• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

6.3. Інфляція та безробіття

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 

Підтримання інфляції та безробіття на низькому рівні — голов-
ні завдання макроекономічної політики держави. Для їх вирішення застосовується теоретичний інструментарій кривої Філіпса у корот­костроковому періоді, яка розкриває зв’язок між інфляцією та безробіттям (рис. 6.3). Новозеландський економіст Філіпс у 1958 р. опублікував статтю, в якій на основі статистичного аналізу динаміки заробітної плати у Великобританії за 1861—1957 рр. обґрун­тував криву, що відображувала обернену залежність між номіналь­ною заробітною платою і фактичним безробіттям. Згідно з цим обґрунтуванням рівняння раннього варіанта кривої Філіпса має такий вигляд:

,           (6.8.)

де b — коефіцієнт, який показує реакцію номінальної заробітної плати (W) на зміну рівня безробіття (u).

До кінця 60-х років ХХ ст. макроекономісти спиралися на ранній варіант кривої Філіпса, який адекватно відображував фактичну ситуацію в економіці. Але з часом криву Філіпса стали використовувати для визначення співвідношення між безробіттям та інфляцією, а не номінальною заробітною платою (саме цей варіант унаочнює рис. 6.3). Заміна номінальної заробітної плати на інфляцію не змінила суті кривої Філіпса, оскільки ціна і номіналь­на заробітна плата мають майже однакову динаміку. Проте така модернізація дала змогу краще пристосувати цю криву до аналізу економічної політики.

Пізніше, коли в економіці багатьох країн виникли значні інфляційні очікування, а також таке явище, як стагфляція, виявилося, що ранній варіант кривої Філіпса не відображує всі умови, від яких залежить співвідношення між інфляцією та безробіттям. Це зумовило необхідність її вдосконалення.

1. Було враховано, що динаміка безробіття і цін залежить від співвідношення між фактичним і потенційним ВВП. Якщо Y < Yp, то u > un, а інфляція зменшується. Тому в рівнянні кривої Філіпса фактичне безробіття було замінено на циклічне (u – un).

2. У наступному періоді інфляція залежить не лише від динаміки циклічного безробіття в цьому періоді, а й від того, як економічні суб’єкти формують свої інфляційні очікування. Ця обставина суттєво впливає на співвідношення між інфляцією та безробіттям. Тому криву Філіпса було доповнено очікуваною інф­ляцією .

3. В основі кривої Філіпса лежить обернена залежність між інфляцією та безробіттям, яка формується під впливом сукупного попиту. Якщо попит збільшується, то ціни зростають, а безробіття зменшується. І навпаки. Але слід зважати на те, що на інфляцію та безробіття може впливати і пропозиція, яка породжує протилежне співвідношення між ними: якщо пропозиція збільшу­ється, то безробіття та інфляція зменшуються, якщо вона зменшується — безробіття та інфляція зростають. Це означає, що зміна пропозиції викликає пряму залежність між інфляцією та безробіттям. Це дало підстави доповнити рівняння кривої Філіпса ще одним елементом, який має відображувати інфляційні наслідки, спричинювані негативними збуреннями сукупної пропозиції .

Із урахуванням зазначених змін і доповнень сучасний варіант кривої Філіпса можна подати за допомогою такого рівняння:

,           (6.9)

де pe — очікуваний темп інфляції; b — коефіцієнт, що по-
казує реакцію інфляції на динаміку циклічного безробіття, яке спричинюється збуреннями сукупного попиту;
ps — темп інфляції, який спричинюється збуреннями сукупної пропо-
зиції.

Згідно формулою (6.9) початковим елементом рівняння кривої Філіпса є очікувана інфляція. Якщо спиратися на теорію адаптивних очікувань, то це означає, що . Проте в наступному періоді інфляція може прискоритися або уповільнитися порівняно з попереднім періодом. Передусім це залежить від циклічного безробіття, яке знаходиться в оберненому зв’язку з інфляцією і викликається збуреннями сукупного попиту. Тому в рівнянні перед циклічним безробіттям стоїть знак «–». Зміни в інфляції, які супроводжуються змінами циклічного безробіття, є інфляцією попиту.

Іншим елементом, який може прискорити або уповільнити загальну інфляцію, є інфляція, яка спричиняється збуреннями сукупної пропозиції. Несприятливі збурення сукупної пропозиції викликають інфляцію витрат, що прискорює інфляцію, а сприятливі — спричинюють дефляцію витрат, що уповільнює інфляцію. Отже, інфляція, що викликається збуреннями сукупної пропозиції, прямо впливає на сукупну інфляцію, а тому перед ps стоїть знак «+».

Згідно з рис. 6.3 розташування кривої Філіпса на графіку залежить від двох складових рівняння (6.9):очікуваного темпу інфляції (pe) і темпу інфляції, що спричинюється збуреннями сукуп­ної пропозиції (ps). Інфляція, що дорівнює сумі цих складових, свідчить про відсутність циклічного безробіття. За цих умов рівняння кривої Філіпса втрачає циклічний компонент, тобто
b(u – un), і має такий вигляд: p = pe + ps. Інфляцію, яка формується в умовах відсутності циклічного безробіття, можно назвати інфляцією повної зайнятості. Такій інфляції відповідає безробіття на рівні природної норми (див. рис. 6.3).

Якщо інфляція повної зайнятості збільшується, то крива Філіп­са переміщується вправо; якщо ця інфляція зменшується, то крива Філіпса переміщується вліво.

Зміни в інфляції, що викликаються циклічним безробіттям, відображаються на графіку через відповідне переміщення точки інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса. З рис. 6.3 видно, що у разі збільшення безробіття відносно природної норми до u1 інф­ляція зменшується до π1, а зменшення безробіття до u2 збільшує інфляцію до π2 і т. д, тобто має місце обернена залежність між інфляцією та безробіттям.

Спираючись на криву Філіпса, уряд може робити вибір між інфляцією та безробіттям. Це досягається за рахунок політичних заходів, які здатні впливати на циклічний компонент інфляції. Так, уряд може стимулювати сукупний попит, щоб зменшити рівень безробіття. Але ціною його зменшення є прискорення інф­ляції, оскільки при цьому в рівнянні (6.9) зменшується циклічний компонент, тобто величина b(u – un). Або ж уряд може обмежити сукупний попит. Це викличе зростання рівня циклічного безробіття і збільшення величини b(u – un) у рівнянні (6.9), що уповіль­нить інфляцію. Отже, ціною зменшення рівня інфляції є збільшення рівня безробіття.

Вибір між інфляцією та безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді можливість такого вибору зникає. Це виявляє крива Філіпса у довгостроковому періоді (див. рис. 6.4).

На рис. 6.4 точка Т1 на короткостроковій кривій Філіпса 1 характеризує такий стан в економіці, коли інфляція дорівнює π1,
а безробіття — природній нормі, тобто un Тепер припустимо, що уряд хоче зменшити рівень безробіття. З цією метою він стимулює збільшення сукупного попиту. У короткостроковому періоді це, з одного боку, зменшить безробіття, а з іншого — спричинить зростання інфляції у формі інфляції попиту до π2, що перемістить економіку з точки Т1 у точку Т2.

Інфляція на рівні π2 закладається в очікування економічних суб’єктів. Тому працівники примусять підприємців адекватно підвищити номінальну заробітну плату в наступному періоді. Це, з одного боку, збільшить середні витрати, зменшить прибутковість виробництва, скоротить його обсяги та збільшить безробіття до un, що перемістить економіку в точку Т3. З іншого боку, виникне інфляція витрат, внаслідок чого інфляція зросте до π3, а короткострокова крива Філіпса переміститься в положення 2. Якщо заробітна плата знову підвищиться під впли­вом нового рів­ня інфляційних очікувань, то спіраль «ціни —
заробітна плата» розгортатиметься далі, що викличе зростання інфляції спочатку до π4, а потім — до π5 і чергове повернення безробіття до природної норми. З’єднавши точки Т1 і Т5, отримаємо вертикальну лінію, яка є кривою Філіпса у довгостроковому періоді.

Наведений варіант взаємозв’язку між ціною і заробітною платою відповідає теорії адаптивних очікувань, згідно з якою інфляційні очікування формуються на основі інфляції попереднього періоду. За таких умов у короткостроковому періоді ціни тимчасово випереджають заробітну плату, що забезпечує тимчасове скорочення безробіття.

Але за теорією раціональних очікувань ціни і заробітна плата змінюються пропорційно, оскільки робітники здатні враховувати майбутню інфляцію наперед у своїх вимогах щодо рівня заробітної плати. Якщо їхні інфляційні очікування збігаються з фактичною інфляцією, то у підприємств не виникають стимули до збіль­шення обсягів виробництва порівняно з потенційним ВВП. Тому безробіття підтримується на природному рівні, а крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії і в довгостроковому, і в короткостроковому періодах.

Отже, у довгостроковому періоді між інфляцією і безробіттям не існує вибору. Тому в кінцевому підсумку стимулювальна політика уряду не може зменшити безробіття, вона здатна викликати лише зростання цін. У довгостроковому періоді проб-
лему безробіття можна вирішувати лише із застосуванням неінфляційних методів, здатних забезпечити зростання обсягів виробництва за рахунок нагромадження капіталу і зростання потенційного ВВП.

1. Інфляція відображує зростання загального рівня цін у країні за певний проміжок часу (місяць, квартал, півріччя, рік). Інструментом вимірювання рівня інфляції є індекси цін. Безпосередньо індекси цін є індексами інфляції і показують темп зростання цін. Водночас за допомогою їх обчислюється темп приросту цін, показником яких є темп інфляції. Існує два способи обчислення темпу інфляції: на основі індексу цін базового періо­ду, який приймається за 100 % та на основі індексу цін поперед­нього періоду.

2. Залежно від рівня інфляції вирізняють три її види — інфляцію помірну, галопуючу та гіперінфляцію. За природою причин, які викликають інфляцію, її поділяють на інфляцію попиту та інфляцію витрат; за можливостями економічних суб’єктів передбачати (прогнозувати) майбутнє зростання цін — на очікувану та неочікувану. Згідно з теорією адаптивних очікувань економічні суб’єкти формують свої інфляційні прогнози лише на базі інформації про інфляцію, яка спостерігалася в найближчому минулому періоді. Теорія раціональних очікувань спирається на інформацію не про минулий, а про майбутній період і виходить із того, що економічні суб’єкти, використовуючи інформацію про майбутні зміни в економіці, можуть на її базі формувати свої прогнози щодо всіх економічних змінних, у тому числі й цін.

3. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо причин (чинників), які викликають інфляцію. Згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є надмірні сукупні витрати, тобто надмірний сукупний попит. Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу порівняно з вартістю товарів і послуг за даних цін. При цьому монетаристи спираються на рівняння кількісної теорії грошей, в якому добуток M × V відображує витрати національної економіки на закупівлю товарів і послуг, які є еквівалентом сукуп­них витрат у кейнсіанців. Оскільки у монетаристів V є стабільною величиною, то надмірність сукупних витрат (M × V) пояснюється надмірністю грошової маси. Таким чином, відмінність між цими теоріями щодо причин інфляції полягає у відповіді на питання: що лежить в основі надмірності сукупних витрат? У кейнсіанців цією основою є надмірний сукупний попит, у монетаристів — надмірна грошова маса.

4. Усі чинники інфляції поділяються на три види: чинники інф­ляції попиту, чинники інфляції витрат, інфляційні очікування. Інфляція попиту спричинюється надмірністю сукупного попиту, яка проявляється у формі випереджального зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією. Оскільки сукупний попит є агрегатною величиною, то до чинників інфляції попиту відносяться такі чинники, які викликають надмірність трьох його складових: надмірного урядового попиту, надмірного приватного попиту, надмірного іноземного попиту. Інфляція витрат викликає зростання витрат на одиницю продукції, що проявляється у формі випереджального скорочення сукупної пропозиції порівняно із сукупним попитом. Тому до чинників інфляції витрат відносяться такі, які спричинюють збільшення середніх витрат. До них відносяться: зростання цін на проміжну продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо), зниження продуктивності ресурсів, випереджальне зростання номінальної заробітної плати порівняно з продуктив­ністю праці, підвищення податків тощо.

5. Особливу роль в інфляційному механізмі відіграють гроші, які слугують інструментом реалізації сукупного попиту. Якщо домінує інфляція витрат, то збільшення грошової маси є не причиною, а наслідком інфляції. Якщо домінує інфляція попиту, то це свідчить про надмірне збільшення грошової маси, яке є не причиною інфляції, а інструментом реалізації надмірного сукупного попиту.

6. Серйозною проблемою для економіки є висока інфляція, яка викликає негативні економічні та соціальні наслідки. Серед цих наслідків основними є такі: зниження реальних доходів населення, знецінення фінансових активів, деформування відносин між позикодавцями і позичальниками, зниження мотивації до інвестування, перерозподіл доходів між приватним сектором і державою.

7. Підтримання інфляції і безробіття на низькому рівні — головні завдання макроекономічної політики. Для їх вирішення застосовується крива Філіпса. До кінця 60-х років ХХ ст. макроекономісти спиралися на ранній варіант кривої Філіпса, яка відоб­ражала обернену залежність між номінальною заробітною платою і фактичним безробіттям. Пізніше номінальну заробітну плату було замінено на інфляцію, а фактичне безробіття — на циклічне безробіття. Крім того, криву Філіпса було доповнено очі­куваною інфляцією та інфляцією витрат, яка спричинюється збуреннями сукупної пропозиції. Отже, в сучасному варіанті кривої Філіпса інфляція знаходиться в оберненій залежності від циклічного безробіття з поправкою на очікувану інфляцію та інф­ляцію витрат. Тому вона має від’ємний нахил.

8. Сума очікуваної інфляції та інфляції, викликаної збуреннями сукупної пропозиції, є інфляцією повної зайнятості. Такій інф­ляції відповідає природне безробіття. Якщо інфляція повної зайнятості змінюється, то крива Філіпса зміщується у відповідний бік. Зміни в інфляції, що викликаються циклічним безробіттям, відображуються через відповідне переміщення точки інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса. Використовуючи криву Філіпса, уряд може робити вибір між інфляцією та безробіттям. Цього він може досягти заходами, здатними впливати на циклічний компонент безробіття. Але ціною зменшення безробіття є прискорення інфляції. Обмежуючи сукупний попит, уряд може ціною збільшення безробіття уповільнити інфляцію.

9. Вибір між інфляцією та безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді можливість такого вибору зникає. Це пояснюється тим, що в довгостроковому періоді заробітна плата пристосовується до інфляції: прискорення інфляції викликає адекватне зростання номінальної заробітної плати, а її уповільнення — адекватне зменшення номінальної заробітної плати.

Безробіття

Зниження мотивації
до інвестування

Галопуюча інфляція

Індекси цін

Гіперінфляція

Інфляційні чинники

Дефляція

Інфляція

Зміна реальних доходів населення

Інфляція витрат

Інфляція повної зайнятості

Знецінення фінансових активів

Інфляція попиту

Перерозподіл доходів між
приватним сектором і державою

Крива Філіпса

Помірна інфляція

Крива Філіпса у довгостроковому періоді

Порушення відносин між
позикодавцями і позичальниками

Надмірна грошова маса

Рівняння кількісної теорії грошей

Надмірний іноземний попит

Спіраль «ціни—заробітна плата»

Надмірний приватний попит

Теорія адаптивних очікувань

Надмірний сукупний попит

Теорія раціональних очікувань

Надмірний урядовий попит

Циклічне безробіття

Надмірні сукупні витрати

Чинники інфляції витрат

Неочікувана інфляція

Чинники інфляції попиту

Очікувана інфляція

 

1. Дайте визначення трьом видам інфляції (помірній, галопую­чій та гіперінфляції) та охарактеризуйте економічні умови, в яких спостерігається кожна з них.

2. У чому полягає відмінність між інфляцією попиту та інфляцією витрат і які наслідки виникають в економіці за умов, коли вони знаходяться між собою в причинно-наслідковій залежності?

3. Розкрийте механізм формування інфляційних очікувань за теоріями адаптивних і раціональних очікувань і порівняйте ці тео­рії між собою.

4. Що є спільним і відмінним у кейнсіанській та монетаристській теоріях щодо пояснення причин інфляції?

5. Назвіть і охарактеризуйте чинники інфляції попиту і чинники інфляції витрат; визначте роль грошової маси в інфляційному механізмі.

6. Які економічні та соціальні наслідки може викликати інфляція? Назвіть основні наслідки від гіперінфляції в Україні у 90-х роках 20 ст.

7. Чим відрізняється сучасна крива Філіпса від її раннього варіанта?

8. Поясність, чому в довгостроковому періоді крива Філіпса має вигляд вертикальної лінії, що бере свій початок в точці потен­ційного ВВП.

9. Які зміни відбудуться на кривій Філіпса, якщо збільшиться циклічне безробіття або зростуть інфляційні очікування?

10. Крива Філіпса описується рівнянням p = pe – 0,5(u – 0,06). На скільки процентів потрібно збільшити циклічне безробіття, щоб знизити інфляцію на два процентних пункти за інших незмінних умов?

Відомо, що економіка складається з чотирьох агрегатів, якими є: домогосподарства, підприємства, держава і решта світу (іноземці). У попередніх розділах економіка розглядалася як сукупність усіх цих агрегатів. Але необхідно пам’ятати, що кожний з них відіграє свою роль у причинно-наслідковому механізмі функціонування економіки. Особливе місце в цьому механізмі посідають домашні господарства і підприємства. Сукупність домашніх господарств і підприємств формує приватну закриту економіку. У цій частині підручника ми спиратимемося на припущення, що вся економіка є приватною закритою економікою. В такій спрощеній економіці немає держави і решти світу, її суб’єктами є лише домогосподарства і підприємства, економічна діяльність яких відбувається в умовах чистого ринку.

Частина III відкривається розд. 7, присвяченим головному ком­поненту сукупних витрат — споживанню домогосподарств. Пре­дметом розгляду є: дохід домогосподарств, який слугує джерелом їх споживання; інструментарій кейнсіанської функції споживання та функцій споживання, які враховують міжчасовий вибір споживача. В розд. 8 розкривається теорія приватних інвестицій, розглядається зв’язок інвестицій з основним капіталом, кейнсіанська та неокласична функції інвестицій, проста інвестиційна фун­кція та зв’язок інвестицій із заощадженнями. В розд. 9 витрати на споживання та інвестиції об’єднуються в сукупні витрати приватної закритої економіки. Висвітлюються методи визначення рівноважного ВВП, що ґрунтуються на сукупних витратах; механізм мультиплікатора витрат і роль витрат у виникненні рецесійного або інфляційного розриву. В розділі 10 розглядається економічна динаміка в двох аспектах. Спочатку зосереджується увага на економічному зростанні, яке визначає динаміку обсягів виробництва в довготривалому періоді, тобто тренд економіки. Потім здійснюється аналіз проблеми економічних циклів, які пояснюють коливання обсягів виробництва навколо тренду.

Підтримання інфляції та безробіття на низькому рівні — голов-
ні завдання макроекономічної політики держави. Для їх вирішення застосовується теоретичний інструментарій кривої Філіпса у корот­костроковому періоді, яка розкриває зв’язок між інфляцією та безробіттям (рис. 6.3). Новозеландський економіст Філіпс у 1958 р. опублікував статтю, в якій на основі статистичного аналізу динаміки заробітної плати у Великобританії за 1861—1957 рр. обґрун­тував криву, що відображувала обернену залежність між номіналь­ною заробітною платою і фактичним безробіттям. Згідно з цим обґрунтуванням рівняння раннього варіанта кривої Філіпса має такий вигляд:

,           (6.8.)

де b — коефіцієнт, який показує реакцію номінальної заробітної плати (W) на зміну рівня безробіття (u).

До кінця 60-х років ХХ ст. макроекономісти спиралися на ранній варіант кривої Філіпса, який адекватно відображував фактичну ситуацію в економіці. Але з часом криву Філіпса стали використовувати для визначення співвідношення між безробіттям та інфляцією, а не номінальною заробітною платою (саме цей варіант унаочнює рис. 6.3). Заміна номінальної заробітної плати на інфляцію не змінила суті кривої Філіпса, оскільки ціна і номіналь­на заробітна плата мають майже однакову динаміку. Проте така модернізація дала змогу краще пристосувати цю криву до аналізу економічної політики.

Пізніше, коли в економіці багатьох країн виникли значні інфляційні очікування, а також таке явище, як стагфляція, виявилося, що ранній варіант кривої Філіпса не відображує всі умови, від яких залежить співвідношення між інфляцією та безробіттям. Це зумовило необхідність її вдосконалення.

1. Було враховано, що динаміка безробіття і цін залежить від співвідношення між фактичним і потенційним ВВП. Якщо Y < Yp, то u > un, а інфляція зменшується. Тому в рівнянні кривої Філіпса фактичне безробіття було замінено на циклічне (u – un).

2. У наступному періоді інфляція залежить не лише від динаміки циклічного безробіття в цьому періоді, а й від того, як економічні суб’єкти формують свої інфляційні очікування. Ця обставина суттєво впливає на співвідношення між інфляцією та безробіттям. Тому криву Філіпса було доповнено очікуваною інф­ляцією .

3. В основі кривої Філіпса лежить обернена залежність між інфляцією та безробіттям, яка формується під впливом сукупного попиту. Якщо попит збільшується, то ціни зростають, а безробіття зменшується. І навпаки. Але слід зважати на те, що на інфляцію та безробіття може впливати і пропозиція, яка породжує протилежне співвідношення між ними: якщо пропозиція збільшу­ється, то безробіття та інфляція зменшуються, якщо вона зменшується — безробіття та інфляція зростають. Це означає, що зміна пропозиції викликає пряму залежність між інфляцією та безробіттям. Це дало підстави доповнити рівняння кривої Філіпса ще одним елементом, який має відображувати інфляційні наслідки, спричинювані негативними збуреннями сукупної пропозиції .

Із урахуванням зазначених змін і доповнень сучасний варіант кривої Філіпса можна подати за допомогою такого рівняння:

,           (6.9)

де pe — очікуваний темп інфляції; b — коефіцієнт, що по-
казує реакцію інфляції на динаміку циклічного безробіття, яке спричинюється збуреннями сукупного попиту;
ps — темп інфляції, який спричинюється збуреннями сукупної пропо-
зиції.

Згідно формулою (6.9) початковим елементом рівняння кривої Філіпса є очікувана інфляція. Якщо спиратися на теорію адаптивних очікувань, то це означає, що . Проте в наступному періоді інфляція може прискоритися або уповільнитися порівняно з попереднім періодом. Передусім це залежить від циклічного безробіття, яке знаходиться в оберненому зв’язку з інфляцією і викликається збуреннями сукупного попиту. Тому в рівнянні перед циклічним безробіттям стоїть знак «–». Зміни в інфляції, які супроводжуються змінами циклічного безробіття, є інфляцією попиту.

Іншим елементом, який може прискорити або уповільнити загальну інфляцію, є інфляція, яка спричиняється збуреннями сукупної пропозиції. Несприятливі збурення сукупної пропозиції викликають інфляцію витрат, що прискорює інфляцію, а сприятливі — спричинюють дефляцію витрат, що уповільнює інфляцію. Отже, інфляція, що викликається збуреннями сукупної пропозиції, прямо впливає на сукупну інфляцію, а тому перед ps стоїть знак «+».

Згідно з рис. 6.3 розташування кривої Філіпса на графіку залежить від двох складових рівняння (6.9):очікуваного темпу інфляції (pe) і темпу інфляції, що спричинюється збуреннями сукуп­ної пропозиції (ps). Інфляція, що дорівнює сумі цих складових, свідчить про відсутність циклічного безробіття. За цих умов рівняння кривої Філіпса втрачає циклічний компонент, тобто
b(u – un), і має такий вигляд: p = pe + ps. Інфляцію, яка формується в умовах відсутності циклічного безробіття, можно назвати інфляцією повної зайнятості. Такій інфляції відповідає безробіття на рівні природної норми (див. рис. 6.3).

Якщо інфляція повної зайнятості збільшується, то крива Філіп­са переміщується вправо; якщо ця інфляція зменшується, то крива Філіпса переміщується вліво.

Зміни в інфляції, що викликаються циклічним безробіттям, відображаються на графіку через відповідне переміщення точки інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса. З рис. 6.3 видно, що у разі збільшення безробіття відносно природної норми до u1 інф­ляція зменшується до π1, а зменшення безробіття до u2 збільшує інфляцію до π2 і т. д, тобто має місце обернена залежність між інфляцією та безробіттям.

Спираючись на криву Філіпса, уряд може робити вибір між інфляцією та безробіттям. Це досягається за рахунок політичних заходів, які здатні впливати на циклічний компонент інфляції. Так, уряд може стимулювати сукупний попит, щоб зменшити рівень безробіття. Але ціною його зменшення є прискорення інф­ляції, оскільки при цьому в рівнянні (6.9) зменшується циклічний компонент, тобто величина b(u – un). Або ж уряд може обмежити сукупний попит. Це викличе зростання рівня циклічного безробіття і збільшення величини b(u – un) у рівнянні (6.9), що уповіль­нить інфляцію. Отже, ціною зменшення рівня інфляції є збільшення рівня безробіття.

Вибір між інфляцією та безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді можливість такого вибору зникає. Це виявляє крива Філіпса у довгостроковому періоді (див. рис. 6.4).

На рис. 6.4 точка Т1 на короткостроковій кривій Філіпса 1 характеризує такий стан в економіці, коли інфляція дорівнює π1,
а безробіття — природній нормі, тобто un Тепер припустимо, що уряд хоче зменшити рівень безробіття. З цією метою він стимулює збільшення сукупного попиту. У короткостроковому періоді це, з одного боку, зменшить безробіття, а з іншого — спричинить зростання інфляції у формі інфляції попиту до π2, що перемістить економіку з точки Т1 у точку Т2.

Інфляція на рівні π2 закладається в очікування економічних суб’єктів. Тому працівники примусять підприємців адекватно підвищити номінальну заробітну плату в наступному періоді. Це, з одного боку, збільшить середні витрати, зменшить прибутковість виробництва, скоротить його обсяги та збільшить безробіття до un, що перемістить економіку в точку Т3. З іншого боку, виникне інфляція витрат, внаслідок чого інфляція зросте до π3, а короткострокова крива Філіпса переміститься в положення 2. Якщо заробітна плата знову підвищиться під впли­вом нового рів­ня інфляційних очікувань, то спіраль «ціни —
заробітна плата» розгортатиметься далі, що викличе зростання інфляції спочатку до π4, а потім — до π5 і чергове повернення безробіття до природної норми. З’єднавши точки Т1 і Т5, отримаємо вертикальну лінію, яка є кривою Філіпса у довгостроковому періоді.

Наведений варіант взаємозв’язку між ціною і заробітною платою відповідає теорії адаптивних очікувань, згідно з якою інфляційні очікування формуються на основі інфляції попереднього періоду. За таких умов у короткостроковому періоді ціни тимчасово випереджають заробітну плату, що забезпечує тимчасове скорочення безробіття.

Але за теорією раціональних очікувань ціни і заробітна плата змінюються пропорційно, оскільки робітники здатні враховувати майбутню інфляцію наперед у своїх вимогах щодо рівня заробітної плати. Якщо їхні інфляційні очікування збігаються з фактичною інфляцією, то у підприємств не виникають стимули до збіль­шення обсягів виробництва порівняно з потенційним ВВП. Тому безробіття підтримується на природному рівні, а крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії і в довгостроковому, і в короткостроковому періодах.

Отже, у довгостроковому періоді між інфляцією і безробіттям не існує вибору. Тому в кінцевому підсумку стимулювальна політика уряду не може зменшити безробіття, вона здатна викликати лише зростання цін. У довгостроковому періоді проб-
лему безробіття можна вирішувати лише із застосуванням неінфляційних методів, здатних забезпечити зростання обсягів виробництва за рахунок нагромадження капіталу і зростання потенційного ВВП.

1. Інфляція відображує зростання загального рівня цін у країні за певний проміжок часу (місяць, квартал, півріччя, рік). Інструментом вимірювання рівня інфляції є індекси цін. Безпосередньо індекси цін є індексами інфляції і показують темп зростання цін. Водночас за допомогою їх обчислюється темп приросту цін, показником яких є темп інфляції. Існує два способи обчислення темпу інфляції: на основі індексу цін базового періо­ду, який приймається за 100 % та на основі індексу цін поперед­нього періоду.

2. Залежно від рівня інфляції вирізняють три її види — інфляцію помірну, галопуючу та гіперінфляцію. За природою причин, які викликають інфляцію, її поділяють на інфляцію попиту та інфляцію витрат; за можливостями економічних суб’єктів передбачати (прогнозувати) майбутнє зростання цін — на очікувану та неочікувану. Згідно з теорією адаптивних очікувань економічні суб’єкти формують свої інфляційні прогнози лише на базі інформації про інфляцію, яка спостерігалася в найближчому минулому періоді. Теорія раціональних очікувань спирається на інформацію не про минулий, а про майбутній період і виходить із того, що економічні суб’єкти, використовуючи інформацію про майбутні зміни в економіці, можуть на її базі формувати свої прогнози щодо всіх економічних змінних, у тому числі й цін.

3. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо причин (чинників), які викликають інфляцію. Згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є надмірні сукупні витрати, тобто надмірний сукупний попит. Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу порівняно з вартістю товарів і послуг за даних цін. При цьому монетаристи спираються на рівняння кількісної теорії грошей, в якому добуток M × V відображує витрати національної економіки на закупівлю товарів і послуг, які є еквівалентом сукуп­них витрат у кейнсіанців. Оскільки у монетаристів V є стабільною величиною, то надмірність сукупних витрат (M × V) пояснюється надмірністю грошової маси. Таким чином, відмінність між цими теоріями щодо причин інфляції полягає у відповіді на питання: що лежить в основі надмірності сукупних витрат? У кейнсіанців цією основою є надмірний сукупний попит, у монетаристів — надмірна грошова маса.

4. Усі чинники інфляції поділяються на три види: чинники інф­ляції попиту, чинники інфляції витрат, інфляційні очікування. Інфляція попиту спричинюється надмірністю сукупного попиту, яка проявляється у формі випереджального зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією. Оскільки сукупний попит є агрегатною величиною, то до чинників інфляції попиту відносяться такі чинники, які викликають надмірність трьох його складових: надмірного урядового попиту, надмірного приватного попиту, надмірного іноземного попиту. Інфляція витрат викликає зростання витрат на одиницю продукції, що проявляється у формі випереджального скорочення сукупної пропозиції порівняно із сукупним попитом. Тому до чинників інфляції витрат відносяться такі, які спричинюють збільшення середніх витрат. До них відносяться: зростання цін на проміжну продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо), зниження продуктивності ресурсів, випереджальне зростання номінальної заробітної плати порівняно з продуктив­ністю праці, підвищення податків тощо.

5. Особливу роль в інфляційному механізмі відіграють гроші, які слугують інструментом реалізації сукупного попиту. Якщо домінує інфляція витрат, то збільшення грошової маси є не причиною, а наслідком інфляції. Якщо домінує інфляція попиту, то це свідчить про надмірне збільшення грошової маси, яке є не причиною інфляції, а інструментом реалізації надмірного сукупного попиту.

6. Серйозною проблемою для економіки є висока інфляція, яка викликає негативні економічні та соціальні наслідки. Серед цих наслідків основними є такі: зниження реальних доходів населення, знецінення фінансових активів, деформування відносин між позикодавцями і позичальниками, зниження мотивації до інвестування, перерозподіл доходів між приватним сектором і державою.

7. Підтримання інфляції і безробіття на низькому рівні — головні завдання макроекономічної політики. Для їх вирішення застосовується крива Філіпса. До кінця 60-х років ХХ ст. макроекономісти спиралися на ранній варіант кривої Філіпса, яка відоб­ражала обернену залежність між номінальною заробітною платою і фактичним безробіттям. Пізніше номінальну заробітну плату було замінено на інфляцію, а фактичне безробіття — на циклічне безробіття. Крім того, криву Філіпса було доповнено очі­куваною інфляцією та інфляцією витрат, яка спричинюється збуреннями сукупної пропозиції. Отже, в сучасному варіанті кривої Філіпса інфляція знаходиться в оберненій залежності від циклічного безробіття з поправкою на очікувану інфляцію та інф­ляцію витрат. Тому вона має від’ємний нахил.

8. Сума очікуваної інфляції та інфляції, викликаної збуреннями сукупної пропозиції, є інфляцією повної зайнятості. Такій інф­ляції відповідає природне безробіття. Якщо інфляція повної зайнятості змінюється, то крива Філіпса зміщується у відповідний бік. Зміни в інфляції, що викликаються циклічним безробіттям, відображуються через відповідне переміщення точки інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса. Використовуючи криву Філіпса, уряд може робити вибір між інфляцією та безробіттям. Цього він може досягти заходами, здатними впливати на циклічний компонент безробіття. Але ціною зменшення безробіття є прискорення інфляції. Обмежуючи сукупний попит, уряд може ціною збільшення безробіття уповільнити інфляцію.

9. Вибір між інфляцією та безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді можливість такого вибору зникає. Це пояснюється тим, що в довгостроковому періоді заробітна плата пристосовується до інфляції: прискорення інфляції викликає адекватне зростання номінальної заробітної плати, а її уповільнення — адекватне зменшення номінальної заробітної плати.

Безробіття

Зниження мотивації
до інвестування

Галопуюча інфляція

Індекси цін

Гіперінфляція

Інфляційні чинники

Дефляція

Інфляція

Зміна реальних доходів населення

Інфляція витрат

Інфляція повної зайнятості

Знецінення фінансових активів

Інфляція попиту

Перерозподіл доходів між
приватним сектором і державою

Крива Філіпса

Помірна інфляція

Крива Філіпса у довгостроковому періоді

Порушення відносин між
позикодавцями і позичальниками

Надмірна грошова маса

Рівняння кількісної теорії грошей

Надмірний іноземний попит

Спіраль «ціни—заробітна плата»

Надмірний приватний попит

Теорія адаптивних очікувань

Надмірний сукупний попит

Теорія раціональних очікувань

Надмірний урядовий попит

Циклічне безробіття

Надмірні сукупні витрати

Чинники інфляції витрат

Неочікувана інфляція

Чинники інфляції попиту

Очікувана інфляція

 

1. Дайте визначення трьом видам інфляції (помірній, галопую­чій та гіперінфляції) та охарактеризуйте економічні умови, в яких спостерігається кожна з них.

2. У чому полягає відмінність між інфляцією попиту та інфляцією витрат і які наслідки виникають в економіці за умов, коли вони знаходяться між собою в причинно-наслідковій залежності?

3. Розкрийте механізм формування інфляційних очікувань за теоріями адаптивних і раціональних очікувань і порівняйте ці тео­рії між собою.

4. Що є спільним і відмінним у кейнсіанській та монетаристській теоріях щодо пояснення причин інфляції?

5. Назвіть і охарактеризуйте чинники інфляції попиту і чинники інфляції витрат; визначте роль грошової маси в інфляційному механізмі.

6. Які економічні та соціальні наслідки може викликати інфляція? Назвіть основні наслідки від гіперінфляції в Україні у 90-х роках 20 ст.

7. Чим відрізняється сучасна крива Філіпса від її раннього варіанта?

8. Поясність, чому в довгостроковому періоді крива Філіпса має вигляд вертикальної лінії, що бере свій початок в точці потен­ційного ВВП.

9. Які зміни відбудуться на кривій Філіпса, якщо збільшиться циклічне безробіття або зростуть інфляційні очікування?

10. Крива Філіпса описується рівнянням p = pe – 0,5(u – 0,06). На скільки процентів потрібно збільшити циклічне безробіття, щоб знизити інфляцію на два процентних пункти за інших незмінних умов?

Відомо, що економіка складається з чотирьох агрегатів, якими є: домогосподарства, підприємства, держава і решта світу (іноземці). У попередніх розділах економіка розглядалася як сукупність усіх цих агрегатів. Але необхідно пам’ятати, що кожний з них відіграє свою роль у причинно-наслідковому механізмі функціонування економіки. Особливе місце в цьому механізмі посідають домашні господарства і підприємства. Сукупність домашніх господарств і підприємств формує приватну закриту економіку. У цій частині підручника ми спиратимемося на припущення, що вся економіка є приватною закритою економікою. В такій спрощеній економіці немає держави і решти світу, її суб’єктами є лише домогосподарства і підприємства, економічна діяльність яких відбувається в умовах чистого ринку.

Частина III відкривається розд. 7, присвяченим головному ком­поненту сукупних витрат — споживанню домогосподарств. Пре­дметом розгляду є: дохід домогосподарств, який слугує джерелом їх споживання; інструментарій кейнсіанської функції споживання та функцій споживання, які враховують міжчасовий вибір споживача. В розд. 8 розкривається теорія приватних інвестицій, розглядається зв’язок інвестицій з основним капіталом, кейнсіанська та неокласична функції інвестицій, проста інвестиційна фун­кція та зв’язок інвестицій із заощадженнями. В розд. 9 витрати на споживання та інвестиції об’єднуються в сукупні витрати приватної закритої економіки. Висвітлюються методи визначення рівноважного ВВП, що ґрунтуються на сукупних витратах; механізм мультиплікатора витрат і роль витрат у виникненні рецесійного або інфляційного розриву. В розділі 10 розглядається економічна динаміка в двох аспектах. Спочатку зосереджується увага на економічному зростанні, яке визначає динаміку обсягів виробництва в довготривалому періоді, тобто тренд економіки. Потім здійснюється аналіз проблеми економічних циклів, які пояснюють коливання обсягів виробництва навколо тренду.