• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

4.3. Специфіка управління кредиторами (банками) проектними ризиками

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 

У силу того, що кредитори (банки) у різноманітних схемах проектного фінансування беруть на себе, як правило, більшу частину проектних ризиків, принципи, методи та інструменти управ­ління цими ризиками у їх діяльності мають велике значення.

Аналіз ризиків проектного фінансування, їх ідентифікація та оцінка мають бути для банків не окремим початковим етапом управління ризиками проектної діяльності, а їх постійною функцією, яка має існувати на всіх фазах та етапах проектного циклу.

У зв’язку з цим, управління кредиторами ризиками у рамках проектного фінансування має здійснюватися за такими основними принципами, див. рис. 4.6.

Принцип прив’язки рівня ризиків за проектом з умовами та структурою його фінансування означає, що розміри фінансування банком даного інвестиційного проекту визначаються не лише виходячи із кошторису та бюджету даного проекту, а й з міркувань оптимізації структури кредитного (проектного) портфеля банку (за видами проектів, секторами, регіонам тощо) з метою зниження ризиків банківської діяльності у цілому.

Принцип оптимізації структури фінансування проекту за рахунок застосування різних типів позичок та кредитів також дає можливість банку через додаткові заходи знижувати проектні ризики. Зокрема, комерційні банки зацікавлені у залученні субординованих кредитів та позичок (subordinated loan).

Суть їх у тому, що вони субординовані щодо головного, або старшого, кредиту або позички (senior loan), вимоги за ними задовольняються після задоволення вимог по головному (старшому). Субординовані кредити мають такі основні переваги для позичальника, як фіксована відсоткова ставка, тривалий період (більше 10 років) та, як правило, вони не забезпечені. Визначаючи структуру фінансування (debt/equity ratio), банк, що надає старший кредит, нерідко прирів-
нює субординовані кредити до капіталу проектної компанії (equity),
бо вони, як правило, надаються засновниками проектної компанії або іншими спонсорами. Субординовані кредити можуть надаватися вже під час реалізації проекту для покриття непередбачених витрат за проектом та фінансування інших гарантійних платежів.

Банки як додаткові заходи зниження своїх ризиків поряд із субординованими кредитами часто використовують і старші незабезпечені кредити (senior unsecured credits). Такі кредити «не конкурують» зі старшим кредитом основного банку — учасника проектного фінансування у розрізі забезпечення (активи проектної компанії; резервний пул спонсорів проекту; гарантія завершення проекту тощо). Разом з тим, угоди за такими незабезпеченими кредитами можуть містити деякі досить жорсткі умови (наприклад негативні застереження, які забороняють отримувати позичальнику нові банківські кредити, збільшувати понад встановлений ліміт загальну кредиторську заборгованість), які у цілому ускладнюють управління проектом.

Як правило, старші незабезпечені кредити надаються лише солідним компаніям з відмінною репутацією, які працюють у бізнесі тривалий час. У проектному фінансуванні надання таких кредитів можливе лише за наявності у проектної компанії солідних та відомих засновників; у разі значної капіталізації проектної компанії та залучення до фінансування проекту великих субординованих кредитів та позичок.

Банками можуть використовуватися також і кредити, які не належать до категорії старших, але є забезпеченими (secured loans other than senior debt). Вони використовуються для кредитування закупок у рамках проекту деяких видів обладнання, машин та нерухомості, які є досить надійним забезпеченням платіжних зобов’язань за кредитом. У цьому разі виникає конфлікт інтересів між головним банком-кредитором, який здійснює контроль за всім проектом та відповідає за неподільність усіх активів за проектом, та додатковими кредиторами, які фінансують закупки окремих достатньо ліквідних елементів проектних активів. Як правило, у головному кредитному договорі встановлюються обмеження та заборони, що стосуються можливості проектної компанії укладати угоди на кредитування закупок і/або створення проектних активів, які стають поза зоною контролю головного банку-кредитора.

Принцип максимальної гнучкості умов кредитної угоди означає прив’язку фінансових умов кредиту до змін «зовнішнього середовища» проекту та показників самого проекту. Зокрема, для зниження ризику зміни відсоткової ставки банк прагне встановити «плаваючу» ставку, за якої загальна сума заборгованості наперед невідома, але на випадок суттєвого її збільшення кредитний договір одночасно може передбачати обмеження на виплату дивідендів проектній компанії та інші заходи посилення фінансової дисципліни для позичальника.

Гнучка та урівноважена позиція банку щодо позичальника може виявлятися і у відмові від жорсткого графіка повернення платежів по кредиту. Платежі, що повертаються, можуть визначатися у вигляді частки від загального обсягу грошової виручки від реалізації проекту, наприклад, 50 або 70 %, при цьому, як правило, ці платежі передусім призначені для виплати нарахованих відсотків, а частина, що залишається, — для погашення основної суми боргу. Зрозуміло, що за умови такої схеми погашення заборгованості загальний строк погашення не є фіксованим, а залежить від інтенсивності чистого грошового потоку в рамках проекту. Згода банку на таку невизначеність фактично відображає його готовність розділити з позичаль­ником ризики за проектом на виробничій фазі. Якщо деякі фі­нансові коефіцієнти по проекту (наприклад, коефіцієнт покриття боргу набувають критичного значення (надто відхилюється від запланованого), то банк може вимагати направити на погашення заборгованості до 100 % грошової виручки від проекту (або навіть вимагати від гарантів повернення всієї невиплаченої суми боргу).

Принцип вибору оптимальних схем та методів проектного фі­нансування передбачає використання банком усіх можливих схем фінансування залежно від особливостей інвестиційного проекту. Крім «класичної» схеми проектного фінансування, коли кредит надається спеціальній (проектній) компанії, що виступає у ролі замовника проекту, можливі й інші схеми, зокрема:

фінансування з використанням різних форм лізингу;

надання кредиту експортеру і/або підряднику, який бере участь у реалізації проекту;

надання кредиту покупцю проектної продукції;

надання гарантій у різних формах проектній компанії або експортеру/підряднику, який бере участь у реалізації проекту;

форфетирування контрактів на поставку інвестиційних товарів та здійснення підрядних робіт тощо.

Принцип поетапного використання джерел фінансування означає, що банки мають організувати фінансування таким чином, щоб у першу чергу використовувалися кошти (капітал) проектної компанії, а вже потім — кошти банку. Це пов’язано з тим, що більшість проблем проектної діяльності виявляються вже на початкових етапах інвестиційної фази і подальша реалізація проекту може призупинитися або зупинитися зовсім.

У силу того, що кредитори (банки) у різноманітних схемах проектного фінансування беруть на себе, як правило, більшу частину проектних ризиків, принципи, методи та інструменти управ­ління цими ризиками у їх діяльності мають велике значення.

Аналіз ризиків проектного фінансування, їх ідентифікація та оцінка мають бути для банків не окремим початковим етапом управління ризиками проектної діяльності, а їх постійною функцією, яка має існувати на всіх фазах та етапах проектного циклу.

У зв’язку з цим, управління кредиторами ризиками у рамках проектного фінансування має здійснюватися за такими основними принципами, див. рис. 4.6.

Принцип прив’язки рівня ризиків за проектом з умовами та структурою його фінансування означає, що розміри фінансування банком даного інвестиційного проекту визначаються не лише виходячи із кошторису та бюджету даного проекту, а й з міркувань оптимізації структури кредитного (проектного) портфеля банку (за видами проектів, секторами, регіонам тощо) з метою зниження ризиків банківської діяльності у цілому.

Принцип оптимізації структури фінансування проекту за рахунок застосування різних типів позичок та кредитів також дає можливість банку через додаткові заходи знижувати проектні ризики. Зокрема, комерційні банки зацікавлені у залученні субординованих кредитів та позичок (subordinated loan).

Суть їх у тому, що вони субординовані щодо головного, або старшого, кредиту або позички (senior loan), вимоги за ними задовольняються після задоволення вимог по головному (старшому). Субординовані кредити мають такі основні переваги для позичальника, як фіксована відсоткова ставка, тривалий період (більше 10 років) та, як правило, вони не забезпечені. Визначаючи структуру фінансування (debt/equity ratio), банк, що надає старший кредит, нерідко прирів-
нює субординовані кредити до капіталу проектної компанії (equity),
бо вони, як правило, надаються засновниками проектної компанії або іншими спонсорами. Субординовані кредити можуть надаватися вже під час реалізації проекту для покриття непередбачених витрат за проектом та фінансування інших гарантійних платежів.

Банки як додаткові заходи зниження своїх ризиків поряд із субординованими кредитами часто використовують і старші незабезпечені кредити (senior unsecured credits). Такі кредити «не конкурують» зі старшим кредитом основного банку — учасника проектного фінансування у розрізі забезпечення (активи проектної компанії; резервний пул спонсорів проекту; гарантія завершення проекту тощо). Разом з тим, угоди за такими незабезпеченими кредитами можуть містити деякі досить жорсткі умови (наприклад негативні застереження, які забороняють отримувати позичальнику нові банківські кредити, збільшувати понад встановлений ліміт загальну кредиторську заборгованість), які у цілому ускладнюють управління проектом.

Як правило, старші незабезпечені кредити надаються лише солідним компаніям з відмінною репутацією, які працюють у бізнесі тривалий час. У проектному фінансуванні надання таких кредитів можливе лише за наявності у проектної компанії солідних та відомих засновників; у разі значної капіталізації проектної компанії та залучення до фінансування проекту великих субординованих кредитів та позичок.

Банками можуть використовуватися також і кредити, які не належать до категорії старших, але є забезпеченими (secured loans other than senior debt). Вони використовуються для кредитування закупок у рамках проекту деяких видів обладнання, машин та нерухомості, які є досить надійним забезпеченням платіжних зобов’язань за кредитом. У цьому разі виникає конфлікт інтересів між головним банком-кредитором, який здійснює контроль за всім проектом та відповідає за неподільність усіх активів за проектом, та додатковими кредиторами, які фінансують закупки окремих достатньо ліквідних елементів проектних активів. Як правило, у головному кредитному договорі встановлюються обмеження та заборони, що стосуються можливості проектної компанії укладати угоди на кредитування закупок і/або створення проектних активів, які стають поза зоною контролю головного банку-кредитора.

Принцип максимальної гнучкості умов кредитної угоди означає прив’язку фінансових умов кредиту до змін «зовнішнього середовища» проекту та показників самого проекту. Зокрема, для зниження ризику зміни відсоткової ставки банк прагне встановити «плаваючу» ставку, за якої загальна сума заборгованості наперед невідома, але на випадок суттєвого її збільшення кредитний договір одночасно може передбачати обмеження на виплату дивідендів проектній компанії та інші заходи посилення фінансової дисципліни для позичальника.

Гнучка та урівноважена позиція банку щодо позичальника може виявлятися і у відмові від жорсткого графіка повернення платежів по кредиту. Платежі, що повертаються, можуть визначатися у вигляді частки від загального обсягу грошової виручки від реалізації проекту, наприклад, 50 або 70 %, при цьому, як правило, ці платежі передусім призначені для виплати нарахованих відсотків, а частина, що залишається, — для погашення основної суми боргу. Зрозуміло, що за умови такої схеми погашення заборгованості загальний строк погашення не є фіксованим, а залежить від інтенсивності чистого грошового потоку в рамках проекту. Згода банку на таку невизначеність фактично відображає його готовність розділити з позичаль­ником ризики за проектом на виробничій фазі. Якщо деякі фі­нансові коефіцієнти по проекту (наприклад, коефіцієнт покриття боргу набувають критичного значення (надто відхилюється від запланованого), то банк може вимагати направити на погашення заборгованості до 100 % грошової виручки від проекту (або навіть вимагати від гарантів повернення всієї невиплаченої суми боргу).

Принцип вибору оптимальних схем та методів проектного фі­нансування передбачає використання банком усіх можливих схем фінансування залежно від особливостей інвестиційного проекту. Крім «класичної» схеми проектного фінансування, коли кредит надається спеціальній (проектній) компанії, що виступає у ролі замовника проекту, можливі й інші схеми, зокрема:

фінансування з використанням різних форм лізингу;

надання кредиту експортеру і/або підряднику, який бере участь у реалізації проекту;

надання кредиту покупцю проектної продукції;

надання гарантій у різних формах проектній компанії або експортеру/підряднику, який бере участь у реалізації проекту;

форфетирування контрактів на поставку інвестиційних товарів та здійснення підрядних робіт тощо.

Принцип поетапного використання джерел фінансування означає, що банки мають організувати фінансування таким чином, щоб у першу чергу використовувалися кошти (капітал) проектної компанії, а вже потім — кошти банку. Це пов’язано з тим, що більшість проблем проектної діяльності виявляються вже на початкових етапах інвестиційної фази і подальша реалізація проекту може призупинитися або зупинитися зовсім.