• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

1.3. Методологія макроекономіки

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 

Для виконання своїх функцій (пізнавальної та прикладної) макроекономіка має спиратися на певні методи та принципи, які в сукупності становлять її методологію. Згідно з методом сходжен­ня від абстрактного до конкретного процес пізнання причинно-наслідкового механізму функціонування та розвитку національної економіки можна розкласти на два етапи.

Перший етап — використання фактів економічної практики
з метою обґрунтування теоретичних положень про поведінку економіки. У процесі обґрунтування теоретичних положень макроекономісти можуть рухатися як від фактів до теорії, так і від теорії до фактів. Цього можна досягти за допомогою таких загаль­нонаукових методів, як індуктивний і дедуктивний. Згідно з індук­тивним методом макроекономісти збирають і систематизують факти і на цій основі формулюють певні теоретичні положення (принципи, закони), які характеризують відповідні зв’язки та залежності в економіці. Прикладом може бути крива Філліпса, яка відбиває обернений зв’язок між інфляцією і безробіттям.

Дедуктивний метод являє собою продукування нових теоретичних положень на основі вже відомих науці знань. Спираючись на певну суму знань і використовуючи інтуїцію та логічні міркування, макроекономісти формулюють нові теоретичні положення, що носять форму гіпотези. Це означає, що в основі дедуктивного методу лежить висунення гіпотези, яка підлягає перевірці фактами. Не всі гіпотези отримують статус теорії. Деякі з них досить складно перевірити фактами. Так, у сучасній макроекономіці отримала логічне обґрунтування функція споживання, яка враховує життєвий цикл людини. Згідно з цією функцією рівень споживання людей залежить не лише від поточного доходу, а й від доходу протягом усього їхнього життя, який перерозподіляється між окремими періодами життя за допомогою заощаджень і позик. Але оскільки перевірити фактами зв’язок споживання з доходом людей, отриманим протягом їхнього життєвого циклу, досить складно, то логічний інструментарій цієї функції частіше називають не теорією, а гіпотезою.

Другий етап — використання теоретичних положень про поведінку економіки з метою цілеспрямованого впливу на економіч-
ну практику. На цьому етапі сукупність теоретичних положень, отриманих в процесі узагальнення фактів або перевірки гіпотез за допомогою фактів, використовується при виробленні економічної політики, тобто заходів, спрямованих на вирішення певних проблем і досягнення поставлених цілей. Наприклад, спираючись на теоретичне положення про обернену залежність між інфляцією і безробіттям у короткостроковому періоді, макроекономіка робить висновок: безробіття можна зменшити, але ціною певного зростання інфляції.

Головним методом розкриття предмета макроекономіки, тобто причинно-наслідкового механізму функціонування та розвитку національної економіки, є моделювання. Модель — це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення фактичної поведінки досліджуваних явищ. Моделювання дає можливість нехтувати несут­тєвими, другорядними деталями і зосереджуватися на головних, принципових зв’язках, які спостерігаються в реальному житті.

У макроекономічних моделях використовуються змінні двох видів: ендогенні та екзогенні. Ендогенні змінні — це чинники, поведінку яких потрібно пояснити в процесі побудови моделі. Екзогенні змінні — це чинники, поведінка яких визначається за межами даної моделі. У процесі моделювання з’ясовується, як екзогенні змінні впливають на ендогенні. Це можна подати так:

Застосовуються моделі різних типів: графічні, математичні, схематичні. У процесі моделювання головним є не тип моделі,
а її здатність адекватно відобразити взаємозв’язки, які існують у реальній економіці. В макроекономіці найбільше застосовуються математичні та графічні моделі.

Для ілюстрації математичної моделі звернемося до простої моделі ринку печива. Поставимо мету визначити кількість печива, яка може бути вироблена та продана на ринку. Щоб досягти цієї мети, слід побудувати кілька рівнянь, які описують попит покупців, пропозицію продавців і взаємовідносини між ними.

Припустимо, що попит на печиво (Yd) залежить від його ціни (P). Цю залежність подамо таким рівнянням:

Yd = f (P).      (1.1)

Далі припустимо, що пропозиція печива (Ys) також залежить від його ціни, тобто:

Ys = f (P).       (1.2)

В обох рівняннях f () — це функція, яка виражає залежність ендогенних змінних (у нашому прикладі — Yd і Ys) від екзогенних (у нашому прикладі — P).

І нарешті, припускаємо, що ціна печива змінюється так, щоб пропозиція дорівнювала попиту:

Ys = Yd.         (1.3)

Наведені три рівняння становлять математичну модель ринку печива. Далі розглянемо, як будується графічна модель ринку печива.

Рівновага між попитом і пропозицією на ринку печива досягається в точці перетину обох кривих. У цій точці попит врівно-
важується з пропозицією, що визначає рівноважний обсяг виробництва печива, тобто Y0, а рівноважна ціна становить Р1. Тепер припустимо, що внаслідок зовнішніх до моделі чинників ціна печива зросла до P2. Це вплине як на попит, так і на пропозицію печива. Так, попит на печиво буде меншим і дорівнюватиме Уd. Отже, між ціною і попитом на печиво існує обернена залежність. Тому крива D є спадною, тобто має від’ємний нахил. Пропозиція печива, навпаки, збільшиться і становитиме Ys. Це означає, що між ціною і пропозицією печива спостерігається пряма залежність.
У зв’язку з цим крива S є висхідною, тобто має додатний нахил.

У графічній моделі, наведеній на рис. 1.1, ціна, попит і пропозиція — це змінні моделі, серед яких ціна є екзогенною змінною, а попит і пропозиція — ендогенними. Якщо змінюється екзогенна змінна, тобто ціна, то змінюються й обидві ендогенні змінні, тобто попит і пропозиція. На графіку це відображується через відповідну зміну місцезнаходження точки попиту на нерухомій кривій попиту і точки пропозиції на нерухомій кривій пропозиції.

Залежність між змінними графічних моделей виявляється за допомогою нахилу кривої, який визначається за формулою

Нахил = .        (1.4)

Отже, нахил кривої показує, на скільки одиниць змінюється ендогенна змінна у відповідь на зміну екзогенної змінної на одиницю. При цьому екзогенна змінна виконує роль причини і розміщується в знаменнику формули, а залежна є наслідком і знаходиться в її чисельнику. Щодо питання про те, на яких осях (горизонтальній чи вертикальній) графіка мають відкладатися ендогенні та екзогенні змінні, то в макроекономіці не існує єдиного підходу.

Крива може мати додатний або від’ємний нахил. Якщо він є до­датним, то це свідчить про пряму залежність між змінними моделі, якщо від’ємним — про обернену залежність між ними. У пер­шому випадку крива набуває вигляду висхідної лінії, у другому — спадної. У нашому прикладі, як уже зазначалося, крива пропозиції є висхідною лінією і відображує пряму залежність пропозиції печива від його ціни, а крива попиту є спадною лінією і свідчить про обернену залежність між попитом на печиво та його ціною.

У графічних моделях часто використовуються змінні, не пов’язані між собою. За таких умов нахил кривої може бути або нульовим або безмежним, а крива — у вигляді або горизонтальної, або вертикальної лінії залежно від того, на яких осях відкладаються ендогенні та екзогенні змінні.

У графічних моделях, як правило, відображується залежність між двома змінними, одна з яких є ендогенною, а інша — екзогенною. Оскільки ці змінні формують конструкцію моделі, то їх можна назвати базовими змінними. Але слід урахувати, що в процесі аналізу залежності між двома базовими змінними часто застосовується припущення «за інших незмінних умов» («ceteris paribus»). Таке припущення означає, що всі інші змінні за винятком базових, залишаються незмінними. Це спрощує аналіз і дає можливість зосередити увагу лише на дослідженні залежності між базовими змінними. У графічній моделі з печивом (рис. 1.1) ми припускали, що інші змінні, зокрема дохід домогосподарств, є сталою величиною. Тепер відмовимося від цього припущення і поставимо питання — як дохід домогосподарств впливає на базові змінні нашої моделі?

Вплив доходу домогосподарств на базові змінні моделі унаочнює рис. 1.2. Згідно з цим рисунком, початково рівновага на ринку печива забезпечується на умовах ціни, яка дорівнює Р1.

Припустимо, що дохід домогосподарств збільшився. Тоді попит на печиво має зрости. На графіку це відображується через зміщення кривої попиту вправо уздовж нерухомої кривої пропозиції. Збільшення попиту на печиво в такій спосіб викликає такі наслідки:

підвищення рівноважної ціни від Р1 до Р2;

збільшення пропозиції, яка є функцією ціни;

зростання обсягів виробництва печива від Y1 до Y2.

Якщо знімається припущення «за інших незмінних умов», то це означає, що модель доповнюється іншими змінними. Внаслідок такого збільшення кількості змінних всі базові змінні можуть перетворюватися в ендогенні, а роль екзогенних змінних виконують інші (небазові) змінні. На графіку вплив екзогенних змінних на ендогенні змінні відображується через зміщення відповідних кривих у відповідний бік. Як уже зазначалося, в розглянутій моделі (рис.1.2) зростання доходу домогосподарств збільшує попит на печиво. Тому крива попиту зміщується вправо.

Переважна більшість макроекономічних змінних характеризує відповідні процеси та результати кількісно. Наприклад, кількісно вимірюються обсяги товарів, грошей, робочої сили, інвестицій тощо. Але одна частина таких змінних кількісно відображує процеси, а інша — результати певних процесів. Тому в макроекономіці розрізняють два типи кількісних змінних: запаси і потоки.

Запас — це кількість будь-чого, виміряна в даний момент часу. Потік — це кількісна визначеність зміни будь-чого за певний проміжок часу. Запасові і потокові змінні часто взаємопов’язані. Так, наявний в економіці на певну дату обсяг капіталу — це запас, а обсяг інвестицій за певний проміжок часу — це потік. Іденти­фікація змінних як запасових або потокових дає можливість правильно оцінити результати функціонування економіки й визначити можливості суспільства щодо їх поліпшення. Наприклад, обсяг капіталу як запасу залежить від обсягу інвестицій як потоку. Звідси висновок — для збільшення обсягів капіталу слід збільшувати обсяги інвестицій.

Результати макроекономічного моделювання значною мірою залежать від того, який період часу охоплює модель. Тому в макроекономіці розрізняють два періоди: короткостроковий і довгостроковий. В основі такої періодизації лежить не фіксована величина часу, а його відносна тривалість, яка необхідна ринковим регуляторам для забезпечення певних змін в економіці. Короткостроковий період — це проміжок часу, упродовж якого ринкові регулятори не володіють здатністю адекватно відреагувати на збурення сукупного попиту і/або сукупної пропозиції і відновити в економіці повну зайнятість. Довгостроковий період — це проміжок часу, упродовж якого ринкові регулятори спроможні адекватно відреагувати на збурення сукупного попиту і/або сукупної пропозиції і завдяки цьому відновити в економіці повну зайнятість.

Для виконання своїх функцій (пізнавальної та прикладної) макроекономіка має спиратися на певні методи та принципи, які в сукупності становлять її методологію. Згідно з методом сходжен­ня від абстрактного до конкретного процес пізнання причинно-наслідкового механізму функціонування та розвитку національної економіки можна розкласти на два етапи.

Перший етап — використання фактів економічної практики
з метою обґрунтування теоретичних положень про поведінку економіки. У процесі обґрунтування теоретичних положень макроекономісти можуть рухатися як від фактів до теорії, так і від теорії до фактів. Цього можна досягти за допомогою таких загаль­нонаукових методів, як індуктивний і дедуктивний. Згідно з індук­тивним методом макроекономісти збирають і систематизують факти і на цій основі формулюють певні теоретичні положення (принципи, закони), які характеризують відповідні зв’язки та залежності в економіці. Прикладом може бути крива Філліпса, яка відбиває обернений зв’язок між інфляцією і безробіттям.

Дедуктивний метод являє собою продукування нових теоретичних положень на основі вже відомих науці знань. Спираючись на певну суму знань і використовуючи інтуїцію та логічні міркування, макроекономісти формулюють нові теоретичні положення, що носять форму гіпотези. Це означає, що в основі дедуктивного методу лежить висунення гіпотези, яка підлягає перевірці фактами. Не всі гіпотези отримують статус теорії. Деякі з них досить складно перевірити фактами. Так, у сучасній макроекономіці отримала логічне обґрунтування функція споживання, яка враховує життєвий цикл людини. Згідно з цією функцією рівень споживання людей залежить не лише від поточного доходу, а й від доходу протягом усього їхнього життя, який перерозподіляється між окремими періодами життя за допомогою заощаджень і позик. Але оскільки перевірити фактами зв’язок споживання з доходом людей, отриманим протягом їхнього життєвого циклу, досить складно, то логічний інструментарій цієї функції частіше називають не теорією, а гіпотезою.

Другий етап — використання теоретичних положень про поведінку економіки з метою цілеспрямованого впливу на економіч-
ну практику. На цьому етапі сукупність теоретичних положень, отриманих в процесі узагальнення фактів або перевірки гіпотез за допомогою фактів, використовується при виробленні економічної політики, тобто заходів, спрямованих на вирішення певних проблем і досягнення поставлених цілей. Наприклад, спираючись на теоретичне положення про обернену залежність між інфляцією і безробіттям у короткостроковому періоді, макроекономіка робить висновок: безробіття можна зменшити, але ціною певного зростання інфляції.

Головним методом розкриття предмета макроекономіки, тобто причинно-наслідкового механізму функціонування та розвитку національної економіки, є моделювання. Модель — це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення фактичної поведінки досліджуваних явищ. Моделювання дає можливість нехтувати несут­тєвими, другорядними деталями і зосереджуватися на головних, принципових зв’язках, які спостерігаються в реальному житті.

У макроекономічних моделях використовуються змінні двох видів: ендогенні та екзогенні. Ендогенні змінні — це чинники, поведінку яких потрібно пояснити в процесі побудови моделі. Екзогенні змінні — це чинники, поведінка яких визначається за межами даної моделі. У процесі моделювання з’ясовується, як екзогенні змінні впливають на ендогенні. Це можна подати так:

Застосовуються моделі різних типів: графічні, математичні, схематичні. У процесі моделювання головним є не тип моделі,
а її здатність адекватно відобразити взаємозв’язки, які існують у реальній економіці. В макроекономіці найбільше застосовуються математичні та графічні моделі.

Для ілюстрації математичної моделі звернемося до простої моделі ринку печива. Поставимо мету визначити кількість печива, яка може бути вироблена та продана на ринку. Щоб досягти цієї мети, слід побудувати кілька рівнянь, які описують попит покупців, пропозицію продавців і взаємовідносини між ними.

Припустимо, що попит на печиво (Yd) залежить від його ціни (P). Цю залежність подамо таким рівнянням:

Yd = f (P).      (1.1)

Далі припустимо, що пропозиція печива (Ys) також залежить від його ціни, тобто:

Ys = f (P).       (1.2)

В обох рівняннях f () — це функція, яка виражає залежність ендогенних змінних (у нашому прикладі — Yd і Ys) від екзогенних (у нашому прикладі — P).

І нарешті, припускаємо, що ціна печива змінюється так, щоб пропозиція дорівнювала попиту:

Ys = Yd.         (1.3)

Наведені три рівняння становлять математичну модель ринку печива. Далі розглянемо, як будується графічна модель ринку печива.

Рівновага між попитом і пропозицією на ринку печива досягається в точці перетину обох кривих. У цій точці попит врівно-
важується з пропозицією, що визначає рівноважний обсяг виробництва печива, тобто Y0, а рівноважна ціна становить Р1. Тепер припустимо, що внаслідок зовнішніх до моделі чинників ціна печива зросла до P2. Це вплине як на попит, так і на пропозицію печива. Так, попит на печиво буде меншим і дорівнюватиме Уd. Отже, між ціною і попитом на печиво існує обернена залежність. Тому крива D є спадною, тобто має від’ємний нахил. Пропозиція печива, навпаки, збільшиться і становитиме Ys. Це означає, що між ціною і пропозицією печива спостерігається пряма залежність.
У зв’язку з цим крива S є висхідною, тобто має додатний нахил.

У графічній моделі, наведеній на рис. 1.1, ціна, попит і пропозиція — це змінні моделі, серед яких ціна є екзогенною змінною, а попит і пропозиція — ендогенними. Якщо змінюється екзогенна змінна, тобто ціна, то змінюються й обидві ендогенні змінні, тобто попит і пропозиція. На графіку це відображується через відповідну зміну місцезнаходження точки попиту на нерухомій кривій попиту і точки пропозиції на нерухомій кривій пропозиції.

Залежність між змінними графічних моделей виявляється за допомогою нахилу кривої, який визначається за формулою

Нахил = .        (1.4)

Отже, нахил кривої показує, на скільки одиниць змінюється ендогенна змінна у відповідь на зміну екзогенної змінної на одиницю. При цьому екзогенна змінна виконує роль причини і розміщується в знаменнику формули, а залежна є наслідком і знаходиться в її чисельнику. Щодо питання про те, на яких осях (горизонтальній чи вертикальній) графіка мають відкладатися ендогенні та екзогенні змінні, то в макроекономіці не існує єдиного підходу.

Крива може мати додатний або від’ємний нахил. Якщо він є до­датним, то це свідчить про пряму залежність між змінними моделі, якщо від’ємним — про обернену залежність між ними. У пер­шому випадку крива набуває вигляду висхідної лінії, у другому — спадної. У нашому прикладі, як уже зазначалося, крива пропозиції є висхідною лінією і відображує пряму залежність пропозиції печива від його ціни, а крива попиту є спадною лінією і свідчить про обернену залежність між попитом на печиво та його ціною.

У графічних моделях часто використовуються змінні, не пов’язані між собою. За таких умов нахил кривої може бути або нульовим або безмежним, а крива — у вигляді або горизонтальної, або вертикальної лінії залежно від того, на яких осях відкладаються ендогенні та екзогенні змінні.

У графічних моделях, як правило, відображується залежність між двома змінними, одна з яких є ендогенною, а інша — екзогенною. Оскільки ці змінні формують конструкцію моделі, то їх можна назвати базовими змінними. Але слід урахувати, що в процесі аналізу залежності між двома базовими змінними часто застосовується припущення «за інших незмінних умов» («ceteris paribus»). Таке припущення означає, що всі інші змінні за винятком базових, залишаються незмінними. Це спрощує аналіз і дає можливість зосередити увагу лише на дослідженні залежності між базовими змінними. У графічній моделі з печивом (рис. 1.1) ми припускали, що інші змінні, зокрема дохід домогосподарств, є сталою величиною. Тепер відмовимося від цього припущення і поставимо питання — як дохід домогосподарств впливає на базові змінні нашої моделі?

Вплив доходу домогосподарств на базові змінні моделі унаочнює рис. 1.2. Згідно з цим рисунком, початково рівновага на ринку печива забезпечується на умовах ціни, яка дорівнює Р1.

Припустимо, що дохід домогосподарств збільшився. Тоді попит на печиво має зрости. На графіку це відображується через зміщення кривої попиту вправо уздовж нерухомої кривої пропозиції. Збільшення попиту на печиво в такій спосіб викликає такі наслідки:

підвищення рівноважної ціни від Р1 до Р2;

збільшення пропозиції, яка є функцією ціни;

зростання обсягів виробництва печива від Y1 до Y2.

Якщо знімається припущення «за інших незмінних умов», то це означає, що модель доповнюється іншими змінними. Внаслідок такого збільшення кількості змінних всі базові змінні можуть перетворюватися в ендогенні, а роль екзогенних змінних виконують інші (небазові) змінні. На графіку вплив екзогенних змінних на ендогенні змінні відображується через зміщення відповідних кривих у відповідний бік. Як уже зазначалося, в розглянутій моделі (рис.1.2) зростання доходу домогосподарств збільшує попит на печиво. Тому крива попиту зміщується вправо.

Переважна більшість макроекономічних змінних характеризує відповідні процеси та результати кількісно. Наприклад, кількісно вимірюються обсяги товарів, грошей, робочої сили, інвестицій тощо. Але одна частина таких змінних кількісно відображує процеси, а інша — результати певних процесів. Тому в макроекономіці розрізняють два типи кількісних змінних: запаси і потоки.

Запас — це кількість будь-чого, виміряна в даний момент часу. Потік — це кількісна визначеність зміни будь-чого за певний проміжок часу. Запасові і потокові змінні часто взаємопов’язані. Так, наявний в економіці на певну дату обсяг капіталу — це запас, а обсяг інвестицій за певний проміжок часу — це потік. Іденти­фікація змінних як запасових або потокових дає можливість правильно оцінити результати функціонування економіки й визначити можливості суспільства щодо їх поліпшення. Наприклад, обсяг капіталу як запасу залежить від обсягу інвестицій як потоку. Звідси висновок — для збільшення обсягів капіталу слід збільшувати обсяги інвестицій.

Результати макроекономічного моделювання значною мірою залежать від того, який період часу охоплює модель. Тому в макроекономіці розрізняють два періоди: короткостроковий і довгостроковий. В основі такої періодизації лежить не фіксована величина часу, а його відносна тривалість, яка необхідна ринковим регуляторам для забезпечення певних змін в економіці. Короткостроковий період — це проміжок часу, упродовж якого ринкові регулятори не володіють здатністю адекватно відреагувати на збурення сукупного попиту і/або сукупної пропозиції і відновити в економіці повну зайнятість. Довгостроковий період — це проміжок часу, упродовж якого ринкові регулятори спроможні адекватно відреагувати на збурення сукупного попиту і/або сукупної пропозиції і завдяки цьому відновити в економіці повну зайнятість.