• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

7.3. Кредитування інвестиційних проектів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 

Важливою категорією ринкової економіки є інвестиційний кредит, що відображає реальні зв’язки і відносини економічного життя суспільства. Він завжди був і залишається основним джерелом фінансування інвестиційних проектів, а отже і важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва.

За своїм змістом інвестиційний кредит являє собою економіч­ні відносини між кредитором та позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходів на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка. Ці відносини характеризуються рухом вартості (позичкового капіталу) від кредитора до позичальника та в протилежному напрямі.

Інвестиційне кредитування як форма фінансування інвестиційних проектів застосовується під час реалізації інвестиційних проектів з високою нормою прибутковості (яка перевищує ставку позичкового відсотка) та незначними строками окупності витрат.

Необхідність інвестиційного кредиту об’єктивно випливає із наявності товарно-грошових відносин, обслуговування кредитними ресурсами кругообігу основних виробничих фондів для фор­мування товарно-матеріальних запасів підприємств, що зумовлено недостатнім розміром наявних коштів для потреб розширеного відтворення капіталу. У даному разі виникають кредитні відносини тривалого характеру, що дає можливість позичальнику отримати гроші раніше, ніж можна їх вилучити із обігу після реалізації товару.

У свою чергу у кредиторів унаслідок утворення тимчасово віль­них капіталів та їх руху формується й можливість інвестиційного кредиту. Розвинуті кредитні відносини пов’язані зі створенням відповідного інституційного середовища—мережі спеціальних кредитних інституцій, які спеціалізуються на кредитуванні інвестиційних заходів (проектів). Кредитні установи організовують і обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери економіки, де виникає потреба в них.

Інвестиційне кредитування має самостійне значення лише у плані кредитування інвестиційних проектів, а в інших випадках, коли спеціальний інвестиційний проект не розробляється, має міс­це звичайне кредитування. Такий чинник для комерційних банків має принципове значення, у зв’язку з чим зміст інвестиційного кредитування варто розглянути з позицій теорії кредиту, бо:

по-перше, кредит це відношення, яке усуває невідповідність між часом виробництва та часом обігу коштів і вирішує відносну суперечність між тимчасовим осіданням коштів та необхідністю їх використання у народному господарстві. Фактично підґрунтям для існування кредитних відносин є нерівномірність кругообігу капіталів у реальному секторі економіки;

по-друге, сутність кредиту прийнято визначати як передачу кредитором на основі відповідного кредитного договору позиченої вартості позичальнику для платного використання на умовах поворотності;

по-третє, у взаємозв’язку з зовнішнім середовищем кредит виконує чотири функції: перерозподільну, зменшення витрат обігу, прискорення концентрації капіталу та обслуговування товарообігу.

З урахуванням цих трьох аспектів у кредитуванні реального сектору економіки можна виділити дві великі сфери інвестиційного кредитування, які мають самостійне значення та вимагають для практичної реалізації різні технології.

Перша сфера — підтримка кругообігу та обігу капіталу у виробничому бізнесі. Через кредитування виробничих підприємств для поповнення оборотних коштів цей вид кредитування виробництва має такі характерні ознаки:

позичка використовується та повертається відразу ж після одного циклу виробництва та продажу товару;

кредит практично не змінює якість та структуру виробничого потенціалу, він використовується лише для підтримки діючого виробництва продукції, шляхом оплати: сировини, комплектуючих, запчастин до обладнання, електроенергії, заробітної плати тощо;

кредит не потребує розроблення та надання у банк інвестиційного проекту та бізнес-плану його реалізації;

надання такого кредиту надійним клієнтам суттєво знижує ризик неповернення боргу.

Друга сфера — створення нових або удосконалення вже існуючих виробництв, що потребує розроблення та реалізації інвестиційних проектів. Саме таке кредитування і може вважатися банківським інвестиційним кредитуванням з характерними ознаками:

суб’єкти інвестиційної діяльності — інвестори, замовники та підрядники розробляють інвестиційний проект;

інвестори, які прагнуть отримати кредит, обов’язково подають у банк бізнес-план реалізації інвестиційного проекту;

вкладання коштів у даний бізнес може здійснюватися за різ­ними схемами та на різних етапах реалізації проекту;

період освоєння нового або оновленого виробництва та строк окупності може бути тривалим і має вирішальне значення для отримання кредиту позичальником;

створюється новий виробничий потенціал або якісно змінюється стан діючого, тобто придбаваються нові основні фонди та нематеріальні активи, створюються нові технології, робочі міс­ця тощо;

ризики неповернення позички та відсотків за кредит можуть бути досить високими, тому процедури кредитування інвестиційних проектів потребують ретельного обґрунтування.

Таким чином, специфічною особливістю інвестиційного кредиту є те, що він має саме інвестиційний характер, здебільшого довгостроковий і потребує:

ретельної оцінки насамперед не самого позичальника, а його інвестиційних намірів (інвестиційного проекту), що зобов’язує кредитора проводити детальний аналіз техніко-економічного обґрунтування інвестиційних заходів, передбачених проектів;

встановлення плати за кредит не вище рівня дохідності за інвестиціями;

розрахунку строку інвестиційного кредиту залежно від стро­ку окупності інвестицій;

опрацювання можливостей надання позички з пільговим строком відшкодування, що передбачає сплату лише відсотків за кредит упродовж строку реалізації інвестицій, а відшкодування основного кредиту — у наступні періоди часу;

погашення позички та відсотків лише за рахунок доходів, які одержує інвестор від реалізації інвестиційного проекту.

Порівняно з акціонуванням інвестиційному кредитуванню влас­тиві певні позитивні риси:

кредитор не претендує на майбутні прибутки підприємства, а має право тільки на одержання обумовленої суми боргу і відсот­ків по ньому;

кредитор не претендує на участь у капіталі підприємства;

відсотки і виплати для погашення основної суми боргу знач­ною мірою являють собою відому суму, тому її можна передбачити і планувати.

Разом з тим, мінусами такого кредитування є те, що:

використання позичкового капіталу призводить до виникнення ризику зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності;

як правило, розмір боргу, який може взяти на себе підприємство, обмежений;

вартість позичкового капіталу залежить від кон’юнктури фінансового ринку. Коли знижується середня ставка позичкового відсотка на ринку, використання раніше одержаних підприємством кредитів стає невигідним, оскільки існують більш дешеві аль­тернативні джерела фінансування;

під час планування потрібно враховувати, що для виплати основної суми боргу і відсотків потрібний відповідний грошовий потік.

З огляду на те, що інвестиційний кредит являє собою економіч­ні відносини між кредитором та позичальником, то він може функ­ціонувати у певних формах (рис. 7.6).

Банківський інвестиційний кредит — це основна форма інвестиційного кредиту, за якої грошові кошти на фінансування інвестиційних проектів надаються банківськими установами у тимчасове користування та з виплатою відсотка.

Основними різновидами банківського інвестиційного кредитування є: строкові кредити підприємцям, револьверні кредити, довгострокові проектні кредити та андерайтинг.

Строкові кредити підприємцям призначаються для фінансування довго- та середньострокових інвестицій, таких як придбання обладнання або будівництво споруд, строком більше одного року. Як правило, боржник звертається за великим кредитом виходячи з кошторису на проект, а потім зобов’язується його погасити серіями платежів.

Таким чином, строкові кредити ґрунтуються на потоці майбут­ніх платежів підприємців, з допомогою яких здійснюватиметься поступове погашення кредиту. Графік поступового погашення складається на основі нормального циклу припливу та відпливу готівки боржника. Забезпеченням строкових кредитів є основний капітал (споруди, обладнання), який належить боржнику і з урахуванням якого встановлюється або фіксована, або плаваюча відсоткова ставка. Така ставка перевищує ставку за короткостроковими кредитами внаслідок більшого ризику, що виникає через довгостроковість кредитів.

Револьверне кредитування, або револьверна кредитна лінія, дає можливість фірмі-боржнику запозичити кошти в межах визначеного ліміту, погашати всю суму запозичень або її частку та проводити у разі необхідності повторне запозичення в межах строку дії кредитної лінії. Як одна з найбільш гнучких форм інвес­тиційного кредитування, вона часто надається без спеціального забезпечення і може бути короткостроковою або видаватися на 3—5 років.

Така форма кредитування особливо часто використовується, коли клієнт не може досить точно визначити майбутні надходження готівки або розмір позичок для майбутніх потреб у кредитуванні. Револьверне кредитування дає змогу вирівняти коливання в рамках інвестиційного циклу проекту, надаючи можливість запозичувати додаткові суми в період скорочення обсягів продажів та виплачувати їх протягом періоду, коли надходження готівки є значним.

Основні види кредитних ліній:

а) поновлювальна (револьверна) — дає можливість клієнту після
погашення всієї заборгованості відновлювати кредитну лінію;

б) непоновлювальна — у межах кредитної лінії після погашення позички відносини між позичальником та банком закінчуються;

в) «рамкова» кредитна лінія відкривається банком для оплати ряду поставок певних товарів у межах одного контракту, який реалізується протягом року або іншого періоду, наприклад, кредитування поставок обладнання в процесі здійснення інвестиційного проекту;

г) кредитна лінія «з повідомленням» клієнту про верхню межу кредитування, перевищення межі або недопустимо, або за перевищення стягуються більші відсотки;

д) «підтверджена» — потребує від клієнта щоразу узгоджувати умови конкретної суми позички в межах кредитної лінії.

Довгострокові проектні кредити є найбільш ризикованими кредитами, вони спрямовуються на фінансування поповнення основного капіталу, яке в майбутньому повинно забезпечити надходження готівки. Як правило, проектні кредити складають основу проектного фінансування, яке передбачає відшкодування позичок за рахунок доходів від реалізації проекту.

Проектне кредитування передбачає передачу позичкових кош­тів безпосередньо самостійній економічній одиниці — спеціальній компанії. Оскільки засновники не несуть повної відповідальності за погашення кредиту, то базою виплати відсотків та основ­ного боргу є доходи самого проекту, тобто позитивні грошові потоки за мінусом усіх витрат. Рух коштів від банку до позичальника у проектному кредитуванні показано на рис. 7.7.

Характерною ознакою проектного кредитування є можливість залучення капіталу у великих обсягах та з високим фінансовим важелем (financial leverage) — відношенням боргових коштів компанії до власного капіталу, а отже, з підвищеним ризиком. Для невеликих компаній доступ до таких кредитів практично неможливий.

Крім того, важливою особливістю проектного кредитування є те, що воно дає можливість засновникам розподіляти частину ризиків серед інших учасників проекту — банків, спеціальних компаній (фірм-операторів), страхових компаній, проектних компаній та ін. У звичайному кредитуванні проектні ризики, як правило, поділяються між засновниками проекту та банком.

Відчутною перевагою для засновників є можливість отримання кредиту без відображення заборгованості у своєму балансі, оскільки вона відноситься на баланс спеціальної компанії і не впливає на фінансовий стан засновника. Такі зобов’язання, як гарантія планомірного завершення будівництва, застава та інші, що мають тимчасовий характер, виділяються окремою позицією за балансом та зникають по закінченні строку їх дії.

Втрати від зниження платоспроможності засновника є меншими, ніж в умовах звичайного кредиту. Такий облік кредиту має назву «позабалансового» (offbalance sheet liability), оскільки позабалансове зобов’язання — операція, яка враховується у балансі лише у разі настання певної події — платежу.

«Позабалансове» кредитування має місце лише тоді, коли законодавство країни дозволяє не включати баланс спеціалізованої компанії — проектної фірми у консолідований баланс засновника. Наприклад, за законодавством США консолідація залежить від частки засновника у проектній (дочірній) фірмі. За умови учас­ті не менше 50 % включення балансу дочірньої фірми у загальний баланс не обов’язково. А відповідно до Принципів Базельського комітету здійснення банківського нагляду має вестися на консолідованій основі. Даний принцип поки що не використовується в українській системі банківського нагляду, оскільки для цього необхідно, щоб багатопрофільні банки та банківські групи подавали консолідований баланс. Імовірно, що такий порядок в Україні буде введено з часом, коли будуть встановлені і правові норми, що регулюють позабалансове кредитування.

Проектні кредити нерідко надаються кількома компаніями, які спільно реалізують проект. Вони також надаються кількома кредиторами, якщо проекти значні за розміром та мають чимало ризиків.

Для реалізації великих проектів можуть створюватися ПФГ та банківські консорціуми, учасники яких, у тому числі банки, стають інвесторами і розподіляють між собою всі інвестиційні ризики.

Банківський консорціум надає інвестиційний кредит позичаль­нику в такі способи: шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності; шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків — кредитування здійснюється при цьому залежно від потреби у кредиті; шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції [12].

Банківські консорціуми створюються з метою акумуляції кредитних ресурсів як у національній, так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування господарських інвестиційних програм із значними обсягами фінансування, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника.

Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит, за якого в угоді беруть участь два або більше банків, що самостійно ведуть переговори з позичальником. Вони узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами. Кож­ний банк самостійно надає позичальнику визначену частку кре­диту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами умов кредитування.

На основі багатосторонніх банківських кредитів з’являється мож-
ливість здійснення великих довгострокових кредитних проектів.

Те, що банки беруть на себе частину ризиків інвестиційного проекту, зумовлює деякі особливості проектного кредитування, які, на думку засновників проекту, мають певні вади порівняно із звичайним кредитом. Насамперед це вартість проектного кредитування, яка дещо вище вартості звичайного кредитування, через те що відсоток за проектним кредитом складається з ринкової відсоткової ставки, комісії за зобов’язання надавати позичку та за резервування коштів, а також із надбавки до ставки відсотка — маржі. Маржа стягується банком за згоду взяти на себе частину проектних ризиків, вона має компенсувати цей ризик і є джерелом банківського прибутку на випадок успіху проекту.

Новою формою проектного кредитування капітальних вкладень, що запроваджуються в комерційних банках, є надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштаб­них проектів, шляхом повного або часткового викупу випусків промислових облігацій, що емітуються цими клієнтами. У міжнародній практиці така операція називається андерайтингом. Вона поширена в діяльності спеціалізованих інвестиційних банків у розвинутих країнах.

Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяль­ність» андерайтинг — це купівля на первинному ринку цінних паперів з подальшим їх перепродажем інвесторам або укладання договору про гарантування повного чи часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з подальшим перепродажем або про накладання на покупця обов’язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов’язання придбати будь-які інші цінні папери, що не були продані [3].

Запровадження андерайтингу в комерційних банках сприяє розширенню інвестиційних операцій, розвитку ринку цінних паперів в Україні, просуванню цінних паперів українських підприємств на світові фінансові ринки.

Найчастіше банки надають право здійснювати операції андерайтингу тільки провідним підприємствам пріоритетних галузей України (літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість та ін.), продукція яких користується попитом на світовому ринку. Кожна операція андерайтингу узгоджується з департаментом інвестицій, координаційною радою банку з інвестиційної діяльності і отримує спеціальний дозвіл кредитного комітету, затверджений правлінням комерційного банку.

Андерайтинг надається, як правило, тільки підприємствам, які не мають перед банком зобов’язань за раніше отриманими позичками, мають добру кредитну історію та тільки для єдиного виду цінних паперів — іменних промислових облігацій з плаваючою відсотковою ставкою, номінал яких ув’язаний з динамікою ринкової вартості монетарного металу (наприклад золота), забезпечених договором застави майна позичальника, яке не є заставним забезпеченням зобов’язання перед іншими кредиторами і для яких умовами випуску передбачена можливість конвертації облігацій у звичайні акції підприємства. Такі облігації вважаються у світовій практиці найбільш привабливими для інвестора і надійно захищають права останнього з урахуванням інфляційних процесів.

Враховуючи нерозвиненість ринку цінних паперів (особливо ринку корпоративних облігацій) в Україні, однією з головних причин надання підприємствам кредиту у вигляді андерайтингу сьогодні є зацікавленість самого банку у придбанні облігацій зазначених підприємств для свого власного портфеля цінних паперів.

У разі прийняття позитивного рішення про надання кредиту у вигляді андерайтингу установою банку розробляється проект угоди про андерайтинг, особливе значення в якій необхідно приділити чіткому юридичному формулюванню умов випуску облігацій і спеціальних зобов’язань підприємства перед банком щодо надання останньому можливості здійснення необхідного контролю за дотриманням умов випуску.

Особливою формою фінансування інвестиційних проектів є емісія облігацій підприємств. Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігації всіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Облігації підприємств — це цінні папери, що засвідчують внесення їх власниками грошових коштів і підтверджують зобов’язання відшкодувати їм номінальну вартість цих облігацій у передбачений строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Такі облігації випускаються підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Новий порядок обігу облігацій підприємств визначено у Положенні Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 липня 2003 р. № 322 «Про порядок випуску облігацій підприємства». Це Положення встановлює порядок розміщення, обігу, погашення облігацій підприємств, реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку випуску облігацій підприємств та скасування реєстрації випуску цих облігацій.

Облігації можуть випускати іменні та на пред’явника, відсоткові і безвідсоткові (цільові), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, яка не перевищує розмір статутного капіталу або розміру забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми особами. Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду емітентів, а також для покриття збитків, пов’я­заних з їх господарською діяльністю, не допускається.

Облігації всіх видів придбаваються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства придбавають облігації всіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит.

Облігації всіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, — в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях.

Дохід за облігаціями всіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Дохід за облігаціями цільових позичок (безвідсотковими облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позички. Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, вказаною на облігації, а у разі одержання більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару.

За облігаціями підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов’язкових платежів. У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов’язання з виплати доходів за відсотковими облігаціями, надання права придбання відповідних товарів або послуг за безвідсотковими (цільовими) облігаціями чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стяг­нення відповідних сум провадиться примусово судом або арбітражним судом. Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається під час їх випуску.

Облігації випускаються на різні строки і умовно поділяються на короткострокові (до 3 років), середньострокові (від 3 до 7 років) і довгострокові (від 7 до 30 років).

Визначаючи мету вкладання коштів, інвестор повинен врахувати класифікацію облігацій за формами виплати винагороди (доходу). Якщо метою є збільшення капіталу в грошовій формі, то інвестування може здійснюватися у відсоткові облігації, що мають більш високу поточну ліквідність. Безвідсоткові (цільові) облігації викликають інтерес у інвесторів у кількох випадках: у разі значної дефіцитності товару або послуги, що призначається для виплати у вигляді винагороди (доходу) за цією облігацією, а також у разі істотної різниці між стартовою ціною придбання облігації та реальною вартістю товару (послуги).

Як засвідчує світова практика, корпорації, що випускають облігації, часто звертають увагу на умови їх погашення, ліквідність, ступінь безпеки тощо, щоб зробити ці облігації більш привабливими для майбутніх інвесторів.

Залежно від того, яким умовам відповідає та чи інша облігація, їх можна згрупувати у такі категорії (рис. 7.8):

за механізмом сплати відсоткової ставки облігації поділяються на іменні облігації (registered bonds) (зареєстровані), виплати за якими здійснюються безпосередньо їх власником пош­тою або іншим чином, чиї імена мають бути вказані в облігації і занесені у книгу реєстрації, і облігації на пред’явника (coupon bonds) (незареєстровані), до яких додаються купони для одержання виплат на кожну дату платежу. Власник відрізає відповідний купон і пред’являє його до сплати, коли ця дата настає;

за принципами викупу (погашення) є серійні облігації (serial bonds), що гасяться послідовно по серіях через певні інтервали часу, і ординарні облігації (ordinary or single — payment bonds), що викуповуються одночасно у встановлену дату;

за ступенем безпеки є гарантовані облігації (secured bonds), впевненість у погашенні яких у встановлений строк ґрунтується на об’явленій заставі нерухомого майна або інших фондів, і незабезпе-
чені облігації (unsecured bonds), що не підкріплені певною заставою;

за можливим довгостроковим викупом є облігації з правом дострокового погашення (callable or optional bonds), які за ініціативою емітента можуть викуповуватися раніше зафіксованого кін­цевого строку; відшкодовані облігації (redeemable bonds), які за бажанням власника можуть у будь-який момент вільно обмінюватися на гроші; конвертовані облігації (convertible bonds), які за бажанням власника можуть обмінюватися на інші цінні папери (частіше прості акції), що випускаються емітентом.

Одні облігації мають вільний обіг, інші — обмежений. Купуючи останні, інвестор бере зобов’язання залишатися їх власником протягом певного часу, обмежуючи ціни або коло суб’єктів торгівлі. Але є і такі облігації, котрі взагалі не підлягають обігу: вони не можуть ні продаватися, ні обмінюватися, ні використовуватися як застава.

Інші форми інвестиційного кредиту детально розглядаються авторами у наступних розділах підручника.

Важливою категорією ринкової економіки є інвестиційний кредит, що відображає реальні зв’язки і відносини економічного життя суспільства. Він завжди був і залишається основним джерелом фінансування інвестиційних проектів, а отже і важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва.

За своїм змістом інвестиційний кредит являє собою економіч­ні відносини між кредитором та позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходів на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка. Ці відносини характеризуються рухом вартості (позичкового капіталу) від кредитора до позичальника та в протилежному напрямі.

Інвестиційне кредитування як форма фінансування інвестиційних проектів застосовується під час реалізації інвестиційних проектів з високою нормою прибутковості (яка перевищує ставку позичкового відсотка) та незначними строками окупності витрат.

Необхідність інвестиційного кредиту об’єктивно випливає із наявності товарно-грошових відносин, обслуговування кредитними ресурсами кругообігу основних виробничих фондів для фор­мування товарно-матеріальних запасів підприємств, що зумовлено недостатнім розміром наявних коштів для потреб розширеного відтворення капіталу. У даному разі виникають кредитні відносини тривалого характеру, що дає можливість позичальнику отримати гроші раніше, ніж можна їх вилучити із обігу після реалізації товару.

У свою чергу у кредиторів унаслідок утворення тимчасово віль­них капіталів та їх руху формується й можливість інвестиційного кредиту. Розвинуті кредитні відносини пов’язані зі створенням відповідного інституційного середовища—мережі спеціальних кредитних інституцій, які спеціалізуються на кредитуванні інвестиційних заходів (проектів). Кредитні установи організовують і обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери економіки, де виникає потреба в них.

Інвестиційне кредитування має самостійне значення лише у плані кредитування інвестиційних проектів, а в інших випадках, коли спеціальний інвестиційний проект не розробляється, має міс­це звичайне кредитування. Такий чинник для комерційних банків має принципове значення, у зв’язку з чим зміст інвестиційного кредитування варто розглянути з позицій теорії кредиту, бо:

по-перше, кредит це відношення, яке усуває невідповідність між часом виробництва та часом обігу коштів і вирішує відносну суперечність між тимчасовим осіданням коштів та необхідністю їх використання у народному господарстві. Фактично підґрунтям для існування кредитних відносин є нерівномірність кругообігу капіталів у реальному секторі економіки;

по-друге, сутність кредиту прийнято визначати як передачу кредитором на основі відповідного кредитного договору позиченої вартості позичальнику для платного використання на умовах поворотності;

по-третє, у взаємозв’язку з зовнішнім середовищем кредит виконує чотири функції: перерозподільну, зменшення витрат обігу, прискорення концентрації капіталу та обслуговування товарообігу.

З урахуванням цих трьох аспектів у кредитуванні реального сектору економіки можна виділити дві великі сфери інвестиційного кредитування, які мають самостійне значення та вимагають для практичної реалізації різні технології.

Перша сфера — підтримка кругообігу та обігу капіталу у виробничому бізнесі. Через кредитування виробничих підприємств для поповнення оборотних коштів цей вид кредитування виробництва має такі характерні ознаки:

позичка використовується та повертається відразу ж після одного циклу виробництва та продажу товару;

кредит практично не змінює якість та структуру виробничого потенціалу, він використовується лише для підтримки діючого виробництва продукції, шляхом оплати: сировини, комплектуючих, запчастин до обладнання, електроенергії, заробітної плати тощо;

кредит не потребує розроблення та надання у банк інвестиційного проекту та бізнес-плану його реалізації;

надання такого кредиту надійним клієнтам суттєво знижує ризик неповернення боргу.

Друга сфера — створення нових або удосконалення вже існуючих виробництв, що потребує розроблення та реалізації інвестиційних проектів. Саме таке кредитування і може вважатися банківським інвестиційним кредитуванням з характерними ознаками:

суб’єкти інвестиційної діяльності — інвестори, замовники та підрядники розробляють інвестиційний проект;

інвестори, які прагнуть отримати кредит, обов’язково подають у банк бізнес-план реалізації інвестиційного проекту;

вкладання коштів у даний бізнес може здійснюватися за різ­ними схемами та на різних етапах реалізації проекту;

період освоєння нового або оновленого виробництва та строк окупності може бути тривалим і має вирішальне значення для отримання кредиту позичальником;

створюється новий виробничий потенціал або якісно змінюється стан діючого, тобто придбаваються нові основні фонди та нематеріальні активи, створюються нові технології, робочі міс­ця тощо;

ризики неповернення позички та відсотків за кредит можуть бути досить високими, тому процедури кредитування інвестиційних проектів потребують ретельного обґрунтування.

Таким чином, специфічною особливістю інвестиційного кредиту є те, що він має саме інвестиційний характер, здебільшого довгостроковий і потребує:

ретельної оцінки насамперед не самого позичальника, а його інвестиційних намірів (інвестиційного проекту), що зобов’язує кредитора проводити детальний аналіз техніко-економічного обґрунтування інвестиційних заходів, передбачених проектів;

встановлення плати за кредит не вище рівня дохідності за інвестиціями;

розрахунку строку інвестиційного кредиту залежно від стро­ку окупності інвестицій;

опрацювання можливостей надання позички з пільговим строком відшкодування, що передбачає сплату лише відсотків за кредит упродовж строку реалізації інвестицій, а відшкодування основного кредиту — у наступні періоди часу;

погашення позички та відсотків лише за рахунок доходів, які одержує інвестор від реалізації інвестиційного проекту.

Порівняно з акціонуванням інвестиційному кредитуванню влас­тиві певні позитивні риси:

кредитор не претендує на майбутні прибутки підприємства, а має право тільки на одержання обумовленої суми боргу і відсот­ків по ньому;

кредитор не претендує на участь у капіталі підприємства;

відсотки і виплати для погашення основної суми боргу знач­ною мірою являють собою відому суму, тому її можна передбачити і планувати.

Разом з тим, мінусами такого кредитування є те, що:

використання позичкового капіталу призводить до виникнення ризику зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності;

як правило, розмір боргу, який може взяти на себе підприємство, обмежений;

вартість позичкового капіталу залежить від кон’юнктури фінансового ринку. Коли знижується середня ставка позичкового відсотка на ринку, використання раніше одержаних підприємством кредитів стає невигідним, оскільки існують більш дешеві аль­тернативні джерела фінансування;

під час планування потрібно враховувати, що для виплати основної суми боргу і відсотків потрібний відповідний грошовий потік.

З огляду на те, що інвестиційний кредит являє собою економіч­ні відносини між кредитором та позичальником, то він може функ­ціонувати у певних формах (рис. 7.6).

Банківський інвестиційний кредит — це основна форма інвестиційного кредиту, за якої грошові кошти на фінансування інвестиційних проектів надаються банківськими установами у тимчасове користування та з виплатою відсотка.

Основними різновидами банківського інвестиційного кредитування є: строкові кредити підприємцям, револьверні кредити, довгострокові проектні кредити та андерайтинг.

Строкові кредити підприємцям призначаються для фінансування довго- та середньострокових інвестицій, таких як придбання обладнання або будівництво споруд, строком більше одного року. Як правило, боржник звертається за великим кредитом виходячи з кошторису на проект, а потім зобов’язується його погасити серіями платежів.

Таким чином, строкові кредити ґрунтуються на потоці майбут­ніх платежів підприємців, з допомогою яких здійснюватиметься поступове погашення кредиту. Графік поступового погашення складається на основі нормального циклу припливу та відпливу готівки боржника. Забезпеченням строкових кредитів є основний капітал (споруди, обладнання), який належить боржнику і з урахуванням якого встановлюється або фіксована, або плаваюча відсоткова ставка. Така ставка перевищує ставку за короткостроковими кредитами внаслідок більшого ризику, що виникає через довгостроковість кредитів.

Револьверне кредитування, або револьверна кредитна лінія, дає можливість фірмі-боржнику запозичити кошти в межах визначеного ліміту, погашати всю суму запозичень або її частку та проводити у разі необхідності повторне запозичення в межах строку дії кредитної лінії. Як одна з найбільш гнучких форм інвес­тиційного кредитування, вона часто надається без спеціального забезпечення і може бути короткостроковою або видаватися на 3—5 років.

Така форма кредитування особливо часто використовується, коли клієнт не може досить точно визначити майбутні надходження готівки або розмір позичок для майбутніх потреб у кредитуванні. Револьверне кредитування дає змогу вирівняти коливання в рамках інвестиційного циклу проекту, надаючи можливість запозичувати додаткові суми в період скорочення обсягів продажів та виплачувати їх протягом періоду, коли надходження готівки є значним.

Основні види кредитних ліній:

а) поновлювальна (револьверна) — дає можливість клієнту після
погашення всієї заборгованості відновлювати кредитну лінію;

б) непоновлювальна — у межах кредитної лінії після погашення позички відносини між позичальником та банком закінчуються;

в) «рамкова» кредитна лінія відкривається банком для оплати ряду поставок певних товарів у межах одного контракту, який реалізується протягом року або іншого періоду, наприклад, кредитування поставок обладнання в процесі здійснення інвестиційного проекту;

г) кредитна лінія «з повідомленням» клієнту про верхню межу кредитування, перевищення межі або недопустимо, або за перевищення стягуються більші відсотки;

д) «підтверджена» — потребує від клієнта щоразу узгоджувати умови конкретної суми позички в межах кредитної лінії.

Довгострокові проектні кредити є найбільш ризикованими кредитами, вони спрямовуються на фінансування поповнення основного капіталу, яке в майбутньому повинно забезпечити надходження готівки. Як правило, проектні кредити складають основу проектного фінансування, яке передбачає відшкодування позичок за рахунок доходів від реалізації проекту.

Проектне кредитування передбачає передачу позичкових кош­тів безпосередньо самостійній економічній одиниці — спеціальній компанії. Оскільки засновники не несуть повної відповідальності за погашення кредиту, то базою виплати відсотків та основ­ного боргу є доходи самого проекту, тобто позитивні грошові потоки за мінусом усіх витрат. Рух коштів від банку до позичальника у проектному кредитуванні показано на рис. 7.7.

Характерною ознакою проектного кредитування є можливість залучення капіталу у великих обсягах та з високим фінансовим важелем (financial leverage) — відношенням боргових коштів компанії до власного капіталу, а отже, з підвищеним ризиком. Для невеликих компаній доступ до таких кредитів практично неможливий.

Крім того, важливою особливістю проектного кредитування є те, що воно дає можливість засновникам розподіляти частину ризиків серед інших учасників проекту — банків, спеціальних компаній (фірм-операторів), страхових компаній, проектних компаній та ін. У звичайному кредитуванні проектні ризики, як правило, поділяються між засновниками проекту та банком.

Відчутною перевагою для засновників є можливість отримання кредиту без відображення заборгованості у своєму балансі, оскільки вона відноситься на баланс спеціальної компанії і не впливає на фінансовий стан засновника. Такі зобов’язання, як гарантія планомірного завершення будівництва, застава та інші, що мають тимчасовий характер, виділяються окремою позицією за балансом та зникають по закінченні строку їх дії.

Втрати від зниження платоспроможності засновника є меншими, ніж в умовах звичайного кредиту. Такий облік кредиту має назву «позабалансового» (offbalance sheet liability), оскільки позабалансове зобов’язання — операція, яка враховується у балансі лише у разі настання певної події — платежу.

«Позабалансове» кредитування має місце лише тоді, коли законодавство країни дозволяє не включати баланс спеціалізованої компанії — проектної фірми у консолідований баланс засновника. Наприклад, за законодавством США консолідація залежить від частки засновника у проектній (дочірній) фірмі. За умови учас­ті не менше 50 % включення балансу дочірньої фірми у загальний баланс не обов’язково. А відповідно до Принципів Базельського комітету здійснення банківського нагляду має вестися на консолідованій основі. Даний принцип поки що не використовується в українській системі банківського нагляду, оскільки для цього необхідно, щоб багатопрофільні банки та банківські групи подавали консолідований баланс. Імовірно, що такий порядок в Україні буде введено з часом, коли будуть встановлені і правові норми, що регулюють позабалансове кредитування.

Проектні кредити нерідко надаються кількома компаніями, які спільно реалізують проект. Вони також надаються кількома кредиторами, якщо проекти значні за розміром та мають чимало ризиків.

Для реалізації великих проектів можуть створюватися ПФГ та банківські консорціуми, учасники яких, у тому числі банки, стають інвесторами і розподіляють між собою всі інвестиційні ризики.

Банківський консорціум надає інвестиційний кредит позичаль­нику в такі способи: шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності; шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків — кредитування здійснюється при цьому залежно від потреби у кредиті; шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції [12].

Банківські консорціуми створюються з метою акумуляції кредитних ресурсів як у національній, так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування господарських інвестиційних програм із значними обсягами фінансування, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника.

Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит, за якого в угоді беруть участь два або більше банків, що самостійно ведуть переговори з позичальником. Вони узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами. Кож­ний банк самостійно надає позичальнику визначену частку кре­диту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами умов кредитування.

На основі багатосторонніх банківських кредитів з’являється мож-
ливість здійснення великих довгострокових кредитних проектів.

Те, що банки беруть на себе частину ризиків інвестиційного проекту, зумовлює деякі особливості проектного кредитування, які, на думку засновників проекту, мають певні вади порівняно із звичайним кредитом. Насамперед це вартість проектного кредитування, яка дещо вище вартості звичайного кредитування, через те що відсоток за проектним кредитом складається з ринкової відсоткової ставки, комісії за зобов’язання надавати позичку та за резервування коштів, а також із надбавки до ставки відсотка — маржі. Маржа стягується банком за згоду взяти на себе частину проектних ризиків, вона має компенсувати цей ризик і є джерелом банківського прибутку на випадок успіху проекту.

Новою формою проектного кредитування капітальних вкладень, що запроваджуються в комерційних банках, є надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштаб­них проектів, шляхом повного або часткового викупу випусків промислових облігацій, що емітуються цими клієнтами. У міжнародній практиці така операція називається андерайтингом. Вона поширена в діяльності спеціалізованих інвестиційних банків у розвинутих країнах.

Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяль­ність» андерайтинг — це купівля на первинному ринку цінних паперів з подальшим їх перепродажем інвесторам або укладання договору про гарантування повного чи часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з подальшим перепродажем або про накладання на покупця обов’язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов’язання придбати будь-які інші цінні папери, що не були продані [3].

Запровадження андерайтингу в комерційних банках сприяє розширенню інвестиційних операцій, розвитку ринку цінних паперів в Україні, просуванню цінних паперів українських підприємств на світові фінансові ринки.

Найчастіше банки надають право здійснювати операції андерайтингу тільки провідним підприємствам пріоритетних галузей України (літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість та ін.), продукція яких користується попитом на світовому ринку. Кожна операція андерайтингу узгоджується з департаментом інвестицій, координаційною радою банку з інвестиційної діяльності і отримує спеціальний дозвіл кредитного комітету, затверджений правлінням комерційного банку.

Андерайтинг надається, як правило, тільки підприємствам, які не мають перед банком зобов’язань за раніше отриманими позичками, мають добру кредитну історію та тільки для єдиного виду цінних паперів — іменних промислових облігацій з плаваючою відсотковою ставкою, номінал яких ув’язаний з динамікою ринкової вартості монетарного металу (наприклад золота), забезпечених договором застави майна позичальника, яке не є заставним забезпеченням зобов’язання перед іншими кредиторами і для яких умовами випуску передбачена можливість конвертації облігацій у звичайні акції підприємства. Такі облігації вважаються у світовій практиці найбільш привабливими для інвестора і надійно захищають права останнього з урахуванням інфляційних процесів.

Враховуючи нерозвиненість ринку цінних паперів (особливо ринку корпоративних облігацій) в Україні, однією з головних причин надання підприємствам кредиту у вигляді андерайтингу сьогодні є зацікавленість самого банку у придбанні облігацій зазначених підприємств для свого власного портфеля цінних паперів.

У разі прийняття позитивного рішення про надання кредиту у вигляді андерайтингу установою банку розробляється проект угоди про андерайтинг, особливе значення в якій необхідно приділити чіткому юридичному формулюванню умов випуску облігацій і спеціальних зобов’язань підприємства перед банком щодо надання останньому можливості здійснення необхідного контролю за дотриманням умов випуску.

Особливою формою фінансування інвестиційних проектів є емісія облігацій підприємств. Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігації всіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Облігації підприємств — це цінні папери, що засвідчують внесення їх власниками грошових коштів і підтверджують зобов’язання відшкодувати їм номінальну вартість цих облігацій у передбачений строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Такі облігації випускаються підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Новий порядок обігу облігацій підприємств визначено у Положенні Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 липня 2003 р. № 322 «Про порядок випуску облігацій підприємства». Це Положення встановлює порядок розміщення, обігу, погашення облігацій підприємств, реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку випуску облігацій підприємств та скасування реєстрації випуску цих облігацій.

Облігації можуть випускати іменні та на пред’явника, відсоткові і безвідсоткові (цільові), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, яка не перевищує розмір статутного капіталу або розміру забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми особами. Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду емітентів, а також для покриття збитків, пов’я­заних з їх господарською діяльністю, не допускається.

Облігації всіх видів придбаваються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства придбавають облігації всіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит.

Облігації всіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, — в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях.

Дохід за облігаціями всіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Дохід за облігаціями цільових позичок (безвідсотковими облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позички. Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, вказаною на облігації, а у разі одержання більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару.

За облігаціями підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов’язкових платежів. У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов’язання з виплати доходів за відсотковими облігаціями, надання права придбання відповідних товарів або послуг за безвідсотковими (цільовими) облігаціями чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стяг­нення відповідних сум провадиться примусово судом або арбітражним судом. Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається під час їх випуску.

Облігації випускаються на різні строки і умовно поділяються на короткострокові (до 3 років), середньострокові (від 3 до 7 років) і довгострокові (від 7 до 30 років).

Визначаючи мету вкладання коштів, інвестор повинен врахувати класифікацію облігацій за формами виплати винагороди (доходу). Якщо метою є збільшення капіталу в грошовій формі, то інвестування може здійснюватися у відсоткові облігації, що мають більш високу поточну ліквідність. Безвідсоткові (цільові) облігації викликають інтерес у інвесторів у кількох випадках: у разі значної дефіцитності товару або послуги, що призначається для виплати у вигляді винагороди (доходу) за цією облігацією, а також у разі істотної різниці між стартовою ціною придбання облігації та реальною вартістю товару (послуги).

Як засвідчує світова практика, корпорації, що випускають облігації, часто звертають увагу на умови їх погашення, ліквідність, ступінь безпеки тощо, щоб зробити ці облігації більш привабливими для майбутніх інвесторів.

Залежно від того, яким умовам відповідає та чи інша облігація, їх можна згрупувати у такі категорії (рис. 7.8):

за механізмом сплати відсоткової ставки облігації поділяються на іменні облігації (registered bonds) (зареєстровані), виплати за якими здійснюються безпосередньо їх власником пош­тою або іншим чином, чиї імена мають бути вказані в облігації і занесені у книгу реєстрації, і облігації на пред’явника (coupon bonds) (незареєстровані), до яких додаються купони для одержання виплат на кожну дату платежу. Власник відрізає відповідний купон і пред’являє його до сплати, коли ця дата настає;

за принципами викупу (погашення) є серійні облігації (serial bonds), що гасяться послідовно по серіях через певні інтервали часу, і ординарні облігації (ordinary or single — payment bonds), що викуповуються одночасно у встановлену дату;

за ступенем безпеки є гарантовані облігації (secured bonds), впевненість у погашенні яких у встановлений строк ґрунтується на об’явленій заставі нерухомого майна або інших фондів, і незабезпе-
чені облігації (unsecured bonds), що не підкріплені певною заставою;

за можливим довгостроковим викупом є облігації з правом дострокового погашення (callable or optional bonds), які за ініціативою емітента можуть викуповуватися раніше зафіксованого кін­цевого строку; відшкодовані облігації (redeemable bonds), які за бажанням власника можуть у будь-який момент вільно обмінюватися на гроші; конвертовані облігації (convertible bonds), які за бажанням власника можуть обмінюватися на інші цінні папери (частіше прості акції), що випускаються емітентом.

Одні облігації мають вільний обіг, інші — обмежений. Купуючи останні, інвестор бере зобов’язання залишатися їх власником протягом певного часу, обмежуючи ціни або коло суб’єктів торгівлі. Але є і такі облігації, котрі взагалі не підлягають обігу: вони не можуть ні продаватися, ні обмінюватися, ні використовуватися як застава.

Інші форми інвестиційного кредиту детально розглядаються авторами у наступних розділах підручника.