• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

5.1. Пропозиція грошей

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 

Сутність і структура пропозиції грошей

Гроші — один із видів активів. Усі активи поділяються на дві великі групи — фінансові та матеріальні (реальні) активи. Гроші відносяться до групи фінансових активів. Але крім грошей до складу фінансових активів входять негрошові активи, головними серед яких є акції та облігації.

Пропозиція грошей — це сукупність грошових активів, які використовуються в національній економіці в кожний даний період часу. Поряд з терміном «пропозиція грошей» макроекономісти для визначення сукупності грошей використовують і термін «грошова маса». У кількісному значенні пропозиція грошей і грошова маса — поняття рівнозначні. Відмінність між ними полягає в тому, що термін грошова маса використовується тоді, коли абстрагуються від грошового ринку і зосереджують увагу лише на кількісних характеристиках грошей.

Пропозиція грошей складається з грошових активів, які мають різну ліквідність. Під ліквідністю розуміють здатність активів перетворюватися в платіжний засіб без затримки і втрати своєї номінальної вартості. Готівкові гроші є найліквіднішим активом, порівняно з яким оцінюється ліквідність усіх інших активів. Залежно від рівня ліквідності всі грошові активи групуються зростаючим підсумком у грошові агрегати.

Єдиної для всіх країн системи грошових агрегатів не існує. Міжкраїнна відмінність у формуванні грошових агрегатів залежить головним чином від рівня розвитку фінансового ринку та особливостей монетарної політики. Агрегатну структуру грошової маси в Україні наведено в табл. 5.1.

Таблиця 5.1

СТРУКТУРА ГРОШОВОЇ МАСИ В УКРАЇНІ

Грошовий
агрегат

Склад грошових агрегатів

2003 р.

 

 

млн грн

у % до загальної суми

М0

Готівка (гроші поза банками)

33 119

34,8

М1

М0 + кошти на поточних рахунках
у національній валюті

53 129

55,9

М2

М1 + строкові кошти в національній
валюті та валютні кошти

94 463

99,4

М3

М2 + кошти клієнтів у довірчому
управлінні та цінні папери власного
боргу банків

95 043

100,0

Джерело: Звіт Національного банку України за 2003 рік.

Як видно з даних табл. 5.1, агрегат М0 охоплює найліквідніший актив — готівкові гроші. Далі в міру зростання номера грошових агрегатів їх склад послідовно нарощується за рахунок додавання активів з меншою ліквідністю. При цьому в складі грошової маси значна частка припадає на готівку — 34,8 %. Це можна пояснити низьким рівнем розвитку фінансового ринку та недостатнім використанням електронних засобів платежу в Україні. Для порівняння зазначимо, що в країнах Західної Європи частка готівки у складі сукупної грошової маси становить близько 6 %.

Як відомо, головною функцією грошей є їхня здатність бути засобом обміну, тобто платіжним засобом. За рівнем спроможності виконувати функцію платіжного засобу всі грошові активи поділяються на два види: власне гроші (гроші у вузькому розумінні) і майже гроші (гроші у широкому розумінні). До власне грошей відносять ті активи, що охоплюються агрегатом М1 і можуть безпосередньо використовуватися як платіжний засіб. До них належать готівка, що є зобов’язанням центрального банку, і кошти на поточних рахунках, які є зобов’язаннями комерційних банків.

Усі інші активи, що входять до складу агрегатів М2 та М3, — це майже гроші, оскільки вони безпосередньо є не платіжним засобом, а засобом заощадження. Проте без великих перепон вони можуть бути перетворені в активи, використовувані як платіжний засіб.

Пропозиція грошей передусім залежить від політики централь­ного банку, який володіє монопольним правом на первинну грошову емісію. Наприклад, в Україні центральним банком є Національний банк України, у США — Федеральна резервна система, в Германії — Бундесбанк. Результатом первинної грошової емісії є приріст грошової бази, яка визначається за формулою

Н = CU + BR,            (5.1)

де Н — грошова база. В літературі для визначення первинної грошової емісії використовуються й інші терміни, зокрема «резерв-
ні гроші», «гроші підвищеної ефективності», «високо потужні гроші» тощо;

CU — готівка, яка знаходиться поза банками, тобто на руках у населення. До складу готівки поза банками не входить готівка, яку тримають комерційні банки в своїй касі;

BR — банківські резерви. До банківських резервів відноситься та частина банківських грошей, яка не використовується для здійснення активних операцій (надання позик, інвестування). Вони включають депозити, розміщувані на рахунках центрального банку, та готівку, яку кожний банк може тримати в своїй касі.

Банківські резерви складаються з двох компонентів: обов’яз­кові резерви та надлишкові резерви. Обов’язкові резерви — це мінімальна сума резервів, яку зобов’язаний тримати кожний банк. Величина обов’язкових резервів регламентується центральним банком за допомогою норм щодо депозитів. Вони, як правило, диференціюються за видами депозитів. На цій підставі величину обов’язкових резервів можна визначити так:

LR = Ir × D,     (5.2)

де LR — обов’язкові резерви, Ir — норматив обов’язкового резервування; D — банківські депозити.

Крім обов’язкового мінімуму резервів кожний банк може тримати певну величину наднормативних резервів, які називаються надлишковими. Їх величину банки визначають самостійно на основі аналізу співвідношення втрат і вигод. Величину банківських резервів можна визначити за формулою

BR = LR + ER,           (5.3)

де ER — надлишкові резерви.

Пропозиція грошей відрізняється від грошової бази і визначається як сума готівки і банківських депозитів:

Ms = CU + D, (5.4)

де Ms — пропозиція грошей.

Грошовий мультиплікатор

Пропозиція грошей, як правило, перевищує грошову базу. Це пояснюється тим, що банківська система здійснює вторинну грошову емісію на основі мультиплікації (примноження) грошової бази. Отже, крім центрального банку, здатністю створювати гроші во­лодіє також банківська система, тобто сукупність депозитно-кредитних установ, головними серед яких є комерційні банки.

Рівень мультиплікації грошової бази можна визначити в такий спосіб. Спочатку поділимо рівняння (5.4) на рівняння (5.1):

.           (5.5)

Далі праву частину рівняння (5.5) поділимо на суму банківських депозитів, тобто на D:

.           (5.6)

У правій частині рівняння (5.6) величина (CU / D) — це коефіцієнт готівки, який відображує відношення готівки до депозитів. Позначимо його символом cr. Величина (BR / D) — це резерв­на норма, яка відображує відношення між банківськими резервами та банківськими депозитами. Позначимо її символом rr. Якщо після цього в рівняння (5.6) внести прийняті позначення, а грошову базу (Н) перенести в його праву частину, то отримаємо функцію пропозиції грошей:

.           (5.7)

Рівняння (5.7) показує, що пропозиція грошей дорівнює добут­ку грошової бази (Н) і коефіцієнта пропорційності [(cr + 1) / (cr +
+ rr)]. Цей коефіцієнт називається грошовим мультиплікатором. Він показує, на скільки одиниць змінюється пропозиція грошей у разі зміни грошової бази на одиницю. Якщо грошовий мультиплікатор позначити символом mm, то його формулу можна подати так:

.           (5.8)

Як видно з формули (5.8), грошовий мультиплікатор залежить від рішень трьох економічних суб’єктів:

домогосподарств, які впливають на співвідношення між готівкою і депозитами (cr);

центрального банку, який регулює резервну норму (rr) через установлення норми обов’язкового резервування (lr);

комерційних банків, які певною мірою можуть впливати на резервну норму через створення надлишкових резервів.

Функція пропозиції грошей може бути спрощена до такого вигляду:

            (5.9)

У табл. 5.2 наведено приклад, який пояснює, як банківська система створює гроші за рахунок мультиплікатора грошової бази.

Таблиця 5.2

МУЛЬТИПЛІКАЦІЯ ГРОШОВОЇ БАЗИ БАНКІВСЬКОЮ СИСТЕМОЮ

тис. грн

Банк

DCU
(cr
× DD)

DD
[
DH / (1 + cr)]

DBR
(rr
× DD)

DL
(
DD – DBR)

DMS
(
DCU + DD)

Банк 1

24,0

80,0

16,0

64,0

104,0

Банк 2

14,8

49,2

9,8

39,4

64,0

Банк 3

9,1

30,3

6,1

24,2

39,4

Усього

62,4

208,0

41,6

166,4

270,4

Таблицю 5.2 побудовано на припущенні, що Національний банк скупив державних облігацій у домогосподарств на суму 104 тис. грн. Це є приріст грошової бази, тобто DH = 104 тис. грн. Якщо cr = 0,3, rr = 0,2, то із загальної суми грошей, отриманих від продажу облігацій (104 тис. грн), домогосподарства захочуть отримати готівку в сумі cr × DD, а решту грошей покласти на депозит банку 1. Виходячи з цього, первинний розподіл приросту грошової бази можна записати так: DH = cr × DD + DD = (1+ cr) × DD. Звідси приріст депозитів у банку 1 визначається так: DD = DH / (1 +
+ cr). Це означає, що
DD = 80 тис. грн (104 / 1,3), а DCU = 24 тис. грн (80 × 0,3).

Отже, депозити банку 1 збільшилися на 80 тис. грн. Його відрахування в банківські резерви визначаються за формулою: DBR = DD × rr, що становить 16 тис. грн (80 ´ 0,2). Решта депозитних коштів використовується для надання позик, тобто DL =
=
DD – DBR. Отже, банк 1 отримує можливість надати позик на суму 64 тис. грн (80 – 16).

Наведені розрахунки відображують лише перший етап мультиплікаційного процесу. Надалі позичальники банку 1 перекажуть свої кошти за мінусом готівки на депозит банку 2, який розподілить їх між резервами та позиками. Потім позичальники банку 2 перекажуть свої кошти за мінусом готівки на депозит бан­ку 3, який розпорядиться ними за загальною схемою.

Процес мультиплікації грошової бази може продовжуватися як нескінченний ряд етапів. Але в табл. 5.2 наведено лише перші три етапи. Недоцільність продовження поетапних розрахунків пояснюється тим, що після певної кількості етапів зміни в грошових величинах стають настільки малими, що з практичного погляду ними можна знехтувати. Замість цього всі підсумки обчислюють за формулою суми нескінченно спадної геометричної прогресії.

Згідно з табл. 5.2 підсумкові результати приросту готівки і депозитів на всіх етапах мультиплікаційного процесу є такими: готівка збільшилася на 62,4 тис. грн, а депозити — на 208,0 тис. грн. Оскільки

MS = CU + D,

то

DMS = DCU + DD = 62,4 + 208,0 = 270,4 (тис. грн).

Ідентичний результат дає використання грошового мультиплікатора. За умови, що cr = 0,3, a rr = 0,2, і спираючись на формулу (5.8), обчислимо грошовий мультиплікатор:

.

Звідси приріст пропозиції грошей дорівнюватиме:

Приріст пропозиції грошей за формами грошових активів мож­на визначити і в інший спосіб. Для цього врахуємо, що на першому етапі мультиплікаційного процесу приріст депозитів визначається так: DD = DH / (1 + cr). Тоді загальний приріст депозитів можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора:

            (5.10)

Звідси випливає формула, за якою можна обчислити загальний приріст готівки:

            (5.11)

Спираючись на формули (5.10) і (5.11), обчислимо складові приросту пропозиції грошей. Приріст депозитів дорівнює 208 тис. грн. [(108,0 / 1,3) × 2,6]; приріст готівки становить 62,4 тис. грн [(108,0 /
/ 1,3)
× 2,6 × 0,3].

За джерелами формування приріст пропозиції грошей складається із двох частин: приріст грошової бази (первинна емісія) і приріст позик (вторинна емісія). Приріст грошової бази визначається екзогенно. В нашому числовому прикладі він становить 104,0 тис. грн. Приріст позик як на окремому етапі мультиплікаційного процесу так і у підсумку дорівнює різниці між приростом депозитів і приростом банківських резервів, тобто DL = DD –
DBR = DD – DD × rr = DD (1 – rr). Це означає, що загальний приріст позик становить 166,4 тис. грн [208(1 – 0,2)].

Як показує рівняння (5.9), грошова база і грошовий мультиплікатор є незалежними змінними функції пропозиції грошей. Але в графічних моделях пропозиція грошей розглядається як функція від процентної ставки (рис. 5.1).

Як видно з рис. 5.1, крива пропозиції грошей має додатний нахил, тобто є зростаючою функцією від процентної ставки і. Безпосередньо з формули (5.9) такий зв’язок між пропозицією грошей і процентною ставкою виявити неможливо. Проте в дійсності процентна ставка може впливати на пропозицію грошей через ті чинники, які визначають рівень грошового мультиплікатора у формулі (5.8).

По-перше, якщо зростають процентні ставки за депозитами та збільшується альтернативна вартість грошей, економічні суб’єк­ти намагатимуться зменшувати запаси готівки і за рахунок їх економії збільшувати депозитні вклади. Внаслідок цього зменшу-
ється коефіцієнт готівки, зростає грошовий мультиплікатор і збільшується пропозиція грошей. Отже, пропозиція грошей перебуває в прямій залежності від процентних ставок за депозитами.

По-друге, коли зростають процентні ставки за кредитами, комерційним банкам стає невигідно тримати надлишкові резерви. Тому вони намагатимуться їх зменшувати з метою максимізаціїї обсягів кредитування. За цих умов зменшується резервна норма, зростає грошовий мультиплікатор і збільшується пропозиція грошей. Отже, між пропозицією грошей і процентними ставками за кредитами спостерігається пряма залежність.

Сутність і структура пропозиції грошей

Гроші — один із видів активів. Усі активи поділяються на дві великі групи — фінансові та матеріальні (реальні) активи. Гроші відносяться до групи фінансових активів. Але крім грошей до складу фінансових активів входять негрошові активи, головними серед яких є акції та облігації.

Пропозиція грошей — це сукупність грошових активів, які використовуються в національній економіці в кожний даний період часу. Поряд з терміном «пропозиція грошей» макроекономісти для визначення сукупності грошей використовують і термін «грошова маса». У кількісному значенні пропозиція грошей і грошова маса — поняття рівнозначні. Відмінність між ними полягає в тому, що термін грошова маса використовується тоді, коли абстрагуються від грошового ринку і зосереджують увагу лише на кількісних характеристиках грошей.

Пропозиція грошей складається з грошових активів, які мають різну ліквідність. Під ліквідністю розуміють здатність активів перетворюватися в платіжний засіб без затримки і втрати своєї номінальної вартості. Готівкові гроші є найліквіднішим активом, порівняно з яким оцінюється ліквідність усіх інших активів. Залежно від рівня ліквідності всі грошові активи групуються зростаючим підсумком у грошові агрегати.

Єдиної для всіх країн системи грошових агрегатів не існує. Міжкраїнна відмінність у формуванні грошових агрегатів залежить головним чином від рівня розвитку фінансового ринку та особливостей монетарної політики. Агрегатну структуру грошової маси в Україні наведено в табл. 5.1.

Таблиця 5.1

СТРУКТУРА ГРОШОВОЇ МАСИ В УКРАЇНІ

Грошовий
агрегат

Склад грошових агрегатів

2003 р.

 

 

млн грн

у % до загальної суми

М0

Готівка (гроші поза банками)

33 119

34,8

М1

М0 + кошти на поточних рахунках
у національній валюті

53 129

55,9

М2

М1 + строкові кошти в національній
валюті та валютні кошти

94 463

99,4

М3

М2 + кошти клієнтів у довірчому
управлінні та цінні папери власного
боргу банків

95 043

100,0

Джерело: Звіт Національного банку України за 2003 рік.

Як видно з даних табл. 5.1, агрегат М0 охоплює найліквідніший актив — готівкові гроші. Далі в міру зростання номера грошових агрегатів їх склад послідовно нарощується за рахунок додавання активів з меншою ліквідністю. При цьому в складі грошової маси значна частка припадає на готівку — 34,8 %. Це можна пояснити низьким рівнем розвитку фінансового ринку та недостатнім використанням електронних засобів платежу в Україні. Для порівняння зазначимо, що в країнах Західної Європи частка готівки у складі сукупної грошової маси становить близько 6 %.

Як відомо, головною функцією грошей є їхня здатність бути засобом обміну, тобто платіжним засобом. За рівнем спроможності виконувати функцію платіжного засобу всі грошові активи поділяються на два види: власне гроші (гроші у вузькому розумінні) і майже гроші (гроші у широкому розумінні). До власне грошей відносять ті активи, що охоплюються агрегатом М1 і можуть безпосередньо використовуватися як платіжний засіб. До них належать готівка, що є зобов’язанням центрального банку, і кошти на поточних рахунках, які є зобов’язаннями комерційних банків.

Усі інші активи, що входять до складу агрегатів М2 та М3, — це майже гроші, оскільки вони безпосередньо є не платіжним засобом, а засобом заощадження. Проте без великих перепон вони можуть бути перетворені в активи, використовувані як платіжний засіб.

Пропозиція грошей передусім залежить від політики централь­ного банку, який володіє монопольним правом на первинну грошову емісію. Наприклад, в Україні центральним банком є Національний банк України, у США — Федеральна резервна система, в Германії — Бундесбанк. Результатом первинної грошової емісії є приріст грошової бази, яка визначається за формулою

Н = CU + BR,            (5.1)

де Н — грошова база. В літературі для визначення первинної грошової емісії використовуються й інші терміни, зокрема «резерв-
ні гроші», «гроші підвищеної ефективності», «високо потужні гроші» тощо;

CU — готівка, яка знаходиться поза банками, тобто на руках у населення. До складу готівки поза банками не входить готівка, яку тримають комерційні банки в своїй касі;

BR — банківські резерви. До банківських резервів відноситься та частина банківських грошей, яка не використовується для здійснення активних операцій (надання позик, інвестування). Вони включають депозити, розміщувані на рахунках центрального банку, та готівку, яку кожний банк може тримати в своїй касі.

Банківські резерви складаються з двох компонентів: обов’яз­кові резерви та надлишкові резерви. Обов’язкові резерви — це мінімальна сума резервів, яку зобов’язаний тримати кожний банк. Величина обов’язкових резервів регламентується центральним банком за допомогою норм щодо депозитів. Вони, як правило, диференціюються за видами депозитів. На цій підставі величину обов’язкових резервів можна визначити так:

LR = Ir × D,     (5.2)

де LR — обов’язкові резерви, Ir — норматив обов’язкового резервування; D — банківські депозити.

Крім обов’язкового мінімуму резервів кожний банк може тримати певну величину наднормативних резервів, які називаються надлишковими. Їх величину банки визначають самостійно на основі аналізу співвідношення втрат і вигод. Величину банківських резервів можна визначити за формулою

BR = LR + ER,           (5.3)

де ER — надлишкові резерви.

Пропозиція грошей відрізняється від грошової бази і визначається як сума готівки і банківських депозитів:

Ms = CU + D, (5.4)

де Ms — пропозиція грошей.

Грошовий мультиплікатор

Пропозиція грошей, як правило, перевищує грошову базу. Це пояснюється тим, що банківська система здійснює вторинну грошову емісію на основі мультиплікації (примноження) грошової бази. Отже, крім центрального банку, здатністю створювати гроші во­лодіє також банківська система, тобто сукупність депозитно-кредитних установ, головними серед яких є комерційні банки.

Рівень мультиплікації грошової бази можна визначити в такий спосіб. Спочатку поділимо рівняння (5.4) на рівняння (5.1):

.           (5.5)

Далі праву частину рівняння (5.5) поділимо на суму банківських депозитів, тобто на D:

.           (5.6)

У правій частині рівняння (5.6) величина (CU / D) — це коефіцієнт готівки, який відображує відношення готівки до депозитів. Позначимо його символом cr. Величина (BR / D) — це резерв­на норма, яка відображує відношення між банківськими резервами та банківськими депозитами. Позначимо її символом rr. Якщо після цього в рівняння (5.6) внести прийняті позначення, а грошову базу (Н) перенести в його праву частину, то отримаємо функцію пропозиції грошей:

.           (5.7)

Рівняння (5.7) показує, що пропозиція грошей дорівнює добут­ку грошової бази (Н) і коефіцієнта пропорційності [(cr + 1) / (cr +
+ rr)]. Цей коефіцієнт називається грошовим мультиплікатором. Він показує, на скільки одиниць змінюється пропозиція грошей у разі зміни грошової бази на одиницю. Якщо грошовий мультиплікатор позначити символом mm, то його формулу можна подати так:

.           (5.8)

Як видно з формули (5.8), грошовий мультиплікатор залежить від рішень трьох економічних суб’єктів:

домогосподарств, які впливають на співвідношення між готівкою і депозитами (cr);

центрального банку, який регулює резервну норму (rr) через установлення норми обов’язкового резервування (lr);

комерційних банків, які певною мірою можуть впливати на резервну норму через створення надлишкових резервів.

Функція пропозиції грошей може бути спрощена до такого вигляду:

            (5.9)

У табл. 5.2 наведено приклад, який пояснює, як банківська система створює гроші за рахунок мультиплікатора грошової бази.

Таблиця 5.2

МУЛЬТИПЛІКАЦІЯ ГРОШОВОЇ БАЗИ БАНКІВСЬКОЮ СИСТЕМОЮ

тис. грн

Банк

DCU
(cr
× DD)

DD
[
DH / (1 + cr)]

DBR
(rr
× DD)

DL
(
DD – DBR)

DMS
(
DCU + DD)

Банк 1

24,0

80,0

16,0

64,0

104,0

Банк 2

14,8

49,2

9,8

39,4

64,0

Банк 3

9,1

30,3

6,1

24,2

39,4

Усього

62,4

208,0

41,6

166,4

270,4

Таблицю 5.2 побудовано на припущенні, що Національний банк скупив державних облігацій у домогосподарств на суму 104 тис. грн. Це є приріст грошової бази, тобто DH = 104 тис. грн. Якщо cr = 0,3, rr = 0,2, то із загальної суми грошей, отриманих від продажу облігацій (104 тис. грн), домогосподарства захочуть отримати готівку в сумі cr × DD, а решту грошей покласти на депозит банку 1. Виходячи з цього, первинний розподіл приросту грошової бази можна записати так: DH = cr × DD + DD = (1+ cr) × DD. Звідси приріст депозитів у банку 1 визначається так: DD = DH / (1 +
+ cr). Це означає, що
DD = 80 тис. грн (104 / 1,3), а DCU = 24 тис. грн (80 × 0,3).

Отже, депозити банку 1 збільшилися на 80 тис. грн. Його відрахування в банківські резерви визначаються за формулою: DBR = DD × rr, що становить 16 тис. грн (80 ´ 0,2). Решта депозитних коштів використовується для надання позик, тобто DL =
=
DD – DBR. Отже, банк 1 отримує можливість надати позик на суму 64 тис. грн (80 – 16).

Наведені розрахунки відображують лише перший етап мультиплікаційного процесу. Надалі позичальники банку 1 перекажуть свої кошти за мінусом готівки на депозит банку 2, який розподілить їх між резервами та позиками. Потім позичальники банку 2 перекажуть свої кошти за мінусом готівки на депозит бан­ку 3, який розпорядиться ними за загальною схемою.

Процес мультиплікації грошової бази може продовжуватися як нескінченний ряд етапів. Але в табл. 5.2 наведено лише перші три етапи. Недоцільність продовження поетапних розрахунків пояснюється тим, що після певної кількості етапів зміни в грошових величинах стають настільки малими, що з практичного погляду ними можна знехтувати. Замість цього всі підсумки обчислюють за формулою суми нескінченно спадної геометричної прогресії.

Згідно з табл. 5.2 підсумкові результати приросту готівки і депозитів на всіх етапах мультиплікаційного процесу є такими: готівка збільшилася на 62,4 тис. грн, а депозити — на 208,0 тис. грн. Оскільки

MS = CU + D,

то

DMS = DCU + DD = 62,4 + 208,0 = 270,4 (тис. грн).

Ідентичний результат дає використання грошового мультиплікатора. За умови, що cr = 0,3, a rr = 0,2, і спираючись на формулу (5.8), обчислимо грошовий мультиплікатор:

.

Звідси приріст пропозиції грошей дорівнюватиме:

Приріст пропозиції грошей за формами грошових активів мож­на визначити і в інший спосіб. Для цього врахуємо, що на першому етапі мультиплікаційного процесу приріст депозитів визначається так: DD = DH / (1 + cr). Тоді загальний приріст депозитів можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора:

            (5.10)

Звідси випливає формула, за якою можна обчислити загальний приріст готівки:

            (5.11)

Спираючись на формули (5.10) і (5.11), обчислимо складові приросту пропозиції грошей. Приріст депозитів дорівнює 208 тис. грн. [(108,0 / 1,3) × 2,6]; приріст готівки становить 62,4 тис. грн [(108,0 /
/ 1,3)
× 2,6 × 0,3].

За джерелами формування приріст пропозиції грошей складається із двох частин: приріст грошової бази (первинна емісія) і приріст позик (вторинна емісія). Приріст грошової бази визначається екзогенно. В нашому числовому прикладі він становить 104,0 тис. грн. Приріст позик як на окремому етапі мультиплікаційного процесу так і у підсумку дорівнює різниці між приростом депозитів і приростом банківських резервів, тобто DL = DD –
DBR = DD – DD × rr = DD (1 – rr). Це означає, що загальний приріст позик становить 166,4 тис. грн [208(1 – 0,2)].

Як показує рівняння (5.9), грошова база і грошовий мультиплікатор є незалежними змінними функції пропозиції грошей. Але в графічних моделях пропозиція грошей розглядається як функція від процентної ставки (рис. 5.1).

Як видно з рис. 5.1, крива пропозиції грошей має додатний нахил, тобто є зростаючою функцією від процентної ставки і. Безпосередньо з формули (5.9) такий зв’язок між пропозицією грошей і процентною ставкою виявити неможливо. Проте в дійсності процентна ставка може впливати на пропозицію грошей через ті чинники, які визначають рівень грошового мультиплікатора у формулі (5.8).

По-перше, якщо зростають процентні ставки за депозитами та збільшується альтернативна вартість грошей, економічні суб’єк­ти намагатимуться зменшувати запаси готівки і за рахунок їх економії збільшувати депозитні вклади. Внаслідок цього зменшу-
ється коефіцієнт готівки, зростає грошовий мультиплікатор і збільшується пропозиція грошей. Отже, пропозиція грошей перебуває в прямій залежності від процентних ставок за депозитами.

По-друге, коли зростають процентні ставки за кредитами, комерційним банкам стає невигідно тримати надлишкові резерви. Тому вони намагатимуться їх зменшувати з метою максимізаціїї обсягів кредитування. За цих умов зменшується резервна норма, зростає грошовий мультиплікатор і збільшується пропозиція грошей. Отже, між пропозицією грошей і процентними ставками за кредитами спостерігається пряма залежність.