Розділ XII. РЕЛІГІЯ В ЯПОНІЇ
Китай здійснив сильний вплив, в тому числі і релігійний, на всі країни Азії, що його оточують.
Перехід японців від первіснообщинного ладу до цивілізації відбувся в другій половині І тис. до н.е. На межі IV-III ст. до н.е. в Японії з'являються культові предмети з бронзи, а трохи згодом - заліза, з якого виробляють знаряддя праці. У ІІІ ст. н.е. утворився великий племінний союз Ямато, який і став основою формування стародавньояпонської держави. Правителі в Ямато згодом стали називатися "тенно" - імператор.
У стародавніх японців з виникненням племінного союзу утворилась релігія синто - вчення богів, в основі якого лежало одухотворення природи і культ предків. Численні духи, а серед них найбільш впливові, які вважалися богами - Камі, відігравали роль керівників світу, а тому і потребували уваги до себе і поклоніння. Камі уособлювалися тваринами, рослинами, камінням, явищами природи і душ предків. Усі вони були об'єктами поклоніння, що привело до виникнення специфічного культу - синтоїзму. Релігійні церемонії цього культу складалися з очищення - сараї, жертвоприношення - сінсей, молитви - норіто і вливань рідин - наораї.
У предковічній японській релігії особливе значення мав культ предків, який вплинув на всю культуру Японії. Відразу в синтоїзмі склалося жрецтво, оскільки синтоїстський культ для його відправлення потребував професійної підготовки.
З того часу, як імператор став верховним жерцем, виробляється жрецька ієрархія. Відправлення культу, яке раніше здійснювали старійшини родів і вожді племен, стає професіональною справою каннусі - хазяїв камі, жерців, які встановили спадковість на своє суспільне становище. У VIII ст. каннусі стають чиновниками департаменту в справах сінто. Тоді ж було проведено "облік" богів, яких виявилось 3132.
Поступово в синтоїзмі божества вишикувалися в ієрархічну систему на чолі з богинею Сонця Аматерасу. Вона була оголошена предком нації і особливо імператорської родини. Культ Аматерасу виявився досить стійким і зберігся до нашого часу
У VI ст. в Японію через Корею, проникає буддизм з Китаю, тобто буддизм уже китаїзований, у суміші з конфуціанством і даосизмом. Цей буддизм вів в Японії окреме існування, але й сам впливав на синтоїзм і зазнавав впливу від нього.
В початковому синтоїзмі не було Священного Письма, як не було й ідеї одкровення. Віровчення передавалося і відточувалося в усній традиції. З V-VI ст. синтоїзм став державною релігією, імператор набрав ролі верховного жерця.
Трохи пізніше, в VII-VIII ст., усна традиція була піддана письмовому оформленню, а разом з тим - відбору і редагуванню. Так утворилися міфологічно-літописні зводи "Кодзікі" та "Ніхонсекі" - пам'ятки ранньояпонської писемності, які дійшли до нашого часу.
За первісною японською міфологією, спочатку існували Небо і Земля, потім з'явилися три божества, до них додалися ще два, а потім - ще п'ять парних божеств. Отже, відразу - цілі сонми богів, які уособлювали різні сили природи. З останньої пари богів Ізанагі (він) та Ізанамі (вона) за допомогою списа з наконечником з коштовного каменю, який символізував фалос, створили в океані великий острів Оногоро, а потім ряд дрібних. Так виникла Японська країна. Створивши це, Ізанамі від осквернення померла і потрапила в пекло. Ізанагі, відвідуючи її, створює з лівого ока Аматерасу - богиню сонця, а з правого - Сузано, бога дощу і бурі. Сузано спустошує країну, від чого Аматерасу зникає в небесній печері і світ поринає в морок. Так тривало доти, доки з допомогою магічних прийомів боги не виманюють її з печери, а Сузано вбиває богиню їжі Цзюнь, з якої виростають хлібні злаки. Так починається життя на землі. Аматерасу, одна з численних богів, керуючи Сонцем, стає головним богом.
Релігійне вчення синтоїзму містить досить оригінальну анімістичну концепцію. Це - безумовний, послідовний політеїзм, це - цілий світ камі. Камі - це верховні божества, керівники стихій і світів, камі - це локальні божества, компетенція яких знижується навіть до окремих предметів: струмка, каменя, дерева, квітки тощо. Нарешті, камі - це душі предків, поклоніння їм - це поклоніння предкам. У синтоїзмі сплетено в єдине поклоніння космосу і предкам. Мета життя - злиття з космосом і служіння предкам. Такі анімістичні уявлення в синтоїзмі роблять всю природу богом. Звідси і своєрідність синтої-стського фетишизму - для синтоїста вся природа, увесь світ -суцільний фетиш, найбільший об'єкт поклоніння. Звідси і своєрідність синтоїстського містицизму: камі живуть тут же, разом з нами, в нашому світі, потойбічний світ втрачає свою актуальність, взагалі синтоїстові легко "забути" про нього, він не поспішає туди, нічого не чекає від нього, його турбує лише те, як його потомки дбатимуть про його дух після його смерті, а що дух його залишиться тут, серед своїх, у нього сумніву немає.
Один із засновників японської науки Мотоорі Норінага (1730-1801), коментуючи "Кодзікі", писав, що серед японських богів є такі, яких поважають і яких зневажають, сильні і кволі, добрі і злі, люди, звірі, птахи, гори, річки, трава, дерева -усе незвичне викликає побожність і страх, вважається камі, все воно було наділено, в їхній уяві, надприродною силою.
Дослідники зауважують, що синто як релігія не набрала стрункої системи певних поглядів, остаточно опрацьованої системи ритуалів. Вона немовби розраховує на доповнення збоку інших релігій, зокрема буддизму. Цей розрахунок на релігійний синкретизм доповнюється і тією обставиною, що синто компенсує відсутність національного колориту у того ж таки буддизму. Синто - підкреслено національна релігія японців, в неї вірують лише японці, японець не може не бути син-тоїстом. Камі - це тільки японські боги, до неяпонців їм немає ніякого діла. Синтоїзм як вийшов з найстародавніших племінних культів, культів родини, так і залишився культом нації, культом загальної японської родини.
Такі специфічні особливості синтоїзму зробили його послідовно терпимим і готовим до взаємодії з будь-якою іншою релігією, щоб цим компенсувати свою релігійну незавершеність.
Синтоїстський культ
Синтоїстський культ теж має на собі відбиток незавершеності. Він майже цілком зведений до поклоніння конкретним камі і духам конкретних предків, які живуть у храмі.
Синтоїстський храм мав дві обов'язкові частини: хонден -святилище, де зберігається священний предмет, у якому перебуває божество - сінтай, і зал, у якому знаходяться ті, що прийшли молитися - хайден. Сама ж будівля храму споруджується за строго визначеним храмово-архітектурним стилем. Зображень самих богів немає, є тільки сінтай. Але трапляються і зображення тварин: лисиць, мавп чи оленей, які супроводять відповідних божеств. Біля вівтаря - скриня для пожертвувань. Треба кинути монети, сплеснути кілька разів у долоні, викласти словами чи мовчки свою справу - і вся церемонія.
Крім храмів, невеликі вівтарі споруджують і в домах віруючих, перед ними теж відбувається читання молитв - норіто і приносяться жертви. Бувають і складніші храмові обряди, які здійснюються за допомогою каннусі - жерця. Весь обряд, хоч би з якого приводу він здійснювався, має на меті викликати задоволення когось із конкретних камі і духів, доставити їм приємність, нагадати про свою повагу та відданість і принагідно попросити у них те чи інше. Для цього все годиться: молитва, заклинання, співи, музика, священні танці - кагура, жертви (реальні й умовні). Оскільки це справа делікатна, бо все треба зробити, щоб не викликати нарікань збоку божеств, а ще гірше - їхнього незадоволення і гніву, то вона має бути доручена фахівцям, зокрема каннусі. Тому в синтоїзмі ряд обрядів здійснюється так, що це має професійний характер.
Спочатку - очищення, символічне чи ритуальна миття роту і рук біля храму. Потім японець звертається до жерця, викладає йому свої потреби, той записує їх на спеціальну жертовну дощечку, одержує відповідну плату - і справи віруючо
го закінчені, жрець сам дає їм хід надалі. Для надійності лише потрібна присутність; можна звернутися до богів іншої релігії, до того ж буддизму.
Як уже було сказано, каннусі - професіонал. Він мав закінчити відповідний навчальний заклад і одержати один з чотирьох ступенів святості й освіченості, тобто мати духовний сан. Жінка теж може бути каннусі, але це буває рідко. А ось в імператорському храмі обов'язково поруч з верховним жерцем є верховна жриця з принцес. У храмі каннусі носять спеціальний одяг: біле кімоно, біла чи кольорова спідниця-плісе, чорна шапочка. Поза храмом - одяг звичайний.
У системі синтоїстського культу є і свята - мазурі, що відбуваються раз чи два на рік і тривають від одного до кількох днів. Храм вичищають, вимивають і прикрашають. До місцевого каннусі прибуває підкріплення від служителів сусідніх храмів. Храмові обряди в ці дні ускладнюються, набирають особливої пишноти, це вже цілі театралізовані вистави, відбуваються ритуальні процесії з паланкином о-мікосі, вони включають у себе карнавальні елементи, часто зовсім не релігійного значення. Обряди, які супроводять мазурі, мають традиційний і притаманний саме цьому храму місцевий характер, тут щедро виявляється національна ментальність жителів окремого села чи міста. їх виникнення відносять аж до ІІ—ІІІ ст., при чому у формуванні їх чимала роль належить первісному шаманству. Між іншим, відомий мандрівник і дослідник Азії М.Я. Мічурін (1777-1853) пише про японців, що вони вміють ворожити і особливо вірять шаманам і шаманкам.
Із синтоїзмом пов'язане повсякденне життя японця. Він має місце в усіх родинних подіях, народженні дитини, початку її навчання, її повноліття, заручинах, шлюбі, спорудженні будинку чи придбанні квартири, виїзді в мандрівку чи повернення з неї, всіляких родинних святах чи торжествах - в усьому мають взяти участь камі і духи предків. Отже, синтоїстські звичаї глибоко проникли в побут японця.
Дотримання японцями синтоїстського культу зовсім не заважає їм звертатись і до інших культів, зокрема буддійського.
Уже говорилося, стосунки між синтоїзмом і буддизмом у Японії складалися повсякому: були часи зближення, як у ІХ-Х ст., і загострення. Так чи інакше, а процес релігійного культового синкретизму в Японії не минув, і ось уже майже тисячу років японці сповідують принаймні дві релігії. При народженні дитини, шлюбі, святкуванні місцевих свят - вони синтоїсти, а ховають померлих за буддійськими звичаями. Крім того, паралельно існують завезені з Китаю конфуціанство і даосизм, їхні культові елементи також проникають у щоденне життя японців.
Буддизм у Японії'
З VI ст., поряд з становленням синтоїзму, відбувається процес сприйняття впливу конфуціанства в релігійній формі і буддизму. Ще до цього, в V ст., було сприйнято китайську писемність, посилився китайський культурний вплив. Конфуціанці і буддійські ідеї впали на сприйнятливий грунт, вони були потрібні державі, що йшла шляхом об'єднання земель. Кланова боротьба, яка супроводила це об'єднання, часом ускладнювала шляхи релігійного розвитку, але тенденція релігійного синкретизму невпинно пробивала собі шлях. Синтоїзм, конфуціанство і буддизм - усе визнавалося державою, владою, і державна влада при потребі коригувала відносини між ними. Поширювались у Японії і даоські ідеї, але без особливого успіху.
Оскільки конфуціанство не мало спеціальної церковної організації, воно не змогло виявитись у Японії інакше, як просто ідейним впливом без особливих наслідків. Даосизм був занадто китайським, щоб знайти собі грунт для розвитку в японському суспільстві.
А от буддизм з його досвідом активного прозелітства, з гнучкими організаційними принципами вперто шукав собі в Японії ще однієї батьківщини.
Своєрідність феодального розвитку Японії проявлялась у боротьбі окремих кланів за владу. Вона тривала століття.
У кінці VI ст. до влади прийшов клан Сога, який уже визнав буддизм і використав його для перемоги над іншими фе
одальними угрупованнями. З початку VII ст. розпочалася переможна хода буддизму по всій країні.
Клан Сога в 545 р. втратив владу, це був відомий переворот Тайна (30, 64) (35,11), владу поділили клани Сумерачі і Нака-томі. Перші одержали формальну владу, всі "імператорські прерогативи". Накатомі, в особі свого глави Каматарі, одержують роль фактичного правителя (33, 11). Буддизм при цьому посилив свій вплив, храми і монастирі зміцнюють свою економічну могутність і стають центрами політичних інтриг. За указом імператора Сінму 741 р. в кожній провінції було споруджено буддійські храми. Імператриця Сетоку в 765 р. поставила буддизм на один рівень з релігією синто. Буддійські монастирі одержували щедрі пожертвування, ставали великими землевласниками, претендували навіть на владу, мали свої збройні сили і захищали свої привілеї і власність зі зброєю в руках.
Такий успіх буддизму пояснюється дуже просто: як зазначає М.Й. Конрад, буддійська церковна ієрархія надавала Японії готову модель феодального суспільства, буддійські храми і монастирі могли бути і стали опорними пунктами централізованої системи управління. Так і сталося. В Японії церковне і адміністративне районування збігалося, управлінню провінції (коку-фу) відповідав провінціальний монастир (коку-
бундзі) (30, 67).
До часів міграції в Японію буддизм у Китаї вже роздрібнився на кілька великих і чималу кількість дрібних сект.
Поширення буддизму в Японії пов'язано з діяльністю двох значних буддійських шкіл - Тендай і Сінгон.
Школа Тендай - "Опора неба" ще в Китаї при своєму створенні ставила завдання об'єднати всі існуючі буддійські напрями. її діячі активно синтезували вчення старих і нових шкіл на основі сутри Лотоса, яка твердила, що будь-яка людина, будь-якого соціального стану, рівня освіти тощо може здобути осяяння, нірвану і піднятися на рівень Будди. Безумовно, це не так просто. Треба людині перейти через 10 фаз віри, 10 -знання, 20 - релігійної практики, 10 - пізнання істини, а дві останні дадуть бажане осяяння.
Релігійний культ, який практикує Тендай, дуже складний. Адже Тендай вклоняється всім богам буддизму, а їх чимало. Жерці секти створюють собі особливе становище і високий авторитет. Школу Тендай у Японії започаткував Сайте (767 - 822), відомий згодом як святий Денге Дайсі. Він домагався створення єдиної державної церкви в Японії, включаючи і синто, яка мала стати підвалиною імператорської влади. Така політична тенденція забезпечувала школі Тендай належне суспільне визнання.
У 788 р. на горі Хіей поблизу Кіото було побудовано головний монастир школи Гненсай - Енрякудзі (35, 19). Ця школа і в наші часи найвпливовіша в Японії, вона має понад 4300 храмів, більше як 4 млн віруючих.
Школу Кінгон - "Істинні слова" започаткував буддійський ченець Кукай (774 - 835), (34, 159, 168), що також одержав посмертний статус святого з ім'ям Кобо Дайсі. Ця школа прийшла в Японію безпоседерньо з Індії, а потім уже з Японії потрапила до Китаю, Тибету і на Яву. Це пізній індійський буддизм, який поступився індуїзмові і вже зазнав нашарування відкритого містицизму.
Сінгон вважає, що існує два вчення Будди: кенге - звичайне, для всіх віруючих і всім відоме, і міке - лише для посвячених, воно існує лише у формі усної традиції.
Вчення міке передусім сповідує найширший пантеїзм -увесь Всесвіт, що є тілом будди Вайрочани. У ньому є шість елементів: земля, вода, вогонь, повітря, ефір і свідомість, вони і становлять Всесвіт. У світі є три таємниці: думки, слова і дії людей. І тут усюди присутній Вайрочана. Людина може відчути цю присутність через містичні обряди, тоді вона здобуває осяяння. Обрядів три: хімміцу - складання пальців у символічні фігури, гоміцу - твердження містичних формул, гоміцу -глибоке споглядання і забуття. Ці обряди найкраще здійснювати перед малюнком мандали - графічним зображенням Всесвіту в різних стадіях його існування з різними елементами, які символізуються різними буддами і бодісотвами. Безумовно, мандали не охоплюють весь пантеон сінгонських богів, але вибір для поклоніння і прохань є.
Проханню до богів у школі Сінгон приділено належну увагу. На кожне бажання, прохання є своє божество і свої норми звернення до нього. Тож віруючий може подбати не лише про майбутнє досягнення нірвани, а й про свої земні справи. Релігія набирає корисного практичного значення - гендез рі-яку, що зіграло позитивну роль у поширенні буддизму.
Школа Сінгон дожила в Японії до наших днів. їй належить 12 тис. храмів, у неї 11 млн послідовників.
Між школами Тендай і Сінгон ніколи не було ворожих відносин. Вони також охоче йшли на зближення з синто. І головне - вони активно підтримували феодальні порядки.
Школа Сінгон спорудила на початку ІХ ст. монастир на горі Койя (Койясан), який відігравав значну не тільки релігійну, а й політичну роль. Як і монастир школи Тендей - Енря-кудзі, Койя мав озброєні загони монахів з кількох тисяч чоловік, які брали участь у справжніх воєнних сутичках.
У кінці ХІІ ст. феодальна боротьба в Японії посилюється. Влада імператора має формальне значення. Фактично влада перебувала в руках представника клану феодалів, який захопив владу і здобув звання сегуна - полководця. Сегун спирався на своїх васалів, а ті - на дрібне військове дворянство -самураїв. Поступово зміцнюється велика феодальна земельна власність. Буддизм ще з ІХ -ХІ ст. у феодальній Японії стає державною релігією, його сповідує вся феодальна верхівка, але він ще не стає загальнонародною релігією. Це завдання вирішив амідаїзм - буддійське вчення, яке проповідувало відродження в іншому житті в "чистій землі" - в раю, де править будда Амітаба (Аміда). Потрапити в рай до Амітаби дуже просто, треба лише ревно вірити в Будду.
Проповідували нове вчення дві школи: дзедо сю - школа чистої землі, яку очолював Хонену (1132-1212), та дзедо сін сю -школа істинно чистої землі проповідника Сінрапу (1173-1262).
Обидві школи надавали пріоритет віри перед релігійним культом, у жодному разі не заперечуючи останнього. Рятування людині може принести і принесе лише віра. Для цього непотрібні ніякі хитромудрі вчення, ніякі знання. Врятується
останній дурень, аби лише він щиро вірив - так любив повторювати Хонену.
Культовий обряд, який ввів Хонену, був досить простим. Слід було раз по раз повторювати заклик: "Наму Аміда буцу!" ("О Аміда Будда!"). Добре при цьому ще дзвонити в дзвін, щоб привернути до себе увагу Будди і заохотити його до акту спасіння. Ревні послідовники Хонену повторювали магічну формулу 70 тисяч разів на добу, використовуючи для лічби чотки.
Допомагають справі і кудоку - добродійні вчинки, що, безумовно, подобаються Будді. До них належало переписування буддійських сутр, які потім роздавалися іншим. Це був дієвий засіб поширення буддійської літератури. Кудоку вважалось і майстрування мініатюрних п'ятиповерхових буддійських хра-мів-пагод. Ці моделі часто бували справжнім витвором мистецтва і прикрашали храми. Таким же священним даром храму є і скульптурні зображення будд. Вони часто теж мали високохудожнє значення. Але частіше були продуктом масового тиражування, звичайного ремісництва. Отже, шлях завоювання симпатій божества був не такий уже й важкий. Це приваблювало до буддизму простих людей. Спростивши до мінімуму обряд, проповідники амідоїзму вчили, що "чистої землі" може досягти кожен, незалежно від суспільного становища, бо перед Буддою всі рівні. Саме це й зробило буддизм у Японії масовим.
Ще одну спробу спрощення і пристосування буддизму до японських умов зробив проповідник Нітірен (1222 - 1282). Будда, за Нітіреном, має космічний характер, він розчинений у Всесвіті в будь-чому, що є в ньому. Ось тому і в кожній людині є Будда. І щоб звернутися до Будди, далеко ходити не треба, треба звернутися до людей, до себе. Така постановка питання робила вчення Нітірена більш демократичним. Разом з тим Нітірен спростив віровчення і культ буддизму, щоб зробити їх більш зрозумілими.
Нітірен вважав, що велика кількість течій і шкіл у буддизмі знижує його дієвість. Він рішуче засуджував амідаїстську формулу "Наму Аміда буцу" і вважав, що кожен, хто так скаже, неодмінно потрапить у пекло. Єдина рятівна формула - це
"Наму ме хо ренге ке!" ("О Сутро, лотос таємничого закону!"), яку пропонує він. Мабуть, ця категоричність і перешкодила Нітірену та його послідовникам домогтися єдності в буддизмі.
Дзен-буддизм
Як уже було сказано, буддизм прийшов у Японію з Китаю ще в VI ст. Але буддійський вплив з Китаю мав місце і в подальшому. І коли в період Суньської династії в X- XIII ст. в Китаї став інтенсивно розвиватися чань-буддизм, це відчулось і в Японії.
Чань-буддизм (у Японії він дістав назву дзен-буддизм) з'являється на арені японського релігійного життя в період Камкура, коли буддизм інтенсивно поширюється, глибоко проникає в японську культуру і починає визначати її специфіку. Безумовно, дзен не міг змагатися з пропагандою буддизму Нітіреном, який відразу здобув найпоширенішу підтримку в низах. Дзен став надбанням серед самураїв, інтелігенції, міського населення. Відомі два його проповідники в Японії: Ейсай (1141-1215) і Доген (1200-І253). Ідейний зміст цих нібито різних за назвою течій абсолютно тотожний: заперечення пізнання раціональним шляхом і передачі знання через слово, пошуки пізнання в містичному осяянні.
Але в японського дзену є істотна відмінність від китайського дзенства: він увів китайську теорію в практику японського життя відповідно до соціальної ситуації в країні і до національного менталітету японської нації. У середньовічній Японії дзен став практичною ідеологією людей праці, він був методом діяльності (27, 11). Це забезпечило йому успішне пристосування до буржуазного стилю життя в ХХ ст.
Спочатку дзен у Японії поширився у варіанті школи Рін-здай, потім - Сото, ще пізніше - Обану. Вони відрізнялися між собою і методикою досягнення просвітлення - саторі. Так, школа Сото акцентує увагу на суворих правилах поведінки. Під час вправ на досягнення саторі шлунок твій має бути ні порожнім, ні повним, регулюй години сну; щодня мийся, не думай ні про добре, ні про погане; не думай ні про минуле, ні
про майбутнє, сьогодення - це твій всесвіт і т.п. Це психологічний тренінг і зосередження на одній думці: ти поза дійсністю, сам у собі, нічого, крім тебе, в світі немає, є тільки твої внутрішні відчуття. Його можна назвати інтелектуальним обмеженням, пригніченням інтелекту заради досягнення особливого психологічного стану.
Школа Ріндзай головним методом досягнення саторі вважає вправи на коани, які мають примусити відійти від раціонального логічного мислення і покладатися лише на інтуїтивну реакцію. Інтелект тут зовсім не потрібний, істина має бути вгадана і при цьому незрозуміла іншим. Істина прийде згодом. Поза вченням дзен слова неспроможні передати істину, вона може бути лише відчутою.
Отже, дзенівське вчення про особливі шляхи проникнення в суть світу у своїй основі орієнтується не на його реальне пізнання, а надають самому пізнавальному процесу містичного характеру.
Існує ще один метод досягнення саторі - це наполеглива праця і споглядання природи. Погодимося, що і перше, й друге справді мають психотерапевтичне значення. Так що використання їх для досягнення саторі цілком виправдане. Лишається з'ясувати, наскільки ефективне саме саторі.
Поширення впливу дзену спричинило появу при багатьох синтоїстських храмах і монастирях спеціальних шкіл для вивчення методів досягнення саторі. Вони побудовані на принципах цілковитої ізоляції від світу, жорстокої дисципліни, суворого режиму і аскетизму. Вони послугували зразком для сучасних дзенівських шкіл, що виникли як наслідок моди на дзен в Європі і Америці. Громади дзен-буддизму є і в Україні.
Дзен сприяв поширенню монохромного живопису. Зображення, основу якого становлять почуття, емоції, барви, стало символом чисто духовного сприйняття дійсності за допомогою максимально абстрагованого малюнка, до того ж виконаного в одному, здебільшого чорному кольорі. Головними сю
жетами такого живопису були релігійні. У XV ст. він відійшов від релігійної тематики.
Повертаючись до японського середньовічного дзену, зазначимо, що він, в умовах свавілля і насильства в політичному житті того часу, знайшов своє місце в духовному житті суспільства як виправдання цього свавілля і насильства. Дзен зробив свій внесок в ідеологію середньовічної Японії.
Посилення політичного значення дзену відкривало йому шлях впливу на мистецтво і літературу. Він сприяв виробленню в живопису так званого філософського пейзажу: простий і лаконічний у синтезі гармонії та краси, він водночас був здебільшого фантазією митця, абстрактною композицією реальних речей. Філософський дзенівський пейзаж виступає антитезою реалістичного мистецтва. Проявився вплив дзену і на літературу. Це знайшло вираз у появі жанру філософською та естетичного натяку в поезії. Вплинув дзен і на архітектуру, зокрема, паркову. У Японії з'явилися сади каміння, які спонукали до мовчазного споглядання, що стимулює самопізнання. А архітектура чайних будиночків, поєднана з вишуканою церемонією японського чаювання, навіть стала важливим елементом дзенівського впливу.
Слід сказати й про те, що виховна практика дзену була використана в системі підготовки самураїв середньовічного рицарства з його культом насильства і розбою. Дзен став релігійно-філософською засадою самурайського кодексу моралі бусідо - "шлях воїна", який забезпечував спеціальну бойову підготовку відбірних феодальних військ, що відіграли значну роль у міжфеодальних війнах середньовіччя та у війнах наступних епох у Японії.
Ці та інші аспекти впливу дзену на культуру свідчать про великі потенціальні можливості релігії в становленні національних аспектів цивілізації. Англійський дослідник буддизму в Японії Ч.Еліот школу Дзен назвав найбільш японською з усіх течій буддизму в Японії.
Релігійний синкретизм у Японії
Синтоїзм і буддизм у Японії мирно співіснували в релігійному житті Японії. Час від часу співвідношення їх впливу зазнавало змін залежно від історичних і політичних ситуацій. І синтоїзм, і буддизм у феодальній імперії були ідейною основою імператорської влади.
Зближення буддизму і синтоїзму почалося в період, коли в державі з'явилася перша столиця в Нарі (710). Буддизм у той час був релігією феодальної верхівки, а синтоїзм - релігією народу (в 737 р. в країні було близько 3000 синтоїстських храмів).
Синтоїстські і буддійські храми будувалися поруч. Виникав рух убасоку - синтоїстські шамани сприймали буддизм і створювали щось подібне до "народного буддизму". Зближення шаманської магії з буддизмом підтримки буддійської верхівки не одержало. А буддизм тим часом став централізованою державною релігією країни. Буддійські монахи в Японії дістають назву бозу, пізніше - бонзи.
У 794 р. столицею імперії став Хейан (сучасне Кіото) і був нею до 1868 р. Почався період "миру і злагоди". Хоч якраз миру і не було, точилася боротьба феодальних кланів, яка завершилася в 1185 р. встановленням сегунату Міномота (1335-1373), згодом - Асінага (1335-І573).
Вже в період Хейан процес синкретизму буддизму з синтоїзмом проходив в умовах переваги першого. Камі оголошуються втіленням будд і бодхісатв, синтоїстські боги одержують свої зображення (раніше їх не було - вони ототожнювалися з предметами), синтоїстські святилища стають одночасно і буддистськими. Синтоїстичне духовенство чинило певний опір, але він був надто кволий. А буддизм користувався цим синтезом для проникнення в маси.
На долю синтоїзму істотно вплинуло те, що він як безпосередній продукт родоплемінного ладу не зміг швидко перебудувати себе на потребу особистості в цивілізованій державі того часу. Він був занадто консервативним, щоб швидко стати
феодальною ідеологією. А поряд уже існував буддизм з достатнім досвідом такої перебудови, він уже вмів служити новій державності.
Глибокий знавець японського духовного життя О.О. Ро-зенберг вважав, що синтоїзм як примітивна народна релігія яка по суті не має системи, була безсила у відношенні до буддизму, який виступав у філософській всеозброєності. Незавершеність синтоїзму як релігії робила його певною мірою "відкритою системою" для інших релігій. І це було на користь буддизмові.
Утвердження в 1192 р. влади сегунів і перетворення імператорської влади на формальність підвищило соціальне значення буддизму, оскільки буддійська церква з її економічно-могутніми храмами і монастирями сама була великим феодалом.
Коли в XVI ст. імператорська влада знову посилилась, буддійська церква зазнала утисків. Прихід до влади клану То-кугава в 1603 р. знову підніс буддизм як соціальний чинник. Зміцнення авторитету буддизму мало бути досягнуте не усуненням синтоїзму, історичні корені якого не можна було зруйнувати, а шляхом синкретизму двох релігій при підтримці і наданні переваги буддизмові. Токугави ввели практику будування храмів подвійного значення: храм був одночасно буддійським і синтоїстським.
Незважаючи на причетність до тієї чи іншої буддійської школи, не кажучи вже про їхні відтінки, все населення було приписане до буддійських парафій з установленням обов'язкового відвідування їх. Парафіяльне духовенство мало певні адміністративні права щодо віруючих, що межувало з відвертим втручанням у їхнє приватне життя.
Процес синкретизму синтоїзму з конфуціанством, яке йшло до Японії поряд з буддизмом, відбувався непросто, оскільки конфуціанство було більше домашнім, ніж храмовим культом. Але активна підтримка конфуціанством імператорської чи феодальної влади привертали до нього симпатії правлячих кіл, і конфуціанство формально посіло статус державної релігії.
Так і йшло релігійне життя феодальної Японії: синтоїзм разом з буддизмом задовольняв релігійні потреби японців, конфуціанство - морально-політичні.
Процес синкретизму для вищого духовенства і правлячої верхівки країни був одним із засобів створити єдину японську релігію. Це завдання виникло перед ними ще в раннє середньовіччя, коли розвиток синтоїзму загальмувався і він, на відміну від буддизму, перестав бути претендентом на загальнонаціональну релігію.
У ХІХ ст. внаслідок розвитку буржуазних суспільних відносин феодальні порядки в Японії почали покидати історичну сцену. Вже тоді опозиційні сили намагалися протиставити буддизму і конфуціанству "справжній синтоїзм", головним теоретиком якого був Ацутане Хірата (1776-1843), що значно підживив інтерес до синтоїзму.
Після революції Мейозі (1867-1868) синтоїзм став державною релігією. Його головні ідеї: проголошення "загальної родини" японців як особливої нації, твердження про божественне походження японців; обожнювання імператора як "сина Сонця" цілком відповідали інтересам буржуазної Японії.
Буддизм був трохи ущемлений, але все ж зберіг своє значення як паралельна релігія. Конституція Японії І889 р. проголосила свободу совісті і релігійну рівність. Це створило умови для подальшого релігійного синкретизму. З 1946 р. синтоїзм втратив значення державної релігії.
У сучасній Японії буддійські школи мають таку кількість храмів: Сін - 19 тис., Содо - 14 тис., Сінгон - 12 тис., Дзедо -18 тис., Рідзай - 6 тис., Нітірен - 4900, Тендай - 450. Отже, необуддійським школам належить більшість храмів.
Запитання і завдання для запитання знань
Назвіть конкретні вияви релігійного синкретизму в Японії.
Спільне та відмінне у релігійних системах Китаю та Японії.
3. У чому проявився вплив на західноєвропейську культуру?
Теми для рефератів
Вплив релігійних систем Японії на західноєвропейську
культуру.
Роль синто в розвитку японського народу.
Синто в історії Японії.
Релігійні традиції Японії
"Кодзикі" - священна книга синтоїзму.
Література
Игнатович А.Н. Буддизм в Японии. Очерк ранней истории. - М.: Наука, 1988.
Изнага С. История японской культуры. - М.: Мысль, 1972. Конрад НИИ. Очерки культуры средневековой Японии. -
М., 1988
Сабуров И. История японской культуры. - М.: Прогресс,
1972.
Китай здійснив сильний вплив, в тому числі і релігійний, на всі країни Азії, що його оточують.
Перехід японців від первіснообщинного ладу до цивілізації відбувся в другій половині І тис. до н.е. На межі IV-III ст. до н.е. в Японії з'являються культові предмети з бронзи, а трохи згодом - заліза, з якого виробляють знаряддя праці. У ІІІ ст. н.е. утворився великий племінний союз Ямато, який і став основою формування стародавньояпонської держави. Правителі в Ямато згодом стали називатися "тенно" - імператор.
У стародавніх японців з виникненням племінного союзу утворилась релігія синто - вчення богів, в основі якого лежало одухотворення природи і культ предків. Численні духи, а серед них найбільш впливові, які вважалися богами - Камі, відігравали роль керівників світу, а тому і потребували уваги до себе і поклоніння. Камі уособлювалися тваринами, рослинами, камінням, явищами природи і душ предків. Усі вони були об'єктами поклоніння, що привело до виникнення специфічного культу - синтоїзму. Релігійні церемонії цього культу складалися з очищення - сараї, жертвоприношення - сінсей, молитви - норіто і вливань рідин - наораї.
У предковічній японській релігії особливе значення мав культ предків, який вплинув на всю культуру Японії. Відразу в синтоїзмі склалося жрецтво, оскільки синтоїстський культ для його відправлення потребував професійної підготовки.
З того часу, як імператор став верховним жерцем, виробляється жрецька ієрархія. Відправлення культу, яке раніше здійснювали старійшини родів і вожді племен, стає професіональною справою каннусі - хазяїв камі, жерців, які встановили спадковість на своє суспільне становище. У VIII ст. каннусі стають чиновниками департаменту в справах сінто. Тоді ж було проведено "облік" богів, яких виявилось 3132.
Поступово в синтоїзмі божества вишикувалися в ієрархічну систему на чолі з богинею Сонця Аматерасу. Вона була оголошена предком нації і особливо імператорської родини. Культ Аматерасу виявився досить стійким і зберігся до нашого часу
У VI ст. в Японію через Корею, проникає буддизм з Китаю, тобто буддизм уже китаїзований, у суміші з конфуціанством і даосизмом. Цей буддизм вів в Японії окреме існування, але й сам впливав на синтоїзм і зазнавав впливу від нього.
В початковому синтоїзмі не було Священного Письма, як не було й ідеї одкровення. Віровчення передавалося і відточувалося в усній традиції. З V-VI ст. синтоїзм став державною релігією, імператор набрав ролі верховного жерця.
Трохи пізніше, в VII-VIII ст., усна традиція була піддана письмовому оформленню, а разом з тим - відбору і редагуванню. Так утворилися міфологічно-літописні зводи "Кодзікі" та "Ніхонсекі" - пам'ятки ранньояпонської писемності, які дійшли до нашого часу.
За первісною японською міфологією, спочатку існували Небо і Земля, потім з'явилися три божества, до них додалися ще два, а потім - ще п'ять парних божеств. Отже, відразу - цілі сонми богів, які уособлювали різні сили природи. З останньої пари богів Ізанагі (він) та Ізанамі (вона) за допомогою списа з наконечником з коштовного каменю, який символізував фалос, створили в океані великий острів Оногоро, а потім ряд дрібних. Так виникла Японська країна. Створивши це, Ізанамі від осквернення померла і потрапила в пекло. Ізанагі, відвідуючи її, створює з лівого ока Аматерасу - богиню сонця, а з правого - Сузано, бога дощу і бурі. Сузано спустошує країну, від чого Аматерасу зникає в небесній печері і світ поринає в морок. Так тривало доти, доки з допомогою магічних прийомів боги не виманюють її з печери, а Сузано вбиває богиню їжі Цзюнь, з якої виростають хлібні злаки. Так починається життя на землі. Аматерасу, одна з численних богів, керуючи Сонцем, стає головним богом.
Релігійне вчення синтоїзму містить досить оригінальну анімістичну концепцію. Це - безумовний, послідовний політеїзм, це - цілий світ камі. Камі - це верховні божества, керівники стихій і світів, камі - це локальні божества, компетенція яких знижується навіть до окремих предметів: струмка, каменя, дерева, квітки тощо. Нарешті, камі - це душі предків, поклоніння їм - це поклоніння предкам. У синтоїзмі сплетено в єдине поклоніння космосу і предкам. Мета життя - злиття з космосом і служіння предкам. Такі анімістичні уявлення в синтоїзмі роблять всю природу богом. Звідси і своєрідність синтої-стського фетишизму - для синтоїста вся природа, увесь світ -суцільний фетиш, найбільший об'єкт поклоніння. Звідси і своєрідність синтоїстського містицизму: камі живуть тут же, разом з нами, в нашому світі, потойбічний світ втрачає свою актуальність, взагалі синтоїстові легко "забути" про нього, він не поспішає туди, нічого не чекає від нього, його турбує лише те, як його потомки дбатимуть про його дух після його смерті, а що дух його залишиться тут, серед своїх, у нього сумніву немає.
Один із засновників японської науки Мотоорі Норінага (1730-1801), коментуючи "Кодзікі", писав, що серед японських богів є такі, яких поважають і яких зневажають, сильні і кволі, добрі і злі, люди, звірі, птахи, гори, річки, трава, дерева -усе незвичне викликає побожність і страх, вважається камі, все воно було наділено, в їхній уяві, надприродною силою.
Дослідники зауважують, що синто як релігія не набрала стрункої системи певних поглядів, остаточно опрацьованої системи ритуалів. Вона немовби розраховує на доповнення збоку інших релігій, зокрема буддизму. Цей розрахунок на релігійний синкретизм доповнюється і тією обставиною, що синто компенсує відсутність національного колориту у того ж таки буддизму. Синто - підкреслено національна релігія японців, в неї вірують лише японці, японець не може не бути син-тоїстом. Камі - це тільки японські боги, до неяпонців їм немає ніякого діла. Синтоїзм як вийшов з найстародавніших племінних культів, культів родини, так і залишився культом нації, культом загальної японської родини.
Такі специфічні особливості синтоїзму зробили його послідовно терпимим і готовим до взаємодії з будь-якою іншою релігією, щоб цим компенсувати свою релігійну незавершеність.
Синтоїстський культ
Синтоїстський культ теж має на собі відбиток незавершеності. Він майже цілком зведений до поклоніння конкретним камі і духам конкретних предків, які живуть у храмі.
Синтоїстський храм мав дві обов'язкові частини: хонден -святилище, де зберігається священний предмет, у якому перебуває божество - сінтай, і зал, у якому знаходяться ті, що прийшли молитися - хайден. Сама ж будівля храму споруджується за строго визначеним храмово-архітектурним стилем. Зображень самих богів немає, є тільки сінтай. Але трапляються і зображення тварин: лисиць, мавп чи оленей, які супроводять відповідних божеств. Біля вівтаря - скриня для пожертвувань. Треба кинути монети, сплеснути кілька разів у долоні, викласти словами чи мовчки свою справу - і вся церемонія.
Крім храмів, невеликі вівтарі споруджують і в домах віруючих, перед ними теж відбувається читання молитв - норіто і приносяться жертви. Бувають і складніші храмові обряди, які здійснюються за допомогою каннусі - жерця. Весь обряд, хоч би з якого приводу він здійснювався, має на меті викликати задоволення когось із конкретних камі і духів, доставити їм приємність, нагадати про свою повагу та відданість і принагідно попросити у них те чи інше. Для цього все годиться: молитва, заклинання, співи, музика, священні танці - кагура, жертви (реальні й умовні). Оскільки це справа делікатна, бо все треба зробити, щоб не викликати нарікань збоку божеств, а ще гірше - їхнього незадоволення і гніву, то вона має бути доручена фахівцям, зокрема каннусі. Тому в синтоїзмі ряд обрядів здійснюється так, що це має професійний характер.
Спочатку - очищення, символічне чи ритуальна миття роту і рук біля храму. Потім японець звертається до жерця, викладає йому свої потреби, той записує їх на спеціальну жертовну дощечку, одержує відповідну плату - і справи віруючо
го закінчені, жрець сам дає їм хід надалі. Для надійності лише потрібна присутність; можна звернутися до богів іншої релігії, до того ж буддизму.
Як уже було сказано, каннусі - професіонал. Він мав закінчити відповідний навчальний заклад і одержати один з чотирьох ступенів святості й освіченості, тобто мати духовний сан. Жінка теж може бути каннусі, але це буває рідко. А ось в імператорському храмі обов'язково поруч з верховним жерцем є верховна жриця з принцес. У храмі каннусі носять спеціальний одяг: біле кімоно, біла чи кольорова спідниця-плісе, чорна шапочка. Поза храмом - одяг звичайний.
У системі синтоїстського культу є і свята - мазурі, що відбуваються раз чи два на рік і тривають від одного до кількох днів. Храм вичищають, вимивають і прикрашають. До місцевого каннусі прибуває підкріплення від служителів сусідніх храмів. Храмові обряди в ці дні ускладнюються, набирають особливої пишноти, це вже цілі театралізовані вистави, відбуваються ритуальні процесії з паланкином о-мікосі, вони включають у себе карнавальні елементи, часто зовсім не релігійного значення. Обряди, які супроводять мазурі, мають традиційний і притаманний саме цьому храму місцевий характер, тут щедро виявляється національна ментальність жителів окремого села чи міста. їх виникнення відносять аж до ІІ—ІІІ ст., при чому у формуванні їх чимала роль належить первісному шаманству. Між іншим, відомий мандрівник і дослідник Азії М.Я. Мічурін (1777-1853) пише про японців, що вони вміють ворожити і особливо вірять шаманам і шаманкам.
Із синтоїзмом пов'язане повсякденне життя японця. Він має місце в усіх родинних подіях, народженні дитини, початку її навчання, її повноліття, заручинах, шлюбі, спорудженні будинку чи придбанні квартири, виїзді в мандрівку чи повернення з неї, всіляких родинних святах чи торжествах - в усьому мають взяти участь камі і духи предків. Отже, синтоїстські звичаї глибоко проникли в побут японця.
Дотримання японцями синтоїстського культу зовсім не заважає їм звертатись і до інших культів, зокрема буддійського.
Уже говорилося, стосунки між синтоїзмом і буддизмом у Японії складалися повсякому: були часи зближення, як у ІХ-Х ст., і загострення. Так чи інакше, а процес релігійного культового синкретизму в Японії не минув, і ось уже майже тисячу років японці сповідують принаймні дві релігії. При народженні дитини, шлюбі, святкуванні місцевих свят - вони синтоїсти, а ховають померлих за буддійськими звичаями. Крім того, паралельно існують завезені з Китаю конфуціанство і даосизм, їхні культові елементи також проникають у щоденне життя японців.
Буддизм у Японії'
З VI ст., поряд з становленням синтоїзму, відбувається процес сприйняття впливу конфуціанства в релігійній формі і буддизму. Ще до цього, в V ст., було сприйнято китайську писемність, посилився китайський культурний вплив. Конфуціанці і буддійські ідеї впали на сприйнятливий грунт, вони були потрібні державі, що йшла шляхом об'єднання земель. Кланова боротьба, яка супроводила це об'єднання, часом ускладнювала шляхи релігійного розвитку, але тенденція релігійного синкретизму невпинно пробивала собі шлях. Синтоїзм, конфуціанство і буддизм - усе визнавалося державою, владою, і державна влада при потребі коригувала відносини між ними. Поширювались у Японії і даоські ідеї, але без особливого успіху.
Оскільки конфуціанство не мало спеціальної церковної організації, воно не змогло виявитись у Японії інакше, як просто ідейним впливом без особливих наслідків. Даосизм був занадто китайським, щоб знайти собі грунт для розвитку в японському суспільстві.
А от буддизм з його досвідом активного прозелітства, з гнучкими організаційними принципами вперто шукав собі в Японії ще однієї батьківщини.
Своєрідність феодального розвитку Японії проявлялась у боротьбі окремих кланів за владу. Вона тривала століття.
У кінці VI ст. до влади прийшов клан Сога, який уже визнав буддизм і використав його для перемоги над іншими фе
одальними угрупованнями. З початку VII ст. розпочалася переможна хода буддизму по всій країні.
Клан Сога в 545 р. втратив владу, це був відомий переворот Тайна (30, 64) (35,11), владу поділили клани Сумерачі і Нака-томі. Перші одержали формальну владу, всі "імператорські прерогативи". Накатомі, в особі свого глави Каматарі, одержують роль фактичного правителя (33, 11). Буддизм при цьому посилив свій вплив, храми і монастирі зміцнюють свою економічну могутність і стають центрами політичних інтриг. За указом імператора Сінму 741 р. в кожній провінції було споруджено буддійські храми. Імператриця Сетоку в 765 р. поставила буддизм на один рівень з релігією синто. Буддійські монастирі одержували щедрі пожертвування, ставали великими землевласниками, претендували навіть на владу, мали свої збройні сили і захищали свої привілеї і власність зі зброєю в руках.
Такий успіх буддизму пояснюється дуже просто: як зазначає М.Й. Конрад, буддійська церковна ієрархія надавала Японії готову модель феодального суспільства, буддійські храми і монастирі могли бути і стали опорними пунктами централізованої системи управління. Так і сталося. В Японії церковне і адміністративне районування збігалося, управлінню провінції (коку-фу) відповідав провінціальний монастир (коку-
бундзі) (30, 67).
До часів міграції в Японію буддизм у Китаї вже роздрібнився на кілька великих і чималу кількість дрібних сект.
Поширення буддизму в Японії пов'язано з діяльністю двох значних буддійських шкіл - Тендай і Сінгон.
Школа Тендай - "Опора неба" ще в Китаї при своєму створенні ставила завдання об'єднати всі існуючі буддійські напрями. її діячі активно синтезували вчення старих і нових шкіл на основі сутри Лотоса, яка твердила, що будь-яка людина, будь-якого соціального стану, рівня освіти тощо може здобути осяяння, нірвану і піднятися на рівень Будди. Безумовно, це не так просто. Треба людині перейти через 10 фаз віри, 10 -знання, 20 - релігійної практики, 10 - пізнання істини, а дві останні дадуть бажане осяяння.
Релігійний культ, який практикує Тендай, дуже складний. Адже Тендай вклоняється всім богам буддизму, а їх чимало. Жерці секти створюють собі особливе становище і високий авторитет. Школу Тендай у Японії започаткував Сайте (767 - 822), відомий згодом як святий Денге Дайсі. Він домагався створення єдиної державної церкви в Японії, включаючи і синто, яка мала стати підвалиною імператорської влади. Така політична тенденція забезпечувала школі Тендай належне суспільне визнання.
У 788 р. на горі Хіей поблизу Кіото було побудовано головний монастир школи Гненсай - Енрякудзі (35, 19). Ця школа і в наші часи найвпливовіша в Японії, вона має понад 4300 храмів, більше як 4 млн віруючих.
Школу Кінгон - "Істинні слова" започаткував буддійський ченець Кукай (774 - 835), (34, 159, 168), що також одержав посмертний статус святого з ім'ям Кобо Дайсі. Ця школа прийшла в Японію безпоседерньо з Індії, а потім уже з Японії потрапила до Китаю, Тибету і на Яву. Це пізній індійський буддизм, який поступився індуїзмові і вже зазнав нашарування відкритого містицизму.
Сінгон вважає, що існує два вчення Будди: кенге - звичайне, для всіх віруючих і всім відоме, і міке - лише для посвячених, воно існує лише у формі усної традиції.
Вчення міке передусім сповідує найширший пантеїзм -увесь Всесвіт, що є тілом будди Вайрочани. У ньому є шість елементів: земля, вода, вогонь, повітря, ефір і свідомість, вони і становлять Всесвіт. У світі є три таємниці: думки, слова і дії людей. І тут усюди присутній Вайрочана. Людина може відчути цю присутність через містичні обряди, тоді вона здобуває осяяння. Обрядів три: хімміцу - складання пальців у символічні фігури, гоміцу - твердження містичних формул, гоміцу -глибоке споглядання і забуття. Ці обряди найкраще здійснювати перед малюнком мандали - графічним зображенням Всесвіту в різних стадіях його існування з різними елементами, які символізуються різними буддами і бодісотвами. Безумовно, мандали не охоплюють весь пантеон сінгонських богів, але вибір для поклоніння і прохань є.
Проханню до богів у школі Сінгон приділено належну увагу. На кожне бажання, прохання є своє божество і свої норми звернення до нього. Тож віруючий може подбати не лише про майбутнє досягнення нірвани, а й про свої земні справи. Релігія набирає корисного практичного значення - гендез рі-яку, що зіграло позитивну роль у поширенні буддизму.
Школа Сінгон дожила в Японії до наших днів. їй належить 12 тис. храмів, у неї 11 млн послідовників.
Між школами Тендай і Сінгон ніколи не було ворожих відносин. Вони також охоче йшли на зближення з синто. І головне - вони активно підтримували феодальні порядки.
Школа Сінгон спорудила на початку ІХ ст. монастир на горі Койя (Койясан), який відігравав значну не тільки релігійну, а й політичну роль. Як і монастир школи Тендей - Енря-кудзі, Койя мав озброєні загони монахів з кількох тисяч чоловік, які брали участь у справжніх воєнних сутичках.
У кінці ХІІ ст. феодальна боротьба в Японії посилюється. Влада імператора має формальне значення. Фактично влада перебувала в руках представника клану феодалів, який захопив владу і здобув звання сегуна - полководця. Сегун спирався на своїх васалів, а ті - на дрібне військове дворянство -самураїв. Поступово зміцнюється велика феодальна земельна власність. Буддизм ще з ІХ -ХІ ст. у феодальній Японії стає державною релігією, його сповідує вся феодальна верхівка, але він ще не стає загальнонародною релігією. Це завдання вирішив амідаїзм - буддійське вчення, яке проповідувало відродження в іншому житті в "чистій землі" - в раю, де править будда Амітаба (Аміда). Потрапити в рай до Амітаби дуже просто, треба лише ревно вірити в Будду.
Проповідували нове вчення дві школи: дзедо сю - школа чистої землі, яку очолював Хонену (1132-1212), та дзедо сін сю -школа істинно чистої землі проповідника Сінрапу (1173-1262).
Обидві школи надавали пріоритет віри перед релігійним культом, у жодному разі не заперечуючи останнього. Рятування людині може принести і принесе лише віра. Для цього непотрібні ніякі хитромудрі вчення, ніякі знання. Врятується
останній дурень, аби лише він щиро вірив - так любив повторювати Хонену.
Культовий обряд, який ввів Хонену, був досить простим. Слід було раз по раз повторювати заклик: "Наму Аміда буцу!" ("О Аміда Будда!"). Добре при цьому ще дзвонити в дзвін, щоб привернути до себе увагу Будди і заохотити його до акту спасіння. Ревні послідовники Хонену повторювали магічну формулу 70 тисяч разів на добу, використовуючи для лічби чотки.
Допомагають справі і кудоку - добродійні вчинки, що, безумовно, подобаються Будді. До них належало переписування буддійських сутр, які потім роздавалися іншим. Це був дієвий засіб поширення буддійської літератури. Кудоку вважалось і майстрування мініатюрних п'ятиповерхових буддійських хра-мів-пагод. Ці моделі часто бували справжнім витвором мистецтва і прикрашали храми. Таким же священним даром храму є і скульптурні зображення будд. Вони часто теж мали високохудожнє значення. Але частіше були продуктом масового тиражування, звичайного ремісництва. Отже, шлях завоювання симпатій божества був не такий уже й важкий. Це приваблювало до буддизму простих людей. Спростивши до мінімуму обряд, проповідники амідоїзму вчили, що "чистої землі" може досягти кожен, незалежно від суспільного становища, бо перед Буддою всі рівні. Саме це й зробило буддизм у Японії масовим.
Ще одну спробу спрощення і пристосування буддизму до японських умов зробив проповідник Нітірен (1222 - 1282). Будда, за Нітіреном, має космічний характер, він розчинений у Всесвіті в будь-чому, що є в ньому. Ось тому і в кожній людині є Будда. І щоб звернутися до Будди, далеко ходити не треба, треба звернутися до людей, до себе. Така постановка питання робила вчення Нітірена більш демократичним. Разом з тим Нітірен спростив віровчення і культ буддизму, щоб зробити їх більш зрозумілими.
Нітірен вважав, що велика кількість течій і шкіл у буддизмі знижує його дієвість. Він рішуче засуджував амідаїстську формулу "Наму Аміда буцу" і вважав, що кожен, хто так скаже, неодмінно потрапить у пекло. Єдина рятівна формула - це
"Наму ме хо ренге ке!" ("О Сутро, лотос таємничого закону!"), яку пропонує він. Мабуть, ця категоричність і перешкодила Нітірену та його послідовникам домогтися єдності в буддизмі.
Дзен-буддизм
Як уже було сказано, буддизм прийшов у Японію з Китаю ще в VI ст. Але буддійський вплив з Китаю мав місце і в подальшому. І коли в період Суньської династії в X- XIII ст. в Китаї став інтенсивно розвиватися чань-буддизм, це відчулось і в Японії.
Чань-буддизм (у Японії він дістав назву дзен-буддизм) з'являється на арені японського релігійного життя в період Камкура, коли буддизм інтенсивно поширюється, глибоко проникає в японську культуру і починає визначати її специфіку. Безумовно, дзен не міг змагатися з пропагандою буддизму Нітіреном, який відразу здобув найпоширенішу підтримку в низах. Дзен став надбанням серед самураїв, інтелігенції, міського населення. Відомі два його проповідники в Японії: Ейсай (1141-1215) і Доген (1200-І253). Ідейний зміст цих нібито різних за назвою течій абсолютно тотожний: заперечення пізнання раціональним шляхом і передачі знання через слово, пошуки пізнання в містичному осяянні.
Але в японського дзену є істотна відмінність від китайського дзенства: він увів китайську теорію в практику японського життя відповідно до соціальної ситуації в країні і до національного менталітету японської нації. У середньовічній Японії дзен став практичною ідеологією людей праці, він був методом діяльності (27, 11). Це забезпечило йому успішне пристосування до буржуазного стилю життя в ХХ ст.
Спочатку дзен у Японії поширився у варіанті школи Рін-здай, потім - Сото, ще пізніше - Обану. Вони відрізнялися між собою і методикою досягнення просвітлення - саторі. Так, школа Сото акцентує увагу на суворих правилах поведінки. Під час вправ на досягнення саторі шлунок твій має бути ні порожнім, ні повним, регулюй години сну; щодня мийся, не думай ні про добре, ні про погане; не думай ні про минуле, ні
про майбутнє, сьогодення - це твій всесвіт і т.п. Це психологічний тренінг і зосередження на одній думці: ти поза дійсністю, сам у собі, нічого, крім тебе, в світі немає, є тільки твої внутрішні відчуття. Його можна назвати інтелектуальним обмеженням, пригніченням інтелекту заради досягнення особливого психологічного стану.
Школа Ріндзай головним методом досягнення саторі вважає вправи на коани, які мають примусити відійти від раціонального логічного мислення і покладатися лише на інтуїтивну реакцію. Інтелект тут зовсім не потрібний, істина має бути вгадана і при цьому незрозуміла іншим. Істина прийде згодом. Поза вченням дзен слова неспроможні передати істину, вона може бути лише відчутою.
Отже, дзенівське вчення про особливі шляхи проникнення в суть світу у своїй основі орієнтується не на його реальне пізнання, а надають самому пізнавальному процесу містичного характеру.
Існує ще один метод досягнення саторі - це наполеглива праця і споглядання природи. Погодимося, що і перше, й друге справді мають психотерапевтичне значення. Так що використання їх для досягнення саторі цілком виправдане. Лишається з'ясувати, наскільки ефективне саме саторі.
Поширення впливу дзену спричинило появу при багатьох синтоїстських храмах і монастирях спеціальних шкіл для вивчення методів досягнення саторі. Вони побудовані на принципах цілковитої ізоляції від світу, жорстокої дисципліни, суворого режиму і аскетизму. Вони послугували зразком для сучасних дзенівських шкіл, що виникли як наслідок моди на дзен в Європі і Америці. Громади дзен-буддизму є і в Україні.
Дзен сприяв поширенню монохромного живопису. Зображення, основу якого становлять почуття, емоції, барви, стало символом чисто духовного сприйняття дійсності за допомогою максимально абстрагованого малюнка, до того ж виконаного в одному, здебільшого чорному кольорі. Головними сю
жетами такого живопису були релігійні. У XV ст. він відійшов від релігійної тематики.
Повертаючись до японського середньовічного дзену, зазначимо, що він, в умовах свавілля і насильства в політичному житті того часу, знайшов своє місце в духовному житті суспільства як виправдання цього свавілля і насильства. Дзен зробив свій внесок в ідеологію середньовічної Японії.
Посилення політичного значення дзену відкривало йому шлях впливу на мистецтво і літературу. Він сприяв виробленню в живопису так званого філософського пейзажу: простий і лаконічний у синтезі гармонії та краси, він водночас був здебільшого фантазією митця, абстрактною композицією реальних речей. Філософський дзенівський пейзаж виступає антитезою реалістичного мистецтва. Проявився вплив дзену і на літературу. Це знайшло вираз у появі жанру філософською та естетичного натяку в поезії. Вплинув дзен і на архітектуру, зокрема, паркову. У Японії з'явилися сади каміння, які спонукали до мовчазного споглядання, що стимулює самопізнання. А архітектура чайних будиночків, поєднана з вишуканою церемонією японського чаювання, навіть стала важливим елементом дзенівського впливу.
Слід сказати й про те, що виховна практика дзену була використана в системі підготовки самураїв середньовічного рицарства з його культом насильства і розбою. Дзен став релігійно-філософською засадою самурайського кодексу моралі бусідо - "шлях воїна", який забезпечував спеціальну бойову підготовку відбірних феодальних військ, що відіграли значну роль у міжфеодальних війнах середньовіччя та у війнах наступних епох у Японії.
Ці та інші аспекти впливу дзену на культуру свідчать про великі потенціальні можливості релігії в становленні національних аспектів цивілізації. Англійський дослідник буддизму в Японії Ч.Еліот школу Дзен назвав найбільш японською з усіх течій буддизму в Японії.
Релігійний синкретизм у Японії
Синтоїзм і буддизм у Японії мирно співіснували в релігійному житті Японії. Час від часу співвідношення їх впливу зазнавало змін залежно від історичних і політичних ситуацій. І синтоїзм, і буддизм у феодальній імперії були ідейною основою імператорської влади.
Зближення буддизму і синтоїзму почалося в період, коли в державі з'явилася перша столиця в Нарі (710). Буддизм у той час був релігією феодальної верхівки, а синтоїзм - релігією народу (в 737 р. в країні було близько 3000 синтоїстських храмів).
Синтоїстські і буддійські храми будувалися поруч. Виникав рух убасоку - синтоїстські шамани сприймали буддизм і створювали щось подібне до "народного буддизму". Зближення шаманської магії з буддизмом підтримки буддійської верхівки не одержало. А буддизм тим часом став централізованою державною релігією країни. Буддійські монахи в Японії дістають назву бозу, пізніше - бонзи.
У 794 р. столицею імперії став Хейан (сучасне Кіото) і був нею до 1868 р. Почався період "миру і злагоди". Хоч якраз миру і не було, точилася боротьба феодальних кланів, яка завершилася в 1185 р. встановленням сегунату Міномота (1335-1373), згодом - Асінага (1335-І573).
Вже в період Хейан процес синкретизму буддизму з синтоїзмом проходив в умовах переваги першого. Камі оголошуються втіленням будд і бодхісатв, синтоїстські боги одержують свої зображення (раніше їх не було - вони ототожнювалися з предметами), синтоїстські святилища стають одночасно і буддистськими. Синтоїстичне духовенство чинило певний опір, але він був надто кволий. А буддизм користувався цим синтезом для проникнення в маси.
На долю синтоїзму істотно вплинуло те, що він як безпосередній продукт родоплемінного ладу не зміг швидко перебудувати себе на потребу особистості в цивілізованій державі того часу. Він був занадто консервативним, щоб швидко стати
феодальною ідеологією. А поряд уже існував буддизм з достатнім досвідом такої перебудови, він уже вмів служити новій державності.
Глибокий знавець японського духовного життя О.О. Ро-зенберг вважав, що синтоїзм як примітивна народна релігія яка по суті не має системи, була безсила у відношенні до буддизму, який виступав у філософській всеозброєності. Незавершеність синтоїзму як релігії робила його певною мірою "відкритою системою" для інших релігій. І це було на користь буддизмові.
Утвердження в 1192 р. влади сегунів і перетворення імператорської влади на формальність підвищило соціальне значення буддизму, оскільки буддійська церква з її економічно-могутніми храмами і монастирями сама була великим феодалом.
Коли в XVI ст. імператорська влада знову посилилась, буддійська церква зазнала утисків. Прихід до влади клану То-кугава в 1603 р. знову підніс буддизм як соціальний чинник. Зміцнення авторитету буддизму мало бути досягнуте не усуненням синтоїзму, історичні корені якого не можна було зруйнувати, а шляхом синкретизму двох релігій при підтримці і наданні переваги буддизмові. Токугави ввели практику будування храмів подвійного значення: храм був одночасно буддійським і синтоїстським.
Незважаючи на причетність до тієї чи іншої буддійської школи, не кажучи вже про їхні відтінки, все населення було приписане до буддійських парафій з установленням обов'язкового відвідування їх. Парафіяльне духовенство мало певні адміністративні права щодо віруючих, що межувало з відвертим втручанням у їхнє приватне життя.
Процес синкретизму синтоїзму з конфуціанством, яке йшло до Японії поряд з буддизмом, відбувався непросто, оскільки конфуціанство було більше домашнім, ніж храмовим культом. Але активна підтримка конфуціанством імператорської чи феодальної влади привертали до нього симпатії правлячих кіл, і конфуціанство формально посіло статус державної релігії.
Так і йшло релігійне життя феодальної Японії: синтоїзм разом з буддизмом задовольняв релігійні потреби японців, конфуціанство - морально-політичні.
Процес синкретизму для вищого духовенства і правлячої верхівки країни був одним із засобів створити єдину японську релігію. Це завдання виникло перед ними ще в раннє середньовіччя, коли розвиток синтоїзму загальмувався і він, на відміну від буддизму, перестав бути претендентом на загальнонаціональну релігію.
У ХІХ ст. внаслідок розвитку буржуазних суспільних відносин феодальні порядки в Японії почали покидати історичну сцену. Вже тоді опозиційні сили намагалися протиставити буддизму і конфуціанству "справжній синтоїзм", головним теоретиком якого був Ацутане Хірата (1776-1843), що значно підживив інтерес до синтоїзму.
Після революції Мейозі (1867-1868) синтоїзм став державною релігією. Його головні ідеї: проголошення "загальної родини" японців як особливої нації, твердження про божественне походження японців; обожнювання імператора як "сина Сонця" цілком відповідали інтересам буржуазної Японії.
Буддизм був трохи ущемлений, але все ж зберіг своє значення як паралельна релігія. Конституція Японії І889 р. проголосила свободу совісті і релігійну рівність. Це створило умови для подальшого релігійного синкретизму. З 1946 р. синтоїзм втратив значення державної релігії.
У сучасній Японії буддійські школи мають таку кількість храмів: Сін - 19 тис., Содо - 14 тис., Сінгон - 12 тис., Дзедо -18 тис., Рідзай - 6 тис., Нітірен - 4900, Тендай - 450. Отже, необуддійським школам належить більшість храмів.
Запитання і завдання для запитання знань
Назвіть конкретні вияви релігійного синкретизму в Японії.
Спільне та відмінне у релігійних системах Китаю та Японії.
3. У чому проявився вплив на західноєвропейську культуру?
Теми для рефератів
Вплив релігійних систем Японії на західноєвропейську
культуру.
Роль синто в розвитку японського народу.
Синто в історії Японії.
Релігійні традиції Японії
"Кодзикі" - священна книга синтоїзму.
Література
Игнатович А.Н. Буддизм в Японии. Очерк ранней истории. - М.: Наука, 1988.
Изнага С. История японской культуры. - М.: Мысль, 1972. Конрад НИИ. Очерки культуры средневековой Японии. -
М., 1988
Сабуров И. История японской культуры. - М.: Прогресс,
1972.