• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

6.2.2. Методи оцінки руху грошових коштів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 

Аналіз грошових потоків підприємства має здійснюватися з урахуванням вимог системного підходу та комплексного вивчення економічних явищ і процесів підприємства, що реалізуються, у структурі методики фінансового аналізу. Аналіз грошових потоків підприємства передбачає визначення таких основних структурних елементів

цілей і завдань аналізу;

сукупності синтетичних і аналітичних показників та їх взаємозв’язків;

факторів, що впливають на зміну показників;

конкретних методів аналізу;

джерел інформації.

Головною метою аналізу руху грошових коштів є оцінка спроможності підприємства заробляти грошові кошти в розмірі і в строки, необхідні для здійснення запланованих витрат.

Сформульована основна мета фінансового аналізу в процесі управління грошовими коштами може бути досягнута завдяки вирішенню таких завдань:

1. Визначення обсягів і джерел грошових коштів, що надходять на підприємство. У процесі здійснення такого напряму аналізу доцільно зупинитися на розгляді таких питань:

чи не відбулося надходження грошових коштів за рахунок збільшення короткострокових зобов’язань, які потребують погашення в майбутньому;

чи не збільшився акціонерний капітал за рахунок додаткової емісії акцій;

чи не було розпродажу майна (основних засобів, виробничих запасів);

чи скорочуються запаси матеріальних цінностей, незавершеного виробництва, готової продукції на складі.

2. Дослідження основних напрямів використання грошових коштів. У цьому зв’язку слід проаналізувати питання:

чи не спостерігається зниження показників оборотності активів;

чи немає уповільнення оборотності поточних активів;

чи не зростають абсолютні значення запасів і дебіторської заборгованості;

чи не було різкого збільшення обсягів виробництва товарів, що потребує додаткових грошових потоків;

чи не було надмірних виплат акціонерам понад рекомендованих норм розподілу чистого прибутку;

чи своєчасно здійснюються платежі до бюджету та державні цільові фонди;

чи не було тривалої заборгованості персоналу по заробітній платі.

3. Оцінка причин дефіциту грошових коштів. Такими причинами можуть бути:

низька рентабельність продажу, активів і власного капіталу;

відволікання грошових коштів у зайві виробничі запаси та незавершене виробництво, вплив інфляції на запаси;

випереджаючі темпи зростання дебіторської заборгованості відносно темпів зростання обсягів реалізації;

великі капітальні витрати, що не забезпечені відповідними джерелами фінансування;

високі виплати податків і зборів, а також суми дивідендів акціонерам;

надмірна частка позикового капіталу в пасиві балансу і пов’язані з цим високі виплати відсотків за користування кредитами та позиками;

зниження коефіцієнта оборотності оборотних активів, тобто залучення в оборот підприємства додаткових грошових коштів.

4. Аналіз достатності власних коштів для здійснення інвес­тиційної діяльності. Джерелами грошових коштів для інвестиційної діяльності підприємства можуть бути надходження у формі амортизаційних відрахувань та чистого прибутку, доходи безпосередньо від інвестиційної діяльності, надходження за рахунок джерел довгострокового фінансування (емісія акції та корпоратив­них облігацій, довгострокові кредити та позики).

Порівнюючи розмір фінансування запланованих підприємством певних напрямів інвестиційної діяльності з величиною чистого грошового потоку від операційної діяльності, визначають величину додаткових коштів, необхідних для залучення із зовніш­ніх джерел. Чим більша величина чистого грошового потоку, що формується в результаті операційної діяльності, тим менша потреба в додатковому залученні позикових коштів для здійснення інвестиційної діяльності. За інших рівних умов таку ситуацію слід розглядати як позитивну, оскільки це дає змогу зменшити фінансові витрати, пов’язані з обслуговуванням боргу, та забезпечити фінансову незалежність від зовнішніх інвесторів і кредиторів.

5. Оцінка причин невідповідності величини грошових кош­тів сумі отриманого прибутку. При аналізі фінансового стану підприємства необхідно розрізняти, що прибуток за звітний період і грошові кошти, отримані підприємством протягом періоду, — не одне й те саме. Прибуток виражає приріст авансованої вартості, що характеризує ефективність управління підприємством. Наявність прибутку не означає наявності у підприємства вільних грошових коштів, доступних для витрачання. Ситуація, коли підприємство є прибутковим, але не має коштів, щоб розрахуватися зі своїми робітниками та контрагентами, має місце в трансформаційній економіці.

Аналіз руху грошових коштів якраз дає змогу пояснити розбіж­ності між величиною грошових коштів підприємства за звітний період та величиною отриманого за цей період прибутку.

Основні причини розбіжності між величиною грошових коштів і сумою отриманого прибутку.

1. Прибуток (збитки), що відображується у Звіті про фінансові результати, формується відповідно до принципів бухгалтерського обліку, згідно з яким доходи і витрати визнаються в тому обліковому періоді, в якому вони були нараховані (незалежно від реаль­ного руху грошових коштів):

а) облік реалізованої продукції на момент її відвантаження (виставлення розрахункових документів покупцям), пов’язаний із розбіжністю величини відвантаження і надходження грошових коштів від покупців. Причина такої розбіжності — зміни залишків дебіторської заборгованості;

б) наявність витрат, що відносяться до майбутніх періодів, призводить до того, що реальна сума платежів відрізняється від собівартості продукції, в яку, як відомо, включаються витрати тільки звітного періоду;

в) наявність відкладних платежів, тобто нарахованих, але не здійснених у звітному періоді витрат збільшує собівартість продукції на ці витрати, але відтоку грошових коштів не відбувається;

г) поділ витрат на капітальні та поточні. Якщо поточні витрати безпосередньо відносяться на собівартість реалізованої продук­ції, то капітальні відшкодовуються протягом тривалого періоду часу через амортизаційні відрахування. Проте саме капітальні витрати супроводжуються більш значним відтоком грошових коштів.

2. Джерелом збільшення грошових коштів не обов’язково є прибуток (наприклад, притік грошових коштів може бути забезпечений за рахунок їх залучення на позиковій основі), так само як відтік грошових коштів часто не пов’язаний зі зменшенням фінансового результату.

3. Придбання активів довгострокового характеру і пов’язаний з цим відтік грошових коштів не впливає на величину прибутку, а їх реалізація змінює сукупний фінансовий результат на суму результату від цієї операції.

4. На величину фінансових результатів впливають витрати, які не супроводжуються відтоком грошових коштів (наприклад, амор­тизаційні відрахування).

5. На розбіжність фінансового результату та величини грошових коштів безпосередній вплив мають зміни в складі оборотного капіталу.

Діяльність підприємства, що накопичує запаси товарно-матеріальних цінностей, неминуче супроводжується відтоком грошових коштів; але до того моменту, поки запаси не будуть відпущені у виробництво, величина фінансового результату не зміниться. Отже, збільшення залишків по статтях оборотних активів призводить до додаткового відтоку грошових коштів, а скорочення — до їх притоку.

6. Відплив грошових коштів пов’язаний із закупкою товарно-матеріальних цінностей і визначається характером розрахунків із кредиторами. Наявність кредиторської заборгованості дає змогу підприємству використовувати запаси, які ще не сплачені. Відповідно чим більше період погашення кредиторської заборгованості, тим більша сума несплачених запасів перебуває в обороті підприємства і тим вагомішою є розбіжність між обсягом мате­ріальних цінностей, відпущених у виробництво (собівартість реалізованої продукції), і розміром платежів кредиторам

Логіка аналізу руху грошових коштів полягає в тому, щоб визначити залишок грошових коштів на початок і кінець періоду за видами діяльності, а також їх надходження та напрями використання.

При аналізі руху грошових коштів використовують методи вертикального і горизонтального аналізу. Відповідно до них на основі даних бухгалтерського обліку про рух грошових коштів складають аналітичну табл. 6.1. З даних табл. видно, що в цілому по підприємству за звітний період надійшло грошових коштів на суму 15 190,8 тис. грн, причому 94,8 %, або 14 407,1 тис. грн, підприємство отримало від операційної, майже 3 %, або 443,7 тис. грн, — від інвестиційної та 2,3 %, або 340 тис. грн, — від фінансової діяльності.

Разом з тим результати аналізу структури надходжень грошових коштів дають змогу визначити основні їх джерела. До них можна віднести:

виручку від реалізації продукції (82,6 %);

погашення дебіторської заборгованості (8,6 %);

надходження від продажу основних засобів (2,9 %);

залучення кредитів і позик (2,3 %);

аванси, отримані від покупців (2,2 %).

Загальна величина витрат грошових коштів по підприємству складає 14 959,0 тис. грн, з них 87,6 %, або 13 109,4 тис. грн, витрачено в результаті здійснення операційної діяльності, 12,1 %, або 1804,1 тис. грн, — сума відпливу коштів по інвестиційній діяль­ності, 0,3 %, або 45,5 тис. грн, становлять витрати, пов’язані з фінансовою діяльністю.

Основними напрямами використання грошових коштів стали:

розрахунки з постачальниками (35 %);

відрахування до бюджету та внески в державні цільові фонди (26,6 %);

виплати на оплату праці (25,7 %);

придбання майна довгострокового характеру (12,1 %).

Крім того, дані табл. 6.1 вказують, що внаслідок перевищення загального позитивного грошового потоку над негативним їх залишок на кінець періоду збільшився на 231,8 тис. грн.

Таблиця 6.1

Аналітична таблиця для аналізу грошових коштів

Показник

Сума, тис. грн

У тому числі
за видами діяльності

Відносні величини, %

 

 

операційна

інвестиційна

фінансова

Усього

Горизонтальний аналіз

Вертикальний аналіз

 

операційна

інвестиційна

фінансова

операційна

інвестиційна

фінансова

1. Залишок грошових коштів на початок періоду

248,3

248,3

×

×

×

×

×

×

×

×

×

2. Надійшло грошових коштів — усього

15 190,8

14 407,1

443,7

340,0

100

94,8

2,9

2,3

100

100

100

У тому числі:

виручка від продажу товарів, робіт, послуг

12 548,3

12 548,3

×

×

82,6

×

×

×

87,1

×

×

виручка від продажу основних засобів

443,7

×

443,7

×

2,9

×

×

×

х

100

×

аванси, отримані від покупців (замовників)

325,4

325,4

×

×

2,2

×

×

×

2,3

х

×

бюджетні асигнування та інше цільове фінансування

×

×

×

×

×

×

×

×

×

×

×

погашення дебіторської заборгованості

1311,9

1311,9

×

×

8,6

×

×

×

9,1

×

×

отримання штрафів від підприємств, що порушили умови угоди

126,8

126,8

×

×

0,8

×

×

×

0,9

×

×

залучення кредитів і позик

340,0

×

×

340,0

2,3

×

×

×

×

×

100

інші надходження

94,7

94,7

×

×

0,6

×

×

×

0,6

×

×

3. Витрачено грошових коштів — усього

14 959,0

13 109,4

1804,1

14,5

100

87,6

12,1

0,3

100

100

100

У тому числі:

на оплату рахунків постачальників

5234,3

5234,3

×

×

35,0

×

×

×

40,0

×

×

на оплату праці

3841,4

3841,4

×

×

25,7

×

×

×

29,3

×

×

придбання майна довгострокового характеру

1804,1

×

1804,1

×

12,1

×

×

×

×

100

×

відрахування до бюджету та внески в державні цільові фонди

3972,5

3972,5

×

×

26,6

×

×

×

30,3

х

×

на видачу авансів

×

×

×

×

×

×

×

×

×

×

×

повернення кредитів і позик

45,5

×

×

45,5

0,3

×

×

×

×

×

100

сплата відсотків за кредити і позики

61,2

61,2

×

×

0,3

×

×

×

0,4

×

×

інші виплати, перерахування

×

×

×

×

×

×

×

×

×

×

×

4. Залишок грошових коштів на кінець періоду

480,1

×

×

×

×

×

×

×

×

×

×

Здатність генерувати позитивний грошовий потік виявили операційна та фінансова діяльність: розмір чистого грошового потоку за даними видами діяльності становив 1297,8 тис. грн (14 407,1 – 13 109,4) та 294,5 тис. грн (340 – 45,5). Що стосується інвестиційної діяльності, то вона характеризується негативним грошовим потоком, величина якого перевищує суму надходжень на 1360,4 тис. грн (1804,1 – 443,6). Слід зазначити, що така ситуація є об’єктивно виправданою, оскільки підприємство здійснює оновлення основних засобів, і брак коштів у даному разі покривається за рахунок надходжень від операційної діяльної та довгострокових кредитів.

Фінансова інформація про рух грошових коштів може бути використана для розрахунку аналітичних показників. У практиці фінансового аналізу використовують групу показників платоспроможності, які розраховують як відношення надходжень і платежів. Такі показники можуть застосовуватися як до грошових потоків від певних видів діяльності, так і до грошових потоків підприємства в цілому.

Базова формула розрахунку показника має такий вигляд:

,

де Кпл — коефіцієнт платоспроможності; Гн — грошові надходження за період; Гв — грошові витрати.

Визначення цього коефіцієнта потрібне для того, що показати, наскільки в разі несприятливих умов можуть бути скорочені надходження грошових коштів без загрози необхідним розрахункам

.

Очевидно, що значення Кпл не має бути меншим за одиницю. У противному разі можна говорити про те, що поточних надходжень недостатньо для здійснення поточних платежів і підприємство здійснює їх за рахунок залишку грошових коштів на початок періоду.

У цьому зв’язку слід зазначити, що однією з основних умов стабільного фінансового стану підприємства є надходження грошових коштів, що забезпечує покриття його поточних зобов’я­зань. Відсутність такого мінімально необхідного запасу грошових коштів свідчить про фінансові труднощі підприємства.

Наступним показником, що вказує на виникнення фінансових ускладнень, є тенденція до скорочення частки грошових коштів у складі оборотних активів підприємства при зростаючому обсязі його поточних зобов’язань. Тому щомісячний аналіз співвідношення грошових коштів і найбільш термінових зобов’язань (строк яких закінчується в поточному місяці) може надати точну інформацію про надлишок (нестачу) грошових коштів на підприємстві.

Іншим методом оцінки достатності грошових коштів є визначення тривалості періоду їх обороту. З цією метою використовують таке співвідношення:

,

де Тоб — тривалість періоду обороту;  — середні залишки грошових коштів; Т — тривалість періоду, що аналізується (рік, квартал); Ог.к — оборот грошових коштів за період.

Для розрахунку середніх залишків грошових коштів використовують внутрішні облікові дані про величину залишків на початок і кінець періоду (наприклад, місяць) на рахунках грошових коштів. З цією метою використовують формулу

 ,

де ГКп — залишки грошових коштів на початок n-го місяця, тис. грн; n — кількість місяців у періоді.

Для визначення величини середнього обороту потрібно використовувати кредитовий оборот за період, що аналізується, по субрахунку 311 «Поточні рахунки в національній валюті», беручи до уваги, що більшість підприємств здійснюють безготівкові розрахунки зі своїми контрагентами, а видавання грошових коштів через касу (наприклад, заробітна плата працівників) передбачає їх попереднє одержання в банку та використання (чекові книжки, акредитиви) за рахунок власних коштів, пов’язане з перерахуванням коштів з поточного рахунку на відповідні спеціаль­ні рахунки. У цих випадках використання суми кредитових оборотів по рахунках 30 «Каса», 311 «Поточні рахунки в банку в національній валюті», 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті» для визначення величини обороту призвело б до подвійного рахунку і, як наслідок, — до значного викривлення показника оборотності грошових коштів на підприємстві. Однак якщо на підприємстві значна частина розрахунків проходить через касу або формування спеціальних рахунків здійснюється на позиковій основі, тобто суми, що проводяться за кредитом субрахунків 30 «Каса», 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті», не знаходять свого попереднього відображення на субрахунку 311 «Поточні рахунки в банку в національній валюті», вказані витрати грошових коштів мають бути додані до суми кредитового обороту по рахунку 311 «Поточні рахунки в банку в національній валюті». Для аналізу зміни обороту грошових коштів протягом звітного періоду, з моменту надходжень грошей на поточний рахунок до моменту їх вибуття, складають аналітичну табл. 6.2.

Таблиця 6.2

Зміна тривалості обороту грошових
коштів підприємства по місяцях

Місяць

Залишки грошових коштів, грн

Оборот за місяць, грн

Період обороту,
дні [(гр. 1 · 30) : гр. 2]

Січень

Лютий

Березень

Грудень

 

 

 

При використанні фінансової інформації про рух грошових коштів основним показником є результат зміни грошових коштів від поточної діяльності. По цьому показнику роблять висновки про спроможність підприємства генерувати грошові кошти в результаті своєї основної діяльності. Саме тому важливо відокремити грошові кошти, що створюються на підприємстві, від коштів, що залучаються у вигляді кредитів, додаткових внесків власників тощо.

Слід мати на увазі, що загальна зміна грошових коштів за період може бути позитивною, підприємство може мати задовільні значення коефіцієнтів ліквідності, тоді як величина чистого грошового потоку від операційної діяльності буде негативною. Це означає, що результатом основної діяльності є відтік грошових коштів, а їх приріст за період забезпечений позитивним рухом коштів від фінансової, а іноді інвестиційної діяльності. Якщо подібна ситуація для даного підприємства повторюється з періоду в період, необхідно знати, що настане момент, коли воно буде не в змозі погасити свої фінансові зобов’язання, тобто буде неплатоспроможним.

Наведений приклад указує на те, що платоспроможність і ліквідність підприємства дуже часто перебувають у залежності від реального грошового обороту у виді потоку грошових платежів, що відображуються на рахунках бухгалтерського обліку. Саме тому основним завданням фінансового менеджменту є здійснення контролю за поточною ліквідністю та платоспроможністю, у зв’язку з чим визначають причини дефіциту (надлишку) грошових коштів і аналізують джерела їх надходжень та напрями використання. Отже, аналіз руху грошових коштів значно доповнює методику оцінки платоспроможності та ліквідності і дає змогу реально оцінити фінансово-економічний стан суб’єкта господарювання. З цією метою використовують як прямий, так і непрямий методи оцінки руху грошових коштів.

Прямий метод ґрунтується на русі грошових коштів по рахун­ках підприємства. Переваги методу полягають у тому, що він дає змогу:

визначити основні джерела притоку і напрями відтоку грошових коштів;

робити оперативні висновки про достатність коштів для платежів за поточними зобов’язаннями;

встановлювати взаємозв’язок між обсягом реалізації продукції та грошовою виручкою за звітний період;

ідентифікувати статті, що формують найбільший притік і відтік грошових коштів;

використовувати отриману інформацію для прогнозування грошових потоків;

контролювати всі надходження і напрями витрачання грошових коштів, оскільки грошовий потік безпосередньо пов’яза­ний з регістрами бухгалтерського обліку (Головною книгою, журналами-ордерами та іншими документами).

У довгостроковій перспективі прямий метод аналізу допомагає оцінити ліквідність та платоспроможність підприємства. Недоліком цього методу є те, що він не розкриває взаємозв’язку між отриманим фінансовим результатом та зміною абсолютного розміру грошових коштів. Якщо суб’єкт господарювання виробляє і реалізує рентабельну продукцію (товари, послуги), то це є найважливішою передумовою дотримання необхідного рівня потоку грошових коштів. З певною часткою умовності можна сказати, що приріст (зменшення) грошових коштів за певний період має відповідати прибутку (збиткам) від діяльності підприємства.

Водночас грошовий потік і розрахунок прибутку не збігаються в часі при використанні методу визначення прибутку від реалізації продукції за моментом її відвантаження. У цьому випадку продукція може вважатися реалізованою в одному часовому періоді, а гроші надходити в іншому.

Розв’язати названі суперечності покликаний непрямий метод, який передбачає трансформацію чистого прибутку в суму грошових коштів.

Перевага непрямого методу при використанні в оперативному управлінні грошовими потоками полягає в тому, що він дає змогу встановити відповідність між фінансовим результатом та власними оборотними коштами. З його допомогою можна виявити найбільш проблемні місця в діяльності підприємства (накопичення іммобілізованих грошових коштів) та розробити шляхи виходу з критичної ситуації.

При застосуванні непрямого методу фінансовий результат перетворюється за допомогою низки коригувальних процедур у величину зміни грошових коштів за період (різниця сум на початок і кінець періоду). У методичних цілях необхідно виділити певну послідовність здійснення таких коригувань

.

На першому етапі встановлюють відповідність між фінансовим результатом і власним оборотним капіталом. Для цього усувають вплив на фінансовий результат:

операцій нарахування амортизації;

операцій, пов’язаних з вибуттям об’єктів довгострокових активів.

Бухгалтерські операції нарахування амортизації полягають, як відомо, у віднесенні на собівартість продукції амортизаційних відрахувань. Оскільки зменшення прибутку внаслідок цих операцій не приводить до скорочення грошових коштів, для отримання реальної величини грошових коштів суми нарахованої амортизації мають бути додані до чистого прибутку.

Операції списання з балансу залишкової вартості об’єктів основних засобів та інших необоротних активів ніяк не впливають на величину грошових коштів, оскільки пов’язаний з ними відтік коштів відбувся значно раніше — у момент його придбання. Відповідно сума збитку в розмірі недоамортизованої вартості має бути додана до величини чистого прибутку.

Якщо фінансовим результатом вибуття довгострокових активів є прибуток, виникає ситуація, при якій його величина може бути врахована двічі: перший раз — у складі чистого прибутку, другий раз — у складі виручки від реалізації довгострокових активів при аналізі грошових потоків від інвестиційної діяльності. Для того щоб усунути подвійний облік, використовують таку коригувальну процедуру: величина прибутку від реалізації (вибуття) довгострокових активів вилучається з чистого прибут­ку; сума збитків — додається до чистого прибутку.

На другому етапі коригування встановлюють відповідність змін власного оборотного капіталу і грошових коштів. У цьому зв’язку необхідно визначити, як зміни по кожній статті оборотного капіталу впливають на стан грошових коштів підприємства.

Для того щоб оцінити реальний притік грошових коштів на підприємство від його покупців, розглянемо механізм відображення бухгалтерських операцій на прикладі рахунка «Розрахунки з покупцями і замовниками». Сальдо цього рахунка являє собою заборгованість покупців на початок (кінець) періоду, оборот за дебетом — виникнення (збільшення) заборгованості, оборот за кредитом — її погашення.

Очевидно, що рух грошових коштів виникає лише при операціях, що відображуються за кредитом рахунку (надходження грошових коштів). Як і для будь-якого активного рахунка, для цього рахунка діє принцип визначення кінцевого сальдо за формулою

 ,

де С1, С2 — сальдо на початок і кінець періоду; Од, Ок — обороти за дебетом і кредитом рахунка.

Тоді

.

Якщо протягом звітного періоду заборгованість покупців збіль­шується (С2 > С1), це вказує на те, що притік коштів на підприємство був нижчим за зафіксований у Звіті про фінансовий результат на величину різниці кінцевого і початкового залишків, тобто ця різниця має бути вилучена з величини чистого прибутку.

Запис за дебетом рахунка «Розрахунки з покупцями і замовниками» передбачає кредитування покупців. Відповідно притік грошових коштів на підприємство буде визначатися сумою реалізації та зміною виличини дебіторської заборгованості. Якщо за даними підприємства виручка від реалізації становить 12 000 000 грн, а дебіторська заборгованість на початок — 3 500 000 грн і на кінець періоду — 5 500 000, то реальне надходження коштів на підприємство дорівнює 10 000 000 грн (12 000 000 – (5 500 000 –
– 3 500 000)). Це означає, що на суму 2 000 000 грн чистий прибуток, відображений у Звіті про фінансовий результат, був завищений порівняно з реальним притоком грошових коштів; відповідно сума 2 000 000 грн має бути вилучена з фінансового результату.

Очевидно, що зменшення дебіторської заборгованості приводить до збільшення реального притоку грошових коштів, а отже, у даному разі різниця між розмірами дебіторської заборгованості на початок і кінець періоду має бути додана до чистого прибутку.

Аналогічним буде механізм коригувань по рахунку «Матеріали». Господарські операції, що відображуються за дебітом цього рахунка, пов’язані з надходженням матеріальних цінностей на підприємство; оборот за кредитом рахунка характеризує їх вибуття (списання на виробництво і реалізацію). Отже, рух коштів пов’язаний з надходженням матеріальних цінностей (їх платою), а операції їх вибуття формують собівартість продукції. Тоді, використовуючи формулу

,

можемо стверджувати, що якщо С2 > С1, тобто відбувається збіль­шення запасів, то Од > Ок. Це означає, що якщо протягом звітного періоду виробничі запаси збільшилися (наприклад, на 30 000 грн), то реальний відтік грошових коштів буде на цю величину вищим, ніж сума витрат, відображених у собівартості продукції. З цієї причини для підприємства прибуток є завищеним на 30 000 грн і має бути зменшеним на цю величину.

У операцій, що відображуються на пасивних рахунках, механізм впливу на рух грошових коштів обернений.

Як приклад можна розглянути зміни залишків по кредиторській заборгованості. Збільшення залишків свідчить про те, що відвантажені матеріальні цінності або продані послуги залишаються неоплаченими, тоді як підприємство витрачає матеріальні цінності і списує їх вартість на собівартість продукції.

Інший приклад — зміни залишків по статті «Кредиторська заборгованість з оплати праці». Збільшення заборгованості в періоді означає, що реально було нараховано і включено до собівартості більше, наж виплачено робітникам.

Очевидно, що в наведених прикладах і для кожної статті пасиву діє загальне правило: при збільшенні залишків кредиторської заборгованості величина собівартості є завищеною порівняно з реальним відтоком грошових коштів, а фінансовий результат — заниженим. І навпаки, при скороченні залишків по статтях поточ­них пасивів фінансовий результат є завищеним порівняно з фактичним витрачанням грошових коштів.

Наведені приклади змін залишків по активних і пасивних рахунках указують на існування певного правила коригувальних процедур, згідно з яким збільшення залишків по статтях поточних активів має бути виключено, а зменшення — додано до показ­ника чистого прибутку; збільшення залишків по статтях поточ­них пасивів повинно бути додано до фінансового результату, а зменшення — виключено.

Слад зазначити, що таке правило дає змогу виявити та проаналізувати фактори, що вплинули на зміну грошових коштів. Для цього спочатку оцінють зміни, що відбулися у складі активів і капіталу підприємства (табл. 6.3).

Таблиця 6.3

Зміна величини майна і капіталу
підприємства за звітний період

Статті балансу

На початок періоду

На кінець періоду

Відхилення, +, –

Актив

Основні засоби

7164,7

6804,4

– 360,3

Запаси

2465,9

3207,6

741,7

Дебіторська заборгованість

840,4

1361,1

520,7

Поточні фінансові вкладення

Грошові кошти та їх еквіваленти

114,2

184,7

70,5

Витрати майбутніх періодів

12,7

9,9

– 2,8

Пасив

Статутний капітал

6043,5

6225,0

181,5

Додатковий капітал

1371,8

1044,6

– 327,2

Резервний капітал

541,7

687,4

145,7

Нерозподілений прибуток

Довгострокові зобов’язання

Короткострокові кредити банку

350

603,6

253,1

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

1984,0

2441,7

457,7

Поточні зобов’язання за розрахунками:

 

 

 

з одержаних авансів

126,7

325,6

198,9

з бюджетом

53,3

82,4

29,1

з позабюджетних платежів

46,7

63,7

17,0

з оплати праці

79,7

93,7

14,0

інші розрахунки

Доходи майбутніх періодів

Після цього визначають, як зміни по кожній статті активу і пасиву балансу вплинули на стан грошових коштів підприємства та розміри його чистого прибутку.

Зростання будь-яких елементів активу балансу — фактор, що зменшує грошові кошти, і навпаки; збільшення будь-яких елемен­тів пасиву балансу — фактора, який збільшує грошові кошти, і навпаки.

Таблиця 6.4

Аналіз руху грошових потоків

Показник

Зміни за період,
що аналізується

І. Фактори, що збільшують грошові кошти

Основні засоби

Статутний капітал

Резервний капітал

Короткострокові кредити банку

Кредиторська заборгованість

Поточні зобов’язання

Витрати майбутніх періодів

 

+ 360,3

+ 181,5

+ 145,7

+ 253,1

+ 457,7

+ 259,0

+ 2,8

Усього по розділу І

+ 1660,1

ІІ. Фактори, що зменшують грошові кошти

Запаси

Дебіторська заборгованість

Додатковий капітал

 

– 741,7

– 520,7

– 327,2

Усього по розділу ІІ

– 1589,6

Усього чисті зміни грошових коштів (розд. І + розд. ІІ)

+ 70,5

Виходячи з даних табл. 6.4, основними факторами, що мали вплив на збільшення грошових коштів, стали зниження вартості основних засобів і зростання короткострокових зобов’язань. Основні фактори, які зменшили величину грошових коштів, — це зростання дебіторської заборгованості та запасів.

Очевидно, що подальший аналіз даної ситуації передбачає вирішення таких завдань:

оцінити причини зниження вартості основних запасів;

визначити характер збільшення залучених коштів та надійності їх джерел;

проаналізувати причини збільшення дебіторської заборгованості: переглянути дебіторів, за рахунок яких це відбулося;

оцінити обґрунтованість збільшення виробничих запасів.

Отже, оцінюючи кожен із факторів, що позитивно чи негативно вплинули на приріст грошових коштів, можна не тільки виявити причини приросту, а й розробити конкретні заходи щодо змін у структурі активів і пасивів, а також удосконалити фінансову політику підприємства.

На третьому етапі коригувальних процедур проводять додаткові операції, пов’язані з використанням чистого прибутку (штрафи, що сплачуються з чистого прибутку, дивіденди, виплати з фонду споживання тощо).

Порядок розрахункових перетворень фінансового результату у величину грошових коштів, який використовують у процесі застосування непрямого методу оцінки, можна схематично зобразити так, як показано на рис. 6.2.

У цілому за результатами аналізу грошових потоків непрямим методом можна отримати відповіді на такі запитання:

в якому обсязі і з яких джерел були отримані надходження грошових коштів та які основні напрями їх використання;

чи спроможне підприємство в результаті своєї операційної діяльності забезпечити перевищення надходжень грошових коштів над платежами; наскільки є стабільним таке перевищення;

чи в змозі підприємство розрахуватися за своїми поточними зобов’язаннями;

чи достатньо підприємству отриманого прибутку для обслуговування його операційної діяльності;

чи достатньо власних коштів для здійснення інвестиційної діяльності;

як пояснюється розбіжність величини отриманого прибутку і наявності грошових коштів тощо.

Повертаючись до загальної моделі аналізу грошових потоків, зазначимо, що запропоновані блоки аналітичних завдань доцільно було б розглянути стосовно їх відношення до виду аналізу виходячи з часового аспекту вирішення — ретроспективний, оперативний, перспективний (стратегічний).

Подібний розподіл аналітичних процедур дає змогу згрупувати їх залежно від періоду дослідження в комплексі завдань ретро­спективного, перспективного та оперативного аналізу і побудувати загальну модель аналізу грошових потоків підприємства (рис. 6.3).

Таке розмежування аналітичних блоків допоможе наочніше проаналізувати прямі й зворотні інформаційні зв’язки за видами аналізу, а також певну послідовність виконання аналітичних процедур. Ця структура моделі виправдана також тим, що особливо у випадку з грошовими коштами вид аналізу визначає для кожного завдання певну методику, тобто ціль, сукупність аналітичних показників, джерела інформації, методи аналізу, організацію й технічне забезпечення виконання аналі­тичних робіт.

Метою проведення ретроспективного аналізу грошових потоків на підприємстві є оцінка інформації про рух коштів у минулих періодах, результати якої дають змогу розробити заходи, спрямовані на підвищення ефективності використання грошових ресурсів, виявлення резервів внутрішніх джерел фінансування діяльності підприємства, поліпшення структури балансу з позиції ліквідності та фінансової стійкості.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань:

оцінку спроможності підприємства генерувати грошовий потік від операційної діяльності;

оцінку потреби підприємства у споживанні одержаних коштів;

визначення спроможності підприємства відповідати за зобов’язаннями та здійснювати інвестиційну діяльність власними грошовими ресурсами.

У зв’язку з тим, що рух грошових коштів, а також його результати (чистий грошовий потік) впливають на ліквідність та платоспроможність підприємства, у межах ретроспективного аналізу поряд з класичними його завданнями доцільно здійснити аналіз:

ліквідності та платоспроможності;

втрат у грошовому потоці внаслідок непродуманої політики стосовно дебіторів;

внутрішніх ресурсів підвищення платоспроможності;

шляхів підвищення ліквідності балансу підприємства.

На першому етапі ретроспективного аналізу розглядають динаміку обсягу формування позитивного грошового потоку підприємства в розрізі окремих джерел. У процесі цього аналізу тем­пи приросту позитивного грошового потоку порівнюють з темпами приросту активів підприємства, обсягів виробництва та реалізації продукції. Особливу увагу на цьому етапі аналізу приділяють вивченню співвідношення залучення коштів за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел, виявленню ступеня залежності розвитку підприємства від зовнішніх джерел фінансування.

На другому етапі вивчають динаміку обсягів формування негативного грошового потоку підприємства, а також структуру цього потоку за напрямами розподілу грошових коштів. На цьому етапі аналізу визначають, наскільки розмірно розвивалися за рахунок витрачання грошових коштів окремі види активів підприємства, що забезпечують приріст його ринкової вартості, за якими напрямами використовувалися грошові кошти, залучені із зовнішніх джерел, якою мірою погашалася сума основного боргу за залученими раніше кредитами та позиками.

На третьому етапі розглядають збалансованість позитивного і негативного грошових потоків, а також вивчають динаміку показника чистого грошового потоку як найважливішого показника фінансової діяльності підприємства та індикатора рівня збалансованості його грошових потоків у цілому. У процесі аналізу визначають роль і місце чистого прибутку підприємства у формуванні його чистого грошового потоку, виявляють ступінь достат­ності амортизаційних відрахувань з позиції необхідності оновлення основних засобів і нематеріальних активів.

У зв’язку з тим, що існує зворотний зв’язок між сумою нарахованої амортизації та величиною чистого грошового потоку, на цьому етапі аналізу вивчають вплив амортизаційної політики, обраної підприємством, на формування його грошових надходжень.

Відомо, що конкретний спосіб нарахування амортизації переслідує свої цілі і по-різному впливає на грошові потоки. Завданням прискорених методів амортизації є забезпечення найбільшого притоку грошових коштів у перші роки експлуатації і використання активів.

Спосіб списання вартості пропорційно до обсягу продукції (робіт), або виробничий метод дає змогу ув’язати величину нарахованої амортизації та інтенсивність використання основних засобів. Чим інтенсивніше використання основних засобів, тим більший притік грошових коштів необхідно забезпечити для того, щоб мати можливість здійснювати додаткові витрати по утриманню та експлуатації обладнання.

Лінійний метод нарахування амортизації може бути доцільний за умови, що підприємство зацікавлене в стабільних грошових потоках. Особливе місце в процесі здійснення даного етапу аналізу займає «якість чистого грошового потоку» — узагальнена характеристика структури джерел формування показника. Висока якість чистого грошового потоку характеризується зростанням частки чистого прибутку, отриманого за рахунок збільшення випуску продукції і зменшення її собівартості; а низька якість пов’язана зі зростанням частки чистого прибутку за рахунок збіль­шення цін на продукцію, здійсненням позареалізаційних операцій тощо.

Одним із аспектів аналізу, що здійснюється на цьому етапі, є визначення достатності чистого грошового потоку, що генерується підприємством, з позиції його потреб. У таких цілях використовують коефіцієнт достатності чистого грошового потоку, який розраховують за формулою

,

де Чг.п — сума чистого грошового потоку підприємства в період, що розглядається; БЗ — сума виплат основного боргу за довго- та короткостроковими кредитами і позиками підприємства; ΔЗ — сума приросту запасів товарно-матеріальних цінностей у складі оборотних активів підприємства; Д — сума дивідендів (процентів), що сплачені власникам підприємства (акціонерам) на вкладений капітал (акції).

З метою усунення впливу господарських циклів розрахунок коефіцієнта достатності чистого грошового потоку підприємства рекомендується здійснювати за три останніх роки.

На четвертому етапі аналізу досліджують синхронність формування позитивного і негативного грошових потоків у розрізі окремих інтервалів звітного періоду, розглядають динаміку залишків грошових активів підприємства, що відображує рівень цієї синхронності та забезпечує абсолютну платоспроможність. У процесі дослідження синхронності формування різних видів грошових потоків розраховують коефіцієнт ліквідності грошового потоку підпр

 ,

де Лг.п — коефіцієнт ліквідності грошового потоку підприємства; ГПв.п, ГПв.н — відповідно сума валового позитивного і негативного грошових потоків; ГК1 ГК0 — сума залишку грошових активів підприємства на кінець і початок періоду.

На п’ятому етапі аналізу визначають ефективність грошових потоків підприємства. Узагальнюючим показником такої оцінки виступає коефіцієнт ефективності грошового потоку підприємства, який розраховують за формулою

.

Певне уявлення про рівень ефективності грошового потоку дає змогу отримати коефіцієнт реінвестування чистого грошового потоку

 ,

де ΔІр, ΔІф — сума приросту реальних і довгострокових фінансових інвестицій.

Наведені узагальнюючі показники можуть бути доповнені коефіцієнтом рентабельності використання середнього залишку грошових активів у короткострокових фінансових вкладеннях та коефіцієнтом рентабельності використання середнього залишку накопичених інвестиційних ресурсів у довгострокових фінансових вкладеннях тощо.

Дані такого аналізу дають змогу:

визначити привабливість підприємства для інвестицій та надати інвесторам інформацію при достатність коштів для фінансування його виробничо-господарської діяльності;

переконати потенційних кредиторів у достатності коштів для розрахунків за зобов’язаннями;

надати вичерпну інформацію акціонерам та аудиторам, відображуючи динаміку руху коштів протягом періодів;

розглянути можливості оплати підприємством непередбачених фінансових зобов’язань;

виявити резерви оптимізації грошових потоків.

Необхідність в організації підприємства оперативного аналізу грошових потоків пов’язана з низкою вихідних передумов. Голов­на з них — це важливість коштів у процесі забезпечення стабіль­ного функціонування підприємства та необхідність вирішення питань з управління грошовими потоками в оперативному режимі.

За рівнем пріоритетності щодо економічних категорій, які можуть виступати об’єктами оперативного аналізу, кошти, безумовно, займають основне місце. Це зумовлено тим, що, по-перше, ціль комерційного підприємства — максимізація прибут­ку або максимізація багатства акціонерів — обов’язково пов’я­зана з коштами. По-друге, кошти в ринковій економіці є критич­но важливим і одночасно обмеженим ресурсом. По-третє, навіть прибуткове підприємство може опинитися у скрутному становищі, не маючи коштів у потрібний момент для оплати за зобов’язаннями, що може зумовити не тільки соціально-економічну напругу в стосунках з контрагентами, фінансовими органами, працівниками, а й у кінцевому підсумку призвести до банкрутства.

Отже, оперативний аналіз грошових потоків слід здійснювати на підприємстві з метою формування інформаційного забезпечення прийняття своєчасних управлінських рішень у цілях оптимального використання грошових запасів, оптимізації коштів, а також уникнення кризових ситуацій (щодо ліквідності). Зазначений аналіз передбачає реалізацію таких завдань:

аналіз поточної платоспроможності;

аналіз резервів підтримання поточної платоспроможності;

аналіз використання тимчасово вільних грошових активів;

аналіз оборотності грошових коштів.

Одним із найважливіших завдань оперативного аналізу грошових потоків, безумовно, є пошук резервів прискорення оборот­ності грошових активів. До класичних резервів, управління якими можна здійснювати в оперативному режимі, слід віднести:

відмову від утворення дебіторської заборгованості;

прискорення інкасації коштів, у результаті чого скорочується залишок грошових активів у касі;

скорочення розрахунків готівкою (готівкові розрахунки збіль­шують залишок у касі і скорочують строк користування власними грошовими активами на період проходження платіжних документів постачальника).

Оскільки існування певного рівня дебіторської заборгованості в сучасних умовах є об’єктивною дійсністю, в цілях прискорення оборотності грошових активів необхідно здійснювати оперативний аналіз розрахунків з покупцями. Завдання його полягає в оцінці ліквідності дебіторської заборгованості, що насамперед передбачає виділення в її складі нормальної та простроченої заборгованості.

Необхідність в організації стратегічного аналізу грошових потоків зумовлена передусім тим, що отримання приросту грошових коштів є важливою перспективною метою будь-якого підприємства та запорукою його виживання у ринкових умовах. У зв’язку з цим аналіз здійснюється з метою досягнення платоспроможності підприємства у заданому перспективному періоді через раціоналізацію грошових потоків у часі за їх величиною та структурою.

При формуванні завдань стратегічного аналізу грошових потоків пропонується виходити з необхідності вирішення двох класів управлінських проблем:

Статичної проблеми забезпечення підприємства коштами;

Динамічної проблеми управління грошовими потоками підприємства.

Статична проблема полягає в забезпеченні потреб підприємства грошовими коштами, причому розмір залишку грошових коштів, необхідних підприємству в майбутньому, має розраховуватися з позиції його оптимальної величини.

Така настанова зумовлена суперечністю, що існує між платоспроможністю підприємства, для підтримання якої переслідується мета максимізації середнього залишку грошових коштів, та втратою вартості грошей у часі, що викликає необхідність її мінімізації. Питання оптимізації залишку грошових активів підприємства розглянуто в наступному параграфі.

Динамічна проблема полягає в забезпеченні оптимізації грошових потоків підприємства. Така оптимізація є однією з найважливіших функцій управління грошовими потоками, спрямованою на підвищення їх ефективності в майбутньому періоді.

Важливими аналітичними завданнями, що вирішуються в контексті динамічної проблеми, є:

оцінка заходів, спроможних забезпечити більш повну збалан­сованість позитивних і негативних грошових потоків у часі та за обсягами;

аналіз можливостей підвищення суми та якості чистого грошового потоку, що генерується господарською діяльністю підприємства;

виявлення і оцінка резервів, реалізація яких допоможе знизити залежність підприємства від зовнішніх джерел залучення грошових коштів;

аналіз механізму забезпечення більш тісного взаємозв’язку грошових потоків за видами господарської діяльності.

Аналіз грошових потоків підприємства має здійснюватися з урахуванням вимог системного підходу та комплексного вивчення економічних явищ і процесів підприємства, що реалізуються, у структурі методики фінансового аналізу. Аналіз грошових потоків підприємства передбачає визначення таких основних структурних елементів

цілей і завдань аналізу;

сукупності синтетичних і аналітичних показників та їх взаємозв’язків;

факторів, що впливають на зміну показників;

конкретних методів аналізу;

джерел інформації.

Головною метою аналізу руху грошових коштів є оцінка спроможності підприємства заробляти грошові кошти в розмірі і в строки, необхідні для здійснення запланованих витрат.

Сформульована основна мета фінансового аналізу в процесі управління грошовими коштами може бути досягнута завдяки вирішенню таких завдань:

1. Визначення обсягів і джерел грошових коштів, що надходять на підприємство. У процесі здійснення такого напряму аналізу доцільно зупинитися на розгляді таких питань:

чи не відбулося надходження грошових коштів за рахунок збільшення короткострокових зобов’язань, які потребують погашення в майбутньому;

чи не збільшився акціонерний капітал за рахунок додаткової емісії акцій;

чи не було розпродажу майна (основних засобів, виробничих запасів);

чи скорочуються запаси матеріальних цінностей, незавершеного виробництва, готової продукції на складі.

2. Дослідження основних напрямів використання грошових коштів. У цьому зв’язку слід проаналізувати питання:

чи не спостерігається зниження показників оборотності активів;

чи немає уповільнення оборотності поточних активів;

чи не зростають абсолютні значення запасів і дебіторської заборгованості;

чи не було різкого збільшення обсягів виробництва товарів, що потребує додаткових грошових потоків;

чи не було надмірних виплат акціонерам понад рекомендованих норм розподілу чистого прибутку;

чи своєчасно здійснюються платежі до бюджету та державні цільові фонди;

чи не було тривалої заборгованості персоналу по заробітній платі.

3. Оцінка причин дефіциту грошових коштів. Такими причинами можуть бути:

низька рентабельність продажу, активів і власного капіталу;

відволікання грошових коштів у зайві виробничі запаси та незавершене виробництво, вплив інфляції на запаси;

випереджаючі темпи зростання дебіторської заборгованості відносно темпів зростання обсягів реалізації;

великі капітальні витрати, що не забезпечені відповідними джерелами фінансування;

високі виплати податків і зборів, а також суми дивідендів акціонерам;

надмірна частка позикового капіталу в пасиві балансу і пов’язані з цим високі виплати відсотків за користування кредитами та позиками;

зниження коефіцієнта оборотності оборотних активів, тобто залучення в оборот підприємства додаткових грошових коштів.

4. Аналіз достатності власних коштів для здійснення інвес­тиційної діяльності. Джерелами грошових коштів для інвестиційної діяльності підприємства можуть бути надходження у формі амортизаційних відрахувань та чистого прибутку, доходи безпосередньо від інвестиційної діяльності, надходження за рахунок джерел довгострокового фінансування (емісія акції та корпоратив­них облігацій, довгострокові кредити та позики).

Порівнюючи розмір фінансування запланованих підприємством певних напрямів інвестиційної діяльності з величиною чистого грошового потоку від операційної діяльності, визначають величину додаткових коштів, необхідних для залучення із зовніш­ніх джерел. Чим більша величина чистого грошового потоку, що формується в результаті операційної діяльності, тим менша потреба в додатковому залученні позикових коштів для здійснення інвестиційної діяльності. За інших рівних умов таку ситуацію слід розглядати як позитивну, оскільки це дає змогу зменшити фінансові витрати, пов’язані з обслуговуванням боргу, та забезпечити фінансову незалежність від зовнішніх інвесторів і кредиторів.

5. Оцінка причин невідповідності величини грошових кош­тів сумі отриманого прибутку. При аналізі фінансового стану підприємства необхідно розрізняти, що прибуток за звітний період і грошові кошти, отримані підприємством протягом періоду, — не одне й те саме. Прибуток виражає приріст авансованої вартості, що характеризує ефективність управління підприємством. Наявність прибутку не означає наявності у підприємства вільних грошових коштів, доступних для витрачання. Ситуація, коли підприємство є прибутковим, але не має коштів, щоб розрахуватися зі своїми робітниками та контрагентами, має місце в трансформаційній економіці.

Аналіз руху грошових коштів якраз дає змогу пояснити розбіж­ності між величиною грошових коштів підприємства за звітний період та величиною отриманого за цей період прибутку.

Основні причини розбіжності між величиною грошових коштів і сумою отриманого прибутку.

1. Прибуток (збитки), що відображується у Звіті про фінансові результати, формується відповідно до принципів бухгалтерського обліку, згідно з яким доходи і витрати визнаються в тому обліковому періоді, в якому вони були нараховані (незалежно від реаль­ного руху грошових коштів):

а) облік реалізованої продукції на момент її відвантаження (виставлення розрахункових документів покупцям), пов’язаний із розбіжністю величини відвантаження і надходження грошових коштів від покупців. Причина такої розбіжності — зміни залишків дебіторської заборгованості;

б) наявність витрат, що відносяться до майбутніх періодів, призводить до того, що реальна сума платежів відрізняється від собівартості продукції, в яку, як відомо, включаються витрати тільки звітного періоду;

в) наявність відкладних платежів, тобто нарахованих, але не здійснених у звітному періоді витрат збільшує собівартість продукції на ці витрати, але відтоку грошових коштів не відбувається;

г) поділ витрат на капітальні та поточні. Якщо поточні витрати безпосередньо відносяться на собівартість реалізованої продук­ції, то капітальні відшкодовуються протягом тривалого періоду часу через амортизаційні відрахування. Проте саме капітальні витрати супроводжуються більш значним відтоком грошових коштів.

2. Джерелом збільшення грошових коштів не обов’язково є прибуток (наприклад, притік грошових коштів може бути забезпечений за рахунок їх залучення на позиковій основі), так само як відтік грошових коштів часто не пов’язаний зі зменшенням фінансового результату.

3. Придбання активів довгострокового характеру і пов’язаний з цим відтік грошових коштів не впливає на величину прибутку, а їх реалізація змінює сукупний фінансовий результат на суму результату від цієї операції.

4. На величину фінансових результатів впливають витрати, які не супроводжуються відтоком грошових коштів (наприклад, амор­тизаційні відрахування).

5. На розбіжність фінансового результату та величини грошових коштів безпосередній вплив мають зміни в складі оборотного капіталу.

Діяльність підприємства, що накопичує запаси товарно-матеріальних цінностей, неминуче супроводжується відтоком грошових коштів; але до того моменту, поки запаси не будуть відпущені у виробництво, величина фінансового результату не зміниться. Отже, збільшення залишків по статтях оборотних активів призводить до додаткового відтоку грошових коштів, а скорочення — до їх притоку.

6. Відплив грошових коштів пов’язаний із закупкою товарно-матеріальних цінностей і визначається характером розрахунків із кредиторами. Наявність кредиторської заборгованості дає змогу підприємству використовувати запаси, які ще не сплачені. Відповідно чим більше період погашення кредиторської заборгованості, тим більша сума несплачених запасів перебуває в обороті підприємства і тим вагомішою є розбіжність між обсягом мате­ріальних цінностей, відпущених у виробництво (собівартість реалізованої продукції), і розміром платежів кредиторам

Логіка аналізу руху грошових коштів полягає в тому, щоб визначити залишок грошових коштів на початок і кінець періоду за видами діяльності, а також їх надходження та напрями використання.

При аналізі руху грошових коштів використовують методи вертикального і горизонтального аналізу. Відповідно до них на основі даних бухгалтерського обліку про рух грошових коштів складають аналітичну табл. 6.1. З даних табл. видно, що в цілому по підприємству за звітний період надійшло грошових коштів на суму 15 190,8 тис. грн, причому 94,8 %, або 14 407,1 тис. грн, підприємство отримало від операційної, майже 3 %, або 443,7 тис. грн, — від інвестиційної та 2,3 %, або 340 тис. грн, — від фінансової діяльності.

Разом з тим результати аналізу структури надходжень грошових коштів дають змогу визначити основні їх джерела. До них можна віднести:

виручку від реалізації продукції (82,6 %);

погашення дебіторської заборгованості (8,6 %);

надходження від продажу основних засобів (2,9 %);

залучення кредитів і позик (2,3 %);

аванси, отримані від покупців (2,2 %).

Загальна величина витрат грошових коштів по підприємству складає 14 959,0 тис. грн, з них 87,6 %, або 13 109,4 тис. грн, витрачено в результаті здійснення операційної діяльності, 12,1 %, або 1804,1 тис. грн, — сума відпливу коштів по інвестиційній діяль­ності, 0,3 %, або 45,5 тис. грн, становлять витрати, пов’язані з фінансовою діяльністю.

Основними напрямами використання грошових коштів стали:

розрахунки з постачальниками (35 %);

відрахування до бюджету та внески в державні цільові фонди (26,6 %);

виплати на оплату праці (25,7 %);

придбання майна довгострокового характеру (12,1 %).

Крім того, дані табл. 6.1 вказують, що внаслідок перевищення загального позитивного грошового потоку над негативним їх залишок на кінець періоду збільшився на 231,8 тис. грн.

Таблиця 6.1

Аналітична таблиця для аналізу грошових коштів

Показник

Сума, тис. грн

У тому числі
за видами діяльності

Відносні величини, %

 

 

операційна

інвестиційна

фінансова

Усього

Горизонтальний аналіз

Вертикальний аналіз

 

операційна

інвестиційна

фінансова

операційна

інвестиційна

фінансова

1. Залишок грошових коштів на початок періоду

248,3

248,3

×

×

×

×

×

×

×

×

×

2. Надійшло грошових коштів — усього

15 190,8

14 407,1

443,7

340,0

100

94,8

2,9

2,3

100

100

100

У тому числі:

виручка від продажу товарів, робіт, послуг

12 548,3

12 548,3

×

×

82,6

×

×

×

87,1

×

×

виручка від продажу основних засобів

443,7

×

443,7

×

2,9

×

×

×

х

100

×

аванси, отримані від покупців (замовників)

325,4

325,4

×

×

2,2

×

×

×

2,3

х

×

бюджетні асигнування та інше цільове фінансування

×

×

×

×

×

×

×

×

×

×

×

погашення дебіторської заборгованості

1311,9

1311,9

×

×

8,6

×

×

×

9,1

×

×

отримання штрафів від підприємств, що порушили умови угоди

126,8

126,8

×

×

0,8

×

×

×

0,9

×

×

залучення кредитів і позик

340,0

×

×

340,0

2,3

×

×

×

×

×

100

інші надходження

94,7

94,7

×

×

0,6

×

×

×

0,6

×

×

3. Витрачено грошових коштів — усього

14 959,0

13 109,4

1804,1

14,5

100

87,6

12,1

0,3

100

100

100

У тому числі:

на оплату рахунків постачальників

5234,3

5234,3

×

×

35,0

×

×

×

40,0

×

×

на оплату праці

3841,4

3841,4

×

×

25,7

×

×

×

29,3

×

×

придбання майна довгострокового характеру

1804,1

×

1804,1

×

12,1

×

×

×

×

100

×

відрахування до бюджету та внески в державні цільові фонди

3972,5

3972,5

×

×

26,6

×

×

×

30,3

х

×

на видачу авансів

×

×

×

×

×

×

×

×

×

×

×

повернення кредитів і позик

45,5

×

×

45,5

0,3

×

×

×

×

×

100

сплата відсотків за кредити і позики

61,2

61,2

×

×

0,3

×

×

×

0,4

×

×

інші виплати, перерахування

×

×

×

×

×

×

×

×

×

×

×

4. Залишок грошових коштів на кінець періоду

480,1

×

×

×

×

×

×

×

×

×

×

Здатність генерувати позитивний грошовий потік виявили операційна та фінансова діяльність: розмір чистого грошового потоку за даними видами діяльності становив 1297,8 тис. грн (14 407,1 – 13 109,4) та 294,5 тис. грн (340 – 45,5). Що стосується інвестиційної діяльності, то вона характеризується негативним грошовим потоком, величина якого перевищує суму надходжень на 1360,4 тис. грн (1804,1 – 443,6). Слід зазначити, що така ситуація є об’єктивно виправданою, оскільки підприємство здійснює оновлення основних засобів, і брак коштів у даному разі покривається за рахунок надходжень від операційної діяльної та довгострокових кредитів.

Фінансова інформація про рух грошових коштів може бути використана для розрахунку аналітичних показників. У практиці фінансового аналізу використовують групу показників платоспроможності, які розраховують як відношення надходжень і платежів. Такі показники можуть застосовуватися як до грошових потоків від певних видів діяльності, так і до грошових потоків підприємства в цілому.

Базова формула розрахунку показника має такий вигляд:

,

де Кпл — коефіцієнт платоспроможності; Гн — грошові надходження за період; Гв — грошові витрати.

Визначення цього коефіцієнта потрібне для того, що показати, наскільки в разі несприятливих умов можуть бути скорочені надходження грошових коштів без загрози необхідним розрахункам

.

Очевидно, що значення Кпл не має бути меншим за одиницю. У противному разі можна говорити про те, що поточних надходжень недостатньо для здійснення поточних платежів і підприємство здійснює їх за рахунок залишку грошових коштів на початок періоду.

У цьому зв’язку слід зазначити, що однією з основних умов стабільного фінансового стану підприємства є надходження грошових коштів, що забезпечує покриття його поточних зобов’я­зань. Відсутність такого мінімально необхідного запасу грошових коштів свідчить про фінансові труднощі підприємства.

Наступним показником, що вказує на виникнення фінансових ускладнень, є тенденція до скорочення частки грошових коштів у складі оборотних активів підприємства при зростаючому обсязі його поточних зобов’язань. Тому щомісячний аналіз співвідношення грошових коштів і найбільш термінових зобов’язань (строк яких закінчується в поточному місяці) може надати точну інформацію про надлишок (нестачу) грошових коштів на підприємстві.

Іншим методом оцінки достатності грошових коштів є визначення тривалості періоду їх обороту. З цією метою використовують таке співвідношення:

,

де Тоб — тривалість періоду обороту;  — середні залишки грошових коштів; Т — тривалість періоду, що аналізується (рік, квартал); Ог.к — оборот грошових коштів за період.

Для розрахунку середніх залишків грошових коштів використовують внутрішні облікові дані про величину залишків на початок і кінець періоду (наприклад, місяць) на рахунках грошових коштів. З цією метою використовують формулу

 ,

де ГКп — залишки грошових коштів на початок n-го місяця, тис. грн; n — кількість місяців у періоді.

Для визначення величини середнього обороту потрібно використовувати кредитовий оборот за період, що аналізується, по субрахунку 311 «Поточні рахунки в національній валюті», беручи до уваги, що більшість підприємств здійснюють безготівкові розрахунки зі своїми контрагентами, а видавання грошових коштів через касу (наприклад, заробітна плата працівників) передбачає їх попереднє одержання в банку та використання (чекові книжки, акредитиви) за рахунок власних коштів, пов’язане з перерахуванням коштів з поточного рахунку на відповідні спеціаль­ні рахунки. У цих випадках використання суми кредитових оборотів по рахунках 30 «Каса», 311 «Поточні рахунки в банку в національній валюті», 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті» для визначення величини обороту призвело б до подвійного рахунку і, як наслідок, — до значного викривлення показника оборотності грошових коштів на підприємстві. Однак якщо на підприємстві значна частина розрахунків проходить через касу або формування спеціальних рахунків здійснюється на позиковій основі, тобто суми, що проводяться за кредитом субрахунків 30 «Каса», 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті», не знаходять свого попереднього відображення на субрахунку 311 «Поточні рахунки в банку в національній валюті», вказані витрати грошових коштів мають бути додані до суми кредитового обороту по рахунку 311 «Поточні рахунки в банку в національній валюті». Для аналізу зміни обороту грошових коштів протягом звітного періоду, з моменту надходжень грошей на поточний рахунок до моменту їх вибуття, складають аналітичну табл. 6.2.

Таблиця 6.2

Зміна тривалості обороту грошових
коштів підприємства по місяцях

Місяць

Залишки грошових коштів, грн

Оборот за місяць, грн

Період обороту,
дні [(гр. 1 · 30) : гр. 2]

Січень

Лютий

Березень

Грудень

 

 

 

При використанні фінансової інформації про рух грошових коштів основним показником є результат зміни грошових коштів від поточної діяльності. По цьому показнику роблять висновки про спроможність підприємства генерувати грошові кошти в результаті своєї основної діяльності. Саме тому важливо відокремити грошові кошти, що створюються на підприємстві, від коштів, що залучаються у вигляді кредитів, додаткових внесків власників тощо.

Слід мати на увазі, що загальна зміна грошових коштів за період може бути позитивною, підприємство може мати задовільні значення коефіцієнтів ліквідності, тоді як величина чистого грошового потоку від операційної діяльності буде негативною. Це означає, що результатом основної діяльності є відтік грошових коштів, а їх приріст за період забезпечений позитивним рухом коштів від фінансової, а іноді інвестиційної діяльності. Якщо подібна ситуація для даного підприємства повторюється з періоду в період, необхідно знати, що настане момент, коли воно буде не в змозі погасити свої фінансові зобов’язання, тобто буде неплатоспроможним.

Наведений приклад указує на те, що платоспроможність і ліквідність підприємства дуже часто перебувають у залежності від реального грошового обороту у виді потоку грошових платежів, що відображуються на рахунках бухгалтерського обліку. Саме тому основним завданням фінансового менеджменту є здійснення контролю за поточною ліквідністю та платоспроможністю, у зв’язку з чим визначають причини дефіциту (надлишку) грошових коштів і аналізують джерела їх надходжень та напрями використання. Отже, аналіз руху грошових коштів значно доповнює методику оцінки платоспроможності та ліквідності і дає змогу реально оцінити фінансово-економічний стан суб’єкта господарювання. З цією метою використовують як прямий, так і непрямий методи оцінки руху грошових коштів.

Прямий метод ґрунтується на русі грошових коштів по рахун­ках підприємства. Переваги методу полягають у тому, що він дає змогу:

визначити основні джерела притоку і напрями відтоку грошових коштів;

робити оперативні висновки про достатність коштів для платежів за поточними зобов’язаннями;

встановлювати взаємозв’язок між обсягом реалізації продукції та грошовою виручкою за звітний період;

ідентифікувати статті, що формують найбільший притік і відтік грошових коштів;

використовувати отриману інформацію для прогнозування грошових потоків;

контролювати всі надходження і напрями витрачання грошових коштів, оскільки грошовий потік безпосередньо пов’яза­ний з регістрами бухгалтерського обліку (Головною книгою, журналами-ордерами та іншими документами).

У довгостроковій перспективі прямий метод аналізу допомагає оцінити ліквідність та платоспроможність підприємства. Недоліком цього методу є те, що він не розкриває взаємозв’язку між отриманим фінансовим результатом та зміною абсолютного розміру грошових коштів. Якщо суб’єкт господарювання виробляє і реалізує рентабельну продукцію (товари, послуги), то це є найважливішою передумовою дотримання необхідного рівня потоку грошових коштів. З певною часткою умовності можна сказати, що приріст (зменшення) грошових коштів за певний період має відповідати прибутку (збиткам) від діяльності підприємства.

Водночас грошовий потік і розрахунок прибутку не збігаються в часі при використанні методу визначення прибутку від реалізації продукції за моментом її відвантаження. У цьому випадку продукція може вважатися реалізованою в одному часовому періоді, а гроші надходити в іншому.

Розв’язати названі суперечності покликаний непрямий метод, який передбачає трансформацію чистого прибутку в суму грошових коштів.

Перевага непрямого методу при використанні в оперативному управлінні грошовими потоками полягає в тому, що він дає змогу встановити відповідність між фінансовим результатом та власними оборотними коштами. З його допомогою можна виявити найбільш проблемні місця в діяльності підприємства (накопичення іммобілізованих грошових коштів) та розробити шляхи виходу з критичної ситуації.

При застосуванні непрямого методу фінансовий результат перетворюється за допомогою низки коригувальних процедур у величину зміни грошових коштів за період (різниця сум на початок і кінець періоду). У методичних цілях необхідно виділити певну послідовність здійснення таких коригувань

.

На першому етапі встановлюють відповідність між фінансовим результатом і власним оборотним капіталом. Для цього усувають вплив на фінансовий результат:

операцій нарахування амортизації;

операцій, пов’язаних з вибуттям об’єктів довгострокових активів.

Бухгалтерські операції нарахування амортизації полягають, як відомо, у віднесенні на собівартість продукції амортизаційних відрахувань. Оскільки зменшення прибутку внаслідок цих операцій не приводить до скорочення грошових коштів, для отримання реальної величини грошових коштів суми нарахованої амортизації мають бути додані до чистого прибутку.

Операції списання з балансу залишкової вартості об’єктів основних засобів та інших необоротних активів ніяк не впливають на величину грошових коштів, оскільки пов’язаний з ними відтік коштів відбувся значно раніше — у момент його придбання. Відповідно сума збитку в розмірі недоамортизованої вартості має бути додана до величини чистого прибутку.

Якщо фінансовим результатом вибуття довгострокових активів є прибуток, виникає ситуація, при якій його величина може бути врахована двічі: перший раз — у складі чистого прибутку, другий раз — у складі виручки від реалізації довгострокових активів при аналізі грошових потоків від інвестиційної діяльності. Для того щоб усунути подвійний облік, використовують таку коригувальну процедуру: величина прибутку від реалізації (вибуття) довгострокових активів вилучається з чистого прибут­ку; сума збитків — додається до чистого прибутку.

На другому етапі коригування встановлюють відповідність змін власного оборотного капіталу і грошових коштів. У цьому зв’язку необхідно визначити, як зміни по кожній статті оборотного капіталу впливають на стан грошових коштів підприємства.

Для того щоб оцінити реальний притік грошових коштів на підприємство від його покупців, розглянемо механізм відображення бухгалтерських операцій на прикладі рахунка «Розрахунки з покупцями і замовниками». Сальдо цього рахунка являє собою заборгованість покупців на початок (кінець) періоду, оборот за дебетом — виникнення (збільшення) заборгованості, оборот за кредитом — її погашення.

Очевидно, що рух грошових коштів виникає лише при операціях, що відображуються за кредитом рахунку (надходження грошових коштів). Як і для будь-якого активного рахунка, для цього рахунка діє принцип визначення кінцевого сальдо за формулою

 ,

де С1, С2 — сальдо на початок і кінець періоду; Од, Ок — обороти за дебетом і кредитом рахунка.

Тоді

.

Якщо протягом звітного періоду заборгованість покупців збіль­шується (С2 > С1), це вказує на те, що притік коштів на підприємство був нижчим за зафіксований у Звіті про фінансовий результат на величину різниці кінцевого і початкового залишків, тобто ця різниця має бути вилучена з величини чистого прибутку.

Запис за дебетом рахунка «Розрахунки з покупцями і замовниками» передбачає кредитування покупців. Відповідно притік грошових коштів на підприємство буде визначатися сумою реалізації та зміною виличини дебіторської заборгованості. Якщо за даними підприємства виручка від реалізації становить 12 000 000 грн, а дебіторська заборгованість на початок — 3 500 000 грн і на кінець періоду — 5 500 000, то реальне надходження коштів на підприємство дорівнює 10 000 000 грн (12 000 000 – (5 500 000 –
– 3 500 000)). Це означає, що на суму 2 000 000 грн чистий прибуток, відображений у Звіті про фінансовий результат, був завищений порівняно з реальним притоком грошових коштів; відповідно сума 2 000 000 грн має бути вилучена з фінансового результату.

Очевидно, що зменшення дебіторської заборгованості приводить до збільшення реального притоку грошових коштів, а отже, у даному разі різниця між розмірами дебіторської заборгованості на початок і кінець періоду має бути додана до чистого прибутку.

Аналогічним буде механізм коригувань по рахунку «Матеріали». Господарські операції, що відображуються за дебітом цього рахунка, пов’язані з надходженням матеріальних цінностей на підприємство; оборот за кредитом рахунка характеризує їх вибуття (списання на виробництво і реалізацію). Отже, рух коштів пов’язаний з надходженням матеріальних цінностей (їх платою), а операції їх вибуття формують собівартість продукції. Тоді, використовуючи формулу

,

можемо стверджувати, що якщо С2 > С1, тобто відбувається збіль­шення запасів, то Од > Ок. Це означає, що якщо протягом звітного періоду виробничі запаси збільшилися (наприклад, на 30 000 грн), то реальний відтік грошових коштів буде на цю величину вищим, ніж сума витрат, відображених у собівартості продукції. З цієї причини для підприємства прибуток є завищеним на 30 000 грн і має бути зменшеним на цю величину.

У операцій, що відображуються на пасивних рахунках, механізм впливу на рух грошових коштів обернений.

Як приклад можна розглянути зміни залишків по кредиторській заборгованості. Збільшення залишків свідчить про те, що відвантажені матеріальні цінності або продані послуги залишаються неоплаченими, тоді як підприємство витрачає матеріальні цінності і списує їх вартість на собівартість продукції.

Інший приклад — зміни залишків по статті «Кредиторська заборгованість з оплати праці». Збільшення заборгованості в періоді означає, що реально було нараховано і включено до собівартості більше, наж виплачено робітникам.

Очевидно, що в наведених прикладах і для кожної статті пасиву діє загальне правило: при збільшенні залишків кредиторської заборгованості величина собівартості є завищеною порівняно з реальним відтоком грошових коштів, а фінансовий результат — заниженим. І навпаки, при скороченні залишків по статтях поточ­них пасивів фінансовий результат є завищеним порівняно з фактичним витрачанням грошових коштів.

Наведені приклади змін залишків по активних і пасивних рахунках указують на існування певного правила коригувальних процедур, згідно з яким збільшення залишків по статтях поточних активів має бути виключено, а зменшення — додано до показ­ника чистого прибутку; збільшення залишків по статтях поточ­них пасивів повинно бути додано до фінансового результату, а зменшення — виключено.

Слад зазначити, що таке правило дає змогу виявити та проаналізувати фактори, що вплинули на зміну грошових коштів. Для цього спочатку оцінють зміни, що відбулися у складі активів і капіталу підприємства (табл. 6.3).

Таблиця 6.3

Зміна величини майна і капіталу
підприємства за звітний період

Статті балансу

На початок періоду

На кінець періоду

Відхилення, +, –

Актив

Основні засоби

7164,7

6804,4

– 360,3

Запаси

2465,9

3207,6

741,7

Дебіторська заборгованість

840,4

1361,1

520,7

Поточні фінансові вкладення

Грошові кошти та їх еквіваленти

114,2

184,7

70,5

Витрати майбутніх періодів

12,7

9,9

– 2,8

Пасив

Статутний капітал

6043,5

6225,0

181,5

Додатковий капітал

1371,8

1044,6

– 327,2

Резервний капітал

541,7

687,4

145,7

Нерозподілений прибуток

Довгострокові зобов’язання

Короткострокові кредити банку

350

603,6

253,1

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

1984,0

2441,7

457,7

Поточні зобов’язання за розрахунками:

 

 

 

з одержаних авансів

126,7

325,6

198,9

з бюджетом

53,3

82,4

29,1

з позабюджетних платежів

46,7

63,7

17,0

з оплати праці

79,7

93,7

14,0

інші розрахунки

Доходи майбутніх періодів

Після цього визначають, як зміни по кожній статті активу і пасиву балансу вплинули на стан грошових коштів підприємства та розміри його чистого прибутку.

Зростання будь-яких елементів активу балансу — фактор, що зменшує грошові кошти, і навпаки; збільшення будь-яких елемен­тів пасиву балансу — фактора, який збільшує грошові кошти, і навпаки.

Таблиця 6.4

Аналіз руху грошових потоків

Показник

Зміни за період,
що аналізується

І. Фактори, що збільшують грошові кошти

Основні засоби

Статутний капітал

Резервний капітал

Короткострокові кредити банку

Кредиторська заборгованість

Поточні зобов’язання

Витрати майбутніх періодів

 

+ 360,3

+ 181,5

+ 145,7

+ 253,1

+ 457,7

+ 259,0

+ 2,8

Усього по розділу І

+ 1660,1

ІІ. Фактори, що зменшують грошові кошти

Запаси

Дебіторська заборгованість

Додатковий капітал

 

– 741,7

– 520,7

– 327,2

Усього по розділу ІІ

– 1589,6

Усього чисті зміни грошових коштів (розд. І + розд. ІІ)

+ 70,5

Виходячи з даних табл. 6.4, основними факторами, що мали вплив на збільшення грошових коштів, стали зниження вартості основних засобів і зростання короткострокових зобов’язань. Основні фактори, які зменшили величину грошових коштів, — це зростання дебіторської заборгованості та запасів.

Очевидно, що подальший аналіз даної ситуації передбачає вирішення таких завдань:

оцінити причини зниження вартості основних запасів;

визначити характер збільшення залучених коштів та надійності їх джерел;

проаналізувати причини збільшення дебіторської заборгованості: переглянути дебіторів, за рахунок яких це відбулося;

оцінити обґрунтованість збільшення виробничих запасів.

Отже, оцінюючи кожен із факторів, що позитивно чи негативно вплинули на приріст грошових коштів, можна не тільки виявити причини приросту, а й розробити конкретні заходи щодо змін у структурі активів і пасивів, а також удосконалити фінансову політику підприємства.

На третьому етапі коригувальних процедур проводять додаткові операції, пов’язані з використанням чистого прибутку (штрафи, що сплачуються з чистого прибутку, дивіденди, виплати з фонду споживання тощо).

Порядок розрахункових перетворень фінансового результату у величину грошових коштів, який використовують у процесі застосування непрямого методу оцінки, можна схематично зобразити так, як показано на рис. 6.2.

У цілому за результатами аналізу грошових потоків непрямим методом можна отримати відповіді на такі запитання:

в якому обсязі і з яких джерел були отримані надходження грошових коштів та які основні напрями їх використання;

чи спроможне підприємство в результаті своєї операційної діяльності забезпечити перевищення надходжень грошових коштів над платежами; наскільки є стабільним таке перевищення;

чи в змозі підприємство розрахуватися за своїми поточними зобов’язаннями;

чи достатньо підприємству отриманого прибутку для обслуговування його операційної діяльності;

чи достатньо власних коштів для здійснення інвестиційної діяльності;

як пояснюється розбіжність величини отриманого прибутку і наявності грошових коштів тощо.

Повертаючись до загальної моделі аналізу грошових потоків, зазначимо, що запропоновані блоки аналітичних завдань доцільно було б розглянути стосовно їх відношення до виду аналізу виходячи з часового аспекту вирішення — ретроспективний, оперативний, перспективний (стратегічний).

Подібний розподіл аналітичних процедур дає змогу згрупувати їх залежно від періоду дослідження в комплексі завдань ретро­спективного, перспективного та оперативного аналізу і побудувати загальну модель аналізу грошових потоків підприємства (рис. 6.3).

Таке розмежування аналітичних блоків допоможе наочніше проаналізувати прямі й зворотні інформаційні зв’язки за видами аналізу, а також певну послідовність виконання аналітичних процедур. Ця структура моделі виправдана також тим, що особливо у випадку з грошовими коштами вид аналізу визначає для кожного завдання певну методику, тобто ціль, сукупність аналітичних показників, джерела інформації, методи аналізу, організацію й технічне забезпечення виконання аналі­тичних робіт.

Метою проведення ретроспективного аналізу грошових потоків на підприємстві є оцінка інформації про рух коштів у минулих періодах, результати якої дають змогу розробити заходи, спрямовані на підвищення ефективності використання грошових ресурсів, виявлення резервів внутрішніх джерел фінансування діяльності підприємства, поліпшення структури балансу з позиції ліквідності та фінансової стійкості.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань:

оцінку спроможності підприємства генерувати грошовий потік від операційної діяльності;

оцінку потреби підприємства у споживанні одержаних коштів;

визначення спроможності підприємства відповідати за зобов’язаннями та здійснювати інвестиційну діяльність власними грошовими ресурсами.

У зв’язку з тим, що рух грошових коштів, а також його результати (чистий грошовий потік) впливають на ліквідність та платоспроможність підприємства, у межах ретроспективного аналізу поряд з класичними його завданнями доцільно здійснити аналіз:

ліквідності та платоспроможності;

втрат у грошовому потоці внаслідок непродуманої політики стосовно дебіторів;

внутрішніх ресурсів підвищення платоспроможності;

шляхів підвищення ліквідності балансу підприємства.

На першому етапі ретроспективного аналізу розглядають динаміку обсягу формування позитивного грошового потоку підприємства в розрізі окремих джерел. У процесі цього аналізу тем­пи приросту позитивного грошового потоку порівнюють з темпами приросту активів підприємства, обсягів виробництва та реалізації продукції. Особливу увагу на цьому етапі аналізу приділяють вивченню співвідношення залучення коштів за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел, виявленню ступеня залежності розвитку підприємства від зовнішніх джерел фінансування.

На другому етапі вивчають динаміку обсягів формування негативного грошового потоку підприємства, а також структуру цього потоку за напрямами розподілу грошових коштів. На цьому етапі аналізу визначають, наскільки розмірно розвивалися за рахунок витрачання грошових коштів окремі види активів підприємства, що забезпечують приріст його ринкової вартості, за якими напрямами використовувалися грошові кошти, залучені із зовнішніх джерел, якою мірою погашалася сума основного боргу за залученими раніше кредитами та позиками.

На третьому етапі розглядають збалансованість позитивного і негативного грошових потоків, а також вивчають динаміку показника чистого грошового потоку як найважливішого показника фінансової діяльності підприємства та індикатора рівня збалансованості його грошових потоків у цілому. У процесі аналізу визначають роль і місце чистого прибутку підприємства у формуванні його чистого грошового потоку, виявляють ступінь достат­ності амортизаційних відрахувань з позиції необхідності оновлення основних засобів і нематеріальних активів.

У зв’язку з тим, що існує зворотний зв’язок між сумою нарахованої амортизації та величиною чистого грошового потоку, на цьому етапі аналізу вивчають вплив амортизаційної політики, обраної підприємством, на формування його грошових надходжень.

Відомо, що конкретний спосіб нарахування амортизації переслідує свої цілі і по-різному впливає на грошові потоки. Завданням прискорених методів амортизації є забезпечення найбільшого притоку грошових коштів у перші роки експлуатації і використання активів.

Спосіб списання вартості пропорційно до обсягу продукції (робіт), або виробничий метод дає змогу ув’язати величину нарахованої амортизації та інтенсивність використання основних засобів. Чим інтенсивніше використання основних засобів, тим більший притік грошових коштів необхідно забезпечити для того, щоб мати можливість здійснювати додаткові витрати по утриманню та експлуатації обладнання.

Лінійний метод нарахування амортизації може бути доцільний за умови, що підприємство зацікавлене в стабільних грошових потоках. Особливе місце в процесі здійснення даного етапу аналізу займає «якість чистого грошового потоку» — узагальнена характеристика структури джерел формування показника. Висока якість чистого грошового потоку характеризується зростанням частки чистого прибутку, отриманого за рахунок збільшення випуску продукції і зменшення її собівартості; а низька якість пов’язана зі зростанням частки чистого прибутку за рахунок збіль­шення цін на продукцію, здійсненням позареалізаційних операцій тощо.

Одним із аспектів аналізу, що здійснюється на цьому етапі, є визначення достатності чистого грошового потоку, що генерується підприємством, з позиції його потреб. У таких цілях використовують коефіцієнт достатності чистого грошового потоку, який розраховують за формулою

,

де Чг.п — сума чистого грошового потоку підприємства в період, що розглядається; БЗ — сума виплат основного боргу за довго- та короткостроковими кредитами і позиками підприємства; ΔЗ — сума приросту запасів товарно-матеріальних цінностей у складі оборотних активів підприємства; Д — сума дивідендів (процентів), що сплачені власникам підприємства (акціонерам) на вкладений капітал (акції).

З метою усунення впливу господарських циклів розрахунок коефіцієнта достатності чистого грошового потоку підприємства рекомендується здійснювати за три останніх роки.

На четвертому етапі аналізу досліджують синхронність формування позитивного і негативного грошових потоків у розрізі окремих інтервалів звітного періоду, розглядають динаміку залишків грошових активів підприємства, що відображує рівень цієї синхронності та забезпечує абсолютну платоспроможність. У процесі дослідження синхронності формування різних видів грошових потоків розраховують коефіцієнт ліквідності грошового потоку підпр

 ,

де Лг.п — коефіцієнт ліквідності грошового потоку підприємства; ГПв.п, ГПв.н — відповідно сума валового позитивного і негативного грошових потоків; ГК1 ГК0 — сума залишку грошових активів підприємства на кінець і початок періоду.

На п’ятому етапі аналізу визначають ефективність грошових потоків підприємства. Узагальнюючим показником такої оцінки виступає коефіцієнт ефективності грошового потоку підприємства, який розраховують за формулою

.

Певне уявлення про рівень ефективності грошового потоку дає змогу отримати коефіцієнт реінвестування чистого грошового потоку

 ,

де ΔІр, ΔІф — сума приросту реальних і довгострокових фінансових інвестицій.

Наведені узагальнюючі показники можуть бути доповнені коефіцієнтом рентабельності використання середнього залишку грошових активів у короткострокових фінансових вкладеннях та коефіцієнтом рентабельності використання середнього залишку накопичених інвестиційних ресурсів у довгострокових фінансових вкладеннях тощо.

Дані такого аналізу дають змогу:

визначити привабливість підприємства для інвестицій та надати інвесторам інформацію при достатність коштів для фінансування його виробничо-господарської діяльності;

переконати потенційних кредиторів у достатності коштів для розрахунків за зобов’язаннями;

надати вичерпну інформацію акціонерам та аудиторам, відображуючи динаміку руху коштів протягом періодів;

розглянути можливості оплати підприємством непередбачених фінансових зобов’язань;

виявити резерви оптимізації грошових потоків.

Необхідність в організації підприємства оперативного аналізу грошових потоків пов’язана з низкою вихідних передумов. Голов­на з них — це важливість коштів у процесі забезпечення стабіль­ного функціонування підприємства та необхідність вирішення питань з управління грошовими потоками в оперативному режимі.

За рівнем пріоритетності щодо економічних категорій, які можуть виступати об’єктами оперативного аналізу, кошти, безумовно, займають основне місце. Це зумовлено тим, що, по-перше, ціль комерційного підприємства — максимізація прибут­ку або максимізація багатства акціонерів — обов’язково пов’я­зана з коштами. По-друге, кошти в ринковій економіці є критич­но важливим і одночасно обмеженим ресурсом. По-третє, навіть прибуткове підприємство може опинитися у скрутному становищі, не маючи коштів у потрібний момент для оплати за зобов’язаннями, що може зумовити не тільки соціально-економічну напругу в стосунках з контрагентами, фінансовими органами, працівниками, а й у кінцевому підсумку призвести до банкрутства.

Отже, оперативний аналіз грошових потоків слід здійснювати на підприємстві з метою формування інформаційного забезпечення прийняття своєчасних управлінських рішень у цілях оптимального використання грошових запасів, оптимізації коштів, а також уникнення кризових ситуацій (щодо ліквідності). Зазначений аналіз передбачає реалізацію таких завдань:

аналіз поточної платоспроможності;

аналіз резервів підтримання поточної платоспроможності;

аналіз використання тимчасово вільних грошових активів;

аналіз оборотності грошових коштів.

Одним із найважливіших завдань оперативного аналізу грошових потоків, безумовно, є пошук резервів прискорення оборот­ності грошових активів. До класичних резервів, управління якими можна здійснювати в оперативному режимі, слід віднести:

відмову від утворення дебіторської заборгованості;

прискорення інкасації коштів, у результаті чого скорочується залишок грошових активів у касі;

скорочення розрахунків готівкою (готівкові розрахунки збіль­шують залишок у касі і скорочують строк користування власними грошовими активами на період проходження платіжних документів постачальника).

Оскільки існування певного рівня дебіторської заборгованості в сучасних умовах є об’єктивною дійсністю, в цілях прискорення оборотності грошових активів необхідно здійснювати оперативний аналіз розрахунків з покупцями. Завдання його полягає в оцінці ліквідності дебіторської заборгованості, що насамперед передбачає виділення в її складі нормальної та простроченої заборгованості.

Необхідність в організації стратегічного аналізу грошових потоків зумовлена передусім тим, що отримання приросту грошових коштів є важливою перспективною метою будь-якого підприємства та запорукою його виживання у ринкових умовах. У зв’язку з цим аналіз здійснюється з метою досягнення платоспроможності підприємства у заданому перспективному періоді через раціоналізацію грошових потоків у часі за їх величиною та структурою.

При формуванні завдань стратегічного аналізу грошових потоків пропонується виходити з необхідності вирішення двох класів управлінських проблем:

Статичної проблеми забезпечення підприємства коштами;

Динамічної проблеми управління грошовими потоками підприємства.

Статична проблема полягає в забезпеченні потреб підприємства грошовими коштами, причому розмір залишку грошових коштів, необхідних підприємству в майбутньому, має розраховуватися з позиції його оптимальної величини.

Така настанова зумовлена суперечністю, що існує між платоспроможністю підприємства, для підтримання якої переслідується мета максимізації середнього залишку грошових коштів, та втратою вартості грошей у часі, що викликає необхідність її мінімізації. Питання оптимізації залишку грошових активів підприємства розглянуто в наступному параграфі.

Динамічна проблема полягає в забезпеченні оптимізації грошових потоків підприємства. Така оптимізація є однією з найважливіших функцій управління грошовими потоками, спрямованою на підвищення їх ефективності в майбутньому періоді.

Важливими аналітичними завданнями, що вирішуються в контексті динамічної проблеми, є:

оцінка заходів, спроможних забезпечити більш повну збалан­сованість позитивних і негативних грошових потоків у часі та за обсягами;

аналіз можливостей підвищення суми та якості чистого грошового потоку, що генерується господарською діяльністю підприємства;

виявлення і оцінка резервів, реалізація яких допоможе знизити залежність підприємства від зовнішніх джерел залучення грошових коштів;

аналіз механізму забезпечення більш тісного взаємозв’язку грошових потоків за видами господарської діяльності.