• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

7.5. Державне фінансування інвестиційних проектів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 

Державне (бюджетне) фінансування інвестиційних проектів вміщує у собі державні інвестиції в основні об’єкти економічного та соціального розвитку. Фінансування капітальних вкладень із бюджету в умовах ринку має свої особливості. Держава втручається у процес фінансово-кредитного забезпечення капітальних вкладень державних підприємств. Поряд з бюджетними коштами залучаються також іноземні джерела інвестиційного фінансування як з боку іноземних держав, так і з боку міжнародних і приват­них вітчизняних комерційних банків та кредитних установ. Досвід провідних європейських країн показує, що на період трансформації економіки державі належить вирішальна роль у фінансуванні конкретних загальнодержавних структуроутворюючих інвестиційних програм. Надзвичайно актуальним стає питання якіс­ної оцінки та контролю державних інвестицій у державний сектор.

Державне фінансування інвестиційних проектів ґрунтується на відповідних принципах і характеризується специфічними фор­мами надання бюджетних асигнувань.

Наведемо принципи державного (бюджетного) фінансування інвестиційних проектів.

Принцип отримання максимального ефекту від використання бюджетних ресурсів передбачає нормування відповідних витрат, а також мінімізацію державних витрат відносно отриманого результату. Ефект може бути виражений, з одного боку, у вирішенні різних завдань соціально-економічного розвитку держави, а з другого — у збільшенні ресурсів бюджетного фонду за рахунок зростання доходів одержувачів бюджетних асигнувань. Практична реалізація даного принципу ґрунтується на використанні програмного методу управління бюджетними витратами (тобто виділення коштів під конкретну програму), переході на контрактно-конкурсну систему надання бюджетних асигнувань, використанні поряд з безповоротним фінансуванням бюджетного кредитування підприємств і організацій. На відміну від бюджетного фінансування бюджетні кредити надаються юридичним осо­бам для реалізації високоефективних проектів на поворотній і плат­ній основі, однак відсотки за ними значно нижче, ніж за банківсь­кими кредитами. Це дозволяє вирішувати важливі програми еконо­мічного розвитку, відповідає інтересам суб’єктів господарюван-
ня, завданням фінансової стабілізації і корекції бюджетної політики.

Принцип цільового характеру використання бюджетних ре­сурсів означає, що надання бюджетних коштів здійснюється відповідно до їх цільового призначення згідно із затвердженим бюджетом. Цей принцип також сприяє підвищенню ефективності бюджетних витрат.

Принцип поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел полягає у тому, що, коли визначається обсяг фінансування інвестиційного проекту, то враховуються наявність власних коштів, можливості одержання банківського кредиту і лише тоді, коли неможливо покрити витрати із зазначених джерел, вирішується питання про бюджетне або відомче фінансування.

Принцип надання бюджетних коштів з урахуванням виконання виробничих та інших показників діяльності і з урахуванням фактичного використання раніше наданих ресурсів. Прив’яз­ка бюджетного фінансування до конкретних результатів діяль­ності підприємств і організацій дозволяє здійснювати фінансовий контроль за виробництвом товарів та наданням послуг у тих сферах діяльності, що фінансуються із бюджету.

Принцип безповоротності та безвідплатності основної час­тини бюджетних асигнувань означає надання коштів без прямого їх відшкодування. Хоча має місце непряме відшкодування, що полягає у прирості основних фондів, перспективній підготовці кадрів тощо.

Надання бюджетних коштів на фінансування інвестиційних проектів здійснюється у таких формах:

кошторисне бюджетне інвестування окремих державних програм та проектів;

бюджетне кредитування юридичних осіб (у тому числі податкових інвестиційних кредитів на сплату податків);

субвенції і субсидії фізичним та юридичним особам;

бюджетні інвестиції у статутні капітали діючих або новостворюваних юридичних осіб;

бюджетні позики державним позабюджетним фондам;

міжбюджетні трансферти (дотації вирівнювання, субвенції, інші дотації) тощо.

Очевидно, що всі ці форми державного втручання в інвестиційну сферу визначаються економічними умовами, зі змінами яких змінюються як форми бюджетного фінансування, так і методи їх застосування.

Основним державним джерелом фінансування інвестиційних проектів є кошти Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Республіки Крим у вигляді капітальних видатків.

З погляду предметної спрямованості, капітальні видатки бюджету, що мають інвестиційну спрямованість, поділяються: на фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень; фінансування галузей економіки; фінансування соціально-культурних закладів і заходів; фінансування міжнародної діяльності; інші витрати і виплати.

Такі видатки пов’язані з інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів та включають витрати на нове будівництво і розвиток діючих об’єктів державної власності (їх розширення, реконструкцію та технічне переоснащення), інвестиційні субсидії, довгострокові бюджетні кредити і державні гарантії інвесторам, що фінансують високоефективні інвестиційні проекти. Сукупність цих видатків формує бюджет розвитку України.

Фінансування будов і об’єктів виробничого призначення (природоохоронних об’єктів) за рахунок державних централізованих капітальних вкладень здійснюється в обсягах, визначених відповідними Переліками важливих будов виробничого призначення і природоохоронних об’єктів у складі Державної програми.

Включення будов до Державної програми є державною гарантією їх безперервного фінансування протягом року.

Формування цих Переліків здійснюється в такому порядку:

1) Міністерство економіки України визначає та доводить до відома державних замовників попередні обсяги державних центра­лізованих капітальних вкладень. Міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники на підставі по-
передніх обсягів державних централізованих капітальних вкладень
визначають та подають Міністерству економіки Переліки будов і об’єктів, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету. Міністерство економіки уточнює обсяги капітальних вкладень із урахуванням прийнятого бюджету, розмір та джерела їх фінансування по кожній будові та об’єкту і подає зазначені вище Переліки будов і об’єктів на затвердження Кабінету Мініст­рів України у складі Державної програми;

2) Міністерство економіки України у двотижневий термін
після затвердження Державної програми повідомляє обсяги дер-
жавних централізованих капітальних вкладень та Переліки будов і об’єктів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету, міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади — замовникам, центральним установам банків та у зведеному вигляді Міністерству фінансів, Головному управлінню Дер­жавного казначейства;

3) Міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники у двотижневий термін після затвердження Державної програми затверджують обсяги державних капітальних вкладень та Переліки будов і об’єктів, що не увійшли до складу Державної програми і споруджуються із залученням коштів державного бюджету, визначають конкретних забудовників, які організують проведення конкурсів (тендерів) для будов, що знову розпочинаються, й укладають на їх підставі контракти (договори). Зазначені переліки будов виробничого призначення (природоохоронних об’єктів) після затвердження погоджуються з Міністерством економіки.

У невиробничих галузях державні централізовані капітальні вкладення розподіляються міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади — замовниками, виходячи із установлених їх обсягів, для забезпечення виконання зав­дань щодо введення в експлуатацію об’єктів соціально-куль­турної сфери відповідно до показників Державної програми.

Фінансування витрат на придбання устаткування, яке не входить до кошторису будов та об’єктів, що споруджуються з використанням державних централізованих капітальних вкладень, здійснюється у межах річних обсягів, що виділяються міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади — замовникам за погодженням із Міністерством економіки.

Фінансування проектних робіт, що виконуються за рахунок державних бюджетних коштів, а також витрат на проведення конкурсів (тендерів), консервацію (розконсервацію) об’єктів, здійс­нюється в межах загальних обсягів капітальних вкладень замовника.

Фінансування капітального будівництва здійснюється через установи банків. Перелік уповноважених банків, яким надається право на обслуговування державних бюджетних коштів, визначається Кабінетом Міністрів України і Національним банком України.

Інвестиційні проекти, що передбачають залучення коштів державного бюджету, мають пройти конкурсний відбір.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лис­топада 1999 р., зі змінами та доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 14 березня 2001 р. № 241 та від 15 лютого 2002 р. № 158 «Про порядок проведення на конкурсних засадах оцінки та відбору інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету», Міністерство економіки України розробило «Положення про оцінку та кон­курсний відбір запропонованих міністерствами, іншими централь­ними органами та місцевими органами виконавчої влади інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету та створення відповідної Комісії Мінекономіки».

У цьому Положенні визначаються пріоритети відбору інвестиційних проектів, а також критерії оцінки та відбору інвестиційних проектів виробничого та невиробничого призначення, що передбачають залучення коштів державного бюджету.

Першочерговими напрямами державного фінансування інвестиційних проектів є:

розвиток паливно-енергетичного комплексу і впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій;

машинобудування;

соціальна сфера, розширення і нарощування обсягів виробництва товарів широкого вжитку та послуг для населення, а також конкурентоспроможної продукції, що поставляється на
експорт;

розвиток агропромислового комплексу;

прискорення розвитку медичної та мікробіологічної промисловості;

подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Перевага під час конкурсного відбору надається інвестиційним проектам, реалізація яких здійснюється вітчизняними будівельними організаціями з використанням будівельних матеріалів вітчизняного виробництва та які мають високий рівень готовності.

Участь у конкурсі беруть суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності, проте до участі у конкурсі не допускаються суб’єкти господарської діяльності або їх участь у конкурсі може бути припинена у разі, коли вони:

визнані банкрутами або стосовно них порушено справу про банкрутство;

перебувають у стадії ліквідації;

припинили свою господарську діяльність;

подали необ’єктивну інформацію щодо інвестиційного проекту або свого фінансово-економічного стану.

Критеріями оцінки та відбору інвестиційних проектів виробничого призначення мають бути:

відповідність проекту стратегії економічного і соціального розвитку та пріоритетним напрямам структурної перебудови еко­номіки;

фінансово-економічні показники ефективності (вартість, рентабельність; технічний рівень нових виробничих фондів, термін окупності та ін.);

відповідність вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством;

рівень використання місцевих матеріальних та трудових ресурсів;

фінансово-економічний стан суб’єкта господарської діяльності та інші показники;

відповідність вимогам енергозбереження, встановленим законодавством.

Конкурс проводиться у три етапи.

На першому етапі конкурсу суб’єкти господарської діяльності не пізніше ніж за два місяці до початку розроблення проекту Державного бюджету України на відповідний рік подають органу виконавчої влади, до компетенції якого належить питання, що є метою інвестиційного проекту, документи згідно з переліком. Розгляд зазначених документів і підготовка висновків здійснюються відомчою комісією відповідного органу виконавчої влади, яка керується у своїй роботі галузевим (регіональним) положенням про оцінку та конкурсний відбір інвестиційних проектів, розробленим та затвердженим цим органом.

Орган виконавчої влади повинен протягом трьох днів пові-
домити суб’єкта господарської діяльності про результати розгляду його пропозицій. Рішення органу виконавчої влади щодо доцільності реалізації інвестиційного проекту із залученням коштів державного бюджету оскарженню не підлягає.

Органи виконавчої влади формують пропозиції щодо включення інвестиційних проектів, що отримали позитивні висновки відомчої комісії, до інвестиційного розділу Державної програми і не пізніше ніж за місяць до початку розроблення проекту Держав­ного бюджету України на відповідний рік подають Мінекономіки.

Зазначені пропозиції включають документи, що були подані суб’єктами господарської діяльності згідно з переліком, висновки відомчої комісії та комплексної державної експертизи щодо інвес­тиційних проектів і документи про їх затвердження відповідно до Порядку затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи, за-
твердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня
1998 р. № 1308.

На другому етапі конкурсу комісія Мінекономіки з відбору інвестиційних проектів проводить конкурсний відбір пропозицій органів виконавчої влади і визначає інвестиційні проекти, які доцільно фінансувати із залученням коштів державного бюджету, а також загальний обсяг необхідних для цього державних капіталь­них вкладень, у тому числі на поворотній основі, та повідомляє про нього Мінфін для врахування під час розроблення проекту Державного бюджету України на відповідний рік. Зазначена комісія керується у своїй роботі положенням про оцінку та конкурс­ний відбір інвестиційних проектів, розробленим та затвердженим Мінекономіки.

На третьому етапі конкурсу Мінекономіки у 20-денний термін після затвердження Державного бюджету України на відповідний рік, виходячи з передбачених у ньому видатків на фінансування державних капітальних вкладень, проводить остаточний конкурсний відбір інвестиційних проектів з числа тих, що пройшли відбір на попередньому етапі, і включає їх до інвестиційного розділу проекту Державної програми.

Міністерство економіки України повідомляє органи виконавчої влади про результати проведених у ньому етапів конкурсного відбору інвестиційних проектів протягом тижня після їх завершення та в установленому порядку подає проект інвестиційного розділу Державної програми на розгляд Кабінету Міністрів України.

Після затвердження зазначеного розділу постановою Кабінету Міністрів України Мінфін та Державне казначейство здійснюють фінансування включених до нього інвестиційних проектів.

За рахунок коштів державного бюджету можуть також частково відшкодовуватися відсоткові ставки за кредити, які надані комерційними банками на фінансування інвестиційних проектів. Такий порядок регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2002 р. № 101 «Про затвердження Порядку конкурсного відбору інвестиційних проектів, що реалізуються за рахунок кредитів комерційних банків з частковим відшкодуванням відсоткових ставок».

Відшкодування відсоткових ставок провадиться за рахунок коштів державного бюджету за кредитами, що залучаються підприємствами для реалізації інвестиційних проектів на конкурсних засадах, у межах бюджетних програм, передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та з урахуванням пріоритетів, визначених згідно з Програмою дій Кабінету Міністрів України, Державною програмою соціально-економіч­ного розвитку на відповідний рік та іншими нормативно-право­вими актами України.

За рахунок коштів державного бюджету підприємствам відшкодовується сума сплачених ним відсотків за користування кредитом у розмірі 50 % облікової ставки НБУ, яка діяла на момент укладання кредитної угоди.

Кошти на відшкодування надаються підприємствам у межах одного бюджетного року. Якщо термін реалізації проекту перевищує один рік, то питання подальшого відшкодування повинне розглядатися на початку кожного фінансового року з урахуванням ефективного виконання інвестиційних зобов’язань позичальником та за умови виділення коштів на зазначені цілі у державному бюджеті на відповідний рік.

Конкурсний відбір інвестиційних проектів, що реалізуються за рахунок кредитів комерційних банків з частковим відшкодуванням відсоткових ставок за рахунок коштів державного бюджету, здійснює міжвідомча комісія, що утворюється Міністерством економіки України, до складу якої входять представники Міністерства фінансів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, інвестиційні проекти яких розглядаються.

Конкурсні умови обов’язково містять такі вимоги:

до інвестиційного проекту:

відповідність проекту критеріям відбору та визначеним пріоритетам;

максимальна ефективність використання бюджетних коштів;

ефективність проекту (обсяг прибутку, термін окупності, створення нових робочих місць, надходження платежів до бюджету тощо);

до комерційного банку:

визначення умов кредитування інвестиційного проекту бан­ком (розмір відсоткової ставки, термін надання кредиту, комісійні банку, що зазначаються у проекті кредитної угоди);

дотримання банком економічних нормативів та оцінних показників, встановлених НБУ;

до підприємств:

провадження господарської діяльності протягом не менше ніж двох років;

відсутність заборгованості перед державним бюджетом за залученими комерційними кредитами, а також зі сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів;

достатність обігових коштів для забезпечення поточної діяль­ності;

виконання зобов’язань щодо погашення та обслуговування кредиту.

Підприємства — переможці конкурсу отримують кошти на рахунки комерційних банків, які здійснили кредитування інвестиційних проектів.

Контроль за цільовим виділенням коштів державного бюджету покладається на Державне казначейство України, а за їх цільовим використанням — на розпорядника коштів державного бюджету.

Найважливішою формою державного фінансування інвестиційних проектів є державний інвестиційний кредит — сукупність кредитних відносин, в яких кредитором виступає держава, а позичальником — підприємства, в яких понад 50 % майна є державною власністю. Здійснюється таке фінансування з бюджетних асигнувань на поворотній і, як правило, платній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку у формі бюджетної позики в Україні надає Міністерство фінансів на договірних засадах. Державні позики надаються різним галузям на значно м’якших умовах, ніж це робиться комерційними установами. Крім того, державному кредитуванню притаманна більша гнучкість порівняно зі звичайними видатками. Кредитування можна розглядати і як важливий інструмент антициклічної політики, що активно використовується в період спаду ділової активності. Коли ж економічна діяльність повертається до свого нормального ритму, обсяги стимулюючих її позик скорочуються. Операції з кредитування є складовою загального бюджетного курсу уряду з регулювання економіки і впливу на стан фінансового ринку держави.

Обсяг державного кредитування і його напрями визначаються державною політикою.

Порядок відкриття та оформлення державного кредитування інвестиційних проектів. Кредитування державних центра­лізованих капітальних вкладень за рахунок державного бюджету проводиться Міністерством фінансів, Головним управлінням державного казначейства шляхом перерахування міністерствам, іншим центральним та місцевим органом виконавчої влади — замовникам коштів згідно з планами фінансування.

Міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники при відкритті кредитування об’єктів будівництва за рахунок централізованих державних капітальних вкладень подають центральним установам банків, що фінансують, такі документи:

Показники обсягів державних централізованих капітальних вкладень по замовниках у галузевому розрізі та введення в дію невиробничих потужностей згідно з Державною програмою;

Перелік важливих будов виробничого призначення (природоохоронних об’єктів), передбачених Державною програмою;

Показники обсягів капітальних вкладень та Перелік будов і об’єктів, що не ввійшли поіменно до Державної програми і споруджуються із залученням коштів державного бюджету;

План фінансування;

Довідка про підсумки проведення конкурсу (тендеру) для будов, що знову розпочинаються;

Титул будови;

Титул перехідної будови та інші документи.

Центральні установи банків, що фінансують, доводять зазначені документи до місцевих установ банків, які здійснюють операції з кредитування капітального будівництва. Місцеві установи банків, які здійснюють операції з кредитування, перевіряють подану документацію і у разі її відповідності встановленим вимогам відкривають фінансування будівництва.

Титульні списки будов (виробничого призначення, природоохоронних об’єктів, які знову розпочинаються, а також перехідних будов), що фінансуються із залученням коштів державного бюджету і бюджетних позичок, затверджуються міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади — замовниками й погоджуються з Міністерством економіки. Титуль­ні списки будов (виробничого призначення, природоохоронних об’єктів, які знову розпочинаються, а також перехідних будов), що фінансуються за рахунок місцевого бюджету, затверджуються відповідним місцевим органом виконавчої влади — замовником.

Титульні списки будов, які споруджуються за рахунок коштів державних підприємств і організацій, та титульні списки об’єктів невиробничого призначення, будівництво яких здійснюється за рахунок державних капітальних вкладень, а також плани технічного переозброєння діючих підприємств, роботи за якими здійснюються за рахунок державних капітальних вкладень, затверджуються міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади — замовниками або у встановленому ними порядку.

Міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади щоквартально подають до Міністерства фінансів інформацію про використання державних централізованих капітальних вкладень.

Інвестор починає погашати кредит за рахунок власних коштів через рік після закінчення нормативного строку будівництва, реконструкції та технічного переоснащення об’єкта кредитування. Кошти, що вивільнилися, перераховуються комерційними банками для повернення їх у державний бюджет.

Контроль за цільовим використанням бюджетних позик на фінансування капітального будівництва здійснюють Міністерство фінансів, Головне управління державного казначейства, міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники і фінансуючі установи банків.

Контроль за додержанням строків будівництва об’єктів, передбачених Державною програмою, здійснюють Міністерство економіки та інші міністерства, центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники.

У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило, поширюються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів.

В останні роки в країнах з перехідною економікою як важливий інструмент стимулювання економіки часто розглядається надання державних гарантій за іноземними кредитами. За умовами погашення зовнішніх зобов’язань кредити під гарантію уряду можна розділити на чотири групи.

1. Так звані бюджетні кредити. Їх одержують підприємства, але при наданні гарантій щодо цих кредитів відразу передбачається, що їх обслуговування і погашення відбуватимуться за рахунок бюджету без будь-якої участі підприємств, тобто фактично вони є прямими бюджетними витратами, але відкладеними у часі. Надання таких гарантій веде до обмеження можливостей бюджетів у наступні роки.

2. Кредити, надані підприємствам на умовах валютної самоокупності. Усі витрати щодо їх погашення та обслуговування (в іноземній валюті) повинні нести самі підприємства.

3. Кредити на умовах погашення зовнішніх зобов’язань за рахунок бюджету з подальшим відшкодуванням його витрат поставками продукції в державний резерв. Ці кредити з розрахунками у натуральній формі абсолютно «непрозорі». Як правило, для таких розрахунків використовуються досить умовні коефіцієнти обміну одних товарів на інші, що веде до спотворення механізмів ціноутворення, отже, створює умови як для одержання вигоди «третіми» особами, так і для прихованого додаткового субсидування підприємств.

4. Кредити на умовах погашення зовнішніх зобов’язань за рахунок бюджету з подальшим відшкодуванням його витрат у національній валюті. У даному разі підприємства не тільки не несуть повної юридичної відповідальності за своєчасне погашення кредиту, а й звільняються від витрат щодо конвертації валюти. Такі кредити також містять у собі елементи додаткового субсидування підприємств.

Практично за всіма кредитами, за винятком кредитів другої групи, весь валютний ризик покладається на державу. Збільшення обсягів гарантій за такими кредитами означає додаткову можливість збільшити у наступні роки субсидії підприємствам у прихованій формі.

Як кредитор і гарант держава може позитивно впливати на виробництво і зайнятість. У промислово розвинутих країнах поширена система підтримки малого бізнесу, експорту продукції або виробництва в окремих галузях, де має місце спад, через гарантування державою погашення кредитів, наданих банками відповідно до державних програм. Підтримка малого бізнесу передбачає, що держава бере на себе погашення заборгованості банкам за кредитами, наданими малим підприємствам у випадку їх банкрутства. У більшості промислово розвинутих країн функціонують державні або напівдержавні страхові компанії, які за низькими ставками страхують ризик неплатежу експортерам націо­нальних товарів. Цим заохочується освоєння нових ринків збуту національної продукції.

Велике значення у стимулюванні розвитку виробництва і зайнятості мають кошти, що надаються державою за рахунок бюджетних або позабюджетних фондів. З їх допомогою забезпечується прискорений розвиток відповідних регіонів або необхід­них напрямів економіки на тій чи іншій території.

Такі фонди фінансових ресурсів мають цільове призначення, є самостійною ланкою фінансової системи і входять до складу державних фінансів. Основним централізованим фондом грошових коштів держави є бюджет. Кошти бюджету знеособлені і забезпечують реалізацію функцій держави. Разом з тим у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і потребують гарантованого фінансового забезпечення. Це і є причиною формування фондів цільового призначення.

Державні цільові фонди — це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансування деяких суспільних потреб.

За допомогою цільових державних фондів можна:

впливати на процес виробництва через фінансування, субсидування і кредитування підприємств;

забезпечувати природоохоронні заходи, фінансуючи їх за рахунок спеціально визначених джерел і штрафів за забруднення навколишнього середовища;

надавати соціальні послуги населенню через виплату пенсій, соціальну допомогу, субсидування соціальної інфраструктури в цілому.

Залежно від цільового призначення державні фонди поділяються на економічні і соціальні, а відповідно до рівня управління — на державні і регіональні.

Цільові фонди можуть бути постійними і тимчасовими. Створення постійних фондів пов’язане з виділенням окремих функцій держави. Зокрема, в реалізації соціальної функції особлива увага приділяється соціальному страхуванню. У процесі створення системи самостійних соціальних фондів ставилося завдання «розвантажити» бюджет від значної частки соціальних видатків і забезпечити їх автономне гарантоване фінансування. Тимчасові фон­ди формуються з метою прискореного розв’язання актуальних проблем і припиняють своє функціонування після виконання покладених на них завдань. Для втілення певних економічних програм можуть створюватися позабюджетні фонди як у межах держави, так і на міжнародному рівні. Так, країни Євросоюзу створю­ють фонди надання допомоги країнам Східної Європи.

Джерела формування цільових державних фондів визначаються характером і масштабністю завдань, для реалізації яких вони створені. На їх величину впливає економічний і фінансовий стан держави на тому чи іншому етапі розвитку. Отже, джерела формування коштів державних цільових фондів можуть мати як відносно стабільний, так і тимчасовий характер.

Напрями використання коштів залежать від призначення фондів, конкретних економічних умов і змісту розроблених програм, що реалізуються. Деякі державні цільові фонди можуть бути інвесторами і учасниками фінансового ринку у зв’язку з тим, що, по-перше, нерідко використання грошових коштів не збігається у часі з їх надходженням, а по-друге, доходи від інвестицій є додат­ковим джерелом фінансування витрат відповідного фонду.

Правом створення цільових фондів наділені як органи централь­ної, так і місцевої влади. На регіональному рівні формуються свої цільові фонди за рахунок місцевих джерел. Загальнодержавні
цільові фонди мають свої територіальні відділення і передають
частину коштів у розпорядження територіальних владних структур.

Утворення державних цільових фондів відбувається або шляхом відокремлення видатків Державного бюджету на певні цілі, що мають першочергове значення для країни в даний момент, або через формування спеціальних фондів, які мають самостійні джерела доходів.

Цільові фонди бюджету включають бюджетні призначення виключно на конкретні цілі у таких випадках:

якщо законом передбачене покриття видатків із конкретно визначеного джерела надходжень;

у разі одержання центральними, місцевими органами влади або безпосередньо розпорядником бюджетних коштів дотації, гранту чи дарунка у вартісному розрахунку на конкретну мету. Рахунки цільових фондів Державного бюджету створюють відповідно до законів.

Цільові державні фонди, як правило, перебувають у розпорядженні державних органів влади, але оперативне управління здійснюється спеціально створеним адміністративним апаратом. Керівництво фондів самостійно визначає напрями використання коштів відповідно до законодавства.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій. Ці надані ресурси мають цільовий характер, що випливає із сутності даних фондів.

Фінансування інвестиційних проектів здійснюється і шляхом надання державних субсидій. Цей метод використовується для підтримки інвестиційних проектів урядовими чи неурядовими організаціями шляхом надання субсидій. Основним джерелом при такому методі фінансування інвестиційних проектів є кошти державного та місцевого бюджетів, а також кошти централізованих державних фондів. Інвестиційні проекти, які передбачають залучення цих коштів, вибираються на конкурсній основі і мають відповідати стратегії економічного і соціального розвитку та прі­оритетним напрямам структурної перебудови економіки. Перевага надається інвестиційним проектам в паливно-енергетичному комплексі, машинобудуванні, соціальній сфері, агропромисловому комплексі, а також на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

У загальному розумінні субсидування — це неповернене фінансування, тобто надання грошових коштів та інших постійних та поточних активів на засадах неповернення.

До субсидій у вузькому значенні належать трансферти підприємствам з боку держави (у грошовій формі або у вигляді послуг, що мають грошову оцінку) на фінансування поточних витрат. До субсидій у широкому значенні відносять усі форми втручання держави в економічну діяльність, унаслідок яких змінюються ціни на товари або чинник виробництва, а отже, і умови конкуренції на користь окремих підприємств або сфер економічної діяльності. Тобто субсидією вважається будь-яка виплата держави на користь суб’єкта підприємницької діяльності, якщо ця виплата обмежується певною галуззю, певною метою економічної політики, певним регіоном, певним виробничим чинником. В умовах ринкової економіки до субсидій у широкому значенні також належать трансферти, що мають характер субсидій. Це платежі домогосподарствам і приватним організаціям, які суттєво впливають на структуру економіки.

Вирізняють такі види субсидування: дотації, гранти, субвенції, спонсорська або донорська допомога.

Фінансування шляхом надання дотацій — це спосіб підтримки будь-яких проектів урядом чи місцевими органами влади. Як правило, дотуються соціально важливі програми та проекти, природоохоронні та ресурсозберігаючі технології. Дотації надаються на фінансування тільки частини інвестиційного проекту, а частка державних інвестицій зазвичай не перевищує 50 %. У ряді випадків, надаючи певну дотацію, держава ставить умови, щоб решта була профінансована приватним капіталом, та контролює цільове використання коштів. Існують також експортні дотації, які надаються з державного бюджету для заохочення вивозу товарів.
У цьому разі встановлюються різноманітні податкові та митні пільги.

Гранти — близькі за змістом до дотацій. Відмінність полягає у тому, що їх розміри порівняно невеликі, вони можуть надаватися на фінансування проекту загалом, мають переважно інноваційний або соціальний характер. Звітність про їх виконання має більш суворий характер, підлягає аудиторським перевіркам, а іноді призначаються менеджери, які стежать за повним виконанням умов договору гранту.

Субвенції на відміну від дотацій та грантів надаються урядом місцевим органам влади та мають цільове призначення. У разі порушення цих умов підлягають поверненню. Ініціатором субвен­цій виступають місцеві органи влади.

Очевидно, що всі ці форми державного втручання в економіку визначаються економічними умовами, зі змінами яких змінюються як форми бюджетного фінансування, так і форми їх застосування.

Охарактеризуйте зміст самофінансування інвестиційних проектів.

Охарактеризуйте методологічні засади формування доходів на підприємстві.

Подайте класифікацію доходів на підприємстві за видами діяльності.

Визначте порядок формування на підприємстві чистого при-
бутку.

Визначте роль амортизації у проектному фінансуванні.

Охарактеризуйте основні методи нарахування амортизації.

Охарактеризуйте акціонування як метод фінансування інвестицій­ної діяльності.

Визначте порядок організації акціонерних товариств в Україні.

Подайте класифікацію акцій та охарактеризуйте їх.

Визначте роль інвестиційного кредиту у проектному фінансу-
ванні.

Визначте характерні ознаки інвестиційного кредитування.

Охарактеризуйте основні форми інвестиційного кредиту.

Визначте роль емісії облігацій підприємств у фінансуванні інвестиційних проектів.

Подайте класифікацію облігацій та охарактеризуйте їх.

Що являє собою лізинг?

Як лізинг впливає на оновлення виробничого потенціалу підприємства?

За якими рисами лізинговий бізнес суттєво відрізняється від інших форм бізнесу?

Який спектр об’єктів лізингу?

Ким представлені учасники лізингових відносин?

Охарактеризуйте прямих та непрямих учасників лізингу.

Як систематизують лізинг за видами?

Що являє собою фінансовий лізинг?

Чим оперативний лізинг відрізняється від фінансового лізингу?

Що являє собою життєвий цикл лізингового проекту і які етапи він включає?

Дайте характеристику кожному етапу життєвого циклу лізингового проекту.

Що включається в методику здійснення фінансової оцінки лізингового проекту?

На чому ґрунтується зарубіжна практика оцінки доцільнос­ті здійснення лізингового бізнесу?

Які функції виконує лізинговий договір та які його обов’язкові, суттєві та додаткові ознаки?

Які положення включає лізинговий договір?

Визначте основні принципи державного фінансування інвестиційних проектів.

У яких формах здійснюється надання бюджетних коштів на фінансування інвестиційних проектів.

Охарактеризуйте порядок фінансування будов і об’єктів виробничого призначення (природоохоронних об’єктів) за рахунок державних централізованих капітальних вкладень.

Визначте пріоритети відбору інвестиційних проектів, а також критерії оцінки та відбору інвестиційних проектів виробничого та невиробничого призначення, що передбачають залучення коштів державного бюджету.

Визначте роль державного інвестиційного кредиту у проектному фінансуванні.

Охарактеризуйте порядок відкриття та оформлення державного кредитування інвестиційних проектів.

Про цінні папери та фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 р. № 1201-ХІІ.

Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від
22 травня 1997 р. № 283/97.

Про банки та банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р.№ 2121-ІІІ.

Про внесення змін та доповнень у Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 24 грудня 2002 р. № 349-IV.

Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: Закон України від 27 листопада 2003 р. № 1344-IV.

Про фінансовий лізинг: Закон України від 11 грудня 2003 р. № 1381-IV.

Про Концепцію амортизаційної політики: Указ Президента України від 7 березня 2001 р. № 169/2001.

Про затвердження Положення про порядок випуску облігацій підприємства: Рішення Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 липня 2003 р. № 322.

Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід»: Наказ Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.

Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти»: Наказ Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 р. № 559.

Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1308.

Положення «Про порядок здійснення консорціумного кредитування»: Затв. Правлінням НБУ 12 лютого 1996 р. № 37.

Про затвердження Положення про оцінку та конкурсний відбір запропонованих міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету, та створення відповідної Комісії Мінекономіки: Наказ Міністерства економіки України від 27 листопада 2000 р. № 258.

Про затвердження положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування втрат за кредитними операціями банків: Постанова НБУ від 6 липня 2000 р. № 279.

Про кредитування: Положення НБУ: Затв. Постановою Правління НБУ від 26 вересня 1995 р. № 246.

Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків: Затв. Постановою Правління НБУ від 14 квітня1998 р. № 141.

Цивільний кодекс України: Офіційний текст / Міністерство юстиції України. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

Базовые принципы эффективного надзора за банковской деятельностью: Консультативное письмо Базельского комитета по банковскому регулированию. — Базель, апрель 1997 г. // Бизнес и банки. — 1997. —
№ 21.

Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2002.

Бланк И. А. Инвестиционной менеджмент. — К.: МП «Итем»; ЛТД «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 1995. — С. 447.

Брігхем Є. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К.: КП «ВАЗАКО»: Молодь, 1997.

Катасонов В. Ю. Морозов Д. С. Проектное финансирование: организация, управление риском, страхование. — М.: Анкил, 2000.

Кредитний ризик комерційного банку: Навч. посіб. / В. В. Вітлінський, О. В. Пернарівський, Я. С. Наконечний; За ред. В. В. Вітлінського. — К.: Т-во «Знання». КОО, 2000.

Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. — К.: Т-во «Знання». КОО, 2000.

Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність. Навч. посіб. — К.: Центр навч. літ-ри, 2004.

Москвин В. А. Кредитование инвестиционных проектов: Рекомендации для предприятий и коммерческих банков. — М.: Финансы и статистика, 2001.

Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України / Д. М. Черваньов, Л. І. Нейкова. — К., 1999.

Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. — К.: Лібра, 2002.

Пересада А. А., Коваленко Ю. М., Онікієнко С. В. Інвестиційний аналіз: Підручник. — К.: КНЕУ, 2003.

Пересада А. А., Майорова Т. В. Інвестиційне кредитування: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2002.

Роуз Питер С. Банковский менеджмент: Пер. с анг. со 2-го изд. — М.: Дело Лтд, 1995.

Смирнов А. Л. Лизинговые операции. — М.: Консалтбанкир, 1995.

Шенаев В. Н., Ирниязов Б. С. Проектное кредитование. — М.: Консалтбанкир, 1996.

Чекмарева Е. Н. Лизинговый бизнес. — М.: Экономика, 1994.

Державне (бюджетне) фінансування інвестиційних проектів вміщує у собі державні інвестиції в основні об’єкти економічного та соціального розвитку. Фінансування капітальних вкладень із бюджету в умовах ринку має свої особливості. Держава втручається у процес фінансово-кредитного забезпечення капітальних вкладень державних підприємств. Поряд з бюджетними коштами залучаються також іноземні джерела інвестиційного фінансування як з боку іноземних держав, так і з боку міжнародних і приват­них вітчизняних комерційних банків та кредитних установ. Досвід провідних європейських країн показує, що на період трансформації економіки державі належить вирішальна роль у фінансуванні конкретних загальнодержавних структуроутворюючих інвестиційних програм. Надзвичайно актуальним стає питання якіс­ної оцінки та контролю державних інвестицій у державний сектор.

Державне фінансування інвестиційних проектів ґрунтується на відповідних принципах і характеризується специфічними фор­мами надання бюджетних асигнувань.

Наведемо принципи державного (бюджетного) фінансування інвестиційних проектів.

Принцип отримання максимального ефекту від використання бюджетних ресурсів передбачає нормування відповідних витрат, а також мінімізацію державних витрат відносно отриманого результату. Ефект може бути виражений, з одного боку, у вирішенні різних завдань соціально-економічного розвитку держави, а з другого — у збільшенні ресурсів бюджетного фонду за рахунок зростання доходів одержувачів бюджетних асигнувань. Практична реалізація даного принципу ґрунтується на використанні програмного методу управління бюджетними витратами (тобто виділення коштів під конкретну програму), переході на контрактно-конкурсну систему надання бюджетних асигнувань, використанні поряд з безповоротним фінансуванням бюджетного кредитування підприємств і організацій. На відміну від бюджетного фінансування бюджетні кредити надаються юридичним осо­бам для реалізації високоефективних проектів на поворотній і плат­ній основі, однак відсотки за ними значно нижче, ніж за банківсь­кими кредитами. Це дозволяє вирішувати важливі програми еконо­мічного розвитку, відповідає інтересам суб’єктів господарюван-
ня, завданням фінансової стабілізації і корекції бюджетної політики.

Принцип цільового характеру використання бюджетних ре­сурсів означає, що надання бюджетних коштів здійснюється відповідно до їх цільового призначення згідно із затвердженим бюджетом. Цей принцип також сприяє підвищенню ефективності бюджетних витрат.

Принцип поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел полягає у тому, що, коли визначається обсяг фінансування інвестиційного проекту, то враховуються наявність власних коштів, можливості одержання банківського кредиту і лише тоді, коли неможливо покрити витрати із зазначених джерел, вирішується питання про бюджетне або відомче фінансування.

Принцип надання бюджетних коштів з урахуванням виконання виробничих та інших показників діяльності і з урахуванням фактичного використання раніше наданих ресурсів. Прив’яз­ка бюджетного фінансування до конкретних результатів діяль­ності підприємств і організацій дозволяє здійснювати фінансовий контроль за виробництвом товарів та наданням послуг у тих сферах діяльності, що фінансуються із бюджету.

Принцип безповоротності та безвідплатності основної час­тини бюджетних асигнувань означає надання коштів без прямого їх відшкодування. Хоча має місце непряме відшкодування, що полягає у прирості основних фондів, перспективній підготовці кадрів тощо.

Надання бюджетних коштів на фінансування інвестиційних проектів здійснюється у таких формах:

кошторисне бюджетне інвестування окремих державних програм та проектів;

бюджетне кредитування юридичних осіб (у тому числі податкових інвестиційних кредитів на сплату податків);

субвенції і субсидії фізичним та юридичним особам;

бюджетні інвестиції у статутні капітали діючих або новостворюваних юридичних осіб;

бюджетні позики державним позабюджетним фондам;

міжбюджетні трансферти (дотації вирівнювання, субвенції, інші дотації) тощо.

Очевидно, що всі ці форми державного втручання в інвестиційну сферу визначаються економічними умовами, зі змінами яких змінюються як форми бюджетного фінансування, так і методи їх застосування.

Основним державним джерелом фінансування інвестиційних проектів є кошти Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Республіки Крим у вигляді капітальних видатків.

З погляду предметної спрямованості, капітальні видатки бюджету, що мають інвестиційну спрямованість, поділяються: на фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень; фінансування галузей економіки; фінансування соціально-культурних закладів і заходів; фінансування міжнародної діяльності; інші витрати і виплати.

Такі видатки пов’язані з інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів та включають витрати на нове будівництво і розвиток діючих об’єктів державної власності (їх розширення, реконструкцію та технічне переоснащення), інвестиційні субсидії, довгострокові бюджетні кредити і державні гарантії інвесторам, що фінансують високоефективні інвестиційні проекти. Сукупність цих видатків формує бюджет розвитку України.

Фінансування будов і об’єктів виробничого призначення (природоохоронних об’єктів) за рахунок державних централізованих капітальних вкладень здійснюється в обсягах, визначених відповідними Переліками важливих будов виробничого призначення і природоохоронних об’єктів у складі Державної програми.

Включення будов до Державної програми є державною гарантією їх безперервного фінансування протягом року.

Формування цих Переліків здійснюється в такому порядку:

1) Міністерство економіки України визначає та доводить до відома державних замовників попередні обсяги державних центра­лізованих капітальних вкладень. Міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники на підставі по-
передніх обсягів державних централізованих капітальних вкладень
визначають та подають Міністерству економіки Переліки будов і об’єктів, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету. Міністерство економіки уточнює обсяги капітальних вкладень із урахуванням прийнятого бюджету, розмір та джерела їх фінансування по кожній будові та об’єкту і подає зазначені вище Переліки будов і об’єктів на затвердження Кабінету Мініст­рів України у складі Державної програми;

2) Міністерство економіки України у двотижневий термін
після затвердження Державної програми повідомляє обсяги дер-
жавних централізованих капітальних вкладень та Переліки будов і об’єктів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету, міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади — замовникам, центральним установам банків та у зведеному вигляді Міністерству фінансів, Головному управлінню Дер­жавного казначейства;

3) Міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники у двотижневий термін після затвердження Державної програми затверджують обсяги державних капітальних вкладень та Переліки будов і об’єктів, що не увійшли до складу Державної програми і споруджуються із залученням коштів державного бюджету, визначають конкретних забудовників, які організують проведення конкурсів (тендерів) для будов, що знову розпочинаються, й укладають на їх підставі контракти (договори). Зазначені переліки будов виробничого призначення (природоохоронних об’єктів) після затвердження погоджуються з Міністерством економіки.

У невиробничих галузях державні централізовані капітальні вкладення розподіляються міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади — замовниками, виходячи із установлених їх обсягів, для забезпечення виконання зав­дань щодо введення в експлуатацію об’єктів соціально-куль­турної сфери відповідно до показників Державної програми.

Фінансування витрат на придбання устаткування, яке не входить до кошторису будов та об’єктів, що споруджуються з використанням державних централізованих капітальних вкладень, здійснюється у межах річних обсягів, що виділяються міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади — замовникам за погодженням із Міністерством економіки.

Фінансування проектних робіт, що виконуються за рахунок державних бюджетних коштів, а також витрат на проведення конкурсів (тендерів), консервацію (розконсервацію) об’єктів, здійс­нюється в межах загальних обсягів капітальних вкладень замовника.

Фінансування капітального будівництва здійснюється через установи банків. Перелік уповноважених банків, яким надається право на обслуговування державних бюджетних коштів, визначається Кабінетом Міністрів України і Національним банком України.

Інвестиційні проекти, що передбачають залучення коштів державного бюджету, мають пройти конкурсний відбір.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лис­топада 1999 р., зі змінами та доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 14 березня 2001 р. № 241 та від 15 лютого 2002 р. № 158 «Про порядок проведення на конкурсних засадах оцінки та відбору інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету», Міністерство економіки України розробило «Положення про оцінку та кон­курсний відбір запропонованих міністерствами, іншими централь­ними органами та місцевими органами виконавчої влади інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету та створення відповідної Комісії Мінекономіки».

У цьому Положенні визначаються пріоритети відбору інвестиційних проектів, а також критерії оцінки та відбору інвестиційних проектів виробничого та невиробничого призначення, що передбачають залучення коштів державного бюджету.

Першочерговими напрямами державного фінансування інвестиційних проектів є:

розвиток паливно-енергетичного комплексу і впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій;

машинобудування;

соціальна сфера, розширення і нарощування обсягів виробництва товарів широкого вжитку та послуг для населення, а також конкурентоспроможної продукції, що поставляється на
експорт;

розвиток агропромислового комплексу;

прискорення розвитку медичної та мікробіологічної промисловості;

подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Перевага під час конкурсного відбору надається інвестиційним проектам, реалізація яких здійснюється вітчизняними будівельними організаціями з використанням будівельних матеріалів вітчизняного виробництва та які мають високий рівень готовності.

Участь у конкурсі беруть суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності, проте до участі у конкурсі не допускаються суб’єкти господарської діяльності або їх участь у конкурсі може бути припинена у разі, коли вони:

визнані банкрутами або стосовно них порушено справу про банкрутство;

перебувають у стадії ліквідації;

припинили свою господарську діяльність;

подали необ’єктивну інформацію щодо інвестиційного проекту або свого фінансово-економічного стану.

Критеріями оцінки та відбору інвестиційних проектів виробничого призначення мають бути:

відповідність проекту стратегії економічного і соціального розвитку та пріоритетним напрямам структурної перебудови еко­номіки;

фінансово-економічні показники ефективності (вартість, рентабельність; технічний рівень нових виробничих фондів, термін окупності та ін.);

відповідність вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством;

рівень використання місцевих матеріальних та трудових ресурсів;

фінансово-економічний стан суб’єкта господарської діяльності та інші показники;

відповідність вимогам енергозбереження, встановленим законодавством.

Конкурс проводиться у три етапи.

На першому етапі конкурсу суб’єкти господарської діяльності не пізніше ніж за два місяці до початку розроблення проекту Державного бюджету України на відповідний рік подають органу виконавчої влади, до компетенції якого належить питання, що є метою інвестиційного проекту, документи згідно з переліком. Розгляд зазначених документів і підготовка висновків здійснюються відомчою комісією відповідного органу виконавчої влади, яка керується у своїй роботі галузевим (регіональним) положенням про оцінку та конкурсний відбір інвестиційних проектів, розробленим та затвердженим цим органом.

Орган виконавчої влади повинен протягом трьох днів пові-
домити суб’єкта господарської діяльності про результати розгляду його пропозицій. Рішення органу виконавчої влади щодо доцільності реалізації інвестиційного проекту із залученням коштів державного бюджету оскарженню не підлягає.

Органи виконавчої влади формують пропозиції щодо включення інвестиційних проектів, що отримали позитивні висновки відомчої комісії, до інвестиційного розділу Державної програми і не пізніше ніж за місяць до початку розроблення проекту Держав­ного бюджету України на відповідний рік подають Мінекономіки.

Зазначені пропозиції включають документи, що були подані суб’єктами господарської діяльності згідно з переліком, висновки відомчої комісії та комплексної державної експертизи щодо інвес­тиційних проектів і документи про їх затвердження відповідно до Порядку затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи, за-
твердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня
1998 р. № 1308.

На другому етапі конкурсу комісія Мінекономіки з відбору інвестиційних проектів проводить конкурсний відбір пропозицій органів виконавчої влади і визначає інвестиційні проекти, які доцільно фінансувати із залученням коштів державного бюджету, а також загальний обсяг необхідних для цього державних капіталь­них вкладень, у тому числі на поворотній основі, та повідомляє про нього Мінфін для врахування під час розроблення проекту Державного бюджету України на відповідний рік. Зазначена комісія керується у своїй роботі положенням про оцінку та конкурс­ний відбір інвестиційних проектів, розробленим та затвердженим Мінекономіки.

На третьому етапі конкурсу Мінекономіки у 20-денний термін після затвердження Державного бюджету України на відповідний рік, виходячи з передбачених у ньому видатків на фінансування державних капітальних вкладень, проводить остаточний конкурсний відбір інвестиційних проектів з числа тих, що пройшли відбір на попередньому етапі, і включає їх до інвестиційного розділу проекту Державної програми.

Міністерство економіки України повідомляє органи виконавчої влади про результати проведених у ньому етапів конкурсного відбору інвестиційних проектів протягом тижня після їх завершення та в установленому порядку подає проект інвестиційного розділу Державної програми на розгляд Кабінету Міністрів України.

Після затвердження зазначеного розділу постановою Кабінету Міністрів України Мінфін та Державне казначейство здійснюють фінансування включених до нього інвестиційних проектів.

За рахунок коштів державного бюджету можуть також частково відшкодовуватися відсоткові ставки за кредити, які надані комерційними банками на фінансування інвестиційних проектів. Такий порядок регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2002 р. № 101 «Про затвердження Порядку конкурсного відбору інвестиційних проектів, що реалізуються за рахунок кредитів комерційних банків з частковим відшкодуванням відсоткових ставок».

Відшкодування відсоткових ставок провадиться за рахунок коштів державного бюджету за кредитами, що залучаються підприємствами для реалізації інвестиційних проектів на конкурсних засадах, у межах бюджетних програм, передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та з урахуванням пріоритетів, визначених згідно з Програмою дій Кабінету Міністрів України, Державною програмою соціально-економіч­ного розвитку на відповідний рік та іншими нормативно-право­вими актами України.

За рахунок коштів державного бюджету підприємствам відшкодовується сума сплачених ним відсотків за користування кредитом у розмірі 50 % облікової ставки НБУ, яка діяла на момент укладання кредитної угоди.

Кошти на відшкодування надаються підприємствам у межах одного бюджетного року. Якщо термін реалізації проекту перевищує один рік, то питання подальшого відшкодування повинне розглядатися на початку кожного фінансового року з урахуванням ефективного виконання інвестиційних зобов’язань позичальником та за умови виділення коштів на зазначені цілі у державному бюджеті на відповідний рік.

Конкурсний відбір інвестиційних проектів, що реалізуються за рахунок кредитів комерційних банків з частковим відшкодуванням відсоткових ставок за рахунок коштів державного бюджету, здійснює міжвідомча комісія, що утворюється Міністерством економіки України, до складу якої входять представники Міністерства фінансів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, інвестиційні проекти яких розглядаються.

Конкурсні умови обов’язково містять такі вимоги:

до інвестиційного проекту:

відповідність проекту критеріям відбору та визначеним пріоритетам;

максимальна ефективність використання бюджетних коштів;

ефективність проекту (обсяг прибутку, термін окупності, створення нових робочих місць, надходження платежів до бюджету тощо);

до комерційного банку:

визначення умов кредитування інвестиційного проекту бан­ком (розмір відсоткової ставки, термін надання кредиту, комісійні банку, що зазначаються у проекті кредитної угоди);

дотримання банком економічних нормативів та оцінних показників, встановлених НБУ;

до підприємств:

провадження господарської діяльності протягом не менше ніж двох років;

відсутність заборгованості перед державним бюджетом за залученими комерційними кредитами, а також зі сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів;

достатність обігових коштів для забезпечення поточної діяль­ності;

виконання зобов’язань щодо погашення та обслуговування кредиту.

Підприємства — переможці конкурсу отримують кошти на рахунки комерційних банків, які здійснили кредитування інвестиційних проектів.

Контроль за цільовим виділенням коштів державного бюджету покладається на Державне казначейство України, а за їх цільовим використанням — на розпорядника коштів державного бюджету.

Найважливішою формою державного фінансування інвестиційних проектів є державний інвестиційний кредит — сукупність кредитних відносин, в яких кредитором виступає держава, а позичальником — підприємства, в яких понад 50 % майна є державною власністю. Здійснюється таке фінансування з бюджетних асигнувань на поворотній і, як правило, платній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку у формі бюджетної позики в Україні надає Міністерство фінансів на договірних засадах. Державні позики надаються різним галузям на значно м’якших умовах, ніж це робиться комерційними установами. Крім того, державному кредитуванню притаманна більша гнучкість порівняно зі звичайними видатками. Кредитування можна розглядати і як важливий інструмент антициклічної політики, що активно використовується в період спаду ділової активності. Коли ж економічна діяльність повертається до свого нормального ритму, обсяги стимулюючих її позик скорочуються. Операції з кредитування є складовою загального бюджетного курсу уряду з регулювання економіки і впливу на стан фінансового ринку держави.

Обсяг державного кредитування і його напрями визначаються державною політикою.

Порядок відкриття та оформлення державного кредитування інвестиційних проектів. Кредитування державних центра­лізованих капітальних вкладень за рахунок державного бюджету проводиться Міністерством фінансів, Головним управлінням державного казначейства шляхом перерахування міністерствам, іншим центральним та місцевим органом виконавчої влади — замовникам коштів згідно з планами фінансування.

Міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники при відкритті кредитування об’єктів будівництва за рахунок централізованих державних капітальних вкладень подають центральним установам банків, що фінансують, такі документи:

Показники обсягів державних централізованих капітальних вкладень по замовниках у галузевому розрізі та введення в дію невиробничих потужностей згідно з Державною програмою;

Перелік важливих будов виробничого призначення (природоохоронних об’єктів), передбачених Державною програмою;

Показники обсягів капітальних вкладень та Перелік будов і об’єктів, що не ввійшли поіменно до Державної програми і споруджуються із залученням коштів державного бюджету;

План фінансування;

Довідка про підсумки проведення конкурсу (тендеру) для будов, що знову розпочинаються;

Титул будови;

Титул перехідної будови та інші документи.

Центральні установи банків, що фінансують, доводять зазначені документи до місцевих установ банків, які здійснюють операції з кредитування капітального будівництва. Місцеві установи банків, які здійснюють операції з кредитування, перевіряють подану документацію і у разі її відповідності встановленим вимогам відкривають фінансування будівництва.

Титульні списки будов (виробничого призначення, природоохоронних об’єктів, які знову розпочинаються, а також перехідних будов), що фінансуються із залученням коштів державного бюджету і бюджетних позичок, затверджуються міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади — замовниками й погоджуються з Міністерством економіки. Титуль­ні списки будов (виробничого призначення, природоохоронних об’єктів, які знову розпочинаються, а також перехідних будов), що фінансуються за рахунок місцевого бюджету, затверджуються відповідним місцевим органом виконавчої влади — замовником.

Титульні списки будов, які споруджуються за рахунок коштів державних підприємств і організацій, та титульні списки об’єктів невиробничого призначення, будівництво яких здійснюється за рахунок державних капітальних вкладень, а також плани технічного переозброєння діючих підприємств, роботи за якими здійснюються за рахунок державних капітальних вкладень, затверджуються міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади — замовниками або у встановленому ними порядку.

Міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади щоквартально подають до Міністерства фінансів інформацію про використання державних централізованих капітальних вкладень.

Інвестор починає погашати кредит за рахунок власних коштів через рік після закінчення нормативного строку будівництва, реконструкції та технічного переоснащення об’єкта кредитування. Кошти, що вивільнилися, перераховуються комерційними банками для повернення їх у державний бюджет.

Контроль за цільовим використанням бюджетних позик на фінансування капітального будівництва здійснюють Міністерство фінансів, Головне управління державного казначейства, міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники і фінансуючі установи банків.

Контроль за додержанням строків будівництва об’єктів, передбачених Державною програмою, здійснюють Міністерство економіки та інші міністерства, центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники.

У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило, поширюються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів.

В останні роки в країнах з перехідною економікою як важливий інструмент стимулювання економіки часто розглядається надання державних гарантій за іноземними кредитами. За умовами погашення зовнішніх зобов’язань кредити під гарантію уряду можна розділити на чотири групи.

1. Так звані бюджетні кредити. Їх одержують підприємства, але при наданні гарантій щодо цих кредитів відразу передбачається, що їх обслуговування і погашення відбуватимуться за рахунок бюджету без будь-якої участі підприємств, тобто фактично вони є прямими бюджетними витратами, але відкладеними у часі. Надання таких гарантій веде до обмеження можливостей бюджетів у наступні роки.

2. Кредити, надані підприємствам на умовах валютної самоокупності. Усі витрати щодо їх погашення та обслуговування (в іноземній валюті) повинні нести самі підприємства.

3. Кредити на умовах погашення зовнішніх зобов’язань за рахунок бюджету з подальшим відшкодуванням його витрат поставками продукції в державний резерв. Ці кредити з розрахунками у натуральній формі абсолютно «непрозорі». Як правило, для таких розрахунків використовуються досить умовні коефіцієнти обміну одних товарів на інші, що веде до спотворення механізмів ціноутворення, отже, створює умови як для одержання вигоди «третіми» особами, так і для прихованого додаткового субсидування підприємств.

4. Кредити на умовах погашення зовнішніх зобов’язань за рахунок бюджету з подальшим відшкодуванням його витрат у національній валюті. У даному разі підприємства не тільки не несуть повної юридичної відповідальності за своєчасне погашення кредиту, а й звільняються від витрат щодо конвертації валюти. Такі кредити також містять у собі елементи додаткового субсидування підприємств.

Практично за всіма кредитами, за винятком кредитів другої групи, весь валютний ризик покладається на державу. Збільшення обсягів гарантій за такими кредитами означає додаткову можливість збільшити у наступні роки субсидії підприємствам у прихованій формі.

Як кредитор і гарант держава може позитивно впливати на виробництво і зайнятість. У промислово розвинутих країнах поширена система підтримки малого бізнесу, експорту продукції або виробництва в окремих галузях, де має місце спад, через гарантування державою погашення кредитів, наданих банками відповідно до державних програм. Підтримка малого бізнесу передбачає, що держава бере на себе погашення заборгованості банкам за кредитами, наданими малим підприємствам у випадку їх банкрутства. У більшості промислово розвинутих країн функціонують державні або напівдержавні страхові компанії, які за низькими ставками страхують ризик неплатежу експортерам націо­нальних товарів. Цим заохочується освоєння нових ринків збуту національної продукції.

Велике значення у стимулюванні розвитку виробництва і зайнятості мають кошти, що надаються державою за рахунок бюджетних або позабюджетних фондів. З їх допомогою забезпечується прискорений розвиток відповідних регіонів або необхід­них напрямів економіки на тій чи іншій території.

Такі фонди фінансових ресурсів мають цільове призначення, є самостійною ланкою фінансової системи і входять до складу державних фінансів. Основним централізованим фондом грошових коштів держави є бюджет. Кошти бюджету знеособлені і забезпечують реалізацію функцій держави. Разом з тим у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і потребують гарантованого фінансового забезпечення. Це і є причиною формування фондів цільового призначення.

Державні цільові фонди — це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансування деяких суспільних потреб.

За допомогою цільових державних фондів можна:

впливати на процес виробництва через фінансування, субсидування і кредитування підприємств;

забезпечувати природоохоронні заходи, фінансуючи їх за рахунок спеціально визначених джерел і штрафів за забруднення навколишнього середовища;

надавати соціальні послуги населенню через виплату пенсій, соціальну допомогу, субсидування соціальної інфраструктури в цілому.

Залежно від цільового призначення державні фонди поділяються на економічні і соціальні, а відповідно до рівня управління — на державні і регіональні.

Цільові фонди можуть бути постійними і тимчасовими. Створення постійних фондів пов’язане з виділенням окремих функцій держави. Зокрема, в реалізації соціальної функції особлива увага приділяється соціальному страхуванню. У процесі створення системи самостійних соціальних фондів ставилося завдання «розвантажити» бюджет від значної частки соціальних видатків і забезпечити їх автономне гарантоване фінансування. Тимчасові фон­ди формуються з метою прискореного розв’язання актуальних проблем і припиняють своє функціонування після виконання покладених на них завдань. Для втілення певних економічних програм можуть створюватися позабюджетні фонди як у межах держави, так і на міжнародному рівні. Так, країни Євросоюзу створю­ють фонди надання допомоги країнам Східної Європи.

Джерела формування цільових державних фондів визначаються характером і масштабністю завдань, для реалізації яких вони створені. На їх величину впливає економічний і фінансовий стан держави на тому чи іншому етапі розвитку. Отже, джерела формування коштів державних цільових фондів можуть мати як відносно стабільний, так і тимчасовий характер.

Напрями використання коштів залежать від призначення фондів, конкретних економічних умов і змісту розроблених програм, що реалізуються. Деякі державні цільові фонди можуть бути інвесторами і учасниками фінансового ринку у зв’язку з тим, що, по-перше, нерідко використання грошових коштів не збігається у часі з їх надходженням, а по-друге, доходи від інвестицій є додат­ковим джерелом фінансування витрат відповідного фонду.

Правом створення цільових фондів наділені як органи централь­ної, так і місцевої влади. На регіональному рівні формуються свої цільові фонди за рахунок місцевих джерел. Загальнодержавні
цільові фонди мають свої територіальні відділення і передають
частину коштів у розпорядження територіальних владних структур.

Утворення державних цільових фондів відбувається або шляхом відокремлення видатків Державного бюджету на певні цілі, що мають першочергове значення для країни в даний момент, або через формування спеціальних фондів, які мають самостійні джерела доходів.

Цільові фонди бюджету включають бюджетні призначення виключно на конкретні цілі у таких випадках:

якщо законом передбачене покриття видатків із конкретно визначеного джерела надходжень;

у разі одержання центральними, місцевими органами влади або безпосередньо розпорядником бюджетних коштів дотації, гранту чи дарунка у вартісному розрахунку на конкретну мету. Рахунки цільових фондів Державного бюджету створюють відповідно до законів.

Цільові державні фонди, як правило, перебувають у розпорядженні державних органів влади, але оперативне управління здійснюється спеціально створеним адміністративним апаратом. Керівництво фондів самостійно визначає напрями використання коштів відповідно до законодавства.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій. Ці надані ресурси мають цільовий характер, що випливає із сутності даних фондів.

Фінансування інвестиційних проектів здійснюється і шляхом надання державних субсидій. Цей метод використовується для підтримки інвестиційних проектів урядовими чи неурядовими організаціями шляхом надання субсидій. Основним джерелом при такому методі фінансування інвестиційних проектів є кошти державного та місцевого бюджетів, а також кошти централізованих державних фондів. Інвестиційні проекти, які передбачають залучення цих коштів, вибираються на конкурсній основі і мають відповідати стратегії економічного і соціального розвитку та прі­оритетним напрямам структурної перебудови економіки. Перевага надається інвестиційним проектам в паливно-енергетичному комплексі, машинобудуванні, соціальній сфері, агропромисловому комплексі, а також на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

У загальному розумінні субсидування — це неповернене фінансування, тобто надання грошових коштів та інших постійних та поточних активів на засадах неповернення.

До субсидій у вузькому значенні належать трансферти підприємствам з боку держави (у грошовій формі або у вигляді послуг, що мають грошову оцінку) на фінансування поточних витрат. До субсидій у широкому значенні відносять усі форми втручання держави в економічну діяльність, унаслідок яких змінюються ціни на товари або чинник виробництва, а отже, і умови конкуренції на користь окремих підприємств або сфер економічної діяльності. Тобто субсидією вважається будь-яка виплата держави на користь суб’єкта підприємницької діяльності, якщо ця виплата обмежується певною галуззю, певною метою економічної політики, певним регіоном, певним виробничим чинником. В умовах ринкової економіки до субсидій у широкому значенні також належать трансферти, що мають характер субсидій. Це платежі домогосподарствам і приватним організаціям, які суттєво впливають на структуру економіки.

Вирізняють такі види субсидування: дотації, гранти, субвенції, спонсорська або донорська допомога.

Фінансування шляхом надання дотацій — це спосіб підтримки будь-яких проектів урядом чи місцевими органами влади. Як правило, дотуються соціально важливі програми та проекти, природоохоронні та ресурсозберігаючі технології. Дотації надаються на фінансування тільки частини інвестиційного проекту, а частка державних інвестицій зазвичай не перевищує 50 %. У ряді випадків, надаючи певну дотацію, держава ставить умови, щоб решта була профінансована приватним капіталом, та контролює цільове використання коштів. Існують також експортні дотації, які надаються з державного бюджету для заохочення вивозу товарів.
У цьому разі встановлюються різноманітні податкові та митні пільги.

Гранти — близькі за змістом до дотацій. Відмінність полягає у тому, що їх розміри порівняно невеликі, вони можуть надаватися на фінансування проекту загалом, мають переважно інноваційний або соціальний характер. Звітність про їх виконання має більш суворий характер, підлягає аудиторським перевіркам, а іноді призначаються менеджери, які стежать за повним виконанням умов договору гранту.

Субвенції на відміну від дотацій та грантів надаються урядом місцевим органам влади та мають цільове призначення. У разі порушення цих умов підлягають поверненню. Ініціатором субвен­цій виступають місцеві органи влади.

Очевидно, що всі ці форми державного втручання в економіку визначаються економічними умовами, зі змінами яких змінюються як форми бюджетного фінансування, так і форми їх застосування.

Охарактеризуйте зміст самофінансування інвестиційних проектів.

Охарактеризуйте методологічні засади формування доходів на підприємстві.

Подайте класифікацію доходів на підприємстві за видами діяльності.

Визначте порядок формування на підприємстві чистого при-
бутку.

Визначте роль амортизації у проектному фінансуванні.

Охарактеризуйте основні методи нарахування амортизації.

Охарактеризуйте акціонування як метод фінансування інвестицій­ної діяльності.

Визначте порядок організації акціонерних товариств в Україні.

Подайте класифікацію акцій та охарактеризуйте їх.

Визначте роль інвестиційного кредиту у проектному фінансу-
ванні.

Визначте характерні ознаки інвестиційного кредитування.

Охарактеризуйте основні форми інвестиційного кредиту.

Визначте роль емісії облігацій підприємств у фінансуванні інвестиційних проектів.

Подайте класифікацію облігацій та охарактеризуйте їх.

Що являє собою лізинг?

Як лізинг впливає на оновлення виробничого потенціалу підприємства?

За якими рисами лізинговий бізнес суттєво відрізняється від інших форм бізнесу?

Який спектр об’єктів лізингу?

Ким представлені учасники лізингових відносин?

Охарактеризуйте прямих та непрямих учасників лізингу.

Як систематизують лізинг за видами?

Що являє собою фінансовий лізинг?

Чим оперативний лізинг відрізняється від фінансового лізингу?

Що являє собою життєвий цикл лізингового проекту і які етапи він включає?

Дайте характеристику кожному етапу життєвого циклу лізингового проекту.

Що включається в методику здійснення фінансової оцінки лізингового проекту?

На чому ґрунтується зарубіжна практика оцінки доцільнос­ті здійснення лізингового бізнесу?

Які функції виконує лізинговий договір та які його обов’язкові, суттєві та додаткові ознаки?

Які положення включає лізинговий договір?

Визначте основні принципи державного фінансування інвестиційних проектів.

У яких формах здійснюється надання бюджетних коштів на фінансування інвестиційних проектів.

Охарактеризуйте порядок фінансування будов і об’єктів виробничого призначення (природоохоронних об’єктів) за рахунок державних централізованих капітальних вкладень.

Визначте пріоритети відбору інвестиційних проектів, а також критерії оцінки та відбору інвестиційних проектів виробничого та невиробничого призначення, що передбачають залучення коштів державного бюджету.

Визначте роль державного інвестиційного кредиту у проектному фінансуванні.

Охарактеризуйте порядок відкриття та оформлення державного кредитування інвестиційних проектів.

Про цінні папери та фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 р. № 1201-ХІІ.

Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від
22 травня 1997 р. № 283/97.

Про банки та банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р.№ 2121-ІІІ.

Про внесення змін та доповнень у Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 24 грудня 2002 р. № 349-IV.

Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: Закон України від 27 листопада 2003 р. № 1344-IV.

Про фінансовий лізинг: Закон України від 11 грудня 2003 р. № 1381-IV.

Про Концепцію амортизаційної політики: Указ Президента України від 7 березня 2001 р. № 169/2001.

Про затвердження Положення про порядок випуску облігацій підприємства: Рішення Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 липня 2003 р. № 322.

Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід»: Наказ Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.

Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти»: Наказ Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 р. № 559.

Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1308.

Положення «Про порядок здійснення консорціумного кредитування»: Затв. Правлінням НБУ 12 лютого 1996 р. № 37.

Про затвердження Положення про оцінку та конкурсний відбір запропонованих міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету, та створення відповідної Комісії Мінекономіки: Наказ Міністерства економіки України від 27 листопада 2000 р. № 258.

Про затвердження положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування втрат за кредитними операціями банків: Постанова НБУ від 6 липня 2000 р. № 279.

Про кредитування: Положення НБУ: Затв. Постановою Правління НБУ від 26 вересня 1995 р. № 246.

Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків: Затв. Постановою Правління НБУ від 14 квітня1998 р. № 141.

Цивільний кодекс України: Офіційний текст / Міністерство юстиції України. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

Базовые принципы эффективного надзора за банковской деятельностью: Консультативное письмо Базельского комитета по банковскому регулированию. — Базель, апрель 1997 г. // Бизнес и банки. — 1997. —
№ 21.

Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2002.

Бланк И. А. Инвестиционной менеджмент. — К.: МП «Итем»; ЛТД «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 1995. — С. 447.

Брігхем Є. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К.: КП «ВАЗАКО»: Молодь, 1997.

Катасонов В. Ю. Морозов Д. С. Проектное финансирование: организация, управление риском, страхование. — М.: Анкил, 2000.

Кредитний ризик комерційного банку: Навч. посіб. / В. В. Вітлінський, О. В. Пернарівський, Я. С. Наконечний; За ред. В. В. Вітлінського. — К.: Т-во «Знання». КОО, 2000.

Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. — К.: Т-во «Знання». КОО, 2000.

Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність. Навч. посіб. — К.: Центр навч. літ-ри, 2004.

Москвин В. А. Кредитование инвестиционных проектов: Рекомендации для предприятий и коммерческих банков. — М.: Финансы и статистика, 2001.

Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України / Д. М. Черваньов, Л. І. Нейкова. — К., 1999.

Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. — К.: Лібра, 2002.

Пересада А. А., Коваленко Ю. М., Онікієнко С. В. Інвестиційний аналіз: Підручник. — К.: КНЕУ, 2003.

Пересада А. А., Майорова Т. В. Інвестиційне кредитування: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2002.

Роуз Питер С. Банковский менеджмент: Пер. с анг. со 2-го изд. — М.: Дело Лтд, 1995.

Смирнов А. Л. Лизинговые операции. — М.: Консалтбанкир, 1995.

Шенаев В. Н., Ирниязов Б. С. Проектное кредитование. — М.: Консалтбанкир, 1996.

Чекмарева Е. Н. Лизинговый бизнес. — М.: Экономика, 1994.