• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

7.2. Кейнсіанська функція споживання

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 

Споживання є головним компонентом сукупних витрат на виробництво ВВП, а отже, і головним чинником, від якого залежать стан національної економіки, економічні піднесення та спади. То­му питання про те, що лежить в основі рішень домогосподарств щодо визначення величини своїх витрат на споживання, є однією з центральних проблем макроекономіки.

Згідно з кейнсіанською теорією основним чинником, який визначає величину споживання в кожному періоді, є поточний дохід домогосподарств. У разі його зростання домашні господарства готові витрачати більше своїх коштів на споживчі товари і послуги в кожному поточному періоді. Такий висновок Кейнса суперечив поглядам його попередників, тобто прихильників класичної теорії, які вважали, що вирішальний вплив на споживання справляє процентна ставка. На їхню думку, зростання процентної ставки стимулює збільшення заощаджень і зменшення споживання. І нав-
паки. Тому споживання є спадною функцією від процентної ставки.

Кейнс не заперечував, що процентна ставка може впливати на споживання. Але, на його думку, її вплив на споживання не є визначним. Згідно з кейнсіанською теорією головним чинником спо­живання є особистий наявний дохід, яким розпоряджаються домогосподарства у кожному поточному періоді. Залежність споживання від цього доходу Кейнс назвав функцією споживання, яку в алгебраїчній формі можна передати так:

            (7.5)

де С — споживання домогосподарств (приватне споживання);  —
автономне споживання; с — гранична схильність до споживання; DI — наявний поточний дохід домогосподарств.

З метою усунення незручностей у процесі моделювання причинно-наслідкових зв’язків між споживанням і доходом

 сучасні макроекономісти модифікували кейнсіанську функцію споживання — особистий наявний дохід прирівняли до наявного доходу приватної економіки.

 Така модифікація має певну теоретичну підставу, оскільки спирається на розширенне тлумачення корпоративної власності на капітал. Уважається, що домогосподарства безпосередньо є власниками робочої сили, а опосередковано — основного капіталу підприємств. Іншими словами, підприємства володіють капіталом, а домогосподарства як акціонери володіють підприємствами. Тому в підсумку весь дохід, створений приватною економікою, належить домогосподарствам.

До цього слід також додати, що зазначена модифікація кейнсіанської функції споживання не може вплинути на результати макроекономічного аналізу. По-перше, тому, що особистий дохід є домінуючим елементом доходу приватної економіки. Завдяки цьому динаміка наявного доходу приватної економіки здатна адекватно відтворювати динаміку особистого наявного доходу за інших незмінних умов. По-друге, прирівнювання особистого наяв­ного доходу до наявного доходу приватної економіки дещо збіль­шує базу для обчислення споживання, але це збільшення нейтралі-
зується зменшенням рівня граничної схильності до споживання.

У змішаній економіці (вона розглядатиметься в ч. IV підручника) наявний дохід приватної економіки менший за дохід на величину податків. У спрощеній, тобто безподатковій економіці, що розглядається, наявний дохід приватної економіки (DI) дорівнює доходу (Y), тобто DI = Y. Він розподіляється на приватне споживання та приватне заощадження:

DI = Y = C + S,          (7.6)

де C — приватне споживання; S — приватне заощадження.

За цих умов кейнсіанська функція споживання набуває такого вигляду:

            (7.7)

Як видно з формули (7.7), базовою екзогенною змінною кейнсіанської функції споживання є дохід. При цьому Кейнс уважав, що споживання є функцією не номінального, а реального доходу. Якщо ціни зростають, то реальний дохід домогосподарств зменшується і навпаки. Отже, в кейнсіанській функції вплив цін на споживання враховується через зміни рівня реального доходу домогосподарств.

Принципову роль у кейнсіанській функції споживання відіграє гранична схильність до споживання. Вона являє собою коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць зміниться величина споживання у разі зміни доходу на одну одиницю, і визначається за формулою

            (7.8)

де с — гранична схильність до споживання.

Гранична схильність до споживання характеризує рівень використання поточного доходу на поточне споживання. Тому Кейнс окремо виділяв чинники, що впливають на граничну схильність до споживання. Їх Кейнс поділив на дві групи: об’єктивні та суб’єк­тивні. До об’єктивних ним було віднесено шість чинників, голов­ні з яких — зміни у рівні заробітної плати, податковій політиці, співвідношенні між поточним і майбутнім доходами, зниження ставки процента тощо, до суб’єктивних — вісім чинників, зокрема намагання домогосподарств створити грошові резерви на випадок непередбачених обставин, нагромадити гроші на старість, бажання залишити дітям спадщину та ін.

Кейнс вважав, що у підсумку всі чинники, які впливають на граничну схильність до споживання, незважаючи на велику їх кіль-
кість, реалізуються через основний психологічний закон. В його інтерпретації суть цього закону полягає в тому, що «люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання у зв’язку зі зростанням доходу, але повільніше, ніж зростає дохід». Це означає, що у разі зростання доходу на одиницю споживання збільшується менше, ніж на одиницю, тобто
DC < DY. Оскільки решта приросту доходу домогосподарства спрямовують на збільшення заощаджень, то DS =
=
DY – DC. Це означає, що оберненою стороною граничної схильності до споживання є гранична схильність до заощаджень (s). Вона являє собою коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць змінюється величина заощаджень у разі зміни доходу на одиницю:

            (7.9)

Слід акцентувати увагу на те, що сума коефіцієнтів граничних схильностей (до споживання та заощаджень), як правило, дорівнює одиниці. Це зумовлено взаємозалежністю динаміки споживання і зао-
щаджень, які мають спільне джерело — наявний дохід. Якщо
DY =
=
DC + DS, то 1 = c + s. Але у випадку, коли витрати на споживання фінансуються за рахунок не лише поточного доходу, а й інших дже-
рел (наприклад, позики), то сума коефіцієнтів граничних схильностей може відхилятися від одиниці, яка відбиває лише поточний дохід.

У процесі обґрунтування функції споживання Кейнс спирався і на такий інструмент, як середня схильність до споживання. Це є коефіцієнт, який показує відношення обсягу споживання до величини поточного доходу. Оберненою стороною цього інструмен-
та є середня схильність до заощаджень — коефіцієнт, що показує відношення обсягу заощаджень до поточного доходу. Зазначені коефіцієнти визначаються за формулами:

;           (7.10)

.           (7.11)

Із формул (7.10) і (7.11) видно, що для позначення коефіцієнтів середньої схильності використовуються такі самі літери, що й для коефіцієнтів граничної схильності, тобто с і s відповідно. У процесі моделювання змістовне призначення цих літер легко ідентифікувати залежно від характеру моделі (статична чи динамічна). Сума коефіцієнтів середньої схильності, як правило, також дорівнює одиниці, оскільки будь-яка зміна у складі доходу частки споживання супроводжується адекватно протилежною зміною частки заощаджень.

Кейнс припускав, що зі зростанням доходу середня схильність до споживання зменшується. В обґрунтуванні цього припущення він виходив із того, що в короткострокових періодах індивідууми незалежно від динаміки доходу намагаються підтримувати звичні для себе життєві стандарти. Тому в межах цих періодів зростання доходу супроводжується збільшенням заощаджень, а зменшення доходу — скороченням заощаджень порівняно з їх величиною, яка підтримувалася в минулому. Внаслідок цього зі зростанням доходу частка заощаджень у його складі зростає, а частка споживання падає.

Щоб глибше розкрити кейнсіанську функцію споживання, звернемося до графічних моделей (рис. 7.3 і 7.4).

На рис. 7.3 бісектриса є кривою, в кожній точці якої споживання дорівнює доходу. Але фактично споживчі витрати менші, а інколи навіть більші за дохід у поточному періоді. Цьому відповідає крива С, нахил якої залежить від граничної схильності до споживання. На кривій С розміщуються три точки. Лише в точці С0 весь дохід спрямовується на споживання, а заощадження відсутні. В точці С1 споживання менше за дохід. Тому виникають додатні заощадження. В точці С2 споживання перевищує дохід, внаслідок чого виникають від’ємні заощадження. Останні показують, що певна частка споживання здійснюється за рахунок попередніх заощаджень або позик.

Споживання, яке фінансується поточним доходом, називається індуційованим споживанням, тобто залежним від поточного доходу. Поряд із цим формула (7.7) виявляє, що крім індуційованого споживання є також автономне споживання (). Його існування Кейнс пов’язував виключно зі зменшенням доходів домогосподарств, викликаним падінням рівня зайнятості. На його думку, якщо внаслідок падіння рівня зайнятості скорочення доходу є суттєвим, то це може негативно вплинути на рівень поточ­ного споживання. У таких випадках для підтримання звичного рівня споживання люди можуть використовувати фінансові резер­ви, створені за рахунок доходів, зароблених у минулих періодах. Протилежним джерелом фінансування споживання у таких випад­ках є позика, яка може бути повернена за рахунок майбутніх доходів. Тому та частина споживання, яка фінансується не за рахунок поточного доходу, є автономним споживанням, а чинники, що впливають на його величину, можна назвати чинниками автономного споживання.

Чинники автономного споживання не пов’язані з поточним до­ходом. Але за тривалий період споживання є лише функцією від доходу, оскільки у кінцевому підсумку лише дохід є джерелом витрат на споживання. Тому до чинників автономного споживання належать ті, що впливають на споживання поточного періоду через доходи, заощаджені домогосподарствами у попередніх періодах або які мали б заощаджуватися у періоди майбутні. На цій підставі до чинників автономного споживання можна віднести багатство та запозичення.

Багатство. Під багатством домогосподарств розуміють всі активи, якими вони володіють. Проте джерелом автономного споживання можуть бути переважно такі фінансові активи як ощадні рахунки, акції, облігації тощо. Багатство як чинник поточ­ного споживання домогосподарства формують на основі заощаджень, здійснених за рахунок доходів попередніх періодів. Тому його величина залежить від рівня доходу в попередніх періодах, а також від того, як вони його розподіляють між споживанням і заощадженням. Згідно з кейнсіанським припущенням щодо середньої схильності до споживання, чим вище дохід, тим більшою є його частка, яка спрямовується на заощадження, тобто на збільшення багатства. На рішення домогосподарств щодо пропорцій розподілу доходу на споживання та заощадження певною мірою впливає процентна ставка. Але, як уже наголошувалося, Кейнс уважав, що її вплив не є суттєвим.

Багатство, що формується за рахунок доходів попередніх періодів, слугує джерелом доходів і витрат на споживання у наступ­них періодах. Тому, чим більше багатства нагромаджують домогосподарства в попередні періоди, тим більшою може бути величина споживання у кожному наступному періоді за будь-якого рівня поточного доходу.

Запозичення. Іншим чинником автономного споживання у по­точному періоді є позики. За рахунок позик домогосподарства ма­ють можливість покривати дефіцит особистих доходів у поточно­му періоді за рахунок доходів або від’ємних заощаджень у май­бутньому періоді. Запозичення домогосподарств збільшує їх спо­живання відносно поточного доходу певного періоду, але воно уне-
можливлює або зменшує заощадження у майбутньому періоді.

Вплив багатства і запозичення на функцію споживання можна розглянути на графічних моделях. Відповідно до рис. 7.3 підтвер­дженням їх впливу на функцію споживання є існування автономного споживання, величина якого дорівнює відрізку . Внаслідок цього крива С не проходить через початок системи координат, а зміщується вгору на величину відрізка .

На рис. 7.4 крива С1 є початковою функцією споживання. Якщо під впливом багатства і запозичення автономне споживання збільшується порівняно з початковою величиною, то крива споживання зміщується вгору в положення С2. Якщо під впливом зазначених чинників автономне споживання зменшується відносно початкової величини, то крива споживання зміщується вниз у положення С3.

Отже, згідно з кейнсіанською теорією зміна індуційованого споживання залежить від поточного доходу, а автономного — від багатства і запозичення. У графічній моделі зміна індуційованого споживання проявляється як переміщення точки споживання вздовж нерухомої кривої споживання. Зміна автономного споживання проявляється через переміщення кривої споживання вгору або вниз.

Споживання є головним компонентом сукупних витрат на виробництво ВВП, а отже, і головним чинником, від якого залежать стан національної економіки, економічні піднесення та спади. То­му питання про те, що лежить в основі рішень домогосподарств щодо визначення величини своїх витрат на споживання, є однією з центральних проблем макроекономіки.

Згідно з кейнсіанською теорією основним чинником, який визначає величину споживання в кожному періоді, є поточний дохід домогосподарств. У разі його зростання домашні господарства готові витрачати більше своїх коштів на споживчі товари і послуги в кожному поточному періоді. Такий висновок Кейнса суперечив поглядам його попередників, тобто прихильників класичної теорії, які вважали, що вирішальний вплив на споживання справляє процентна ставка. На їхню думку, зростання процентної ставки стимулює збільшення заощаджень і зменшення споживання. І нав-
паки. Тому споживання є спадною функцією від процентної ставки.

Кейнс не заперечував, що процентна ставка може впливати на споживання. Але, на його думку, її вплив на споживання не є визначним. Згідно з кейнсіанською теорією головним чинником спо­живання є особистий наявний дохід, яким розпоряджаються домогосподарства у кожному поточному періоді. Залежність споживання від цього доходу Кейнс назвав функцією споживання, яку в алгебраїчній формі можна передати так:

            (7.5)

де С — споживання домогосподарств (приватне споживання);  —
автономне споживання; с — гранична схильність до споживання; DI — наявний поточний дохід домогосподарств.

З метою усунення незручностей у процесі моделювання причинно-наслідкових зв’язків між споживанням і доходом

 сучасні макроекономісти модифікували кейнсіанську функцію споживання — особистий наявний дохід прирівняли до наявного доходу приватної економіки.

 Така модифікація має певну теоретичну підставу, оскільки спирається на розширенне тлумачення корпоративної власності на капітал. Уважається, що домогосподарства безпосередньо є власниками робочої сили, а опосередковано — основного капіталу підприємств. Іншими словами, підприємства володіють капіталом, а домогосподарства як акціонери володіють підприємствами. Тому в підсумку весь дохід, створений приватною економікою, належить домогосподарствам.

До цього слід також додати, що зазначена модифікація кейнсіанської функції споживання не може вплинути на результати макроекономічного аналізу. По-перше, тому, що особистий дохід є домінуючим елементом доходу приватної економіки. Завдяки цьому динаміка наявного доходу приватної економіки здатна адекватно відтворювати динаміку особистого наявного доходу за інших незмінних умов. По-друге, прирівнювання особистого наяв­ного доходу до наявного доходу приватної економіки дещо збіль­шує базу для обчислення споживання, але це збільшення нейтралі-
зується зменшенням рівня граничної схильності до споживання.

У змішаній економіці (вона розглядатиметься в ч. IV підручника) наявний дохід приватної економіки менший за дохід на величину податків. У спрощеній, тобто безподатковій економіці, що розглядається, наявний дохід приватної економіки (DI) дорівнює доходу (Y), тобто DI = Y. Він розподіляється на приватне споживання та приватне заощадження:

DI = Y = C + S,          (7.6)

де C — приватне споживання; S — приватне заощадження.

За цих умов кейнсіанська функція споживання набуває такого вигляду:

            (7.7)

Як видно з формули (7.7), базовою екзогенною змінною кейнсіанської функції споживання є дохід. При цьому Кейнс уважав, що споживання є функцією не номінального, а реального доходу. Якщо ціни зростають, то реальний дохід домогосподарств зменшується і навпаки. Отже, в кейнсіанській функції вплив цін на споживання враховується через зміни рівня реального доходу домогосподарств.

Принципову роль у кейнсіанській функції споживання відіграє гранична схильність до споживання. Вона являє собою коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць зміниться величина споживання у разі зміни доходу на одну одиницю, і визначається за формулою

            (7.8)

де с — гранична схильність до споживання.

Гранична схильність до споживання характеризує рівень використання поточного доходу на поточне споживання. Тому Кейнс окремо виділяв чинники, що впливають на граничну схильність до споживання. Їх Кейнс поділив на дві групи: об’єктивні та суб’єк­тивні. До об’єктивних ним було віднесено шість чинників, голов­ні з яких — зміни у рівні заробітної плати, податковій політиці, співвідношенні між поточним і майбутнім доходами, зниження ставки процента тощо, до суб’єктивних — вісім чинників, зокрема намагання домогосподарств створити грошові резерви на випадок непередбачених обставин, нагромадити гроші на старість, бажання залишити дітям спадщину та ін.

Кейнс вважав, що у підсумку всі чинники, які впливають на граничну схильність до споживання, незважаючи на велику їх кіль-
кість, реалізуються через основний психологічний закон. В його інтерпретації суть цього закону полягає в тому, що «люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання у зв’язку зі зростанням доходу, але повільніше, ніж зростає дохід». Це означає, що у разі зростання доходу на одиницю споживання збільшується менше, ніж на одиницю, тобто
DC < DY. Оскільки решта приросту доходу домогосподарства спрямовують на збільшення заощаджень, то DS =
=
DY – DC. Це означає, що оберненою стороною граничної схильності до споживання є гранична схильність до заощаджень (s). Вона являє собою коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць змінюється величина заощаджень у разі зміни доходу на одиницю:

            (7.9)

Слід акцентувати увагу на те, що сума коефіцієнтів граничних схильностей (до споживання та заощаджень), як правило, дорівнює одиниці. Це зумовлено взаємозалежністю динаміки споживання і зао-
щаджень, які мають спільне джерело — наявний дохід. Якщо
DY =
=
DC + DS, то 1 = c + s. Але у випадку, коли витрати на споживання фінансуються за рахунок не лише поточного доходу, а й інших дже-
рел (наприклад, позики), то сума коефіцієнтів граничних схильностей може відхилятися від одиниці, яка відбиває лише поточний дохід.

У процесі обґрунтування функції споживання Кейнс спирався і на такий інструмент, як середня схильність до споживання. Це є коефіцієнт, який показує відношення обсягу споживання до величини поточного доходу. Оберненою стороною цього інструмен-
та є середня схильність до заощаджень — коефіцієнт, що показує відношення обсягу заощаджень до поточного доходу. Зазначені коефіцієнти визначаються за формулами:

;           (7.10)

.           (7.11)

Із формул (7.10) і (7.11) видно, що для позначення коефіцієнтів середньої схильності використовуються такі самі літери, що й для коефіцієнтів граничної схильності, тобто с і s відповідно. У процесі моделювання змістовне призначення цих літер легко ідентифікувати залежно від характеру моделі (статична чи динамічна). Сума коефіцієнтів середньої схильності, як правило, також дорівнює одиниці, оскільки будь-яка зміна у складі доходу частки споживання супроводжується адекватно протилежною зміною частки заощаджень.

Кейнс припускав, що зі зростанням доходу середня схильність до споживання зменшується. В обґрунтуванні цього припущення він виходив із того, що в короткострокових періодах індивідууми незалежно від динаміки доходу намагаються підтримувати звичні для себе життєві стандарти. Тому в межах цих періодів зростання доходу супроводжується збільшенням заощаджень, а зменшення доходу — скороченням заощаджень порівняно з їх величиною, яка підтримувалася в минулому. Внаслідок цього зі зростанням доходу частка заощаджень у його складі зростає, а частка споживання падає.

Щоб глибше розкрити кейнсіанську функцію споживання, звернемося до графічних моделей (рис. 7.3 і 7.4).

На рис. 7.3 бісектриса є кривою, в кожній точці якої споживання дорівнює доходу. Але фактично споживчі витрати менші, а інколи навіть більші за дохід у поточному періоді. Цьому відповідає крива С, нахил якої залежить від граничної схильності до споживання. На кривій С розміщуються три точки. Лише в точці С0 весь дохід спрямовується на споживання, а заощадження відсутні. В точці С1 споживання менше за дохід. Тому виникають додатні заощадження. В точці С2 споживання перевищує дохід, внаслідок чого виникають від’ємні заощадження. Останні показують, що певна частка споживання здійснюється за рахунок попередніх заощаджень або позик.

Споживання, яке фінансується поточним доходом, називається індуційованим споживанням, тобто залежним від поточного доходу. Поряд із цим формула (7.7) виявляє, що крім індуційованого споживання є також автономне споживання (). Його існування Кейнс пов’язував виключно зі зменшенням доходів домогосподарств, викликаним падінням рівня зайнятості. На його думку, якщо внаслідок падіння рівня зайнятості скорочення доходу є суттєвим, то це може негативно вплинути на рівень поточ­ного споживання. У таких випадках для підтримання звичного рівня споживання люди можуть використовувати фінансові резер­ви, створені за рахунок доходів, зароблених у минулих періодах. Протилежним джерелом фінансування споживання у таких випад­ках є позика, яка може бути повернена за рахунок майбутніх доходів. Тому та частина споживання, яка фінансується не за рахунок поточного доходу, є автономним споживанням, а чинники, що впливають на його величину, можна назвати чинниками автономного споживання.

Чинники автономного споживання не пов’язані з поточним до­ходом. Але за тривалий період споживання є лише функцією від доходу, оскільки у кінцевому підсумку лише дохід є джерелом витрат на споживання. Тому до чинників автономного споживання належать ті, що впливають на споживання поточного періоду через доходи, заощаджені домогосподарствами у попередніх періодах або які мали б заощаджуватися у періоди майбутні. На цій підставі до чинників автономного споживання можна віднести багатство та запозичення.

Багатство. Під багатством домогосподарств розуміють всі активи, якими вони володіють. Проте джерелом автономного споживання можуть бути переважно такі фінансові активи як ощадні рахунки, акції, облігації тощо. Багатство як чинник поточ­ного споживання домогосподарства формують на основі заощаджень, здійснених за рахунок доходів попередніх періодів. Тому його величина залежить від рівня доходу в попередніх періодах, а також від того, як вони його розподіляють між споживанням і заощадженням. Згідно з кейнсіанським припущенням щодо середньої схильності до споживання, чим вище дохід, тим більшою є його частка, яка спрямовується на заощадження, тобто на збільшення багатства. На рішення домогосподарств щодо пропорцій розподілу доходу на споживання та заощадження певною мірою впливає процентна ставка. Але, як уже наголошувалося, Кейнс уважав, що її вплив не є суттєвим.

Багатство, що формується за рахунок доходів попередніх періодів, слугує джерелом доходів і витрат на споживання у наступ­них періодах. Тому, чим більше багатства нагромаджують домогосподарства в попередні періоди, тим більшою може бути величина споживання у кожному наступному періоді за будь-якого рівня поточного доходу.

Запозичення. Іншим чинником автономного споживання у по­точному періоді є позики. За рахунок позик домогосподарства ма­ють можливість покривати дефіцит особистих доходів у поточно­му періоді за рахунок доходів або від’ємних заощаджень у май­бутньому періоді. Запозичення домогосподарств збільшує їх спо­живання відносно поточного доходу певного періоду, але воно уне-
можливлює або зменшує заощадження у майбутньому періоді.

Вплив багатства і запозичення на функцію споживання можна розглянути на графічних моделях. Відповідно до рис. 7.3 підтвер­дженням їх впливу на функцію споживання є існування автономного споживання, величина якого дорівнює відрізку . Внаслідок цього крива С не проходить через початок системи координат, а зміщується вгору на величину відрізка .

На рис. 7.4 крива С1 є початковою функцією споживання. Якщо під впливом багатства і запозичення автономне споживання збільшується порівняно з початковою величиною, то крива споживання зміщується вгору в положення С2. Якщо під впливом зазначених чинників автономне споживання зменшується відносно початкової величини, то крива споживання зміщується вниз у положення С3.

Отже, згідно з кейнсіанською теорією зміна індуційованого споживання залежить від поточного доходу, а автономного — від багатства і запозичення. У графічній моделі зміна індуційованого споживання проявляється як переміщення точки споживання вздовж нерухомої кривої споживання. Зміна автономного споживання проявляється через переміщення кривої споживання вгору або вниз.