• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

10.4. Економічні цикли

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 

Економічне зростання — це головний компонент економічної динаміки, який визначає траєкторію (тренд) обсягів виробництва. Іншим елементом економічної динаміки є економічні цикли.

Світовий досвід двох останніх століть показав, що економічне зростання не буває безперервним, оскільки періоди економічного піднесення (збільшення обсягів виробництва) чергуються з періодами економічного спаду (скорочення обсягів виробництва). У роки економічного спаду зростає безробіття, знижуються ціни, зменшуються прибутки підприємств. У роки економічного піднесення все відбувається в протилежному напрямі. В умовах стагфляції скорочення обсягів виробництва супроводжується одночасним зростанням цін. Зокрема, така ситуація спостерігалася в Україні в 90-х роках 20 ст.

Отже, особливістю сучасної економіки є її зростання на основі періодичного чергування збільшення та зменшення обсягів виробництва. Період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спаду або піднесення до іншого спаду або піднесення на умовах збереження загальної тенденції до зростання, називається економічним циклом (діловим циклом, циклом ділової активності, бізнес-циклом).

Окремі економічні цикли істотно різняться між собою. Проте, незважаючи на відмінності, всі вони мають однакову структуру і складаються з чотирьох фаз (рис. 10.7): 1) пік (вершина), 2) спад (рецесія), 3) дно, 4) піднесення.

Як видно із рис. 10.7, економічні цикли проявляються через коливання ділової активності навколо зростаючого тренду. Переважна більшість науковців вбачає відмінність між трендом і циклом у тому, що тренд є результатом дії чинників, які зумовлюють довгострокове економічне зростання, а цикл є наслідком впливу на економіку чинників, що викликають тимчасові відхилення від тренду.

У процесі циклічних коливань відносно лінії тренду економіка послідовно проходить чотири фази. При цьому відлік циклічного коливання починають з точки, яку називають піком циклу і в якій обсяг виробництва сягає максимального рівня. В цій фазі циклу в економіці досягається повне використання наявних ресурсів і тому виробництво працює на повну або майже повну потужність, а ціни, як правило, зростають.

За піком настає фаза спаду, протягом якого обсяг виробництва зменшується. Спад (рецесія) фіксується за умов, якщо скорочення обсягу виробництва триває не менше двох кварталів. Якщо рецесія в економіці набуває глибокого і тривалого характеру, то ця фаза називається депресією. В економічній історії найвідомішою є Велика депресія 1929—1933 рр., яка насправді складається з двох періодів рецесії, розділених між собою незавершеним періодом відновлення економіки після першої рецесії. Під час Великої депресії у США обсяг виробництва скоротився на третину, на 25 % впали ціни, а рівень безробіття сягнув 24 %. Але українська депресія 1992—1999 рр. чуттєво перевершила Велику депресію як за тривалістю, так і за глибиною економічного спаду. Її особливість полягає в тому, що вона відбувалася на фоні одночасного падіння виробництва і зростання цін. Обсяг виробництва скоротився більше ніж удвічі, а ціни не впали, а карколомно зросли. При цьому найвище зростання цін відбулося у 1993 р., в якому ціни на споживчі товари та послуги зросли більше ніж у 100 разів.

Спад є ключовою фазою економічного циклу, оскільки він порушує довгостроковий тренд економічного зростання. Всі наступні фази відновлюють його. Найбільш важливими рисами, що характеризують виникнення спаду в економіці, є такі:

— попит на споживчі товари та послуги, і особливо на товари тривалого користування, різко зменшується. Коли його зменшення починає набувати сталого і зростаючого характеру, тоді економічні агенти сприймають це явище як рецесію. Фірми реагують на таку ситуацію скороченням виробництва, тобто зменшенням реального ВВП, що викликає падіння попиту на інвестиції;

— звужується попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого тижня, а далі відбувається звільнення з роботи і зростання безробіття;

— унаслідок зменшення попиту на споживчі та інвестиційні товари зростають товарно-матеріальні запаси, падають заробітна плата і ціни на кінцеву продукцію. Водночас зменшується попит на сировину та матеріали, що викликає зниження цін на проміжну продукцію;

— зменшується прибутковість підприємств і, як наслідок, падають курси акцій. Скорочується попит на кредитні ресурси і, як наслідок, падають процентні ставки.

Дно — наступна фаза економічного циклу. Вона відображує найнижчу точку спаду (або депресії). Ця фаза може бути короткостроковою або тривати досить довго. Все залежить від характеру причин, які викликали спад виробництва.

Піднесення — фаза економічного циклу, протягом якої обсяг виробництва спочатку відновлюється до рівня, що передував фазі спаду, а потім продовжує збільшуватися допоки не досягне нового максимального значення, тобто допоки не перевищить фазу пік попереднього циклу. В міру економічного піднесення зростає рівень використання наявних виробничих потужностей та вводяться нові потужності, оптимізується рівень безробіття, а зростання цін набуває помірних темпів.

Під час фази піднесення економічні процеси, притаманні спаду, розгортаються у протилежному напряму. Підприємства, які втратили прибутки в результаті рецесії та зниження цін, намагаються нейтралізувати ці втрати за рахунок використання інтенсивних чинників: упровадження нових технологій, переорієнтування виробництва на якісніші товари або товари, що користуються високим попитом, пошуку нових ринків збуту про­дукції тощо.

Перебудова виробництва відповідно до нових умов відновлює попит на інвестиції, що дає поштовх для розвитку галузей, які виробляють інвестиційні товари. Останні починають розширювати попит на сировину, матеріали та робочу силу. В результаті зростають доходи найманих працівників, що збільшує попит на споживчі товари і спричинює розвиток галузей споживчого сектору економіки (сільське господарство, харчова та легка промисловість тощо). У підсумку це сприяє збільшенню загального попиту в економіці, внаслідок чого зростають ціни і прибуток. В економічних агентів виникають впевненість і бажання нарощувати виробництво, що виштовхує економіку у фазу пік.

Чотирифазова структура коливань ділової активності — це спільна властивість усіх економічних циклів. Але вони не є близнюками, а суттєво відрізняються один від одного. Головними відмітними ознаками економічних циклів є їхня тривалість і рушійні сили (причини виникнення). Аналіз розвитку світової економіки за два останні століття дав підстави науковцям виявити найбільш важливі економічні цикли:

— короткострокові (носять назву «цикли Китчина»). Тривалість таких циклів — 3—5 років. Причини їх виникнення пов’язують зі збуреннями на фінансових ринках;

— середньострокові (до них відносять цикли Джаглера і Кузнеця). Тривалість циклів коливається в межах 10—20 років. Їх пов’язують із структурними зрушеннями в економіці та суттєвими міжгалузевими переливами капіталу;

— довгострокові, або довгохвильові (носять назву «цикли Кондратьєва»). Їх тривалість становить близько 50 років. Головною рушійною силою є радикальні зміни в технологічній базі як національної, так і світової економіки.

У макроекономічній науці не існує єдиної теорії щодо причин циклічних коливань. На ранніх етапах дослідження цього явища переважали детерміністські теорії, згідно з якими економічні цикли відбуваються періодично з такою самою регулярністю, як і океанські припливи. Але пізніше виявилося, що економічні цикли відбуваються нерегулярно. Тому на сучасному етапі панує думка про те, що економічні цикли є наслідком не періодично повторних, а випадкових імпульсів, які не регулярно впливають на економічну систему.

Усі теорії економічних циклів можна об’єднати за двома напрямами: одні теорії пояснюють циклічні коливання в економіці зовнішніми чинниками, інші — внутрішніми чинниками. Теорії, що віддають перевагу зовнішнім чинниками, убачають причини циклічних коливань в імпульсах, які породжуються за межами економічної системи. До таких імпульсів відносять війни, революції, політичні збурення, демографічні вибухи, відкриття нових родовищ корисних копалин, великомасштабні науково-технічні нововведення тощо. Прихильники теорій, які спираються на внутрішні чинники, виходять із того, що причини економічних циклів випливають зсередини самої економічної системи. До основних внутрішніх чинників вони відносять нера­ціональну монетарну політику, нестабільність інвестицій, негнучкість цін і заробітної плати, коливання продуктивності праці тощо.

Серед усієї палітри теорій економічних коливань можна виділити найважливіші. Такими є:

1. Інноваційні теорії — пов’язують економічні цикли з великими технічними нововведеннями, які з’являються нерегулярно і зумовлюють коливання ділової активності.

2. Монетаристська теорія — її прихильники вважають, що головною причиною циклічних коливань в економіці є нестабільні темпи грошової емісії. На їх думку, надлишок грошової маси може викликати інфляційне зростання, а дефіцит — спровокувати спад виробництва.

3. Теорія рівноважного ділового циклу — пояснює циклічні коливання помилковим сприйняттям економічними суб’єктами динаміки цін і заробітної плати, що спонукає найманих працівників до прийняття помилкових рішень щодо пропозиції робочої сили, а підприємців — щодо зміни обсягів виробництва.

4. Теорія реального економічного циклу — передбачає, що номінальні чинники, такі як пропозиція грошей та ціни, не впливають на реальні зміни в економіці, тобто на обсяг виробництва і зайнятість. За цією теорією, циклічні коливання в економіці спричинюються переважно технологічними шоками. Так, технологічний прогрес, з одного боку, збільшує продуктивність праці та виробничі потужності економіки, з іншого — створює передумови для підвищення реальної заробітної плати, яка спонукає найманих працівників до збільшення пропозиції праці. Внаслідок таких змін зростають обсяг виробництва і зайнятість. Технологічний регрес викликає протилежні наслідки — зменшення обсягів виробництва і рівня зайнятості.

5. Згідно з моделлю мультиплікатора-акселератора, економічні коливання виникають за умов певного співвідношення між мультиплікатором інвестицій та акселератором. Основне рівняння цієї моделі має такий вигляд:

            (10.20)

де  — автономні інвестиції; с — гранична схильність до споживання; а — коефіцієнт акселерації; Y — дохід, тобто ВВП.

Залежно від співвідношення між мультиплікатором витрат, який прямо залежить від граничної схильності до споживання, та акселератором дохід може змінюватися рівномірно або у формі циклічних коливань. Циклічні коливання виникають за співвідношення (с + а)2 < 4а, тобто коли квадрат суми граничної схильності до споживання і коефіцієнта акселерації менший за суму чотирьох коефіцієнтів акселерації. Протилежне співвідношення цих величин, тобто (с + а)2 > 4а, відображує умови, за яких забезпечується рівномірна динаміка доходу.

Незважаючи на відсутність єдиного підходу щодо причин економічного циклу, безперечним є те, що в кінцевому підсумку циклічні коливання викликаються непропорційними змінами
в сукупному попиті та/або сукупній пропозиції. Скорочення попиту в економіці призводить до спаду виробництва, збільшення безробіття і зниження цін (див. підрозд. 4.3). Скорочення пропозиції зумовлює спад виробництва і збільшення безробіття, але на умовах зростання цін.

1. Під економічним зростанням слід розуміти довгострокове зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення потенційного ВВП і адекватного зростання сукупного попиту. Економічне зростання вимірюється двома показниками: середньорічний темп приросту реального ВВП і середньорічний темп приросту реального ВВП на душу населення. Економічне зростання не слід ототожнювати з економічним розвитком. Категорія економічного розвитку є змістовнішою, оскільки відображує не лише зростання обсягів виробництва, а й здатність економіки за рахунок цього підвищувати якість життя населення. Розрізняють два типи економічного зростання: екстенсивне та інтенсивне.

2. Сучасні уявлення про економічне зростання сформувалися на базі кейнсіанської і неокласичної теорій. На думку кейнсіанців, головну роль в економічному зростанні відіграє попит на інвестиції, який є компонентом сукупного попиту і засобом нагромадження капіталу. Він залежать, з одного боку, від норми заощаджень, з іншого — від капіталомісткості продукту. В неокласичній теорії економічного зростання головна увага приділяється нагромадженню капіталу, яке визначає потенційні можливості економіки, а також чинникам, від яких вони залежать. При цьому враховуються як кількісні, так і якісні зміни у факторах виробництва, що пов’язуються з технічним прогресом. Подальше вдосконалення теорії економічного зростання спрямовано на розроблення ендогенних теорій.

3. Цільовою функцією моделі Солоу є збільшення ВВП на одного працівника, тобто зростання продуктивності праці, яка є функцією від її капіталоозброєності. Тому економічне зростання залежить від тих чинників, які впливають на капіталоозброєність: нагромадження капіталу, приріст населення, технічний прогрес. Із моделі Солоу випливають два висновки. Перший — вплив нагромадження капіталу і приросту населення на економічне зростання обмежується досягненням економікою стійкого стану, а технічний прогрес є нескінченним чинником економічного зростання. Другий — оптимальним обсягом нагромадження капіталу є така норма заощаджень, яка забезпечує економіці стійкий стан із найвищим рівнем споживання. Стійка капіталоозброєність, яка максимізує споживання, називається капіталоозброєністю за Золотим правилом, а норма заощаджень, яка відповідає цим умовам, — нормою заощаджень за Золотим правилом.

4. Для обчислення внеску кожного фактора виробництва у загальний приріст продукту застосовується метод, що має назву «облік економічного зростання». За цим методом внесок капіталу в економічне зростання визначається як добуток частки капіталу у виробленому продукті та приросту капіталу, а внесок праці — як добуток частки праці у виробленому продукті та приросту праці. Для визначення внеску технічного прогресу на економічне зростання застосовується показник сукупної продуктивності факторів виробництва. При цьому внесок технічного прогресу у приріст продукту визначається за залишковим принципом, тобто відніманням від загального приросту продукту сумарного внеску капіталу і праці.

5. Економічне зростання — це головний компонент економічної динаміки, який визначає траєкторію обсягів виробництва. Іншим компонентом економічної динаміки є економічні цикли. Економічним циклом називається період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спаду або піднесення до іншого спаду або піднесення на умовах збереження загальної тенденції до зростання. Окремі економічні цикли істотно різняться між собою. Проте всі вони складаються з чотирьох фаз: пік (вершина), спад (рецесія), дно, піднесення.

6. Усі теорії економічних циклів можна об’єднати за двома напрямами: одні теорії пояснюють циклічні коливання в економіці зовнішніми чинниками, інші — внутрішніми чинниками. Теорії, що віддають перевагу зовнішнім чинниками, вбачають причини циклічних коливань в імпульсах, які породжуються за межами економічної системи. До таких імпульсів відносять війни, революції, політичні збурення, демографічні вибухи, відкриття нових родовищ корисних копалин, великомасштабні науково-технічні нововведення тощо. Прихильники теорій, які спираються на внутрішні чинники, виходять з того, що причини економічних циклів випливають зсередини самої економічної системи. До основних внутрішніх чинників вони відносять нераціональну монетарну політику, нестабільність інвестицій, негнучкість цін і заробітної плати, коливання в продуктивності праці тощо.

7. Серед усієї сукупності теорій економічних коливань можна виділити найважливіші. Так, інноваційні теорії пов’язують економічні цикли з великими і нерегулярними технічними нововведеннями. Монетаристська теорія називає головною причиною економічних коливань нестабільні темпи грошової емісії. Згідно з моделлю мультиплікатора-акселератора економічні цикли спричинюються певними співвідношеннями між мультиплікатором та акселератором. Теорія рівноважного ділового циклу пояснює циклічні коливання помилковим сприйняттям економічними суб’єк­тами динаміки цін і заробітної плати, що спонукає їх до помилкових рішень. За теорією реального економічного циклу, причиною економічних коливань є технологічні шоки.

Амортизація

Залишок Солоу

Граничні інвестиції

Золоте правило нагромадження
капіталу

Економіка у стійкому стані

Інвестиції

Економічне зростання

Інтенсивне зростання

Економічний розвиток

Капіталоозброєність

Економічний тренд

Капіталоозброєність
за Золотим правилом

Економічний цикл

Кейнсіанська теорія економічного зростання

Екстенсивне зростання

Метод обліку економічного
зростання

Ендогенні теорії економічного
зростання

Модель Солоу

Ефективність праці

Нагромадження капіталу

Передумови моделі Солоу

Теорії економічного циклу, що спираються на зовнішні чинники

Приріст населення

Технічний прогрес

Продуктивність праці

Фази економічного циклу

Стійка капіталоозброєність

Частка капіталу у виробленому
продукті

Сукупна продуктивність факторів виробництва

Частка праці у виробленому
 продукті

Теорії економічного циклу, що
спираються на внутрішні чинники

 

1. Що таке економічне зростання і в яких формах воно може відбуватися?

2. Розкрийте основні положення кейнсіанської теорії економіч­ного зростання.

3. Розкрийте основні положення неокласичної теорії економіч­ного зростання.

4. Назвіть головні передумови моделі Солоу.

5. Поясність, як впливають на капіталоозброєність окремі чинники (нагромадження капіталу, приріст населення, технічний прогрес).

6. Які висновки випливають із моделі Солоу?

7. Запишіть рівняння, яке пов’язує темп економічного зростання з темпами приросту окремих факторів виробництва, та прокоментуйте його побудову.

8. Дайте визначення економічного циклу та охарактеризуйте окремі його фази.

9. Розкрийте теорії, які пояснюють причини циклічних коливань в економіці.

10. Припустимо, що економіка перебуває у стійкому стані і зростає з темпом 3,68 %. При цьому темп зростання капіталу становить 4 %, темп зростання населення — 1,2 %, частка капіталу у виробленому продукті — 0,35. Обчисліть темп зростання сукупної продуктивності факторів виробництва та її частку у виробленому продукті.

11. Припустимо, що в гіпотетичній економіці обсяг капіталу на початок року становить 425 млрд грн, чисельність робочої сили — 20 млн чол., d = 9 %, n = 1 %, g = 2 %. Обчисліть обсяг інвестицій, необхідний для забезпечення стійкої капіталоозброєності.

Відомо, що головним координатором економічної діяльності
є ринок. «Невидима рука» ринку регулює найважливіші параметри національної економіки: обсяг виробництва, рівень зайнятості та інфляції. Проте ринок не є самодостатньою формою організації національного виробництва, оскільки має певні вади. Тому в економіці сучасних країн ринкове саморегулювання економіки з об’єктив­ною необхідністю доповнюється державним регулюванням. Це означає, що економіка будь-якої країни сучасного світу є змішаною, в якій ринкова система і держава розподіляють між собою відповідальність за ефективність економічної діяльності. Отже, об’єктом аналізу четвертої частини підручника є змішана закрита економіка, тобто економіка без урахування її зв’язків із рештою світу.

Природно, що аналіз змішаної закритої економіки розпочинається з висвітлення ролі держави в системі макроекономічного регулювання. Цьому питанню присвячено розділ 11, в якому показується, як держава впливає на економічний кругообіг через взаємодію з домогосподарствами і підприємствами та які зміни вона вносить в умови формування економічної рівноваги, а також розкриваються засади стабілізаційної політики держави та полеміка навколо цієї політики. У розділі 12 розглядаються інструмен­ти фіскальної політики та їхній вплив на ВВП. При цьому розкриваються вплив податків на мультиплікатор витрат, види фіскальної політики та її зв’язок із державним бюджетом.

У розділі 13 розглядаються засади монетарної політики: цілі, інструменти, передатний механізм і наслідки впливу цієї політики на економіку в короткостроковому і довгостроковому періодах на основі інструментарію моделі AD—AS. У розділі 14 подається модель IS—LM, яка є основним тлумаченням кейнсіанської теорії сукупного попиту в закритій економіці та аналітичним засобом обґрунтування стабілізаційної політики. В межах цього розділу виводяться функції кривих IS і LM, показується роль моделі IS—LM у визначенні ефективності фіскальної та монетарної політики.

Економічне зростання — це головний компонент економічної динаміки, який визначає траєкторію (тренд) обсягів виробництва. Іншим елементом економічної динаміки є економічні цикли.

Світовий досвід двох останніх століть показав, що економічне зростання не буває безперервним, оскільки періоди економічного піднесення (збільшення обсягів виробництва) чергуються з періодами економічного спаду (скорочення обсягів виробництва). У роки економічного спаду зростає безробіття, знижуються ціни, зменшуються прибутки підприємств. У роки економічного піднесення все відбувається в протилежному напрямі. В умовах стагфляції скорочення обсягів виробництва супроводжується одночасним зростанням цін. Зокрема, така ситуація спостерігалася в Україні в 90-х роках 20 ст.

Отже, особливістю сучасної економіки є її зростання на основі періодичного чергування збільшення та зменшення обсягів виробництва. Період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спаду або піднесення до іншого спаду або піднесення на умовах збереження загальної тенденції до зростання, називається економічним циклом (діловим циклом, циклом ділової активності, бізнес-циклом).

Окремі економічні цикли істотно різняться між собою. Проте, незважаючи на відмінності, всі вони мають однакову структуру і складаються з чотирьох фаз (рис. 10.7): 1) пік (вершина), 2) спад (рецесія), 3) дно, 4) піднесення.

Як видно із рис. 10.7, економічні цикли проявляються через коливання ділової активності навколо зростаючого тренду. Переважна більшість науковців вбачає відмінність між трендом і циклом у тому, що тренд є результатом дії чинників, які зумовлюють довгострокове економічне зростання, а цикл є наслідком впливу на економіку чинників, що викликають тимчасові відхилення від тренду.

У процесі циклічних коливань відносно лінії тренду економіка послідовно проходить чотири фази. При цьому відлік циклічного коливання починають з точки, яку називають піком циклу і в якій обсяг виробництва сягає максимального рівня. В цій фазі циклу в економіці досягається повне використання наявних ресурсів і тому виробництво працює на повну або майже повну потужність, а ціни, як правило, зростають.

За піком настає фаза спаду, протягом якого обсяг виробництва зменшується. Спад (рецесія) фіксується за умов, якщо скорочення обсягу виробництва триває не менше двох кварталів. Якщо рецесія в економіці набуває глибокого і тривалого характеру, то ця фаза називається депресією. В економічній історії найвідомішою є Велика депресія 1929—1933 рр., яка насправді складається з двох періодів рецесії, розділених між собою незавершеним періодом відновлення економіки після першої рецесії. Під час Великої депресії у США обсяг виробництва скоротився на третину, на 25 % впали ціни, а рівень безробіття сягнув 24 %. Але українська депресія 1992—1999 рр. чуттєво перевершила Велику депресію як за тривалістю, так і за глибиною економічного спаду. Її особливість полягає в тому, що вона відбувалася на фоні одночасного падіння виробництва і зростання цін. Обсяг виробництва скоротився більше ніж удвічі, а ціни не впали, а карколомно зросли. При цьому найвище зростання цін відбулося у 1993 р., в якому ціни на споживчі товари та послуги зросли більше ніж у 100 разів.

Спад є ключовою фазою економічного циклу, оскільки він порушує довгостроковий тренд економічного зростання. Всі наступні фази відновлюють його. Найбільш важливими рисами, що характеризують виникнення спаду в економіці, є такі:

— попит на споживчі товари та послуги, і особливо на товари тривалого користування, різко зменшується. Коли його зменшення починає набувати сталого і зростаючого характеру, тоді економічні агенти сприймають це явище як рецесію. Фірми реагують на таку ситуацію скороченням виробництва, тобто зменшенням реального ВВП, що викликає падіння попиту на інвестиції;

— звужується попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого тижня, а далі відбувається звільнення з роботи і зростання безробіття;

— унаслідок зменшення попиту на споживчі та інвестиційні товари зростають товарно-матеріальні запаси, падають заробітна плата і ціни на кінцеву продукцію. Водночас зменшується попит на сировину та матеріали, що викликає зниження цін на проміжну продукцію;

— зменшується прибутковість підприємств і, як наслідок, падають курси акцій. Скорочується попит на кредитні ресурси і, як наслідок, падають процентні ставки.

Дно — наступна фаза економічного циклу. Вона відображує найнижчу точку спаду (або депресії). Ця фаза може бути короткостроковою або тривати досить довго. Все залежить від характеру причин, які викликали спад виробництва.

Піднесення — фаза економічного циклу, протягом якої обсяг виробництва спочатку відновлюється до рівня, що передував фазі спаду, а потім продовжує збільшуватися допоки не досягне нового максимального значення, тобто допоки не перевищить фазу пік попереднього циклу. В міру економічного піднесення зростає рівень використання наявних виробничих потужностей та вводяться нові потужності, оптимізується рівень безробіття, а зростання цін набуває помірних темпів.

Під час фази піднесення економічні процеси, притаманні спаду, розгортаються у протилежному напряму. Підприємства, які втратили прибутки в результаті рецесії та зниження цін, намагаються нейтралізувати ці втрати за рахунок використання інтенсивних чинників: упровадження нових технологій, переорієнтування виробництва на якісніші товари або товари, що користуються високим попитом, пошуку нових ринків збуту про­дукції тощо.

Перебудова виробництва відповідно до нових умов відновлює попит на інвестиції, що дає поштовх для розвитку галузей, які виробляють інвестиційні товари. Останні починають розширювати попит на сировину, матеріали та робочу силу. В результаті зростають доходи найманих працівників, що збільшує попит на споживчі товари і спричинює розвиток галузей споживчого сектору економіки (сільське господарство, харчова та легка промисловість тощо). У підсумку це сприяє збільшенню загального попиту в економіці, внаслідок чого зростають ціни і прибуток. В економічних агентів виникають впевненість і бажання нарощувати виробництво, що виштовхує економіку у фазу пік.

Чотирифазова структура коливань ділової активності — це спільна властивість усіх економічних циклів. Але вони не є близнюками, а суттєво відрізняються один від одного. Головними відмітними ознаками економічних циклів є їхня тривалість і рушійні сили (причини виникнення). Аналіз розвитку світової економіки за два останні століття дав підстави науковцям виявити найбільш важливі економічні цикли:

— короткострокові (носять назву «цикли Китчина»). Тривалість таких циклів — 3—5 років. Причини їх виникнення пов’язують зі збуреннями на фінансових ринках;

— середньострокові (до них відносять цикли Джаглера і Кузнеця). Тривалість циклів коливається в межах 10—20 років. Їх пов’язують із структурними зрушеннями в економіці та суттєвими міжгалузевими переливами капіталу;

— довгострокові, або довгохвильові (носять назву «цикли Кондратьєва»). Їх тривалість становить близько 50 років. Головною рушійною силою є радикальні зміни в технологічній базі як національної, так і світової економіки.

У макроекономічній науці не існує єдиної теорії щодо причин циклічних коливань. На ранніх етапах дослідження цього явища переважали детерміністські теорії, згідно з якими економічні цикли відбуваються періодично з такою самою регулярністю, як і океанські припливи. Але пізніше виявилося, що економічні цикли відбуваються нерегулярно. Тому на сучасному етапі панує думка про те, що економічні цикли є наслідком не періодично повторних, а випадкових імпульсів, які не регулярно впливають на економічну систему.

Усі теорії економічних циклів можна об’єднати за двома напрямами: одні теорії пояснюють циклічні коливання в економіці зовнішніми чинниками, інші — внутрішніми чинниками. Теорії, що віддають перевагу зовнішнім чинниками, убачають причини циклічних коливань в імпульсах, які породжуються за межами економічної системи. До таких імпульсів відносять війни, революції, політичні збурення, демографічні вибухи, відкриття нових родовищ корисних копалин, великомасштабні науково-технічні нововведення тощо. Прихильники теорій, які спираються на внутрішні чинники, виходять із того, що причини економічних циклів випливають зсередини самої економічної системи. До основних внутрішніх чинників вони відносять нера­ціональну монетарну політику, нестабільність інвестицій, негнучкість цін і заробітної плати, коливання продуктивності праці тощо.

Серед усієї палітри теорій економічних коливань можна виділити найважливіші. Такими є:

1. Інноваційні теорії — пов’язують економічні цикли з великими технічними нововведеннями, які з’являються нерегулярно і зумовлюють коливання ділової активності.

2. Монетаристська теорія — її прихильники вважають, що головною причиною циклічних коливань в економіці є нестабільні темпи грошової емісії. На їх думку, надлишок грошової маси може викликати інфляційне зростання, а дефіцит — спровокувати спад виробництва.

3. Теорія рівноважного ділового циклу — пояснює циклічні коливання помилковим сприйняттям економічними суб’єктами динаміки цін і заробітної плати, що спонукає найманих працівників до прийняття помилкових рішень щодо пропозиції робочої сили, а підприємців — щодо зміни обсягів виробництва.

4. Теорія реального економічного циклу — передбачає, що номінальні чинники, такі як пропозиція грошей та ціни, не впливають на реальні зміни в економіці, тобто на обсяг виробництва і зайнятість. За цією теорією, циклічні коливання в економіці спричинюються переважно технологічними шоками. Так, технологічний прогрес, з одного боку, збільшує продуктивність праці та виробничі потужності економіки, з іншого — створює передумови для підвищення реальної заробітної плати, яка спонукає найманих працівників до збільшення пропозиції праці. Внаслідок таких змін зростають обсяг виробництва і зайнятість. Технологічний регрес викликає протилежні наслідки — зменшення обсягів виробництва і рівня зайнятості.

5. Згідно з моделлю мультиплікатора-акселератора, економічні коливання виникають за умов певного співвідношення між мультиплікатором інвестицій та акселератором. Основне рівняння цієї моделі має такий вигляд:

            (10.20)

де  — автономні інвестиції; с — гранична схильність до споживання; а — коефіцієнт акселерації; Y — дохід, тобто ВВП.

Залежно від співвідношення між мультиплікатором витрат, який прямо залежить від граничної схильності до споживання, та акселератором дохід може змінюватися рівномірно або у формі циклічних коливань. Циклічні коливання виникають за співвідношення (с + а)2 < 4а, тобто коли квадрат суми граничної схильності до споживання і коефіцієнта акселерації менший за суму чотирьох коефіцієнтів акселерації. Протилежне співвідношення цих величин, тобто (с + а)2 > 4а, відображує умови, за яких забезпечується рівномірна динаміка доходу.

Незважаючи на відсутність єдиного підходу щодо причин економічного циклу, безперечним є те, що в кінцевому підсумку циклічні коливання викликаються непропорційними змінами
в сукупному попиті та/або сукупній пропозиції. Скорочення попиту в економіці призводить до спаду виробництва, збільшення безробіття і зниження цін (див. підрозд. 4.3). Скорочення пропозиції зумовлює спад виробництва і збільшення безробіття, але на умовах зростання цін.

1. Під економічним зростанням слід розуміти довгострокове зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення потенційного ВВП і адекватного зростання сукупного попиту. Економічне зростання вимірюється двома показниками: середньорічний темп приросту реального ВВП і середньорічний темп приросту реального ВВП на душу населення. Економічне зростання не слід ототожнювати з економічним розвитком. Категорія економічного розвитку є змістовнішою, оскільки відображує не лише зростання обсягів виробництва, а й здатність економіки за рахунок цього підвищувати якість життя населення. Розрізняють два типи економічного зростання: екстенсивне та інтенсивне.

2. Сучасні уявлення про економічне зростання сформувалися на базі кейнсіанської і неокласичної теорій. На думку кейнсіанців, головну роль в економічному зростанні відіграє попит на інвестиції, який є компонентом сукупного попиту і засобом нагромадження капіталу. Він залежать, з одного боку, від норми заощаджень, з іншого — від капіталомісткості продукту. В неокласичній теорії економічного зростання головна увага приділяється нагромадженню капіталу, яке визначає потенційні можливості економіки, а також чинникам, від яких вони залежать. При цьому враховуються як кількісні, так і якісні зміни у факторах виробництва, що пов’язуються з технічним прогресом. Подальше вдосконалення теорії економічного зростання спрямовано на розроблення ендогенних теорій.

3. Цільовою функцією моделі Солоу є збільшення ВВП на одного працівника, тобто зростання продуктивності праці, яка є функцією від її капіталоозброєності. Тому економічне зростання залежить від тих чинників, які впливають на капіталоозброєність: нагромадження капіталу, приріст населення, технічний прогрес. Із моделі Солоу випливають два висновки. Перший — вплив нагромадження капіталу і приросту населення на економічне зростання обмежується досягненням економікою стійкого стану, а технічний прогрес є нескінченним чинником економічного зростання. Другий — оптимальним обсягом нагромадження капіталу є така норма заощаджень, яка забезпечує економіці стійкий стан із найвищим рівнем споживання. Стійка капіталоозброєність, яка максимізує споживання, називається капіталоозброєністю за Золотим правилом, а норма заощаджень, яка відповідає цим умовам, — нормою заощаджень за Золотим правилом.

4. Для обчислення внеску кожного фактора виробництва у загальний приріст продукту застосовується метод, що має назву «облік економічного зростання». За цим методом внесок капіталу в економічне зростання визначається як добуток частки капіталу у виробленому продукті та приросту капіталу, а внесок праці — як добуток частки праці у виробленому продукті та приросту праці. Для визначення внеску технічного прогресу на економічне зростання застосовується показник сукупної продуктивності факторів виробництва. При цьому внесок технічного прогресу у приріст продукту визначається за залишковим принципом, тобто відніманням від загального приросту продукту сумарного внеску капіталу і праці.

5. Економічне зростання — це головний компонент економічної динаміки, який визначає траєкторію обсягів виробництва. Іншим компонентом економічної динаміки є економічні цикли. Економічним циклом називається період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спаду або піднесення до іншого спаду або піднесення на умовах збереження загальної тенденції до зростання. Окремі економічні цикли істотно різняться між собою. Проте всі вони складаються з чотирьох фаз: пік (вершина), спад (рецесія), дно, піднесення.

6. Усі теорії економічних циклів можна об’єднати за двома напрямами: одні теорії пояснюють циклічні коливання в економіці зовнішніми чинниками, інші — внутрішніми чинниками. Теорії, що віддають перевагу зовнішнім чинниками, вбачають причини циклічних коливань в імпульсах, які породжуються за межами економічної системи. До таких імпульсів відносять війни, революції, політичні збурення, демографічні вибухи, відкриття нових родовищ корисних копалин, великомасштабні науково-технічні нововведення тощо. Прихильники теорій, які спираються на внутрішні чинники, виходять з того, що причини економічних циклів випливають зсередини самої економічної системи. До основних внутрішніх чинників вони відносять нераціональну монетарну політику, нестабільність інвестицій, негнучкість цін і заробітної плати, коливання в продуктивності праці тощо.

7. Серед усієї сукупності теорій економічних коливань можна виділити найважливіші. Так, інноваційні теорії пов’язують економічні цикли з великими і нерегулярними технічними нововведеннями. Монетаристська теорія називає головною причиною економічних коливань нестабільні темпи грошової емісії. Згідно з моделлю мультиплікатора-акселератора економічні цикли спричинюються певними співвідношеннями між мультиплікатором та акселератором. Теорія рівноважного ділового циклу пояснює циклічні коливання помилковим сприйняттям економічними суб’єк­тами динаміки цін і заробітної плати, що спонукає їх до помилкових рішень. За теорією реального економічного циклу, причиною економічних коливань є технологічні шоки.

Амортизація

Залишок Солоу

Граничні інвестиції

Золоте правило нагромадження
капіталу

Економіка у стійкому стані

Інвестиції

Економічне зростання

Інтенсивне зростання

Економічний розвиток

Капіталоозброєність

Економічний тренд

Капіталоозброєність
за Золотим правилом

Економічний цикл

Кейнсіанська теорія економічного зростання

Екстенсивне зростання

Метод обліку економічного
зростання

Ендогенні теорії економічного
зростання

Модель Солоу

Ефективність праці

Нагромадження капіталу

Передумови моделі Солоу

Теорії економічного циклу, що спираються на зовнішні чинники

Приріст населення

Технічний прогрес

Продуктивність праці

Фази економічного циклу

Стійка капіталоозброєність

Частка капіталу у виробленому
продукті

Сукупна продуктивність факторів виробництва

Частка праці у виробленому
 продукті

Теорії економічного циклу, що
спираються на внутрішні чинники

 

1. Що таке економічне зростання і в яких формах воно може відбуватися?

2. Розкрийте основні положення кейнсіанської теорії економіч­ного зростання.

3. Розкрийте основні положення неокласичної теорії економіч­ного зростання.

4. Назвіть головні передумови моделі Солоу.

5. Поясність, як впливають на капіталоозброєність окремі чинники (нагромадження капіталу, приріст населення, технічний прогрес).

6. Які висновки випливають із моделі Солоу?

7. Запишіть рівняння, яке пов’язує темп економічного зростання з темпами приросту окремих факторів виробництва, та прокоментуйте його побудову.

8. Дайте визначення економічного циклу та охарактеризуйте окремі його фази.

9. Розкрийте теорії, які пояснюють причини циклічних коливань в економіці.

10. Припустимо, що економіка перебуває у стійкому стані і зростає з темпом 3,68 %. При цьому темп зростання капіталу становить 4 %, темп зростання населення — 1,2 %, частка капіталу у виробленому продукті — 0,35. Обчисліть темп зростання сукупної продуктивності факторів виробництва та її частку у виробленому продукті.

11. Припустимо, що в гіпотетичній економіці обсяг капіталу на початок року становить 425 млрд грн, чисельність робочої сили — 20 млн чол., d = 9 %, n = 1 %, g = 2 %. Обчисліть обсяг інвестицій, необхідний для забезпечення стійкої капіталоозброєності.

Відомо, що головним координатором економічної діяльності
є ринок. «Невидима рука» ринку регулює найважливіші параметри національної економіки: обсяг виробництва, рівень зайнятості та інфляції. Проте ринок не є самодостатньою формою організації національного виробництва, оскільки має певні вади. Тому в економіці сучасних країн ринкове саморегулювання економіки з об’єктив­ною необхідністю доповнюється державним регулюванням. Це означає, що економіка будь-якої країни сучасного світу є змішаною, в якій ринкова система і держава розподіляють між собою відповідальність за ефективність економічної діяльності. Отже, об’єктом аналізу четвертої частини підручника є змішана закрита економіка, тобто економіка без урахування її зв’язків із рештою світу.

Природно, що аналіз змішаної закритої економіки розпочинається з висвітлення ролі держави в системі макроекономічного регулювання. Цьому питанню присвячено розділ 11, в якому показується, як держава впливає на економічний кругообіг через взаємодію з домогосподарствами і підприємствами та які зміни вона вносить в умови формування економічної рівноваги, а також розкриваються засади стабілізаційної політики держави та полеміка навколо цієї політики. У розділі 12 розглядаються інструмен­ти фіскальної політики та їхній вплив на ВВП. При цьому розкриваються вплив податків на мультиплікатор витрат, види фіскальної політики та її зв’язок із державним бюджетом.

У розділі 13 розглядаються засади монетарної політики: цілі, інструменти, передатний механізм і наслідки впливу цієї політики на економіку в короткостроковому і довгостроковому періодах на основі інструментарію моделі AD—AS. У розділі 14 подається модель IS—LM, яка є основним тлумаченням кейнсіанської теорії сукупного попиту в закритій економіці та аналітичним засобом обґрунтування стабілізаційної політики. В межах цього розділу виводяться функції кривих IS і LM, показується роль моделі IS—LM у визначенні ефективності фіскальної та монетарної політики.