• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

13.3.2. Комерційна надійність підприємства та оцінка ймовірності його банкрутства

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 

Оцінка комерційної надійності партнера привертає чи не найбільшу увагу дослідників та практиків фінансового аналізу, оскіль­ки ефективне формування господарських зв’язків потенційними та поточними партнерами має спиратися на адекватну оцінку пер­спектив такої співпраці. Водночас така оцінка здійснюється як КФА і може приймати різні форми (залежно від обраного алгоритму дослідження).

Найпоширенішою серед варіантів проведення оцінки комерційної надійності підприємства є оцінки: 1) кредитоспромож­ності; 2) ймовірності банкрутства підприємства.

Окремою формою КФА підприємства — об’єкта дослідження є оцінка кредитоспроможності такого підприємства. Такий напрям КФА передбачає ідентифікацію фінансово-економічного потенціалу підприємства через визначення ймовірності виконання підприємством власних зобов’язань, зокрема погашення кредиту. Слід зазначити, що оцінка кредитоспроможності в Україні здійснюється переважно комерційними банками при наданні кредитів

. При цьому, більшість вітчизняних банків використовують алгоритм ранжування підприємства-позичальника відповідно до визначених критеріїв (див. 2.2). Склад такої моделі відрізняється від банку до банку, оскільки являє собою результат внутрішньої розробки, основаної на досвіді такого банку.

Оцінка кредитоспроможності найбільш відомих підприємств — операторів ринку капіталу в Західних країнах досить часто здійснюється рейтинговими агентствами, які проводять власні незалежні дослідження, результати найбільш авторитетних з яких (наприклад, S&P) широко використовуються на практиці.

Одним із альтернативних напрямів оцінки комерційної надійності підприємства є прогнозування його банкрутства, що здійснюється на основі самостійного дослідження із використанням дескриптивної статистики (зокрема, дискримінантного аналізу) або на основі розроблених моделей, окремі з яких розглянуто нижче.

Загалом прогнозування (оцінка ймовірності банкрутства підприємства має на меті ідентифікацію потенційної загрози банкрутства з метою своєчасного формування доходів, спрямованих на нейтралізацію негативних тенденцій розвитку фінансової ситуації на підприємстві.

Слід зазначити, що аналіз імовірності банкрутства підприємства може здійснюватися на основі як неформалізованих, так і фор­малізованих моделей. Неформалізовані моделі прогнозування бан­крутства ґрунтуються на фундаментальному підході, який передбачає при визначенні ймовірності оголошення підприємства — об’єкта дослідження — банкрутом урахування максимальної кіль­кості чинників через обробку фінансової інформації, отриманої як із внутрішніх, так і зовнішніх джерел. Специфіка організації прогнозування банкрутства на основі фундаментального підходу дає змогу використовувати таку модель для потреб внутрішнього планування не відносячи її до складу комплексного фінансового аналізу.

У свою чергу, специфіка управління процесом оцінки ймовірності оголошення підприємства банкрутом на основі формалізованих методів свідчить, що останні є частковими випадками комплексного фінансового аналізу. Найбільшого поши­рення в сучасній фінансовій літературі набули моделі Альтмана, Спрінгейта та інших авторів, які по суті являють собою моделі обробки вхідної інформаційної бази на основі розрахунку інтегрального показника фінансового стану підприємства — об’єкта дослідження.

Модель Альтмана (Altman Z-score) є результатом обстеження та дослідження автором 66 підприємств (у яких 50 % були визнані банкрутами, а інші продовжували функціонувати) із використанням 22 фінансових показників і являє собою п’ятифак­торну модель дескриптивного аналізу ймовірності банкрутства підприємства — об’єкта дослідження — комбінацію із найважливіших чинників для оцінки рівня ймовірності банкрутства підприємств, що досліджуються. У 1977 р. Альтман удосконалив власну модель, сформулювавши ZETAтм  модель. Із комерційних міркувань математична структура ZETAтм  моделі автором не була оприлюднена, що не дає змоги проаналізувати підвищення рів­ня якості моделі Альтмана.

Загалом модель Альтмана має такий вигляд:

,           (13.16)

де

Цільові
показники

 

Порядок
розрахунку

A

=

;

B

=

;

C

=

;

D

=

;

E

=

.

Практичні дослідження щодо вибіркової сукупності підприємств свідчать про те, що в разі знаходження розрахункового значення Z — показника нижче від критичної величини 2,7 підприємство — об’єкт дослідження практично є банкрутом. Достовір­ність цієї моделі за окремими джерелами оцінюється на рівні 95 %.

Результати численних розрахунків Z-показника Альтмана свід­чать, що його розрахункові значення можуть приймати значення в проміжку [–14; +22]. Поряд із цим аналіз емпіричних даних щодо помилкових класифікацій, встановлених по відношенню до критичної величини, дає змогу ідентифікувати явище діхотопії. Воно полягає в тому, що будь-яке підприємство, розрахункове значення Z-показника для якого менше за 1,81, на практиці виявляється банкрутом, тоді як підприємства із розрахунковим значенням Z-показника більші від 2,99 не є банкрутами. Проміжок від 1,81 до 2,99 відповідає зоні невизначеності, оскільки достовір­ність інтерпретації результатів моделі є проблематичним через високу частоту помилкових класифікацій імовірності банкрутства підприємства — об’єкта дослідження.

Загалом, інтерпретація результатів розрахунку Z-показника відповідно до моделі Альтмана здійснюється за такою матрицею:

Значення
Z-показника

Z £ 1,8

1,8 £ Z £ 2,70

2,71 £ Z £ 2,99

Z £ 3,00

Імовірність
банкрутства

Дуже
висока

Висока

Можлива

Дуже
низька

Крім того, у 1983 р. Альтман запропонував новий варіант моделі Z-показника для підприємств, акції яких не перебувають в обігу на організованих ринках цінних паперів, у якій були змінені коефіцієнти цільових показників, а також їх порядок

,           (13.17)

де

Цільові
показники

Порядок
розрахунку

A, B, C, E

Ті самі

D

Модель Спрінгейта передбачає розвиток інтегрального показ­ника, за допомогою якого здійснюється оцінка ймовірності визнання підприємства банкрутом, за такою формулою:

,           (13.18)

де

Цільові
показники

Порядок
розрахунку

A

;

B

;

C

;

D

.

Інтервал значень результуючого показника Z поділено на основі єдиної критичної точки, яка відповідає значенню Z-показника у 0,862. Отже, підприємство із достовірністю 92 % може бути віднесено до категорії потенційних банкрутів, якщо розрахункове значення Z-показника для нього менше за 0,862.

Модель Таффлера (Taffler 1977) передбачає оцінку ймовірності банкрутства на основі чотирифакторної моделі Z-показни­ка, який визначається зважуванням окремих цільових показників  на відповідний коефіцієнт відносної ваги .

,           (13.19)

де

Цільові
показники

Порядок
розрахунку

0,03

0,13

0,18

0,16

.

Порівняно з розглянутими вище моделями надзвичайно простою видається модель Бівера, яка має такий вигляд:

,           (13.20)

де — чистий прибуток та амортизація, — загаль­на заборгованість.

Проте за деякими джерелами точність моделі Бівера значно перевищує точність моделі Альтмана, хоча основним обмеженням її застосування в Україні є неоднозначність тлумачення складу показника Cash Flow.

Отже, можна зробити висновок, що КФА є універсальним механізмом, результативне використання якого сприяє підвищенню ефективності управління фінансами підприємства. При цьому основною перевагою КФА перед іншими функціонально-організацій­ними формами фінансового аналізу є:

1) комплексність підходу до дослідження об’єкта аналізу;

2) універсальність, зумовлена можливістю обґрунтування процедури КФА відповідно до потреб замовників такого аналізу;

3) простота подання результатів дослідження тощо.

Література

Баканов М., Шоломович Й. Анализ хозяйственной деятельности предприятий. — М.: Тосфиниздат, 1952. — 339 с.

Барнсольц С. Б. Экономический анализ хозяйственной деятельности на современном этапе развития. — М.: Финансы и статистика, 1984. — 214 с.

Белобородова В. А. Бухучет с основами эконом. анализа: Учебник. — М.: Финансы и статистика, 1982. — 352 с.

Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — Т. 2. — К.: «Ника-Центр»; «Эльга», 2000. — С. 512.

Бочаров В. В. Финансовый анализ. — СПб, 2002. — 240 с.

Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М.: Бухгалтерский учет, 1999.

Житна І. П. Нескреба А. М. Екон. аналіз госп. діяльності підприємств: Навч. посіб. / Пер з рос. — К.: Вища шк., 1992. — 191 с.

Кірейцев Г. Г., Виговська Н. Г., Петрук О. М. Фінансовий менеджмент. — Житомир, 2002. — 431 с.

Ковалев В. В. Финансовый анализ. Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: Финансы и статистика, 1998. — С. 512.

Ковалев В. В. Финансовый анализ: методы и процедуры. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 560 с.

Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятия. Проблемы, концепции и методы: Учебное пособие: Пер. с француз. / Под ред. проф. Я. В. Воколова. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997. — 576 с.

Крейнина М. Н. Финансовый менеджмент. — М.: Дело и Сервис, 1998. — С. 304.

Курс экономического анализа / Под ред. М. Н. Баканова, А. Д. Шеремента. — М.: Финансы, 1978. — 390 с.

Нидлз Б., Андерсон Х., Копдуэл Д. Принципы бухгалтерского учета. — М.: Аудит, 1994. — 342 с.

Перар Ж. Управление международными финансовыми потоками. — М.: ФиС, 1998. — 208 с.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів» // Все про бухгалтерський облік. — 2000. — № 1. — С. 20—24.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів» // Бібл. вид. «Все про бухгалтерський облік». — № 1.—2000. — С. 20—24.

Ру Домінік, Сульє Данієль Управління: Пер. з фр. — К.: Основи, 1995. — 442 с.

Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка, 2001. — С. 598.

Суторміна В. М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навч. посіб. / Суторміна В. М., Федосов В. М., Рязанова Н. С., за ред Федосова В. М. — К.: Либідь, 1993. — 247 с.

Унковская Т. Е. Финансовое равновесие предприятия. — К.: Генуа, 1997. — 327 с.

Унковська Т. Є. Концепція динамічного фінансового менеджменту // Фінанси України. — 1997. — № 4. — С. 53—64.

Финансовое планирование и контроль: Пер. с англ. / Под ред. М. А. Поукока, А. Х. Тейлора. — М.: ИНФРА-М, 1996. — 480 с.

Шевчук В. Р. Аналітичне забезпечення раціоналізації грошових потоків підприємств. — Львів: Дисертація канд. екон. наук, 2000.

Finanсial Management. Robert W. Kolb, Ricardo I. Rodrignez. D. C. Heath and Company. — Lexington, Massachusetts, Toronto, 1992. — 710 p.

 

Оцінка комерційної надійності партнера привертає чи не найбільшу увагу дослідників та практиків фінансового аналізу, оскіль­ки ефективне формування господарських зв’язків потенційними та поточними партнерами має спиратися на адекватну оцінку пер­спектив такої співпраці. Водночас така оцінка здійснюється як КФА і може приймати різні форми (залежно від обраного алгоритму дослідження).

Найпоширенішою серед варіантів проведення оцінки комерційної надійності підприємства є оцінки: 1) кредитоспромож­ності; 2) ймовірності банкрутства підприємства.

Окремою формою КФА підприємства — об’єкта дослідження є оцінка кредитоспроможності такого підприємства. Такий напрям КФА передбачає ідентифікацію фінансово-економічного потенціалу підприємства через визначення ймовірності виконання підприємством власних зобов’язань, зокрема погашення кредиту. Слід зазначити, що оцінка кредитоспроможності в Україні здійснюється переважно комерційними банками при наданні кредитів

. При цьому, більшість вітчизняних банків використовують алгоритм ранжування підприємства-позичальника відповідно до визначених критеріїв (див. 2.2). Склад такої моделі відрізняється від банку до банку, оскільки являє собою результат внутрішньої розробки, основаної на досвіді такого банку.

Оцінка кредитоспроможності найбільш відомих підприємств — операторів ринку капіталу в Західних країнах досить часто здійснюється рейтинговими агентствами, які проводять власні незалежні дослідження, результати найбільш авторитетних з яких (наприклад, S&P) широко використовуються на практиці.

Одним із альтернативних напрямів оцінки комерційної надійності підприємства є прогнозування його банкрутства, що здійснюється на основі самостійного дослідження із використанням дескриптивної статистики (зокрема, дискримінантного аналізу) або на основі розроблених моделей, окремі з яких розглянуто нижче.

Загалом прогнозування (оцінка ймовірності банкрутства підприємства має на меті ідентифікацію потенційної загрози банкрутства з метою своєчасного формування доходів, спрямованих на нейтралізацію негативних тенденцій розвитку фінансової ситуації на підприємстві.

Слід зазначити, що аналіз імовірності банкрутства підприємства може здійснюватися на основі як неформалізованих, так і фор­малізованих моделей. Неформалізовані моделі прогнозування бан­крутства ґрунтуються на фундаментальному підході, який передбачає при визначенні ймовірності оголошення підприємства — об’єкта дослідження — банкрутом урахування максимальної кіль­кості чинників через обробку фінансової інформації, отриманої як із внутрішніх, так і зовнішніх джерел. Специфіка організації прогнозування банкрутства на основі фундаментального підходу дає змогу використовувати таку модель для потреб внутрішнього планування не відносячи її до складу комплексного фінансового аналізу.

У свою чергу, специфіка управління процесом оцінки ймовірності оголошення підприємства банкрутом на основі формалізованих методів свідчить, що останні є частковими випадками комплексного фінансового аналізу. Найбільшого поши­рення в сучасній фінансовій літературі набули моделі Альтмана, Спрінгейта та інших авторів, які по суті являють собою моделі обробки вхідної інформаційної бази на основі розрахунку інтегрального показника фінансового стану підприємства — об’єкта дослідження.

Модель Альтмана (Altman Z-score) є результатом обстеження та дослідження автором 66 підприємств (у яких 50 % були визнані банкрутами, а інші продовжували функціонувати) із використанням 22 фінансових показників і являє собою п’ятифак­торну модель дескриптивного аналізу ймовірності банкрутства підприємства — об’єкта дослідження — комбінацію із найважливіших чинників для оцінки рівня ймовірності банкрутства підприємств, що досліджуються. У 1977 р. Альтман удосконалив власну модель, сформулювавши ZETAтм  модель. Із комерційних міркувань математична структура ZETAтм  моделі автором не була оприлюднена, що не дає змоги проаналізувати підвищення рів­ня якості моделі Альтмана.

Загалом модель Альтмана має такий вигляд:

,           (13.16)

де

Цільові
показники

 

Порядок
розрахунку

A

=

;

B

=

;

C

=

;

D

=

;

E

=

.

Практичні дослідження щодо вибіркової сукупності підприємств свідчать про те, що в разі знаходження розрахункового значення Z — показника нижче від критичної величини 2,7 підприємство — об’єкт дослідження практично є банкрутом. Достовір­ність цієї моделі за окремими джерелами оцінюється на рівні 95 %.

Результати численних розрахунків Z-показника Альтмана свід­чать, що його розрахункові значення можуть приймати значення в проміжку [–14; +22]. Поряд із цим аналіз емпіричних даних щодо помилкових класифікацій, встановлених по відношенню до критичної величини, дає змогу ідентифікувати явище діхотопії. Воно полягає в тому, що будь-яке підприємство, розрахункове значення Z-показника для якого менше за 1,81, на практиці виявляється банкрутом, тоді як підприємства із розрахунковим значенням Z-показника більші від 2,99 не є банкрутами. Проміжок від 1,81 до 2,99 відповідає зоні невизначеності, оскільки достовір­ність інтерпретації результатів моделі є проблематичним через високу частоту помилкових класифікацій імовірності банкрутства підприємства — об’єкта дослідження.

Загалом, інтерпретація результатів розрахунку Z-показника відповідно до моделі Альтмана здійснюється за такою матрицею:

Значення
Z-показника

Z £ 1,8

1,8 £ Z £ 2,70

2,71 £ Z £ 2,99

Z £ 3,00

Імовірність
банкрутства

Дуже
висока

Висока

Можлива

Дуже
низька

Крім того, у 1983 р. Альтман запропонував новий варіант моделі Z-показника для підприємств, акції яких не перебувають в обігу на організованих ринках цінних паперів, у якій були змінені коефіцієнти цільових показників, а також їх порядок

,           (13.17)

де

Цільові
показники

Порядок
розрахунку

A, B, C, E

Ті самі

D

Модель Спрінгейта передбачає розвиток інтегрального показ­ника, за допомогою якого здійснюється оцінка ймовірності визнання підприємства банкрутом, за такою формулою:

,           (13.18)

де

Цільові
показники

Порядок
розрахунку

A

;

B

;

C

;

D

.

Інтервал значень результуючого показника Z поділено на основі єдиної критичної точки, яка відповідає значенню Z-показника у 0,862. Отже, підприємство із достовірністю 92 % може бути віднесено до категорії потенційних банкрутів, якщо розрахункове значення Z-показника для нього менше за 0,862.

Модель Таффлера (Taffler 1977) передбачає оцінку ймовірності банкрутства на основі чотирифакторної моделі Z-показни­ка, який визначається зважуванням окремих цільових показників  на відповідний коефіцієнт відносної ваги .

,           (13.19)

де

Цільові
показники

Порядок
розрахунку

0,03

0,13

0,18

0,16

.

Порівняно з розглянутими вище моделями надзвичайно простою видається модель Бівера, яка має такий вигляд:

,           (13.20)

де — чистий прибуток та амортизація, — загаль­на заборгованість.

Проте за деякими джерелами точність моделі Бівера значно перевищує точність моделі Альтмана, хоча основним обмеженням її застосування в Україні є неоднозначність тлумачення складу показника Cash Flow.

Отже, можна зробити висновок, що КФА є універсальним механізмом, результативне використання якого сприяє підвищенню ефективності управління фінансами підприємства. При цьому основною перевагою КФА перед іншими функціонально-організацій­ними формами фінансового аналізу є:

1) комплексність підходу до дослідження об’єкта аналізу;

2) універсальність, зумовлена можливістю обґрунтування процедури КФА відповідно до потреб замовників такого аналізу;

3) простота подання результатів дослідження тощо.

Література

Баканов М., Шоломович Й. Анализ хозяйственной деятельности предприятий. — М.: Тосфиниздат, 1952. — 339 с.

Барнсольц С. Б. Экономический анализ хозяйственной деятельности на современном этапе развития. — М.: Финансы и статистика, 1984. — 214 с.

Белобородова В. А. Бухучет с основами эконом. анализа: Учебник. — М.: Финансы и статистика, 1982. — 352 с.

Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — Т. 2. — К.: «Ника-Центр»; «Эльга», 2000. — С. 512.

Бочаров В. В. Финансовый анализ. — СПб, 2002. — 240 с.

Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М.: Бухгалтерский учет, 1999.

Житна І. П. Нескреба А. М. Екон. аналіз госп. діяльності підприємств: Навч. посіб. / Пер з рос. — К.: Вища шк., 1992. — 191 с.

Кірейцев Г. Г., Виговська Н. Г., Петрук О. М. Фінансовий менеджмент. — Житомир, 2002. — 431 с.

Ковалев В. В. Финансовый анализ. Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: Финансы и статистика, 1998. — С. 512.

Ковалев В. В. Финансовый анализ: методы и процедуры. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 560 с.

Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятия. Проблемы, концепции и методы: Учебное пособие: Пер. с француз. / Под ред. проф. Я. В. Воколова. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997. — 576 с.

Крейнина М. Н. Финансовый менеджмент. — М.: Дело и Сервис, 1998. — С. 304.

Курс экономического анализа / Под ред. М. Н. Баканова, А. Д. Шеремента. — М.: Финансы, 1978. — 390 с.

Нидлз Б., Андерсон Х., Копдуэл Д. Принципы бухгалтерского учета. — М.: Аудит, 1994. — 342 с.

Перар Ж. Управление международными финансовыми потоками. — М.: ФиС, 1998. — 208 с.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів» // Все про бухгалтерський облік. — 2000. — № 1. — С. 20—24.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів» // Бібл. вид. «Все про бухгалтерський облік». — № 1.—2000. — С. 20—24.

Ру Домінік, Сульє Данієль Управління: Пер. з фр. — К.: Основи, 1995. — 442 с.

Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка, 2001. — С. 598.

Суторміна В. М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навч. посіб. / Суторміна В. М., Федосов В. М., Рязанова Н. С., за ред Федосова В. М. — К.: Либідь, 1993. — 247 с.

Унковская Т. Е. Финансовое равновесие предприятия. — К.: Генуа, 1997. — 327 с.

Унковська Т. Є. Концепція динамічного фінансового менеджменту // Фінанси України. — 1997. — № 4. — С. 53—64.

Финансовое планирование и контроль: Пер. с англ. / Под ред. М. А. Поукока, А. Х. Тейлора. — М.: ИНФРА-М, 1996. — 480 с.

Шевчук В. Р. Аналітичне забезпечення раціоналізації грошових потоків підприємств. — Львів: Дисертація канд. екон. наук, 2000.

Finanсial Management. Robert W. Kolb, Ricardo I. Rodrignez. D. C. Heath and Company. — Lexington, Massachusetts, Toronto, 1992. — 710 p.