають своє розуміння Бога, який явлений під ім'ям Даждьбога. Це дає їм можливість поновлю­вати і вдосконалювати силу свого власного єства. Даждьбог (Датель буття) - це свідомість світу, вічна енергія несвідомого і свідомого буття, свята правда. Основні положення РУНВіри викладені у "Святому писанні" - "Мага Вірі" й катехізисі "По­вчання. Пісні. Молитви". Основна культова споруда РУНВіри - Собор святої матері України - збудований поблизу Нью-Йорка (США). Рунвірці не визнають зображення Даждь-бога, оскільки він є і Святим Духом, Волею, Правдою, Любов'ю, Ми­лосердям. У РУНВірі відправляються обряди вінчання, освя­чення дитини, поховання, специфічні молитви і свята. Громади (станиці) є в Америці, Канаді, Великій Британії та інших краї­

нах, де мешкають українці. Послідовники РУНВіри в Україні об'єднані у більш як 30 громад.

Собор Рідної Віри - одна з течій українського язичництва, що виникла в 1944 р. на Вінниччині. Послідовники Собору вва­жають своїми ідейними попередниками В. Шаяна, М. Шкав-ритка, Л. Силенка, С.Кокряцького, кожний з яких зробив помі­тний внесок у творення основ Рідної Віри. Така їхня місія зу­мовлена тим, що Поділля є серцем України, оскільки саме тут найдовше, аж до 1620 р. князі боронили рідну віру. На березі річки Бог (Південний Буг) містилася головна святиня скитів - Ексамній (Божа дорога). На Поділлі віднайдено Збручансь-кого Святовита, найдавніший символ Даждьбога - Тризуб. По­слідовники цієї течії відзначаються толерантністю щодо інших рідновірських громад.

Саєнтологічні рухи

Саєнтологічні (від англійського scince - наука і грецького lohos - вчення) рухи - одна з форм нетрадиційної релігійності. Саєнтологічні вчення прагнуть поєднати в собі науку і релігію, адекватно віддзеркалити проблеми сучасного західного індуст­ріального суспільства. Більшість наявних в Україні рухів (Діа-нетика-Фонд Габарда, Наука розуму, Християнська наука тощо) мають іноземне походження, але знаходять все більше послідов­ників у нашій країні.

Діанетика. Засновником діанетики (наукології) став Рон Габард (1912-1986)— відставний військовий, відомий пись-менник-фантаст. 1950 р. він видає в Америці книжку "Діанети­ка - сучасна наука розумового здоров'я, яке є однією з найпо-пулярніших у світі: 14 мільйонів примірників дванадцятьма мо­вами народів світу, в тому числі й російською. 1954 р. в Калі­форнії зареєстрована Церква наукології, яка нині поширилася по всьому світі і має 6 мільйонів прихильників. Вчення Габарда побудоване на поєднанні новітнього буддизму, інших світо­вих релігій, фантастики, науково-технічних досягнень, прак­тики психоаналізу. У створеній релігії багато власних нових

термінів (тетан - істота-дух, яка періодично вселяється в якусь життєву форму, вічно втілюючись; інграм - накопичений про­тягом багатьох перевтілень певний життєвий досвід людини, від якого вона прагне звільнитися). Діанетика пропонує нову технологію життязвільнення від циклів перевтілень. Завдяки цій технології людина отримує владу над собою, здійснює кон­троль над матерією, енергією, часом і простором. Метою за­пропонованого Габардом вчення визнається досягнення вну­трішнього спокою, мудрості, міцного здоров'я та найвищої ду­ховної досконалості. Саме це приваблює й прихильників діа­нетики в Україні, які поки що організаційно не визначені.

Наука розуму (Релігійна наука) —сучасний синтетичний ідейний рух, що прагне в межах свого релігійно-філософського вчення переплавити ідеї гностицизму, теософії, метафізики, індуїзму, окультизму, об'єднавши східну містику і біблійне вчення. Наука розуму претендує на абсолютну істину, гармо­нійність "законів науки, філософських поглядів та об'явлень релігій відповідно до потреб та прагнень людства". Засновник течії, американський лікар-психотерапевт Ернст Голмс (1887­1990), сформулював основні положення філософії Науки розу­му в книгах "Творчий розум і успіх" (1919) та "Наука розуму" (1926), які вважаються своєрідною біблією названого руху. У вченні виразно звучать східні мотиви щодо єдності всіх релі­гій, які несуть у собі одну істину, одну дійсність. Бог для Голмса

безособистісний, Ісус Христос - лише людина. Дух Святий

жіночий аспект Божественної Трійці, людина, в якій людсь­ке поступається божественному, сама стає Христом. Філосо­фія життя Холмса базується на ідеї, продукування негативного досвіду негативним мисленням, позитивної діяльності - по­зитивним духом. Громади першої Церкви науки розуму були зареєстровані у США 1927 р., швидко завойовуючи популяр­ність серед американців. Згодом вони розповсюдилися по всьо­му світі. Нині налічується близько 26 мільйонів послідовників Науки розуму. 1991 р. створено "Міжнародний альянс Нового мислення", у який входить Київський центр Науки розуму, що

розпочав свою діяльність цього ж року Сильна громада Церк­ви діє в Донецьку, Криму.

Християнська наука. Це релігійний рух, що виник у XIX ст. в Америці з ініціативи Мері Ен Морс Бейкер (1821-1910). В основі цього вчення - принцип духовного зцілення без викори­стання медикаментозних методів лікування. Використовуючи систему психічного зцілення доктора Фінеаса Квимбі, М. Бей-кер видала декілька книг (зокрема "Наука і здоров'я", "Ключ до Писання"), в яких дає "єдино вірне" тлумачення Біблії. Отри­мані засновницею нової Церкви Божі об'явлення її прихильни­ки сприймають як біблійні, а саму М. Бейкер - як наступницю Христа. Нині в Церкві налічується майже півмільйона членів,

об'єднаних у 3000 конгрегацій по всьому світові.

Крім означених течій, в Україні є група вірних, яку важко ідентифікувати з будь-якою з них. Йдеться про сатаністів - при­хильників обожнення сил зла, поклоніння Сатані (Дияволу, або Люциферу). Сатаністів не можна вважати суто модерновим яви­щем, оскільки вони були відомі давно. Як культ сатанізм при­йшов зі стародавнього Іраку і набув особливого поширення в Європі в Середні віки. Нині під сатанізмом ми розуміємо різно­вид напіврелігійного руху, заснованого Е.О. Кроулі на рубежі XIX і XX ст. і реанімованого в 60-ті рр. в Америці. За світогляд­ною суттю, типом об'єднання, формами діяльності сатаністи ве­льми розмаїті. В кінці 70-х рр. XX ст. у Росії, а на початку 80-х - в Україні сатанізм заявив про себе як організована в декілька гро­мад релігійна течія, віросповідні догмати і культові дії якої, буду­чи своєрідним антиподом християнства, побудовані на дзерка­льному відображенні останнього. Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію навпаки, провадять так звані "чорні меси" з використанням чорних свічок, перекинутих розп'ять, проклять, ритуальних жертвоприношень тощо. Моральна про­грама сатаністів відзначається крайнім індивідуалізмом, прагма­тизмом, егоїзмом, що утверджує особистісні пріоритети, перева­гу над усіма, культ сили. Нечисленні прихильники сатанізму є і

в Україні. Вони організаційно не об'єднані, а існують як моло­діжні угруповання.

Подана панорама нетрадиційних релігійних напрямів і те­чій і здійснений аналіз останніх дозволяє спрогнозувати мож­ливі явища і процеси в цьому середовищі на найближчу перспе­ктиву. Тенденція до розширення кордонів поліконфесійності на релігійній карті України має незворотний характер. Протягом найближчих років релігійний інноваційний процес (релігієтво-рення) триватиме з різною мірою інтенсивності.

З боку модернових релігійних утворень можна очікувати активного пошуку форм взаємин з державою, громадськістю, традиційними Церквами. Більшість неорелігій, щоб зберегтися і функціонувати в сучасних умовах, змушені будуть вписувати­ся в конкретну соціально-економічну, політичну та ідеологічну ситуацію, пристосовуватися до вимог часу.

Непросто складатимуться стосунки з державою, що пояс­нюється відсутністю в Україні чіткої державної політики щодо релігії і церкви. Оскільки багато місцевих владних структур не дотримуються чинного законодавства, це штовхає окремі релі­гійні громади на порушення законів, спричиняє непорозуміння з органами влади, які зволікають з реєстрацією, дозволом на бу­дівництво культових споруд тощо. Сьогодні нетрадиційні ре­лігії виборюють право на існування, і ця тенденція збережеться й надалі, якщо не закон, а особисте - емоційне (подобається/не подобається) і політико-прагматичне (вигідно/невигідно) - ста­влення державного чиновника визначатиме долю тієї чи іншої громади. На наш погляд, роль держави в цих справах має обме­житися контролем за дотриманням законів про свободу совісті, просвітницько-інформативною і соціально-психологічною (створення спеціальних центрів психологічної експертизи і ре­абілітації) функціями.

В інтересах самих релігійних громад важливим є врахуван­ня наслідків діяльності екстреміських угруповань, коригування припливу до них людей випадкових, психічно хворих, прагма­тичних, по суті безрелігійних, щоб уникнути в майбутньому ви­

явів релігійного фанатизму, екстремізму, зменшити зовнішню конфліктність і внутрішні суперечності.

Будучи по суті своїй наднаціональними, позадержавними, більшість модернових релігійних рухів спробують поєднати уні­версальність своїх віровчень із включенням у державний про­цес в Україні, а це викличе до життя нові феномени суспільно-релігійних стосунків, які ще мають бути вивчені.