• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

3.1. Зайнятість і безробіття

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 

Основними категоріями, які характеризують ринок праці, є зайнятість і безробіття. Саме тому вивчення ринку праці почнемо з визначення цих категорій, але передусім розглянемо складові елементи населення країни, яке слугує джерелом основного фактора виробництва — робочої сили.

Населення як джерело робочої сили

Згідно з методологією Держкомстату України все доросле населення країни можна поділити на три групи. Перша група — зайняті. До цієї групи входять особи у віці 15—70 років, які зайняті економічною діяльністю, що приносить дохід. У процесі ста­тистичного обстеження до зайнятих відносять осіб, які відпрацювали протягом обстежуваного тижня хоча б одну годину (в особистому селянському господарстві — не менше 30 годин) незалежно від того, якою була ця робота — постійною, тимчасовою, сезонною, випадковою, тощо.

Друга група — безробітні. За визначенням Міжнародної організації праці (МОП), до складу безробітних входять особи у віці 15—70 років як зареєстровані, так і не зареєстровані в державній службі зайнятості, що одночасно відповідають трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намагалися організувати власну справу; впродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату як найманий працівник або на власному підприємстві.

Зазначені групи становлять робочу силу країни. Вони відносяться до її економічно активного населення і забезпечують пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. Згідно з даними Держкомстату України у 2003 р. економічно активне насе­лення України становило 22 614,2 тис. осіб, у тому числі зайняті — 20 554,7 тис. осіб, або 90,9 %; безробітні — 2059,5 тис. осіб, або 9,1 %.

Третя група — особи поза робочою силою. До цієї групи належать особи у віці 15—70 років, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або «безробітні». Це такі категорії населення: учні та студенти, пенсіонери; особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; особи, які зневірилися знайти роботу; інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом. Зазначена група відноситься до економічно неактивного населення. За даними Держ­комстату України, у 2003 р. воно становило 13 669,6 тис. осіб, або 37,7 % дорослого населення.

Для характеристики стану ринку праці застосовуються віднос­ні показники. До них можна віднести такі:

1) рівень зайнятості — визначається як відношення кількості зайнятого населення у віці 15—70 років (доросле населення) до всього населення зазначеного віку:

(%);     (3.1)

2) рівень безробіття — визначається як відношення кількості безробітних віком 15—70 років до робочої сили (економічно актив-
ного населення):

(%),     (3.2)

де u –– рівень безробіття; U –– кількість безробітних; L –– робоча сила;

3) коефіцієнт участі в робочій силі — відображує процент робочої сили в чисельності дорослого населення:

(%).     (3.3)

За даними Держкомстату України у 2003 р. рівень зайнятості в Україні становив 56,6 %; рівень безробіття — 9,1 %. Коефіцієнт участі в робочій силі у 2003 р. за нашим розрахунком дорівнював 62,3 %.

Види безробіття

Як зазначалося в розд. 1, одним із напрямів підвищення ефективності економіки є забезпечення повної зайнятості. Зміст і кіль­кісна визначеність категорії «повна зайнятість» залежать від причин, що викликають безробіття і зумовлюють його структуру. Тому, перш ніж дати визначення повної зайнятості, слід розглянути три види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне.

Фрикційне безробіття охоплює таких безробітних, які на короткий період потрапляють у стан «між роботами», тобто знаходяться в процесі зміни місця роботи. Одні добровільно з різних причин змінюють місце роботи, інші шукають роботу внаслідок звільнення, треті тимчасово втрачають роботу через її сезонний характер і з інших обставин. Є також особи, які вперше шукають роботу, — випускники навчальних закладів.

Фрикційне безробіття розглядається як неминуче і в певних межах навіть необхідне. Це пояснюється тим, що за рахунок такого безробіття економічно активне населення має можливість постійно поліпшувати умови працевлаштування та оплати своєї праці, що сприяє збільшенню обсягів національного виробництва.

Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, які відображують появу невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професіями, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Це зумовлюється тим, що з часом відбуваються істотні зміни в структурі споживчого попиту і, як наслідок, в технології виробництва. Зазначені зміни, в свою чергу, впливають на структуру попиту на робочу силу. За цих умов попит на деякі види професій зменшується або зовсім зникає. Попит на інші професії, в тому числі нові, збільшується. Потрібен певний час, щоб робоча сила перебудувалася відповідно до нових професійних вимог з боку ринку праці, що породжує безробіття. Крім цього, постійно змінюється географічний розподіл робочих місць, що супроводжується втратами часу, необхідного для територіального переміщення робочої
сили.

Структурне безробіття суттєво відрізняється від фрикційного. Фрикційні безробітні мають професійні навички, які необхідні для економічної діяльності. Структурні безробітні безпосередньо не відповідають професійним вимогам ринку праці, що зумовлює необхідність підвищення їхньої кваліфікації або перепідготовки. Тому структурне безробіття є тривалішим за фрикційне.

Циклічне безробіття виникає тоді, коли в економіці відбувається загальний спад виробництва, який спричинюється скороченням сукупного попиту та /або сукупної пропозиції. У кінцевому підсумку це зменшує попит на робочу силу відносно її пропозиції і викликає циклічне безробіття. Отже, циклічне безробіття виникає в умовах нерівноваги на ринку праці, тобто коли пропозиція праці перевищує попит, внаслідок чого з’являється дефіцит робочих місць.

Повна зайнятість і природне безробіття

Ознакою існування повної зайнятості є рівновага на ринку праці, тобто тотожність попиту на робочу силу її пропозиції. За таких умов кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Але рівновага на ринку праці не зводить безробіття до нуля, а передбачає існування фрикційного і структурного безробіття. Такі види безробіття викликаються не дефіцитом робочих місць, а втратами часу, пов’язаними з їх зміною.

Отже, повна зайнятість не ототожнюється з нульовим безробіттям, а охоплює фрикційне та структурне безробіття. Вважається, що наявність цих двох видів безробіття є природною потребою економіки, оскільки їх існування — необхідна умова для пристосування ринку праці до змін, які постійно відбуваються в економіці. Тому фрикційне і структурне безробіття інтегруються в категорію «природне безробіття», яку ввів у науковий обіг американський економіст Мілтон Фрідман у 1968 р.

Природне безробіття — це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості. Для аналізу рівня зайнятості фактичне безробіття порівнюється з природним безробіттям. Якщо фактичне безробіття відповідає природному рівню, то це означає, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості: працюють усі, хто може і хоче працювати, а не працюють ті, хто не може або не хоче працювати. Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це свідчить про те, що в економіці має місце неповна зайнятість, викликана дефіцитом робочих місць. В умовах неповної зайнятості попит на працю менше за її пропозицію, що породжує циклічне безробіття.

Нерівновага на ринку праці може виникати і в умовах, коли попит на працю перевищує її пропозицію. У разі надлишку попиту на ринку праці кількість тих, хто шукає роботу менша за кількість вільних робочих місць. За цих умов виникає надмірна зай­нятість і тому фактичне безробіття нижче за природне. Проте така ситуація трапляється рідко: лише за економічного буму або екстремальних умов, які спричиняють надмірне використання трудових ресурсів.

Коли в економіці спостерігається повна зайнятість, а фактичне безробіття дорівнює природному, наявні виробничі ресурси використовуються на повну потужність. За таких умов економіка виробляє потенційний ВВП. За своїм визначенням потенційний ВВП — це такий обсяг реального ВВП, який економіка виробляє в умовах повної зайнятості та природного рівня безробіття.

Отже, природне безробіття є не лише показником повної зай­нятості, а й чинником кількісної визначеності потенційного ВВП. Тому обчислення природного рівня безробіття має велике аналітичне значення. Але, незважаючи на це, серед економістів не існує єдиного підходу до способів вимірювання природного рівня безробіття.

Найпростіший спосіб вимірювання природного рівня безробіття полягає в його обчисленні як середньорічного рівня безробіття за тривалий період. Такий спосіб спирається на положення, згідно з яким середній рівень фактичного безробіття за великі проміжки часу згладжує його циклічні коливання навколо природ­ного рівня. Це означає, що природний рівень безробіття є довгостроковим рівноважним рівнем безробіття, до якого постійно тяжіє ринок праці.

Широке визнання отримала концепція, згідно з якою в умовах економічної рівноваги безробіття дорівнює природному рівню, а фактична інфляція співпадає з очікуваною. Якщо безробіття змен­шується порівняно з природним рівнем, то відбувається прискорення інфляції порівняно з очікуваним рівнем. Звідси випливає висновок — природним є такий рівень безробіття, що не прискорює інфляцію. Тому природний рівень безробіття ще називають NAIRU-not accаlaration inflation rate of unemployment. Зазначена концепція була запропонована М. Фрідманом у 1968 році і незалежно від нього в цьому ж році розроблена Е. Фелпсом. В її основі лежить теоретичний інструментарій кривої Філіпса, яка розглядається в підрозділі 6.3.

Інший підхід до обчислення природного рівня безробіття пропонує Г. Манків. Він виходить з того, що рівновага на ринку праці спостерігається тоді, коли кількість звільнених з роботи дорівнює кількості працевлаштованих:

,           (3.4)

де v — коефіцієнт працевлаштування, який відображає частку працевлаштованих безробітних у складі безробітних;

l — коефіцієнт звільнення, який відображає частку звільнених працівників у складі зайнятих;

(L – U) — кількість зайнятих (робоча сила — безробітні).

Якщо обидві частини рівняння (3.4) поділити на L, то можна визначити природний (рівноважний) рівень безробіття:

.           (3.5)

У різних країнах природний рівень безробіття є різним. За даними економічного департаменту ОЕСР (Організації європейського співробітництва та розвитку), у 1997 р. природний рівень безробіття становив у Японії — 3,5 %, США — 5,6 %, Франції — 11,4 %. Важливо й те, що він з часом може змінюватися. За цим самим джерелом, у 1990 р. він становив у Японії — 2,4 %, США — 5,9 %, Франції — 9,9 %. Чинники природного рівня безробіття розглядаються у підрозділі 3.3.

Основними категоріями, які характеризують ринок праці, є зайнятість і безробіття. Саме тому вивчення ринку праці почнемо з визначення цих категорій, але передусім розглянемо складові елементи населення країни, яке слугує джерелом основного фактора виробництва — робочої сили.

Населення як джерело робочої сили

Згідно з методологією Держкомстату України все доросле населення країни можна поділити на три групи. Перша група — зайняті. До цієї групи входять особи у віці 15—70 років, які зайняті економічною діяльністю, що приносить дохід. У процесі ста­тистичного обстеження до зайнятих відносять осіб, які відпрацювали протягом обстежуваного тижня хоча б одну годину (в особистому селянському господарстві — не менше 30 годин) незалежно від того, якою була ця робота — постійною, тимчасовою, сезонною, випадковою, тощо.

Друга група — безробітні. За визначенням Міжнародної організації праці (МОП), до складу безробітних входять особи у віці 15—70 років як зареєстровані, так і не зареєстровані в державній службі зайнятості, що одночасно відповідають трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намагалися організувати власну справу; впродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату як найманий працівник або на власному підприємстві.

Зазначені групи становлять робочу силу країни. Вони відносяться до її економічно активного населення і забезпечують пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. Згідно з даними Держкомстату України у 2003 р. економічно активне насе­лення України становило 22 614,2 тис. осіб, у тому числі зайняті — 20 554,7 тис. осіб, або 90,9 %; безробітні — 2059,5 тис. осіб, або 9,1 %.

Третя група — особи поза робочою силою. До цієї групи належать особи у віці 15—70 років, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або «безробітні». Це такі категорії населення: учні та студенти, пенсіонери; особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; особи, які зневірилися знайти роботу; інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом. Зазначена група відноситься до економічно неактивного населення. За даними Держ­комстату України, у 2003 р. воно становило 13 669,6 тис. осіб, або 37,7 % дорослого населення.

Для характеристики стану ринку праці застосовуються віднос­ні показники. До них можна віднести такі:

1) рівень зайнятості — визначається як відношення кількості зайнятого населення у віці 15—70 років (доросле населення) до всього населення зазначеного віку:

(%);     (3.1)

2) рівень безробіття — визначається як відношення кількості безробітних віком 15—70 років до робочої сили (економічно актив-
ного населення):

(%),     (3.2)

де u –– рівень безробіття; U –– кількість безробітних; L –– робоча сила;

3) коефіцієнт участі в робочій силі — відображує процент робочої сили в чисельності дорослого населення:

(%).     (3.3)

За даними Держкомстату України у 2003 р. рівень зайнятості в Україні становив 56,6 %; рівень безробіття — 9,1 %. Коефіцієнт участі в робочій силі у 2003 р. за нашим розрахунком дорівнював 62,3 %.

Види безробіття

Як зазначалося в розд. 1, одним із напрямів підвищення ефективності економіки є забезпечення повної зайнятості. Зміст і кіль­кісна визначеність категорії «повна зайнятість» залежать від причин, що викликають безробіття і зумовлюють його структуру. Тому, перш ніж дати визначення повної зайнятості, слід розглянути три види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне.

Фрикційне безробіття охоплює таких безробітних, які на короткий період потрапляють у стан «між роботами», тобто знаходяться в процесі зміни місця роботи. Одні добровільно з різних причин змінюють місце роботи, інші шукають роботу внаслідок звільнення, треті тимчасово втрачають роботу через її сезонний характер і з інших обставин. Є також особи, які вперше шукають роботу, — випускники навчальних закладів.

Фрикційне безробіття розглядається як неминуче і в певних межах навіть необхідне. Це пояснюється тим, що за рахунок такого безробіття економічно активне населення має можливість постійно поліпшувати умови працевлаштування та оплати своєї праці, що сприяє збільшенню обсягів національного виробництва.

Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, які відображують появу невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професіями, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Це зумовлюється тим, що з часом відбуваються істотні зміни в структурі споживчого попиту і, як наслідок, в технології виробництва. Зазначені зміни, в свою чергу, впливають на структуру попиту на робочу силу. За цих умов попит на деякі види професій зменшується або зовсім зникає. Попит на інші професії, в тому числі нові, збільшується. Потрібен певний час, щоб робоча сила перебудувалася відповідно до нових професійних вимог з боку ринку праці, що породжує безробіття. Крім цього, постійно змінюється географічний розподіл робочих місць, що супроводжується втратами часу, необхідного для територіального переміщення робочої
сили.

Структурне безробіття суттєво відрізняється від фрикційного. Фрикційні безробітні мають професійні навички, які необхідні для економічної діяльності. Структурні безробітні безпосередньо не відповідають професійним вимогам ринку праці, що зумовлює необхідність підвищення їхньої кваліфікації або перепідготовки. Тому структурне безробіття є тривалішим за фрикційне.

Циклічне безробіття виникає тоді, коли в економіці відбувається загальний спад виробництва, який спричинюється скороченням сукупного попиту та /або сукупної пропозиції. У кінцевому підсумку це зменшує попит на робочу силу відносно її пропозиції і викликає циклічне безробіття. Отже, циклічне безробіття виникає в умовах нерівноваги на ринку праці, тобто коли пропозиція праці перевищує попит, внаслідок чого з’являється дефіцит робочих місць.

Повна зайнятість і природне безробіття

Ознакою існування повної зайнятості є рівновага на ринку праці, тобто тотожність попиту на робочу силу її пропозиції. За таких умов кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Але рівновага на ринку праці не зводить безробіття до нуля, а передбачає існування фрикційного і структурного безробіття. Такі види безробіття викликаються не дефіцитом робочих місць, а втратами часу, пов’язаними з їх зміною.

Отже, повна зайнятість не ототожнюється з нульовим безробіттям, а охоплює фрикційне та структурне безробіття. Вважається, що наявність цих двох видів безробіття є природною потребою економіки, оскільки їх існування — необхідна умова для пристосування ринку праці до змін, які постійно відбуваються в економіці. Тому фрикційне і структурне безробіття інтегруються в категорію «природне безробіття», яку ввів у науковий обіг американський економіст Мілтон Фрідман у 1968 р.

Природне безробіття — це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості. Для аналізу рівня зайнятості фактичне безробіття порівнюється з природним безробіттям. Якщо фактичне безробіття відповідає природному рівню, то це означає, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості: працюють усі, хто може і хоче працювати, а не працюють ті, хто не може або не хоче працювати. Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це свідчить про те, що в економіці має місце неповна зайнятість, викликана дефіцитом робочих місць. В умовах неповної зайнятості попит на працю менше за її пропозицію, що породжує циклічне безробіття.

Нерівновага на ринку праці може виникати і в умовах, коли попит на працю перевищує її пропозицію. У разі надлишку попиту на ринку праці кількість тих, хто шукає роботу менша за кількість вільних робочих місць. За цих умов виникає надмірна зай­нятість і тому фактичне безробіття нижче за природне. Проте така ситуація трапляється рідко: лише за економічного буму або екстремальних умов, які спричиняють надмірне використання трудових ресурсів.

Коли в економіці спостерігається повна зайнятість, а фактичне безробіття дорівнює природному, наявні виробничі ресурси використовуються на повну потужність. За таких умов економіка виробляє потенційний ВВП. За своїм визначенням потенційний ВВП — це такий обсяг реального ВВП, який економіка виробляє в умовах повної зайнятості та природного рівня безробіття.

Отже, природне безробіття є не лише показником повної зай­нятості, а й чинником кількісної визначеності потенційного ВВП. Тому обчислення природного рівня безробіття має велике аналітичне значення. Але, незважаючи на це, серед економістів не існує єдиного підходу до способів вимірювання природного рівня безробіття.

Найпростіший спосіб вимірювання природного рівня безробіття полягає в його обчисленні як середньорічного рівня безробіття за тривалий період. Такий спосіб спирається на положення, згідно з яким середній рівень фактичного безробіття за великі проміжки часу згладжує його циклічні коливання навколо природ­ного рівня. Це означає, що природний рівень безробіття є довгостроковим рівноважним рівнем безробіття, до якого постійно тяжіє ринок праці.

Широке визнання отримала концепція, згідно з якою в умовах економічної рівноваги безробіття дорівнює природному рівню, а фактична інфляція співпадає з очікуваною. Якщо безробіття змен­шується порівняно з природним рівнем, то відбувається прискорення інфляції порівняно з очікуваним рівнем. Звідси випливає висновок — природним є такий рівень безробіття, що не прискорює інфляцію. Тому природний рівень безробіття ще називають NAIRU-not accаlaration inflation rate of unemployment. Зазначена концепція була запропонована М. Фрідманом у 1968 році і незалежно від нього в цьому ж році розроблена Е. Фелпсом. В її основі лежить теоретичний інструментарій кривої Філіпса, яка розглядається в підрозділі 6.3.

Інший підхід до обчислення природного рівня безробіття пропонує Г. Манків. Він виходить з того, що рівновага на ринку праці спостерігається тоді, коли кількість звільнених з роботи дорівнює кількості працевлаштованих:

,           (3.4)

де v — коефіцієнт працевлаштування, який відображає частку працевлаштованих безробітних у складі безробітних;

l — коефіцієнт звільнення, який відображає частку звільнених працівників у складі зайнятих;

(L – U) — кількість зайнятих (робоча сила — безробітні).

Якщо обидві частини рівняння (3.4) поділити на L, то можна визначити природний (рівноважний) рівень безробіття:

.           (3.5)

У різних країнах природний рівень безробіття є різним. За даними економічного департаменту ОЕСР (Організації європейського співробітництва та розвитку), у 1997 р. природний рівень безробіття становив у Японії — 3,5 %, США — 5,6 %, Франції — 11,4 %. Важливо й те, що він з часом може змінюватися. За цим самим джерелом, у 1990 р. він становив у Японії — 2,4 %, США — 5,9 %, Франції — 9,9 %. Чинники природного рівня безробіття розглядаються у підрозділі 3.3.