• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

Розділ XII. РЕЛІГІЯ В ЯПОНІЇ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 

Китай здійснив сильний вплив, в тому числі і релігійний, на всі країни Азії, що його оточують.

Перехід японців від первіснообщинного ладу до цивілі­зації відбувся в другій половині І тис. до н.е. На межі IV-III ст. до н.е. в Японії з'являються культові предмети з бронзи, а тро­хи згодом - заліза, з якого виробляють знаряддя праці. У ІІІ ст. н.е. утворився великий племінний союз Ямато, який і став основою формування стародавньояпонської держави. Пра­вителі в Ямато згодом стали називатися "тенно" - імператор.

У стародавніх японців з виникненням племінного союзу утворилась релігія синто - вчення богів, в основі якого лежало одухотворення природи і культ предків. Численні духи, а се­ред них найбільш впливові, які вважалися богами - Камі, віді­гравали роль керівників світу, а тому і потребували уваги до себе і поклоніння. Камі уособлювалися тваринами, рослина­ми, камінням, явищами природи і душ предків. Усі вони були об'єктами поклоніння, що привело до виникнення специфіч­ного культу - синтоїзму. Релігійні церемонії цього культу скла­далися з очищення - сараї, жертвоприношення - сінсей, мо­литви - норіто і вливань рідин - наораї.

У предковічній японській релігії особливе значення мав культ предків, який вплинув на всю культуру Японії. Відразу в синтоїзмі склалося жрецтво, оскільки синтоїстський культ для його відправлення потребував професійної підготовки.

З того часу, як імператор став верховним жерцем, вироб­ляється жрецька ієрархія. Відправлення культу, яке раніше здійснювали старійшини родів і вожді племен, стає професіо­нальною справою каннусі - хазяїв камі, жерців, які встанови­ли спадковість на своє суспільне становище. У VIII ст. каннусі стають чиновниками департаменту в справах сінто. Тоді ж було проведено "облік" богів, яких виявилось 3132.

Поступово в синтоїзмі божества вишикувалися в ієрархі­чну систему на чолі з богинею Сонця Аматерасу. Вона була оголошена предком нації і особливо імператорської родини. Культ Аматерасу виявився досить стійким і зберігся до нашо­го часу

У VI ст. в Японію через Корею, проникає буддизм з Ки­таю, тобто буддизм уже китаїзований, у суміші з конфуціанст­вом і даосизмом. Цей буддизм вів в Японії окреме існування, але й сам впливав на синтоїзм і зазнавав впливу від нього.

В початковому синтоїзмі не було Священного Письма, як не було й ідеї одкровення. Віровчення передавалося і відточу­валося в усній традиції. З V-VI ст. синтоїзм став державною релігією, імператор набрав ролі верховного жерця.

Трохи пізніше, в VII-VIII ст., усна традиція була піддана письмовому оформленню, а разом з тим - відбору і редагуван­ню. Так утворилися міфологічно-літописні зводи "Кодзікі" та "Ніхонсекі" - пам'ятки ранньояпонської писемності, які дій­шли до нашого часу.

За первісною японською міфологією, спочатку існували Небо і Земля, потім з'явилися три божества, до них додалися ще два, а потім - ще п'ять парних божеств. Отже, відразу - цілі сонми богів, які уособлювали різні сили природи. З останньої пари богів Ізанагі (він) та Ізанамі (вона) за допомогою списа з наконечником з коштовного каменю, який символізував фа­лос, створили в океані великий острів Оногоро, а потім ряд дрібних. Так виникла Японська країна. Створивши це, Ізанамі від осквернення померла і потрапила в пекло. Ізанагі, відвіду­ючи її, створює з лівого ока Аматерасу - богиню сонця, а з пра­вого - Сузано, бога дощу і бурі. Сузано спустошує країну, від чого Аматерасу зникає в небесній печері і світ поринає в мо­рок. Так тривало доти, доки з допомогою магічних прийомів боги не виманюють її з печери, а Сузано вбиває богиню їжі Цзюнь, з якої виростають хлібні злаки. Так починається життя на землі. Аматерасу, одна з численних богів, керуючи Сонцем, стає головним богом.

Релігійне вчення синтоїзму містить досить оригінальну анімістичну концепцію. Це - безумовний, послідовний полі­теїзм, це - цілий світ камі. Камі - це верховні божества, керів­ники стихій і світів, камі - це локальні божества, компетенція яких знижується навіть до окремих предметів: струмка, каме­ня, дерева, квітки тощо. Нарешті, камі - це душі предків, пок­лоніння їм - це поклоніння предкам. У синтоїзмі сплетено в єдине поклоніння космосу і предкам. Мета життя - злиття з космосом і служіння предкам. Такі анімістичні уявлення в син­тоїзмі роблять всю природу богом. Звідси і своєрідність синтої-стського фетишизму - для синтоїста вся природа, увесь світ -суцільний фетиш, найбільший об'єкт поклоніння. Звідси і сво­єрідність синтоїстського містицизму: камі живуть тут же, разом з нами, в нашому світі, потойбічний світ втрачає свою актуальність, взагалі синтоїстові легко "забути" про нього, він не поспішає туди, нічого не чекає від нього, його турбує лише те, як його потомки дбатимуть про його дух після його смерті, а що дух його залишиться тут, серед своїх, у нього сумніву немає.

Один із засновників японської науки Мотоорі Норінага (1730-1801), коментуючи "Кодзікі", писав, що серед японсь­ких богів є такі, яких поважають і яких зневажають, сильні і кволі, добрі і злі, люди, звірі, птахи, гори, річки, трава, дерева -усе незвичне викликає побожність і страх, вважається камі, все воно було наділено, в їхній уяві, надприродною силою.

Дослідники зауважують, що синто як релігія не набрала стрункої системи певних поглядів, остаточно опрацьованої системи ритуалів. Вона немовби розраховує на доповнення збоку інших релігій, зокрема буддизму. Цей розрахунок на релігійний синкретизм доповнюється і тією обставиною, що синто компенсує відсутність національного колориту у того ж таки буддизму. Синто - підкреслено національна релігія япо­нців, в неї вірують лише японці, японець не може не бути син-тоїстом. Камі - це тільки японські боги, до неяпонців їм немає ніякого діла. Синтоїзм як вийшов з найстародавніших племін­них культів, культів родини, так і залишився культом нації, культом загальної японської родини.

Такі специфічні особливості синтоїзму зробили його пос­лідовно терпимим і готовим до взаємодії з будь-якою іншою релігією, щоб цим компенсувати свою релігійну незавершеність.

Синтоїстський культ

Синтоїстський культ теж має на собі відбиток незаверше­ності. Він майже цілком зведений до поклоніння конкретним камі і духам конкретних предків, які живуть у храмі.

Синтоїстський храм мав дві обов'язкові частини: хонден -святилище, де зберігається священний предмет, у якому пере­буває божество - сінтай, і зал, у якому знаходяться ті, що при­йшли молитися - хайден. Сама ж будівля храму споруджуєть­ся за строго визначеним храмово-архітектурним стилем. Зо­бражень самих богів немає, є тільки сінтай. Але трапляються і зображення тварин: лисиць, мавп чи оленей, які супроводять відповідних божеств. Біля вівтаря - скриня для пожертвувань. Треба кинути монети, сплеснути кілька разів у долоні, виклас­ти словами чи мовчки свою справу - і вся церемонія.

Крім храмів, невеликі вівтарі споруджують і в домах віру­ючих, перед ними теж відбувається читання молитв - норіто і приносяться жертви. Бувають і складніші храмові обряди, які здійснюються за допомогою каннусі - жерця. Весь обряд, хоч би з якого приводу він здійснювався, має на меті викликати задоволення когось із конкретних камі і духів, доставити їм приємність, нагадати про свою повагу та відданість і принагід­но попросити у них те чи інше. Для цього все годиться: молит­ва, заклинання, співи, музика, священні танці - кагура, жерт­ви (реальні й умовні). Оскільки це справа делікатна, бо все тре­ба зробити, щоб не викликати нарікань збоку божеств, а ще гірше - їхнього незадоволення і гніву, то вона має бути дору­чена фахівцям, зокрема каннусі. Тому в синтоїзмі ряд обрядів здійснюється так, що це має професійний характер.

Спочатку - очищення, символічне чи ритуальна миття роту і рук біля храму. Потім японець звертається до жерця, викладає йому свої потреби, той записує їх на спеціальну жер­товну дощечку, одержує відповідну плату - і справи віруючо­

го закінчені, жрець сам дає їм хід надалі. Для надійності лише потрібна присутність; можна звернутися до богів іншої релігії, до того ж буддизму.

Як уже було сказано, каннусі - професіонал. Він мав за­кінчити відповідний навчальний заклад і одержати один з чо­тирьох ступенів святості й освіченості, тобто мати духовний сан. Жінка теж може бути каннусі, але це буває рідко. А ось в імператорському храмі обов'язково поруч з верховним жер­цем є верховна жриця з принцес. У храмі каннусі носять спе­ціальний одяг: біле кімоно, біла чи кольорова спідниця-плісе, чорна шапочка. Поза храмом - одяг звичайний.

У системі синтоїстського культу є і свята - мазурі, що від­буваються раз чи два на рік і тривають від одного до кількох днів. Храм вичищають, вимивають і прикрашають. До місце­вого каннусі прибуває підкріплення від служителів сусідніх храмів. Храмові обряди в ці дні ускладнюються, набирають особливої пишноти, це вже цілі театралізовані вистави, відбу­ваються ритуальні процесії з паланкином о-мікосі, вони вклю­чають у себе карнавальні елементи, часто зовсім не релігійно­го значення. Обряди, які супроводять мазурі, мають традицій­ний і притаманний саме цьому храму місцевий характер, тут щедро виявляється національна ментальність жителів окре­мого села чи міста. їх виникнення відносять аж до ІІ—ІІІ ст., при чому у формуванні їх чимала роль належить первісному шаманству. Між іншим, відомий мандрівник і дослідник Азії М.Я. Мічурін (1777-1853) пише про японців, що вони вміють ворожити і особливо вірять шаманам і шаманкам.

Із синтоїзмом пов'язане повсякденне життя японця. Він має місце в усіх родинних подіях, народженні дитини, почат­ку її навчання, її повноліття, заручинах, шлюбі, спорудженні будинку чи придбанні квартири, виїзді в мандрівку чи повер­нення з неї, всіляких родинних святах чи торжествах - в усьо­му мають взяти участь камі і духи предків. Отже, синтоїстські звичаї глибоко проникли в побут японця.

Дотримання японцями синтоїстського культу зовсім не заважає їм звертатись і до інших культів, зокрема буддійського.

Уже говорилося, стосунки між синтоїзмом і буддизмом у Японії складалися повсякому: були часи зближення, як у ІХ-Х ст., і загострення. Так чи інакше, а процес релігійного культового синкретизму в Японії не минув, і ось уже майже тисячу років японці сповідують принаймні дві релігії. При народженні дити­ни, шлюбі, святкуванні місцевих свят - вони синтоїсти, а хова­ють померлих за буддійськими звичаями. Крім того, паралель­но існують завезені з Китаю конфуціанство і даосизм, їхні куль­тові елементи також проникають у щоденне життя японців.

Буддизм у Японії'

З VI ст., поряд з становленням синтоїзму, відбувається процес сприйняття впливу конфуціанства в релігійній формі і буддизму. Ще до цього, в V ст., було сприйнято китайську писемність, посилився китайський культурний вплив. Кон­фуціанці і буддійські ідеї впали на сприйнятливий грунт, вони були потрібні державі, що йшла шляхом об'єднання земель. Кланова боротьба, яка супроводила це об'єднання, часом ускладнювала шляхи релігійного розвитку, але тенденція ре­лігійного синкретизму невпинно пробивала собі шлях. Син­тоїзм, конфуціанство і буддизм - усе визнавалося державою, владою, і державна влада при потребі коригувала відносини між ними. Поширювались у Японії і даоські ідеї, але без особ­ливого успіху.

Оскільки конфуціанство не мало спеціальної церковної організації, воно не змогло виявитись у Японії інакше, як про­сто ідейним впливом без особливих наслідків. Даосизм був занадто китайським, щоб знайти собі грунт для розвитку в японському суспільстві.

А от буддизм з його досвідом активного прозелітства, з гнучкими організаційними принципами вперто шукав собі в Японії ще однієї батьківщини.

Своєрідність феодального розвитку Японії проявлялась у боротьбі окремих кланів за владу. Вона тривала століття.

У кінці VI ст. до влади прийшов клан Сога, який уже ви­знав буддизм і використав його для перемоги над іншими фе­

одальними угрупованнями. З початку VII ст. розпочалася пе­реможна хода буддизму по всій країні.

Клан Сога в 545 р. втратив владу, це був відомий переворот Тайна (30, 64) (35,11), владу поділили клани Сумерачі і Нака-томі. Перші одержали формальну владу, всі "імператорські пре­рогативи". Накатомі, в особі свого глави Каматарі, одержують роль фактичного правителя (33, 11). Буддизм при цьому поси­лив свій вплив, храми і монастирі зміцнюють свою економічну могутність і стають центрами політичних інтриг. За указом імпе­ратора Сінму 741 р. в кожній провінції було споруджено буд­дійські храми. Імператриця Сетоку в 765 р. поставила буддизм на один рівень з релігією синто. Буддійські монастирі одержу­вали щедрі пожертвування, ставали великими землевласника­ми, претендували навіть на владу, мали свої збройні сили і захи­щали свої привілеї і власність зі зброєю в руках.

Такий успіх буддизму пояснюється дуже просто: як за­значає М.Й. Конрад, буддійська церковна ієрархія надавала Японії готову модель феодального суспільства, буддійські хра­ми і монастирі могли бути і стали опорними пунктами центра­лізованої системи управління. Так і сталося. В Японії церков­не і адміністративне районування збігалося, управлінню про­вінції (коку-фу) відповідав провінціальний монастир (коку-

бундзі) (30, 67).

До часів міграції в Японію буддизм у Китаї вже роздріб­нився на кілька великих і чималу кількість дрібних сект.

Поширення буддизму в Японії пов'язано з діяльністю двох значних буддійських шкіл - Тендай і Сінгон.

Школа Тендай - "Опора неба" ще в Китаї при своєму ство­ренні ставила завдання об'єднати всі існуючі буддійські на­прями. її діячі активно синтезували вчення старих і нових шкіл на основі сутри Лотоса, яка твердила, що будь-яка людина, будь-якого соціального стану, рівня освіти тощо може здобу­ти осяяння, нірвану і піднятися на рівень Будди. Безумовно, це не так просто. Треба людині перейти через 10 фаз віри, 10 -знання, 20 - релігійної практики, 10 - пізнання істини, а дві останні дадуть бажане осяяння.

Релігійний культ, який практикує Тендай, дуже складний. Адже Тендай вклоняється всім богам буддизму, а їх чимало. Жерці секти створюють собі особливе становище і високий авторитет. Школу Тендай у Японії започаткував Сайте (767 - 822), відомий згодом як святий Денге Дайсі. Він домагався створення єдиної державної церкви в Японії, включаючи і синто, яка мала стати підвалиною імператорської влади. Така політична тенденція за­безпечувала школі Тендай належне суспільне визнання.

У 788 р. на горі Хіей поблизу Кіото було побудовано голо­вний монастир школи Гненсай - Енрякудзі (35, 19). Ця школа і в наші часи найвпливовіша в Японії, вона має понад 4300 храмів, більше як 4 млн віруючих.

Школу Кінгон - "Істинні слова" започаткував буддійсь­кий ченець Кукай (774 - 835), (34, 159, 168), що також одержав посмертний статус святого з ім'ям Кобо Дайсі. Ця школа при­йшла в Японію безпоседерньо з Індії, а потім уже з Японії пот­рапила до Китаю, Тибету і на Яву. Це пізній індійський буд­дизм, який поступився індуїзмові і вже зазнав нашарування відкритого містицизму.

Сінгон вважає, що існує два вчення Будди: кенге - зви­чайне, для всіх віруючих і всім відоме, і міке - лише для посвя­чених, воно існує лише у формі усної традиції.

Вчення міке передусім сповідує найширший пантеїзм -увесь Всесвіт, що є тілом будди Вайрочани. У ньому є шість елементів: земля, вода, вогонь, повітря, ефір і свідомість, вони і становлять Всесвіт. У світі є три таємниці: думки, слова і дії людей. І тут усюди присутній Вайрочана. Людина може відчу­ти цю присутність через містичні обряди, тоді вона здобуває осяяння. Обрядів три: хімміцу - складання пальців у симво­лічні фігури, гоміцу - твердження містичних формул, гоміцу -глибоке споглядання і забуття. Ці обряди найкраще здійсню­вати перед малюнком мандали - графічним зображенням Все­світу в різних стадіях його існування з різними елементами, які символізуються різними буддами і бодісотвами. Безумов­но, мандали не охоплюють весь пантеон сінгонських богів, але вибір для поклоніння і прохань є.

Проханню до богів у школі Сінгон приділено належну увагу. На кожне бажання, прохання є своє божество і свої нор­ми звернення до нього. Тож віруючий може подбати не лише про майбутнє досягнення нірвани, а й про свої земні справи. Релігія набирає корисного практичного значення - гендез рі-яку, що зіграло позитивну роль у поширенні буддизму.

Школа Сінгон дожила в Японії до наших днів. їй нале­жить 12 тис. храмів, у неї 11 млн послідовників.

Між школами Тендай і Сінгон ніколи не було ворожих відносин. Вони також охоче йшли на зближення з синто. І го­ловне - вони активно підтримували феодальні порядки.

Школа Сінгон спорудила на початку ІХ ст. монастир на горі Койя (Койясан), який відігравав значну не тільки релігій­ну, а й політичну роль. Як і монастир школи Тендей - Енря-кудзі, Койя мав озброєні загони монахів з кількох тисяч чоло­вік, які брали участь у справжніх воєнних сутичках.

У кінці ХІІ ст. феодальна боротьба в Японії посилюється. Влада імператора має формальне значення. Фактично влада перебувала в руках представника клану феодалів, який захо­пив владу і здобув звання сегуна - полководця. Сегун спира­вся на своїх васалів, а ті - на дрібне військове дворянство -самураїв. Поступово зміцнюється велика феодальна земельна власність. Буддизм ще з ІХ -ХІ ст. у феодальній Японії стає державною релігією, його сповідує вся феодальна верхівка, але він ще не стає загальнонародною релігією. Це завдання вирі­шив амідаїзм - буддійське вчення, яке проповідувало відро­дження в іншому житті в "чистій землі" - в раю, де править будда Амітаба (Аміда). Потрапити в рай до Амітаби дуже про­сто, треба лише ревно вірити в Будду.

Проповідували нове вчення дві школи: дзедо сю - школа чистої землі, яку очолював Хонену (1132-1212), та дзедо сін сю -школа істинно чистої землі проповідника Сінрапу (1173-1262).

Обидві школи надавали пріоритет віри перед релігійним культом, у жодному разі не заперечуючи останнього. Рятуван­ня людині може принести і принесе лише віра. Для цього не­потрібні ніякі хитромудрі вчення, ніякі знання. Врятується

останній дурень, аби лише він щиро вірив - так любив повто­рювати Хонену.

Культовий обряд, який ввів Хонену, був досить простим. Слід було раз по раз повторювати заклик: "Наму Аміда буцу!" ("О Аміда Будда!"). Добре при цьому ще дзвонити в дзвін, щоб привернути до себе увагу Будди і заохотити його до акту спа­сіння. Ревні послідовники Хонену повторювали магічну фор­мулу 70 тисяч разів на добу, використовуючи для лічби чотки.

Допомагають справі і кудоку - добродійні вчинки, що, без­умовно, подобаються Будді. До них належало переписування буддійських сутр, які потім роздавалися іншим. Це був дієвий засіб поширення буддійської літератури. Кудоку вважалось і майстрування мініатюрних п'ятиповерхових буддійських хра-мів-пагод. Ці моделі часто бували справжнім витвором мистец­тва і прикрашали храми. Таким же священним даром храму є і скульптурні зображення будд. Вони часто теж мали високоху­дожнє значення. Але частіше були продуктом масового тира­жування, звичайного ремісництва. Отже, шлях завоювання симпатій божества був не такий уже й важкий. Це приваблюва­ло до буддизму простих людей. Спростивши до мінімуму об­ряд, проповідники амідоїзму вчили, що "чистої землі" може до­сягти кожен, незалежно від суспільного становища, бо перед Буддою всі рівні. Саме це й зробило буддизм у Японії масовим.

Ще одну спробу спрощення і пристосування буддизму до японських умов зробив проповідник Нітірен (1222 - 1282). Будда, за Нітіреном, має космічний характер, він розчинений у Всесвіті в будь-чому, що є в ньому. Ось тому і в кожній лю­дині є Будда. І щоб звернутися до Будди, далеко ходити не треба, треба звернутися до людей, до себе. Така постановка питання робила вчення Нітірена більш демократичним. Ра­зом з тим Нітірен спростив віровчення і культ буддизму, щоб зробити їх більш зрозумілими.

Нітірен вважав, що велика кількість течій і шкіл у буддизмі знижує його дієвість. Він рішуче засуджував амідаїстську фо­рмулу "Наму Аміда буцу" і вважав, що кожен, хто так скаже, неодмінно потрапить у пекло. Єдина рятівна формула - це

"Наму ме хо ренге ке!" ("О Сутро, лотос таємничого закону!"), яку пропонує він. Мабуть, ця категоричність і перешкодила Нітірену та його послідовникам домогтися єдності в буддизмі.

Дзен-буддизм

Як уже було сказано, буддизм прийшов у Японію з Китаю ще в VI ст. Але буддійський вплив з Китаю мав місце і в подаль­шому. І коли в період Суньської династії в X- XIII ст. в Китаї став інтенсивно розвиватися чань-буддизм, це відчулось і в Японії.

Чань-буддизм (у Японії він дістав назву дзен-буддизм) з'являється на арені японського релігійного життя в період Камкура, коли буддизм інтенсивно поширюється, глибоко проникає в японську культуру і починає визначати її специ­фіку. Безумовно, дзен не міг змагатися з пропагандою буддиз­му Нітіреном, який відразу здобув найпоширенішу підтрим­ку в низах. Дзен став надбанням серед самураїв, інтелігенції, міського населення. Відомі два його проповідники в Японії: Ейсай (1141-1215) і Доген (1200-І253). Ідейний зміст цих ні­бито різних за назвою течій абсолютно тотожний: заперечен­ня пізнання раціональним шляхом і передачі знання через сло­во, пошуки пізнання в містичному осяянні.

Але в японського дзену є істотна відмінність від китай­ського дзенства: він увів китайську теорію в практику японсь­кого життя відповідно до соціальної ситуації в країні і до наці­онального менталітету японської нації. У середньовічній Японії дзен став практичною ідеологією людей праці, він був методом діяльності (27, 11). Це забезпечило йому успішне при­стосування до буржуазного стилю життя в ХХ ст.

Спочатку дзен у Японії поширився у варіанті школи Рін-здай, потім - Сото, ще пізніше - Обану. Вони відрізнялися між собою і методикою досягнення просвітлення - саторі. Так, школа Сото акцентує увагу на суворих правилах поведінки. Під час вправ на досягнення саторі шлунок твій має бути ні порожнім, ні повним, регулюй години сну; щодня мийся, не думай ні про добре, ні про погане; не думай ні про минуле, ні

про майбутнє, сьогодення - це твій всесвіт і т.п. Це психологі­чний тренінг і зосередження на одній думці: ти поза дійсністю, сам у собі, нічого, крім тебе, в світі немає, є тільки твої внут­рішні відчуття. Його можна назвати інтелектуальним обмежен­ням, пригніченням інтелекту заради досягнення особливого психологічного стану.

Школа Ріндзай головним методом досягнення саторі вва­жає вправи на коани, які мають примусити відійти від раціо­нального логічного мислення і покладатися лише на інтуїтив­ну реакцію. Інтелект тут зовсім не потрібний, істина має бути вгадана і при цьому незрозуміла іншим. Істина прийде згодом. Поза вченням дзен слова неспроможні передати істину, вона може бути лише відчутою.

Отже, дзенівське вчення про особливі шляхи проникнен­ня в суть світу у своїй основі орієнтується не на його реальне пізнання, а надають самому пізнавальному процесу містично­го характеру.

Існує ще один метод досягнення саторі - це наполеглива праця і споглядання природи. Погодимося, що і перше, й друге справді мають психотерапевтичне значення. Так що викорис­тання їх для досягнення саторі цілком виправдане. Лишається з'ясувати, наскільки ефективне саме саторі.

Поширення впливу дзену спричинило появу при бага­тьох синтоїстських храмах і монастирях спеціальних шкіл для вивчення методів досягнення саторі. Вони побудовані на принципах цілковитої ізоляції від світу, жорстокої дисцип­ліни, суворого режиму і аскетизму. Вони послугували зраз­ком для сучасних дзенівських шкіл, що виникли як наслідок моди на дзен в Європі і Америці. Громади дзен-буддизму є і в Україні.

Дзен сприяв поширенню монохромного живопису. Зо­браження, основу якого становлять почуття, емоції, барви, ста­ло символом чисто духовного сприйняття дійсності за допо­могою максимально абстрагованого малюнка, до того ж вико­наного в одному, здебільшого чорному кольорі. Головними сю­

жетами такого живопису були релігійні. У XV ст. він відійшов від релігійної тематики.

Повертаючись до японського середньовічного дзену, за­значимо, що він, в умовах свавілля і насильства в політичному житті того часу, знайшов своє місце в духовному житті суспі­льства як виправдання цього свавілля і насильства. Дзен зро­бив свій внесок в ідеологію середньовічної Японії.

Посилення політичного значення дзену відкривало йому шлях впливу на мистецтво і літературу. Він сприяв вироблен­ню в живопису так званого філософського пейзажу: простий і лаконічний у синтезі гармонії та краси, він водночас був зде­більшого фантазією митця, абстрактною композицією реаль­них речей. Філософський дзенівський пейзаж виступає анти­тезою реалістичного мистецтва. Проявився вплив дзену і на літературу. Це знайшло вираз у появі жанру філософською та естетичного натяку в поезії. Вплинув дзен і на архітектуру, зокрема, паркову. У Японії з'явилися сади каміння, які спону­кали до мовчазного споглядання, що стимулює самопізнання. А архітектура чайних будиночків, поєднана з вишуканою це­ремонією японського чаювання, навіть стала важливим еле­ментом дзенівського впливу.

Слід сказати й про те, що виховна практика дзену була використана в системі підготовки самураїв середньовічного рицарства з його культом насильства і розбою. Дзен став релі­гійно-філософською засадою самурайського кодексу моралі бусідо - "шлях воїна", який забезпечував спеціальну бойову підготовку відбірних феодальних військ, що відіграли значну роль у міжфеодальних війнах середньовіччя та у війнах насту­пних епох у Японії.

Ці та інші аспекти впливу дзену на культуру свідчать про великі потенціальні можливості релігії в становленні націона­льних аспектів цивілізації. Англійський дослідник буддизму в Японії Ч.Еліот школу Дзен назвав найбільш японською з усіх течій буддизму в Японії.

Релігійний синкретизм у Японії

Синтоїзм і буддизм у Японії мирно співіснували в релі­гійному житті Японії. Час від часу співвідношення їх впливу зазнавало змін залежно від історичних і політичних ситуацій. І синтоїзм, і буддизм у феодальній імперії були ідейною осно­вою імператорської влади.

Зближення буддизму і синтоїзму почалося в період, коли в державі з'явилася перша столиця в Нарі (710). Буддизм у той час був релігією феодальної верхівки, а синтоїзм - релігі­єю народу (в 737 р. в країні було близько 3000 синтоїстських храмів).

Синтоїстські і буддійські храми будувалися поруч. Вини­кав рух убасоку - синтоїстські шамани сприймали буддизм і створювали щось подібне до "народного буддизму". Зближен­ня шаманської магії з буддизмом підтримки буддійської верхі­вки не одержало. А буддизм тим часом став централізованою державною релігією країни. Буддійські монахи в Японії діста­ють назву бозу, пізніше - бонзи.

У 794 р. столицею імперії став Хейан (сучасне Кіото) і був нею до 1868 р. Почався період "миру і злагоди". Хоч якраз миру і не було, точилася боротьба феодальних кланів, яка заверши­лася в 1185 р. встановленням сегунату Міномота (1335-1373), згодом - Асінага (1335-І573).

Вже в період Хейан процес синкретизму буддизму з син­тоїзмом проходив в умовах переваги першого. Камі оголошу­ються втіленням будд і бодхісатв, синтоїстські боги одержу­ють свої зображення (раніше їх не було - вони ототожнювали­ся з предметами), синтоїстські святилища стають одночасно і буддистськими. Синтоїстичне духовенство чинило певний опір, але він був надто кволий. А буддизм користувався цим синтезом для проникнення в маси.

На долю синтоїзму істотно вплинуло те, що він як безпо­середній продукт родоплемінного ладу не зміг швидко пере­будувати себе на потребу особистості в цивілізованій державі того часу. Він був занадто консервативним, щоб швидко стати

феодальною ідеологією. А поряд уже існував буддизм з доста­тнім досвідом такої перебудови, він уже вмів служити новій державності.

Глибокий знавець японського духовного життя О.О. Ро-зенберг вважав, що синтоїзм як примітивна народна релігія яка по суті не має системи, була безсила у відношенні до буд­дизму, який виступав у філософській всеозброєності. Незаве­ршеність синтоїзму як релігії робила його певною мірою "відк­ритою системою" для інших релігій. І це було на користь буд­дизмові.

Утвердження в 1192 р. влади сегунів і перетворення імпе­раторської влади на формальність підвищило соціальне значен­ня буддизму, оскільки буддійська церква з її економічно-могут­німи храмами і монастирями сама була великим феодалом.

Коли в XVI ст. імператорська влада знову посилилась, буддійська церква зазнала утисків. Прихід до влади клану То-кугава в 1603 р. знову підніс буддизм як соціальний чинник. Зміцнення авторитету буддизму мало бути досягнуте не усу­ненням синтоїзму, історичні корені якого не можна було зруй­нувати, а шляхом синкретизму двох релігій при підтримці і наданні переваги буддизмові. Токугави ввели практику буду­вання храмів подвійного значення: храм був одночасно буд­дійським і синтоїстським.

Незважаючи на причетність до тієї чи іншої буддійської школи, не кажучи вже про їхні відтінки, все населення було приписане до буддійських парафій з установленням обов'яз­кового відвідування їх. Парафіяльне духовенство мало певні адміністративні права щодо віруючих, що межувало з відвер­тим втручанням у їхнє приватне життя.

Процес синкретизму синтоїзму з конфуціанством, яке йшло до Японії поряд з буддизмом, відбувався непросто, оскі­льки конфуціанство було більше домашнім, ніж храмовим ку­льтом. Але активна підтримка конфуціанством імператорської чи феодальної влади привертали до нього симпатії правлячих кіл, і конфуціанство формально посіло статус державної релігії.

Так і йшло релігійне життя феодальної Японії: синтоїзм разом з буддизмом задовольняв релігійні потреби японців, конфуціанство - морально-політичні.

Процес синкретизму для вищого духовенства і правлячої верхівки країни був одним із засобів створити єдину японсь­ку релігію. Це завдання виникло перед ними ще в раннє серед­ньовіччя, коли розвиток синтоїзму загальмувався і він, на від­міну від буддизму, перестав бути претендентом на загально­національну релігію.

У ХІХ ст. внаслідок розвитку буржуазних суспільних від­носин феодальні порядки в Японії почали покидати історич­ну сцену. Вже тоді опозиційні сили намагалися протиставити буддизму і конфуціанству "справжній синтоїзм", головним теоретиком якого був Ацутане Хірата (1776-1843), що значно підживив інтерес до синтоїзму.

Після революції Мейозі (1867-1868) синтоїзм став дер­жавною релігією. Його головні ідеї: проголошення "загальної родини" японців як особливої нації, твердження про божест­венне походження японців; обожнювання імператора як "сина Сонця" цілком відповідали інтересам буржуазної Японії.

Буддизм був трохи ущемлений, але все ж зберіг своє зна­чення як паралельна релігія. Конституція Японії І889 р. прого­лосила свободу совісті і релігійну рівність. Це створило умови для подальшого релігійного синкретизму. З 1946 р. синтоїзм втратив значення державної релігії.

У сучасній Японії буддійські школи мають таку кількість храмів: Сін - 19 тис., Содо - 14 тис., Сінгон - 12 тис., Дзедо -18 тис., Рідзай - 6 тис., Нітірен - 4900, Тендай - 450. Отже, необуддійським школам належить більшість храмів.

Запитання і завдання для запитання знань

Назвіть конкретні вияви релігійного синкретизму в Японії.

Спільне та відмінне у релігійних системах Китаю та Японії.

3. У чому проявився вплив на західноєвропейську куль­туру?

Теми для рефератів

Вплив релігійних систем Японії на західноєвропейську

культуру.

Роль синто в розвитку японського народу.

Синто в історії Японії.

Релігійні традиції Японії

"Кодзикі" - священна книга синтоїзму.

Література

Игнатович А.Н. Буддизм в Японии. Очерк ранней исто­рии. - М.: Наука, 1988.

Изнага С. История японской культуры. - М.: Мысль, 1972. Конрад НИИ. Очерки культуры средневековой Японии. -

М., 1988

Сабуров И. История японской культуры. - М.: Прогресс,

1972.

Китай здійснив сильний вплив, в тому числі і релігійний, на всі країни Азії, що його оточують.

Перехід японців від первіснообщинного ладу до цивілі­зації відбувся в другій половині І тис. до н.е. На межі IV-III ст. до н.е. в Японії з'являються культові предмети з бронзи, а тро­хи згодом - заліза, з якого виробляють знаряддя праці. У ІІІ ст. н.е. утворився великий племінний союз Ямато, який і став основою формування стародавньояпонської держави. Пра­вителі в Ямато згодом стали називатися "тенно" - імператор.

У стародавніх японців з виникненням племінного союзу утворилась релігія синто - вчення богів, в основі якого лежало одухотворення природи і культ предків. Численні духи, а се­ред них найбільш впливові, які вважалися богами - Камі, віді­гравали роль керівників світу, а тому і потребували уваги до себе і поклоніння. Камі уособлювалися тваринами, рослина­ми, камінням, явищами природи і душ предків. Усі вони були об'єктами поклоніння, що привело до виникнення специфіч­ного культу - синтоїзму. Релігійні церемонії цього культу скла­далися з очищення - сараї, жертвоприношення - сінсей, мо­литви - норіто і вливань рідин - наораї.

У предковічній японській релігії особливе значення мав культ предків, який вплинув на всю культуру Японії. Відразу в синтоїзмі склалося жрецтво, оскільки синтоїстський культ для його відправлення потребував професійної підготовки.

З того часу, як імператор став верховним жерцем, вироб­ляється жрецька ієрархія. Відправлення культу, яке раніше здійснювали старійшини родів і вожді племен, стає професіо­нальною справою каннусі - хазяїв камі, жерців, які встанови­ли спадковість на своє суспільне становище. У VIII ст. каннусі стають чиновниками департаменту в справах сінто. Тоді ж було проведено "облік" богів, яких виявилось 3132.

Поступово в синтоїзмі божества вишикувалися в ієрархі­чну систему на чолі з богинею Сонця Аматерасу. Вона була оголошена предком нації і особливо імператорської родини. Культ Аматерасу виявився досить стійким і зберігся до нашо­го часу

У VI ст. в Японію через Корею, проникає буддизм з Ки­таю, тобто буддизм уже китаїзований, у суміші з конфуціанст­вом і даосизмом. Цей буддизм вів в Японії окреме існування, але й сам впливав на синтоїзм і зазнавав впливу від нього.

В початковому синтоїзмі не було Священного Письма, як не було й ідеї одкровення. Віровчення передавалося і відточу­валося в усній традиції. З V-VI ст. синтоїзм став державною релігією, імператор набрав ролі верховного жерця.

Трохи пізніше, в VII-VIII ст., усна традиція була піддана письмовому оформленню, а разом з тим - відбору і редагуван­ню. Так утворилися міфологічно-літописні зводи "Кодзікі" та "Ніхонсекі" - пам'ятки ранньояпонської писемності, які дій­шли до нашого часу.

За первісною японською міфологією, спочатку існували Небо і Земля, потім з'явилися три божества, до них додалися ще два, а потім - ще п'ять парних божеств. Отже, відразу - цілі сонми богів, які уособлювали різні сили природи. З останньої пари богів Ізанагі (він) та Ізанамі (вона) за допомогою списа з наконечником з коштовного каменю, який символізував фа­лос, створили в океані великий острів Оногоро, а потім ряд дрібних. Так виникла Японська країна. Створивши це, Ізанамі від осквернення померла і потрапила в пекло. Ізанагі, відвіду­ючи її, створює з лівого ока Аматерасу - богиню сонця, а з пра­вого - Сузано, бога дощу і бурі. Сузано спустошує країну, від чого Аматерасу зникає в небесній печері і світ поринає в мо­рок. Так тривало доти, доки з допомогою магічних прийомів боги не виманюють її з печери, а Сузано вбиває богиню їжі Цзюнь, з якої виростають хлібні злаки. Так починається життя на землі. Аматерасу, одна з численних богів, керуючи Сонцем, стає головним богом.

Релігійне вчення синтоїзму містить досить оригінальну анімістичну концепцію. Це - безумовний, послідовний полі­теїзм, це - цілий світ камі. Камі - це верховні божества, керів­ники стихій і світів, камі - це локальні божества, компетенція яких знижується навіть до окремих предметів: струмка, каме­ня, дерева, квітки тощо. Нарешті, камі - це душі предків, пок­лоніння їм - це поклоніння предкам. У синтоїзмі сплетено в єдине поклоніння космосу і предкам. Мета життя - злиття з космосом і служіння предкам. Такі анімістичні уявлення в син­тоїзмі роблять всю природу богом. Звідси і своєрідність синтої-стського фетишизму - для синтоїста вся природа, увесь світ -суцільний фетиш, найбільший об'єкт поклоніння. Звідси і сво­єрідність синтоїстського містицизму: камі живуть тут же, разом з нами, в нашому світі, потойбічний світ втрачає свою актуальність, взагалі синтоїстові легко "забути" про нього, він не поспішає туди, нічого не чекає від нього, його турбує лише те, як його потомки дбатимуть про його дух після його смерті, а що дух його залишиться тут, серед своїх, у нього сумніву немає.

Один із засновників японської науки Мотоорі Норінага (1730-1801), коментуючи "Кодзікі", писав, що серед японсь­ких богів є такі, яких поважають і яких зневажають, сильні і кволі, добрі і злі, люди, звірі, птахи, гори, річки, трава, дерева -усе незвичне викликає побожність і страх, вважається камі, все воно було наділено, в їхній уяві, надприродною силою.

Дослідники зауважують, що синто як релігія не набрала стрункої системи певних поглядів, остаточно опрацьованої системи ритуалів. Вона немовби розраховує на доповнення збоку інших релігій, зокрема буддизму. Цей розрахунок на релігійний синкретизм доповнюється і тією обставиною, що синто компенсує відсутність національного колориту у того ж таки буддизму. Синто - підкреслено національна релігія япо­нців, в неї вірують лише японці, японець не може не бути син-тоїстом. Камі - це тільки японські боги, до неяпонців їм немає ніякого діла. Синтоїзм як вийшов з найстародавніших племін­них культів, культів родини, так і залишився культом нації, культом загальної японської родини.

Такі специфічні особливості синтоїзму зробили його пос­лідовно терпимим і готовим до взаємодії з будь-якою іншою релігією, щоб цим компенсувати свою релігійну незавершеність.

Синтоїстський культ

Синтоїстський культ теж має на собі відбиток незаверше­ності. Він майже цілком зведений до поклоніння конкретним камі і духам конкретних предків, які живуть у храмі.

Синтоїстський храм мав дві обов'язкові частини: хонден -святилище, де зберігається священний предмет, у якому пере­буває божество - сінтай, і зал, у якому знаходяться ті, що при­йшли молитися - хайден. Сама ж будівля храму споруджуєть­ся за строго визначеним храмово-архітектурним стилем. Зо­бражень самих богів немає, є тільки сінтай. Але трапляються і зображення тварин: лисиць, мавп чи оленей, які супроводять відповідних божеств. Біля вівтаря - скриня для пожертвувань. Треба кинути монети, сплеснути кілька разів у долоні, виклас­ти словами чи мовчки свою справу - і вся церемонія.

Крім храмів, невеликі вівтарі споруджують і в домах віру­ючих, перед ними теж відбувається читання молитв - норіто і приносяться жертви. Бувають і складніші храмові обряди, які здійснюються за допомогою каннусі - жерця. Весь обряд, хоч би з якого приводу він здійснювався, має на меті викликати задоволення когось із конкретних камі і духів, доставити їм приємність, нагадати про свою повагу та відданість і принагід­но попросити у них те чи інше. Для цього все годиться: молит­ва, заклинання, співи, музика, священні танці - кагура, жерт­ви (реальні й умовні). Оскільки це справа делікатна, бо все тре­ба зробити, щоб не викликати нарікань збоку божеств, а ще гірше - їхнього незадоволення і гніву, то вона має бути дору­чена фахівцям, зокрема каннусі. Тому в синтоїзмі ряд обрядів здійснюється так, що це має професійний характер.

Спочатку - очищення, символічне чи ритуальна миття роту і рук біля храму. Потім японець звертається до жерця, викладає йому свої потреби, той записує їх на спеціальну жер­товну дощечку, одержує відповідну плату - і справи віруючо­

го закінчені, жрець сам дає їм хід надалі. Для надійності лише потрібна присутність; можна звернутися до богів іншої релігії, до того ж буддизму.

Як уже було сказано, каннусі - професіонал. Він мав за­кінчити відповідний навчальний заклад і одержати один з чо­тирьох ступенів святості й освіченості, тобто мати духовний сан. Жінка теж може бути каннусі, але це буває рідко. А ось в імператорському храмі обов'язково поруч з верховним жер­цем є верховна жриця з принцес. У храмі каннусі носять спе­ціальний одяг: біле кімоно, біла чи кольорова спідниця-плісе, чорна шапочка. Поза храмом - одяг звичайний.

У системі синтоїстського культу є і свята - мазурі, що від­буваються раз чи два на рік і тривають від одного до кількох днів. Храм вичищають, вимивають і прикрашають. До місце­вого каннусі прибуває підкріплення від служителів сусідніх храмів. Храмові обряди в ці дні ускладнюються, набирають особливої пишноти, це вже цілі театралізовані вистави, відбу­ваються ритуальні процесії з паланкином о-мікосі, вони вклю­чають у себе карнавальні елементи, часто зовсім не релігійно­го значення. Обряди, які супроводять мазурі, мають традицій­ний і притаманний саме цьому храму місцевий характер, тут щедро виявляється національна ментальність жителів окре­мого села чи міста. їх виникнення відносять аж до ІІ—ІІІ ст., при чому у формуванні їх чимала роль належить первісному шаманству. Між іншим, відомий мандрівник і дослідник Азії М.Я. Мічурін (1777-1853) пише про японців, що вони вміють ворожити і особливо вірять шаманам і шаманкам.

Із синтоїзмом пов'язане повсякденне життя японця. Він має місце в усіх родинних подіях, народженні дитини, почат­ку її навчання, її повноліття, заручинах, шлюбі, спорудженні будинку чи придбанні квартири, виїзді в мандрівку чи повер­нення з неї, всіляких родинних святах чи торжествах - в усьо­му мають взяти участь камі і духи предків. Отже, синтоїстські звичаї глибоко проникли в побут японця.

Дотримання японцями синтоїстського культу зовсім не заважає їм звертатись і до інших культів, зокрема буддійського.

Уже говорилося, стосунки між синтоїзмом і буддизмом у Японії складалися повсякому: були часи зближення, як у ІХ-Х ст., і загострення. Так чи інакше, а процес релігійного культового синкретизму в Японії не минув, і ось уже майже тисячу років японці сповідують принаймні дві релігії. При народженні дити­ни, шлюбі, святкуванні місцевих свят - вони синтоїсти, а хова­ють померлих за буддійськими звичаями. Крім того, паралель­но існують завезені з Китаю конфуціанство і даосизм, їхні куль­тові елементи також проникають у щоденне життя японців.

Буддизм у Японії'

З VI ст., поряд з становленням синтоїзму, відбувається процес сприйняття впливу конфуціанства в релігійній формі і буддизму. Ще до цього, в V ст., було сприйнято китайську писемність, посилився китайський культурний вплив. Кон­фуціанці і буддійські ідеї впали на сприйнятливий грунт, вони були потрібні державі, що йшла шляхом об'єднання земель. Кланова боротьба, яка супроводила це об'єднання, часом ускладнювала шляхи релігійного розвитку, але тенденція ре­лігійного синкретизму невпинно пробивала собі шлях. Син­тоїзм, конфуціанство і буддизм - усе визнавалося державою, владою, і державна влада при потребі коригувала відносини між ними. Поширювались у Японії і даоські ідеї, але без особ­ливого успіху.

Оскільки конфуціанство не мало спеціальної церковної організації, воно не змогло виявитись у Японії інакше, як про­сто ідейним впливом без особливих наслідків. Даосизм був занадто китайським, щоб знайти собі грунт для розвитку в японському суспільстві.

А от буддизм з його досвідом активного прозелітства, з гнучкими організаційними принципами вперто шукав собі в Японії ще однієї батьківщини.

Своєрідність феодального розвитку Японії проявлялась у боротьбі окремих кланів за владу. Вона тривала століття.

У кінці VI ст. до влади прийшов клан Сога, який уже ви­знав буддизм і використав його для перемоги над іншими фе­

одальними угрупованнями. З початку VII ст. розпочалася пе­реможна хода буддизму по всій країні.

Клан Сога в 545 р. втратив владу, це був відомий переворот Тайна (30, 64) (35,11), владу поділили клани Сумерачі і Нака-томі. Перші одержали формальну владу, всі "імператорські пре­рогативи". Накатомі, в особі свого глави Каматарі, одержують роль фактичного правителя (33, 11). Буддизм при цьому поси­лив свій вплив, храми і монастирі зміцнюють свою економічну могутність і стають центрами політичних інтриг. За указом імпе­ратора Сінму 741 р. в кожній провінції було споруджено буд­дійські храми. Імператриця Сетоку в 765 р. поставила буддизм на один рівень з релігією синто. Буддійські монастирі одержу­вали щедрі пожертвування, ставали великими землевласника­ми, претендували навіть на владу, мали свої збройні сили і захи­щали свої привілеї і власність зі зброєю в руках.

Такий успіх буддизму пояснюється дуже просто: як за­значає М.Й. Конрад, буддійська церковна ієрархія надавала Японії готову модель феодального суспільства, буддійські хра­ми і монастирі могли бути і стали опорними пунктами центра­лізованої системи управління. Так і сталося. В Японії церков­не і адміністративне районування збігалося, управлінню про­вінції (коку-фу) відповідав провінціальний монастир (коку-

бундзі) (30, 67).

До часів міграції в Японію буддизм у Китаї вже роздріб­нився на кілька великих і чималу кількість дрібних сект.

Поширення буддизму в Японії пов'язано з діяльністю двох значних буддійських шкіл - Тендай і Сінгон.

Школа Тендай - "Опора неба" ще в Китаї при своєму ство­ренні ставила завдання об'єднати всі існуючі буддійські на­прями. її діячі активно синтезували вчення старих і нових шкіл на основі сутри Лотоса, яка твердила, що будь-яка людина, будь-якого соціального стану, рівня освіти тощо може здобу­ти осяяння, нірвану і піднятися на рівень Будди. Безумовно, це не так просто. Треба людині перейти через 10 фаз віри, 10 -знання, 20 - релігійної практики, 10 - пізнання істини, а дві останні дадуть бажане осяяння.

Релігійний культ, який практикує Тендай, дуже складний. Адже Тендай вклоняється всім богам буддизму, а їх чимало. Жерці секти створюють собі особливе становище і високий авторитет. Школу Тендай у Японії започаткував Сайте (767 - 822), відомий згодом як святий Денге Дайсі. Він домагався створення єдиної державної церкви в Японії, включаючи і синто, яка мала стати підвалиною імператорської влади. Така політична тенденція за­безпечувала школі Тендай належне суспільне визнання.

У 788 р. на горі Хіей поблизу Кіото було побудовано голо­вний монастир школи Гненсай - Енрякудзі (35, 19). Ця школа і в наші часи найвпливовіша в Японії, вона має понад 4300 храмів, більше як 4 млн віруючих.

Школу Кінгон - "Істинні слова" започаткував буддійсь­кий ченець Кукай (774 - 835), (34, 159, 168), що також одержав посмертний статус святого з ім'ям Кобо Дайсі. Ця школа при­йшла в Японію безпоседерньо з Індії, а потім уже з Японії пот­рапила до Китаю, Тибету і на Яву. Це пізній індійський буд­дизм, який поступився індуїзмові і вже зазнав нашарування відкритого містицизму.

Сінгон вважає, що існує два вчення Будди: кенге - зви­чайне, для всіх віруючих і всім відоме, і міке - лише для посвя­чених, воно існує лише у формі усної традиції.

Вчення міке передусім сповідує найширший пантеїзм -увесь Всесвіт, що є тілом будди Вайрочани. У ньому є шість елементів: земля, вода, вогонь, повітря, ефір і свідомість, вони і становлять Всесвіт. У світі є три таємниці: думки, слова і дії людей. І тут усюди присутній Вайрочана. Людина може відчу­ти цю присутність через містичні обряди, тоді вона здобуває осяяння. Обрядів три: хімміцу - складання пальців у симво­лічні фігури, гоміцу - твердження містичних формул, гоміцу -глибоке споглядання і забуття. Ці обряди найкраще здійсню­вати перед малюнком мандали - графічним зображенням Все­світу в різних стадіях його існування з різними елементами, які символізуються різними буддами і бодісотвами. Безумов­но, мандали не охоплюють весь пантеон сінгонських богів, але вибір для поклоніння і прохань є.

Проханню до богів у школі Сінгон приділено належну увагу. На кожне бажання, прохання є своє божество і свої нор­ми звернення до нього. Тож віруючий може подбати не лише про майбутнє досягнення нірвани, а й про свої земні справи. Релігія набирає корисного практичного значення - гендез рі-яку, що зіграло позитивну роль у поширенні буддизму.

Школа Сінгон дожила в Японії до наших днів. їй нале­жить 12 тис. храмів, у неї 11 млн послідовників.

Між школами Тендай і Сінгон ніколи не було ворожих відносин. Вони також охоче йшли на зближення з синто. І го­ловне - вони активно підтримували феодальні порядки.

Школа Сінгон спорудила на початку ІХ ст. монастир на горі Койя (Койясан), який відігравав значну не тільки релігій­ну, а й політичну роль. Як і монастир школи Тендей - Енря-кудзі, Койя мав озброєні загони монахів з кількох тисяч чоло­вік, які брали участь у справжніх воєнних сутичках.

У кінці ХІІ ст. феодальна боротьба в Японії посилюється. Влада імператора має формальне значення. Фактично влада перебувала в руках представника клану феодалів, який захо­пив владу і здобув звання сегуна - полководця. Сегун спира­вся на своїх васалів, а ті - на дрібне військове дворянство -самураїв. Поступово зміцнюється велика феодальна земельна власність. Буддизм ще з ІХ -ХІ ст. у феодальній Японії стає державною релігією, його сповідує вся феодальна верхівка, але він ще не стає загальнонародною релігією. Це завдання вирі­шив амідаїзм - буддійське вчення, яке проповідувало відро­дження в іншому житті в "чистій землі" - в раю, де править будда Амітаба (Аміда). Потрапити в рай до Амітаби дуже про­сто, треба лише ревно вірити в Будду.

Проповідували нове вчення дві школи: дзедо сю - школа чистої землі, яку очолював Хонену (1132-1212), та дзедо сін сю -школа істинно чистої землі проповідника Сінрапу (1173-1262).

Обидві школи надавали пріоритет віри перед релігійним культом, у жодному разі не заперечуючи останнього. Рятуван­ня людині може принести і принесе лише віра. Для цього не­потрібні ніякі хитромудрі вчення, ніякі знання. Врятується

останній дурень, аби лише він щиро вірив - так любив повто­рювати Хонену.

Культовий обряд, який ввів Хонену, був досить простим. Слід було раз по раз повторювати заклик: "Наму Аміда буцу!" ("О Аміда Будда!"). Добре при цьому ще дзвонити в дзвін, щоб привернути до себе увагу Будди і заохотити його до акту спа­сіння. Ревні послідовники Хонену повторювали магічну фор­мулу 70 тисяч разів на добу, використовуючи для лічби чотки.

Допомагають справі і кудоку - добродійні вчинки, що, без­умовно, подобаються Будді. До них належало переписування буддійських сутр, які потім роздавалися іншим. Це був дієвий засіб поширення буддійської літератури. Кудоку вважалось і майстрування мініатюрних п'ятиповерхових буддійських хра-мів-пагод. Ці моделі часто бували справжнім витвором мистец­тва і прикрашали храми. Таким же священним даром храму є і скульптурні зображення будд. Вони часто теж мали високоху­дожнє значення. Але частіше були продуктом масового тира­жування, звичайного ремісництва. Отже, шлях завоювання симпатій божества був не такий уже й важкий. Це приваблюва­ло до буддизму простих людей. Спростивши до мінімуму об­ряд, проповідники амідоїзму вчили, що "чистої землі" може до­сягти кожен, незалежно від суспільного становища, бо перед Буддою всі рівні. Саме це й зробило буддизм у Японії масовим.

Ще одну спробу спрощення і пристосування буддизму до японських умов зробив проповідник Нітірен (1222 - 1282). Будда, за Нітіреном, має космічний характер, він розчинений у Всесвіті в будь-чому, що є в ньому. Ось тому і в кожній лю­дині є Будда. І щоб звернутися до Будди, далеко ходити не треба, треба звернутися до людей, до себе. Така постановка питання робила вчення Нітірена більш демократичним. Ра­зом з тим Нітірен спростив віровчення і культ буддизму, щоб зробити їх більш зрозумілими.

Нітірен вважав, що велика кількість течій і шкіл у буддизмі знижує його дієвість. Він рішуче засуджував амідаїстську фо­рмулу "Наму Аміда буцу" і вважав, що кожен, хто так скаже, неодмінно потрапить у пекло. Єдина рятівна формула - це

"Наму ме хо ренге ке!" ("О Сутро, лотос таємничого закону!"), яку пропонує він. Мабуть, ця категоричність і перешкодила Нітірену та його послідовникам домогтися єдності в буддизмі.

Дзен-буддизм

Як уже було сказано, буддизм прийшов у Японію з Китаю ще в VI ст. Але буддійський вплив з Китаю мав місце і в подаль­шому. І коли в період Суньської династії в X- XIII ст. в Китаї став інтенсивно розвиватися чань-буддизм, це відчулось і в Японії.

Чань-буддизм (у Японії він дістав назву дзен-буддизм) з'являється на арені японського релігійного життя в період Камкура, коли буддизм інтенсивно поширюється, глибоко проникає в японську культуру і починає визначати її специ­фіку. Безумовно, дзен не міг змагатися з пропагандою буддиз­му Нітіреном, який відразу здобув найпоширенішу підтрим­ку в низах. Дзен став надбанням серед самураїв, інтелігенції, міського населення. Відомі два його проповідники в Японії: Ейсай (1141-1215) і Доген (1200-І253). Ідейний зміст цих ні­бито різних за назвою течій абсолютно тотожний: заперечен­ня пізнання раціональним шляхом і передачі знання через сло­во, пошуки пізнання в містичному осяянні.

Але в японського дзену є істотна відмінність від китай­ського дзенства: він увів китайську теорію в практику японсь­кого життя відповідно до соціальної ситуації в країні і до наці­онального менталітету японської нації. У середньовічній Японії дзен став практичною ідеологією людей праці, він був методом діяльності (27, 11). Це забезпечило йому успішне при­стосування до буржуазного стилю життя в ХХ ст.

Спочатку дзен у Японії поширився у варіанті школи Рін-здай, потім - Сото, ще пізніше - Обану. Вони відрізнялися між собою і методикою досягнення просвітлення - саторі. Так, школа Сото акцентує увагу на суворих правилах поведінки. Під час вправ на досягнення саторі шлунок твій має бути ні порожнім, ні повним, регулюй години сну; щодня мийся, не думай ні про добре, ні про погане; не думай ні про минуле, ні

про майбутнє, сьогодення - це твій всесвіт і т.п. Це психологі­чний тренінг і зосередження на одній думці: ти поза дійсністю, сам у собі, нічого, крім тебе, в світі немає, є тільки твої внут­рішні відчуття. Його можна назвати інтелектуальним обмежен­ням, пригніченням інтелекту заради досягнення особливого психологічного стану.

Школа Ріндзай головним методом досягнення саторі вва­жає вправи на коани, які мають примусити відійти від раціо­нального логічного мислення і покладатися лише на інтуїтив­ну реакцію. Інтелект тут зовсім не потрібний, істина має бути вгадана і при цьому незрозуміла іншим. Істина прийде згодом. Поза вченням дзен слова неспроможні передати істину, вона може бути лише відчутою.

Отже, дзенівське вчення про особливі шляхи проникнен­ня в суть світу у своїй основі орієнтується не на його реальне пізнання, а надають самому пізнавальному процесу містично­го характеру.

Існує ще один метод досягнення саторі - це наполеглива праця і споглядання природи. Погодимося, що і перше, й друге справді мають психотерапевтичне значення. Так що викорис­тання їх для досягнення саторі цілком виправдане. Лишається з'ясувати, наскільки ефективне саме саторі.

Поширення впливу дзену спричинило появу при бага­тьох синтоїстських храмах і монастирях спеціальних шкіл для вивчення методів досягнення саторі. Вони побудовані на принципах цілковитої ізоляції від світу, жорстокої дисцип­ліни, суворого режиму і аскетизму. Вони послугували зраз­ком для сучасних дзенівських шкіл, що виникли як наслідок моди на дзен в Європі і Америці. Громади дзен-буддизму є і в Україні.

Дзен сприяв поширенню монохромного живопису. Зо­браження, основу якого становлять почуття, емоції, барви, ста­ло символом чисто духовного сприйняття дійсності за допо­могою максимально абстрагованого малюнка, до того ж вико­наного в одному, здебільшого чорному кольорі. Головними сю­

жетами такого живопису були релігійні. У XV ст. він відійшов від релігійної тематики.

Повертаючись до японського середньовічного дзену, за­значимо, що він, в умовах свавілля і насильства в політичному житті того часу, знайшов своє місце в духовному житті суспі­льства як виправдання цього свавілля і насильства. Дзен зро­бив свій внесок в ідеологію середньовічної Японії.

Посилення політичного значення дзену відкривало йому шлях впливу на мистецтво і літературу. Він сприяв вироблен­ню в живопису так званого філософського пейзажу: простий і лаконічний у синтезі гармонії та краси, він водночас був зде­більшого фантазією митця, абстрактною композицією реаль­них речей. Філософський дзенівський пейзаж виступає анти­тезою реалістичного мистецтва. Проявився вплив дзену і на літературу. Це знайшло вираз у появі жанру філософською та естетичного натяку в поезії. Вплинув дзен і на архітектуру, зокрема, паркову. У Японії з'явилися сади каміння, які спону­кали до мовчазного споглядання, що стимулює самопізнання. А архітектура чайних будиночків, поєднана з вишуканою це­ремонією японського чаювання, навіть стала важливим еле­ментом дзенівського впливу.

Слід сказати й про те, що виховна практика дзену була використана в системі підготовки самураїв середньовічного рицарства з його культом насильства і розбою. Дзен став релі­гійно-філософською засадою самурайського кодексу моралі бусідо - "шлях воїна", який забезпечував спеціальну бойову підготовку відбірних феодальних військ, що відіграли значну роль у міжфеодальних війнах середньовіччя та у війнах насту­пних епох у Японії.

Ці та інші аспекти впливу дзену на культуру свідчать про великі потенціальні можливості релігії в становленні націона­льних аспектів цивілізації. Англійський дослідник буддизму в Японії Ч.Еліот школу Дзен назвав найбільш японською з усіх течій буддизму в Японії.

Релігійний синкретизм у Японії

Синтоїзм і буддизм у Японії мирно співіснували в релі­гійному житті Японії. Час від часу співвідношення їх впливу зазнавало змін залежно від історичних і політичних ситуацій. І синтоїзм, і буддизм у феодальній імперії були ідейною осно­вою імператорської влади.

Зближення буддизму і синтоїзму почалося в період, коли в державі з'явилася перша столиця в Нарі (710). Буддизм у той час був релігією феодальної верхівки, а синтоїзм - релігі­єю народу (в 737 р. в країні було близько 3000 синтоїстських храмів).

Синтоїстські і буддійські храми будувалися поруч. Вини­кав рух убасоку - синтоїстські шамани сприймали буддизм і створювали щось подібне до "народного буддизму". Зближен­ня шаманської магії з буддизмом підтримки буддійської верхі­вки не одержало. А буддизм тим часом став централізованою державною релігією країни. Буддійські монахи в Японії діста­ють назву бозу, пізніше - бонзи.

У 794 р. столицею імперії став Хейан (сучасне Кіото) і був нею до 1868 р. Почався період "миру і злагоди". Хоч якраз миру і не було, точилася боротьба феодальних кланів, яка заверши­лася в 1185 р. встановленням сегунату Міномота (1335-1373), згодом - Асінага (1335-І573).

Вже в період Хейан процес синкретизму буддизму з син­тоїзмом проходив в умовах переваги першого. Камі оголошу­ються втіленням будд і бодхісатв, синтоїстські боги одержу­ють свої зображення (раніше їх не було - вони ототожнювали­ся з предметами), синтоїстські святилища стають одночасно і буддистськими. Синтоїстичне духовенство чинило певний опір, але він був надто кволий. А буддизм користувався цим синтезом для проникнення в маси.

На долю синтоїзму істотно вплинуло те, що він як безпо­середній продукт родоплемінного ладу не зміг швидко пере­будувати себе на потребу особистості в цивілізованій державі того часу. Він був занадто консервативним, щоб швидко стати

феодальною ідеологією. А поряд уже існував буддизм з доста­тнім досвідом такої перебудови, він уже вмів служити новій державності.

Глибокий знавець японського духовного життя О.О. Ро-зенберг вважав, що синтоїзм як примітивна народна релігія яка по суті не має системи, була безсила у відношенні до буд­дизму, який виступав у філософській всеозброєності. Незаве­ршеність синтоїзму як релігії робила його певною мірою "відк­ритою системою" для інших релігій. І це було на користь буд­дизмові.

Утвердження в 1192 р. влади сегунів і перетворення імпе­раторської влади на формальність підвищило соціальне значен­ня буддизму, оскільки буддійська церква з її економічно-могут­німи храмами і монастирями сама була великим феодалом.

Коли в XVI ст. імператорська влада знову посилилась, буддійська церква зазнала утисків. Прихід до влади клану То-кугава в 1603 р. знову підніс буддизм як соціальний чинник. Зміцнення авторитету буддизму мало бути досягнуте не усу­ненням синтоїзму, історичні корені якого не можна було зруй­нувати, а шляхом синкретизму двох релігій при підтримці і наданні переваги буддизмові. Токугави ввели практику буду­вання храмів подвійного значення: храм був одночасно буд­дійським і синтоїстським.

Незважаючи на причетність до тієї чи іншої буддійської школи, не кажучи вже про їхні відтінки, все населення було приписане до буддійських парафій з установленням обов'яз­кового відвідування їх. Парафіяльне духовенство мало певні адміністративні права щодо віруючих, що межувало з відвер­тим втручанням у їхнє приватне життя.

Процес синкретизму синтоїзму з конфуціанством, яке йшло до Японії поряд з буддизмом, відбувався непросто, оскі­льки конфуціанство було більше домашнім, ніж храмовим ку­льтом. Але активна підтримка конфуціанством імператорської чи феодальної влади привертали до нього симпатії правлячих кіл, і конфуціанство формально посіло статус державної релігії.

Так і йшло релігійне життя феодальної Японії: синтоїзм разом з буддизмом задовольняв релігійні потреби японців, конфуціанство - морально-політичні.

Процес синкретизму для вищого духовенства і правлячої верхівки країни був одним із засобів створити єдину японсь­ку релігію. Це завдання виникло перед ними ще в раннє серед­ньовіччя, коли розвиток синтоїзму загальмувався і він, на від­міну від буддизму, перестав бути претендентом на загально­національну релігію.

У ХІХ ст. внаслідок розвитку буржуазних суспільних від­носин феодальні порядки в Японії почали покидати історич­ну сцену. Вже тоді опозиційні сили намагалися протиставити буддизму і конфуціанству "справжній синтоїзм", головним теоретиком якого був Ацутане Хірата (1776-1843), що значно підживив інтерес до синтоїзму.

Після революції Мейозі (1867-1868) синтоїзм став дер­жавною релігією. Його головні ідеї: проголошення "загальної родини" японців як особливої нації, твердження про божест­венне походження японців; обожнювання імператора як "сина Сонця" цілком відповідали інтересам буржуазної Японії.

Буддизм був трохи ущемлений, але все ж зберіг своє зна­чення як паралельна релігія. Конституція Японії І889 р. прого­лосила свободу совісті і релігійну рівність. Це створило умови для подальшого релігійного синкретизму. З 1946 р. синтоїзм втратив значення державної релігії.

У сучасній Японії буддійські школи мають таку кількість храмів: Сін - 19 тис., Содо - 14 тис., Сінгон - 12 тис., Дзедо -18 тис., Рідзай - 6 тис., Нітірен - 4900, Тендай - 450. Отже, необуддійським школам належить більшість храмів.

Запитання і завдання для запитання знань

Назвіть конкретні вияви релігійного синкретизму в Японії.

Спільне та відмінне у релігійних системах Китаю та Японії.

3. У чому проявився вплив на західноєвропейську куль­туру?

Теми для рефератів

Вплив релігійних систем Японії на західноєвропейську

культуру.

Роль синто в розвитку японського народу.

Синто в історії Японії.

Релігійні традиції Японії

"Кодзикі" - священна книга синтоїзму.

Література

Игнатович А.Н. Буддизм в Японии. Очерк ранней исто­рии. - М.: Наука, 1988.

Изнага С. История японской культуры. - М.: Мысль, 1972. Конрад НИИ. Очерки культуры средневековой Японии. -

М., 1988

Сабуров И. История японской культуры. - М.: Прогресс,

1972.