• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

1.2. Об’єкт і предмет макроекономіки

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 

Об’єкт макроекономіки

Об’єкт макроекономіки випливає із її практичної функції. Якщо практичною функцією макроекономіки є забезпечення суспіль­ства сумою знань про способи підвищення ефективності економіки, то її об’єктом мають бути не окремі економічні суб’єкти, а економіка в цілому. Незважаючи на те, що економічне життя країни складається з індивідуальних дій великої кількості домогосподарств, підприємств, державних установ і громадських організацій, макроекономіка зосереджує свою увагу лише на сукуп­них наслідках їхньої діяльності. Наприклад, протягом року певна частина підприємств може зменшити обсяг виробництва продукції, а інші — збільшити. Проте макроекономіку цікавлять не результати діяльності окремих підприємств, а лише те, як вони вплинуть на сукупний обсяг виробництва продукції в країні.

Свою діяльність економічні суб’єкти кожної країни здійснюють не у вакуумі, а в певних історично визначених умовах, які впливають як на виробництво, так і на розподіл продукції. Тому об’єктом макроекономіки є не арифметична сума економічних суб’єктів країни, а їх сукупність, яка знаходиться в системі конкретно-історичних виробничих відносин та адекватних їм механізмів, що регулюють економічну діяльність. Отже, об’єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб’єктів країни, діяльність яких відбувається в умо­вах конкретно-історичних виробничих відносин та адекватних їм механізмів регулювання економіки.

Наукове узагальнення суспільного розвитку дає підстави стверджувати, що окремі економічні системи різняться між собою за такими двома ознаками:

за формами власності на засоби виробництва;

за механізмами регулювання економічної діяльності.

Спираючись на ці ознаки, можна виділити три типи економічних систем:

ринкову економіку;

командно-адміністративну економіку;

змішану економіку.

Без визначення головних рис кожного типу економічної системи неможливо зрозуміти сутність об’єкта макроекономіки.

Ринкова економіка. В її основі лежить приватна власність на засоби виробництва та ринковий механізм регулювання економіки. Ринкову економіку, як правило, ототожнюють з чистим капіталізмом, оскільки на базі капіталістичного способу виробництва всі атрибути ринку досягають свого найвищого розвитку. У такій економічній системі поведінка кожного індивідуума мотивується особистими інтересами, бажанням максимізувати свій дохід на основі індивідуальних рішень. Але індивідуальний інтерес може бути реалізований лише за умови, що він водночас є носієм су-
спільного інтересу. Узгодженням індивідуальних інтересів із су-
спільним здійснюється через ринок.

Ринок виконує роль координатора економічної діяльності. На властивість ринку підводити під загальний знаменник відносно відокремлену діяльність всіх економічних суб’єктів вказував Адам Сміт (1723—1790), який проголосив принцип «невидимої руки» ринку. Згідно з цим принципом кожний інди­відуум, який реалізує свій приватний інтерес через ринок, не усвідомлюючи цього, водночас працює на задоволення суспіль-
ного інтересу.

Ринкова економіка — це економічна система з вільною конкуренцією, в якій панує споживач. Основним регулятором економіки в таких умовах є ціна, яка вільно формується на конкурентних ринках під впливом попиту і пропозиції. Вільні ціни врівно-
важують попит і пропозицію і завдяки цьому узгоджують виробництво товарів і послуг із платоспроможними потребами суспіль­ства та розподіляють ресурси відповідно до цих потреб. Згідно з деякими теоретичними доктринами така економічна система сприяє найефективнішому використанню ресурсів, економічній стабільності та високим темпам економічного зростання.

Отже, ринкова економіка має такі риси, що забезпечують їй здатність до автоматичного саморегулювання. Тому ринкова економіка — це чистий ринок, який функціонує без державного втручання. У такій економіці роль держави обмежується лише захистом приватної власності та встановленням правової системи, сприятливої для вільного функціонування ринку. Звичайно, що чистий ринок є абстракцією. В процесі суспільного розвитку ринок завжди приймає певну конкретно-історичну форму. Але така абстракція є корисною, оскільки дає можливість краще розкрити ринковий механізм регулювання економіки.

Командно-адміністративна економіка. Ця економічна система є полярною альтернативою ринковій економіці. В її основі лежить державна власність практично на всі матеріальні ресурси та управління економікою за допомогою централізованого державного планування. Таке планування має директивний (обов’язковий) характер щодо всіх суб’єктів економічної діяльності. Державний план установлює для кожного підприємства обсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціни і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження тощо.

Отже, командно-адміністративна економіка — це планова економіка, в якій регулятором економічної діяльності є державний план. У такій економічній системі ринок сам стає об’єктом державного планування. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату, банківські проценти тощо. Тому ринок в такій системі є допоміжним засобом державного плану.

Змішана економіка. У сучасному світі панує змішана економіка, яка поєднує в собі різні форми власності на матеріальні ресурси (приватну, колективну, державну) і два механізми регулювання економічної діяльності (ринковий і державний). Суб’єк­тами змішаної економіки є домашні господарства, підприємства й держава. В процесі економічних відносин кожний з них виконує відповідні функції.

Роль домашніх господарств полягає в тому, що вони є власниками економічних ресурсів (робочої сили та матеріальних ресурсів). Проте самі вони не використовують економічні ресурси, а продають їх підприємствам, щоб отримати грошовий дохід за рин-
ковими цінами для купівлі споживчих товарів і послуг. Функція підприємств полягає в тому, що вони використовують економічні ресурси для виробництва товарів і послуг та реалізують їх на рин­ку з метою одержання прибутку. До основних економічних фун­кцій держави відносяться:

затвердження правових засад функціонування ринкової еко­номіки;

створення умов для стабільного економічного розвитку;

захист конкуренції як головного «двигуна» ринкового механізму;

перерозподіл національного доходу з метою дотримання
в країні бажаних параметрів соціального розвитку;

фінансування виробництва суспільних (колективних) благ.

Змішана економіка спирається на певне співвідношення між ринковим і державним регулюванням. Але в кожній країні це співвідношення є неоднаковим. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших — меншу роль у регулюванні економіки. Залежно від рівня державного втручання в економічну діяльність змішана економіка кожної країни має свої особливості — в одних країнах можуть переважати елементи лібералізму, тобто ринкове регулювання, в інших — дирижизму, тобто державне втручання. В науковій літературі виділяють американську, японську, шведську та інші моделі змішаної економіки.

Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка. На сучасному етапі суспільного розвитку перехідною
є економіка постсоціалістичних країн, яка знаходиться в процесі зміни командно-адміністративної економіки на змішану. Основними рисами перехідної економіки є такі:

трансформування відносин власності і створення завдяки цьому підприємницького сектору;

формування конкурентного середовища на основі демонополізації та сприяння конкуренції;

перехід на вільне ціноутворення; лібералізація зовнішньої торгівлі та міжнародних фінансових відносин;

переорієнтування держави з прямих методів регулювання економіки на непрямі;

запровадження ефективної системи соціального захисту на­селення.

Оскільки макроекономіка має справу з економікою країни
в цілому, то вона спирається не на окремі економічні одиниці чи явища, а на їх сукупності, тобто агрегати. Під агрегатами розуміють сукупність економічно однорідних одиниць або явищ, які розглядаються як відносно самостійні частини єдиного цілого. Розглянемо основні агрегатні величини, що застосовуються в макроекономіці.

Загальний погляд на економіку країни передбачає необхідність розрізняти передусім агрегати, що характеризують її сектор­ний склад: домашні господарства, підприємства, держава, решта світу (закордон). Об’єднання перших двох секторів формує приватну закриту економіку, а об’єднання приватної економіки
і державних установ породжує ширший агрегат — змішану закриту економіку. Якщо до змішаної закритої економіки додати сектор «решта світу», то отримаємо відкриту економіку.

Макроекономічний аналіз ринкового механізму передбачає агрегування ринків. У реальному житті товари і послуги продаються і купуються на великій кількості різних ринків. У макроекономіці всі вони об’єднуються в один агрегат — товарний ринок. Крім товарного ринку об’єктом макроекономіки є такі рин­кові агрегати, як ринок праці, грошовий ринок, ринок капіталів тощо.

У зв’язку з агрегуванням ринків відповідним чином агрегуються їх параметри. Вивчаючи економіку на мікрорівні, еконо-
місти розрізняють індивідуальний попит (попит на даний товар з боку окремого покупця) і ринковий попит (попит усіх покупців на ринку даного товару). В макроекономіці ринковий попит на всіх товарних ринках об’єднується в один агрегат — сукупний попит. Іншими словами, сукупний попит — це сума попиту на всі товари і послуги з боку всіх економічних суб’єктів. Аналогічно формується агрегована величина товарної пропозиції. В макроекономіці вона має назву — сукупна пропозиція, величина якої
є сумою всіх товарів і послуг, які пропонуються для продажу на всіх товарних ринках країни.

На макрорівні економічні результати виробничої діяльності визначаються як сума валової доданої вартості, виробленої на всіх підприємствах країни. Така агрегована величина має назву «валовий внутрішній продукт», обсяг якого обчислюється за допомогою цін. Це означає, що макроекономіка має справу не з цінами окремих товарів, а із загальним рівнем цін, тобто з середньою ціною товарів і послуг. Тому зміну цін в економіці вимірюють за допомогою індексів цін, які обчислюються на базі співвідношення ціни певного набору товарів і послуг у різні періоди.

Предмет макроекономіки

На загальному рівні предметом макроекономіки є поведінка економіки в цілому. Але оскільки поведінка людей проявляється через причини та наслідки, то під поведінкою економіки ми повин-
ні розуміти причинно-наслідковий механізм її функціонування та розвитку. Це означає, що на конкретному рівні предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної економіки.

Причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної економіки являє собою сукупність зв’язків між макроекономічними явищами та процесами, які викликають відповідні зміни в економіці. Цей механізм складається з великої кількості відносно автономних причинно-наслідкових зв’язків. До найпростіших серед них можна віднести такі:

сукупний попит ® ціна ® сукупна пропозиція ® валовий внутрішній продукт;

сукупна пропозиція ® ціна ® сукупний попит ® валовий внутрішній продукт;

грошова пропозиція ® процентна ставка ® інвестиції ® валовий внутрішній продукт.

Розкриваючи причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної економіки, макроекономіка водночас визначає можливості людей впливати на причини з метою цілеспрямованого регулювання тих наслідків, які вони здатні викликати в економіці або корегувати свою економічну поведінку. Отже, макроекономіка виконує не лише пізнавальну, а й прикладну функцію.

Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною. Позитивна макроекономіка має справу із фактами й уникає суб’єктивних оцінок. Її роль полягає в тому, щоб сформулювати наукові уявлення про фактичну поведінку економіки, тобто про те, як функціонує економіка. Водночас макроекономіка має справу із суб’єктивними думками людей стосовно того, якою повинна бути економіка або який захід слід застосовувати державі для підвищення їх ефективності. Макроекономіку, що виконує прикладну функцію, називають нормативною.

Позитивна макроекономіка вивчає те, що в дійсності існує, тоді як нормативна макроекономіка виражає суб’єктивні уявлення про те, що має бути і як цього досягти. Наприклад, позитивна макроекономіка стверджує, що безробіття в країні становить 10 %. Нормативна макроекономіка визначає, що безробіття слід зменшити за допомогою збільшення видатків державного бюджету.

У макроекономіці існує ряд конкуруючих між собою теорій, які по-різному пояснюють механізм функціонування економіки (класична, кейнсіанська, монетаристська тощо). Проте найбільші розбіжності між ними стосуються нормативних тверджень. Наприклад, прихильники кейнсіанської теорії стверджують, що забезпечення в економіці повної зайнятості має досягатися переваж­но заходами фіскальної (бюджетно-податкової) політики. Прихиль­ники монетаристської теорії вважають, що головну роль у регулю­ванні економіки має відігравати монетарна (грошово-кредитна) політика.

Об’єкт макроекономіки

Об’єкт макроекономіки випливає із її практичної функції. Якщо практичною функцією макроекономіки є забезпечення суспіль­ства сумою знань про способи підвищення ефективності економіки, то її об’єктом мають бути не окремі економічні суб’єкти, а економіка в цілому. Незважаючи на те, що економічне життя країни складається з індивідуальних дій великої кількості домогосподарств, підприємств, державних установ і громадських організацій, макроекономіка зосереджує свою увагу лише на сукуп­них наслідках їхньої діяльності. Наприклад, протягом року певна частина підприємств може зменшити обсяг виробництва продукції, а інші — збільшити. Проте макроекономіку цікавлять не результати діяльності окремих підприємств, а лише те, як вони вплинуть на сукупний обсяг виробництва продукції в країні.

Свою діяльність економічні суб’єкти кожної країни здійснюють не у вакуумі, а в певних історично визначених умовах, які впливають як на виробництво, так і на розподіл продукції. Тому об’єктом макроекономіки є не арифметична сума економічних суб’єктів країни, а їх сукупність, яка знаходиться в системі конкретно-історичних виробничих відносин та адекватних їм механізмів, що регулюють економічну діяльність. Отже, об’єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб’єктів країни, діяльність яких відбувається в умо­вах конкретно-історичних виробничих відносин та адекватних їм механізмів регулювання економіки.

Наукове узагальнення суспільного розвитку дає підстави стверджувати, що окремі економічні системи різняться між собою за такими двома ознаками:

за формами власності на засоби виробництва;

за механізмами регулювання економічної діяльності.

Спираючись на ці ознаки, можна виділити три типи економічних систем:

ринкову економіку;

командно-адміністративну економіку;

змішану економіку.

Без визначення головних рис кожного типу економічної системи неможливо зрозуміти сутність об’єкта макроекономіки.

Ринкова економіка. В її основі лежить приватна власність на засоби виробництва та ринковий механізм регулювання економіки. Ринкову економіку, як правило, ототожнюють з чистим капіталізмом, оскільки на базі капіталістичного способу виробництва всі атрибути ринку досягають свого найвищого розвитку. У такій економічній системі поведінка кожного індивідуума мотивується особистими інтересами, бажанням максимізувати свій дохід на основі індивідуальних рішень. Але індивідуальний інтерес може бути реалізований лише за умови, що він водночас є носієм су-
спільного інтересу. Узгодженням індивідуальних інтересів із су-
спільним здійснюється через ринок.

Ринок виконує роль координатора економічної діяльності. На властивість ринку підводити під загальний знаменник відносно відокремлену діяльність всіх економічних суб’єктів вказував Адам Сміт (1723—1790), який проголосив принцип «невидимої руки» ринку. Згідно з цим принципом кожний інди­відуум, який реалізує свій приватний інтерес через ринок, не усвідомлюючи цього, водночас працює на задоволення суспіль-
ного інтересу.

Ринкова економіка — це економічна система з вільною конкуренцією, в якій панує споживач. Основним регулятором економіки в таких умовах є ціна, яка вільно формується на конкурентних ринках під впливом попиту і пропозиції. Вільні ціни врівно-
важують попит і пропозицію і завдяки цьому узгоджують виробництво товарів і послуг із платоспроможними потребами суспіль­ства та розподіляють ресурси відповідно до цих потреб. Згідно з деякими теоретичними доктринами така економічна система сприяє найефективнішому використанню ресурсів, економічній стабільності та високим темпам економічного зростання.

Отже, ринкова економіка має такі риси, що забезпечують їй здатність до автоматичного саморегулювання. Тому ринкова економіка — це чистий ринок, який функціонує без державного втручання. У такій економіці роль держави обмежується лише захистом приватної власності та встановленням правової системи, сприятливої для вільного функціонування ринку. Звичайно, що чистий ринок є абстракцією. В процесі суспільного розвитку ринок завжди приймає певну конкретно-історичну форму. Але така абстракція є корисною, оскільки дає можливість краще розкрити ринковий механізм регулювання економіки.

Командно-адміністративна економіка. Ця економічна система є полярною альтернативою ринковій економіці. В її основі лежить державна власність практично на всі матеріальні ресурси та управління економікою за допомогою централізованого державного планування. Таке планування має директивний (обов’язковий) характер щодо всіх суб’єктів економічної діяльності. Державний план установлює для кожного підприємства обсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціни і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження тощо.

Отже, командно-адміністративна економіка — це планова економіка, в якій регулятором економічної діяльності є державний план. У такій економічній системі ринок сам стає об’єктом державного планування. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату, банківські проценти тощо. Тому ринок в такій системі є допоміжним засобом державного плану.

Змішана економіка. У сучасному світі панує змішана економіка, яка поєднує в собі різні форми власності на матеріальні ресурси (приватну, колективну, державну) і два механізми регулювання економічної діяльності (ринковий і державний). Суб’єк­тами змішаної економіки є домашні господарства, підприємства й держава. В процесі економічних відносин кожний з них виконує відповідні функції.

Роль домашніх господарств полягає в тому, що вони є власниками економічних ресурсів (робочої сили та матеріальних ресурсів). Проте самі вони не використовують економічні ресурси, а продають їх підприємствам, щоб отримати грошовий дохід за рин-
ковими цінами для купівлі споживчих товарів і послуг. Функція підприємств полягає в тому, що вони використовують економічні ресурси для виробництва товарів і послуг та реалізують їх на рин­ку з метою одержання прибутку. До основних економічних фун­кцій держави відносяться:

затвердження правових засад функціонування ринкової еко­номіки;

створення умов для стабільного економічного розвитку;

захист конкуренції як головного «двигуна» ринкового механізму;

перерозподіл національного доходу з метою дотримання
в країні бажаних параметрів соціального розвитку;

фінансування виробництва суспільних (колективних) благ.

Змішана економіка спирається на певне співвідношення між ринковим і державним регулюванням. Але в кожній країні це співвідношення є неоднаковим. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших — меншу роль у регулюванні економіки. Залежно від рівня державного втручання в економічну діяльність змішана економіка кожної країни має свої особливості — в одних країнах можуть переважати елементи лібералізму, тобто ринкове регулювання, в інших — дирижизму, тобто державне втручання. В науковій літературі виділяють американську, японську, шведську та інші моделі змішаної економіки.

Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка. На сучасному етапі суспільного розвитку перехідною
є економіка постсоціалістичних країн, яка знаходиться в процесі зміни командно-адміністративної економіки на змішану. Основними рисами перехідної економіки є такі:

трансформування відносин власності і створення завдяки цьому підприємницького сектору;

формування конкурентного середовища на основі демонополізації та сприяння конкуренції;

перехід на вільне ціноутворення; лібералізація зовнішньої торгівлі та міжнародних фінансових відносин;

переорієнтування держави з прямих методів регулювання економіки на непрямі;

запровадження ефективної системи соціального захисту на­селення.

Оскільки макроекономіка має справу з економікою країни
в цілому, то вона спирається не на окремі економічні одиниці чи явища, а на їх сукупності, тобто агрегати. Під агрегатами розуміють сукупність економічно однорідних одиниць або явищ, які розглядаються як відносно самостійні частини єдиного цілого. Розглянемо основні агрегатні величини, що застосовуються в макроекономіці.

Загальний погляд на економіку країни передбачає необхідність розрізняти передусім агрегати, що характеризують її сектор­ний склад: домашні господарства, підприємства, держава, решта світу (закордон). Об’єднання перших двох секторів формує приватну закриту економіку, а об’єднання приватної економіки
і державних установ породжує ширший агрегат — змішану закриту економіку. Якщо до змішаної закритої економіки додати сектор «решта світу», то отримаємо відкриту економіку.

Макроекономічний аналіз ринкового механізму передбачає агрегування ринків. У реальному житті товари і послуги продаються і купуються на великій кількості різних ринків. У макроекономіці всі вони об’єднуються в один агрегат — товарний ринок. Крім товарного ринку об’єктом макроекономіки є такі рин­кові агрегати, як ринок праці, грошовий ринок, ринок капіталів тощо.

У зв’язку з агрегуванням ринків відповідним чином агрегуються їх параметри. Вивчаючи економіку на мікрорівні, еконо-
місти розрізняють індивідуальний попит (попит на даний товар з боку окремого покупця) і ринковий попит (попит усіх покупців на ринку даного товару). В макроекономіці ринковий попит на всіх товарних ринках об’єднується в один агрегат — сукупний попит. Іншими словами, сукупний попит — це сума попиту на всі товари і послуги з боку всіх економічних суб’єктів. Аналогічно формується агрегована величина товарної пропозиції. В макроекономіці вона має назву — сукупна пропозиція, величина якої
є сумою всіх товарів і послуг, які пропонуються для продажу на всіх товарних ринках країни.

На макрорівні економічні результати виробничої діяльності визначаються як сума валової доданої вартості, виробленої на всіх підприємствах країни. Така агрегована величина має назву «валовий внутрішній продукт», обсяг якого обчислюється за допомогою цін. Це означає, що макроекономіка має справу не з цінами окремих товарів, а із загальним рівнем цін, тобто з середньою ціною товарів і послуг. Тому зміну цін в економіці вимірюють за допомогою індексів цін, які обчислюються на базі співвідношення ціни певного набору товарів і послуг у різні періоди.

Предмет макроекономіки

На загальному рівні предметом макроекономіки є поведінка економіки в цілому. Але оскільки поведінка людей проявляється через причини та наслідки, то під поведінкою економіки ми повин-
ні розуміти причинно-наслідковий механізм її функціонування та розвитку. Це означає, що на конкретному рівні предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної економіки.

Причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної економіки являє собою сукупність зв’язків між макроекономічними явищами та процесами, які викликають відповідні зміни в економіці. Цей механізм складається з великої кількості відносно автономних причинно-наслідкових зв’язків. До найпростіших серед них можна віднести такі:

сукупний попит ® ціна ® сукупна пропозиція ® валовий внутрішній продукт;

сукупна пропозиція ® ціна ® сукупний попит ® валовий внутрішній продукт;

грошова пропозиція ® процентна ставка ® інвестиції ® валовий внутрішній продукт.

Розкриваючи причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної економіки, макроекономіка водночас визначає можливості людей впливати на причини з метою цілеспрямованого регулювання тих наслідків, які вони здатні викликати в економіці або корегувати свою економічну поведінку. Отже, макроекономіка виконує не лише пізнавальну, а й прикладну функцію.

Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною. Позитивна макроекономіка має справу із фактами й уникає суб’єктивних оцінок. Її роль полягає в тому, щоб сформулювати наукові уявлення про фактичну поведінку економіки, тобто про те, як функціонує економіка. Водночас макроекономіка має справу із суб’єктивними думками людей стосовно того, якою повинна бути економіка або який захід слід застосовувати державі для підвищення їх ефективності. Макроекономіку, що виконує прикладну функцію, називають нормативною.

Позитивна макроекономіка вивчає те, що в дійсності існує, тоді як нормативна макроекономіка виражає суб’єктивні уявлення про те, що має бути і як цього досягти. Наприклад, позитивна макроекономіка стверджує, що безробіття в країні становить 10 %. Нормативна макроекономіка визначає, що безробіття слід зменшити за допомогою збільшення видатків державного бюджету.

У макроекономіці існує ряд конкуруючих між собою теорій, які по-різному пояснюють механізм функціонування економіки (класична, кейнсіанська, монетаристська тощо). Проте найбільші розбіжності між ними стосуються нормативних тверджень. Наприклад, прихильники кейнсіанської теорії стверджують, що забезпечення в економіці повної зайнятості має досягатися переваж­но заходами фіскальної (бюджетно-податкової) політики. Прихиль­ники монетаристської теорії вважають, що головну роль у регулю­ванні економіки має відігравати монетарна (грошово-кредитна) політика.