• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

7.3. Функції споживання з урахуванням фактора часу

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 

Після опублікування наукової праці Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.) кейнсіанська функція споживання відразу набула визнання. Економісти, спираючись на аналіз статистичних даних, підтвердили, що вона достатньо точно описує фактичну поведінку споживачів: високу залежність споживання від поточного доходу і зниження середньої схильності до споживання в міру зростання цього доходу.

Проте згодом у результаті розширення часових горизонтів ста­тистичних досліджень виявилося, що кейнсіанська функція споживання не є загальним законом, а «спрацьовує» лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді припущення Кейн­са щодо функції споживання не підтвердилися. Докази на користь такого висновку вперше навів Саймон Кузнець (1901—1985), який на базі статистичних досліджень виявив, що у довгостроковому періоді функція споживання має стабільну середню схильність до споживання.

Отже, статистичні дослідження виявляють, що існує дві різні функції споживання: короткострокова і довгострокова. Короткострокова функція споживання була обґрунтована Кейнсом. Довгострокова функція споживання пояснюється в посткейнсіанських теоріях, які спираються на теорію І. Фішера про міжчасовий вибір споживача.

Згідно з теорією Фішера споживання домогосподарств в кожному поточному періоді не обмежується лише їхнім поточним доходом. Згідно з цією теорією сучасні люди є раціональними і передбачливими. Тому в процесі прийняття рішень щодо величини споживання вони здійснюють міжчасовий вибір і враховують не лише поточний дохід, а й переміщення доходу між різними пе­ріодами життя. Звідси випливає основна ідея Фішера — споживання в кожному окремому періоді життя людини залежить від її доходу впродовж усього її життя.

Для ілюстрації теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача припустимо, що його життя складається лише з двох періодів: перший — молодість, другий — старість. У першому періоді дохід споживача становить Y1, а споживання — С1. У другому періо­ді дохід становить Y 2, а споживання — С2. Врахуємо також, що споживач має можливість заощаджувати і брати позику. Тому його споживання у будь-якому періоді може бути нижчим за поточний дохід (внаслідок заощаджень) або вищим за поточний дохід (за рахунок активів і позик). При цьому під доходом (Y) будемо розуміти трудовий дохід, з якого утримуються податки.

Розглянемо перший варіант: споживач заощаджує в період молодості, щоб на певну величину збільшити споживання в період старості. За цих умов міжчасове бюджетне обмеження споживача у кожному періоді визначається так:

С1 = Y1 – S1; (7.12)

С2 = (1 + r)S1 + Y2.   (7.13)

Отже, у першому періоді максимально можлива величина споживання менша за поточний дохід на суму заощаджень. У другому періоді, навпаки, вона перевищує його поточний дохід на величину заощаджень першого періоду з нарахованими процентами.

Розглянемо протилежний варіант: споживач планує збільшити споживання у першому періоді за рахунок певного його зменшення у другому. З цією метою у першому періоді він не заощаджує і бере ще гроші у позику на величину, яка кореспондує із запланованими заощадженнями у другому періоді. За таких умов максимально можлива величина споживання у кожному з двох періодів буде такою:

            (7.14)

            (7.15)

Таким чином, у другому періоді бюджетне обмеження споживача менше за поточний дохід на величину заощаджень, які планується використати для повернення позики першого періоду.
У першому періоді бюджетне обмеження споживача збільшується порівняно з поточним доходом на величину дисконтованих заощаджень другого періоду.

На базі теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача з’я­вилися дві функції споживання, які економісти називають гіпотезами: гіпотеза життєвого циклу, що пов’язана з іменем Франко Модільяні, та гіпотеза постійного (перманентного) доходу, яку пов’язують з іменем Мільтона Фрідмана.

Гіпотеза життєвого циклу. Згідно з цією гіпотезою дохід людей впродовж життя змінюється. Але, попри це, люди прагнуть підтримувати рівномірний рівень споживання протягом усіх періодів свого життя. Виходячи з цього, гіпотезою життєвого цик­лу передбачається, що люди багато заощаджують, коли їхні до­ходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають на споживання, коли їхні доходи нижчі за середні протягом життя.

Для ілюстрації гіпотези життєвого циклу розглянемо поведінку особи, яка планує забезпечити собі приблизно однаковий рівень споживання протягом усього економічно самостійного життя. З цією метою запровадимо такі умови:

Т — очікувана кількість років економічно самостійного життя особи, яке складається з періоду трудового життя і післятрудового (пенсійного) періоду;

R — запланована кількість років трудового життя;

Y — очікуваний середньорічний трудовий дохід за весь період трудового життя;

W — майно (активи, багатство), яке людина нагромадила за рахунок заощаджень (для спрощення припустимо, що на заощадження не нараховуються проценти).

Згідно з наведеними умовами ресурси особи для її споживання за весь життєвий цикл складаються з поточних доходів, отриманих за період трудового життя (R × Y), і нагромадженого майна (W). Звідси рівномірна величина щорічного споживання особи впродовж усього її життя становитиме

.           (7.16)

Тоді функцію споживання особи можна записати так:

.           (7.17)

Наприклад, припустимо, що тривалість економічно самостійного життя особи становить 50 років і 30 із них вона має намір працювати. Це означає, що Т = 50, R = 30. За таких умов функція споживання матиме такий вигляд:

С = 0,6 × Y + 0,02 × W.           (7.18)

Із рівняння (7.18) видно, що споживання залежить від двох чинників: поточного доходу і майна. В даному числовому прикладі додаткова одиниця поточного доходу збільшує споживання на 0,6 одиниці, а додаткова одиниця майна збільшує споживання на 0,02 одиниці.

Якщо так планують своє споживання протягом усього життя окремі особи, то аналогічно визначається функція споживання для всіх осіб. Отже, у загальному вигляді функцію споживання для всієї економіки можна подати таким чином:

С = α × Y+ β × W,        (7.19)

де α — гранична схильність до споживання з поточного доходу; β — гранична схильність до споживання з майна.

Якщо обидві частини рівняння (7.19) поділити на Y, то отримаємо функцію середньої схильності до споживання:

            (7.20)

Із рівняння (7.20) видно, що середня схильність до споживання (С / Y) залежить від співвідношення між багатством і поточним доходом (W / Y). На початкових етапах трудового життя особи її поточний дохід, як правило, зростає швидше, ніж багатство. Тому середня схильність до споживання може зменшуватися, що відповідає висновкам кейнсіанської теорії. Але за весь період життя багатство людини залежить від її поточного доходу. Тому середня схильність до споживання в довготривалому періоді є постійною величиною.

Гіпотеза постійного (перманентного) доходу. Згідно з цією гіпотезою споживання залежить не від поточного доходу, а від постійного. За своїм визначенням постійний дохід — це сталий компонент поточного доходу, який людина спроможна підтримувати протягом усього життя за рахунок трудового доходу і нагромаджених активів. У математичній інтерпретації постійний дохід являє собою середньозважену величину або тренд поточних доходів людини за всі роки її життя. Це означає, що поточний дохід крім постійного доходу включає також і тимчасовий дохід, який не піддається передбаченню. Згідно з цією гіпотезою в процесі прийняття рішень люди спираються на постійний дохід, який вони спроможні передбачити. Звідси випливає функція спо­живання:

С = с × Yp,      (7.21)

де с — коефіцієнт, який визначає ту частку постійного доходу, яка витрачається на споживання; Yp — постійний дохід (наявний).

На базі функції споживання з постійним доходом можна зробити висновок щодо можливої динаміки середньої схильності до споживання. Для цього обидві частини рівняння (7.21) поділимо на Y:

            (7.22)

Отже, середня схильність до споживання залежить від співвідношення між постійним доходом і поточним доходом. Якщо поточний дохід тимчасово перевищує постійний дохід за рахунок тимчасових доходів, то середня схильність до споживання зменшується, і навпаки.

1. Дохід домогосподарств (особистий дохід) є головним елементом розподілу ВВП і джерелом витрат домогосподарств на споживання (приватне споживання). Величина особистого доходу формується переважно на ринку ресурсів, де домогосподарства отримують доходи від продажу своїх ресурсів підприємствам. До них входять заробітна плата найманих працівників, змішаний дохід, доходи від активів. У змішаній відкритій економіці до скла­ду особистого доходу входять також соціальні трансферти, які надаються переважно державою, а також рештою світу.

2. Слід розрізняти особистий дохід і особистий наявний дохід. За своїм визначенням, наявний дохід — це та частина доходу, яка залишається в розпорядженні суб’єктів приватної економіки після сплати податків. У спрощеній економіці податків немає. Тому весь особистий дохід є особистим наявним доходом. Він дорівнює ВВП за мінусом наявного доходу підприємств. Останній складається з амортизації та нерозподіленого прибутку. Особистий наявний дохід є безпосереднім джерелом споживання домогосподарств. Але певна його частина спрямовується на заощадження. Це означає, що особистий наявний дохід розподіляється на споживання і заощадження.

3. Заощадження домогосподарств є одним із джерел, за рахунок яких вони переміщують свої доходи з одного періоду в інший з метою регулювання в часі рівня свого споживання. Але заощадження є не лише джерелом міжчасового переміщення дохо­дів, а й засобом їх примноження. Це пояснюється тим, що майбут-
ня вартість заощадженої суми грошей більша за їх теперішню вар-
тість на величину процентів, нарахованих за кожний рік заощаджувального періоду. Такий метод обчислення вартості грошей називається методом нарахування складного процента. В його основі лежить використання ставки дисконту. Вона визначається як максимально можливий рівень доходу, котрий можна отримати за альтернативними варіантами вкладання коштів. Став­ка дисконту використовується також для обчислення теперішньої вартості бажаної майбутньої вартості. З цією метою застосовується метод дисконтування.

4. Схильність домогосподарств до заощаджень залежить не лише від їхнього бажання, а й від рівня їхнього доходу. У разі високого рівня доходу схильність до заощаджень зростає, низького — падає. Для аналізу рівня диференціації доходів домогосподарств застосовуються різні методи та показники. Найбільшого визнання набула крива Лоренца, яка відображує ступінь нерівності в доходах через відхилення кривої, що показує фактичний розподіл доходу між групами сімей, від бісектриси, що характеризує абсолютну рівність в доходах. Крім кривої Лоренца для визначення рівня диференціації особистих доходів використовують такі показники, як децільний коефіцієнт і коефіцієнт Джині.

5. Першим пов’язав споживання з особистим доходом Кейнс. Згідно з кейнсіанською теорією, споживання є зростаючою функ­цією від поточного наявного доходу домогосподарств. Сучасні кейнсіанці модифікували цю функцію та замінили особистий наявний дохід на наявний дохід приватної економіки. В кейнсіанській функції наявний дохід втілюється у споживання згідно з граничною схиль-
ністю до споживання, рівень якої, як правило, менший за одиницю і більший за нуль. Оберненою стороною граничної схильності до спо-
живання є гранична схильність до заощаджень.

6. Ще одним елементом кейнсіанської функції споживання
є автономне споживання, яке не залежить від поточного доходу. Оскільки у підсумку споживання є лише функцією доходу, то це означає, що автономне споживання може змінюватися внаслідок використання попередніх і майбутніх доходів домогосподарств. На цій підставі до чинників автономного споживання можна віднести багатство та запозичення. Багатство формується заощадженнями, які були здійснені за рахунок доходів попередніх періодів, і слугує джерелом доходів і споживання в поточному періоді. Запозичення збільшує споживання відносно доходу у поточ-
ному періоді та зменшує споживання відносно доходу в майбутньому періоді, за рахунок якого повертаються борги.

7. Широкого визнання набули функції споживання, що спираються на теорію Фішера. Згідно з цією теорією, домогосподарства в процесі прийняття рішень щодо споживання здійснюють міжчасовий вибір і враховують як поточний дохід, так і переміщення доходу між різними періодами життя за рахунок заощаджень і позик. Звідси випливає ключова ідея — споживання в кожному окремому періоді життя людини залежить від її доходу протягом усього її життя.

8. Згідно з гіпотезою життєвого циклу, люди прагнуть мати рівномірний рівень споживання протягом всіх періодів свого життя. Через це вони багато заощаджують, тобто нагромаджують багатство в періоди, коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають на споживання за рахунок доходів від багатства в періоди, коли їхні доходи нижчі за середні протягом життя. Тому відповідно до даної гіпотези споживання є функцією двох змінних: поточного доходу і багатства. Згідно з гіпотезою постійного доходу споживання залежить не від поточного доходу, а від постійного. В математичній інтерпретації постійний дохід являє собою середньозважену величину від поточних доходів людини за всі роки її життя. Тому за даною гіпотезою, споживання є функцією постійного доходу.

Автономне споживання

Модель економічного кругообігу

Багатство

Наявний дохід приватної економіки

Гіпотеза життєвого циклу

Об’єктивні чинники граничної
схильності до споживання

Гіпотеза постійного доходу

Основний психологічний закон
Кейнса

Гранична схильність до заощаджень

Особистий дохід

Гранична схильність до споживання

Особистий наявний дохід

Децільний коефіцієнт

Постійний дохід

Доходи від активів

Поточний дохід

Доходи від трудової діяльності

Середня схильність до заощаджень

Заощадження домогосподарств

Середня схильність до споживання

Запозичення

Соціальні трансферти

Кейнсіанська теорія споживання

Споживання домогосподарств

Кейнсіанська функція споживання

Ставка дисконту

Коефіцієнт Джині

Суб’єктивні чинники граничної
схильності до споживання

Крива Лоренца

Теорія міжчасового вибору
споживача

Майбутня вартість

Теперішня (дисконтована) вартість

Метод нарахування складаного
процента

 

1. Розкрийте умови формування і структуру особистого доходу та особистого наявного доходу в приватній закритій економіці.

2. У чому полягає сутність методу нарахування складного про­цента і методу дисконтування? З якою метою вони застосовуються?

3. Поясніть сутність і призначення кривої Лоренца, коефіцієнта Джині та децільного коефіцієнта.

4. Напишіть сучасне рівняння кейнсіанської функції споживання і покажіть за допомогою графіка залежність споживання від доходу.

5. Назвіть і поясніть чинники, що впливають на граничну схиль­ність до споживання, а також чинники автономного споживання.

6. Розкрийте сутність теорії міжчасового вибору споживача Фішера і в межах двох періодів визначте бюджетне обмеження споживача в кожному періоді.

7. Поясніть функцію споживання за гіпотезою життєвого циклу Модільяні. Які висновки щодо середньої схильності до споживання з неї випливають?

8. Поясніть функцію споживання за гіпотезою постійного доходу Фрідмана. Які висновки щодо середньої схильності до споживання з неї випливають?

9. Людина вирішила спланувати своє споживання на два наступних роки. При цьому в першому році її трудовий дохід становитиме 10 000 грн, у другому — 13 500 грн; у першому році с = 1,0; у другому — с = 0,9. Процентна ставка дорівнює 10 %. Припустимо, що в першому році людина планує взяти позику в сумі 1200 грн, щоб повернути її у другому році. Визначте бюджет­не обмеження споживача в кожному з двох років.

10. Припустимо, що поточний дохід людини за рік становить 20 000 грн, а її особисте багатство дорівнює 100 000 грн. Визначте величину споживання людини, якщо гранична схильність до споживання з поточного доходу — 0,65, гранична схильність до споживання з багатства — 0,02.

Після опублікування наукової праці Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.) кейнсіанська функція споживання відразу набула визнання. Економісти, спираючись на аналіз статистичних даних, підтвердили, що вона достатньо точно описує фактичну поведінку споживачів: високу залежність споживання від поточного доходу і зниження середньої схильності до споживання в міру зростання цього доходу.

Проте згодом у результаті розширення часових горизонтів ста­тистичних досліджень виявилося, що кейнсіанська функція споживання не є загальним законом, а «спрацьовує» лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді припущення Кейн­са щодо функції споживання не підтвердилися. Докази на користь такого висновку вперше навів Саймон Кузнець (1901—1985), який на базі статистичних досліджень виявив, що у довгостроковому періоді функція споживання має стабільну середню схильність до споживання.

Отже, статистичні дослідження виявляють, що існує дві різні функції споживання: короткострокова і довгострокова. Короткострокова функція споживання була обґрунтована Кейнсом. Довгострокова функція споживання пояснюється в посткейнсіанських теоріях, які спираються на теорію І. Фішера про міжчасовий вибір споживача.

Згідно з теорією Фішера споживання домогосподарств в кожному поточному періоді не обмежується лише їхнім поточним доходом. Згідно з цією теорією сучасні люди є раціональними і передбачливими. Тому в процесі прийняття рішень щодо величини споживання вони здійснюють міжчасовий вибір і враховують не лише поточний дохід, а й переміщення доходу між різними пе­ріодами життя. Звідси випливає основна ідея Фішера — споживання в кожному окремому періоді життя людини залежить від її доходу впродовж усього її життя.

Для ілюстрації теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача припустимо, що його життя складається лише з двох періодів: перший — молодість, другий — старість. У першому періоді дохід споживача становить Y1, а споживання — С1. У другому періо­ді дохід становить Y 2, а споживання — С2. Врахуємо також, що споживач має можливість заощаджувати і брати позику. Тому його споживання у будь-якому періоді може бути нижчим за поточний дохід (внаслідок заощаджень) або вищим за поточний дохід (за рахунок активів і позик). При цьому під доходом (Y) будемо розуміти трудовий дохід, з якого утримуються податки.

Розглянемо перший варіант: споживач заощаджує в період молодості, щоб на певну величину збільшити споживання в період старості. За цих умов міжчасове бюджетне обмеження споживача у кожному періоді визначається так:

С1 = Y1 – S1; (7.12)

С2 = (1 + r)S1 + Y2.   (7.13)

Отже, у першому періоді максимально можлива величина споживання менша за поточний дохід на суму заощаджень. У другому періоді, навпаки, вона перевищує його поточний дохід на величину заощаджень першого періоду з нарахованими процентами.

Розглянемо протилежний варіант: споживач планує збільшити споживання у першому періоді за рахунок певного його зменшення у другому. З цією метою у першому періоді він не заощаджує і бере ще гроші у позику на величину, яка кореспондує із запланованими заощадженнями у другому періоді. За таких умов максимально можлива величина споживання у кожному з двох періодів буде такою:

            (7.14)

            (7.15)

Таким чином, у другому періоді бюджетне обмеження споживача менше за поточний дохід на величину заощаджень, які планується використати для повернення позики першого періоду.
У першому періоді бюджетне обмеження споживача збільшується порівняно з поточним доходом на величину дисконтованих заощаджень другого періоду.

На базі теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача з’я­вилися дві функції споживання, які економісти називають гіпотезами: гіпотеза життєвого циклу, що пов’язана з іменем Франко Модільяні, та гіпотеза постійного (перманентного) доходу, яку пов’язують з іменем Мільтона Фрідмана.

Гіпотеза життєвого циклу. Згідно з цією гіпотезою дохід людей впродовж життя змінюється. Але, попри це, люди прагнуть підтримувати рівномірний рівень споживання протягом усіх періодів свого життя. Виходячи з цього, гіпотезою життєвого цик­лу передбачається, що люди багато заощаджують, коли їхні до­ходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають на споживання, коли їхні доходи нижчі за середні протягом життя.

Для ілюстрації гіпотези життєвого циклу розглянемо поведінку особи, яка планує забезпечити собі приблизно однаковий рівень споживання протягом усього економічно самостійного життя. З цією метою запровадимо такі умови:

Т — очікувана кількість років економічно самостійного життя особи, яке складається з періоду трудового життя і післятрудового (пенсійного) періоду;

R — запланована кількість років трудового життя;

Y — очікуваний середньорічний трудовий дохід за весь період трудового життя;

W — майно (активи, багатство), яке людина нагромадила за рахунок заощаджень (для спрощення припустимо, що на заощадження не нараховуються проценти).

Згідно з наведеними умовами ресурси особи для її споживання за весь життєвий цикл складаються з поточних доходів, отриманих за період трудового життя (R × Y), і нагромадженого майна (W). Звідси рівномірна величина щорічного споживання особи впродовж усього її життя становитиме

.           (7.16)

Тоді функцію споживання особи можна записати так:

.           (7.17)

Наприклад, припустимо, що тривалість економічно самостійного життя особи становить 50 років і 30 із них вона має намір працювати. Це означає, що Т = 50, R = 30. За таких умов функція споживання матиме такий вигляд:

С = 0,6 × Y + 0,02 × W.           (7.18)

Із рівняння (7.18) видно, що споживання залежить від двох чинників: поточного доходу і майна. В даному числовому прикладі додаткова одиниця поточного доходу збільшує споживання на 0,6 одиниці, а додаткова одиниця майна збільшує споживання на 0,02 одиниці.

Якщо так планують своє споживання протягом усього життя окремі особи, то аналогічно визначається функція споживання для всіх осіб. Отже, у загальному вигляді функцію споживання для всієї економіки можна подати таким чином:

С = α × Y+ β × W,        (7.19)

де α — гранична схильність до споживання з поточного доходу; β — гранична схильність до споживання з майна.

Якщо обидві частини рівняння (7.19) поділити на Y, то отримаємо функцію середньої схильності до споживання:

            (7.20)

Із рівняння (7.20) видно, що середня схильність до споживання (С / Y) залежить від співвідношення між багатством і поточним доходом (W / Y). На початкових етапах трудового життя особи її поточний дохід, як правило, зростає швидше, ніж багатство. Тому середня схильність до споживання може зменшуватися, що відповідає висновкам кейнсіанської теорії. Але за весь період життя багатство людини залежить від її поточного доходу. Тому середня схильність до споживання в довготривалому періоді є постійною величиною.

Гіпотеза постійного (перманентного) доходу. Згідно з цією гіпотезою споживання залежить не від поточного доходу, а від постійного. За своїм визначенням постійний дохід — це сталий компонент поточного доходу, який людина спроможна підтримувати протягом усього життя за рахунок трудового доходу і нагромаджених активів. У математичній інтерпретації постійний дохід являє собою середньозважену величину або тренд поточних доходів людини за всі роки її життя. Це означає, що поточний дохід крім постійного доходу включає також і тимчасовий дохід, який не піддається передбаченню. Згідно з цією гіпотезою в процесі прийняття рішень люди спираються на постійний дохід, який вони спроможні передбачити. Звідси випливає функція спо­живання:

С = с × Yp,      (7.21)

де с — коефіцієнт, який визначає ту частку постійного доходу, яка витрачається на споживання; Yp — постійний дохід (наявний).

На базі функції споживання з постійним доходом можна зробити висновок щодо можливої динаміки середньої схильності до споживання. Для цього обидві частини рівняння (7.21) поділимо на Y:

            (7.22)

Отже, середня схильність до споживання залежить від співвідношення між постійним доходом і поточним доходом. Якщо поточний дохід тимчасово перевищує постійний дохід за рахунок тимчасових доходів, то середня схильність до споживання зменшується, і навпаки.

1. Дохід домогосподарств (особистий дохід) є головним елементом розподілу ВВП і джерелом витрат домогосподарств на споживання (приватне споживання). Величина особистого доходу формується переважно на ринку ресурсів, де домогосподарства отримують доходи від продажу своїх ресурсів підприємствам. До них входять заробітна плата найманих працівників, змішаний дохід, доходи від активів. У змішаній відкритій економіці до скла­ду особистого доходу входять також соціальні трансферти, які надаються переважно державою, а також рештою світу.

2. Слід розрізняти особистий дохід і особистий наявний дохід. За своїм визначенням, наявний дохід — це та частина доходу, яка залишається в розпорядженні суб’єктів приватної економіки після сплати податків. У спрощеній економіці податків немає. Тому весь особистий дохід є особистим наявним доходом. Він дорівнює ВВП за мінусом наявного доходу підприємств. Останній складається з амортизації та нерозподіленого прибутку. Особистий наявний дохід є безпосереднім джерелом споживання домогосподарств. Але певна його частина спрямовується на заощадження. Це означає, що особистий наявний дохід розподіляється на споживання і заощадження.

3. Заощадження домогосподарств є одним із джерел, за рахунок яких вони переміщують свої доходи з одного періоду в інший з метою регулювання в часі рівня свого споживання. Але заощадження є не лише джерелом міжчасового переміщення дохо­дів, а й засобом їх примноження. Це пояснюється тим, що майбут-
ня вартість заощадженої суми грошей більша за їх теперішню вар-
тість на величину процентів, нарахованих за кожний рік заощаджувального періоду. Такий метод обчислення вартості грошей називається методом нарахування складного процента. В його основі лежить використання ставки дисконту. Вона визначається як максимально можливий рівень доходу, котрий можна отримати за альтернативними варіантами вкладання коштів. Став­ка дисконту використовується також для обчислення теперішньої вартості бажаної майбутньої вартості. З цією метою застосовується метод дисконтування.

4. Схильність домогосподарств до заощаджень залежить не лише від їхнього бажання, а й від рівня їхнього доходу. У разі високого рівня доходу схильність до заощаджень зростає, низького — падає. Для аналізу рівня диференціації доходів домогосподарств застосовуються різні методи та показники. Найбільшого визнання набула крива Лоренца, яка відображує ступінь нерівності в доходах через відхилення кривої, що показує фактичний розподіл доходу між групами сімей, від бісектриси, що характеризує абсолютну рівність в доходах. Крім кривої Лоренца для визначення рівня диференціації особистих доходів використовують такі показники, як децільний коефіцієнт і коефіцієнт Джині.

5. Першим пов’язав споживання з особистим доходом Кейнс. Згідно з кейнсіанською теорією, споживання є зростаючою функ­цією від поточного наявного доходу домогосподарств. Сучасні кейнсіанці модифікували цю функцію та замінили особистий наявний дохід на наявний дохід приватної економіки. В кейнсіанській функції наявний дохід втілюється у споживання згідно з граничною схиль-
ністю до споживання, рівень якої, як правило, менший за одиницю і більший за нуль. Оберненою стороною граничної схильності до спо-
живання є гранична схильність до заощаджень.

6. Ще одним елементом кейнсіанської функції споживання
є автономне споживання, яке не залежить від поточного доходу. Оскільки у підсумку споживання є лише функцією доходу, то це означає, що автономне споживання може змінюватися внаслідок використання попередніх і майбутніх доходів домогосподарств. На цій підставі до чинників автономного споживання можна віднести багатство та запозичення. Багатство формується заощадженнями, які були здійснені за рахунок доходів попередніх періодів, і слугує джерелом доходів і споживання в поточному періоді. Запозичення збільшує споживання відносно доходу у поточ-
ному періоді та зменшує споживання відносно доходу в майбутньому періоді, за рахунок якого повертаються борги.

7. Широкого визнання набули функції споживання, що спираються на теорію Фішера. Згідно з цією теорією, домогосподарства в процесі прийняття рішень щодо споживання здійснюють міжчасовий вибір і враховують як поточний дохід, так і переміщення доходу між різними періодами життя за рахунок заощаджень і позик. Звідси випливає ключова ідея — споживання в кожному окремому періоді життя людини залежить від її доходу протягом усього її життя.

8. Згідно з гіпотезою життєвого циклу, люди прагнуть мати рівномірний рівень споживання протягом всіх періодів свого життя. Через це вони багато заощаджують, тобто нагромаджують багатство в періоди, коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають на споживання за рахунок доходів від багатства в періоди, коли їхні доходи нижчі за середні протягом життя. Тому відповідно до даної гіпотези споживання є функцією двох змінних: поточного доходу і багатства. Згідно з гіпотезою постійного доходу споживання залежить не від поточного доходу, а від постійного. В математичній інтерпретації постійний дохід являє собою середньозважену величину від поточних доходів людини за всі роки її життя. Тому за даною гіпотезою, споживання є функцією постійного доходу.

Автономне споживання

Модель економічного кругообігу

Багатство

Наявний дохід приватної економіки

Гіпотеза життєвого циклу

Об’єктивні чинники граничної
схильності до споживання

Гіпотеза постійного доходу

Основний психологічний закон
Кейнса

Гранична схильність до заощаджень

Особистий дохід

Гранична схильність до споживання

Особистий наявний дохід

Децільний коефіцієнт

Постійний дохід

Доходи від активів

Поточний дохід

Доходи від трудової діяльності

Середня схильність до заощаджень

Заощадження домогосподарств

Середня схильність до споживання

Запозичення

Соціальні трансферти

Кейнсіанська теорія споживання

Споживання домогосподарств

Кейнсіанська функція споживання

Ставка дисконту

Коефіцієнт Джині

Суб’єктивні чинники граничної
схильності до споживання

Крива Лоренца

Теорія міжчасового вибору
споживача

Майбутня вартість

Теперішня (дисконтована) вартість

Метод нарахування складаного
процента

 

1. Розкрийте умови формування і структуру особистого доходу та особистого наявного доходу в приватній закритій економіці.

2. У чому полягає сутність методу нарахування складного про­цента і методу дисконтування? З якою метою вони застосовуються?

3. Поясніть сутність і призначення кривої Лоренца, коефіцієнта Джині та децільного коефіцієнта.

4. Напишіть сучасне рівняння кейнсіанської функції споживання і покажіть за допомогою графіка залежність споживання від доходу.

5. Назвіть і поясніть чинники, що впливають на граничну схиль­ність до споживання, а також чинники автономного споживання.

6. Розкрийте сутність теорії міжчасового вибору споживача Фішера і в межах двох періодів визначте бюджетне обмеження споживача в кожному періоді.

7. Поясніть функцію споживання за гіпотезою життєвого циклу Модільяні. Які висновки щодо середньої схильності до споживання з неї випливають?

8. Поясніть функцію споживання за гіпотезою постійного доходу Фрідмана. Які висновки щодо середньої схильності до споживання з неї випливають?

9. Людина вирішила спланувати своє споживання на два наступних роки. При цьому в першому році її трудовий дохід становитиме 10 000 грн, у другому — 13 500 грн; у першому році с = 1,0; у другому — с = 0,9. Процентна ставка дорівнює 10 %. Припустимо, що в першому році людина планує взяти позику в сумі 1200 грн, щоб повернути її у другому році. Визначте бюджет­не обмеження споживача в кожному з двох років.

10. Припустимо, що поточний дохід людини за рік становить 20 000 грн, а її особисте багатство дорівнює 100 000 грн. Визначте величину споживання людини, якщо гранична схильність до споживання з поточного доходу — 0,65, гранична схильність до споживання з багатства — 0,02.