• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

10.1. Сутність інновацій та інноваційного процесу

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 

Життєздатність національної економіки значною мірою визначається масштабами та якістю наукових досліджень і новітніх технологій, що впроваджуються. У зв’язку з цим, у складний для України період становлення ринкових відносин украй важливим є не тільки збереження промислового потенціалу, а й його структурне перетворення з поступовим оновленням окремих ланок виробництва за рахунок використання технологій більш високого рівня — інновацій.

Сьогодні термін «інновація» став широко використовуватися в українській економіці як самостійно, так і для визначення таких споріднених понять, як «інноваційна діяльність», «інноваційний процес», інноваційне рішення» тощо. Уперше цей термін був введений австрійським економістом Й. Шумпетером у працях «Теорія економічного розвитку» (1912 р.) і «Капіталізм, соціалізм і демократія» (1942 р.). Й. Шумпетер зазначає, що інновація є головним джерелом прибутку: «Без розвитку немає прибутку, без прибутку немає розвитку». Таким чином, прибуток виникає з інновації, і вона, у свою чергу, спонукає підприємця вводити все нові й нові інновації і дає йому для цього необхідні кошти.

Слово «інновація» є синонімом нововведення і може використовуватися разом з ним. У літературі зустрічається кілька підходів до визначення сутності інновацій.

В одному разі нововведення характеризується як результат творчого процесу у вигляді нової продукції (техніки), технології, методу тощо; в іншому — як процес введення нових виробів, елементів, підходів, принципів замість діючих.

Інновація — це використання у тій або іншій сфері суспільної діяльності (виробництві, освіті тощо) результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на удосконалення соціально-економічної діяльності. Найважливішою ознакою інновацій в умовах ринкового господарства виступає новизна її споживчих властивостей. Значення терміна «інновація» залежить від конкретної мети дослідження, виміру або аналізу об’єкта.

Інновації можна розглядати і як якісні зміни у виробництві, вони можуть стосуватися техніки, технології, форм організації виробництва і управління. Інновації тісно взаємозв’язані і є якісною основою розвитку продуктивних сил, підвищення ефективності виробництва. За своїм характером інноваційна діяльність — одна з форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу (НТП) у виробництво та соціальну сферу. Вона передбачає виробництво і поширення принципово нових видів техніки і технологій, реалізацію довгострокових науково-технічних програм, фінансування фундаментальних досліджень.

Характерними рисами інновацій, що відрізняють їх від незнач­них кількісних змін у технічній базі виробництва (дрібних техніч-
них удосконалень), є якісний стрибок унаслідок реалізації винаходів (критерій новизни), а також високий економічний та соціаль-
ний ефект від інновацій (критерій ефективності).

Основними критеріями класифікації інновацій є:

комплексність набору класифікаційних ознак, що враховуються для аналізу та кодування;

можливість кількісного (якісного) визначення критерію;

наукова новизна і практична цінність ознаки класифікації, що застосовується.

З урахуванням данних критеріїв інновації класифікують за ознаками, наведеними у табл. 10.1.

Впровадження інновацій тільки тоді закінчується успіхом, коли ефект для економіки та суспільства (у широкому розумінні) суттєво перевершує поточні витрати, і інновація використовується протягом значного періоду часу. При цьому необхідно враховувати і побічні, другорядні ефекти інновації, які часто чинять негативний вплив, наприклад на навколишнє середовище.

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» від 4 лип­ня 2002 р. № 40-IV інновації — це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Значення терміна «інновація» залежить від конкретної мети дослідження, вимірювання або аналізу об’єкта. У зв’язку з цим вирізняють такі основні типи інновацій:

товарна інновація — введення нового продукту;

технологічна інновація — введення нового методу виробництва;

ринкова інновація — створення нового ринку товарів або послуг;

маркетингова інновація — освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів;

управлінська інновація — реорганізація структури управління;

соціальна інновація — запровадження заходів щодо покращання життя населення;

екологічна інновація — запровадження заходів щодо охорони навколишнього середовища.

Таблиця 10.1

Класифікація інновацій

Ознака класифікації

Види інновацій

Схема класифікацій

 

1. Рівень новизни
інновації

1.1. Радикальні (впровадження винаходів, патентів, відкриттів)

1.2. Ординарні (ноу-хау, раціоналізатор-
ські пропозиції тощо)

 

2. Стадія життєвого циклу товару (ЖЦТ), на якій впроваджується інновація або розробляється нововведення

Інновації, які впроваджуються на стадії:

2.1. Стратегічного мар-
кетингу

2.2. НДДКР

2.3. Організаційно-тех­нологічної підготовки
виробництва

2.4. Виробництва (так-
тичного маркетингу)

2.5. Сервісу, що здійснюється виробником

 

3. Масштаб новиз-
ни інновації (нововведення)

3.1. Нові у світовому масштабі (відкриття, винаходи, патенти)

3.2. Нові в країні

3.3. Нові в галузі

3.4. Нові для фірми

 

4. Галузь народного господарства, де впроваджується інновація

4.1. У сфері науки

4.2. У сфері освіти

4.3. У соціальній сфері (культура, мистецтво,
охорона здоров’я тощо)

4.4. У матеріальному виробництві (промисловість, будівництво, сільське господарство тощо)

 

5. Сфера застосування інновації (но-
вовведення)

5.1. Інновації для внутрішнього (всередині фірми) застосування

5.2. Нововведення для накопичення на фірмі

5.3. Нововведення
в основному для продажу

 

6. Частота застосування інновацій

6.1. Разові

6.2. Такі, що повторю-
ються (дифузія)

 

7. Форма нововведення — основи інновації

7.1. Відкриття, винахо­ди, патенти

7.2. Раціоналізатор-
ські пропозиції

7.3. Ноу-хау

7.4. Товарні знаки, тор-
гові марки, емблеми

7.5. Нові документи, що описують технологічні, виробничі, управлінсь-
кі процеси, конструк-
ції, методи тощо

 

 

8. Вид ефекту, отриманого в результаті впровадження інновації

8.1. Науково-технічний

8.2. Соціальний

8.3. Екологічний

8.4. Економічний (комерційний)

8.5. Інтегральний

 

9. Підсистема системи інноваційно­го менеджменту, в якій впроваджу-
ється інновація

9.1. Підсистема науко-
вого супроводження

9.2. Цільова підсистема

9.3. Забезпечувальна
підсистема

9.4. Керована підси-
стема

9.5. Керуюча підси-
стема

Інновації можна також розглядати і як вкладення інвестиційного капіталу в нововведення, які приводять до кількісних або якісних змін в підприємницькій діяльності. Інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов’язана з появою нововведення. Ідея нововведення може бути зароджена як інвенція, ініціація або дифузія інновацій.

Інвенція — це ідея, пропозиція або проект, які після опрацювання перетворюються в інновацію.

Ініціація — це рекомендації щодо удосконалення науково-технічної, організаційної, виробничої або комерційної діяльності, метою яких є початок інноваційного процесу або його розвиток.

Дифузія — це процес передачі нововведення комунікаційними каналами між членами соціальної системи в часі. Нововведеннями можуть виступати ідеї, технології тощо, які є новими для суб’єкта господарювання. Це означає, що дифузія інновації — це поширення вже одного разу освоєної і впровадженої інновації у нових умовах.

У реальних інноваційних процесах швидкість дифузії нововведення залежить від таких чинників: спосіб передачі інформації; форма прийняття рішення; властивості соціальної системи; властивості самого нововведення.

Підготовка, обґрунтування, освоєння і контроль за впровадженням нововведення є інноваційною діяльністю.

Інноваційна діяльність — це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспромож­них товарів та послуг. Вона включає в себе:

випуск та поширення нових видів техніки та технологій;

прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими термінами окупності витрат;

фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані виробничих сил країни;

розроблення і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, спрямованих на покращання соціального стану населення, екологічної ситуації тощо.

Інноваційна діяльність в цілому втілюється в окремі інноваційні процеси, які охоплюють весь комплекс відносин виробництва та споживання від зародження ідеї до її комерційної реалізації.

У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Модель інноваційного процесу включає такі складові структурні етапи, які показано на рис. 10.1.

На відміну від науково-технічного прогресу (НТП) інноваційний процес не завершується впровадженням нової технології і появою нового продукту на ринку. Цей процес не переривається і після впровадження, тому що в міру поширення (дифузії) нововведення удосконалюється, стає більш ефективним, набуває нових споживчих властивостей.

Інноваційний процес у різних сферах діяльності внаслідок розвитку науково-технічного прогресу може проходити різні щодо тривалості і витрат етапи.

У виробничому (інвестиційному) середовищі цей процес проходить стадії:

сертифікації (патентування) ідеї;

наукового і техніко-економічного обґрунтування нового продукту або технології;

експериментального освоєння зразків;

доведення до промислового виробництва;

одержання нового продукту у необхідному обсязі для його комерціалізації.

Враховуючи ці стадії, вирізняють три форми інноваційного процесу:

простий внутрішньоорганізаційний (натуральний);

простий міжорганізаційний (товарний);

розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес — це процес створення і використання нововведення у межах однієї організації.

Простий міжорганізаційний інноваційний процес передбачає відокремлення функцій створення і виробництва нововведення від функції його споживання. Це означає, що воно стає предметом купівлі-продажу.

Розширений інноваційний процес знаходить свій вираз у появі нових виробників нововведення, у порушенні монополії виробника-початківця, що сприяє за допомогою взаємної конкуренції удосконаленню споживчих якостей товару.

На інвестиційному ринку існує ряд чинників, які безпосередньо впливають на розвиток інноваційних процесів, і які можна умовно поділити на сприятливі та несприятливі (табл. 10.2).

Для подолання негативних чинників інноваційного розвитку сьогодні в Україні головними цілями науково-технічного прогресу має бути:

підвищення ролі наукових і технологічних чинників у подо­ланні кризових явищ у соціально-економічному розвитку України;

створення ефективних механізмів збереження, розвитку та ефективного використання національного науково-технологічно-
го потенціалу;

технологічне переобладнання і структурна перебудова виробництва з метою нарощування випуску товарів, конкуренто-
спроможних на світовому та внутрішньому ринках;

збільшення експортного потенціалу за рахунок наукомістких галузей виробництва, зменшення залежності економіки від імпорту;

організаційне включення інноваційних чинників до процесу соціально-економічного розвитку держави;

відродження творчої діяльності винахідників та раціоналізаторів виробництва;

розвиток людини як особистості, збереження та захист її здоров’я.

Таблиця 10.2

Класифікація ЧИННИКів розвитку інноваційних процесів

Чинники, які сприяють
інноваційній діяльності

Чинники, які стримують
інноваційну діяльність

економіко-технологічні

Наявність резерву фінансових, матеріально-технічних засобів, прогресивних технологій; наявність необхідної господарської і науково-технічної інфраструктури та матеріальних стимулів інноваційної діяльності

Нестача коштів для фінансування інвестиційних проектів; відсталість матеріальної і науково-технічної бази, за­старіла технологія, відсутність резерв­них потужностей; переважання інте­ресів поточного виробництва тощо

політико-правові

Наявність сприятливих законодавчих заходів (пільг), які заохочують до інвестиційної діяльності, а також державної підтримки інновацій

Наявність обмежень з боку антимонопольного, податкового, амортизаційно-
го, патентно-ліцензійного законодавства

організаційно-управлінські

Гнучкість організаційних структур, демократичний стиль управління, автономія, самопланування, форму­вання цільових проблемних груп

Застарілі організаційні структури, зай­ва централізація, авторитарний стиль управління, жорсткість у плануванні, неузгодженість інтересів учасників ін­новаційних процесів

соціально-психологічні і культурні

Моральне заохочення, суспільне визнання, забезпечення можливостей самореалізації, звільнення твор­чої праці, нормальний психологіч­ний клімат у трудовому колективі

Існування опору змінам, які викликають перебудову роботи, застарілих способів діяльності, традицій, які скла­лися, а також опір всьому новому, що надходить ззовні

Життєздатність національної економіки значною мірою визначається масштабами та якістю наукових досліджень і новітніх технологій, що впроваджуються. У зв’язку з цим, у складний для України період становлення ринкових відносин украй важливим є не тільки збереження промислового потенціалу, а й його структурне перетворення з поступовим оновленням окремих ланок виробництва за рахунок використання технологій більш високого рівня — інновацій.

Сьогодні термін «інновація» став широко використовуватися в українській економіці як самостійно, так і для визначення таких споріднених понять, як «інноваційна діяльність», «інноваційний процес», інноваційне рішення» тощо. Уперше цей термін був введений австрійським економістом Й. Шумпетером у працях «Теорія економічного розвитку» (1912 р.) і «Капіталізм, соціалізм і демократія» (1942 р.). Й. Шумпетер зазначає, що інновація є головним джерелом прибутку: «Без розвитку немає прибутку, без прибутку немає розвитку». Таким чином, прибуток виникає з інновації, і вона, у свою чергу, спонукає підприємця вводити все нові й нові інновації і дає йому для цього необхідні кошти.

Слово «інновація» є синонімом нововведення і може використовуватися разом з ним. У літературі зустрічається кілька підходів до визначення сутності інновацій.

В одному разі нововведення характеризується як результат творчого процесу у вигляді нової продукції (техніки), технології, методу тощо; в іншому — як процес введення нових виробів, елементів, підходів, принципів замість діючих.

Інновація — це використання у тій або іншій сфері суспільної діяльності (виробництві, освіті тощо) результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на удосконалення соціально-економічної діяльності. Найважливішою ознакою інновацій в умовах ринкового господарства виступає новизна її споживчих властивостей. Значення терміна «інновація» залежить від конкретної мети дослідження, виміру або аналізу об’єкта.

Інновації можна розглядати і як якісні зміни у виробництві, вони можуть стосуватися техніки, технології, форм організації виробництва і управління. Інновації тісно взаємозв’язані і є якісною основою розвитку продуктивних сил, підвищення ефективності виробництва. За своїм характером інноваційна діяльність — одна з форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу (НТП) у виробництво та соціальну сферу. Вона передбачає виробництво і поширення принципово нових видів техніки і технологій, реалізацію довгострокових науково-технічних програм, фінансування фундаментальних досліджень.

Характерними рисами інновацій, що відрізняють їх від незнач­них кількісних змін у технічній базі виробництва (дрібних техніч-
них удосконалень), є якісний стрибок унаслідок реалізації винаходів (критерій новизни), а також високий економічний та соціаль-
ний ефект від інновацій (критерій ефективності).

Основними критеріями класифікації інновацій є:

комплексність набору класифікаційних ознак, що враховуються для аналізу та кодування;

можливість кількісного (якісного) визначення критерію;

наукова новизна і практична цінність ознаки класифікації, що застосовується.

З урахуванням данних критеріїв інновації класифікують за ознаками, наведеними у табл. 10.1.

Впровадження інновацій тільки тоді закінчується успіхом, коли ефект для економіки та суспільства (у широкому розумінні) суттєво перевершує поточні витрати, і інновація використовується протягом значного періоду часу. При цьому необхідно враховувати і побічні, другорядні ефекти інновації, які часто чинять негативний вплив, наприклад на навколишнє середовище.

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» від 4 лип­ня 2002 р. № 40-IV інновації — це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Значення терміна «інновація» залежить від конкретної мети дослідження, вимірювання або аналізу об’єкта. У зв’язку з цим вирізняють такі основні типи інновацій:

товарна інновація — введення нового продукту;

технологічна інновація — введення нового методу виробництва;

ринкова інновація — створення нового ринку товарів або послуг;

маркетингова інновація — освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів;

управлінська інновація — реорганізація структури управління;

соціальна інновація — запровадження заходів щодо покращання життя населення;

екологічна інновація — запровадження заходів щодо охорони навколишнього середовища.

Таблиця 10.1

Класифікація інновацій

Ознака класифікації

Види інновацій

Схема класифікацій

 

1. Рівень новизни
інновації

1.1. Радикальні (впровадження винаходів, патентів, відкриттів)

1.2. Ординарні (ноу-хау, раціоналізатор-
ські пропозиції тощо)

 

2. Стадія життєвого циклу товару (ЖЦТ), на якій впроваджується інновація або розробляється нововведення

Інновації, які впроваджуються на стадії:

2.1. Стратегічного мар-
кетингу

2.2. НДДКР

2.3. Організаційно-тех­нологічної підготовки
виробництва

2.4. Виробництва (так-
тичного маркетингу)

2.5. Сервісу, що здійснюється виробником

 

3. Масштаб новиз-
ни інновації (нововведення)

3.1. Нові у світовому масштабі (відкриття, винаходи, патенти)

3.2. Нові в країні

3.3. Нові в галузі

3.4. Нові для фірми

 

4. Галузь народного господарства, де впроваджується інновація

4.1. У сфері науки

4.2. У сфері освіти

4.3. У соціальній сфері (культура, мистецтво,
охорона здоров’я тощо)

4.4. У матеріальному виробництві (промисловість, будівництво, сільське господарство тощо)

 

5. Сфера застосування інновації (но-
вовведення)

5.1. Інновації для внутрішнього (всередині фірми) застосування

5.2. Нововведення для накопичення на фірмі

5.3. Нововведення
в основному для продажу

 

6. Частота застосування інновацій

6.1. Разові

6.2. Такі, що повторю-
ються (дифузія)

 

7. Форма нововведення — основи інновації

7.1. Відкриття, винахо­ди, патенти

7.2. Раціоналізатор-
ські пропозиції

7.3. Ноу-хау

7.4. Товарні знаки, тор-
гові марки, емблеми

7.5. Нові документи, що описують технологічні, виробничі, управлінсь-
кі процеси, конструк-
ції, методи тощо

 

 

8. Вид ефекту, отриманого в результаті впровадження інновації

8.1. Науково-технічний

8.2. Соціальний

8.3. Екологічний

8.4. Економічний (комерційний)

8.5. Інтегральний

 

9. Підсистема системи інноваційно­го менеджменту, в якій впроваджу-
ється інновація

9.1. Підсистема науко-
вого супроводження

9.2. Цільова підсистема

9.3. Забезпечувальна
підсистема

9.4. Керована підси-
стема

9.5. Керуюча підси-
стема

Інновації можна також розглядати і як вкладення інвестиційного капіталу в нововведення, які приводять до кількісних або якісних змін в підприємницькій діяльності. Інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов’язана з появою нововведення. Ідея нововведення може бути зароджена як інвенція, ініціація або дифузія інновацій.

Інвенція — це ідея, пропозиція або проект, які після опрацювання перетворюються в інновацію.

Ініціація — це рекомендації щодо удосконалення науково-технічної, організаційної, виробничої або комерційної діяльності, метою яких є початок інноваційного процесу або його розвиток.

Дифузія — це процес передачі нововведення комунікаційними каналами між членами соціальної системи в часі. Нововведеннями можуть виступати ідеї, технології тощо, які є новими для суб’єкта господарювання. Це означає, що дифузія інновації — це поширення вже одного разу освоєної і впровадженої інновації у нових умовах.

У реальних інноваційних процесах швидкість дифузії нововведення залежить від таких чинників: спосіб передачі інформації; форма прийняття рішення; властивості соціальної системи; властивості самого нововведення.

Підготовка, обґрунтування, освоєння і контроль за впровадженням нововведення є інноваційною діяльністю.

Інноваційна діяльність — це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспромож­них товарів та послуг. Вона включає в себе:

випуск та поширення нових видів техніки та технологій;

прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими термінами окупності витрат;

фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані виробничих сил країни;

розроблення і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, спрямованих на покращання соціального стану населення, екологічної ситуації тощо.

Інноваційна діяльність в цілому втілюється в окремі інноваційні процеси, які охоплюють весь комплекс відносин виробництва та споживання від зародження ідеї до її комерційної реалізації.

У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Модель інноваційного процесу включає такі складові структурні етапи, які показано на рис. 10.1.

На відміну від науково-технічного прогресу (НТП) інноваційний процес не завершується впровадженням нової технології і появою нового продукту на ринку. Цей процес не переривається і після впровадження, тому що в міру поширення (дифузії) нововведення удосконалюється, стає більш ефективним, набуває нових споживчих властивостей.

Інноваційний процес у різних сферах діяльності внаслідок розвитку науково-технічного прогресу може проходити різні щодо тривалості і витрат етапи.

У виробничому (інвестиційному) середовищі цей процес проходить стадії:

сертифікації (патентування) ідеї;

наукового і техніко-економічного обґрунтування нового продукту або технології;

експериментального освоєння зразків;

доведення до промислового виробництва;

одержання нового продукту у необхідному обсязі для його комерціалізації.

Враховуючи ці стадії, вирізняють три форми інноваційного процесу:

простий внутрішньоорганізаційний (натуральний);

простий міжорганізаційний (товарний);

розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес — це процес створення і використання нововведення у межах однієї організації.

Простий міжорганізаційний інноваційний процес передбачає відокремлення функцій створення і виробництва нововведення від функції його споживання. Це означає, що воно стає предметом купівлі-продажу.

Розширений інноваційний процес знаходить свій вираз у появі нових виробників нововведення, у порушенні монополії виробника-початківця, що сприяє за допомогою взаємної конкуренції удосконаленню споживчих якостей товару.

На інвестиційному ринку існує ряд чинників, які безпосередньо впливають на розвиток інноваційних процесів, і які можна умовно поділити на сприятливі та несприятливі (табл. 10.2).

Для подолання негативних чинників інноваційного розвитку сьогодні в Україні головними цілями науково-технічного прогресу має бути:

підвищення ролі наукових і технологічних чинників у подо­ланні кризових явищ у соціально-економічному розвитку України;

створення ефективних механізмів збереження, розвитку та ефективного використання національного науково-технологічно-
го потенціалу;

технологічне переобладнання і структурна перебудова виробництва з метою нарощування випуску товарів, конкуренто-
спроможних на світовому та внутрішньому ринках;

збільшення експортного потенціалу за рахунок наукомістких галузей виробництва, зменшення залежності економіки від імпорту;

організаційне включення інноваційних чинників до процесу соціально-економічного розвитку держави;

відродження творчої діяльності винахідників та раціоналізаторів виробництва;

розвиток людини як особистості, збереження та захист її здоров’я.

Таблиця 10.2

Класифікація ЧИННИКів розвитку інноваційних процесів

Чинники, які сприяють
інноваційній діяльності

Чинники, які стримують
інноваційну діяльність

економіко-технологічні

Наявність резерву фінансових, матеріально-технічних засобів, прогресивних технологій; наявність необхідної господарської і науково-технічної інфраструктури та матеріальних стимулів інноваційної діяльності

Нестача коштів для фінансування інвестиційних проектів; відсталість матеріальної і науково-технічної бази, за­старіла технологія, відсутність резерв­них потужностей; переважання інте­ресів поточного виробництва тощо

політико-правові

Наявність сприятливих законодавчих заходів (пільг), які заохочують до інвестиційної діяльності, а також державної підтримки інновацій

Наявність обмежень з боку антимонопольного, податкового, амортизаційно-
го, патентно-ліцензійного законодавства

організаційно-управлінські

Гнучкість організаційних структур, демократичний стиль управління, автономія, самопланування, форму­вання цільових проблемних груп

Застарілі організаційні структури, зай­ва централізація, авторитарний стиль управління, жорсткість у плануванні, неузгодженість інтересів учасників ін­новаційних процесів

соціально-психологічні і культурні

Моральне заохочення, суспільне визнання, забезпечення можливостей самореалізації, звільнення твор­чої праці, нормальний психологіч­ний клімат у трудовому колективі

Існування опору змінам, які викликають перебудову роботи, застарілих способів діяльності, традицій, які скла­лися, а також опір всьому новому, що надходить ззовні