• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

12.4. Фіскальна політика і державний бюджет

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 

Стабілізаційна і бюджетна
функції фіскальної політики

Оцінюючи вплив фіскальної політики на економіку, слід враховувати, що її заходи прямо чи опосередковано пов’язані з державним бюджетом. Це пояснюється тим, що будь-які зміни у фіскальній політиці супроводжуються відповідними змінами у державному бюджеті. Так, змінюючи рівень податкових ставок, держава змінює обсяг податкових надходжень до бюджету, а змінюючи обсяг державних закупівель, вона впливає на його видатки. Звичайно, безпосередньою метою дискреційної фіскальної політики є досягнення певного стабілізаційного ефекту в економіці, тобто збільшення обсягів виробництва, зменшення безробіття та зниження інфляції. Проте, здійснюючи фіскальні заходи, держава неминуче впливає на стан державного бюджету. Отже, виконуючи стабілізаційну функцію в економіці, фіскальна політика водночас реалізує і бюджетну функцію.

Досі фіскальна політика розглядалася без урахування її зв’язку з державним бюджетом. Тепер слід урахувати бюджетну функцію фіскальної політики. З цією метою попередньо визначимо основні параметри державного бюджету.

Згідно з Бюджетним кодексом України державний бюджет — це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються державою. Формування фінансових ресурсів відображується в доходах бюджету, а їх використання — в його видатках. Доходи бюджету формуються за рахунок усіх податкових, неподаткових та інших надходжень, які здійснюються на безповоротній основі, включаючи трансферти, дарунки, гранти. Видатки бюджету відображують кошти, що спрямовуються на фінансування запланованих держав­них програм і заходів, за винятком коштів, призначених на погашення основної суми державного боргу та повернення надмірно сплачених до бюджету сум.

Залежно від співвідношення між доходами і видатками бюджет може бути збалансованим або незбалансованим, тобто мати дефіцит або профіцит. Бюджетний дефіцит виникає тоді, коли доходи бюджету не покривають його видатки, а бюджетний профіцит — коли доходи бюджету перевищують його видатки.

Таблиця 12.1

ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ

млн грн

Показники державного
 бюджету

Рік

2000

2001

2002

2003

Доходи

36 229,9

39 726,4

44 420,4

55 076,9

у % до ВВП

21,3

19,5

20,1

20,8

Видатки

35 532,6

40 407,1

43 204,6

56 120,0

у % до ВВП

20,9

19,8

19,6

21,2

Дефіцит (–), профіцит

697,3

–680,7

1 215,8

–1 043,1

у % до ВВП

0,4

–0,3

0,5

–0,4

Джерело: Звіт Державного казначейства України за 2003 рік.

У табл. 12.1 наведено дані, що характеризують державний бюджет України за 2000—2003 рр. При цьому бюджетні дефіцити показано від’ємними цифрами, а бюджетні профіцити — додатними. Як бачимо, протягом 2000—2003 рр. державний бюджет України був майже збалансованим на щорічній основі, оскільки його дефіцити і профіцити були незначними. Але в такому задовільному стані державний бюджет України знаходився не завжди. Протягом 1990—1999 рр., коли Україна перебувала у важкій економічній кризі, а обсяги виробництва скоротилися майже на 60 %, бюджетні дефіцити перевищували раціонально припустимі межі. Так, у 1992 р. дефіцит державного бюджету України становив 17,3 % до ВВП, а у 1997 р., навіть коли темпи падіння виробництва в Україні суттєво зменшилися, він був ще досить високим і дорівнював 6,7 % до ВВП.

Оскільки співвідношення між доходами і видатками бюджету може бути різним, то виникає принципове питання: який бюджет є для економіки найліпшим: збалансований, дефіцитний чи профіцитний? Від відповіді на це питання залежить оцінка фіскальної політики.

Фіскальна політика, яка претендує на досягнення певних цілей в економіці, завжди вирішує складну альтернативу: стабілізація економіки чи збалансування бюджету. Особливо гострою ця альтернатива стає за умов економічного спаду, викликаного скороченням сукупного попиту. З одного боку, щоб зупинити падіння виробництва, потрібно застосувати стимулювальні фіскальні заходи, тобто дискреційно знизити податки та/або збільшити державні закупівлі. З іншого — застосування перелічених заходів викликає бюджетний дефіцит, що породжує проблему його фінансування. Чому віддавати перевагу: стабілізації економіки чи збалансуванню бюджету? Щоб відповісти на це питання, розглянемо різні бюджетні концепції.

Концепція збалансування бюджету на щорічній основі. Ця концепція була панівною протягом тривалого періоду до Великої депресії 30-х років 20 ст. і відповідала постулатам класичної теорії. Прихильники концепції вважали, що метою державних фінансів є щорічно збалансований бюджет. Проте у разі поглибленого розгляду цієї концепції стає очевидним, що такий підхід до регулювання бюджету вступає у суперечність з фіскальною політикою, зорієнтованою на виконання стабілізаційної функції.

Для ілюстрації наведеного висновку припустимо, що економіка ввійшла у фазу спаду виробництва. Тому скорочується ВВП, що автоматично зменшує чисті податки і спрямовує бюджет до дефіциту. Тепер поставимо мету збалансувати бюджет на щорічній основі. Для цього потрібно дискреційно збільшити чисті податки та/або скоротити державні закупівлі. Всі ці заходи для економіки є стримуювальними. Вони поглиблюють падіння вироб­ництва, тоді як необхідно його збільшувати. Отже, щорічно збалансований бюджет працює сам на себе і не є інструментом антициклічної фіскальної політики.

Концепція збалансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією бюджет має балансуватися не щорічно, а протягом економічного циклу, в межах якого виникають як бюджетні дефіцити, так і бюджетні профіцити. Логіка цієї концепції виглядає так. У роки падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, дискреційно зменшує чисті податки та/або збільшує державні закупівлі, що спрямовує бюджет до дефіциту. В роки інфляційного зростання, щоб стримати економіку, держава дискреційно збільшує чисті податки та/або скорочує державні закупівлі, що викликає бюджетний профіцит.

Бюджетні профіцити в період інфляційного зростання мають покривати бюджетні дефіцити під час спадання виробництва. Завдяки цьому в межах економічного циклу бюджет має балансуватися. Але практика показує, що зростання та спадання виробництва можуть бути нееквівалентні між собою за глибиною і тривалістю. Наприклад, глибоке і тривале падіння, за яким настає незначне і короткострокове піднесення, означатиме виникнення значного дефіциту у фазі спаду і невеликого профіциту у фазі піднесення. Отже, в межах економічного циклу гармонія між бюджетними дефіцитами і профіцитами, яка має збалансовувати бюджет, не є об’єктивно зумовленою.

Аналіз наведених концепцій регулювання державного бюджету показує, що одночасне виконання стабілізаційної функції і підтримання бюджету в збалансованому стані для фіскальної політики є неможливим. Тому вона має вибирати, тобто вирішувати, що для неї є пріоритетнішим — стабілізація економіки чи збалансування бюджету. Світовий досвід, нагромаджений після Великої депресії, показує, що у вирішенні цієї альтернативи перевага віддається стабілізаційній функції. Ця ідея лежить в основі концепції функціональних фінансів.

Згідно з концепцією функціональних фінансів бюджетна функція фіскальної політики має підпорядковуватися стабілізаційній функції. Це означає, що фіскальна політика має за мету підтримання макроекономічної стабільності, а державний бюджет призначений виконувати роль інструмента для її досягнення. Спираючись на концепцію функціональних фінансів, сучасна фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету, і зокрема дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною передумовою для стабілізації економіки, то держава, з одного боку, свідомо йде на його утворення, з іншого — передбачає певні джерела його фінансування.

Вплив фіскальної політики
на державний бюджет

Проведений вище аналіз показав, що стан державного бюджету залежить як від дискреційних заходів фіскальної політики, так і від економічного циклу. Наприклад, стимулювальна фіскальна політика, збільшуючи державні видатки або знижуючи податкові ставки, може спрямовувати бюджет до дефіциту. Але аналогічні наслідки виникають і під час циклічного падіння виробництва, в процесі якого відбувається автоматичне скорочення податкових надходжень і збільшення видатків, пов’я­заних із трансфертними платежами. Стримувальна фіскальна по­літика та інфляційне зростання економіки викликають проти­лежні наслідки. З метою розмежування впливу на державний бюджет фіскальної політики і циклічних коливань у сучасному макроекономічному аналізі крім фактичного бюджету виділя­ють бюджет за повної зайнятості. Останній часто називають структурним бюджетом.

Фактичний бюджет відображує фактично отримані надходження та здійснені видатки. Бюджет за повної зайнятості — це умовний бюджет, в якому надходження і видатки визначаються на базі припущення, що економіка функціонує за параметрами повної зайнятості, тобто коли безробіття дорівнює природній нор­мі, а обсяг виробництва — потенційному ВВП.

Найбільшою проблемою для фіскальної політики є бюджетні дефіцити, які ми визначаємо на базі співвідношення між чистими податками і державними закупівлями:

            (12.18)

Оскільки вирізняються два бюджети (фактичний і за повної зайнятості), то в макроекономіці їм відповідають два способи обчислення бюджетного дефіциту. Фактичний дефіцит (дефіцит фактичного бюджету) виникає тоді, коли фактично отри­мані державою чисті податки менші за державні закупівлі. Такий дефіцит обчислюється на базі фактичного доходу за формулою

            (12.19)

де t — середня податкова ставка; Y × t — чисті податки (фактичні).

Фактичний дефіцит залежить як від фіскальної політики, так і від економічного циклу. Але вплив економічного циклу на дефіцит бюджету можна не враховувати, якщо за податкову базу прийняти не фактичний, а потенційний дохід, тобто потенційний ВВП (Yp). Завдяки цьому виникає аналітичний показник — дефіцит бюджету за повної зайнятості, або структурний дефіцит. Структурний дефіцит показує, якою б могла бути різниця між чистими податками і державними закупівлями, коли б економіка перебувала в умовах повної зайнятості і виробляла ВВП на потенційному рівні. Цей показник можна визначити за формулою

            (12.20)

Фактичний дефіцит відрізняється від структурного дефіциту на величину втрат, які несе державний бюджет в умовах неповної зайнятості, тобто коли виникає циклічне падіння виробництва. Ці втрати відображує циклічний дефіцит. Він обчислюється як різниця між фактичним і структурним дефіцитами:

            (12.21)

Врахуємо, що фактичний дефіцит дорівнює Y × t – G, а структурний дефіцит — Yp × t – G. Підставимо ці величини в рівняння (12.21):

            (12.22)

Як випливає з рівняння (12.22), циклічний дефіцит породжується відставанням фактичного ВВП від потенційного ВВП, яке виникає за неповної зайнятості, тобто в умовах рецісійного розриву.

Графічну інтерпретацію залежності бюджетного дефіциту від рівня зайнятості наведено на рис. 12.5. При цьому індикатором рівня зайнятості слугує ВВП. Тому на горизонтальній осі графіка відкладено два рівні ВВП: Yp відображує ВВП в умовах повної зайнятості, тобто потенційний ВВП; Yc характеризує ВВП в умовах неповної зайнятості і циклічного безробіття. Бюджетний дефіцит, як і раніше, визначається за допомогою співвідношення між чистими податками і державними закупівлями. Чисті податки презентує лінія Т, а державні закупівлі — лінія G. Лінія Т має додатний нахил, який свідчить про пряму залежність чистих податків від доходу, а лінія G горизонтальною, що свідчить про незалежність державних закупівель від ВВП.

Згідно з рис. 12.5 в умовах повної зайнятості, коли обсяг виробництва дорівнює потенційному ВВП (Yp), фактичний і структурний дефіцити збігаються і дорівнюють відрізку A1 A2. Тепер припустимо, що економіка ввійшла у фазу спаду і ВВП, що відповідає неповній зайнятості, зменшився до Yc. Внаслідок цього відбудеться автоматичне скорочення чистих податків. Тому за незмінності державних закупівель фактичний дефіцит бюджету збільшиться на відрізок B2 B3, який відображує величину циклічного дефіциту. Але структурний дефіцит залишається без змін: відрізок B1 B2 дорівнює відрізку A1 A2.

Щоб усунути циклічний дефіцит і повернути економіку в стан повної зайнятості, держава має застосувати стимулювальну фіскальну політику. Для цього можна зменшити чисті податки, що перемістить лінію Т вгору. Наслідком зазначених дискреційних фіскальних заходів буде тимчасове збільшення структурного дефіциту. За рахунок цього тимчасово зросте і фактичний дефіцит. Але з перебігом часу, коли стимулювальна фіскальна політика виведе економіку із стану неповної зайнятості, циклічний дефіцит зникне. Спираючись на такий бюджет і враховуючи темпи економічного зростання, держава може усунути і структурний дефіцит, якщо дискреційно збільшить чисті податки та/або зменшить державні закупівлі. За цих умов лінія Т має переміститися вгору, а лінія G — вниз настільки, що забезпечить їх перетин в точці, в якій фактичний і потенційний ВВП збігаються.

Підсумовуючи аналіз рис. 12.5, зазначимо, що відмінність між структурним і циклічним дефіцитами зумовлена відмінністю між дискреційними заходами фіскальної політики та дією автоматичних стабілізаторів. Змінюючи дискреційно чисті податки та/або державні закупівлі, держава безпосередньо впливає лише на структурний дефіцит. Циклічний дефіцит безпосередньо не залежить від держави, а зазнає змін внаслідок автоматичного скорочення або збільшення чистих податків. Усі ці зміни інтегрує в собі фактичний дефіцит.

Оскільки фактичний дефіцит відображує як структурний, так і циклічний дефіцит, він не може слугувати надійним індикатором ефективності фіскальної політики. Натомість структурний дефіцит, який характеризує бюджет без циклічного компонента, набуває здатності відображати вплив лише дискреційної фіскальної політики. Вона може вважатися ефективною, тобто антициклічною, лише в тому випадку, коли під час падіння виробництва стимулює економіку, але ціною тимчасового збільшення фактичного дефіциту за рахунок зростання структурної складової. Якщо в умовах падіння виробництва держава не вдається до стимулювальних фіскальних заходів і не збільшує структурний дефіцит, то така фіскальна політика є неефективною, тобто не виконує стабілізаційну функцію.

Фінансування бюджетного дефіциту

Як було визначено вище, особливість сучасної фіскальної політики полягає в тому, що її метою є не збалансування бюджету, а стабілізація економіки. Тому в умовах економічного спаду застосовується стимулювальна фіскальна політика, яка породжує два взаємопов’язаних наслідки. З одного боку, державний бюджет стає дефіцитним, з іншого — виникає необхідність залучення коштів для фінансування бюджетного дефіциту.

Існує три основних джерела фінансування бюджетного дефіциту: внутрішні державні позики, зовнішні державні позики та грошова емісія. Для отримання внутрішньої позики уряд виходить на відкритий ринок як продавець державних боргових зобов’язань, які називаються облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП). Покупцями ОВДП можуть бути фізичні та юридичні особи, тобто домогосподарства і підприємства, у тому числі комерційні банки або інші фінансові установи, які мають тимчасово вільні кошти. За рахунок виручки від продажу ОВДП уряд отримує в борг необхідну суму грошей. Зовнішні позики можуть надаватися уряду міжнародними фінансовими організаціями, іноземними урядами та приватними одиницями як у формі прямих кредитів, так і через закупівлю облігацій зовнішньої державної позики (ОЗДП).

Дефіцитне фінансування, яке спирається на державне запозичення, називається борговим фінансуванням. Відносна перевага боргового фінансування полягає в тому, що воно не є інфляційним. Але вадою боргового фінансування є те, що воно створює державний борг, який з часом необхідно повертати та ще й сплачувати проценти, що пов’язані з його обслуговуванням.

Згідно з Бюджетним кодексом України, державний борг — це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань уряду, включаючи й ті боргові зобов’язання, що виникають у результаті виданих гарантій за кредитами, та інших зобов’язань, які бере на себе уряд. Тому в Україні розрізняють державний прямий борг і гарантований борг.

Оскільки державні позики є внутрішніми і зовнішніми, то і дер­жавний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу. Внутрішній державний борг являє собою заборгованість уряду домогосподарствам і підприємствам даної країни, які володіють державними борговими зобов’язаннями, тобто ОВДП. Зовнішній державний борг — це заборгованість уряду перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями. Уявлення про державний борг України дає табл. 12.2.

Таблиця 12.2 показує, що за 2000—2003 рр. державний борг України (основна сума) суттєво не змінився. Це свідчить про те, що його утворення та нарощування відбулося в попередній, тобто кризовий період. Але абсолютний обсяг державного боргу не може повною мірою відображати рівень боргового тягаря держави. Здатність держави нести борговий тягар залежить і від масштабів національної економіки, які проявляються через обсяг ВВП. Тому для визначення рівня державного боргу застосовуються відносні показники: відношення борг/ВВП і відношення суми обслуговування боргу (процентні платежі) до ВВП. Як видно з даних табл. 12.2, за аналізований період відношення борг/ВВП має тенденцію до зниження. За цей період державний прямий та гарантований борг зменшився на 15,9 пункту, тобто від 45,3 % до 29,4 % до ВВП.

Таблиця 12.2

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ УКРАЇНИ

Показник

Рік

 

2000

2001

2002

2003

Державний прямий та гарантований борг, млн грн

77 020,4

74 629,7

75 729,1

77 533,5

у тому числі:

 

 

 

 

державний прямий борг

64 215,7

63 292,4

64 468,8

66 133,3

гарантований борг

12 804,7

11 337,3

11 260,3

11 400,2

Державний прямий та гарантований борг, у % до ВВП

45,3

36,5

33,5

29,4

у тому числі:

 

 

 

 

державний прямий борг

37,8

31,0

28,6

25,0

гарантований борг

7,5

5,6

5,0

4,3

Джерело: Звіт Міністерства фінансів України за 2003 рік.

Державний борг України не є високим в міжнародному порівнянні. Він набагато нижчий і за визначений Бюджетним кодексом України критичний рівень, який становить 60 % до ВВП. Але, незважаючи на це, процентні платежі, пов’язані з обслуговуванням державного боргу, переобтяжують державний бюджет, оскільки відносяться на його видатки.

Як зазначалося, іншим джерелом фінансування бюджетних дефіцитів є грошова емісія. Саме тому такий спосіб дефіцитного фінансування називається емісійним або грошовим. За цим способом фінансування бюджетного дефіциту здійснюється за рахунок того, що уряд продає свої боргові зобов’язання не суб’єктам приватної економіки, а центральному банку, тобто іншій державній інституції. Для купівлі боргових зобов’язань центральний банк просто продукує (емітує) додаткові гроші, які не забезпечені товарною масою. Внаслідок емісійного фінансування бюджетного дефіциту сукупний попит починає випереджати сукупну пропозицію, що породжує інфляцію. За цих умов уряд отримує емісійний дохід, що дістав назву «сеньйораж», сума якого дорівнює реальній вартості грошей, емітованих центральним банком.

Вибір раціонального співвідношення між окремими джерелами дефіцитного фінансування — гостра проблема фіскальної політики. Загальновизнаним є те, що найбільшою загрозою для економіки є грошова емісія, яка прискорює інфляцію з відповідними негативними соціально-економічними наслідками (див. розд. 6). Тому з метою обмеження емісійного фінансування бюджетного дефіциту в багатьох країнах конституцією закріплюється незалежність національних банків від уряду. В Україні грошова емісія використовувалася для фінансування бюджетного дефіциту протягом тривалого кризового періоду. На теперішній час згідно з Бюджетним кодексом України емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом дефіцитного фінансування.

Державні запозичення є менш загрозливим для економіки джерелом дефіцитного фінансування. Але й вони можуть спричинювати певний негативний вплив на економіку. По-перше, якщо державний борг досягає великих обсягів, то може виникнути «вибухове» збільшення процентних платежів, пов’язаних з його обслуговуванням. У такому випадку видатки пов’язані з обслуговуванням державного боргу, можуть стати надто завеликими, що перетворить їх в обтяжливу статтю видатків державного бюджету й обмежить вплив фіскальної політики на економіку. По-друге, запозичуючи кошти, уряд стає вагомим «гравцем» на грошово-кредитному ринку. Якщо його попит на цьому ринку досягає значних обсягів, то це спричинює зростання процентної ставки і викликає певний ефект витіснення приватних інвестицій.

Отже, безболісних джерел фінансування бюджетних дефіцитів не існує. Тому ефективною може бути лише зважена фіскальна політика, згідно з якою держава повинна постійно коригувати видатки свого бюджету з урахуванням змін в його доходах, а до державних позичок вдаватися лише за умов, якщо вони стратегіч­но обґрунтовані, тобто здатні в прогнозному періоді створювати джерела для їх окупності.

1. Інструментами дискреційної фіскальної політики є державні закупівлі і чисті податки, зміна яких означає зміну автономних витрат. Приріст державних закупівель викликає мультиплікативний приріст доходу. При цьому мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці є величиною оберненою до суми вилучень з економічного кругообігу, що охоплюють заощадження та подат­ки. Це означає, що мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці нижчий, ніж у приватній закритій економіці. Тому збіль­шення автономних витрат на 1 грн у змішаній закритій економіці викликає менший приріст доходу, ніж збільшення автономних витрат на 1 грн у приватній закритій економіці.

2. Дискреційна зміна чистих податків — це така їх зміна, яка відбувається на підставі спеціальних державних рішень щодо рівня оподаткування і трансфертів. Вплив чистих податків на дохід здійснюється опосередковано — через їх вплив на автономне споживання, зміна якого спричинює мультиплікативну зміну доходу. Між зміною доходу і зміною чистих податків існує обернена залежність. При цьому мультиплікатор податків менший за мультиплікатор витрат пропорційно до граничної схильності до споживання. Тому зростання державних закупівель на 1 грн викликає більший приріст доходу, ніж зменшення чистих податків на 1 грн. Дискреційна фіскальна політика впливає і на держав­ний бюджет. Державні закупівлі і трансферти впливають на видатки державного бюджету, а податки — на його надходження.

3. Особливим варіантом дискреційної фіскальної політики є такий, коли державні закупівлі і чисті податки змінюються в одному напрямі і на однакову величину, тобто на умовах збалансованого бюджету. За такого варіанта виникає мультиплікатор збалансованого бюджету, який відображує відношення між рівноз­начними величинами — приростом доходу і приростом державного бюджету. Отже, мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці.

4. В основі недискреційної фіскальної політики лежить здатність фіскальних інструментів, що входять до складу чистих подат­ків, змінюватися в автоматичному режимі, тобто без прямої участі держави. Це зумовлено тим, що переважна більшість податків і трансфертів залежить від доходу, а отже, можуть змінюватися пропорційно до змін доходу навіть за стабільних податкових ставок і незмінного рівня трансфертних платежів. Автоматична зміна чистих податків перетворює їх в автоматичний інструмент економічної стабілізації. Здатність чистих податків виконувати стабілізаційну функцію пояснюється тим, що податкові вилучення збільшуються в період зростання виробництва і зменшуються в період рецесії. У першому випадку чисті податки гальмують зростання економіки, у другому — гальмують її рецесію, що згладжує економічні коливання. Ефект гальмування залежить від величини, на яку податки зменшують мультиплікатор витрат.

5. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції спирається на здатність податків впливати не лише на сукупний попит, а й на сукупну пропозицію. Згідно з теорією економіки пропозиції зниження податків посилює мотивацію до праці, підвищує рівень заощаджень і прибутковість інвестиційних проектів, що у підсумку забезпечує більше зростання обсягу виробництва і нижчий рівень інфляції порівняно з результатами збільшення сукупного попиту. Проте політика низького оподаткування викликає суттєві зауваження з боку її опонентів. Серед головних зауважень до такої політики є її здатність створювати бюджетний дефіцит в короткостроковому періоді. На спростування цього зауваження прихиль­ники теорії економіки пропозиції висунули гіпотезу, згідно з якою нижчі податкові ставки можуть бути сумісні з попередніми, і навіть зі збільшеними податковими надходженнями.

6. Гіпотеза про здатність політики низького оподаткування унеможливлювати виникнення бюджетного дефіциту теоретично обґрунтовується за допомогою кривої Лафера. Згідно з кривою Лафера, якщо оподаткування є надмірним, то зниження податків до оптимального рівня може стимулювати зростання обсягів виробництва і вод­ночас забезпечувати збільшення податкових надходжень, що виключає можливість виникнення бюджетного дефіциту. Але крива Лафера є лише своєрідною гіпотезою, певною абстрактно-логічною конструкцією, а не узагальненням реальних причинно-наслідкових зв’язків. Тому її практичне застосування є значним політичним ризиком.

7. Фіскальна політика одночасно виконує дві функції: стабілізаційну і бюджетну, між якими, як правило, існує суперечність. Особливо гострим воно є в умовах падіння виробництва. За цих умов має застосовуватися стимулювальна фіскальна політика, яка викликає бюджетний дефіцит і породжує проблему його фінансування. Серед існуючих бюджетних концепцій найширшого практичного застосування набула концепція функціональних фінансів, згідно з якою підтримання економічної стабільності є метою фіскальної політики, а державний бюджет повинен виконувати роль її інструмента.

8. Розрізняють фактичний і структурний бюджетний дефіцит. Фактичний дефіцит виникає тоді, коли фактично отримані чисті податки менші за державні закупівлі. Структурний дефіцит показує різницю, яка б могла бути між чистими податками і державними закупівлями, за умов повної зайнятості і вироблення потенційного ВВП. Різниця між фактичним і структурним дефіцитом утворює циклічний дефіцит, який показує втрати, що несе держав­ний бюджет в умовах неповної зайнятості.

9. Існує боргове і грошове фінансування бюджетного дефіциту. Перше здійснюється за рахунок внутрішніх і зовнішніх позик, друге — за рахунок грошової емісії. Найбільшою загрозою для економіки є грошова емісія, яка прискорює інфляцію з відповідними негативними наслідками для суспільства. Менш загрозливим спосо­бом дефіцитного фінансування є боргове фінансування. Його вади:

1) виникає державний борг, який потрібно повертати з процен­тами;

2) державне запозичення спричинює підвищення процентної ставки, що породжує ефект витіснення приватних інвестицій.

Автоматична зміна чистих
податків

Крива Лафера

Автоматичні стабілізатори

Механізм автоматичних стабілізаторів

Боргове фінансування

Модель AD—AS

Бюджет за повної зайнятості

Мультиплікатор витрат

Бюджетна функція фіскальної політики

Мультиплікатор збалансованого бюджету

Бюджетний дефіцит

Мультиплікатор податків

Внутрішні державні позики

Надмірний рівень оподаткування

Внутрішній державний борг

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика

Державний борг

Оптимальна податкова ставка

Державний бюджет

Політика низького оподаткування

Державні закупівлі

Рейганоміка

Дискреційна зміна чистих
податків

Стабілізаційна функція фіскальної політики

Дискреційна фіскальна політика

Структурний дефіцит

Емісійне (грошове) фінансування

Теорія економіки пропозиції

Ефект гальмування динаміки ВВП

Фактичний бюджет

Зовнішній державний борг

Фактичний дефіцит

Концепція збалансування бюджету на циклічній основі

Фінансування бюджетного дефіциту

Концепція збалансування бюджету на щорічній основі

Циклічний дефіцит

Концепція функціональних фінансів

Чисті податки

1. Використовуючи графічну модель «кейнсіанський хрест», поясність мультиплікативний вплив державних закупівель і чистих податків на ВВП.

2. Поясність, чому чисті податки, що змінюються автоматично, називаються автоматичними стабілізаторами?

3. Доведіть математично, що мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці.

4. Напишіть і поясніть формулу, яка визначає ефект гальмування динаміки ВВП, що спричинюється автоматичними стабілізаторами.

5. Розкрийте основні положення теорії економіки пропозиції і покажіть за допомогою графічної моделі AD—AS вплив зниження податків на ВВП і ціни.

6. Розкрийте і покажіть на графіку ідею кривої Лафера.

7. Зробіть порівняльний аналіз концепцій збалансування державного бюджету.

8. Дайте визначення фактичного, структурного і циклічного дефіцитів. Продемонструйте співвідношення між ними на графіку.

9. Поясність, чому структурний бюджетний дефіцит має здатність відображати ефективність дискреційної фіскальної політики.

10. Зробіть порівняльний аналіз джерел фінансування бюджетного дефіциту.

11. Маємо умови: с = 0,8; t = 0,25. Припустимо, що державні закупівлі збільшилися на 800 млн грн, а чисті податки — на 60 млн грн. Обчисліть приріст ВВП.

12. Маємо умови: с = 0,8; t = 0,25. Припустимо, що уряд передбачає збільшити ВВП на 1200 млн грн. Визначте, на яку величину він має зменшити чисті податки.

13. Маємо умови: с = 0,75; t = 0,2. Припустимо, що уряд збільшив державні закупівлі на 800 млн грн. Визначте, чому дорівнює ефект гальмування зростаючої динаміки ВВП, що спричинюється автоматичними стабілізаторами.

Стабілізаційна і бюджетна
функції фіскальної політики

Оцінюючи вплив фіскальної політики на економіку, слід враховувати, що її заходи прямо чи опосередковано пов’язані з державним бюджетом. Це пояснюється тим, що будь-які зміни у фіскальній політиці супроводжуються відповідними змінами у державному бюджеті. Так, змінюючи рівень податкових ставок, держава змінює обсяг податкових надходжень до бюджету, а змінюючи обсяг державних закупівель, вона впливає на його видатки. Звичайно, безпосередньою метою дискреційної фіскальної політики є досягнення певного стабілізаційного ефекту в економіці, тобто збільшення обсягів виробництва, зменшення безробіття та зниження інфляції. Проте, здійснюючи фіскальні заходи, держава неминуче впливає на стан державного бюджету. Отже, виконуючи стабілізаційну функцію в економіці, фіскальна політика водночас реалізує і бюджетну функцію.

Досі фіскальна політика розглядалася без урахування її зв’язку з державним бюджетом. Тепер слід урахувати бюджетну функцію фіскальної політики. З цією метою попередньо визначимо основні параметри державного бюджету.

Згідно з Бюджетним кодексом України державний бюджет — це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються державою. Формування фінансових ресурсів відображується в доходах бюджету, а їх використання — в його видатках. Доходи бюджету формуються за рахунок усіх податкових, неподаткових та інших надходжень, які здійснюються на безповоротній основі, включаючи трансферти, дарунки, гранти. Видатки бюджету відображують кошти, що спрямовуються на фінансування запланованих держав­них програм і заходів, за винятком коштів, призначених на погашення основної суми державного боргу та повернення надмірно сплачених до бюджету сум.

Залежно від співвідношення між доходами і видатками бюджет може бути збалансованим або незбалансованим, тобто мати дефіцит або профіцит. Бюджетний дефіцит виникає тоді, коли доходи бюджету не покривають його видатки, а бюджетний профіцит — коли доходи бюджету перевищують його видатки.

Таблиця 12.1

ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ

млн грн

Показники державного
 бюджету

Рік

2000

2001

2002

2003

Доходи

36 229,9

39 726,4

44 420,4

55 076,9

у % до ВВП

21,3

19,5

20,1

20,8

Видатки

35 532,6

40 407,1

43 204,6

56 120,0

у % до ВВП

20,9

19,8

19,6

21,2

Дефіцит (–), профіцит

697,3

–680,7

1 215,8

–1 043,1

у % до ВВП

0,4

–0,3

0,5

–0,4

Джерело: Звіт Державного казначейства України за 2003 рік.

У табл. 12.1 наведено дані, що характеризують державний бюджет України за 2000—2003 рр. При цьому бюджетні дефіцити показано від’ємними цифрами, а бюджетні профіцити — додатними. Як бачимо, протягом 2000—2003 рр. державний бюджет України був майже збалансованим на щорічній основі, оскільки його дефіцити і профіцити були незначними. Але в такому задовільному стані державний бюджет України знаходився не завжди. Протягом 1990—1999 рр., коли Україна перебувала у важкій економічній кризі, а обсяги виробництва скоротилися майже на 60 %, бюджетні дефіцити перевищували раціонально припустимі межі. Так, у 1992 р. дефіцит державного бюджету України становив 17,3 % до ВВП, а у 1997 р., навіть коли темпи падіння виробництва в Україні суттєво зменшилися, він був ще досить високим і дорівнював 6,7 % до ВВП.

Оскільки співвідношення між доходами і видатками бюджету може бути різним, то виникає принципове питання: який бюджет є для економіки найліпшим: збалансований, дефіцитний чи профіцитний? Від відповіді на це питання залежить оцінка фіскальної політики.

Фіскальна політика, яка претендує на досягнення певних цілей в економіці, завжди вирішує складну альтернативу: стабілізація економіки чи збалансування бюджету. Особливо гострою ця альтернатива стає за умов економічного спаду, викликаного скороченням сукупного попиту. З одного боку, щоб зупинити падіння виробництва, потрібно застосувати стимулювальні фіскальні заходи, тобто дискреційно знизити податки та/або збільшити державні закупівлі. З іншого — застосування перелічених заходів викликає бюджетний дефіцит, що породжує проблему його фінансування. Чому віддавати перевагу: стабілізації економіки чи збалансуванню бюджету? Щоб відповісти на це питання, розглянемо різні бюджетні концепції.

Концепція збалансування бюджету на щорічній основі. Ця концепція була панівною протягом тривалого періоду до Великої депресії 30-х років 20 ст. і відповідала постулатам класичної теорії. Прихильники концепції вважали, що метою державних фінансів є щорічно збалансований бюджет. Проте у разі поглибленого розгляду цієї концепції стає очевидним, що такий підхід до регулювання бюджету вступає у суперечність з фіскальною політикою, зорієнтованою на виконання стабілізаційної функції.

Для ілюстрації наведеного висновку припустимо, що економіка ввійшла у фазу спаду виробництва. Тому скорочується ВВП, що автоматично зменшує чисті податки і спрямовує бюджет до дефіциту. Тепер поставимо мету збалансувати бюджет на щорічній основі. Для цього потрібно дискреційно збільшити чисті податки та/або скоротити державні закупівлі. Всі ці заходи для економіки є стримуювальними. Вони поглиблюють падіння вироб­ництва, тоді як необхідно його збільшувати. Отже, щорічно збалансований бюджет працює сам на себе і не є інструментом антициклічної фіскальної політики.

Концепція збалансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією бюджет має балансуватися не щорічно, а протягом економічного циклу, в межах якого виникають як бюджетні дефіцити, так і бюджетні профіцити. Логіка цієї концепції виглядає так. У роки падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, дискреційно зменшує чисті податки та/або збільшує державні закупівлі, що спрямовує бюджет до дефіциту. В роки інфляційного зростання, щоб стримати економіку, держава дискреційно збільшує чисті податки та/або скорочує державні закупівлі, що викликає бюджетний профіцит.

Бюджетні профіцити в період інфляційного зростання мають покривати бюджетні дефіцити під час спадання виробництва. Завдяки цьому в межах економічного циклу бюджет має балансуватися. Але практика показує, що зростання та спадання виробництва можуть бути нееквівалентні між собою за глибиною і тривалістю. Наприклад, глибоке і тривале падіння, за яким настає незначне і короткострокове піднесення, означатиме виникнення значного дефіциту у фазі спаду і невеликого профіциту у фазі піднесення. Отже, в межах економічного циклу гармонія між бюджетними дефіцитами і профіцитами, яка має збалансовувати бюджет, не є об’єктивно зумовленою.

Аналіз наведених концепцій регулювання державного бюджету показує, що одночасне виконання стабілізаційної функції і підтримання бюджету в збалансованому стані для фіскальної політики є неможливим. Тому вона має вибирати, тобто вирішувати, що для неї є пріоритетнішим — стабілізація економіки чи збалансування бюджету. Світовий досвід, нагромаджений після Великої депресії, показує, що у вирішенні цієї альтернативи перевага віддається стабілізаційній функції. Ця ідея лежить в основі концепції функціональних фінансів.

Згідно з концепцією функціональних фінансів бюджетна функція фіскальної політики має підпорядковуватися стабілізаційній функції. Це означає, що фіскальна політика має за мету підтримання макроекономічної стабільності, а державний бюджет призначений виконувати роль інструмента для її досягнення. Спираючись на концепцію функціональних фінансів, сучасна фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету, і зокрема дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною передумовою для стабілізації економіки, то держава, з одного боку, свідомо йде на його утворення, з іншого — передбачає певні джерела його фінансування.

Вплив фіскальної політики
на державний бюджет

Проведений вище аналіз показав, що стан державного бюджету залежить як від дискреційних заходів фіскальної політики, так і від економічного циклу. Наприклад, стимулювальна фіскальна політика, збільшуючи державні видатки або знижуючи податкові ставки, може спрямовувати бюджет до дефіциту. Але аналогічні наслідки виникають і під час циклічного падіння виробництва, в процесі якого відбувається автоматичне скорочення податкових надходжень і збільшення видатків, пов’я­заних із трансфертними платежами. Стримувальна фіскальна по­літика та інфляційне зростання економіки викликають проти­лежні наслідки. З метою розмежування впливу на державний бюджет фіскальної політики і циклічних коливань у сучасному макроекономічному аналізі крім фактичного бюджету виділя­ють бюджет за повної зайнятості. Останній часто називають структурним бюджетом.

Фактичний бюджет відображує фактично отримані надходження та здійснені видатки. Бюджет за повної зайнятості — це умовний бюджет, в якому надходження і видатки визначаються на базі припущення, що економіка функціонує за параметрами повної зайнятості, тобто коли безробіття дорівнює природній нор­мі, а обсяг виробництва — потенційному ВВП.

Найбільшою проблемою для фіскальної політики є бюджетні дефіцити, які ми визначаємо на базі співвідношення між чистими податками і державними закупівлями:

            (12.18)

Оскільки вирізняються два бюджети (фактичний і за повної зайнятості), то в макроекономіці їм відповідають два способи обчислення бюджетного дефіциту. Фактичний дефіцит (дефіцит фактичного бюджету) виникає тоді, коли фактично отри­мані державою чисті податки менші за державні закупівлі. Такий дефіцит обчислюється на базі фактичного доходу за формулою

            (12.19)

де t — середня податкова ставка; Y × t — чисті податки (фактичні).

Фактичний дефіцит залежить як від фіскальної політики, так і від економічного циклу. Але вплив економічного циклу на дефіцит бюджету можна не враховувати, якщо за податкову базу прийняти не фактичний, а потенційний дохід, тобто потенційний ВВП (Yp). Завдяки цьому виникає аналітичний показник — дефіцит бюджету за повної зайнятості, або структурний дефіцит. Структурний дефіцит показує, якою б могла бути різниця між чистими податками і державними закупівлями, коли б економіка перебувала в умовах повної зайнятості і виробляла ВВП на потенційному рівні. Цей показник можна визначити за формулою

            (12.20)

Фактичний дефіцит відрізняється від структурного дефіциту на величину втрат, які несе державний бюджет в умовах неповної зайнятості, тобто коли виникає циклічне падіння виробництва. Ці втрати відображує циклічний дефіцит. Він обчислюється як різниця між фактичним і структурним дефіцитами:

            (12.21)

Врахуємо, що фактичний дефіцит дорівнює Y × t – G, а структурний дефіцит — Yp × t – G. Підставимо ці величини в рівняння (12.21):

            (12.22)

Як випливає з рівняння (12.22), циклічний дефіцит породжується відставанням фактичного ВВП від потенційного ВВП, яке виникає за неповної зайнятості, тобто в умовах рецісійного розриву.

Графічну інтерпретацію залежності бюджетного дефіциту від рівня зайнятості наведено на рис. 12.5. При цьому індикатором рівня зайнятості слугує ВВП. Тому на горизонтальній осі графіка відкладено два рівні ВВП: Yp відображує ВВП в умовах повної зайнятості, тобто потенційний ВВП; Yc характеризує ВВП в умовах неповної зайнятості і циклічного безробіття. Бюджетний дефіцит, як і раніше, визначається за допомогою співвідношення між чистими податками і державними закупівлями. Чисті податки презентує лінія Т, а державні закупівлі — лінія G. Лінія Т має додатний нахил, який свідчить про пряму залежність чистих податків від доходу, а лінія G горизонтальною, що свідчить про незалежність державних закупівель від ВВП.

Згідно з рис. 12.5 в умовах повної зайнятості, коли обсяг виробництва дорівнює потенційному ВВП (Yp), фактичний і структурний дефіцити збігаються і дорівнюють відрізку A1 A2. Тепер припустимо, що економіка ввійшла у фазу спаду і ВВП, що відповідає неповній зайнятості, зменшився до Yc. Внаслідок цього відбудеться автоматичне скорочення чистих податків. Тому за незмінності державних закупівель фактичний дефіцит бюджету збільшиться на відрізок B2 B3, який відображує величину циклічного дефіциту. Але структурний дефіцит залишається без змін: відрізок B1 B2 дорівнює відрізку A1 A2.

Щоб усунути циклічний дефіцит і повернути економіку в стан повної зайнятості, держава має застосувати стимулювальну фіскальну політику. Для цього можна зменшити чисті податки, що перемістить лінію Т вгору. Наслідком зазначених дискреційних фіскальних заходів буде тимчасове збільшення структурного дефіциту. За рахунок цього тимчасово зросте і фактичний дефіцит. Але з перебігом часу, коли стимулювальна фіскальна політика виведе економіку із стану неповної зайнятості, циклічний дефіцит зникне. Спираючись на такий бюджет і враховуючи темпи економічного зростання, держава може усунути і структурний дефіцит, якщо дискреційно збільшить чисті податки та/або зменшить державні закупівлі. За цих умов лінія Т має переміститися вгору, а лінія G — вниз настільки, що забезпечить їх перетин в точці, в якій фактичний і потенційний ВВП збігаються.

Підсумовуючи аналіз рис. 12.5, зазначимо, що відмінність між структурним і циклічним дефіцитами зумовлена відмінністю між дискреційними заходами фіскальної політики та дією автоматичних стабілізаторів. Змінюючи дискреційно чисті податки та/або державні закупівлі, держава безпосередньо впливає лише на структурний дефіцит. Циклічний дефіцит безпосередньо не залежить від держави, а зазнає змін внаслідок автоматичного скорочення або збільшення чистих податків. Усі ці зміни інтегрує в собі фактичний дефіцит.

Оскільки фактичний дефіцит відображує як структурний, так і циклічний дефіцит, він не може слугувати надійним індикатором ефективності фіскальної політики. Натомість структурний дефіцит, який характеризує бюджет без циклічного компонента, набуває здатності відображати вплив лише дискреційної фіскальної політики. Вона може вважатися ефективною, тобто антициклічною, лише в тому випадку, коли під час падіння виробництва стимулює економіку, але ціною тимчасового збільшення фактичного дефіциту за рахунок зростання структурної складової. Якщо в умовах падіння виробництва держава не вдається до стимулювальних фіскальних заходів і не збільшує структурний дефіцит, то така фіскальна політика є неефективною, тобто не виконує стабілізаційну функцію.

Фінансування бюджетного дефіциту

Як було визначено вище, особливість сучасної фіскальної політики полягає в тому, що її метою є не збалансування бюджету, а стабілізація економіки. Тому в умовах економічного спаду застосовується стимулювальна фіскальна політика, яка породжує два взаємопов’язаних наслідки. З одного боку, державний бюджет стає дефіцитним, з іншого — виникає необхідність залучення коштів для фінансування бюджетного дефіциту.

Існує три основних джерела фінансування бюджетного дефіциту: внутрішні державні позики, зовнішні державні позики та грошова емісія. Для отримання внутрішньої позики уряд виходить на відкритий ринок як продавець державних боргових зобов’язань, які називаються облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП). Покупцями ОВДП можуть бути фізичні та юридичні особи, тобто домогосподарства і підприємства, у тому числі комерційні банки або інші фінансові установи, які мають тимчасово вільні кошти. За рахунок виручки від продажу ОВДП уряд отримує в борг необхідну суму грошей. Зовнішні позики можуть надаватися уряду міжнародними фінансовими організаціями, іноземними урядами та приватними одиницями як у формі прямих кредитів, так і через закупівлю облігацій зовнішньої державної позики (ОЗДП).

Дефіцитне фінансування, яке спирається на державне запозичення, називається борговим фінансуванням. Відносна перевага боргового фінансування полягає в тому, що воно не є інфляційним. Але вадою боргового фінансування є те, що воно створює державний борг, який з часом необхідно повертати та ще й сплачувати проценти, що пов’язані з його обслуговуванням.

Згідно з Бюджетним кодексом України, державний борг — це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань уряду, включаючи й ті боргові зобов’язання, що виникають у результаті виданих гарантій за кредитами, та інших зобов’язань, які бере на себе уряд. Тому в Україні розрізняють державний прямий борг і гарантований борг.

Оскільки державні позики є внутрішніми і зовнішніми, то і дер­жавний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу. Внутрішній державний борг являє собою заборгованість уряду домогосподарствам і підприємствам даної країни, які володіють державними борговими зобов’язаннями, тобто ОВДП. Зовнішній державний борг — це заборгованість уряду перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями. Уявлення про державний борг України дає табл. 12.2.

Таблиця 12.2 показує, що за 2000—2003 рр. державний борг України (основна сума) суттєво не змінився. Це свідчить про те, що його утворення та нарощування відбулося в попередній, тобто кризовий період. Але абсолютний обсяг державного боргу не може повною мірою відображати рівень боргового тягаря держави. Здатність держави нести борговий тягар залежить і від масштабів національної економіки, які проявляються через обсяг ВВП. Тому для визначення рівня державного боргу застосовуються відносні показники: відношення борг/ВВП і відношення суми обслуговування боргу (процентні платежі) до ВВП. Як видно з даних табл. 12.2, за аналізований період відношення борг/ВВП має тенденцію до зниження. За цей період державний прямий та гарантований борг зменшився на 15,9 пункту, тобто від 45,3 % до 29,4 % до ВВП.

Таблиця 12.2

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ УКРАЇНИ

Показник

Рік

 

2000

2001

2002

2003

Державний прямий та гарантований борг, млн грн

77 020,4

74 629,7

75 729,1

77 533,5

у тому числі:

 

 

 

 

державний прямий борг

64 215,7

63 292,4

64 468,8

66 133,3

гарантований борг

12 804,7

11 337,3

11 260,3

11 400,2

Державний прямий та гарантований борг, у % до ВВП

45,3

36,5

33,5

29,4

у тому числі:

 

 

 

 

державний прямий борг

37,8

31,0

28,6

25,0

гарантований борг

7,5

5,6

5,0

4,3

Джерело: Звіт Міністерства фінансів України за 2003 рік.

Державний борг України не є високим в міжнародному порівнянні. Він набагато нижчий і за визначений Бюджетним кодексом України критичний рівень, який становить 60 % до ВВП. Але, незважаючи на це, процентні платежі, пов’язані з обслуговуванням державного боргу, переобтяжують державний бюджет, оскільки відносяться на його видатки.

Як зазначалося, іншим джерелом фінансування бюджетних дефіцитів є грошова емісія. Саме тому такий спосіб дефіцитного фінансування називається емісійним або грошовим. За цим способом фінансування бюджетного дефіциту здійснюється за рахунок того, що уряд продає свої боргові зобов’язання не суб’єктам приватної економіки, а центральному банку, тобто іншій державній інституції. Для купівлі боргових зобов’язань центральний банк просто продукує (емітує) додаткові гроші, які не забезпечені товарною масою. Внаслідок емісійного фінансування бюджетного дефіциту сукупний попит починає випереджати сукупну пропозицію, що породжує інфляцію. За цих умов уряд отримує емісійний дохід, що дістав назву «сеньйораж», сума якого дорівнює реальній вартості грошей, емітованих центральним банком.

Вибір раціонального співвідношення між окремими джерелами дефіцитного фінансування — гостра проблема фіскальної політики. Загальновизнаним є те, що найбільшою загрозою для економіки є грошова емісія, яка прискорює інфляцію з відповідними негативними соціально-економічними наслідками (див. розд. 6). Тому з метою обмеження емісійного фінансування бюджетного дефіциту в багатьох країнах конституцією закріплюється незалежність національних банків від уряду. В Україні грошова емісія використовувалася для фінансування бюджетного дефіциту протягом тривалого кризового періоду. На теперішній час згідно з Бюджетним кодексом України емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом дефіцитного фінансування.

Державні запозичення є менш загрозливим для економіки джерелом дефіцитного фінансування. Але й вони можуть спричинювати певний негативний вплив на економіку. По-перше, якщо державний борг досягає великих обсягів, то може виникнути «вибухове» збільшення процентних платежів, пов’язаних з його обслуговуванням. У такому випадку видатки пов’язані з обслуговуванням державного боргу, можуть стати надто завеликими, що перетворить їх в обтяжливу статтю видатків державного бюджету й обмежить вплив фіскальної політики на економіку. По-друге, запозичуючи кошти, уряд стає вагомим «гравцем» на грошово-кредитному ринку. Якщо його попит на цьому ринку досягає значних обсягів, то це спричинює зростання процентної ставки і викликає певний ефект витіснення приватних інвестицій.

Отже, безболісних джерел фінансування бюджетних дефіцитів не існує. Тому ефективною може бути лише зважена фіскальна політика, згідно з якою держава повинна постійно коригувати видатки свого бюджету з урахуванням змін в його доходах, а до державних позичок вдаватися лише за умов, якщо вони стратегіч­но обґрунтовані, тобто здатні в прогнозному періоді створювати джерела для їх окупності.

1. Інструментами дискреційної фіскальної політики є державні закупівлі і чисті податки, зміна яких означає зміну автономних витрат. Приріст державних закупівель викликає мультиплікативний приріст доходу. При цьому мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці є величиною оберненою до суми вилучень з економічного кругообігу, що охоплюють заощадження та подат­ки. Це означає, що мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці нижчий, ніж у приватній закритій економіці. Тому збіль­шення автономних витрат на 1 грн у змішаній закритій економіці викликає менший приріст доходу, ніж збільшення автономних витрат на 1 грн у приватній закритій економіці.

2. Дискреційна зміна чистих податків — це така їх зміна, яка відбувається на підставі спеціальних державних рішень щодо рівня оподаткування і трансфертів. Вплив чистих податків на дохід здійснюється опосередковано — через їх вплив на автономне споживання, зміна якого спричинює мультиплікативну зміну доходу. Між зміною доходу і зміною чистих податків існує обернена залежність. При цьому мультиплікатор податків менший за мультиплікатор витрат пропорційно до граничної схильності до споживання. Тому зростання державних закупівель на 1 грн викликає більший приріст доходу, ніж зменшення чистих податків на 1 грн. Дискреційна фіскальна політика впливає і на держав­ний бюджет. Державні закупівлі і трансферти впливають на видатки державного бюджету, а податки — на його надходження.

3. Особливим варіантом дискреційної фіскальної політики є такий, коли державні закупівлі і чисті податки змінюються в одному напрямі і на однакову величину, тобто на умовах збалансованого бюджету. За такого варіанта виникає мультиплікатор збалансованого бюджету, який відображує відношення між рівноз­начними величинами — приростом доходу і приростом державного бюджету. Отже, мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці.

4. В основі недискреційної фіскальної політики лежить здатність фіскальних інструментів, що входять до складу чистих подат­ків, змінюватися в автоматичному режимі, тобто без прямої участі держави. Це зумовлено тим, що переважна більшість податків і трансфертів залежить від доходу, а отже, можуть змінюватися пропорційно до змін доходу навіть за стабільних податкових ставок і незмінного рівня трансфертних платежів. Автоматична зміна чистих податків перетворює їх в автоматичний інструмент економічної стабілізації. Здатність чистих податків виконувати стабілізаційну функцію пояснюється тим, що податкові вилучення збільшуються в період зростання виробництва і зменшуються в період рецесії. У першому випадку чисті податки гальмують зростання економіки, у другому — гальмують її рецесію, що згладжує економічні коливання. Ефект гальмування залежить від величини, на яку податки зменшують мультиплікатор витрат.

5. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції спирається на здатність податків впливати не лише на сукупний попит, а й на сукупну пропозицію. Згідно з теорією економіки пропозиції зниження податків посилює мотивацію до праці, підвищує рівень заощаджень і прибутковість інвестиційних проектів, що у підсумку забезпечує більше зростання обсягу виробництва і нижчий рівень інфляції порівняно з результатами збільшення сукупного попиту. Проте політика низького оподаткування викликає суттєві зауваження з боку її опонентів. Серед головних зауважень до такої політики є її здатність створювати бюджетний дефіцит в короткостроковому періоді. На спростування цього зауваження прихиль­ники теорії економіки пропозиції висунули гіпотезу, згідно з якою нижчі податкові ставки можуть бути сумісні з попередніми, і навіть зі збільшеними податковими надходженнями.

6. Гіпотеза про здатність політики низького оподаткування унеможливлювати виникнення бюджетного дефіциту теоретично обґрунтовується за допомогою кривої Лафера. Згідно з кривою Лафера, якщо оподаткування є надмірним, то зниження податків до оптимального рівня може стимулювати зростання обсягів виробництва і вод­ночас забезпечувати збільшення податкових надходжень, що виключає можливість виникнення бюджетного дефіциту. Але крива Лафера є лише своєрідною гіпотезою, певною абстрактно-логічною конструкцією, а не узагальненням реальних причинно-наслідкових зв’язків. Тому її практичне застосування є значним політичним ризиком.

7. Фіскальна політика одночасно виконує дві функції: стабілізаційну і бюджетну, між якими, як правило, існує суперечність. Особливо гострим воно є в умовах падіння виробництва. За цих умов має застосовуватися стимулювальна фіскальна політика, яка викликає бюджетний дефіцит і породжує проблему його фінансування. Серед існуючих бюджетних концепцій найширшого практичного застосування набула концепція функціональних фінансів, згідно з якою підтримання економічної стабільності є метою фіскальної політики, а державний бюджет повинен виконувати роль її інструмента.

8. Розрізняють фактичний і структурний бюджетний дефіцит. Фактичний дефіцит виникає тоді, коли фактично отримані чисті податки менші за державні закупівлі. Структурний дефіцит показує різницю, яка б могла бути між чистими податками і державними закупівлями, за умов повної зайнятості і вироблення потенційного ВВП. Різниця між фактичним і структурним дефіцитом утворює циклічний дефіцит, який показує втрати, що несе держав­ний бюджет в умовах неповної зайнятості.

9. Існує боргове і грошове фінансування бюджетного дефіциту. Перше здійснюється за рахунок внутрішніх і зовнішніх позик, друге — за рахунок грошової емісії. Найбільшою загрозою для економіки є грошова емісія, яка прискорює інфляцію з відповідними негативними наслідками для суспільства. Менш загрозливим спосо­бом дефіцитного фінансування є боргове фінансування. Його вади:

1) виникає державний борг, який потрібно повертати з процен­тами;

2) державне запозичення спричинює підвищення процентної ставки, що породжує ефект витіснення приватних інвестицій.

Автоматична зміна чистих
податків

Крива Лафера

Автоматичні стабілізатори

Механізм автоматичних стабілізаторів

Боргове фінансування

Модель AD—AS

Бюджет за повної зайнятості

Мультиплікатор витрат

Бюджетна функція фіскальної політики

Мультиплікатор збалансованого бюджету

Бюджетний дефіцит

Мультиплікатор податків

Внутрішні державні позики

Надмірний рівень оподаткування

Внутрішній державний борг

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика

Державний борг

Оптимальна податкова ставка

Державний бюджет

Політика низького оподаткування

Державні закупівлі

Рейганоміка

Дискреційна зміна чистих
податків

Стабілізаційна функція фіскальної політики

Дискреційна фіскальна політика

Структурний дефіцит

Емісійне (грошове) фінансування

Теорія економіки пропозиції

Ефект гальмування динаміки ВВП

Фактичний бюджет

Зовнішній державний борг

Фактичний дефіцит

Концепція збалансування бюджету на циклічній основі

Фінансування бюджетного дефіциту

Концепція збалансування бюджету на щорічній основі

Циклічний дефіцит

Концепція функціональних фінансів

Чисті податки

1. Використовуючи графічну модель «кейнсіанський хрест», поясність мультиплікативний вплив державних закупівель і чистих податків на ВВП.

2. Поясність, чому чисті податки, що змінюються автоматично, називаються автоматичними стабілізаторами?

3. Доведіть математично, що мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці.

4. Напишіть і поясніть формулу, яка визначає ефект гальмування динаміки ВВП, що спричинюється автоматичними стабілізаторами.

5. Розкрийте основні положення теорії економіки пропозиції і покажіть за допомогою графічної моделі AD—AS вплив зниження податків на ВВП і ціни.

6. Розкрийте і покажіть на графіку ідею кривої Лафера.

7. Зробіть порівняльний аналіз концепцій збалансування державного бюджету.

8. Дайте визначення фактичного, структурного і циклічного дефіцитів. Продемонструйте співвідношення між ними на графіку.

9. Поясність, чому структурний бюджетний дефіцит має здатність відображати ефективність дискреційної фіскальної політики.

10. Зробіть порівняльний аналіз джерел фінансування бюджетного дефіциту.

11. Маємо умови: с = 0,8; t = 0,25. Припустимо, що державні закупівлі збільшилися на 800 млн грн, а чисті податки — на 60 млн грн. Обчисліть приріст ВВП.

12. Маємо умови: с = 0,8; t = 0,25. Припустимо, що уряд передбачає збільшити ВВП на 1200 млн грн. Визначте, на яку величину він має зменшити чисті податки.

13. Маємо умови: с = 0,75; t = 0,2. Припустимо, що уряд збільшив державні закупівлі на 800 млн грн. Визначте, чому дорівнює ефект гальмування зростаючої динаміки ВВП, що спричинюється автоматичними стабілізаторами.