• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

16.1. Основні теорії міжнародної торгівлі

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 

Засади теорії міжнародної торгівлі були сформульовані представниками класичної теорії — Адамом Смітом і Девідом Рікардо. У своїй програмній праці «Багатство націй» Сміт висунув теорію абсолютних переваг. Згідно з цією теорією країна має абсолютну перевагу у виробництві певного виду продукції за умов, якщо вона здатна її виробляти з меншими витратами ресурсів, ніж інші країни. Тому кожна країна повинна спеціалізуватися на експорті тих товарів, щодо яких вона має абсолютну перевагу та імпортувати ті товари, які виробляються з меншими витратами в інших країнах.

Нехай Україна на виробництво 1 т олії витрачає 10 одиниць ресурсів, а Білорусь — 20 одиниць; на виробництво 1 т картоплі Україна витрачає 12 одиниць ресурсів, а Білорусь — 10 одиниць. Отже, Україна має абсолютну перевагу у виробництві олії, а Білорусь — у виробництві картоплі. Тому Україна повинна експортувати олію у Білорусь та імпортувати картоплю з Білорусі. На думку Сміта, торгівля, що спирається на абсолютну перевагу, приносить вигоду обом країнам, оскільки в кожній з них забезпечується найефективніше використання обмежених ресурсів.

Проте чинник, що лежить в основі теорії Сміта, обмежує кількість країн, яким зовнішня торгівля може бути вигідною. За його теорією, зовнішня торгівля є вигідною лише тоді, коли країна має абсолютну перевагу щодо виробництва одних видів товарів і абсолютно поступається щодо виробництва інших товарів. Але якщо одна країна має абсолютну перевагу у виробництві всіх видів товарів, а інша не має абсолютної переваги у виробництві жодного з товарів, то згідно з теорією Сміта, такі країни не можуть мати мотивацію до зовнішньої торгівлі. Рікардо показав, що це не так. У монографії «Основи політичної економії» він доказує, що міжнародна торгівля може бути доцільною для всіх країн, якщо спиратися на відносні переваги.

Згідно з теорією порівняльних переваг, яку висунув Рікардо, кожна країна повинна спеціалізуватися на виробництві тих товарів, які мають нижчу відносну ціну порівняно з іншими країнами Для ілюстрації теорії порівняльних переваг звернемося до числового прикладу (табл. 16.1).

Таблиця 16.1

ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ
НА ОБСЯГ ВИРОБНИЦТВА ТОВАРІВ ЗГІДНО
З ТЕОРІЄЮ ПОРІВНЯЛЬНИХ ПЕРЕВАГ

Країни

Витрати ресурсів
на 1 т товару
(одиниць)

Обсяг виробництва за відсутності торгівлі між країнами (т)

Обсяг виробництва
в умовах запровадження торгівлі
між країнами (т)

 

олії

картоплі

олії

картоплі

олії

картоплі

Україна

10

8

15,0

18,7

24,0

7,5

Білорусь

20

10

7,5

15,0

0,0

30,0

Усього

 

 

22,5

33,7

24,0

37,5

Припустимо, що на виробництво олії і картоплі в Україні витрачається менше ресурсів, ніж у Білорусі (табл. 16.1). Якщо спиратися на абсолютні витрати, то Україні невигідно купувати в Білорусі ні олію, ні картоплю. Але Рікардо пропонує враховувати не абсолютні, а відносні витрати, тобто відносну (мінову) ціну товарів. Згідно з теорією трудової вартості, на яку спирався Рікардо, відносна ціна товару визначається тією пропорцією, в якій товар обмінюється на інший товар залежно від абсолютних витрат на їх виробництво.

За даними табл. 16.1, відносна ціна олії становить в Україні 1,25 т картоплі (10 : 8), у Білорусі — 2 т картоплі (20 : 10). Отже, в Білорусі відносна ціна олії вища, ніж в Україні. Тому Білорусі вигідніше зменшити обсяг виробництва олії і купувати її в Україні. Відносна ціна картоплі в Україні становить 0,8 т олії (8 : 10), у Білорусі — 0,5 т олії (10 : 20). Це означає, що в Україні відносна ціна картоплі вища, ніж у Білорусі. Тому Україні вигідно скоротити обсяг виробництва картоплі і купувати її в Білорусі.

Обидві країни матимуть вигоди від міжнародної торгівлі, якщо вони спеціалізуватимуться на виробництві тих товарів, відносно яких мають порівняльну перевагу. У підсумку це підвищує сукупну продуктивність ресурсів і максимізує сукупний обсяг виробництва та споживання товарів в обох країнах. На підтвердження цього висновку повернемося до табл. 16.1.

Нехай загальний обсяг ресурсів, що використовується у виробництві даних продуктів, у кожній країні становить 300 одиниць. Припустимо, що за відсутності міжнародної торгівлі Україна виробляє 15 т олії (150 одиниць ресурсів) і 18,7 т картоплі (150 одиниць ресурсів).Білорусь виробляє 7,5 т олії (150 одиниць ресурсів) і 15 т картоплі (150 одиниць ресурсів). Ясна річ, що за умов відсутності міжнародної торгівлі кожна країна споживає лише те, що виробляє.

Тепер змінимо умови і залучимо обидві країни до торгівлі між собою. Ця обставина суттєво вплине на їхню виробничу спеціалізацію. Припустимо, що Україна, використовуючи порівняльну перевагу у виробництві олії, збільшить її виготовлення з 15 до 24 т, на що спрямує 240 одиниць ресурсів. Решту ресурсів (60 одиниць) вона залишає на виробництво 7,5 т картоплі. Білорусь, навпаки, починає спеціалізуватися лише на виробництві картоплі, збільшуючи його обсяг до 30 т (300 одиниць ресурсів). Унаслідок використання кожною країною своїх порівняльних переваг зростає сукупне (в обох країнах) виробництво олії і картоплі: обсяг виробництва олії збільшився від 22,5 до 24 т, а обсяг виробництва картоплі — від 33,7 до 37,5 т. Якщо збільшився сукупний обсяг виробництва цих продуктів, то й обсяг їх споживання в країнах також має збільшитися.

Отже, за теорією порівняльних переваг, в умовах вільної торгівлі всі країни з різною продуктивністю ресурсів, дістають змогу виробляти і споживати більшу кількість товарів. Це стосується навіть тих країн, які не мають абсолютних переваг у виробництві жодного з товарів.

У теоріях Сміта і Рікардо мотиваційним чинником щодо участі країни в міжнародній торгівлі є переваги у витратах на виробництво продукції, незалежно від того, чим вони зумовлені. Шведські економісти Елі Гекшер і Бертіл Олін пішли далі і пов’я­зали переваги країни з рівнем її забезпеченості факторами виробництва. Згідно з теорією Гекшера — Оліна, різні країни мають неоднаковий рівень забезпеченості факторами виробництва, що впливає на їхню внутрішню вартість. Чим вищим є рівень забезпеченості країни відповідним фактором виробництва, тим меншою є його вартість в цій країні відносно інших країн. Тому кожна країна прагне спеціалізувати свій експорт на тих товарах, для виготовлення яких вона має достатню кількість дешевих факторів виробництва. І навпаки, вона імпортуватиме ті товари, для виробництва яких у неї не вистачає виробничих факторів.

Практичній перевірці теорії Гекшера — Оліна було присвячено чимало емпіричних досліджень. На окрему увагу заслуговує дослідження американського економіста Василя Леонтьєва. Вивчаючи зовнішню торгівлю США в середині 50-х років 20 ст., він виявив, що ця країна експортує трудомісткі товари, тоді як, вона є, на думку науковця, країною з високим рівнем забезпеченості капіталом і мала б експортувати капіталомісткі товари. Оскільки такий науковий результат не узгоджувався з висновками теорії Гекшера — Оліна, він одержав назву «парадокс Леонтьєва». Проте цей парадокс не знецінює теорію Гекшера — Оліна, а свідчить про те, що крім забезпеченості факторами виробництва існують й інші чинники міжнародної торгівлі. Проведені пізніше емпіричні дослідження показали, що орієнтація США на експорт трудомістких товарів могла бути зумовлена перевагами цієї країни в кваліфікації робочої сили.

Комплексний підхід щодо чинників міжнародної торгівлі знайшов своє відображення в теорії Майкла Портера. В теорії Портера участь країни у міжнародній торгівлі визначається рівнем конкурентоспроможності її підприємств на відповідних світових ринках, які залежать від кількох чинників. Портер називає такі чотири чинники:

1. Забезпеченість країни факторами виробництва. При цьому всі фактори виробництва, якими володіє країна, Портер поділяє на базові (природні ресурси, клімат, місцезнаходження та демографічний стан) і розширені (комунікаційна інфраструктура, освіченість та кваліфікація працівників, дослідницькі інститути та лабораторії, технологічні «ноу-хау»). На його думку, розширені фактори виробництва справляють більший вплив на конкурентні переваги, ніж базові.

2. Умови внутрішнього попиту. Вплив цього чинника на конкурентні переваги Портер вбачає в тому, що внутрішній (місцевий) попит відіграє вирішальну роль у формуванні параметрів національної продукції. Якщо місцеві споживачі розвинені й вимогливі, то це примушує національні підприємства постійно підвищувати якість продукції та оновлювати її асортимент.

3. Споріднені (суміжні) галузі. Цей чинник характеризує наявність або відсутність в країні конкурентоспроможних на міжнародному рівні галузей, які мають забезпечувати виробництво національної продукції необхідними матеріалами і комплектуючими виробами. Наприклад, успіхи країни у виробництві машин можуть пояснюватися високою якістю двигунів національного виробництва.

4. Стратегія підприємств та конкуренція між ними. Вплив цього чинника на відносні переваги залежить від рівня менеджменту та внутрішньої конкуренції у відповідних галузях.

Згідно з теорією Портера, наведені чотири чинники утворюють ромб. Найбільші успіхи досягаються в тих галузях, де ромб є найсприятливішим. Але крім цих чотирьох чинників на ромб Портера можуть впливати два додаткових чинники: випадок і уряд. Випадковою подією може бути поява радикальних інновацій. Вплив уряду залежить від його економічної політики, яка може сприяти збільшенню або зменшенню переваг своєї
країни.

Засади теорії міжнародної торгівлі були сформульовані представниками класичної теорії — Адамом Смітом і Девідом Рікардо. У своїй програмній праці «Багатство націй» Сміт висунув теорію абсолютних переваг. Згідно з цією теорією країна має абсолютну перевагу у виробництві певного виду продукції за умов, якщо вона здатна її виробляти з меншими витратами ресурсів, ніж інші країни. Тому кожна країна повинна спеціалізуватися на експорті тих товарів, щодо яких вона має абсолютну перевагу та імпортувати ті товари, які виробляються з меншими витратами в інших країнах.

Нехай Україна на виробництво 1 т олії витрачає 10 одиниць ресурсів, а Білорусь — 20 одиниць; на виробництво 1 т картоплі Україна витрачає 12 одиниць ресурсів, а Білорусь — 10 одиниць. Отже, Україна має абсолютну перевагу у виробництві олії, а Білорусь — у виробництві картоплі. Тому Україна повинна експортувати олію у Білорусь та імпортувати картоплю з Білорусі. На думку Сміта, торгівля, що спирається на абсолютну перевагу, приносить вигоду обом країнам, оскільки в кожній з них забезпечується найефективніше використання обмежених ресурсів.

Проте чинник, що лежить в основі теорії Сміта, обмежує кількість країн, яким зовнішня торгівля може бути вигідною. За його теорією, зовнішня торгівля є вигідною лише тоді, коли країна має абсолютну перевагу щодо виробництва одних видів товарів і абсолютно поступається щодо виробництва інших товарів. Але якщо одна країна має абсолютну перевагу у виробництві всіх видів товарів, а інша не має абсолютної переваги у виробництві жодного з товарів, то згідно з теорією Сміта, такі країни не можуть мати мотивацію до зовнішньої торгівлі. Рікардо показав, що це не так. У монографії «Основи політичної економії» він доказує, що міжнародна торгівля може бути доцільною для всіх країн, якщо спиратися на відносні переваги.

Згідно з теорією порівняльних переваг, яку висунув Рікардо, кожна країна повинна спеціалізуватися на виробництві тих товарів, які мають нижчу відносну ціну порівняно з іншими країнами Для ілюстрації теорії порівняльних переваг звернемося до числового прикладу (табл. 16.1).

Таблиця 16.1

ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ
НА ОБСЯГ ВИРОБНИЦТВА ТОВАРІВ ЗГІДНО
З ТЕОРІЄЮ ПОРІВНЯЛЬНИХ ПЕРЕВАГ

Країни

Витрати ресурсів
на 1 т товару
(одиниць)

Обсяг виробництва за відсутності торгівлі між країнами (т)

Обсяг виробництва
в умовах запровадження торгівлі
між країнами (т)

 

олії

картоплі

олії

картоплі

олії

картоплі

Україна

10

8

15,0

18,7

24,0

7,5

Білорусь

20

10

7,5

15,0

0,0

30,0

Усього

 

 

22,5

33,7

24,0

37,5

Припустимо, що на виробництво олії і картоплі в Україні витрачається менше ресурсів, ніж у Білорусі (табл. 16.1). Якщо спиратися на абсолютні витрати, то Україні невигідно купувати в Білорусі ні олію, ні картоплю. Але Рікардо пропонує враховувати не абсолютні, а відносні витрати, тобто відносну (мінову) ціну товарів. Згідно з теорією трудової вартості, на яку спирався Рікардо, відносна ціна товару визначається тією пропорцією, в якій товар обмінюється на інший товар залежно від абсолютних витрат на їх виробництво.

За даними табл. 16.1, відносна ціна олії становить в Україні 1,25 т картоплі (10 : 8), у Білорусі — 2 т картоплі (20 : 10). Отже, в Білорусі відносна ціна олії вища, ніж в Україні. Тому Білорусі вигідніше зменшити обсяг виробництва олії і купувати її в Україні. Відносна ціна картоплі в Україні становить 0,8 т олії (8 : 10), у Білорусі — 0,5 т олії (10 : 20). Це означає, що в Україні відносна ціна картоплі вища, ніж у Білорусі. Тому Україні вигідно скоротити обсяг виробництва картоплі і купувати її в Білорусі.

Обидві країни матимуть вигоди від міжнародної торгівлі, якщо вони спеціалізуватимуться на виробництві тих товарів, відносно яких мають порівняльну перевагу. У підсумку це підвищує сукупну продуктивність ресурсів і максимізує сукупний обсяг виробництва та споживання товарів в обох країнах. На підтвердження цього висновку повернемося до табл. 16.1.

Нехай загальний обсяг ресурсів, що використовується у виробництві даних продуктів, у кожній країні становить 300 одиниць. Припустимо, що за відсутності міжнародної торгівлі Україна виробляє 15 т олії (150 одиниць ресурсів) і 18,7 т картоплі (150 одиниць ресурсів).Білорусь виробляє 7,5 т олії (150 одиниць ресурсів) і 15 т картоплі (150 одиниць ресурсів). Ясна річ, що за умов відсутності міжнародної торгівлі кожна країна споживає лише те, що виробляє.

Тепер змінимо умови і залучимо обидві країни до торгівлі між собою. Ця обставина суттєво вплине на їхню виробничу спеціалізацію. Припустимо, що Україна, використовуючи порівняльну перевагу у виробництві олії, збільшить її виготовлення з 15 до 24 т, на що спрямує 240 одиниць ресурсів. Решту ресурсів (60 одиниць) вона залишає на виробництво 7,5 т картоплі. Білорусь, навпаки, починає спеціалізуватися лише на виробництві картоплі, збільшуючи його обсяг до 30 т (300 одиниць ресурсів). Унаслідок використання кожною країною своїх порівняльних переваг зростає сукупне (в обох країнах) виробництво олії і картоплі: обсяг виробництва олії збільшився від 22,5 до 24 т, а обсяг виробництва картоплі — від 33,7 до 37,5 т. Якщо збільшився сукупний обсяг виробництва цих продуктів, то й обсяг їх споживання в країнах також має збільшитися.

Отже, за теорією порівняльних переваг, в умовах вільної торгівлі всі країни з різною продуктивністю ресурсів, дістають змогу виробляти і споживати більшу кількість товарів. Це стосується навіть тих країн, які не мають абсолютних переваг у виробництві жодного з товарів.

У теоріях Сміта і Рікардо мотиваційним чинником щодо участі країни в міжнародній торгівлі є переваги у витратах на виробництво продукції, незалежно від того, чим вони зумовлені. Шведські економісти Елі Гекшер і Бертіл Олін пішли далі і пов’я­зали переваги країни з рівнем її забезпеченості факторами виробництва. Згідно з теорією Гекшера — Оліна, різні країни мають неоднаковий рівень забезпеченості факторами виробництва, що впливає на їхню внутрішню вартість. Чим вищим є рівень забезпеченості країни відповідним фактором виробництва, тим меншою є його вартість в цій країні відносно інших країн. Тому кожна країна прагне спеціалізувати свій експорт на тих товарах, для виготовлення яких вона має достатню кількість дешевих факторів виробництва. І навпаки, вона імпортуватиме ті товари, для виробництва яких у неї не вистачає виробничих факторів.

Практичній перевірці теорії Гекшера — Оліна було присвячено чимало емпіричних досліджень. На окрему увагу заслуговує дослідження американського економіста Василя Леонтьєва. Вивчаючи зовнішню торгівлю США в середині 50-х років 20 ст., він виявив, що ця країна експортує трудомісткі товари, тоді як, вона є, на думку науковця, країною з високим рівнем забезпеченості капіталом і мала б експортувати капіталомісткі товари. Оскільки такий науковий результат не узгоджувався з висновками теорії Гекшера — Оліна, він одержав назву «парадокс Леонтьєва». Проте цей парадокс не знецінює теорію Гекшера — Оліна, а свідчить про те, що крім забезпеченості факторами виробництва існують й інші чинники міжнародної торгівлі. Проведені пізніше емпіричні дослідження показали, що орієнтація США на експорт трудомістких товарів могла бути зумовлена перевагами цієї країни в кваліфікації робочої сили.

Комплексний підхід щодо чинників міжнародної торгівлі знайшов своє відображення в теорії Майкла Портера. В теорії Портера участь країни у міжнародній торгівлі визначається рівнем конкурентоспроможності її підприємств на відповідних світових ринках, які залежать від кількох чинників. Портер називає такі чотири чинники:

1. Забезпеченість країни факторами виробництва. При цьому всі фактори виробництва, якими володіє країна, Портер поділяє на базові (природні ресурси, клімат, місцезнаходження та демографічний стан) і розширені (комунікаційна інфраструктура, освіченість та кваліфікація працівників, дослідницькі інститути та лабораторії, технологічні «ноу-хау»). На його думку, розширені фактори виробництва справляють більший вплив на конкурентні переваги, ніж базові.

2. Умови внутрішнього попиту. Вплив цього чинника на конкурентні переваги Портер вбачає в тому, що внутрішній (місцевий) попит відіграє вирішальну роль у формуванні параметрів національної продукції. Якщо місцеві споживачі розвинені й вимогливі, то це примушує національні підприємства постійно підвищувати якість продукції та оновлювати її асортимент.

3. Споріднені (суміжні) галузі. Цей чинник характеризує наявність або відсутність в країні конкурентоспроможних на міжнародному рівні галузей, які мають забезпечувати виробництво національної продукції необхідними матеріалами і комплектуючими виробами. Наприклад, успіхи країни у виробництві машин можуть пояснюватися високою якістю двигунів національного виробництва.

4. Стратегія підприємств та конкуренція між ними. Вплив цього чинника на відносні переваги залежить від рівня менеджменту та внутрішньої конкуренції у відповідних галузях.

Згідно з теорією Портера, наведені чотири чинники утворюють ромб. Найбільші успіхи досягаються в тих галузях, де ромб є найсприятливішим. Але крім цих чотирьох чинників на ромб Портера можуть впливати два додаткових чинники: випадок і уряд. Випадковою подією може бути поява радикальних інновацій. Вплив уряду залежить від його економічної політики, яка може сприяти збільшенню або зменшенню переваг своєї
країни.