• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

6.1. Поняття, види і значення грошових потоків для підприємства

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 

Підвищений інтерес до досліджень природи грошових потоків, закономірностей і особливостей їх руху спостерігається в світовій економічній думці порівняно недавно та пов’язаний з необхідністю:

здійснення динамічного аналізу функціонування підприєм-
ства;

вишукування доступних підприємству джерел фінансування із забезпеченням оптимальної їх структури;

раціонального розміщення коштів у відповідних елементах активів підприємства;

перетворення прибутку, відображеного в бухгалтерському обліку підприємства, на величину грошових коштів;

забезпечення ліквідності та платоспроможності підприємства.

Поняття «грошовий потік» досить часто зустрічається в зарубіжній економічній літературі. У свою чергу, вітчизняні аналітики почали широко використовувати його тільки з розвитком ринкового реформування української економіки.

В умовах командно-адміністративної економіки аналіз господарської діяльності оперував лише поняттям коштів як найліквід­нішої складової активів. До коштів включали гроші на поточному рахунку і в касі підприємства. У виданнях з економічного аналізу М. Баканова, С. Барнгольц, В. Бєлобородової, А. Шеремета та багатьох інших відомих дослідників кошти розглядали в контексті оборотних засобів, які, у свою чергу, поділялися на нормовані та ненормовані. Кошти відносили до оборотних засобів, за якими планові норми та нормативи були відсутні, отож, за базу порівняння переважно приймали попередній період, тобто вивчали динаміку їх абсолютних сум за даними балансу підприємства. Притому збільшення залишків на поточному рахунку та в касі за період у динаміці трактувалося як позитивне явище, тоді як в умовах ринкової економіки підприємства повинні прагнути раціонально використовувати вільні кошти. Необхідність оптимізації залишків грошових коштів обумовлена збитками, які реально несе підприємство внаслідок їх невиправданого збільшення. Це збитки, пов’язані із:

інфляцією та знеціненням грошей;

втраченою можливістю їх вигідного розміщення й одержання додаткового доходу.

В англо-американській літературі кошти у звичайному для нас розумінні мають назву готівки. Саме визначення коштів є значно осяжнішим — це готівка та грошові еквіваленти, тобто інші короткострокові ліквідні активи, що можуть бути реалізовані в будь-який час без значних витрат. Слід мати на увазі, що купівля та продаж грошових еквівалентів розглядається лише як трансформація з однієї форми коштів у іншу, а не як рух грошових потоків.

У французьких економічних виданнях існує інше визначення коштів, що використовується починаючи з 70-х років — різниця між чистим оборотним капіталом і потребою в оборотному капіталі. Воно відоме як рівняння функціональної рівноваги Мельє, Бароле і Бульме. Поряд з ним існує також поняття касової готівки, що визначається як сума коштів і банківських кредитів. Звідси кошти дорівнюють касовій готівці мінус банківські кредити. Отже, кошти збігаються з готівкою тільки у разі, якщо підприємство не потребує кредитів для підтримання своєї фінансової рівноваги. Саме існування концепції фінансової рівноваги у французь­кій школі фінансового менеджменту зумовлює використання цього підходу до визначення категорії коштів.

У ринкових умовах поява терміну «грошовий потік» поряд з існуванням категорії коштів є цілком виправданою. Адже термін «грошовий потік» розкриває динамізм підприємницької діяльності, де грошові надходження й витрачання мають постійний характер, ідуть безперервними потоками. Тільки в балансі підприємства його кошти показані на певну дату.

В. М. Суторміна вважає, що фінансовий аналіз визначає грошові потоки як кошти, які одержує підприємство в результаті підприємницької діяльності. М. А. Поукок і А. Х. Тейлор зазначають, що термін «грошовий потік» означає «… усі кошти, що надходять у розпорядження підприємства і доступні для викорис­тання протягом періоду часу». Крім того, загальноприйнятим чинником економічного життя, підкреслюють вони, є те, що «… якщо підприємство має намір «залишитися в бізнесі», воно повинно безперервно здійснювати продаж і покривати витрати. Тому має існувати безперервний потік і інших матеріальних цінностей у бізнесі з нього».

На сьогодні в Україні під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Однак, на наш погляд, більш змістовним та точним визначенням цієї категорії є таке, за яким грошовий потік являє собою сукупність розподілених у часі надходжень і виплат грошових коштів, що генеруються господарською діяльністю підприємства [4].

У зарубіжних та вітчизняних джерелах немає єдиного визначення грошового потоку. Адже вжитий відокремлено і без певних характеристик цей термін не має значного змістовного навантаження. У зв’язку з цим розрізняють різні види грошових потоків залежно від тих чи інших аналітичних потреб.

Так, для визначення структури грошового потоку і джерел його формування в розрізі видів діяльності використовують таку класифікацію.

1. Грошовий потік від операційної діяльності характеризується витрачанням грошових кошів, пов’язаних зі сплатою рахун­ків постачальників та підрядників, виплатою заробітної плати, відрахуванням до бюджету та внесками в державні цільові фонди, сплатою відсотків за кредити і позики; іншими виплатами, які забезпечують здійснення операційної діяльності. Одночасно цей вид грошового потоку відображує надходження грошових коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), погашення дебіторської заборгованості, авансів, що отримані від покупців та замовників, податкових органів у порядку здійснення перерахунку надмірно сплачених сум тощо.

Оскільки операційна діяльність підприємства є головним джерелом прибутку, то вона має генерувати основний потік грошових коштів.

2. Грошовий потік від фінансової діяльності складається насамперед з надходжень від випуску акцій, залучення банківських кредитів і позик. Вибуття коштів у зв’язку з фінансовою діяльністю включає виплату дивідендів та повернення позик і кредитів.

3. Грошовий потік від інвестиційної діяльності охоплює придбання (створення) та реалізацію майна довгострокового використання. Перш за все це стосується надходження (вибуття) основних засобів, нематеріальних активів, а також придбання або реалізації цінних паперів інших компаній.

При сприятливій для підприємства економічний ситуації воно прагне до розширення та модернізації виробництва. Тому інвестиційна діяльність у цілому приведе до тимчасового відтоку грошових коштів.

Поряд з наведеною класифікацією для потреб аналізу кредитоспроможності доцільно використовувати розподіл грошових потоків, який існує в міжнародній практиці, на пріоритетні, дискреційні і фінансові

Пріоритетний потік — це виплати комерційного характеру, необхідні для нормального стану діяльності, які є пріоритетними відносно інших виплат. Цей потік завжди є від’ємним і включає податкові платежі, погашення основної суми боргу за банківськими кредитами, сплату відсотків за ними тощо.

Дискреційний потік охоплює виплати чи надходження кош­тів, які не є обов’язковими, тобто за необхідності їх можна відкласти. Прикладами таких платежів можуть бути витрати у зв’язку з поглинанням інших компаній, придбанням цінних паперів, виплатою дивідендів за акціями тощо. У деяких джерелах економічної інформації замість дискреційного грошового потоку використовують термін «вільний грошовий потік», який розраховують відніманням від операційного грошового потоку суми, що призначена для використання. Ця величина може бути як позитивною, так і негативною. Негативна величина дискреційного (вільного) грошового потоку означає, що компанія не взмозі фінансувати виробничий процес за рахунок коштів, отриманих від операційної діяльності, отже, змушена вишукувати додаткові внутрішні джерела або залучати зовнішні.

Фінансовим потоком уважають надходження й виплати коштів, пов’язані зі змінами довгострокового капіталу. Він включає надходження від емісії акцій чи отримання кредитів, виплати основної суми боргу (якщо ці виплати не розглядалися як пріоритет­ні), викуп компанією власних акцій або погашення інших довгострокових фінансових інструментів.

Наведену вище класифікацію грошових потоків (за більш широким колом ознак) поглиблює І. О. Бланк

, який пропонує за мас­штабом обслуговування господарського процесу розрізняти:

грошовий потік по підприємству в цілому. Це найбільш
агрегований вид грошового потоку, який акумулює всі види грошових потоків, що обслуговують господарський процес підприємства у цілому;

грошовий потік по окремих видах господарської діяльності підприємства. Цей вид грошового потоку характеризує результат диференціації сукупного грошового потоку підприємства в розрізі окремих видів його господарської діяльності;

грошовий потік по окремих структурних підрозділах підприємства. Така диференціація грошового потоку підприємства визначає його як самостійний об’єкт управління в системі організаційно-господарської побудови підприємства;

грошовий потік по окремих господарських операціях.

За методом визначення об’єму грошові потоки поділяють на:

валовий грошовий потік, який характеризує всю сукупність надходжень і витрат грошових коштів у період часу, що розглядається в розрізі окремих його інтервалів;

чистий грошовий потік, який характеризує різницю між позитивними і негативними грошовими потоками (між надходженням та витрачанням грошових коштів). Чистий грошовий потік є важливим результатом фінансової діяльності підприємства, що визначає фінансову рівновагу і темпи зростання його ринкової вартості.

За рівнем достатності обсягу виділяють:

надлишковий грошовий потік — це грошовий потік, при якому надходження коштів суттєво перевищують реальну потребу підприємства в цілеспрямованому їх витрачанні;

дефіцитний грошовий потік — це такий грошовий потік, при якому надходження коштів значно нижчі за потреби підприємства в них.

За безперервністю формування розрізняють:

регулярний грошовий потік, який характеризує надходження або витрачання коштів по окремих господарських операціях, яке здійснюється постійно. Характер регулярних носить більшість видів грошових потоків від операційної діяльності, потоки, що пов’язані з обслуговуванням фінансового кредиту і реалізацією довгострокових інвестиційних проектів;

дискретний грошовий потік, що характеризує надходження або витрачання грошових коштів, пов’язаних зі здійсненням одиничних господарських операцій. До цього виду потоку можна віднести одноразове витрачання грошових коштів, що пов’язані з придбанням підприємством цілісного майнового комплексу, купівлею ліцензій тощо.

За напрямом руху грошових коштів виділяють:

позитивний грошовий потік, який характеризує сукупність надходжень грошових коштів на підприємство від усіх видів господарських операцій;

негативний грошовий потік, який характеризує сукупність виплат грошових коштів підприємством у процесі здійснення його виробничо-господарської діяльності.

Слід зауважити, що платіжна криза в Україні зумовлена «витратним» характером економіки: сукупні витрати в країні значно перевищують сукупні доходи. Це пояснюється насамперед тим, що підприємства не здатні генерувати позитивний грошовий потік від операційної діяльності.

У зв’язку з цим вважаємо за необхідне зупинитися на розгляді факторів, що визначають грошові потоки вітчизняних підприємств.

До зовнішніх факторів слід віднести:

загальну платіжну кризу в країні:

низький рівень виробництва;

розвиток науки і техніки;

низьку купівельну спроможність населення;

невідрегульованість правового забезпечення;

недосконалість податкової політики;

неплатоспроможність підприємств.

До внутрішніх факторів належать:

висока частка умовно-постійних витрат у собівартості;

енерготрудомісткість та ресурсозатратність наявних технологій;

низька якість продукції в поєднанні з її високою ціною;

«тінізація» частини господарського обороту;

брак джерел довгострокового фінансування капіталовкладень;

низький рівень управління дебіторською заборгованістю та виробничими запасами.

Слід зазначити, що поділ чинників на зовнішні та внутрішні є умовним, оскільки існує зворотний зв’язок: криза на макрорівні спричиняє кризу на мікрорівні, і навпаки.

Проблеми фінансового розвитку на мікрорівні перебувають у тісному взаємозв’язку з проблемами макроекономічного регулювання. Загальноекономічна ситуація в країні, інвестиційний клімат, інституційне й правове оточення можуть стимулювати або пригнічувати фінансовий розвиток підприємств, піддавати їх руйнівному чи творчому процесу. У свою чергу, підприємницька активність, напрями та способи її реалізації впливають через зворотний зв’язок на загальну економічну ситуацію в країні і стан її макропараметрів. Деякою мірою цей механізм розвитку нагадує хімічну реакцію автокаталізу: певні початкові умови включають реакцію, продукти якої самі стають її каталізаторами та стимулюють нові витки її розвитку з наростаючим темпом. При цьому, з погляду збереження системи й ефективності її функціонування, процес може мати різний характер: у негативному випадку може відбутися катастрофічне наростання деструктивних змін у системі, у позитивному — еволюційний розвиток і перехід системи на новий режим економічного зростання [21].

Отже, макророзвиток економічної системи та процес фінансового розвитку на мікрорівні настільки тісно переплетений прямими й зворотними зв’язками, що отримання реальної картини макроекономічних процесів і розуміння їх природи неможливе без глибоких досліджень фінансових механізмів, що визначають функціонування підприємств. Особливо гостро необхідність такого підходу проявляється в ситуації, коли те чи інше мікро- явище протікає в макросередовищі, охопленому кризовими процесами.

Ось чому на сучасному етапі особливої актуальності набувають дослідження, спрямовані на розгляд аналітичного забезпечення фінансового управління підприємствами в умовах неста-
більного зовнішнього середовища. При цьому проблеми раціоналізації грошових потоків підприємств доцільно вивчати з перспек­тивних позицій — досягнення ними стійкого фінансового стану як необхідної вимоги функціонування в ринкових умовах.

Підвищений інтерес до досліджень природи грошових потоків, закономірностей і особливостей їх руху спостерігається в світовій економічній думці порівняно недавно та пов’язаний з необхідністю:

здійснення динамічного аналізу функціонування підприєм-
ства;

вишукування доступних підприємству джерел фінансування із забезпеченням оптимальної їх структури;

раціонального розміщення коштів у відповідних елементах активів підприємства;

перетворення прибутку, відображеного в бухгалтерському обліку підприємства, на величину грошових коштів;

забезпечення ліквідності та платоспроможності підприємства.

Поняття «грошовий потік» досить часто зустрічається в зарубіжній економічній літературі. У свою чергу, вітчизняні аналітики почали широко використовувати його тільки з розвитком ринкового реформування української економіки.

В умовах командно-адміністративної економіки аналіз господарської діяльності оперував лише поняттям коштів як найліквід­нішої складової активів. До коштів включали гроші на поточному рахунку і в касі підприємства. У виданнях з економічного аналізу М. Баканова, С. Барнгольц, В. Бєлобородової, А. Шеремета та багатьох інших відомих дослідників кошти розглядали в контексті оборотних засобів, які, у свою чергу, поділялися на нормовані та ненормовані. Кошти відносили до оборотних засобів, за якими планові норми та нормативи були відсутні, отож, за базу порівняння переважно приймали попередній період, тобто вивчали динаміку їх абсолютних сум за даними балансу підприємства. Притому збільшення залишків на поточному рахунку та в касі за період у динаміці трактувалося як позитивне явище, тоді як в умовах ринкової економіки підприємства повинні прагнути раціонально використовувати вільні кошти. Необхідність оптимізації залишків грошових коштів обумовлена збитками, які реально несе підприємство внаслідок їх невиправданого збільшення. Це збитки, пов’язані із:

інфляцією та знеціненням грошей;

втраченою можливістю їх вигідного розміщення й одержання додаткового доходу.

В англо-американській літературі кошти у звичайному для нас розумінні мають назву готівки. Саме визначення коштів є значно осяжнішим — це готівка та грошові еквіваленти, тобто інші короткострокові ліквідні активи, що можуть бути реалізовані в будь-який час без значних витрат. Слід мати на увазі, що купівля та продаж грошових еквівалентів розглядається лише як трансформація з однієї форми коштів у іншу, а не як рух грошових потоків.

У французьких економічних виданнях існує інше визначення коштів, що використовується починаючи з 70-х років — різниця між чистим оборотним капіталом і потребою в оборотному капіталі. Воно відоме як рівняння функціональної рівноваги Мельє, Бароле і Бульме. Поряд з ним існує також поняття касової готівки, що визначається як сума коштів і банківських кредитів. Звідси кошти дорівнюють касовій готівці мінус банківські кредити. Отже, кошти збігаються з готівкою тільки у разі, якщо підприємство не потребує кредитів для підтримання своєї фінансової рівноваги. Саме існування концепції фінансової рівноваги у французь­кій школі фінансового менеджменту зумовлює використання цього підходу до визначення категорії коштів.

У ринкових умовах поява терміну «грошовий потік» поряд з існуванням категорії коштів є цілком виправданою. Адже термін «грошовий потік» розкриває динамізм підприємницької діяльності, де грошові надходження й витрачання мають постійний характер, ідуть безперервними потоками. Тільки в балансі підприємства його кошти показані на певну дату.

В. М. Суторміна вважає, що фінансовий аналіз визначає грошові потоки як кошти, які одержує підприємство в результаті підприємницької діяльності. М. А. Поукок і А. Х. Тейлор зазначають, що термін «грошовий потік» означає «… усі кошти, що надходять у розпорядження підприємства і доступні для викорис­тання протягом періоду часу». Крім того, загальноприйнятим чинником економічного життя, підкреслюють вони, є те, що «… якщо підприємство має намір «залишитися в бізнесі», воно повинно безперервно здійснювати продаж і покривати витрати. Тому має існувати безперервний потік і інших матеріальних цінностей у бізнесі з нього».

На сьогодні в Україні під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Однак, на наш погляд, більш змістовним та точним визначенням цієї категорії є таке, за яким грошовий потік являє собою сукупність розподілених у часі надходжень і виплат грошових коштів, що генеруються господарською діяльністю підприємства [4].

У зарубіжних та вітчизняних джерелах немає єдиного визначення грошового потоку. Адже вжитий відокремлено і без певних характеристик цей термін не має значного змістовного навантаження. У зв’язку з цим розрізняють різні види грошових потоків залежно від тих чи інших аналітичних потреб.

Так, для визначення структури грошового потоку і джерел його формування в розрізі видів діяльності використовують таку класифікацію.

1. Грошовий потік від операційної діяльності характеризується витрачанням грошових кошів, пов’язаних зі сплатою рахун­ків постачальників та підрядників, виплатою заробітної плати, відрахуванням до бюджету та внесками в державні цільові фонди, сплатою відсотків за кредити і позики; іншими виплатами, які забезпечують здійснення операційної діяльності. Одночасно цей вид грошового потоку відображує надходження грошових коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), погашення дебіторської заборгованості, авансів, що отримані від покупців та замовників, податкових органів у порядку здійснення перерахунку надмірно сплачених сум тощо.

Оскільки операційна діяльність підприємства є головним джерелом прибутку, то вона має генерувати основний потік грошових коштів.

2. Грошовий потік від фінансової діяльності складається насамперед з надходжень від випуску акцій, залучення банківських кредитів і позик. Вибуття коштів у зв’язку з фінансовою діяльністю включає виплату дивідендів та повернення позик і кредитів.

3. Грошовий потік від інвестиційної діяльності охоплює придбання (створення) та реалізацію майна довгострокового використання. Перш за все це стосується надходження (вибуття) основних засобів, нематеріальних активів, а також придбання або реалізації цінних паперів інших компаній.

При сприятливій для підприємства економічний ситуації воно прагне до розширення та модернізації виробництва. Тому інвестиційна діяльність у цілому приведе до тимчасового відтоку грошових коштів.

Поряд з наведеною класифікацією для потреб аналізу кредитоспроможності доцільно використовувати розподіл грошових потоків, який існує в міжнародній практиці, на пріоритетні, дискреційні і фінансові

Пріоритетний потік — це виплати комерційного характеру, необхідні для нормального стану діяльності, які є пріоритетними відносно інших виплат. Цей потік завжди є від’ємним і включає податкові платежі, погашення основної суми боргу за банківськими кредитами, сплату відсотків за ними тощо.

Дискреційний потік охоплює виплати чи надходження кош­тів, які не є обов’язковими, тобто за необхідності їх можна відкласти. Прикладами таких платежів можуть бути витрати у зв’язку з поглинанням інших компаній, придбанням цінних паперів, виплатою дивідендів за акціями тощо. У деяких джерелах економічної інформації замість дискреційного грошового потоку використовують термін «вільний грошовий потік», який розраховують відніманням від операційного грошового потоку суми, що призначена для використання. Ця величина може бути як позитивною, так і негативною. Негативна величина дискреційного (вільного) грошового потоку означає, що компанія не взмозі фінансувати виробничий процес за рахунок коштів, отриманих від операційної діяльності, отже, змушена вишукувати додаткові внутрішні джерела або залучати зовнішні.

Фінансовим потоком уважають надходження й виплати коштів, пов’язані зі змінами довгострокового капіталу. Він включає надходження від емісії акцій чи отримання кредитів, виплати основної суми боргу (якщо ці виплати не розглядалися як пріоритет­ні), викуп компанією власних акцій або погашення інших довгострокових фінансових інструментів.

Наведену вище класифікацію грошових потоків (за більш широким колом ознак) поглиблює І. О. Бланк

, який пропонує за мас­штабом обслуговування господарського процесу розрізняти:

грошовий потік по підприємству в цілому. Це найбільш
агрегований вид грошового потоку, який акумулює всі види грошових потоків, що обслуговують господарський процес підприємства у цілому;

грошовий потік по окремих видах господарської діяльності підприємства. Цей вид грошового потоку характеризує результат диференціації сукупного грошового потоку підприємства в розрізі окремих видів його господарської діяльності;

грошовий потік по окремих структурних підрозділах підприємства. Така диференціація грошового потоку підприємства визначає його як самостійний об’єкт управління в системі організаційно-господарської побудови підприємства;

грошовий потік по окремих господарських операціях.

За методом визначення об’єму грошові потоки поділяють на:

валовий грошовий потік, який характеризує всю сукупність надходжень і витрат грошових коштів у період часу, що розглядається в розрізі окремих його інтервалів;

чистий грошовий потік, який характеризує різницю між позитивними і негативними грошовими потоками (між надходженням та витрачанням грошових коштів). Чистий грошовий потік є важливим результатом фінансової діяльності підприємства, що визначає фінансову рівновагу і темпи зростання його ринкової вартості.

За рівнем достатності обсягу виділяють:

надлишковий грошовий потік — це грошовий потік, при якому надходження коштів суттєво перевищують реальну потребу підприємства в цілеспрямованому їх витрачанні;

дефіцитний грошовий потік — це такий грошовий потік, при якому надходження коштів значно нижчі за потреби підприємства в них.

За безперервністю формування розрізняють:

регулярний грошовий потік, який характеризує надходження або витрачання коштів по окремих господарських операціях, яке здійснюється постійно. Характер регулярних носить більшість видів грошових потоків від операційної діяльності, потоки, що пов’язані з обслуговуванням фінансового кредиту і реалізацією довгострокових інвестиційних проектів;

дискретний грошовий потік, що характеризує надходження або витрачання грошових коштів, пов’язаних зі здійсненням одиничних господарських операцій. До цього виду потоку можна віднести одноразове витрачання грошових коштів, що пов’язані з придбанням підприємством цілісного майнового комплексу, купівлею ліцензій тощо.

За напрямом руху грошових коштів виділяють:

позитивний грошовий потік, який характеризує сукупність надходжень грошових коштів на підприємство від усіх видів господарських операцій;

негативний грошовий потік, який характеризує сукупність виплат грошових коштів підприємством у процесі здійснення його виробничо-господарської діяльності.

Слід зауважити, що платіжна криза в Україні зумовлена «витратним» характером економіки: сукупні витрати в країні значно перевищують сукупні доходи. Це пояснюється насамперед тим, що підприємства не здатні генерувати позитивний грошовий потік від операційної діяльності.

У зв’язку з цим вважаємо за необхідне зупинитися на розгляді факторів, що визначають грошові потоки вітчизняних підприємств.

До зовнішніх факторів слід віднести:

загальну платіжну кризу в країні:

низький рівень виробництва;

розвиток науки і техніки;

низьку купівельну спроможність населення;

невідрегульованість правового забезпечення;

недосконалість податкової політики;

неплатоспроможність підприємств.

До внутрішніх факторів належать:

висока частка умовно-постійних витрат у собівартості;

енерготрудомісткість та ресурсозатратність наявних технологій;

низька якість продукції в поєднанні з її високою ціною;

«тінізація» частини господарського обороту;

брак джерел довгострокового фінансування капіталовкладень;

низький рівень управління дебіторською заборгованістю та виробничими запасами.

Слід зазначити, що поділ чинників на зовнішні та внутрішні є умовним, оскільки існує зворотний зв’язок: криза на макрорівні спричиняє кризу на мікрорівні, і навпаки.

Проблеми фінансового розвитку на мікрорівні перебувають у тісному взаємозв’язку з проблемами макроекономічного регулювання. Загальноекономічна ситуація в країні, інвестиційний клімат, інституційне й правове оточення можуть стимулювати або пригнічувати фінансовий розвиток підприємств, піддавати їх руйнівному чи творчому процесу. У свою чергу, підприємницька активність, напрями та способи її реалізації впливають через зворотний зв’язок на загальну економічну ситуацію в країні і стан її макропараметрів. Деякою мірою цей механізм розвитку нагадує хімічну реакцію автокаталізу: певні початкові умови включають реакцію, продукти якої самі стають її каталізаторами та стимулюють нові витки її розвитку з наростаючим темпом. При цьому, з погляду збереження системи й ефективності її функціонування, процес може мати різний характер: у негативному випадку може відбутися катастрофічне наростання деструктивних змін у системі, у позитивному — еволюційний розвиток і перехід системи на новий режим економічного зростання [21].

Отже, макророзвиток економічної системи та процес фінансового розвитку на мікрорівні настільки тісно переплетений прямими й зворотними зв’язками, що отримання реальної картини макроекономічних процесів і розуміння їх природи неможливе без глибоких досліджень фінансових механізмів, що визначають функціонування підприємств. Особливо гостро необхідність такого підходу проявляється в ситуації, коли те чи інше мікро- явище протікає в макросередовищі, охопленому кризовими процесами.

Ось чому на сучасному етапі особливої актуальності набувають дослідження, спрямовані на розгляд аналітичного забезпечення фінансового управління підприємствами в умовах неста-
більного зовнішнього середовища. При цьому проблеми раціоналізації грошових потоків підприємств доцільно вивчати з перспек­тивних позицій — досягнення ними стійкого фінансового стану як необхідної вимоги функціонування в ринкових умовах.