Розділ ХХ. НЕТРАДИЦІЙНІ РЕЛІГІЇ
Бум "нових релігій"
У сучасних умовах, коли можна твердити про певну взаємозалежність та єдність процесів світового суспільного розвитку, коли людство постало перед необхідністю вирішувати глобальні проблеми та соціально-психологічні колізії, породжені НТР, триває процес виникнення релігійних новоутворень. Вони формуються внаслідок взаємодії різноманітних духовних традицій, своєрідних гібридів, що становлять підсумок перетину світської та релігійної думки, "опромінювання" одного культурного ґрунту струмом символів, уявлень та настановлень, породжених іншою культурою. У ряді країн - Індії, Японії та ін. -відбувається процес утворення нових релігійних рухів та організацій (він розпочався ще в XIX ст.): необуддизму, неоіндуїзму тощо, їх зазвичай називають "нові релігії" або "релігійно-реформаторські рухи", причому вони відіграють важливу роль не тільки в країнах, де народилися, а й за їх межами, особливо у США та Західній Європі. Ці "нові релігії" відбивають тенденцію модернізації традиційних релігій Сходу та Заходу, що дозволяє вписати містичну та міфо-магічну традицію в духовне життя складної та суперечливої цивілізації XX ст.
Зараз на Заході спостерігається бум "нових релігій", що викликає прагнення багатьох теоретиків і мислителів Європи та США усвідомити природу цього феномена. Більшість західних науковців (серед найвідоміших можна назвати Арнолда Тойнбі, Д. Медоуза, Т. Розака, Олдоса Гакслі) вбачають у запозиченні сучасною західною цивілізацією східних моделей світосприйняття найважливіший засіб виходу з деяких її глухих кутів (дегуманізації, кризових моментів у взаєминах людини і природи тощо). Висновку про необхідність інтеграції християнських та
східних релігійних традицій дійшли й такі видатні християнські теологи та філософи, як Карл Ясперс, котрий вважає, що підґрунтям релігії майбутнього має бути біблійно-східна релігія, що з необхідністю увібрала в себе усе цінне, що міститься в індійських та китайських віруваннях. У літературі існує думка, що настала пора зректися "західного провінціалізму" в царині релігії, збагатитися релігійним досвідом Сходу. Це - не просто абстрактне розумування, такі думки викликані стихійним поширенням на Заході релігійних течій, що сягають своїми джерелами східно-містичних та магічних традицій, поширенням, що набуло у 60-80-ті роки справді масового характеру Навіть неупередже-ного погляду на "нові релігії" Сходу та Заходу достатньо, щоб виявити надто чіткі паралелі в особливостях світогляду, системі релігійних стосунків та структурі, у культових формах. Більшість "нових релігій" - як ті, що виникли у кінці XIX ст., так і ті, що були започатковані у новітній час, незалежно від території, де вони переважно поширилися, чи підґрунтя - містичного або міфо-магічного, на яке вони спираються - так чи інакше несуть у собі ідею єдності буття. Найчастіше їх очолює харизматичний лідер, що претендує на сакральну "осяяність", володіння певною езотеричною таємницею. Усі вони, як правило, обіцяють не "чек з оплатою посмертно" (за словами одного із неоіндуїських ідеологів), а досягнення щастя та визволення від страждань "тут і зараз", у земному житті; нарешті, всі вони так чи інакше тяжіють до синкретизму або універсалізму, що в цілому є наслідком взаємодії культур.
Цілком вірним є твердження про те, що, звичайно, ці особливості в основному суперечать настановленням релігій арамейських традицій та водночас демонструють безсумнівний зв'язок із духовним кодом індійської і японської релігійних традицій. Не можна заперечувати бажання певного прошарку прибічників "нових релігій" на Заході протиставити ці релігії християнським інститутам та вченню як частині чужого істеблішменту. Проте виникає питання: що спричиняє поширення саме таких форм релігійності у сьогоднішньому світі - "негнучкість"
християнських церков у процесі модернізації або певна співзвучність сучасній "відчуженій самосвідомості", або ж суто політичні чинники? Це питання, на думку дослідників, вимагає дуже серйозного вивчення. У всякому разі треба визнати слушність висловлювання Олдоса Гакслі:
У західних релігіях людина прагне пізнати Бога, у східних релігіях людина прагне стати Богом.
Адептам "нових релігій" притаманна віра в можливість вирішити гострі проблеми сучасного світу у відповідності з тими проектами, напрямами, що пропонуються. До них можна віднести проекти "нових світових цивілізацій", "раю на землі", що надають світоглядним системам "нових релігій" хіліастичні та месіанські риси. Найбільш розробленими є концепції Ауробіндо Гхоша, викладені у його працях "Цикл людської історії" та "Ідеал людської єдності". Тут подається ціла система поступального розвитку людства до вищого щабля його буття на рівні "наднаціонального" об'єднання, що знаменує водночас торжество "супе-рірраціонального" (містичного) типу свідомості і повної соціальної справедливості. Певна типологічне подібна схема характерна і для Місії Рамакришни, Суспільства божого життя. Сока гакай та ін. В усіх випадках торжество соціальної справедливості пов'язується, по-перше, з подоланням протиставлення різноманітних суспільних систем, різних філософій, по-друге, зі змінами людської свідомості, по-третє, з діяльністю "просвітлених" духовних лідерів.
Можна помітити, що проекти майбутньої суспільної гармонії існували в усі часи в усіх релігіях і зовсім не є породженням сьогоднішнього дня. Проте в минулому, навіть у межах релігійних традицій з їхнім плюралістичним та водночас монотеїстичним підходом до світу, хіліастичні мрії, як правило, мали на увазі не примирення, не гармонізацію різних суспільних та філософських систем, а торжество певного одного, заданого принципу. Ці концепції узгоджувалися не з людиною як суб'єктом перетворення світу, а з Божою волею або з надкосмічним безособовим законом. Мотив, що присутній в усіх проектах "нових
релігій" - важливість людської волі та активності. Відштовхуючись від реального, емпірично відчутного на рівні щоденної свідомості психологічного дискомфорту, світоглядні системи цих релігій, по суті, перетворюють те, що в традиційних (передусім монотеїстичних) релігіях було метою - пізнання Бога або закону як необхідної умови спасіння - у спосіб гармонізації взаємин з навколишнім світом та з самим собою, вказують спосіб "жити щасливо", порівняно з яким усе інше - і божество, і світові проблеми - виявляється немовби похідним. Дослідники доводять, що дух "нових релігій" можна характеризувати як релігійно-авантюрний, що вони привносять у релігійну царину ігровий момент, який дозволить адептові повернутися до секуляризованого світу. Створення "новими релігіями" своєрідної "фантастичної дійсності" пов'язане не лише з ігровим аспектом мислення, але й із переміщенням сфери незрозумілого зі світу зовнішнього у внутрішній світ людини, що дозволяє індивідові досягнути стану нірвани - звільнення від оков емпіричного світу. Цей містицизм та магізм і конструює світ фантазій сучасного світу, задовольняючи духовні потреби людини.
Проблема майбутнього релігії, її місця та ролі в житті людини на вищих ступенях науково-технічної цивілізації цікавить сучасну соціально-гуманістичну та релігійну думку. Ця проблема тісно пов'язана з питанням про темпи, напрям та перспективи процесів секуляризації у сучасному та майбутньому цивілізованому суспільстві. Тут під секуляризацією мається на увазі соціальний та ментальний процес, внаслідок якого найважливіші сфери суспільного життя, культури та людської свідомості звільнюються від влади інститутів та символів релігії; процес, у якому різноманітні галузі людського життя перестають бути сакральними, а починають сприйматися як самостійні щодо норм та настанов релігії.
У світлі такого розуміння процесу секуляризації стає очевидним, що проблема майбутнього релігії або релігійності розглядається з позиції футурологічної концепції цивілізації та людини, нерозривно пов'язаної з теоретичними та практичними
аспектами процесу секуляризації. Теоретичні аспекти першої та другої концепцій являють собою немовби дві сторони однієї медалі, є взаємодоповнювальними. Рефлексії щодо майбутнього релігії найчастіше виявляються в контексті досліджень проблеми секуляризації. Сучасні теорії секуляризації містять найбільше число запитань, присвячених саме майбутньому релігії. Ці теорії у першому наближенні можна поділити на так звані "слабкі" та "сильні" теорії секуляризації. Перша група ("слабкі") знаходить обгрунтування у тих настановах сучасного релігієзнавства (як правило, філософських та психологічних) та напрямах теологічної думки, що намагаються виявити зв'язок між релігійністю та природою людини, її сутністю, показати необхідність релігії в індивідуальному і колективному житті, у процесі самореалізації індивіда та дозрівання особистості (Дж. Олпорт, А. Маслоу, Т. Парсонс та ін.). У процесах секуляризації вони не помічають незворотних змін, які мають місце в релігії. Цілком природно, що прибічники цих теорій не підтримують думку про згасання релігії як неминучого наслідку цивілізаційних змін. Вони наголошують, що сучасні секуляризаційні процеси стосуються лише традиційних форм релігії та її інститутів і аж ніяк не сутності самої релігії, отже, вони зовсім не ведуть до загального стану безрелігійності. Процеси секуляризації заторкують лише застарілі та неадекватні сучасному світові форми релігії і переносять усе істотне в релігії до сфери індивідуальності. Очевидна втрата релігійними інститутами традиційно суспільних функцій, що виконуються ними, не означає істотного обмеження ролі релігії, а лише зміну царини її діяльності - більш повне зосередження на психологічних функціях, значущість яких різко зростає в умовах науково-технічної цивілізації. У майбутньому ж сформуються нові види та форми релігії і релігійності.
Друга група теорій секуляризації ("сильна") грунтується на традиціях філософської думки та наукових рефлексіях (Фридрих Ніцше, Жан-Поль Сартр, Вільям Кемпбел та ін.). Автори цих теорій вбачають у процесах секуляризації постійне та необоротне зменшення ролі й значення релігії у сфері
людського життя та прогнозують у майбутньому наявність безрелігійної культури, за якої усі основні цінності секуляризовані, а сама людина є арелігійною. Вже на нинішньому етапі цивілізації релігія, на думку провідних представників цих теорій, виконує дедалі меншу роль у житті людини - ледве задовольняє коло її потреб. Усе частіше її замінюють у цьому наука, мистецтво, світські, ідеологічні та етичні системи тощо. Найдовше релігія "затримується" у сфері внутрішнього життя людини, на рівні почувань індивіда. Тут релігія постає як чинник, що пом'якшує граничні ситуації людської екзистенції (тяжка хвороба, смерть близьких, фізичні та моральні страждання тощо). Проте і тут відбуваються зміни, що не підтверджує однозначно гіпотезу про інтегральний зв'язок релігійності з природою людини, про її необхідність у житті індивіда.
Аналіз даних двох груп теорій секуляризації виявляє їхню слабкість та спрощений підхід до майбутнього релігії і перспектив секуляризаційного процесу. Насамперед треба відкинути суто механістичні уявлення про секуляризацію як простий лінійний процес, що прямує до фатальної переконаності у згасанні релігії, до відсутності інтегрального зв'язку релігії з природою людини. По суті, положення про зникнення релігії в майбутньому передбачає надто складний, тривалий, пов'язаний зі змінами нерелігійного типу (в галузі економіки, культури, психології та ін.) процес поступової емансипації людини від релігії. Польський вчений Я. Шмідт вважає плідною гіпотезу, згідно з якою процес секуляризації призведе не стільки до повної елімінації релігійності з життя людини та культури, скільки до втрати релігією монополії в людському бутті;, секуляризація -шлях до якісно вищої, плюралістичної за своєю суттю світоглядної культури.
Однією із найвиразніших тенденцій цього напряму релігійно-культурних змін є прискорений цивілізаційними та світоглядними змінами процес своєрідного "вростання" традиційних форм і навіть фундаментальних ідей і концепцій релігії у світську культуру. Цю тенденцію супроводжують також важливі змі
ни в царині власне релігії, наприклад бурхливий процес формування нових теологічних вчень у християнстві або істотні зміни доктринного характеру в католицизмі. Дедалі сильніше виявляється тенденція, протилежна тій, що панувала в минулому, а саме: протягом сторіч, а то й тисячоліть релігія асимілювала елементи різноманітних галузей позарелігійної культури - моральності, філософії, мистецтва та ін.; нині - навпаки: посилюється акумуляція релігійних форм та концепцій у світській культурі. Це особливо яскраво виявляється у сучасній музиці, архітектурі, в деяких видах пластичного мистецтва, у певних напрямах сучасної філософії, в науці тощо.
Прискорений цивілізаційними та суспільними змінами процес "вростання" традиційних форм релігії у світську культуру, певне немовби "розсіювання" релігії у явищах сучасного життя вимагає теоретичних досліджень релігії, її місця та ролі в культурі, її майбутнього в науково-технічній цивілізації та її зв'язку з існуванням людини. Природно, що необхідно зректися спрощених, успадкованих від епохи Просвітництва умоглядних схем і стереотипів щодо релігії - концепції "кінця" релігії як релікту минулого, "опіуму для народу" та ін. Тому одним із першочергових завдань є створення нової теорії, яка б пояснила і процес секуляризації, і майбутнє релігії, і комплекс питань, пов'язаних із різноманітними аспектами функціонування релігії у людському житті й культурі.
В кінці XX ст. особливого значення набула така глобальна проблема, як загострення екологічної ситуації, що порушує самі основи існування людства. У зв'язку з цим сучасні теологи та західні вчені й методологи (С. Насер, А. Тойнбі, Е. Фром, У.Р Джекобс, Б.А. Ліві та ін.) вбачають ключ до подолання екологічної кризи у суфізмі, даосизмі, буддизмі, синто та ін. Так, С. Насер вважає, що "треба визнати обмеженість західної науки у сфері освоєння природи та звернутися до традиційних учень Сходу, наук про релігії східних цивілізацій, насамперед китайської, японської, індійської та ісламської. Хоча вони й різняться між собою, їх об'єднує метафізичний принцип дослідження при
роди як сфери буття, пронизаної "розумним вищим світлом". Розвиток науки й техніки у європейській цивілізації зірвав покрив сакральності та духовності зі ставлення людини до природи. Відтак порушилася гармонія між природою та людиною, між людиною та Богом. На думку С. Насера, західна наука не акцентувала уваги на вивченні загального зв'язку в живій та неживій природі через встановлене нею обмеження. Наскільки великим є цей недогляд, зрозуміло з того, що сучасні екологи приходять до уявлення про навколишню природу як про єдиний організм. Але за цим йде висновок, що для подолання екологічної кризи необхідно звертатися до давніх релігійно-містичних вірувань.
Відомий західний мислитель Е. Фром також вбачає вихід із екологічної кризи у зверненні до східних релігійно-містичних учень. Він виходить з того, що причини екологічних проблем кореняться в самій сутності християнської релігії, яка є чужою природі. Християнський спосіб мислення призвів у підсумку до того, що "індустріальному суспільству притаманне презирство до природи як до всіх речей, що не є продуктами машинного виробництва, і до всіх людей, що не займаються виробництвом машин... " Для подолання цього відчуження Е. Фром пропонує використати як духовний засіб "нетеїстичний містицизм" дзен-буддизму.
Дещо ширше до розгляду екологічних проблем підходять японський мислитель Д. Ікеда та колишній директор Римського клубу А. Печеї. З їхнього погляду, "найважливіші нинішні проблеми залишаються духовними та етичними, і вся сукупність наукових і технічних засобів не в змозі розв'язати їх". Вихід із кризи вони вбачають не стільки у зміні реальної дійсності, стільки у знищенні внутрішніх духовних джерел кризи - в "етичній революції", або "революції в людині".
Д. Ікеда вважає, що "етична революція" пов'язана з буддизмом, здатним пробудити все внутрішнє духовне життя людини. Відповідно до такої точки зору "етична революція" припускає існування двох етапів. На першому з них під впливом буддизму людина перероджується в етичному плані. Люди, що здійснили
внутрішню революцію, несуть свої переконання в світ, у практику соціального життя. На другому етапі - через навчання і виховання вони революціонізують інших, а це зрештою зумовлює трансформацію суспільства зсередини. Як підсумок - буде створена основа для вирішення таких серйозних проблем, як забруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів тощо.
На необхідність створення нової етики вказує і філософ-гуманіст, лікар та теолог Альберт Швайцер. У праці "Культура та етика" він проводить ідею, згідно з якою "етика має народитися з містики", причому містика не є самодостатнім явищем. Містика існує лише задля етики "шанобливості перед життям". Швай-цер проголошує "етичний містицизм" єдино глибоким світоглядом, шляхом до життєствердження, причому на місце християнського принципу любові до ближнього ставиться моральний імператив "шанобливості перед життям". Сутність "етичного містицизму" полягає в такому: життя - священне; етика - це необмежена відповідальність індивіда. Етика "шанобливості перед життям" націлена на підвищення почуття відповідальності людини. Власність Швайцер розглядає як майно суспільства, що перебуває в суверенному володінні індивіда; така етична позиція особистості може бути лише наслідком "етичного містицизму". Адже містика має своє виправдання лише в етиці та через етику; таким чином і відбувається оселення Бога в людині та його розчинення у її справах і вчинках. Швайцер доповнює свою етику принципом "людина і природа": усі людські дії в ставленні до земної природи, до природи взагалі є об'єктом етичної оцінки. Такий підхід заслуговує на увагу, але його слід доповнити соціальними чинниками.
Уся сучасна культура та життя людини пронизані процесом космізації у зв'язку з виходом людини в Космос та його освоєнням. Зрозумілим є й інтерес до проблеми існування у Всесвіті розумного життя. З цією проблемою нерозривно пов'язане одне з масових захоплень другої половини XX ст. - пошук космічних "братів за розумом", уфологія, що слугує джерелом безлічі гіпо
тез найнеймовірнішого характеру, в тому числі й щодо відвідання Землі "богами-астронавтами". Такого роду концепції існують здавна, вони зафіксовані в давніх міфах Китаю, Шумеру та інших країн. Відомий американський учений К. Саган у книзі "Розумне життя у Всесвіті" твердить, що давні шумери могли мати контакт із космічними прибульцями. Шумерські міфи, твори образотворчого мистецтва та глиняні печатки, з його погляду, підтверджують, що в районі Перської затоки, можливо, на місці давнього міста Ериду, в 4 тис. до Р.Х. або й раніше між людськими істотами та неземною цивілізацією відбувся контакт "величезної могутності".
У західній літературі містяться й більш докладні дані про ці та інші неземні контакти, де на основі звернення до археологічних фактів з багатьох давніх культур робляться висновки про те, що "люди мали контакт і одержали інструкцію від тих, хто перебував на більш високому рівні розвитку і був більш великодушним на сходинках еволюції". Ця інструкція містила "секрет безсмертя", що передавався від покоління до покоління за допомогою окультних традицій та містичних вчень і полягав у тому, що людина може збудувати "тіло із світла", вільне від смерті, і не потребувати їжі (згадаймо "етерних істот" Циол-ковського).
Згідно сучасної науки, гіпотеза космічних палеоконтактів не суперечить фундаментальним законам природознавства, вона випливає з ідеї множинності світів - ідеї існування позаземної цивілізації. Гіпотеза палеоконтактів спирається на ряд моментів, зафіксованих у стародавніх пам'ятках культур Сходу. Йдеться про прибульців, що заснували шумерську цивілізацію, про знання африканського народу догонів щодо будови зоряної системи Сириус, про "синів неба", що стоять біля джерел китайської цивілізації, та ін. Стосовно ж міфу про "богів-астронавтів", то він стає зрозумілим, якщо зважити на концепцію, за якою "боги мали пройти через людську еволюцію (немає бога, який би раніше не був людиною)". Відвідання "богами-астронавтами" в минулому нашої планети можна до деякої міри розглядати як
аргумент на користь можливості існування у Всесвіті високоро-звинених істот, розумних цивілізацій.
Однією з тенденцій розвитку сучасної науки є інтерес фізиків, які займаються проблемами елементарних часток та космологією, до традицій давніх східних культур, до мудрості Сходу. Якщо раніше вважалися занадто екстравагантними твердження типу "всі основні ідеї сучасної науки вже були висловлені у давній китайській філософії", то нині дехто з американських фізиків намагається "корелювати та доповнювати" сучасну фізику Ведами та поезією Вільяма Блейка, виявляє паралелі між квантовою механікою та вченням тибецького лами У. Трунга, формулює принципи фізичних теорій у світлі трансцендентної медитації індуїзму.
Концепції сучасної фізики можуть здаватися дивними людині, не обізнаній у теорії відносності та квантовій механіці. Так, здаються незвичайними квантові принципи суперпозиції; людський розум жахається перспективи викривленого простору та областей Всесвіту, що лежать поза простором та часом. Коли ж людина починає вчитуватися в сторінки індійських філософських трактатів, зауважує американський дослідник І.Талбот, то вона доходить висновку, що "Тантра може розглядатися як давня гілка квантової теорії". Індійські містики, як не дивно, мають уявлення і про те, що простір і час утворять континуум і що не існує точної причинності. "Чудні" уявлення нової фізики були відомі східним мудрецям уже в VI-VII століттях.
Основне, що є специфічним для східного світогляду і що особливо привертає до себе увагу вчених - це відчуття цілісності світу, його єдності та взаємозв'язку, визнання наявності певної "абсолютної" істини, що має глибоко особистий характер.
Останнім часом в Україні крім традиційних (православ'я, греко-католицизм, протестантизм, юдаїзм, іслам) релігій поширюються нові релігійні течії та створюються організації, серед яких є такі, що історично не успадковані нашим народом від попередніх епох, не притаманні його релігійній духовності, куль
турно, побутово, ментальне не укорінені, але набувають популярності внаслідок місіонерства. Нетрадиційними для України вважаються релігії переважно східного (індуїського, буддійського та ін.) напряму
До нових релігійних рухів належать і так звані неорелігії, які оформилися порівняно недавно - у другій половині XX ст. Поява їх зумовлена змінами світоглядних парадигм, кризою традиційних релігій, взаємовпливами різних культурних світів. Водночас неорелігії постають як результат релігійної ініціативи окремих осіб, котрі, базуючись на певній віросповідній традиції або синкретизмі декількох, творять нове віровчення, культ, організацію. Остання вважається самодостатньою і незалежною від будь-якого релігійного центру, а її засновник і керівник - обраним Богом. Серед численних неорелігій, які зазвичай є частиною молодіжних рухів, що виникають у середовищі інтелектуалізованих верств населення, виділяються неохристиянські, неооріє-нталіські, неоязичницькі та ін. Сьогодні в Україні налічуються майже всі відомі в світі напрями неорелігій. Новітня нетрадиційна релігійність в Україні представлена групами.
Неохристиянство
До неохристиянства належать релігійні течії, що виникають у межах традиційного християнства з метою приведення його у відповідність з вимогами часу. Ще в минулому, а особливо в середині нинішнього століття християнські Європа й Америка сти-кнулися з появою численних відгалужень від протестанських церков загальнохристиянського, євангеліського характеру. Новоутворені Церкви базуються на Біблії як основному віросповідному джерелі та на особі Ісуса Христа як центральній постаті своїх релігійних доктрин. Характерною для неохристиянських груп є критика ортодоксального християнства за відхід від первісних традицій: оголошення своєї Церкви, секти справді істинним, відроджувальним рухом євангельського християнства, навіть месіянським у спасінні Христової віри; досконале знання Біблії з дозволом вільного прочитання її і власними інтерпрета
ціями; піднесення останніх до рангу віросповідних джерел (додаткові писання, об'явлення), авторитетніших часом за Біблію; визнання Ісуса Христа поряд зі своїм лідером - керівником церкви, який вважається пророком, посланцем Бога. Неохристиян-ство відрізняється від історичного християнства своїм розумінням Трійці, природи Ісуса Христа, сутності Святого Духа, пекла й раю тощо.
В Україні до неохристиянських рухів належать, по-перше, привнесені з-за кордону місії, секти, новітні Церкви (Християнська місія, "Емануїл", "Армія спасіння", мормони), Церква повного Євангелія, Церква Христа, Київський християнський центр "Нове життя", Християнська церква "Хвала і поклоніння", проросійське неохристиянське утворення Церква воскресаючої Богородиці, церква маріїнської орієнтації "Альфа і Омега" тощо; по-друге - християнські об'єднання українського походження, як от Спілка християнської міжконфесійної згоди "Лігіс" і Собор євангельських церков.
Богородична церква - неохристиянська конфесія, що розглядає себе як спадкоємицю "Российского самодержавного православия" та його наступниці - Істинноправославної церкви. Богородична церква організаційно сформувалася в Росії у 80-х роках. Офіційно була зареєстрована 1992 р. як Церква Божої Матері, що преображається. В Україні громади Богородичної церкви з'явилися 1992 року. Богородична церква проголосила себе Церквою Царства Божого, яке Божа Мати за дорученням Святої Трійці має збудувати на Землі, підготувавши другий прихід Ісуса Христа. Своєрідне витлумачення в Богородичній церкві знаходять православне віровчення, обряди. Так, євхаристія розуміється тут як таїнство втілення в людину Христа через Марію. Атрибути храму, одяг священнослужителів у Богородичній церкві символізують вшанування Діви Марії. У культ і літургію запроваджено багато нових елементів. Священики сповідуються перед братами і сестрами. Велика увага приділяється "пластичній молитві", медитації: обов'язково тричі на день твориться Розарій - вінок молитов із роздумами про важливі події земно
го життя Господа і Богородиці. Російську православну церкву Богородична церква розглядає як "притулок Сатани", а її патриарха - як "червоного дракона". Визнаючи необхідність покаяння Росії перед Всевишнім, перед усім світом за спробу утвердження "диявольської цивілізації"—комунізму, вбивство "богородичного імператора Миколи II". Богородична церква утверджує водночас ідею месіянської ролі Росії у світі, побудови через посередництво Пресвятої Богородиці саме на її території цивілізації, тотожної апостольському буттю. "Духовним Ізраїлем III Заповіту є Свята Русь" - твердять ідеологи цієї Церкви. Появу Богородичної церкви її керівництво розглядає як вияв Божого Провидіння, а тому закликає інші християнські конфесії до здо-лання своїх відмінних рис і входження в лоно новоутворення. Богородична церква шанує святих східного і західного християнства. Вона входить до Міжнародної ради громадських церков, визнається Вселенською Маріїнською церквою. Богородична церква має своє суспільно-просвітницьке утворення "Фонд Новой Святой Руси".
Мормони - члени Церкви Ісуса Христа святих останніх днів, що її заснував у США 1830 р. Джозеф Сміт. За твердженням останнього, ангел, що явився йому, вказав місце, де лежали дощечки з давніми письменами книги ізраїльського пророка Мормона. Перекладена і видана, "Книга Мормона" подає життєпис двох давніх народів, які залишили Ізраїль і переселилися в Америку. Разом з писаннями самого Сміта, у мормонський канон включені також: "Вчення і заповіти", "Коштовна перлина", англійський переклад "Біблії" короля Джекоба. Віровчення церкви характеризується синкретичністю: воно увібрало в себе положення з християнських, ісламських, буддійських, давньогрецьких та давньоримських релігій, трактування Сміта. У статтях, де викладені основи віри мормонів, своєрідно витлумачуються Трійця, викупна жертва Христа, спасіння, месія. Мормони вважають себе обраними Богом людьми і сподіваються на щасливий кінець свого життя. Вони вірять у дар "іномовлення" та його тлумачення, божественне об'явлення, можливість побудови "Сі
ону" на американському континенті. Мормони визнають обряд хрещення через занурення у воду, покаяння. Церква мормонів має струнку ієрархічну організацію. На чолі її стоїть президент, який вважається пророком. Він керує громадами за допомогою 12 апостолів. Кворуму семидесяти, "Керівного єпископату" та Патриарха Церкви. Вся влада перебуває в руках священників-мормонів, які поділяються на Ааронове (молодше) та Мелхи-седекове (старше) коліно. Основний центр мормонів - місто Солт-Лейк-Ситі, штат Юта (США). Крім того, члени Церкви Ісуса Христа святих останніх днів є у Великій Британії, Скандинавії, Німеччині, а також в Україні, де діє 23 громади.
Новоапостольська церква виникла в Англії 1832 р. як результат релігійного руху за відродження первісного вчення Христа. В наші дні центр Церкви маститься в Цюриху, очолюється первоапостолом, рішення якого з церковних питань є обов'язковими для членів організацій. Церковні священнослужителі - єпископ, староста, пастор і проповідник - правлять службу відповідно до своєї професійної діяльності, безкоштовно. У Церкві здійснюються три таїнства: хрещення водою, закар-бування Духом Святим і причастя. Громади Новоапостольсь-кої церкви діють у більшості областей України. Видається журнал "Наша сім'я".
Церква Христа - новітній для України релігійний рух, поява якого ініційована американськими місіонерами. Церква проголошує Біблію основою свого віросповідання і діяльності, вимагає від кожного вірного дотримуватися постулатів віри, викладених у Святому Письмі, втілювати у своєму житті первісні християнські ідеали. Церква протестує проти бюрократичних організаційних пут, тому не має вищих та місцевих органів управління або якогось керівного центру. За кожною громадою визнається право автономії. Громада керується за місцем реєстрації обраним старшиною, богослужіння веде місцевий диякон, відправи у Церкві складаються із п'яти ритуалів, що відповідає тексту Святого Письма: спів, молитва, проповідь, складання дарів, переломлення хліба та причастя вином. У Церкві не існує обо
в'язкового членства, визнається хрещення у свідомому віці, яке здійснюється короткочасним зануренням у воду
Нова церква, або Церква нового Єрусалима - послідовники Е.Сведенборга ( 1688-1772), відомого швецького теософа-містика, вченого широкого профілю, який свій духовний досвід описав у книзі "Щоденник видінь". Основу віровчення Церкви становлять 33 томи теологічних творів Сведенборга, зокрема книга "Таємниці неба", "Про небо та його чудеса та про пекло", "Вчення Нового Єрусалима", які у Швеції тривалий час були під забороною, а їх автор звинувачувався у єресі. Лише після смерті Сведенборга з'являються гуртки його шанувальників. Перший такий осередок заснував у Лондоні Роберт Гіндам. Датою народження Сведенборзької церкви вважається 1788 рік. Нині громади сведенборгців існують у різних країнах Європи, Америки. Церква видає журнал "Шлях до себе", має богословські семінарії в Англії, США. Громади Нової церкви є у Львові та Донецьку.
Релігії орієнтального напряму
Релігії орієнтального напряму репрезентовані неоіндуїз-мом, течіями буддійського спрямування, рухами синтоїської орієнтації.
Неоіндуїзм сьогодні є неодмінним елементом релігійного життя не лише Індії, а й багатьох країн Європи та Америки. Виник у першій половині XIX ст. в рамках індуїзму як його сучасне прочитання для інтелектуалізованих верств Сходу і Заходу. Характерним для неоіндуїзму є, як правило, опора на давню ведичну традицію, але при цьому вдало використовуються досягнення інших культур, цінності багатьох релігій. В усіх неоіндуїсь-ких вченнях популярними є ідеї універсалізму, синкретизму, рівності всіх релігій як пошуків шляхів до Бога, духовної оази в реконструкції суспільства. Обов'язковим для неоіндуїзму є наявність гуру як проповідника вчення і провідника духовних пошуків особистості, групи, течії. Адаптовані до сучасної людини, неоіндуїські рухи особливо активно поширюються східними мі
сіонерами з середини XX ст. переважно у формах культурних, просвітницьких, оздоровчих заходів.
Міжнародне товариство Свідомості Кришни, або рух "Гаре Кришна" (МТСК), є модернізованим варіантом однієї з гілок вішнуїзму - "релігії чай" тантинів. Відомий бізнесмен з Індії Свамі Прабгупада (1896-1977) прибуває 1966 р. до Америки з метою відродження моральності американського суспільства, яку починає реалізувати серед гіпі Нью-Йорка. З невеличкої групи учнів Прабгупади рух виріс до світового розповсюдження конфедерації ашрамів, духовних шкіл, храмів, громад, видавництв, крамниць, сільськогосподарських ферм. Лише в США налічується 100 тисяч кришнаїтів. Центри МТСК є також у Канаді, Австралії, країнах Латинської Америки, майже у всіх європейських державах. Перші громади кришнаїтів з'явилися в Україні у 80-х рр., але існували нелегально. Лише 1990 р. було дозволено їхню діяльність. 1995 р. зареєстрований Всеукраїнський центр Свідомості Кришни, який є керівним органом об'єднання 46 громад послідовників кришнаїзму, що діють майже в усіх областях України.
Ядром вчення МТСК, викладеного у майже 80 працях Шри-ли Прабгупади і перекладеного на 35 мов світу, є віра в Кришну як Верховну особу Господа та необхідність відданого служіння йому. Кришнаїти виконують визначену Прабгупадою місію: пропагують ведичні знання про Космос, людину, суспільство, поширюють Свідомість Кришни, брахманічну культуру, практикують бгакті-йогу, ведуть праведне життя (не споживають м'ясо, рис, яйця, каву, чай, наркотики, не грають в азартні ігри тощо). Кришнаїти крім вирішення проблем внутрішнього вдосконалення особи займаються благодійництвом. В Україні вони провадять соціальне важливі благодійницькі акції - "їжа для життя", борються з наркоманією, працють у місцях позбавлення волі, розповсюджують ведичну літературу, провадять фестивалі, лекції тощо.
Послідовники Шри Сат'ї Саї Баби (нар. 1926 р.), одного з найвідоміших в Індії та в усьому світі Гуру, об'єднані в релігійні
центри, що існують у багатьох країнах і підпорядковуються ашраму "Прашанті Нілаям" ("Обитель повного спокою") - місцю проживання вчителя і прощі його вірних, що у Південній Індії. Саї Бабу вважають чудотворцем, аватарою (втіленням) Бога, який зцілює людей і духовно, і фізично. Свою місію Сат'я визначив як ствердження праведності (дгарми), відродження в людині прагнення до духовності, а в людстві - бажання жити в мирі й співпраці. Саї Баба прийшов, щоб об'єднати всіх людей в одну сім'ю, яка б будувалася на принципах Істини, Праведності, Миру, Любові й Ненасильства. Вчення гуру - не нова релігія, вона визнає всі релігії, наявність у них істини, допомогти усвідомити яку і покликаний Саї Баба. Вся діяльність центрів спрямована на духовну сферу, освіту та служіння людям (допомога хворим, людям похилого віку, розумове відсталим, усім нужденним). Вироблений ними Кодекс поведінки і Десять принципів життя послідовників Саї Баби близькі до вже відомих релігійних заповідей загальнолюдського змісту. В Україну рух прийшов із Росії в 90-х рр. через Братство відданих Сат'ї Саї, Товариство ведичної культури Санкт-Петербурга, які перекладають і видають повчання, афоризми вчителя, записи розмов із ним.
Активно діють в Україні Центри Шри Чинмоя (нар. 1932 р.) — індійського поета, музиканта, філософа, громадського діяча руху за мир. У своїх працях "Внутрішня позамеж-ність" (1974), "Медитації" (1978), "Світло Сходу для західного розуму" (1989), "Душа - подорож нового життя" ( 1991 ) та інших Шри Чинмой навчає "Шляху серця" - шляху любові, відданості й самозречення, який дає можливість швидко досягти духовного прогресу. Запропонована вчителем філософія любові виражає найглибший зв'язок Людини і Бога, які є аспектами однієї і тієї самої єдиної свідомості. У драмі життя людина реалізує себе у Всевишньому, усвідомлюючи, що Бог - це найвища власна сутність людини. Всевишній розкриває себе через людину, яка служить його інструментом для перетворення і вдосконалення світу. Головна мета послідовників учення —духовне і фізичне вдосконалення особистості через
пізнання своєї глибинної суті, духовних істин, пошук, відкриття й вияв їх у собі. Для цього центри організовують і здійснюють лекції, концерти, театральні вистави, екскурсії, спортивні змагання та інші безкоштовні культурні заходи. В Україну рух прийшов у кінці 80-х - початку 90-х рр. у результаті проповідництва одного із західних учнів Шри Чинмоя. Сьогодні центри (громади) Шри Чинмоя діють у 24 містах України, зокрема в Одесі, Києві, Харкові, Львові.
Ошо-центр створений у Києві в 1991 р. прихильниками індійського філософа, гуру, проповідника Раджніша Чандра Мо-хана (1931-1991), більш відомого під духовними іменами "Бга-гаван Шри" (Благословенний) і "Ошо" (Океанічний, розчинений в океані). Раджніш 1974 р. заснував Міжнародну комуну з центром у місті Пуна (Індія). З 1981 р. перебував у США, де праг реалізувати свою мрію - створити "просвітлену громаду", Радж-нішпурам - місто майбутнього. Проте здійснити свої плани Ошо не зміг: він був депортований із країни, повернувся у свій ашрам в Індії, де жив до смерті в колі своїх учнів, друзів, послідовників. Популярність Ошо на початку 80-х рр. була приголомшлива. У 22 країнах Америки, Європи, Азії відкрито 500 центрів раджні-шизму. Його твори містять оригінальні роздуми про Всесвіт, Бога, людину, їхнє гармонійне існування. Гуру не нав'язував якісь заповіді, догмати, доктрини, обов'язкові приписи, поважав свободу людини, її прагнення до самопізнання, здатність до самовдосконалення. Своє вчення Ошо пропонував як допомогу тим, хто йде шляхом духовних пошуків, і як один із таких шляхів він пропонував власний досвід самоусвідомлення, синтезації вчень східних і західних філософів, духовних традицій різних релігій (йоги, суфізму, індуїзму, буддизму, тибецької тантри тощо). При українських центрах Ошо працюють групи з медитації за Раджнішем, з лікування за системою Рейки та з астрології. Кількість членів громад постійно зростає.
Вселенська Чиста релігія походить з Індії, де 1970 р. її засновниця Шривастава Нірмала - Шри Матаджи Нірмала Деві (нар. 1923 р.) відновила давню систему духовного сходження і
самооздоровлення - сагадж-йогу. За вченням останньої, в кожній людині перебуває енергія чистого бажання (кундаліні), яка є відродженням Святого Духа. За допомогою медитації, молитви, специфічного методу, який відкрився Шри Матаджи, людина стає здатною на самореалізацію - усвідомлення власного духу, тобто пробудження власної сили, кундаліні. Завдяки підійманню цієї сили-енергії, яка виходить у вигляді прохолодних вібрацій, у людині ніби народжується світло, в якому вона бачить істинну себе, розуміє, що їй треба робити, тобто сама собі стає майстром, здатним зцілити себе, позбутися багатьох хвороб. Унікальність методу Шри Матаджи - в тому, що він дає змогу підняти кундаліні одночасно у багатьох людей. Ті, хто пробудив її в собі, з'єднуються з космічною всепроникною енергією Божественної любові, у них з'являється потреба дотримуватися Божественних заповідей. Сагадж-йога робить будь-яку релігію внутрішньою, природною. Через це вона вважається квінтесенцією всіх релігій, що об'єднує в собі все найкраще. Серед тих, хто практикує сагадж-йогу - вірні мусульмани, юдеї, християни з 55 країн світу. Послідовники цієї течії з'явилися в Україні після публічних виступів Нірмали Деві в Києві 1989 р. Створено Український центр Сагадж-йоґи, де безкоштовно навчаються ті, хто бажає реалізувати себе за методом Шри Матаджи.
Синтетичні релігії
Синтетичними називають такі релігії, які в своїх догматах, культах спираються на багато різних традицій, але не просто еклектично поєднують їх, а створюють свої власні вчення, синтетичні обрядові дійства, сильну церковну організацію, що претендує на статус надрелігії. В них розвинутий культ лідера, визнається авторитет власних віросповідних джерел, наявна ідея бо-гообраності їхніх послідовників. До цієї групи належать Біле братство, Церква об'єднання, або Церква уніфікації, Світова віра бахаї.
Біле братство започаткувало свою діяльність у Києві 1990 р. Засновником і керівником цієї течії став фахівець у галузі кібернетики Юрій Кривоногов. Має ще одну назву
"Юсма-лос", яке розшифровується так: ЮС - Юоан Свамі (сам Кривоногов), ма - Марія Деві (його дружина Марія Цвигун), лос —Логос (Ісус Христос). Під аналогічною назвою 1993 р. Біле братство друкувало газету (вийшло кілька її номерів). Нова течія проголосила себе "надрелігією епохальною, релігією прийдешнього". Основні свої ідеї "Біле братство" запозичило із різних віровчень, еклектично поєднаних і скріплених сучасною науковою термінологією. Нашому суспільству, яке зображалося суто сатанинським, позначеним "числом звіра", тобто 666, апокаліптично передрікався кінець світу (за прогнозами "біло-братчиків" мав статися в листопаді 1993 р. з епіцентром у Києві). Марія Цвигун була проголошена "Богом Живим Марією Деві Христос", тобто Христом у другому своєму пришесті в тілі матері. Ю.Кривоногов став називатися Юоаном Свамі, втіленням Івана Богослова, інші проповідники дістали імена біблійних пророків та новозаповітних апостолів. Завдяки активній місіонерській діяльності проповідників Білого братства рух кількісно зростав, особливо за рахунок молоді: учнів, студентів, які кидали своє навчання, сім'ї, займалися проповідництвом, розповсюдженням літератури тощо. Громади Білого братства виникли в різних регіонах України і позам її межами. Коли діяльність Білого братства почала набирати відверто антисуспіль-ного спрямування, вона була припинена правоохоронними органами, розпочато слідство, за матеріалами якого в Києві в 1994-1995 рр. відбувся суд над його організаторами.
Церква об'єднання (інша назва - Церква уніфікації) -одна із найпоширеніших новітніх релігійних течій, у якій поєднані риси східних релігій і християнства з переважанням останнього, різних філософських і соціальних вчень. Засновником і керівником Церкви є Сан Сюн Мун. 1954 р. ним була заснована "Асоціація Святого Духа для уніфікації світового християнства". 1960 р. Сан Мун переїздить до США, де розгортає активну релігійну діяльність. Основні положення Церкви об'єднання викладені у творах Муна, головними з яких є "Пояснення Принципу" (1957) і "Тлумачення Принципу" (1966). В них, по
суті, заперечуються вихідні засади традиційного християнства, зокрема божественна природа Ісуса Христа, пропонується своє прочитання Святого Письма. Мун та його дружина Хак Джа Мун вважаються "істинними батьками", третіми Адамом і Свою, які за дорученням Бога створили "досконалу сім'ю", що є джерелом спасіння для всіх сімей. Ті члени Церкви, які бажають одружитися, мають пройти через відповідний шлюбний обряд. Шлюбні пари добираються тільки з благословення самого Муна. Масовим колективним вінчанням надається велике значення. У Церкві об'єднання існує сувора регламентація взаємин, чітке підпорядкування її членів керівництву. Велика увага приділяється роботі з кадрами. На "семінарах з лідерства" ведеться кваліфікована підготовка лекторів, проповідників з використанням даних сучасної науки і техніки. Для вчених, діячів культури Церква організовує симпозіуми, конференції, фестивалі. Під егідою Церкви діють міжнародні організації: Федерація жінок за мир в усьому світі, Академія професорів "За мир в усьому світі", Міжнародний релігійний фонд тощо. Церква підтримує понад 200 різних наукових, соціальних, навчальних, гуманітарних та інших проектів. Церква об'єднання - швидкозростальна релігійна течія, її прихильники є нині у 160 країнах світу, в тому числі у Росії, країнах Балтії, в Україні, де рух з'явився ще у 70-х рр., але як масова організація відомий з 1991 року. Є громади в Києві, Харкові, Донецьку та інших містах.
Світова віра бахаї - нова для України релігія, яка виникла в Ірані в середині минулого століття як різновид одного з модернізованих ісламських напрямів - бабізму. її засновник - Мірза Хосейн Алі (1817-1892), відомий під ім'ям Баха-Ула ("слава Божа"), у 1863 р. проголосив світові про свою божественну місію - об'єднати людство на основі єдиної релігії. На відміну від християнства, квінтесенцією якого є любов, у Баха основним принципом визнано ідею єдності: єдності Бога, єдності релігій, єдності людства. Заповідями цієї релігії стали визнання принципу рівних прав, можливостей і привілеїв чоловіків і жінок,
необхідності обов'язкової освіти, знищення крайностей бідності й багатства, заборона рабства, аскетизму, чернецтва, вживання алкоголю, наркотиків, припис одношлюбності й вірності у ньому, невтручання в політику, повага до свого уряду, піднесення будь-якої праці зі служіння іншим до рівня богослужіння тощо. Бахаї визнають усі релігії вчителів людства, які були послані йому Богом, розуміючи ці вчення як необхідні етапи розкриття духовної істини. Для бахаїв Баха-Ула - останній за часом з'явлених вчителів. Віросповідним джерелом є Писання засновника релігії. Перші бахаї за межами країни виникнення з'явилися в Америці ( 1896), Канаді (1897), Великій Британії та Франції (1896), Німеччині (1906). Відомо, що в кінці XIX ст. громада бахаїв діяла в Ашхабаді, їхнє вчення було відоме Льву Толстому. Основними поширювачами віри (так званими піонерами) стали американці та іранці, які не займалися місіонерством або пропагандою вчення. Піонери просто інформують людей про наявність таких поглядів, не нав'язуючи останні, поважаючи право людини на остаточний вибір.
Езотеричні об'єднання і течії
Езотеричні (від гр. - таємний, внутрішній) об'єднання -це, як правило, позавіросповідні містичні течії, що виникли на межі XIX—XX ст. як опозиція офіційній ідеології традиційних релігій. Увібравши в себе езотеричні традиції різних епох, вчення сучасних езотериків включили в себе віру в існування надприродного світу, містичні уявлення про нього, магічні засоби спілкування з ним, підкорення його своїм інтересам. Усі засновники езотеричних течій переконані, що тільки вони дають надзвичайно глибокі позитивні знання про світ, приховані від "не-посвячених".
Теософія - релігійно-філософське вчення про можливість містичного та інтуїтивного пізнання Бога шляхом безпосередніх контактів з надприродними силами. Теософія базується на суб'єктивному містичному досвіді, в результаті якого людина отримує об'явлення Боже, викладаючи його як певну систему
поглядів. Найвідомішим на сьогодні теософом була Олена Бла-ватська, родом з України, яка заснувала Світове теософське товариство (1875). Запропонована авторкою у багатотомній праці "Таємна доктрина" специфічна езотерична (таємна) система претендує на універсальну релігію, що, будучи синтезом різних релігійних доктрин (езотеричного буддизму, тибецького ламаїзму, індійського містицизму, кабали, єгипетської і грецької міфології, спіритуалізму, масонства тощо), прагне розкрити тотожність таємного змісту всіх релігійних символів. Спираючись на вчення Парацельса, Бьоме, Сен-Мартена, Сведенборга, В. Соловйова, який вважав теософію вищим синтезом пізнання (раціонального, емпіричного знання з містикою), О. Блаватська детально схематизує космологічні й антропологічні процеси, подаючи еволюцію Всесвіту і людства у відповідності зі східними езотеричними традиціями, які постулюють існування семичленної ієрархії "планів" (рівнів). Вважається, що вчення Блаватської стало кардинальною концепцією, яка лежить в основі теоретичних концепцій переважної більшості течій "ньюейджа". Сьогодні послідовники О. Блаватської є в багатьох країнах. Діє Теософське товариство і в Україні. 1995 р. при Київському ліцеї ім. Мура-вйова-Апостола відкрито 2,5-річну Школу теософії.
Братство Грааля - міжнародний рух, що виник у Німеччині в 1928 р. на основі явленого людству Об'явлення св. Грааля, що його отримав Абрру-шин (Оскар ЕрнстБернгарт, 1875-1914). Оприлюднивши об'явлення в своїй книзі "У світлі істини", Абр-ру-шин запропонував релігійне розуміння світобудови, місця і призначення в ній людини. Перебуваючи у найвищому й найчистішому джерелі істини і духовності —Кришталевому палаці, св. Грааль через Абрру-шина пояснює людству різницю між Сином Божим і сином людським, причини духовної смерті, спосіб входження в стан апокаліпсису, характер жіночого і чоловічого первнів та роль їх у творенні, різницю між первісним і вторинним Творенням, між Божественним, Духовним і Сутнісним, дари, дані людству, тощо. Метою руху є поширення істинного знання, розвиток самосвідомості, особистої відповідальності
особи, одухотворення всіх здібностей людини. Організаційно Братство Ґрааля почалося із зареєстрованої 1932 р. у Берліні "Натурфілософської спілки послідовників Грааля", поступово поширюючись в інших європейських країнах. Особливий розвиток рух отримав з 1950 р. з утворенням Міжнародного фонду об'явлення Грааля, який займається друком і розповсюдженням творів Абрру-шина, книжок пов'язаних з його ім'ям, а також перекладом їх на інші мови. У наш час Братство Грааля має круги (філії) у більшості європейських країн, США, Канаді, Австралії.
Неоязичництво
Неоязичництво в Україні представлено багатьма течіями (Рідна Віра, РУНВіра, Ладовіри, Ягновіри, Орантійці тощо), які об'єднані ідеєю відродження дохристиянських вірувань українців. Якщо одні з них організаційно оформлені (мають певну структуру), то інші обмежилися лише обгрунтуванням свого вчення - специфічного язичницького бачення світу. Бога, Людини. Серед неоязичницьких громад є такі, що поширені не лише в Україні, а й в інших країнах, де компактно проживають українці. Дехто з неоязичників зберіг вірність пантеїзму, інші на основі певної модернізації давньоукраїнського язичництва сповідують монотеїзм - ушанування Даждьбога. Сучасне відродження язичництва тільки підтверджує, що прадавня віра батьків не була абсолютно втрачена з прийняттям християнства, а так асимілювалася останнім, що навіть Михайло Грушев-ський назвав її "народним християнством". Неоязичництво приймає насамперед частина національне орієнтованої інтелігенції, яка вбачає в християнстві чужу для України релігію, а процес відродження релігії прадавніх предків розглядає як домінанту відродження українства. Перетворення неоязичницьких течій у масове явище є поки що проблематичним.
Рідна Віра. Самостійний напрям в українському неоязич-ництві - започаткував 1934 р. професор Володимир Шаян— піонер рідновірського відроджувального руху. Вивчаючи етнічну релігію українців, яку вони сповідували перед прийняттям хри
стиянства і деякі елементи якої добре збереглися у так званому двовір'ї, В. Шаян у своїй книзі "Віра предків наших" пропонує повернутися до батьківської традиції, до коренів української духовності. Осередком Рідної Віри українців має стати Орден Бога Сонця, головним лицарем якого вважається сам засновник. Максимально зберігаючи прадавню українську обрядовість, Рідна Віра спрямовує своє вчення на вдосконалення людської особистості, піднесення її національної самосвідомості. Рідновірці, як правило, вживають автентичні язичницькі молитви і співи. Найпотужнішою закордонною громадою є Рідновіри при Святині Даждьбожій у Гемілтоні (Канада). Існує декілька десятків громад вірних Рідної Віри в Україні, зокрема в Києві, Харкові, Чернігові, Львові, Одесі та інших містах і селах. Діяльність Київської громади українських язичників "православ'я" базується на книгах "Волховик" (виклад віровчення) та "Правослов; молитви до Рідних Богів", а також обрядовий календар "Коло Свароже".
РУНВіра (Рідна Українська Національна Віра) - одна з форм сучасної релігійності українців. Засновник РУНВіри -Лев Силенко, українець за походженням, що емігрував до Америки. Він вважається посланим самим Богом вчителем і пророком, який, реформуючи політеїстичну дохристиянську віру, запропонував нову монотеїстичну систему поглядів на світ. Українці, як і інші народи, мають своє розуміння Бога, який явлений під ім'ям Даждьбога. Це дає їм можливість поновлювати і вдосконалювати силу свого власного єства. Даждьбог (Датель буття) - це свідомість світу, вічна енергія несвідомого і свідомого буття, свята правда. Основні положення РУНВіри викладені у "Святому писанні" - "Мага Вірі" й катехізисі "Повчання. Пісні. Молитви". Основна культова споруда РУНВіри - Собор святої матері України - збудований поблизу Нью-Йорка (США). Рунвірці не визнають зображення Даждь-бога, оскільки він є і Святим Духом, Волею, Правдою, Любов'ю, Милосердям. У РУНВірі відправляються обряди вінчання, освячення дитини, поховання, специфічні молитви і свята. Громади (станиці) є в Америці, Канаді, Великій Британії та інших краї
нах, де мешкають українці. Послідовники РУНВіри в Україні об'єднані у більш як 30 громад.
Собор Рідної Віри - одна з течій українського язичництва, що виникла в 1944 р. на Вінниччині. Послідовники Собору вважають своїми ідейними попередниками В. Шаяна, М. Шкав-ритка, Л. Силенка, С.Кокряцького, кожний з яких зробив помітний внесок у творення основ Рідної Віри. Така їхня місія зумовлена тим, що Поділля є серцем України, оскільки саме тут найдовше, аж до 1620 р. князі боронили рідну віру. На березі річки Бог (Південний Буг) містилася головна святиня скитів - Ексамній (Божа дорога). На Поділлі віднайдено Збручансь-кого Святовита, найдавніший символ Даждьбога - Тризуб. Послідовники цієї течії відзначаються толерантністю щодо інших рідновірських громад.
Саєнтологічні рухи
Саєнтологічні (від англійського scince - наука і грецького lohos - вчення) рухи - одна з форм нетрадиційної релігійності. Саєнтологічні вчення прагнуть поєднати в собі науку і релігію, адекватно віддзеркалити проблеми сучасного західного індустріального суспільства. Більшість наявних в Україні рухів (Діа-нетика-Фонд Габарда, Наука розуму, Християнська наука тощо) мають іноземне походження, але знаходять все більше послідовників у нашій країні.
Діанетика. Засновником діанетики (наукології) став Рон Габард (1912-1986)— відставний військовий, відомий пись-менник-фантаст. 1950 р. він видає в Америці книжку "Діанетика - сучасна наука розумового здоров'я, яке є однією з найпо-пулярніших у світі: 14 мільйонів примірників дванадцятьма мовами народів світу, в тому числі й російською. 1954 р. в Каліфорнії зареєстрована Церква наукології, яка нині поширилася по всьому світі і має 6 мільйонів прихильників. Вчення Габарда побудоване на поєднанні новітнього буддизму, інших світових релігій, фантастики, науково-технічних досягнень, практики психоаналізу. У створеній релігії багато власних нових
термінів (тетан - істота-дух, яка періодично вселяється в якусь життєву форму, вічно втілюючись; інграм - накопичений протягом багатьох перевтілень певний життєвий досвід людини, від якого вона прагне звільнитися). Діанетика пропонує нову технологію життязвільнення від циклів перевтілень. Завдяки цій технології людина отримує владу над собою, здійснює контроль над матерією, енергією, часом і простором. Метою запропонованого Габардом вчення визнається досягнення внутрішнього спокою, мудрості, міцного здоров'я та найвищої духовної досконалості. Саме це приваблює й прихильників діанетики в Україні, які поки що організаційно не визначені.
Наука розуму (Релігійна наука) —сучасний синтетичний ідейний рух, що прагне в межах свого релігійно-філософського вчення переплавити ідеї гностицизму, теософії, метафізики, індуїзму, окультизму, об'єднавши східну містику і біблійне вчення. Наука розуму претендує на абсолютну істину, гармонійність "законів науки, філософських поглядів та об'явлень релігій відповідно до потреб та прагнень людства". Засновник течії, американський лікар-психотерапевт Ернст Голмс (18871990), сформулював основні положення філософії Науки розуму в книгах "Творчий розум і успіх" (1919) та "Наука розуму" (1926), які вважаються своєрідною біблією названого руху. У вченні виразно звучать східні мотиви щодо єдності всіх релігій, які несуть у собі одну істину, одну дійсність. Бог для Голмса
безособистісний, Ісус Христос - лише людина. Дух Святий
жіночий аспект Божественної Трійці, людина, в якій людське поступається божественному, сама стає Христом. Філософія життя Холмса базується на ідеї, продукування негативного досвіду негативним мисленням, позитивної діяльності - позитивним духом. Громади першої Церкви науки розуму були зареєстровані у США 1927 р., швидко завойовуючи популярність серед американців. Згодом вони розповсюдилися по всьому світі. Нині налічується близько 26 мільйонів послідовників Науки розуму. 1991 р. створено "Міжнародний альянс Нового мислення", у який входить Київський центр Науки розуму, що
розпочав свою діяльність цього ж року Сильна громада Церкви діє в Донецьку, Криму.
Християнська наука. Це релігійний рух, що виник у XIX ст. в Америці з ініціативи Мері Ен Морс Бейкер (1821-1910). В основі цього вчення - принцип духовного зцілення без використання медикаментозних методів лікування. Використовуючи систему психічного зцілення доктора Фінеаса Квимбі, М. Бей-кер видала декілька книг (зокрема "Наука і здоров'я", "Ключ до Писання"), в яких дає "єдино вірне" тлумачення Біблії. Отримані засновницею нової Церкви Божі об'явлення її прихильники сприймають як біблійні, а саму М. Бейкер - як наступницю Христа. Нині в Церкві налічується майже півмільйона членів,
об'єднаних у 3000 конгрегацій по всьому світові.
Крім означених течій, в Україні є група вірних, яку важко ідентифікувати з будь-якою з них. Йдеться про сатаністів - прихильників обожнення сил зла, поклоніння Сатані (Дияволу, або Люциферу). Сатаністів не можна вважати суто модерновим явищем, оскільки вони були відомі давно. Як культ сатанізм прийшов зі стародавнього Іраку і набув особливого поширення в Європі в Середні віки. Нині під сатанізмом ми розуміємо різновид напіврелігійного руху, заснованого Е.О. Кроулі на рубежі XIX і XX ст. і реанімованого в 60-ті рр. в Америці. За світоглядною суттю, типом об'єднання, формами діяльності сатаністи вельми розмаїті. В кінці 70-х рр. XX ст. у Росії, а на початку 80-х - в Україні сатанізм заявив про себе як організована в декілька громад релігійна течія, віросповідні догмати і культові дії якої, будучи своєрідним антиподом християнства, побудовані на дзеркальному відображенні останнього. Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію навпаки, провадять так звані "чорні меси" з використанням чорних свічок, перекинутих розп'ять, проклять, ритуальних жертвоприношень тощо. Моральна програма сатаністів відзначається крайнім індивідуалізмом, прагматизмом, егоїзмом, що утверджує особистісні пріоритети, перевагу над усіма, культ сили. Нечисленні прихильники сатанізму є і
в Україні. Вони організаційно не об'єднані, а існують як молодіжні угруповання.
Подана панорама нетрадиційних релігійних напрямів і течій і здійснений аналіз останніх дозволяє спрогнозувати можливі явища і процеси в цьому середовищі на найближчу перспективу. Тенденція до розширення кордонів поліконфесійності на релігійній карті України має незворотний характер. Протягом найближчих років релігійний інноваційний процес (релігієтво-рення) триватиме з різною мірою інтенсивності.
З боку модернових релігійних утворень можна очікувати активного пошуку форм взаємин з державою, громадськістю, традиційними Церквами. Більшість неорелігій, щоб зберегтися і функціонувати в сучасних умовах, змушені будуть вписуватися в конкретну соціально-економічну, політичну та ідеологічну ситуацію, пристосовуватися до вимог часу.
Непросто складатимуться стосунки з державою, що пояснюється відсутністю в Україні чіткої державної політики щодо релігії і церкви. Оскільки багато місцевих владних структур не дотримуються чинного законодавства, це штовхає окремі релігійні громади на порушення законів, спричиняє непорозуміння з органами влади, які зволікають з реєстрацією, дозволом на будівництво культових споруд тощо. Сьогодні нетрадиційні релігії виборюють право на існування, і ця тенденція збережеться й надалі, якщо не закон, а особисте - емоційне (подобається/не подобається) і політико-прагматичне (вигідно/невигідно) - ставлення державного чиновника визначатиме долю тієї чи іншої громади. На наш погляд, роль держави в цих справах має обмежитися контролем за дотриманням законів про свободу совісті, просвітницько-інформативною і соціально-психологічною (створення спеціальних центрів психологічної експертизи і реабілітації) функціями.
В інтересах самих релігійних громад важливим є врахування наслідків діяльності екстреміських угруповань, коригування припливу до них людей випадкових, психічно хворих, прагматичних, по суті безрелігійних, щоб уникнути в майбутньому ви
явів релігійного фанатизму, екстремізму, зменшити зовнішню конфліктність і внутрішні суперечності.
Будучи по суті своїй наднаціональними, позадержавними, більшість модернових релігійних рухів спробують поєднати універсальність своїх віровчень із включенням у державний процес в Україні, а це викличе до життя нові феномени суспільно-релігійних стосунків, які ще мають бути вивчені.
Бум "нових релігій"
У сучасних умовах, коли можна твердити про певну взаємозалежність та єдність процесів світового суспільного розвитку, коли людство постало перед необхідністю вирішувати глобальні проблеми та соціально-психологічні колізії, породжені НТР, триває процес виникнення релігійних новоутворень. Вони формуються внаслідок взаємодії різноманітних духовних традицій, своєрідних гібридів, що становлять підсумок перетину світської та релігійної думки, "опромінювання" одного культурного ґрунту струмом символів, уявлень та настановлень, породжених іншою культурою. У ряді країн - Індії, Японії та ін. -відбувається процес утворення нових релігійних рухів та організацій (він розпочався ще в XIX ст.): необуддизму, неоіндуїзму тощо, їх зазвичай називають "нові релігії" або "релігійно-реформаторські рухи", причому вони відіграють важливу роль не тільки в країнах, де народилися, а й за їх межами, особливо у США та Західній Європі. Ці "нові релігії" відбивають тенденцію модернізації традиційних релігій Сходу та Заходу, що дозволяє вписати містичну та міфо-магічну традицію в духовне життя складної та суперечливої цивілізації XX ст.
Зараз на Заході спостерігається бум "нових релігій", що викликає прагнення багатьох теоретиків і мислителів Європи та США усвідомити природу цього феномена. Більшість західних науковців (серед найвідоміших можна назвати Арнолда Тойнбі, Д. Медоуза, Т. Розака, Олдоса Гакслі) вбачають у запозиченні сучасною західною цивілізацією східних моделей світосприйняття найважливіший засіб виходу з деяких її глухих кутів (дегуманізації, кризових моментів у взаєминах людини і природи тощо). Висновку про необхідність інтеграції християнських та
східних релігійних традицій дійшли й такі видатні християнські теологи та філософи, як Карл Ясперс, котрий вважає, що підґрунтям релігії майбутнього має бути біблійно-східна релігія, що з необхідністю увібрала в себе усе цінне, що міститься в індійських та китайських віруваннях. У літературі існує думка, що настала пора зректися "західного провінціалізму" в царині релігії, збагатитися релігійним досвідом Сходу. Це - не просто абстрактне розумування, такі думки викликані стихійним поширенням на Заході релігійних течій, що сягають своїми джерелами східно-містичних та магічних традицій, поширенням, що набуло у 60-80-ті роки справді масового характеру Навіть неупередже-ного погляду на "нові релігії" Сходу та Заходу достатньо, щоб виявити надто чіткі паралелі в особливостях світогляду, системі релігійних стосунків та структурі, у культових формах. Більшість "нових релігій" - як ті, що виникли у кінці XIX ст., так і ті, що були започатковані у новітній час, незалежно від території, де вони переважно поширилися, чи підґрунтя - містичного або міфо-магічного, на яке вони спираються - так чи інакше несуть у собі ідею єдності буття. Найчастіше їх очолює харизматичний лідер, що претендує на сакральну "осяяність", володіння певною езотеричною таємницею. Усі вони, як правило, обіцяють не "чек з оплатою посмертно" (за словами одного із неоіндуїських ідеологів), а досягнення щастя та визволення від страждань "тут і зараз", у земному житті; нарешті, всі вони так чи інакше тяжіють до синкретизму або універсалізму, що в цілому є наслідком взаємодії культур.
Цілком вірним є твердження про те, що, звичайно, ці особливості в основному суперечать настановленням релігій арамейських традицій та водночас демонструють безсумнівний зв'язок із духовним кодом індійської і японської релігійних традицій. Не можна заперечувати бажання певного прошарку прибічників "нових релігій" на Заході протиставити ці релігії християнським інститутам та вченню як частині чужого істеблішменту. Проте виникає питання: що спричиняє поширення саме таких форм релігійності у сьогоднішньому світі - "негнучкість"
християнських церков у процесі модернізації або певна співзвучність сучасній "відчуженій самосвідомості", або ж суто політичні чинники? Це питання, на думку дослідників, вимагає дуже серйозного вивчення. У всякому разі треба визнати слушність висловлювання Олдоса Гакслі:
У західних релігіях людина прагне пізнати Бога, у східних релігіях людина прагне стати Богом.
Адептам "нових релігій" притаманна віра в можливість вирішити гострі проблеми сучасного світу у відповідності з тими проектами, напрямами, що пропонуються. До них можна віднести проекти "нових світових цивілізацій", "раю на землі", що надають світоглядним системам "нових релігій" хіліастичні та месіанські риси. Найбільш розробленими є концепції Ауробіндо Гхоша, викладені у його працях "Цикл людської історії" та "Ідеал людської єдності". Тут подається ціла система поступального розвитку людства до вищого щабля його буття на рівні "наднаціонального" об'єднання, що знаменує водночас торжество "супе-рірраціонального" (містичного) типу свідомості і повної соціальної справедливості. Певна типологічне подібна схема характерна і для Місії Рамакришни, Суспільства божого життя. Сока гакай та ін. В усіх випадках торжество соціальної справедливості пов'язується, по-перше, з подоланням протиставлення різноманітних суспільних систем, різних філософій, по-друге, зі змінами людської свідомості, по-третє, з діяльністю "просвітлених" духовних лідерів.
Можна помітити, що проекти майбутньої суспільної гармонії існували в усі часи в усіх релігіях і зовсім не є породженням сьогоднішнього дня. Проте в минулому, навіть у межах релігійних традицій з їхнім плюралістичним та водночас монотеїстичним підходом до світу, хіліастичні мрії, як правило, мали на увазі не примирення, не гармонізацію різних суспільних та філософських систем, а торжество певного одного, заданого принципу. Ці концепції узгоджувалися не з людиною як суб'єктом перетворення світу, а з Божою волею або з надкосмічним безособовим законом. Мотив, що присутній в усіх проектах "нових
релігій" - важливість людської волі та активності. Відштовхуючись від реального, емпірично відчутного на рівні щоденної свідомості психологічного дискомфорту, світоглядні системи цих релігій, по суті, перетворюють те, що в традиційних (передусім монотеїстичних) релігіях було метою - пізнання Бога або закону як необхідної умови спасіння - у спосіб гармонізації взаємин з навколишнім світом та з самим собою, вказують спосіб "жити щасливо", порівняно з яким усе інше - і божество, і світові проблеми - виявляється немовби похідним. Дослідники доводять, що дух "нових релігій" можна характеризувати як релігійно-авантюрний, що вони привносять у релігійну царину ігровий момент, який дозволить адептові повернутися до секуляризованого світу. Створення "новими релігіями" своєрідної "фантастичної дійсності" пов'язане не лише з ігровим аспектом мислення, але й із переміщенням сфери незрозумілого зі світу зовнішнього у внутрішній світ людини, що дозволяє індивідові досягнути стану нірвани - звільнення від оков емпіричного світу. Цей містицизм та магізм і конструює світ фантазій сучасного світу, задовольняючи духовні потреби людини.
Проблема майбутнього релігії, її місця та ролі в житті людини на вищих ступенях науково-технічної цивілізації цікавить сучасну соціально-гуманістичну та релігійну думку. Ця проблема тісно пов'язана з питанням про темпи, напрям та перспективи процесів секуляризації у сучасному та майбутньому цивілізованому суспільстві. Тут під секуляризацією мається на увазі соціальний та ментальний процес, внаслідок якого найважливіші сфери суспільного життя, культури та людської свідомості звільнюються від влади інститутів та символів релігії; процес, у якому різноманітні галузі людського життя перестають бути сакральними, а починають сприйматися як самостійні щодо норм та настанов релігії.
У світлі такого розуміння процесу секуляризації стає очевидним, що проблема майбутнього релігії або релігійності розглядається з позиції футурологічної концепції цивілізації та людини, нерозривно пов'язаної з теоретичними та практичними
аспектами процесу секуляризації. Теоретичні аспекти першої та другої концепцій являють собою немовби дві сторони однієї медалі, є взаємодоповнювальними. Рефлексії щодо майбутнього релігії найчастіше виявляються в контексті досліджень проблеми секуляризації. Сучасні теорії секуляризації містять найбільше число запитань, присвячених саме майбутньому релігії. Ці теорії у першому наближенні можна поділити на так звані "слабкі" та "сильні" теорії секуляризації. Перша група ("слабкі") знаходить обгрунтування у тих настановах сучасного релігієзнавства (як правило, філософських та психологічних) та напрямах теологічної думки, що намагаються виявити зв'язок між релігійністю та природою людини, її сутністю, показати необхідність релігії в індивідуальному і колективному житті, у процесі самореалізації індивіда та дозрівання особистості (Дж. Олпорт, А. Маслоу, Т. Парсонс та ін.). У процесах секуляризації вони не помічають незворотних змін, які мають місце в релігії. Цілком природно, що прибічники цих теорій не підтримують думку про згасання релігії як неминучого наслідку цивілізаційних змін. Вони наголошують, що сучасні секуляризаційні процеси стосуються лише традиційних форм релігії та її інститутів і аж ніяк не сутності самої релігії, отже, вони зовсім не ведуть до загального стану безрелігійності. Процеси секуляризації заторкують лише застарілі та неадекватні сучасному світові форми релігії і переносять усе істотне в релігії до сфери індивідуальності. Очевидна втрата релігійними інститутами традиційно суспільних функцій, що виконуються ними, не означає істотного обмеження ролі релігії, а лише зміну царини її діяльності - більш повне зосередження на психологічних функціях, значущість яких різко зростає в умовах науково-технічної цивілізації. У майбутньому ж сформуються нові види та форми релігії і релігійності.
Друга група теорій секуляризації ("сильна") грунтується на традиціях філософської думки та наукових рефлексіях (Фридрих Ніцше, Жан-Поль Сартр, Вільям Кемпбел та ін.). Автори цих теорій вбачають у процесах секуляризації постійне та необоротне зменшення ролі й значення релігії у сфері
людського життя та прогнозують у майбутньому наявність безрелігійної культури, за якої усі основні цінності секуляризовані, а сама людина є арелігійною. Вже на нинішньому етапі цивілізації релігія, на думку провідних представників цих теорій, виконує дедалі меншу роль у житті людини - ледве задовольняє коло її потреб. Усе частіше її замінюють у цьому наука, мистецтво, світські, ідеологічні та етичні системи тощо. Найдовше релігія "затримується" у сфері внутрішнього життя людини, на рівні почувань індивіда. Тут релігія постає як чинник, що пом'якшує граничні ситуації людської екзистенції (тяжка хвороба, смерть близьких, фізичні та моральні страждання тощо). Проте і тут відбуваються зміни, що не підтверджує однозначно гіпотезу про інтегральний зв'язок релігійності з природою людини, про її необхідність у житті індивіда.
Аналіз даних двох груп теорій секуляризації виявляє їхню слабкість та спрощений підхід до майбутнього релігії і перспектив секуляризаційного процесу. Насамперед треба відкинути суто механістичні уявлення про секуляризацію як простий лінійний процес, що прямує до фатальної переконаності у згасанні релігії, до відсутності інтегрального зв'язку релігії з природою людини. По суті, положення про зникнення релігії в майбутньому передбачає надто складний, тривалий, пов'язаний зі змінами нерелігійного типу (в галузі економіки, культури, психології та ін.) процес поступової емансипації людини від релігії. Польський вчений Я. Шмідт вважає плідною гіпотезу, згідно з якою процес секуляризації призведе не стільки до повної елімінації релігійності з життя людини та культури, скільки до втрати релігією монополії в людському бутті;, секуляризація -шлях до якісно вищої, плюралістичної за своєю суттю світоглядної культури.
Однією із найвиразніших тенденцій цього напряму релігійно-культурних змін є прискорений цивілізаційними та світоглядними змінами процес своєрідного "вростання" традиційних форм і навіть фундаментальних ідей і концепцій релігії у світську культуру. Цю тенденцію супроводжують також важливі змі
ни в царині власне релігії, наприклад бурхливий процес формування нових теологічних вчень у християнстві або істотні зміни доктринного характеру в католицизмі. Дедалі сильніше виявляється тенденція, протилежна тій, що панувала в минулому, а саме: протягом сторіч, а то й тисячоліть релігія асимілювала елементи різноманітних галузей позарелігійної культури - моральності, філософії, мистецтва та ін.; нині - навпаки: посилюється акумуляція релігійних форм та концепцій у світській культурі. Це особливо яскраво виявляється у сучасній музиці, архітектурі, в деяких видах пластичного мистецтва, у певних напрямах сучасної філософії, в науці тощо.
Прискорений цивілізаційними та суспільними змінами процес "вростання" традиційних форм релігії у світську культуру, певне немовби "розсіювання" релігії у явищах сучасного життя вимагає теоретичних досліджень релігії, її місця та ролі в культурі, її майбутнього в науково-технічній цивілізації та її зв'язку з існуванням людини. Природно, що необхідно зректися спрощених, успадкованих від епохи Просвітництва умоглядних схем і стереотипів щодо релігії - концепції "кінця" релігії як релікту минулого, "опіуму для народу" та ін. Тому одним із першочергових завдань є створення нової теорії, яка б пояснила і процес секуляризації, і майбутнє релігії, і комплекс питань, пов'язаних із різноманітними аспектами функціонування релігії у людському житті й культурі.
В кінці XX ст. особливого значення набула така глобальна проблема, як загострення екологічної ситуації, що порушує самі основи існування людства. У зв'язку з цим сучасні теологи та західні вчені й методологи (С. Насер, А. Тойнбі, Е. Фром, У.Р Джекобс, Б.А. Ліві та ін.) вбачають ключ до подолання екологічної кризи у суфізмі, даосизмі, буддизмі, синто та ін. Так, С. Насер вважає, що "треба визнати обмеженість західної науки у сфері освоєння природи та звернутися до традиційних учень Сходу, наук про релігії східних цивілізацій, насамперед китайської, японської, індійської та ісламської. Хоча вони й різняться між собою, їх об'єднує метафізичний принцип дослідження при
роди як сфери буття, пронизаної "розумним вищим світлом". Розвиток науки й техніки у європейській цивілізації зірвав покрив сакральності та духовності зі ставлення людини до природи. Відтак порушилася гармонія між природою та людиною, між людиною та Богом. На думку С. Насера, західна наука не акцентувала уваги на вивченні загального зв'язку в живій та неживій природі через встановлене нею обмеження. Наскільки великим є цей недогляд, зрозуміло з того, що сучасні екологи приходять до уявлення про навколишню природу як про єдиний організм. Але за цим йде висновок, що для подолання екологічної кризи необхідно звертатися до давніх релігійно-містичних вірувань.
Відомий західний мислитель Е. Фром також вбачає вихід із екологічної кризи у зверненні до східних релігійно-містичних учень. Він виходить з того, що причини екологічних проблем кореняться в самій сутності християнської релігії, яка є чужою природі. Християнський спосіб мислення призвів у підсумку до того, що "індустріальному суспільству притаманне презирство до природи як до всіх речей, що не є продуктами машинного виробництва, і до всіх людей, що не займаються виробництвом машин... " Для подолання цього відчуження Е. Фром пропонує використати як духовний засіб "нетеїстичний містицизм" дзен-буддизму.
Дещо ширше до розгляду екологічних проблем підходять японський мислитель Д. Ікеда та колишній директор Римського клубу А. Печеї. З їхнього погляду, "найважливіші нинішні проблеми залишаються духовними та етичними, і вся сукупність наукових і технічних засобів не в змозі розв'язати їх". Вихід із кризи вони вбачають не стільки у зміні реальної дійсності, стільки у знищенні внутрішніх духовних джерел кризи - в "етичній революції", або "революції в людині".
Д. Ікеда вважає, що "етична революція" пов'язана з буддизмом, здатним пробудити все внутрішнє духовне життя людини. Відповідно до такої точки зору "етична революція" припускає існування двох етапів. На першому з них під впливом буддизму людина перероджується в етичному плані. Люди, що здійснили
внутрішню революцію, несуть свої переконання в світ, у практику соціального життя. На другому етапі - через навчання і виховання вони революціонізують інших, а це зрештою зумовлює трансформацію суспільства зсередини. Як підсумок - буде створена основа для вирішення таких серйозних проблем, як забруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів тощо.
На необхідність створення нової етики вказує і філософ-гуманіст, лікар та теолог Альберт Швайцер. У праці "Культура та етика" він проводить ідею, згідно з якою "етика має народитися з містики", причому містика не є самодостатнім явищем. Містика існує лише задля етики "шанобливості перед життям". Швай-цер проголошує "етичний містицизм" єдино глибоким світоглядом, шляхом до життєствердження, причому на місце християнського принципу любові до ближнього ставиться моральний імператив "шанобливості перед життям". Сутність "етичного містицизму" полягає в такому: життя - священне; етика - це необмежена відповідальність індивіда. Етика "шанобливості перед життям" націлена на підвищення почуття відповідальності людини. Власність Швайцер розглядає як майно суспільства, що перебуває в суверенному володінні індивіда; така етична позиція особистості може бути лише наслідком "етичного містицизму". Адже містика має своє виправдання лише в етиці та через етику; таким чином і відбувається оселення Бога в людині та його розчинення у її справах і вчинках. Швайцер доповнює свою етику принципом "людина і природа": усі людські дії в ставленні до земної природи, до природи взагалі є об'єктом етичної оцінки. Такий підхід заслуговує на увагу, але його слід доповнити соціальними чинниками.
Уся сучасна культура та життя людини пронизані процесом космізації у зв'язку з виходом людини в Космос та його освоєнням. Зрозумілим є й інтерес до проблеми існування у Всесвіті розумного життя. З цією проблемою нерозривно пов'язане одне з масових захоплень другої половини XX ст. - пошук космічних "братів за розумом", уфологія, що слугує джерелом безлічі гіпо
тез найнеймовірнішого характеру, в тому числі й щодо відвідання Землі "богами-астронавтами". Такого роду концепції існують здавна, вони зафіксовані в давніх міфах Китаю, Шумеру та інших країн. Відомий американський учений К. Саган у книзі "Розумне життя у Всесвіті" твердить, що давні шумери могли мати контакт із космічними прибульцями. Шумерські міфи, твори образотворчого мистецтва та глиняні печатки, з його погляду, підтверджують, що в районі Перської затоки, можливо, на місці давнього міста Ериду, в 4 тис. до Р.Х. або й раніше між людськими істотами та неземною цивілізацією відбувся контакт "величезної могутності".
У західній літературі містяться й більш докладні дані про ці та інші неземні контакти, де на основі звернення до археологічних фактів з багатьох давніх культур робляться висновки про те, що "люди мали контакт і одержали інструкцію від тих, хто перебував на більш високому рівні розвитку і був більш великодушним на сходинках еволюції". Ця інструкція містила "секрет безсмертя", що передавався від покоління до покоління за допомогою окультних традицій та містичних вчень і полягав у тому, що людина може збудувати "тіло із світла", вільне від смерті, і не потребувати їжі (згадаймо "етерних істот" Циол-ковського).
Згідно сучасної науки, гіпотеза космічних палеоконтактів не суперечить фундаментальним законам природознавства, вона випливає з ідеї множинності світів - ідеї існування позаземної цивілізації. Гіпотеза палеоконтактів спирається на ряд моментів, зафіксованих у стародавніх пам'ятках культур Сходу. Йдеться про прибульців, що заснували шумерську цивілізацію, про знання африканського народу догонів щодо будови зоряної системи Сириус, про "синів неба", що стоять біля джерел китайської цивілізації, та ін. Стосовно ж міфу про "богів-астронавтів", то він стає зрозумілим, якщо зважити на концепцію, за якою "боги мали пройти через людську еволюцію (немає бога, який би раніше не був людиною)". Відвідання "богами-астронавтами" в минулому нашої планети можна до деякої міри розглядати як
аргумент на користь можливості існування у Всесвіті високоро-звинених істот, розумних цивілізацій.
Однією з тенденцій розвитку сучасної науки є інтерес фізиків, які займаються проблемами елементарних часток та космологією, до традицій давніх східних культур, до мудрості Сходу. Якщо раніше вважалися занадто екстравагантними твердження типу "всі основні ідеї сучасної науки вже були висловлені у давній китайській філософії", то нині дехто з американських фізиків намагається "корелювати та доповнювати" сучасну фізику Ведами та поезією Вільяма Блейка, виявляє паралелі між квантовою механікою та вченням тибецького лами У. Трунга, формулює принципи фізичних теорій у світлі трансцендентної медитації індуїзму.
Концепції сучасної фізики можуть здаватися дивними людині, не обізнаній у теорії відносності та квантовій механіці. Так, здаються незвичайними квантові принципи суперпозиції; людський розум жахається перспективи викривленого простору та областей Всесвіту, що лежать поза простором та часом. Коли ж людина починає вчитуватися в сторінки індійських філософських трактатів, зауважує американський дослідник І.Талбот, то вона доходить висновку, що "Тантра може розглядатися як давня гілка квантової теорії". Індійські містики, як не дивно, мають уявлення і про те, що простір і час утворять континуум і що не існує точної причинності. "Чудні" уявлення нової фізики були відомі східним мудрецям уже в VI-VII століттях.
Основне, що є специфічним для східного світогляду і що особливо привертає до себе увагу вчених - це відчуття цілісності світу, його єдності та взаємозв'язку, визнання наявності певної "абсолютної" істини, що має глибоко особистий характер.
Останнім часом в Україні крім традиційних (православ'я, греко-католицизм, протестантизм, юдаїзм, іслам) релігій поширюються нові релігійні течії та створюються організації, серед яких є такі, що історично не успадковані нашим народом від попередніх епох, не притаманні його релігійній духовності, куль
турно, побутово, ментальне не укорінені, але набувають популярності внаслідок місіонерства. Нетрадиційними для України вважаються релігії переважно східного (індуїського, буддійського та ін.) напряму
До нових релігійних рухів належать і так звані неорелігії, які оформилися порівняно недавно - у другій половині XX ст. Поява їх зумовлена змінами світоглядних парадигм, кризою традиційних релігій, взаємовпливами різних культурних світів. Водночас неорелігії постають як результат релігійної ініціативи окремих осіб, котрі, базуючись на певній віросповідній традиції або синкретизмі декількох, творять нове віровчення, культ, організацію. Остання вважається самодостатньою і незалежною від будь-якого релігійного центру, а її засновник і керівник - обраним Богом. Серед численних неорелігій, які зазвичай є частиною молодіжних рухів, що виникають у середовищі інтелектуалізованих верств населення, виділяються неохристиянські, неооріє-нталіські, неоязичницькі та ін. Сьогодні в Україні налічуються майже всі відомі в світі напрями неорелігій. Новітня нетрадиційна релігійність в Україні представлена групами.
Неохристиянство
До неохристиянства належать релігійні течії, що виникають у межах традиційного християнства з метою приведення його у відповідність з вимогами часу. Ще в минулому, а особливо в середині нинішнього століття християнські Європа й Америка сти-кнулися з появою численних відгалужень від протестанських церков загальнохристиянського, євангеліського характеру. Новоутворені Церкви базуються на Біблії як основному віросповідному джерелі та на особі Ісуса Христа як центральній постаті своїх релігійних доктрин. Характерною для неохристиянських груп є критика ортодоксального християнства за відхід від первісних традицій: оголошення своєї Церкви, секти справді істинним, відроджувальним рухом євангельського християнства, навіть месіянським у спасінні Христової віри; досконале знання Біблії з дозволом вільного прочитання її і власними інтерпрета
ціями; піднесення останніх до рангу віросповідних джерел (додаткові писання, об'явлення), авторитетніших часом за Біблію; визнання Ісуса Христа поряд зі своїм лідером - керівником церкви, який вважається пророком, посланцем Бога. Неохристиян-ство відрізняється від історичного християнства своїм розумінням Трійці, природи Ісуса Христа, сутності Святого Духа, пекла й раю тощо.
В Україні до неохристиянських рухів належать, по-перше, привнесені з-за кордону місії, секти, новітні Церкви (Християнська місія, "Емануїл", "Армія спасіння", мормони), Церква повного Євангелія, Церква Христа, Київський християнський центр "Нове життя", Християнська церква "Хвала і поклоніння", проросійське неохристиянське утворення Церква воскресаючої Богородиці, церква маріїнської орієнтації "Альфа і Омега" тощо; по-друге - християнські об'єднання українського походження, як от Спілка християнської міжконфесійної згоди "Лігіс" і Собор євангельських церков.
Богородична церква - неохристиянська конфесія, що розглядає себе як спадкоємицю "Российского самодержавного православия" та його наступниці - Істинноправославної церкви. Богородична церква організаційно сформувалася в Росії у 80-х роках. Офіційно була зареєстрована 1992 р. як Церква Божої Матері, що преображається. В Україні громади Богородичної церкви з'явилися 1992 року. Богородична церква проголосила себе Церквою Царства Божого, яке Божа Мати за дорученням Святої Трійці має збудувати на Землі, підготувавши другий прихід Ісуса Христа. Своєрідне витлумачення в Богородичній церкві знаходять православне віровчення, обряди. Так, євхаристія розуміється тут як таїнство втілення в людину Христа через Марію. Атрибути храму, одяг священнослужителів у Богородичній церкві символізують вшанування Діви Марії. У культ і літургію запроваджено багато нових елементів. Священики сповідуються перед братами і сестрами. Велика увага приділяється "пластичній молитві", медитації: обов'язково тричі на день твориться Розарій - вінок молитов із роздумами про важливі події земно
го життя Господа і Богородиці. Російську православну церкву Богородична церква розглядає як "притулок Сатани", а її патриарха - як "червоного дракона". Визнаючи необхідність покаяння Росії перед Всевишнім, перед усім світом за спробу утвердження "диявольської цивілізації"—комунізму, вбивство "богородичного імператора Миколи II". Богородична церква утверджує водночас ідею месіянської ролі Росії у світі, побудови через посередництво Пресвятої Богородиці саме на її території цивілізації, тотожної апостольському буттю. "Духовним Ізраїлем III Заповіту є Свята Русь" - твердять ідеологи цієї Церкви. Появу Богородичної церкви її керівництво розглядає як вияв Божого Провидіння, а тому закликає інші християнські конфесії до здо-лання своїх відмінних рис і входження в лоно новоутворення. Богородична церква шанує святих східного і західного християнства. Вона входить до Міжнародної ради громадських церков, визнається Вселенською Маріїнською церквою. Богородична церква має своє суспільно-просвітницьке утворення "Фонд Новой Святой Руси".
Мормони - члени Церкви Ісуса Христа святих останніх днів, що її заснував у США 1830 р. Джозеф Сміт. За твердженням останнього, ангел, що явився йому, вказав місце, де лежали дощечки з давніми письменами книги ізраїльського пророка Мормона. Перекладена і видана, "Книга Мормона" подає життєпис двох давніх народів, які залишили Ізраїль і переселилися в Америку. Разом з писаннями самого Сміта, у мормонський канон включені також: "Вчення і заповіти", "Коштовна перлина", англійський переклад "Біблії" короля Джекоба. Віровчення церкви характеризується синкретичністю: воно увібрало в себе положення з християнських, ісламських, буддійських, давньогрецьких та давньоримських релігій, трактування Сміта. У статтях, де викладені основи віри мормонів, своєрідно витлумачуються Трійця, викупна жертва Христа, спасіння, месія. Мормони вважають себе обраними Богом людьми і сподіваються на щасливий кінець свого життя. Вони вірять у дар "іномовлення" та його тлумачення, божественне об'явлення, можливість побудови "Сі
ону" на американському континенті. Мормони визнають обряд хрещення через занурення у воду, покаяння. Церква мормонів має струнку ієрархічну організацію. На чолі її стоїть президент, який вважається пророком. Він керує громадами за допомогою 12 апостолів. Кворуму семидесяти, "Керівного єпископату" та Патриарха Церкви. Вся влада перебуває в руках священників-мормонів, які поділяються на Ааронове (молодше) та Мелхи-седекове (старше) коліно. Основний центр мормонів - місто Солт-Лейк-Ситі, штат Юта (США). Крім того, члени Церкви Ісуса Христа святих останніх днів є у Великій Британії, Скандинавії, Німеччині, а також в Україні, де діє 23 громади.
Новоапостольська церква виникла в Англії 1832 р. як результат релігійного руху за відродження первісного вчення Христа. В наші дні центр Церкви маститься в Цюриху, очолюється первоапостолом, рішення якого з церковних питань є обов'язковими для членів організацій. Церковні священнослужителі - єпископ, староста, пастор і проповідник - правлять службу відповідно до своєї професійної діяльності, безкоштовно. У Церкві здійснюються три таїнства: хрещення водою, закар-бування Духом Святим і причастя. Громади Новоапостольсь-кої церкви діють у більшості областей України. Видається журнал "Наша сім'я".
Церква Христа - новітній для України релігійний рух, поява якого ініційована американськими місіонерами. Церква проголошує Біблію основою свого віросповідання і діяльності, вимагає від кожного вірного дотримуватися постулатів віри, викладених у Святому Письмі, втілювати у своєму житті первісні християнські ідеали. Церква протестує проти бюрократичних організаційних пут, тому не має вищих та місцевих органів управління або якогось керівного центру. За кожною громадою визнається право автономії. Громада керується за місцем реєстрації обраним старшиною, богослужіння веде місцевий диякон, відправи у Церкві складаються із п'яти ритуалів, що відповідає тексту Святого Письма: спів, молитва, проповідь, складання дарів, переломлення хліба та причастя вином. У Церкві не існує обо
в'язкового членства, визнається хрещення у свідомому віці, яке здійснюється короткочасним зануренням у воду
Нова церква, або Церква нового Єрусалима - послідовники Е.Сведенборга ( 1688-1772), відомого швецького теософа-містика, вченого широкого профілю, який свій духовний досвід описав у книзі "Щоденник видінь". Основу віровчення Церкви становлять 33 томи теологічних творів Сведенборга, зокрема книга "Таємниці неба", "Про небо та його чудеса та про пекло", "Вчення Нового Єрусалима", які у Швеції тривалий час були під забороною, а їх автор звинувачувався у єресі. Лише після смерті Сведенборга з'являються гуртки його шанувальників. Перший такий осередок заснував у Лондоні Роберт Гіндам. Датою народження Сведенборзької церкви вважається 1788 рік. Нині громади сведенборгців існують у різних країнах Європи, Америки. Церква видає журнал "Шлях до себе", має богословські семінарії в Англії, США. Громади Нової церкви є у Львові та Донецьку.
Релігії орієнтального напряму
Релігії орієнтального напряму репрезентовані неоіндуїз-мом, течіями буддійського спрямування, рухами синтоїської орієнтації.
Неоіндуїзм сьогодні є неодмінним елементом релігійного життя не лише Індії, а й багатьох країн Європи та Америки. Виник у першій половині XIX ст. в рамках індуїзму як його сучасне прочитання для інтелектуалізованих верств Сходу і Заходу. Характерним для неоіндуїзму є, як правило, опора на давню ведичну традицію, але при цьому вдало використовуються досягнення інших культур, цінності багатьох релігій. В усіх неоіндуїсь-ких вченнях популярними є ідеї універсалізму, синкретизму, рівності всіх релігій як пошуків шляхів до Бога, духовної оази в реконструкції суспільства. Обов'язковим для неоіндуїзму є наявність гуру як проповідника вчення і провідника духовних пошуків особистості, групи, течії. Адаптовані до сучасної людини, неоіндуїські рухи особливо активно поширюються східними мі
сіонерами з середини XX ст. переважно у формах культурних, просвітницьких, оздоровчих заходів.
Міжнародне товариство Свідомості Кришни, або рух "Гаре Кришна" (МТСК), є модернізованим варіантом однієї з гілок вішнуїзму - "релігії чай" тантинів. Відомий бізнесмен з Індії Свамі Прабгупада (1896-1977) прибуває 1966 р. до Америки з метою відродження моральності американського суспільства, яку починає реалізувати серед гіпі Нью-Йорка. З невеличкої групи учнів Прабгупади рух виріс до світового розповсюдження конфедерації ашрамів, духовних шкіл, храмів, громад, видавництв, крамниць, сільськогосподарських ферм. Лише в США налічується 100 тисяч кришнаїтів. Центри МТСК є також у Канаді, Австралії, країнах Латинської Америки, майже у всіх європейських державах. Перші громади кришнаїтів з'явилися в Україні у 80-х рр., але існували нелегально. Лише 1990 р. було дозволено їхню діяльність. 1995 р. зареєстрований Всеукраїнський центр Свідомості Кришни, який є керівним органом об'єднання 46 громад послідовників кришнаїзму, що діють майже в усіх областях України.
Ядром вчення МТСК, викладеного у майже 80 працях Шри-ли Прабгупади і перекладеного на 35 мов світу, є віра в Кришну як Верховну особу Господа та необхідність відданого служіння йому. Кришнаїти виконують визначену Прабгупадою місію: пропагують ведичні знання про Космос, людину, суспільство, поширюють Свідомість Кришни, брахманічну культуру, практикують бгакті-йогу, ведуть праведне життя (не споживають м'ясо, рис, яйця, каву, чай, наркотики, не грають в азартні ігри тощо). Кришнаїти крім вирішення проблем внутрішнього вдосконалення особи займаються благодійництвом. В Україні вони провадять соціальне важливі благодійницькі акції - "їжа для життя", борються з наркоманією, працють у місцях позбавлення волі, розповсюджують ведичну літературу, провадять фестивалі, лекції тощо.
Послідовники Шри Сат'ї Саї Баби (нар. 1926 р.), одного з найвідоміших в Індії та в усьому світі Гуру, об'єднані в релігійні
центри, що існують у багатьох країнах і підпорядковуються ашраму "Прашанті Нілаям" ("Обитель повного спокою") - місцю проживання вчителя і прощі його вірних, що у Південній Індії. Саї Бабу вважають чудотворцем, аватарою (втіленням) Бога, який зцілює людей і духовно, і фізично. Свою місію Сат'я визначив як ствердження праведності (дгарми), відродження в людині прагнення до духовності, а в людстві - бажання жити в мирі й співпраці. Саї Баба прийшов, щоб об'єднати всіх людей в одну сім'ю, яка б будувалася на принципах Істини, Праведності, Миру, Любові й Ненасильства. Вчення гуру - не нова релігія, вона визнає всі релігії, наявність у них істини, допомогти усвідомити яку і покликаний Саї Баба. Вся діяльність центрів спрямована на духовну сферу, освіту та служіння людям (допомога хворим, людям похилого віку, розумове відсталим, усім нужденним). Вироблений ними Кодекс поведінки і Десять принципів життя послідовників Саї Баби близькі до вже відомих релігійних заповідей загальнолюдського змісту. В Україну рух прийшов із Росії в 90-х рр. через Братство відданих Сат'ї Саї, Товариство ведичної культури Санкт-Петербурга, які перекладають і видають повчання, афоризми вчителя, записи розмов із ним.
Активно діють в Україні Центри Шри Чинмоя (нар. 1932 р.) — індійського поета, музиканта, філософа, громадського діяча руху за мир. У своїх працях "Внутрішня позамеж-ність" (1974), "Медитації" (1978), "Світло Сходу для західного розуму" (1989), "Душа - подорож нового життя" ( 1991 ) та інших Шри Чинмой навчає "Шляху серця" - шляху любові, відданості й самозречення, який дає можливість швидко досягти духовного прогресу. Запропонована вчителем філософія любові виражає найглибший зв'язок Людини і Бога, які є аспектами однієї і тієї самої єдиної свідомості. У драмі життя людина реалізує себе у Всевишньому, усвідомлюючи, що Бог - це найвища власна сутність людини. Всевишній розкриває себе через людину, яка служить його інструментом для перетворення і вдосконалення світу. Головна мета послідовників учення —духовне і фізичне вдосконалення особистості через
пізнання своєї глибинної суті, духовних істин, пошук, відкриття й вияв їх у собі. Для цього центри організовують і здійснюють лекції, концерти, театральні вистави, екскурсії, спортивні змагання та інші безкоштовні культурні заходи. В Україну рух прийшов у кінці 80-х - початку 90-х рр. у результаті проповідництва одного із західних учнів Шри Чинмоя. Сьогодні центри (громади) Шри Чинмоя діють у 24 містах України, зокрема в Одесі, Києві, Харкові, Львові.
Ошо-центр створений у Києві в 1991 р. прихильниками індійського філософа, гуру, проповідника Раджніша Чандра Мо-хана (1931-1991), більш відомого під духовними іменами "Бга-гаван Шри" (Благословенний) і "Ошо" (Океанічний, розчинений в океані). Раджніш 1974 р. заснував Міжнародну комуну з центром у місті Пуна (Індія). З 1981 р. перебував у США, де праг реалізувати свою мрію - створити "просвітлену громаду", Радж-нішпурам - місто майбутнього. Проте здійснити свої плани Ошо не зміг: він був депортований із країни, повернувся у свій ашрам в Індії, де жив до смерті в колі своїх учнів, друзів, послідовників. Популярність Ошо на початку 80-х рр. була приголомшлива. У 22 країнах Америки, Європи, Азії відкрито 500 центрів раджні-шизму. Його твори містять оригінальні роздуми про Всесвіт, Бога, людину, їхнє гармонійне існування. Гуру не нав'язував якісь заповіді, догмати, доктрини, обов'язкові приписи, поважав свободу людини, її прагнення до самопізнання, здатність до самовдосконалення. Своє вчення Ошо пропонував як допомогу тим, хто йде шляхом духовних пошуків, і як один із таких шляхів він пропонував власний досвід самоусвідомлення, синтезації вчень східних і західних філософів, духовних традицій різних релігій (йоги, суфізму, індуїзму, буддизму, тибецької тантри тощо). При українських центрах Ошо працюють групи з медитації за Раджнішем, з лікування за системою Рейки та з астрології. Кількість членів громад постійно зростає.
Вселенська Чиста релігія походить з Індії, де 1970 р. її засновниця Шривастава Нірмала - Шри Матаджи Нірмала Деві (нар. 1923 р.) відновила давню систему духовного сходження і
самооздоровлення - сагадж-йогу. За вченням останньої, в кожній людині перебуває енергія чистого бажання (кундаліні), яка є відродженням Святого Духа. За допомогою медитації, молитви, специфічного методу, який відкрився Шри Матаджи, людина стає здатною на самореалізацію - усвідомлення власного духу, тобто пробудження власної сили, кундаліні. Завдяки підійманню цієї сили-енергії, яка виходить у вигляді прохолодних вібрацій, у людині ніби народжується світло, в якому вона бачить істинну себе, розуміє, що їй треба робити, тобто сама собі стає майстром, здатним зцілити себе, позбутися багатьох хвороб. Унікальність методу Шри Матаджи - в тому, що він дає змогу підняти кундаліні одночасно у багатьох людей. Ті, хто пробудив її в собі, з'єднуються з космічною всепроникною енергією Божественної любові, у них з'являється потреба дотримуватися Божественних заповідей. Сагадж-йога робить будь-яку релігію внутрішньою, природною. Через це вона вважається квінтесенцією всіх релігій, що об'єднує в собі все найкраще. Серед тих, хто практикує сагадж-йогу - вірні мусульмани, юдеї, християни з 55 країн світу. Послідовники цієї течії з'явилися в Україні після публічних виступів Нірмали Деві в Києві 1989 р. Створено Український центр Сагадж-йоґи, де безкоштовно навчаються ті, хто бажає реалізувати себе за методом Шри Матаджи.
Синтетичні релігії
Синтетичними називають такі релігії, які в своїх догматах, культах спираються на багато різних традицій, але не просто еклектично поєднують їх, а створюють свої власні вчення, синтетичні обрядові дійства, сильну церковну організацію, що претендує на статус надрелігії. В них розвинутий культ лідера, визнається авторитет власних віросповідних джерел, наявна ідея бо-гообраності їхніх послідовників. До цієї групи належать Біле братство, Церква об'єднання, або Церква уніфікації, Світова віра бахаї.
Біле братство започаткувало свою діяльність у Києві 1990 р. Засновником і керівником цієї течії став фахівець у галузі кібернетики Юрій Кривоногов. Має ще одну назву
"Юсма-лос", яке розшифровується так: ЮС - Юоан Свамі (сам Кривоногов), ма - Марія Деві (його дружина Марія Цвигун), лос —Логос (Ісус Христос). Під аналогічною назвою 1993 р. Біле братство друкувало газету (вийшло кілька її номерів). Нова течія проголосила себе "надрелігією епохальною, релігією прийдешнього". Основні свої ідеї "Біле братство" запозичило із різних віровчень, еклектично поєднаних і скріплених сучасною науковою термінологією. Нашому суспільству, яке зображалося суто сатанинським, позначеним "числом звіра", тобто 666, апокаліптично передрікався кінець світу (за прогнозами "біло-братчиків" мав статися в листопаді 1993 р. з епіцентром у Києві). Марія Цвигун була проголошена "Богом Живим Марією Деві Христос", тобто Христом у другому своєму пришесті в тілі матері. Ю.Кривоногов став називатися Юоаном Свамі, втіленням Івана Богослова, інші проповідники дістали імена біблійних пророків та новозаповітних апостолів. Завдяки активній місіонерській діяльності проповідників Білого братства рух кількісно зростав, особливо за рахунок молоді: учнів, студентів, які кидали своє навчання, сім'ї, займалися проповідництвом, розповсюдженням літератури тощо. Громади Білого братства виникли в різних регіонах України і позам її межами. Коли діяльність Білого братства почала набирати відверто антисуспіль-ного спрямування, вона була припинена правоохоронними органами, розпочато слідство, за матеріалами якого в Києві в 1994-1995 рр. відбувся суд над його організаторами.
Церква об'єднання (інша назва - Церква уніфікації) -одна із найпоширеніших новітніх релігійних течій, у якій поєднані риси східних релігій і християнства з переважанням останнього, різних філософських і соціальних вчень. Засновником і керівником Церкви є Сан Сюн Мун. 1954 р. ним була заснована "Асоціація Святого Духа для уніфікації світового християнства". 1960 р. Сан Мун переїздить до США, де розгортає активну релігійну діяльність. Основні положення Церкви об'єднання викладені у творах Муна, головними з яких є "Пояснення Принципу" (1957) і "Тлумачення Принципу" (1966). В них, по
суті, заперечуються вихідні засади традиційного християнства, зокрема божественна природа Ісуса Христа, пропонується своє прочитання Святого Письма. Мун та його дружина Хак Джа Мун вважаються "істинними батьками", третіми Адамом і Свою, які за дорученням Бога створили "досконалу сім'ю", що є джерелом спасіння для всіх сімей. Ті члени Церкви, які бажають одружитися, мають пройти через відповідний шлюбний обряд. Шлюбні пари добираються тільки з благословення самого Муна. Масовим колективним вінчанням надається велике значення. У Церкві об'єднання існує сувора регламентація взаємин, чітке підпорядкування її членів керівництву. Велика увага приділяється роботі з кадрами. На "семінарах з лідерства" ведеться кваліфікована підготовка лекторів, проповідників з використанням даних сучасної науки і техніки. Для вчених, діячів культури Церква організовує симпозіуми, конференції, фестивалі. Під егідою Церкви діють міжнародні організації: Федерація жінок за мир в усьому світі, Академія професорів "За мир в усьому світі", Міжнародний релігійний фонд тощо. Церква підтримує понад 200 різних наукових, соціальних, навчальних, гуманітарних та інших проектів. Церква об'єднання - швидкозростальна релігійна течія, її прихильники є нині у 160 країнах світу, в тому числі у Росії, країнах Балтії, в Україні, де рух з'явився ще у 70-х рр., але як масова організація відомий з 1991 року. Є громади в Києві, Харкові, Донецьку та інших містах.
Світова віра бахаї - нова для України релігія, яка виникла в Ірані в середині минулого століття як різновид одного з модернізованих ісламських напрямів - бабізму. її засновник - Мірза Хосейн Алі (1817-1892), відомий під ім'ям Баха-Ула ("слава Божа"), у 1863 р. проголосив світові про свою божественну місію - об'єднати людство на основі єдиної релігії. На відміну від християнства, квінтесенцією якого є любов, у Баха основним принципом визнано ідею єдності: єдності Бога, єдності релігій, єдності людства. Заповідями цієї релігії стали визнання принципу рівних прав, можливостей і привілеїв чоловіків і жінок,
необхідності обов'язкової освіти, знищення крайностей бідності й багатства, заборона рабства, аскетизму, чернецтва, вживання алкоголю, наркотиків, припис одношлюбності й вірності у ньому, невтручання в політику, повага до свого уряду, піднесення будь-якої праці зі служіння іншим до рівня богослужіння тощо. Бахаї визнають усі релігії вчителів людства, які були послані йому Богом, розуміючи ці вчення як необхідні етапи розкриття духовної істини. Для бахаїв Баха-Ула - останній за часом з'явлених вчителів. Віросповідним джерелом є Писання засновника релігії. Перші бахаї за межами країни виникнення з'явилися в Америці ( 1896), Канаді (1897), Великій Британії та Франції (1896), Німеччині (1906). Відомо, що в кінці XIX ст. громада бахаїв діяла в Ашхабаді, їхнє вчення було відоме Льву Толстому. Основними поширювачами віри (так званими піонерами) стали американці та іранці, які не займалися місіонерством або пропагандою вчення. Піонери просто інформують людей про наявність таких поглядів, не нав'язуючи останні, поважаючи право людини на остаточний вибір.
Езотеричні об'єднання і течії
Езотеричні (від гр. - таємний, внутрішній) об'єднання -це, як правило, позавіросповідні містичні течії, що виникли на межі XIX—XX ст. як опозиція офіційній ідеології традиційних релігій. Увібравши в себе езотеричні традиції різних епох, вчення сучасних езотериків включили в себе віру в існування надприродного світу, містичні уявлення про нього, магічні засоби спілкування з ним, підкорення його своїм інтересам. Усі засновники езотеричних течій переконані, що тільки вони дають надзвичайно глибокі позитивні знання про світ, приховані від "не-посвячених".
Теософія - релігійно-філософське вчення про можливість містичного та інтуїтивного пізнання Бога шляхом безпосередніх контактів з надприродними силами. Теософія базується на суб'єктивному містичному досвіді, в результаті якого людина отримує об'явлення Боже, викладаючи його як певну систему
поглядів. Найвідомішим на сьогодні теософом була Олена Бла-ватська, родом з України, яка заснувала Світове теософське товариство (1875). Запропонована авторкою у багатотомній праці "Таємна доктрина" специфічна езотерична (таємна) система претендує на універсальну релігію, що, будучи синтезом різних релігійних доктрин (езотеричного буддизму, тибецького ламаїзму, індійського містицизму, кабали, єгипетської і грецької міфології, спіритуалізму, масонства тощо), прагне розкрити тотожність таємного змісту всіх релігійних символів. Спираючись на вчення Парацельса, Бьоме, Сен-Мартена, Сведенборга, В. Соловйова, який вважав теософію вищим синтезом пізнання (раціонального, емпіричного знання з містикою), О. Блаватська детально схематизує космологічні й антропологічні процеси, подаючи еволюцію Всесвіту і людства у відповідності зі східними езотеричними традиціями, які постулюють існування семичленної ієрархії "планів" (рівнів). Вважається, що вчення Блаватської стало кардинальною концепцією, яка лежить в основі теоретичних концепцій переважної більшості течій "ньюейджа". Сьогодні послідовники О. Блаватської є в багатьох країнах. Діє Теософське товариство і в Україні. 1995 р. при Київському ліцеї ім. Мура-вйова-Апостола відкрито 2,5-річну Школу теософії.
Братство Грааля - міжнародний рух, що виник у Німеччині в 1928 р. на основі явленого людству Об'явлення св. Грааля, що його отримав Абрру-шин (Оскар ЕрнстБернгарт, 1875-1914). Оприлюднивши об'явлення в своїй книзі "У світлі істини", Абр-ру-шин запропонував релігійне розуміння світобудови, місця і призначення в ній людини. Перебуваючи у найвищому й найчистішому джерелі істини і духовності —Кришталевому палаці, св. Грааль через Абрру-шина пояснює людству різницю між Сином Божим і сином людським, причини духовної смерті, спосіб входження в стан апокаліпсису, характер жіночого і чоловічого первнів та роль їх у творенні, різницю між первісним і вторинним Творенням, між Божественним, Духовним і Сутнісним, дари, дані людству, тощо. Метою руху є поширення істинного знання, розвиток самосвідомості, особистої відповідальності
особи, одухотворення всіх здібностей людини. Організаційно Братство Ґрааля почалося із зареєстрованої 1932 р. у Берліні "Натурфілософської спілки послідовників Грааля", поступово поширюючись в інших європейських країнах. Особливий розвиток рух отримав з 1950 р. з утворенням Міжнародного фонду об'явлення Грааля, який займається друком і розповсюдженням творів Абрру-шина, книжок пов'язаних з його ім'ям, а також перекладом їх на інші мови. У наш час Братство Грааля має круги (філії) у більшості європейських країн, США, Канаді, Австралії.
Неоязичництво
Неоязичництво в Україні представлено багатьма течіями (Рідна Віра, РУНВіра, Ладовіри, Ягновіри, Орантійці тощо), які об'єднані ідеєю відродження дохристиянських вірувань українців. Якщо одні з них організаційно оформлені (мають певну структуру), то інші обмежилися лише обгрунтуванням свого вчення - специфічного язичницького бачення світу. Бога, Людини. Серед неоязичницьких громад є такі, що поширені не лише в Україні, а й в інших країнах, де компактно проживають українці. Дехто з неоязичників зберіг вірність пантеїзму, інші на основі певної модернізації давньоукраїнського язичництва сповідують монотеїзм - ушанування Даждьбога. Сучасне відродження язичництва тільки підтверджує, що прадавня віра батьків не була абсолютно втрачена з прийняттям християнства, а так асимілювалася останнім, що навіть Михайло Грушев-ський назвав її "народним християнством". Неоязичництво приймає насамперед частина національне орієнтованої інтелігенції, яка вбачає в християнстві чужу для України релігію, а процес відродження релігії прадавніх предків розглядає як домінанту відродження українства. Перетворення неоязичницьких течій у масове явище є поки що проблематичним.
Рідна Віра. Самостійний напрям в українському неоязич-ництві - започаткував 1934 р. професор Володимир Шаян— піонер рідновірського відроджувального руху. Вивчаючи етнічну релігію українців, яку вони сповідували перед прийняттям хри
стиянства і деякі елементи якої добре збереглися у так званому двовір'ї, В. Шаян у своїй книзі "Віра предків наших" пропонує повернутися до батьківської традиції, до коренів української духовності. Осередком Рідної Віри українців має стати Орден Бога Сонця, головним лицарем якого вважається сам засновник. Максимально зберігаючи прадавню українську обрядовість, Рідна Віра спрямовує своє вчення на вдосконалення людської особистості, піднесення її національної самосвідомості. Рідновірці, як правило, вживають автентичні язичницькі молитви і співи. Найпотужнішою закордонною громадою є Рідновіри при Святині Даждьбожій у Гемілтоні (Канада). Існує декілька десятків громад вірних Рідної Віри в Україні, зокрема в Києві, Харкові, Чернігові, Львові, Одесі та інших містах і селах. Діяльність Київської громади українських язичників "православ'я" базується на книгах "Волховик" (виклад віровчення) та "Правослов; молитви до Рідних Богів", а також обрядовий календар "Коло Свароже".
РУНВіра (Рідна Українська Національна Віра) - одна з форм сучасної релігійності українців. Засновник РУНВіри -Лев Силенко, українець за походженням, що емігрував до Америки. Він вважається посланим самим Богом вчителем і пророком, який, реформуючи політеїстичну дохристиянську віру, запропонував нову монотеїстичну систему поглядів на світ. Українці, як і інші народи, мають своє розуміння Бога, який явлений під ім'ям Даждьбога. Це дає їм можливість поновлювати і вдосконалювати силу свого власного єства. Даждьбог (Датель буття) - це свідомість світу, вічна енергія несвідомого і свідомого буття, свята правда. Основні положення РУНВіри викладені у "Святому писанні" - "Мага Вірі" й катехізисі "Повчання. Пісні. Молитви". Основна культова споруда РУНВіри - Собор святої матері України - збудований поблизу Нью-Йорка (США). Рунвірці не визнають зображення Даждь-бога, оскільки він є і Святим Духом, Волею, Правдою, Любов'ю, Милосердям. У РУНВірі відправляються обряди вінчання, освячення дитини, поховання, специфічні молитви і свята. Громади (станиці) є в Америці, Канаді, Великій Британії та інших краї
нах, де мешкають українці. Послідовники РУНВіри в Україні об'єднані у більш як 30 громад.
Собор Рідної Віри - одна з течій українського язичництва, що виникла в 1944 р. на Вінниччині. Послідовники Собору вважають своїми ідейними попередниками В. Шаяна, М. Шкав-ритка, Л. Силенка, С.Кокряцького, кожний з яких зробив помітний внесок у творення основ Рідної Віри. Така їхня місія зумовлена тим, що Поділля є серцем України, оскільки саме тут найдовше, аж до 1620 р. князі боронили рідну віру. На березі річки Бог (Південний Буг) містилася головна святиня скитів - Ексамній (Божа дорога). На Поділлі віднайдено Збручансь-кого Святовита, найдавніший символ Даждьбога - Тризуб. Послідовники цієї течії відзначаються толерантністю щодо інших рідновірських громад.
Саєнтологічні рухи
Саєнтологічні (від англійського scince - наука і грецького lohos - вчення) рухи - одна з форм нетрадиційної релігійності. Саєнтологічні вчення прагнуть поєднати в собі науку і релігію, адекватно віддзеркалити проблеми сучасного західного індустріального суспільства. Більшість наявних в Україні рухів (Діа-нетика-Фонд Габарда, Наука розуму, Християнська наука тощо) мають іноземне походження, але знаходять все більше послідовників у нашій країні.
Діанетика. Засновником діанетики (наукології) став Рон Габард (1912-1986)— відставний військовий, відомий пись-менник-фантаст. 1950 р. він видає в Америці книжку "Діанетика - сучасна наука розумового здоров'я, яке є однією з найпо-пулярніших у світі: 14 мільйонів примірників дванадцятьма мовами народів світу, в тому числі й російською. 1954 р. в Каліфорнії зареєстрована Церква наукології, яка нині поширилася по всьому світі і має 6 мільйонів прихильників. Вчення Габарда побудоване на поєднанні новітнього буддизму, інших світових релігій, фантастики, науково-технічних досягнень, практики психоаналізу. У створеній релігії багато власних нових
термінів (тетан - істота-дух, яка періодично вселяється в якусь життєву форму, вічно втілюючись; інграм - накопичений протягом багатьох перевтілень певний життєвий досвід людини, від якого вона прагне звільнитися). Діанетика пропонує нову технологію життязвільнення від циклів перевтілень. Завдяки цій технології людина отримує владу над собою, здійснює контроль над матерією, енергією, часом і простором. Метою запропонованого Габардом вчення визнається досягнення внутрішнього спокою, мудрості, міцного здоров'я та найвищої духовної досконалості. Саме це приваблює й прихильників діанетики в Україні, які поки що організаційно не визначені.
Наука розуму (Релігійна наука) —сучасний синтетичний ідейний рух, що прагне в межах свого релігійно-філософського вчення переплавити ідеї гностицизму, теософії, метафізики, індуїзму, окультизму, об'єднавши східну містику і біблійне вчення. Наука розуму претендує на абсолютну істину, гармонійність "законів науки, філософських поглядів та об'явлень релігій відповідно до потреб та прагнень людства". Засновник течії, американський лікар-психотерапевт Ернст Голмс (18871990), сформулював основні положення філософії Науки розуму в книгах "Творчий розум і успіх" (1919) та "Наука розуму" (1926), які вважаються своєрідною біблією названого руху. У вченні виразно звучать східні мотиви щодо єдності всіх релігій, які несуть у собі одну істину, одну дійсність. Бог для Голмса
безособистісний, Ісус Христос - лише людина. Дух Святий
жіночий аспект Божественної Трійці, людина, в якій людське поступається божественному, сама стає Христом. Філософія життя Холмса базується на ідеї, продукування негативного досвіду негативним мисленням, позитивної діяльності - позитивним духом. Громади першої Церкви науки розуму були зареєстровані у США 1927 р., швидко завойовуючи популярність серед американців. Згодом вони розповсюдилися по всьому світі. Нині налічується близько 26 мільйонів послідовників Науки розуму. 1991 р. створено "Міжнародний альянс Нового мислення", у який входить Київський центр Науки розуму, що
розпочав свою діяльність цього ж року Сильна громада Церкви діє в Донецьку, Криму.
Християнська наука. Це релігійний рух, що виник у XIX ст. в Америці з ініціативи Мері Ен Морс Бейкер (1821-1910). В основі цього вчення - принцип духовного зцілення без використання медикаментозних методів лікування. Використовуючи систему психічного зцілення доктора Фінеаса Квимбі, М. Бей-кер видала декілька книг (зокрема "Наука і здоров'я", "Ключ до Писання"), в яких дає "єдино вірне" тлумачення Біблії. Отримані засновницею нової Церкви Божі об'явлення її прихильники сприймають як біблійні, а саму М. Бейкер - як наступницю Христа. Нині в Церкві налічується майже півмільйона членів,
об'єднаних у 3000 конгрегацій по всьому світові.
Крім означених течій, в Україні є група вірних, яку важко ідентифікувати з будь-якою з них. Йдеться про сатаністів - прихильників обожнення сил зла, поклоніння Сатані (Дияволу, або Люциферу). Сатаністів не можна вважати суто модерновим явищем, оскільки вони були відомі давно. Як культ сатанізм прийшов зі стародавнього Іраку і набув особливого поширення в Європі в Середні віки. Нині під сатанізмом ми розуміємо різновид напіврелігійного руху, заснованого Е.О. Кроулі на рубежі XIX і XX ст. і реанімованого в 60-ті рр. в Америці. За світоглядною суттю, типом об'єднання, формами діяльності сатаністи вельми розмаїті. В кінці 70-х рр. XX ст. у Росії, а на початку 80-х - в Україні сатанізм заявив про себе як організована в декілька громад релігійна течія, віросповідні догмати і культові дії якої, будучи своєрідним антиподом християнства, побудовані на дзеркальному відображенні останнього. Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію навпаки, провадять так звані "чорні меси" з використанням чорних свічок, перекинутих розп'ять, проклять, ритуальних жертвоприношень тощо. Моральна програма сатаністів відзначається крайнім індивідуалізмом, прагматизмом, егоїзмом, що утверджує особистісні пріоритети, перевагу над усіма, культ сили. Нечисленні прихильники сатанізму є і
в Україні. Вони організаційно не об'єднані, а існують як молодіжні угруповання.
Подана панорама нетрадиційних релігійних напрямів і течій і здійснений аналіз останніх дозволяє спрогнозувати можливі явища і процеси в цьому середовищі на найближчу перспективу. Тенденція до розширення кордонів поліконфесійності на релігійній карті України має незворотний характер. Протягом найближчих років релігійний інноваційний процес (релігієтво-рення) триватиме з різною мірою інтенсивності.
З боку модернових релігійних утворень можна очікувати активного пошуку форм взаємин з державою, громадськістю, традиційними Церквами. Більшість неорелігій, щоб зберегтися і функціонувати в сучасних умовах, змушені будуть вписуватися в конкретну соціально-економічну, політичну та ідеологічну ситуацію, пристосовуватися до вимог часу.
Непросто складатимуться стосунки з державою, що пояснюється відсутністю в Україні чіткої державної політики щодо релігії і церкви. Оскільки багато місцевих владних структур не дотримуються чинного законодавства, це штовхає окремі релігійні громади на порушення законів, спричиняє непорозуміння з органами влади, які зволікають з реєстрацією, дозволом на будівництво культових споруд тощо. Сьогодні нетрадиційні релігії виборюють право на існування, і ця тенденція збережеться й надалі, якщо не закон, а особисте - емоційне (подобається/не подобається) і політико-прагматичне (вигідно/невигідно) - ставлення державного чиновника визначатиме долю тієї чи іншої громади. На наш погляд, роль держави в цих справах має обмежитися контролем за дотриманням законів про свободу совісті, просвітницько-інформативною і соціально-психологічною (створення спеціальних центрів психологічної експертизи і реабілітації) функціями.
В інтересах самих релігійних громад важливим є врахування наслідків діяльності екстреміських угруповань, коригування припливу до них людей випадкових, психічно хворих, прагматичних, по суті безрелігійних, щоб уникнути в майбутньому ви
явів релігійного фанатизму, екстремізму, зменшити зовнішню конфліктність і внутрішні суперечності.
Будучи по суті своїй наднаціональними, позадержавними, більшість модернових релігійних рухів спробують поєднати універсальність своїх віровчень із включенням у державний процес в Україні, а це викличе до життя нові феномени суспільно-релігійних стосунків, які ще мають бути вивчені.