• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

11.3. Стабілізаційна політика

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 

Стабілізаційна політика — це сукупність державних заходів, спрямованих на пом’якшення економічних коливань у короткостроковому періоді з метою підтримання повної зайнятості та оптимальної інфляції. Залежно від інструментів (засобів), за допомогою яких держава здійснює свою стабілізаційну політику, слід розрізняти дві її складові, якими є фіскальна (бюджетно-подат­кова) політика і монетарна (грошово-кредитна) політика.

Фіскальну політику проводить уряд під контролем парламенту. Під фіскальною політикою розуміють заходи уряду, спрямовані на досягнення цілей стабілізаційної політики за допомогою державних видатків і податків. При цьому слід враховувати, що державні видатки здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, а податки є основним джерелом цих коштів. Тому у підсумку фіскальна політика — це маніпулювання державним бюджетом, тобто знаходження раціональних рішень щодо доходів і видатків державного бюджету. До фіскальної політики входять лише такі маніпуляції державним бюджетом, які не викликають зміни грошей в обігу.

За цільовою спрямованістю розрізняють два види фіскальної політики: стимулювальну (експансіоністську) та стримувальну (рестрикційну). Стимулювальна політика застосовується для пожвавлення економічної кон’юнктури, тобто стимулювання сукупного попиту та/або сукупної пропозиції. З цієї метою уряд може збільшувати державні закупівлі, трансфертні платежі та зменшувати податки. Стримувальна політика здійснюється в умовах інфляційного зростання, коли спостерігається «перегрів» економіки. Для цього зменшуються державні видатки і підвищуються податки.

За рівнем керованості фіскальними інструментами розрізняють дискреційну (свідому) і недискреційну (автоматичну) фіскальну політику. Дискреційна фіскальна політика — це політика, в межах якої зміна державних видатків і податків здійснюється на підставі спеціальних рішень уряду і парламенту. Недискреційна фіскальна політика стосується лише податків і трансфертів, які є функцією від доходу. Тому недискреційною є така фіскальна політика, яка, встановлюючи певну залежність податків і трансфертів від доходу, забезпечує їм можливість змінюватися в автоматичному режимі в разі зміни доходу.

Монетарну політику контролює центральний (емісійний) банк. В Україні це Національний банк України (НБУ). Під монетарною політикою розуміють заходи центрального банку, які змінюють пропозицію грошей з метою досягнення цілей стабілізаційної політики.

Монетарна політика спрямована або на стимулювання економіки (монетарна експансія), або на її стримування (монетарна рестрикція). В умовах скорочення виробництва і зростання безробіття центральні банки намагаються пожвавити економічну кон’юнк­туру на основі прискорення грошової емісії, зниження процентної ставки і стимулювання інвестицій. І навпаки, в умовах інфляційного зростання центральні банки намагаються протидіяти надмірній економічній кон’юнктурі на основі гальмування темпів грошової емісії, підвищення процентної ставки і стримування інвестиційної активності.

Між фіскальною та монетарною політикою існує тісний зв’язок. Це пояснюється тим, що заходи фіскальної політики безпосередньо стосуються товарного ринку. Але опосередковано вони впливають і на грошовий ринок, який є об’єктом безпосереднього впливу монетарної політики. І навпаки, заходи монетарної політики безпосередньо стосуються грошового ринку. Але через процентну ставку вони впливають і на товарний ринок, який є об’єктом безпосереднього впливу фіскальної політики. Крім того, заходи фіскальної політики, спрямовані на збільшення обсягів виробництва, мають супроводжуватися збалансованим збільшенням грошей в обігу, що є необхідною умовою адекватного збільшення купівельної спроможності національної економіки.

Наприклад, зі збільшенням державних закупівель збільшується попит на товарному ринку (сукупний попит) і на грошовому ринку (попит на гроші для угод). Якщо центральний банк не здійснить збалансоване зростання номінальної грошової маси, то можуть зрости ціни і процентна ставка. Це викличе зменшення попиту на споживчі та інвестиційні товари, що зведе ефективність фіскальної політики до нуля.

Існування тісного взаємозв’язку між фіскальною і монетарною політикою означає, що їх автономне застосування зменшує ефективність стабілізаційної політики. Тому для забезпечення високої ефективності стабілізаційної політики заходи фіскальної та монетарної політик мають узгоджуватися між собою. Стабілізаційна політика, яка поєднує заходи фіскальної та монетарної політики, називається змішаною (комбінованою). Реально чистої фіскальної чи монетарної політики не існує, застосовується, як правило, змішана політика.

Ефективність будь-якої політики залежить від її спроможності досягати поставлених цілей. Згідно з визначенням стабілізаційної політики її основними цілями, які відображують загальні результати економічного розвитку, є наближення обсягів виробництва до потенційного ВВП, зменшення безробіття до природного рівня та зниження інфляції до оптимальної величини. Якщо збільшення ВВП і зменшення безробіття узгоджуються між собою, то досягнення цих цілей входить у суперечність з іншою ціллю — зниженням інфляції. Це означає, що ключовою проблемою стабілізаційної політики є знаходження раціонального співвідношення між темпами інфляції і рівнем безробіття.

Можливості стабілізаційної політики щодо знаходження оптимального співвідношення між інфляцією та безробіттям розкриває крива Філіпса у короткостроковому періоді. Згідно з її рівнянням (6.9), інфляція залежить від очікуваної інфляції, цикліч­ного безробіття і збурень сукупної пропозиції. Очікувана інфляція і збурення сукупної пропозиції є недосяжними для політичного впливу. Отже, уряд може досягати цілей стабілізаційної політики лише, впливаючи на циклічне безробіття.

В основі вирішення цієї проблеми лежать рекомендації кейнсіанської теорії, згідно з якими циклічне безробіття свідчить про дефіцит сукупного попиту в економіці. Для усунення цього явища держава може застосовувати заходи, що стимулюють сукупний попит. Збільшуючи сукупний попит, уряд має змогу впливати на циклічне безробіття та оптимізувати співвідношення між інфляцією і безробіттям. Але знаходження цього оптимуму є не лише економічною, а й складною політичною проблемою. Її вирішення залежить від того, на яке зростання інфляції уряд здатний погодитися задля бажаного зростання обсягів ВВП та зниження рівня безробіття.

На ефективність стабілізаційної політики негативно впливають два чинники: лаги стабілізаційної політики та очікування суб’єктів приватної економіки. Сутність першого чинника полягає в тому, що стабілізаційні заходи впливають на економіку не відразу, не за правилом «сьогодні на сьогодні», а з певною затримкою в часі, тобто з лагом. Слід розрізняти лаги: внутрішні та зовнішні.

Внутрішній лаг вимірюється проміжком часу від моменту виникнення збурення в економіці до моменту прийняття відповідних стабілізаційних заходів. Існування внутрішніх лагів зумовлено тим, що суб’єктам стабілізаційної політики потрібен певний час, аби виявити та оцінити дестабілізаційні явища і розробити відповідні стабілізаційні заходи. Зовнішній лаг вимірюється проміжком часу, який необхідний для того, щоб з’явилися результати від упровадження стабілізаційних заходів. Як правило, запровадження заходів стабілізаційної політики відразу дає незначні результати, але згодом вони є відчутнішими.

У фіскальній політиці внутрішній лаг триваліший, ніж у монетарній. Це пояснюється тим, що прийняття рішення про коригування фіскальної політики супроводжується тривалою адміністративною процедурою, тоді як заходи монетарної політики можуть схвалюватися центральним банком негайно. Однак монетарна політика має триваліші зовнішні лаги порівняно з фіскаль­ною, оскільки в її основі лежить складнішій причинно-наслідко­вий зв’язок між політичним рішенням щодо зміни пропозиції грошей і змінами в економіці.

Лаговий характер стабілізаційної політики свідчить про те, що її заходи — це політико-економічні інвестиції. Тому, за аналогією з інвестиційними рішеннями підприємств, стабілізаційні заходи держави є ризикованою справою. Ризики стабілізаційної політики пов’язані, з одного боку, з екзогенними подіями, на які вона не може впливати (різке зростання або зниження цін на зовнішніх ринках, фінансова криза у торгових партнерів тощо), з іншого — із неможливістю точно передбачити реакцію економіки на стабілізаційні заходи — у майбутньому періоді вона може бути не такою, як у минулому.

Іншим чинником є очікування суб’єктів приватної економіки. Вони відіграють важливу роль у процесі прийняття рішень економічними суб’єктами. Так, домогосподарства, визначаючи обсяг споживання, виходять із очікувань щодо своїх майбутніх доходів; інвестори спираються на свої очікування майбутньої прибутковості інвестиційних проектів. На ці очікування впливає багато чинників, у тому числі й заплановані заходи стабілізаційної політики. Традиційні методи обґрунтування стабілізаційної політики, до яких належать економетричні моделі, недостатньо враховують вплив очікувань на поведінку людей, що зменшує її ефективність.

Стабілізаційна політика — це сукупність державних заходів, спрямованих на пом’якшення економічних коливань у короткостроковому періоді з метою підтримання повної зайнятості та оптимальної інфляції. Залежно від інструментів (засобів), за допомогою яких держава здійснює свою стабілізаційну політику, слід розрізняти дві її складові, якими є фіскальна (бюджетно-подат­кова) політика і монетарна (грошово-кредитна) політика.

Фіскальну політику проводить уряд під контролем парламенту. Під фіскальною політикою розуміють заходи уряду, спрямовані на досягнення цілей стабілізаційної політики за допомогою державних видатків і податків. При цьому слід враховувати, що державні видатки здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, а податки є основним джерелом цих коштів. Тому у підсумку фіскальна політика — це маніпулювання державним бюджетом, тобто знаходження раціональних рішень щодо доходів і видатків державного бюджету. До фіскальної політики входять лише такі маніпуляції державним бюджетом, які не викликають зміни грошей в обігу.

За цільовою спрямованістю розрізняють два види фіскальної політики: стимулювальну (експансіоністську) та стримувальну (рестрикційну). Стимулювальна політика застосовується для пожвавлення економічної кон’юнктури, тобто стимулювання сукупного попиту та/або сукупної пропозиції. З цієї метою уряд може збільшувати державні закупівлі, трансфертні платежі та зменшувати податки. Стримувальна політика здійснюється в умовах інфляційного зростання, коли спостерігається «перегрів» економіки. Для цього зменшуються державні видатки і підвищуються податки.

За рівнем керованості фіскальними інструментами розрізняють дискреційну (свідому) і недискреційну (автоматичну) фіскальну політику. Дискреційна фіскальна політика — це політика, в межах якої зміна державних видатків і податків здійснюється на підставі спеціальних рішень уряду і парламенту. Недискреційна фіскальна політика стосується лише податків і трансфертів, які є функцією від доходу. Тому недискреційною є така фіскальна політика, яка, встановлюючи певну залежність податків і трансфертів від доходу, забезпечує їм можливість змінюватися в автоматичному режимі в разі зміни доходу.

Монетарну політику контролює центральний (емісійний) банк. В Україні це Національний банк України (НБУ). Під монетарною політикою розуміють заходи центрального банку, які змінюють пропозицію грошей з метою досягнення цілей стабілізаційної політики.

Монетарна політика спрямована або на стимулювання економіки (монетарна експансія), або на її стримування (монетарна рестрикція). В умовах скорочення виробництва і зростання безробіття центральні банки намагаються пожвавити економічну кон’юнк­туру на основі прискорення грошової емісії, зниження процентної ставки і стимулювання інвестицій. І навпаки, в умовах інфляційного зростання центральні банки намагаються протидіяти надмірній економічній кон’юнктурі на основі гальмування темпів грошової емісії, підвищення процентної ставки і стримування інвестиційної активності.

Між фіскальною та монетарною політикою існує тісний зв’язок. Це пояснюється тим, що заходи фіскальної політики безпосередньо стосуються товарного ринку. Але опосередковано вони впливають і на грошовий ринок, який є об’єктом безпосереднього впливу монетарної політики. І навпаки, заходи монетарної політики безпосередньо стосуються грошового ринку. Але через процентну ставку вони впливають і на товарний ринок, який є об’єктом безпосереднього впливу фіскальної політики. Крім того, заходи фіскальної політики, спрямовані на збільшення обсягів виробництва, мають супроводжуватися збалансованим збільшенням грошей в обігу, що є необхідною умовою адекватного збільшення купівельної спроможності національної економіки.

Наприклад, зі збільшенням державних закупівель збільшується попит на товарному ринку (сукупний попит) і на грошовому ринку (попит на гроші для угод). Якщо центральний банк не здійснить збалансоване зростання номінальної грошової маси, то можуть зрости ціни і процентна ставка. Це викличе зменшення попиту на споживчі та інвестиційні товари, що зведе ефективність фіскальної політики до нуля.

Існування тісного взаємозв’язку між фіскальною і монетарною політикою означає, що їх автономне застосування зменшує ефективність стабілізаційної політики. Тому для забезпечення високої ефективності стабілізаційної політики заходи фіскальної та монетарної політик мають узгоджуватися між собою. Стабілізаційна політика, яка поєднує заходи фіскальної та монетарної політики, називається змішаною (комбінованою). Реально чистої фіскальної чи монетарної політики не існує, застосовується, як правило, змішана політика.

Ефективність будь-якої політики залежить від її спроможності досягати поставлених цілей. Згідно з визначенням стабілізаційної політики її основними цілями, які відображують загальні результати економічного розвитку, є наближення обсягів виробництва до потенційного ВВП, зменшення безробіття до природного рівня та зниження інфляції до оптимальної величини. Якщо збільшення ВВП і зменшення безробіття узгоджуються між собою, то досягнення цих цілей входить у суперечність з іншою ціллю — зниженням інфляції. Це означає, що ключовою проблемою стабілізаційної політики є знаходження раціонального співвідношення між темпами інфляції і рівнем безробіття.

Можливості стабілізаційної політики щодо знаходження оптимального співвідношення між інфляцією та безробіттям розкриває крива Філіпса у короткостроковому періоді. Згідно з її рівнянням (6.9), інфляція залежить від очікуваної інфляції, цикліч­ного безробіття і збурень сукупної пропозиції. Очікувана інфляція і збурення сукупної пропозиції є недосяжними для політичного впливу. Отже, уряд може досягати цілей стабілізаційної політики лише, впливаючи на циклічне безробіття.

В основі вирішення цієї проблеми лежать рекомендації кейнсіанської теорії, згідно з якими циклічне безробіття свідчить про дефіцит сукупного попиту в економіці. Для усунення цього явища держава може застосовувати заходи, що стимулюють сукупний попит. Збільшуючи сукупний попит, уряд має змогу впливати на циклічне безробіття та оптимізувати співвідношення між інфляцією і безробіттям. Але знаходження цього оптимуму є не лише економічною, а й складною політичною проблемою. Її вирішення залежить від того, на яке зростання інфляції уряд здатний погодитися задля бажаного зростання обсягів ВВП та зниження рівня безробіття.

На ефективність стабілізаційної політики негативно впливають два чинники: лаги стабілізаційної політики та очікування суб’єктів приватної економіки. Сутність першого чинника полягає в тому, що стабілізаційні заходи впливають на економіку не відразу, не за правилом «сьогодні на сьогодні», а з певною затримкою в часі, тобто з лагом. Слід розрізняти лаги: внутрішні та зовнішні.

Внутрішній лаг вимірюється проміжком часу від моменту виникнення збурення в економіці до моменту прийняття відповідних стабілізаційних заходів. Існування внутрішніх лагів зумовлено тим, що суб’єктам стабілізаційної політики потрібен певний час, аби виявити та оцінити дестабілізаційні явища і розробити відповідні стабілізаційні заходи. Зовнішній лаг вимірюється проміжком часу, який необхідний для того, щоб з’явилися результати від упровадження стабілізаційних заходів. Як правило, запровадження заходів стабілізаційної політики відразу дає незначні результати, але згодом вони є відчутнішими.

У фіскальній політиці внутрішній лаг триваліший, ніж у монетарній. Це пояснюється тим, що прийняття рішення про коригування фіскальної політики супроводжується тривалою адміністративною процедурою, тоді як заходи монетарної політики можуть схвалюватися центральним банком негайно. Однак монетарна політика має триваліші зовнішні лаги порівняно з фіскаль­ною, оскільки в її основі лежить складнішій причинно-наслідко­вий зв’язок між політичним рішенням щодо зміни пропозиції грошей і змінами в економіці.

Лаговий характер стабілізаційної політики свідчить про те, що її заходи — це політико-економічні інвестиції. Тому, за аналогією з інвестиційними рішеннями підприємств, стабілізаційні заходи держави є ризикованою справою. Ризики стабілізаційної політики пов’язані, з одного боку, з екзогенними подіями, на які вона не може впливати (різке зростання або зниження цін на зовнішніх ринках, фінансова криза у торгових партнерів тощо), з іншого — із неможливістю точно передбачити реакцію економіки на стабілізаційні заходи — у майбутньому періоді вона може бути не такою, як у минулому.

Іншим чинником є очікування суб’єктів приватної економіки. Вони відіграють важливу роль у процесі прийняття рішень економічними суб’єктами. Так, домогосподарства, визначаючи обсяг споживання, виходять із очікувань щодо своїх майбутніх доходів; інвестори спираються на свої очікування майбутньої прибутковості інвестиційних проектів. На ці очікування впливає багато чинників, у тому числі й заплановані заходи стабілізаційної політики. Традиційні методи обґрунтування стабілізаційної політики, до яких належать економетричні моделі, недостатньо враховують вплив очікувань на поведінку людей, що зменшує її ефективність.