• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

6.5. Визначення потреби у фінансових ресурсах для інвестування

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 

У процесі визначення майбутньої динаміки та структури джерел фінансування інвестиційних проектів велике значення має фінансове планування, яке являє собою процес оцінки фінансових ресурсів, необхідних для здійснення інвестиційних заходів компанії та своєчасного визначення методів їх фінансування. Без надійної методики оцінки фінансових потреб компанія може залишитись без достатніх коштів для сплати відсотків за позичку, рахунків постачальників, орендної плати і комунальних послуг. Компанії може загрожувати банкрутство, якщо вона не спроможна сплатити свої договірні зобов’язання, скажімо, відсотки за позичку. Тому відсутність належного фінансового планування може призвести до втрати ліквідності, а потім і до банкрутства, навіть якщо всі її активи, разом з неліквідними — будівлями та обладнанням, — значно перевищують заборгованість.

Успішну інвестиційну діяльність і постійну платоспроможність фірми не можна гарантувати лише за рахунок прибуткових проектів і зростаючих обсягів продажу продукції фірми. «Криза ліквідності», тобто нестача коштів для сплати за фінансовими зобов’язаннями, завжди загрожує компанії. Ця проблема загострюється, якщо кредити обмежені, а тому малим та середнім фірмам можливий брак коштів загрожує більше, ніж великим корпораціям, які завжди мають ширше коло фінансових альтернатив.

Варто пам’ятати, що навіть рахунки дебіторів не забезпечують ліквідності, якщо вони не можуть бути швидко перетворені у готівку. Надвисокий приріст обсягу продажу товарів теж не захищає фір­му від можливого банкрутства. Менеджери мають постійно складати фінансові плани, щоб оцінювати майбутні фінансові потреби. Своєчасний вибір різних прийомів фінансування теж має вирішальне значення у фінансовому плануванні. Наприклад, коли зростають відсоткові ставки, перевага надається довгостроковій позиції під фік-
сований відсоток, а не короткостроковій. Проте, якщо передбачається спад відсоткової ставки, фінансовий менеджер вчинить краще, коли тимчасово позичить гроші і потім рефінансуватиме борг за нижчою ставкою, щойно ставка відсотка знизиться.

Фінансові джерела включають коротко- і довгострокові позич­ки, привілейовані і прості акції, а також нерозподілені прибутки. Нерозподілені прибутки, тобто нагромаджені прибутки після утримання податків і дивідендів, є особливо бажаним джерелом фінансування. Здатність розширяти ділові операції з допомогою нерозподілених прибутків є ознакою платоспроможності фірми в тому розумінні, що можливість постійно використовувати ці кош­ти вказує на її фінансову самодостатність. Якщо ж нерозподілених прибутків не достатньо, то керівництву слід вдаватись до складнішого рішення: йому доведеться шукати найкращого поєднання боргів і власного капіталу фірми.

У зв’язку з цим, велика увага підприємців має бути зосе-
реджена на методах, які використовуються для оцінки фінансових потреб у процесі реалізації інвестиційних проектів, та на аналізі джерел коштів і їх використання.

На практиці існує кілька методів оцінки фінансових потреб фірми. Попри те, що жоден з цих методів не може точно передбачити майбутні потреби, фінансовий менеджер повинен використовувати деякі методи для бодай приблизної оцінки потреб у коштах хоча б на один рік наперед. Основні методи для цієї мети висвітлюються нижче.

1. Метод відсотка від товарообігу. Мета цього методу — показати, як можна обрахувати фінансові потреби в робочому капіталі. Цей метод передбачає, що зміна обсягу продажу продукції впливає на величину активів, які повинна мати компанія. За визначенням, активи, які змінюються внаслідок збільшення або зменшення товарообігу, називаються спонтанними активами. Інакше кажучи, товарообіг значною мірою визначає, скільки коштів треба, щоб здійснити проект. Обсяг запланованого товарообігу і величина різноманітних активів компанії логічно пов’язані між собою. Наприклад, якщо планують збільшити продаж товарів, то компанія потребує більше грошей в обороті, більших запасів сировини та матеріалів готової продукції. Компанії слід сподіватись на приріст несплачених рахунків де­біторів. З другого боку, якщо передбачається спад обсягу продажу то-
варів, запаси товарно-матеріальних цінностей мають понижуватись.

Обсяг товарообігу також визначає величину боргів компанії. Коли зростає товарообіг, компанія починає брати в борг більше грошей, щоб закуповувати матеріали й сировину і в такий спосіб підтримувати їх запаси на необхідному рівні. Кредиторська забор­гованість компанії, її коротко- і довгострокові борги почнуть зрос-
тати, що дасть можливість компанії нарощувати активи і розширювати операції.

Аналізуючи попередні фінансові звіти, фінансові менеджери можуть визначити залежність різних активів та пасивів від обсягу продажу товарів. Припустимо, що за зміни товарообігу на 100 %, активи змінюються на суму, що становить 60 % від товарообігу, а заборгованість на 40 % від товарообігу. Ці дані вказують на те, що, коли виручка зростає на 100 грн, активи і заборгованість компанії, можливо, зростуть відповідно на 60 грн і 40 грн. Віднявши 40 % від 60 %, одержуєте 20 % від товарообігу, тобто чистого приросту активів. Отже, якщо компанія планує розширити обсяг продажу своїх товарів на 100 грн, вона потребує 20 грн додаткового фінансування, частину якого можна забезпечити за рахунок внутрішніх джерел через сподівані прибутки, хоча решту треба залучити ззовні. Наприклад, якщо фірма може заробити 5 грн чистого доходу після сплати дивідендів, то 15 грн слід залучати шляхом позички або випуску привілейованих чи звичайних акцій.

Таким чином, тепер легко записати формулу для визначення фінансових потреб компанії за рахунок зовнішніх джерел:

            (6.19)

де А — активи, які змінювалися залежно від товарообігу; ΔТ — запланована зміна обсягу товарообігу за рік; П — пасиви, що змінюються залежно від товарообігу; К — відношення чистого прибутку після виплати дивідендів до товарообігу.

Приклад. За минулі періоди активи компанії АБВ змінювались залежно від товарообігу компанії на величину, що становить 60 % від зміни товарообігу, заборгованість — на 30 %. Виручка від продажу товарів, як передбачається, наступного року зросте на 200 000 грн. Чистий прибуток компанії після вирахування дивідендів у минулому становив 3 % від товарообігу компанії. Припускаючи, що товарообіг планується 1 000 000 грн, треба визначити, скільки коштів треба залучити для фінансування у наступному році за рахунок зовнішніх джерел.

Розв’язання. Підставимо дані у формулу (6.16) і одержимо обсяг фінансування за рахунок зовнішніх джерел:

0,70 × 200 000 грн – 0,30 × 200 000 грн – 0,03 ´
´ 1 000 000 грн = 140 000 грн – 60 000 грн –
– 30 000 грн = 50 000 грн.

Отже, компанія, якщо вона хоче збільшити обсяг продажу своїх товарів на 200 000 грн, як припускається у нашому випадку, має забезпечити фінансування за рахунок зовнішніх джерел у сумі 50 000 грн. Без такого фінансування компанія не зможе купувати більше сировини і матеріалів, не зможе нагромаджувати інші активи та досягти наміченого обсягу товарообігу.

Метод відсотка від товарообігу дає можливість також оцінити потреби у додаткових коштах фінансування залежно від запланованого приросту (зниження) обсягу реалізації продукції у наступ­ному періоді реалізації інвестиційного проекту.

Визначаючи обсяг додаткового фінансування, необхідного для забезпечення передбаченого зростання продажів, необхідно знайти різницю між зміною величини чистих активів та обсягом коштів, які надійдуть із внутрішніх джерел. Зміна величини чистих активів (ЧА), яка виникає внаслідок зростання (зниження) обсягу продажів, визначається за такою формулою:

ЧА = А/N0 × (N1 – N0) – КП / N0 × (N1 – N0),        (6.20)

де А — величина активів у звітному періоді, тис. грн; КП — величина короткострокових пасивів у звітному періоді, що знаходиться у прямій залежності від виробництва підприємства, тис. грн; N1 та N0 — відповідно прогнозний та фактичний обсяг продажів, тис. грн.

У свою чергу необхідний обсяг зовнішнього фінансування (EF) визначатиметься за такою формулою:

EF = ∆N × (А / N0 – КП / N0) – ФН =

= ∆N × (А / N0 – КП / N0) – (Р1 – ФП1),      (6.21)

де ∆N — абсолютне відхилення прогнозного обсягу реалізації продукції від фактичного його значення (N1 – N0), тис. грн.; Р1 — прог­нозна величина чистого прибутку, що залишається у розпорядженні власників компанії, тис. грн; ФН — обсяг фінансування із влас-
них джерел компанії, тис. грн; ФП1 — вилучений прибуток у фонди споживання та соціальної сфери у наступному періоді, тис. грн.

Якщо темп приросту виручки від реалізації продукції позначити через g(g = ∆N / N0), то прогнозний обсяг продажів у наступ­ному періоді можна представити так: (1 + g) · N0. На основі вихід­них даних величину чистого прибутку, що прогнозується у наступному періоді, можна визначити за такою формулою:

Р1 = (N1 × Р0 / N0 – Int) × (1 – tax),   (6.22)

де Р0 — величина прибутку перед виплатою відсотків за кредитами та оподаткуванням у звітному періоді, тис. грн; Int — сума оплати за кредитами, тис. грн; tax — ставка податку на прибуток, коефіцієнт.

У зв’язку з тим, що для розрахунку запланованих обсягів фінансування, що забезпечуються за рахунок внутрішніх джерел, використовуються такі змінні величини, як частка прибутку, що йде на сплату відсотків за кредитами, дивідендів за акції компанії, на здійснення заходів із розвитку соціальної сфери та матеріального стимулювання персоналу, тому в процесі аналізу необхідно співвідносити це з можливими змінами у галузі нагрома­дження, дивідендної та кредитної політики.

Слід пам’ятати, що використання у наведеному аналізі показника виробничої потужності доцільно лише тоді, коли він визначений з урахуванням реального технічного стану активної частини основних фондів. Якщо у підприємства достатньо власних фі­нансових ресурсів не тільки для проведення простого відтворення, а й для покращання технологічної структури основних виробничих фондів (за рахунок придбання взамін зношених активів більш продуктивного обладнання), це означає, що є додаткові резерви деякого приросту обсягу випуску продукції без додаткового збільшення капітальних активів.

Таким чином, загальна потреба у додаткових чистих активах може бути забезпечена за умови наявності достатніх коштів із внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.

Даний взаємозв’язок можна виразити такою формулою:

EF = ∆А – ФН – ∆КП = F1 + E1 – А0 – ФН – ∆КП =

= F1 + (1 + g) · N0 · (1 / ТЕ – 1 / ТКП – ρКН) – ЧА0,         (6.23)

де F1 — прогнозна величина активної частини основних виробничих фондів у майбутньому періоді, тис. грн; ТЕ — запланована величина оборотності оборотних активів (N1 / E1), оборот; E1 — величина середньорічних залишків оборотних активів у майбутньому періоді, тис. грн; ТКП — запланована величина оборотності короткострокових пасивів (N1 / КП1), оборот; ρ — прогнозна рентабельність реалізації продукції (Р1 / N1), коефіцієнт; КН — частка коштів, направлених з прибутку у фонд нагромадження (ФН / Р), коефіцієнт; ЧА0 — величина чистих активів у звітному періоді, тис. грн.

Скоригована потреба у додатковому фінансуванні із зовнішніх джерел вираховується залежно від ступеня використання виробничої потужності і визначається за такою формулою:

EF*= EF – (F1 – Fopt),          (6.24)

де Fopt — фактична потреба в основних фондах з урахуванням додаткових резервів використання виробничої потужності, встановленого на звітну дату обладнання, тис. грн.

Значення показника Fopt може бути визначено за такою формулою:

            (6.25)

де  — мінімально можлива відносно технічного рівня фондомісткість виробництва у звітному періоді (F0 / W), коефіцієнт;
W — величина виробничої потужності підприємства у звітному періоді, тис. грн.

У свою чергу, залежність EF* від впливу різних чинників виробничо-фінансової діяльності підприємства може бути представлено такою формулою:

або f = a × (1 + x) × (b + 1 / y – 1 / z – q × l) – с,           (6.26)

де a, b, с — постійні показники; x, y, z, q, l — змінні показники-чинники.

Розглянемо механізм оцінки потреби у додаткових коштах фінансування, необхідних у зв’язку зі зміною обсягу виробництва на прикладі даних, зазначених у табл. 6.15.

Використовуючи формулу (6.21), визначимо спочатку обсяги фінансування для можливого збільшення обсягу виробництва на 20 %.

Величина чистих активів (ЧА) у разі збільшення обсягів вироб­ництва становитиме:

11 306 / 3749 × (3749 × (1 + 0,2) – 3749) – 1301/3749 ´
´ (3749 × (1 + 0,2) – 3749) = 2261,2 – 260,2 = 2001 (тис. грн).

Таким чином, величина чистих активів компанії збільшиться з 1769 тис. грн до 2001 тис. грн, або на 13,1 %.

Необхідний обсяг зовнішнього фінансування (EF):

(3749 × (1 + 0,2) – 3749) × (11 306 / 3749 – 1301 / 3749) –
– 278 = 1724 тис. грн.

Для визначення скоригованої величини потреби у додатковому фінансуванні інвестиційного проекту необхідно знайти розрахункову величину основних виробничих фондів (ОВФ), яка визначається за умови збереження існуючого рівня технологічного розвитку компанії з часткою даних в обсязі продажів (d), який дорівнює темпам зростання необоротних активів відносно виручки від реалізації продукції.

Таблиця 6.15

Вихідні дані для оцінки додаткових коштів фінансування,
необхідних у зв’язку зі зміною обсягу виробництва

Показники

Звітні дані

Сума, тис. грн

У % до виручки (нетто)
від реалізації
продукції

Майно компанії, що не залежить від змін її діяльності

1. Будови та споруди виробничого призначення

5627

150

2 Активна частина основних виробничих фондів

3910

104

3. Всього необоротних активів (ст. 1 + ст. 2)

9537

254

4. Запаси

1632

44

5. Дебіторська заборгованість

128

3

Показники

Звітні дані

Сума, тис. грн

У % до виручки (нетто)
від реалізації
продукції

6. Грошові кошти

9

0,2

7. Всього оборотних активів (ст. 4 + ст. 5 + ст. 6)

1769

47

8. Всього активів (ст. 3 + ст. 7)

11 306

302

Короткострокові пасиви, що залежать від обсягу виробництва
та збуту продукції (за мінусом короткострокових позичкових коштів)

9. Кредиторська заборгованість

1284

34

10. Резерви майбутніх періодів

17

0,5

11. Всього короткострокових пасивів
(ст. 9 + ст. 10)

1301

35

Чинники, що впливають на величину чистого прибутку підприємства

12. Виручка (нетто) від реалізації продукції

3749

100

13. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)

3120

83

14. Комерційні витрати

26

0,6

15. Адміністративні витрати

77

2

16. Повна собівартість продукції (ст. 13 + ст. 14 + + ст. 15)

3223

86

17. Оплата відсотків за кредитами

31

0,8

18. Прибуток (збиток) від реалізації (ст. 12 –
– ст. 16 – ст. 17)

495

13

19. Ставка податку на прибуток, коефіцієнт

0,25

х

20. Прибуток після оподаткування
(ст. 18
× (1 – ст. 19))

371,3

10

21. Частка прибутку, що йде на виплату дивідендів, на здійснення заходів з розвитку соціальної сфери тощо, коефіцієнт

0,25

х

22. Чистий прибуток, що залишається у підприємства і йде на формування фонду накопичення (ст. 20 × (1 – ст. 21)

278

7

Якщо частка позаоборотних активів у виручці від реалізації продукції (d) становить 245 %, то розрахункова величина основних виробничих фондів (ОВФ) за нового обсягу виробництва становитиме 11 022,06 тис. грн.

Отримані дані занесемо у табл. 6.16 і визначимо скориговану величину потреби у додатковому фінансуванні інвестиційного проекту.

Таблиця 6.16

Визначення потреби у додаткових коштах
фінансування у зв’язку з можливими змінами
обсягу реалізації продукції

Показники

Сума

1. Темп приросту (зниження) реалізації продукції, %

20,0

2. Прогнозний обсяг продажів, тис. грн. ((1 + ст. 1 / 100) × N0 )

4498,8

3. Потреби у додатковому фінансуванні, тис. грн

1724

4. Розрахункова величина активної частини ОВФ, тис грн
(ст. 2
× d)

11 022,06

5. Фактична потреба в ОФ, виходячи з величини виробничої потужності, тис грн

9537

6. Абсолютне відхилення розрахункової величини ОФ від фактичної потреби у даних активах, тис. грн (ст. 4 – ст. 5)

1485,06

7. Скоригована потреба у додатковому фінансуванні, тис. грн
(ст. 3 – ст. 6)

238,94

2. Метод балансу грошових надходжень. З допомогою цього методу фінансові менеджери щомісяця мають порівнювати майбутні грошові надходження із сумами до виплат та визначати щомісячний надлишок надходжень або дефіцит. Як наслідок, складається баланс грошових надходжень, за яким можна передбачити майбутні фінансові потреби фірми для фінансування інвестиційного проекту.

Табл. 6.17 показує форму, за якою робиться оцінка грошових потреб. За цією таблицею, стовпець 3, відніманням суми очікуваних платежів від очікуваних надходжень визначаються чисті грошові надходження за місяць. У 5-му стовпці показано залишок грошей на кінець кожного місяця. Цей залишок визначається шляхом додавання залишку на початок кожного місяця до чистих грошових надходжень за місяць. У 6-му стовпці дається мінімаль­ний грошовий резерв, який підтримує компанія, щоб не опинитись у ситуації, коли на рахунку зовсім немає грошей. Якщо додати мінімальний грошовий резерв до залишку, що у стовпці 5, одержимо сподіваний надлишок грошей або дефіцит. Якщо у стовпці 7 маємо надлишок, то компанія може розглянути питання про інвестування цього надвишку у цінні папери, що приносять доходи.

А якби у стовпці 7 виявився дефіцит, то компанії слід було б подумати, як і де позичати гроші, щоб його покрити. Варто запам’ятати, що надлишок грошей або дефіцит, показані у стовп-
ці 7, це не прибутки або збитки, зазначені у фінансовому звіті.
Навіть за неабияких доходів у компанії може виникнути дефіцит грошей на рахунку, якщо дебітори невчасно платять гроші.

Таблиця 6.17

Форма для складання
балансу грошових надходжень

Місяць

Надходження

Суми до виплат

Чисті грошові надходження
за місяць
(ст. 1 – ст. 2)

Залишок на
початок місяця

Залишок на
кінець місяця
(ст. 3 + ст. 4)

Резерв

Надлишок або дефіцит
(ст. 5 + ст. 6)

1

2

3

4

5

6

7

Січень

 

 

 

 

 

 

 

Лютий

 

 

 

 

 

 

 

і т. д.

 

 

 

 

 

 

 

Отже, складання балансу грошових надходжень — справа кон­че необхідна для передбачення і залагодження потреби майбутнього фінансування інвестиційного проекту.

На практиці цей метод планування грошового потоку дуже поширений. Проте передбачуваний грошовий потік надійний лише тоді, коли правильно визначено надходження і суми до виплат. Гроші здебільшого надходять за рахунок виручки від товарів, сплати рахунків дебіторами, надходжень відсотків та дивіден­дів (від інвестицій), продажу старого обладнання та доходів від оренди. Суми до виплат здебільшого складаються із платежів за куплені товари, сплати кредиторської заборгованості, заробітної плати, сплати відсотків, орендної плати, страхових внесків, дивідендів та інших операційних витрат. За даними про минулі та поточні надходження і платежі фінансові менеджери можуть підготувати баланс надходжень, схожий на той, що в табл. 6.17, аби чітко уявити фінансові потреби фірми на майбутнє.

3. Метод урахування оборотності грошей. За цим методом мінімальна сума грошей, потрібна компанії для проведення своїх операцій, визначається за допомогою такого рівняння:

Це рівняння варто використовувати тоді, коли операційні витрати рівномірні за кожен період. Річні операційні витрати тут визначаються як сума витрат грошей, або витрати на купівлю товарів і сировини, заробітну плату, відсотки та дивіденди. Оборот­ність грошей — це кількість оборотів грошей фірми за рік. Оборотність грошей фірми вираховується так:


Оборотність грошей =

360 днів

Кількість днів між купівлею
сировини та надходженням виручки
від продажу готової продукції

або

При цьому варто звернути увагу на те, що цикл обороту коштів — це кількість днів, які проходять між датою купівлі сировини і матеріалів та датою надходження виручки від продажу готової продукції.

Приклад. Припустимо, що цикл обороту коштів компанії становить 72 дні. Якщо припустити, що річні витрати компанії становлять 600 000 грн, визначимо мінімальну суму грошей, яку компанія має тримати в обороті.

Розв’язання. Використовуючи згадане вище рівняння, вирахуємо оборотність грошей фірми.

Оборотність грошей = 360 дн. / 72 дн. = 5.

Щоб визначити мінімальну необхідну суму, поділимо річні витрати 600 000 грн на оборотність грошей фірми:

Мінімальна сума грошей = 600 000 грн / 5 = 120 000 грн.

Отже, для підтримки своєї ліквідності протягом року фірма повинна тримати в обороті мінімум 120 000 грн. Якщо в обороті буде менше 120 000 грн, то це може призвести до фінансової скрути, а можливо, й до банкрутства.

З другого боку, тримати в обороті більше ніж 120 000 грн для
компанії невигідно, бо за позичені гроші треба сплачувати відсот­ки. Таким чином, варто запам’ятати, що цей метод рекомендується використовувати тільки тоді, коли грошові надходження та витрати стійкі та рівномірні.

Наступним етапом процесу оцінки фінансових потреб підприємства для реалізації інвестиційного проекту є аналіз джерел кош­тів та їх використання.

У фінансовому забезпеченні інвестиційного проекту головне зрозуміти, звідки надходять кошти для фінансування та як вони використовуються. Дослідженням цього є аналіз джерел коштів та їх використання. Без глибокого розуміння джерел та напрямів використання коштів, змін, що стаються у джерелах і напрямах використання коштів, менеджери не можуть оцінити, чого досягла компанія і в якому напрямі вона розвивається, вкладаючи кош­ти в інвестиційний проект.

Ретельний аналіз джерел та напрямів використання цих коштів визначить, до якої межі компанія покладається на борги або на власний капітал. Цей аналіз також добре показує, чи достатньо ефективно використовуються залучені та власні кошти, аби компанія мала досить грошей в обороті, купувала сировину і матеріали, нарощувала фіксовані активи, зменшувала заборгованість, сплачувала дивіденди тощо.

Коли джерела та напрями використання коштів будуть визначені, менеджери можуть вирішити, чи надійні ці джерела і що слід змінити, аби в майбутньому забезпечити грошові надходження. Це також допоможе визначити, чи збігаються напрями використання коштів із загальною стратегією фірми, бо якщо ні, то слід вжити заходів, аби виправити таке становище.

Джерела коштів:

а) зменшення активів через їх продаж;

б) зростання заборгованості через отримання позики;

в) приріст капіталу через реінвестування прибутків.

Напрями використання коштів:

а) збільшення активів через купівлю нового обладнання;

б) зменшення заборгованості через сплату боргів;

в) зменшення капіталу через виплату дивідендів та інші витрати.

Табл. 6.18 показує, які зміни балансового рахунку можуть бути джерелом, а які використанням коштів.

Таблиця 6.18

Джерела коштів
та їх використання

Операція

Джерело коштів

Використання коштів

Якщо актив ↑

 

+

Якщо актив ↓

+

 

Якщо заборгованість ↑

+

 

Якщо заборгованість ↓

 

+

Якщо капітал ↑

+

 

Якщо капітал ↓

 

+

У свою чергу, у табл. 6.19 наведено балансові дані компанії А
за два роки підряд. Проаналізуємо джерела та напрями вико-
ристання коштів і визначимо, які кошти були залучені і як використані.

Аналіз табл. 6.19 вказує на те, що компанія А мала такі джерела коштів: гроші на рахунках, цінні папери, що швидко реалізуються, дебіторська заборгованість, амортизаційні відрахування, довгостроковий борг та нерозподілені прибутки. Залучені кошти були використані для закупівлі сировини і матеріалів, для придбання фіксованих активів, сплати рахунків кредиторам, сплати короткострокової позики та інших боргів. Варто зауважити, що амортизаційні відрахування йдуть зі знаком мінус, тобто вартість активів зменшилась. Вартість активів зменшується на суму амортизаційних відрахувань, а самі амортизаційні відрахування нагромаджуються та відбиваються на сумі прибутків, у тому числі нерозподілених, отож їх розглядають як джерело коштів.

Таблиця 6.19

Баланс компанії «А» за джерелами коштів
та їх використанням

Баланс (тис. грн)

Рік 1

Рік 2

Джерело
коштів

Використання коштів

Активи

 

Гроші на рахунку

12

7

5

 

Цінні папери, що швидко реалізуються

30

20

10

 

Дебіторська заборгованість

20

15

5

 

Сировина та матеріали

15

55

 

40

Фіксовані активи

140

180

 

40

Амортизаційні відрахування

– 40

– 80

40

 

Усього активів

177

197

 

 

Пасиви

 

Кредиторська заборгованість

8

7

 

1

Короткострокові позички

17

7

 

10

Інші борги

13

11

 

2

Довгостроковий борг

47

67

20

 

Привілейовані акції

14

14

 

 

Прості акції

50

50

 

 

Нерозподілені прибутки

28

41

13

 

Усього пасивів

177

197

 

 

У подальшому аналізі можемо точно визначити, які саме рахунки балансу ввібрали в себе основні використані кошти та за рахунок яких ці кошти здебільшого надійшли. Це можна зробити з допомогою вирахування відсотка, що його становить кожне дже­рело, і витрати від їх загальної суми, як це показано у табл. 6.20.

Для визначення відносної ваги кожного рахунку як джерела коштів або витрат джерела і витрати з табл. 6.20 потім розставляються залежно від відсотка так, як це показано у табл. 6.21.

Табл. 6.21 є дуже інформативною, бо вона чітко показує основ­ні джерела та напрями використання і розміщення коштів. Наприклад, як у випадку з компанією А, амортизаційні відрахування дають 43 % загальної суми джерел коштів. Після амортизаційних відрахувань стоїть як основне джерело коштів довгостроковий борг, що дає 22 % коштів.

У зв’язку з тим, що амортизаційні відрахування, довгостроковий борг та нерозподілені прибутки дають 79 % загальної суми коштів, то вони і є основними джерелами коштів, які йдуть на фінансування інвестиційного проекту компанії А.

Таблиця 6.20

Розподіл у відсотках джерел коштів та напрямів
використання і розміщення коштів компанії «А»

 

Сума,
тис. грн

Відсоток

Джерела

Гроші на рахунку

5

5

Цінні папери, що швидко реалізуються

10

11

Дебіторська заборгованість

5

5

Амортизаційні відрахування

40

43

Довгостроковий борг

20

22

Нерозподілені прибутки

13

14

Усього

97

100

Напрями використання

Сировина та матеріали

40

43

Фіксовані активи

40

43

Кредиторська заборгованість

1

1

Короткострокові позички

10

11

Інші борги

2

2

Усього

93

100

Якщо менеджери вважають, що в майбутньому якесь із цих джерел буде не дуже надійним для фінансування інвестиційного проекту, то компанії слід внести корективи і подбати на майбутнє про нові джерела фінансування.

Таблиця 6.21

Групування джерел коштів компанії «А» та напрямів
їх використання і розміщення

Місце за значимістю

Джерело

Відсоток

1

Амортизаційні відрахування

43

2

Довгостроковий борг

22

3

Нерозподілені прибутки

14

4

Цінні папери, що швидко реалізуються

11

5

Гроші на рахунку

5

6

Дебіторська заборгованість

5

Місце за значимістю

Напрями використання

Відсоток

1

Сировина та матеріали

43

2

Фіксовані активи

43

3

Короткострокові позички

11

4

Інші борги

2

5

Кредиторська заборгованість

1

Табл. 6.21 також показує, що залучені кошти головним чином витрачено на нагромадження запасів сировини та матеріалів (43 %), придбання нових фіксованих активів (43 %), погашення короткострокових позичок (11 %). Якщо такий розподіл напрямів використання коштів незадовільний, менеджери мають виправити становище, перш ніж нестача коштів для інших цілей стане проблемою.

Таким чином, наведений аналіз є невід’ємною складовою фінансового планування та контролю бізнес-плану інвестиційного проекту, бо він надає цінну інформацію про порядок залучення та використання джерел та напрямів використання коштів для реалізації інвестиційних намірів компанії. Крім того, результати такого аналізу також потрібні для складання фінансової частини річних звітів акційних компаній.

Враховуючи інтереси власників компанії, підприємства повинні мати реальну можливість оптимізації структури капіталу інвестиційного проекту за рахунок вибору такого її варіанта, за якого досягається максимальний рівень ефективності використання власних коштів та мінімізується фінансовий ризик.

У зв’язку з цим, слід навчитися визначати оптимальну структуру джерел фінансування інвестиційних проектів, тобто визначати, якою має бути частка позичкових коштів з урахуванням ризику. Для цього використовується співвідношення «рентабельність (ROE) — фінансовий ризик (FR)» (λ) як критерій оптимізації структури капіталу, який визначається за такою формулою:

            (6.27)

де Р — річна величина проектного прибутку до оподаткування і виплати відсотків; ВК — величина боргового капіталу, спрямованого на фінансування інвестицій; ЕК — величина власного капіталу, спрямованого на фінансування інвестицій; r — середня став­ка відсотка за позичковими коштами фінансування, коефіцієнт; rf — безризикова ставка рентабельності на фінансовому ринку, коефі­цієнт; tax — ставка податку та інших відрахувань із прибутку, кое­фіцієнт.

При цьому вважається оптимальним варіант структури капіталу, в якому показник λ матиме найбільше значення (l — max).

Також для оцінки оптимального варіанта структури інвестиційного капіталу рекомендується використовувати показник строку окупності (РВ), що розраховується за такою формулою:

            (6.28)

де І — потреба в капіталі з усіх джерел фінансування.

Розглянемо це на прикладі.

Таблиця 6.22

Оцінка оптимальної структури капіталу
інвестиційного проекту

Показники

Структура капіталу, % (ВК/ЕК)

0/100

20/80

40/60

50/50

60/40

80/20

100/0

А

1

2

3

4

5

6

7

Початкові дані для аналізу структури інвестиційного капіталу

1. Потреба в капіталі з усіх джерел фінансування, тис. грн

8750

8750

8750

8750

8750

8750

8750

2. Величина власного капіталу, спрямованого на фінансування інвестицій, тис. грн

8750

7000

5250

4375

3500

1750

0

Закінчення табл. 6.22

Показники

Структура капіталу, % (ВК/ЕК)

0/100

20/80

40/60

50/50

60/40

80/20

100/0

А

1

2

3

4

5

6

7

3. Величина позичкового капіталу, спрямованого на фінансування інвестицій, тис. грн

0

1750

3500

4375

5250

7000

8750

4. Безризикова ставка рентабельності на фінансовому ринку, коефіцієнт

0,10

0,10

0,10

0,10

0,10

0,10

0,10

5. Середня ставка відсотка за позичкові кошти фінансування, коефіцієнт

0,20

0,20

0,20

0,20

0,20

0,20

0,20

6. Річна величина проектного прибутку до оподаткування і виплати відсотків, тис. грн

6400

6400

6400

6400

6400

6400

6400

7. Ставки податку та інших відрахувань з прибутку, кое­фіцієнт

0,25

0,25

0,25

0,25

0,25

0,25

0,25

8. Чистий прибуток
[ряд. 6 – ряд. 5
× ряд. 3] × [1–
– ряд. 7]

4800

4538

4275

4144

4013

3750

3488

Аналітичні показники

9. Рентабельність власного капіталу ([ряд. 6 – ряд. 5 ´
´ ряд. 3] × [1 – ряд. 7] / ряд. 2),
коефіцієнт

0,549

0,648

0,81

0,95

1,15

2,14

0

10. Рівень фінансового ризику ([ряд. 5 – ряд. 4] × ряд. 3
/ ряд. 1], коефіцієнт

0

0,02

0,04

0,05

0,06

0,08

0,1

11. Показник співвідношення «рентабельність — фінансовий ризик» (ряд. 9 / ряд. 10), коефіцієнт

0

32,4

20,25

19

19,2

26,75

11. Швидкість повернення інвестованого капіталу (строк окупності) (ряд. 1
/ ([ряд. 6 – ряд. 5
× ряд. 3] ´
´ [1– ряд. 7])), років

1,8

1,9

2

2,1

2,2

2,4

2,5

Оцінюючи оптимальну структуру капіталу інвестиційного про­екту, необхідно дотримуватися таких етапів аналізу:

оцінення загальної потреби в капіталі незалежно від можливих джерел фінансування (у даному завданні 8750 тис. грн);

визначення максимально можливої частки власного капіталу в загальній величині коштів, спрямованих на фінансування довгострокових інвестицій;

розрахунок показника «рентабельність — фінансовий ризик» для всіх варіантів структури інвестованого капіталу;

розрахунок швидкості повернення інвестованого капіталу;

у межах між найбільшою часткою власного капіталу і його нульовим рівнем у загальному обсягу коштів фінансування з використанням критеріїв максимуму показника λ і мінімуму РВ визначення оптимальної комбінації коштів, що надходять на фінансування довгострокових інвестицій з різних джерел.

Таким чином, з таблиці видно, що найкраща структура джерел фінансування інвестиційного проекту 20 % боргового капіталу та 80 % власного капіталу. За такої структури рівень фінансового ризику найменший (0,02), строк окупності (1,9 року), отже, показ­ник λ має найбільше значення 32,4.

Охарактеризуйте основні етапи процесу формування інвестиційної стратегії підприємства.

На яких принципах має базуватися стратегія формування інвестиційних ресурсів підприємства?

Охарактеризуйте зміст інвестиційних ресурсів підприємства.

Визначте принципи формування інвестиційних ресурсів підприємства.

Охарактеризуйте формування інвестиційних ресурсів підприєм-
ства через інвестиційний ринок.

Назвіть основні форми інвестиційних ресурсів підприємства.

Охарактеризуйте процес формування власних інвестиційних ресурсів.

Визначте роль статутного капіталу у формуванні інвестиційних ресурсів.

Визначте роль фінансових зобов’язань у процесі формування інвестиційних ресурсів на підприємстві.

Визначте основні методи фінансування інвестиційних проектів.

Обґрунтуйте потреби в інвестиційних ресурсах.

Охарактеризуйте методи розрахунку загального обсягу інвестиційних ресурсів.

Назвіть схеми та джерела формування інвестиційних ресурсів підприємства.

Назвіть проблеми формування та акумулювання фінансових ресурсів підприємства для забезпечення інвестиційної діяльності.

Охарактеризуйте економічну сутність вартості капіталу інвестиційного проекту.

Охарактеризуйте модель визначення вартості капіталу від залучення боргових ресурсів.

Охарактеризуйте модель визначення вартості капіталу від випуску акцій.

Охарактеризуйте модель визначення вартості капіталу за рахунок нерозподілених прибутків.

Охарактеризуйте модель середньозваженої вартості капіталу.

Охарактеризуйте модель зваженої граничної вартості капіталу.

Назвіть методи оптимізації структури інвестиційних ресурсів.

Розкрийте зміст фінансового важеля.

Визначте взаємозв’язок між фінансовим левериджом, ризиком та вартістю фірми.

Охарактеризуйте зміст моделі доходу на акцію (ДНА).

Охарактеризуйте зміст моделі доходу до вирахування відсотків за позичку та податків (ДВВП).

Визначте роль Ф. Модільяні та М. Міллера у розвитку теорії структури капіталу.

Визначте особливості теорії чистого доходу та теорії чистого операційного доходу.

Назвіть основні методи оцінки фінансових потреб фірми.

Охарактеризуйте метод відсотка від товарообігу.

Як визначити загальну потребу у додаткових чистих активах підприємства?

Як визначити потребу у додатковому фінансуванні із зовнішніх джерел?

Охарактеризуйте механізм оцінки потреби у додаткових коштах фінансування, необхідних у зв’язку зі зміною обсягу виробництва.

Метод балансу грошових надходжень.

Метод урахування оборотності грошей.

Охарактеризуйте зміст аналізу джерел коштів та їх викорис-
тання.

Як визначається оптимальна структура інвестиційних ресурсів з урахуванням ризику?

Про цінні папери та фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 р. № 1201-ХІІ.

Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про оподатку­вання прибутку підприємств»: Закон України від 24 грудня 2002 р. № 349-IV.

Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: Закон України від 27 листопада 2003 р., № 1344-IV.

Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від
22 травня 1997 р. № 283/97.

Про фінансовий лізинг: Закон України від 11 грудня 2003 р. № 1381-IV.

Про Концепцію амортизаційної політики: Указ Президента України від 7 березня 2001 р. № 169/2001.

Про затвердження Положення про порядок випуску облігацій підприємства: Рішення Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 липня 2003 р. № 322.

Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід»: Наказ Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.

Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти»: Наказ Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 р. № 559.

Про затвердження Положення про оцінку та конкурсний відбір запропонованих міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету, та створення відповідної Комісії Мінекономіки: Наказ Міністерства економіки України від 27 листопада 2000 р. № 258.

Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «Итем»: ЛТД «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 1995.

Брігхем Є. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К.: КП «ВАЗАКО»: Молодь, 1997.

Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність. Навч. посіб. — К.: Центр навч. літ-ри, 2004.

Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України / Д. М. Черваньов, Л. І. Нейкова. — К., 1999.

Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. — К.: Лібра, 2002.

Пересада А. А., Коваленко Ю. М., Онікієнко С. В. Інвестиційний аналіз: Підручник. — К.: КНЕУ, 2003.

Пересада А. А., Майорова Т. В. Інвестиційне кредитування: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2002.

Роуз Питер С. Банковский менеджмент: Пер. с англ. со 2-го изд. —
М.: Дело Лтд, 1995.

Цивільний кодекс України: Офіційний текст / Міністерство юстиції України. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

У процесі визначення майбутньої динаміки та структури джерел фінансування інвестиційних проектів велике значення має фінансове планування, яке являє собою процес оцінки фінансових ресурсів, необхідних для здійснення інвестиційних заходів компанії та своєчасного визначення методів їх фінансування. Без надійної методики оцінки фінансових потреб компанія може залишитись без достатніх коштів для сплати відсотків за позичку, рахунків постачальників, орендної плати і комунальних послуг. Компанії може загрожувати банкрутство, якщо вона не спроможна сплатити свої договірні зобов’язання, скажімо, відсотки за позичку. Тому відсутність належного фінансового планування може призвести до втрати ліквідності, а потім і до банкрутства, навіть якщо всі її активи, разом з неліквідними — будівлями та обладнанням, — значно перевищують заборгованість.

Успішну інвестиційну діяльність і постійну платоспроможність фірми не можна гарантувати лише за рахунок прибуткових проектів і зростаючих обсягів продажу продукції фірми. «Криза ліквідності», тобто нестача коштів для сплати за фінансовими зобов’язаннями, завжди загрожує компанії. Ця проблема загострюється, якщо кредити обмежені, а тому малим та середнім фірмам можливий брак коштів загрожує більше, ніж великим корпораціям, які завжди мають ширше коло фінансових альтернатив.

Варто пам’ятати, що навіть рахунки дебіторів не забезпечують ліквідності, якщо вони не можуть бути швидко перетворені у готівку. Надвисокий приріст обсягу продажу товарів теж не захищає фір­му від можливого банкрутства. Менеджери мають постійно складати фінансові плани, щоб оцінювати майбутні фінансові потреби. Своєчасний вибір різних прийомів фінансування теж має вирішальне значення у фінансовому плануванні. Наприклад, коли зростають відсоткові ставки, перевага надається довгостроковій позиції під фік-
сований відсоток, а не короткостроковій. Проте, якщо передбачається спад відсоткової ставки, фінансовий менеджер вчинить краще, коли тимчасово позичить гроші і потім рефінансуватиме борг за нижчою ставкою, щойно ставка відсотка знизиться.

Фінансові джерела включають коротко- і довгострокові позич­ки, привілейовані і прості акції, а також нерозподілені прибутки. Нерозподілені прибутки, тобто нагромаджені прибутки після утримання податків і дивідендів, є особливо бажаним джерелом фінансування. Здатність розширяти ділові операції з допомогою нерозподілених прибутків є ознакою платоспроможності фірми в тому розумінні, що можливість постійно використовувати ці кош­ти вказує на її фінансову самодостатність. Якщо ж нерозподілених прибутків не достатньо, то керівництву слід вдаватись до складнішого рішення: йому доведеться шукати найкращого поєднання боргів і власного капіталу фірми.

У зв’язку з цим, велика увага підприємців має бути зосе-
реджена на методах, які використовуються для оцінки фінансових потреб у процесі реалізації інвестиційних проектів, та на аналізі джерел коштів і їх використання.

На практиці існує кілька методів оцінки фінансових потреб фірми. Попри те, що жоден з цих методів не може точно передбачити майбутні потреби, фінансовий менеджер повинен використовувати деякі методи для бодай приблизної оцінки потреб у коштах хоча б на один рік наперед. Основні методи для цієї мети висвітлюються нижче.

1. Метод відсотка від товарообігу. Мета цього методу — показати, як можна обрахувати фінансові потреби в робочому капіталі. Цей метод передбачає, що зміна обсягу продажу продукції впливає на величину активів, які повинна мати компанія. За визначенням, активи, які змінюються внаслідок збільшення або зменшення товарообігу, називаються спонтанними активами. Інакше кажучи, товарообіг значною мірою визначає, скільки коштів треба, щоб здійснити проект. Обсяг запланованого товарообігу і величина різноманітних активів компанії логічно пов’язані між собою. Наприклад, якщо планують збільшити продаж товарів, то компанія потребує більше грошей в обороті, більших запасів сировини та матеріалів готової продукції. Компанії слід сподіватись на приріст несплачених рахунків де­біторів. З другого боку, якщо передбачається спад обсягу продажу то-
варів, запаси товарно-матеріальних цінностей мають понижуватись.

Обсяг товарообігу також визначає величину боргів компанії. Коли зростає товарообіг, компанія починає брати в борг більше грошей, щоб закуповувати матеріали й сировину і в такий спосіб підтримувати їх запаси на необхідному рівні. Кредиторська забор­гованість компанії, її коротко- і довгострокові борги почнуть зрос-
тати, що дасть можливість компанії нарощувати активи і розширювати операції.

Аналізуючи попередні фінансові звіти, фінансові менеджери можуть визначити залежність різних активів та пасивів від обсягу продажу товарів. Припустимо, що за зміни товарообігу на 100 %, активи змінюються на суму, що становить 60 % від товарообігу, а заборгованість на 40 % від товарообігу. Ці дані вказують на те, що, коли виручка зростає на 100 грн, активи і заборгованість компанії, можливо, зростуть відповідно на 60 грн і 40 грн. Віднявши 40 % від 60 %, одержуєте 20 % від товарообігу, тобто чистого приросту активів. Отже, якщо компанія планує розширити обсяг продажу своїх товарів на 100 грн, вона потребує 20 грн додаткового фінансування, частину якого можна забезпечити за рахунок внутрішніх джерел через сподівані прибутки, хоча решту треба залучити ззовні. Наприклад, якщо фірма може заробити 5 грн чистого доходу після сплати дивідендів, то 15 грн слід залучати шляхом позички або випуску привілейованих чи звичайних акцій.

Таким чином, тепер легко записати формулу для визначення фінансових потреб компанії за рахунок зовнішніх джерел:

            (6.19)

де А — активи, які змінювалися залежно від товарообігу; ΔТ — запланована зміна обсягу товарообігу за рік; П — пасиви, що змінюються залежно від товарообігу; К — відношення чистого прибутку після виплати дивідендів до товарообігу.

Приклад. За минулі періоди активи компанії АБВ змінювались залежно від товарообігу компанії на величину, що становить 60 % від зміни товарообігу, заборгованість — на 30 %. Виручка від продажу товарів, як передбачається, наступного року зросте на 200 000 грн. Чистий прибуток компанії після вирахування дивідендів у минулому становив 3 % від товарообігу компанії. Припускаючи, що товарообіг планується 1 000 000 грн, треба визначити, скільки коштів треба залучити для фінансування у наступному році за рахунок зовнішніх джерел.

Розв’язання. Підставимо дані у формулу (6.16) і одержимо обсяг фінансування за рахунок зовнішніх джерел:

0,70 × 200 000 грн – 0,30 × 200 000 грн – 0,03 ´
´ 1 000 000 грн = 140 000 грн – 60 000 грн –
– 30 000 грн = 50 000 грн.

Отже, компанія, якщо вона хоче збільшити обсяг продажу своїх товарів на 200 000 грн, як припускається у нашому випадку, має забезпечити фінансування за рахунок зовнішніх джерел у сумі 50 000 грн. Без такого фінансування компанія не зможе купувати більше сировини і матеріалів, не зможе нагромаджувати інші активи та досягти наміченого обсягу товарообігу.

Метод відсотка від товарообігу дає можливість також оцінити потреби у додаткових коштах фінансування залежно від запланованого приросту (зниження) обсягу реалізації продукції у наступ­ному періоді реалізації інвестиційного проекту.

Визначаючи обсяг додаткового фінансування, необхідного для забезпечення передбаченого зростання продажів, необхідно знайти різницю між зміною величини чистих активів та обсягом коштів, які надійдуть із внутрішніх джерел. Зміна величини чистих активів (ЧА), яка виникає внаслідок зростання (зниження) обсягу продажів, визначається за такою формулою:

ЧА = А/N0 × (N1 – N0) – КП / N0 × (N1 – N0),        (6.20)

де А — величина активів у звітному періоді, тис. грн; КП — величина короткострокових пасивів у звітному періоді, що знаходиться у прямій залежності від виробництва підприємства, тис. грн; N1 та N0 — відповідно прогнозний та фактичний обсяг продажів, тис. грн.

У свою чергу необхідний обсяг зовнішнього фінансування (EF) визначатиметься за такою формулою:

EF = ∆N × (А / N0 – КП / N0) – ФН =

= ∆N × (А / N0 – КП / N0) – (Р1 – ФП1),      (6.21)

де ∆N — абсолютне відхилення прогнозного обсягу реалізації продукції від фактичного його значення (N1 – N0), тис. грн.; Р1 — прог­нозна величина чистого прибутку, що залишається у розпорядженні власників компанії, тис. грн; ФН — обсяг фінансування із влас-
них джерел компанії, тис. грн; ФП1 — вилучений прибуток у фонди споживання та соціальної сфери у наступному періоді, тис. грн.

Якщо темп приросту виручки від реалізації продукції позначити через g(g = ∆N / N0), то прогнозний обсяг продажів у наступ­ному періоді можна представити так: (1 + g) · N0. На основі вихід­них даних величину чистого прибутку, що прогнозується у наступному періоді, можна визначити за такою формулою:

Р1 = (N1 × Р0 / N0 – Int) × (1 – tax),   (6.22)

де Р0 — величина прибутку перед виплатою відсотків за кредитами та оподаткуванням у звітному періоді, тис. грн; Int — сума оплати за кредитами, тис. грн; tax — ставка податку на прибуток, коефіцієнт.

У зв’язку з тим, що для розрахунку запланованих обсягів фінансування, що забезпечуються за рахунок внутрішніх джерел, використовуються такі змінні величини, як частка прибутку, що йде на сплату відсотків за кредитами, дивідендів за акції компанії, на здійснення заходів із розвитку соціальної сфери та матеріального стимулювання персоналу, тому в процесі аналізу необхідно співвідносити це з можливими змінами у галузі нагрома­дження, дивідендної та кредитної політики.

Слід пам’ятати, що використання у наведеному аналізі показника виробничої потужності доцільно лише тоді, коли він визначений з урахуванням реального технічного стану активної частини основних фондів. Якщо у підприємства достатньо власних фі­нансових ресурсів не тільки для проведення простого відтворення, а й для покращання технологічної структури основних виробничих фондів (за рахунок придбання взамін зношених активів більш продуктивного обладнання), це означає, що є додаткові резерви деякого приросту обсягу випуску продукції без додаткового збільшення капітальних активів.

Таким чином, загальна потреба у додаткових чистих активах може бути забезпечена за умови наявності достатніх коштів із внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.

Даний взаємозв’язок можна виразити такою формулою:

EF = ∆А – ФН – ∆КП = F1 + E1 – А0 – ФН – ∆КП =

= F1 + (1 + g) · N0 · (1 / ТЕ – 1 / ТКП – ρКН) – ЧА0,         (6.23)

де F1 — прогнозна величина активної частини основних виробничих фондів у майбутньому періоді, тис. грн; ТЕ — запланована величина оборотності оборотних активів (N1 / E1), оборот; E1 — величина середньорічних залишків оборотних активів у майбутньому періоді, тис. грн; ТКП — запланована величина оборотності короткострокових пасивів (N1 / КП1), оборот; ρ — прогнозна рентабельність реалізації продукції (Р1 / N1), коефіцієнт; КН — частка коштів, направлених з прибутку у фонд нагромадження (ФН / Р), коефіцієнт; ЧА0 — величина чистих активів у звітному періоді, тис. грн.

Скоригована потреба у додатковому фінансуванні із зовнішніх джерел вираховується залежно від ступеня використання виробничої потужності і визначається за такою формулою:

EF*= EF – (F1 – Fopt),          (6.24)

де Fopt — фактична потреба в основних фондах з урахуванням додаткових резервів використання виробничої потужності, встановленого на звітну дату обладнання, тис. грн.

Значення показника Fopt може бути визначено за такою формулою:

            (6.25)

де  — мінімально можлива відносно технічного рівня фондомісткість виробництва у звітному періоді (F0 / W), коефіцієнт;
W — величина виробничої потужності підприємства у звітному періоді, тис. грн.

У свою чергу, залежність EF* від впливу різних чинників виробничо-фінансової діяльності підприємства може бути представлено такою формулою:

або f = a × (1 + x) × (b + 1 / y – 1 / z – q × l) – с,           (6.26)

де a, b, с — постійні показники; x, y, z, q, l — змінні показники-чинники.

Розглянемо механізм оцінки потреби у додаткових коштах фінансування, необхідних у зв’язку зі зміною обсягу виробництва на прикладі даних, зазначених у табл. 6.15.

Використовуючи формулу (6.21), визначимо спочатку обсяги фінансування для можливого збільшення обсягу виробництва на 20 %.

Величина чистих активів (ЧА) у разі збільшення обсягів вироб­ництва становитиме:

11 306 / 3749 × (3749 × (1 + 0,2) – 3749) – 1301/3749 ´
´ (3749 × (1 + 0,2) – 3749) = 2261,2 – 260,2 = 2001 (тис. грн).

Таким чином, величина чистих активів компанії збільшиться з 1769 тис. грн до 2001 тис. грн, або на 13,1 %.

Необхідний обсяг зовнішнього фінансування (EF):

(3749 × (1 + 0,2) – 3749) × (11 306 / 3749 – 1301 / 3749) –
– 278 = 1724 тис. грн.

Для визначення скоригованої величини потреби у додатковому фінансуванні інвестиційного проекту необхідно знайти розрахункову величину основних виробничих фондів (ОВФ), яка визначається за умови збереження існуючого рівня технологічного розвитку компанії з часткою даних в обсязі продажів (d), який дорівнює темпам зростання необоротних активів відносно виручки від реалізації продукції.

Таблиця 6.15

Вихідні дані для оцінки додаткових коштів фінансування,
необхідних у зв’язку зі зміною обсягу виробництва

Показники

Звітні дані

Сума, тис. грн

У % до виручки (нетто)
від реалізації
продукції

Майно компанії, що не залежить від змін її діяльності

1. Будови та споруди виробничого призначення

5627

150

2 Активна частина основних виробничих фондів

3910

104

3. Всього необоротних активів (ст. 1 + ст. 2)

9537

254

4. Запаси

1632

44

5. Дебіторська заборгованість

128

3

Показники

Звітні дані

Сума, тис. грн

У % до виручки (нетто)
від реалізації
продукції

6. Грошові кошти

9

0,2

7. Всього оборотних активів (ст. 4 + ст. 5 + ст. 6)

1769

47

8. Всього активів (ст. 3 + ст. 7)

11 306

302

Короткострокові пасиви, що залежать від обсягу виробництва
та збуту продукції (за мінусом короткострокових позичкових коштів)

9. Кредиторська заборгованість

1284

34

10. Резерви майбутніх періодів

17

0,5

11. Всього короткострокових пасивів
(ст. 9 + ст. 10)

1301

35

Чинники, що впливають на величину чистого прибутку підприємства

12. Виручка (нетто) від реалізації продукції

3749

100

13. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)

3120

83

14. Комерційні витрати

26

0,6

15. Адміністративні витрати

77

2

16. Повна собівартість продукції (ст. 13 + ст. 14 + + ст. 15)

3223

86

17. Оплата відсотків за кредитами

31

0,8

18. Прибуток (збиток) від реалізації (ст. 12 –
– ст. 16 – ст. 17)

495

13

19. Ставка податку на прибуток, коефіцієнт

0,25

х

20. Прибуток після оподаткування
(ст. 18
× (1 – ст. 19))

371,3

10

21. Частка прибутку, що йде на виплату дивідендів, на здійснення заходів з розвитку соціальної сфери тощо, коефіцієнт

0,25

х

22. Чистий прибуток, що залишається у підприємства і йде на формування фонду накопичення (ст. 20 × (1 – ст. 21)

278

7

Якщо частка позаоборотних активів у виручці від реалізації продукції (d) становить 245 %, то розрахункова величина основних виробничих фондів (ОВФ) за нового обсягу виробництва становитиме 11 022,06 тис. грн.

Отримані дані занесемо у табл. 6.16 і визначимо скориговану величину потреби у додатковому фінансуванні інвестиційного проекту.

Таблиця 6.16

Визначення потреби у додаткових коштах
фінансування у зв’язку з можливими змінами
обсягу реалізації продукції

Показники

Сума

1. Темп приросту (зниження) реалізації продукції, %

20,0

2. Прогнозний обсяг продажів, тис. грн. ((1 + ст. 1 / 100) × N0 )

4498,8

3. Потреби у додатковому фінансуванні, тис. грн

1724

4. Розрахункова величина активної частини ОВФ, тис грн
(ст. 2
× d)

11 022,06

5. Фактична потреба в ОФ, виходячи з величини виробничої потужності, тис грн

9537

6. Абсолютне відхилення розрахункової величини ОФ від фактичної потреби у даних активах, тис. грн (ст. 4 – ст. 5)

1485,06

7. Скоригована потреба у додатковому фінансуванні, тис. грн
(ст. 3 – ст. 6)

238,94

2. Метод балансу грошових надходжень. З допомогою цього методу фінансові менеджери щомісяця мають порівнювати майбутні грошові надходження із сумами до виплат та визначати щомісячний надлишок надходжень або дефіцит. Як наслідок, складається баланс грошових надходжень, за яким можна передбачити майбутні фінансові потреби фірми для фінансування інвестиційного проекту.

Табл. 6.17 показує форму, за якою робиться оцінка грошових потреб. За цією таблицею, стовпець 3, відніманням суми очікуваних платежів від очікуваних надходжень визначаються чисті грошові надходження за місяць. У 5-му стовпці показано залишок грошей на кінець кожного місяця. Цей залишок визначається шляхом додавання залишку на початок кожного місяця до чистих грошових надходжень за місяць. У 6-му стовпці дається мінімаль­ний грошовий резерв, який підтримує компанія, щоб не опинитись у ситуації, коли на рахунку зовсім немає грошей. Якщо додати мінімальний грошовий резерв до залишку, що у стовпці 5, одержимо сподіваний надлишок грошей або дефіцит. Якщо у стовпці 7 маємо надлишок, то компанія може розглянути питання про інвестування цього надвишку у цінні папери, що приносять доходи.

А якби у стовпці 7 виявився дефіцит, то компанії слід було б подумати, як і де позичати гроші, щоб його покрити. Варто запам’ятати, що надлишок грошей або дефіцит, показані у стовп-
ці 7, це не прибутки або збитки, зазначені у фінансовому звіті.
Навіть за неабияких доходів у компанії може виникнути дефіцит грошей на рахунку, якщо дебітори невчасно платять гроші.

Таблиця 6.17

Форма для складання
балансу грошових надходжень

Місяць

Надходження

Суми до виплат

Чисті грошові надходження
за місяць
(ст. 1 – ст. 2)

Залишок на
початок місяця

Залишок на
кінець місяця
(ст. 3 + ст. 4)

Резерв

Надлишок або дефіцит
(ст. 5 + ст. 6)

1

2

3

4

5

6

7

Січень

 

 

 

 

 

 

 

Лютий

 

 

 

 

 

 

 

і т. д.

 

 

 

 

 

 

 

Отже, складання балансу грошових надходжень — справа кон­че необхідна для передбачення і залагодження потреби майбутнього фінансування інвестиційного проекту.

На практиці цей метод планування грошового потоку дуже поширений. Проте передбачуваний грошовий потік надійний лише тоді, коли правильно визначено надходження і суми до виплат. Гроші здебільшого надходять за рахунок виручки від товарів, сплати рахунків дебіторами, надходжень відсотків та дивіден­дів (від інвестицій), продажу старого обладнання та доходів від оренди. Суми до виплат здебільшого складаються із платежів за куплені товари, сплати кредиторської заборгованості, заробітної плати, сплати відсотків, орендної плати, страхових внесків, дивідендів та інших операційних витрат. За даними про минулі та поточні надходження і платежі фінансові менеджери можуть підготувати баланс надходжень, схожий на той, що в табл. 6.17, аби чітко уявити фінансові потреби фірми на майбутнє.

3. Метод урахування оборотності грошей. За цим методом мінімальна сума грошей, потрібна компанії для проведення своїх операцій, визначається за допомогою такого рівняння:

Це рівняння варто використовувати тоді, коли операційні витрати рівномірні за кожен період. Річні операційні витрати тут визначаються як сума витрат грошей, або витрати на купівлю товарів і сировини, заробітну плату, відсотки та дивіденди. Оборот­ність грошей — це кількість оборотів грошей фірми за рік. Оборотність грошей фірми вираховується так:


Оборотність грошей =

360 днів

Кількість днів між купівлею
сировини та надходженням виручки
від продажу готової продукції

або

При цьому варто звернути увагу на те, що цикл обороту коштів — це кількість днів, які проходять між датою купівлі сировини і матеріалів та датою надходження виручки від продажу готової продукції.

Приклад. Припустимо, що цикл обороту коштів компанії становить 72 дні. Якщо припустити, що річні витрати компанії становлять 600 000 грн, визначимо мінімальну суму грошей, яку компанія має тримати в обороті.

Розв’язання. Використовуючи згадане вище рівняння, вирахуємо оборотність грошей фірми.

Оборотність грошей = 360 дн. / 72 дн. = 5.

Щоб визначити мінімальну необхідну суму, поділимо річні витрати 600 000 грн на оборотність грошей фірми:

Мінімальна сума грошей = 600 000 грн / 5 = 120 000 грн.

Отже, для підтримки своєї ліквідності протягом року фірма повинна тримати в обороті мінімум 120 000 грн. Якщо в обороті буде менше 120 000 грн, то це може призвести до фінансової скрути, а можливо, й до банкрутства.

З другого боку, тримати в обороті більше ніж 120 000 грн для
компанії невигідно, бо за позичені гроші треба сплачувати відсот­ки. Таким чином, варто запам’ятати, що цей метод рекомендується використовувати тільки тоді, коли грошові надходження та витрати стійкі та рівномірні.

Наступним етапом процесу оцінки фінансових потреб підприємства для реалізації інвестиційного проекту є аналіз джерел кош­тів та їх використання.

У фінансовому забезпеченні інвестиційного проекту головне зрозуміти, звідки надходять кошти для фінансування та як вони використовуються. Дослідженням цього є аналіз джерел коштів та їх використання. Без глибокого розуміння джерел та напрямів використання коштів, змін, що стаються у джерелах і напрямах використання коштів, менеджери не можуть оцінити, чого досягла компанія і в якому напрямі вона розвивається, вкладаючи кош­ти в інвестиційний проект.

Ретельний аналіз джерел та напрямів використання цих коштів визначить, до якої межі компанія покладається на борги або на власний капітал. Цей аналіз також добре показує, чи достатньо ефективно використовуються залучені та власні кошти, аби компанія мала досить грошей в обороті, купувала сировину і матеріали, нарощувала фіксовані активи, зменшувала заборгованість, сплачувала дивіденди тощо.

Коли джерела та напрями використання коштів будуть визначені, менеджери можуть вирішити, чи надійні ці джерела і що слід змінити, аби в майбутньому забезпечити грошові надходження. Це також допоможе визначити, чи збігаються напрями використання коштів із загальною стратегією фірми, бо якщо ні, то слід вжити заходів, аби виправити таке становище.

Джерела коштів:

а) зменшення активів через їх продаж;

б) зростання заборгованості через отримання позики;

в) приріст капіталу через реінвестування прибутків.

Напрями використання коштів:

а) збільшення активів через купівлю нового обладнання;

б) зменшення заборгованості через сплату боргів;

в) зменшення капіталу через виплату дивідендів та інші витрати.

Табл. 6.18 показує, які зміни балансового рахунку можуть бути джерелом, а які використанням коштів.

Таблиця 6.18

Джерела коштів
та їх використання

Операція

Джерело коштів

Використання коштів

Якщо актив ↑

 

+

Якщо актив ↓

+

 

Якщо заборгованість ↑

+

 

Якщо заборгованість ↓

 

+

Якщо капітал ↑

+

 

Якщо капітал ↓

 

+

У свою чергу, у табл. 6.19 наведено балансові дані компанії А
за два роки підряд. Проаналізуємо джерела та напрями вико-
ристання коштів і визначимо, які кошти були залучені і як використані.

Аналіз табл. 6.19 вказує на те, що компанія А мала такі джерела коштів: гроші на рахунках, цінні папери, що швидко реалізуються, дебіторська заборгованість, амортизаційні відрахування, довгостроковий борг та нерозподілені прибутки. Залучені кошти були використані для закупівлі сировини і матеріалів, для придбання фіксованих активів, сплати рахунків кредиторам, сплати короткострокової позики та інших боргів. Варто зауважити, що амортизаційні відрахування йдуть зі знаком мінус, тобто вартість активів зменшилась. Вартість активів зменшується на суму амортизаційних відрахувань, а самі амортизаційні відрахування нагромаджуються та відбиваються на сумі прибутків, у тому числі нерозподілених, отож їх розглядають як джерело коштів.

Таблиця 6.19

Баланс компанії «А» за джерелами коштів
та їх використанням

Баланс (тис. грн)

Рік 1

Рік 2

Джерело
коштів

Використання коштів

Активи

 

Гроші на рахунку

12

7

5

 

Цінні папери, що швидко реалізуються

30

20

10

 

Дебіторська заборгованість

20

15

5

 

Сировина та матеріали

15

55

 

40

Фіксовані активи

140

180

 

40

Амортизаційні відрахування

– 40

– 80

40

 

Усього активів

177

197

 

 

Пасиви

 

Кредиторська заборгованість

8

7

 

1

Короткострокові позички

17

7

 

10

Інші борги

13

11

 

2

Довгостроковий борг

47

67

20

 

Привілейовані акції

14

14

 

 

Прості акції

50

50

 

 

Нерозподілені прибутки

28

41

13

 

Усього пасивів

177

197

 

 

У подальшому аналізі можемо точно визначити, які саме рахунки балансу ввібрали в себе основні використані кошти та за рахунок яких ці кошти здебільшого надійшли. Це можна зробити з допомогою вирахування відсотка, що його становить кожне дже­рело, і витрати від їх загальної суми, як це показано у табл. 6.20.

Для визначення відносної ваги кожного рахунку як джерела коштів або витрат джерела і витрати з табл. 6.20 потім розставляються залежно від відсотка так, як це показано у табл. 6.21.

Табл. 6.21 є дуже інформативною, бо вона чітко показує основ­ні джерела та напрями використання і розміщення коштів. Наприклад, як у випадку з компанією А, амортизаційні відрахування дають 43 % загальної суми джерел коштів. Після амортизаційних відрахувань стоїть як основне джерело коштів довгостроковий борг, що дає 22 % коштів.

У зв’язку з тим, що амортизаційні відрахування, довгостроковий борг та нерозподілені прибутки дають 79 % загальної суми коштів, то вони і є основними джерелами коштів, які йдуть на фінансування інвестиційного проекту компанії А.

Таблиця 6.20

Розподіл у відсотках джерел коштів та напрямів
використання і розміщення коштів компанії «А»

 

Сума,
тис. грн

Відсоток

Джерела

Гроші на рахунку

5

5

Цінні папери, що швидко реалізуються

10

11

Дебіторська заборгованість

5

5

Амортизаційні відрахування

40

43

Довгостроковий борг

20

22

Нерозподілені прибутки

13

14

Усього

97

100

Напрями використання

Сировина та матеріали

40

43

Фіксовані активи

40

43

Кредиторська заборгованість

1

1

Короткострокові позички

10

11

Інші борги

2

2

Усього

93

100

Якщо менеджери вважають, що в майбутньому якесь із цих джерел буде не дуже надійним для фінансування інвестиційного проекту, то компанії слід внести корективи і подбати на майбутнє про нові джерела фінансування.

Таблиця 6.21

Групування джерел коштів компанії «А» та напрямів
їх використання і розміщення

Місце за значимістю

Джерело

Відсоток

1

Амортизаційні відрахування

43

2

Довгостроковий борг

22

3

Нерозподілені прибутки

14

4

Цінні папери, що швидко реалізуються

11

5

Гроші на рахунку

5

6

Дебіторська заборгованість

5

Місце за значимістю

Напрями використання

Відсоток

1

Сировина та матеріали

43

2

Фіксовані активи

43

3

Короткострокові позички

11

4

Інші борги

2

5

Кредиторська заборгованість

1

Табл. 6.21 також показує, що залучені кошти головним чином витрачено на нагромадження запасів сировини та матеріалів (43 %), придбання нових фіксованих активів (43 %), погашення короткострокових позичок (11 %). Якщо такий розподіл напрямів використання коштів незадовільний, менеджери мають виправити становище, перш ніж нестача коштів для інших цілей стане проблемою.

Таким чином, наведений аналіз є невід’ємною складовою фінансового планування та контролю бізнес-плану інвестиційного проекту, бо він надає цінну інформацію про порядок залучення та використання джерел та напрямів використання коштів для реалізації інвестиційних намірів компанії. Крім того, результати такого аналізу також потрібні для складання фінансової частини річних звітів акційних компаній.

Враховуючи інтереси власників компанії, підприємства повинні мати реальну можливість оптимізації структури капіталу інвестиційного проекту за рахунок вибору такого її варіанта, за якого досягається максимальний рівень ефективності використання власних коштів та мінімізується фінансовий ризик.

У зв’язку з цим, слід навчитися визначати оптимальну структуру джерел фінансування інвестиційних проектів, тобто визначати, якою має бути частка позичкових коштів з урахуванням ризику. Для цього використовується співвідношення «рентабельність (ROE) — фінансовий ризик (FR)» (λ) як критерій оптимізації структури капіталу, який визначається за такою формулою:

            (6.27)

де Р — річна величина проектного прибутку до оподаткування і виплати відсотків; ВК — величина боргового капіталу, спрямованого на фінансування інвестицій; ЕК — величина власного капіталу, спрямованого на фінансування інвестицій; r — середня став­ка відсотка за позичковими коштами фінансування, коефіцієнт; rf — безризикова ставка рентабельності на фінансовому ринку, коефі­цієнт; tax — ставка податку та інших відрахувань із прибутку, кое­фіцієнт.

При цьому вважається оптимальним варіант структури капіталу, в якому показник λ матиме найбільше значення (l — max).

Також для оцінки оптимального варіанта структури інвестиційного капіталу рекомендується використовувати показник строку окупності (РВ), що розраховується за такою формулою:

            (6.28)

де І — потреба в капіталі з усіх джерел фінансування.

Розглянемо це на прикладі.

Таблиця 6.22

Оцінка оптимальної структури капіталу
інвестиційного проекту

Показники

Структура капіталу, % (ВК/ЕК)

0/100

20/80

40/60

50/50

60/40

80/20

100/0

А

1

2

3

4

5

6

7

Початкові дані для аналізу структури інвестиційного капіталу

1. Потреба в капіталі з усіх джерел фінансування, тис. грн

8750

8750

8750

8750

8750

8750

8750

2. Величина власного капіталу, спрямованого на фінансування інвестицій, тис. грн

8750

7000

5250

4375

3500

1750

0

Закінчення табл. 6.22

Показники

Структура капіталу, % (ВК/ЕК)

0/100

20/80

40/60

50/50

60/40

80/20

100/0

А

1

2

3

4

5

6

7

3. Величина позичкового капіталу, спрямованого на фінансування інвестицій, тис. грн

0

1750

3500

4375

5250

7000

8750

4. Безризикова ставка рентабельності на фінансовому ринку, коефіцієнт

0,10

0,10

0,10

0,10

0,10

0,10

0,10

5. Середня ставка відсотка за позичкові кошти фінансування, коефіцієнт

0,20

0,20

0,20

0,20

0,20

0,20

0,20

6. Річна величина проектного прибутку до оподаткування і виплати відсотків, тис. грн

6400

6400

6400

6400

6400

6400

6400

7. Ставки податку та інших відрахувань з прибутку, кое­фіцієнт

0,25

0,25

0,25

0,25

0,25

0,25

0,25

8. Чистий прибуток
[ряд. 6 – ряд. 5
× ряд. 3] × [1–
– ряд. 7]

4800

4538

4275

4144

4013

3750

3488

Аналітичні показники

9. Рентабельність власного капіталу ([ряд. 6 – ряд. 5 ´
´ ряд. 3] × [1 – ряд. 7] / ряд. 2),
коефіцієнт

0,549

0,648

0,81

0,95

1,15

2,14

0

10. Рівень фінансового ризику ([ряд. 5 – ряд. 4] × ряд. 3
/ ряд. 1], коефіцієнт

0

0,02

0,04

0,05

0,06

0,08

0,1

11. Показник співвідношення «рентабельність — фінансовий ризик» (ряд. 9 / ряд. 10), коефіцієнт

0

32,4

20,25

19

19,2

26,75

11. Швидкість повернення інвестованого капіталу (строк окупності) (ряд. 1
/ ([ряд. 6 – ряд. 5
× ряд. 3] ´
´ [1– ряд. 7])), років

1,8

1,9

2

2,1

2,2

2,4

2,5

Оцінюючи оптимальну структуру капіталу інвестиційного про­екту, необхідно дотримуватися таких етапів аналізу:

оцінення загальної потреби в капіталі незалежно від можливих джерел фінансування (у даному завданні 8750 тис. грн);

визначення максимально можливої частки власного капіталу в загальній величині коштів, спрямованих на фінансування довгострокових інвестицій;

розрахунок показника «рентабельність — фінансовий ризик» для всіх варіантів структури інвестованого капіталу;

розрахунок швидкості повернення інвестованого капіталу;

у межах між найбільшою часткою власного капіталу і його нульовим рівнем у загальному обсягу коштів фінансування з використанням критеріїв максимуму показника λ і мінімуму РВ визначення оптимальної комбінації коштів, що надходять на фінансування довгострокових інвестицій з різних джерел.

Таким чином, з таблиці видно, що найкраща структура джерел фінансування інвестиційного проекту 20 % боргового капіталу та 80 % власного капіталу. За такої структури рівень фінансового ризику найменший (0,02), строк окупності (1,9 року), отже, показ­ник λ має найбільше значення 32,4.

Охарактеризуйте основні етапи процесу формування інвестиційної стратегії підприємства.

На яких принципах має базуватися стратегія формування інвестиційних ресурсів підприємства?

Охарактеризуйте зміст інвестиційних ресурсів підприємства.

Визначте принципи формування інвестиційних ресурсів підприємства.

Охарактеризуйте формування інвестиційних ресурсів підприєм-
ства через інвестиційний ринок.

Назвіть основні форми інвестиційних ресурсів підприємства.

Охарактеризуйте процес формування власних інвестиційних ресурсів.

Визначте роль статутного капіталу у формуванні інвестиційних ресурсів.

Визначте роль фінансових зобов’язань у процесі формування інвестиційних ресурсів на підприємстві.

Визначте основні методи фінансування інвестиційних проектів.

Обґрунтуйте потреби в інвестиційних ресурсах.

Охарактеризуйте методи розрахунку загального обсягу інвестиційних ресурсів.

Назвіть схеми та джерела формування інвестиційних ресурсів підприємства.

Назвіть проблеми формування та акумулювання фінансових ресурсів підприємства для забезпечення інвестиційної діяльності.

Охарактеризуйте економічну сутність вартості капіталу інвестиційного проекту.

Охарактеризуйте модель визначення вартості капіталу від залучення боргових ресурсів.

Охарактеризуйте модель визначення вартості капіталу від випуску акцій.

Охарактеризуйте модель визначення вартості капіталу за рахунок нерозподілених прибутків.

Охарактеризуйте модель середньозваженої вартості капіталу.

Охарактеризуйте модель зваженої граничної вартості капіталу.

Назвіть методи оптимізації структури інвестиційних ресурсів.

Розкрийте зміст фінансового важеля.

Визначте взаємозв’язок між фінансовим левериджом, ризиком та вартістю фірми.

Охарактеризуйте зміст моделі доходу на акцію (ДНА).

Охарактеризуйте зміст моделі доходу до вирахування відсотків за позичку та податків (ДВВП).

Визначте роль Ф. Модільяні та М. Міллера у розвитку теорії структури капіталу.

Визначте особливості теорії чистого доходу та теорії чистого операційного доходу.

Назвіть основні методи оцінки фінансових потреб фірми.

Охарактеризуйте метод відсотка від товарообігу.

Як визначити загальну потребу у додаткових чистих активах підприємства?

Як визначити потребу у додатковому фінансуванні із зовнішніх джерел?

Охарактеризуйте механізм оцінки потреби у додаткових коштах фінансування, необхідних у зв’язку зі зміною обсягу виробництва.

Метод балансу грошових надходжень.

Метод урахування оборотності грошей.

Охарактеризуйте зміст аналізу джерел коштів та їх викорис-
тання.

Як визначається оптимальна структура інвестиційних ресурсів з урахуванням ризику?

Про цінні папери та фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 р. № 1201-ХІІ.

Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про оподатку­вання прибутку підприємств»: Закон України від 24 грудня 2002 р. № 349-IV.

Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: Закон України від 27 листопада 2003 р., № 1344-IV.

Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від
22 травня 1997 р. № 283/97.

Про фінансовий лізинг: Закон України від 11 грудня 2003 р. № 1381-IV.

Про Концепцію амортизаційної політики: Указ Президента України від 7 березня 2001 р. № 169/2001.

Про затвердження Положення про порядок випуску облігацій підприємства: Рішення Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 липня 2003 р. № 322.

Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід»: Наказ Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.

Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти»: Наказ Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 р. № 559.

Про затвердження Положення про оцінку та конкурсний відбір запропонованих міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету, та створення відповідної Комісії Мінекономіки: Наказ Міністерства економіки України від 27 листопада 2000 р. № 258.

Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «Итем»: ЛТД «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 1995.

Брігхем Є. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К.: КП «ВАЗАКО»: Молодь, 1997.

Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність. Навч. посіб. — К.: Центр навч. літ-ри, 2004.

Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України / Д. М. Черваньов, Л. І. Нейкова. — К., 1999.

Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. — К.: Лібра, 2002.

Пересада А. А., Коваленко Ю. М., Онікієнко С. В. Інвестиційний аналіз: Підручник. — К.: КНЕУ, 2003.

Пересада А. А., Майорова Т. В. Інвестиційне кредитування: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2002.

Роуз Питер С. Банковский менеджмент: Пер. с англ. со 2-го изд. —
М.: Дело Лтд, 1995.

Цивільний кодекс України: Офіційний текст / Міністерство юстиції України. — К.: Юрінком Інтер, 2003.